To see the other types of publications on this topic, follow the link: Диференціація соціальна.
Journal articles on the topic 'Диференціація соціальна'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Диференціація соціальна.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Perevozova, I. V., and I. R. Popadynets. "СОЦІАЛЬНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Actual problems of regional economy development 2, no. 12 (April 26, 2016): 60–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.60-68.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда.
Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності.
Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали.
Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень.
В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%.
Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики.
Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.
2
Спицька, Ліана, and Наталія Завацька. "Диференціація соціально-психологічних чинників розладів афективного спектру особистості: мікро-, мезо- та макрорівні." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(54) (2021): 146–52. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-146-152.
Full textAbstract:
В статті проведено структурно-рівневий аналіз соціально-психологічних чинників афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя та здійснено їх диференціацію на макро-, мезо- та мікрорівнях. Серед чинників макрорівня, які впливають на виникнення і розвиток афективних розладів особистості в цей період виокремлені: соціально-економічні та соціально-політичні (невисокий рівень соціально-економічного статусу, пасивна соціальна позиція); культуральні норми і цінності (патогенні цінності і установки культури, зокрема, стереотипи, повʼязані з культом стриманості, сили, успіху і досконалості); культивування високих перфекціоністських стандартів сучасного суспільства (щодо рівня освіти, зовнішності тощо). Серед соціально-психологічних чинників мезорівня превалюють: дисфункції структури сімʼї та сімейного функціонування; порушення мікродинаміки та ідеології сімʼї; стресогенність життєвий подій, наявність вираженого психологічного стресу; обмеженість мережі соціальної підтримки та її ядра. Соціально-психологічними чинниками мікрорівня щодо афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя виступають: соціально-демографічні (приналежність до жіночої статі, невисокий рівень освіти тощо); вразливість типології особистості (типологічний підхід); вразливість особистісних рис, установок і переконань (параметричний підхід); афективно-когнітивний стиль особистості (стильовий підхід); порушення соціально-психологічної регуляції поведінки та діяльності. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.
3
Lokhvytska, Liubov, and Maria Groenwald. "СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Psycholinguistics in a Modern World 16 (December 17, 2021): 194–99. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-194-199.
Full textAbstract:
Представлені матеріали актуалізують питання окреслення соціальних факторів, що впливають на формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх педагогів дошкільних закладів. Важливість проблеми викладена в сучасних документах українського суспільства – професійних стандартах «Керівник (директор) дошкільного навчального закладу», «Вихователь дошкільного навчального закладу». Метою дослідження було з’ясування та обґрунтування соціальних факторів, які впливають на процес формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх педагогів дошкільних навчальних закладів. Для цього були використані наступні теоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення та конкретизація результатів сучасних досліджень даної проблеми. На основі вивчення літератури та джерельної бази нами визначено такі соціальні чинники формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх педагогів дошкільної освіти: соціальна природа мови та соціального середовища; її соціальна диференціація (відповідно до професійних обов’язків та функцій особистості); поточна мовна ситуація та розробка певних пріоритетів; взаємодія мови та культури та їх взаємовплив. Перспективами подальших досліджень є низка психологічних факторів формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх педагогів дошкільної освіти.
4
Присяжнюк, О. "Соціальна диференціація різних територіальних типів вимови." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія іноземні мови, Вип. 13 (2006): 24–31.
Find full text
5
Palahnyuk, Olha. "Соціальна солідарність в контексті пошуку шляхів досягнення і збереження цілісності суспільства: міждисциплінарний аналіз." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 73–94. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-66.
Full textAbstract:
Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства.
Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства.
Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990).
Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей.
Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.
6
Бозоян, Микола, and Олена Блискун. "Психологічні особливості розвитку соціальної зрілості майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 35–44. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-35-44.
Full textAbstract:
У статті розкрито психологічні особливості розвитку соціальної зрілості майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції. У дослідженні застосовано методи спостереження, бесіда, анкетування, методи аналізу документів та експертних оцінок, стандартизовані та проєктивні методи дослідження, за допомогою яких розкрито особливості мотиваційних та когнітивних психічних станів майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції; визначено соціальні механізми інтеріоризації і трансформації цінностей майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції; виокремлено чинники ефективності процесу реінтеграції майбутніх правоохоронців у показниках ідентичності та соціальної зрілості; виявлено вплив соціального самопочуття та субʼєктивного соціального благополуччя на успішність процесу реінтеграції. Зʼясовано вплив соціального самопочуття (когнітивно-оцінної, мотиваційно-ціннісної, емоційно-поведінкової складових) та субʼєктивного соціального благополуччя майбутніх правоохоронців в процесі реінтеграції (соціальної помітності, соціальної дистантності, емоційного прийняття, соціального схвалення, соціальних переконань) на успішність процесу реінтеграції. Проведено диференціацію чинників ефективності процесу реінтеграції майбутніх правоохоронців у показниках її ідентичності (за когнітивним, емотивним, конативно-діяльнісним, ціннісно-орієнтаційним компонентами) та соціально-психологічної зрілості (за особистісним, рефлексивним та функціональним компонентами). З метою реалізації принципу комплексності в оцінці результату реінтеграції майбутніх правоохоронців задіяно інтеграційний показник соціально-психологічної спроможності/неспроможності особистості, як багатокомпонентне утворення, що характеризує рівень розвитку особистості. Ключові слова: майбутні правоохоронці, соціальна зрілість, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення розвитку соціальної зрілості.
7
Shaposhnykova, I. V. "Зміни цінностей студентської молоді в умовах українських реалій." Grani 18, no. 5 (March 24, 2015): 53–57. http://dx.doi.org/10.15421/1715098.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано взаємозв’язок під час формування трудових та професійних цінностей студентської молоді у процесі соціальної взаємодії із безпосереднім оточенням протягом періоду здобуття молодою людиною освіти. Автор розглядає гіпотези Р.Інгельхарта щодо радикальних змін цінностей, погляди С. Фланагана про існування не однієї, а двох ціннісних площин у суспільній свідомості, виокремлює низку проблем, котрі перешкоджають інтеграції молоді до соціальних структур та процесів. Звернено увагу на те, що процеси суспільної постмодернізації також поглиблюють диференціацію, що додатково посилює проблему трудової соціалізації та інтеграції. З огляду на це варто говорити про необхідність подолання дезінтегрувальних тенденцій і виходу з конфліктної ситуації в межах окремих соціальних груп (у першу чергу в міжпоколінському розрізі). Аналізуючи думки Т. Парсонса, констатовано, що повною мірою про інтеграційні процеси в такому разі говорити не можна, адже стан інтегрованості припускає наявність упорядкованих безконфліктних відносин усередині соціальної системи, основними найважливішими характеристиками якої визнається «стабільність» і «соціальний порядок» . Окреслені нами соціальні процеси навпаки поглиблюють конфліктність у соціальній системі (через скорочення попиту на працю в кризових економіках, до якої можна віднести економіку України). При цьому відсутність інтеграції взагалі унеможливлює конкуренцію молоді на ринку праці. Відтак вочевидь існують (або мають існувати) інші, відносно безконфліктні форми соціальної взаємодії, соціальної інтеграції до праці та трудової соціалізації. Відтак процеси суспільної постмодернізації також поглиблюють диференціацію, що додатково посилює проблему трудової соціалізації та інтеграції. Також значення набуває збереження цілісності й стабільності суспільства в цілому шляхом пошуку системоутворювальних інтегрувальних соціальних механізмів. Вочевидь дефіцитна праця (що стала дефіцитом унаслідок економічної кризи) таким ресурсом виступати не може. Тому основною детермінантою стабілізації має виступати керованість суспільних конфліктів (протиріч), яких уникнути неможливо. Констатовано,що зазвичай відповідальність за безуспішні інтеграційні процеси покладається на соціальний інститут освіти, що не створює достатніх умов для реалізації професійних можливостей молоді (дає неякісні знання, не забезпечує якісної практики тощо), перешкоджає її самореалізації, сприяючи тим самим її соціальному виключенню.
8
Гнатенко, К. В. "Принципи соціального забезпечення - основа галузі права соціального забезпечення." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 52–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).564.
Full textAbstract:
У статті розглянуто принципи соціального забезпечення як основу формування та розвитку галузі права соціального забезпечення, яка сьогодні є однією з ключових галузей права, оскільки її норми спрямовані на реалізацію одного з найважливіших конституційних прав людини - права на соціальний захист. Втім, проголошене, але не реалізоване на практиці, воно віддаляє державу від курсу демократичних перетворень і суспільного благополуччя. Для ефективної й дієвої реалізації цього права встановлюється система принципів, на якій ґрунтується соціальне забезпечення. Принципи права соціального забезпечення визначено як основоположні ідеї, керівні положення й основні начала, засновані на міжнародних стандартах у галузі соціальної політики та закріплені в нормах національного законодавства, які втілюють у собі науково обґрунтовані розробки та ідеологічно закріплені концепції в галузі соціального забезпечення та сприяють більш ефективному та соціально справедливому розподілу державних грошових коштів і коштів недержавних соціальних фондів між громадянами, котрі в установленому законом порядку набувають право на отримання соціального забезпечення в одній або декількох формах.
Зазначено, що у разі суттєвої зміни суспільних відносин у сфері соціального забезпечення виникає потреба у зміні змісту визнаних принципів права соціального забезпечення. Тобто останні повинні формуватися поетапно залежно від економічного становища в Україні. Отже, до основних принципів соціального забезпечення запропоновано віднести: всебічність (універсальність) соціального забезпечення; рівність прав і можливостей, заборону дискримінації; соціальну справедливість; єдність і диференціацію у соціальному забезпеченні населення України; цільове й ефективне використання коштів державних і недержавних соціальних фондів; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг; державну гарантованість установлених прав у сфері соціального забезпечення; солідарність і субсидування у соціальному забезпеченні; прозорість, своєчасність і повноту соціального забезпечення населення; забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального забезпечення.
9
Ziskin, Oleksandr. "Вплив глобалізації на інститут соціальної держави: руйнація чи модернізація?" Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (6) (October 31, 2019): 108–17. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-108-117.
Full textAbstract:
Досліджено особливості функціонування інституту соціальної держави в умовах глобалізації. Проаналізовано три сценарії впливу глобалізації на соціальну державу – негативний, скептичний і позитивний. Відзначено, що негативний сценарій доводить зв’язок між глобалізацію та скороченням соціальних держав; цей зв’язок визначено як руйнівний, бо національні держави втрачають автономію щодо політики соціального забезпечення. Скептичний сценарій аргументує незначний вплив економічної глобалізації на соціальну державу, а також збереження потенціалу національних держав щодо самостійності соціальної політики. Позитивний сценарій має найменшу підтримку в політологічному дискурсі; він передбачає, що глобалізація та соціальна держава сумісні та взаємно посилюють одна одну. У статті констатовано, що щодо визначення змісту, меж, наслідків впливу глобалізації на соціальну державу стійкий науковий консенсус відсутній. Доведено робочі гіпотези: 1) економічна глобалізація в її неоліберальній формі, попри очевидні переваги, провокує надмірну диференціацію доходів, міграційні потоки, сприяє технологічному безробіттю тощо; 2) інститут соціальної держави в межах нинішніх його моделей, не спроможний адекватно реагувати на них, а відтак є перспектива на оновлення національних моделей соціальної політики. Підкреслено, що глобалізація впливає на інститут соціальної держави не за єдиним сценарієм у різних країнах. Висловлено припущення, що рівень впливу глобалізації на соціальну державу узалежнений від моделі соціальної держави; зокрема найсильнішим він є щодо соціальної держави соціал-демократичної моделі. Наголошено, що міра впливу глобалізації на соціальну державу на сьогодні ще узалежнена від позиції самих національних держав, найперше – їх готовності реформувати національні системи соціального забезпечення в напрямі до впровадження систем активного соціального захисту (стимулювання активності людини на ринку праці, обмеження пасивних витрат тощо).
10
Стахів, О. О. "СУЧАСНИЙ МЕТОД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 10 (November 18, 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-08.
Full textAbstract:
У статті розкривається зміст і специфіка сучасного методу адміністративно-право- вого регулювання соціально-трудових відносин в Україні. Встановлено, що ознаками методу адміністра- тивно-правового регулювання трудових відносин є ті його властивості, що закономірно і об’єктивно зумовлені предметом і власне методом адміністративно-правового регулювання. Доведено, що точ- ність у визначенні способів адміністративно-правового регулювання, які впливають один на одного шляхом поєднання і співвідношення, дають змогу врахувати динамізм, трансформацію, диференціацію ознак соціально-трудових відносин, формувати нові форми організації праці, визначити подальше регу- лювання соціально-трудових відносин на різних рівнях з метою оптимального поєднання і врахування інтересів і на рівні підприємства, і на рівні галузі, і на рівні держави. Наголошується, що посилення договірних начал проявилось у відмові держави від регулювання деяких елементів соціально-трудо- вих відносин. Звернено увагу на певну зміну методу, який характеризується не лише поєднанням цен- тралізованого і локального, але й публічного і договірного регулювання соціально-трудових відносин. Наголошено, що в основу диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-тру- дових відносин, слід покласти спрямованість методу – способів адміністративно-правового регу- лювання: публічного (централізованого), колективно-договірного (локального) та індивідуально- договірного регулювання соціально-трудових відносин, що будуть враховувати особливий підхід до регулювання спеціальних суб’єктів соціально-трудових відносин, забезпечуючи таким чином рівність прав і можливостей у сфері праці всіх суб’єктів соціально-трудових відносин. Встановлено, що одним з основних засобів забезпечення динамізму методу адміністративно-правового регулювання соціально- трудових відносин є запровадження багаторівневої системи адміністративно-правового регулю- вання, яка зумовлена насамперед дуалізмом самої сфери соціально-трудових відносин, що поєднала в собі елементи публічного і приватного права. В якості напрямку розвитку вітчизняного законодав- ства вказано на посилення диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-трудових відносин, що свідчить про певну трансформацію методу, таку його рису, як єдність і диференціація адміністративно-правового регулювання.
11
Kuzmuk, O. M. "Споживацька поведінка як механізм ідентичності." Grani 18, no. 4 (March 26, 2015): 12–16. http://dx.doi.org/10.15421/1715071.
Full textAbstract:
У сучасному українському суспільстві процес споживання відіграє одну з основних ролей у функціонуванні механізмів соціальної диференціації та ідентифікації, і, як наслідок, формує ідеологію споживання як світоглядний простір. Споживання стає атрибутом нерівності, соціальних і культурних практик. Та є не тільки якістю детермінанти соціального статусу, а й показником культурного рівня соціальної системи. Споживацька поведінка є таким типом поведінки, за якої здатність задовольняти певні особисті потреби підміняється їх додатковою соціальною значущістю, пов’язаною з гіпертрофією оціночних функцій сфери особистого споживання. Одне і те ж саме благо, зокрема предмети домашнього інтер’єру, машина, туристична поїздка тощо, служить для одних споживачів засобом задоволення потреб, для інших засобом розвитку їх внутрішнього світу, а ще для інших – є уособленням соціального статусу, показником того, що вони живуть не «гірше за інших». Особу можна розглядати як носія певних соціальних статусів, що споживає товари і послуги. Споживання, відповідно, дозволяє особі відтворювати певну соціальну роль, наприклад, працівника, представника молодіжної субкультури, керівника підприємства. Для підтримання всіх цих ідентичностей необхідним є споживання відповідних товарів і послуг. З огляду на це актуальним є питання наявності в українському суспільстві проявів сучасної споживацької культури, в рамках якої споживання можна розглядати як соціальнокомунікативну функцію, яка має свої якіснокількісні характеристики та є механізмом конструювання ідентичності особистості.
12
ГОЛОВІНА, Лариса. "СУЧАСНІ ТРЕНДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: АНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 105–13. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.15.
Full textAbstract:
Окреслення сучасних трендів організації соціального забезпечення населення України відбулося на засадах узагальнення науково-методичного базису вітчизняних та зарубіжних учених із використанням офіційних даних Державної служби статистики України, Міністерства соціальної політики України, Державної казначейської служби України, Центру громадської експертизи. У статті наведено результати аналізу темпів зростання державних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Проаналізовано структуру видатків зведеного бюджету України, динаміку кількості пенсіонерів усіх категорій у регіональному розрізі за період 2010–2020 рр. За результатами аналізу встановлено, що в Україні спостерігаються стійкі тенденції в організації соціального забезпечення, серед яких переважно зростаючий тренд державних витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення, стійкий тренд у пенсійному забезпеченні, який характеризується витратами на соціальний захист пенсіонерів на рівні більш ніж 50% та суттєва диференціація пенсійного забезпечення по регіонах України, яка майже не змінюється протягом Усього періоду незалежності України. Встановлено, що поряд зЫ стійкими трендами в організації соціального забезпечення населення України відбуваються трансформації, які визначають нові тренди. З’ясовано, що протягом аналізованого періоду відбулося уповільнення темпів зростання соціального забезпечення населення України, яке напряму пов’язане зі зміною структур видатків соціального забезпечення за 2018–2020 рр. Доведено, що зростання видатків державного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення у 2020 році проти 2019 року зумовлено зміною механізму надання у 2020 році пільг та житлових субсидій та передачею повноважень Міністерству соціальної політики, що зумовило зниження міжбюджетних трансфертів.
13
ГАНАБА, Світлана. "ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІДЕЙ АКТОР-МЕРЕЖЕВОЇ ТЕОРІЇ Б. ЛАТУРА В РОЗУМІННІ ЗМІН І ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 97–110. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.7.
Full textAbstract:
Метою статті є розгляд засадничих ідей актор- мережевої теорії Б. Латура, які можуть слугувати евристичним потенціалом в осмисленні складних процесів суспільного жит- тя. Методологічними засадами дослідження є використан- ня антропологічного й феноменологічного підходів, а також окреслення методологічного потенціалу актор-мережевої теорії. Наукова новизна полягає в характеристиці особливо- стей гетерогенної природи мережі, яка утворюється під час взаємодії різнорідних елементів, як соціальних, так і технічних. Саме мережі становлять нову морфологію соціального жит- тя, а поширення «мережевої логіки» суттєво відображається на всіх суспільних процесах. Модель актора-мережі дає змогу бачити взаємопов’язаність і єдність соціальної реальності без штучного протиставлення соціально-смислових конструктів і матеріально-речового світу. Дія в умовах соціального про- стору позбавлена чіткої диференціації за рівнями важливості, тому не має значення, хто чи що її здійснює. Бути – уже не тотожно існувати, радше бути дорівнює діяти, виявляти здатність вступати у взаємозв’язки та здійснювати взаємодію. Висновки. Ідеї актор-мережевої теорії Б. Латура володіють значним інноваційним потенціалом. Вони вводять у науковий дискурс аналізу соціальних мереж як складників соціальної взаємодії нові епістемологічні засоби. Перегляд усталених наративів сприйняття дійсності, розроблення нових концепту- альних способів розуміння зміни суспільних процесів відкриває інші можливості в соціальних науках і гуманітаристиці загалом. Таке розуміння реалій сучасного соціального світу нівелює межу між матеріальним і духовним, людським і світом предметів тощо. Уведення в ранг повноправних соціальних акторів тва- рин, речей, явищ тощо вимагає осмислення їх як соціальних акторів, які здатні суттєво змінити соціальну картину й впли- нути на природу, поведінку, думки людини. Ідеї актор-мережевої теорії окреслюють перспективу оновлення корпусу теоретич- ного знання про суспільство й задають парадигмальні горизон- ти сучасного метатеоретичного рівня соціального пізнання. Рефлексія й аналіз соціальних змін як єдиних взаємопов’язаних процесів із багатьма соціальними елементами є актуальною проблемою й перспективою подальших наукових розвідок.
14
Nikolenko, Vadym. "АФІНСЬКА ДЕРЖАВА ТА ДЕМОКРАТІЯ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ АРИСТОТЕЛЯ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 1 (July 10, 2020): 87–94. http://dx.doi.org/10.15421/352010.
Full textAbstract:
За допомогою енциклопедичного підходу проаналізовано погляди філософа стосовно різноманітних аспектів улаштування суспільного життя. Зокрема, за однією із класичних праць ученого – «Афінська політія» – узагальнено його ідеї щодо етичної, економічної, насамперед політичної сфер життєдіяльності соціуму. Висвітлено деякі теоретико-методологічні аспекти організації та проведення ним наукових досліджень. Стисло розглянуто прикметні особливості диференціації соціально-політичних поглядів Аристотеля і Платона, а також їх діаметрально протилежні думки стосовно соціальної природи приватної власності, індивідуальних прав людини тощо. Зауважено ідеї Аристотеля щодо бажаних (монархія, аристократія, політія) і небажаних форм державного правління (тиранія, олігархія, демократія) та його системоутворювальних завдань. Ідеться насамперед про обов’язок держави і суспільства створювати справедливі, комфортні умови життя для пересічної особи з метою сформувати її моральні чесноти. Також деталізовано думки Аристотеля стосовно дифузії влади, питань громадянства, найоптимальнішої моделі соціальної структури, важливості середнього класу, диференціації фізичної та розумової праці, специфіки організації дозвілля, особливостей станової диференціації соціальних функцій тощо. На цьому тлі охарактеризовано позиції резонансних політичних діячів того часу – Есхіна, Перикла, Солона та ін. – щодо релевантних характеристик і переваг державного устрою Давніх Афін, а також затребуваних форматів соціальної взаємодії між бідними та багатими, актуальності ресурсу довіри, специфіки політичного гумору та інших важливих аспектів організації суспільного життя. Крім того, порушено й інші найрезонансніші питання функціонування Давніх Афін, а саме: політичного абсентеїзму, остракізму, найзатребуваніших атрибутивних властивостей як пересічних громадян, так і державних діячів. Окремо наголошено на уявленні зазначених історичних постатей стосовно побудови демократичної моделі суспільного життя, а також її системоутворювальних перевагах і прикметних недоліках. Загалом у статті деталізовано новаторський характер демократичної моделі організації соціально-політичного життя у Давніх Афінах, зважаючи на принципи лотократії.
15
Chunikhina, Svitlana. "КОЛЕКТИВНІ ПОЧУТТЯ ЯК ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІНКЛЮЗІЇ." Проблеми політичної психології 22 (December 31, 2019): 140–52. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-19.
Full textAbstract:
На основі міждисциплінарного аналізу досліджень процесів соціального виключення уточнюється зміст поняття «соціальна інклюзія». Зокрема, у межах соціологічних досліджень увага зосереджується на горизонтальній диференціації суб’єктів соціальної взаємодії на «інсайдерів» і «аутсайдерів». Економічний підхід до проблеми соціального залучення базується на способах усунення бар’єрів у доступі до ресурсів. З позицій філософської перспективи соціальна інклюзія розглядається як можливість повернення соціального суб’єкта до активної соціальної діяльності. Психологічні аспекти дослідження впровадження інклюзивної освіти фокусуються насамперед на соціально-психологічних диспозиціях та емоційних реакціях залучених осіб. Виокремлено три рівні становлення соціальної інклюзії в Україні: інституційний – зачіпає модель соціальної політики держави, яка консервує патерналістські настановлення громадян, призводить до зростання кількості дискримінованих груп та посилення конкуренції між ними за державну підтримку; соцієтальний – пов’язаний із функціонуванням у суспільній свідомості досить жорсткої системи диспозицій щодо норми/нетиповості або меж між ін- і аутгрупами; суб’єктивно-емоційний – визначається патернами емоційного реагування громадян на взаємодію з дискримінованими групами та особами. Конкретизується поняття «колективних почуттів» як реакції на певні події, які є типовими для членів певного суспільства і стало проявляються в різних поколінь. Показано, що серед колективних почуттів, пов’язаних з процесами соціальної інклюзії, в українському суспільстві переважають «емоції дистанціювання» (страх, гнів, відраза) або амбівалентні емоції (співчуття, поєднане з агресивними інтенціями) та спостерігається нестача «емоцій близькості» (солідарність, довіра). Визначено напрями подальших досліджень модальності та динаміки колективних почуттів у процесах соціальної інклюзії, зокрема шляхів набуття позитивного колективного емоційного досвіду, пов’язаного з інклюзією.
16
Stasiuk, Olesia. "Політико-ідеологічні передумови формування груп низових активістів як виконавців Голодомору-геноциду." Literature and Culture of Polissya 99, no. 13i (May 29, 2020): 37–51. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-37-51.
Full textAbstract:
У статті розглянуто політико-ідеологічні передумови формування груп активістів у 1920-х рр., які згодом були виконавцями рішень радянсько-партійної номенклатури, спрямованих на організацію та вчинення Голодомору-геноциду українців у 1932–1933 рр. Доведено, що поява сільськихактивістів була не стихійною, а спланованою та підготовленою акцією з боку більшовицької влади, яку втілювали паралельно зі зміцненням йутвердженням останньої у тоталітарній формі. Йдеться про розв’язання більшовиками "селянського питання", під час якого вони застосувалисоціальний інжиніринг, складовими якого були стирання у свідомості селян відмінності між землеволодінням й землекористуванням, відбирання земель як інструмент загострення класової боротьби, формування більшовицької моделі пауперизації та кризи у селянському соціумі, що відповідаєсоціально-економічній теорії марксизму, категоричне несприйняття меншовицьких ідей муніципалізації та створення демократичних державнихінституцій, "чорний переділ" як інструмент "пролетаризації селян" ("розселянення"), соціальна диференціація або поділ на прошарки самих селян як елемент впровадження "різнокласової політики на селі", яка остаточно перемогла наприкінці 1929 р., культивування бідності як чесноти селянина-пролетарія, використання поняття "куркуль" з ідеологічно-маніпулятивною метою – позбавлення селян-господарів землі та прибутку, закріплення на державному рівні рішення про примусову колективізацію-одержавлення, для якої потрібні були виконавці на місцях, створенняорганів диктатури пролетаріату та "керованої народної демократії" (сільські ради, класові спілки, комнезами тощо), до складу яких входили сільські активісти. Наголошено, що в результаті модернізації аграрного сектора "по-більшовицьки" і "пролетаризації" людей з’явився абсолютно новий прошарок – низові активісти як ресурс та інструмент "диктатури пролетаріату", як будівничі нової держави, що допомагали упокорювати та "виголоджувати" український народ.
17
Дейнеко, О. О. "Особливості дефінування поняття «соціальна згуртованість»." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 90–96. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.928.
Full textAbstract:
Стаття присвячена системному аналізу наявних дефініцій поняття «соціальна згуртованість» крізь призму авторського методологічного підходу у вузькому та широкому розумінні. Автор послідовно аналізує переваги та недоліки найбільш відомих та вживаних визначень соціальної згуртованості, концептуалізуючи її розуміння у широкому та вузькому сенсі. На прикладі аналізу визначень соціальної згуртованості, розроблених дослідниками мережі соціальної згуртованості, а саме К. Фонсекою та групою дослідників проєкту «Радар соціальної згуртованості», автор підсумовує, що розуміння соціальної згуртованості у широкому сенсі спрямовано на максимальне охоплення усіх можливих її складників без диференціації на компоненти та умови соціальної згуртованості. Вузьке розуміння соціальної згуртованості, що розкрито на прикладі аналізу дефініцій Дж. Чана та М. МакКрекена, засновано на виключно сутнісних компонентах поняття, тоді як умови виникнення соціальної згуртованості та її функції вилучені з дефініції. Автор підсумовує, що аналіз наявних дефініцій соціальної згуртованості засвідчує наявність низки методологічних проблем, серед яких слід назвати складнощі визначення дослідниками родового поняття соціальної згуртованості; дискусійність вичерпності (невичерпності) видових відмінностей соціальної згуртованості; змішане застосування компонентів соціальної згуртованості, її чинників, умов та функцій; відсутність чіткого розуміння соціальних рівнів «присутності» соціальної згуртованості (макро, мезо, мікро). У статті наголошено на актуальності синтезу підходів до визначення соціальної згуртованості як соціального процесу та соціального факту. Це, на думку автора, дасть змогу розкрити сутнісну природу соціальної згуртованості одночасно як соціального процесу та соціального результату, підкреслюючи динамічну природу її постійного (від)творення у суспільстві (макрорівні) та на рівні окремих соціальних спільнот (мезорівень). Підсумовано, що найбільш вдалою перспективою подальшої концептуалізації соціальної згуртованості є площина теорій соціологічного синтезу, які відповідають «вимогам» одночасної присутності соціальної згуртованості на різних рівнях соціальної системи, а також її структурним, діяльнісним та ціннісно-нормативним проявам.
18
Chorna, Lidiia. "Генеза феноменології групової взаємодії в складних соціальних ситуаціях." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 47(50) (July 3, 2021): 131–50. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).218.
Full textAbstract:
Складні соціальні ситуації, відбиваючись у переживаннях членів групи, запускаютьпроцеси групової динаміки. Ці процеси породжують специфічні групові феномени, які йвідображають такі переживання. У груповій взаємодії виникають процеси та стани(напруженості, протистояння та конфлікту, кризи, травматизації), що впливають на відчуттячленом групи дискомфорту, стресу, фрустрації, травмованості. Унаслідок цього в соціальномупросторі взаємодії змінюється динаміка процесів інтеграції та диференціації. Відповідно донаявних у групи ресурсів (цінностей, статусу в суспільстві, творчого потенціалу) вонавикористовує доступні їй на певний момент способи когнітивного та емоційногоопрацювання складної соціальної ситуації, продукуючи групову феноменологію. Груповісценарії та стратегії взаємодії можна класифікувати на конструктивні і неконструктивні, алеїх оцінка залежить від аут- або інгрупової належності того, хто оцінює взаємодію. Відповіднодо ресурсів групові феномени можуть виконувати функції адаптації (дезадаптації) групи доскладних соціальних ситуацій, а також їх дієво-творчого долання. Група в таких умовахвирішує два завдання, які залежно від обставин можуть конкурувати між собою: доланнясоціальних труднощів і збереження групи як цілого. Таким чином у складних ситуаціяхвідповідно до динаміки їхнього розвитку в процесі групової взаємодії розгортаєтьсяпослідовний процес виникнення ланцюжка психологічних феноменів – феноменогенез. Навідміну від наявних у психології моделей і концепцій групової динаміки концепціяфеноменогенезу враховує соціальний контекст групової взаємодії, зводить у єдинекатегоріальне поле весь спектр групових феноменів, виокремлює їхні функції та визначаєзавдання функціонування груп, і в цьому полягає наукова новизна представлених у статтіматеріалів дослідження.
19
Glushkova, L. V. "Особливості змін структури українського суспільства у глобалізаційному процесі." Grani 19, no. 4 (March 5, 2016): 74–77. http://dx.doi.org/10.15421/1716081.
Full textAbstract:
У статті розглянуті окремі аспекти структурних змін в українському суспільстві, які торкаються соціальної,економічної, політичної сфер, системних соціальних трансформацій, які не ототожнюються тільки з політичною модернізацією,проблеми культурно-цивілізаційних змін суспільного життя, які виникають у нових умовах глобалізації, тобто сфери змін, експериментування, вибору нових напрямів розвитку. Приділено увагу структурним змінам, формуванню нових класових утворень за даними досліджень підприємців, бізнесменів, власників-близько п’яти відсотків, висококваліфіковані фахівці та інтелігенція – близько вісімнадцяти відсотків, робітників – близько двадцяти відсотків і так далі[5], основні критерії, які притаманні перехідному українському суспільству та впливають на процеси соціальної диференціації, формування середнього класу, який виступає у ролі культурного стабілізатора в суспільстві та є носієм нової інформаційної цивілізації. Проаналізовано проблеми, які пов’язані з усвідомленням фундаментальних цілей модернізації,що знаходяться за межами політики і те як вони узгоджуються з сучасним цивілізаційним розвитком,підсумки пострадянської трансформації в українському суспільстві та проблеми в соціальній сфері,які виникають внаслідок цього
20
Гольд, О., and М. Козловець. "КОНФЕСІЙНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОСТІ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 40–51. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.40-51.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поліконфесійність як соціальний феномен людства, охарактеризовано особливості й тенденції розвитку релігійного різноманіття в світі та Україні, розкрито роль релігійного плюралізму в реалізації свободи совісті. Починаючи з XVII сторіччя, коли проголошується й реалізується принцип свободи совісті, поліконфесійність стає ідеєю цивілізованого співіснування релігій і церков. Зазначені тенденції знаходять свій вияв в соціально-політичному житті сучасних суспільств. Спираючись на методику класичного еволюціонізму, запропоновану представником британської школи соціології та філософії релігії Г. Спенсером, неоеволюціонізму американського антрополога Дж. Стюарта та конвергентних процесів в релігійному житті українського науковця Е. Мартинюка, розглянуто та проаналізовано сутність поліконфесійності в соціумі: а) еволюція соціуму – від однорідності до різноманітності; б) консолідація та диференціація суспільств; в) культура та соціально-географічні особливості; г) конвергентні процеси соціуму. Звернено увагу на факти поліконфесійності та конвергенції в світі і на теренах України, що зумовлено еволюційно-історичним станом та соціально-політичними умовами країни. Цей феномен є еволюційною моделлю сучасного суспільства, яка має тенденції до формування гетерогенності соціуму, флуктуацій від інтеграції до диференціації, пристосування до природних умов, мультивекторності. На основі історичного підходу та аналітичних викладок наведено факти зближення поліконфесійності і мультикультуральності та спрогнозовано подальші перспективи їх існування. Зазначено, що явище поліконфесіональності, яке має місце і в суспільствах, де проголошуються державні релігії, часто веде до існування і постійного виникнення нових релігійних течій. Поліконфесійність нерідко продукує міжконфесійні непорозуміння й конфлікти, що може бути каталізатором нових течій та напрямів. Визначені детермінанти, а також проаналізовані фактори, які сприяють чи перешкоджають здійсненню свободи совісті в сучасному українському поліконфесійному соціумі. Констатовано, що хоча поняття "свободи віросповідання", "мультикультурализму", "релігійного різноманіття" сьогодні значною мірою є реалізованими в більшості сучасних суспільств, однак їх необхідно постійно підтримувати та зміцнювати. Особливу роль в цьому належить науковцям, які обґрунтовують теоретичні засади мультикультурного, поліконфесійного буття суспільства.
21
Волинський, Г. "Про соціальну диференціацію населення." Економіка України, no. 2 (2008): 79–84.
Find full text
22
Судаков, Володимир. "АРХЕТИПИ КУЛЬТУРИ ТА СУБКУЛЬТУРИ ЯК ДЕТЕРМІНАНТИ СОЦІАЛЬНИХ ДІЙ ТА СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 301–11. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-301-311.
Full textAbstract:
Аргументовано, що процеси глобалізації культури є важливим стимулом розвитку наукових досліджень сучасної культури, її функціональ- ної та технологічної специфіки. Підкреслено, що культурний розвиток люд- ської цивілізації завжди реально обумовлювався впливом різних субкультур. Саме тому особливе значення набувають спеціалізовані наукові дослідження, спрямовані на обґрунтування архетипного статусу культури та субкультури як детермінант соціальних дій та соціального управління. Надано докази ак- тивного використання вченими таких понять, як “глобальна культура”, “муль- тикультуралізм”, “транскультуралізм”, “міжкультурна комунікація” “культурний капітал”, “субкультурний капітал”, “субкультурний життєвий стиль” є позитивним чинником розробки інноваційних наукових програм аналізу он- тологічної специфіки архетипів культури та субкультури в контексті тенден- цій глобалізації, віртуалізації та індивідуалізації суспільного життя. Визна- чено суперечності конфліктологічної інтерпретації субкультури як “культури соціальної меншості”, поява якої спричинена такими соціальними явищами як соціальне відчуження, маргіналізація та бідність. Автор визначає архетип субкультури як поліфункціональне соціальне явище, що виникає та відтво- рюється в суспільстві як атрибутивний наслідок культурної диференціації. Аргументовано, що важливою інноваційною проблемою соціального менедж- менту є розробка технологій ефективного соціального контролю різних форм активності субкультурних груп, приймаючи до уваги ту обставину, що ця ак- тивність демонструє як критичне ставлення людей до існуючого соціального порядку, так і є виразом креативних цінностей соціального конструктивізму.
23
Lyhomyna, Tetiana. "Семантична диференціація поняття «сучасний психолог» у сприйнятті педагогів і батьків." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 96–102. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).121.
Full textAbstract:
Висвітлюється проблематика розуміння та розроблення понять “імідж”, “імідж психолога”, “образ психолога”. Звертається увага на те, що в сучасній соціально-психологічній літературі немає єдиного підходу до розуміння та визначення поняття “імідж”. Акцентовано проблему браку ґрунтовних досліджень іміджу практичного психолога в умовах професійної діяльності. Розглянуто особливості формування професійного іміджу загалом та іміджу практичного психолога зокрема. З’ясовано, що професійний імідж психолога будується на підставі знань про образ ідеального (в очах реципієнтів) психолога. Проаналізовано роботи, в яких розглядається формування іміджу практичного психолога у свідомості різних соціальних груп. Як основний інструмент дослідження значеннєвої характеристики образу психолога використано метод психосемантики – метод семантичного диференціала. Образ психолога досліджувався на прикладі представників певних соціальних груп, а саме педагогічних працівників та батьків учнів закладів загальної середньої освіти і вихованців закладів дошкільної освіти м. Києва та Київської обл. Наведено результати експериментального дослідження, у якому взяли участь 125 осіб. Дослідження змістового аспекту образу психолога дало змогу виділити й описати характерні особливості семантичної диференціації педагогічними працівниками та батьками учнів/вихованців закладів освіти ключового поняття – “сучасний психолог”. Виявлено загальну тенденцію позитивного оцінювання образу психолога. На підставі факторного аналізу визначено особливості оцінювання сучасного психолога його потенційними клієнтами.
24
Klimenko, E. Y. "Проблема формування соціального капіталу дітей з нетиповим дитинством." Grani 19, no. 1 (December 25, 2015): 99–104. http://dx.doi.org/10.15421/1716018.
Full textAbstract:
Загострення соціальних та економічних проблем, ескалація техногенних ризиків, зміни політичної ситуації – ці та багато інших кризових явищ вимагають від держави та суспільства уважного ставлення до проблем повноцінного розвитку і якісного виховання наступних поколінь. Захист дітей в умовах та реаліях нетипового дитинства набуває особливої актуальності для українського суспільства, яке переживає економічну та політичну кризи. Сьогодні в Україні зусилля держави і створеного нею інституту соціального захисту дитинства спрямовані не на допомогу та підтримку дитини як суб’єкта суспільного буття, а на вирішення завдань, поставлених перед організаціями та установами системи надання соціальної допомоги, які чітко визначені наявним переліком соціальних проблем. Сучасні умови розвитку українського суспільства характеризуються наявністю тенденції до збільшення соціальних ризиків для дитини та її родини, які обумовлені рядом кризових явищ як інституціонального (криза інститутів сім’ї, освіти, соціального захисту), так і системного характеру (економічна, політична). Оскільки базові соціальні інститути формують певні системи, так звані інституційні матриці, що регулюють взаємопов’язане функціонування основних сфер суспільства – економічної, політичної, ідеологічної, то виникнення кризових явищ в одній з них стає пусковим механізмом для кризи усієї матриці. На шляху до попередження негативних впливів на дитину близького оточення та соціального середовища, які й формують нетиповий характер перебігу дитинства, суспільство встановлює формальні та неформальні норми і правила, основними завданнями яких є гарантія нащадкам певних соціальних переваг та привілеїв відносно інших вікових груп. Такий стан речей обумовлений наступними чинниками: по-перше, об’єктивною зацікавленістю суспільства в розвитку наступних поколінь, як гаранта безперервності життя нації; по-друге, біологічно обмеженими можливостями життєдіяльності зазначеної вікової категорії. Економічна криза, обумовлена проведенням на Донбасі антитерористичної операції, призвела до різкої диференціації прибутків населення, що стало пусковим механізмом для кардинальних змін у житті українського суспільства в цілому та суттєвого погіршення стану дітей в Україні зокрема. Процес адаптації дітей до нових умов і реалій буття супроводжується значними ускладненнями, що дозволило говорити про нетиповий характер перебігу дитинства цілого покоління. Оскільки соціалізація дітей сьогодні проходить в умовах повної зміни системи цінностей, економічної кризи та збройного конфлікту, загострюється питання накопичення соціального капіталу, що передається від покоління до покоління. Концепція соціального капіталу є ключовою для багатьох напрямків соціально-економічного життя суспільства, що актуалізує необхідність проведення дослідження проблем його формування в умовах нетипового дитинства, обумовленого кризовими ситуаціями. За обставин різкого зубожіння значної частини населення України зазначена проблема значно загострилась, що поставило під питання взагалі його наявність у теперішнього підростаючого покоління, що не тільки вплинуло на нетиповий характер перебігу дитинства більшості дітей, але й стало ключовим фактором їх дезадаптації та викривлення механізмів соціалізації.
25
Білецький, Павло, Євгенія Каширіна, Ольга Біліченко, Дар’я Михайловська, Олександра Панасенко, and Римма Юшина. "Сутність соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів особистості." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 73–81. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-73-81.
Full textAbstract:
В статті розкрито сутність соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів особистості. Встановлено зв’язок між наявністю психосоматичних розладів з низьким соціометричним статусом особистості та високим рівнем тривожності, низьким соціометричним статусом та неадекватною (заниженою або завищеною) самооцінкою, а також з рівнем розвитку соціального середовища групи. Виокремлено системоутворюючі соціально-психологічні чинники психосоматозів особистості та розроблена структурна модель їхньої диференціації, яка складається з внутрішніх (високий рівень тривожності та сенситивності, емоційна нерівновага; невпевненість, почуття неповноцінності та провини; підвищена ригідність й конформність; неузгодженість різних аспектів «Я» (цілісності, інтегрованості); неадекватна самооцінка; нестабільність психологічного базису автономності; низькі адаптивні можливості; зниження здібності до рольової взаємодії; вразливість у стресогенних ситуаціях; зниження гнучкості та мобільності соціальної поведінки) та зовнішніх (недостатня підтримка й прийняття, незадовільні емоційні стосунки, пов’язані із психологічним симбіозом «мати-дитина» з раннього онтогенезу; несприятлива сімейна обстановка, недостатня емоційна близькість з батьками, батьківська критика; психотравмуючі події (стресори); низький соціометричний статус («ізольовані», «відторгнуті»); несприятливий соціально-психологічний клімат групи) чинників. Основними принципами побудови соціально-психологічної програми профілактики та корекції психосоматозів виступали: принцип системності, який полягав у тому, що процес профілактики та корекції психосоматичних розладів був спрямований не тільки на самих досліджуваних, але й такою ж мірою включав цілісну систему соціальних відносин, суб'єктами якої вони є, і насамперед найближче оточення; принцип перспективності, сутність якого полягала у створенні для досліджуваних позитивної картини майбутнього, що слугувало стимулом реконструкції особистості з психосоматичною дисфункцією відповідно до постійного оновлення їх життєвого контексту; принцип динамічності, згідно з яким вся процедура психопрофілактики та корекції психосоматичних розладів розглядалася як поетапний пролонгований процес, що передбачав раціональну послідовність заходів формувального впливу, моніторинг динаміки змін показників функціонування психосоматичних розладів; принцип диференційованого прогнозування, який полягав у визначенні змістовних і формальних аспектів соціально-психологічної програми профілактики та корекції відповідно до рівня розвитку соціального середовища групи та соціометричного статусу особистості.
26
Lipych, Lubov. "КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЦІННОСТЯМИ (MBV)." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, no. 24 (December 31, 2020): 30–36. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-04-30-36.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано, що управління цінностями – це концепція, що поєднує етичну, соціальну та економічну парадигму в сучасній бізнес-структурі, оскільки питання етики та соціальної відповідальності сприймаються сучасними підприємствами як джерело конкурентної переваги, визнаючи напрям діяльності, спрямований на підвищення їх ринкової вартості. Визначальна роль цінностей випливає з їх ключового впливу на поведінку в бізнес-структурі та встановлення напрямів її діяльності, адже вони виступають основним сполучним чинником усіх складових підприємства.
З метою вдосконалення концепції MBV, розглянуто її недоліки: неоднозначність понять "цінності", диференціацію працівників з точки зору їх потенційних системних проблем, поляризацію підприємств щодо вартості, втручання в професійне та приватне життя персоналу.
27
Спориш, Ю. О. "Соціально-класова диференціація як чинник стилю життя особистості." Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи., no. 844 (2009): 84–86.
Find full text
28
Михальченко, Г. Г. "Подолання диференціації соціально-економічного розвитку регіонів України." Економічний часопис - 21, no. 9/10 (2012): 32–35.
Find full text
29
Беркут, О. В. "Факторний аналіз диференціації соціально-економічного розвитку регіонів України." Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії. Економічні науки, no. 1 (33) (2015): 229–34.
Find full text
30
Беркут, О. В. "Факторний аналіз диференціації соціально-економічного розвитку регіонів України." Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії. Економічні науки, no. 1 (33) (2015): 229–34.
Find full text
31
Buyak, L. M., and V. K. Pauchok. ""СУБСИДІЙНА" ПАСТКА І РЕФОРМИ: ДВІ БАЗОВІ МАТЕМАТИЧНІ МОДЕЛІ МОЖЛИВИХ ТА РЕАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ ЗА УМОВ ВІЙНИ." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 7 (September 24, 2015): 255–62. http://dx.doi.org/10.15421/40250740.
Full textAbstract:
Описано дві базові математичні моделі економіки України. В одній моделі зімітовано можливе збільшення платоспроможного попиту робітників, в іншій – сучасні регуляторні обставини. На основі порівняння та якісного аналізу цих моделей описано виникнення в нашій країні замкнутої економічної групи (соціально-економічної пастки), до якої потрапляють люди, що отримуватимуть субсидії. Розкрито закономірності негласного адміністративного підвищення цін і тарифів. Показано, що значне підвищення цін і тарифів призводить до соціальної диференціації, яка не притаманна вільним ринковим відносинам: більшість населення біднітиме, фінансова спроможність монополістів – власників великих підприємств – буде збільшуватися. Наголошено, що сучасні регуляторні дії влади призводять до знищення збережень, які люди зберігають вдома для екстраординарних потреб. З виконаного аналізу названих моделей виведено висновок, що за умов війни власники великих підприємств почали активніше негласно використовувати державні інституції у власних комерційних інтересах.
32
Єфименко, О. М. "Диференціація словосполук в мовознавстві на тлі соціальної динаміки." Соціум. Документ. Комунікація. Сері "Філологічні науки", Вип. 3 (2017): 71–82.
Find full text
33
Пасічник, В. М., О. С. Еделєв, and І. В. Городинська. "ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЯК ЧИННИК ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ." Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, no. 2 (November 3, 2021): 46–56. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-2-07.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що в умовах вибору Україною європейського вектора розвитку освіти однією з найбільш актуальних форм організації фізичного виховання дітей є ігрова діяльність. Використання в дошкільному віці ігрової діяльності, як засобу і форми організації фізичного виховання, забезпечує всебічний розвиток дитини, створює умови для гуманізації педагогічного процесу, перетворює дитину з об’єкта соціально-педагогічного впливу на суб’єкта активної творчої діяльності на основі розвитку внутрішніх мотивів до самовдосконалення. Мета дослідження – охарактеризувати особливості контингенту дітей дошкільного віку як чинника диференціації ігрової діяльності у фізичному вихованні. Використовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел, індукція та дедукція, абстрагування, порівняння, класифікація та систематизація. Для забезпечення успішного індивідуального розвитку кожної особистості необхідний особистісно орієнтований процес навчання та виховання дітей, особливо в дошкільному дитинстві. За таких обставин значно підвищується роль ігрової діяльності в системі фізичного виховання, потенціал якої у впливі не лише на рухову сферу, а й на духовну, особистісну та соціальну. Водночас необхідний диференційований підхід, який ураховує вік, стан здоров’я, фізичної підготовленості, індивідуальну неповторність дитини, своєрідність її психіки й особистості. Зазначено, що підбір засобів ігрової діяльності у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку залежить від низки найважливіших чинників, зокрема таких, як вік, стать, стан здоров’я та фізичний розвиток, рухова активність дитини, рівень фізичної підготовленості, індивідуально-типологічні особливості та біологічний вік.
34
Попович, В. В. "Тенденції соціальної диференціації суспільства у сучасний період." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, Вип. 1 (1995): 33–39.
Find full text
35
Антонюк, Н. О. "Категоризація злочинів як основа диференціації кримінальної відповідальності." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 4, 2020): 147–52. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).583.
Full textAbstract:
У статті досліджується проблема зовнішнього відображення в тексті кримінального закону категоризації злочинів, а також зв'язок категоризації злочинів із диференціацією кримінальної відповідальності.
У світлі реформування КК України питання позначення та розташування категорій злочинів набуває особливої актуальності. Ключовою ідеєю нашого дослідження в цій частині є обґрунтування необхідності позначення категорій злочинів від більш небезпечних до найменш небезпечних, тобто від категорії 1 до категорії n (залежно від їх кількості). Цей підхід успішно застосовується у кримінальному праві інших держав та рекомендується ООН. Основними його перевагами є відображення того, що найбільша цінність, яка охороняється, - життя людини, і ця цінність - на першому місці; а найвищий ступінь суспільної небезпечності -це посягання на життя, і саме він теж на першому місці. Побічно така нумерація може бути проілюстрована через модель «трикутника», що наочно демонструє кількість кримінальних правопорушень конкретної категорії. Адже загальновідомо, що найбільш небезпечних злочинів менше, ніж злочинів невеликої тяжкості.
Найбільш небезпечна категорія злочинів є очевидною, загальновизнаною у правовій державі, якою є Україна. Тож життя людини є найвищою соціальною цінністю. Найнебезпечніші злочини завжди спрямовані на умисне заподіяння смерті людині. Тому цілком справедливо закріпити їх «на вершині піраміди» злочинів під номером 1.
Також ми послідовно відстоюємо позицію про те, що категоризація злочинів не є засобом диференціації кримінальної відповідальності. Належно оцінюючи важливість категоризації, ми, втім, вважаємо, що вона виконує скоріше технічну функцію, як наскрізний кримінально-правовий інститут, який водночас відіграє важливе значення для використання інших засобів диференціації кримінальної відповідальності.
Таким чином, висновками проведеного дослідження є заперечення можливості класифікації злочинів виступати засобом диференціації кримінальної відповідальності. Також у статті доведено необхідність здійснення класифікації злочинів таким чином, щоб найбільш небезпечні злочини належали до категорії 1, а наступні категорії розміщувалися залежно від зменшення ступеню суспільної небезпеки до категорії n (де n - кількість категорій).
36
Падалка, Г. М. "СОЦІОКУЛЬТУРНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТА ДИНАМІКА ЦІННОСТЕЙ У СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 138–43. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1041.
Full textAbstract:
Падалка Г. М. Соціокультурна диференціація і динаміка цінностей у сучасному інформаційному суспільстві. – Стаття.У статті було досліджено вплив науково-технічного прогресу (у рамках нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства) на соціокультурний, побутовий простір сучасної людини та її ціннісні орієнтири (матеріальні та моральні). Так, було відзначено, що інформаційне суспільство характеризується новими матеріальними цінностями, які відрізняються від традиційних, такими як: вільне пересування за фінансами та роботапо всьому світу (машина та квартира в оренді, відсутність постійного кола друзів), робота (вільний графік робота онлайн і віртуально, швидка зміна у разі неможливості проводити багато часу із сім’єю, час для подорожей та екстремальних видів спорту). Також нова сучасність формує віртуальну реальність, поширення соціальних мереж і соціальних медіа. Вказане створює нові підходи до взаємовідносин між людиною – суспільством – владою через нові можливості контролювати дії влади та публічних людей через порівняння особистого життя та політичних (публічних) вчинків і поглядів. На сучасну людину здійснюється вплив через національну та глобальну інформаційні політики (через різні інформаційні та медіа проекти у сфері кіно, музики, ток-шоу), які формують нову соціокультурну, побутову та ціннісну реальність. Поєднання реальності та віртуальності створює таку складну конвергенту комбінацію, де людина втрачає можливість реально мислити та враховувати потоки інформації та дезінформації. Водночас цифрова реальність (глобалізація та віртуалізація) знищує традиційний поділ життєвого світу та людського буття на «свій» і «чужий» і на їх базі формує глобальний універсальний життєвий світ і людське буття. Постійне перебування у віртуальному світі (соціальних мережах і соціальних медіа) впливає на соціокультурний, побутовий і ціннісний простір людини, забирає у людини (блогера) її особисте і навіть інтимне життя, а підписники (фоловери) впливають на людину (блогера). Незважаючи на десятки тисяч підписників у віртуальному світі, у реальному людина залишається самотньою наодинці з собою, своїми почуттями, думками, проблемами, радощами.
37
Monolatii, Ivan. "«Дорожня карта» колонізації Українських Карпат." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 41 (June 26, 2020): 279–83. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.279-283.
Full textAbstract:
У рецензії охарактеризовані основні положення і висновки монографії Мирослава Дністрянського про роль різноспрямованих колонізаційних рухів у заселенні Українських Карпат упродовж ХІІІ – першої половини ХІХ століть. Зроблено висновок, що на основі аналізу різнобічних джерел автор монографії обґрунтував гіпотези щодо механізмів заселення, впливу структури міграцій на формування етнографічних відмінностей українського населення Карпат та диференціацію мережі поселень різних частин регіону, процеси соціальної стратифікації гірських мешканців Українських Карпат. Стверджується, що рецензована праця чітко структурована, має належну академічну й наукову арґументацію, а її архітектоніка свідчить про використання автором сучасних методологічних підходів щодо історико-географічних передумов заселення Українських Карпат, періодизації формування суцільної мережі поселень у карпатській гірській місцевості, відображення етнокультурних і соціально-структурних особливостей заселення цієї частини сучасної України. Висловлюється припущення, що рецензовану працю слід розглядати як своєрідний вступ до більш широкої у науковому сенсі проблеми дослідження колонізаційних наративів в історичній і політологічній ретроспективі, яка має суттєве суспільне звучання.
38
Галушка, З. І. "Регіональна диференціація доходів населення як показник соціальної безпеки суспільства." Регіональна економіка, no. 4 (54) (2009): 145–51.
Find full text
39
Курило, І. "Освітньо-професійні ресурси як чинник соціальної диференціації населення." Економічний часопис - 21, no. 1/2 (2005): 53–56.
Find full text
40
Завацький, Вадим. "Психологічні та соціологічні вектори розвитку здатності особистості до передбачення в умовах життєвих змін." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(52) (2020): 275–87. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-275-287.
Full textAbstract:
У статті розкрито інтегровану соціально-психологічну програму розвитку антиципації особистості в умовах життєвих змін, побудовану на принципах взаємозв’язку, безперервної мінливості, динамічної рівноваги, необоротності, відносності, самоорганізації, експансії, структурування, ситуативної доцільності, та проведено диференціацію корекційно-розвивальних заходів з урахуванням онто-, соціо- та патогенезу досліджуваних. Доведено значне зростання рівня особистісно-ситуативної, просторової, загальної антиципаційної спроможності у групах юнаків та молоді, підвищення у них інтернальності суб´єктивного контролю, загальної осмисленості життя, орієнтації на цілі й результативність життя та позитивний вплив цих змінних на прогностичну компетентність і рівень соціальної зрілості. За результатами апробації та впровадження програми визначено підвищення атиципаційної спроможності за її особистісно-ситуативною та загальною складовими; динамічності смислових систем на змістовному, структурному, ціннісному, функціональному рівнях; конструктивності життєвих стратегій та інтернальності, а також гнучкості копінг-поведінки досліджуваних у віці середньої та пізньої дорослості,що сприяло підвищенню їх психологічного благополуччя. Проведена в межах програми корекційно-розвивальна робота дозволила збільшити рівень здатності до антиципування у осіб з проявами соціальної дезадаптації (відповідно до розглянутої нозології), що в підсумку позначилося на зростанні мотивації досягнення,активності життєвих стратегій; суттєвому зниженні показників дезінтеграції між цінністю і доступністю у різних життєвих сферах; поліваріантності прогнозування та планування перебігу подій, зокрема в умовах життєвих змін, та на покращенні їх соціального функціонування в цілому.
41
Spytska, Liana. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА СПЕЦИФІКА ТРИВОЖНИХ ТА ДЕПРЕСИВНИХ КЛАСТЕРІВ АФЕКТИВНИХ РОЗЛАДІВ У ОСІБ ЗРІЛОГО ВІКУ." Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, no. 22 (September 19, 2019): 25–32. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.25-32.
Full textAbstract:
У статті проведено структурно-рівневий аналіз соціально-психологічних чинників афективних розладів осіб зрілого віку в кризові періоди життя та здійснено їх диференціацію на макро-, мезо- та мікрорівнях; розкрито особливості організації та методи дослідно-експериментальної роботи щодо визначення соціально-психологічних особливостей тривожних та депресивних кластерів афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя; наведено її результати та проведено їх узагальнення.
42
Сабіна, ффон Льовіс. "Соціально просторова диференціація минулого України та її прояв у Західній Україні." Український географічний журнал, no. 1 (105) (2019): 59–68.
Find full text
43
Апанасенко, А. М. "До питання про підстави диференціації правового регулювання соціально-трудових відносин." Держава і право, Вип. 44 (2009): 391–96.
Find full text
44
Козирєва, О. В. "Аналіз диференціації соціально-економічного розвитку регіонів у країнах-членах ЄС." Проблеми економіки, no. 1 (2016): 14–23.
Find full text
45
Lysenko, Nelly. "Напрями проекції принципу наступності в контексті модернізації української школи : вектор дошкільної освіти." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 184–90. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.184-190.
Full textAbstract:
Соціальне замовлення на освітні послуги сучасних закладів дошкільної освіти можна спрямувати у два вектори: суб’єктивний – запити родини кожної дитини, які визна-чаються стихійно (зрідка – на основі діагностичних процедур) і об’єктивний – соціальне замовлення початкової школи, яка очікує найуспішніших учнів. Мінливість змісту дошкільної освіти слід розглядати відносно конкретного обсягу інформації, якою опановують діти теоретично і практично згідно методик, відповідних дидактиці дошкільної освіти.Її пріоритети сходяться на розвитку гармонійної гуманної та соціально свідомої особистості. Здійснений нами аналіз якості навчальних досягнень і рівня сформованості особистісних рис дітей свідчать про реальні можливості для подолання ознак формальної освіти дошкільників, утвердження гуманізації та диференціації її змісту, удосконалення механізмів управління педагогічним процесом шляхом залучення батьківського колективу до вирішення його різних теоретичних і практичних аспектів. Так утверджується нова форма набуття дошкільної освіти на конкурентних засадах.Новою українською школою передбачено для реалізації кілька визначальних напрямів наступності: по-перше, опанування обсягом знань у дошкільному віці, які були б пролонговані у шкільну освіту і зумовлювали її ефективність. Знання дитини-дошкільника стрімко втрачають актуальність і перетворюються на застарілі; вони не взмозі мотивувати випускника ЗДО до навчання у школі; підручники постають гальмом на шляху наступності. По-друге, фактологічні матеріали підручників у сьогоднішньому варіанті аморфно реалізують виховну, розвивальну та прикладну (практико-зорієнтовану) функції; по-третє, слід звернути увагу на освітні технології для успішної реалізації принципу наступності; особливо у 1-2-му класах. Недофінансування шкільної, й дошкільної освіти спотворює якість дидактико-розвивального оснащення педагогічного процесу і унемож-ливлює опанування практичними вміннями та навичками, які є життєво значущими.
46
Lohvynenko, I. A., and Ye S. Lohvynenko. "Статус жінки в античному світі: особливості шлюбно-сімейних відносин у Стародавніх Афінах." Law and Safety 83, no. 4 (December 1, 2021): 28–37. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.03.
Full textAbstract:
Досліджено основні критерії соціальної диференціації жінок у Стародавніх Афінах. Розглянуто особливості шлюбно-сімейних відносин у полісі. Визначено причини масової проституції та охарактеризовано її наслідки. У підґрунтя стратегії дослідження покладено історико-генетичний та історико-порівняльний підходи, які застосовувались під час вивчення генези шлюбно-сімейних відносин, визначення їх спільних і відмінних рис; герменевтичний та нормативно-порівняльний – під час роботи над першоджерелами, насамперед законодавством Афін. Зроблено відповідні узагальнення та висновки, де зазначено, що жінок різних соціальних груп об’єднувала відсутність будь-яких громадянських та майнових прав. Навіть вільна жінка Афін, окрім контролю з боку чоловіків свого роду, перебувала під тотальним контролем держави, оскільки та була зацікавлена в кількісному і здоровому поповненні своїх громадян, здатних брати участь в управлінні полісом та забезпечити його безпеку. Водночас у Стародавній Греції формуються перші уявлення про гармонійне співіснування чоловічого і жіночого начала, з’являються перші сумніви в біологічній природі нерівності, що в майбутньому зумовило формування ключових положень гендерних теорій.
47
Бурак, Валентина. "Специфіка формування компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти." New pedagogical thought 106, no. 2 (July 5, 2021): 32–38. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-32-38.
Full textAbstract:
У статті представлено структурно-системний аналіз процесу формування компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти. На основі опрацювання досліджень науковців із проблеми підготовки майбутніх фахівців сфери обслуговування в закладах вищої освіти здійснено диференціацію низки компетентностей означених фахівців. Дефініцію «компетентність майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи» визначено як полікомпонентну динамічну комбінацію, представлену знаннями, вміннями, навичками, способами мислення, поглядами, цінностями, іншими особистими якостями, зреалізовану наскрізно на рівнях вищої освіти галузі знань 24 «Сфера обслуговування», спеціальності 241 «Готельно-ресторанна справа», формах організації навчання, що є комплексом інтегральної, загальних («м’які» навички) і спеціальних («тверді» фахові, предметні навички) компетентностей та визначає здатність здобувача освіти успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність, самостійно й цілеспрямовано підвищувати фахову компетентність, розбудовувати кар’єру та формувати власну концепцію життєвого успіху. До загальних компетентностей нами віднесено такі: культурологічну, полікультурну, морально-етичну, соціальну, здоров’язбережувальну, громадянську, релігієзнавчу, світоглядну, цивілізаційну, космополітичну, художньо-естетичну, мовно-комунікативну, полілінгвальну, риторичну, гуманітарну, психолого-фасилітативну, емоційно-інтелектуальну, самоосвітню, критичного мислення, креативну, інформаційно-цифрову, медіакомпетентність, інклюзивнау, рефлексивну. Відповідно до спеціальних компетентностей – конкретно-професійну, правову, науково-дослідницьку, експериментальну, екологічну, соціально-економічну, підприємницьку, інноваційну, інструментально-аналітичну, дискурсивну, технічну, технологічну, лідерсько-управлінську, моніторингово-діагностичну, експертну, прогностично-моделюючу, сталості.
48
Chernikova, Nataliia. "Особливості формування та використання орендного земельного ресурсу в Катеринославській губернії пореформеного періоду." Eminak, no. 3(31) (October 1, 2020): 43–61. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.3(31).435.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано процес становлення та розвитку орендних відносин в аграрному секторі Катеринославської губернії пореформеного періоду. Визначено роль поміщицького землеволодіння у формуванні орендного фонду регіону. Розкрито шляхи залучення місцевого селянства до орендних відносин в умовах його майнової та соціальної диференціації. Здійснено видову характеристику земель, що складали орендний фонд регіону. Прослідковано динаміку змін орендних цін у контексті видової та регіональної диференціації. Зроблено висновок про вагоме місце оренди у підприємницькій діяльності катеринославського дворянства та селянства як основних суб’єктів орендних відносин і виробників сільськогосподарської продукції.
49
Городецька, Т. Е. "Вплив диференціації доходів населення на формування соціальних шоків у суспільстві." Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право, no. 3 (62) (2012): 94–99.
Find full text
50
Dovgan, N. O. "ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МЕНТАЛЬНОСТІ ПОКОЛІНЬ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 115–30. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).46.
Full textAbstract:
Для створення передумов оптимізації взаєморозуміння і розширення можливостей діалогічного поколінного спілкування представлено методичну базу та опис дослідження особливостей ментальності поколінь. Визначено й обґрунтовано напрямки дослідження особливостей ментальності поколінь: характеристик вибірки щодо соціокультурного історичного ареалу, особливостей соціально-психологічних відмінностей габітусу та соціального позиціонування (ентелехій) поколінь. Відповідно до сформованих критеріїв диференціації і функціональних меж поколінь у результаті кластеризації масиву експериментальних даних виокремлено три покоління – Дітей, Батьків, Прабатьків. Проаналізовано особливості соціально-психологічних відмінностей габітусу і соціального позиціонування (ентелехій) поколінь. Визначено узагальнені характеристики ментальності поколінь, завдяки чому підтверджено припущення щодо унікальності і впливовості ментальних особливостей поколінь, сформованих під впливом історичних подій, на результативність відносин.