Academic literature on the topic 'Дисциплінарні правовідносини'

Мета роботи – дослідження сучасного стану нормативно-правового регулювання та наукових підходів до проблеми застосування дисциплінарної відповідальності до фармацевтичних працівників. Матеріал і методи. Під час дослідження використовували емпіричні (порівняння, вивчення документів), теоретичні (аналізу та синтезу) та методи міждисциплінарного дослідження (порівняльно-правовий). Результати. Забезпечення населення безпечними, доступними та якісними лікарськими засобами (ЛЗ) є складовою конституційного права на охорону здоров’я кожної людини. Враховуючи вкрай важливу соціальну складову фармацевтичної діяльності (адже в підсумку мова йде про здоров’я нації), дуже важливою є реакція держави на забезпечення якісної роботи та безпечних результатів праці фармацевтичних працівників. Реалії сьогодення свідчать про пріоритетність заходів переконання для забезпечення трудової дисципліни, однак на нашу думку методи примусу, у тому числі дисциплінарної відповідальності фармацевтичних працівників, також є важливим фактором для належного виконання своїх професійних обов’язків представниками фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я. На даний час у чинному законодавстві про працю відсутнє офіційне визначення дисциплінарної відповідальності. Аналізуючи та консолідуючи означені підходи науковців до визначення дисциплінарної відповідальності, слід виділити основні її ознаки. По-перше, дисциплінарна відповідальність виступає різновидом юридичної відповідальності. По-друге, для її застосування необхідна наявність трудових правовідносин «працівник-роботодавець». По-третє, ДВ передбачає правовий обов’язок працівника зазнати певних обмежень. В четвертих, ДВ являє собою групу чітко визначених у законодавстві дисциплінарних стягнень. На підставі аналізу та консолідації загально-теоретичних підходів до природи дисциплінарної відповідальності та спеціальних ознак правового статусу фармацевтичного працівника маємо констатувати, що під дисциплінарною відповідальністю фармацевтичних працівників слід розуміти окремий вид юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні до фармацевтичних працівників, які скоїли дисциплінарний проступок, дисциплінарних стягнень. Дисциплінарним проступком у фармацевтичній сфері є протиправне винне невиконання або неналежне виконання фармацевтичним працівником трудових обов’язків, покладених на нього законодавством про працю, нормами галузевого законодавства, колективним та трудовим договорами трудових обов’язків. Висновки. Досліджено сучасний стан та проблематику законодавчого регулювання притягнення до дисциплінарної відповідальності фармацевтичних працівників.

Дисциплінарна відповідальність працівників поліції розвивається динамічно, але досить безсистемно, що не дозволяє в належній мірі використовувати потенціал даного виду юридичної від- повідальності як важливого засобу підтримки службової дисципліни в апараті державних органів, створення адміністративно-правових засобів попередження та припинення правопорушень як пра- цівників, так і роботодавців, забезпечення прав і законних інтересів працівників Національної поліції тощо. Аналіз чинного законодавства України дозволяє зробити висновок, що існуюча модель дисциплінар- ної відповідальності поліцейських знаходиться під сильним впливом трудового права з притаманною йому диспозитивністю, що суперечить адміністративно-правовій концепції побудови дисциплінар- ного законодавства і передбачає широке застосування методу імперативного регулювання державно- службових відносин. Це, на наш погляд, і зумовлює вкрай низький ефект від застосування до поліцей- ських заходів дисциплінарної відповідальності та не дозволяє забезпечити належний рівень виконання дисципліни в державному апараті. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, де санкція за вчинене правопорушення є невідворотною, вирішення питання про невідворотність покарання за вчинення дисциплінарного про- ступку знаходиться у відомстві посадової особи, наділеної дисциплінарно-юрисдикційними повнова- женнями. При цьому, як показують дані правозастосовної практики, надане йому «право-обов’язок» застосувати дисциплінарне стягнення часто залишається нереалізованим. У статті ставиться завдання розглянути та проаналізувати поняття, зміст та сутність дис- циплінарної відповідальності поліцейського, а також визначити її функції, за допомогою яких здій- снюється правомірний характер виконання заходів покарання за вчинення проступку працівником. Висновки цієї статті дозволять у найбільшій мірі розібратися в понятійному апараті дисциплінарної відповідальності саме такого специфічного суб’єкту трудових правовідносин, як працівники Націо- нальної поліції України.

У теоретико-правовому аспекті досліджено питання спеціальної юридичної відповідальності, що застосовуються до судового експерта під час виконання, невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків, притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією. Автором аналізуються положення Конституції України, Закону України «Про судову експертизу», Кодекс України про адміністративні правопорушення, нормативно-правові акти що регламентують порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта МВС України. Проведено аналіз порядку та підстав притягнення судового експерта до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за правопорушення у антикорупційній сфері. Окреслено основні недоліки законодавства, зокрема щодо застосування порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта за правопорушення, пов’язані з корупцією. Виокремленні неврегульовані та невирішені питання стосовно запобігання корупції в судово-експертній діяльності, та запропоновано шляхи їх вдосконалення. Ключові слова: судовий експерт, судова експертиза, адміністративна відповідальність, дисциплінарна відповідальність, корупційні правопорушення.

У теоретико-правовому аспекті досліджено питання спеціальної юридичної відповідальності, що застосовуються до судового експерта під час виконання, невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків, притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією. Автором аналізуються положення Конституції України, Закону України «Про судову експертизу», Кодекс України про адміністративні правопорушення, нормативно-правові акти що регламентують порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта МВС України. Проведено аналіз порядку та підстав притягнення судового експерта до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за правопорушення у антикорупційній сфері. Окреслено основні недоліки законодавства, зокрема щодо застосування порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта за правопорушення, пов’язані з корупцією. Виокремленні неврегульовані та невирішені питання стосовно запобігання корупції в судово-експертній діяльності, та запропоновано шляхи їх вдосконалення. Ключові слова: судовий експерт, судова експертиза, адміністративна відповідальність, дисциплінарна відповідальність, корупційні правопорушення.

Стаття присвячено висвітленню особливостям правосуб’єктності керівника підприємства установи чи організації як суб’єкта організаційно-управлінських відносин. Звертається увага на трудову правосуб’єктність керівника під якою розуміється міра свободи та вибору, межу, в рамках яких стає можливим здійснювати даною особою свої права та обов’язки. Наголошується на тому, що набуття правового статусу працівника виникає у особи тільки з моменту укладання нею трудового договору з роботодавцем, тобто, фактично, з моменту вступу в трудові правовідносини. Наголошено, що органом юридичної особи виступає призначена (обрана) особа (одноособовий орган) або група осіб (колегіальний орган), які є представниками її інтересів із іншими суб’єктами права у відповідних правовідносинах. Саме через ці органи відбувається набуття юридичною особою трудових прав та обов’язків. Такі уповноважені органи є частинами юридичною особи, які вона формує та які виражають її волю у подальших правовідносинах. Проте, необхідно звернути увагу на те, що не будь-яка особа органу роботодавця може реалізувати трудову правосуб’єктність. Для цього вона повинна бути наділена роботодавцем правом прийому та звільнення, правом розпорядження коштами (наприклад, для виплати зарплати, заохочувальних платежів тощо), правом накладання дисциплінарних стягнень. Зроблено висновок, що розкриття питання правосуб’єктності керівника як суб’єкта організаційно-управлінських відносин неможливе без виокремлення двох видів відносин: тих, в яких керівник бере участь, виконуючи свої функції щодо формування й виявлення волі власника підприємства; тих, в рамках яких ним здійснюються організаційні та внутрішньо-управлінські дії, що охоплені його посадовими обов’язками. Так, все вищезазначене ще раз підтверджує необхідність чіткого визначення в доктрині трудового права правового статусу керівника підприємства, установи, організації, однією із складових якого є правосуб’єктність як суб’єкта організаційно-управлінських відносин. У перспективі це позитивно позначиться на нормативній визначеності їх власних дій в рамках трудових та пов’язаних із трудовими відносинах, що в цілому сприятиме ефективній реалізації керівниками трудових прав, які їм належать на основі трудового договору та законодавства як суб’єктам трудових правовідносин.

У статті досліджено правову природу відносин із надання адмі­ністративних послуг, розглянуто їх структурні елементи такі, як суб'єкт, зміст, об'єкт. Особливу увагу приділено аналізу змісту правовідносин із надання адміні­стративних послуг і констато­вано факт неповного правового регулювання прав і обов'язків учас­ників названих відносин. Виділено основні правові ознаки об'єкту, яким виступає адміністративна послуга. Вказано на види послуг за їх юридичним наслідком. Вста­новлено сутність, види та дворів­неву структуру порушень зазна­чених правовідносин і їх значення для здійснення судового захисту порушених прав. Розглянуто види можливих порушень, що є під­ставою для звернення за судо­вим захистом. Звернуто увагу на вплив особливостей правової при­роди адміністративних послуг на характер порушень відповідних правовідносин і вибір засобів про­цесуального захисту порушених прав. У результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що для правовідносин із надання адмі­ністративних послуг характерні такі особливості, як складний характер наслідків їх порушень та одностороння відповідальність суб'єкта надання; порушення пра­вовідносин із надання адміністра­тивних послуг виражаються у про­типравних діях/рішеннях суб'єкта владних повноважень та інших уповноважених осіб і виступають підставою звернення до суду за захистом порушених прав; права та обов'язки суб'єктів правовідно­син із надання адміністративних послуг потребують більш повного законодавчого врегулювання, осо­бливо щодо обов'язків та відпові­дальності органів (посадових осіб), що надають такі послуги. Внесено пропозиції щодо доповнення Закону України «Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 року № 5203-VI окремим розділом, що регу­лює права та обов'язки учасників та щодо запровадження механізму дисциплінарної відповідальності посадових осіб суб'єкта надання адміністративних послуг за допу­щені ними порушення, встановлені законним рішенням суду.

Статтею визначено поняття договору, що він являє собою домов­леність двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначено, що у разі невиконання або неналежного вико­нання сторонами обов'язку дого­вору вони підлягають цивільно-пра­вовій відповідальності. У статті зазначається наяв­ність різних видів юридичної від­повідальності. Відзначається, що поряд з кримінальною, адміністра­тивною та дисциплінарною відпо­відальністю важливе місце посідає саме цивільна. Вона є одним зі спо­собів впливу на учасників цивільних правовідносин, що визначається межами дозволеної та необхідної поведінки. Цивільно-правова відповідаль­ність настає за порушення договір­них зобов'язань майнового харак­теру або за заподіяння майнової чи немайнової (моральної) шкоди. У статті акцентовано увагу на тому, що умовами цивільно-пра­вової відповідальності є: 1) про- типравність поведінки правопо­рушника (поведінка, яка порушує норму права незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність такої поведінки); 2) наявність негативних наслід­ків у особи, суб'єктивне право якої було порушено (шкода); 3) причин­ний зв'язок між поведінкою право­порушника та негативними наслід­ками; 4) вина правопорушника. При цьому загальною формою відповідальності виокремлюють обов'язок боржника відшкодувати збитки кредитору, заподіяні пра­вопорушенням. Стягнення збитків можливо застосовувати незалежно від існування таких положень у договорі. Відшкодування збитків спрямовується на відновлення май­нового стану потерпілої особи, що існував до самого правопорушення та за допомогою майна такого правопорушника, а тому носить компенсаційний характер.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню правової природи і сутності юридичної відповідальності в сучасному трудовому праві. Досліджено правовий зміст, підстави, умови, мета, цілі, завдання та функції юридичної відповідальності у трудовому праві. Визначено основні принципи та стадії притягнення порушника трудового законодавства до юридичної відповідальності. Окремо висвітлено правову природу дисциплінарної та матеріальної відповідальності у трудовому праві, правовий зміст та проблеми загальної та спеціальної дисциплінарної відповідальності, а також загальних та спеціальних дисциплінарних санкцій. Особлива увага звернена на питання притягнення суб’єктів трудових правовідносин до дисциплінарної та матеріальної відповідальності. У дисертації досліджено трудове законодавство окремих європейських держав, країн постсоціалістичного простору, розвинених держав Азії, а також охарактеризовані досягнення цих держав у правовому регулюванні юридичної відповідальності у трудових відносинах на предмет можливості впровадження позитивних здобутків у законодавство України. На підставі отриманих результатів сформульована низку пропозицій та рекомендацій, що направлені на вдосконалення діючого законодавства про працю у частині норм, якими врегульовується питання юридичної відповідальності в трудовому праві.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, м. Харків, 2017. На підставі вивчення наукової літератури, законодавчих та інших нормативно-правових актів, архівних джерел у роботі здійснено комплексний аналіз процесу становлення та розвитку дисциплінарних правовідносин в органах міліції УСРР-УРСР (1919–1991 рр.). У результаті проведеного історико-юридичного дослідження встановлено та охарактеризовано основні принципи, умови та правові механізми забезпечення дисциплінарних правовідносин при проходженні служби працівниками міліції, проведено аналіз дисциплінарної практики в різні історичні періоди розвитку радянської України та показано ефективність застосування тих або інших заходів дисциплінарного впливу на зміцнення службової дисципліни, визначено місце і роль апаратів з політико-виховної роботи та товариських судів (судів честі) щодо зміцнення службової дисципліни в органах міліції УСРР-УРСР. Виявлено основні причини порушення службової дисципліни працівниками міліції в різні історичні періоди розвитку радянської України та запропоновано шляхи забезпечення дисципліни в органах (підрозділах) Національної поліції України та у державних воєнізованих структурах у цілому.