Academic literature on the topic 'Дистанційна променева терапія'

Мета. Визначити сучасне місце тримодальної органозберігаючої терапії (ТМТ) в лікуванні первинного низькодиференційованого (G3) раку сечового міхура (РСМ). Матеріали і методи. Проаналізовані ретроспективно дані історій хвороб 346 пацієнтів з первинним G3 РСМ, оперованих за 2004 - 2017 рр., а саме клінічна стадія РСМ; методи лікування: хірургічний (радикальна цистектомія/резекція), дистанційна променева терапія (ДПТ), поліхіміотерапія (ПХТ); виживаність. З причини тяжкої коморбідності 13 хворим, крім біопсії сечового міхура, подальшого хірургічного лікування не проводили. Цих хворих з аналізу ми виключили. Результати. Органозберігаюча операція виконана 224 (67%) хворим. Загальна смертність становила 63%. Післяопераційну терапію (ДПТ або ПХТ) отримали 54 (16,2%) хворих, з них 44 (81,5%) - ДПТ, 10 (18,5%) - ПХТ. Жодному пацієнту не проводили в комбінації ПХТ та ДПТ. Загальна смертність хворих, що отримали ДПТ або ПХТ, становила 80%, середня тривалість дожиття - 17 та 8 міс відповідно. Висновки. Органозберігаюча хірургічна тактика в сучасному лікуванні первинного G3 РСМ займає вагоме місце: 67% усіх хворих були оперовані в обсязі резекції. ТМТ на даний час не застосовують в лікуванні G3 РСМ. Післяопераційна ПХТ або ДПТ проведена 16,2% хворих в монорежимі здебільшого з паліативною метою, що не сприяло тривалій виживаності (смертність становила 80%).

Наразі джерела іонізуючого випромінювання розповсюджені та мають широкий спектр застосування. Медицина – одне з перших місць з використання джерел іонізуючого випромінювання, а саме: для лікування онкологічних захворювань, наприклад, брахітерапія, дистанційна променева терапія (за допомогою, зокрема, гамма-ножа). Не менш розповсюджені джерела іонізуючого випромінювання у промисловості: для проведення радіографії (дефектоскопії), калібрування; застосовуються в засобах для вимірювання товщини листового матеріалу, рівня матеріалу в посудинах і трубах, у гамма-детекторах для проведення неруйнівного аналізу зварних швів різних конструкцій та трубопроводів тощо. Рівень небезпеки для людини від джерел іонізуючого випромінювання І та ІІ категорії дуже високий. Такі джерела внаслідок неналежного використання, зберігання чи протиправних дій можуть спричинити в організмі людини стохастичні та детерміновані ефекти у разі контакту з ними без необхідного захисту, як-от за кілька хвилин для джерел іонізуючого випромінювання І категорії та від кількох хвилин до декількох годин для джерел іонізуючого випромінювання ІІ категорії. До того, у сучасному світі існує велика кількість екстремістських та терористичних угрупувань, які можуть бути зацікавлені у заволодінні джерелами іонізуючого випромінювання для вчинення радіологічної диверсії з використанням пристрою розсіювання радіоактивних матеріалів або випромінюючого пристрою. Тому країни, в яких здійснюється діяльність з використанням джерел іонізуючого випромінювання, повинні виконувати оцінку потенційних загроз і вразливості цих джерел та забезпечувати їх захищеність і збереження. Отже, на часі актуальним є питання розробки підходів до оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання. У статті наведено загальний алгоритм проведення оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання медичного і промислового призначення та стисло описано основні його етапи. Запропонований підхід полягає у використанні як кількісних (згідно з нормативно-правовими актами України), так і якісних показників, отриманих під час експертного оцінювання з врахуванням коефіцієнта конкордації (рівень узгодженості думок). Метою оцінки вразливості є не лише визначення величини ризику вчинення незаконних дій із джерелами іонізуючого випромінювання, а й врахування можливих сценаріїв їх використання, для подальшого ухвалення рішень на основі ризик-орієнтованого підходу щодо розподілу наявних ресурсів для захисту людей та майна від наслідків зовнішньої радіологічної диверсії у різних місцях-цілях: на масовому заході (святкуванні), у столиці, в урядових будівлях, у туристичному місті тощо.

Пігментний віллонодулярний синовіт (ПВНС) і теносиновіальну гігантоклітинну пухлину вважають одним і тим самим захворюванням через однакові гістологічні та генетичні особливості. Протягом тривалого часу обговорюють етіологію та патогенез пігментного віллонодулярного синовіту. Стандартним методом лікування хворих на ПВНС є хірургічне видалення ураженої захворюванням оболонки. Ад'ювантна терапія розглядається як альтернативний метод лікування. Застосування разової опромінюючої дози у 2,0 Гр, та підведеної сумарної опромінюючої дози за курс лікування у 30,0 Гр є оптимальними для досягнення хороших результатів лікування дифузної форми пігментного віллонодулярного синовіту колінного суглоба.

Проаналізовано проблеми технічного стану гамма-терапевтичних апаратів в Україні. Виявлено шляхи модернізації системи керування позиціонуванням апарату. Запропоновано застосувати спеціалізований модуль управління з бездротовим радіоінтерфейсом, який є функціональним аналогом існуючих пультів управління