Journal articles on the topic 'Дискретність'

Волоконно-ефірні технології зможуть стати перспективним рішенням для реалізації телекомунікаційних бездротових систем в міліметровому діапазоні хвиль. Фотонні методи формування радіосигналів та волоконно-ефірна архітектура змужуть забезпечити високу пропускну спроможність мереж за рахунок широкої смуги обробки до 10 ГГц, спектрального мультиплексування та використання форматів модуляції високого порядку. У статті проаналізовані перспективи і переваги реалізації бездротових телекомунікаційних систем з використанням волоконно-ефірних технологій в міліметровому діапазоні хвиль. Показані основні принципи фотонних методів формування та модуляції радіосигналів міліметрового діапазону, архітектури гібридної волоконно-ефірної мережі. Проаналізовано складові шуму, дискретність модуляції амплітуди і фази для квадратурного модульованого радіосигналу з використанням фотонних методів понижуючого перетворення частоти.

Досліджено процеси перекисного окиснення ліпідів і стан системи антиокисного захисту в організмі щурів різного віку, що піддавалися впливу екзоестрогенів. Установлено різний ступінь інтенсифікації пероксидації залежно від віку та дослідного органа: максимальне перевищення контрольних показників відмічене у сироватці крові, що свідчить про вплив синтетичних естрогенів на всі основні системи організму. У самиць у препубертатному періоді у печінці реакція прооксидантної системи та напруження в системі антиоксидантного захисту перевищували силу відповіді в органі статевозрілих тварин. Відмічено органну дискретність змін активності ензимів антиоксидантного захисту, яка залежить від віку тварин. Ураховуючи залучення системи глутатіону до дезактивації естрогенів шляхом їх кон’югації в реакціях, що каталізуються глутатіонтрансферазою, зниження активності ензиму може викликати накопичення високоактивних проміжних метаболітів із наступним пошкодженням внутрішньоклітинних структур. Ці феномени надалі можуть стати тригером зниження потенціалу компенсаторних механізмів, що разом із генотоксичною дією екзоестрогенів є важливою патогенетичною ланкою в канцерогенезі: ініціюють розвиток проліферативних процесів та виникнення в майбутньому ракових станів і, зокрема, гормонзалежних пухлин молочної залози.

У статті здійснено теоретичний аналіз інтерпретації понять «темпоральність», «соціальне» та «соціальна темпоральність». Виділяються такі атрибути темпоральності: темпоральність як внутрішній час; темпоральність як послідовність; темпоральність як часовість; темпоральність як інтервал часу, певний момент; темпоральність як плин подій. Проведено демаркацію зі схожими поняттями та визначені смислові аспекти поняття «соціальна темпоральність». Автор констатує, що існує багато визначень поняття «темпоральність», кожне з яких має право на існування, проте інтеграція існуючих сенсів дозволяє визначити соціальну темпоральність, як поняття, яке позначає швидкість плинності в часі подій, що виникають у процесі життєдіяльності людини в суспільстві. Підкреслюється, що в представленій інтерпретації поняття «соціальна темпоральність» інтегруються інтеріоризація та екстеріоризація, а також поєднуються дискретність та цілісність. Автор аналізує зв’язок поняття «соціальна темпоральність» з поняттями «соціальний час», «соціальний простір» та «хронотоп». Зв’язок цих понять представлений тим, що в соціальному хронотопі представлена траєкторія потоку подій, які виникають в соціальному просторі та рухаються в соціальному часі, а соціальна темпоральність визначає швидкість плинності цих подій. Таким чином,у статті був встановлений зв’язок між смисловими аспектами соціальної темпоральності та визначенням часово-просторової специфіки глобальних конфліктів.

Актуальність дослідження: Соціальна значущість у дослідженні дивергентного мислення вбачається у його провідній ролі у розвитку нестандартного мислення, креативності та здатності бачити різні варіанти розв’язання професійно-практичних завдань. Попри усталеність поняття дивергентного мислення у психології, його зміст та психологічні ознаки є маловивченими і такими що зводяться до феномену креативності, саме тому розрізнення цих феноменів є окремим теоретико-методологічним завданням. Мета дослідження: концептуалізувати поняття дивергентного мислення суб’єкта діяльності та виявити психологічний зміст та практичне втілення його базових характеристик. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми дефініції дивергентного мислення). Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену дивергентного мислення як окремого виду (типу) та характеристики мислення, подано аналіз відмінностей дивергентного мислення та креативності, проаналізовано сутнісні ознаки дивергентного мислення. Висновки:У результаті теоретичного аналізу феномену дивергентного мислення було визначено, що воно є особливим різновидом мислення, спрямованого на швидке генерування великої кількості інноваційних підходів та оригінальних варіантів розв’язання проблеми. Було виділено такі властивості дивергентного мислення, що відрізняють його від інших видів мислення та властивостей особистості, а саме: швидкість, гнучкість, оригінальність, допитливість суб’єкта мислення, точність, іррелевантність, фантистичність, інтуїтивність, релятивність, цілісність, рефлективність, інноваційність, критичність, толерантність до невизначеності, продуктивність, впорядкованість, альтернативність, самостійність, інверсивність, дискретність, активність та образність.

Статтю присвячено опису особливостей реалізації багатократного вияву дії в українській та німецькій мовах. Автори аналізують попередні роботи, присвячені цій темі. У запропонованій розвідці розглянуто явище повторюваності дії на прикладі двох різноструктурних мов – німецької та української. У цьому контексті науковці виокремлюють екстравербальну та інтравербальну дискретність. Особливістю цих типів повторюваності є здатність указувати на множинний вияв дії. Інтравербальна повторюваність реалізується семантикою дієслова, тобто саме дієслово вказує на те, що дія відбувається з певною частотністю більше ніж один раз. Для екстравербальної дискретності обов’язковими є додаткові учасники синтаксичного утворення, які є виразниками множинного вияву дії. Ними є адвербіальні темпоральні синтаксеми. У статті автори роблять спробу проаналізувати ітеративний спосіб повторюваності дії, виявити основні види цього явища в обох досліджуваних мовах. Дослідження показало, що ітеративність реалізується як у німецькій, так і в українській мовах дисконтинуативом, фреквентативом та узитативом. Одне з головних завдань запропонованої розвідки – установити спільні та відмінні риси цього явища у німецькій та українській мовах. Значну увагу приділено також перекладознавчому аспекту та визначено основні види трансформацій під час перекладу складних синтаксичних конструкцій із семантикою ітеративності. Незважаючи на різноструктурний лад німецької та української мов, найпоширенішими прийомами перекладу є такі граматичні трансформації: заміна частин мови, додавання слів, вилучення слів, заміна структури речення.

Ус О. В. Алгоритми кваліфікації у кримінальному праві. - Стаття. Стаття присвячена дослідженню алгоритмів ква­ліфікації у кримінальному праві. З’ясовано сутність та зміст алгоритму, алгоритмічних кроків і алго­ритмічного процесу. Встановлено, що алгоритм ква­ліфікації у кримінальному праві - це система дій, модель, програма виконання в певному порядку відповідної послідовності операцій, що визначають процес пошуку результату - встановлення складу кримінально значущого діяння, передбаченого кри­мінальним законом (кримінальне правопорушення; діяння, що не є кримінально протиправним, проте має кримінально-правове значення; посткримінальна поведінка особи). Доведено, що для вирішення кваліфікаційного завдання алгоритмічний процес як система поступо­вих взаємозумовлених та взаємопов’язаних операцій потребує поступового надання відповідей на питання: «так» чи «ні», що зумовлює подальшу логіку побудо­ви запитань і розв’язання завдання щодо криміналь­но-правової оцінки кримінально значущого діяння. Обґрунтовано, що алгоритм кваліфікації у кримінальному праві характеризується низкою особ­ливостей, як-от скінченність, дискретність, визначе­ність, масовість (загальність), однозначність, резуль­тативність. Досліджено відмежування алгоритмів кваліфікації від етапів кваліфікації, що характеризуються сукупні­стю відносно відокремлених, пов’язаних один з одним періодів кримінально-правової оцінки щодо встанов­лення тотожності кримінального юридичного факту складу кримінально значущого діяння та закріплення результатів оцінки у правозастосовному акті, а також від правил кваліфікації, що становлять нормативні приписи, загальновизнані доктринальні положення та роз’яснення вищої судової інстанції, якими має керу­ватися суб’єкт кваліфікації під час обрання криміналь­но-правової норми для кримінально-правової оцінки кримінально значущого діяння. Запропоновані загальні вимоги побудови алгорит­мів кваліфікації у кримінальному праві.

В статті розглянуто сутність право розуміння та основні підходи його наукового осмислення. Визначено типологію праворозуміння. У рамках дослідження запропоновано підхід, відповідно до якого існує чотири основних типи праворозуміння: юридичний позитивізм, юснатуралізм, соціологічне праворозуміння та інтегральне праворозуміння. Встановлено, що кожен із цих типів праворозуміння так чи інакше торкається проблем владної зумовленості права.Визначено, що у найбільш спрощеному вигляді юридичним позитивізмом вважається стиль правової думки, в якому використовуються трипостулати: постулат про розмежування права і моралі, постулат про соціальні джерела права та постулат про дискретність судових рішень. Доведено, що той дискурс щодо позитивізму, який сформувався на пострадянському просторі, не повною мірою відповідає вихідним позиціям сучасного юридичного позитивізму. З’ясовано, що найбільш релевантним проблемі зв’язку права і влади є другий постулат, який вказує на обов’язкову наявність інституційного зв’язку між соціальними й нормативними фактами та змістом права.Обґрунтовано одну з ключових методологічних засад сучасного юридичного позитивізму: право відрізняється від інших регулятивних систем не змістовно, а формально. Доведено, що найбільш яскраво залежність розуміння права від концепту влади проявляється саме в позитивізмі. Позитивне розуміння права пов’язане з концептом державної влади, в якому межі права окреслено поняттям державної влади. Право – це закон, а закон – це інститут, встановлений владою. Юридичне бачення права через поняття закону – це його бачення крізь призму поняття державної влади, яка створює закон і забезпечує його реалізацію.Обґрунтовано, що призначення держави полягає не у створенні природних прав людини (інакше б вони від неї залежали і не були б невід’ємними), а у їх визнанні та максимальному захисті.

Формування єдиної судової практики на сучасному етапі розвитку правосуддя в Україні є методологічною проблемою, яка має відповідне емпіричне підґрунтя. В її основі лежить відсутність підходів у процесуальній діяльності Верховного Суду, якими забезпечується дотримання принципу правової визначеності. Проведеною реформою процесуального законодавства України сформовані засади здійснення правосуддя у країні, проте, в контексті наведеного, деякі практичні аспекти їх впровадження вимагають свого доопрацювання. Зазначимо, що у юридичній літературі не сформовано усталеної позиції щодо інтегрального механізму уніфікованої судової практики, невизначеними залишаються юридичні засоби забезпечення його дієвості. Метою статті є вирішення проблеми забезпечення сталої практики Верховного Суду через обґрунтування доцільності запровадження аналогових юридичних конструкцій комунітарного процесуального права Європейського Союзу та процесуального права Франції у національну правову систему. Встановлено, що неоднакове застосування правових норм сприяє деформації структурної єдності судової практики. Одним зі способів подолання цього процесу є впровадження інституту преюдиціального запиту в національну правову систему України. Цей інститут похідної юрисдикції набуває свого процесуального поширення не тільки в межах національного судочинства європейських країн, а й використовується як засіб уніфікації судової практики в наднаціональній юрисдикції. Преюдиціальний запит – форма звернення суду певного рівня юрисдикції (який встановлюючи фактичні обставини, застосовує національне право) до компетентного органу судової влади національної правової системи, який переглядає судові акти першої або апеляційної інстанції в порядку касаційного провадження, для отри мання його думки щодо застосування тієї чи іншої правової норми в спірних правовідносинах через делеговане тлумачення її змісту. Правова сутність преюдиціального запиту проявляється через його формальні (судова ініціативність, інформативна доступність, строковість, дискретність) і змістовні ознаки (питання застосування права, наявність проблеми єдності правозастосування, новаційний характер проблеми правозастосування, відсутність касаційного провадження із предмета спору в межах преюдиціального запиту в суді). Проведений аналіз процесуального законодавства Франції свідчить про необхідність вдосконалення національного законодавства в контексті конвенційних зобов’язань України. Доцільним є впровадження у правову систему України інституту преюдиціального запиту як способу формування єдиної судової практики, що дасть змогу забезпечити належне виконання вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, сприятиме підвищенню рівня правосуддя у країні. У цьому контексті розроблений в Україні законопроект щодо запровадження інституту преюдиціального запиту та уніфікації касаційного провадження вимагає свого доопрацювання з урахуванням позитивного досвіду Франції

Запропоновано підхід до врахування впливу рельєфу місцевості на радіоелектронне подавлення приймачів радіоелектронних об’єктів різного базування за рахунок побудови спеціалізованого шару геоінформаційної системи. Підхід передбачає створення для кожної точки мапи масиву коефіцієнтів згасання при поширенні електромагнітної хвилі до будь-якої іншої точки, заданої з певною дискретністю в межах обмеженої ділянки простору. Обґрунтовано умови переважаючого впливу явищ інтерференції та рефракції для перевищень фізичних перешкод на трасі поширення електромагнітних хвиль. Наведено математичний апарат розрахунку радіоелектронного подавлення для формування масиву даних для спеціалізованого шару геоінформаційної системи.

The purpose of the publication is a systematic observation of the artistic assimilation of genre features of diarіstics in works Maria Matios “Diary of the Executed”, “Private Diary. ... Maidan. War...”, aimed at a special study of the variability of the interaction of documentary and artistic types of writing, the dominance of one or another of them and, accordingly, the formation of original poetics of narrative systems. Methods. For this purpose, aesthetic and historical-comparative research methods are used.Results. In the article for the first time the diary segment of the work of the modern Ukrainian writer, laureate of the Taras Shevchenko National Prize of Ukraine Maria Matios is thoroughly investigated. Conclusions. As a result of the analysis of the texts, it was concluded that the genre features of the diary are the construction of the text as a series of notes that date events from the life of the “I”-narrator, as well as their chronicity, discreteness, сontents and formal diversity, conceptual unprogrammability, subjectivity, etc. At the same time the artistic core of the works is acute conflicts of socio-psychological and civic and political type which model a plot, build a system of characters and gives the text more or less aesthetics.“The Diary of the Executed” is an artistic and epic work created on the model of fictionalized female diary; actually a novel in which the diary is both an artistic image, and an architectural principle, and a compositional and stylistic technique, which in a memoir-receptive way organizes disclosure of the topic (self-knowledge and self-formation of a woman’s personality through diary writing-reading). The work has a distinct melodramatic character, emphasizes private story on a gray background of general existence and through an essayistic mosaic of thoughts and states asserts the power of a woman’s consciousness over her subconscious.“The Private Diary. ...Maidan. The War...” is a typical literary diary, actually a diariush which testifies to the active presence of its author – writer, politician, cultural and public figure, woman (daughter, sister, wife, mother, grandmother, colleague and friend), person – Maria Matios in stormy present of Ukraine. From a formal point of view it is a kind of documentary-artistic meta-genre – a novel-chronicle which fixes the events from 30 November 2013 to 5 July 2015 through the prism of personal perception and direct involvement of the narrator in them. The work has a powerful problematic and realistic background, expressive essayistic and reporting narrative; at the same time its aesthetics provides the artistry of speech, techniques of composition, poetic descriptions, etc.The development of the genre of diary in the creativity of M. Matios reflects her literary evolution.Key words: nonfiction, memoiristics, novel of the beginning of the 21st century, eseyistycs, meta-genre. Мета. Метою публікації є системні спостереження щодо мистецького засвоєння жанрових ознак діаристики в творах Марії Матіос «Щоденник страченої», «Приватний щоденник. ...Майдан. Війна...», спрямовані на спеціальне вивчення варіативності взаємодії документального та художнього типів письма, домінування того чи того з них і, відповідно, виформування оригінальних поетик оповідних систем.Методи. З цією метою використано естетичний та історико-порівняльний методи дослідження.Результати. У статті вперше цілісно досліджено щоденниковий сегмент доробку сучасної української письменниці, лауреатки Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Марії Матіос.Висновки. Унаслідок аналізу текстів дійшли висновку, що жанровими ознаками щоденника є побудова тексту як низки нотаток, котрі датовано фіксують події із життя «Я»-наратора, як і їхня хронікальність, дискретність, змістова і формальна різноплановість, концептуальна незапрограмованість, суб’єктивованість тощо. Водночас художнє ядро творів – гострі конфлікти соціально-психологічного й громадянсько-політичного типу, які моделюють сюжетику, розбудовують систему персонажів, більшою або меншою мірою естетизують текст.«Щоденник страченої» – це художньо-епічний твір, створений за взірцем белетризованого жіночого діарія; власне роман, у якому щоденник – і художній образ, і архітектонічний принцип, і композиційно-стильовий прийом, котрий у мемуарно-рецептивному ключі організовує розгортання теми (самопізнання й особистісне становлення жінки через щоденникове письмо-читання). Твір має виразний мелодраматичний характер, акцентує приватну історію на сірому фоні загального буття, через есеїстичну мозаїку думок і станів утверджує владу свідомості жінки над її підсвідомим.«Приватний щоденник. ...Майдан. Війна...» – це типовий літературний щоденник, власне діаріуш, який засвідчує діяльну присутність його авторки – письменниці, політика, культурно-громадської діячки, жінки (доньки, сестри, дружини, матері, бабусі, колеги, подруги), людини – Марії Матіос у буремному сьогоденні України. Із формального погляду це різновид документально-художнього метажанру – роман-хроніка, який фіксує події Революції Гідності й початку російсько-української війни від 30.11.2013р. до 05.07.2015р. крізь призму особистого сприйняття й безпосередньої причетності до них нараторки. У творі потужне проблемно-реалістичне тло, виразна есеїстична та репортажна оповідальність; воднораз його естетичність забезпечують художнє мовлення, прийоми композиції, поетичність описів тощо.Розвиток жанру щоденника у творчості М.Матіос є одним із чинників, що відображають її письменницьку еволюцію.Ключові слова: документалістика, мемуаристика, роман початку ХХІ ст., есеїстика, метажанр.

Проаналізовано результати дослідження комунікативних практик громадянської самоідентифікації молоді в ракурсі перспектив розвитку компетентної громадянської поведінки. Експліковано смисли комунікативних практик студентства, які гальмують, а почасти й унеможливлюють розвиток громадянської компетентності, та визначено обставини, сприятливі для трансформування цих смислів у бажані (можливі, ідеальні). З’ясовано, що становлення громадянської компетентності гальмується: а) невідрефлексованістю ціннісних смислів громадянської активності (чому це потрібно мені, спільноті, державі?); б) уявленнями молоді про сучасність і актуальність сенсів індивідуалізації на противагу ідентифікації; в) неартикульованістю цілей громадянської активності молоді (що саме я можу змінити у своєму житті і функціонуванні держави?), що гальмує конструювання прогностичних моделей громадянської активності та її результатів, тож студентство не бачить реальних можливостей для самореалізації у власній державі; г) обмеженістю смислів, що репрезентують інструментальні аспекти громадянської самоідентифікації; д) екстернальністю молоді, яка артикулює прагнення змінювати і контролювати своє життя і водночас відповідальність за все покладає на владу, не переживаючи при цьому когнітивного дисонансу; е) практикуванням молоддю міфів стабільності і справедливості, зокрема і в електоральному виборі; є) схематичністю і дискретністю смислів відповідальності, взаємодії участі, добробуту, які артикулюються як метафори-шаблони, без аналізу детермінант, засобів і форм та наслідків. Визначено ресурси комунікації, які можуть бути задіяні для конструювання тих смислів громадянської активності, які зумовлюють компетентну громадянську поведінку. Змодельовано ситуації комунікації, які стимулюватимуть трансформування метафоричних компонентів комунікативних практик громадянської самоідентифікації молоді.

Порушується питання конструювання екологічного ризику як соціальної проблеми. Розкривається поняття ризику як феномена з істотною компонентою майбутнього, стану передчуття, усвідомлення катастрофи. Проблематизується зміна ставлення людини під впливом техногенної цивілізації до природного середовища як до “ресурсної бази”, що останнім часом становить предмет багатьох соціально-економічних, політико-економічних, філософських, еколого-біологічних досліджень. Під соціально-психологічним кутом зору аналізуються аспекти усвідомлення та сприймання, характерні для людей, що не залучені до професійного дискурсу політико-економічної спільноти, яка найбільше наразі приділяє уваги на світовому рівні питанням щодо загроз та впливів зміни клімату на існування та розвиток країн, на життєдіяльність їхнього населення. Розкриваються особливості індивідуального та соціального/глобального рівнів усвідомлення екологічних ризиків, відповідних стратегій роботи з ними: як роботи із “симптомами”, наслідками або як роботи з глобальними і складними причинами, що потребує стратегії запобіжних системних заходів. При розгляді соціального рівня наголошується, що більшість людей наразі не мають системного усвідомлення екологічних ризиків, а відтак і сформованого, цілісного образу із взаємопов’язаними та співзалежними ланками в ньому, дискретністю поведінкових реакцій/дій, спрямованих на подолання тих чи тих наслідків. Висвітлюється питання локальності і глобальності екологічних ризиків, підкреслюється актуальність розгляду проблеми та формування цілісного образу саме на глобальному рівні, що зачіпає та змінює екологічну систему загалом, не обираючи “винуватців”. Наголошується на неспроможності практики подолання локальних проблем забезпечити кліматичну справедливість, запобігти переструктуризації суспільства та посиленню соціальної нерівності на основі можливості доступу до сталого розвитку і чистого довкілля.

Однією з важливих умов під час експлуатації вузлового обладнання комп’ютерних мереж є забезпечення високого значення коефіцієнту корисного завантаження обладнання [1]. Цей коефіцієнт визначають як відношення середньої швидкості передачі даних крізь вузлове обладнання до пропускної здатності даного обладнання. Проблема збільшення коефіцієнту корисного завантаження вузлового обладнання полягає в тому, що магістральний трафік має пульсуючий характер, який відносять до самоподібних (фрактальних) випадкових процесів [2]. Таким процесам притаманні непередбачувані зміни та неможливість прогнозування. Через це існуючі технології обробки протокольних блоків даних в умовах пульсуючого трафіку не в змозі забезпечити високий рівень завантаження вузлового обладнання (ВО), зокрема магістральних мультиплексорів, комутаторів, маршрутизаторів, шлюзів, серверів тощо.Ступінь завантаження ВО поточним трафіком на проміжку часу τ визначається коефіцієнтом завантаження КВО – відношенням досягнутої на цьому проміжку швидкості (інтенсивності) обробки пакетів ІВО до пропускної спроможності цього обладнання СВО,тобтоКВО=ІВО/СВО. По мірі підвищення завантаження ВО на часових ділянках сплесків трафіку ймовірність перенавантаження зростає, що може призвести до лавиноподібного збільшення втрат пакетів і, отже, до перевищення нормативного значення коефіцієнту втрат пакетів, що неприпустимо [3]. Тому доводиться суттєво обмежувати середню швидкість обробки пакетів на портах ВО у порівнянні із його пропускною здатністю з тим, щоб уникнути втрат пакетів під час пульсацій трафіку. Робота пакетної мережі може вважатися лише тоді ефективною, коли кожен її ресурс є суттєво завантаженим, але не перенавантаженим. Оскільки обладнання сучасних пакетних мереж є високо вартісним, то міркування економічної доцільності змушують прагнути до найбільш повного використання ресурсів такого обладнання, щоб обробляти якомога більші обсяги даних у перерахунку на одиницю вартості задіяного обладнання, і при цьому в умовах пульсацій трафіка намагатися не втратити якість обробки інформації. Тобто, необхідно намагатися забезпечити оптимальний компроміс між рівнем завантаження ресурсів мережі і якістю надання послуг.З метою підвищення завантаженості вузлового обладнання (ВО) визначено можливі шляхи удосконалення технології адаптивного управління розподілом ресурсів пакетних мереж [4; 5]. У роботі [5]пропонується ефективний спосіб збільшення корисного завантаження ВО за рахунок використання механізму адаптивного перерозподілу пропускної спроможності пакетного комутатора між його портами у реальному часі. Проте цей спосіб не враховує статистичні характеристики реального пакетного трафіку, що суттєво зменшує ефективність застосування вищеназваного способу на практиці. Окрім того, не враховується негативний вплив системних помилок, пов’язаних із адаптивністю та дискретністю процесу перерозподілу. З метою підвищення ефективності адаптивного управління авторами проведено дослідження статистичних характеристик реального пакетного трафіку і запропоновано способи перетворення нестаціонарних потоків трафіку у квазістаціонарні відрізки, що надає можливість зменшення системних помилок адаптивного управління. При цьому потік пакетів розподіляється на декілька черг з різним пріоритетом [5]. Для визначення пріоритету аналізуються тільки заголовки пакетів, що забезпечує мінімальну затримку під час аналізу.

Вивчення швидкості простої руховій реакції людини починається у 1796 р., коли глава Грінвічської обсерваторії Маськелайн звільнив молодого астронома, оскільки він спізнювався відзначати проходження зірки через меридіан на півсекунди. Помилковість обчислень Маськелайн встановив порівнянням отриманих даних зі своїми, які він вважав за непогрішимі. Тільки через тридцять років німецький астроном Бессел відновив репутацію молодого астронома, показавши, що неточно відмічають час всі астрономи, у тому числі і Маськелайн, та і він сам, і що у кожного астронома є свій середній час помилки. Цей час з тих пір включався в астрономічні обчислення у вигляді коефіцієнта, що отримав назву «особисте рівняння». Проте особисте рівняння – це не швидкість простої реакції, а точність реакції на рухомий об’єкт. Адже астроном може не тільки запізнитися, але і поквапитися відмітити той час, коли нитка в окулярі телескопу як би перерізує світило навпіл.Проста рухова реакція – це можливо швидша відповідь простим і заздалегідь відомим рухом на відомий сигнал, що раптово з’являється. Більш повно і точно ця реакція називається простою сенсомоторною реакцією, оскільки існує і складна сенсомоторна реакція вибору.Час простої реакції, тобто час від моменту появи сигналу до моменту початку рухової відповіді, вперше виміряв Гельмгольц у 1850 р. Він залежить від того, на який сенсор діє сигнал, від сили сигналу і від фізичного і психологічного стану людини. Зазвичай він дорівнює: на світло – 100–200 мс, на звук – 120–150 мс і на електрошкірний подразник – 100–150 мс. Нейрофізіологічні методи дозволили розкласти цей час на ряд відрізків.Однією з основних властивостей центральної нервової системи (ЦНС), разом із збудженням і гальмуванням, є швидкість проведення збудження. Даний показник характеризує загальний стан нервової системи і показує, наскільки швидко здійснюються процеси, що приводять до реакції організму на який-небудь стимул.Час, протягом якого людина відповідає руховою реакцією на зовнішній стимул, називається латентним періодом (ЛП), тобто, іншими словами, латентний (прихований) період – це час проходження нервового імпульсу від рецептора до м’яза.Час латентного періоду складається з ряду подій, які відбуваються як в ЦНС, так і за її межами. Так в латентний час слухо-моторної реакції входить: 1) час збудження кортієва органу внутрішнього вуха; 2) проведення нервового імпульсу по слуховому нерву; 3) декілька синаптичних перемикань в ЦНС; 4) проведення нервового імпульсу по руховому (моторному) волокну; 5) збудження і скорочення м’яза.За наявності стомлення в ЦНС латентний період реакції збільшується. Крім того, на час реакції впливають типологічні особливості темпераменту і вік людини.З віком час реакції зменшується. У дітей латентні періоди реакцій значно перевищують значення, характерні для дорослої людини. Це пояснюється низьким рівнем розвитку ЦНС і зокрема низьким рівнем мієлінізації волокон і тривалішим часом синаптичних перемикань. У літніх людей спостерігається збільшення латентних періодів реакцій.Залежність латентного періоду реакції від стомлення, віку відкриває можливість управління процесом навчання людини на підставі науково обґрунтованого часового навантаження. Відомо, що при зміні програми навчання, часу занять, тривалість уроків є величиною сталою. Доза нового теоретичного матеріалу і часові рамки його викладання тепер можуть бути визначені рівнем сприйняття школярів і студентів, тобто адекватністю їх реакції. Перманентно контролювати цей процес в наш комп’ютерний час не представляється складним.Тому метою даної роботи є 1) розробка сучасних вимірників простої сенсомоторної реакції і складної сенсомоторної реакції вибору, 2) визначення латентних періодів сенсомоторних і розумових реакцій учнів, 3) на підставі аналізу отриманих даних розробка методик навчання з урахуванням фактору сенсомоторної реакції учня.У цієї статті розглядаються перші два пункти проведеної роботи. Третій етап потребує значно більших зусиль і часу. Тому результати виконання цього дуже важливого для педагогічної практики етапу роботи будуть оприлюднені пізніше.Зробимо короткий огляд пристроїв, методів і результатів вимірювання сенсомоторних реакцій, які відомі у наш час.О. Пиріжків, С. Кочеткова (Кубанська державна академія фізичної культури, Краснодар, Росія) досліджували сенсомоторні реакції 35 бійців спеціальних підрозділів 21–32 років, що займаються різними видами рукопашного бою, що має в основі: самбо (12), карате (11), кікбоксинг (12 чоловік) і 13 чоловіків ідентичного віку, що не займаються спортом. Диференціювання уніполярного світлового подразника досліджуваний здійснював стоячи на платформі, забезпеченій мікровимикачами. Реакцією на спалах верхніх світлодіодів було максимально швидке натиснення кнопки великим пальцем однойменної руки, нижніх – відрив відповідної ноги від платформи. Реєстрували час простої (ЧПРР) і складної рухових реакцій (ЧСРР), розраховували відсоток помилок від кількості проб. Дані обробляли згідно критерію Стьюдента. Отримані результати приведені в таблиці 1.Каратисти виявили найкоротший ЧПРР на звук і при реагуванні на світло руками і ногами. Вони зберегли пріоритет і у ЧСРР руками і ногами, припустивши при цьому мінімальну кількість помилок.Таблиця 1Час рухових реакцій у представників різних шкіл єдиноборства ГрупиЧПРРЧСРРЧСРРрукирукиногирукиногируки-ногизвуксвітлосвітлопомилкасвітлопомилкасвітлопомилкамсмс%мс%мс%Самбо135±8,4170±10,1240±8,6267±9,811,2335±7,411,0395±10,012,4Карате134±9,2155±8,9223±9,3223±7,910,1309±8,911,2368±11,416,0Кікбоксинг148±7,8172±11,4243±11,1264±10,210,0328±6,617,1437±12,319,3Нетреновані146±6,6180±9,9281±12,0285±11,612,8360±9,518,7464±11,325,2Ускладнений варіант реакції (ЧСРР р-н) підтвердив надійність швидкісних проявів центральної нервової системи у представників карате. У цих умовах вони відреагували на 27-96 мс швидше (P<0,05–0,001) за однолітків з інших груп. У нетренованих чоловіків кожна четверта реакція була помилковою при низькій швидкості реагування на хаотично виникаючі світлові сигнали (464 мс).Як показали спостереження, ускладнення умов пред’явлення стимулу подовжує час реагування особливо в ситуаціях, що вимагають прояву екстраполяції, зростає відсоток неадекватних дій на світлові подразники, що хаотично пред’являються.Для оцінки швидкості психомоторної реакції, функціонального стану центральної нервової системи розроблений також реакціометр – вимірник RA–1. Вимірник реакції призначений для вимірювання часу реакції людини на червоне (небезпека), зелене світло, а також звуковий сигналТехнічні дані пристрою: дискретність вимірювання часу реакції 1 мс, абсолютна похибка вимірювання часу реакції не більш ±2мс.Дослідження сенсомоторних реакцій у робітників показало, що зміна часу реакції при стомленні пов’язана із зміною стійкості уваги і швидкості переробки інформації. Час реакції ближче до кінця зміни може перевищувати мінімальне значення більш ніж в 2 рази. Час реакції дуже збільшується при хворобливому стані і після прийому навіть невеликих доз алкоголю.Особливості сенсомоторної реакції людини при флуктуації атмосферного тиску в наш час досліджували Р. Шарафі, С. Богданов, Д. Горлов, Ю. Горго, Р. Коробейників (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Всього в експериментах брали участь 135 осіб. Віковий діапазон випробовуваних складав від 15 до 30 років і з середнім віком 20±2 роки. Було проведено дослідження латентних періодів простої сенсомоторної реакції за допомогою комп’ютерної програми «React 22». При дослідженнях подавали 100 сигналів середньої інтенсивності з інтервалом 1500-3000 мс, який змінювався випадковим чином у вказаному діапазоні. Випробовувані повинні були сидіти за столом перед монітором (відстань від монітора до очей випробовуваних близько 50 см) і реагувати натисненням на будь-яку клавішу правою рукою на появу кожного квадрата якнайскоріше.Паралельно вимірювали флуктуації атмосферного тиску (ФАТ). Абсолютний тиск весною 2005 р. (Київ) склав 99046±24 Па; восени 2005 р., (Київ) 99922±19 Па; взимку 2006 р. (Шираз) 84618±10 Па.Результати дослідження латентного періоду під час участі чоловіків в експерименті в різний час року на території України і Ірану наведені в табл. 2.Таблиця 2Результати дослідження простої сенсомоторної реакції Весна, Київ, чоловіки (n = 48)I групаОсінь, Київ, чоловіки (n = 15)II групаЗима, Шираз, чоловіки (n = 25)III група222 (197-254)227 (202-260)210 (179-257)Знайдена середня величина часу простої сенсомоторної реакції чоловіків на 30-50 мс більше, ніж наведена в табл. 1. Це можна пояснити тільки постійною помилкою вимірювань.Отже, вимірювання, яки були зроблені у 1970-х роках і за допомогою новітніх комп’ютерних програм XXI-го ст., мають однакові недоліки, пов’язані з недосконалістю техніки і методики вимірювань. Тому до сіх пір є актуальною проблема розробки вимірників як простої, так і складної сенсомоторної реакції людини.Досвід вимірювання багатьох дослідників вказує на ряд факторів, які впливають на реакцію людини. Розглянемо ті фактори, які впливають безпосередньо на ефективність навчання школярів і студентів. Це дозволить скласти програму дослідження, тривалість якої може сягати десятиріч.Особливості рухової асиметрії правої і лівої руки в шкільному віці вивчали А. Т. Бондар, Н. А. Отмахова, А. І. Федотчев.Асиметрія , що є різницею між часом реакції правої і лівої рук, у всіх вікових групах відображає наявність швидших реакцій правої руки. Було виявлено, що вік 11–12 років є критичним періодом в розвитку рухової асиметрії у людини.Особливості динаміки латентного періоду за допомогою правої і лівої руки під час больового стресу у чоловіків і жінок вивчав М. Ю. Каменськов зі студентами 2-3 курсів у віці 18-20 років. Виявлено, що час реакції коротший, а больовий поріг вище у правшей.Для вдосконалення цього методу, на наш погляд, спостереження асиметрії часу руху треба вести на протязі всього часу навчання одних й тих же учнів, тобто, 10-15 років. Це дозволить достатньо детально описати становлення рухової функції і її асиметрії в шкільні і студентські роки навчання.Підведемо підсумки огляду.1. Високоточне вимірювання сенсомоторної реакції людини є актуальним завданням. Результати вимірювань використовуються в найрізноманітніших областях людської діяльності.2. Величина сенсомоторної реакції людини залежить від віку, особливостей темпераменту, рухової ассиметрії, роду занять, погодних умов, стомленості, хворобливості стану, прийому доз алкоголю, наркотиків і тому подібне.3. Дослідження складної сенсомоторної реакції вибору представлені в публікаціях дуже мало, а ця галузь знань найбільш важлива для процесу навчання.Все це вимагає подальшої розробки вимірювальної техніки і удосконалення методик вимірювання та обробки їх результаті.Розробка вимірника простої і складної сенсомоторної реакції в Криворізькому державному педагогічному університеті велась на кафедрі фізики та методики її навчання з урахуванням тих вад, які перекручували результати вимірювань попередників. Особлива увага приділялася врахуванню часу власної затримки вимірювальних приладів, яка не враховувалася, як видно з обзору, деякими дослідниками, особливо при роботі з комп

Забезпечення конкурентоспроможного розвитку інноваційного сегменту економіки є одним з найважливіших завдань в аспекті трансформації траєкторії розвитку національної соціальної та економічної системи. Наявність конкурентоспроможного інноваційного сегмента не тільки забезпечує сталий розвиток національної економіки, а й також підвищує рівень її інвестиційної привабливості. У свою чергу, рішення задач трансформації траєкторії розвитку національної економіки з традиційної в інноваційну, а також її модернізації неможливе без достатнього фінансування, тобто без інвестицій у наукомісткі рішення, що втілюються в подальшому в продукції, економіко-соціальних процесах. Інвестиції, у тому числі, що здійснюються в високотехнологічні галузі і сегменти національної економіки, повинні нести інвестору бажаний рівень віддачі при прийнятному для останнього рівні ризику. Отже, вкладення інвестиційних ресурсів має характеризуватися економічною доцільністю і результативністю. Але, як правило, в високотехнологічній сфері можливі унікальні рішення досить довгий час залишаються латентними, і це є однією з причин того, що реальні обсяги інвестицій в інновації нижче очікуваних, це також є однією з причин відставання темпів розвитку інноваційного сегмента реального сектора національної економіки від світових темпів високотехнологічного зростання і розвитку. Друга з можливих причин недостатньої ще ділової активності в наукомістких високотехнологічних галузях полягає в територіальній розподіленості інвесторів і новаторів. Складається ситуація, при якій інновації переважно продукуються в центральних регіонах, але реальні інвестиції розосереджені по регіонах, віддалених від центру. В результаті інноваційний та інвестиційний потоки мають різну частотність, характеризуються дискретністю. Приведення їх у скоординований вид представляє собою нетривіальну задачу. Вирішення цього завдання полягає в тому, щоб створити стимули до інвестування в майбутнє.

Мета. Дослідження розповсюдження пандемії COVID-19 в Україні на підставі статистичної інформації шляхом математичного моделювання з застосуванням ARIMA-моделей задля прогнозування постраждалих від COVID-19. Методи. Проблема, яка потребує як найшвидшого вирішення, аналізу статистики хворих COVID-19 задля відповідного прогнозування. Моніторинг щодо чисельності постраждалих від COVID-19, опублікованих в засобах масової інформації, дає підстави вважати про наявність процесів з невизначеністю. Застосування методу математичного моделювання дозволяє проаналізувати стан захворюваності COVID-19 з метою прогнозування постраждалих від пандемії. Показано, що статистична інформація постраждалих від COVID-19, утворюють стохастичні часові ряди з дискретністю в одну добу. Аналіз цих рядів дозволив дійти висновку щодо можливості моделювання на підставі кореляційної теорії випадкових процесів. Зведення нестаціонарних часових рядів, які містять стаціонарні збільшення, до лінійних стаціонарних рядів шляхом визначення другої різниці дало можливість синтезувати структуру математичної моделі у вигляді авторегресії другого порядку. Застосування статистичних даних щодо постраждалих від COVID-19, дозволило ідентифікувати параметри математичних моделей відповідно до постраждалих від COVID-19. Результати. Досліджено процес розповсюдження пандемії COVID-19 в Україні на підставі статистичних даних Розроблені математичні моделі дозволили спрогнозувати кількість постраждалих від COVID-19. Це надало можливість обчислити залежність чисельності постраждалих від COVID-19, що припадає на одного одужаного або померлого в залежності від часу. Отримані аналітичні співвідношення в оцифрованому вигляді довели, що за досить тривалий період, порядку 80 діб, кількість постраждали від COVID-19 зростає. У той же час швидкість збільшення кількості, які захворіли і померли від COVID-19 зменшується, що дає підстави визначити оптимістичний сценарій щодо терміну закінчення спалаху COVID-19. Запропоновано скористатися розробленою методикою задля порівняння динаміки кількості постраждалих від COVID-19, що забезпечить можливість визначити ефективність заходів по попередженню COVID-19. Ключові слова: пандемія, модель, стохастичність, часовий ряд, авторегресія, прогноз.