Journal articles on the topic 'Детергент'

РЕЗЮМЕ. Перспективним напрямком у лікуванні дефектів шкіри різної етіології є використання децелюляризованої (ацелюлярної) шкіри свині. Мета – розробити методику виготовлення ацелюлярного дермального матриксу з дерми шкіри свині зі збереженням нативної структури. Матеріал і методи. Процес виготовлення ацелюлярного дермального матриксу полягав у поєднанні фізичних і хімічних впливів на дерму. Забір дерми завтовшки 1,0–1,3 мм проводили у свиней віком до 1 року з ділянки спини та, частково, з бокових ділянок тулуба. Попередньо за допомогою дерматома із відповідних ділянок знімали шар шкіри товщиною 0,3–0,4 мм, який піддавали фізичній і хімічній обробці. Досягнення максимальної ацелюлярності дермального матриксу здійснювали покроково, цей процес включав 4 етапи обробки шкіри: 1 – процес заморожування – розморожування; 2 – дегідратація гліцерином; 3 – осмотичний стрес; 4 – вимивання детергентом решток клітин. Для оцінки ефективності протоколу децелюляризації проводили морфологічний аналіз дерми за допомогою світлової мікроскопії. Результати. Гістологічний аналіз дерми шкіри свині після циклів заморожування – розморожування виявив, що колагеновий каркас дермального матриксу, отриманий у результаті першого етапу децелюляризації, зберігає свою структурну організацію. Другий етап децелюляризації виявив зменшення кількості клітин фібробластичного ряду. При цьому сполучнотканинні елементи, які представлені різноспрямованими пучками колагенових волокон, зберігали свою структурну організацію. Третій етап децелюляризації виявив лізис клітин фібробластичного ряду, які у вигляді базофільно забарвлених елементів у незначній кількості локалізувались у дермі. У результаті промивки ліофілізованої шкіри неіонним детергентом додецилсульфатом натрію виявлено повну відсутність клітин фібробластичного ряду, епідермоцитів у складі волосяних фолікулів, ендотеліоцитів у стінці кровоносних судин, що свідчить про ефективність вказаного реагента у видаленні залишків продуктів розпаду клітин. Висновок. Запропонований протокол децелюляризації дерми шкіри свині є ефективним для видалення ядерних та клітинних структур із дерми. Конкретні протоколи можуть бути змінені шляхом збільшення різниці температур або зміни кількості циклів заморожування – розморожування.

Nowadays the anthropogenic pollution of natural water bodies has become significant. In Ukraine, the pollutants, which are highly hazardous for aquatic organisms, include detergents entering water bodies as part of municipal fecal sewage. One of the pollutants is the synthetic detergent «Sarma», which is currently in high demand. This is a multi-component detergent containing 5–15% anionic and

У четырех видов черноморских рыб - ставриды (Trachurus mediterraneus ponticus Aleev), ласкиря (Diplodus annularis L.), скорпены (Scorpaena porcus L.) и морской лисицы (Raja clavata L.) - исследованы осмотическая резистентность эритроцитов и влияние на гемолитическую активность красных клеток крови при гипоосмии неионных детергентов Тритона Х-100 и Твина-20. Показано, что в физиологических растворах при гипоосмии эритроциты морской лисицы и скорпены проявляли высокую резистентность к действию гипотонической среды. Определение концентрации физиологического раствора, в котором за время инкубации гемолизировалось 50% эритроцитов рыб (С50%) позволило ранжировать эритроциты рыб по степени осмотической устойчивости в следующем порядке: скорпена > морская лисица > ласкирь > ставрида. Эритроциты исследованных костистых рыб демонстрировали по С50% четкую зависимость от подвижности, которая возрастала в ряду рыб с уменьшением их двигательной активности. Тритон Х-100 не вызывал повышение резистентности или даже слабо стимулировал повышение гемолитической активности эритроцитов ласкиря и морской лисицы...

У четырех видов черноморских рыб - ставриды (Trachurus mediterraneus ponticus Aleev), ласкиря (Diplodus annularis L.), скорпены (Scorpaena porcus L.) и морской лисицы (Raja clavata L.) - исследованы осмотическая резистентность эритроцитов и влияние на гемолитическую активность красных клеток крови при гипоосмии неионных детергентов Тритона Х-100 и Твина-20. Показано, что в физиологических растворах при гипоосмии эритроциты морской лисицы и скорпены проявляли высокую резистентность к действию гипотонической среды. Определение концентрации физиологического раствора, в котором за время инкубации гемолизировалось 50% эритроцитов рыб (С50%) позволило ранжировать эритроциты рыб по степени осмотической устойчивости в следующем порядке: скорпена > морская лисица > ласкирь > ставрида. Эритроциты исследованных костистых рыб демонстрировали по С50% четкую зависимость от подвижности, которая возрастала в ряду рыб с уменьшением их двигательной активности. Тритон Х-100 не вызывал повышение резистентности или даже слабо стимулировал повышение гемолитической активности эритроцитов ласкиря и морской лисицы...

Соединения, для которых отсутствуют необходимые рецепторы на поверхности клеток, не способны проникать внутрь клеток. Для обеспечения их поступления в клетки используются различные методы (пермеабилизация, инъекция этих соединений внутрь клетки и т. д.). Однако эти способы дорогостоящие в применении, либо оказывают на клетки эффект, не совместимый с дальнейшей жизнедеятельностью. Вход в нагруженные флуоресцентными зондами хлортетрациклин (ХТЦ) и Фура-2АМ клетки гранулезы коров различных соединений вызывает изменение концентрации цитоплазматического и запасенного во внутриклеточных депо кальция. В интактных нагруженных ХТЦ клетках гранулезы добавление пролактина (ПРЛ) стимулировало освобождение Са2 из внутриклеточных депо. В необработанных клетках гепарин не способен самостоятельно проникать в клетки. Для обеспечения входа гепарина в клетки используется процедура пермеабилизации, то есть клетки предварительно обрабатываются детергентом (дигитонином). Использование гепарина приводило к ингибированию освобождения Са2 из внутриклеточных депо, стимулированного добавлением ПРЛ. Обработка клеток детергентом дигитонином не оказывала влияния на стимулированное ПРЛ освобождение Са2 из депо и ингибирующее действие гепарина на выход Са2 из внутриклеточных депо. В интактных нагруженных Фура-2АМ клетках гранулезы добавление ПРЛ не приводило к увеличению концентрации цитоплазматического кальция.После обработки дигитонином нагруженных Фура-2АМ клеток гранулезы внесение ПРЛ приводило к увеличению концентрации цитоплазматического Са2, которое ингибировалось при добавлении гепарина. Полученные данные позволяют предположить, что ХТЦ образует поры на поверхности клеток гранулезы, способствуя таким образом проникновению в клетки различных соединений.Соединения, для которых отсутствуют необходимые рецепторы на поверхности клеток, не способны проникать внутрь клеток. Для обеспечения их поступления в клетки используются различные методы (пермеабилизация, инъекция этих соединений внутрь клетки и т. д.). Однако эти способы дорогостоящие в применении, либо оказывают на клетки эффект, не совместимый с дальнейшей жизнедеятельностью. Вход в нагруженные флуоресцентными зондами хлортетрациклин (ХТЦ) и Фура-2АМ клетки гранулезы коров различных соединений вызывает изменение концентрации цитоплазматического и запасенного во внутриклеточных депо кальция. В интактных нагруженных ХТЦ клетках гранулезы добавление пролактина (ПРЛ) стимулировало освобождение Са2 из внутриклеточных депо. В необработанных клетках гепарин не способен самостоятельно проникать в клетки. Для обеспечения входа гепарина в клетки используется процедура пермеабилизации, то есть клетки предварительно обрабатываются детергентом (дигитонином). Использование гепарина приводило к ингибированию освобождения Са2 из внутриклеточных депо, стимулированного добавлением ПРЛ. Обработка клеток детергентом дигитонином не оказывала влияния на стимулированное ПРЛ освобождение Са2 из депо и ингибирующее действие гепарина на выход Са2 из внутриклеточных депо. В интактных нагруженных Фура-2АМ клетках гранулезы добавление ПРЛ не приводило к увеличению концентрации цитоплазматического кальция.После обработки дигитонином нагруженных Фура-2АМ клеток гранулезы внесение ПРЛ приводило к увеличению концентрации цитоплазматического Са2, которое ингибировалось при добавлении гепарина. Полученные данные позволяют предположить, что ХТЦ образует поры на поверхности клеток гранулезы, способствуя таким образом проникновению в клетки различных соединений.In the absence of the necessary receptors on the cell membrane surface, the compounds are not able to penetrate into the cells. Various methods are used to ensure the entry of such compounds into the cells (permeabilization, compound injection into the cell, etc.), however, all these methods are expensive to use or have a negative effect on the cellular viability. The penetration of various compounds into the granulosa cells of cows treated with chlortetracycline (CTC) and Fura-2AM fluorescent probes causes a change in the concentration of cytoplasmic calcium and calcium stored in intracellular stores. In intact CTC-treated granulosa cells, the addition of prolactin (PRL) stimulated the Ca2 release from the intracellular stores. In untreated cells, heparin is not able to independently penetrate into the cells. To ensure the penetration of heparin into the cells, the permeabilization procedure when the cells are pre-treated with a detergent (digitonin). The usage of heparin led to the inhibition of Ca2 release from the intracellular stores stimulated by the PRL. The treatment of the cells with digitonin did not affect the PRL-stimulated release of Ca2 and the inhibitory effect of heparin on the Ca2 release from the stores. In intact Fura-2AM-treated granulosa cells, the addition of PRL did not increase the concentration of cytoplasmic calcium. After digitonin treatment of Fura-2AM-treated granulosa cells, the supplementation of PRL led to an increase in the concentration of cytoplasmic Ca2, which was inhibited by the heparin addition. The obtained data suggest that CTC forms pores in the membrane of granulosa cells facilitating the penetration of various compounds into cells.

<p>РЕЗЮМЕ. Сучасні підходи до лікування судинних мальформацій (СМ) – це використання хірургічних, консервативних та ендоваскулярних способів, де склерозувальна терапія відіграє важливу роль. Мета дослідження – визначення ефективності і безпечності різних способів склеротерапії периферійних СМ у дітей. У дослідження включено 96 пацієнтів віком від 1 до 17 років з СМ за період січень 2011 р. – березень 2016 р. Період спостереження складав від 3 до 63 місяців. Склерозування венозних мальформацій (ВМ) виконано у 10 дітей за показаннями: больовий синдром (n=7), повторні кровотечі (n=2), психологічний дискомфорт (n=1). Склерозування проводили полідоканолом та тетрадецилсульфатом натрію у вигляді «піни» в концентрації 0,5–1 %. «Пінне» склерозування артеріовенозних мальформацій (АВМ) виконано у 2 дітей після попередньої емболізації. Склерозування кістозних лімфатичних мальформацій (ЛМ) з використанням ОК-432 проведено у 84 пацієнтів, серед яких макрокістозні діагностовано у 34 (40,5 %) дітей, мікрокістозні – у 9 (10,7 %) та змішані ЛМ у 41 (48,8 %). Результатом склерозувальної терапії ВМ було припинення кровотеч (n=2), покращення естетичного вигляду (n=2), зменшення больового синдрому (n=7). Після емболізації та склерозування АВМ кровотеч не було. Результатом склерозування ВМ та АВМ є досягнення косметичного результату та зменшення симптомів, проте не одужання. У 84 пацієнтів з кістозними ЛМ виконано 194 сесії склеротерапії ОК-432. Результат лікування ЛМ оцінювали у відсотках зменшення об’єму ЛМ. Результат лікування макрокістозних ЛМ: відмінний – у 94,1 % пацієнтів, добрий – у 5,8 %; мікрокістозних – відмінний – 0, добрий – у 55,6 %, задовільний – у 33,3 %, відсутній – в 11,1 %; результат склеротерапії змішаних ЛМ: відмінний – у 19,5 %, добрий – у 61,0 %, задовільний – у 17,1 %, відсутній – у 2,4 %. Ускладнення – шкірна алергічна реакція – виникло в 1 пацієнта (1,1 %). Склерозувальна терапія є безпечним і ефективним способом лікування СМ у дітей. Для лікування ВМ і АВМ використовували детергенти у вигляді «піни», для лікування кістозних ЛМ використовували ОК-432. Відмінний і добрий результат склеротерапії кістозних ЛМ отримано у 85,7 % пацієнтів, у 2,4 % результат лікування був незадовільний. Використання склеротерапії у дітей з ВМ і АВМ приводить до досягнення контролю за симптомами, тоді як ЛМ з переважанням макрокістозного компонента можуть бути успішно вилікувані.</p><p> </p>