Journal articles on the topic 'Державний курс'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Державний курс.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Державний курс.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Romanovska, Liudmyla. "Державна політика у сфері соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства в Україні у першій половині ХХ ст." Освітній простір України, no. 12 (June 19, 2018): 30–36. http://dx.doi.org/10.15330/esu.12.30-36.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано напрями формування та реалізації державної політики у сфері соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства в Україні у першій половині ХХ ст.Встановлено, що у першій половині ХХ ст. в Україні на тлі складного соціально-економічного становища почалося формування державної системи соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства в Україні: РНК УСРР 6 лютого 1919 р. створив Центральну Раду захисту дітей, а 14 червня 1919 р. – Центральну Раду захисту материнства і дитинства, 23 вересня 1921 р. – ДСІ, 25 вересня 1921 р. – СПОН НКО На ЦРЗД покладалося виконання завдань, що визначали державний курс у сфері соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства: забезпечення дитині нормальних умов народження; поліпшення дитячого харчування; боротьба з дитячою смертністю; боротьба з дитячою безпритульністю й бездоглядністю та ін.Впродовж першої половини ХХ ст. урядом було видано низку законодавчих постанов, що окреслили напрями державної політики у сфері соціально-педагогічної підтримки материнства й дитинства.
2
Прокопченко, Олександр Євгенович. "Аналіз можливостей використання інтерактивних програмних засобів комп’ютерної математики в навчальному процесі підготовки фахівців-фармацевтів." Освітній вимір 45 (June 25, 2015): 72–75. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v45i0.2585.
Full textAbstract:
Прокопченко О. Є. Аналіз можливостей використання інтерактивних програмних засобів комп’ютерної математики в навчальному процесі підготовки фахівців-фармацевтів.
У статті розглянуто можливості впровадження інтерактивних програмних засобів комп’ютерної математики в навчальний процес підготовки фахівців-фармацевтів. На прикладі курсу «Основи вищої математики та математичної статистики» (Запорізький державний медичний університет, І курс фармацевтичного факультету) надано методичні рекомендації щодо ефективного та оптимального використання сучасних інноваційних та когнітивних технологій у навчальному процесі.
Prokopchenko O. E. The analysis of the possibilities of using interactive mathematical tools in teaching mathematics for the training of pharmacists.
The article discusses the possibility of introducing interactive software computer mathematics in the educational process of specialists majoring in pharmacist. The paper presents guidelines for effective and optimal use of modern innovative and cognitive technologies in educational process. The article describes an example («Foundations of Mathematics and Mathematical Statistics») for the use of Wolfram Mathematica technology in the educational process.
3
Гаврілова, Людмила, Олена Бескорса, and Олена Ішутіна. "ЦИФРОВІ ФОРМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ОСВІТІ: ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ ЕРАЗМУС+ЖАН МОНЕ МОДУЛЬ." Physical and Mathematical Education 29, no. 3 (June 23, 2021): 44–50. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-029-3-007.
Full textAbstract:
Формулювання проблеми. У статті представлено деякі аспекти впровадження навчального курсу «Міжкультурні комунікаційні студії», розробленого за проектом Erasmus + Jean Monnet Module «Україна – ЄС: міжкультурна комунікація в освіті»/«Ukraine – EU: Intercultural Communication in Education» для здобувачів магістерського рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет». Доведено, що включення до названого курсу окремої теми «Цифрова комунікація в освіті», поданої у формі дистанційного курсу, є актуальним в умовах стрімкої інформатизації та глобалізаційних процесів у суспільстві та освіті, а також майже тотального дистанційного навчання, спричиненого світовою пандемією COVID-19. Тому основною метою статті є висвітлення структури і змісту дистанційного курсу, огляд основних форм цифрової комунікації, реалізованої в умовах дистанційного навчального середовища. Матеріали і методи. Метод, на основі якого відбувалось проєктування дистанційного курсу, це так звана теорія п’яти етапів В. Кухаренка, В.Бикова та ін., що вміщує аналіз, проєктування, розвиток, виконання та оцінку. На сьогодні описаний у статті курс після проходження всіх етапів, перебуває у стані вдосконалення та оновлення матеріалів, зокрема онлайн сервісів для реалізації цифрової комунікації. Результати. Серед результатів дослідження: визначення місця дистанційного курсу «Цифрова комунікація в освіті» в структурі навчального курсу «Міжкультурні комунікаційні студії» в проєкті програми Еразмус+ напряму Жан Моне «Україна – ЄС: міжкультурна комунікація в освіті»; висвітлення структури та тематики курсу, основних компетентностей та результатів навчання, що мають бути сформованими за результатами вивчення курсу; опис змісту теоретичної частини, практичних занять, форм самостійної роботи здобувачів освіти. Виокремлено основні форми цифрової комунікації, серед яких: універсальні форми, форми наукової комунікації, навчальної цифрової та комунікації з використанням засобів мультимедіа. Висновки. У висновках відзначено оцінку результатів навчання, надану студентами та сформульовано перспективи подальшого дослідження.
4
Клименко, С. В., and Л. С. Абабіна. "ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ЯК СПЕЦІАЛЬНІ СУБ’ЄКТИ КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 25, 2020): 152–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).378.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються особливості та проблемні питання кримінальної відповідальності державних службовців як спеціальних суб’єктів корупційних злочинів. Адаптація державної служби до стандартів Європейського Союзу зумовлює необхідність як переосмислення цілої низки теоретичних положень державної служби, так i вдосконалення її правового регулювання. Водночас доводиться констатувати, що спостерігається низький рівень інституційного розвитку державної служби, недосконалість нормативно-правової бази проходження державної служби, низький рівень підготовки держслужбовців, спеціалізації та підвищення їх кваліфікації.
Оскільки сучасне законодавство про державну службу не відповідає рівню зрілості суспільства, стратегічному курсу держави на впровадження європейських стандартів урядування, не забезпечує стабільності та престижності державної служби, суворого дотримання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, дотримання законодавства щодо запобігання та протидії корупції, то особливого значення набуває потреба y створенні ефективної системи нових підходів до процесів функціонування державної служби.
Проблеми, які виникають в процесі проходження державної служби в Україні, потребують невідкладного вирішення, a демократичні перетворення, що відбуваються в країні, ń нових підходів до державної служби, її проходження в умовах євроінтеграції та посилення відповідальності за неналежне виконання або перевищення службових обов’язків.
Корупція є негативним явищем, яке перешкоджає функціонуванню державного апарату, обмежує кон-ституційні права i свободи людини та громадянина, порушує принципи верховенства права. Корупційні прояви знищують морально-етичні цінності суспільства, підривають авторитет країни та дискредитують державу на міжнародному рівні.
Отже, y статті розглянуто поняття «службова особа», «державні службовці», «суб’єкти корупційних злочинів», проведено теоретико-правовий аналіз положень кримінального законодавства, які регулюють кримінальну відповідальність державних службовців за вчинення корупційних злочинів.
Аналіз законодавства показує, що державні службовці не можуть бути суб’єктами корупційних злочинів у приватній сфері управління. З огляду на положення КК України державні службовці не можуть бути віднесені до категорії осіб, які надають публічні послуги, що значно звужує коло підстав їх кримінальної відповідальності за корупцію.
5
Klynina, Tetiana. "US SECRETARY OF STATE JOHN FOSTER DULLES: COURSE ON PERSONAL DIPLOMACY?" Kyiv Historical Studies, no. 1 (2020): 33–38. http://dx.doi.org/10.28925/2524-0757.2020.1.5.
Full textAbstract:
The article analyses the figure of John Foster Dulles, Secretary of State during the Dwight Eisenhower Presidency. Sufficient scientific background of the question is devoted mainly to the analysis of this figure from negative positions, attributing to him the role of “experienced evil genius”. The author provides brief biographical information on the life of the Secretary of State in order to find out the conditions under which his character and worldviews formed, which subsequently formed the basis of his political behavior. It is stated that in general, John Foster Dulles was one of the most influential statesmen in the history of the American political establishment. In fact, J. F. Dulles was a reflection of the tension that was so vividly observed in the United States of America in the late 1940s and 1950s, and therefore these factors could not but affect his personal life and career.
6
Главчева, Юлія Миколаївна, and Володимир Миколайович Кухаренко. "Відкритий дистанційний курс «Куратор змісту»: практичний досвід." New computer technology 13 (December 25, 2015): 167–71. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v13i0.898.
Full textAbstract:
Мета дослідження – аналіз досвіду НТУ «ХПІ» з проведення відкритого дистанційного курсу «Куратор змісту». Завдання дослідження: навчання інформаційного фахівця нового напрямку – куратора змісту або мережевого інформаційного аналітика. Об’єкт дослідження: відкритий дистанційний курс «Куратор змісту». Предмет дослідження: практичний досвід із проведення відкритого дистанційного курсу «Куратор змісту». Використані методи дослідження: аналіз державних стандартів, статистичних даних та наукових публікацій. Результати дослідження. У компетенції куратора змісту входять навички використання пошукових та інформаційних сервісів для агрегації, фільтрації, зберігання, обробки та розповсюдження інформації. Курс розвивається, удосконалюється з урахуванням розвитку інформаційних технологій та різноманітних областей використання: освіта та наука (забезпечення професійної, педагогічної та технологічної діяльності викладача), бізнес (маркетинг), бібліотечна справа, інше. Висновки: велика кількість бажаючих навчатися на курсі підтвердила актуальність його теми.
7
Кожевнікова, А. "Засоби захисту прав людини в умовах російсько-українського конфлікту." Юридичний вісник, no. 2 (August 26, 2020): 233–42. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1728.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню засобів захисту прав людини в умовах російсько-українського конфлікту.
Поява нових прав та свобод людини і громадянина завжди є викликом для країни їх громадянства. Анексія, окупація українських територій, військова агресія Російської Федерації змусили Україну реагувати на проблеми громадян України, що постраждали внаслідок російсько-українського конфлікту. І досі механізм правового захисту громадян не є ідеальним ні з погляду законодавства, ні з погляду практики. І проблема не лише у недоліках діяльності суб'єктів такого захисту, що виконують функції держави, а й у тих умовах, у яких Україна змушена була реагувати (і реагує досі) на зухвале порушення основоположних прав та свобод її громадян. Хоча права і свободи діють безпосередньо, не можна говорити про те, що не потрібно створювати механізм для їх захисту. Потреба в правозахис-ному механізмі зростає, коли права порушуються, саме тому запропоновано дану наукову публікацію. Окрім діяльності органів держави щодо захисту прав громадян, правозахис-ний механізм включає у себе боротьбу самих громадян за втілення в життя наданих їм законодавством прав та свобод.
Кожен громадянин повинен мати можливість вільно вибрати спосіб захисту своїх порушених прав. При цьому він повинен бути впевнений у тому, що держава гарантує рівну можливість скористатися цими способами захисту. Це є, в першу чергу, і викликом самій державі тримати оборону, стримувати військову агресію та водночас здійснювати захист прав та свобод своїх громадян. В іншому разі прагнення України до демократії, законності, свободи, рівності, гуманізму, правової держави, виражене в конституційних нормах і принципах, залишиться лише декларацією про наміри.
У цій роботі аналізується державний захист як основний захист прав особи органами публічної влади.
Верховна Рада України (далі -ВРУ). Представницький характер парламенту полягає у тому, що цей орган є виразником інтересів та волі народу, який складається з усієї сукупності громадян держави. Звідси - позначення парламенту як народного (національного) представництва. Для функціонування системи народного представництва необхідно, щоб депутати відображали політичні настрої та інтереси країни; вони мають керуватися її волею. Установлено, що представницька функція ВРУ здійснюється через реалізацію низки представницьких повноважень, до яких, зокрема, належить і визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики. ВРУ одна з перших законодавчо від-реагувала на загарбницькі дії з боку РФ, прийнявши низку нормативних актів, спрямованих на захист державного суверенітету, прав та свобод людини і громадянина.
Проаналізовано, що політичний напрям діяльності Верховної Ради України має на меті: демократизацію політичних відносин, удосконалення інститутів політичної системи, забезпечення ефективного управління суспільними та державними процесами, підвищення рівня політичної свідомості та правової культури суспільства, створення умов, необхідних для реалізації прав і свобод людини та громадянина, тощо.
Отже, у цій статті звернулися до питання національної ідеї і задалися питанням, хто повинен стати її головним гарантом. Відповідь єдина - Президент України. Більше того, саме Президент України (і йдеться зараз не про прізвище, а про посаду) повинен розробити законопроєкт «Про національну ідею України» та винести його на всеукраїнський референдум. Щодо змісту самої національної ідеї, то, на нашу думку, вона сформувалася виходячи із реалій сьогодення, і, як би примітивно це не звучало, це має бути незалежність України. За результатами дослідження констатовано, що навіть якщо сподіватися, що збройний конфлікт із Російською Федерацією завершиться, то в практичному сенсі на роки ще залишиться завдання з відновлення української незалежності, а в теоретичному - без незалежності ми не можемо говорити ні про національну єдність, ні про подальший розвиток, ні про дієвий механізм правового захисту своїх громадян. І парадокс у тому, що, здобувши державну незалежність, національна ідея переходить у нову фазу - розбудови, розвитку, курс на що останніми роками активно веде Україна. А зараз нам знову потрібно відвойовувати незалежність.
Таким чином, кінцева мета діяльності демократичної правової держави полягає у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. У статті встановлено: соціальна зумовленість досягнення цієї мети нерозривно пов'язана з обов'язком держави створювати систему захисту прав і свобод, а також установлювати чіткі юридичні процедури такого захисту. Україні потрібні нові проєкти прогресивної спрямованості.
8
Мартинюк, Віталій. "Роль політичної складової у процесі євроатлантичної інтеграції України." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 57–69. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.57-69.
Full textAbstract:
Політична складова євроатлантичної інтеграції України особливо актуалізувалась у контексті агресії РФ проти України та після внесення у 2019 році змін до Конституції України, якими був зафіксований курс держави на повноправне членство в Організації Північноатлантичного договору. Її роль визначається політичною діяльністю НАТО, політичною складовою двосторонніх документів і нормативно-правових актів європейської інтеграції України, важливістю політичних рішень, залученням усіх державних органів влади до процесу євроатлантичної інтеграції, активізацією невійськових сегментів співробітництва між Україною і НАТО та їх більшою зрозумілістю, на відміну від суто військових, для українського суспільства. В статті обґрунтовується необхідність посилення політичної складової євроатлантичної інтеграції, підвищення ефективності окремих структурних підрозділів державних органів влади України та активізації їхньої діяльності з інформування суспільства про виконання ними заходів у цій сфері. Такий підхід, наряду з більшим залученням наукових, експертних та громадських кіл до процесу євроатлантичної інтеграції, сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань цього процесу, рівню підтримки курсу України на членство в НАТО, а також скоординованості і поглибленню співпраці між Україною й Альянсом.
9
ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, and МАРІЯ МІРОШНИЧЕНКО. "Політико-правові засади формування національної політики Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (1918 р.): до 100-річчя її утворення." Право України, no. 2018/06 (2018): 160. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-160.
Full textAbstract:
Автори актуалізують питання історичного минулого, пов’язаного з формуванням національної політики гетьманом Павлом Скоропадським і його урядом за часів Української революції 1917–1921 рр. Аналізуються проблеми державного будівництва та юридичного забезпечення процесу становлення національної державності в 1918 р. Наголошується на суперечливому характері формування національної політики як самим П. Скоропадським, так і його достатньо часто змінюваними урядами. З одного боку, він декларував принципи державного будівництва, що ґрунтувалися на обстоюванні державного суверенітету та незалежності, українських традиціях та історичних здобутках, а з другого, – будучи продуктом російської імперської системи, тяжів до її культури та духовного світу, нею продукованого. Автори наголошують саме на аспектах публічних, зримих, реальних, насамперед, юридичного і фактологічного характеру, які засвідчують реальну картину державного будівництва, де, без сумніву, переважав національний елемент. Наводяться численні приклади організаційно-правового забезпечення цього процесу, її зовнішня атрибутика, пов’язана з практичною діяльністю гетьмана та його адміністрації. Аналізуються різноманітні сфери національно-культурного будівництва, у тому числі й розвиток судової системи, законодавства, налагодження міжнародних зв’язків тощо. Особлива увага приділена створенню судової системи, що стала логічним продовженням її реформування, започаткованого Українською Центральною Радою. Щоправда, курс, обраний попередницею, не знаходив повної підтримки у П. Скоропадського, скоріше він був її антагоністом. Відтак, з моменту здійснення державного перевороту (29 квітня 1918 р.) і до дня проголошення зловісної грамоти про федерацію з Росією та, відповідно, зречення від влади він наполегливо просував ідею організації судочинства на засадах колишньої Російської імперії, додаючи до неї національний зміст. Найбільшим його досягненням стало запровадження Державного Сенату як вищого судового органу Української Держави. Автори цілеспрямовано загострюють увагу на основних положеннях Закону “Про Державний Cенат” від 8 липня 1918 р., вказуючи на наміри гетьмана встановити в країні справедливе судочинство. Аналізований зміст закону є промовистим тому свідченням. Акцентовано увагу на тому, що протягом семи з половиною місяців перебування гетьмана при владі йому вдалося окреслити основні напрями своєї національної політики, прийняти ряд законодавчих актів, але втілити всі свої ідеї в такий нетривалий час йому так і не вдалося. Сучасна Україна визнала заслуги Павла Скоропадського, визначивши йому гідне місце в пантеоні своїх національних героїв.
10
Дурман, О. Л., and М. О. Дурман. "ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 38–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.6.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам зовнішньополітичного курсу України за часів незалежності у призмі політологічного аналізу. Вказано, що за свій тридцятирічний період незалежності пріоритети щодо розвитку зовнішньої політики держави постійно змінювалися. Причиною цього були і є як зовнішні, так і внутрішні чинники політичного характеру. Проаналізувавши стратегічний зовнішньополітичний курс України через призму ціннісно-політичних орієнтацій та застосовуючи політологічні підходи до його аналізу, виокремлено п’ять історичних періодів розвитку, що є результатом діяльності державних керманичів, який спрямовано більше на задоволення корпоративних інтересів, аніж на реалізацію державотворчого процесу: постсоціалістичний, самостійницький, проєвропейський, проросійський та євроінтеграційний. Досліджено, що зовнішня політика є одним із найскладніших предметів наукового дослідження, яке ускладнюється тим, що значна частина процесів та явищ, які є невід’ємними складниками зовнішньополітичного курсу України, ще не завершилися і тривають. Проаналізовано, що зовнішньополітичні доктрини завжди відігравали в минулому і відіграють на сучасному етапі розвитку світової цивілізації значну роль у діяльності будь-якої держави на міжнародній арені. Для українського суспільства задля визначення перспектив міжнародних відносин головними факторами, що впливали на формування ціннісних орієнтацій щодо можливих векторів міжнародної інтеграції у перші роки незалежності, була ізольованість українського суспільства від цивілізованого світу, згодом, після змін соціально-політичних та економічних умов життєдіяльності, у свідомості людей виникла нова орієнтаційна детермінанта у вигляді надії на майбутній успішний розвиток країни, що суттєво вплинуло на підвищення національного самовизначення, і вже після подій 2013–2014 років Україна спрямувала погляди стратегічного розвитку на євроінтеграційний курс. Обґрунтовано, що за тридцять років незалежності наша країна набула значного досвіду у формуванні та реалізації зовнішньої політики, у тому числі й суб’єктності у світовій політиці. Нині у суспільстві відбувається переорієнтація на цінності західної демократії, що підтверджується опитуваннями та пронизує медіапростір України. Проте залишаються проблеми у розробленні та ефективному використанні інструментів забезпечення руху по європейському вектору зовнішньої політики України.
11
Shtyrov, Alexander, and Volodymyr Yemelyanov. "Європейський досвід у сфері взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства." Public Administration and Regional Development, no. 9 (September 8, 2020): 940–65. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.09.12.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання взаємодії держави та громадянського суспільства в контексті досвіду європейських країн, визначено форми такої взаємодії, можливість застосування європейського досвіду в Україні.
Вказано на те що розбудова демократичної, правової, соціальної держави є ключовим та важливим пріоритетом, а реалізація надважливого стратегічного курсу на інтеграцію з Європейським Союзом – є кінцевою метою цього процесу, цьому сприяє також забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір.
Розкрито взаємодію інститутів громадянського суспільства і держави яка має формуватися на європейських загальноприйнятих засадах, таких як взаємна співпраця, партнерство.
Показано що держава формуючи інституційно-правове середовище всебічно сприяє взаємодії та розвитку громадянського суспільства.
Зазначено що сучасною тенденцією у відносинах державних органів та інститутів громадянського суспільства є трансформація системи грантів у систему контрактів, яка посилює скорочення фінансової залежності громадянського суспільства від державної влади.
Констатовано що загалом, у країнах ЄС поступово відмовляються від формату засідань консультативно-дорадчих органів на користь онлайн-консультацій з громадськістю.
12
Yakymchuk, O. F. ,. "Закордонний досвід інформаційного розвитку суспільства та перспективи його імплементації в Україні." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 65 (May 15, 2019): 272–79. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.02.33.
Full textAbstract:
Система державного упраління в Україні в останні роки зазнає значних трансформацій з огляду на євроінтеграційний курс держави з одного боку, а з другого – наростають негативні впливи держави-агресора Росії у проведенні гібридної війни, у тому числі й інформаційної. Саме недостатній якісний рівень розвитку інформатизації суспільства в Україні, як вказують досвідчені міжнародні експерти, негативно позначається на показниках безпеки держави, соціально-психологічному стані громадян, економічному розвитку держави, фінансовій стабільності національної грошової одиниці, політичній ситуації і т.д. Саме тому на перше місце нині виходить необхідність звернутися до позитивномго міжнародного досвіду у сфері інформаційного розвитку суспільства, вивчення механізмів й інструментів регулювання державної інформаційної політики задля ефективного впровадження в Україні із врахуванням сучасних політичних, економічних, соціальних, ментальних чинників й особливостей українського суспільства.
13
Voznyuk, Yevhenija, and Nataliia Nychyporchuk. "Секрет успіху США у сфері інформаційної безпеки." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (3) (April 26, 2018): 66–71. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-66-71.
Full textAbstract:
У ході дослідження виявлено багато чинників, які сприяли проведенню успішної інформаційної політики США. Серед них виділено нормативно-правове регулювання, удалу політику державних органів й адміністрації президента, інформованість і довіру населення, кібер-страхування й міжнародну співпраця.
Наголошено, що США має потужну законодавчу базу. Початок розвитку інформаційної безпеки закладено ще в першій половині ХХ ст. Виокремлено, що від адміністрації президента залежить подальший курс усієї держави, тому двоє останніх приділяли багато уваги проблемі кібертероризму. Вони визнавали, що кіберзлочин і кібершпигунство становлять загрозу національній безпеці країни.
Охарактеризовано законодавство США у сфері зовнішньої інформаційної безпеки, що включає сукупність федеральних законів, законів штатів та нормативних актів, які разом створюють правову основу для утворення й здійснення державної політики у сфері інформаційної безпеки. Виокремлено основні з них: «Національну стратегію захисту кіберпростору» (2003), «Огляд з кібербезпеки» (Cyber Security Review, 2009), «Ініціативу зі всеосяжної національної кібербезпеки» (2010), Стратегію кібербезпеки США 2011 р., Закон CISPA 2012 р. («Cyber Intelliggence Sharring and Protection Act»).
Проаналізовано п’ять основних напрямів діяльності з питань інформаційного захисту, які визначає Стратегія: постійний моніторинг і безперервна оцінка загроз та вразливих місць державних інформаційних систем; здійснення національних заходів зі зменшення загроз й уразливості кіберпростору; уживання заходів щодо захисту інформаційних систем органів влади; забезпечення якісної освіти та навчання з питань захисту кіберпростору; співробітництво з питань національної безпеки й безпеки міжнародного кіберпростору.
Доведено, що кібер-страхування стає поширене в межах країни, тим самим зменшує шанси кіберзлочинців на проведення кібератак. Міжнародна співпраця є однією з важливих складових частин забезпечення інформаційної безпеки.
14
Пасічник, Наталя, and Ренат Ріжняк. "СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВО-ПРАВОВОЇ ОСВІТИ НАДДНІПРЯНЩИНИ В 30-40 РР. ХІХ СТОЛІТТЯ." Society. Document. Communication, no. 10 (January 6, 2021): 84–104. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-84-104.
Full textAbstract:
У статті аналізується унікальний акт систематизації законодавчого масиву Російської імперії, який реалізовувався протягом 30–40-х років ХІХ століття під керівництвом видатних державних діячів М. Сперанського та М. Балудянського. Тогочасна систематизація законодавчих актів мала надзвичайно важливе значення, оскільки: забезпечувала державні структури та підданих офіційною правовою інформацією, що дозволяло уникнути труднощів управління й судочинства; підвищувала ефективність правової практики й діловодства та сприяла удосконаленню законів; стимулювала наукові дослідження в правовій сфері та підготовку фахівців-правознавців.
Охарактеризовано концептуальні теоретичні підходи та технологічні основи здійснення систематизації законодавчих актів, розроблені М. Сперанським. Визначено, що систематизація законодавчого масиву здійснювалася поетапно, відповідно розробленої програми систематизації, котра охоплювала: облік законодавчих актів, хронологічну систематизацію російських законодавчих актів (хронологічна інкорпорація), тематичну систематизацію законодавства (систематична інкорпорація) та кодифікацію галузевого законодавства. Результатами реалізації цих етапів було створення Повного зібрання законів Російської імперії, Зводу законів, розробка коментарів до діючих законів та навчальної літератури для викладання юридичних дисциплін у вищих навчальних закладах імперії.
Повне зібрання законів і Звід законів Російської імперії створили базу для розвитку юридичної науки й освіти в цілому та фінансово-правової зокрема. На їхній основі на юридичних факультетах Харківського та Київського університетів Наддніпрянської України починають вивчатися закони про державні повинності та фінанси. Студенти Ніжинського юридичного ліцею здобували фінансово-правові знання при вивченні законів про державні повинності та фінанси за Зводом законів Російської імперії (ІV–VІІІ томи). Студенти Рішельєвського ліцею з 1841 року замість загального курсу законознавства почали вивчати державне господарство та російське законознавство, також використовуючи Повне зібрання та Звід законів Російської імперії.
15
Міщенко, Алла Борисівна. "СУСПІЛЬНІ НАСТРОЇ УКРАЇНЦІВ ЯК ФАКТОР РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 196–209. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249050.
Full textAbstract:
У статті аналізується значення громадської думки, суспільних настроїв громадян України щодо ефективності впровадження зовнішньополітичного курсу держави та тісну інтеграцію до Європейського Союзу, Північноатлантичного альянсу, визначаючи важливість врахування очікувань населення у вироблені та впроваджені стратегії реалізації обраного геополітичного вектора. Методологічною основою дослідження стало використання міждисциплінарного підходу в аналізі явищ і процесів суспільного життя, а саме: історичних аналогій, соціологічних методів у розкритті зміни за останні роки ставлення громадян до окремих державних рішень, їхнього прагнення брати участь у плебісцитах щодо легітимації зовнішньополітичного курсу держави, а також порівняльного – для виявлення переваг врахування суспільних настроїв у державотворенні через концепції реалізму та лібералізму, що теж засвідчують здатність держави до зміни і внутріполітичного курсу.
Доведено, що протягом останніх кількох років серед українців поступово зростала кількість громадян (понад 48%), які є прихильниками європейської та євроатлантичної інтеграції, що є позитивною динамікою та підґрунтям для впровадження державою обраного вектора. У результаті аналізу вдалося визначити, що залишається майже третина громадян, хто не визначився, які відповідно можуть стати електоральною підтримкою тих політичних сил та діячів, що пропагують проросійський вектор співробітництва як основний для України. Відповідно, держава повинна системно займатися впровадженням стратегії всеохопної агітації, вибудовувати інформаційні канали позитивного сприйняття та впровадження обраного зовнішньополітичного курсу, працювати з лідерами думок тощо.
Визначено, що консолідація політичної еліти та суспільства є важливим фактором реалізації євроінтеграційної політики України на сучасному етапі розвитку, однак може зазнати змін через непослідовну та розмиту позицію західних партнерів.
16
Перфільєва, A., I. Сілютіна, Н. Антипенко, and Д. Власенко. "ЦИФРОВА ЕКОНОМІКА ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 329–38. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251465.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено роль цифрової економіки як фактору економічного розвитку держави. Установлено, що вплив цифрової економіки на економічний розвиток держави можна оцінити виходячи з її впливу на макроекономічні показники. Для оцінки впливу цифрової економіки як фактору економічного розвитку України побудовано регресійні моделі впливу цифрової економіки на валовий внутрішній продукт, темп інфляції та обмінний курс гривні відносно щодо США. Установлено, що розвиток ІТ-послуг в Україні має висхідний тренд, надійність якого становить 96 %. Доведено, що кореляція динаміки зростання обсягу наданих ІТ-послуг в Україні та валового внутрішнього продукту становить 79 %. Це доводить існування взаємозв’язку зростання валового внутрішнього продукту і розвитку цифрової економіки в Україні. Доведено обернений вплив розвитку цифрової економіки на темпи інфляції в Україні. Кореляція між ними становить 67 % і має від’ємне значення, оскільки розвиток ІТ-послуг сприяє зменшенню темпів інфляції та забезпечує підтримання цінової стабільності. Виявлено низький рівень кореляції між обсягом ІТ-послуг в Україні та динамікою обмінного курсу гривні щодо долара США. Це зумовлено тим, що ІТ-послуги споживаються резидентами і призводять до безпосереднього припливу іноземної валюти в Україну. Тестування моделей впливу цифрової економіки, що представлена ІТ-послугами, на показники економічного розвитку України показало: статистично значимий вплив ІТ-послуги мають на темп інфляції. Установлено, що низький вплив цифрової економіки на валовий внутрішній продукт в Україні зумовлений малою часткою цифрової економіки. Доведено, що зі збільшенням питомої ваги цифрової економіки її вплив на економічний розвиток держави зростає. Прогнозування трендових значень параметрів економічного розвитку показало, що в майбутньому в Україні зростатиме обсяг ІТ-послуг, а це сприятиме підтриманню цінової стабільності та зростанню обсягу валового внутрішнього продукту. За умови експорту ІТ-послуг цифрова економіка здійснюватиме позитивний вплив на укріплення гривні щодо долара США. Ключові слова: цифрова економіка, економічний розвиток, ВВП, інфляція, обмінний курс. Формул: 4; рис.: 4; табл.: 3; бібл.: 15.
17
Vovchuk, Liudmyla, and Oleksandr Syrbu. "Витоки та ідейна основа проекту «Велика Албанія»." Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, no. 02 (January 15, 2021): 102–10. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2020.02.102.
Full textAbstract:
Зовнішньополітичний курс Республіки Албанія в кінці XX – на початку XXI ст., його основні тенденції та пріоритети становлять одну з ключових проблем для розуміння того, що відбувається у даний час на Балканському півострові і в Європі в цілому. В регіоні немає іншої держави, в історії та сучасності якого були б так тісно переплетені державні й етнічні мотиви. Необхідно підкреслити, що саме албанський фактор відіграє на даний час одну з ключових ролей у визначенні архітектури безпеки у балканському регіоні й ця роль, у перспективі, буде тільки зростати в силу його особливостей і тієї підтримки, якою він користується ззовні.
18
Доброштан, Олена Олегівна. "Використання мережевого навчально-методичного комплексу у процесі вивчення природничо-математичних дисциплін для майбутніх судноводіїв." Theory and methods of e-learning 3 (February 10, 2014): 78–82. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v3i1.320.
Full textAbstract:
Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освіту обумовило появу мережевих технологій навчання. Розвиток Інтернет-технологій відкриває нові шляхи для впровадження дистанційних технологій у вищу освіту та потребують необхідного сучасного мережевого навчально-методичного забезпечення. Специфікою вищого навчального закладу морського профілю є наявність проходження курсантами довготривалої морської практики, а в таких умовах найбільш ефективною є дистанційна форма навчання.Таким чином, створення мережевих освітніх ресурсів у вищому навчальному закладі морського профілю є актуальною проблемою, розв’язання якої обумовить перехід на новий рівень використання телекомунікаційних технологій, дозволить організацію навчальної діяльності на основі інформаційних освітніх ресурсів в глобальних мережах.Питання використання ІКТ у навчальному процесі ВНЗ розглядалися багатьма вітчизняними та закордонними науковцями такими, як Є. С. Полат, М. І. Жалдак, Н. В. Морзе, С. А. Раков, В. В. Олійник, О. В. Співаковський, В. Ю. Биков, В. М. Кухаренко та інші. У структурі інформаційної культури вчителя Н. В. Морзе серед інших складових виділяє культуру використання ІКТ і культуру спілкування через засоби ІКТ [3].Розробці методичної підтримки засобів ІКТ присвячені роботи таких науковців, як В. Ю. Биков, А. Ф. Верлань, Т. Л. Архіпова, О. М. Гончарова, А. М. Гуржій, Ю. О. Жук, Л. І. Білоусова та ін. У своїх працях науковці відмічають високу ефективність використання інформаційно-комунікаційних технологій в навчальному процесі. Значна кількість досліджень присвячених створенню нової системи інформаційного забезпечення освіти, розробленню автоматизованих навчальних систем тощо.О. В. Співаковський проводить дослідження методики викладання із використанням мультимедійних навчальних програм, застосування Інтернет-технологій, електронних бібліотек, мережевих навчальних систем; реалізації дистанційного навчання [4].В роботах Р. С. Гуревича, Л. В. Жиліної, Т. І. Чепрасової розглядається необхідність електронних навчально-методичних комплексів для якісного здійснення процесу навчання та його методичного забезпечення, структура яких включає: електронний навчальний посібник; комп’ютерний практикум лабораторного моделювання; систему тестування; мережеву Web-версію курсу тощо [1; 5].Визначення електронного навчально-методичного комплексу можна сформулювати так: навчально-методичний комплекс-це навчальна програмна система комплексного призначення, що забезпечує неперервність та повноту дидактичного циклу процесу навчання. Вона являє собою теоретичний матеріал, контроль рівня знань та умінь, інформаційно-пошукову діяльність, математичне та імітаційне моделювання з комп’ютерною візуалізацією та сервісні функції при умові здійснення інтерактивного зворотного зв’язку [2].Освітні мережеві навчально-методичні комплекси (МНМК) є програмно-інформаційним посередником між тими, хто навчаються і викладачами, тому функції навчально-методичного комплексу створенні підтримки користувачів.Мережеві навчально-методичні комплекси повинні забезпечувати всі традиційні форми навчання у вищому навчальному закладі:лекції, практичні заняття, консультації. В ході роботи з МНМК можуть бути також здійснені консультацій в он-лайн режимі з викладачем для студентів, що не мають змогу отримати допомогу на території ВНЗ.Мережевий навчально-методичний комплекс в процесі навчання подає навчальні матеріали у доступній формі, наочно, згідно змісту та методики навчання; грає роль помічника в розв’язанні вправ та контролера в прийнятті результатів тестувань, контрольних робіт, звітів тощо, наявність журналу успішності допомагає контролювати рівень засвоєння матеріалу. При розробці мережевого навчально-методичного комплексу необхідно поєднати технологічні етапи створення навчальних курсів з дидактичними принципами навчання та основними ступенями учбового процесу.Мережевий навчально-методичний комплекс містить всі необхідні матеріали такі, як план роботи, робоча програма, електронний лекторій, можливо відео лекторій, практикум, бібліотеку електронних посібників, тренажери, варіанти контрольних та розрахунково-графічних робіт, засоби он-лайн тестування, теми проектів, рефератів тощо.МНМК є основним засобом для організації навчального процесу в нових освітніх умовах для очної, заочної та дистанційної форм навчання. Навчально-методичний комплекс спонукає тих, хто навчається, до активної пошукової навчальної діяльності, самостійного оволодіння знаннями, шукати та знаходити джерела необхідної інформації, розвитку творчих здібностей тощо.Нами було створено МНМК навчання курсу «Вищої математики» майбутніх судноводіїв. При цьому самостійна робота курсантів стає переважаючою в структурі навчально-освітньої діяльності.МНМК курсу «Вища математика» складається з блоків: інструктивний, інформаційний, комунікативний та контролювальний (рис. 1). Рис. 1 Кожен блок являє собою комплект дидактичних ресурсів (рис. 2).МНМК є результатом розвитку та інформатизації традиційних навчально-методичних комплексів. Комплекс здатен забезпечити в належному об’ємі всі традиційні види занять у вузі (лекції, практичні заняття, науково-дослідницьку роботу, самостійну роботу, модульні контрольні роботи, заліки).Кожен курсант має вільний доступ до необхідного навчального матеріалу. Реєструючись у системі і отримуючи доступ до навчального матеріалу, який відповідає його спеціальності та академічному рівню, курсант може розпочати свою самостійну роботу скрізь, де є вільний доступ до мережі Інтернет.Весь матеріал комплексу розподілений на курси:1. Класики 1 курс.2. Класики 2 курс.3. СП 1 курс.4. СП 2 курс.5. Заочне відділення 1 курс.6. Заочне відділення 2 курс.7. СП заочне відділення 1 курс. Рис. 2 Мережевий навчально-методичний комплекс для забезпечення самостійної роботи курсантів Херсонської державної морської академії з вивчення курсу вищої математики, здійснення перевірки сформованості знань, вмінь та навичок курсантів розраховано і на користування викладачів інших спеціальностей кафедри.Сучасний судноводій або судновий механік – це людина, яка крім знання спеціальних дисциплін, повинна володіти ІКТ, вміти інтегрувати свої знання у інноваційні технологій, самостійно творчо вирішувати наукові, технічні, суспільні задачі, критично мислити, захищати свою точку зору. Він повинен вміти працювати в злагоді з оточуючими, постійно поповнювати і поновлювати свої знання шляхом самоосвіти, самовдосконалення. Вища школа реалізує цю задачу при особливій організації освітнього процесу, спрямовану на активну самостійну роботу курсантів.
19
Fomenko, A. "Політичне православ’я в контексті культури постмодерна." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 189–99. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.1-2.15.
Full textAbstract:
У статті досліджено загальну сутність політичного православ’я, зокрема на прикладі сучасної Руської православної церкви, у контексті аксіологічних й естетичних парадигм культури постмодерна. Перебуваючи в історичній залежності від державної влади, російська православна традиція поширилася в усіх регіонах політичного та культурного впливу Росії, а на сьогодні виступає важливим чинником у межах сучасного російського ідеологічного дискурсу. Релігійне явище політичного православ’я означає проникнення політичного дискурсу до сфери релігійної риторики та значну клерикалізацію світського суспільства. Найвиразніше політичне православ’я проявилося в сучасній Руській православній церкві через особливо взаємодію представників та установ російської державної влади з Руською православною церквою. Культурно-філософська основа можливості функціонування політичного православ’я зумовлена тим, що людина доби постмодерна хоча і втратила притаманні традиційному суспільству поняття про сакральне та профане, але потрапила в умови певної мовної гри, з правилами якої вона не знайома. Через відсутність досвіду існування в умовах ліберальної держави представники Руської православної церкви після розпаду Радянського Союзу інстинктивно орієнтувалися на максимально консервативний курс.
20
Лемешко, Ольга. "СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ДО ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 210–27. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.81.
Full textAbstract:
В статті представлено результати аналізу наукових поглядів щодо специфіки професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників в цілому та до іншомовної комунікативної компетентності в країнах Європи зокрема. Досліджується проблема уніфікації підготовки фахівців з охорони кордону на основі європейського досвіду з метою подальшого використання передових ідей для модернізації системи професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Автором здійснено аналіз використання цього досвіду з метою подальшого впровадження в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Проаналізовано Болонський і Копенгагенський процеси професійної підготовки спеціалістів, визначено єдині стратегічні пріоритети: забезпечення якості освіти, працевлаштування, визнання навчання та мобільності.
Відповідно до проведеного аналізу нормативно-правових актів, у яких містяться вимоги до рівня професійної готовності офіцерського складу Державної прикордонної служби України, автором узагальнено, що офіцер-прикордонник повинен ефективно взаємодіяти в інтересах охорони кордону з представниками прикордонної охорони суміжних держав, правоохоронних органів України, органів самоврядування, володіти стратегією і тактикою ділової бесіди та публічного виступу, дотримуватись норм службової етики, психології та культури спілкування, знати і вміти застосовувати на практиці комунікативні методи та прийоми управлінського впливу.
Автором було вивчено чотири основні структури базової підготовки співробітників прикордонних служб (держави, де прикордонники проходять аналогічну підготовку, що й співробітники поліції; держави, де прикордонники спочатку проходять поліцейську підготовку, а потім також спеціальну підготовку щодо охорони кордону як додаткову частину до базового навчального курсу; держави, де співробітники поліції й прикордонної служби проходять підготовку окремо; держави, де використовується інший вид підготовки, наприклад підготовка співробітників служби імміграції).
21
Andriyash, Victoria, Alexander Еvtushenko, and Sergiy Gonchar. "ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИРІШЕННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ ТА МУНІЦИПАЛЬНОМУ РІВНЯХ В УКРАЇНІ." Public Administration and Regional Development, no. 7 (April 7, 2020): 8–36. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.01.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано особливості стану сучасної державної кадрової політики на регіональному та муніципальному рівнях в Україні, що представляє собою особливу систему офіційно визнаних цілей, завдань, пріоритетів й принципів щодо організації та регулювання кадрових процесів і взаємовідносин. Відзначено, що без розуміння особливостей державної кадрової політики як соціального інституту, практично неможливо належним чином забезпечити найважливіші конституційне право службовців на роботу і професійно-кваліфікаційний розвиток. Розглянуто передумови формування нової парадигми державної кадрової політики, як соціального інституту, орієнтованого на демократичний розвиток українського суспільства відповідно до вибраного курсу євроінтеграції. Встановлено, що державна кадрова політика поступово перетворюється не в інструмент боротьби за владу, і її зміст, а на громадський ресурс публічного управління країною. Визначено особливості реалізації державної кадрової політики на регіональному та муніципальному рівні, які в умовах децентралізації є провідними рівнями державної політики розвитку країни. На сучасному етапі розвитку кадрового потенціалу країни кадрова політика повинна бути складовою соціально-економічного розвитку регіону, громади і передбачати вдосконалення кадрової роботи на регіональному та муніципальному рівнях.
22
В. В. Пилипенко. "КОРУПЦІЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ЯК ПИТАННЯ КУРСУ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 90 (August 27, 2020): 278–87. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.278-287.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу способів отримання протиправної вигоди на українських землях у залежності від їх територіально-політичної приналежності в різні періоди історії України та розвитку правового регулювання попередження корупційної складової в діяльності посадових осіб чи органів державної влади. Досліджено основні прояви корупції від Київської Русі до розпаду СРСР; особливу увагу приділено розгляду системи кормлінь, отриманню протиправної вигоди у вигляді подарунків та презентів вищими посадовими особами, тотальній корумпованості радянського суспільства, що проявлялося у вигляді блату, приписок тощо. Установлено, що звернення до цього матеріалу та аналіз історичних джерел у контексті виявлення та протидії корупції сприяє виявленню, міжпредметних зв’язків, дозволяє краще засвоїти відповідні професійні знання як із дисциплін гуманітарного циклу у ЗВО МВС України, так і спеціальних державно-правових, а також формувати активну громадянську позицію в протидії негативним суспільним явищам.
23
ГОЛОВАЧ, Наталія, and Любов ЗГАЛАТ-ЛОЗИНСЬКА. "ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ В ПРОСТОРІ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, no. 1 (February 24, 2022): 15–20. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-3.
Full textAbstract:
Висвітлені основні проблеми цивілізаційного розвитку України, визначені їх наслідки. Обґрунтовано Новий управлінський курс цивілізаційного розвитку України. Розкрито основну сутність п’яти напрямів Нового управлінського курсу: 1) ідеологія еколюдиноцентризму, як напрям поглиблення діючої демократії в контексті збільшення зусиль турботи про долю людини через сприяння її самореалізації у всіх сферах життєдіяльності; 2) послідовний перехід всіх структур державної влади до культури системного (цільового) управління, кінцевою метою функціонування яких має стати підвищення рівня самореалізації людей (кінцевий результат фіксується індексом якості життя громадян); 3) системне формування потужного фундаменту громадянського суспільства в Україні через участь громадян в щорічному оцінюванні кінцевих результатів діяльності владних структур; 4) системна модернізація національної системи освіти в контексті формування нового покоління нації, здатного самореалізуватись в різних соціумах сучасного глобалізованого інформаційно і цифронасиченого світу; 5) формування ціннісної управлінської еліти в системі освіти і процесі професійної діяльності через налагодження зворотного зв’язку в рамках системного державного управління. Визначено ідеологічний базис розбудови Нової України на основі поглиблення демократії, спираючись на людиноцентризм гуманістичної спрямованості.
24
Безуглый, Артем, and Людмила Крипка. "УКРАИНА – КУРС НА АВТОМОБИЛЬНЫЕ ДОРОГИ С ЦЕМЕНТОБЕТОННЫМ ПОКРЫТИЕМ." Будівельні матеріали та вироби, no. 1-2(102) (April 27, 2019): 26–29. http://dx.doi.org/10.48076/2413-9890.2021-102-04.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано напрямки будівництва автомобільних доріг з цементобетонним покриттям, розширення можливості реалізації вітчизняного промислового потенціалу та покращення інвестиційного клімату України в цілому. Представлена Концепція Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування з цементобетонним покриттям на 2021-2026 роки та Зелена книга «Будівництво цементобетонних доріг для місцевих громад».
25
Нагрибельна, Інна Анатоліївна, Любов Григорівна Сугейко, and Юлія Юріївна Мельничук. "УПРОВАДЖЕННЯ ДИСТАНЦІЙНОГО КУРСУ З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА ОСНОВІ СИСТЕМИ MOODLE." Information Technologies and Learning Tools 77, no. 3 (June 19, 2020): 162–74. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v77i3.2759.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичному аналізу проблеми дистанційного навчання й опису впровадження авторського курсу з методики навчання української мови на основі системи MOODLE. Вивчення засадничних державно-нормативних документів, які регламентують сутність, специфіку та норми застосування дистанційного навчання, допомогло уточнити термінологічні поняття дослідження. Студіювання проблеми дистанційного навчання дозволило виділити її позитивні характеристики й недоліки, а також раніше невирішені частини загальної проблеми: можливості дистанційного навчання майбутніх учителів початкової школи в контексті лінгводидактичної освіти. У межах дослідження було обґрунтовано доцільність і створено авторський дистанційний курс з методики навчання української мови для майбутніх учителів початкових класів. Практику впровадження електронного модуля «Методика навчання грамоти» в освітній процес Херсонського державного університету докладно описано в статті. Розроблений модуль складається з теоретичного блоку, який містить оглядові лекції та словник-мінімум лінгводидактичних термінів, інтерактивного блоку завдань для самостійного опрацювання та контрольно-оцінного блоку, створеного у вигляді тестових завдань з автоматичною перевіркою відповідей та їх миттєвим оцінюванням. Аналіз відповідей студентів та досвід упровадження розробленого дистанційного курсу дозволяє стверджувати, що дистанційне навчання дає змогу здобувачу освіти опрацьовувати теоретичний матеріал, перевіряти рівень сформованості знань із виучуваного розділу у кожного студента індивідуально, забезпечує зворотний зв’язок з викладачем, сприяє урізноманітненню методів, прийомів, форм організації освітньої діяльності, стимулює інноваційне мислення студентів, удосконалює шляхи формування лінгводидактичної компетентності, а також розширює обізнаність зі світом інформаційних технологій в освіті.
26
Дурман, Олена Леонідівна. "АНАЛІЗ ДЕЯКИХ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 15, 2020): 87–100. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-87-100.
Full textAbstract:
В статті здійснюється аналіз механізмів державного управління формування зовнішньої політики держави на основі синтезу сучасних досліджень та системного підходу.
Досліджується, що розвиток зовнішніх функцій держави супроводжується динамічною зміною, тобто відбувається еволюційний розвиток структури зовнішніх функцій, еволюція зовнішньополітичного механізму.
Описується поділ органів зовнішніх зносин на дві групи: внутрішньодержавні (центральні) та закордонні. а повсякденну оперативну діяльність, пов’язану із зовнішніми зносинами держави, в першу чергу, здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади, який курує сферу міжнародних відносин – Міністерство закордонних справ України.
Вказується, що успішна реалізація Україною своїх зовнішньополітичних можливостей залежить, в першу чергу, від комплексу конституційно-правових, організаційних та дипломатичних заходів що здійснюються суб’єктами державного управління у сфері зовнішньополітичній діяльності України, які об’єднуються у політико-дипломатичний механізм у сучасній зовнішньополітичній діяльності України.
Проте, якими б не були механізми формування зовнішньої політики, різко змінити зовнішньополітичний курс держави рішеннями певних осіб чи органів практично неможливо – цьому буде перешкоджати самі ці механізми (які). Це буде відбуватися з різних причин, але нам цікаво дослідити це з точки зору поєднання системного підходу і такого поняття як «лійка причинності».
Проаналізовано, що проблеми зовнішньої політики держави мають складний, комплексний характер, і це вимагає більш скоординованої і єдиної співпраці окремих організаційних структур, які і являють собою механізми зовнішньої політики держави, які будуть нести за вирішення зовнішніх проблем всю повноту відповідальності. Місце та роль уряду в механізмі здійснення зовнішньої політики залежить насамперед від форми правління в державі й політичної системи суспільства.
Узагальнено, що використання нових підходів до аналізу процесів формування зовнішньополітичного курсу країни на основі системного підходу та методів, що застосовуються у суспільних науках, дає можливість поглянути на ці процеси з нового боку і отримати нове бачення механізмів державного управління, що використовуються у цих процесах.
27
Боровик, Андрій Володимирович, and Ірина Юріївна Павлюк. "АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 54–63. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.8.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що взяття Україною курсу на євроінтеграцію, становлення її як демократичної та правової держави є важливою передумовою забезпечення публічного адміністрування, в основу якого покладено правове закріплення відповідних адміністративних процедур. У правовому полі адміністративні процедури спрямовані на досягнення юридичних результатів, що знаходять своє відображення в нормах чинного законодавства. Адміністративні процедури притаманні суб’єктам владних повноважень, що діють відповідно до визначеного порядку дії (процедури) на підставі й у межах повноважень та у спосіб, що встановлені конституційними нормами. Стаття 40 Конституції України визначає, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Зроблено висновок, що адміністративним процедурам організаційного забезпечення діяльності господарського суду притаманні наступні ознаки: 1) мають правову основу; 2) Державна судова адміністрація України є обов’язковим учасником адміністративних процедур організаційного забезпечення діяльності господарського суду; 3) адміністративні процедури складаються з певних виражених етапів, необхідних для їх здійснення; 4) мають кінцевий результат – настання юридичних наслідків, що досягається шляхом прийняття індивідуальних та загальних нормативно-правових актів, направлених на врегулювання відносин позапроцесуальної діяльності суду; 5) послідовне, нормативно визначене виконання адміністративних процедур забезпечує найбільш ефективний порядок здійснення організаційної діяльності суду з дотримання та віконам прав та обов’язків учасників цих адміністративних відносин; 6) порушення процедури виконання адміністративних процедур спричинює настання небажаних юридичних наслідків.
28
Shchigol, Yu. "АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 109–19. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.14.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що розвиток адміністративного законодавства України та реформування публічної управлінської діяльності базуються на стратегічному курсі України на євроінтеграцію. Реалізація розвитку адміністративного законодавства залежить від рівня правового регулювання, в нашому випадку щодо захисту інформації, адже це є забезпечення конституційних прав і свобод людини на збирання, зберігання, використання та поширення інформації. Наразі відсутні єдині законодавчі засади адміністративних процедур в діяльності органів публічної влади щодо реалізації державної політики у сфері захисту інформації, чим суттєво знижує рівень реалізації захисту українського суспільства від агресивного інформаційного впливу. З огляду на зазначене проблема визначення адміністративних процедур реалізації державної політики у сфері захисту інформації постає актуальною для наукових досліджень та потребує теоретичного аналізу. У статті шляхом аналізу різних визначень адміністративної процедури, визначення ознак адміністративної процедури досліджено адміністративні процедури реалізації державної політики у сфері захисту інформації України, які здійснюються суб’єктами реалізації державної політики у сфері захисту інформації України. Сформовано адміністративні процедури реалізації державної політики у сфері захисту інформації України, які включають: 1) адміністративні процедури, пов’язані з розробленням нормативно-правових актів, що визначають державну політику у сфері захисту інформації; 2) адміністративні процедури проведення моніторингу та оцінки ефективності реалізації державної політики у сфері захисту інформації; 3) адміністративні процедури забезпечення координації діяльності реалізації державної політики у сфері захисту інформації. Розглянуто здійснення визначених адміністративних процедур на прикладі діяльності Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України. Зроблено висновок, що під адміністративною процедурою реалізації державної політики у сфері захисту інформації на нашу думку слід розуміти встановлений законодавчими та нормативно-правовими актами порядок дій органів публічної влади, що врегульовує відносини, пов’язані із захистом інформації при здійсненні заходів із реалізації державної політики захисту інформації України.
29
Головач, Марко. "ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." Вісник Університету банківської справи, no. 3(42) (December 23, 2021): 10–17. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x3(42)2021253511.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено роль ринку цінних паперів у забезпеченні фінансової безпеки держави, її ін-теграції у світовий економічний простір. Основну увагу приділено саме ринку облігацій внутрішньоїдержавної позики, оскільки саме цей ринок цінних паперів становить 95 % обсягу від усього ринкуцінних паперів в Україні. Доведено необхідність дослідження фінансової безпеки саме ринку облігаційвнутрішньої державної позики. Зроблено наголос на зв’язку фінансової безпеки ринку цінних паперів зінвестиційною, борговою безпекою держави і фінансовою безпекою юридичних та фізичних осіб. Роз-глянуто підходи, які запропоновані до визначення питання фінансової безпеки ринку цінних паперів, таїї зовнішню і внутрішню складові. Також проаналізовано зовнішні і внутрішні загрози, які можуть мативплив на ринок цінних паперів в Україні. Досліджено дані первинного і вторинного ринків облігаційвнутрішньої державної позики та коливань курсу гривні відносно іноземних валют. Проведено аналізвзаємозв’язку отриманих даних ринків первинного розміщення облігацій внутрішньої державної по-зики, вторинного їхнього продажу і курсових коливань гривні щодо долара США за період двох місяціві негативних зовнішніх чинників на фінансову безпеку ринку цінних паперів, які мали місце в цьомудіапазоні. Здійснено оцінку забезпечення фінансової безпеки ринку облігацій внутрішньої державноїпозики від зовнішніх чинників в Україні. Досліджено ймовірні наслідки негативного сценарію, які ма-тимуть вплив на національну економіку за повторної чи триваючої дії названих негативних зовнішніхчинників на ринок облігацій внутрішньої державної позики. З’ясовано, яким суб’єктам варто приділитибільшу увагу до піднятого питання, і запропоновано, у якому напрямі потрібно проводити співпрацюМіністерству фінансів України, Національному банку України і науковцям.Ключові слова: фінансові ринки, ринок цінних паперів, фінансова безпека ринку цінних паперів, еко-номічна безпека ринку цінних паперів, негативні чинники на ринок цінних паперів.Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 14.
30
Кравцов, Максим. "ОСНОВНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕЛЕФОННИХ “ГАРЯЧИХ ЛІНІЙ” ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 142–53. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-142-153.
Full textAbstract:
Проаналізовано основні аспекти функціонування телефонних “гарячих ліній” органів державної влади в Україні. Акцентовано увагу на виявлених недоліках у досліджуваній сфері. Розглянуто основну інформа- цію щодо функціонування “гарячих ліній” органів виконавчої влади. Роз- крито питання необхідності висвітлення інформації щодо функціонуван- ня “гарячих ліній” та їх контактів на офіційних сайтах деяких державних органів.
У ході дослідження особливу увагу звернено на існування розбіжностей між назвами “гарячих ліній”, а також номерами їх телефонів.
Зроблено висновок щодо необхідності висвітлення на стартових сторін- ках офіційних сайтів виконавчих органів інформації про наявність “гарячої лінії” або посилання на неї.
Головний акцент зроблено на суттєве обмеження можливості пря- мого звернення на “гарячі лінії” більшості центральних органів виконав- чої влади у зв’язку з відсутністю можливості здійснення безкоштовних дзвінків.
З’ясовано, що в деяких випадках відбувається невчасне оновлення інфор- мації на офіційних сайтах, не зазначається чіткий режим роботи лінії, а та- кож наведено перелік кількох “гарячих ліній”.
У процесі дослідження телефонних розмов з працівниками “гарячих лі- ній” виявлено, що змога дотелефонуватись до деяких виконавчих органів взагалі відсутня, оскільки лінія постійно зайнята.
Також привернула увагу наявність автовідповідача з повідомленням про можливість запису розмови з метою покращення якості розмов. Позитивним результатом при цьому можуть похвалитися лише 10 органів виконавчої влади.
Проаналізовано початок розмови, який дозволив дійти висновку, що біль- шість фахівців “гарячих ліній” не повідомляють ні власного імені, ні навіть табельного номера. Водночас слід відзначити ввічливу манеру спілкування та доброзичливе ставлення до громадян з боку працівників більшості ліній органів влади, а також коректне та толерантне завершення розмови.
Висвітлено необхідність удосконалення функціонування телефонних “гарячих ліній” органів державної влади в таких напрямах: налагодження та відпрацювання єдиних стандартів роботи; запровадження спеціальних кур- сів підвищення кваліфікації для працівників зазначених ліній; постійний контроль якості обслуговування громадян; осучаснення програмно-техніч- ного забезпечення тощо.
Загалом зроблено висновок, що основна проблема полягає у відсутності чіткої координації роботи таких ліній з боку держави.
31
Yaniv, L. M., and O. A. Zinchenko. "Проблеми дефіциту державного бюджету України і шляхи їх розв’язання." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 6 (July 1, 2016): 144. http://dx.doi.org/10.15421/191615.
Full textAbstract:
У період кризового стану економіки та соціально-економічної нестабільності в Україні дуже гостро постало питання дефіциту бюджету. Протягом останніх років державний бюджет України стикається з такою великою проблемою як дефіцит, що виникає внаслідок перевищення витрат державного бюджету над доходами.Метою написання статті є дослідження наявних проблем дефіцитності державного бюджету України, обґрунтування причино-наслідкових зв’язківки у системі дефіцитного фінансування державної діяльності та розробка шляхів її оптимізації. Під час дослідження опрацьовано наукові праці українських учених та практиків, які вивчають проблеми дефіциту державного бюджету, законодавчі та урядові матеріали. Використано такі загальнонаукові методи: метод пізнання, метод системного аналізу, метод аналізу та синтезу, а також метод порівняння.Розглянуто сутність дефіциту бюджетної системи та причини його виникнення в Україні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні стали спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, не виважена соціально-економічна політика, що і зумовили спад обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу. Це природно спричинило зменшення обсягів фінансових ресурсів у державі і відобразилось на показниках бюджету у вигляді довгострокового дефіциту.Визначено залежність дефіциту бюджету від державного боргу. Встановлено, що існує тісний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, у свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.Установлено зв’язки дефіциту бюджету для економіки країни. Виявлено наслідки підвищення відсоткової ставки, що, з одного боку, знижує інвестиційну привабливість на внутрішньому ринку країни, з іншого – підвищує іноземну валютну привабливість фінансових інвестицій країни. Значні інвалютні потоки призводять до зростання боргової залежності країни і, як наслідок, – зростання курсу валют, скорочення чистого експорту товарів та зниження показників інвестиційної діяльності. Таке скорочення є причина зниження рівня продуктивності праці й реального доходу в усіх його формах, що провокує зниження довіри інвесторів, а отже, скорочення іноземних інвестиційних програм і виведення капіталу за кордон.Обґрунтовано шляхи подолання бюджетного дефіциту, що полягають у вдосконаленні податкової системи, залученні до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення, забезпеченні фінансової підтримки малого та середнього бізнесу, посиленні відповідальності суб’єктів господарювання, зміцненні контролю за виплатою державних коштів, реформуванні видаткової системи, удосконаленні нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу.Наукова новизна дослідження полягає в установленні причино-наслідкових зв’язків бюджетних дефіцитів для наукового обґрунтування бюджетного менеджменту в період структурних перетворень економіки.Практичним результатом є визначення шляхів реформування бюджетної системи України та її переходу до інвестиційної моделі.Перспективним напрямом подальших досліджень у цій сфері є розробка на основі причино-наслідкових зв’язків моделі бюджетного процесу, здатної виявити ризики дефіциту та мінімізувати їх вплив.
32
Береславська, О. І. "РОЗБАЛАНСОВАНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ ЯК ЧИННИК КУРСОВОЇ ТА ЦІНОВОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 2 (February 12, 2020): 6–19. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.2.2019.6-19.
Full textAbstract:
У статті розглядаються умови ефективної реалізації інфляційного таргетування, серед яких основними є плаваючий режим валютного курсу та збалансованість державних фінансів. Аналізуються чинники, що впливають на волатильність курсу гривні та причини розбалансування державного бюджету. Наголошується на тому, що дефіцит держбюджету в країні на сучасному етапі економічного розвитку є великим, а одне з основних джерел його погашення – випуск державних цінних паперів несе в собі курсові та цінові ризики. Проведена оцінка обсягів державного боргу України і показано, що він перевищує рівень гранично допустимого. Для збалансування державного бюджету запропоновано дотримуватися фіскальних правил.
33
Пильгун, Наталія Василівна, and Вікторія Ярославівна Антонюк. "ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ПРИНЦИП СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ." Історико-правовий часопис 17, no. 2 (March 30, 2022): 20–25. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/3.
Full textAbstract:
У науковій статті розкрито зміст верховенства права як фундаментального принципу сучасної держави. Проаналізовано наукові підходи щодо його тлумачення, визначено місце принципу верховенства права серед принципів правової держави, зокрема його зв’язок із принципом реальності прав і свобод громадян. У дослідженні зазначено, що Україна перебуває у процесі комплексного реформування й оновлення національної правової системи з метою наближення національного законодавства до європейських принципів і стандартів права. Незворотність європейського курсу та реалізації стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі закріплено в Конституції України як один з основних пріоритетів державної політики. Отже, відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою відображена в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
34
Belenichev, I. F., N. V. Bukhtiyarova, S. V. Gorbachova, and I. B. Samura. "ФОРМИ КОНТРОЛЮ В МЕДИЧНОМУ ВНЗ України: СТАРИЙ – НОВИЙ УСНИЙ ІСПИТ." Медична освіта, no. 4 (October 2, 2018): 22–25. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9384.
Full textAbstract:
Мета роботи – аналіз проведення іспиту як основної форми контролю в сучасній системі вищої освіти з точки зору його ефективності; дослідження позитивних сторін та недоліків даної форми рубіжного контролю; аналіз шляхів поновлення іспиту, його нових форм та можливість їх використання в практиці викладання в медичному ВНЗ.
Основна частина. У статті представлені різноманітні форми контролю знань, що застосовуються у Запорізькому державному медичному університеті: вхідний (попередній, діагностичний), поточний (здійснюється безперервно, відстежує рівень знань, умінь і навичок студентів на практичних заняттях), рубіжний (контроль знань, умінь і навичок після закінчення модуля або курсу), відстрочений та підсумковий. Підсумковий контроль державна атестація проводиться у вигляді державних іспитів, у тому числі захисту випускної кваліфікаційної роботи.
Висновки. Основною формою диференційованого рубіжного контролю в ВНЗ є іспит. Іспитом закінчується вивчення предмета або його основного розділу, причому викладач не може відмовитися від даної форми контролю хоча б тому, що вона вказана в навчальному плані, обов’язковому документі, якого необхідно дотримуватись.
35
Лазоренко, Олександр, and Анатолій Якимчук. "ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ ЯК СКЛАДОВА НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВО-СПЕЦІАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, no. 4 (May 8, 2020): 210–26. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.268.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано практичну підготовку майбутніх бакалаврів безпеки державного кордону як складову навчання військово-спеціальних дисциплін. Визначено нормативно-правові підстави, мету, завдання, принципи практичної підготовки, а також особливості її організації та проведення з урахуванням основних посад за курсами навчання проходження практики. Установлено, що практична підготовка після кожного курсу навчання закріплює ті компетентності, якими курсант оволодіває на теоретичних та практичних заняттях у стінах Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького.Узагальнено перелік основних посад за курсами навчання, на яких проходять практику майбутні бакалаври безпеки державного кордону, визначено мету та завдання практичної підготовки майбутніх бакалаврів безпеки державного кордону на кожному навчальному курсі. Доведено провідне значення військово-спеціальних дисциплін у закріпленні та розвитку на практиці професійних компетентностей, набутих у стінах Національної академії.Визначено, що практична підготовка майбутніх бакалаврів безпеки державного кордону є важливою складовою навчання військово-спеціальних дисциплін, інтегруючим і стрижневим компонентом професійного становлення курсантів, сполучною ланкою між теоретичним навчанням та практичним виконанням службових обов’язків за призначенням. Вона забезпечує поглиблення та закріплення знань та практичних навичок, а також формування комплексу умінь, відповідно до вимог стандарту вищої освіти за спеціальністю.Практична підготовка майбутніх бакалаврів безпеки державного кордону має свої особливості, певні цілі та завдання в залежності від курсу навчання, додаткового професійного спрямування підготовки та потреб прикордонного відомства. Її зміст і послідовність визначаються Програмами практичної підготовки.
36
ЦЕВЕЛЬОВ, Олег. "ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВОЇ СЕКТОРУ ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 83, no. 2 (February 21, 2021): 261–75. http://dx.doi.org/10.32453/3.v83i2.572.
Full textAbstract:
У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти реформування системи управління Державної прикордонної служби України відповідно до визначеного основного курсу держави на зближення та вступ до Північноатлантичного Альянсу, проаналізовано основні аспекти побудови органів управління Збройних Сил та інших військових формувань України і надано пропозиції щодо уніфікації структури прикордонного відомства.
Враховуючи те, що державою визначено основні пріоритети в реформуванні складових сектору безпеки і оборони України за стандартами НАТО, це в повній мірі стосується Державної прикордонної служби України, яка безпосередньо входить до складу сил оборони та сил безпеки й бере участь для вирішення питань захисту національних інтересів держави від воєнних загроз на державному кордоні.
Аналіз організаційно-штатної структури Адміністрації Держприкордонслужби України, регіональних управлінь та органів охорони державного кордону вказує на те, що в сучасних умовах структура органів управління вищого органу значно відрізняється від структури нижчестоящого органу управління, що ускладнює процес прийняття рішення та порядок передачі розпоряджень. Це значною мірою було виявлено під час організації оперативно-службової діяльності у зоні проведення Антитерористичної операції та у складі операції Об’єднаних Сил на території окремих районів Луганської та Донецької областей. Процес прийняття рішень та передачі розпоряджень спочатку Антитерористичної операції займав дуже довгий шлях та потребував постійного погодження з Адміністрацією Держприкордонслужби України. Для мінімізації часу й швидкого реагування на зміни в обстановці було прийнято рішення про створення окремого органу управління у складі керівництва операції Об’єднаних сил. Такий підхід значно покращив порядок взаємодії всіх складових операції Об’єднаних сил та спростив процес прийняття рішення й доведення завдань до підпорядкованих підрозділів.
Таким чином, уніфікація структур органів управління Державної прикордонної служби України, приведення їх к загальним стандартам військових формувань та органів управління Північноатлантичного блоку, забезпечить швидку взаємодію під час вирішення спільних завдань та буде спроможне увійти в загальну систему управління у разі загрози агресії з боку інших держав.
37
Нурмухометова, М. Г. "Формування концепту "стратегічний курс" розвитку держави в умовах військово-політичної кризи." Політологічний вісник, Вип. 75 (2014): 205–12.
Find full text
38
Єгорова, О. В. "Проблеми формування неурядового сектору в Україні в умовах європейської інтеграції." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 61–67. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1151.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості розвитку неурядового сектору в Україні в період проголошення на державному рівні курсу на європейську інтеграцію. З’ясовано, що в цей час відбуваються якісні зміни в роботі неурядових організацій і їх кількісне зростання. В окремих областях сформовані розвинені осередки. Наявна тенденція загальної стабільності третього сектору в країні. Зазначено, що удосконалюється правове регулювання його діяльності, що проявляється у формуванні необхідних правових засад для сприяння розвитку громадських установ – офіційному закріпленню їх участі в роботі державних антикорупційних органів, спрощених процедурах реєстрації, запровадженні національної стратегії підтримки. Громадські активісти долучаються до системного реформування країни, працюючи з урядовими інституціями в актуальних сферах над розробленням і впровадженням антикорупційного законодавства, допомогою Українській армії та внутрішньо переміщеним особам. Соціальна база громадського сектору збільшується за рахунок представників середнього класу. Зазначено, що розбудові організаційних потужностей українських громадських організацій допомагають і міжнародні партнери. Проте показано, що для розвитку неурядових організацій притаманні проблеми, пов’язані з недостатніми ресурсними можливостями в окремих областях України, збільшенням кількості нападів на громадських активістів, а також спробами держави ввести для членів організацій додаткову звітність. Водночас доведено, що загалом організації покращують свій інституційний потенціал та систему управління, збільшують фінансові можливості, що відбувається за рахунок диверсифікації джерельної бази доходів. Стабільно високою залишається суспільна підтримка волонтерських організацій, націлених на допомогу українським військовим, захист проєвропейського курсу та кореляцію з цією стратегією демократичних реформ у Державі.
39
Панов, В. В. "ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ДИСЦИПЛІНАРНИХ СТЯГНЕНЬ ДО ДЕТЕКТИВІВ НАЦІОНАЛЬНОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО БЮРО УКРАЇНИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 288–97. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.32.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що обрання Україною курсу євроінтеграції зумовлює ініціювання зі сторони останньої перегляду зако- нодавчої регламентації роботи правоохоронних органів, вдосконаленню їх діяльності та підвищення рівня довіри. Становлення ефективної, незаан- гажованої та прозорої силової структури, покликаної боротися з корупцій- ною складовою, є однією із важливих державних цілей реформування, оскіль- ки ефективне функціонування державних органів, зокрема, та держави, у цілому, можливе лише при наявності високоефективних некорумпованих державних органів та відсутності неправової особистої матеріальної за- цікавленості посадових осіб. Метою статті є проведення аналізу порядку застосування дисциплінарного стягнення відносно детективів Національ- ного бюро та визначення сутності цього виду стягнення. Стаття при- свячена визначенню порядку застосування дисциплінарних стягнень до детективів НАБУ. Визначено, що дисциплінарним стягненням, яке застосо- вується до детектива Національного бюро можна визначити захід право- вого впливу, як міра покарання за скоєння проступку детективами бюро, з метою виховання свідомо-якісного ставлення до службових обов’язків та результату своєї діяльності, неухильного дотримання службової дисциплі- ни. Зроблено висновок, що метою застосування дисциплінарних стягнень до детективів НАБУ є цілеспрямований виховний вплив на детективів На- ціонального бюро, які скоїли дисциплінарний проступок, з метою зміцнен- ня відповідальності та дотримання службової дисципліни, попередження вчинення проступків у майбутньому. Зроблено висновок, що дисциплінар- не стягнення, яке застосовується до детектива Національного бюро – це захід правового впливу, як міра покарання за скоєння проступку детекти- вами бюро, з метою виховання свідомо-якісного ставлення до службових обов’язків та результату своєї діяльності, неухильного дотримання служ- бової дисципліни. Відповідно його метою є цілеспрямований виховний вплив на детективів Національного бюро, які скоїли дисциплінарний проступок, з метою зміцнення відповідальності та дотримання службової дисципліни, попередження вчинення проступків у майбутньому.
40
Крамаренко, Тетяна Григорівна. "Деякі аспекти вивчення курсу “Інформаційно-комунікаційних засобів навчання математики”." New computer technology 5 (November 6, 2013): 51–52. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v5i1.74.
Full textAbstract:
Особистісна орієнтація освіти, запровадження освітніх інновацій, ІКТ, створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання є пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти в Україні. Відбувається інтенсивний пошук методик комп’ютерно-орієнтованого навчання, зокрема і математики. Ефективне використання ІКЗН математики дозволить здійснювати навчання розвиваючими методами, що в найбільшій мірі відповідає особистісно-орієнтованій парадигмі сучасної освіти.Широке впровадження комп’ютерних технологій в навчальний процес вимагає підвищення кваліфікації вчителя в цій галузі, підготовки педагогічних кадрів, здатних вміло використовувати ІКТ в навчанні учнів та з метою саморозвитку. Тому нами було розроблено програму навчального курсу з інформаційно-комунікаційних засобів навчання математики за вимогами кредитно-модульної системи навчання. При підготовці бакалаврів за спеціальністю “Педагогіка і методика середньої освіти. Математика” вивчення курсу передбачається в шостому семестрі. Курс є інтегрованим і опирається на знання студентів, уміння і навички, отримані при вивченні інформаційних технологій і методики навчання математики. Загальна кількість годин (72 год.), що відводиться на вивчення курсу, ділиться на лекції (4 год.), лабораторні (32 год.) та самостійну роботу студентів (36 год.).Курс складається з двох модулів – використання ІКЗН в навчанні алгебри основної школи і геометрії.Метою навчального курсу є доповнення знання студентів з методики навчання математики та інформаційних технологій; формування теоретичної бази знань про структуру методичної підсистеми навчання математики з використанням ІКТ; про сутність, психолого-педагогічні засади і технологічні основи впровадження ІКЗН математики; вироблення у студентів практичних умінь і навичок застосування ППЗ в процесі навчання математики; забезпечення умов для неперервної самоосвіти на основі систематичної самостійної роботи студентів; для підвищення рівня знань і розвитку творчих здібностей особистості.Курс орієнтовано на проектні технології, на активні форми навчання: проведення навчальних експериментів, підготовку дидактичних та методичних матеріалів, розробок уроків алгебри і геометрії, доповідей, презентацій. Закінчується навчання захистом індивідуальних проектів, розроблених матеріалів. Індивідуальні розробки дидактичних засобів, методичних матеріалів включаються до спільного проекту курсу “Методична скарбничка вчителя математики основної школи”. В ході вивчення курсу студенти набували умінь та навичок працювати з такими ППЗ як GRAN1, Терм_7, Математика-5, Математика-6, Евристико-дидактичні конструкції, пакети динамічної геометрії DG, GRAN-2D, GRAN-3D. Для самостійного ознайомлення пропонувалася система комп’ютерної математики Derive або система комп’ютерної алгебри Advanced Grapher.Наведемо перелік робіт, які виконувалися студентами, і оцінювалися певною сумою балів: план-конспект уроку з алгебри і з геометрії (обов’язкові документи 20 балів), підготовлені за допомогою текстового редактора Microsoft Word чи OpenOffice.orgWriter з малюнками, з гіперпосиланнями на відповідні файли, створені за допомогою ППЗ; презентація до уроку алгебри чи геометрії; малюнки, побудовані графіками функцій; розв’язані за допомогою GRAN1 завдання математичної статистики; лабораторні роботи по вивченню GRAN1, Терм_7, динамічної геометрії; динамічне креслення до теореми чи задачі на дослідження, доведення, до геометричних перетворень, включаючи калейдоскопи; динамічні креслення до задач на побудову з підказками у вигляді написів, кнопок; завдання, виконане за допомогою самостійно освоєного програмного засобу; захист проекту (обов’язковий вид роботи, 10 балів). Для отримання заліку студенту необхідно було набрати 65 балів і більше.Для підготовки студентами власних навчальних продуктів були запропоновані зразки до кожного із завдань, наведено перелік рекомендованих джерел, надана можливість додатково працювати в комп’ютерному класі самостійно в зручний для студента час. Кожен зі студентів міг вчасно отримати диференційовану допомогу як з боку викладача, так і своїх однокурсників. Студенти завершили вивчення курсу здійсненням рефлексії та самооцінки власної праці, змін, що відбулися в них стосовно знання предмету, в умінні навчати інших, в своїх особистісних якостях. Дослідження показали, що найскладніше студентам було здійснити цілепокладання, розпланувати власну діяльність, налаштуватися на індивідуальне виконання завдань, на значний обсяг самостійної роботи. Більше 80% студентів висловили задоволення своєю роботою, відмітили появу бажання до самовдосконалення. В навчанні майбутні вчителі математики мали змогу удосконалювали уміння добирати засоби та методи навчання з використанням комп’ютерної техніки, розробляти план вивчення навчального матеріалу з поєднанням традиційних та нових інформаційних технологій, використовувати програмні засоби для обробки результатів проведених психологічних, педагогічних і методичних досліджень; проводити комп’ютерні експерименти з метою встановлення нових закономірностей; інтерпретувати, аналізувати та узагальнювати результати розрахунків чисельного експерименту; володіти знаряддєвим застосуванням комп’ютера, систем опрацювання текстової, числової та графічної інформації; вміти коректно скласти конспект уроку чи інший документ.
41
Gryshova, I. Yu, K. S. Nesterova , and M. Yu Shcherbata. "Development of «green» financial system in Ukraine." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 2, 2021): 127–36. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.14.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі розвитку «зеленої» фінансової системи в Україні відповідно до вимог європейського «зеленого» курсу та загальносвітових тенденцій економічного зростання. Обґрунтовано, що «зелена» економіка є інноваційним напрямком розвитку більшості країн світу внаслідок загострення глобальних проблем. Україна, проголосивши курс на євроінтеграцію, взяла на себе обов’язок з розвитку «зеленої» економіки, яка активно стимулюється та підтримується державами-членами ЄС. Доведено, що для ефективного розвитку біоекономіки має бути розроблена комплексна «зелена» фінансова система, під якою розуміється така форма організації фінансово-кредитних відносин між стейкхолдерами, яка сприяє перерозподілу та мобілізації капіталу до «зелених» секторів національної економіки. Саме така система забезпечить довгострокове економічне зростання, конкурентоспроможність національної економіки та реалізацію інтересів стейкхолдерів. Розглянуто структуру «зеленої» фінансової системи в Україні та стан розвитку її окремих елементів, які потребують удосконалення шляхом підвищення рівня ефективності їх державного регулювання.
Метою статті є обґрунтування розвитку «зеленої» фінансової системи в Україні в контексті її євроінтеграційного вибору.
Наукова новизна полягає у наданні рекомендацій щодо державного управління розвитком «зеленої» фінансової системи в Україні з урахуванням прогресивного світового досвіду.
Висновки. Необхідність відновлення економік у період кризи Covid-19 та водночас загострення кліматичних змін вимагають від країн розробки та реалізації інноваційної парадигми економічного розвитку, заснованому на забезпеченні «зеленого» курсу, сталого розвитку, соціальної відповідальності бізнесу та необхідності забезпечення інтересів стейкхолдерів. Аналіз продемонстрував, що для ефективного розвитку «зеленої» економіки в Україні потрібна масштабна трансформація різних галузей, сфер національної економіки, передусім фінансової системи, яка забезпечує економічну безпеку, суспільний добробут та стабільність, що обумовлює необхідність здійснення у ній докорінних змін з метою переорієнтації на принципи «зеленої» економіки. У статті надано визначення «зеленої» фінансової системи та її структури. Приділено значну увагу необхідності ефективної державної політики щодо розвитку «зеленої» фінансової системи шляхом розробки її стратегічного бачення, реалізації комплексу стимулюючих та регуляторних заходів.
42
ЛОПАТКІН, Ігор, and Ярослав КІЦАЙ. "МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ КОМПЛЕКСНИХ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСАНТАМИ ЧЕТВЕРТОГО КУРСУ НА КАФЕДРІ ВОГНЕВОЇ ТА ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, no. 3 (January 16, 2021): 113–23. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.516.
Full textAbstract:
Головними завданнями підготовки військовослужбовців Державної прикордонної служби України (далі–ДПСУ) є нарощування практичної складової в системі підготовки особового складу, враховуючи досвід бойового застосування прикордонних підрозділів, підвищення рівня боєздатності органів і підрозділів ДПСУ та їх спроможності з виконання завдань із захисту державного кордону; нарощування системи професійної підготовки персоналу, який ефективно виконуватиме функції держави на кордоні, з метою формування високих стандартів діяльності, що відповідають європейським нормам; продовження планової допідготовки військовослужбовців, які направляються для проходження служби в район проведення операції Об’єднаних сил; удосконалення рівня практичної підготовки з метою реалізації правоохоронних та правозастосовних функцій у повсякденній діяльності під час проведення спільних оперативно-профілактичних заходів та локалізації нестандартних (кризових) ситуацій на державному кордоні, підвищення антитерористичної навченості особового складу органів та підрозділів Державної прикордонної служби України. Метою вогневої підготовки у підрозділах Державного кордону є – вдосконалення практичних навичок військовослужбовців під час поводження зі зброєю, підготовки зброї до стрільби, її вмілого використання, застосування зброї з меншими витратами боєприпасів під час дій самостійно або у складі підрозділу (групи). Основні зусилля підготовки персоналу зосереджувати на ефективному використанні зброї під час виконання службових завдань з урахуванням факторів, які впливають на умови стрільби, умінні військовослужбовців спостерігати за полем бою, виборі способів ведення вогню, визначенні вихідних установок для стрільби. Заняття проводяться на військових стрільбищах на фоні відповідної обстановки з використанням наявної навчальної матеріальної бази. Це заняття має передбачати опрацювання питань з фізичної підготовки, тактичної медицини, особистої безпеки та застосування сили, тактичної підготовки, тому основною формою підготовки персоналу є – комплексні практичні заняття. Як ми бачимо, проведений аналіз керівних документів, які регламентують підготовку персоналу свідчить про те, що основною формою навчання персоналу ДПСУ є – комплексні практичні заняття, тому у цій статті розкрита методика проведення комплексного практичного заняття, як основної форми навчання персоналу ДПСУ. Надано приклад навчальних питань та методика їх проведення, в залежності від умов у яких здійснюється навчання, з урахуванням особливостей оперативно-службової діяльності.
43
Поліщук, Володимир Ісидорович, Іван Григорович Балюба, and Борис Федорович Горягін. "Про дистанційний курс з нарисної геометрії в ДНАБА." New computer technology 4 (October 31, 2013): 47. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v4i1.24.
Full textAbstract:
Нарисна геометрія [1] є фундаментальною дисципліною, що закладає основу для подальшого вивчення інженерних дисциплін, які потрібні фахівцям будівельної галузі. В період прискореного науково-технічного прогресу виникає особлива необхідність використання інформаційних комп’ютерних технологій в процесі інженерної підготовки студентів. Згідно з вимогами, викладеними у листі МОНУ № 4.1-20/2366 від 04.07.2005 р. та враховуючи досвід підготовки матеріалів для створення курсів для дистанційної форми навчання, кафедра “Інженерна та комп’ютерна графіка” приступила до розробки дистанційного курсу з нарисної геометрії.На кафедрі виконувалась держбюджетна науково-дослідна робота К-4 -08-03 – Комп’ютерне навчання дисципліні “Нарисна геометрія”, номер державної реєстрації 0102U002844.Використовуючи одержаний досвід, згідно з рекомендаціями Центру дистанційного та факультативного навчання Донбаської національної академії будівництва і архітектури по розроблених централізовано методичних вказівках авторами був створений план і структура матеріалів курсу нарисної геометрії. Нами були виділені три основні етапи роботи: теоретичний матеріал, практичні роботи, графічні завдання. Кожний з етапів, для визначення степені засвоєння розділів, включав в себе самотестування.Теоретичний матеріал, розбитий на розділи по аналогії з лекціями курсу, подавався модулями у вигляді завдань з їх поясненнями та самотестуванням для виявлення рівня їх засвоєння. В кінці розділу забезпечувалось самотестування. Якщо студент був задоволений результатами самотестування розділу, використовувана нами система “Прометей” дозволяла перехід для освоєння іншого розділу.По аналогії побудовано опанування етапу практичних робіт.Для роботи над етапом графічних завдань студент повинен мати навички роботи з панеллю малювання в текстовому редакторі MicrosoftWord, для чого були створені відповідні методичні розробки.Апробація дистанційного курсу з нарисної геометрії по перших двох розділах була проведена в локальній мережі академії.
44
Kovtun, A. V. "Проблема поширення абсентеїзму в Україні та шляхи її вирішення." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 6, 2020): 25–30. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.03.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження явища абсентеїзму в Україні в аспекті неявки електорату на вибори, визначення причин його виникнення та формулювання пропозицій щодо вирішення цієї проблеми.
Наукова новизна полягає у здійсненні системного аналізу однієї з головних проблем виборчого процесу в сучасній Україні – масового поширення явища абсентеїзму, з’ясуванні причин її виникнення та виробленні шляхів подолання.
Висновки. Низька явка українців на виборах свідчить про: 1) недосконалість виборчого законодавства; 2) зневіру населення у можливості вибору гідних кандидатів; 3) нестабільність політичної системи України в цілому. Встановлення більш жорстких вимог до кандидатів на виборчі посади, закріплення принципу обов’язкового волевиявлення у Виборчому кодексі України стали б ефективними засобами подолання абсентеїзму. На законодавчому рівні також доцільно було б закріпити принцип доброчесності агітаційної кампанії, який сприяв би стабільності національної та державної ідеології, об’єктивності та достовірності інформування громадян, формуванню зрозумілого та реального стратегічного курсу розвитку держави.
Разом з тим, усунення зазначених проблем неможливе лише завдяки внесенню змін до відповідного законодавства. Для їх вирішення необхідне проведення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування активної інформаційної політики серед електорату, спрямованої на ознайомлення громадян України з нововведеннями у виборчому законодавстві, а також просвітницько-виховної політики через заклади освіти задля становлення політичної свідомості та культури майбутніх виборців. Перспективним також вважаємо напрямок дослідження можливості організації та розробки системи електронного голосування.
45
Маслова, Я. І. "ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ." Знання європейського права, no. 2 (June 30, 2021): 75–79. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.209.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню сутності адміністративно-правового статусу Президента України як особливого суб’єкта публічної адміністрації. Встановлено, що в системі суб’єктів публічної адміністрації Президенту України відведено місце серед суб’єктів публічної адміністрації, яких не віднесено до органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, але яких наділено окремими повноваженнями щодо забезпечення управлінського впливу у сфері публічного адміністрування поряд із Верховною Радою України, Національним Банком України, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, військово-цивільними адміністраціями тощо.
Звернено увагу на те, що з моменту впровадження посади Президента України його роль у функціонуванні органів державної влади постійно переглядалась: від зайняття місця глави виконавчої влади до винесення Президента України за межі тріади гілок влади та надання йому статусу арбітра в системі стримувань та переваг, як це передбачено Основним Законом.
Визначено, що правовий статус Президента України у сфері публічного адміністрування опосередковано його визнанням як глави держави, який діє від її імені; гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина; гаранта реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північно-атлантичного договору.
Встановлено, що правовий статус Президента України, якого закріплено Конституцією України, є основою формування його адміністративно-правового статусу. Змістовне наповнення останнього складають повноваження, визначені у ст. 106 Основного Закону. З огляду на критерій функціонального призначення повноваження Президента України у сфері публічного адміністрування доцільно поділяти на повноваження щодо контролю (п. п. 15, 16, 29, 30); повноваження щодо організації органів виконавчої влади (п. п. 9–14, 22, 28); повноваження щодо керівництва (п. п. 17, 18); повноваження щодо встановлення окремих станів (п. п. 19, 20, 21); інші повноваження (п. п. 24–27).
46
Луцик, Оксана. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (2013-2017 РР.)." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 126–53. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-126-153.
Full textAbstract:
Рух України в європейському напрямі потребує формування ефективного типу місцевого самоврядування, який би став самостійним і незалежним від центральних органів влади суб’єктом. Започаткована реформа системи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальна реформа є довгоочікуваною відповіддю на суспільний запит щодо руйнування жорстокої неорадянської політичної системи в Україні.
З 2014 р. почався активний курс на децентралізацію – теоретико-практичний етап еволюції системи місцевого самоврядування, який суттєво відрізняється від періоду «застою» місцевого самоврядування початку 2000-х рр.
Варто зазначити, що 2015-2017 рр. були апробацією для сільських, селищних та міських рад і державної влади зокрема щодо започаткування механізму утворення громад, оскільки досвід адміністративно-територіальної реформи показав, що перші об’єднання були добровільними й дійсно дієвими.
Особливостями процесу децентралізації влади в Україні на сучасному етапі є: створення трирівневої системи адміністративно-територіального устрою України (регіон, район, громада); об’єднання громад та надання їм широких повноважень, вибори старост до новостворених громад; ліквідація державних адміністрацій та передача їхніх основних повноважень органам місцевого самоврядування; заснування інституту префекта (представника Президента); реформування освітньої сфери; прозорість, законність місцевої політики й підзвітність місцевої еліти громаді. Децентралізація – сьогодні головна реформа в України, її реалізація – виважений крок, спрямований на наближення до світової спільноти.
2015 р. також характеризується напрацюванням цілого пакету законів щодо організації утворення дієздатних об’єднаних громад. Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад, яке не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян.
47
ДОБРОВОЛЬСЬКА, Вікторія, and Світлана МІСЄВИЧ. "ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ГЕОГРАФІЯ СУДНОПЛАВСТВА»." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 260–69. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-260-269.
Full textAbstract:
АНОТАЦІЯ Автори статті розкривають суть і напрями формування екологічної компетентності майбутніх фахівців річкового та морського транспорту під час засвоєння дисципліни «Географія судноплавства». У статті розглядається проблема формування екологічної компетентності, яка є складником екологічної культури та важливим пріоритетом у підготовці сучасних фахівців. Автори дійшли висновку, що уніфікованого підходу до визначення поняття «екологічна компетентність» та її компонентів у сучасній науці не існує, тому проаналізовано різноманітні підходи до трактування цього поняття науковцями. Підготовка майбутніх фахівців річкового та морського транспорту в Херсонській державній морській академії орієнтована на те, що вони є і будуть безпосередніми учасниками взаємодії з навколишнім середовищем. Тому формування екологічно безпечного розвитку і безпеки мореплавання є одними з ключових аспектів у структурі змісту професійної морської освіти. Автори наголошують, що навчальний курс «Географія судноплавства», що викладається для майбутніх судноводіїв, займає одну з ключових позицій у формуванні їх екологічної компетентності. Підготовка фахівців здійснюється з орієнтацію на «Концепцію екологічної освіти України», тому питання взаємодії людини і Світового океану є наскрізним у зазначеному курсі. У процесі вивчення «Географії судноплавства» значна увага зосереджена на вивченні фізико-географічних умов материків і океанів як цілісних природних систем. Вказано, що під час вивчення «Географії судноплавства» активно використовуються інтерактивні методи навчання, значна увага приділяється проведенню командної роботи і формуванню вмінь активно використовувати понятійно-термінологічний апарат. Доведено, що одним з найефективніших засобів активізації навчання та розумового розвитку молоді є постановка проблемного питання. У дослідженні підкреслено, що екологічна компетентність має бути важливим пріоритетом у процесі підготовки сучасних фахівців річкового та морського транспорту. Ключові слова: екологічна компетентність, екологічна культура, вища освіта, компетентнісний підхід, географія судноплавства, фахівці річкового та морського транспорту, компетентність.
48
Lymar, Margaryta. "Витоки та еволюція концепції глобального лідерства США." Eminak, no. 2(26) (July 1, 2019): 160–67. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.2(26).302.
Full textAbstract:
У статті досліджуються теоретичні витоки концепції глобального лідерства США. Розглядається її взаємозв’язок з концепцією світової гегемонії. Аналізується спроможність США чинити якісний вплив на глобальні геополітичні процеси. Пояснюються причини сприйняття США американцями як держави з особливою місією. Доведено, що США ніколи не відмовлялися від світової першості, але з огляду на трансформаційні зміни міжнародної системи обрали курс на досягнення та підтримку глобального лідерства як кращої альтернативи світовій гегемонії.
49
Дирда, А. О. "Державний нейтралітет як альтернатива зовнішньополітичного курсу України в сучасних умовах "за" і "проти"." Географія та туризм, Вип. 11 (2011): 113–20.
Find full text
50
MARCHENKO, Sergii. "Strategic public finance governance: European integration course, international trends, national peculiarities." Fìnansi Ukraïni 2022, no. 1 (May 9, 2022): 7–26. http://dx.doi.org/10.33763/finukr2022.01.007.
Full textAbstract:
The experience of public finance management in the EU in the framework of tightly controlled coordination of medium-term fiscal policy and the single monetary policy of the European Monetary Union (EMU) indicates that Strategic Public Finance Governance (SPFG) should be distinguished from the strategy for reforming the public finance management system within the established approaches of Public Finance Management (PFM) as general from special. The Strategic Public Finance Governance Mission (SPFG) is seen as enhancing the government’s financial capacity to respond in a timely and adequate manner to global challenges and threats through coordinated and targeted participation in relevant international activities and programs that correlate with the solution of certain global problems. The mission also includes expanding the fiscal space for public financial support of national sustainable development priorities that meet national interests, the criteria of national security in general and economic, financial, fiscal in particular. This involves the use of both domestic and borrowed (from other countries, international organizations, etc.) financial resources. Nowadays, the PFM approach covers mainly the general government sector. Strategic Public Finance Governance (SPFG) should cover the public sector as a whole. In our opinion, this is the main direction of further European integration reform of the public finance management system in Ukraine.