Academic literature on the topic 'Державне регулювання тарифів'

У статті розглянуто теоретичні питання формування джерел фінансування інвестицій, здійснено аналіз інвестиційних заходів за джерелами їх фінансування на газорозподільних підприємствах. Метою статті є виявлення пріоритетних джерел фінансування інвестиційних заходів газорозподільних підприємств. Методика дослідження. Для досягнення поставленої мети у статті використано методи теоретичного узагальнення; статистичні та фінансово-економічні методи – в процесі дослідження динаміки та структури здійснення інвестиційних заходів; табличні методи – для відображення структури основних джерел фінансування інвестиційної програми газорозподільних підприємств; логічності та порівняння – для визначення взаємозалежності між основними складовими інвестиційних джерел фінансування. Результати. У результаті проведених досліджень шляхом критичного ретроспективного аналізу визначено структуру джерел фінансування інвестиційних заходів на газорозподільних підприємствах. Встановлено, що основними джерелами фінансування робіт інвестиційної програми є тарифи на транспортування та постачання газу, які затверджує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Подано структуру основних джерел фінансування інвестиційної програми газорозподільних підприємств. Доведено, що рівень фінансування робіт безпосередньо залежить від розміру тарифів НКРЕКП та обсягів споживання газу. Наукова новизна статті визначається відсутністю у вітчизняному і зарубіжному напрямах дослідження виокремлення пріоритетних джерел фінансування інвестиційної програми на газорозподільних підприємствах. Практична значущість полягає в тому, що теоретичні положення, практичні результати і висновки статті, що розкривають сутність проблеми інвестиційних джерел фінансування, можуть бути використані у діяльності газорозподільних підприємств із врахуванням сучасного стану розвитку економіки.

Екологізація сільськогосподарського виробництва в сучасному світі стала однією із нагальних проблем розвитку суспільства поряд із проблемою продовольчої безпеки. Стаття спрямована на дослідження державної підтримки екологізації сільського господарства. Встановлено, що екологізація сільського господарства є першочерговим завданням держави для приведення агровиробництва у відповідність до сучасних вимог щодо якості та безпечності. Державна підтримка екологізації вітчизняного сільського господарства на сьогодні знаходиться на початковому рівні. Досвід ведення екологічного сільського господарства в розвинутих країнах світу демонструє необхідність здійснення державою різновекторних інституційних та організаційно-економічних заходів, а також широке застосування фінансових інструментів державного регулювання. Пропонуємо систематизувати інструменти державної підтримки екологізації аграрної сфери економіки за такими групами: пряма державна підтримка (субсидії, дотації, пільгові кредити тощо); непряма державна підтримка (наукові дослідження, консультативно-інформаційні послуги, лабораторні дослідження і т.д.); формування відповідного інституційного забезпечення (сертифікація виробництва та продукції; дотримання вимог щодо наявності у продукції нітратів, застосування пестицидів, агрохімікатів, добрив та ГМО, утилізації відходів). Доведено, що надзвичайно важливим фінансовим інструментом державної підтримки екологізації аграрної сфери економіки, є збереження «зеленого тарифу» для виробників біоенергії з альтернативних джерел. Розроблені пропозиції державної підтримки сільського господарства у напрямку екологізації галузі.

У статті досліджено міжнародний досвід та вітчизняну практику митно-тарифного регулювання. Зазначено, що митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є економічним методом регулювання міжнародної торгівлі, який застосовується в Україні з використанням таких інструментів: митного тарифу, класифікації товарів відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, визначення країни походження товару, його митної вартості, а також застосування системи митних пільг та преференцій. Зауважено, що здійснення митно-тарифного регулювання – це складний і системний процес, у якому беруть участь не тільки суб’єкти функціонування усіх гілок державної влади – законодавчої, виконавчої і судової, але й безпосередні учасники міжнародних економічних відносин – підприємства. Наголошено, що створення оптимальних умов для конкуренції можливе тільки у разі вирішення головної суперечності митно-тарифного регулювання: з одного боку, воно повинно сприяти розвитку конкуренції, розв’язанню завдяки імпорту проблеми монополізації ринку підприємствами-монополістами, тобто реалізації наступальної функції; з іншого ‒ забезпечити захист національного товаровиробника від непосильної іноземної конкуренції, тобто виконання захисної функції. Авторами дослідження відмічено, що на практиці тарифний метод регулювання торгівлі полягає в застосуванні мита на товари при ввезенні або, рідше, при вивезенні з країни. В Україні застосовуються ввізне і вивізне мито, сезонне та особливі види мита. До особливих видів мита відносяться спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мита та додатковий імпортний збір. Особливі види мита (крім збору) застосовуються за результатами розслідувань і спрямовані на захист національного виробника. Проаналізовано міжнародну практику застування митно-тарифного регулювання, а саме, узагальнено основи сучасної торговельної політики США, яка отримала назву «Тарифна політика Дональда Трампа». Зазначено, що сучасні підходи до регулювання торгівлі мають ґрунтуватися на дотриманні міжнародних зобов’язань і передбачуваності торгової політики держави як надійного торгового партнера.

Сталий розвиток країни потребує надійних поставок енергії за доступною ціною, енергії, що має низький вплив на навколишнє середовище та низькі викиди парникових газів. Однак 85% попиту на первинну енергію забезпечується звичайним спалюванням викопного палива. Намагання країн зменшити залежність від викопних джерел енергії зумовлює державне стимулювання впровадження відновлюваних джерел енергії. Невизначеність у поставках енергії загрожує функціонуванню економіки та національній безпеці, тому питання щодо її вироблення та поставки є пріоритетними в державній політиці незалежно від рівня розвитку країни. Розвинений енергоринок здатний регулювати джерела поставки енергоносіїв ринковим механізмом. Раціональна поведінка учасників ринку спрямована на закупівлю енергоносіїв за нижчою ціною. Задля запобігання монополістичній змові на ринку та забезпечення збереження екології держава втручається в ринкові механізми регулювання енергоринку. Розвиток відновлюваної енергетики в Україні є визначеним пріоритетом державної політики, який відповідає світовим тенденціям розвитку енергетики та стратегічним вимогам щодо зміцнення енергетичної стійкості країни. Тим часом криза дефолту, що розгорнулася в 2020 році на ринку електроенергії на тлі пандемії COVID-19, створює передумову для невиконання зобов’язань низки державних енергетичних компаній через завищені фінансові зобов’язання щодо придбання «зеленої» електроенергії. Аналіз вразливості енергосистеми України та її «зеленої» складника, що наведено в роботі, змушує переглянути підходи до економічних моделей, що експлуатуються в цій галузі. У роботі ланцюг виробництва енергії аналізується з позиції створення цінності для споживача, що дає розуміння недосконалості ринкового механізму і слугує обґрунтуванням авторських пропозицій. Для підтвердження релевантності авторських ідей наведено обґрунтування інвестиційної привабливості проєкту СЕС та його споживчої цінності, представлено економічні характеристики проєкту. За таких умов пошук ефективних економічних моделей для розвитку «зеленої» генерації стає одним із пріоритетів для дослідників та практиків у галузі енергетичних проєктів. Метою представленого дослідження є систематизація проблем проєктів сонячних електростанцій, орієнтованих на продаж електроенергії за «зеленим» тарифом, та розробка критеріїв для створення економічних моделей автономних сонячних електростанцій, орієнтованих на задоволення ринкового попиту цільових аудиторій. Щоб уникнути кризових процесів в енергетичному секторі України, державні органи мають стимулювати проєкти з розвитку альтернативної енергетики для автономної та стійкої місцевої енергетичної системи.

Стаття присвячена дослідженню інституційних умов і чинників розвитку зовнішньої торгівлі України у міжвоєнний період. Виявлено характерні риси механізму державного регулювання вітчизняної зовнішньоторговельної діяльності у період воєнного комунізму. Охарактеризовано рівень включення України до системи міжнародних торговельних зв’язків у період нової економічної політики (НЕП). Обґрунтовано нормативно-правове забезпечення та специфіку впровадження радянського механізму державної монополії зовнішньої торгівлі 20-х рр. ХХ ст. Проаналізовано ієрархічну структуру та функціональне скерування державних органів управління та реалізації зовнішньої торгівлі СРСР, зокрема, Народного комісаріату зовнішньої торгівлі. Розкрито роль змішаних акціонерних товариств та державних монополістичних об’єднань (трестів та синдикатів) в інтенсифікації та розширені зовнішньоторговельної діяльності України. Визначено особливості впровадження механізму комерційної концесії в СРСР як спроби залучення іноземного капіталу до сфери вітчизняної зовнішньої торгівлі. Акцентовано увагу на специфіці регулювання та організації зовнішньоторговельних відносин союзних республік, зокрема, України, в рамках єдиного інституційного механізму СРСР. Охарактеризовано систему методів та інструментів митно-тарифного регулювання радянським урядом вітчизняної зовнішньоторговельної діяльності. Проаналізовано особливості митних тарифів СРСР, прийнятих протягом 20-х рр. ХХ ст. Висвітлено рівень експортно-імпортного обкладання основних груп товарів. Виявлено специфікупрактики використання транзитного мита на території України. Визначено чинники, параметри та масштаби розвитку на українських кордонах контрабанди як тіньового сегменту вітчизняної експортно-імпортної діяльності. Обґрунтовано напрями та методи боротьби радянського уряду з контрабандним бізнесом.

У статті здійснено класифікацію форм зовнішнього вираження чинного митного права Європейського Союзу. Стверджується, що серед усіх наявних форм митного права Євро- пейського Союзу первинне місце належить його установчим угодам, зокрема Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу. Водночас у повсякденному правовому регулюванні митних відносин у межах митної території Євро- пейського Союзу основне місце належить актам, що ухвалюються установами Європейсько- го Союзу. З огляду на це приділено увагу положенням: чинного Митного кодексу Європей- ського Союзу, затвердженого Реґламентом № 952/2013 Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу від 9 жовтня 2013 року про встановлення Митного кодексу Європей- ського Союзу; Спільного митного тарифу, застосування якого здійснюється відповідно до Реґламенту Ради Європейського Економічного Співтовариства № 2658/87 від 23 липня 1987 року щодо тарифної і статистичної номенклатури і спільного митного тарифу; Реґламенту Ради Європейського Союзу № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року, що встановлює систе- му Співтовариства для звільнення від сплати мит. Міжнародні угоди Європейського Союзу, що містять положення в галузі митного права, класифіковано за такими видами: угоди між державами – членами Європейського Союзу; багатосторонні міжнародні угоди, учасником яких є Європейський Союз та його держави-члени; угоди Європейського Союзу та його дер- жав-членів із третіми державами або міжнародними організаціями. Проаналізовано статті Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, присвяче- ні упорядкуванню відносин у сфері митного регулювання. Визначено роль національного митного права держав – членів Європейського Союзу та судової практики у формуванні, дії та розвитку митного права Європейського Союзу.

Моторні палива належать до рідких нафтопродуктів та становлять більшу частину продуктів переробки нафти, тому до них прикута увага аналітиків та дослідників ринку. Водночас іноді чітка класифікація і виокремлення досліджуваних товарів із загального обсягу подібних нафто- продуктів зневажаються дослідниками, що може пояснюватися невизначеною приналежністю моторних палив до конкретних кодів УКТЗЕД і, як наслідок, при моніторингу ринку моторних палив можуть виникати неточності формулювання висновків щодо його стану. Метою цієї статті було проаналізувати та узагальнити класифікацію моторних палив за УКТЗЕД та здійснити огляд сучас- ного тарифного регулювання при ввезенні моторного палива в Україну. Аналіз УКТЗЕД дав змогу визна- чити основні класифікаційні ознаки моторного палива, а саме: вид моторного палива, фракційний склад моторного палива, вміст/наявність окремих елементів у складі, зокрема вміст свинцю, вміст і масова частка сірки, вміст біоетанолу або етил-трет-бутилового ефіру чи їх суміші, октанове число визначене за дослідним методом. Систематизована нами класифікація/розподіл моторного палива із наведенням кодів УКТЗЕД дозволить надалі дослідникам ринку виокремлювати моторні палива за наведеними кодами і відслідковувати статистичні дані за потрібними видами моторного палива та чітко сегментувати ринки, огляди яких вони представляють. Що також може бути корисним у про- цесі здійснення моделювання ринку нафтопродуктів України, а також для планування й прогнозування державної політики щодо розвитку ринку нафтопродуктів. У рамках дослідження нами встановлено, що під час ввезення моторного палива в Україну сплачуються такі платежі, як ввізне мито (від 0% до 10%), спеціальне мито (4% для дизельного палива з РФ, що переміщується трубопровідним тран- спортом), акцизний збір (від 139,5 до 320,25 євро за 1000 л при 15°С) та ПДВ (20%). Проведений ана- ліз тарифного регулювання імпорту моторного палива в Україні дозволяє розуміти сучасну ситуацію тарифного захисту України та може слугувати базою надалі для формування торговельної політики України стосовно моторного палива.

Розглянуто основні фактори, що впливають на діяльність гро- мадського пасажирського автомобільного транспорту. Визначено, що еко- номічну політику у сфері державного регулювання громадського пасажир- ського транспорту слід розглядати як важливу частину загальної державної економічної і соціальної політики, спрямованої на підвищення якості життя населення. Обґрунтовано, що формування та реалізація економічної полі- тики має пов’язуватися зі створенням дієвих методів, процедур і механізмів соціального та економічного обґрунтування дотацій та встановлення ефек- тивних тарифів на перевезення, спрямованих на збереження і розвиток сис- теми громадського транспорту, узгоджених з планами розвитку, а також раціонального управління маршрутами з метою їх оптимізації при використан- ні сукупності соціально-економічних обмежень. Доведено, що управління безпекою руху — найважливіша функція дер- жави, яка має ефективно і комплексно реалізовуватися у складі механізмів і процедур управління громадським транспортом. Кількісне зростання ав- тотранспортних засобів в Україні не супроводжується якісними змінами в позитивний бік. Навпаки, зношення автопарку щорічно збільшується, що є причиною підвищеного забруднення навколишнього середовища, аварій- ності і високих транспортних витрат. Вибору соціальної за своєю сутністю політики має передувати моделю- вання її основних характеристик і результатів. Отже, такі моделі доцільно створювати і використовувати у практиці державного макроекономічного ре- гулювання. Підвищення ефективності державного регулювання має забезпе- чуватися податковою регламентацією діяльності підприємств пасажирсько- го транспорту та приватних перевізників через правові механізми, а також рядом організаційних заходів, що забезпечують паспортизацію маршрутів, моніторинг процесів перевезень та їх фінансування з бюджету, вдосконален- ня механізму та процедур інформаційного забезпечення процесів формуван- ня економічної політики та її реалізації.

Сучасний світ пронизаний ідеями екологізації, декарбонізації, зупиненням кліматичних змін тощо. Усі ці ідеї перетинаються в питанні розвитку сонячної енергетики, яка є дружньою до природи й сприяє зменшенню антропогенного забруднення довкілля. Триваліший іноземний досвід розвитку сонячної енергетики дозволяє черпати з нього розуміння процесів,закономірностей і перспектив, які мають значення для України. Особливо актуалізується питання у зв’язку з тим, що наразі в Україні можна зафіксувати кризу правової моделі підтримки альтернативної енергетики в цілому, і сонячної зокрема. Вона проявляється передусім у тому, що стара протекційна модель, побудована на високому «зеленому» тарифі, визнана обтяжливою, а нова протекційна модель, заснована на «зелених» аукціонах, досі не запроваджена. У результаті проведеного дослідження виявлено три основні тенденції розвитку сонячної енергетики у світі: стрибкоподібний інтерес до сонячної енергетики; застосування демократичних та авторитарних способів розвитку сонячної енергетики; пряма залежність розвитку геліоенергетики від протекції держави. Глибинне розуміння таких тенденцій має важливе юридичне значення, оскільки саме воно має лягти в основу термінового вдосконалення вітчизняного правового регулювання у сфері. На підставі проаналізованого світового досвіду аргументовано доцільність зміни вектору основної державної підтримки з комерційно орієнтованої та стагнаційної на некомерційно орієнтовану, суть якої полягає в активному стимулюванні розширення використання сонячної енергетики в господарствах населення та на підприємствах. Під час прийняття рішення про розміщення певного геліоенергетичного об’єкта мають бути оцінені три важливі критерії в їхній сукупності: а) потреба в додатковому місцевому енергопостачанні; б) економіко-екологічна доцільність (поєднання фізичних та економічних показників); в) доцільність геліоенергетичного проєкту порівняно з альтернативними варіантами використання території.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правових засад державного регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги в Україні. Розглянуто функції та принципи державного регулювання зазначених тарифів, механізм адміністративно-правового регулювання відносин у цій сфері, актуальні проблеми державного контролю та юридичної відповідальності у сфері регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги. Висвітлено механізм адміністративно-правового регулювання відносин у сфері регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги, адміністративно-правовий статус суб’єктів, які беруть участь у регулюванні тарифів. Здійснено детальний аналіз адміністративного провадження щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги із визначенням його структури та характеристикою усіх елементів цієї структури. Окрему увагу приділено визначенню правової природи актів, якими встановлюються тарифи на житлово-комунальні послуги. На основі результатів дослідження сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин державного контролю та юридичної відповідальності у сфері регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги.

У роботі розглядаються теоретичні аспекти сутності кон’юнктури ринку, методів її оцінки, а також особливостей кон’юнктурних досліджень у сфері морського транспорту. Проведено аналіз поточної кон’юнктурної ситуації на світовому ринку морських вантажних перевезень та окремо у портовому сегменті. Розглянуто питання попиту та пропозиції на послуги морських вантажних перевезень. Досліджено вплив тарифної політики на кон’юнктурні зміни. Запропоновано низку заходів щодо вдосконалення механізмів державного регулювання сфери морського транспорту. Зроблено прогнозні розрахунки подальших кон’юнктурних змін. Здійснено розрахунок потенціалу ринку морських транспортних перевезень та запропоновано шляхи його зміцнення.
In qualifying work considers the theoretical aspects of the nature of the market, methods of its evaluation, as well as features of market research in the field of maritime transport are considered in qualifying thesis. The current situation in the world maritime freight market and separately in the port segment is analyzed. The supply and demand for sea freight are examined. The effect of tariff policy on the changes in the market is investigated. Number of measures to improve the mechanisms of state regulation of maritime transport have been proposed. Estimations of further market changes have been made. The potential of the maritime transport market has been calculated and ways to strengthen it have been proposed.