Journal articles on the topic 'Державне регулювання банківських послуг'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Державне регулювання банківських послуг.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Державне регулювання банківських послуг.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Дзера, Олександр Васильович, and Маріанна Сергіївна Біленко. "КАТЕГОРІЯ «БАНКІВСЬКА ПОСЛУГА»: ВИЗНАЧЕННЯ І ОСОБЛИВОСТІ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 29–34. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.4.
Full textAbstract:
У статті розглядається розгалуженість сегментів фінансового ринку, взаємодія між якими відбувається щодо надання фінансових послуг. Розглядаються такі поняття, як «фінансова послуга» та «платіжна послуга». Проаналізовано, що банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності в державі. Нині банківські послуги є монопольними і намагаються не допустити появи нових суб’єктів із передовими технологіями. Коротко досліджується генеза виникнення банків. Розкривається сутність основних понять у сфері банківської діяльності. Зазначається, що банківська діяльність за своєю суттєвою належністю є економічною, але вона потребує детального та послідовного правового регулювання і захисту з боку держави, оскільки є сукупністю певних правовідносин. Банк є юридичною особою, яка на підставі ліцензії має виключне право надавати банківські послуги. Досліджено поняття «банківські послуги» через дефініцію поняття «послуга» та властиві банківським послугам характеристики. Послуга є самостійною правовою категорією, яка має комплексний характер із притаманними формою та змістом. В економічній літературі послуги розуміються і як вид діяльності, і як вид економічного блага, що виступає в нематеріальній формі. У юридичній літературі домінує думка, що послуга є дією або сукупністю дій (діяльність), об’єднаних однією метою – створенням корисного ефекту. Автором зазначено, що складність розробки поняття «послуга» полягає у відсутності єдиного розуміння суті цього явища. Використаний у статті аналіз основних доктринальних підходів дозволив установити, що банківські послуги – це діяльність банку, направлена на супроводження та оптимальне виконання банківських операцій.
2
Doronina, I. I., and N. S. Kryshtof. "Державне регулювання ринку фінансових послуг у контексті європейської інтеграції." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 106–16. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.11.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні як сукупності широкого спектра відносин щодо задоволення наявної та формування перспективної потреби в страхових, банківських, інвестиційних послугах з метою одержання доходів інституційними одиницями фінансового сектору економіки, задоволення попиту споживачів.
Метою статті є дослідження особливостей державного регулювання ринку фінансових послуг в умовах європейської інтеграції України.
Наукова новизна статті полягає у визначені того, що серед першочергових дій державної влади щодо реформування державного регулювання ринку фінансових послуг України має бути: вдосконалення нормативно-правового регулювання; впровадження світового досвіду та міжнародних стандартів; встановлення чітких правових меж впливу секторальних контролюючих органів чи формування якісно нової моделі регулювання ринку фінансових послуг.
Висновок. Основною причиною, що спонукає до створення мегарегуляторів на фінансових ринках, є глобалізація та швидкий транскордонний перелив капіталу, що своїми масштабами може порушувати рівновагу на ринку та призводити до розбалансування економіки окремо взятої країни. Об’єднання секторальних регуляторів зможе усунути дублювальні функції органів регулювання, досягти економії державних ресурсів на їх утримання. Водночас сьогодні в Україні важливим є збереження функціональних органів, які відповідають за конкретні сегменти та галузі фінансового ринку.
Ефективне регулювання фінансового ринку в Україні має відбуватися в межах визначення цільової моделі функціонування регуляторів фінансового сектору; унормування діяльності небанківських установ, зокрема продавців небанківських фінансових послуг; розробки та впровадження системи захисту споживачів небанківських фінансових послуг; перебудови інфраструктури фондового ринку, зокрема централізації депозитарної функції та відкриття міжнародним депозитаріям рахунку в депозитарії НБУ.
3
Галамага, Світлана Володимирівна. "ЕВОЛЮЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ." Знання європейського права, no. 4 (February 7, 2020): 24–38. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.3.
Full textAbstract:
Статтю присвячено еволюції законодавства України у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Розвиток банківської системи, ринків фінансових послуг та економічних відносин загалом, вимагає залучення заощаджень населення. Саме юридично оформлені заощадження, залучені банківськими установами у вигляді депозитних рахунків, а також у державні та інші цінні папери, слугують колосальним ресурсом фінансової системи країни. Довіра населення до уряду, а відтак до банківської системи є необхідним елементом функціонування банківської системи загалом та розвитку економіки. Така довіра є можливою, винятково, за умови ефективного функціонування механізму гарантування та відновлення заощаджень населення, розміщених у формі банківських депозитів. Відновлення довіри населення до банківської системи зумовлює необхідність створення системи ефективного захисту майнових інтересів населення України, зокрема вкладників банків.
В основу моделювання системи гарантування вкладів фізичних осіб в Україні покладено найкращий досвід країн Європейського Союзу зокрема: Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Румунія. Також, була врахована державна система гарантування вкладів фізичних осіб американського типу з обов’язковою участю в ній всіх банків, які мають право здійснювати банківську діяльність. Недосконалість правового регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб викликала недовіру громадян до держави в цілому та до банків як суспільних інститутів, що підтвердило необхідність докорінного реформування на концептуальному рівні правового регулювання системи гарантування вкладів. У системі гарантування вкладів в Україні нині відбуваються перетворення, зумовлені як уроками кризи, так і рухом до європейських стандартів. Важливо, щоб у результаті трансформації система гарантування вкладів набувала рис, які сприятимуть стабільності фінансової системи держави.
4
Перехрест, Л. М., and К. Ф. Черкашина. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА НАПРЯМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 2 (November 27, 2018): 289–303. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.2.2018.289-303.
Full textAbstract:
В статті досліджено теоретичні аспекти державного регулювання та нагляду за діяльністю банківських та небанківських посередників в Україні. Охарактеризовано основні повноваження органів державного регулювання щодо їх діяльності. Досліджено класичні моделі банківського регулювання й нагляду. Запропоновано можливі напрями трансформації та державного регулювання ринків фінансових послуг з метою формування ефективної моделі в Україні.
5
Шаравара, Р. І. "ЕКОНОМІЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 5 (February 26, 2021): 58–64. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.5.7.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості нормативно-правового та економічного регулювання банківської системи України через призму інтеграції у світовий фінансовий простір. Проаналізовано особливості сформованої в Україні системи банківського нагляду та визначено необхідність переходу від інституційного регулювання до макропруденційного та мікропруденційного типів впливу. Сформовано основні завдання та пріоритети головного регулятора на ринку банківських послуг України – Національного банку України. Визначено ключові показники ефективності регулювання банківської системи в Україні. Регулювання банківської діяльності в Україні є складовою частиною загальної системи імперативного регулювання держави. Наголошено на необхідності під час реформування системи нормативно-правового регулювання враховувати загальноєвропейські директиви, рекомендації, регламенти у фінансовій сфері.
6
Goncharenko, Tetiana Petrivna. "ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ БІЗНЕС-СТРАТЕГІЙ БАНКІВ В УКРАЇНІ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 1(20) (2020): 75–84. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2020-2-1(20)-75-84.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження полягає в необхідності розширення існуючих методичних засад визначення бізнес-стратегій з метою розвитку ринку банківських послуг в Україні. Постановка проблеми. З метою активізації фінансово-економічних процесів в Україні необхідно сформувати ґрунтовний інформаційний базис прийняття ефективних управлінський рішень в сфері банківського менеджменту. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій та фаховій літературі питанням дослідження бізнесстратегій банків присвячено увага таких вчених, як Гриджук Д. М., Деркаченко А. В., Худолій Ю. С., Заруцька О. П., Пантєлєєва Н. М., Рашкован В. та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Не применшуючи значення отриманих наукових результатів слід відмітити, що на сьогоднішній день недостатньо розвинуті методичні засади визначення бізнес-стратегій банків в Україні. Постановка завдання. розробка науковометодичного підходу до ідентифікації бізнес-стратегій банків в Україні. Виклад основного матеріалу. Зважаючи на загальну практику діяльності банків, обрання показників характеристики їх бізнес-стратегій повинні сформувати два напрямки: джерела формування банківських ресурсів та напрямок фінансування (кредитування). Математичний інструментарій ідентифікації бізнес стратегій банків виступає: дівізівний метод k-середніх в розрізі множини багатомірних дослідницьких методів та дисперсійний аналіз. Висновки. Визначення бізнес-стратегій банків в Україні дозволить як його учасникам, так і державним органам регулювання сформувати в майбутньому найбільш ефективне ринкове середовище. Це дозволить інтенсифікувати не тільки процеси розвитку банківського ринку, але й простимулювати діяльність економічних агентів.
7
Клепанчук, О. Ю. "Інституційні реформи фінансового ринку України." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 2 (April 29, 2021): 63–67. http://dx.doi.org/10.36930/40310210.
Full textAbstract:
Проаналізовано можливості конкурентного зростання внутрішнього фінансового ринку, зокрема його властивості формувати фінансову систему держави, зменшувати ризикованість інвестицій, створювати прозорий інформаційний супровід. Відзначено, що завдання фінансового ринку полягають у мобілізації та перерозподілі фінансових ресурсів з подальшим їх перетворенням у фінансові активи. Виявлено системні проблеми фінансового ринку, зокрема значну частку проблемних кредитів у банківській системі, недостатність власного та регулятивного капіталу банків, відсутність первинних публічних розміщень акцій українських компаній на місцевих і закордонних біржах, недосконалість українського фондового ринку. Визначено, що необхідність інституційного регулювання зумовлюється забезпеченням загальнонаціональних пріоритетів соціально-економічного розвитку та взаємовпливом інтересів учасників ринку. Окреслено стратегічні пріоритети реформування ринку, а саме розбудову конкурентоспроможного ринкового середовища відповідно до стандартів Європейського Союзу. Виявлено стратегічні цілі реформування: стабільність фінансового сектору, інституційна спроможність регуляторів, захист прав споживачів та інвесторів. Виявлено позитивні наслідки реформування для споживачів ринку: зростання коштів бізнесу, приріст вкладів фізичних осіб, страхових платежів, операцій чинникингу, договорів лізингу, споживчого кредитування внаслідок пом'якшення монетарної політики і зниження облікової ставки. Причиною вразливості фінансового ринку визначено функціональні прогалини податкової системи України, якими зумовлюється недовиконання планових надходжень до бюджету, використання схем мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від податків. Виявлено, що інноваційні підходи до державного нагляду банківських установ дали змогу посилити вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, запровадити систему оцінювання банків за європейською методологією і ризик-орієнтований підхід до банківського нагляду. Реформування потребують процедури використання електронних платіжних засобів, розвиток інфраструктури ринку, запровадження інноваційних технологій, поширення віртуальних каналів обслуговування, персоніфікація фінансових послуг, розвиток відкритого банкінгу, співробітництво з FinTech-компаніями, розвиток фінансової грамотності.
8
Лобач, О., and Н. Кравченко. "ФІНАНСОВО-ПРАВОВА ПРИРОДА ПОСЛУГ НА ПЛАТІЖНОМУ РИНКУ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 41–50. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3637.
Full textAbstract:
Анотація. Здійснено огляд правового регулювання українського платіжного механізму і проаналізовано його осучаснення в умовах зміни правозастосування на фінансовому (в тому числі платіжному) ринку під впливом цифровізації суспільних відносин, зокрема: з’ясовано характер правовідносин на ринку платіжних послуг, досліджено зміст і правову природу платіжних послуг як фінансово-правової категорії; платіжну послугу кваліфіковано основою правового платіжного механізму; підкреслено, що платіжна послуга у правовому вимірі є явищем міжгалузевим і регулюється нормами цивільного, господарського, фінансового, банківського, валютного права тощо, а діяльність із надання платіжних послуг за своєю правовою природою має ознаки як публічно-правових (регуляторних), так і цивільно-правових відносин. Зроблено висновок, що елементи, які структурують законодавчу дефініцію «платіжна послуга», свідчать, що в її основу покладено суб’єктний і функціональний критерії, які, будучи об’єднаними в цій правовій конструкції, формують предмет діяльності надавача платіжних послуг — виконання / супроводження платіжних операцій. Запропоновано доповнити наявну доктринальну класифікацію платіжних послуг за додатковими критеріями, які дозволяють характеризувати їх (послуги) як систему взаємопов’язаних елементів, що охоплюються діалектикою цілого і частини, загального та окремого. На основі правового аналізу легальної дефініції «платіжна послуга» запропоновано доктринальне його визначення: платіжні послуги — це діяльність (самостійна або із залученням комерційних агентів) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, банків (згідно з банківською ліцензією) і визначених законодавцем суб’єктів господарювання (на підставі ліцензії на включення до реєстру) із виконання та/або супроводження платіжних операцій з використанням сучасних платіжних інструментів на договірних засадах із споживачем таких послуг за рахунок власних чи отриманих у кредит від надавача коштів із дотриманням вимог щодо їх відокремлення і збереження. Висловлено гіпотезу щодо структури нової моделі правового платіжного механізму, зроблено висновок про формування нової парадигми платіжного механізму та його правового регулювання з урахуванням цифровізації відносин у сфері платіжних послуг. Наголошено, що платіжний механізм має центруватися на споживачеві платіжних послуг — захисті його прав та інтересів. Визначено окремі напрями подальшої дослідницької роботи щодо правового механізму платежів, платіжного ринку, платіжних послуг. Ключові слова: платіжний механізм, платіжний ринок, платіжні послуги, платіжний інструмент, цифрова економіка, правове регулювання, захист прав споживачів платіжних послуг. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 27.
9
Klymenko, O. M., I. A. Kuian, and Yu V. Danyliuk. "Рецензія на підручник за редакцією Грушка В. І. та Скулиш Ю. І. «Пенсійна система»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 154–56. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.16.
Full textAbstract:
Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти.
У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення.
Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів.
У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв’язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів.
Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін.
Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб’єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі.
Третя, четверта та п’ята глави, об’єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо.
Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов.
У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк.
Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах.
У главі п’ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб’єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників.
Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення.
Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих знань.
Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу.
Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів.
Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань.
Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.
10
Nebava, M. I., and Li Yanan. "DIRECTIONS AND STRATEGIC OBJECTIVES OF THE DEVELOPMENT OF UKRAINE’S BANKING SECTOR IN THE PERIOD OF ECONOMIC INSTABILITY." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 93 (March 26, 2021): 114. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202112.
Full textAbstract:
У статті на основі офіційних даних НБУ та висновків експертів банківського ринку досліджено напрямки та стратегічні цілі розвитку банківського сектору країни у період економічної нестабільності. З’ясовано, що поширення епідемії COVID-19 спричинило економічну нестабільність. На основі закордонного досвіду діяльності центробанків в умовах кризи виокремлено три напрямки антикризових заходів: монетарна політика; інструменти підтримки ліквідності; пруденційний нагляд. Здійснено характеристику умов та ризиків банківського сектору України в умовах кризи. Визначено стратегічні напрямки розвитку банківського сектору, зокрема: фінансова стабільність, макроекономічний розвиток, фінансова інклюзія, розвиток фінансових ринків, інноваційний розвиток. Встановлено, що кожен стратегічний напрям має свої стратегічні цілі. Визначено, що головним завданням Національного банку під час кризи є розробка рекомендацій та оприлюднення планів і намірів для учасників банківської системи на найближчий час. На основі проведених досліджень доведено, що на стабільність і розвиток банківського сектору України має вплив не тільки НБУ, а й інші учасники: Міністерство фінансів України; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Ці учасники забезпечують головну місію – сприяють підвищенню добробуту громадян через забезпечення ефективного акумулювання, розподілу та обігу фінансових ресурсів в національній економіці. Приведено перелік міжнародних організацій, які надають інформаційну підтримку щодо сприяння фінансової стабільності НБУ: BCBS – Базельський Комітет з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків, ESRB – недержавна саморегульована організація, яка займається оцінкою і наступним присвоєнням рейтингу програмному забезпеченню (Entertainment Software Rating Board), норми CRR/CRD IV – закон ЄС, який регламентує зменшення ймовірності банкрутства банків. Виокремлено макроекономічні фактори, що в майбутньому визначатимуть розвиток банківського сектору: клієнтоорієнтованість, перегляд нормативної бази, управління технологіями, зниження рівня кіберризиків, фінтех-проєкти та великі ІТ-компанії, переосмислення трудових ресурсів.
11
Бабкіна, І. "Державне регулювання ринку рейтингових послуг." Вісник Національного банку України, no. 3 (193) (2012): 30–33.
Find full text
12
Насібова, О. В. "ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ." Підприємництво та інновації, no. 10 (December 30, 2019): 154–59. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.23.
Full textAbstract:
У статті досліджено основні аспекти сучасного стану державного фінансового регулювання системи надання соціальних послуг. Виокремлено пріоритетність та посилення автономії місцевих органів влади та об’єднаних територіальних громад в організації, прийнятті управлінських рішень щодо планування та фінансового забезпечення якісних соціальних послуг. Проведено аналіз кількості діючих територіальних центрів соціального обслуговування, будинків-інтернатів та отримувачів соціальних послуг за 2010–2018 рр. Базові соціальні послуги згруповано за ознаками: превентивні/профілактичні; для осіб/сімей, що потрапили у складні життєві обставини; для осіб з інвалідністю та похилого віку; для дітей з інвалідністю; кризові послуги; для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Окреслено механізми фінансового забезпечення системи надання соціальних послуг. Акцентовано увагу на першочерговості визначення потреб населення у соціальних послугах. Розглянуто соціальне замовлення як інноваційний напрям розвитку системи соціальних послуг.
13
Данилова, Ю. Ю. "Інституціональні інструменти регулювання міжнародних ринків банківських послуг." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 116, (ч. 2) (2013): 103–10.
Find full text
14
Ханик, Посполітак. "Правове регулювання надання банківських послуг в ЄС." Підприємництво, господарство і право, no. 5 (2002): 24–27.
Find full text
15
Бронат, Ю. В. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ДРОПШИПІНГУ В УКРАЇНІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 8–14. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.2.
Full textAbstract:
У статті досліджено процес зростання обсягу продажів товарів із застосуванням засобів електронної комерції. Наведено декілька підходів до визначення нового для української правової системи економічного явища – дропшипінгу. Сформовано власне визначення економічної моделі діяльності посередників у галузі реалізації торгівлі та послуг. Виокремлено суттєві економічні переваги застосування дропшипінгу, серед яких: відсутність необхідності вкладання великого статутного капіталу, відсутність ризику втрати капіталу й оборотних засобів, проста форма легалізації діяльності, відсутність необхідності нести витрати на обслуговування складських приміщень та адміністрування поштових відправлень. Визначені основні види правочинів, що укладаються між учасниками, котрі вступають у відносини дропшипінгу. Окреслено основні характеристики застосування агентських угод при здійсненні реалізації товарів і послуг кінцевим споживачам. Проаналізовано основні проблемні питання державного регулювання відповідальності посередників за прострочення доставки товару, поставки виробником/постачальником товару неналежної якості та не повідомлення покупця про реальний правовий статус такого посередника. Зроблено висновок, що очікується подальше розповсюдження застосування моделі дропшипінгу в Україні серед малого підприємництва з метою реалізації товару та послуг виробника/постачальника через посередників. Збільшення кількості правочинів за участі дропшиперів має величезний вплив на розвиток електронної комерції. У статті доведено необхідність подальшого дослідження правового регулювання діяльності дропшиперів, що потребує законодавчого закріплення поняття дропшипінгу, визначення кола учасників, котрі беруть участь у такій моделі реалізації товару, а також уточнення чинних положень законодавства про захист прав споживачів.
16
Вергелюк, Ю. Ю. "Державне регулювання кредитних послуг банків в Україні." Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України, Вип. 34 (2012): 107–14.
Find full text
17
Ігнатюк, А. "Державне регулювання ринку страхових послуг в Україні." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка, вип. 94/95 (2007): 39–42.
Find full text
18
Khymchak, V. "АНАЛІЗ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛУЗІ НАУКИ “ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ” ЗА НАПРЯМОМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 69 (May 26, 2020): 88–95. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.11.
Full textAbstract:
Проаналізовано наукові дoслідження вчених у галузі науки “Державне управління” за напрямом забезпечення сталого розвитку в Україні. За результатами проведеного аналізу серед механізмів державного управління, що досліджувалися вченими в цій галузі в контексті сталого розвитку, можна відділити такі механізми: державне управління сталим розвитком регіонів (на засадах регіонального та транскордонного співробітництва); державне управління стійкістю регіональних еколого-економічних систем; регулювання валового регіонального продукту як чинник сталого розвитку регіону; забезпечення сталого розвитку територіальної громади; регулювання збалансованого розвитку сфери комунальних послуг; оптимізація державного управління в умовах сталого розвитку; випереджальне державне управління.
19
Гуменюк, В. В. "Державне регулювання конкуренції на ринку курортно-рекреаційних послуг." Економіка України, no. 11 (660) (2016): 34–44.
Find full text
20
Skoryk, M. О. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ: КРЕДИТНА СФЕРА." Actual problems of regional economy development 2, no. 12 (April 26, 2016): 77–84. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.77-84.
Full textAbstract:
В статті здійснено аналіз кредитування аграрних підприємств банківськими установами України. Аргументовано, що найбільшим фінансовим донором для суб’єктів господарювання аграрного сфери виступає банківський сектор. Доведено, що сутність державного регулювання у вирішенні питань кредитування аграрного бізнесу полягає у створенні сприятливої політики кредитування через часткову компенсацію ставки за кредитами банківських структур. Умотивовано, що зменшення рівня кредитування сільськогосподарських товаровиробників в період фінансової кризи обумовлено низкою чинників. Обгрунтовано, що ефективне господарювання не можливе без поповнення обсягів фінансових ресурсів для збільшення оборотного капіталу та інвестування діяльності суб’єктів господарювання, а, звідси, збільшення їх прибутковості. Аргументовано, що поповнення коштів можливе через залучення інвестицій з метою поповнення оборотних активів, що, у свою чергу, дасть можливість поповнити, оновити основні засоби виробництва та збільшити прибутковість господарюючих суб’єктів і для вирішення даних питань потрібна нагальна участь державних регуляторів.
21
Koval, V. V., V. O. Kotlubai, and V. A. Bondar. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІНФРАСТРУКТУРИ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 94 (June 26, 2023): 77. http://dx.doi.org/10.31713/ve220218.
Full textAbstract:
У статті розкриті засади розвитку фондового ринку та розуміння сутності інфраструктура фондового ринку на основі дослідження існуючих підходів до державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг, зокрема на фондовому ринку. Зазначено умови розвитку інфраструктура фондового ринку та заходи впливу з боку держави на учасників фінансових відносин, що буде включати достатнє інституціональне, організаційне, технічне, фінансове забезпечення для їх взаємодії на ринку. Зазначено, що ключовим у розвитку фондового ринку виступає механізм державного регулювання та саморегулювання.Визначено напрями державного регулювання у розвитку фондового ринку, що передбачає реалізація заходів щодо удосконалення діяльності інфраструктури ринків капіталу з метою залучення додаткових інвестиційних ресурсів в економіку країни та зменшити бар’єри доступу до фондового ринку.
22
Вавренюк, Сергій. "ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 26–34. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-26-34.
Full textAbstract:
Розкрито проблему державного регулювання вищої освіти України. Акцентовано увагу на процесі євроінтеграції під час вибору особ- ливостей та напрямів розвитку вищої освіти в країні.
Розглянуто поняття державного управління й освіти як процесу ре- формування, що відбувається у сфері освітніх послуг, зокрема, вищої осві- ти України. Визначено, що державне управління покликане задовольняти освітні потреби суспільства для досягнення стратегічних цілей його розвит- ку та економіки загалом. При цьому освіта виступає об’єктом виконавчої влади та характеризується інтеграцією з усім суспільним устроєм, що, своєю чергою, вимагає виконання державного регулювання за її організа- цією.
Акцентовано увагу на тому, що державне управління має спрямовувати- ся на регулювання порядку організації навчального процесу, контролювати якість освіти, а також встановлювати порядок ліцензування та державної акредитації закладів вищої освіти. Тим самим наголошено на важливій ролі управління вищою освітою в Україні.
Визначено та вивчено органи виконавчої влади у сфері державного управ- ління освітою, їх функції та основні повноваження щодо надання освіт- ніх послуг у країні. Розкриваючи завдання державних органів управління сферою освіти, здійснено порівняльний аналіз з європейськими країнами та особливостями їх інституційного та функціонального стану державного управління системою вищої освіти.
Окреслено проблемні місця у вітчизняному досвіді державного управлін- ня системою вищої освіти, а саме — відсутність автономності закладів вищої освіти та низький рівень діяльності громадських консультативних органів, покликаних створювати рекомендації щодо розвитку системи вищої освіти в країні, що сприятиме її ефективності та якості.
У підсумку визначено, що для реалізації організаційно-правового меха- нізму державного управління вищою освітою необхідно послідовно здійс- нювати організаційні та правові дії, які спираються на об’єктивні закони і спрямовані на реформування системи освіти.
23
Філонюк, О. "Державне регулювання ринку страхових послуг із застосуванням міжнародних стандартів IAIS." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка, вип. 104 (2008): 11–14.
Find full text
24
Крупка, І. "Державне регулювання вітчизняного ринку фінансових послуг у контексті євроінтеграційних процесів." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка, вип. 8 (161) (2014): 36–39.
Find full text
25
Шовкопляс, Г. М. "СПЕЦИФІКА КОНТРОЛЮ НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ЗАЛЕЖНО ВІД ВИДУ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 156–62. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.672.
Full textAbstract:
Важливість державного регулювання ринку небанківських фінансових послуг пов'язана насамперед із необхідністю забезпечення єдності ринку, відкритості такого ринку, нагляду за функціонуванням небанківських фінансових установ і захисту прав споживачів небанківських послуг. У зв'язку з цим було здійснено реформування системи органів державного регулювання на ринку фінансових послуг. Повноваження щодо здійснення контролю на рику будуть розподілені між двома органами - Національним банком України та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку України, а такий орган, як Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, буде ліквідовано. Національний банк України буде регулювати та контролювати діяльність банків, страхових компаній, лізингових компаній і суб'єктів господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають право надавати послуги фінансового лізингу, факторингових компаній, кредитних спілок, бюро кредитних історій, ломбардів, інших фінансових установ. У сферу відповідальності Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку входитиме регулювання недержавних пенсійних фондів і фондів фінансування будівництва, фондів операцій із нерухомістю. Проблема створення принципово нової моделі нагляду та контролю за діяльністю фінансових установ на ринках фінансових послуг в Україні обговорюється протягом тривалого часу. І та модель, яка є зараз потребує певних коректувань. Але жодна модель не буде ефективною, якщо її не адаптувати до реалій країни. Тому постає питання про потрібність нової моделі регулювання, яка поєднує всі контролюючі функції в єдиному наглядовому органі - Національному банку України з частковим застосуванням поділу повноважень із новоствореним органом щодо пруденційного нагляду.
26
Дудка, І. М. "Державне регулювання банківських відносин як ключовий компонент державної політики в цій сфері." Часопис Київського університету права, no. 4 (2009): 162–68.
Find full text
27
Онкович, Артем, and Сніжана Кузьма. "КОМПЕТЕНТНОСТНООРІЄНТОВАНА МАСОВОКОМУНІКАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ БАНКІВСЬКИХ СТРУКТУР ЩОДО ПЕНСІОНЕРІВ." Молодий вчений, no. 11 (99) (November 30, 2021): 256–61. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-58.
Full textAbstract:
Масові комунікації є особливою формою соціального регулювання, при чому вони можуть виступати в значній кількості форматів: від широких інформаційних кампаній до вузькотаргетованих повідомлень; від банального маніпулювання масами до просвітницької діяльності, в т.ч. щодо реформ чи нових послуг, зокрема в банківській сфері. ЗМК, у такій ситуації, знаходяться у двозначній ситуації: інтерес у власних прибутках від рекламної діяльності банківських структур (капіталістичний модус) та, з іншого боку, служіння інтересам суспільства, зокрема найнезабезпеченішим його верствам, якими, на жаль, є люди похилого віку (соціалістичний модус). В поданій статті ми спробуємо описати ситуацію на медіаринку щодо рекламно-інформаційної діяльності банківського сегменту України, адресатом якої є пенсіонери.
28
Klymenko, Olha. "Державне регулювання ринків небанківських фінансових послуг в Україні в умовах євроінтеграції." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, no. 1(96) (February 27, 2020): 39–48. http://dx.doi.org/10.36030/2310-2837-1(96)-2020-39-48.
Full text
29
Бачо, Р. Й. "Державне регулювання ринків фінансових послуг в умовах функціонування віртуальних валют (криптовалют)." Бізнес Інформ, no. 11 (2015): 294–98.
Find full text
30
Плинокос, Д. Д. "Державне регулювання надання освітніх послуг іноземним громадянам вищими навчальними закладами України." Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету. Економічні науки, no. 2 (22), т. 6 (2013): 389–98.
Find full text
31
Капітон, В. та. "Державне регулювання ринку послуг на регіональному рівні як фактор становлення громадянського суспільства." Актуальні проблеми державного управління, no. 2 (2002): 141–45.
Find full text
32
Клименко, Ольга. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ СТРАХУВАННЯ У ФОРС-МАЖОРНИХ СИТУАЦІЯХ." Public management 25, no. 5 (December 29, 2020): 95–106. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-95-106.
Full textAbstract:
Висвітлено проблеми функціонування в екстремальних умовах системи і механізмів державного регулювання ринку надання страхових послуг. Проаналізовано поточну ситуацію в Україні в період виникнення і поширення коронавірусної хвороби. Показано, що населення залишилося не захищеним, сам на сам із проблемами, без достойної компенсації державою збитків постраждалим. Проведено оцінку стану системи і механізмів державного регулювання ринку страхування ризиків настання подій надзвичайного характеру. Запропоновано авторську стратегію побудови страхування таких ризиків, яка передбачає фінансову підтримку з боку держави. У разі створення і реалізації у державі програми страхування населення від ризиків, пов’язаних з виникненням і поширенням COVID-19, то серйозних проблем, які спостерігаємо в Україні, вдалося б уникнути. Підкреслено, що при виникненні обставин непереборної сили, природних катаклізмів, коронавірусної пандемії тощо держава через систему і механізми державного регулювання має невідкладно запровадити заходи стимулювання діяльності страхового ринку для компенсації збитків і надання підтримки постраждалому населенню. Негативний досвід державного управління у сфері забезпечення благополуччя населення України в період надзвичайного стану, зумовленого виникненням “коронавірусної кризи”, спонукає запровадження на законодавчому рівні системного підходу до реагування на надзвичайні ситуації, виклики епідемі- ологічного характеру, природні та інші катаклізми. На прикладі страхування ризиків у сільському господарстві, зумовленими катастрофічними відхилен- нями погодних умов від норми, показана необхідність державної підтримки страхового бізнесу в цій сфері економіки України. Розглянуто перспективи розвитку ринку страхування ризиків в аграрному секторі. Надано пропозиції щодо удосконалення захисту громадян шляхом страхування від ризиків виникнення надзвичайних ситуацій. Сформульовано рекомендації у напрямі послаблення негативних наслідків для фізичних і юридичних осіб за рахунок розширення механізмів страхування із застосуванням державної підтримки. Обґрунтовано необхідність визначення регулятором страхового ринку прин- ципів побудови програм страхування на випадок надзвичайних ситуацій. Рекомендовано створення програми підтримки державою страхування ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, яка буде передбачати заходи і фінансові ресурси для пом’якшення негативних наслідків у разі раптової появи нових збудників інфекційних захворювань та інших катаклізмів різного характеру. Запропоновано нові наукові підходи до розкриття сутності страхування фізичних і юридичних осіб в Україні від природних катаклізмів, подій непереборної сили, наслідків надзвичайних ситуацій. Запропоновано кардинально новий підхід до використання поняття “форс-мажор”, який відрізняється від загальноприйнятого.
33
Levchenko, Nataliia, and Yaroslav Zhovnirchyk. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕЦИКЛІНГУ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ В УМОВАХ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ." Public Administration and Regional Development, no. 7 (April 7, 2020): 158–85. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.08.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на основних проблемах поводження з побутовими відходами. Обґрунтовано критичність ситуації поводження з побутовими відходами та встановлено причини її виникнення. Доведено потребу пошуку шляхів посилення дієвості механізмів державного регулювання поводження з побутовими відходами та можливостей імплементації європейського досвіду у вітчизняну практику. Акцентовано на відповідальності об’єднаних територіальних громад за надання комунальних послуг з поводження з відходами та стан довкілля. Наголошено, що рециклінг відходів у зарубіжній практиці є однією з найбільш прибуткових галузей економіки. Констатовано, що перші спроби бізнес-рециклінгу в Україні завершились провалом з причин відсутності дієвих механізмів державного регулювання поводження з побутовими відходами. Уточнено зміст поняття «побутові відходи» шляхом формування авторського визначення за відновлювальним підходом. Визначено відмінні риси відходів та вторинних ресурсів. Розглянуто основні законодавчі акти з питань регулювання поводження з відходами та доведено їх неефективність. Опрацьовано за Національною стратегією управління відходами в Україні до 2030 року основі принципи поводження з побутовими відходами. Обгрунтовано доцільність запровадження рециклінгу відходів на прикладі Полтавського субрегіону, виокремленого відповідно до Субрегіональної стратегії поводження з відходами у Полтавській області, розробленій європейськими експертами за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH у рамках міжнародного проекту «Реформа управління на сході України» (PN 11-2129.2-001.00). Доведено необхідність виокремлення рециклінгу відходів в окрему галузь економіки, що забезпечить дотримання, взятих Україною зобов’язань щодо екологізації економіки. Розроблено практичні рекомендації щодо розробки об’єднаними територіальними громадами Концепції взаємодії об’єднаних територіальних громад з учасниками процесу рециклінгу побутових відходів.
34
Давидкова, Н. М. "Дослідження впливу податкового навантаження з податку на прибуток на регулювання ринку банківських послуг в Україні." Держава та регіони. Серія : Економіка та підприємництво, no. 6 (81) (2014): 87–90.
Find full text
35
Буга, Г. С. "РЕЄСТРАЦІЯ ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ ЯК МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ." Знання європейського права, no. 6 (February 6, 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i6.297.
Full textAbstract:
У статті досліджено нормативно-правові акти, які регулюють реєстрацію та ліцензування небанківських фінансових установ. Встановлено, що державна реєстрація таких фінансових установ здійснюється у два етапи: шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру відбувається реєстрація небанківської фінансовоїустанови як юридичної особи, що засвідчує її можливість бути учасником цивільних правовідносин; за другий етап реєстрації відповідає Національний банк України, а стосовно професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їхньої діяльності на фондовому ринку – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка формує і веде Державний реєстр учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків. Наголошено на неефективності такої системи й запропонована спрощена система державної реєстрації. Доведено, що державна реєстрація знаходиться у тісному зв’язку з таким методом адміністративно-правового регулювання діяльності, як ліцензування. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, крім ведення державних реєстрів фінансових установ, ліцензуванням діяльності з надання фінансових послуг Зазначено, що небанківська фінансова установа (НФУ) – це юридична особа, яка не є банком та відповідно до законодавства України надає одну чи кілька фінансових послуг на ринках страхування, кредитної кооперації, накопичувального пенсійного забезпечення, залучення інвестицій від суб’єктів господарювання та населення. Доводиться, що в Україні сьогодні існує множинна система наглядових органів у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ –НБУ, НКЦПФР та Антимонопольний комітет, які суттєво різняться між собою як за статусом, рівнем незалежності, так і за інституційною спроможністю, правилами і процедурами, що застосовуються в процесі їхньої діяльності. Якщо НБУ достатньо забезпечений ресурсами для здійснення державного регулювання небанківської фінансової діяльності, то інституційна спроможність інших не відповідає викликам, що існують на піднаглядних їм ринках.
36
Петренко, Олександр. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 167–76. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-167-176.
Full textAbstract:
Розглянуто узагальнення теоретико-методологічних засад дер- жавного регулювання діяльності міського пасажирського транспорту. Визна- чено, що ринковий механізм не здатний вирішити в повному обсязі існуючі та виникаючі економічні проблеми та надання соціально значущих послуг, до яких відносяться послуги міського пасажирського транспорту.
Доведено, що проблема організації ефективного регулювання міського пасажирського транспорту залишається однією з найскладніших, оскіль- ки послуги міського пасажирського транспорту є соціально значущими, і в зв’язку з цим необхідне державне регулювання цією галуззю, яке має адмі- ністративно-правову і економічну форми, і здійснюється органами держав- ного і місцевого управління. При цьому в процесі децентралізації економіки України зросла роль місцевих органів влади в загальній системі державного регулювання.
Перехід на ринкову економіку створив нові й посилив вже існуючі про- блеми у сфері перевезень, основними з яких є погіршення стану основних виробничих фондів транспорту, зниження інвестицій в транспортну галузь, відсутність чіткої державної політики, спрямованої на сприяння формуван- ню і розвитку конкурентного ринку транспортних послуг, на прискорення процесів переходу транспортних підприємств на більш високий організацій- но-управлінський і технологічний рівень і на більш високий рівень якості на- даних транспортних послуг.
Для подолання кризового стану необхідна державна участь у всіх сферах господарсько-виробничої діяльності транспортних підприємств: норматив- но-правової, податкової, ліцензійної, фінансової та тарифної. У сфері тран- спорту повинна превалювати тенденція протекціонізму з боку держави, що вимагає чіткої розстановки пріоритетів, а також конкретного визначення в бюджеті розмірів коштів, які передбачається виділяти на субсидування утри- мання й розвиток транспортної інфраструктури
Для вирішення протиріч у системі міського пасажирського транспорту необхідна зовнішня контролююча сила, яка виступає в особі суспільства та держави. Доведено, державним регулюванням міського пасажирського тран- спорту є створення комплексу умов формування адекватних соціально-еко- номічних відносин для забезпечення цілеспрямованого розвитку системи, яка має високу соціальну значущість.
37
Morozova, Liudmyla, and Olha Tуmoschuk. "РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 2(26) (2021): 134–40. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2021-2(26)-134-140.
Full textAbstract:
Аналіз та систематизація нормативно-правової бази регулювання страхової діяльності дозволили дійти висновку, що державне регулювання у сфері страхової діяльності відбувається за допомогою відповідних методів, форм та інструментів, виконує специфічні функції та ґрунтується на певних принципах. Багатоаспектність страхових відносин, що виникають на страховому ринку, зумовила необхідність дослідження інституційного забезпечення, тобто визначення основних правил та принципів організації та ведення страхової діяльності за сучасних умов євроінтеграційного на-правлення. Визначено, що в Україні інституційне забезпечення розвитку державного регулювання страхової діяльності регулюється інституціями міжнародного рівня, урядовими структурами та нормами, стандартами, звітністю та іншими внутрішніми документами в масштабах окремих страхових компаній, як і в інших країнах світу. Запропоновано модель інституційного забезпечення розвитку державного регулювання страхової діяльності в Україні за рівнями економічних відносин. Встановлено, що існує певна невизначеність у чинному правовому полі регулювання страхової діяльності, оскільки відбулася масштабна зміна регулятора в цій сфері. Перехід України до мегарегулювання у сфері страхової діяльності та процес євроінтеграції України зумовлюють необхідність приведення вітчизняного законодавства у відповідність до вимог ЄС. Обґрунтовано, що процес розробки та реалізації державними органами нормативно-правових, організаційних і регулятивно-контролюючих заходів має бути спрямований на захист інтересів страховиків та споживачів страхових послуг, що сприятиме ефективному розвитку страхового ринку в рамках єдиної державної політики.
38
Konovalenko, Anastasiia. "ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ МАРКЕТИНГОВОГО МЕХАНІЗМУ." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 1, no. 21 (March 30, 2020): 129–36. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-01-129-136.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду проблематики формування системної основи всебічного управління безпекою харчування дітей шкільного віку із залученням широкого кола суб’єктів маркетингу. Така необхідність обумовлена відсутністю у дітей шкільного віку сталої моделі споживчої поведінки при виборі ними продуктів та послуг харчування, що робить дітей вразливими перед агресивною маркетинговою політикою виробників. Створення соціально-економічних умов, за яких людина здатна задовольнити свої потреби у повноцінному харчуванні є одним з стратегічних завдань держави. Автором запропоновано державне регулювання питань підвищення безпеки харчування дітей розглядати не як єдиний можливий інструмент, а як елемент цілісного маркетингового механізму. У статті представлено концептуальну ідею взаємодії суб’єктів маркетингового механізму управління безпекою харчування дітей шкільного віку, що становить ядро маркетингового механізму.
39
Тяжкороб, І., Б. Пшик, Р. Циганчук, О. Халабова, and Д. Сокирка. "КОНСАЛТИНГ У ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 147–60. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251426.
Full textAbstract:
Анотація. Визначено, що інформатизація економічного простору зумовлює зростання ролі консалтингу у фінансово-інвестиційному забезпеченні розвитку економік українських регіонів. Установлено на основі результатів регіонального виміру рівня локалізації консалтингової діяльності в Україні наявність диспропорцій у розвитку управлінського консалтингу у 2014—2019 рр. Констатовано, що споживання консалтингових послуг у регіонах має дискретний, фрагментарний характер. Виокремлено групи регіонів залежно від рівня попиту на послуги управлінського консалтингу. Виявлено, що особливості концентрації консалтингу обумовлені економічним становищем регіонів, їхньою спеціалізацією, територіальним зосередженням бізнесу у великих містах, наявністю гострої конкуренції серед консалтингових фірм. З’ясовано, що перешкодою до зростання ринку консалтингових послуг у регіонах є слабке розуміння керівниками територіальних органів влади і бізнес-структур ефективності професійного консалтингу при вирішенні конкретних соціально-економічних завдань. Запропоновано для поширення консалтингу в регіонах України створення регіональних центрів розвитку консалтингового співтовариства на основі організації мережі філій у напрямку від центру регіонального консалтингового ринку (обласних центрів) до прилеглих територіальних утворень. Зазначено, що поліпшенню консалтингового клімату в регіонах сприятиме формування дієвої системи правового регулювання консалтингової діяльності, розроблення механізмів ефективної взаємодії консалтингових структур, активізація діяльності професійних об’єднань консультантів, формування єдиної системи довідкової інформації про надавачів консалтингових послуг, оприлюднення результатів діяльності консалтингових фірм у засобах масової інформації, а також удосконалення консалтингової діяльності банківських установ. Ключові слова: консалтинг, фінансово-інвестиційне забезпечення, консалтингова діяльність банків, розвиток, регіональна економіка. Формул: 1; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 21.
40
Дмитрієва, Оксана, and Олексій Тімров. "СТРАТЕГІЧНЕ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ." Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, no. 27 (November 14, 2021): 37. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.37.
Full textAbstract:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета. Визначення підходів, принципів і етапів реалізації державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури; розроблення типізації інноваційних стратегій на основі встановлення ознак і сутності інноваційної стратегії як ключового елемента в системі стратегічного управління. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного державного управління та напрями інноваційного розвитку транспортної інфраструктури. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. В умовах ринкової економіки, що характеризується зростаючою невизначеністю розвитку зовнішнього середовища, неповнотою і асиметрією інформації, періодами підйому і спаду економічного розвитку, особлива увага приділяється формуванню системи державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. Державне стратегічне управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури – це науково обґрунтований вплив керівників держави, апарату державного управління, політичних і громадських організацій на соціально-економічне середовище транспортного комплексу та інноваційної системи країни, що забезпечує якість і конкурентоспроможність транспортних послуг та сталий розвиток транспортного сектора економіки. В ході дослідження систематизовано основні концептуальні підходи теорії управління, напрямки державного стратегічного управління, принципи стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. У роботі визначено основні елементи ефективної системи стратегічного державного управління, запропоновано етапи і складові стратегічного управління інноваційним розвитком. На основі накопиченого досвіду у науковій літературі авторами представлено класифікацію інноваційних стратегій. Беручи до уваги накопичений досвід у статті розроблено класифікацію стратегій інноваційного розвитку транспортної інфраструктури, що враховує комплекс пріоритетних критеріїв (направленість результату, тип інновацій, характер дій). Наукова новизна. Удосконалено теоретичні основи стратегічного державного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури, які, на відміну від відомих, включають типізацію інноваційних стратегій за комплексом ознак (корисність результату, тип інновацій, характер дій), що передбачає їх поділ на деструктивні (псевдо- і квазіінноваційні) і конструктивні (адаптивні, оптимізаційні, прогресивні) стратегії. Практична значущість. Запропоновані в статті теоретичні висновки, підходи і рекомендації можуть бути використані для розроблення стратегії інноваційного розвитку транспортної інфраструктури України і дозволять сформувати ефективний інструментарій державного регулювання інноваційних проєктів розвитку інфраструктури транспорту.
41
Loiko, Valeryia, and Stanyslav Maliar. "ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ УКРАЇНИ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, no. 2 (December 31, 2018): 77–86. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0209.
Full textAbstract:
У статті розглянуто економіко-правові аспекти інноваційного розвитку житлового фонду України в умовах євроінтеграційного розвитку економіки України. Сучасний процес реформування житлового фонду України пов'язаний із створенням об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які є неприбутковими організаціями і діють у рамка, визначених законодавством України. На теперішній час конкретний перелік суб’єктів управління житловим фондом є відсутнім. За проведеним аналізом нормативно-законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері житлового господарства, можна виділити наступні суб’єкти господарювання: власник житлового будинку або житлового комплексу, співвласник багатоквартирного будинку, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-комунальні підприємства, управитель, виконавець комунальної послуги, споживач, виконавець. Серед учасників відносин у сфері надання послуг з управління житлом особливо слід виокремити таких суб’єктів, як споживач, виробник та виконавець житлово–комунальних послуг. Співвласники багатоквартирного будинку можуть здійснювати управління житловим фондом самостійно або безпосередньо ухвалюючи певні рішення на зборах. Процес управління житловим фондом характеризується наявністю ієрархії рівнів управління та багатофункціональністю. Узагальнено у хронологічній послідовності зміни у законодавчих та нормативних актах України щодо управління об’єктами житлового фонду, котре дозволило виявити, що на ефективність управління об’єктами житлового фонду впливає недосконалість нормативно-правової бази України. Сучасне економічне державне регулювання житлово-комунальної сфери здійснюється за рахунок податкової, інвестиційної, бюджетної, цінової політики та цінового регулювання. Процес управління житловим фондом, зокрема ОСББ, потребує аналізу методів управління, що застосовуються в теперішній час, та напрацювання досвіду із застосування інноваційних методів, які забезпечать достатній рівень управлінської безпеки. Виділено фактори забезпечення управлінської безпеки житлової сфери. Вбачається потреба у збільшенні обсягів приватно-державного співфінансування програм реконструкції, реставрації, проведення капітальних ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирних будинках та реалізації енергоефективних заходів у житлових будинках міст та сіл України.
42
Krupka, I. "STATE REGULATION OF DOMESTIC FINANCIAL SERVICES MARKET IN THE CONTEXT OF THE EUROPEAN INTEGRATION PROCESS." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv Economics, no. 161 (2014): 36–39. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2667.2014/161-8/7.
Full text
43
ПОПОВА, АНАСТАСІЯ. "Корпоративні відносини, що виникають у процесі створення професійних учасників ринків небанківських фінансових послуг." Право України, no. 2021/06 (2021): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-183.
Full textAbstract:
Незначна кількість теоретичних досліджень і, як наслідок, недостатня розробленість проблематики корпоративних відносин, що можуть виникати у процесі створення професійних учасників ринків небанківських фінансових послуг (НФП), зумовлюють актуальність зазначеної статті. Метою статті є аналіз існуючих у господарсько-правовій доктрині позицій щодо правової природи і поняття корпоративних відносин, організаційно-правових форм функціонування суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність із надання НФП, а також корпоративних відносини, що можуть виникати у процесі їх створення. На підставі виділених ознак запропонувати визначення професійного учасника ринків НФП. Більшість професійних учасників ринків НФП є юридичними особами, що створюються у формі господарських товариств, а отже, можуть бути суб’єктами корпоративних відносин. Після набуття професійним учасником ринків НФП статусу юридичної особи визначеної корпоративної організаційно-правової форми у складі корпоративних відносин можуть виникати організаційно-господарські (щодо управління цим суб’єктом) і майново-господарські відносини (щодо розподілу прибутку й одержання його частини (дивідендів), відчуження часток у статутному капіталі, цінних паперів тощо). У результаті проведеного дослідження авторка зробила висновок, що професійні учасники ринків НФП є учасниками господарських відносин, зокрема й корпоративних, виключним видом господарської діяльності яких є діяльність із надання НФП (професійна фінансова діяльність), реалізують при цьому господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків, закріплених у відповідних нормативно-правових актах, що регулюють певний вид професійної фінансової діяльності), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Про-понується в ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, поряд із видом фінансової послуги, зазначати відповідного професійного учасника, який може її надавати, оскільки запропоновані зміни покращать процес сприйняття та застосування положень цього Закону.
44
ПОПОВА, АНАСТАСІЯ. "Професійна фінансова діяльність у сфері страхування." Право України, no. 2021/07 (2021): 30. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-030.
Full textAbstract:
Високий ступінь ризикованості надання страхових послуг і значне зростан ня господарських операцій щодо страхового захисту зумовлює доцільність дослідження професійної фінансової діяльності у сфері страхування та актуальність зазначеної статті. Метою статті є аналіз існуючих в економіко-правовій доктрині позицій щодо страхування як виду господарських правовідносин, страхової діяльності як виду професійної фінансової діяльності. Проаналізувати співвідношення категорій “страхова послуга”, “страховий продукт” і “страховий товар”, а також сформулювати визначення поняття страхового інтересу, страхової послуги. На підставі виділених ознак запропонувати визначення страхування і страхової діяльності та її види. Авторка розглядає господарський інтерес для споживачів як потреби учасників господарських відносин у певній продукції, роботах, послугах, що задовольняються суб’єктами господарювання у процесі здійснення своєї господарської діяльності. З огляду на це, поняття страхового інтересу визначається як господарський інтерес страхувальника у захисті своїх майнових інтересів, що задовольняється страховиками/перестраховиками у результаті здійснення своєї професійної фінансової діяльності у сфері страхування. У результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що страховий продукт і страхова послуга мають різне значення, але є взаємопов’язаними категоріями, оскільки страхувальник не отримає страхову послугу, якщо не буде страхового продукту. Страхова послуга визначається як господарська операція, що здійснюється суб’єктами господарювання (страховиками/перестраховиками, товариствами взаємного страхування), з метою задоволення потреб споживачів (страхувальників) у захисті своїх майнових інтересів за рахунок спеціально створеного грошового фонду у разі настання страхових випадків. З огляду на це, пропонується в ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” послуги у сфері страхування як вид фінансових послуг замінити на страхові послуги. Сформульовані такі визначення. Страхування – це вид господарських правовідносин, що виникають між страховиком і страхувальником у процесі здійснення страхової діяльності, пов’язаної з наданням страхових послуг. Пропонується уніфіку-вати визначення страхування, що міститься у різних нормативно-правових актах і закріпити термін “страхування” за видом господарських відносин, а також вживати похідні терміни “страхова діяльність” для позначення виду професійної фінансової діяльності у сфері страхування, “страхова послуга” – для виду фінансових послуг. Страхова діяльність – це професійна фінансова діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (страховиками/перестраховиками, товариствами взаємного страхування), з метою задоволення потреб споживачів (страхувальників) у захисті своїх майнових інтересів за рахунок спеціально створеного грошового фонду у разі настання страхових випадків. Здійснено поділ професійної фінансової діяльності у сфері страхування за предметною ознакою, за змістом і за формою страхування.
45
Bilotserkovets, Nazar. "State regulation of activities of electronic trust services provider of as a party to legal relations in the field of electronic identification." Administrative law and process, no. 2(21) (2018): 42–51. http://dx.doi.org/10.17721/2227-796x.2018.2.05.
Full text
46
Korol, S. V. "ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ЗАХОДІВ ГАЗОРОЗПОДІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ЧИННИК ЇХ РОЗВИТКУ." Actual problems of regional economy development 1, no. 12 (April 11, 2016): 45–50. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.12.45-50.
Full textAbstract:
У статті розглянуто теоретичні питання формування джерел фінансування інвестицій, здійснено аналіз інвестиційних заходів за джерелами їх фінансування на газорозподільних підприємствах.
Метою статті є виявлення пріоритетних джерел фінансування інвестиційних заходів газорозподільних підприємств.
Методика дослідження. Для досягнення поставленої мети у статті використано методи теоретичного узагальнення; статистичні та фінансово-економічні методи – в процесі дослідження динаміки та структури здійснення інвестиційних заходів; табличні методи – для відображення структури основних джерел фінансування інвестиційної програми газорозподільних підприємств; логічності та порівняння – для визначення взаємозалежності між основними складовими інвестиційних джерел фінансування.
Результати. У результаті проведених досліджень шляхом критичного ретроспективного аналізу визначено структуру джерел фінансування інвестиційних заходів на газорозподільних підприємствах. Встановлено, що основними джерелами фінансування робіт інвестиційної програми є тарифи на транспортування та постачання газу, які затверджує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Подано структуру основних джерел фінансування інвестиційної програми газорозподільних підприємств. Доведено, що рівень фінансування робіт безпосередньо залежить від розміру тарифів НКРЕКП та обсягів споживання газу.
Наукова новизна статті визначається відсутністю у вітчизняному і зарубіжному напрямах дослідження виокремлення пріоритетних джерел фінансування інвестиційної програми на газорозподільних підприємствах.
Практична значущість полягає в тому, що теоретичні положення, практичні результати і висновки статті, що розкривають сутність проблеми інвестиційних джерел фінансування, можуть бути використані у діяльності газорозподільних підприємств із врахуванням сучасного стану розвитку економіки.
47
Агакарян, Р. С. "Поняття та зміст адміністративних правовідносин у сфері транспорту." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2398.
Full textAbstract:
У статті проаналізовані адміністративні правовідносини у сфері транспорту, визначено їх поняття. Публічні відносини у сфері транспорту є відносинами, що являють собою частину предмета адміністративного права. Показана відмінність адміністрування від державного управління та муніципального управління, які є основою предмета адміністративно-правового регулювання як інституту транспортного права. З визначень, які даються вітчизняними та закордонними вченими, проглядається, що в основі як адміністрування, так і публічного управління - саме державне управління і самоврядне (муніципальне) управління. Відзначено, що публічне, або державне та муніципальне, управління у сфері транспорту актуальне дотепер. Дана характеристика особливостей адміністративно-правових відносин у сфері транспорту. Адміністративно-правові відносини репрезентують юридичну форму в основному управлінських відносин і мають організаційний характер, що зумовлено організаційною сутністю публічного управління. Суб'єктами адміністративно-правових відносин у сфері транспорту виступають органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, Міністерство інфраструктури, державні служби й агентства, до повноважень яких віднесено здійснення функцій управління відповідним видом, чи об'єктами транспорту, їх працівники (посадові особи), громадські організації, які виконують завдання щодо транспорту, трудові колективи транспортних підприємств та організацій, власники транспортних підприємств, пасажири, інші фізичні особи, які через деякі обставини потрапляють у сферу взаємин з іншими суб'єктами транспортного права. Але безпосередньою умовою виникнення адміністративно-правових відносин є участь у них органів або інших суб'єктів, наділених владними повноваженнями. Адміністративно правові відносини у сфері транспорту виникають за ініціативою будь-кого з їх учасників, але дуже часто згода іншої сторони на виникнення таких відносин не є обов'язковою. У низці адміністративних правовідносин їх об'єкт складний, це організаційно-майнові відносини, що включають поведінку їх суб'єктів і майно. Є також особливості врегулювання спорів в адміністративних правовідносинах транспортної сфери (відомче їх вирішення, вирішення у спеціалізованому адміністративному суді). У сфері транспорту відносини державного управління превалюють. Загалом же адміністративно-правові відносини цієї сфери можна поділити на такі групи, як: управлінські адміністративно-правові відносини, правовідносини надання адміністративних послуг, відносини адміністративної відповідальності.
48
Чвертко, Л. А., О. А. Вінницька, and Т. О. Корнієнко. "СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ." Actual problems of regional economy development 1, no. 16 (November 25, 2020): 58–67. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.58-67.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення й узагальнення існуючих підходів до організації страхового захисту від ризиків у сфері туризму та обґрунтування перспектив його розвитку.
Під час дослідження були використані діалектичний та абстрактно-логічний методи, методи системного підходу, порівняння, спостереження, аналізу, синтезу, індукції, дедукції та ін.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти, інформація Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державної служби статистики України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, наукові публікації, інтернет-джерела.
Визначено сутність, види та значення страхування для забезпечення страхового захисту учасникам туристичного ринку. Обґрунтовано, що об’єктивна необхідність страхування у сфері туризму в Україні обумовлена не лише позитивною динамікою показників розвитку туристичної індустрії, а й урізноманітненням видів і форм ризиків, що супроводжують туристичну активність, та збільшенням кількості ризикоутворюючих факторів. Здійснено аналіз динаміки показників страхування медичних витрат, найбільшого сегменту на ринку туристичного страхування в Україні. Визначено проблеми, що виникають при страхуванні туристичних ризиків, запропоновано шляхи їх розв’язання. З огляду на значимість туристичного сегмента страхового ринку для економіки країни та ситуацію, що склалася на тлі пандемії COVID-19, окреслено напрями розвитку туристичного страхування в Україні; обґрунтовано необхідність оптимізації асортиментного ряду, поліпшення якісних характеристик та конкурентоспроможності наявних, а також розробки нових страхових продуктів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у вдосконаленні теоретичних засад механізмів страхового захисту учасників туристичної діяльності, оцінці стану страхування ризиків вітчизняної туристичної сфери та обґрунтуванні напрямів підвищення його результативності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання теоретичних висновків і практичних рекомендацій для подальшого розвитку страхування у туристичній галузі. Результати дослідження можуть бути корисними страховикам та суб’єктам туристичної індустрії для покращення показників їхньої діяльності.
49
Сапожник, Д. І., and Л. Б. Демидчук. "ЗАХИСТ СПОЖИВЧОГО РИНКУ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТОР У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СПОЖИВАЧІВ З БОКУ ДЕРЖАВИ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 64 (October 7, 2021): 108–15. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-17.
Full textAbstract:
Розглянуто механізм державного контролю якості продукції як фактор захисту прав спожи-вачів. Охарактеризовано правовий статус споживача на сучасному етапі становлення ринкової економіки. Виявлено ряд проблем, пов’язаних із невідповідністю продукції споживчим вимогам. Запропоновано заходи для підвищення ефективності механізму державного контролю за якістю товарів і послуг у сфері захисту спо живчого ринку. Названо причини того, що виробники товарів, торговельні організації та організації обслугову-вання, а також інші підприємці, використовуючи своє становище на споживчому ринку, порушують права й інтереси споживачів, пропонуючи їм продукцію з явними і прихованими недоліками, з сурогатами з простроче-ним терміном придатності, з недостовірною інформацією про склад, основні властивості, виробника тощо. Показано, що державне регулювання якості в розвинених країнах здійснюється послідовно і суворо, що насті-льки ж необхідно Україні, але внаслідок дій лобістів від промисловості постійно скорочується. Показано, що окремі контрольно-наглядові функції ліквідованих державних контролюючих органів в Україні були передані Держпродспоживслужбі України, що знаходиться у підпорядкуванні Міністерства економіки і здійснює конт-рольно-наглядові функції за виконанням законів у сфері забезпечення прав споживачів, дотримання санітарно-го законодавства та правил продажу товарів, причому в основному харчового та тотожних призначень. Од-нак здійснювати контрольні закупівлі їй заборонено, що істотно обмежує реалізацію контрольно-наглядових функцій. Наслідком такого “розмаїття” відповідальності неминуче стають численні (свідомі або несвідомі) помилки, які призводять до її ослаблення, незадовільного стану з якістю товарів народного споживання на національному ринку. Зроблено висновок, що здійснення реформування системи державного контролю в сфері споживчого ринку може відбуватися за наступними напрямками: усунення і недопущення в майбутньому нее-фективного дублювання повноважень і дій відповідних контролюючих органів; формалізація процедури прове-дення інспекцій (перевірок), включаючи створення чіткої шкали штрафів і покарань, а також прозорість за-стосування інших видів санкцій; створення випробувальної лабораторної бази в кожному регіоні; створення відкритих регіональних інформаційно-аналітичних систем або центрів; створення можливості для недержав-ного (споживчого) контролю на ринку за умови виключення можливості заподіяння шкоди сумлінним учасни-кам ринку.
50
Balin, V. A. "Державне регулювання ринку автотранспортних послуг у Польщі." Public administration aspects 2, no. 5-6 (June 24, 2014). http://dx.doi.org/10.15421/151437.
Full textAbstract:
Проаналізовано досвід державного регулювання ринку автотранспортних послуг в Польщі, адаптацію національного законодавства у цій сфері до стандартів ЄС. У цьому зв’язку особлива увага приділена аналізу положень Закону Республіки Польща «Про автомобільний транспорт», зокрема щодо умов і порядку ліцензування економічної діяльності в галузі автомобільного транспорту та організації контролю за виконанням перевізниками всіх норм і правил у роботі. Розкрито порядок контролю за дотриманням режиму праці і відпочинку водіїв транспортних засобів. Значне місце відведено висвітленню історії створення та розвитку Головної дорожньо-транспортної інспекції Республіки Польща, нормативно-правовому забезпеченню її роботи. Охарактеризовано структуру Головної дорожньо-транспортної інспекції, особливості функціонування та повноваження територіальних підрозділів, порядок добору кадрів та їх професійного навчання.