Academic literature on the topic 'Державна цілісність'

Автор дослідження на основі аналізу наукової літератури визначає суспільно-політичні чинники та їх вплив на розвиток педагогічної освіти. У дослідженні проаналізовано суб’єктивні й об’єктивні, внутрішньополітичні, соціально-економічні фактори, які впливають на розвиток освіти. Визначено взаємопов’язані компоненти функціонування освітніх закладів та чинники, які впливають на освітній процес. Автор публікації доводить, що освітня галузь знаходиться під впливом низки чинників, головними серед яких є держава, суспільство і педагогічна наука. Зміни в державі й світі, нові ідеї, концепції, зразки кращого освітнього досвіду завжди впливають на стан освіти в країні. Будь-яка влада за допомогою державних механізмів прагне, аби молоде покоління засвоїло культурно-історичну традицію народу, інтегрувалося в державну цілісність та ідентифікувало себе як лояльного громадянина. Крім того, держава прямо або опосередковано визначає освітні стандарти. У дослідженні з’ясовано, що проблема ролі освіти, передусім зумовлена соціальними потребами та соціальними функціями, які вона виконує. В свою чергу педагогічна наука обґрунтовує принципи, методи й організаційні форми освітнього процесу, потребу вести постійний пошук ефективних форм, методів і прийомів навчання, а також удосконалення стандартів, програм і розробку нових освітніх методик. Ключові слова: державна та освітня політика, суспільство, наука, педагогічна освіта.

Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин. Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів. Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет. Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування. Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.

У статті автор здійснив дослідження поняття «кібершпигунство» на основі аналізу концепту «шпигунство» в його теоретичному сенсі, а також застосуванні сучасних шпигунських технологій у кіберпросторі. Актуальність дослідження зумовлена не лише значним збільшенням випадків нелегального втручання в персональні системи, а також перехоплення інформації з боку кримінальних структур і терористичних організацій, але й системним, цілеспрямованим впливом державних або квазідержавних структур на державні системи, критичну інфраструктуру, хід виборів або конституційний лад. При цьому важливими аспектами дослідження стали такі: врахування сучасних суспільно-політичних змін у законодавчому регулюванні обігу секретної інформації, максимальна конкретизація та уніфікація понятійно-категорійного апарату, що застосовується в диспозиції норми, а також дотримання усталених принципів законодавчої техніки та використання наявної зарубіжної практики, норм і доктрин. Запропоновано авторське розуміння кібершпигунства: це злочинна діяльність, яка здійснюється шляхом таємного вистежування, розшуку, збирання, викрадання та передачі інформації, що становить державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства в кібернетичному просторі. Встановлено, що об'єктом кібершпигунства є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека та кібернетичний простір загалом. З об'єктивної сторони шпигунство виражається в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю. Із суб'єктивної сторони кібершпигунство характеризується прямим умислом. Суб'єкт злочину спеціальний - іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку. Наголошено на тому, що це злочинне діяння повинно бути закріплене на законодавчому рівні - не лише національному, але й міжнародному, з метою уніфікації та можливості приведення наявних норм в єдине ціле.

У статті досліджено особливості інституту правонаступництва держав у доктринах україн- ських і зарубіжних вчених, законодавчих актах і у практиці реалізації на прикладах держав. У дослідженні використано порівняльно-правовий і формально-догматичний методи, а також метод історико-правового дослідження. Доведено, що за 30 років незалежності в Україні не реалізовано політико-правову складову правонаступництва держави у контексті визнання України правонаступником державних утворень періоду 1917–1920 рр, що зараз є ґрунтом зазіхань на суверенітет і територіальну цілісність України. Показано дискусії вчених щодо розуміння інституту правонаступництва, які зосереджені в основному навколо правонас- тупництва щодо міжнародних договорів, а також правонаступництва держав щодо майна, надано характеристику міжнародно-правовим і національним актам регулювання реалізації правонаступництва. Представлено авторське бачення поняття правонаступництва держави. За допомогою порівняльно-правового методу досліджено практику реалізації інституту пра- вонаступництва у таких державах, як Латвія, Литва, Естонія, Азербайджан, Грузія і Украї- на. Цей порівняльно-правовий та історико-правовий аналіз засвідчив, що згадані держави, окрім України, у своїх конституційних і декларативних актах при поновленні державнос- ті одразу закріпили статус правонаступництва за національними державними утвореннями початку ХХ ст., засудили окупацію СРСР їхніх територій та вказали іншу інформацію про національні уряди, які продовжили державотворчу діяльність в еміграції періоду окупації СРСР. Надано характеристику актів поновлення державності цих країн у контексті визнання етапів національного державотворення як предмету правонаступництва держав. За допомо- гою формально-догматичного методу було проаналізовано вітчизняне законодавство у даній сфері, у результаті чого констатовано необхідність внесення змін і доповнень у Конститу- цію України щодо закріплення правонаступництва України не від УРСР, а від національних державних утворень періоду визвольних змагань 1917–1920 рр. Представлено перспективи подальших досліджень щодо удосконалення законодавчого закріплення правонаступництва України.

Статтю присвячено проблемам формування й ефективності реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО. Шляхом повного та всебічного аналізу науково-аналітичної літератури та окремих положень діючого законодавства зроблено висновок, що до числа найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту слід віднести: рівень їх результативності, який можна визначити на підставі співставлення наслідків реалізації державної політики та ступеня вирішення соціально-економічних проблем; цілісність механізму, який функціонує за таких елементів як економічна, соціальна, комунікативна складова, ефекту соціальної політики. Запропоновано до критеріїв формування та ефективності реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО віднести: критерій “достатності забезпечення необхідними ресурсами” як основоположна засада державно-регуляторної політики, а також інші критерії, які опосередковано визначають ступінь ефективної державної діяльності, наприклад справедливість забезпечуваних державою прав та гарантій; результативність та ефективність, а також здатність держави відстоювати й гарантувати права й свободи громадян.

У статті досліджується питання кібербезпеки Канади, характеризується комплекс заходів нормативно-правового, військово-політичного характеру щодо формування канадської стратегії інформаційної політики та механізмів захисту системи національної безпеки країни. Характеризуються програмні документи, спрямовані на удосконалення кібербезпеки Канади та опрацьовані директиви, які вплинули на модернізацію збройних сил країни, активну участь у миротворчих і контртерористичних операцій в кризових регіонах світу. Показано, що стратегія кібербезпеки Канади дозволяє захистити цілісність урядових систем і національних критичних активів, ефективно боротися з кіберзлочинами та захищати канадців при щоденному використанні ними інформаційного простору. Наголошується на міжнародній співпраці Канади в плані захисту національного простору країни, консолідація зусиль з блоком НАТО і його членами у стримуванні Росії. Проаналізована медична місія канадських лікарів у допомозі українськими військовослужбовцям, а також розкривається значення канадської допомоги у боротьбі з кремлівською пропагандою в галузі кібербезпеки. Автор прийшла до висновку, що модернізація канадської економіки, державна фінансова підтримка, технологічні інновації, належна нормативно-правова база та партнерські зв’язки між усіма рівнями влади серйозним чином вплинули на створення стандартів в сфері системи національної безпеки Канади. В цьому важливу роль відіграє політика формування захисту кіберсередовища, що спрямована на покращення інтересів канадців і національної економіки.

У статті досліджується питання кібербезпеки Канади, характеризується комплекс заходів нормативно-правового, військово-політичного характеру щодо формування канадської стратегії інформаційної політики та механізмів захисту системи національної безпеки країни. Характеризуються програмні документи, спрямовані на удосконалення кібербезпеки Канади та опрацьовані директиви, які вплинули на модернізацію збройних сил країни, активну участь у миротворчих і контртерористичних операцій в кризових регіонах світу. Показано, що стратегія кібербезпеки Канади дозволяє захистити цілісність урядових систем і національних критичних активів, ефективно боротися з кіберзлочинами та захищати канадців при щоденному використанні ними інформаційного простору. Наголошується на міжнародній співпраці Канади в плані захисту національного простору країни, консолідація зусиль з блоком НАТО і його членами у стримуванні Росії. Проаналізована медична місія канадських лікарів у допомозі українськими військовослужбовцям, а також розкривається значення канадської допомоги у боротьбі з кремлівською пропагандою в галузі кібербезпеки. Автор прийшла до висновку, що модернізація канадської економіки, державна фінансова підтримка, технологічні інновації, належна нормативно-правова база та партнерські зв’язки між усіма рівнями влади серйозним чином вплинули на створення стандартів в сфері системи національної безпеки Канади. В цьому важливу роль відіграє політика формування захисту кіберсередовища, що спрямована на покращення інтересів канадців і національної економіки.

Розглядаються питання, пов’язані із сутнісними особливостя- ми субсидіарності як важливішого принципу поділу влади і розподілу влад- них повноважень. Увага акцентується на тому, що субсидіарність забезпечує ефективне функціонування влади, що дає можливість максимально демо- кратизувати, децентралізувати державне управління за рахунок якомога ді- євішої діяльності місцевого самоврядування. Доводиться, що взаємодія між державними органами влади і органами місцевого самоврядування базуєть- ся на ряді принципів, які поділяють владу і розділяють владні повноважен- ня і, одночасно, забезпечують цілісність, єдність державної влади. Обґрун- товуються положення, пов’язані з правовим закріпленням розмежованих повноважень державної влади і місцевого самоврядування. Підкреслюється, що існує різна практика надання центром повноважень органам місцевого самоврядування: принцип позитивного регулювання, принцип негативного регулювання. Розкриваються особливості двох способів вибудови взаємин центру і регіонів: а) делегування повноважень; б) передача повноважень з поясненням їх специфіки та особливостей. Робиться акцент на тому, що цен- тральні органи державної влади передають на місця ті державні повноважен- ня, які оптимальніше вирішуються саме місцевими самоврядними органами і структурами і які, до того ж, нераціонально вирішувати в центрі. Поясню- ється характер і особливості механізмів взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування, завдяки якому є можливість залучати до питань і процесів державного управління максимальну кількість громадян, а також підвищувати роль громадянського суспільства в управлінні справами держави і суспільства.

Нині існує необхідність проведення порівняльно-правового дослідження правових систем сучасного світу з метою виявлення їх спільних рис та відмінностей, а також визначення явищ, які не мають якостей правової системи. Важливим загальнотеоретичним питанням є вироблення єдиної термінології для позначення різних правових систем. Метою статті є аналіз різноманітних правових систем світу, виявлення їх особливостей, відмежування від позаправових явищ, а також вироблення відповідного термінологічного позначення. Правову систему автор визначає як сформовану під впливом об’єктивних закономірностей розвитку певної соціальної спільноти сукупність всіх її правових явищ, які перебувають у стійких зв’язках між собою та з іншими соціальними сис темами, що забезпечує її цілісність і правонаступність. Розглядаються ознаки та структура правової системи, розуміння яких дає змогу аналізувати різні об’єкти на наявність необхідних елементів та досліджувати їхні особливості. Найбільш поширеною право вою системою світу є національні правові системи, які утворюються у межах кожної держави. На 2018 р. таких систем нараховується 194. У межах націо нальних систем можуть утворюватися субнаціональні правові системи, які найчастіше існують у федеративних країнах. Проте є випадки формування таких систем у межах країн з унітарним державним устроєм (Данія, Китай, Велика Британія тощо), які мають регіони з особливим автономними правами. Правові системи, що виходять за межі певної держави, позначаються як наднаціональні. Вони, зі свого боку, поділяються на міжнародні та релігійні. У статті висвітлюється одна з найбільш нагальних проблем сучасності – існування державоподібних утворень, які претендують на визнання власної державності та відповідної правової системи. Аналіз їхніх особливостей та структури дає можливість дійти висновку, що не всі вони фактично створюють державність та правову систему. Автор розрізняє квазінаціональні правові системи, що реально функціонують у невизнаних державах, та псевдоправові, що лише імітують зовнішні ознаки правової системи. Таким чином, на правовій карті сучасного світу необхідно розрізняти достатньо складну сукупність правових систем, які мають різне походження, особливості та значення. Національні правові системи у сучасному світі є найбільш розвинутими системами права, які фактично утворюють каркас світового правопорядку. Будь-які інші правові системи можуть ефективно діяти лише у співпраці з національним правом. Крім національних необхідно розрізняти субнаціональні та наднаціональні правові системи. Останні можуть поділятися на міжнародні (утворені групами держав) та релігійні (утворені відповідними релігійними громадами). Правові системи невизнаних держав світу позначаються як квазінаціональні. Від правових систем світу необхідно відмежовувати явища, які лише намагаються імітувати державу і право, але фактично мають псевдодержавний та псевдоправовий характер.

Пріоритетними завданнями державної політики в безпековому вимірі є: захист суверенітету і територіальної цілісності України, безпека її прикордонного простору, піднесення економіки країни, забезпечення особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини та громадянина, викорінення злочинності, вдосконалення системи державної влади, зміцнення законності й правопорядку та збереження соціально- політичної стабільності суспільства, зміцнення позицій України у світі, підтримання на належному рівні її оборонного потенціалу та обороноздатності, радикальне поліпшення екологічної ситуації.

Кончук Н. С. Кримінальна відповідальність за державну зраду: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Кончук Наталія Сергіївна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ МВС України, 2019. - 218 с.
Дисертація є першим в Україні комплексним кримінально-правовим дослідженням державної зради, що дало змогу отримати певні науковотеоретичні результати, вагомі і для науки, і для діяльності правозастосовних органів, а також для вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України. На підставі отриманих результатів доведено необхідність диференціювати кримінальну відповідальність за державну зраду з урахуванням виду суб’єкта цього злочину та встановити відповідальність військовослужбовців та службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, у кваліфікованому складі злочину. Констатовано, що кримінальній відповідальності за державну зраду повинні підлягати також особи, які мають громадянство України та приналежність до громадянства іншої держави (інших держав) одночасно. Обґрунтовано, що суб’єкт вчинення державної зради способом переходу на бік ворога може бути лише спеціальноконкретним (якому, крім загальних і спеціальних ознак, на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, притаманні додаткові конкретно-визначені ознаки), оскільки перейти з однієї сторони («своєї») на ворожу може той, хто належить до воюючої сторони, є супротивником на війні, у воєнних діях. З’ясовано стан теоретичного дослідження кримінальної відповідальності за державну зраду. Короткий огляд кримінально-правової літератури засвідчив, що кримінальна відповідальність за державну зраду нині ще не достатньо вивчена. Досліджено історію розвитку кримінальної відповідальності за державну зраду в пам’ятках українського кримінального права. Відтак встановлено, що проблема кримінальної відповідальності за державну зраду була актуальною одвіку. Але законодавча регламентація відображає рівень юридичної техніки. Тому відповідна спеціальна норма відображається у законодавстві з часів раннього середньовіччя. Окреслено закономірності у розвитку кримінальноправової регламентації: поява «нових» способів державної зради та їх деталізація; утвердження принципу колективної відповідальності, за яким покаранню підлягали усі члени сім’ї зрадника. Проаналізовано зарубіжний досвід регламентації кримінальної відповідальності за державну зраду. Визначено низку спільних ознак кримінального законодавства зарубіжних держав із КК України (передбачення спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності; відсутність кваліфікуючих ознак державної зради) та відмінних (передбачення у законодавці КК зарубіжних держав діянь, що охоплюються поняттям державної зради, які не вказані у КК України; сувора міра покарання за державну зраду; наявність інших умов звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду). Визначено об’єкт і предмет складу злочину «державна зрада». Констатовано, що злочин, передбачений ст. 111 КК України, враховуючи його безпосередній об’єкт, необхідно віднести до так званих «багатооб’єктних» злочинів, які одночасно заподіюють шкоду декільком групам суспільних відносин, які є альтернативними та цілком самостійними об’єктами відповідного складу злочину. Предметом складу злочину «державна зрада» є відомості, що становлять державну таємницю, які чітко визначені у сферах, в яких вона може існувати (у сфері оборони; економіки, науки і техніки; зовнішніх відносин, у сфері державної безпеки й охорони правопорядку). Відтак, якщо громадянин України, який передав іноземній державі, іноземній організації чи їхнім представникам інформацію, яка не відповідає будь-якій із ознак державної таємниці, то такі дії не підлягають кримінальній відповідальності за державну зраду, вчинену способом шпигунства. Проаналізовано особливості об’єктивної сторони складу злочину «державна зрада». Він описаний як формальний склад злочину, що свідчить про те, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є лише суспільно небезпечне діяння. Констатовано, що перехід на бік ворога та шпигунство можуть бути вчинені і шляхом дії, і бездіяльності; і за попередньою пропозицією представника іноземної держави, і з власної ініціативи громадянина України. Державна зрада, вчинена способом надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, вчиняється шляхом як активних, так і пасивних дій. Встановлено, що суб’єкт державної зради є спеціальним. Державну зраду може вчинити фактично кожна особа, котра наділена загальними (фізична, осудна чи обмежено осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку) та спеціальною (наявність громадянства України) ознаками суб’єкта складу злочину, – від Президента України до пересічної людини. Наявність громадянства іншої держави не означає, що особа автоматично втрачає громадянство України, оскільки існує відповідна процедура припинення громадянства України. Однак норми про втрату громадянства складно застосовувати на практиці, зважаючи на відсутність механізму підтвердження отримання іноземного громадянства, оскільки часто трапляються випадки, коли інша держава не визнає за обов’язок повідомляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Встановлено особливості суб’єктивної сторони складу злочину «державна зрада». Зокрема, констатовано, що державна зрада вчиняється виключно з прямим умислом, оскільки відповідний злочин описаний як такий, що має формальний склад. Прямий умисел також випливає з його мети – спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Визначено групи суміжних складів злочинів (ст.ст. 114, 231, 232, 232-1, 328, 330, 422, 427, 429, 430, 431 КК України) зі злочином «державна зрада», а також наведено їхні спільні й, головне, розмежувальні ознаки. Ключовою розмежувальною ознакою слід визнавати мету вчинення державної зради, зокрема спричинення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Проаналізовано особливості призначення покарання за державну зраду. Встановлено, що щодо осіб, які вчинили державну зраду, можуть застосовуватися такі форми кримінальної відповідальності, як осуд з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання, а також осуд з умовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання. Водночас кримінальна відповідальність у формі осуду без призначення покарання не може застосовуватись, оскільки це суперечитиме положенням чинного кримінального процесуального законодавства, відповідно до якого у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, зазначається покарання, призначене за кожним із обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом. Визначено передумови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або збройного конфлікту, що має вияв у наданні згоди на таке співробітництво; готування до шпигунства (отримання злочинного завдання і надання згоди на його виконання) та готування до надання допомоги іноземній державі, іноземній організації чи їхнім представникам у проведенні підривної діяльності проти України (отримання злочинного завдання і надання згоди на його виконання), за умови, що ці діяння були вчинені за попереднім завданням іноземної держави. Запропоновано передбачити звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду у таких випадках: 1) якщо громадянин України чи особа, яка має громадянство України та приналежність до громадянства іншої держави (інших держав) одночасно, припинили вчинення дій (бездіяльності), спрямованих на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, хоча можливість доведення злочину до кінця існувала; 2) не завдано шкоди національній безпеці України; 3) добровільно повідомлено органи державної влади про вчинене. The thesis is the first comprehensive criminal-law investigation of treason in Ukraine. As a result of the work, certain scientific and theoretical results were obtained which are important not only for science but also for the activity of law enforcement bodies as well as for improving the provisions of the current criminal legislation of Ukraine in this part. On the basis of the results obtained during the research, the necessity to differentiate the criminal liability for the treason, taking into account the type of the subject of the crime, and establish the responsibility of the servicemen and officials who occupy a particularly responsible position, in the qualified composition of the crime, has been proved. It was stated that persons who have the citizenship of Ukraine and at the same time have belonging to another state (other states) should also be subject to criminal liability for state treason. It is substantiated that the subject of the commission of a state treason, the way of passing to the side of the enemy, can only be a special-concrete one (which, in addition to general and special features, at the time of the commission of a socially dangerous act, has additional specific, definite features), since the transition from one side («Its») to the enemy, one who belongs to the belligerent side, is an opponent in the war, in hostilities. The state of theoretical study of the issue of criminal responsibility for state treason was conducted. A brief review of criminal literature has given an opportunity to conclude that the issue of criminal responsibility for state treason is one of those who have not been properly resolved. The history of the development of criminal responsibility for state treason in the monuments of Ukrainian criminal law is researched. The problem of criminal responsibility for state treason was relevant forever. But the legislative framework reflects the level of legal technology. Therefore, the relevant special rule is reflected in the legislation since the early Middle Ages. The following regularities in the development of criminal-legal regulation are revealed: the appearance of «new» methods of treason and their greater detail; assertion of the principle of collective responsibility in accordance with which all family members of the traitor should be punished. The foreign experience of the regulation of criminal responsibility for state treason has been analyzed. A number of common features of the criminal law of foreign countries from the Criminal Code of Ukraine (foreseeing a special type of exemption from criminal liability, lack of qualifying attributes of state treason) and various (foreseeing in the legislator of the Criminal Code of foreign states the acts covered by the concepts of state treason which are not specified in the Criminal Code of Ukraine; strict punishment for state treason; availability of other conditions for exemption from criminal liability for state treason). The object of the crime «State treason» is determined. It is stated that the crime provided for in art. 111 of the Criminal Code of Ukraine, taking into account its direct object, should be attributed to so-called «multi-objective» crimes, which at the same time cause damage to several groups of social relations, which are alternative and completely independent objects of the corresponding crime. The state of treason is the subject of the crime of state treason, which is clearly defined in the areas in which it can exist (in the field of defense, economy, science and technology, external relations, in the field of state security and law and order). Accordingly, if a citizen of Ukraine, who has provided information to a foreign state, a foreign organization or their representatives that does not correspond to any of the signs of state secrets, is not subject to criminal liability for state treason committed in a way of espionage. The peculiarities of the objective side of the crime «State treason» are analyzed. It is described as a formal crime, indicating that the obligatory indication of the objective side is only a socially dangerous act. It was stated that the transition to the enemy's side and espionage can be committed both by action and inaction; on the basis of a previous proposal by a representative of a foreign state, and on his own initiative, a citizen of Ukraine. State treason committed in a way to assist a foreign state, a foreign organization or their representatives in carrying out subversive activities against Ukraine, is committed both through active and passive actions. It is established that the subject of treason is special. In fact, every person who has a general (physical, convicted or limited convicted person under the age of sixteen) and a special (presence of citizenship of Ukraine) of a crime subject, starting from the President of Ukraine and ending with ordinary residents, can actually commit treason. The presence of the citizenship of another state does not mean that a person automatically loses Ukrainian citizenship, as there is an appropriate procedure for termination of citizenship of Ukraine. However, the rules on the loss of citizenship are difficult to apply in practice, in the absence of a mechanism for confirming the receipt of foreign citizenship, since there are often cases where another state does not recognize its obligation to inform Ukraine of granting its citizenship to one or another person. The peculiarities of the subjective part of the crime «State treason», committed solely with direct intent, are investigated, since the corresponding crime is described as having a formal composition. Direct intent is also followed from its purpose – to cause damage to sovereignty, territorial integrity and inviolability, defense capability, state, economic or informational security of Ukraine. Groups of adjacent syllables of crimes are identified (Article 114, Article 231, Article 232, Article 222-1, Article 338, Art.330, Art. 422, Art.427, Art.429 Art.430 Art.431 of the CC of Ukraine) with the crime of treason as well as their general and, most importantly, demarcation features. A key distinguishing feature should be the purpose of committing state betrayal, and in particular, causing damage to sovereignty, territorial integrity and inviolability, defense capability, state, economic or informational security of Ukraine. Peculiarities of punishment for state treason are analyzed. It has been established that, in relation to persons who committed treason, there may be forms of criminal liability in the form of condemnation with the appointment and execution (serving) of the punishment, as well as the condemnation of conditional non-execution (release from serving) of the punishment. Regarding criminal liability in the form of a condemnation without a punishment, it can not be applied as it would be contrary to the provisions of the current criminal procedural law, in accordance with which, in the operative part of the sentence, if the person is found guilty, the punishment imposed on each of the charges is indicated, which has been certified by the court, and the final measure of punishment chosen by the court. The preconditions for the release from criminal responsibility for state betrayal are defined: the transition to the enemy's side in conditions of martial law or armed conflict is expressed in giving consent to such cooperation; preparation for espionage (receiving a criminal assignment and giving consent to its execution) as well as preparation to render assistance to a foreign state, foreign organization or their representatives in conducting subversive activities against Ukraine (receiving a criminal offense and granting consent to its execution), provided that these acts were committed on the basis of a preliminary task of a foreign state. A release from criminal liability for treason against the state is proposed to be provided in the following cases: 1) if a citizen of Ukraine or a person having simultaneously the citizenship of Ukraine and the citizenship of another state (other states), have ceased the commission of actions (omission to act) aimed at harming the sovereignty, territorial integrity and inviolability, defense capability, state, economic or information security of Ukraine, although the possibility of the crime consummation existed; 2) the national security of Ukraine is not harmed; 3) the state authorities are voluntarily informed of the committed crime.

1.Шевченко А. Р. Принципове позиціонування окремих інституціональних питань зовнішньої політики Швеції / А.Р. Шевченко // Політ2010. Сучасні проблеми наук : зб. тез Х Міжнарод. наук.-практ. конф. молодих учених і студентів, (м. Київ, 7–9 квіт. 2010 р.). – К. : НАУ, 2010. – С. 192 2. Мельник О. Чернова А. Нові виклики та загрози вимагають нових підходів до оборони: досвід Швеції / Мельник О., Чернова А. - «Національна безпека і оборона» №1, 2009 р. - С.35. 3. Пабат А. Стратегічний менеджмент конкурентоспроможності національної економіки в перспективі євроінтеграції / А.Пабат, С.Хамініч // Економіст. - 2005. - № 12. - С.59- 62.
Considering the Swedish model of a “neutral” state as an experience for Ukraine, it should be noted that Sweden belongs to the small group of countries that build their foreign policy on the values of human rights, democracy and international cooperation.International law and democratic values are key principles that determine Sweden’s interests in relations with other countries. Sweden opposes isolationism and selfishness in international politics. According to the Swedish Foreign Ministry, Swedish foreign policy must remain active, fearless and constructive.At present, the main priority of the government’s foreign policy is to preserve a principled and cohesive European Union, Sweden’s “most important foreign policy arena.”
Розглядаючи шведську модель «нейтральної» держави як досвід для України, слід зазначити, що Швеція належить до невеликої групи країн, які будують свою зовнішню політику на цінностях прав людини, демократії та міжнародного співробітництва. цінності - це ключові принципи, що визначають інтереси Швеції у відносинах з іншими країнами. Швеція виступає проти ізоляціонізму та егоїзму в міжнародній політиці. На думку шведського МЗС, шведська зовнішня політика повинна залишатися активною, безстрашною та конструктивною. На сьогодні головним пріоритетом зовнішньої політики уряду є збереження принципового та згуртованого Європейського Союзу, "найважливішої зовнішньополітичної арени Швеції"

У роботі проаналізовано історіографію та джерельну бази дослідження, встановлено особливості комплектації, бойової підготовки та озброєння військових підрозділів для їх участі у АТО; розкрито хід та результати основних бойових операцій на території Луганської і Донецької областей у 2014 -2015 роках; з'ясовано роль волонтерських організацій у забезпеченні боєздатності військових підрозділів України у 2014-2015 рр.
The historiography and source base of the research are analyzed in the work, the peculiarities of staffing, combat training and armament of military units for their participation in the anti-terrorist operation are established; the course and results of the main combat operations on the territory of Luhansk and Donetsk regions in 2014-2015 are revealed; the role of volunteer organizations in ensuring the combat capability of military units of Ukraine in 2014-2015 was clarified.