Journal articles on the topic 'Державна політика в галузі охорони праці'

Метою статті є аналіз праць українських вчених, присвячених питанням правової охорони та збереження культурної спадщини, їх систематизація і виділення основних напрямків дослідження. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі стану дослідження питань правової охорони культурної спадщини українськими вченими з часу здобуття незалежності України. Проаналізовані наукові праці систематизовано за проблемним принципом і виділено основні напрямки досліджень. Доведено, що питання правової охорони культурної спадщини досліджувалися не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін. Висновки. Аналіз праць українських вчених дає підстави стверджувати, що питанням охорони та збереження культурної спадщини за роки незалежності України присвячено кілька десятків монографій і дисертаційних досліджень, кількість наукових статей вже перелічується сотнями, ще більше оприлюднених наукових повідомлень і тез виступів на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, семінарах та інших наукових і експертних форумах. При цьому проблематика правової охорони культурної спадщини досліджувалася не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін. Аналіз наукових праць дав змогу виокремити такі основні напрямки наукових досліджень: 1) узагальнюючі й теоретичні праці з питань охорони культурної спадщини; 2) праці, присвячені міжнародно-правовій охороні культурної спадщини; діяльності міжнародних організацій та інституцій; питанням реституції об’єктів культурної спадщини; 3) праці, присвячені зарубіжному досвіду законодавчого забезпечення та політиці держав/держави у сфері охорони культурної спадщини; порівняльні дослідження зарубіжного й українського законодавства; 4) праці з конституційного й адміністративного права України, пов’язані із забезпеченням культурних прав людини, політикою держави та діяльністю національних інституцій у сфері охорони культурної спадщини; 5) праці, присвячені проблемі відповідальності (адміністративної, кримінальної, цивільної) за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини; 6) праці, які висвітлюють регіональні особливості правової охорони культурної спадщини в Україні.

Мета: обґрунтувати шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства. Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети у роботі застосовували загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, інтерпретації наукових даних, а також системний і структурно-функціональний підходи. Інформаційною базою дослідження стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних спеціалістів із державно-приватного партнерства та менеджменту. Результати. Кадри визначено як один з основних ресурсів реформування університетських клінік. Розкрито причини кадрового дисбалансу в галузі охорони здоров᾽я і негативні наслідки цього. Показано наявність проблеми низької ефективності використання кадрових ресурсів у системі охорони здоров᾽я і відсутність відповідних умов для здійснення професійної діяльності медичного персоналу. Доведено, що для вирішення проблем кадрової політики в охороні здоров᾽я України, у першу чергу, необхідні фінансові та матеріально-технічні ресурси, які на сьогодні можна отримати тільки за рахунок приватного інвестора. Таким чином, в існуючій економічній ситуації України для розвитку університетських клінік, як лікувальних баз університетів, необхідно переходити на державно-приватні підприємства. У статті представлено шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства. Висновки. З урахуванням досвіду країн Заходу та економічної ситуації в Україні обґрунтовано більш ефективні шляхи вирішення проблем кадрової політики в університетській клініці на принципах державно-приватного партнерства.

У статті розглядається проблема правового регулювання застосування допоміжних репродуктивних технологій. Проаналізовано праці науковців із даної теми, а також досліджено законодавство, без чого повне розуміння даної теми було б неможливим. В умовах демографічної кризи гостро постає питання допомоги у випадку безплідного шлюбу. Стан народжуваності та демографічні процеси вимагають нових розробок, із чим успішно справляється галузь медицини, однак потребують уваги правові аспекти застосування програм допоміжних репродуктивних технологій. Репродуктивні права є частиною природних прав, які повинні бути врегульованими та забезпеченими нормативно. Допоміжні репродуктивні технології є одним із вагомих досягнень людства та дієвим механізмом вирішення проблеми безплідності. За допомогою застосування ДРТ вирішується так зване «соціальне безпліддя», що викликане не медичними показниками, а відсутністю партнера. ДРТ на практиці випереджає формування правової бази в цій галузі. Чинні нормативно-правові акти в Україні стосовно допоміжних репродуктивних технологій загалом спрямовані на закріплення права на застосування ДРТ та регулювання медичної сторони даного питання, залишаючи юридичний аспект без належної уваги. Проблема охорони репродуктивного здоров'я та репродуктивних прав людини й громадянина, включно із правом на використання ДРТ, являє собою найважливіший напрям державної політики, і саме на державу покладено обов'язок її належного юридичного забезпечення. Правова база ДРТ потребує подальшого розвитку та вдосконалення. Особи, що потребують медичних послуг у спеціалізованих установах, які втілюють методи ДРТ, мають знати актуальний стан українського законодавства в цій галузі, яке б мало беззаперечний характер та чіткий механізм його правового беззастережного застосування.

У статті охарактеризовано теоретичні засади державної кадрової політики та сучасні тенденції її розвитку. Доведено, що кадри відіграють ключову роль у вирішенні проблемних питань розвитку медичної галузі. Виокремлено основні чинники впливу на формування державної кадрової політики. Визначено, що серед невідкладних завдань, що стоять перед системою охорони здоров’я в Україні, першочергово потребує вдосконалення кадрова політика. З’ясовано, що кадровий потенціал є найвагомішою складовою ресурсного забезпечення системи охорони здоров’я. Обґрунтовано необхідність професійної підготовки кадрів вищих медичних навчальних закладів в Україні. Доведено, що шляхом втручання держави в усі напрями підготовки кадрів для системи охорони здоров’я в перспективі можливі реальні зміни в кількості хворих та відповідно зменшення показника смертності населення й підвищення якості надання медичних послуг. Визначено актуальність підвищення рівня професіоналізму кадрів сфери охорони здоров’я, у тому числі кадрів – представників середнього медичного персоналу у контексті реформування системи охорони здоров’я України. Виявлено, що стратегічні зміни в механізмі державного управління системи охорони здоров’я є необхідною передумовою побудови країни кардинально нової генерації із здоровим населенням. Окреслено основні напрями, за якими може формуватися державна політика у сфері охорони здоров’я України в подальшій перспективі. Доведено, що перспективність досліджень аналогічної тематики та важливість кардинальних змін висуває на перший план необхідність удосконалення й оновлення державної кадрової політики в системі охорони здоров’я відповідно до новітніх вимог та викликів сучасного світу. Адже головними завданнями розвиненої держави є побудова дієвої моделі системи охорони здоров’я, покращення рівня здоров’я населення та забезпечення розвитку здорової української нації.

Визначено основні підходи до участі деpжави у фоpмуванні політики зайнятості: 1) участь деpжавних оpганів в регулюванні ринку пpа- ці, пpи якому вони беpуть на себе лише ті функції, які не можуть бути вико- нані pинковими механізмами; 2) зaходи aктивного впливу деpжави на сферу упpавління зaйнятістю населення. Зазначено, що деpжавне регулювання за- йнятості повинно бути спрямовано на стимулювання попиту на pобочу силу та розробку сукупності заходів, що сприяють скоpоченню пропозиції робо- чої сили. Запропоновано пoлітику зайнятості населення напpавити, насам- перед, на зміну характеpу ринку пpаці за допомогою пеpеходу від надлиш- кової зайнятості з невисокою продуктивністю пpаці до поєднання низького pівня безробіття з високопpодуктивною зайнятістю. Зазначено, що об’єктом пoлітики зайнятості є не тільки офіційно заpеєстровані безpобітні, а й все пpацездатне нaселення. Представлено визначення поняття “деpжавна полі- тика в галузі зайнятості населення”. Структуровано та запропоновано осно- воположні напpями деpжавної політики зайнятості населення. Проаналізовано гарантії держави щодо pеалізації прав гpомадян на пpацю та соціальний захист від безробіття. Вважаємо, що всі види гаpантій зайнятості населення доцільно об’єднати в одну главу “Державні гарантії зайнятості”, в якій слід визначити умови їх pеалізації та джеpела фінансування. При цьому в Зако- ні про зайнятість доцільно визначити поняття “система деpжавних гаpантій зайнятості”, яка, на нашу думку, являє сoбою сукупність загaльних (для всіх громадян), спеціальних (для слабозахищених категорій населення) і сoці- альних (для безробітних) гaрантій. Запропоновано види гарантій за цільо- вим призначенням: гаpантії забезпечення зайнятості; матеріальної підтрим- ки безpобітних; гаpантії при прийомі на роботу і звільнення. За категоpіями населення гарантії пропонується дифеpенціювати на загальні, спеціальні та соціальні. Пропонується, зaлежно від джеpела фінансування класифікувати гарантії зайнятості населення, що pеалізуються за рахунок: деpжавного бю- джету; міcцевих бюджетів; кoштів наймачів. Запропонана система забезпе- чення зaйнятості населення, яка являє сoбою сукупність деpжавних органів і організацій, що здійснюють реалізацію політики зайнятості нaселення, і включає pізні рівні управління, службу зайнятості, нормативно-правову базу та деpжавні гарантії зайнятості та захисту від безробіття.

У статті досліджуються питання відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні. У сфері зовнішньоекономічної діяльності застосовуються майнова (цивільно-правова та господарсько-правова) , адміністративна та кримінальна відповідальність. Дослідження відповідальності суб'єктів такої діяльності сприяють реалізації державної політики забезпечення законності у сфері зовнішньоекономічних відносин. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Господарські санкції застосовуються до правопорушників на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та / або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ст. 216-218 Господарського кодексу України). Правопорушеннями, за які настає адміністративна відповідальність, є правопорушення в галузі охорони праці та здоров'я населення; що посягають на власність; у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини; у промисловості, будівництві й у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів; у сільському господарстві та за порушення ветеринарно-санітарних правил; на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку; в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою та ін.

Матвєєва А. В., Єрофєєнко Л. В. Роль та значення функцій господарського процесуальногоправа. – Стаття.Стаття присвячена основним проблемам правового визначення місця та ролі функції в системі господарського процесуального права. Авторами проаналізовано історико-правові підвалини розвитку процесуального права, а також розуміння сутності функцій господарського процесу та їх видів. Надано пропозиції щодо тлумачення та класифікації функцій господарського процесуального права. Сьогодні надзвичайно актуальним є визначення та класифікація функцій господарського процесуального права з метою визначення їх місця та ролі в розрізі аналізу сучасного процесуального права.Природа галузі господарського процесуального права виявляється як соціально-нормативного регулятора. Виходячи з цього, його функції мають велике значення для ефективності захисту прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та набули в установленому порядкустатусу суб’єкта господарювання. суб’єкт господарювання, державні та інші органи, фізичні особи,які не є суб’єктами господарювання. Проте зараз проблема полягає в тому, що результати інтелектуальної праці, виражені в інтелектуальній власності, хоч і повинні приносити відчутний дохід, але незавжди на практиці. Необхідною передумовою отримання прибутку є використання майна, введення його в господарський обіг.Важливим для розуміння сутності функцій господарського процесу є періодизація етапів становлення процесуального права на українських землях: 1) перший період – це часи Київської Русі(давньоруського), коли суд був підпорядковувався адміністрації, тобто був її невід’ємною частиною;2) II період – XIV–XIX ст. (дореволюційний). Створення державних інституцій для вирішення справ, закріплення українського звичаєвого права в нормативно-правових актах та адміністративно-судовій практиці (друга половина XVII ст.), формування т.зв. писаного права; 3) III період – 1917–1991 рр. (радянський). Запровадження нових методів організації економіки та централізованого планування призвело до створення системи державних судів, для яких характерне використання їх як засобу непрямого впливу на суспільні відносини з боку органів державної влади; 4) IV період – з 1991 р. по теперішній час (пострадянський), пов’язаний із здобуттям незалежності України та створенням.Функції держави класифікують за їх соціальною значущістю, тривалістю дії, сферою діяльності, формою консолідації тощо. Переважно всі ці критерії можна застосувати до класифікації функцій економічного процесу з урахуванням його особливостей. Наприклад, за критерієм тривалості функції господарський процес можна поділити на постійні та тимчасові. До постійних належать регуляторна, охоронна, економічна, політична, інформаційна функції, а до тимчасових – моніторингова та інтеграційна. За критерієм меж права функції поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій економічного процесу відносять економічну, політичну, а внутрішню – регулятивну, охоронну, компенсаційну та оздоровчу.

Мета: показати актуальні питання громадського здоров’я, проголошені в проєкті Закону України «Про систему громадського здоров’я», та можливості їх реалізації. Матеріали і методи. Використовуючи метод системного аналізу, проведено вивчення найактуальніших завдань системи громадського здоров’я у даному законопроєкті. Результати. Даний законопроєкт орієнтований на стратегічний план розвитку громадського здоров’я, має бути консолідованим законом на кшталт Основ законодавства чи Кодексу. У ньому повинна бути чітко виписана виконавча структура, її місце у владних органах, співіснування з ними, функціональна підпорядкованість тощо. У даному законопроєкті вводиться нова структура – уповноважений орган у сфері громадського здоров’я, який розглядають як «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері громадського здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя, у тому числі щодо організації та здійснення державного контро­лю, в порядку визначеному законом, за дотриманням вимог санітарного законодавства у сферах господар­ської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя». У цьому законопроєкті не чітко визначено місце даного органу у виконавчій структурі влади, а отже унеможливлює його співфункціонування ні в плані розподілу праці, ні в плані фінансування. Декларативні стратегічні тези мають мати чітко визначене фінансування зі зазначеними джерелами поступлень та співвідноситись із фінансовими можливостями. Питання вакцинації на сьогодні має ознаки юридичної колізії та потребує збалансування між правами особи та інтересами громади. Питання громадського здоров’я повинно вирішуватись консолідованими силами суспільства і узгодженими діями виконавчої вертикалі влади. Пропаганда здоров’я і профілактика захворювань повинні бути пріоритетним напрямком державної політики у сфері охорони здоров’я. Висновки. Безперечно, що галузь громадського здоров’я потребує вагомого законодавчого підґрунтя, яке має бути достатньо виважене, орієнтоване на інтереси як громади, так і окремого громадянина і не викликати настороги з боку населення.

Із розробкою, прийняттям і реалізацією управлінських рішень пов’язано існування будь-якого державного органу, не є винятком і підрозділи Державної прикордонної служби. Від якості рішення та шляху його реалізації, залежить успіх виконання поставлених завдань, які стоять перед прикордонним загоном з питань надійного захисту та охорони державного кордону, ефективність його роботи як основного органу управління. Саме це викликає значний інтерес до питань забезпечення якості розробки управлінських рішень, що, зрештою, визначає ефективність організації оперативно-службової діяльності в цілому. Сьогоднішня суспільно-політична ситуація, що склалась в країні, потребує використання ефективних методів управління, таких, що відповідають рівню сучасних міжнародних стандартів. На перший план виходять питання ефективності діяльності, безпосередньо пов’язані з якісною підготовкою та реалізацією управлінських рішень. Це визначає важливість оволодіння кожним керівником у галузі управління сучасними теоретичними знаннями та практичними навичками розробки управлінських рішень. У статті розглянуті основні процеси розробки та прийняття управлінських рішень, що об’єднують в собі основні функції управління, такі, як: планування, організація, мотивація і контроль. Дослідження показало, що незважаючи на широкий спектр наукових праць і не применшуючи вагомості й значущості внеску кожного з учених, слід зазначити, що теоретичні та практичні аспекти процесів прийняття управлінських рішень досліджені недостатньо. Практично в кожній науковій праці, що стосується теорії прийняття рішень, містяться оригінальні положення, які ґрунтуються на об’єктивних дослідженнях теорії й практики прийняття рішень. Аналіз поняття “прийняття рішень” потребує детального вивчення, а також уточнення визначення поняття “рішення”. Тому й основною метою статті є визначення і конкретизація етапів прийняття управлінського рішення начальником прикордонного загону, розгляд кожного з етапів. Дослідження показало, що пройшовши всі етапи, управлінське рішення являє собою послідовність дій, які пов’язані з вибором альтернативного способу, за допомогою якого досягається найбільш ефективний результат виконання завдання.

У статті зроблена спроба дослідити і проаналізувати визначення таких понять, як «екологічна політика» і «екологічна безпека», узагальнити основні підходи до визначення цих понять. Розглянуто деякі особливості правових основ державної екологічної політики та екологічної безпеки на сучасному етапі розвитку нашої правової системи. Державна політика в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки враховує пріоритетність національних інтересів, необхідність своєчасних заходів, адекватних характеру і масштабу загроз цим інтересам і повинна ґрунтуватися на правових засадах. Подолання екологічних загроз і забезпечення екологічної безпеки є складовою державної екологічної політики України. Зроблено висновок, що основна проблема кризової екологічної ситуації полягає в тому, що нормативно-правове регулювання охорони довкілля існує, а належного його виконання немає. На цей час екологічне законодавство України є багатогалузевою системою нормативних актів різної юридичної сили, що ускладнює їх використання та призводить до численних суперечностей між ними. Наявність нормативних приписів у великій кількості створює значні труднощі для їх практичного застосування. Тому, кодифікація екологічного законодавства є нагальною проблемою, яку слід розглядати як одну з пріоритетних із всіх завдань державної екологічної політики. Проведення чіткої державної екологічної політики та забезпечення екологічної безпеки в сучасних умовах розвитку України є пріоритетним завданням як на міжнародній арені, так і на національному рівні, є важливим чинником та основою сталого економічного і соціального розвитку суспільства.

Метою статті є дослідження значення здоров’я людини в системі життєвих цінностей, аналіз суспільних заходів і законодавчої бази щодо захисту життя та здоров’я населення України. Методологічною основою дослідження стала філософія антропології, філософія права. Наукова новизна. В умовах глобальних проблем сьогодення цінність здоров’я зростає, люди прагнуть довше жити, мати краще здоров’я і користуватися цим здоров’ям у нових умовах, а тому й значущість здоров’я сьогодні визначається як універсальна цінність, яка стосується усіх: людей з високим і низьким рівнем матеріальних доходів, людей різних рас і народів. Це невід’ємне право людини, важливість забезпечення якого зростає з кожним роком. Здоров’я населення – це запорука сприятливої соціально-моральної атмосфери, довіри до держави, яка повинна піклуватися про здоров’я як окремого індивіда так і здоров’я суспільства в цілому. Висновки. Порівняльний огляд сучасної літератури і публікацій свідчить про те, що здоров’я людини розглядається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з навколишнім середовищем, яке, у свою чергу, постійно змінюється. Стан охорони здоров’я відіграє важливу роль у створенні підґрунтя для здоров’я населення, профілактики та лікування поширених захворювань, пропаганди здорового способу життя, зміцнення здоров’я української нації. Тому суспільні заходи, державна політика України в галузі охорони здоров’я повинна бути спрямована, перш за все, на приведення національної системи законодавства з охорони здоров’я у відповідність до законодавства Європейського Союзу, а для ефективної реалізації державних програм щодо збереження здоров’я населення має бути достатнє фінансування медичної галузі. У статті зазначені лише деякі аспекти державної політики України та суспільного регулювання модусу здоров’я, тому дана проблематика потребує подальшого дослідження та аналізу.

У статті проаналізовано передумови становлення і представлено основні етапи розвитку професійної освіти фахівців із медичної інформатики у канадській системі вищої освіти. Узагальнено особливості проникнення та використання комп’ютерних технологій у сфері охорони здоров’я Канади і вивчено їхній вплив на зародження професійної освіти фахівців із медичної інформатики як педагогічного явища у канадському освітньому середовищі. З’ясовано, що розпочата на початку 2000-х років загальнодержавна централізована політика інформатизації системи охорони здоров’я була одним із ключових чинників стрімкого розвитку системи професійної підготовки фахівців із медичної інформатики у Канаді. У ході дослідження серед передумов становлення та розвитку професійної освіти фахівців із медичної інформатики виокремлено також заснування професійних організацій із медичної інформатики, інтерес до медичної інформатики як наукової галузі знань, навчальної дисципліни для студентів-медиків та академічної спеціальності, співпрацю урядових, професійних й освітніх інституцій щодо пошуку шляхів популяризації і поширення освіти з медичної інформатики, фінансування освітніх проєктів тощо. На основі ретроспективного аналізу подій, пов’язаних із комп’ютеризацією системи охорони здоров’я та процесом інституалізації професійної освіти фахівців із медичної інформатики у Канаді, встановлено, що система професійної підготовки фахівців, компетентних у питаннях інформатизації сфери охорони здоров’я, пройшла такі етапи розвитку: 1) доінституційний етап формування поняття освіти з медичної інформатики; 2) етап зародження медичної інформатики як академічної спеціальності у системі вищої освіти; 3) етап формування загальнонаціональної концепції розвитку освіти з медичної інформатики; 4) сучасний етап розвитку, спрямований на напрацювання ефективних механізмів контролю якості над забезпеченням професійної підготовки фахівців із медичної інформатики у системі вищої освіти з урахуванням освітніх директивів, професійних стандартів й актуальних потреб світового і канадського ринків праці.

Стаття присвячена аналізу актуальних проблем формування фахової компе-тентності майбутніх учителів-логопедів в процесі професійної підготовки. Професійна підготовка майбутніх учителів-логопедів розглядається як цілеспрямований керований процес, який забезпечує формування професійної компетентності та особистісно значущих якостей, необхідних для здійснення логопедичної діяльності. Завдяки кожному структурному елементу професійної підготовки майбутніх логопедів до професійно-педагогічної діяльності, важливе місце серед яких належить мотиваційно-цільовому, змістовому, операційному та результативно-оціночному компонентам відбувається забезпечення педагогічних умов для формування їх професійної компетентності. Акцентується, що актуальною проблемою сучасної вищої освіти фахівців у галузі організації професійної підготовки учителів-логопедів є необхідність переосмислення підходу до освітньої діяльності студентів, відмова від морально застарілої дидактичної моделі й переходу на позиції гуманістичної освітньої парадигми зі студентоцентрованим підходом. Це зумовлює необхідність створення педагогічних умов для отримання освіти, на основі кращих досягнень національної освіти та європейських традицій, формування в студентів особистісних якостей, загальнокультурних і професійних компетенцій відповідно до вимог напряму підготовки “Корекційна освіта” та спеціалізації “Логопедія: рання діагностика і корекція”. Метою навчального процесу закладів вищої освіти в статті визначається підготовка кваліфікованих випускників, що: володіють новітніми технологіями, здатних здійснювати професійно абілітаційну, превентивну діяльність стосовно дітей раннього віку, надати диференційовану допомогу дітям дошкільного віку з розвитку, навчання і виховання мовлення, активізувати їх потенціал, на демократичних та гуманістичних засадах реалізовувати освітню політику як пріоритетну функцію держави, що спрямовується на розвиток та самореалізацію особистості, задоволення її освітніх і духовно-культурних потреб на базі установ освіти, соціальної сфери й охорони здоров’я, а також бути конкурентоспроможними на ринку праці.

В роботі проведено вивчення сучасного стану галузі свинарства в Україні та світі. Зокрема, було досліджено по-точний рівень розвитку виробництва свинини як в загальному плані – по окремим країнам-виробникам, так і більш дета-льно – по Україні. Було висвітлено економічне середовище та державна політика щодо вирощування свиней, виробницт-ва м’яса та формування кон’юктури ринку свинини. Зосереджуючись на поточній ситуації, в статті також розглянуто тенденції майбутнього розвитку вітчизняного свинарства. В роботі окремо вказано основні причини проблемних пи-тань, що є актуальними дотепер та дестабілізують галузь, стримуючи її розвиток. Крім того авторами окреслені шляхи виходу із сьогоднішньої кризи та намічені перспективні напрями роботи виробників свинини на майбутнє. Матері-алом для дослідження слугували праці сучасних науковців, дослідників та експертів у галузі свинарства, статистичні збірники та бази даних, які були узагальнені, проаналізовані, порівняні в розрізі актуальності наукових поглядів, показни-ків виробництва свинини, зміни поголів’я свиней, динаміки та структури показників функціонування ринку свинини. Вста-новлено, що свинарство в світі перебуває в стані відновлення після тимчасової кризи, яка була спричинена глобальним поширенням африканської чуми свиней та пандемії COVID-19. Світове виробництво свинини характеризується зрос-танням як обсягів, так і цін на продукцію, перебуваючи в стані високо-конкурентної боротьби, трансформації техноло-гій, інноваційного прогресу. Одночасно галузь свинарства в Україні знаходиться в стані незначної стабілізації після три-валого глибокого занепаду та повільної адаптації до динамічних змін внутрішньої та зовнішньої макроекономічної, конку-рентної і епізоотичної обстановки, впровадження нових технологій, нових вимог до якості продукції та способів ведення господарства та змін споживчих настроїв. Вважаємо необхідні кроки з реанімації та інтенсифікації галузі свинарства в Україні варто почати з посилення інвестиційної та інноваційної активності, відродження селекційно-племінної роботи і модернізації сільськогосподарських підприємств та домогосподарств в техніко-технологічному, санітарному, екологіч-ному аспектах в рамках загальногалузевого інтеграційного процесу.

Статтю присвячено організаційним питанням запобігання ювенальній злочинності як проблемі загальнодер жавного характеру. Очікувати позитивної динаміки у зниженні рівня цього негативного явища у країні можна лише за умови практичного втілення конкретних заходів відповідної політики. Кримінологічні знання про харак терні риси й особливості деморалізації та криміналізації дітей зумовлюють проведення в державі не лише анти кримінальної, а й цілеспрямованої та ефективної ювенальної антидевіантної кримінологічної політики, необхід ною умовою якої є належне організаційне забезпечення діяльності державних органів і громадських об’єднань у сфері запобігання ювенальній злочинності. Емпіричною базою дослідження стали наукові праці вчених у галузі кримінології та адміністративного права. Завдяки поєднанню загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема діалектичного, формально юри дичного, порівняльного аналізу й синтезу, авторові вдалося опрацювати наявний у правовій науці емпіричний матеріал та отримати власні наукові висновки, що корелюються з метою і завданнями статті. Зазначено, що розпорошеність (за численними напрямами та рівнями профілактики) завдань у сфері запобі гання ювенальній злочинності вимагає неабияких організаційних зусиль щодо забезпечення системної та ефек тивної діяльності різних за правовим статусом і набором повноважень суб’єктів та інших учасників цього процесу. Пропонується авторське визначення організаційного забезпечення діяльності державних органів і громад ських об’єднань у зазначеній сфері правовідносин. Наголошується на тому, що організаційне забезпечення має додатковий (допоміжний) характер стосовно безпосередньо кримінологічної (запобіжної) діяльності суб’єктів запобігання ювенальній злочинності, проте є обов’язковою та необхідною умовою для ефективної реалізації юве нальної антидевіантної (кримінологічної) політики в державі. Ключові слова: дитина, правопорушення, ювенальна злочинність, запобігання, організаційне забезпечення, державна політика.

This article reveals the essence of financial and economic activity of agribusiness according to international standards. The activity of small enterprises, which produce 60-80% of GDP and employ about 70% of the working population, are the main producers in many countries, and it is proved that small business contributes to a fair competitive market by producing a wide range of high quality goods and services. Its importance in the agricultural sector requires the attention of public authorities, as well as scientific and public organizations. According to the financial and economic analysis, it is proved that small farms must be provided with the necessary socio-economic conditions for commodity production. Thus, small businesses need to create dairy farms in the livestock sector, and their activities must meet the requirements of European standards, comply with environmental standards and safety of dairy consumption. Despite the fact that the share of households was 76% of all categories of farms in total milk production, its production requires capital investment in Ukraine. Cooperation is an important way to increase the efficiency of small farms. Service cooperatives can organize the sale and processing of products, provide the farm with feed, equipment and advanced technologies, which will help increase the productivity and economic efficiency of each member of the service cooperative. As a result of the study, it was found that in terms of efficiency and quality, large agricultural enterprises are of great importance in milk production. However, public policy should promote milk production in households and small farms, as they concentrate almost 76% of milk production. Based on the study, we can conclude that currently the problem of the economy is to provide competitive and high-quality marketable dairy products and obtain a large amount of raw milk, and for this it is necessary to keep highly productive breeds of animals, introduce high-performance equipment and new production technologies. milk and quality control of raw milk at all stages of its production and sale to dairy enterprises. It is not possible for households and small farms to carry out these measures on their own. This is possible through the cooperation of small businesses, which will promote the production of quality dairy products, increase productivity and economic efficiency of each member of the cooperative, as well as government support.Keywords: agricultural enterprises, households, farms, milk production, production competitiveness, servicing cooperatives. У даній статті розкрито сутність фінансово-економічної діяльності агробізнесу за міжнародними стандартами. На основі власних досліджень практично та теоретично обгрунтовано діяльність малих підприємств, що виробляють 60-80% ВВП і зайняті близько 70% працездатного населення, є основними виробниками в багатьох країнах, а також доведено, що малий бізнес сприяє формуванню справедливого конкурентного ринку, виробляючи широкий асортимент високоякісних товарів та послуг. Його значення в аграрному секторі вимагає уваги державних органів влади, а також наукових та громадських організацій. За здійсненим фінансово-економічним аналізом доведено, що маленькі фермерські господарства повинні бути забезпечені необхідними соціально-економічними умовами для товарного виробництва. Охарактеризовано, малому бізнесу потрібно створити молочні ферми у галузі тваринництва, а їх діяльність повинна відповідати вимогам європейських стандартів, дотримуватися норм щодо охорони навколишнього середовища та безпеки споживання молочних продуктів. Незважаючи на те, що частка домогосподарств становила 76% усіх категорій ферм у загальному виробництві молока, його виробництво вимагає капітальних вкладень в Україну. Співпраця є важливим способом підвищення ефективності діяльності малих фермерських господарств. Обслуговуючі кооперативи можуть організовувати збут та переробку продукції, забезпечувати ферму кормами, технічними засобами та передовими технологіями, що допоможе підвищити продуктивність та економічну ефективність кожного члена обслуговуючого кооперативу. В результаті проведеного дослідження виявлено, що з точки зору ефективності та якості, великі аграрні підприємства мають велике значення у виробництві молока. Однак державна політика повинна сприяти виробництву молока в домашніх господарствах та невеликих фермерських господарствах, оскільки вони концентрують майже 76% виробництва молока. На основі проведених розрахунків доведено, що в даний час проблема економіки полягає у забезпеченні конкурентоспроможної та якісної товарної молочної продукції та отриманні великої кількості молочної сировини, а для цього необхідно утримувати високопродуктивні породи тварин, впроваджувати високопродуктивні технічні засоби та нові технології виробництва, зберігання сирого молока та контролю якості молочного сировини на всіх етапах його виробництва та реалізації молочним підприємствам. Встановлено, що до-могосподарствам та дрібним фермерським господарствам неможливо здійснити ці заходи самостійно, лише можливо завдяки співпраці малих підприємств, що сприятиме виробництву якісної молочної продукції, підвищенню продуктивності та економічної ефективності кожного члена кооперативу, а також державній підтримці. Ключові слова: аграрні підприємства, домогосподарства, ферми, виробництво молока, конкурентоспроможність виробництва, обслуговування кооперативів.

У статті проаналізовано особливості розвитку охорони здоров’я в Україні у 1991–2001 рр. Показано, що економічна криза початку 1990-х рр. негативно вплинула на систему охорони здоров’я. В другій половині 1990-х рр. в медичній галузі намітилися позитивні зрушення, але значної динаміки не було досягнуто. Обґрунтовується висновок, що за окреслений у статті період в Україні не відбулося кардинального реформування системи охорони здоров’я. Ключові слова: охорона здоров’я, медицина, медична допомога, державна політика, реформа.