Journal articles on the topic 'Держава добробуту'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Держава добробуту.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Держава добробуту.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Nesterenko, D. "КОВАЛЕНТНІСТЬ ЗВ’ЯЗКІВ ТРІАДИ “БІЗНЕС – ВЛАДА – ГРОМАДА”." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 68 (February 28, 2020): 83–91. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.11.
Full textAbstract:
Розглянуто систему взаємозв’язків та функцій інститутів “бізнес – влада – громада” на кожному витку потрійної спіралі, які мають свою специфіку, пов’язану з реальною ситуацією в державі, і багато в чому залежать від того, яку роль відіграє кожний з інститутів у забезпеченні сталого розвитку країни, які компетенції він має. Проаналізовано зв’язки “держава – громада”, “держава – бізнес”, громада – бізнес”. Подано модель системи відносин тріади “бізнес – влада – громада”. Акцентовано увагу на формуванні нових та оптимізації вже сформованих механізмів взаємодії органів державної влади, бізнесу та громадянського суспільства, що буде сприяти більш активному залученню бізнесу та громадськості до процесів розроблення публічної політики, впливатиме на зростання економічних показників регіону та його соціального добробуту та створить синергетичний ефект, покращуючи добробут нації в цілому.
2
Бондаренко, А. І. "Роль верховенства права у правозахисній діяльності сучасної держави." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 17–22. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2794.
Full textAbstract:
Соціальна справедливість субстантивно пов'язана з верховенством права і правами людини, а тому вона має розглядатися у площині державного правозахисту. Зв'язок цих трьох концептів, а також встановлена нами закономірність, що принаймні деякі допущення соціальної несправедливості в державі можуть вести до порушення прав людини й відхилення від верховенства права, створюють підґрунтя для характеристики однієї з тенденцій реалізації правозахисної функції сучасними державами. Ідеться передусім про ренесанс ідеї соціальної держави, яка була проголошена мертвою й утопічною на початку світової фінансової кризи 2008 року. Зараз, після десяти років відновлення, ідеї соціальної державності знову починають набувати концептуальних обрисів і все частіше потрапляють у фокус стратегічного планування правозахисної функції держави. У зв'язку із цим важливо простежити, як змінилося сучасне уявлення про соціальну державність в останніх дослідженнях у царині верховенства права і прав людини.
Розширення концентричної системи державного правозахисту є закономірністю нашого часу, яка пов'язана насамперед з адаптацією глобальної політичної програми сталого розвитку. Ідеологія сталого розвитку передбачає поступове розширення меж соціального державного правозахисту, щоб гарантувати прийдешнім поколінням більш справедливе й рівноправне майбутнє. Права людини безпосередньо пов'язані з доктриною верховенства права, що, своєю чергою, породжує зв'язок між ними і соціальною справедливістю. Суперечливість проблеми належності соціальної справедливості до вимог верховенства права вирішується шляхом запровадження концентричної моделі соціальної держави, у рамках якої розрізняють три межові форми соціальної справедливості, визначені через права людини. Перша форма - мінімальна, яка збігається з найменшим колом державного правозахи-сту, - це так звана позитивна держава, де соціальне забезпечення базується на індивідуалізмі та захисті корпоративних інтересів. Інше концентричне коло, яке визначає активність держави у правоза-хисті, - це «держава соціальної безпеки», що проводить політику повної зайнятості, забезпечує всім громадянам гарантований мінімальний рівень життя і рівність шансів, але не матеріальну рівність. Третя, найширша форма - «держава загального добробуту», у якій забезпечуються рівність, кооперація і солідарність усіх членів суспільства.
3
Томчук-Пономаренко, Наталія. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ." Вісник Університету банківської справи, no. 2(41) (September 2, 2021): 81–85. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x2(41)2021249997.
Full textAbstract:
Анотація. Розглянуто теоретичні підходи до визначення рівня життя населення в системі соціально-економічних відносин. Обґрунтовано сучасне розуміння рівня життя через призму еволюції науковихпоглядів. Розкрито авторське розуміння рівня життя і добробуту населення, визначено місце цих ка-тегорій у системі соціально-економічних відносин. Проаналізовано та узагальнено підходи до аналізурівня життя з виявленням їхніх переваг і недоліків. Удосконалено понятійний апарат категорії «рівеньжиття», співвідношення категорій «добробут», «якість життя», «спосіб життя»; визначення категорії«соціальний добробут» як соціально-економічної, що включає економічні, соціальні, інституційні, еко-логічні, психологічні, культурно-історичні характеристики умов життя, з метою виявлення основнихтенденцій розвитку суспільства і розроблення практичного інструментарію подальшої соціальної —країни з економічним зростанням. Терміном «благополуччя» у вивченні самопочуття дослідники частоназивають відчуття та уявлення людини про здоров’я та особисте щастя, що відрізняє її від інших ком-понентів благополуччя. Дослідження рівня життя населення крізь призму сучасних процесів економіч-ного зростання здійснюється з урахуванням окремих категорій (об’єктивність, суб’єктивність, рівні тарежими) з акцентом на забезпечення рівноваги (стійкості добробуту). У зарубіжній і вітчизняній науцізапропоновано різноманітні методи оцінки добробуту, узагальнення яких дозволило виділити чотирисучасні підходи до його аналізу: на основі скоригованого значення валового внутрішнього продукту, ва-гових показників, комплексної оцінки та соціологічних оцінок. Важливим залишається створення ціліс-ної методології оцінки рівня життя з метою виявлення його взаємозв’язку з економічними, у тому числіфінансовими, детермінантами на різних інституційно-просторових рівнях — держава, регіон, громада,домогосподарство.Ключові слова: добробут, рівень життя, умови життя, малозабезпеченість, злидні, спосіб життя, стано-вище населення країни.Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 16.
4
Длугопольський, О. В. "Держава (загального) добробуту в Китаї: етапи становлення і проблеми побудови." Економіка України, no. 7 (632) (2014): 69–81.
Find full text
5
Koval, Olesia. "Шведська держава добробуту в об’єктиві української еміграційної періодики міжвоєнного часу." Eminak, no. 2(34) (July 1, 2021): 200–209. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2021.2(34).528.
Full textAbstract:
У даній статті висвітлюється держава добробуту у Швеції (питання економіки, політики, військової та гуманітарної сфер) на сторінках української еміграційної преси 1926-1939 рр. У дослідженні аналізуються матеріали авторитетних видань міжвоєнного часу – тижневика «Тризуб/Le Trident» (Франція) та газети «Свобода/Svoboda» (США), визначаються спільні та відмінні риси у позиціонуванні теми, ступінь зацікавленості скандинавськими питаннями та актуальність публікацій у колах українців на еміграції в Європі та Америці.
6
Riashchenko , V. P. ,., B. A. Rivza , and I. Yu Gryshova . "Organizational and legal principles of public policy of business support in Latvia and Lithuania." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 29, 2021): 122–32. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.13.
Full textAbstract:
Принаймні половина з 10 новостворених компаній припиняє свою діяльність у перший рік, часто вказуючи причиною збитковість, яку неможливо усунути через відсутність необхідних знань і порад. Своєю чергою, держава та суспільство в цілому зацікавлені у забезпеченні стабільності діяльності компаній, у тому числі й новостворених. Тому формуються організації підтримки бізнесу, цілями яких є постійний нагляд за різними подіями у зовнішньому бізнес-середовищі, щоб мати можливість застосовувати превентивні та/або коригувальні заходи для подальшої підтримки та зростання підприємництва. Подібне значення має і аспект працевлаштування.
Підприємництво відіграє вирішальну роль у виробництві ВВП, необхідного для розвитку Латвійської та Литовської держав, який надалі матеріалізується у продуктах і послугах, необхідних для населення, кінцевим результатом яких є підвищення добробуту держави та населення. Саме з цієї причини держава та муніципалітети мають приділяти значну увагу розумінню аспектів, що заважають розвитку бізнесу, і цілеспрямованим покращенням функціональності системи підтримки держави та муніципалітету.
Метою статті є проведення аналізу систем підтримки бізнесу з метою сприяння ефективній співпраці організацій підтримки бізнесу в Латвії та Литві шляхом аналітичної оцінки діяльності організацій підтримки бізнесу Латвії та Литви.
Наукова новизна полягає в тому, щоб зібрати й проаналізувати відповідне середовище для підтримки бізнесу в Латвії та Литві.
Висновки. Порівнюючи національні закони Латвії та Литви, а також документи стратегічного планування, які регулюють організацію, фінансування й оцінку впливу підтримки бізнесу на національному рівні, які не регулюються законодавством чи зобов’язаннями ЄС, можна зробити висновок, що, на відміну від законодавства Латвії, законодавство Литви чітко вказує на пріоритети підтримки бізнесу, цільові групи бенефіціарів, види підтримки (матеріали та нематеріальні активи) та постачальників підтримки (муніципалітети чи держава), а також має чіткий опис та оцінку допомоги. Законодавство Латвії (за винятком нового закону про допомогу підприємствам та законів, які визначають надання й моніторинг допомоги ЄС) не визначає підтримку бізнесу, її бенефіціарів, можливі види та розмір підтримки, необхідність та процедури моніторингу та впливу тощо.
7
Бондаренко, П. В., В. Г. Бондаренко, and О. О. Захаренко. "ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РЕЗУЛЬТАТУ БАНКУ." Підприємництво та інновації, no. 12 (July 3, 2020): 174–79. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.30.
Full textAbstract:
Кожна банківська установа прагне отримати позитивний фінансовий результат, який виступає критерієм успішності управління комерційним банком. Отриманий прибуток комерційного банку безпосередньо пов’язаний з його ефективною діяльністю. Зростання прибутку впливає як на саму банківську установу, так і на вкладників, адже є запорукою їхнього фінансового добробуту. Держава також зацікавлена в отриманні позитивного фінансового результату банку, оскільки сплачена банком сума податку на прибуток є джерелом доходів бюджету. Таким чином, прибуток відображає інтереси держави, клієнтів та персоналу банків. Тому дослідження формування та управління фінансовим результатом комерційного банку є досить актуальним питанням, оскільки від одержаного банком прибутку залежить забезпечення реальних конкурентних переваг на ринку банківських послуг та ефективність його діяльності саме в умовах економічної кризи. Тому це питання є досить актуальним для економіки України загалом.
8
Shapoval, K. "ОЗНАКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 369–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.44.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що виконання державою своєї соціальної функції, належне здійснення правопорядку, проведення оборонних заходів, налагодження дипломатичних зв’язків залежить від того наскільки якісно виконують покладені на них обов’язки державні службовці. Напрям євроінтеграції вказує на підвищення ролі державного службовця, як особи, що надає послуги населенню від імені держави, що налагоджує довірительні відносини між ними, довіру соціуму до влади. Водночас, не слід й ігнорувати особисті та соціальні потреби державного службовця, які може забезпечити лише держава за допомогою соціального захисту. Тобто, соціальний захист державних службовців виступає, як інструментом забезпечення належного виконання державною, покладених на неї завдань та функцій, так й забезпечення належного рівня добробуту для самого державного службовця. У статті визначено, що тлумачення поняття соціального захисту державних службовців, як і визначення його ознак є доволі дискусійним питанням, що відображає перехід від радянського розуміння ролі держави в соціальному захисті та управлінні державною службою до європейського. Тому, надання трактування соціальному захисту державних службовців із урахуванням останніх тенденцій європейської практики слугуватиме основою для кращого розуміння його призначення та ролі в сучасній соціальній політиці та державному управлінні. Встановлення ознак соціального захисту надасть можливість краще розуміти, які методи правового регулювання мають бути застосовані та, які засоби втілення є доречними та найбільш ефективними, що особливо стосується інформаційних технологій. Зроблено висновок, що соціальний захист державних службовців перебуває на етапі трансформації, як правового регулювання, так й теоретичного розуміння. Урахування євроінтеграційного контексту яскраво ілюструє потребу в систематизації соціального захисту, його об’єднанні для усіх державних службовців. Визначенні особливості соціального захисту державних службовців вказують на його збільшений характер, що обумовлюється цінністю для суспільства й неможливістю отримати кошти з інших джерел. На працівників державної служби покладається значна позитивна відповідальність, що й збільшує кількість соціальних ризиків. Тому, соціальний захист, на сьогодні, має охоплювати не лише організаційні чи економічні засоби, але й технологічні, що забезпечуватимуть швидкість надання допомоги, зменшуватимуть часові витрати на отримання державним службовцем соціальної допомоги.
9
Olesia, Koval. "“Welfare state” and “Swedish model”: historical-theoretical analysis of concepts." Scientific Papers of the Vinnytsia Mykhailo Kotsyiubynskyi State Pedagogical University. Series: History. 128, no. 29 (2019): 109–16. http://dx.doi.org/10.31652/2411-2143-2019-29-109-116.
Full text
10
Shcherbak, Serhii. "“Welfare State” as a Variable Conceptual Model of a Modern Socially Oriented Market Economy." Modern Economics 25, no. 1 (February 23, 2021): 166–71. http://dx.doi.org/10.31521/modecon.v25(2021)-26.
Full textAbstract:
Annotation. Introduction. The article discusses the views of scientists on the “welfare state” model of the implementation of the principles of a socially oriented market economy. Purpose. Analysis of versatile scientific works and researches. Research of the theorical and methodological principles of “welfare state” as a variable conceptual model of modern socially oriented market economy. Results. The implementation of the tactical and strategic task that fundamentally faces the state and the national economy of Ukraine – a significant improvement in the welfare and level of social protection of citizens – is possible only if the socially oriented market economy is consistently developed according to the “state of general welfare” model. Fundamentally, this model should include, as shown earlier: effective private and public sectors of the economy, effective state macroeconomic regulation, high level of social protection and health care, correctly defined goals of investment and innovation development, stimulation of entrepreneurial initiative and competition, a clear focus on a high level of international competitiveness. Conclusions. The socially oriented market economy, built in developed countries in the last third of the twentieth century, was studied as a generalized and practically implemented model of the “welfare state”. Theoretical and methodological directions of its analysis as a conceptual model in variative theoretical and practical approaches and their application in the context of possibilities of realization of general principles, principles and peculiarities of certain countries are defined. It has been shown that in the target orientation of the “welfare state” as a conceptual model of the social market economy, the welfare of the country’s citizens occupies the first place, that is, the standard of living, which includes not only the material component (the level of income per capita), but also such a concept as quality of life (ecology, quality of food, medicines, social standards, etc.). The theoretic and methodological approach to the analysis of the socio-economic system as a model of development and functioning is substantiated, which allows to find out more thoroughly and clearly the main directions of society’s progress in the XXI century. Keywords: welfare state; socio-economic system; socially oriented economy; welfare of the nation; social protection.
11
Derii, Zhanna, Tetiana Zosymenko, and Nataliia Shadura-Nykyporets. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЯК КЛЮЧОВИЙ ПРИНЦИП ГАЛУЗЕВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Україна – ЄС." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 4(20) (2019): 9–18. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-9-18.
Full textAbstract:
Реалізація Цілей сталого розвитку (ЦСР) має важливе значення для України, оскільки дозволяє досягти помітних результатів у пріоритетних сферах – здоров’я і благополуччя людей, мир і безпека, майбутнє дітей, економічний розвиток, соціальний захист і справедливість, стійка держава, розвиток громад та інше. Актуалізується питання сталого розвитку та досягнення ЦСР з огляду на підписання Україною Угоди про асоціацію. Виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, надає змогу використати можливості економічного розвитку та зростання добробуту, сприяє залученню інвестицій в Україну, дає новий імпульс у розвитку громадянського суспільства, дозволяє дотримуватись високих екологічних стандартів та процедур й знизити ризики негативного впливу на довкілля. Галузева співпраця з Європейським Союзом передбачає дотримання вимог політик, які в умовах глобалізаційного світу повинні розроблятись з урахуванням засад сталого розвитку.
12
Рева, Юрій Олексійович. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО ДЕКЛАРУВАННЯ В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 4 (February 7, 2020): 69–80. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.7.
Full textAbstract:
В статті на основі положень чинного законодавства та позицій науковців проаналізовано основні проблеми реалізації системи електронного декларування в Україні. Досліджено існуючі проблеми в частині існуючої системи електронного декларування та діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції. Запропоновано шляхи вдосконалення функціонування системи електронного декларування в Україні.
Корупція в Україні за весь час існування незалежної держави стала чи не найважливішою проблемою в суспільному і державному розвитку, яка чинить свій деформуючий вплив на систему публічного адміністрування, забезпечення добробуту населення, розвиток національного капіталу тощо. В цілому ж корупція в більшій чи меншій мірі проймає всі сфери життєдіяльності суспільства. В зв’язку з цим, держава вживає активних заходів протидії та запобігання корупції. Це, в першу чергу, відображено в прийнятті Закону України «Про запобігання корупції», впровадженні антикорупційних програм (державних та відомчих), посиленні кримінальної відповідальності за корупційні злочини, створенні спеціалізованих антикорупційних органів – Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури тощо. Дієвим заходом попередження корупції є система електронного декларування. Незважаючи на позитивну динаміку в діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції, результати їх діяльності не вражають, адже, враховуючи значну кількість декларацій, поданих суб’єктами декларування, кількість перевірених декларацій залишається дуже низькою. Незважаючи на достатню прогресивність запровадження в Україні системи електронного декларування, науковці та експерти в сфері антикорупційної політики й антикорупційного законодавства відзначають, що дану систему не можна назвати ефективною через низький рівень її результативності.
13
Daniluk, I. V. "Вертикальна та горизонтальна субсидіарність." Grani 19, no. 3 (February 19, 2016): 96–101. http://dx.doi.org/10.15421/1716067.
Full textAbstract:
У даній статті здійснено спробу проаналізувати принцип субсидіарності в його двох основних вимірах, а саме – вертикальній та горизонтальній, окреслити засади відносин держави та регіонів у межах вертикальної субсидіарності та особливості співпраці державної влади та громадянського суспільства в межах горизонтальної субсидіарності. Науковці виділяють два типи або два рівні принципу субсидіарності: вертикальну і горизонтальну субсидіарність. Перша, вертикальна субсидіарність, стосується відносин між державою і іншими національними рівнями органів державного управління, таких як регіони та місцеві органи влади. Друга, горизонтальна субсидіарність, стосується відносин між державою і суспільством. Вертикальна субсидіарність виражається в контексті розподілу адміністративних функцій від більш високих рівнів державної влади до низьких, тобто йдеться про збільшення повноважень місцевого самоврядування. Проте, держава не виключається з системи субсидійних відносин «центр-регіони», держава зобов’язана втрутитися у випадку коли нижчі рівні місцевої влади неспроможні впоратися самостійно досягти поставлених цілей. Горизонтальна субсидіарність знаходиться у відносинах між владою і свободою, і ґрунтується на припущенні, що турбота про загальне благо і добробут становить спільний інтерес співтовариства, і саме співтовариство здатне самостійно вирішувати проблеми, з якими стикається, та дбати про суспільний добробут. Роль державних органів, відповідно до горизонтальної субсидіарності, направляється на залучення задля надання субсидіарної допомоги, програмування, координацію і, можливо, контролю.
14
Коломоєць, Юлія Олександрівна. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 66–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-9.
Full textAbstract:
Мета роботи є систематизація наукових підходів до проблеми забезпечення прав та свобод людини в системі публічного управління в умовах пандемії COVID-19. У статті проаналізовані основні нормативно-правові документи, спрямовані на встановлення обмежувальних заходів, пов’язаних з розповсюдженням пандемії COVID-19, які обмежують права та свободи людини. Виконавча влада, на наш погляд, має право планувати та організовувати санітарно-протиепідеміологічні, профілактичні і навіть обмежувальні заходи, але обмежувати конституційні права та свободи громадян, минаючи волю органів народного представництва, у суспільстві не має право. У виключних випадках, коли обставини вимагають негайного вирішення, це можливо лише на дуже нетривалий час, який необхідний представницькому органу для повноцінного обговорення та прийняття рішення. Методологія: системний аналіз, узагальнення, синтез, аналіз, моделювання. Наукова новизна. Вжиті державою заходи, як було зазначено, впливають на реалізацію низки прав та свобод людини. Зокрема, у житловій, трудовій сферах, у сфері соціального забезпечення та соціального захисту громадян. Крім того, зростає екзистенціальна незахищеність у поєднанні з відсутністю ефективної освіти у галузі прав людини. Потрібно зберегти і покращити якість освіти у зв’язки із переходом на дистанційне навчання. Так, під час онлайн навчання виявилися найбільш значущими ризиками, які пов’язані з дегуманізацією, розривом соціальних зв’язків. Процес цифровізації всіх сфер життя суспільства та пов’язана з ним зміна форматів освіти у закладах вищої освіти – це прогресивний, неминучий, а й суперечливий феномен. Деякі претензії щодо зниження оплати за навчання у зв’язку з цим не враховують, що навантаження на викладачів та навчальні заклади також збільшились. Трудове законодавство України передбачає можливість дистанційної роботи. Окремо стоїть питання навантаження на працівника, іноді працівник виконує більше завдань, ніж передбачено його трудовим договором. Висновки. Держава та суспільство усвідомлюють небезпеку пандемії для здоров’я нації та свідомо вживають адекватних заходів щодо протидії їй. За 2019–2021 роки світова спільнота отримала певний досвід протидії COVID-19, однак не завжди цей досвід був вдалий. Так, виникли протести населення проти обов’язкової вакцинації, або обмеження права осіб пересування в межах певних територій тощо. Часто держави вдавалися до локдаунів, вимог самоізоляції, закриття виробництв, обов’язкової вакцинації, обов’язкове застосування засобів індивідуального захисту тощо. Тому до впровадження обмежувальних заходів, пов’язаних з пандемією COVID-19, потрібно підходити виважено з урахуванням громадської думки та можливостей соціально-економічного становища країни та добробуту громадян.
15
Атаманова, Н. В., and Я. О. Тицька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 3–6. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.305.
Full textAbstract:
У статті йдеться про різноманітні підходи щодо сутності та особливостей поняття права людини, які висвітлюються в історико-правових та юридичних джерелах. Розкрили, що права людини – одне із найбільш уживанихпонять у сучасному правознавстві, навколо якого і в наш час відбуваються гострі дискусії серед учених. Такожінтерес до концепцій прав людини легко пояснити з урахуванням соціально-економічної перебудови, що відбувається в Україні. Показали, що в добре упорядкованому суспільстві народ неодмінно користався з того, що йогоеліта брала на себе певні політичні зобов’язання. Проте у нього не було жодних природних чи людських прав, яківін міг би протиставляти несправедливому керівництву. Століттями проходив процес поступового визнання індивідуальної свободи та обмеження влади уряду. Можемо констатувати, що, права і свободи в тому вигляді, якомувони представлені на сучасному етапі, виникли не відразу, а пройшли досить тривалий шлях історичного розвитку. Процес становлення розглянутих категорій прийнято систематизувати за різними критеріями. Такими,зокрема, є: час виникнення тих чи інших прав і свобод, їх призначення, приналежність людини до цієї держави.Вказані критерії органічно взаємопов’язані між собою, а тому їх аналіз доцільно проводити у комплексі.Виявили значення системи органів державної влади в сфері забезпечення прав людини. Показали, що кожнесуспільство мало свої уявлення про справедливість, гідність і повагу. І майже в кожній давній спільноті людейіснувала точка зору, що її провідники повинні правити мудро та керуватися при цьому інтересами загального добробуту. Виявили, що права людини - це істотні, невідчужувані права, які належать їй від народження.І вони можуть існувати незалежно від того, визнає їх держава чи ні, закріплює їх на законодавчому рівні або ні,а також незалежно від зв’язку їх носія з тією чи іншою державою. До невідчужуваних прав відносяться правона життя, безпеку, власність, особисту недоторканість та інші. Як свідчить світова практика, у світі багато людейне мають статусу громадянина (особи без громадянства - апатриди), а це значить, що вони володіють правамилюдини, але не мають прав громадянина. Розкрили роль судових та правоохоронних органів у механізмі захиступрав людини і громадянина в демократичному суспільстві.
16
Мамедов, Ю. Е. "Концепція прав дитини в ісламській правовій системі." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 168–73. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1168.
Full textAbstract:
Встановлено, що захист прав та добробуту дітей виник як одне із перших зобов’язань ісламського права, для реалізації чого були прийняті як правові, так і неправові підходи. Дитина має набір прав, що віднесені до соціальних, освітніх та фінансових прав. Деякі соціальні права дитини виникають навіть до її фактичного народження. Освітні права охоплюють права на життя, загальний догляд та соціалізацію, а також право на базову освіту, справедливе та рівне ставлення та фізичне виховання. Фінансові права охоплюють права на майно та спадщину. Для того, щоб дозволити дітям користуватися своїми правами, гарантованими ісламом, батьківська опіка відіграє важливу роль. Але держава та організації громадянського суспільства також мають зіграти ключову роль у цьому питанні. Освіта, сприятлива для дітей, може бути проявом соціальної відповідальності організації громадянського суспільства за реалізацію прав дитини. Права бути усиновленим в ісламському праві немає, проте є практика кафала, яка делегує відповідальність за виховання дитини іншим батькам. Встановлено, що шаріатом дитині надається право знати своїх біологічних батьків. Доведено, що права дітей в ісламі корелюють з тими, які забезпечуються з боку міжнародного гуманітарного права. Насамперед такими є право дітей на захист під час війни та катастрофи та право дитини не використовуватися на війні до досягнення відповідного віку. В ісламському праві поняття прав та обов’язків – особливо в сім’ї – є взаємними. Така взаємність не обмежується тільки матеріальними правами. Зобов’язання батьків виховувати своїх дітей, наприклад, відповідає обов’язку дитини перед ними «іхсан», який включає «доброту, довіру, благоговіння» щодо нього/неї. Іхсан також включає в себе повагу та послух, але вони повинні здійснюватися в межах закону.
17
Гаєвая Олександра Валентинівна. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ." Актуальні Проблеми Державного Управління 1, no. (59) (March 19, 2021): 186–93. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.20.
Full textAbstract:
Систематизовано теоретичні підходи до стану людей похилого віку в суспільстві: теорію соціального визволення; теорію активності в літньому віці; доктрину природних прав і соціальної справедливості, доктрину правової держави і громадянського суспільства; доктрину солідарності. Проаналізовано еволюції теорій добробуту з метою пошуку найкращої моделі для практичного втілення в соціальну політику України. Визнано, що зародження і розвиток ідей добробуту забезпечує соціальний характер суспільних відносин людей похилого віку. Доведено, що застосування наукових теорій сприятиме виконанню державою комплексу соціально-захисних функцій, відповідальності уряду за забезпечення основних соціальних потреб громадян похилого віку. З’ясовано вплив теорії соціального страхування на модель соціального захисту людей похилого віку. Запропоновано поєднання трьох форм соціального страхування – (колективного, державного, змішаного), з метою створення синтетичної моделі соціального захисту людей похилого віку, де останні є агентами впливу публічної політики. Громадянське суспільство виступає ефективним механізмом побудови взаємовідносин на засадах демократичності, масового залучення до взаємодій практично всього населення, барометром соціального захисту всіх категорій населення.
18
Токарський, Т. "Європейська модель "держави добробуту": теорія та практика." Журнал європейської економіки 5, no. 4 (2006): 351–61.
Find full text
19
Токарський, Т. "Європейська модель "держави добробуту": теорія та практика." Журнал європейської економіки 5, no. 4 (2006): 351–61.
Find full text
20
Токарський, Т. "Європейська модель "держави добробуту": теорія та практика." Журнал європейської економіки 5, no. 4 (2006): 351–61.
Find full text
21
Manuilova, К. V. "Соціально-економічне значення децентралізації публічної влади." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 27, 2017): 168–73. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.02.26.
Full textAbstract:
У статті зазначено, що децентралізація публічної влади позитивно впливає на соціально-економічне становище держави. Оскільки, сприяє політичній стабільності, гармонізації суспільних відносин, підвищенню добробуту населення, встановленню інституту громадянського суспільства, розвитку демократії, розпаду централізованої тоталітарної держави.
22
Dubovich, І., O. Shvayka, K. Vasylyshyn, and Т. Fomicheva. "Особливості транскордонного економіко-правового співробітництва України з Європейським Союзом у сфері екологічного туризму." Наукові праці Лісівничої академії наук України, no. 16 (May 31, 2018): 115–22. http://dx.doi.org/10.15421/411813.
Full textAbstract:
Розглянуто особливості виникнення та формування екологічного туризму. Поява екологічного туризму пов’язана з пошуком належних підходів щодо охорони навколишнього природного середовища та створення умов для реалізації концепції сталого розвитку. Розглянуто важливість розвитку екологічного туризму на прикордонних територіях України та держав-сусідів ЄС. Акцентовано увагу на потенціалі розвитку екологічного туризму в прикордонних регіонах України та ЄС з урахуванням чинника децентралізації управління та самостійності територіальних громад. Обґрунтовано, що транскордонне співробітництво України з державами ЄС у галузі екологічного туризму спрямоване на: підвищення іміджу прикордонних регіонів України і ЄС; поглиблення партнерських відносин між туристичними підприємствами та організаціями не тільки на рівні прикордонних регіонів, але й на рівні України та держав-сусідів загалом; вивчення та впровадження досвіду сусідніх держав для регіонального економіко-правового регулювання та стимулювання екологічного туризму; налагодження контактів з іноземними представництвами, громадськими організаціями тощо. Розроблено пропозиції щодо належного співробітництва на транскордонному рівні між Україною та країнами ЄС у сфері екологічного туризму. Наголошено, що екологічний туризм відіграє важливу роль для соціально-економічного розвитку і підвищення рівня добробуту населення в прикордонних регіонах України та сусідніх держав ЄС. Запропоновано розробити нормативно-правові акти, які би повністю регулювали економіко-правові аспекти розвитку екологічного туризму.
23
Makaliuk, Iryna, Hanna Zhaldak, and Vasyl Martynenko. "«Інституція» та «інститут»: тенденція «штучної підміни» понять." Agricultural and Resource Economics: International Scientific E-Journal 8, no. 1 (March 20, 2022): 204–34. http://dx.doi.org/10.51599/are.2022.08.01.11.
Full textAbstract:
Мета. Метою статті є поглиблення теоретико-методологічних положень економічної науки шляхом обґрунтування доцільності подолання тенденції «штучної підміни» базових понять інституціональної теорії у вітчизняному науковому просторі через понятійне розмежування «інституцій» та «інститутів» на основі критеріально-етимологічної ідентифікації їх ключових особливостей.
Методологія / методика / підхід. Дослідження базується на діалектичному методі пізнання та системно-структурному підході до вивчення інституціонального середовища взагалі та інституту аграрного підприємництва зокрема. Для досягнення поставленої мети в роботі використано методи: метод наукового узагальнення та порівняння – для визначення сутності категорій «інституція» та «інститут»; прийоми індукції, структурного аналізу та синтезу – для визначення діалектики взаємозв’язку між інституціями, інститутами, організаціями, органами, нормами, законами, звичаями тощо; асоціативний метод – для виявлення співвідношення між складовими елементами інституціонального середовища в контексті загального та часткового; дедуктивний метод – для визначення змісту суспільних інститутів; абстрактно-логічний метод і систематизація – для критеріально-етимологічної ідентифікації ключових особливостей інституцій та інститутів.
Результати. Обґрунтовано актуальність використання чіткого понятійно-категорійного апарату при проведенні інституціональних досліджень з метою подолання методологічних протиріч та несумісності теоретичних висновків у науковій і політичній лексиці. Досліджено наукові підходи до трактування, а також проаналізовано спроби понятійного розмежування категорій «інституція» та «інститут» вітчизняними та зарубіжними науковцями. Визначено діалектику взаємозв’язку між інституціями та інститутами через опосередкування організацій, органів та норм, правил, звичок, традицій, законів тощо. Установлено, що інституції є джерелом творення норм і правил, а інститути – засобом їх закріплення та поширення. Розглянуто зміст суспільних інститутів, таких як держава, армія, підприємство, сім’я тощо. Виділено характерні ознаки інституцій та інститутів. Охарактеризовано структуру інституту аграрного підприємництва в Україні. Проаналізовано сучасні тенденції змін інституційних механізмів взаємовідносин між суб’єктами аграрної сфери, що зумовлені законодавчими нововведеннями. Визначено перспективи дальших наукових досліджень у напрямі удосконалення структури інституціонального середовища в аграрній та інших сферах.
Оригінальність / наукова новизна. Удосконалено понятійний апарат інституціональної теорії, що полягає в розмежуванні понять «інституція» та «інститут» за критеріально-етимологічною ідентифікацією їх ключових особливостей, а саме: функціональності, всезагальності, суспільної необхідності, морального авторитету (спонукальної сили), психологічності, екстернальності, організуючого впливу на соціальне життя (для інституції) та історичності, структурності, структурованості, об’єктивності, примусовості, ієрархічності, організаційності, правової закріпленості / легітимності (для інституту).
Практична цінність / значущість. Результати проведеного дослідження є підґрунтям для дальшого розвитку інституціональної теорії на теренах вітчизняного наукового простору, оскільки дозволяють подолати тенденцію «штучної підміни» понять при трактуванні її базових категорій. Своєю чергою, впровадження диференційованого вживання термінів і розуміння сутності й діалектики взаємозв’язку між інституціями та інститутами є поштовхом до удосконалення інституціональної структури національного господарства з метою підвищення добробуту усіх його учасників і суспільства загалом.
24
Щьокіна, Є. Ю., Н. О. Черепанова, and О. А. Гужва. "ФІНАНСОВА ГРАМОТНІСТЬ ЯК ЗАПОРУКА СОЦІАЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ." Економічні науки. Серія "Регіональна економіка" 1, no. 17(67) (December 29, 2020): 296–302. http://dx.doi.org/10.36910/2707-6296-2020-17(67)-29.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність фінансової грамотності населення як фактор економічного та соціального розвитку та добробуту держави; виділено загальні аспекти даного терміну. Визначено роль держави і спеціальних інститутів у процесі підвищення рівня фінансової грамотності населення. Представлено схему зовнішнього середовища держави, яка впливає на необхідність обов’язкової фінансової грамотності населення. Запропоновано систему просування та розповсюдження фінансової грамотності населення, яка є запорукою успішності населення та соціального і економічного розвитку держави в цілому.
25
Іванова, О. Л. "НАСИЛЬСТВО ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ТА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ." Знання європейського права, no. 5 (December 22, 2021): 68–70. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.283.
Full textAbstract:
Державна політика, особливо в соціальній сфері, має зосереджуватись на створенні гідних умов життя та високого рівня добробуту не лише в нинішнього покоління, а й у прийдешнього. Проблема насильства над дітьми є актуальною в усьому світі. Насильство над дітьми може виявляти зв’язок між загальним зростанням кількості таких випадків, які визначаються в суспільстві. Одним із пріоритетних напрямів соціальної політики держави є визначення напрямів боротьби зі злочинними виявами насильства над дітьми. Українське суспільство почало усвідомлювати факт того, наскільки насильство є поширеним явищем та як воно може травмувати психічний стан дитини. Діти дуже часто соромляться говорити про факти, спрямовані на скоєння над ними насильницьких дій. Важливо вказати, що основною причиною незвернення дітей до правоохоронних органів є загроза зі сторони кривдника, яка полягає в тому, що він помститься за те, що дитина розповіла про обставини, які з ними відбу лися. Таким чином, дитина стає співучасником цих подій (як у ролі жертви, так і в ролі особи, яка вчиняє ці злочини). Якщо дитина стає учасником цих подій, то потрібно зрозуміти, як взагалі дитина потрапила до цієї компанії і що вона може переживати, коли стає свідком злочину. Діти – це особливі свідки, які через свій розви ток та когнітивні навички можуть залежати від тих, хто їх виховує. Тому кримінально правова характеристика в криміналістичних аспектах щодо запобігання насильницьким діям стосовно дитини визначається державою, що є одним із головних завдань, які вона перед собою ставить. Потрібно вдосконалити заходи правового захисту дітей від насильства, щоб виховати здорове суспільство.
26
Ященко, В. "Гендер і "держава загального доброботу" в країнах Західної Європи." Політичний менеджмент, no. 3 (2008): 128–40.
Find full text
27
Rusan, V. M., and O. P. Diachenko. "Інституційні засади розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 117–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.12.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз реформування аграрного сектору економіки України та визначено основні проблеми, що стримують його функціонування і розвиток.
Сучасний стан аграрного сектору демонструє вичерпання резервів нинішньої моделі його розвитку, заснованої на ефектах масштабу та екстенсивних методах використання ресурсів. Його функціонування та розвиток стримують такі обмеження: продовження мораторію на ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення; відсутність стратегічного бачення і конкретних дій влади щодо подолання кризи тваринницької галузі; збереження екологічно виснажливого сільськогосподарського землекористування, що призводить до погіршення ґрунтового покриву.
Метою статті є дослідження інституційних засад розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави.
Наукова новизна. Зважаючи на вказані негативні явища, характерні аграрному сектору, представлено першочергові заходи державної аграрної політики на найближчу перспективу, орієнтовані на реалізацію конкурентних переваг українського агросектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави.
Висновки. Удосконалення інституційних засад розвитку аграрного сектору у контексті забезпечення економічної безпеки держави повинно спрямовуватися на створення конкурентоспроможного на внутрішньому й зовнішньому ринках сільського господарства. Крім того, завантаження харчової промисловості, націленої на виробництво конкурентоспроможних харчових продуктів відповідно до міжнародних стандартів безпечності та якості, створить той синергетичний ефект, який дозволить забезпечити продовольчу безпеку держави та диверсифікувати експортний портфель країни за рахунок завоювання ринків збуту новими експортними товарами. При цьому державна аграрна політика повинна будуватися на принципах раціонального використання задіяних ресурсів, збереження екології біогеоценозів та бережного ставлення до довкілля, а також забезпечувати створення сприятливих соціальних умов для життя сільських жителів та покращення добробуту їхніх сімей, формувати передумови для збереження та комплексного розвитку сільських територій.
28
Іваненко, Олена. "ДИСФУНКЦІЇ БЮРОКРАТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ОКРЕМІ ПИТАННЯ." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 98–111. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-98-111.
Full textAbstract:
Досліджується природа і сутність бюрократії як явища дер- жавно-політичної дійсності. Наголошується, що протягом тривалого часу концепція бюрократичного управління визналася найбільш раціональною та ефективною у європейській традиції державного управління. Проте на сьо- годнішній день відсутній єдиний підхід щодо розуміння сутності бюрократії, а також її співвідношення із такими поняттями, як державне управління, пу- блічний менеджмент, апарат державної влади тощо. У зв’язку з цим, як ніко- ли, актуалізуються наукові розвідки в частині дослідження природи та сут- ності бюрократичного управління, що, своєю чергою, сприятиме уникненню в подальшому термінологічної та світоглядно-ідеологічної плутанини.
На сьогодні в наукових колах існує два діаметрально протилежних підхо- ди до визначення бюрократії як явища державно-правової дійсності: перший підхід є квінтесенцією аналізу антибюрократичної марксистської критики, яка, навіть, в сучасних умовах не втратила своєї актуальності, а її базові поло- ження становлять науковий інтерес при вивченні проблематики державно- го управління; сутність стисло зводиться до фіксації дисфункцій державної управлінської системи; сутністю другого підходу є ототожнення останнього з державним управлінням, коли бюрократія розуміється як раціонально ор- ганізована система державного управління, яка створює найефективніший механізм реалізації управлінських рішень.
Запропоновано в подальшому виходити з розуміння бюрократії як струк- турованої та ієрархічно вибудованої системи висококваліфікованих спе- ціалістів інтелектуальної праці, які мають високий рівень професійної під- готовки, інтелігенте походження, незаплямовану репутацію, ідеологічне виховання в дусі пріоритетності загальнодержавного добробуту, признача- ються на посади за результатами конкурсних відборів та якісно здійснюють свою професійну діяльність на виконання функцій держави. Наголошується на тому, що усі “негативні” ознаки бюрократичного управління, які виокрем- люють науковці, слід розглядати як дисфункції бюрократії. Таким чином, переносячи акцент із боротьби з бюрократією, увагу потрібно зосередити на виявленні негативних факторів здійснення державного управління та вироб- ленні шляхів їх подолання.
29
Кириленко, В. І., and Ю. О. Чалюк. "ІННОВАЦІЙНІСТЬ ЕКОНОМІК СВІТУ." Підприємництво та інновації, no. 15 (December 30, 2020): 7–14. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/15.1.
Full textAbstract:
Статтю присвячено науковому пошуку структурних відмінностей інноваційних економік світу та ролі рейтингових агентств у визначенні інноваційного потенціалу країн. У роботі використано методи структурно-факторного дослідження, статистику, інфографіку, а також аналітику Індексу європейського інноваційного табло, Глобального індексу інновацій, Індексу інноваційного потенціалу. Здійснено групування і ранжування країн, що дало змогу виявити серед них інноваційних лідерів, сильних, помірних та повільних новаторів. Відбувається поступове зміщення центру розвитку інновацій на Cхід. Свої позиції посилюють «азійські тигри» – Сінгапур, Корея і Тайвань. Благополуччя держави, досягнуте на основі інноваційного розвитку, сприяє зміцненню економічного потенціалу країни, поліпшує добробут населення, рівень та якість його життя, посилює політичну, економічну та соціальну безпеку держави. Застосування комбінованого кластерного підходу до оцінки інноваційного розвитку України дасть змогу активізувати державну політику фінансування технічних та науково-дослідних проєктів, знайти пріоритетні напрями технологічного розвитку країни. У 2020 р. Україна зіштовхнулася з пандемією коронавірусу, яка стала каталізатором активізації інноваційної діяльності у приватному й державному секторах економіки.
30
САВЧИН, МИХАЙЛО. "Чотири вершники трансформацій: ефективність правового регулювання економічних інституцій." Право України, no. 2021/04 (2021): 89. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-089.
Full textAbstract:
У перехідних конституційних демократіях проблема ефективності правового регулювання економічних інститутів зумовлена трансформаційними процесами в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Особливо гострою є взаємодія політичних та економічних факторів у функціонуванні економічних інститутів, оскільки це методологічна проблема реалізації реформ. У статті розглядається це питання крізь призму верховенства права, належного урядування та принципів пропорційності втручання в економічні свободи з метою забезпечення економічного добробуту. Це досить абстрактне формулювання питання потребує його аналізу через призму трансформації сучасної економічної системи та переосмислення функцій держави. Метою статті є визначення основних параметрів ефективності правового регулювання економічних інститутів. Доведено, що система гарантій економічних свобод базується на конституційних цінностях, які виражають консенсус щодо цільових установок учасників економічних відносин, їх цілепокладання. Ключовими факторами цього процесу є трансформація глобалізації та регіональне економічне співробітництво між державами, що змінює їхні функції. Зближення держави та приватного сектору виражається у диджиталізації економіки та зростанні ролі штучного інтелекту в економічних процесах, що дедалі більше впливає на зміст правил і процедур на ринку. Оскільки за таких умов змінюється структура професій та зайнятості, це призводить до розширення сфери інтелектуальної діяльності людства. Ключовим фактором трансформації українського конституціоналізму є відмова від постколоніальних практик управління через відносини ієрархії. Їх змінюють відносини гетерархії, які поєднують субординацію та горизонтальні зв’язки в економічній системі. Порядок визнання норм за допомогою поєднання приватного права та публічного механізму правотворення є на порядку денному. Аналогічним чином успіх економічних реформ обумовлений існуванням незалежних інституцій, що важко уявити без політико-правової складової. До таких інструментів належать судовий контроль за конституцією, неупереджене та незалежне публічне урядування, зокрема у діяльності незалежних державних установ, які рівновіддалені від політичних інститутів і ділових кіл. Економічні структури повинні брати участь у збереженні довкілля, впровадженні новітньої структури охорони здоров’я та наданні доступних і якісних адміністративних послуг населенню. Тому цінності та настанови щодо конкурентоспроможності, належної ділової практики на ринку забезпечуються інструментами економічного конституціоналізму, регуляторної держави та демократичної підзвітності. Засобами забезпечення цього є верховенство права, незалежні державні регулятори й вимоги щодо прозорості та належної процедури при ухваленні владних рішень.
31
Богданенко, Анатолій. "АНТИКОРУПЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ВАЖЛИВІСТЬ АНТИКОРУПЦІЙНОГО ВИХОВАННЯ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 15–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-15-24.
Full textAbstract:
Головними деструктивними наслідками процвітання коруп- ції в державі є такі негативні явища: порушення принципу верховенства права; недовіра суспільства до влади; корупція в інституціях публічної влади, яка зводить до нуля економічні реформи і є причиною зменшен- ня притоку іноземних інвестицій, порушує принципи рівності та соціаль- ної справедливості тощо. В Україні існує багато проблем стосовно такого явища, як корупція, адже українське законодавство має більш деклара- тивний характер. Саме тому розробка та впровадження заходів антико- рупційного спрямування має стати першочерговим завданням на шляху до становлення України як правової держави.
Сьогоднішній стан цього антисоціального явища у державі є такий, що сфера корупції стає конкурентом держави у здійсненні управління суспільством, а сучасні організаційні норми і соціальний ефект корупції створюють загрозу національній безпеці країни. За умов відсутності ефективної системи контролю на різних рівнях, втрати результативного державного керівництва, корупція загрожує національному суверенітету і територіальній цілісності нашої держави.
Світова практика свідчить, що найбільшого ефекту боротьби з коруп- ційними діями дає поєднання ефективної системи протидії корупції на державному і міжнародному рівнях у поєднанні з нормативно-правовим забезпеченням. Розгляд корупції як одного з найсерйозніших перешкод для економіч- ного та політичного розвитку країни, усвідомлення того факту, що вона становить загрозу національній безпеці, породжує необхідність створен- ня системи антикорупційного виховання як окремого компонента систе- ми виховання. Просвітництво і виховна робота з формування у громадян антикорупційного світогляду є частиною антикорупційної державної по- літики щодо усунення причин і умов, що породжують і живлять корупцію в різних сферах життя.
Важливою складовою у формуванні антикорупційного світогляду є ви- користання потенціалу виховної роботи в закладах освіти. З огляду на те, що основною метою антикорупційного виховання є формування грома- дянської свідомості, то найбільш сприятливим для його інтеграції середо- вищем є соціальні дисципліни: суспільствознавство, історія, політологія, етика та ін.
Очікуваний результат антикорупційного виховання — це особистість, наділена знаннями про небезпеку, яку представляє собою корупція для добробуту суспільства і безпеки держави, яка не мириться з виявами ко- рупції та здатна і бажає усунути це явище.
32
Данилова, Л. І. "Державне замовлення в системі формування засад економіки добробуту." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка, Вип. 60/61 (2002): 45–46.
Find full text
33
Zhadan, Iryna. "Комунікативний потенціал розвитку громадянської компетентності студентської молоді." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 43(46) (July 15, 2019): 20–26. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).20.
Full textAbstract:
Проаналізовано результати дослідження комунікативних практик громадянської самоідентифікації молоді в ракурсі перспектив розвитку компетентної громадянської поведінки. Експліковано смисли комунікативних практик студентства, які гальмують, а почасти й унеможливлюють розвиток громадянської компетентності, та визначено обставини, сприятливі для трансформування цих смислів у бажані (можливі, ідеальні). З’ясовано, що становлення громадянської компетентності гальмується: а) невідрефлексованістю ціннісних смислів громадянської активності (чому це потрібно мені, спільноті, державі?); б) уявленнями молоді про сучасність і актуальність сенсів індивідуалізації на противагу ідентифікації; в) неартикульованістю цілей громадянської активності молоді (що саме я можу змінити у своєму житті і функціонуванні держави?), що гальмує конструювання прогностичних моделей громадянської активності та її результатів, тож студентство не бачить реальних можливостей для самореалізації у власній державі; г) обмеженістю смислів, що репрезентують інструментальні аспекти громадянської самоідентифікації; д) екстернальністю молоді, яка артикулює прагнення змінювати і контролювати своє життя і водночас відповідальність за все покладає на владу, не переживаючи при цьому когнітивного дисонансу; е) практикуванням молоддю міфів стабільності і справедливості, зокрема і в електоральному виборі; є) схематичністю і дискретністю смислів відповідальності, взаємодії участі, добробуту, які артикулюються як метафори-шаблони, без аналізу детермінант, засобів і форм та наслідків. Визначено ресурси комунікації, які можуть бути задіяні для конструювання тих смислів громадянської активності, які зумовлюють компетентну громадянську поведінку. Змодельовано ситуації комунікації, які стимулюватимуть трансформування метафоричних компонентів комунікативних практик громадянської самоідентифікації молоді.
34
Захарченко, Н. В. "Фінансова інклюзія для підвищення добробуту населення та економічного зростання держави." Фінанси України, no. 6 (295) (2020): 105–16.
Find full text
35
Магеррамова, Ю. А. "Порівняння реалізації концепції держави загального добробуту в Швеції та Норвегії." Політологічний вісник, Вип. 53 (2011): 125–36.
Find full text
36
Nehrey, M. V. "ОПТИМІЗАЦІЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ З УРАХУВАННЯМ ФУНКЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ КРАЇНИ." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 7 (September 24, 2015): 101–6. http://dx.doi.org/10.15421/40250716.
Full textAbstract:
Земельні ресурси України характеризуються низьким рівнем заліснення та неефективним використанням площ сільських господарств. Заліснення є зовнішнім непрямим чинником ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки впливає на корисність та виробничі можливості неринковим шляхом. Проблему раціонального використання земельних ресурсів у дослідженні розглянуто як задачу максимізації функції суспільного добробуту на національному рівні, у якій визначається частка лісів та сільськогосподарських земель у загальній площі держави на основі їх ефективності на одиницю площі. Зростання заліснення території України буде ефективним, якщо воно буде забезпечено завдяки малопродуктивним сільськогосподарським землям.
37
СИДОР, ВІКТОРІЯ. "Амбівалентність концепцій права власності на землю: фактичне право, юридична абстракція чи відповідальність?" Право України, no. 2020/05 (2020): 106. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-106.
Full textAbstract:
Поступальний розвиток доктрини земельного права України неможливий без перегляду існуючих концепцій права власності на землю, відносин і зв’язків людини з землею, що відображають основний зміст процесів збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку. Сучасні виклики, пов’язані з перспективою скасування мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, утворенням латифундій і зняттям обмежень щодо суб’єктного складу власників, потребують конструктивного та адекватного реагування. Метою статті є аналіз існуючих у країнах загального та континентального права підходів до розуміння права власності на землю, а також викладення власного бачення найбільш прийнятної для правової системи України концепції з урахуванням національної стратегії сталого розвитку держави та особливого статусу землі як основ ного національного багатства. У дослідженні проаналізовано емпіричний підхід країн загального права у розумінні права власності на землю. Охарактеризовано властиву країнам континентального права абстрактну концепцію сприйняття власності на землю як юридично визнаного і закріпленого факту. Авторка доходить висновку, що законні інтереси різних суб’єктів земельних відносин нерідко можуть суперечити одне одному, тому важливого значення набуває здатність земельного законодавства забезпечити баланс цих інтересів. Це досягається завдяки втручанню держави з метою додержання принципу пріоритету публічних інтересів над приватними. Раціональний і справедливий розподіл суспіль ної користі землі досягається через встановлення державою певних обмежень власників землі та землекористувачів, спрямованих на забезпечення добробуту всіх громадян. Обґрунтовано перспективність концепції права власності на землю як взаємної відповідальності громадянина і держави, оскільки право власності на землю як обмежений природний ресурс завжди пов’язане з соціальними потребами та обов’язками.
38
Potapchuk , H. V. "Екологічні права людини: від онто-аксіологічного значення до новелізації конституційного розуміння та модернізації." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 79–93. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.09.
Full textAbstract:
Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав.
Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації.
Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.
39
Мадзігон, Віктор. "Теоретико-методичні засади підготовки підприємців у системі економічної освіти." Освітній вимір 39 (November 21, 2013): 62–67. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v39i0.3030.
Full textAbstract:
Мадзігон В. В. Теоретико-методичні засади підготовки підприємців у системі економічної освіти.
У статті висвітлюється актуальна проблема необхідності на сучасному етапі підготовки підприємців у системі безперервної економічної освіти, у навчанні учнівської та студентської молоді. Набуті знання з економічних дисциплін вони зможуть використовувати у практичній діяльності на ринку праці в різних галузях суспільних потреб задля піднесення добробуту держави й суспільства.
40
Длугопольський, О. В. "Особливості фінансування соціального захисту в країнах Азії: японський вектор формування держави добробуту." Фінанси України, no. 11 (228) (2014): 75–97.
Find full text
41
ZAKHARCHENKO, Natalia. "Financial inclusion to enhance the well-being of the population and state economic growth." Fìnansi Ukraïni 2020, no. 6 (July 17, 2020): 105–16. http://dx.doi.org/10.33763/finukr2020.06.105.
Full text
42
Ткач, Іван. "Концепція дослідження проблем забезпечення воєнно-економічної безпеки держави." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 4, no. 2 (April 30, 2018): 3–13. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2018.4.2.1.
Full textAbstract:
В статті проведеній аналіз економічних систем суспільства. Розроблено концептуальні засади дослідження сучасної економічної системи суспільства. Дана концепція дає змогу із застосуванням системного підходу в науковому пізнанні виділити певні логічні ланцюжки взаємодії складових суспільного устрою у відповідній субординації. Встановлено, що інтегральним результатом економічної діяльності економічної системи суспільства є стан добробуту громадян, в кінцевому вимірі – кожної людини, як головного чинника економічного розвитку. На підставі даної концепції розроблено Концептуальні засади дослідження проблем національної безпеки держави. Запропоновані концептуальні засади розвивають, розкривають і розширюють потенційні можливості методології економічних систем і є першим прикладом застосування ідей цієї методології для дослідження прикладних, практично-значимих для держави проблем, таких як національна безпека держави. Розвиваючи розглянуті концептуальні засади запропоновано концепцію дослідження воєнно-економічної безпеки держави з позиції економічної детермінанти. Запропоновані вперше підходи до побудови концепцій дослідження проблем сучасної економічної системи суспільства, національної безпеки держави і забезпечення воєнно-економічної безпеки держави з позиції економічної детермінанти, які продовжують пошуки у науковому і практичному економічному середовищі у напрямку уточнення, переосмислення і оптимізації категорії “Економічна система суспільства” і її прикладного застосування для забезпечення національної безпеки держави.
43
Борисюк, І. Е. "ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНОГО НОРМАТИВНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ." Знання європейського права, no. 2 (June 29, 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.194.
Full textAbstract:
У статті досліджено еволюцію міжнародного нормативного механізму захисту прав дитини. Наголошується на тому, що проблема захисту прав дитини має міжнародний характер і потребує консолідації зусиль усіх держав. Міжнародний механізм захисту прав дитини визнано стандартом, на якому держави базують національну політику у сфері прав дитини. Визначено, що міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини являє собою сукупність міжнародно-правових норм, закріплених системою міжнародних документів у сфері захисту прав дитини.
Проведено ретроспективний аналіз формування та розвитку цього механізму у ХХ ст. Виокремлено кілька етапів еволюції міжнародного нормативного механізму захисту прав дитини. Установлено, що на першому етапі (у першій чверті ХХ ст.) приділялась увага окремим аспектам правового статусу дитини. Було прийнято низку міжнародних актів, які регламентували питання опіки над дитиною, встановлювали мінімальний вік для праці неповнолітніх, передбачали захист від торгівлі дітьми. Другий етап характеризується прийняттям Декларації прав дитини 1924 р. Фактично її можна вважати першим універсальним актом, яким було започатковано міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини. Життєво важливі права дитини закріплювались опосередковано, а саме через обов’язки суспільства. На третьому етапі міжнародний нормативний механізм захисту прав дитини розвивається завдяки ООН. У Загальній декларації прав людини (1948 р.) зафіксовано перелік прав і свобод, який стосується кожної людини, зокрема дитини. У Декларації про права дитини 1959 р. розширено перелік прав дитини, також було ухвалено інші міжнародні акти у сфері прав дитини. Четвертий етап розпочинається прийняттям Конвенції про права дитини 1989 р. Конвенція має обов’язковий характер для держав-учасниць. Факультативні протоколи до Конвенції регламентують захист прав дітей в особливих обставинах (збройні конфлікти) чи від особливих загроз (торгівля дітьми, дитяча проституція і дитяча порнографія), визначають процедуру звернень про порушення прав дитини. Відзначено вагомі успіхи у справі захисту дітей усього світу, яких вдалося досягти за 30 років з часу прийняття Конвенції про права дитини. Наголошено на необхідності активізувати зусилля держав-членів щодо виконання її положень для покращення життя, добробуту дітей та їх захисту в усьому світі.
44
Артеменко, Олена, and Віктор Артеменко. "АНАЛІЗ ВПЛИВУ ХАРАКТЕРИСТИК ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ НА ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 4 (May 14, 2021): 40–49. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.003.
Full textAbstract:
В статті на засадах економетричного аналізу висвітлюються зв’язки, існуючі між ключовими характеристиками економічної політики держави й інтегральними індикативними показниками якості життя населення. Пропонуються підходи до вимірювання та інтегрального оцінювання ефективності реалізації економічної політики держави в контексті критеріїв якості життя населення. Представлені результати апробації запропонованих підходів на прикладі трьох синтетичних індикаторів: якість населення, добробут населення та якість соціальної сфери. Ці результати дозволяють стверджувати, що деякі ключові характеристики економічної політики України можна розглядати як детермінанти підвищення якості життя українського населення.
45
Повод, Т. М. "ФІНАНСОВА ГРАМОТНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ЯК ПРІОРИТЕТНА УМОВА УСПІШНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 9 (November 3, 2021): 84–90. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.9.11.
Full textAbstract:
У статті досліджено сутність фінансової грамотності, визначено її сучасний стан та вплив на соціально-економічні процеси в умовах сучасного розвитку, розглянуто джерела підвищення фінансової культури населення. Аналіз світового досвіду підтверджує беззаперечну необхідність фінансової освіти населення країни, що дасть змогу поліпшити не лише добробут громадян, а й сприятиме стабільності та економічному розвитку держави. Визначено роль держави і спеціальних інституцій у процесі підвищення рівня фінансової грамотності населення, а також необхідність популяризації фінансової грамотності серед молоді. Ці чинники дають змогу розглядати завдання підвищення фінансової грамотності населення як пріоритетні.
46
Пасько, Я. "Теоретичне переосмислення класичних підходів щодо дискурсу держави добробуту: виміри справедливості та розширення прав особи." Схід, no. 5 (2006): 83–86.
Find full text
47
СЕМЕНЕЦЬ-ОРЛОВА, Інна. "ПРОБЛЕМА НАУКОВОЇ ДЕФІНІЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ СІМЕЙНОЇ ПОЛІТИКИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 59, no. 1 (February 24, 2022): 47–54. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2020-1(59)-8.
Full textAbstract:
У статті досліджуються концептуальні засади сімейної політики як самостійного напряму соціальної політики. Проаналізовано історико-теоретичну ґенезу сімейної політики, охарактеризовано задачі в сфері захисту сім’ї та гарантування сімейного добробуту, з якими зіштовхувалися держави на різних етапах свого розвитку, здійснено аналіз концепцій, спрямованих на реалізацію заходів підтримки сім’ї у рамках моделей сімейної політики в ЄС, надано спробу їхньої оцінки за рядом критеріїв. Окреслено ідейно-теоретичні підвалини концептуальних напрямків модернізації сімейної політики, досліджено сучасний стан та визначено перспективи подальшого розвитку системи підтримки сім’ї в ЄС та Україні. Систематизовано зарубіжні підходи до визначення змісту дефініції «сімейна політика».
48
Желанов, Д. В. "ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В НОРВЕГІЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 48 (2020): 64–73. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.48.06.
Full textAbstract:
Актуальність поданої статті полягає в необхідності й доцільності вивчення зарубіжного досвіду організації та функціонування систем освіти певних країн в умовах глобалізації та інтеграції сучасного освітнього простору та ризиків, пов’язаних з ними. У цьому сенсі викликає науковий і практичний інтерес система вищої освіти Норвегії, як однієї з найбільш розвинутих скандинавських країн, що є «соціальною державою», яка побудувала «суспільство добробуту» з пріоритетом освіти як інституції. Метою статті є вивчення тенденцій розвитку вищої освіти в Норвегії. Використано комплекс методів дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення для вивчення, зіставлення й узагальнення наукових та нормативних джерел з метою визначення особливостей та тенденцій вищої освіти в Норвегії. Розкрито сутність освітньої політики Норвегії, а саме: пріоритетність освіти в структурі соціально-економічних інституцій; егалітарність освіти; акцент на педагогічній освіті; забезпечення рівності освітніх можливостей норвежців. Розкрито базові тенденції розвитку вищої освіти в Норвегії: впровадження антиринкової моделі, що передбачає блокування ринкових відносин у сфері освіти й повну відповідальність держави за організацію та фінансування вищої освіти; відсутність у вищій освіті приватного сектору, як засобу її комерціалізації; поєднання глобального та національного в норвезькому освітньому просторі; плідний зв’язок вищої освіти й ринку праці, що дозволяє ефективно вирішувати актуальну для країни проблему зайнятості населення; реалізація «освіти впродовж життя», де ключову позицію займає вища освіта, якій передують «просунуті школи» або коледжі, а наступною виступає освіта дорослих; участь системи вищої освіти Норвегії в реалізації інноваційної політики держави, що передбачає передачу технологій, створених в університетах, промисловим підприємствам з метою їх практичного впровадження. Висвітлено можливості імплементації позитивного досвіду вищої освіти Норвегії в Україні у процесі усунення проблем та ризиків сучасної вищої освіти, з урахуванням реалій світових та євроінтеграційних процесів, а також інтернаціоналізації освіти.
49
Irina, Ivanivna, and Mykolaivna Liudmyla. "ОСОБЛИВОСТІ СКАНДИНАВСЬКОЇ МОДЕЛІ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 1(17) (2019): 7–13. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-1(17)-7-13.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження викликана потребою аналізу ефективних моделей регулювання ринку праці з метою застосування досвіду їх побудови в Україні. Постановка проблеми. Національні моделі ринків праці пов’язані з особливостями політики зайнятості в різних країнах, менталітетом та різною участю держави. Проблема полягає в недостатньому аналізі особливостей скандинавської моделі регулювання ринку праці та можливостей застосування її досягнень в національній економіці. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окремі аспекти регулювання ринку праці розглянуті в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких: К. Армстронг, М. Барінова, Я. Безугла, Д. Богиня, П. Василенко, Д. Вінкот, Х. Дент, В. Дівнич, Г. ЕспінгАндерсен, Е. Лібанова, П. Регнард, А. Сапір, Я. Столярчук, С. Сіденко, Дж. Хопкін, В. Швець та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. У більшості досліджень щодо національних моделей регулювання ринку праці дається їх загальна характеристика. Мало дослідженими залишаються особливості регулювання ринку праці в скандинавських країнах. Постановка завдання. Завдання полягає в аналізі регулювання ринків праці в Фінляндії, Швеції, Данії та Норвегії, виділенні спільних та відмінних рис, пошуку можливостей застосування їх досвіду в Україні. Виклад основного матеріалу. У статті показано, що в скандинавській моделі регулювання ринку праці значна роль відводиться державі. Вона відіграє ключову роль, забезпечуючи населення робочими місцями, високими доходами, безкоштовною освітою, охороною здоров’я та соціальними виплатами. В скандинавських країнах на нинішньому етапі розвитку збережена соціалізація ринку праці з урахуванням нових економічних реалій та процесів глобалізації. Виділено принципи соціалізації скандинавського ринку праці, які б доцільно було застосувати в Україні на сучасному етапі соціально-економічного розвитку національної економіки. Висновки. Для України оптимальною моделлю ринку праці повинно стати гармонійне поєднання стимулювання індивідуальних досягнень у праці та соціальних гарантій з боку держави. Така модель забезпечує рівною мірою економічний добробут та соціальний консенсус.
50
Данелія, Т. С. "Принципи сталого розвитку Світового океану." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 69–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).568.
Full textAbstract:
Актуальність статті зумовлена тим, що для досягнення амбіцій світового співтовариства, викладених у Цілях сталого розвитку, необхідно розширити використання океану для виробництва продуктів харчування, енергії, сировини та транспорту. Проведення цих заходів має бути узгоджено на постійній основі з екологічними цілями щодо сприяння зменшенню глобального потепління та деградації довкілля. Забезпечення так званого «здоров'я» Світового океану є однією із пріоритетних Цілей сталого розвитку. У статті аналізуються основні положення та принципи, які сприяють сталому управлінню та розвитку Світового океану та його складників згідно із Цілями сталого розвитку ООН. З'ясовано, що стале управління і розвиток Світового океану вимагає постійної, відкритої участі із залученням усіх основних зацікавлених суб'єктів (держав, конгломерацій рибного господарства тощо). Так, наприклад, ефективні інституціональні стратегії мають включати багато лісабонських принципів одночасно. Вони лише є вихідними точками для берегової та спільно керованої риболовлі; управління рибним господарством за окремими видами; прогнозування екологічного впливу у відносно невеликих масштабах або розроблення моделі індивідуальних стимулів тощо. Зроблено висновок, що зв'язок між океанами, морями та морськими ресурсами та добробутом людини не є однобічним. Хоча збільшення добробуту людини часто створюється ціною цілісності екосистеми, воно також може потенційно зменшити негативний антропогенний вплив на морське середовище, наприклад, завдяки більш раціональному використанню ресурсів, змінам структури виробництва, споживання, удосконаленню управління та контролю людської діяльності. Для цього потрібне хороше управління та сприятливе середовище. Для зменшення негативного антропогенного впливу на морське середовище потрібне належне міжнародне регулювання, а також здійснення адекватних заходів, наприклад, більш раціональне використання ресурсів, зміна способів виробництва, зменшення споживання, вдосконалення міжнародного співробітництва, правового регулювання, управління та контроль діяльності кожного. Проекти та заходи повинні бути розроблені та реалізовані на інтегрованому та міжгалузевому рівні відповідно до екосистемного підходу та із залученням усіх зацікавлених сторін.