Journal articles on the topic 'Давність'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Давність.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 45 journal articles for your research on the topic 'Давність.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Яворська, О. "Проблеми виникнення права приватної власності за давністю володіння (набувальна давність)." Підприємництво, господарство і право, no. 1 (2002): 33–36.
Find full text
2
Криволапов, Б. "Позовна давність у міжнародних договорах." Український часопис міжнародного права, no. 3 (2002): 27–37.
Find full text
3
Постригань, Т. Л. "Позовна давність за трудовим правом." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 10 (132) (2012): 55–60.
Find full text
4
Розгон, О. "Позовна давність при визнанні батьківства." Слово Національної школи суддів України, no. 2 (19) (2017): 73–82.
Find full text
5
Петренко, К. Р. "Давність у цивільному праві України: історико-правове дослідження." Правова держава, no. 18 (2014): 70–75.
Find full text
6
Міненкова, Н. О. "Набувальна давність у правозастосованій практиці: окремі проблемні питання." Вісник Верховного Суду України, no. 1 (173) (2015): 39–46.
Find full text
7
Рябоконь, Є. О. "Набувальна давність та правонаступництво: питання теорії та практики." Вісник Одеського національного університету. Серія: Правознавство 23, вип. 1 (32) (2018): 49–60.
Find full text
8
Петренко, К. Р. "Давність у цивільному та кримінальному праві: порівняльно-правові аспекти." Вісник Одеського національного університету. Серія: Правознавство 21, вип. 2 (29) (2016): 138–45.
Find full text
9
Проскуров, М. В. "Набувальна давність на українських землях та в Російській імперії." Держава і право, Вип. 63 (2014): 66–70.
Find full text
10
Криволапов, Б. М. "Позовна давність у цивільному і торговельному праві зарубіжних країн." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 28, ч. 2 (2001): 118–35.
Find full text
11
Карнаух, Б. П. "Позовна давність у практиці Європейського суду з прав людини." Проблеми законності, Вип. 134 (2016): 24–36.
Find full text
12
Гуйван, П. Д. "ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПІСЛЯ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ: ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ЙОГО ТЛУМАЧЕННЯ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 49–53. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).10.
Full textAbstract:
У статті проведено дослідження реальної правової природи матеріального суб’єктивного права особи на позов. Вивчено темпоральні аспекти, що пов’язані з тривалістю здійснення позовного домагання. Приділено особливу увагу аналізу перебігу давнісного строку після пред’явлення позову. В роботі доводиться помилковість поширеної в науці та правозастосовній практиці тези про переривання давнісного перебігу із пред’явленням позову за тими ж вимогами. Такий підхід неправильний, бо на практиці може призвести до захисту того права, яке не може бути захищеним і у такий спосіб спотворити основоположну ідею юридичної визначеності як елемента верховенства права, закладену колись в основу запровадження інституту позовної давності. Піддано обґрунтованій критиці положення про те, що у разі зміни підстави позову давність за пред’явленою вимогою переривається від часу подання заяви про таку зміну. Адже у разі зміни підстави позову захищається вже зовсім інше порушене право, виникає інша вимога, яка почала задавнюватися від виникнення права на неї, тобто від часу конкретного правопорушення. За наслідками дослідження зроблений висновок, що новий позов аналогічного змісту до тієї ж особи після пред’явлення домагання стає неможливим через пряму вказівку закону. Разом із тим встановлено, що давність переривається тільки у виключних випадках, коли судові вимоги пред’явлені не за всім обсягом обов’язку та не до всіх боржників. Таке переривання відбувається лише стосовно охоронно-правових вимог, не охоплених змістом та спрямованістю позову. Це відбувається, коли з якихось суб’єктивних чи об’єктивних обставин носій охоронного права на позов може пред’явити судове домагання не за всією сумою обов’язку або не до всіх солідарних боржників, зобов’язаних за неподільним боргом. У такому разі вельми справедливим буде правило про переривання давнісного перебігу за рештою вимог або стосовно боржників, не охоплених домаганням. Але то може застосовуватися лише як виняток із загального правового інструментарію, за яким переривання давності під час пред’явлення позову за тими ж вимогами до того ж відповідача неприпустиме. В інших випадках переривання не буде, а позовна давність достроково припиняється, як і будь-який строк у момент своєчасного здійснення обмеженого нею в часі суб’єктивного права.
13
Герасимчук, Лідія. "Набувальна давність як підстава набуття права власності на земельну ділянку." Entrepreneurship, Economy and Law, no. 2 (2020): 172–76. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.2.29.
Full text
14
Кохан, Н. В. "Позовна давність та виплата середнього заробітку при припиненні трудових правовідносин." Юридична Україна, no. 7/8 (175/176) (2017): 79–84.
Find full text
15
Підвисоцький, В. І. "Позовна давність при визнанні правочинів недійсними у цивільному законодавстві України." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 1 (2004): 85–92.
Find full text
16
Онишко, О. Б. "Позовна давність в окремих країнах континентальної Європи та в Україні." Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична, вип. 2 (2014): 50–57.
Find full text
17
Шульга, М. "Набувальна давність на земельну ділянку: на шляху з минулого в майбутнє." Вісник Академії правових наук України, no. 4 (2002): 116–26.
Find full text
18
Гуйван, Петро Дмитрович. "ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ Й ПРИВАТНОПРАВОВІ АСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 59–63. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.10.
Full textAbstract:
Стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання про відмінності й спільні риси такого мате- ріально-правового інституту, як позовна давність у відносинах, що регулюються нормами приватного (цивільного) й публічного (податкового) права. Зроблений порівняльний аналіз юридичних механізмів, які опосередковують порядок і момент виникнення в особи права на позов, і часу виникнення та відбиття в податковому обліку дебіторської (кре- диторської) заборгованості. Установлено, що дати виникнення обліковуваної підприємством заборгованості й дати початку перебігу позовної давності не збігаються, не збігаються також між собою і встановлені податковим зако- нодавством терміни виникнення дебіторської та кредиторської заборгованостей: в основу обліку дебіторської (кре- диторської) заборгованості в податковому законодавстві покладено момент фактичного виконання обов’язку, в той час, як перебіг позовної давності пов’язаний із моментом порушення права. Також з’ясоване питання про сутнісну від- мінність таких правових явищ, як сплив позовної давності й визнання заборгованості безнадійною. Установлено, що позовна давність визначає лише час для звернення до суду з вимогою про примусове виконання боржником охоронного обов’язку, вона не впливає на фізичне погашення зобов’язання, просто у випадку пропуску давнісного строку обов’язок вже не може бути виконаним за допомогою державного юрисдикційного органу. Якщо він не виконується добровіль- но, може йтися про незаконне збагачення боржника, отже, від моменту спливу позовної давності в нього виникнуть додаткові податкові обов’язки: коли кредиторська заборгованість за отриманий, але не сплачений товар стане без- надійною, з податкового боку вона трансформується в безповоротну фінансову допомогу. Отже, можна зробити висновок про те, що помилковим є припущення, за яким строки, запроваджені законодавцем у податковому праві, визначають темпоральні кордони існування суб’єктивних прав та обов’язків суб’єктів підприємницької діяльності.
19
Гуйван, Петро Дмитрович. "ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОБРОЇ СОВІСТІ ДЛЯ ДАВНІСНОГО ВОЛОДІЛЬЦЯ, ЙОГО ОБҐРУНТУВАННЯ З ПОЗИЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ВИДИМОСТІ ПРАВА." Часопис цивілістики, no. 39 (January 20, 2021): 11–16. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i39.374.
Full textAbstract:
Дана наукова стаття присвячена дослідженню питання про юридичне значення такої категорії правового статусу набувача чужої речі, як його добросовісність. Вивчено сутність цього явища, встановлено, що саме критерій добросовісності надає істотного значення претензіям учасників даних взаємин на набуття чи збереження приватного речового права. У праці підкреслюється, що, окрім значення доброї совісті на момент заволодіння чужою річчю, що надає правової визначеності можливості оформлення титулу і є складовою частинного фактичного складу для набуття власності чи права давнісного володіння, bona fides також характеризує порядок поведінки окупанта і впродовж набувальної давності. При цьому добра совість тільки тоді має якісь правові наслідки, коли вона протиставлена суб'єктивному праву. За таких умов вона придбаває безпосереднє юридичне значення, в тому числі і як умова набуття та захисту права. Добросовісність володіння чужою річчю є внутрішнім показником усвідомлення певного майнового стану самим суб'єктом. У цьому сенсі у статті зроблена оцінка вказаного статусу з позицій наукової концепції про видимість права. За посилами цієї теорії давність також розглядається як наслідок видимості права, попри те, що вона виникає та триває всупереч волі учасників відносин та незважаючи на їхнє усвідомлення цього факту. Відтак добросовісне безперервне та відкрите володіння майном як власним упродовж строку набувальної давності найпоказовіше пов'язувалось із видимістю власності. Тож поняття добросовісності в сенсі особистісного сприйняття реально наявних ціннісних орієнтацій тісно пов'язано із принципом захисту видимості права, оскільки спрямована на усвідомлення його третіми особами. У роботі відмічені певні відмінності під час застосування теорії видимості права при набутті власності добросовісним набувачем від неповноважного відчужувана та за набувальною давністю. Наголошується, що подібний механізм мусить застосовуватися під час презумування відношення до речі як власної з боку володільця рухомого майна. Але із правила повинні бути виключення, зокрема, в разі, коли у власника є підстави для віндикації речі.
20
Гуйван, Петро Дмитрович. "ОКРЕМІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ НОРМАТИВНОГО КОРЕГУВАННЯ ПОРЯДКУ ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 29–34. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.4.
Full textAbstract:
Стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання про обґрунтованість та адекватність дійсних способів спеціального обчислення тривалості позовного домагання в контексті сутності такого правового явища, як позовна давність. У цьому контексті оцінено мораторій як передбачений ч. 2) ст. 263 ЦКУ спосіб відстрочення виконання зобов’язання. На базі ретельного дослідження можливого впливу мораторію на можливість подання позову, його розгляду чи виконання судового рішення автор дійшов висновку, що в нормативно встановленому вигляді він ніяк не може у цій іпостасі виступати як правова підстава для зупинення давності. За своєю правової ідеєю мораторій має встановлювати заборону на виконання (зокрема, примусове) такого зобов’язання і впливати не на стан самого цивільного правовідношення, а на можливість його реалізації. Отже, за своєю сутністю він є не відстроченням виконання обов’язку, а забороною вчиняти певні види діяльності. А якщо так, то зупинення позовної давності у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини, вже врегульовано пунктом 3 ч. 1 ст. 263 ЦКУ, тому відбувається невиправдане дублювання законодавчих правил. Також у роботі висвітлено стан проблеми з перериванням строку давності внаслідок визнання боргу боржником. Особлива увага приділена такому способу фіксації наявного боргу, як укладення договору на нових умовах щодо строків виконання за заявою до кредитора про відстрочення обов’язку. Установлено, що тут ідеться про відтермінування вже простроченого зобов’язання, з якого почалася позовна давність, але яким не завершилася. Цей правочин прийнято кваліфікувати як різновид дії боржника, що свідчить про визнання ним боргу, від моменту її укладення пропонується обчислювати новий давнісний перебіг. Однак виявлено, що така конструкція суперечить фактичній природі коментованих відносин, адже за такої угоди відбувається реструктуризація охоронного (порушеного) обов’язку, але виконання (зокрема, примусове) ще не може відбутися.
21
Ilnitskyi, O. V., and V. V. Protsenko. "Вибір методики остеосинтезу при метастатичному ураженні кісток кінцівок." TRAUMA 16, no. 6 (December 18, 2015): 65–70. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.6.16.2015.79702.
Full textAbstract:
У статті повідомляється про вибір методики остеосинтезу в пацієнтів при метастатичному ураженні кісток кінцівок. Остеосинтез кісток при метастатичному ураженні виконаний 63 пацієнтам (31 пацієнту — із застосуванням апаратів зовнішньої фіксації Костюка та 32 пацієнтам — із застосуванням армованого металоостеосинтезу). У результаті хірургічного лікування ускладнення виявлено в 1 пацієнта, рецидиви пухлини — у 3. Після проведеного хірургічного лікування відзначалося зменшення болю в місці метастатичного ураження, покращився функціональний результат прооперованої кінцівки й у зв’язку з цим поліпшилась якість життя пацієнтів.З урахуванням результатів лікування встановлено, що при виборі методики остеосинтезу при метастатичному ураженні кісток кінцівок необхідно враховувати такі фактори: локалізація пухлини в кістці, протяжність процесу, гістологічний варіант первинної пухлини, ступінь її злоякісності, давність перелому, чутливість до специфічної терапії.
22
Міловська, Н. "Позовна давність, що застосовується до вимог, які випливають із договорів про передання майна у тимчасове користування." Підприємництво, господарство і право, no. 11 (203) (2012): 21–24.
Find full text
23
Розовський, Б. Г. "СИЗИФОВ ТРУД УГОЛОВНОГО ПРАВА." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 30–46. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-31-46.
Full textAbstract:
Справжня робота є продовженням дискусії, розпочатої в статті «Кримінальним кодексом слід надати нагадування - епіграф:« Багато розстріляні були посмертно реабілітовані! », Опублікованій у збірнику" Актуальні проблеми права: теорія і практика "№ 2 (40) (2020). У статті представлений подальший аналіз проекту кримінального кодексу України, обґрунтовано пропозицію щодо заміни покарання у вигляді позбавлення волі іншими видами економічних санкцій. Коротко порушено питання застосування пробації в кримінальному праві. Зроблено акцент на самому понятті «давність», котре передбачає розрив у часі між вчиненням злочину і з'ясуванням питання про звільнення від покарання. Однак механічний підхід тут неприпустимий. Якщо сповідувати елементарну логіку - якщо в принципі існує можливість звільнення людини від відповідальності в майбутньому, чому вона широко НЕ екстраполюється на сьогодення?
Акцентується увага на положенні про те, що фахівці кожної галузі права спільно з кримінології та криміналістами, з використанням досягнень інформаційних технологій, в кооперації з фахівцями інших галузей зобов'язані виявляти і усувати всі прогалини в своєму правовому регулюванні, що створюють лазівки для вчинення злочинів і лише після цього , як крайність поступатися сидіння кримінального права. У Обощая, в даній роботі проведений аналіз критичних зауважень опонентів, підтверджена обґрунтованість висловлених новацій, показані інші недоліки проекту КК і зроблений ряд вагомих пропозицій.
Ключові слова: закон, право, кримінальне право, злочин, покарання, відповідальність держави за необгрунтоване засудження людини.
24
Рубан, Лариса, and Ірина Жарова. "СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ’Я ЖІНОК МОЛОДОГО ВІКУ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ." Слобожанський науково-спортивний вісник 5, no. 79 (October 26, 2020): 33–37. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2020-5.005.
Full textAbstract:
Мета: на підставі аналізу сучасної спеціальної літератури з проблеми артеріальної гіпертензії у жінок молодого віку провести дослідження щодо ставлення до свого здоров’я. Матеріал і методи: у дослідженні брало участь 40 жінок з встановленим діагнозом артеріальна гіпертензія І ст. віком 35-42 роки, давність захворювання менше 3 років. Діагноз був установлений сімейним лікарем, проте, медикаментозну терапію для корекції артеріального тиску не вживали. Жінки мали у наявності наступні фактори ризику, а саме: зниження рівня фізичної активності, нераціональне харчування, зайву вагу, наявність великої кількості стресів у житті, куріння. При індивідуальному спілкуванні було проведено анкетування за опитувальником Р.А. Березовської «Ставлення до здоров'я». Результати: на підставі якісного аналізу отриманих за допомогою опитувальника даних за всіма сферами життя були розраховані результати. На питання стосовно найважливих цінностей за різними сферами життя, тільки 18 жінок оцінили стан здоров'я, як фактор, важливий для них в даний момент життя. Контент-аналіз визначення поняття «здоров’я» показав, що 35% жінок вважають, що це гармонія фізичного та психічного благополуччя. 53% жінок вважають, що на стан здоров’я впливає саме спосіб життя. Тільки 60% опитуваних нами жінок у своєму повсякденному житті застосовують оздоровчі заходи для підтримки свого здоров’я. Висновки: опитувані нами жінки молодого віку з артеріальною гіпертензією не виконують рекомендації лікаря, не проходять профілактичні огляди, не дотримуються складових, які формують здоровий спосіб життя, незначна кількість респондентів застосовують оздоровчі заходи. Модифікація факторів ризику виникнення АГ, розробка освітніх і оздоровчих програм, спрямованих на підвищення фізичної активності буде сприяти покращенню якості життя жінок молодого віку з АГ. Ключові слова жінки молодого віку, артеріальна гіпертензія, опитувальник «Ставлення до здоров'я».
25
Дмитрович, Гуйван Петро. "ПРАВОВЕ СПІВВІДНОШЕННЯ СТРОКІВ ЗДІЙСНЕННЯ РЕГУЛЯТИВНОГО Й ОХОРОННОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 12–17. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.415.
Full textAbstract:
Наукова стаття присвячена порівнянню строків здійснення регулятивного цивільного права та строків реалізації права на захист у разі правопорушення. Попри зовнішню схожість вказаних темпоральних характеристик, у роботі відзначається їхня різна сутність і призначення. Особлива увага надається дослідженню таких матеріально-правових строків: присічних регулятивних і давнісних (позовна давність). Річ у тім, що у доктрині часто з їхнім спливом пов’язується припинення суб’єктивного права та можливості його судового захисту. Ми наголошуємо на тому, що це не так. Не можна погодитися із твердженням, ніби закінчення присічного строку одночасно погашає притаманну захисну властивість права. Погасити можна лише те право, що вже виникло, тобто повноваження, яке існує. Якщо ж протягом присічного строку матеріальне право, здійснення якого полягає у вчиненні певних активних дій, не було реалізоване, немає підстав говорити про його порушення. Після закінчення періоду дії правовстановлюючого повноваження особи, що не було реалізоване самим носієм, право на захист не припиняється, воно просто не виникає. Підкреслюється, що правильне розуміння характеру правовідношення, котре перебуває в певному стані, дозволить уникнути неправильної оцінки моменту, коли в зобов’язанні фактично відбулося правопорушення, а це надасть можливість реально захистити своє матеріальне право. Наведені конкретні ситуації, коли правова природа відносин не є очевидною, висловлена обґрунтована критика окремих підходів, коли нечіткість і суперечливість окремих норм вітчизняного законодавства призводить до суперечливого право- застосування. Зокрема, вказується, що страховий випадок призводить до виникнення не охоронного, а регулятивного права, якому кореспондує регулятивний обов’язок здійснити страхову виплату, і лише у разі невиконання вказаного обов’язку у встановлений договором чи правилами страхування строк відбудеться порушення вказаного суб’єктивного права та з’явиться можливість юридичного захисту.
26
Коритко, Л. Я., and В. О. Джуган. "Основні риси права Стародавніх Індії та Китаю." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (July 26, 2021): 61–68. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.697.
Full textAbstract:
Кожна держава Стародавнього Світу має свою історію виникнення та розвитку. Ці держави були східними деспотіями зі своїми особливостями. Стародавня Індія як монархія мала окремі демократичні інститути, а Стародавній Китай був абсолютною теократичною монархією. Право в них захищало інтереси рабовласників, знаті та обмежувало права інших людей. Джерелами староіндійського права були звичаї, закони Ману, Дхамаша-стра, Архашастра, нарада, веди; давньокитайського - звичаї, Книга законів Царства Вей, розпорядження імператорів. Основними рисами права країн Стародавнього Сходу були: кастово-становий характер, дискретичність, традиційність, консерватизм, казуїстичність, незавершеність, формалізм.
В Стародавній Індії виділялося право: а) власності (наприклад, на землю; земельний фонд складався з земель: володаря, общинних, приватних); способами набуття права власності були: спадкування, купівля, дарунок, знахідка, здоби, набувальна давність; б) зобов'язальне (купівля-продаж, позика, оренда, особистий найм, перевезення, зберігання, дарування; в) сімейне (шлюб був обов'язком для продовження роду, а вибір обранців покладався на батьків); г) спадкове виникало за законом у синів, а дочкам виділявся посаг; д) кримінальне включало нові інститути (вина, рецидив, співучасть) та пережитки первісного суспільства (принцип таліону, ордалії). Злочини були: державні, релігійні, проти особи, проти власності, проти сім'ї; до покарань належали: тілесні, смерна кара, членоуш-кодження, штраф, вигнання, таврування, усунення з посади.
В Стародавньому Китаї виділялося право: 1) власності (на землю та на рабів. Землі були в державній та приватній власності); 2) зобов'язальне (міна, купівля-продаж, дарування, позика, оренда землі, особистий найм); 3) спадкове (за законом та передбачало спадкування майна батька старшим сином від першої дружини); 4) сімейне (передбачало укладення шлюбу батьками від імені дітей та категоричний авторитет батька в сім'ї); 5) кримінальне (передбачало злочини проти: держави, релігії, особи, порядку управління та військові злочини; до покарань належали: смертна кара, членоушкодження, штрафи, тюремне ув'язнення та знеславлюючі покарання).
У цих державах право було безсистемним, але окремі її елементи були (норми, певні інститути, елементи підгалузей), самостійних галузей не було, бо вони були змішаними. Кримінальне право було об'ємним та містило норми різних галузей права.
27
Гуйван, П. Д. "КРИТИЧНІ МІРКУВАННЯ З ПИТАННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЛИШЕ ЗА ЗАЯВОЮ СТОРОНИ У ПРОЦЕСІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, no. 29 (January 26, 2022): 78–84. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.718.
Full textAbstract:
Гуйван П. Д. Критичні міркування з питання про застосування позовної давності лише за заявою сторони у процесі. – Стаття. У роботі проведено наукове дослідження питання про правову обґрунтованість і доціль- ність нормативного правила щодо застосування позовної давності лише за заявою сторони в спорі. Автор обстоює тезу, за якою такий підхід є невиваженим і таким, що суперечить основним засадам цивілістики. Так, спотворюється одне з основоположних понять цивіліс- тики – щодо змісту суб’єктивного матеріального права. Адже строк є елементом суб’єктив- ного права особи, а його сплив у зв’язку з вичерпаністю часових характеристик останнього приводить до припинення суб’єктивного права. У разі ж невизначеності із часом позовного домагання (він залежить від волі відповідача й може бути як завгодно довгим або взагалі вічним) втрачається ключова ознака права – його визначеність. Бо заявити про сплив дав- ності можна лише в судовому процесі, а його може взагалі не бути. Тож ставити дієвість матеріального права в залежність від процесуальних діянь недоцільно й сутнісно невірно. Подібна позиція була прийнятною в час, коли існувала концепція єдиної давності, але наразі вона відкинута правовою наукою та законодавством. Критично оцінене правило, яке означає фактичну безстроковість і матеріального права на позов. Тривалість реалізації охоронного повноваження за ним уже не обмежується нормативним строком, адже зовсім не виключено, що кредитор, пред’явивши позов поза межами давнісного строку й не маючи жодних поважних причин для його відновлення, все ж отримає судовий захист з огляду на відсутність заяви відповідача. І така концепція методологічно неправильна. У статті вивчено питання про можливість кваліфікації заяви про сплив давності як прояв принци- пу диспозитивності. Піддано обґрунтованій критиці подібні підходи сучасних науковців. Указується, що диспозитивність полягає у вільному виборі сторонами процесу доказів, які вони використовують в обґрунтуванні своїх вимог чи заперечень. Однак позовна давність не є доказом у справі, а факт спливу позовної давності є звичайним запереченням проти позову, який має розглядатися незалежно від заяви сторони.
28
Novytskyi, S. V. "Деревинознавчі аспекти сухостійної деревини сосни звичайної." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 6 (June 27, 2018): 109–12. http://dx.doi.org/10.15421/40280621.
Full textAbstract:
Досліджено показник водопоглинання сухостійної деревини сосни давністю усихання від одного до трьох років та деревини без ознак всихання з Київської та Житомирської областей України, зона Лісостепу. Підтверджено наявність тенденції до підвищення водопоглинальної здатності від давності всихання сухостійної деревини. Викладено результати експериментальних досліджень із впливу температури оброблення сухостійної деревини сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) різної давності всихання з ознаками мікологічних уражень на життєздатність гіфів грибів. Проаналізовано наявні методи з визначення фізико-механічних властивостей деревини, викладені у чинних національних, гармонізованих з європейськими, та міждержавних нормативних документах. Встановлено показники щільності, межі міцності та модуля пружності за статичного згину, межі міцності за стискання вздовж волокон для пиломатеріалів із сухостійної деревин сосни звичайної, давністю всихання до одного року, порівняно з деревиною без ознак всихання. Визначено, що сухостійна деревина сосни, давністю всихання до одного року, повністю задовольняє вимоги до дерев'яних конструкцій, встановлених у ДБН В.2.6-161:2017, і можна її використати як конструкційний матеріал. Запропоновано застосування методу евристичного моделювання для вивчення впливу деревинознавчих аспектів сухостійної деревини сосни звичайної на показники конструкційних лісоматеріалів з метою прогнозування можливості використання такої деревини в будівельних конструкціях.
29
Grygorian, E., V. Olkhovsky, and M. Gubin. "RELATION OF POSTMORTEM CHANGES DEVELOPMENT AND EXACT POSTMORTEM INTERVAL." Inter Collegas 7, no. 2 (July 4, 2020): 72–75. http://dx.doi.org/10.35339/ic.7.2.72-75.
Full textAbstract:
RELATION OF POSTMORTEM CHANGES DEVELOPMENT AND EXACT POSTMORTEM INTERVAL
Grygorian E., Olkhovsky V., Gubin M.
Purpose: Precise postmortem interval’s evaluation is crucial in cases when violent types of death are suspected by forensic medical examiner. There are different factors that could affect results of postmortem interval (PMI) evaluation by forensic medical expert. The aim of this study was to study connections between the known postmortem time interval and the degree of particular postmortem changes’ development. Materials and Methods: A cross-sectional analysis of 116 forensic medical examinations of deceased persons (of female persons n = 58, of males n = 58), in cases of non-violent death, was performed. Data about time of death was obtained from police preliminary records provided to the examination - only cases with known time of death prescription were included to study. Postmortem changes were evaluated by Total Body Score (TBS) [1] at equal time interval after death (48 hours ± 3 hours). Interconnection between postmortem changes degree and PMI was estimated using Spearman’s rank correlation. Difference between sexes was evaluated using Mann-Whitney U test. Results: “Thickness of clothes” criterion reached the highest positive correlation coefficient, “ambient temperature” criterion had also a significant positive correlation. The rest of studied criteria had very weak correlation with the development of postmortem changes. Conclusions: Several criteria had significant (p < 0.05), yet week, impact on the postmortem changes’ development. The other criteria were statistically insignificant.
Keywords: forensic medicine, forensic medical examination, postmortem interval, thanatology.
Резюме.
ЗВ’ЯЗОК РОЗВИТКУ ПОСТМОРТАЛЬНИХ ЗМІН І ДАВНОСТІ НАСТАННЯ СМЕРТІ
Григорян Е.К., Ольховський В.О., Губін М.В.
Мета: Точна оцінка терміну, що пройшов з моменту настання смерті, має вирішальне значення у випадках, коли судово-медичний експерт підозрює насильницькі види смерті. Існують різні фактори, які можуть вплинути на результати оцінки давності настання смерті (ДНС) судово-медичним експертом. Метою даного дослідження було вивчення зв’язку між відомою давністю настання смерті і ступенем розвитку конкретних посмертних змін. Матеріали та методи: Було проведено аналіз 116 судово-медичних експертиз померлих осіб (жінок n = 58, чоловіків n = 58) у випадках ненасильницької смерті. У дослідження були включені тільки випадки з відомим терміном давності настання смерті, дані про час настання смерті були отримані із супровідної документації правоохоронних органів, наданої на експертизу. Посмертні зміни оцінювали за методом Total Body Score (TBS) [1] через однаковий проміжок часу після настання смерті (48 годин ± 3 години). Взаємозв’язок між ступенем посмертних змін і ДНС був оцінений з використанням рангової кореляції Спірмена. Різниця між статями була оцінена з використанням U-критерію Манна-Уїтні. Результати: Критерій «товщина одягу» мав найвищий позитивний коефіцієнт кореляції, критерій «температура навколишнього середовища» також мав значну позитивну кореляцію. Решта вивчених критеріїв мали дуже слабку кореляцію з розвитком посмертних змін. Висновки: Кілька критеріїв мали значний (р <0,05), але слабкий вплив на розвиток посмертних змін. Решта критеріїв були статистично незначущими.
Ключові слова: судова медицина, судово-медична експертиза, давність настання смерті, танатологія.
Резюме.
СВЯЗЬ РАЗВИТИЯ ПОСТМОРТАЛЬНЫХ ИЗМЕНЕНИЙ И ДАВНОСТИ НАСТУПЛЕНИЯ СМЕРТИ
Григорян Э.К., Ольховский В.А., Губин Н.В.
Цель: Точная оценка срока, прошедшего с момента наступления смерти, имеет решающее значение в случаях, когда судебно-медицинский эксперт подозревает насильственные виды смерти. Существуют различные факторы, которые могут повлиять на результаты оценки давности наступления смерти (ДНС) судебно-медицинским экспертом. Целью данного исследования было изучение связей между известной давностью наступления смерти и степенью развития конкретных посмертных изменений. Материалы и методы: Был проведен анализ 116 судебно-медицинских экспертиз умерших лиц (женщин n = 58, мужчин n = 58) в случаях ненасильственной смерти. В исследование были включены только случаи с известным сроком давности наступления смерти, данные о времени наступления смерти были получены из сопроводительной документации правоохранительных органов, предоставленной на экспертизу. Посмертные изменения оценивали по методу Total Body Score (TBS) [1] через одинаковый промежуток времени после наступления смерти (48 часов ± 3 часа). Взаимосвязь между степенью посмертных изменений и ДНС была оценена с использованием ранговой корреляции Спирмена. Различие между полами было оценено с использованием U-критерия Манна-Уитни. Результаты: Критерий «толщина одежды» имел наивысший положительный коэффициент корреляции, критерий «температура окружающей среды» также имел значимую положительную корреляцию. Остальные изученные критерии имели очень слабую корреляцию с развитием посмертных изменений. Выводы: Несколько критериев оказали значительное (р <0,05), но слабое влияние на развитие посмертных изменений. Остальные критерии были статистически незначимыми.
Ключевые слова: судебная медицина, судебно-медицинская экспертиза, давность наступления смерти, танатология.
30
ЗУБАЧИК, Н. Б. "ПРОБЛЕМИ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ ЗА НАБУВАЛЬНОЮ ДАВНІСТЮ." Scientific Journal of Public and Private Law 2, no. 5 (2019): 42–46. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.5-2.8.
Full text
31
Петрова, Н. М. "Поняття й ознаки звільнення від кримінальної відповідальності за давністю в КК України." Проблеми законності, Вип. 90 (2007): 148–53.
Find full text
32
Маковій, В. П. "Набуття речового права на земельну ділянку за давністю користування: реалії та перспективи." Вісник господарського судочинства, no. 3 (2008): 129–33.
Find full text
33
Гуйван, Петро Дмитрович. "ТЕМПОРАЛЬНІ ЧИННИКИ ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ." New Ukrainian Law, no. 5 (November 29, 2021): 15–21. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.2.
Full textAbstract:
Стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання про часові виміри здій- снення регулятивного цивільного права та його співвідношення із тривалістю права на захист у разі порушення, зокрема і шляхом пред’явлення позовного домагання. Вивчено історич- ний поступ науки щодо інтерпретацій суспільного сприйняття періоду їхнього існування. Установлено, що первинно як наукова думка, так і відповідне законодавство грунтувалися на концепції єдиної давності як явищі, що руйнує навіть безспірне право. Уважалося, що погашення суб’єктивного права давністю є умовою, що супроводжує саме його виникнення. Проте розвиток цивілістичної науки, ґрунтуючись на відмінностях як правової природи, так і окремого юридичного регулювання інститутів набувальної та позовної давностей, привів до усвідомлення необхідності роздільного правового регулювання цих двох інститутів. Це відо- бразилося на науковому сприйнятті взаємозв’язків між виникненням та припиненням періоду існування позовного домагання та тривалістю самого суб’єктивного права, що зазнало пору- шення. Тривалий час у науці обстоювалася теза про те, що в момент порушення суб’єктивне право трансформується у право на позов, існує у такому стані упродовж встановленого строку, а потім разом із закінченням позовної давності припиняється. Однак еволюція чин- ного законодавства зумовила зміну концепції і цього разу, адже неможливо стало пояснити правило про належність виконання задавненого зобовязання після спливу позовної давності (частина 1 статті 267 Цивільного кодексу України). Тож нині найбільш прийнятною є теза про те, що позовною давністю погашається лише право на позов, а не саме суб’єктивне матеріальне право, тобто про продовження існування після збігу давнісного строку позбав- леного судового захисту суб’єктивного матеріального права. Добровільне виконання в цей час обов’язку боржником є належним, і останній не має права вимагати повернення вико- наного. Але для ефективності даної правової побудови обов’язково варто додати, що про- довжує існувати не порушене регулятивне право, а охоронне, яке втратило свою примусову здатність до реалізації. Добровільне здійснення саме цього права буде належним.
34
БУДУРОВА, Г. М. "УМОВИ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ СУБ’ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА НАБУВАЛЬНОЮ ДАВНІСТЮ: СУЧАСНА ПРАКТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ." Scientific Journal of Public and Private Law 3, no. 1 (2019): 9–14. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.3-1.2.
Full text
35
Суярко, Т. Д. "Набуття права власності на нерухоме майно за давністю володіння: загаль на характеристика умов володіння та об"єкта." Вісник господарського судочинства, no. 1 (2011): 80–85.
Find full text
36
Гуйван, Петро Дмитрович. "ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ БЕЗТИТУЛЬНОГО ВОЛОДІННЯ УПРОДОВЖ ПЕРЕБІГУ НАБУВАЛЬНОЇ ДАВНОСТІ." Часопис цивілістики, no. 37 (July 29, 2020): 10–15. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.342.
Full textAbstract:
Робота присвячена науковому дослідженню актуального питання правового статусу добросовісного набувача чужої речі в період, доки він здійснює давнісне володіння в межах набувального строку. Автор детально аналізує наукову полеміку щодо того, є нетитульне володіння фактичним станом чи суб’єктивним правом. На користь кожного з цих підходів у літературі висловлені думки поважних вчених.
Зазначається, що питання отримало ще більшої актуальності та гостроти, враховуючи відновлення цивільного інституту набувальної давності. Натепер наукові концепції почали ґрунтувалися на правовій регламентації описуваного явища в нормах чинного законодавства. З огляду на це все більш очевидним стає факт, що здійснювати володіння не титульний набувач може лише в межах свого суб’єктивного права навіть попри бажання та волю власника майна. Це підтверджується запровадженням (на жаль, поки що декларативним) і правової можливості захисту такого права у випадку вимушеної втрати володіння. Автор статті також дотримується цієї юридичної позиції.
У статті вказано на непослідовність і кволість законодавця, який не надає задекларованому ним праву реального практичного механізму втілення. В той же час реальні правовідносини за наявності протилежних інтересів неволодіючого власника і володіючого добросовісного окупанта часто опиняються в тупиковій ситуації.
За таких обставин єдино продуктивним є цивілістичний посил, згідно з яким чинні правові акти покликані регулювати не якесь абстрактно існуюче, випадкове явище, об’єктивний стан матерії, а конкретний соціально допустимий рівень взаємодій, які хоча і виникли всупереч праву, але з огляду на їхню специфіку заслуговують на нормативну забезпеченість та охорону. Тобто, має бути забезпечений дієвий інструментарій здійснення та захисту суб’єктивного права на давнісне володіння чужим майном.
Автор вбачає вирішення цього питання у площині запровадження конкретного механізму посесорного захисту такого володіння. При цьому має враховуватися, що позовне домагання може виникати лише при порушенні певного суб’єктивного права, у цьому випадку – речового. Отримавши нове речове право, володілець набуває не тільки можливість безпосереднього фізичного тримання речі, а й певну міру майнової влади, він має право відбивати зазіхання на своє володіння третіх осіб і навіть власника.
37
Marchenko, Nataliia, Novytskyi Serhii, and Zavialov Denys. "ОСОБЛИВОСТІ КІНЕТИКИ ВОДО- ТА ВОЛОГОПОГЛИНАННЯ СУХОСТІЙНОЇ ДЕРЕВИНИ СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ." TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOG IES, no. 3(13) (2018): 269–76. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2018-3(13)-269-276.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Протягом останніх років всихання хвойних деревостанів набули значних масштабів, що стало причиною зростання, отримуваних у процесі лісозаготівель, обсягів так званої «сухостійної» деревини, однією з ознак якої є ураження деревозабарвлюючими грибами. Тому виникло питання ефективного та раціонального використання такої деревини у промисловості. Дослідження показників водо- та вологопоглинання такої деревини сприятимуть пошуку раціональних шляхів її використання. Постановка проблеми. Відсутність деревинознавчих характеристик сухостійної деревини сосни звичайної (Pinus sylvestris L.). Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню показників водопоглинання і вологопоглинання сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) без ознак мікологічних уражень та всихання присвячено чимало наукових робіт, однак експериментальних даних щодо сухостійної деревини досить небагато. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Відсутність даних щодо показників водо- та вологопоглинання сухостійної деревини сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) з деревостанів різної давності всихання. Постановка завдання. Завданням цієї роботи є дослідження кінетики водо- і вологопоглинання сухостійної деревини сосни звичайної (Pinus sylvestris L.). Виклад основного матеріалу. Визначення показників водо- та вологопоглинання проводили згідно з методикою ГОСТ 16483.19-72 та ГОСТ 16483.20-72 на зразках деревини, відібраної з хвойних деревостанів (сосна звичайна) давністю всихання від 1-го до 3-х років Київської та Житомирської областей, у порівнянні зі здоровою деревиною. Висновки відповідно до статті. Підтверджено тенденцію до зростання показників водопоглинання та вологопоглинання зі збільшенням давності всихання деревини сосни звичайної.
38
Proshchenko, O. M., I. B. Ventskivska, Ya M. Vitovsky, and S. V. Markitanyuk. "УРОГЕНІТАЛЬНІ РОЗЛАДИ У ЖІНОК, ЩО ПЕРЕНЕСЛИ РАДИКАЛЬНІ ОПЕРАЦІЇ НА МАТЦІ." Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, no. 2 (March 4, 2021): 149–53. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2020.2.11884.
Full textAbstract:
Мета дослідження – визначення ранніх діагностичних предикторів генітоуринарного синдрому на основі оцінки частоти і структури урогенітальної дисфункції у віддаленому періоді після гістеректомії, виконаної з приводу міоми матки.
Матеріали та методи. Під нашим спостереженням протягом 5 років перебували 100 жінок у віці від 40 до 50 років, які перенесли радикальне оперативне втручання із приводу міоми матки, де у 40 жінок було проведено гістеректомію із трансабдомінальним доступом, у 30 пацієнток – класичну трансвагінальну гістеректомію і у 30 – LAVH.
Результати дослідження та їх обговорення. Із 58 пацієнток з урологічними порушеннями у 44,8 % дизуричні прояви були діагностовані у випадку трансабдомінальної гістеректомії, у 27,6 % – у випадку трансвагінальної гістеректомії і у 10,3 % спостережень – у випадку трансвагінальної гістеректомії, асоційованої із лапароскопічним доступом. Слід відмітити, що частка проявів цистуретриту у випадку гістеректомії зростала до п’ятого року після оперативного оздоровлення у 3,0 рази – з 7,0 до 21,0 %, найбільш вагомо у пацієнток після абдомінальної гістеректомії. Такі урологічні прояви, як полакіурія, неповне спорожнення сечового міхура, стресова інконтинентація та імперативне нетримання сечі, продемонстрували найвищий ступінь тяжкості також у пацієнток після трансабдомінальної і класичної трансвагінальної гістеректомії з давністю оперативного лікування 5 років і більше, найменший ступінь було верифіковано у випадку лапароскопічної гістеректомії. Аналогічно, найбільш низькі результати за всіма доменами опитувальника сексуальної дисфункції встановлено у групі з гістеректомією із трансабдомінальним та класичним трансвагінальним доступом, де діагностовано занижену сексуальну функцію порівняно зі здоровою популяцією (< 27 балів у 22,5 та у 36,7 % випадків відповідно).
Висновки. Таким чином, кожна третя пацієнтка до п’ятого року моніторингу після гістеректомії відмічала неспроможність тазового дна та ознаки цисто-ректоцеле І–ІІ ступенів, синдром релаксації тазового дна, а ступінь вираження генітоуринарних розладів напряму залежав від оперативних технік, віку, коли було проведено оперативне лікування, та ступеня гіпоестрогенії.
39
Серік, Сергій, Наталія Мавричева, and Тетяна Ченчик. "РІВНІ МОНОЦИТАРНОГО ХЕМОАТРАКТАНТНОГО ПРОТЕЇНУ-1 У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ У ПОЄДНАННІ З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ." Problems of Endocrine Pathology 78, no. 4 (December 3, 2021): 57–64. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2021.4.08.
Full textAbstract:
Актуальність. Механізми атеросклеротичних серцево-судинних захворювань при цукровому діабеті (ЦД) остаточно не визначені. Моноцитарний хемоатрактантний протеїн-1 (МХП-1) є прозапальним хемокіном, який відіграє ключову роль у патофізіології як атеросклерозу, так і діабету. Мета дослідження: вивчити рівні МХП-1 у хворих на ІХС з ЦД 2 типу у залежності від перенесеного в минулому інфаркту міокарда та перкутанного коронарного втручання (ПКВ). Матеріали і методи. У 31 хворого на стабільну ІХС з ЦД 2 типу, 26 пацієнтів з ІХС без ЦД, 15 осіб контрольної групи визначали сироваткові рівні МХП-1 імуноферментним методом. Результати. Рівні МХП-1 у хворих на ІХС з ЦД 2 типу були вище, ніж в осіб контрольної групи (p=0,0007) та у пацієнтів з ІХС без ЦД (р=0,039). У хворих на ІХС без ЦД рівні МХП-1 збільшувались незначуще. Кореляцій рівню МХП-1 з глюкометаболічними та ліпідними показниками в жодній групі не виявлено. У хворих і з ЦД 2 типу, і без ЦД не встановлено істотних відмінностей у рівнях МХП-1 між пацієнтами з і без інфаркту міокарда. У хворих на ІХС з ЦД 2 типу, які мали в анамнезі ПКВ давністю більшою за 1 рік, рівень МХП‑1 був достовірно вище, ніж у пацієнтів без ПКВ (p=0,038). У хворих на ІХС без ЦД 2 типу з проведеним в минулому ПКВ рівень МХП‑1 виявився значуще меншим відносно пацієнтів без ПКВ (p=0,030). Висновки. У хворих на ІХС з ЦД 2 типу рівень МХП-1 збільшувався у порівнянні з контролем та пацієнтами з ІХС без ЦД. Хворі на ІХС з ЦД 2 типу з ПКВ в анамнезі мали найвищий рівень МХП-1.
40
Богдановська, Н. В., and І. В. Кальонова. "Лікування рухом, індукованим обмеженням, у реабілітації хворих з наслідками ішемічного інсульту." Pain medicine 3, no. 2/1 (October 16, 2018): 15. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.22991.
Full textAbstract:
Актуальність. На сьогодні рання комплексна нейрореабілітація визнана невід’ємним елементом надання медичної допомоги пацієнтам, які перенесли інсульт, здатним зменшити тяжкість його наслідків. Результати досліджень демонструють можливість стимуляції пластичності мозку терапією вимушеними рухами (Constraint-Induced Movement Therapy – CIMT), що проявляється збільшенням кіркового представництва кисті, ступінь якого корелює з поліпшенням функції руки.
Мета дослідження. Вивчення ефективності методики фізичної терапії вимушеними рухами в реабілітації хворих з постінсультними порушеннями рухової функції верхньої кінцівки.
Матеріали та методи. У рамках дослідження нами була застосована терапія рухом, індукованим обмеженням, у 38 хворих у пізньому відновлювальному періоді мозкового інсульту. Групу контролю склали 34 особи; групи були зіставні за статевими, віковими характеристиками, ступенем геміпарезу, давністю інсульту тощо (середній вік хворих склав 63,2 ± 4,8 роки). Критеріями включення в основну групу за характером порушення рухової функції були можливість активного розгинання зап’ястя не менше 20 градусів, суглобів кисті – 10 градусів. Оцінку функціональної активності верхньої кінцівки про- водили за шкалою Фугл-Мейєра (Fugl-Meyer Assessment оf Physical Performance, FMA). Повторне обстеження хворих обох груп проводилось через 4 тижні реабілітації, протягом яких в основній групі застосовувалась мето- дика CIMT тривалістю не менше 4-х годин на день.
Результати дослідження та їх обговорення. Первинне обстеження пацієнтів показало, що в обох групах виявлено ознаки порушення рухової функції верхньої кінцівки за всіма доменами шкали FMA: загальний бал в основній групі склав 39,44 ± 4,37 бала при оптимальному значенні 64 бали, в контрольній – 37,55 ± 3,51 бали. При повторному обстеженні зафіксовано покращення показників рухової функції верхньої кінцівки за доменом “плече – передпліччя” 26,44 ± 1,11 % і 21,96 ± 2,72 % (р < 0,05), за доменом “зап’ястя” – 8,18 ± 0,11 % і 7,21 ± 0,38 % (р < 0,05), за доменом “кисть” – 11,17 ± 0,42 % і 9,53 ± 0,31 % (р < 0,05) в основній та контрольній групах відповідно.
Висновки. Застосування в реабілітації хворих з легкими й помірними парезами руки постінсультного ґенезу методики кінезотерапії з обмеженням функції неушкодженої кінцівки сприяє кращому відновленню рухової функції паретичної руки.
Перспективи подальших досліджень. Подальше вивчення застосування методики CIMT для відновлення рухової функції при синдромі центрального геміпарезу.
41
ЗЕЛЕНКО, Є. В., and О. М. ЛІСЕНИЙ. "РУЙНУВАННЯ СТІНИ ЦЕГЛЯНОЇ БУДІВЛІ У ВИГЛЯДІ ПОЗДОВЖНЬОГО РОЗКОЛЮВАННЯ. ПРИЧИНИ, МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ ТА ПІДСИЛЕННЯ." Наука та будівництво 27, no. 1 (April 8, 2021): 24–31. http://dx.doi.org/10.33644/scienceandconstruction.v27i1.4.
Full textAbstract:
Викладені основні результати натурного інструментального обстеження адміністративної будівлі в м. Києві. Первісна проектна документація на будівлю за давністю не збереглася. При обстежені виявлено розкол у товщі кладки вздовж несучої цегляної зовнішньої стіни в рівні 1-го поверху. Два простінки внаслідок пошкоджень повністю втратили несучу здатність, повне їх руйнування не відбувається тільки за рахунок перерозподілу зусиль на сусідні простінки, поперечні стіни, перегородки тощо. Простінки несучої зовнішньої стіни, які зазнали пошкоджень, складені з різних матеріалів (кладка з жовтої цегли і кладка з червоної цегли). Визначені показники міцності матеріалів комплексної кладки стін: жовта керамічна цегла в кладці обрамлення віконних прорізів за міцністю на стиск відповідає марці 75; червона керамічна цегла в кладці простінків – марці 35. Пошкоджена частина стіни має вигин в бік вулиці. Для визначення геометричних параметрів вигину зовнішньої поверхні стіни були виконані вимірювання поздовжнього профілю стіни в трьох рівнях. Виявлено, що у рівні над карнизом стіна практично прямолінійна. В той же час, безпосередньо під карнизом горизонтальні зміщення стіни назовні складають до 68 мм. На рівні цокольного пояска зміщення стіни назовні складають до 20 мм. Проведені розрахунки міцності елементів несучих стін, згідно з якими несуча здатність не забезпечується, значення коефіцієнтів перевантаження сягають до k = 1,402 > 1. Проаналізовані результати багаторічного моніторингу вертикальних осідань будівлі. Характер руйнування простінків і підкарнизної ділянки стіни 1-го поверху обумовлений конструкцією цієї стіни. Руйнування стіни в рівні 1-го поверху відбулося шляхом утворення вертикальних поперечних тріщин у простінках по межі кладки обрамлення вікон з жовтої цегли, а також утворення поздовжнього розриву простінків та надвіконної частини стіни з загальною орієнтацією між концентраторами напружень – кут над карнизом, де відбувається зміна товщини стіни, і підвіконними нішами. На підставі результатів обстеження та розрахунків встановлені причини аварійного стану стіни. Був зроблений висновок, що всі простінки стін 1-го поверху потребують підсилення, з врахуванням перевантаження за розрахунком, також рекомендоване підсилення простінків стін 2-го поверху. Надані рекомендації щодо підсилення несучих стін будівлі при пошкодженні у вигляді поздовжнього розколу.
42
Ліпкан, Н. Г., О. Б. Кучменко, and Л. С. Мхітарян. "Активність індуцибельної No-синтази та вміст цитруліну в сироватці крові як маркери імунозапальної активації та оксидативного стресу при хронічній серцевій недостатності." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 4 (February 23, 2022): 46–52. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12492.
Full textAbstract:
Резюме. Оксид азоту (NO) є потужним ендотелійрозслаблювальним фактором, що викликає розслаблення гладких м’язів судин, пригнічує їх проліферацію, бере участь у регуляції системного та легеневого судинного опору, процесів агрегації тромбоцитів, зсідання крові тощо. Мета дослідження – вивчити активність іNOS, показників імунозапальної реакції та інтенсивності оксидативного стресу при хронічній серцевій недостатності (ХСН). Матеріали і методи. Дослідження виконано на базі відділення серцевої недостатності ДУ ННЦ «Інститут кардіології імені акад. М. Д. Стражеска НАМН України». Обстежено 120 пацієнтів із ХСН обох статей у віці (63±3,4) року, з них 76 з ішемічною хворобою серця (ІХС) та 44 – із гіпертонічною хворобою (ГХ). Критеріями залучення пацієнтів у дослідження були: 1) ХСН ІІ–IV функціональних класів за NYHA із СД ЛШ (фракція викиду (ФВ) ЛШ ≤45 %); 2) вік ≤75 років. Критеріями виключення в дослідження були: 1) вік >75 років; 2) ФВ ЛШ ≥45 % за даними ехокардіографічного дослідження; 3) ХСН як наслідок клапанних вад, запальних захворювань серця; 4) гіпертрофічна та рестриктивна кардіоміопатії; 5) гостра ішемічна хвороба серця; 6) перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака давністю <6 місяців; 7) онкологічні захворювання; 8) гострі інфекційні захворювання. Статистичну обробку результатів проводили за допомогою пакета прикладних програм Statistica for Windows. Достовірність відмінностей між кількісними ознаками із нормальним розподілом проводили за допомогою непарного t-критерію Стьюдента. При порівнянні двох незалежних груп використовувався критерій Манна – Уїтні (U) та критерій Вілкоксона (W) для двох залежних груп, якщо розподіл показника не відповідав нормальному. Різницю вважали статистично достовірною при р<0,05. Результати. Обстежено 120 пацієнтів із ХСН обох статей у віці (63±3,4) року, з них 76 з ішемічною хворобою серця та 44 – із гіпертонічною хворобою. В результаті досліджень продемонстровано, що за ХСН спостерігається формування оксидативного стресу, на що вказує зростання вмісту продуктів окиснення ліпідів, білків у сироватці крові та в ліпопротеїнових фракціях. Інтенсифікація вільнорадикальних окиснювальних процесів відбувається на фоні значного пригнічення активності антиоксидантних систем захисту – каталази та супероксиддисмутази. Разом з цим спостерігається зниження рівня відновленого глутатіону й активності параоксонази-1. На наявність імунозапальної активації вказує зростання у 2 рази вмісту в сироватці крові церулоплазміну та прозапальних цитокінів IЛ-6 та ФНП-α. Результати НСТ-тесту з імунокомпетентними клітинами свідчать про збільшення фагоцитарної активності клітин в умовах системної запальної реакції. Підвищення активності ферменту мієлопероксидази в 2 рази у крові обстежуваних пацієнтів також слугує доказом активності нейтрофілів та моноцитів в умовах системної запальної реакції. Вказані зміни імунобіохімічних показників супроводжувались підвищенням загального вмісту цитруліну в сироватці крові в 2 та більше разів. Це може бути результатом надмірної активації індуцибельної ізоформи NO-синтази в умовах запальної реакції та під впливом підвищеного рівня прозапальних цитокінів. Активність ізоформи іNOS в цих умовах виявилася підвищеною в 3 рази. Висновки. У взаємозв’язку між системною імунною активацією та інтенсивністю оксидативного стресу важливою зв’язувальною ланкою можна вважати активацію іNOS у клітинах крові та серцево-судинної системи. У зв’язку з цим активність іNOS та підвищення рівня цитруліну в циркулюючій крові можуть вважатися маркерами наявності імунної активації та оксидативного стресу, які зумовлюють прогресування основного серцево-судинного захворювання та ХСН.
43
Сальман, І. Ю. "Набувальна давність – інструмент реформування аграрних та земельних правовідносин." Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, no. 2 (69) (2010).
Find full text
44
Shkoda, K. V. "КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І КОМПЛЕКСНА ПСИХОКОРЕКЦІЯ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У ДРУЖИН ТА МАТЕРІВ ХВОРИХ НА ПАРАНОЇДНУ ШИЗОФРЕНІЮ З ТРИВАЛИМИ ТЕРМІНАМИ ЗАХВОРЮВАННЯ, ТА ЇЇ ЕФЕКТИВНІСТЬ." Вісник наукових досліджень, no. 4 (February 9, 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2016.4.7160.
Full textAbstract:
Метою дослідження було на основі аналізу клініко-психологічних характеристик дезадаптації у дружин і матерів, хворих на параноїдну шизофренію (ПШ) з тривалими термінами захворювання, розробити комплекс психокорекційних заходів та оцінити ефективність їх впровадження. На базі Харківського обласного психоневрологічного диспансеру за період з 2012 до 2016 року за допомогою клініко-психопатологічних і психодіагностичних методів було обстежено 320 найближчих родичів хворих на ПШ чоловіків – їх матерів або дружин. Давність захворювання складала (12,7±3,4) року. Першу групу склали матері пацієнтів, які проживали в батьківській сім’ї (166 родин), другу групу – дружини психічно хворих, що мали власні сім’ї (154 родини). У результаті дослідження доведено, що дружини і матері чоловіків, хворих на ПШ з тривалими термінами захворювання, страждають від дезадаптивних станів, що проявляється у вигляді клініко-психопатологічних феноменів, особистісною та соціально-психологічною дезадаптацією. На основі отриманих даних розроблено комплекс заходів психокорекції, принциповими засадами якого є індивідуальний характер з урахуванням структури та виразності дезадаптивних змін; комплексність психокорекційних впливів; етапність психокорекції, що передбачає відповідність змісту та інтенсивності корекційних заходів етапу та рівня ураженості психіки, послідовність та спадкоємність медико-психологічних, психолого-реабілітаційних та профілактичних заходів; доступність корекційних програм для родичів хворих на ПШ, що створює передумови для широкого впровадження зазначеного комплексу в практику охорони здоров’я. Створений комплекс психокорекційних заходів, спрямований на нівеляцію проявів клініко-психологічної, особистісної і соціально-психологічної дезадаптації дружин і матерів хворих на ПШ чоловіків із тривалими термінами захворювання, виявився ефективним стосовно намічених цілей.
45
Shkoda, K. V. "КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І КОМПЛЕКСНА ПСИХОКОРЕКЦІЯ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У ДРУЖИН ТА МАТЕРІВ ХВОРИХ НА ПАРАНОЇДНУ ШИЗОФРЕНІЮ З ТРИВАЛИМИ ТЕРМІНАМИ ЗАХВОРЮВАННЯ, ТА ЇЇ ЕФЕКТИВНІСТЬ." Вісник наукових досліджень, no. 4 (May 22, 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2016.4.7814.
Full textAbstract:
Метою дослідження було на основі аналізу клініко-психологічних характеристик дезадаптації у дружин і матерів, хворих на параноїдну шизофренію (ПШ) з тривалими термінами захворювання, розробити комплекс психокорекційних заходів та оцінити ефективність їх впровадження. На базі Харківського обласного психоневрологічного диспансеру за період з 2012 до 2016 року за допомогою клініко-психопатологічних і психодіагностичних методів було обстежено 320 найближчих родичів хворих на ПШ чоловіків – їх матерів або дружин. Давність захворювання складала (12,7±3,4) року. Першу групу склали матері пацієнтів, які проживали в батьківській сім’ї (166 родин), другу групу – дружини психічно хворих, що мали власні сім’ї (154 родини). У результаті дослідження доведено, що дружини і матері чоловіків, хворих на ПШ з тривалими термінами захворювання, страждають від дезадаптивних станів, що проявляється у вигляді клініко-психопатологічних феноменів, особистісною та соціально-психологічною дезадаптацією. На основі отриманих даних розроблено комплекс заходів психокорекції, принциповими засадами якого є індивідуальний характер з урахуванням структури та виразності дезадаптивних змін; комплексність психокорекційних впливів; етапність психокорекції, що передбачає відповідність змісту та інтенсивності корекційних заходів етапу та рівня ураженості психіки, послідовність та спадкоємність медико-психологічних, психолого-реабілітаційних та профілактичних заходів; доступність корекційних програм для родичів хворих на ПШ, що створює передумови для широкого впровадження зазначеного комплексу в практику охорони здоров’я. Створений комплекс психокорекційних заходів, спрямований на нівеляцію проявів клініко-психологічної, особистісної і соціально-психологічної дезадаптації дружин і матерів хворих на ПШ чоловіків із тривалими термінами захворювання, виявився ефективним стосовно намічених цілей.