Journal articles: 'Груповий напрям'

1

Колесніченко, Олександр. "ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ – УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 159–75. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.144.

Full text

Abstract:

Стаття містить програму психологічної реабілітації особового складу Національної гвардії України. В основу програми закладено концепцію психологічної безпеки особистості, яка являє собою поєднання заходів, спрямованих на зниження негативних переживань, групових занять із саморегуляції, психологічних консультацій з актуальних питань, у тому числі сімейних стосунків та сексуального здоров’я, і спеціально адаптованого до завдань психологічної реабілітації тренінгу відновлення психологічної безпеки особистості. Визначено, що програма психологічної реабілітації повинна містити як групові форми роботи, так і індивідуальні консультації. Обґрунтовано, що до заходів медико-психологічної реабілітації залучені лікарі-психотерапевти, лікарі-психологи та практичні психологи НГУ. Доведено, що до основних завдань психологічної реабілітації слід віднести: психологічну просвіту; психологічну діагностику військовослужбовців із метою виявлення осіб, що потребують медичної допомоги, осіб із розладами адаптації та залежностями від психоактивних речовин; реалізацію заходів, що сприятимуть реасоціалізації, реадаптації військовослужбовців тощо. Серед заходів психологічної реабілітації виділено обов’язкові заходи та заходи на вибір. Обґрунтовано, що програма психологічної реабілітації має містити такі напрями: психологічний – психологічне розвантаження і відновлення психологічної безпеки особистості військовослужбовців, консультаційна робота, індивідуальна та групова робота з психологом (психотерапевтом), психологічна діагностика; корекційно-відновлювальна та озвивальна робота; спортивний – оздоровчі фізичні вправи, спортивні ігри, робота на кардіостатичних тренажерах, плавання тощо; соціальний – відвідування культурно-просвітницьких заходів, консультації з питань соціального захисту та проходження військової служби, задоволення духовних потреб; просвітницько-методичний – організаційно-методична та підтримувальна робота для психологів, підвищення їхньої кваліфікації, навчальна діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Дуднік, Аліна. "Педагогічні умови підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації групових форм пізнавальної діяльності." Освітній вимір 41 (May 8, 2014): 49–54. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v41i0.2863.

Full text

Abstract:

Дуднік А. О. Педагогічні умови підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації групових форм пізнавальної діяльності. У статті обґрунтовано необхідність дотримання педагогічних умов підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації групових форм пізнавальної діяльності. Розглянуто пріоритетні напрями і форми діяльності педагога, що забезпечують формування професійної компетентності майбутніх фахівців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Tytarenko, Tetiana Mychaylivna. "Технології відновлення психологічного здоров’я Особистості в умовах війни." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 43(46) (July 15, 2019): 54–62. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).24.

Full text

Abstract:

Завданнями роботи були розроблення методологічних засад відновлення психологічного здоров’я особистості, опрацьовування технологій соціально-психологічної реабілітації та визначення ресурсних модусів, що підвищують ефективність реабілітаційних впливів. Використовувалися метод феноменологічного аналізу індивідуальних та групових консультаційних інтервенцій, методи опитування, глибинного та контекстуального інтерв’ю, кейс-стаді. У результаті дослідження готовність особистості до творчого конструювання власного життя визначено як головну умову відновлення психологічного здоров’я. Як засіб відновлення розглянуто спрямований на активізацію життєтворення реабілітаційний процес. Показано, що ефективність відновлення забезпечується завдяки врахуванню індикаторів, критеріїв, векторів, змістових мішеней реабілітаційних інтервенцій, їх поетапній специфікації, можливостям цільового долучення спільнот до системної підтримки своїх членів, командному підходу з боку спеціалістів різного профілю. Визначено способи залучення проблемної молоді до відновлення (готовність орієнтуватися на позитивний досвід побратимів, підтримка ветеранської і релігійної громади) та заходи профілактики рецидивів асоціальної поведінки. Увагу зосереджено на гострому переживанні учасниками бойових дій та внутрішньо переміщеними особами втрат, а також на стані відчуження демобілізованих від суспільства, інших людей, роботи. Апробовано технології відновлення самоефективності та життєвої неперервності особистості, її конструктивного діалогу зі світом, життям, собою, сенсом. Визначено ресурсні модуси, що сприяють відновленню психологічного здоров’я особистості: базовий (підвищення життєздатності особистості); інструментальний (використання мобільних застосунків як психологічного супроводу) та буферний (участь у плейбек-дійстві, що забезпечує групове відновлення). Отримані результати можуть бути використані для підвищення соціально-адаптивних можливостей людини, здатності відновлюватися після травматизації. Напрям подальших досліджень – соціально-психологічний супровід особистості при переході від війни до миру. Практичне значення роботи визначається розробленням засад оптимізації міжвідомчої взаємодії на державному і міждисциплінарному рівнях, способів координації активності спільнот та організацій для забезпечення комплексного підходу до реабілітації постраждалих. Соціальне значення роботи полягає у визначенні цілей реабілітаційних впливів, фаз, етапів, форм, технологій і технік реабілітації; розробленні напрямів самодопомоги та практик сприяння посттравматичному зростанню. Цінність роботи – у впровадженні комплексного підходу до соціально-психологічної реабілітації постраждалих.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Vus, Viktor. "Терапевтичний потенціал малих груп у збереженні психічного здоров’я учасників бойових дій на сході України." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 43(46) (July 15, 2019): 95–106. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).28.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження зумовлена гострою потребою у підвищенні ефективності соціально-психологічної реабілітації постраждалих від воєнного конфлікту, особливо в умовах досить високого рівня недовіри суспільства до урядових та громадських ініціатив. Мета статті полягає у визначенні соціально-психологічних (групових, сімейних) ресурсів збереження психічного здоров’я учасників бойових дій та їхніх родин. Організація емпіричного дослідження в методологічному плані здійснювалася за двома напрямами: визначення “терапевтичного потенціалу” та ролі членів малих груп – родин – у процесі реабілітації; визначення аксіологічних “маркерів” підвищення ефективності реабілітаційних програм та програм особистісного розвитку. У результаті аналізу виявлено: проблемна ситуація характеризується актуалізацією родинних труднощів, що зумовлює зміни в сімейній самоідентифікації; погіршення самопочуття зумовлюють такі чинники, як когнітивний дисонанс у системі “Я – Інші”, розбіжність ціннісних орієнтацій особистості та соціуму. Визначено специфіку аксіосфери учасників бойових дій – протиставлення “мирному” суспільству як пошук нових значень, нових форм реалізації соціальної діяльності, як специфічно яскраве емоційне сприйняття життєвої діяльності, життєвих подій. Рекомендованими напрямами психологічного супроводу сімей постраждалих військовослужбовців є групові консультації для дружин з метою формування усвідомленості зав’язків “особистість – ситуація − проблема”; групові сімейні консультації для взаємоактуалізації адаптивних можливостей членів подружжя, переживання нового соціального досвіду. Також рекомендовані напрями розроблення аксіологічних засад реабілітаційних програм для військових – учасників бойових дій: якість сімейних стосунків та батьківські цінності є механізмами абілітації у військових – учасників бойових дій – культури перцепції соціальної взаємодії; гуртування учасників за аксіологічними позиціями дає змогу суттєво підвищити ефективність реабілітаційних впливів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

CОЛОГУБ, В. Д. "СПЕЦИФІКА ОПАНУВАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ ІМПРОВІЗАЦІЇ»." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 17, 2021): 122–27. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.19.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – розглянути особливості опанування дисципліни «Основи імпровізації» студентами вищих закладів освіти мистецького спрямування спеціальності «Інструментальне мистецтво». Методологія дослідження передбачає використання історичного методу для висвітлення ролі імпровізаційного начала в музиці. Застосовуєть- ся аналітичний підхід з метою окреслення значення розвитку навичок імпровізування в різних напрямах музичної культури – академічному, народному та естрадно-джазовому. Для виокремлення методики формування навичок імп- ровізації використовується метод синтезу. Наукова новизна. У статті вперше системно із залученням історичного методу розглянуто навички імпровізації в межах різних стильових напрямів, що унаочнило потребу використання узагальнювальної методики навчання імпровізації для студентів вищих закладів освіти мистецького спрямування спеціальності «Інструментальне мистецтво». Вироблено стратегію опанування майстерності імпровізації. Висно- вки. Вивчення дисципліни «Основи імпровізації» є важливим складником підготовки сучасних музикантів-виконав- ців. Через те, що навички імпровізування можуть проявлятись у різних музичних напрямах – академічному, народно- му, джазовому, їх опанування є необхідним. Для вироблення навичок імпровізування потрібна наявність слухового досвіду, вивчення методів розвитку музичного матеріалу, дослідження шляхів створення драматургічно-виваженої, цілісної та доцільної імпровізації. Доречним є використання поєднання індивідуальних та групових форм роботи, які дозволять кристалізувати вміння імпровізувати та застосувати його у реальній виконавській практиці. Вміння імпровізувати не може розглядатись як стихійний некерований процес, лише як комплекс різних теоретичних знань та практичних навичок, що свідчать про його професійну майстерність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Karpenko, Bogdan. "УСПАДКОВУВАНІСТЬ ТА СПІВВІДНОСНА МІНЛИВІСТЬ З НАДОЄМ ЛІНІЙНИХ ОЗНАК КОРІВ-ПЕРВІСТОК ГОЛШТИНСЬКОЇ ПОРОДИ." Bulletin of Sumy National Agrarian University. The series: Livestock, no. 3 (42) (November 30, 2020): 44–50. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.lvst.2020.3.8.

Full text

Abstract:

Проведені дослідження з оцінки корів-первісток голштинської породи (української чорно-рябої молочної з умовною кровністю голштина вище за 93,75 %) за екстер’єрним типом. База досліджень – племінний завод ПП “Буринське” Підліснівського відділення Сумського району. Використовували сучасну методику лінійної класифікації з оцінкою за двома системами: 9-бальною, з описуванням 18 статей екстер'єру, і 100-бальною, з урахуванням чотирьох комплексів селекційних ознак, які характеризують: молочний тип, тулуб, кінцівки і вим’я. Викладено популяційно-генетичний аспект з визначення успадковуваності та співвідносної мінливості лінійних ознак з надоєм корів голштинської породи вітчизняної селекції в Сумському регіоні. Встановлено, що найкраще корелюють з величиною надою групові ознаки, які характеризують молочний тип корів (r=0,398), розвиток тулуба (r=0,412), стан кінцівок (r=0,215), морфологічні якості вимені (r=0,466) та фінальна оцінка типу (r=0,474). Найвищі коефіцієнти успадковуваності виявлено для групових ознак молочного типу (h2=0,366), тулуба (h2=0,328), вимені (h2=0,385) та фінальної оцінки (h2=0,477). Середній та помірний рівень успадковуваності встановлено за описовими ознаками: висотою (h2=0,286), глибиною тулуба (h2=0,275), кутастістю (h2=0,414), шириною заду (h2=0,295), поставою тазових кінцівок (h2=0,274), переднім (h2=0,351) і заднім (h2=0,296) прикріпленням вимені та центральною зв’язкою (h2=0,294). Встановлений достатній рівень успадковуваності лінійних ознак та співвідносної мінливості між ними та надоєм дозволяє селекціонерам ефективно вести добір молочної худоби у напрямку поліпшення екстер’єру та продуктивності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Ladyka, V. I., and S. L. Khmelnychyi. "ФЕНОТИПОВА КОНСОЛІДОВАНІСТЬ СЕЛЕКЦІЙНИХ ГРУП КОРІВ СУМСЬКОГО ВНУТРІШНЬОПОРОДНОГО ТИПУ УКРАЇНСЬКОЇ ЧОРНО-РЯБОЇ МОЛОЧНОЇ ПОРОДИ РІЗНОГО ПОХОДЖЕННЯ ЗА ЛІНІЙНИМИ ОЗНАКАМИ ЕКСТЕР’ЄРНОГО ТИПУ." Bulletin of Sumy National Agrarian University. The series: Livestock, no. 3 (38) (September 30, 2019): 3–11. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.lvst.2019.3.1.

Full text

Abstract:

Враховуючи важливість оцінки структурних селекційних одиниць створених порід та типів молочної худоби в аспекті вивчення генетичного прогресу та бажаного рівня їхньої фенотипової консолідованості було проведено дослідження з визначення ступеня коефіцієнтів фенотипової консолідованості провідних генеалогічних формувань у сумському внутрішньопородному типі української чорно-рябої молочної породи за лінійними ознаками, що характеризують екстер’єрний тип тварин. Для дослідження фенотипічної консолідованості корів-первісток різних генеалогічних формувань в експериментальну групу включили потомство бугаїв-плідників ліній Valiant 1650414, Starbuck 352790 та Matt 1392858. Селекційні групи, залежно від умовної частки спадковості голштинської породи, були такими: I - 62,5-74,9; II - 75,0-87,4; III - 87,5 і>. За даними 100-бальної системи лінійної класифікації, що включає оцінку чотирьох груп статей будови тіла, які характеризують молочний тип, розвиток тулуба, стан кінцівок та морфологічні якості вимені, за окремими із них, у залежності від оцінюваної лінії, спостерігається бажаний напрямок фенотипової консолідованості у межах потомства генеалогічних формувань та оцінюваних екстер’єрних комплексів. При порівнянні екстер’єрних комплексів групових лінійних ознак виявлена диференціація між лініями за фенотиповою консолідованістю. Незалежно від представництва лінії виявлено достатній ступінь фенотипової консолідованості у корів-первісток стада за комплексом ознак, що характеризують молочний тип з мінливістю коефіцієнтів 0,130-0,253 (К1) і 0,125-0,261 (К2), морфологічні якості вимені – 0,064-207 (К1) і 0,067-213 (К2) та за загальною оцінкою типу 0,104-228 (К1) і 0,101-0,234 (К2). Серед наведених коефіцієнтів найвищі показники належать потомству лінії Валіанта, що свідчать про їхній відповідний рівень консолідованості за груповими ознаками типу. При порівнянні трьох помісних груп тварин, найвищим рівнем фенотипової консолідованості за груповими та більшістю описових ознак екстер’єру характеризуються корови-первістки із часткою спадковості голштинської породи 87,5% і вище. До неконсолідованих за екстер’єрним типом можна віднести поголів’я тварин із умовною спадковістю голштинської породи 62,5-74,9%. Переважна більшість коефіцієнтів фенотипової консолідованості оцінюваних ознак у цій групі отримана з від’ємним знаком, а якщо й з додатним, то низького рівня. Корови з умовною кровністю голштинської породи на рівні 75,0-87,4% займають проміжне місце між низькокровними та висококровними помісями. Серед усіх оцінених за фенотиповою консолідованістю бугаїв найменш консолідованими за груповими лінійними ознаками виявились плідники української чорно-рябої молочної породи – Мотузок та Фронт. Серед бугаїв голштинської породи кращі за груповими ознаками та загальною оцінкою типу – В.Ділайт (К1=0,242-0,347; К2=0,247-0,349), Д.Капріс (К1=0,085-0,341; К2=0,089-0,348) та Хайєс (К1=0,071-0,375; К2=0,082-0,370). Із бугаїв української чорно-рябої молочної породи кращим виявився Айсберг (К1=0,059-0,478; К2=0,047-0,472). У процесі використання методів лінійної класифікації, визначення коефіцієнтів фенотипової консолідованості дозволяє достатньою мірою диференціювати різні за походженням селекційні групи тварин за лінійними ознаками екстер’єру з розробкою на підставі встановленої селекційної ситуації ефективних заходів щодо поліпшення неконсолідованих ознак у бік бажаного типу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Кліпкова, О. І., and В. Ю. Боруцька. "УПРАВЛІННЯ КРЕАТИВНІСТЮ КОМАНД В АСПЕКТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ПІДПРИЄМСТВА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 60 (July 3, 2020): 75–81. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-12.

Full text

Abstract:

Метою статті є виявлення особливостей створення ефективної креативної команди в органі-зації, дослідження впливу інноваційної культури на досягнення цілей управління. Актуальність теми дослі-дження визначається постійним зростанням важливості ролі та характеристик персоналу в досягненні цілей підприємства. У статті проведено аналіз причин нестачі творчого мислення серед працівників, можливих шляхів його розвитку шляхом використання спектра методологій та підходів. Відображено загрози креатив-ності команд, зокрема феномен соціальної ліні та як його уникнути. Зазначено, що ефективне управління ко-мандами є ключовим чинником досягнення успіху організації завдяки грамотній мотивації працівників, правиль-ному відбору учасників до команди, наданню можливості вільного висловлення та представлення своїх ідей чи аргументів. Зосереджено увагу на інструментарії впровадження інноваційної культури та умінні створити команду. Такі заходи чинять неймовірно потужний та корисний вплив не лише на працівників, але й на їхню здатність робити все необхідне для досягнення успіху організації. Акцентовано увагу на складових та критері-ях оцінки інноваційної культури підприємства. Виокремлено компоненти оцінки креативних ресурсів працівни-ка підприємства та визначено напрями їх розвитку для формування лояльності працівників до місця їхньої пра-ці. Наведено види та способи використання внутрішньої мотивації з метою формування позитивного впливу на продуктивність праці груп у команді. У статті зауважено, що фактична продуктивність команди зале-жить від трьох факторів: потенційної продуктивності управлінської команди, синергії та загроз. Зазначено, що учасники згуртованої команди здатні модифікувати поведінку, якщо з’являється якийсь внутрішній тиск, на користь групових норм. У матеріалах статті акцентовано увагу на ефекті соціальної ліні команди як на груповому ефекті у соціальній психології, одному з механізмів функціонування команди, який відкрив Максимі-ліан Рінгельман. Дослідник визначив, що продуктивність групи не перевищує половини суми продуктивності її членів. Наведено перелік рекомендацій щодо покращення групової динаміки в боротьбі з соціальною лінню. При написанні статті використано спектр емпіричних методів досліджень з метою формування теоретичної конструкції креативної команди.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Бригінець, O. O., О. О. Галус, and І. В. Рижук. "Вирішення проблем правового регулювання окремих стадій законодавчого процесу в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, no. 96 (December 23, 2021): 35–45. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.35-45.

Full text

Abstract:

У статті досліджено особливості вирішення проблем правового регулювання окремих стадій законодавчого процесу в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду. Доведено, що за роки незалежності прийнято значну кількість законів, що дозволило національному парламенту вийти на рівень сучасних парламентів розвинутих демократичних держав, але аналіз теорії та практики законотворчого процесу дають підстави стверджувати про необхідність його вдосконалення як основного напряму розвитку сучасної правової системи України. Важливою проблемою залишається корпоративізація законотворчого процесу, коли закон виражає не загальну волю та спільні інтереси людей, а приймається на користь групових, корпоративних інтересів. Досі залишається актуальним питання нормативного визначення єдиної методології з питань підготовки проєктів законів і врахування всього комплексу проблем, пов’язаних із вимогами до них.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Жежкун, А. М., І. В. Порохняч, and С. В. Кубраков. "Динаміка поширення процесу всихання у соснових деревостанах Східного Полісся." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 1 (February 4, 2021): 42–47. http://dx.doi.org/10.36930/40310107.

Full text

Abstract:

Проаналізовано динаміку осередків всихання за верхівковим типом з масовим поширенням верхівкового короїда Ips acuminatus у соснових насадженнях Східного Полісся впродовж періоду 2017-2019 рр. Охарактеризовано закономірності поширення процесу всихання у соснових деревостанах Східного Полісся на основі аналізу змін панівного типу всихання, що узгоджується з результатами лісопатологічного моніторингу просторово-часової мінливості осередків на пробних площах. Перші осередки групового відмирання дерев сосни звичайної виявлено упродовж 2015 р. у південно-західній частині Східного Полісся. Патологічне всихання поширювалося у східному напрямку, охопивши лісовий фонд усіх лісових господарств регіону. У західній частині зберігалась найбільша інтенсивність перебігу процесів всихання соснових деревостанів. В утворених осередках всихання відбувалася концентрація чисельності верхівкових короїдів з наступним заселенням суміжних дерев сосни, розширенням наявних та формуванням нових осередків. Встановлено переважання поодинокого та групового типу всихання у 2017 р., яке набуло куртинного типу з розширенням до суцільного у 2018 р. У 2019 р. на тлі зниження (до 34 %) інтенсивності виникнення нових осередків всихання виявлено розширення майже 25 % минулорічних групових осередків, збільшення частки формування нових куртинних осередків всихання та появу осередків суцільного всихання. У 2019 р. інтенсивність процесів всихання істотно знизилася і стабілізувалися з переважанням поодинокого та групового типу. Появу нових та розширення минулорічних осередків у цьому році виявлено лише в другій половині вегетаційного періоду, що спричинило завершення розвитку лише однієї генерації верхівкового короїда. З'ясовано, що напрям поширення процесу всихання та виникнення нових осередків в соснових деревостанах стохастичний. В осередках всихання відмирали дерева різного діаметра з перевагою екземплярів більших ступенів товщини. Загальний відносний відпад за кількістю стовбурів в сосняках, які зазнали всихання, становив 31,3-46,3 %, що зумовлювало погіршення їхнього санітарного стану з категорії дуже ослабленого до всихаючого із середнім індексом стану ІІ,84–ІІІ,97.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Makarenko, Stephanie. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 13, no. 3 (March 29, 2018): 86–95. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp86-95.

Full text

Abstract:

В статті представлено напрям роботи психологічної служби – психологічна реабілітація як один з видів допомоги, яку надає кваліфікований психолог людині або групі людей з метою оптимізації психофізіологічних станів, пізнавальних процесів, поведінки, спілкування, реалізації індивідуальної та, особливо, групової діяльності. Увага суб’єктів психологічної роботи спрямована на відновлення психічних функцій, особистісних властивостей і системи відносин особистості військовослужбовця, що дозволяє йому успішно вирішувати бойові завдання і функціонувати в мирному соціумі. Тобто об’єктом реабілітації є особи, які отримали бойову психічну травму, що проявляється гостро або відтермінована в часі. Психологічна реабілітація воїнів АТО, що отримали психічну травму під час проведення бойових дій, спрямована на визначення її психологічної структури з метою оптимізації розвитку і функціонування індивіда в конкретних умовах життєдіяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Іванченко Є.А. and Маслій О. М. "Групові заняття для майбутніх офіцерів забезпечення військ (сил) в освітньому середовищі вищого військового навчального закладу." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 11, 2021): 89–96. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.112.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто нагальне питання модернізації професійної підготовки майбутніх офіцерів у напрямі надання курсантам більшої самостійності мислення, творчості, пошуку нетривіальних рішень, креативності, адже під час ведення бойових дій командир приймає рішення, покладаючись виключно на власну інтуїцію. Забезпечення таких змін автори пов’язують із змінами освітнього середовища вищого військового навчального закладу. Результатом теоретичного дослідження стало формулювання визначення поняття «освітнє середовище вищого військового навчального закладу», під яким автори розуміють системне утворення, корельоване з єдиним інформаційно-освітнім простором, системнотвірним чинником якого є наперед задана мета ‒ підготовка якісного військового фахівця (конкретна спеціальність), ядром ‒ спеціально створені умови впливу на формування особистості майбутнього офіцера (конкретної спеціальності), що реалізуються на засадах розумних інновацій; забезпечує потреби «замовника» та «споживача» освітніх послуг ВВНЗ, надаючи свободу творчості тим, хто ці послуги надає; продукує навчальний та науково-методичний контент.В статті наголошується, що освітнє середовище військового вишу має бути інноваційним та інформаційним, із урахуванням особливостей організації навчального процесу у вищому військовому навчальному закладі. Однією з таких особливостей є проведення групових занять для майбутніх офіцерів, зокрема, курсантів спеціальності «Забезпечення військ (сил)». Метою проведення групових занять є відпрацювання основних навичок, що забезпечують формування визначених професійним стандартом компетенцій. Також наголошується на оптимальній тривалості групового заняття, місцях проведення, методах навчання, використання наочних матеріалів та особливостях підготовки викладачів до групового заняття, що забезпечує його ефективність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Dzhafarzade, D. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ ВЧИНЕННЮ ГРУПОВОГО ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ МОЛОДІЖНИМИ ЕКСТРЕМІСТСЬКИМИ ГРУПАМИ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 379–87. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.45.

Full text

Abstract:

Мета статті є вивчення особливостей зарубіжної регламентації кримінально-правової протидії вчиненню групового порушення громадського порядку молодіжними екстремістськими угрупуваннями. У статті висвітлено питання міжнародно правової регламентації протидії порушенням громадського порядку. Розглянуто групове порушення громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями та особливості протидії таким діям у різних зарубіжних країнах.. Висвітлено наукові позиції щодо відмінностей між підходами до протидії зазначеним видам кримінальних правопорушень та запропоновано шляхи імплементації до українського законодавства. Визначено, що розслідування кримінальних правопорушень є важливим в кримінальному процесі незалежно від форми судочинства, хоча і має певні особливості. Прагнення законодавчих органів зробити розслідування кримінальних правопорушень менш формальним призвело до того, що на сьогодні не в повній мірі регламентована діяльність поліції, а саме відсутній вичерпний перелік процесуальних дій, що можуть проводитися в ході досудового розслідування. Законодавцем надано пріоритет саме змісту права, а не формі. У Сполучених Штатах Америки основним органом досудового провадження є поліція, на яку покладено функції підтримання громадського порядку та розслідування вказаної категорії кримінальних правопорушень. Зроблено висновок, що найбільш подібна до української системи органів, які здійснюють досудове розслідування групових порушень громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями - є система кримінально-процесуальної регламентації Федеративної Республіки Німеччини. Юрисдикцією розслідування наділено МВС ФРН, так само як і українське Міністерство внутрішніх справ, визначає напрямки діяльності правоохоронних органів, в тому числі і поліції, яка в свою чергу поділяється на два види: загально-поліцейську та кримінальну. Разом з тим слід зазначити, що є і відмінні риси законодавств, так наприклад США та Великобританія на відміну від Німеччини функції органів, які здійснюють досудове розслідування групового порушення громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями, в значній мірі диференційовані, такий як відповідний центральний орган, наділений традиційними поліцейськими функціями у них відсутній.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Don, O. D., and I. Y. Privarnikova. "Нематеріальний складник групової трудової мотивації." Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, no. 7 (December 25, 2016): 185. http://dx.doi.org/10.15421/191619.

Full text

Abstract:

Обмеження фінансових можливостей підприємств у збільшенні матеріальних стимулів, зокрема реальної заробітної плати співробітників, підвищило увагу до нематеріального боку мотивації. Оскільки мотиви та стимули групової мотивації достатньо не вивчено, а підходи, застосовні для індивідуальної мотивації працівників, не завжди можна застосувати для мотивування групи, тема дослідження актуальна.Мета роботи – охарактеризувати нематеріальний складник трудової групової мотивації, мотиваційні типи працівників і навести можливі нематеріальні стимули, специфічні для мотивування групи досягти ціль.Трудову мотивацію потрібно розглядати як систему компонентів, що являють собою сукупність мотивів внутрішнього і зовнішнього походження, стимулюючих чинників, які спонукають виробничий колектив до активної діяльності для досягнення як особистих, так і цілей підприємства. Високомотивовані працівники – працівники зацікавлені, а отже, досягаючи загальних цілей підприємства, вони задовольняють особисті потреби та свідомо обирають певний тип поведінки.Охарактеризовано основні мотиви (потреби), які спонукають робітників до діяльності. Мотивів, які визначають поведінку людини в процесі праці, безліч, проте нею керують тільки декілька з них, один з яких обов’язково переважає. Підбір учасників команди із урахуванням розбіжностей у мотивах забезпечує початкові умови для успіху. Зроблено припущення, що в кризових умовах мотиваційні потреби як окремих працівників, так і групи здебільшого пов’язані з очікуванням матеріальної винагороди за виконану роботу. За обмежених фінансових можливостях доцільно застосовувати нематеріальні стимули. Під час їх добору керівнику необхідно враховувати той факт, що для покращення результатів роботи виконавці мають перебувати у середовищі, яке відповідає їх основному емоційному стану. Невід’ємні компоненти такого «здорового» середовища – правильна субординація, корпоративний етикет, мікроклімат у колективі, наявність досвідченого керівника.Мотиваційний вплив як на окремого працівника, так і на групу в цілому реалізують із урахуванням відмінностей у потребах, рисах характеру, робочої поведінки, статусі, кваліфікації, досвіді, світогляді. У статті охарактеризовано мотиваційні типи робітників за цими критеріями та оцінено їх здатність працювати у групі за шкалою «низька здатність – висока здатність». Зроблено висновок, що для ефективної мотивації роботи групи у ході формування команди перевагу слід надавати працівникам господарського типу, який разом з інструментальним найбільше відповідає вимогам результативної праці. Надано рекомендації щодо застосування мотиваційних стимулів у контексті «застосування стимулів – формування умов».Наукова новизна дослідження – виявлення найпридатнішого до групової роботи мотиваційного типу співробітників шляхом порівняння їх потреб і стимулів.Результати дослідження можна використати для створення на підприємстві реальних умов для побудови групової трудової мотивації та зацікавлення кожного працівника у збільшенні продуктивності праці.Перспективні напрямки подальших досліджень – оцінка ефективності окремих запропонованих мотиваційних стимулів підвищення результативності групової праці для різних сфер діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Турбар, Т. В. "НАПРЯМИ ТА ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРИРОДООХОРОННОЇ РОБОТИ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 7–18. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-01.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена теоретичному дослідженню напрямів та форм організації природоохоронної роботи учнів загальноосвітньої школи в Україні у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття та визначенню їх значення для сучасності. Аналіз науково-педагогічної та методичної літератури дає можливість стверджувати, що основні форми та методи організації природоохоронної роботи учнів загальноосвітньої школи у досліджуваний період були спрямовані на формування у школярів практичних умінь та навичок раціонального природокористування та відповідального ставлення до природи. Виділено та охарактеризовано такі напрями природоохоронної роботи учнівської молоді: теоретичний, просвітницький та практичний, що реалізовувались через різні види і форми природоохоронної роботи. Доведено, що особливе значення для організації природоохоронної роботи у школі мали різні форми позакласної роботи: індивідуальні, групові та масові, участь школярів у яких давала можливість для практичної реалізації теоретичних природоохоронних знань, отриманих на уроках. Природоохоронна робота в школах у досліджуваний період здійснювалася через організацію різних видів діяльності, таких як: озеленення шкіл та населених пунктів, лісовідновлення, охорона і догляд за лісами, боротьба з ерозією ґрунтів, рекультивація і догляд за ландшафтами, охорона водойм і річкових запасів, корисних комах, птахів і звірів. Природоохоронна робота організовувалася в різноманітних формах, зміст яких визначався її практичною спрямованістю. Аналіз досвіду організації природоохоронної роботи учнів загальноосвітньої школи у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття переконав нас у тому, що він містить у собі великий педагогічний потенціал, уміле використання якого дозволить уже сьогодні ефективно вирішувати екологічні проблеми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Bondarchuk, N. V. "КОЛЕКТИВНІ МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ." Actual problems of regional economy development 2, no. 17 (November 30, 2021): 251–59. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.251-259.

Full text

Abstract:

Стаття спрямована на дослідження колективних методів прийняття управлінських рішень. Метою статті є дослідження процесу прийняття управлінських рішень та визначення основних колективних методів прийняття управлінських рішень. Методи дослідження, використані у процесі написання статті, передбачають застосування загальнонаукових та емпіричних прийомів економічної науки, що ґрунтуються на системному підході. В статті зазначено, що прийняття рішення являє собою свідомий вибір із наявних варіантів чи альтернатив. Цей процес включає багато різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи як: проблеми, цілі, альтернативи та власне рішення. У статті розглянуто теоретичні основи управлінських рішень, методи прийняття управлінських рішень. Визначено основні ознаки управлінського рішення, до яких віднесено: вибір альтернативи та вольовий акт. В процесі дослідження констатовано, що термін «управлінське рішення» вживається у двох основних значення: як процес і як явище.Також приділено увагу ряду факторів, що враховуються під час прийняття управлінських рішень. В статті теоретично обґрунтовано рекомендації щодо вдосконалення напрямів розвитку ухвалення управлінських рішень. Зокрема запропоновано алгоритм прийняття управлінського рішення, який складається із таких етапів: аналіз ситуації, визначення проблеми, яку слід вирішити, розробка альтернативних варіантів, окреслення критеріїв оцінки, оцінка ефективності альтернативних варіантів рішення, вибір найкращого варіанту управлінського рішення, контроль за виконанням управлінського рішення, оцінка та аналіз отриманих результатів. У статті визначено групові методи прийняття, які використовуються для обґрунтування управлінського рішення, серед яких: Модель ухвалення рішень Хоя-Тартера, Метод множинного голосування, Модифікований спосіб Борда, CODM, RAPID, тощо. Окреслено особливості сучасних умов прийняття рішень та властивості таких умов. Зазначено, що творча робота підприємства, яка приймає рішення, та її адміністративного апарату вимагає певних навичок, а також використання окремих інструментів прийняття рішень. Практична значущість даної статті полягає у тому, що використання окреслених групових методів прийняття управлінського рішення сприятимуть підвищенню ефективності управління, а також зниженню ризиків, які виникають у процесі діяльності підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Шинкарук, Оксана, and Олег Серебряков. "Моделювання техніко-тактичних дій хокеїстів високої кваліфікації як напрям удосконалення змагальної діяльності." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 2 (January 3, 2022): 50–57. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.2.50-57.

Full text

Abstract:

Анотація. Сучасному хокею з шайбою притаманне підвищення спеціалізованості підготовки спортсменів, силового протиборства, швидкості виконання техніко-тактичних дій на ігровому майданчику. Недостатньо вивченим залишається питання побудови модельних характеристик техніко-тактичних дій гравців для визначення сторін їх підготовленості, корекції тренувального й змагального процесів. Мета. Розробити модельні характеристики техніко-тактичних дій гравців різного амплуа для підвищення ефективності змагальної діяльності хокеїстів високої кваліфікації. Методи. Аналіз і узагальнення даних спеціальної літератури та досвіду практичної роботи з оцінювання змагальної діяльності хокеїстів високої кваліфікації; моделювання техніко-тактичних дій гравців; відеоаналіз чемпіонатів світу, аналіз протоколів змагальної діяльності хокеїстів провідних країн світу та України; педагогічне спостереження; анкетування; педагогічний експеримент; метод експертної оцінки; методи математичної статистики. Результати. За результатами експертного опитування встановлено значущість моделювання як складової системи управління підготовкою хокеїстів високого класу, ефективності застосування моделювання в процесі підготовки зарубіжних хокеїстів високої кваліфікації, пріоритетність техніко-тактичних дій у моделюванні в хокеї з шайбою. Обґрунтовано підхід до побудови модельних характеристик техніко-тактичних дій хокеїстів різного амплуа для подальшого застосування в змагальній діяльності, основою якого є принципи системності, комплексності, динамічності, індивідуалізації, адекватності, відповідності, складності, уніфікованості та варіативності, що дає можливість передбачати зміни різних компонентів спортивної майстерності хокеїстів. Розроблено групові та індивідуальні модельні характеристики атакуючих та оборонних техніко-тактичних дій гравців у хокеї з шайбою для різних амплуа: центрового та крайнього нападаючого, захисника, воротаря, в різних зонах майданчика – захисту, нападу та нейтральній. Впровадження модельних характеристик техніко-тактичних дій гравців різного амплуа дозволило суттєво підвищити ефективність змагальної діяльності хокеїстів. Ключові слова: хокей з шайбою, амплуа, моделювання, техніко-тактичні дії, змагальна діяльність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Yathenko, V. O. "The group settlement system as a strategy direction of uniting the territorial association." Science and Education a New Dimension VI(157), no. 17 (February 25, 2018): 17–21. http://dx.doi.org/10.31174/send-nt2018-157vi17-04.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Kuzebny,, S. V., G. S. Sharapa, and S. Y. Demchuk. "Методологічні аспекти оцінки відтворювальної здатності корів." Animal Breeding and Genetics 55 (May 15, 2018): 201–9. http://dx.doi.org/10.31073/abg.55.28.

Full text

Abstract:

У статті надано огляд літератури та аналіз результатів власних досліджень колективу авторів щодо оцінки корів молочного напрямку продуктивності за відтворювальною здатністю. Приведено визначення основних критеріїв та індексів такої оцінки, межі застосування кожного показника, які використовуються вітчизняними та міжнародними організаціями для характеристики репродуктивної здатності маточного поголів’я великої рогатої худоби. Проаналізовано хронологічну динаміку зміни окремих показників відтворювальної здатності у корів за останні десятиліття. Запропоновано найбільш об’єктивні показники для групової та індивідуальної оцінки тварин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

ВАКУЛЕНКО, ОЛЕКСАНДР. "Правовий, психологічний та соціально-економічний аспекти проблеми моральної шкоди, завданої громаді." Право України, no. 2018/04 (2018): 165. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-165.

Full text

Abstract:

Проблема моральної шкоди, завданої громаді (зокрема, в разі екологічних правопорушень), встановлення факту заподіяння, чинників та міри цієї шкоди є вкрай актуальною. Питання ж компенсації моральної шкоди та методика її розрахунку належить до найскладніших у юридичній практиці. У різних країнах його вирішують по-різному; в Україні після призупинення використання методики О. Ерделевського проблема відшкодування моральних збитків набула особливої гостроти. Тим паче, коли це стосується групових позовів. У зв’язку з цим очевидною є потреба теоретичних і методологічних розробок у цьому напрямі. Метою статті є аналіз правового, психологічного та соціально-економічного аспектів проблеми моральної шкоди, завданої громаді, а також розробка (на практичній основі) альтернативного методу розрахунку її відшкодування з можливістю подальшої конвертації у грошовий еквівалент. Встановлено, що існуючий процесуальний інструментарій і правова невизначеність у матеріальному праві на сьогодні не сприяють розвитку інституту екологічних class-action в Україні, хоча право на class-action для природоохоронних не урядових громадських організацій гарантоване спеціальним законодавством (ст. 21 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та Закон України “Про громадські об’єднання”). Отже, постраждала громада може обрати групову форму захисту права, стаючи суб’єктом відшкодування. Принциповим та обов’язковим є лише зазначення меж групи за просторовим принципом, часом та іншими обставинами. Саме така група (громадська організація “Фонд подолання наслідків Васильківської трагедії”) звернулася до Асоціації психологів України (далі – АПУ) з проханням розробити методологічний інструментарій визначення розміру моральної шкоди, заподіяної постраждалим. Оскільки факт заподіяння моральної шкоди встановлює лише суд, нашим завданням було визначити обсяг моральних страждань потерпілих внаслідок техногенної катастрофи та виявити рівні вираженості посттравматичного стресового розладу. Впродовж декількох місяців таке дослідження було проведено фахівцями АПУ на основі теоретичного аналізу проблеми та методологічного обґрунтування діагностики тяжкості й глибини моральних страждань, яких зазнали члени громади. У статті докладно представлено алгоритм дослідження та його результати. На основі проведеної роботи було розроблено формулу монетизації завданих громаді моральних збитків. Базуючись на Цивільному кодексі України та загальній судовій практиці визначення моральної шкоди, ми використали низку психологічних коефіцієнтів, а за грошову основу взяли середнє арифметичне від суми мінімальних заробітних плат за час, що минув від техногенної катастрофи. У статті обґрунтовується компетентність фахового висновку за сукупними результатами проведених психодіагностичних процедур і наводиться остаточна формула монетизації моральних страждань. Аргументується також важливість соціально-психологічного та соціально-економічного аспектів проблеми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Блавт, Оксана. "ІННОВАЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ У РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ СТУДЕНТІВ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ЗАСОБАМИ АДАПТИВНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Інноватика у вихованні, no. 14 (November 17, 2021): 24–34. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.395.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання розвитку інклюзивного середовища для ветеранів війни у закладах вищої освіти. Актуальність дослідження обумовлена значними проблемами щодо збереження здоров’я ветеранів війни у державному масштабі, зумовленої бойовими діями на сході країни. Мета дослідження – виявлення інноваційних педагогічних підходів у розвитку інклюзивного середовища для ветеранів війни у закладах вищої освіти засобами адаптивної фізичної культури. Установлено, що одним із найважливіших завдань адаптивної фізичної культури у вищій школі залишається забезпечення високого рівня здоров’я, працездатності, функціональних можливостей і фізичної підготовленості студентів-ветеранів війни. Виявлено напрями інноваційних педагогічних підходів у розвитку інклюзивного середовища для студентів-ветеранів війни у закладах вищої освіти засобами адаптивної фізичної культури. Вони передбачають поліпшення фізичного простору закладу вищої освіти, забезпечення спеціальними технічними та навчально-методичними засобами фізичного виховання, облаштування для проведення корекційно-розвиткових і реабілітаційних занять; удосконалення кадрового забезпечення: підвищення рівня професійної компетентності педагогів; розроблення навчальних програм з урахуванням потреб студентів-ветеранів війни, організації групових і колективних адаптивної фізичної культури, використання гнучких стратегій і методів адаптивної фізичної культури, їх корекційного спрямування та здоров’язбережувальної спрямованості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Gruzieva, T. S., and V. B. Zamkevich. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ БОРОТЬБИ З НЕБЕЗПЕЧНИМ ТА ШКІДЛИВИМ ВЖИВАННЯМ АЛКОГОЛЮ В ДОКУМЕНТАХ ВСЕСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 3 (November 18, 2019): 124–33. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.3.10603.

Full text

Abstract:

Мета: дослідити сучасні стратегії та підходи до профілактики вживання алкоголю і зменшення шкоди, пов’язаної з цим чинником ризику, в стратегічних документах Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Матеріали і методи. При виконанні дослідження використано бібліографічний та інформаційно-аналітичний методи. Науковою базою є інформаційні, стратегічні, програмні та робочі документи ВООЗ та Європейського регіонального бюро (ЄРБ) ВООЗ. Результати. Аналіз стратегічних і програмних документів ВООЗ, ЄРБ ВООЗ, ООН, ЄС засвідчив пріоритетність питань профілактики та скорочення нездорового вживання алкоголю в рамках боротьби з неінфекційними захворюваннями та зміцнення здоров’я населення. Глобальний план дій щодо неінфекційних захворювань, Глобальна стратегія скорочення шкідливого вживання алкоголю висвітлюють перспективні напрями запобігання нездоровій алкогольній поведінці та зменшення поширеності цього чинника ризику з використанням популяційних, групових та індивідуальних підходів, економічних, правових, інформаційних, медичних та інших важелів. Регіональні європейські документи, насамперед Європейський план дій зі скорочення шкідливого вживання алкоголю на 2012–2020 рр., представляють комплекс дієвих заходів, що стосуються впровадження заходів маркетингової та цінової політики, підвищення обізнаності громадян, боротьби з водінням у нетверезому стані, лідерства і прихильності, скорочення негативних наслідків вживання алкоголю та алкогольної інтоксикації в рамках сектору охорони здоров’я, зменшення доступності алкогольних напоїв, скорочення вживання, виробленої незаконно алкогольної продукції або неорганізованим сектором, моніторингу та епідеміологічного нагляду. Висновки. Визначені перспективні напрями, стратегії та заходи протидії нездоровому вживанню алкоголю, які окреслено міжнародними та регіональними документами в охороні здоров’я, є основою для обґрунтування і розробки концептуальних засад та конкретних планів дій з профілактики і боротьби з негативними наслідками вживання алкоголю населенням з урахуванням національного контексту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Романенко, Л., О. Фіногенов, and О. Бондаренко. "Стан та перспективи розвитку командної взаємодії роботів на прикладі змагань світового турніру «RoboСup»." Адаптивні системи автоматичного управління 2, no. 37 (May 31, 2021): 31–49. http://dx.doi.org/10.20535/1560-8956.37.2020.226803.

Full text

Abstract:

Об’єктом дослідження є алгоритми командної взаємодії, що застосовуються для управління футбольною командою. У статті зроблено огляд сучасного стану розвитку робототехніки на прикладі змагань світового турніру «RoboСup». Описано загальні схеми командної динаміки в підрозділах турніру, апаратні характеристики агентів, надана історія, хронологічний розвиток та поточний стан правил підрозділів. На основі проведеного аналізу турніру «RoboСup» сформована порівняльна таблиця базових технічних параметрів підрозділів та підходів, що використовуються для командного управління. Зроблено висновок щодо недоліків та переваг розроблених методів командної взаємодії та визначено найбільш актуальні напрямки досліджень методів групової взаємодії. Бібл. 29, іл. 7, табл. 1

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

ШИНКАРЕНКО, В’ячеслав, Валентина КУПРІЄНКО, Наталія МІХІНА, Людмила КЛІМОВА, and Ірина МАЗУР. "УЧАСТЬ БАТЬКІВ У ПІДТРИМЦІ ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ДОШКІЛЬНИКІВ У ОСВІТНІХ НАПРЯМАХ ОНОВЛЕНОГО ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Human Studies Series of Pedagogy, no. 45 (December 9, 2021): 85–89. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.12.

Full text

Abstract:

У статті розглядається одна з важливих проблем участі батьків у формуванні життєвих компетенцій дошкільників. Основна увага звертається на оновлені базові принципи Державного стандарту дошкільної освіти. Висвітлено три основні механізми впливу батьків на дітей: повідомлення; переконання; навіювання. Уточнено напрями співпраці закладів дошкільної освіти з родинами. Обґрунтовано чинники гармонійної взаємодії педагогів та батьків: партнерство у вихованні дітей; розуміння педагогами й батьками мети і завдань виховання; повагу і довіру до дитини; максимальне використання виховного потенціалу колективу й родини під час спільної роботи з дітьми. Уточнено термін «сім’я», яка є одним із найважливіших виховних інститутів, роль і значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Визначено, що співпрацю закладу дошкільної освіти з родинами слід реалізувати в таких напрямах: створенні інформаційно-просвітницького простору для батьків та інших членів родини; підвищенні фахової майстерності педагогів через ознайомлення з родинами, досвідом виховання; сприянні інтеграції родинного виховання в суспільне; заохоченні батьків брати активну участь в освітньому процесі; узгодженні понять цінностей, педагогічної позиції, досягнення єдності виховних впливів на дитину в родині та закладі дошкільної освіти; формуванні в педагогічних працівників та батьків позитивного ставлення до партнерської взаємодії, спонукання їх до дій і моделей поведінки, орієнтованих на взаєморозуміння та взаємоповагу. Уточнено форми роботи за участі батьків у освітньому процесі закладів дошкільної освіти: індивідуальні чи групові бесіди та консультації; консультаційні центри; зустрічі з експертами; міні-лекції; фото- і відеопрензентації тощо. Висвітлено активні форми взаємодії: створення й підтримка творчого конструктивного педагогічного середовища; підвищення фахової майстерності педагогів; планування основних завдань і змісту співпраці закладу освіти з батьками; виявлення й упровадження в роботу педагогічного та родинного досвіду; розроблення та організація тренінгів, круглих столів, ділових ігор, майстер-класів; сімейні фото, бенефіси дитини; анкети для батьків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Дяченко, І. М. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ КОМПЕТЕНТНИХ ФАХІВЦІВ ІЗ ЖУРНАЛІСТИКИ ТА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 44–49. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-06.

Full text

Abstract:

У статті розкрито наукові підходи до формування компетентності майбутніх фахівців із журналістики та соціальних комунікацій. Окреслено основні аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців бакалаврського і магістерського рівнів за освітньою програмою «Журналістика та соціальні комунікації». Підкреслюється, що стан сучасної журналістики значно мірою визначається професійною компетентністю журналістів, розумінням ними своєї суспільної ролі й соціокультурної місії, ставленням до професії. Справжній професіонал-журналіст повинен володіти не лише комплексом загальних і спеціальних професійних здібностей, але й умінням творчо реагувати на політичні, економічні, соціально-культурні зміни у світі й бути при цьому конкурентоспроможним, компетентним у вирішенні професійних завдань, що все частіше виступає запорукою його успіху у фаховій діяльності. Зазначено, що формування компетентності майбутніх фахівців із журналістики та соціальних комунікацій, їхньої готовності застосовувати отримані знання, вміння та навички у професійних ситуаціях полягає в набутті студентами інтегральної, загальних та спеціальних компетентностей. Загальні компетентності фахівця із журналістики та соціальних комунікацій: перекладати державною мовою професійно- спрямовану інформацію, аргументувати вибрані варіанти рішень і нести за них особисту відповідальність. Студента необхідно навчити пошуку, обробленню та аналізу інформації з різних джерел, здатності знаходити напрями саморозвитку, підвищення своєї кваліфікації та майстерності. У випускника університету спеціальності 061 «Журналістика» мають бути розвинені вміння аналізувати соціально-значущі проблеми та процеси, що відбуваються в суспільстві, й прогнозувати можливий розвиток їх у майбутньому. Необхідно сформувати навички використання інформаційних і комунікаційних технологій; усвідомлення небезпеки і загроз, що виникають у процесі професійної діяльності в медіа. Майбутні фахівці з журналістики та соціальних комунікацій повинні володіти навичками роботи з комп’ютером як засобом управління інформацією в глобальних соціальних мережах та засобами її захисту; здатністю працювати в міжнародному контексті. Особлива роль належить формуванню здатності до групової взаємодії під час вирішення проблем; здатності до самостійного прийняття рішень у непередбачуваних умовах. Важливими є: здатність аналізувати і визначати ефективність використання сучасних напрямів розвитку інформаційних проектів; здатність зрозуміло доносити висновки та пояснення до аудиторії; здатність організовувати і проводити професійну діяльність у сфері соціальних комунікацій; здатність формувати інформаційний контент; здатність створювати інформаційний продукт; здатність ефективно просувати створений медійний продукт; здатність проводити дослідження для ефективного просування медійного продукту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Черненко, Н. І. "УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В КОМУНІКАТИВНОМУ ПРОСТОРІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 153–60. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.20.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто зони конфлікту в динаміці, що передбачає виокремлення стадій конфлікту, а також розуміння й усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації. Оскільки для того, щоб конфлікт став реальним, учасники мають усвідомити сформовану ситуацію як конфліктну. Саме сприйняття та розуміння реальності як конфліктної породжує конфліктну поведінку. Тож конфлікт не є безумовно негативним та небажаним, він дає змогу виявити проблеми пов’язані з позиції керування конфліктом. Привернуто увагу на комунікаційному просторі, що є складовою поняття комунікація, яку у цьому контексті розуміємо як процес встановлення та підтримання контактів між членами соціальної групи на основі духовного, ідейного або іншого єднання. Виявлено, що саме комунікативні конфлікти руйнують взаєморозуміння, роблять співпрацю неможливою. Визначено стратегії розв’язання конфліктних ситуацій. Розкрито змістовне наповнення інструментарію врегулювання комунікаційних конфліктів. Зосереджено увагу на соціально-психологічних дослідженнях, спрямованих на пошуки шляхів усунення конфлікту із внутрішньо особистісної сфери, сфери міжособистісних, внутрішньо групових та міжгрупових відносин. З’ясовано, що комунікаційний конфлікт відіграє не лише негативну роль й деструктивну функцію. Розширюючи комунікаційний простір, соціальний конфлікт, будучи сам по собі одним з найбільш яскравих проявів протиріччя, внутрішньо суперечливий, виконує ще й конструктивну функцію. Зазначено практичну користь розуміння основних аспектів конфлікту: типології, структури, динаміки, функцій, що полягає у практичному ставленні до наявності конфлікту у комунікаційному просторі. В межах розуміння конфлікту, можна визначити напрями його ослаблення, а надалі, шляхи його розв’язання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Shved, M. I., S. M. Geryak, S. Y. Lypovetska, R. M. Lyahovich, L. V. Levytska, O. L. Sydorenko, Y. M. Kitsak, L. P. Martynyuk, O. A. Prokopovich, and V. T. Gurskyi. "ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДГОТОВКИ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ НА КАФЕДРІ НЕВІДКЛАДНОЇ ТА ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ." Медична освіта, no. 4 (September 11, 2018): 102–7. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.8876.

Full text

Abstract:

Мета роботи – аналіз ефективності навчально-виховної роботи серед іноземних студентів на опорній кафедрі невідкладної та екстреної медичної допомоги щодо засвоєння ними клінічних знань та практичних навичок із невідкладної медицини, а також оцінка перспективи впровадження нових сучасних віртуальних навчально-контролюючих програм. Основна частина. Апробовані на кафедрі невідкладної та екстреної медичної допомоги сучасні навчально-виховні методики роботи з іноземними студентами (єдиного навчального дня, проведення занять у навчальному симуляційно-тренінговому центрі, використання сучасних європейських віртуальних навчальних програм, групові та індивідуальні заняття з іноземними студентами з урахуванням їх етнічно-релігійних особливостей) є досить перспективними напрямками в педагогічному процесі. Так, використання в навчальному процесі на кафедрі системи єдиного навчального дня протягом 6 годин дає змогу не лише глибоко проаналізувати зі студентами теоретичні питання за темою заняття, але й впровадити в навчання елементи симуляційно-тренінгового засвоєння практичних навичок. Високий методичний рівень забезпечення навчального процесу на кафедрі, наявність університетського навчально-тренінгового центру симуляційного навчання за адаптованими європейськими віртуальними навчально-контролюючими програмами та широке залучення студентів-гуртківців у науковий, навчальний та тренінговий процес дозволяють забезпечити високий кінцевий рівень засвоєння ними теоретичних знань та практичних навичок. Висновок. Навчання за системою єдиного навчального дня дає змогу враховувати етнокультурні та релігійні особливості іноземних студентів та впровадити елементи симуляційно-тренінгового засвоєння практичних навичок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

РЕФЕЛЬ, Вадим, Іван БОНДАР, and Златоуста-Софія ГРИНЧУК. "СКЛАДОВИЙ КОМПОНЕНТ МОТИВАЦІЇ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ ІЗ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У КУРСАНТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, no. 4 (January 1, 2022): 170–87. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.918.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню мотивації серед курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, як одного з найважливіших компонентів для досягнення високого рівня фізичної підготовленості. Дослідження опирається на аналіз попередніх результатів, які стосуються діагностики мотиваційної структури особистості як основного напряму роботи. Визначено, що мотивація – це готовність людей докласти максимальних зусиль з метою досягнення організаційних цілей, що зумовлена здатністю цих зусиль задовольняти певну індивідуальну або групову потребу. У статті ідентифіковано фактори, які формують безпосередню мотивацію курсантів і впливають на успішність і рівень фізичного виховання. Значна увага приділяється вивченню побудови системи цінностей на мотиваційну сферу у повсякденній діяльності та викладено основні рекомендації покращення мотивуючого робочого середовища. Подано результати тестування за методикою діагностико-мотиваторів соціально-психологічної активності особистості та результати за методикою діагностики мотиваційної структури особистості. Доведено, що в основі побудови системи прогресивної мотивації буде неодноразове повторення на орієнтування на цілі, постійний вербальний контакт, пошук індивідуальної системи підготовки. Оцінено ефективність обраних заходів впливу викладача (тренера) на покращення спортивних результатів військовослужбовців. Розроблено рекомендації щодо покращення компонента мотивації у курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

ГАЛІМОВ, Анатолій, and Юлія СТЕПАНОВА. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ЛІДЕРСТВА У МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ У ХОДІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 67–84. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.977.

Full text

Abstract:

У статті проведений аналіз сучасного стану та визначені основні напрями формування здатності до лідерства у ході освітнього процесу майбутніми офіцерами-прикордонниками. Успішність професійної діяльності офіцера-прикордонника – керівника прикордонного колективу залежить не тільки від умілого використання ним офіційних владних повноважень, але й від здатності стати лідером колективу. Відомі вітчизняні дослідники виділяють керівництво та лідерство як два явища, властивих організованим спільнотам, називаючи їх найважливішими способами інтеграції й диференціації групової, колективної й масової діяльності та спілкування людей. Зважаючи на те, що і керівництво, і лідерство впливають на рівень виконання прикордонним підрозділом завдань з охорони державного кордону, необхідно, щоб офіцер-керівник був одночасно і керівником, і лідером. Визначено, що лідерство – це поведінкова характеристика офіцера-прикордонника, що забезпечує здійснення владних повноважень, організацію спільної діяльності й регуляцію відносини у прикордонному підрозділі на основі особистісного впливу й ціннісного обміну. Дослідження феномену лідерства має важливе значення для підвищення ефективності виконання завдань з охорони державного кордону підрозділами прикордонної служби. Проблема лідерства є предметом зацікавлення багатьох наук, зокрема політології, політичної психології, соціології, теорії та психології управління. Найвідомішими теоріями лідерства є ситуативна, особистісно-ситуативна, теорія очікування-взаємодії, мотиваційна теорія лідерства, теорія конституентів, теорія обміну й трансактного аналізу. Проведений аналіз показав, що основними компонентами готовності до лідерства майбутніх офіцерів-прикордонників є мотиваційно-особистісний, когнітивно-професійний, процесуально-діяльнісний та емоційно-вольовий. З урахуванням психологічних поглядів на структуру особистості, методологічних трактувань категорії готовності готовність майбутніх офіцерів-прикордонників до лідерства можна визначити як професійно важливу особистісну властивість, що забезпечує здійснення владних повноважень, організацію спільної діяльності й регуляцію відносин у прикордонному підрозділі на основі особистісного впливу й ціннісного обміну та складається з мотиваційно-особистісного, когнітивно-професійного, процесуально-діяльнісного й емоційно-вольового компонентів. Таке розуміння структури готовності до лідерства дозволяє визначити і основні напрями роботи з формування цієї професійно важливої властивості у майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі їхньої фахової підготовки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

СІНКЕВИЧ, Сергій, and Віталій ГАВРИЛЮК. "ХАРАКТЕРИСТИКА ПАУЗ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПІД ЧАС НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ ІЗ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ (НА ПРИКЛАДІ ДИСЦИПЛІНИ “ОСНОВИ БОЙОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ”)." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (April 20, 2022): 222–31. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.965.

Full text

Abstract:

Загальновійськова підготовка громадян України в складних військовополітичних умовах сьогодення набуває першочергової ваги державного рівня. Важлива роль під час організації та здійснення такої підготовки належить військовим навчальним закладам Збройних Сил України, інших складових сил безпеки та сил оборони – формуванню компетентностей щодо порядку поводження (застосування) зі зброєю й саморобними вибуховими пристроями, дій на полі бою, надання домедичної та первинної психологічної допомоги, а також стійких морально-психологічних якостей, необхідних для захисту України. З метою досягнення запланованих результатів підготовки різних категорій громадян проводяться періодичні навчальні збори, заняття та курси. Значної уваги, поряд із загальною тактикою індивідуальних дій та у складі підрозділів у різних умовах обстановки, приділено заходам за видами бойового забезпечення. На прикладі різних видів навчальних занять за одним із видів бойового забезпечення дій підрозділів – хімічний, біологічний, радіологічнийта я дерний захист – подано характеристику пауз, що виникають під час викладення навчального матеріалу, виконання практичних завдань, проведення індивідуальних і групових консультацій, а також інструкторсько-методичних занять тощо. За результатами аналізу причин виникнення різних пауз запропоновано комплексну характеристику за видами та визначено основні напрями подальших наукових розвідок для вирішення питань їх навчально-методичного заповнення. Серед основних причин пауз виокремлено особливості особистостей суб’єктів загальновійськової підготовки: науково-педагогічного складу, інструкторів, технічного персоналу та тих, хто навчається, (компетентність, відчуття, сприйняття, пам’ять, атитюд і поведінка); актуальність, складність, практична спрямованість, методика викладання й обсяг навчального матеріалу; умови експлуатації навчально-технічної бази. Для подальших наукових розвідок запропоновано пошук заходів і засобів щодо евентуального заповнення зазначених пауз.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Кошляк, Н. Е. "СИСТЕМА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК СУБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 33–38. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.5.

Full text

Abstract:

Анотація. У статті досліджено систему інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Наголошено, що розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні є актуальним завданням як у сфері наукового та суспільного, так і у сфері професійного дискурсу. Акцентовано, що на сучасному етапі спектр проблем формування громадянського суспільства в Україні може бути зведений до трьох концептуальних показників: системно-правового; структурно-інституційного; ціннісно-культурного. У формуванні інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб виявляються такі правові стратегії: необхідність якісного і повного правового регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО; позиціонування інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО та просування групових інтересів цієї категорії громадян за допомогою правових засобів; інституціоналізація громадянської поведінки як форми захисту прав і свобод ВПО в межах правових обмежень та альтернативного контролю громадянського суспільства за державною владою; інституціоналізація форм і моделей взаємодії інститутів громадянського суспільства з державою у напрямку забезпечення прав і свобод ВПО. Аналіз національного законодавства показав, що, незважаючи на позитивну тенденцію розвитку нормативно-правової бази, що регулює формування та функціонування інститутів громадянського суспільства ᴙᴋ суб’єктів забезпечення прав i свобод внутрішньо переміщених осіб, все ще актуальним залишається питання про правовий статус як самого громадянського суспільства, так і його окремих інститутів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Тильчик, О. В., В. В. Тильчик, and М. О. Довга. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Знання європейського права, no. 3 (February 3, 2021): 125–30. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.112.

Full text

Abstract:

У статті досліджено правові засади розвитку інклюзивної освіти в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство. Акцентовано увагу на проблематиці впровадження інклюзивного навчання. У вітчизняному законодавстві використовується такий термін, як «діти з особливими освітніми потребами», що зазвичай охоплює дітей з вадами психофізичного розвитку та дітей з інвалідністю. Обґрунтовуються шляхи вирішення наявної проблематики, зокрема недостатнє фінансування навчальних закладів, нестача кваліфікованих кадрів, надмірне наповнення класів, нечіткість законодавства у цій сфері, недостатня кількість необхідних матеріалів для забезпечення якісного освітнього процесу, погана облаштованість будівель навчальних закладів та упередження щодо дітей з особливими освітніми потребами. Зазначено, що для вирішення перелічених проблем необхідно запровадити позитивний досвід європейських країн, а особливо Італії та Швеції, оскільки у них налагоджена співпраця між органами місцевого самоврядування та урядом, що забезпечує якісне фінансування освіти. Щодо освітнього процесу, то тут потрібно звернути увагу на досвід країн, в яких є тісний зв'язок між інклюзивною та загальною освітою. Наведене сприятиме залученню більш кваліфікованих кадрів до навчального процесу та полегшуватиме роботу вчителя. Наголошено на доцільності враховувати досвід Франції у розробці нормативно-правових актів у сфері інклюзивного навчання в Україні. Додатково здійснено аналіз положень Закону України «Про загальну середню освіту», в останній редакції якого відбулися такі зміни: 1) гарантування можливості учнів з особливими освітніми потребами навчатися в загальноосвітніх навчальних закладах, самостійно вибирати освітню програму; 2) право дітей з особливими освітніми потребами самостійно вибирати напрями навчання, з огляду на власні потреби та таланти; 3) право проведення відповідних групових та індивідуальних консультацій на базі школи; 4) право на неупереджене та доброчесне оцінювання незалежно від форми та траєкторії навчання; 5) право на фінансову автономію шкіл тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Біличенко, Ганна, and Олена Міхєєва. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА ВИХОВАТЕЛІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Гуманізація навчально-виховного процесу, no. 1(100) (December 3, 2021): 139–51. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245408.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі вдосконалення педагогічної майстерності вихователів дітей дошкільного віку, що базується на необхідністі реалізації тенденцій демократизації та гуманізації сучасного освітнього простору, особистісно-зорієнтованого підходу, забезпечення ефективного педагогічного супроводу особистісного зростання суб’єктів освітнього процесу. На основі аналізу наукової літератури «комунікативна культура» розглядається в сукупності з суміжними й підпорядкованими поняттями одного проблемного кола: «спілкування», «культура спілкування», «комунікація», «міжособистісна взаємодія», «комунікативні здібності», «комунікативні якості особистості», «комунікативні вміння», «комунікативна компетентність», «культура мовлення». Надано визначення комунікативної культури як динамічного поліструктурного інтегративного утворення особистості, що включає сукупність взаємопов’язаних компонентів (ціннісно-мотиваційного, інформаційно-когнітивного, емоційно-вольового, мовленнєво-діяльнісного), детерміновано зовнішніми умовами (соціальна ситуація розвитку особистості) і внутрішніми чинниками (комунікативні здібності та якості особистості) та забезпечує гармонійну соціалізацію особистості через взаємодію з реальним соціальним середовищем і самим собою. Констатуються результати розвідувального дослідження рівня потреби педагогів у реалізації позиції педагогічного супроводу розвитку особистості дітей в закладах дошкільної освіти та особливостей комунікативної культури педагогів, що показали недостатній рівень сформованості зазначених параметрів та визначили необхідність організації цілеспрямованого впливу на розвиток комунікативної культури та зміну педагогічної позиції педагогів. Визначено зміст дослідницької роботи, що була організована в межах постійно діючого семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», індивідуальних та групових занять-консультацій, інноваційного здійснення засідань педагогічних рад, проведення науково-практичної конференції «Комунікативна культура педагога як вимога сучасності». У статті розкрито предмет вивчення семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», його основні завдання, програма проведення та різні форми педагогічної взаємодії; проблематика занять-консультацій; зміст проведення педагогічних рад, щодо актуалізації комунікативного потенціалу соціокультурного середовища ЗДО; поетапне методичне наповнення науково-практичної конференції. Отже, у статті визначено підсумки дослідження та перспективні напрями подальших наукових розвідок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Розман, І. І. "ПЕДАГОГІЧНА КОМПАРАТИВІСТИКА ТА ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 97–100. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12603.

Full text

Abstract:

У статті зазначено, що з кінця 80-х рр. ХХ ст. національна педагогічна компаративістика почала позбавлятися комплексу меншовартості. Наголошено, що багато часу піддавалася критиці більшість представників зарубіжної педагогіки («апологети буржуазії» та проповідники «реакційних», «антинаукових рухів»), оскільки вони суперечили канонізованій марксистсько-ленінській педагогіці. Зауважено на працях відомих вчених, таких, як Д. Скільський, В. Кравець, К. Лучаковський, які здійснили вагомий внесок у розвиток української компаративістики. У 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. українська педагогічна компаративістика здійснила поступ у дослідженні педагогічних персоналій закордоння. На тлі вдосконалення її наукового інструментарію напрацьовано оптимальні методологічні підходи, які дозволяють комплексно, синтезовано, цілісно осмислювати їхні біографії, творчу спадщину та різні напрями суспільної діяльності, що допомагають за певним алгоритмом краще вивчити та дослідити біографію зарубіжних письменників. У статті розглядається роль педагогічної компаративістики та прийомів розвитку креативності на уроках зарубіжної літератури. Зазначено, що необхідно розвивати творчість учнів, використовуючи метод навчання, який допомагає фундаментальному засвоєнню матеріалу, розвитку уяви, самостійну та групову роботу у навчальному колективі. Заняття з використанням креативних методик дозволяють школярам розвивати навички уваги, а також мислити нестандартно. Зауважено на доброзичливому ставленні до учнів, формуванні толерантності до носіїв іншої культури на основі знайомства з життям своїх однолітків в інших країнах. Наголошено, що твори фольклору є доступним зразком художньої літератури. Зосереджена увага на формуванні початкових навичок комунікації, вихованні моральних і естетичних почуттів, розвитку творчої діяльності. Доведено, що уроки зарубіжної літератури є важливою складовою для формування читацької компетентності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Олефір, В. П. "ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА У ПРОЦЕСІ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ЗМІСТОВІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 16, 2021): 187–97. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-20.

Full text

Abstract:

У статті акцентується увага на важливості розвитку індивідуальності молодшого школяра в музичній діяльності. Представлена теоретична модель становлення індивідуальності молодшого школяра, що визначає структуру програми розвитку індивідуальності та послідовність її впровадження в просторі навчального процесу загальноосвітньої школи. Встановлене основне завдання програми – актуалізація таких психологічних умов становлення індивідуальності молодшого школяра у процесі музичної діяльності, як оптимальний рівень тривожності, адекватна самооцінка, позитивна мотивація навчання, ефективне цілепокладання, розвинений самоконтроль та саморегуляція поведінки, креативність, досвід міжособистісної взаємодії. Визначаються основні принципи, дотримання яких важливе під час роботи із молодшими школярами у заданому напрямі: активної участі, творчої активності та співробітництва, принцип «тут і тепер», діалогічності, рівноправного спілкування, індивідуального підходу, зворотного зв’язку, толерантної та коректної педагогічної оцінки. Розкриваються особливості програми розвитку індивідуальності молодшого школяра в музичній діяльності, що являє собою створений авторський цикл навчально- розвивальних занять «Розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках музики» та спрямована на розвиток навичок самопізнання, формування адекватного уявлення, позитивного ставлення до себе, розвиток здатності до самостійної постановки цілей, умінь цілереалізації; оволодіння прийомами саморегуляції, формування довільної уваги, подолання імпульсивності, розвиток вольових якостей; формування позитивного ставлення до навчання; розвиток пізнавального інтересу, комунікативних навичок, доброзичливості, чуйності, толерантності. Описуються заняття програми, що являють собою комплекс вправ/процедур як авторської модифікації, так і запозичених, які представляють активні методи соціально-психологічного навчання (групова дискусія, рольова гра, вправи на самопізнання і самооцінювання, вправи для розминки), що виконуються в рамках основних видів музичної діяльності – слухання музики, співу, інтонування, гри на музичних інструментах, імпровізації, засвоєння музичних знань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Васильєва, С. О., and Н. О. Агаркова. "ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ БАТЬКІВ В УКРАЇНСЬКИХ СІМ’ЯХ (СЕРЕДИНА ХХ СТОЛІТТЯ)." Теорія та методика навчання та виховання, no. 49 (2020): 17–28. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.02.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовано пріоритетні напрями реформування освіти в Україні в середині ХХ століття. Оскільки сьогодні немає єдиного інституту, який би надавав батькам педагогічні знання із виховання власної дитини. Зміни, які відбуваються в сучасній Україні в галузі економіки, політики, культури, міжнаціональних відносин, викликають необхідність у високоморальних, досвідчених спеціалістах, професіоналах у різних галузях, такі навички в людині починають закладатися саме в родині, що обумовило вибір теми статті. Мета статті – на основі аналізу історичних матеріалів визначити шляхи формування педагогічних знань та вмінь у батьків у середині ХХ століття. Методологічну основу дослідження склали: історичний підхід до вивчення сімейного виховання; філософські, соціологічні, психологічні та теоретикопедагогічні ідеї про діяльнісну сутності людини; аксіологічний підхід; особистісно-діяльнісний підхід до вивчення освітньо-виховного процесу. Встановлено, що в середині ХХ століття все суспільство проявляло увагу до педагогічних знань, існувала велика кількість різноманітних форм співпраці вчителів та батьків, викладачів вишів та вчителів; батьків та викладачів ЗВО (товариства, секції, лекторії, батьківські університети, індивідуальні та групові консультації тощо). Вагомий внесок у формування знань батьків із педагогічних питань здійснила кафедра педагогіки ХНПУ імені Г.С. Сковороди, через просвітницьку діяльність серед батьків у будинках офіцерів, батьківських лекторіях, будинках творчості, школах, клубах, на фабриках, заводах тощо. Визначено шляхи реалізації просвітницької діяльності, що виявлялись: в єдності співпраці школи та сім‟ї; у підготовці великої кількості педагогічних кадрів, які були, або з часом ставали батьками; розповсюдженні педагогічних знань серед населення; співпраці школи та ЗВО, співпраці ЗВО та батьків; наданні педагогічних знань через пресу; використанні телебачення для розповсюдження педагогічних знань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

ГЕВКО, Олена, and Наталія МАКОГОНЧУК. "ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ В КОНТЕКСТІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 85–98. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.978.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано основні інноваційні методи викладання навчального предмета “Історія України” в національних вишах в умовах дистанційного навчання. Зокрема актуалізовано на важливості модернізації методики викладання цього навчального предмета і як загальнообов’язкового для усіх здобувачів вищої освіти, і як основного фахового предмета для студентів-істориків. нинішні зміни ставлять перед собою завдання пошуку нових підходів, форм, методів, технологій у цій галузі. Виділено основні принципи інноваційного навчання: навчальний процес – це повноцінна взаємодія двох рівноправних її учасників – студента та викладача; основна мета – це розвиток особистості та мислення кожного студента; мету і завдання розробляють спільно викладач і студенти; позиція викладача спрямована на студента, переважають організаційна і стимулююча функції; демократичний стиль спілкування; у пізнавальній діяльності на перший план висуваються творчі і реконструктивні завдання; основні форми навчання – групова та індивідуальна; залучення до навчання власного досвіду студентів; основа мотивації студентів – досягнення успіху та самореалізації особистості. Наголошено на особливостях застосування навчальних платформ, телекомунікаційних технологій, онлайн курсів, що забезпечують інтерактивну взаємодію викладачів і студентів. Очевидними перевагами дистанційної освіти є: можливість поєднання роботи і навчання, гнучкий графік, можливість опанування додаткових компетенцій, хобі, курсів, підвищення мотивації у самоосвіті. Недоліками дистанційного навчання під час пандемії є: неможливість доступу до інтернету, технічні проблеми, низький рівень володіння викладачами і студентами інформаційними технологіями, складність засвоєння матеріалу самостійно. Розглянуто популярні платформи (системи) дистанційного навчання zoom, microsoft teams, google classroom та google meet. Майбутні наукові пошуки можливі у напрямі теоретичного обґрунтування важливості застосування міжпредметних зв’язків історії з іншими гуманітарними дисциплінами, зокрема українською мовою, філософією, соціологією.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Литвиненко, О. О. "ТЕХНОЛОГІЇ ПСИХОПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ В КОНТЕКСТІ ОНТОГЕНЕЗУ ТА ДИЗОНТОГЕНЕЗУ ОСОБИСТІСНОГО СТАНОВЛЕННЯ ПІДЛІТКІВ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 16, 2021): 179–86. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-19.

Full text

Abstract:

У статті представлено результати розробки та апробації тренінгової програми психологічної профілактики, спрямованої на гармонізацію особистісного становлення підлітків. Специфіка програми полягає в її спрямованості на роботу із трьома основними сферами особистості: когнітивною, афективною та поведінковою, а також у методологічній орієнтації на загальні принципи та окремі методики когнітивно-поведінкової терапії. Мета статті полягає у представленні методологічної орієнтації та змістового наповнення програми, а також в аналізі результатів ефективності її реалізації із трьома групами підлітків: тими, які мають порушення слуху та зору, а також тими, хто не має порушень у роботі аналізаторів. Як методи дослідження було використано анкетування та суб’єктивне шкалювання. У ході статистичного аналізу даних відбувалось порівняння двох виборок (до початку тренінгової роботи та після її завершення) за допомогою t-критерію Стьюдента, аналізу середніх величин та стандартних відхилень. Отримані результати свідчать про високу ефективність тренінгової роботи з кожною з досліджуваних категорій підлітків, а також про можливість і доцільність її використання як у форматі групової роботи (очних зустрічей), так і в дистанційному режимі з використанням спеціально розроблених онлайн завдань. При цьому найбільш ефективною виявилась робота з підлітками, що належать до умовно- нормативної групи, а також тими, які мають порушення слуху. Це дозволило реалізувати спробу об’єднання учасників із двох зазначених категорій в єдину інклюзивну групу, результати діяльності якої підтверджують ефективність роботи в такому форматі. Висновки. Описана програма психологічної профілактики може бути використана для практичної роботи з підлітками, чиє особистісне становлення відбувається як у контексті онтогенезу, так і в контексті дизонтогенезу. Перспективи подальшої діяльності в цьому напрямі полягають у вдосконаленні дистанційної модифікації програми та в розробці специфічних алгоритмів її реалізації на базі наявних інтернет-майданчиків, призначених для такої роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

ГЕТМАНЦЕВ, ДАНИЛО. "Взаємозв’язок публічних фінансів і демократичного устрою суспільства на прикладі права на інформацію та права на колективний позов." Право України, no. 2018/11 (2018): 32. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-032.

Full text

Abstract:

У статті розглядається важливе питання співвідношення форми політичного устрою суспільства та публічних фінансів. Автор аналізує демократію, яка, прикриваючись суспільним інтересом, все більше і більше втручається у приватне життя особи, тим самим обмежуючи її свободу, яку демократія перш за все покликана забезпечувати. Тобто демократія під егідою благих намірів поступово перетворюється у свого антипода. Мета статті полягає у з’ясуванні взаємозв’язку демократичної форми устрою суспіль ства та публічних фінансів у контексті отриманих результатів, аналіз права платників податків на інформацію та вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері права платників податків на інформацію, обґрунтування і дослі дження права платників податків на колективний (груповий) позов. Автором пропонується право людини, закріплене в ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розуміти не тільки і не стільки в забезпеченні нерозголошення інформації про особу, що саме по собі, безперечно, заподіює їй шкоду, скільки в тому, щоб забезпечити свободу особи жити вільно без натяку на можливість того, що інформація про неї стане відома третім особам (включаючи державу). Висвітлено думки Європейського суду з прав людини та Європейського суду справедливості, розглянуто законодавство Європейського Союзу щодо цього питання та в їх контексті проаналізовано позиції вітчизняних судів щодо інформації про платників податків, які містяться у базах даних контролюючих органів. Автор порушує питання “золотої середини” між суспільним і приватним інтересом платника податків у сфері публічних фінансів. Так, загальновідомий принцип “No taxation without consent”, пройшовши крізь століття, набув нового змісту, і пріоритет змістився не на користь приватного інтересу (не розширилося коло суб’єктів, згода яких необхідна для оподаткування, а навпаки – зменшилося). Тобто згода платників податків на оподаткування презюмується і навіть якщо останній “заперечує”, то обов’язок зі сплати податку, який введений у встановленому законом порядку, все одно виникає. У статті наголошується, що такий стан речей не означає “грабунку” з боку держави, адже у неї є обов’язок витрачати бюджетні кошти за цільовим призначенням/ ефективно/справедливо. Ефективне використання державою бюджетних коштів становить охоронюваний законом інтерес кожного платника податків, який можна відстоювати у суді шляхом подання як індивідуального, так і групового позову. Розглядається можливість подання групового позову в контексті чинного українського законодавства та, на підставі аналізу міжнародного досвіду, пропонуються шляхи вдосконалення законодавства у вказаному напрямі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Котова, Л. В., and Ю. С. Язловська-Кузнецова. "РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАХОДІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВУ В ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 141–47. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-141-147.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз міжнародних стандартів та національних нормативно-правових актів, а також даних, зокрема, статистичних щодо реалізації заходів державної політики в напрямі запобігання та протидії насильству. Відзначено, що зріст кількості звернень за 2019 рік становить +334% відносно 2015 року, що в черговий раз підкреслює необхідність розробки заходів із подолання та протидії насильству з метою викорінення цієї проблеми в Україні та у Луганській області, зокрема. Констатовано, що для більш якісної боротьби із проблемою насильства у законодавство України вносяться певні зміни, що сприяють створенню нових ефективних захисних механізмів, посилюючих спроможність органів системи МВС реагувати на випадки домашнього насильства та запобігати їм. Встановлено урегулювання на національному рівні у кримінально-правових нормах питання притягнення до відповідальності за факти вчинення насильства в сім’ї. Авторами з’ясовані важливі моменти щодо специфіки реалізації заходів з подолання насильства в сім’ї та ґендерно-обумовленого насильства саме на Луганщині та акцентовано увагу на її позитивних змінах. Так, дієву підтримку особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі надають спеціалізовані служби підтримки: 10 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги (якими здійснено 3,6 тис. виїздів, надано 32 тис. індивідуальних консультацій, проведено 791 групове інформаційне заняття); 5 кабінетів анонімної невідкладної медико-психологічної допомоги, створені на базі лікарень (де протягом 2,5 років допомогу отримали 500 жінок); регіональна «гаряча лінія» з питань запобігання та протидії домашньому і ґендерно-обумовленому насильству, дискримінації за ознакою статі тощо. Авторами запропонована низка заходів, що сприятиме утвердженню ненасильницької ідеології в українському суспільстві та буде спрямована на подальший розвиток протидії та запобігання насильства на державному рівні. Ключові слова: насильство в сім’ї, ґендерно-обумовлене насильство, заходи із запобігання та протидії насильству.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Dotsenko, Tetiana. "Кар’єра публічних службовців в умовах реформування системи державного управління в Україні." Public Administration and Regional Development, no. 8 (June 30, 2020): 540–62. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.09.

Full text

Abstract:

У статті подано аналіз проблеми управління кар’єрою публічних службовців в умовах реформування системи державного управління в Україні. Представлені результати оцінки реформи державного управління та описано фактори, що сприяють успішній кар’єрі публічних службовців, зокрема професіоналізм, мотивація, мобільність, кваліфікація та ін. На сьогодні кожен державний орган заснований на принципі бюрократії. Для ефективного управління суспільством, державою значущими є кадри, які складають бюрократичний апарат. Державний службовець здатний дієво керувати лише в тому випадку, якщо він займає саме «своє» місце з точки зору професійних і особистісних якостей, володіє необхідними ресурсами для трудової діяльності й отримує задоволення від роботи. Констатовано неефективність системи управління професійною кар’єрою публічних службовців, акцентовано увагу на таких проблемах як: неготовність персоналу до моделювання професійної кар’єри, нерозуміння процесів групової динаміки, зокрема механізмів взаємодії та лідерства в професійних групах тощо. Показано що наявність різноманітних теоретичних підходів щодо поняття «кар’єри» знаходить вираження в її наповненості різними складовими. Кар’єра здійснює комбінування в собі таких напрямів діяльності як: вдосконалення рівня професійного, особистісного, загальнокультурного розвитку, різноманітні та різнопланові заходи щодо само презентації, самореклами, формування, зміцнення, підтримки всіх необхідних взаємозв’язків ,котрі сприяють тому, аби реальне внутрішнє зростання було помітним та поміченим й відповідним чином оцінено у середовищі службовців, та відображено у формі зовнішнього зростання (підвищення по службі, оплата праці тощо). Повноцінний розвиток кар’єри практично є неможливим без сприяння кар’єрного середовища, спрямованого на забезпечення необхідних умов щодо зростання та реалізації зростаючого потенціалу особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Іванов, В. О., А. О. Онищенко, Л. В. Засуха, and В. Л. Григоренко. "НОВІ СПОСОБИ ВИРОЩУВАННЯ МОЛОДНЯКУ СВИНЕЙ У СТАНКАХ ІННОВАЦІЙНОГО ТИПУ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 2 (June 26, 2020): 127–33. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.02.15.

Full text

Abstract:

Впровадження інтенсивних технологій виробництва свинини є одним із пріоритетних напрямів розвитку агропромислового комплексу. Метою дослідження було удосконалити способи вирощування молодняку свиней у станках інноваційного типу. Розроблений новий спосіб вирощування молодняку свиней та пристрій для його втілення, який представляє чотирьохсекційний блок-станок, що дає можливість здійснювати годівлю свиноматок і відлучених поросят концентрованими, грубими і зе-леними кормами; об’єднувати у 21-денному віці поросят чотирьох-, трьох-, дво- і одногніздові групи залежно від їх багатоплідності і великоплідності, безстресово їх вирощувати після відлучення до 65–90-денного віку і переведення на відгодівлю у групових станках, які розраховані на утримання чо-тирьох-, трьох-, двох- і одногніздових груп. Дослідження свідчать, що запропоновані способи об’єднання гнізд поросят дещо вплинули на ріст поросят у підсисний період. У поросят четвертої групи спостерігається незначна тенденція до збільшення живої маси порівняно з аналогами інших груп. Значно вагоміша різниця між піддослідними групами простежується після відлучення поросят. Поросята IV групи переважали аналогів із I групи у віці 65 днів на 11,41 %, а в 90-денному – на 11,09 %. Поросята III групи також переважали аналогів із I групи у віці 65 днів на 7,17 %, а в 90-денному – на 8,04 %. Встановлено, що за новим способом вирощування поросят одним (IV група), двома (III група), трьома (II група) і чотирма (I група) гніздами отримані такі результати: вік дося-гнення живої маси 100 кг склав, відповідно, 170,02±2,64 (IV); 172,77±1,83 (III); 174,31±1,41(II); 178,02±1,43 (I) дні, середньодобовий приріст свиней на відгодівлі – 781,34±7,05 (IV); 768,24±6,12 (III); 762,31±7,37 (II) і 745,23±6,26 (I) г; витрати корму на одиницю приросту – 3,02±0,02 (IV); 3,11±0,02 (III); 3,15±0,03 (II) і 3,28±0,02 (I) кг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Шестерікова, Людмила. "РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНИХ ПРОГРАМАХ ПІДГОТОВКИ ХУДОЖНИКІВ-ВИКОНАВЦІВ." Professional Pedagogics 2, no. 23 (December 20, 2021): 63–70. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.23.63-70.

Full text

Abstract:

Актуальність статті зумовлена розвитком молодіжного підприємництва у сфері культурних і креативних індустрій та необхідністю вивчення стану підготовки молоді до підприємницької діяльності у закладах фахової передвищої освіти мистецького напряму. Мета: проаналізувати діючі освітньо-професійні програми (далі: ОПП) закладів фахової передвищої освіти з підготовки фахівців за спеціальністю 023 «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація», щоб з’ясувати наскільки вони забезпечують розвиток підприємницької компетентності фахових молодших бакалаврів за кваліфікацією «художник-виконавець». Методи: вивчення наукових джерел і педагогічної документації – для аналізу наукових праць та освітньо-професійних програм. Результати: з’ясовано ступінь наукової розробленості проблеми; проаналізовано чинні освітньо-професійні програми (далі: ОПП) підготовки майбутніх художників-виконавців, оприлюднені на сайтах закладів фахової передвищої освіти; охарактеризовано їх можливості щодо розвитку у здобувачів освіти підприємницької компетентності. Висновки: доведено перспективність дослідження проблеми розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців; з’ясовано, що підготовка фахівців до підприємницької діяльності повинна бути системною (розвивати правові, економічні, психолого-педагогічні й цифрові навички, мати цілісну програму розвитку підприємницької компетентності, поєднувати аудиторні й позаурочні, теоретичні і практичні види діяльності, самостійну і групову роботу); виявлено проблему доступу здобувачів освіти до інформації щодо очікуваних програмних результатів навчання (на офіційних сайтах закладів освіти оприлюднено лише 70% від усіх діючих ОПП з підготовки майбутніх фахових молодших бакалаврів за кваліфікацією «художник-виконавець»); з’ясовано, що формуванню програмних результатів, важливих для відкриття і ведення власної справи, сприяють такі освітні компоненти як «Основи підприємництва і менеджменту», «Основи економічної теорії», «Економічна теорія», «Менеджмент соціокультурної діяльності», «Основи менеджменту соціокультурної діяльності», проте здебільшого вони мають статус вибіркових і тому лише частково забезпечують розвиток у майбутніх художників-виконавців підприємницької компетентності; це зумовлює потребу обґрунтування певних організаційно-педагогічних умов, що мають бути створені в закладах освіти для розвитку в майбутніх художників-виконавців підприємницької компетентності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Торічний, Вадим. "ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 285–98. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.231.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовується необхідність і можливість формування морально-вольових якостей майбутніх офіцерів-прикордонників Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ) в рамках навчально-тренувального комплексу. Мета – виявлення особливостей процесу формуванн морально-вольових якостей майбутніх офіцерів-прикордонників ДПСУ і визначення напрямів їх вдосконалення. Виділено бінарні психологічні стани: сприятливі і несприятливі, актуальні і потенційні. Виявлено важливу роль як внутрішніх психічних процесів, так і зовнішніх обставин діяльності в формуванні морально-вольових якостей.Нав едено класифікацію перед стресових станів, що виникають у службовій діяльності прикордонників, і розкрито їх зміст. В рамках комплексного підходу до рішення психологічних завдань окреслено основні компоненти методики формування морально-вольових якостей. Запропоновано методи, послідовність і психолого-педагогічні умови формування морально-вольових якостей у майбутніх офіцерів-прикордонників ДПСУ. У статті використані загальнонаукові (аналіз, дедукція) методи, методи психології (метод зовнішнього спостереження, порівняльної інтерпретації, бесіди) методи регуляції психологічних станів (рефреймінг, аутогенні тренування). Засоби навчально-тренувального комплексу включають психорегулююче тренування з використанням словесних формул, що викликають м’язове розслаблення, яскравих образних уявлень, що впливають на психічний стан; психотехнічні вправи, спрямовані на розвиток уяви, здатності концентрації уваги, підвищення завадостійкості; групові та індивідуальні бесіди, що сприяють формуванню інтересу до майбутніх занять щодо вдосконалення професійних навичок, підвищення обсягу знань про психологічну підготовку і її значенні.Морально-вольові якості як особистісні характеристики дозволяють усвідомлено регулювати прикордоннику свою поведінку і діяльність, що виражаються в умінні долати внутрішні і зовнішні труднощі при здійсненніцілеспрямованих дій і вчинків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Чаркіна, Т. І. "ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 67–71. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1053.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються проблеми дослідження інформаційної культури як складової частини загальної культури суспільства. Визначено, що інформаційна культура пов’язана зі становленням інформаційного суспільства, головну роль у якому відіграють знання й засновані на ньому технології, домінування інформації, прискорення технічного прогресу, глобалізація явищ і процесів.Визначено поняття «інформаційна культура», схарактеризовано її ознаки. Головною ознакою сучасного інформаційного суспільства є постійна взаємодія людини з інформацією, яка стала для неї життєвою необхідністю, але поряд із цим інформаційне середовище вимагає від неї необхідності мати знання, уміння, навички оперування інформацією; адаптуватися до змін у засобах і характері комунікації; уміти створювати інформаційні продукти, мати ціннісні установки.Дослідження інформаційної культури здійснюються у таких напрямах, як: інформаційна культура суспільства, інформаційна культура особистості, корпоративна (групова) інформаційна культура. Основні концепції формування інформаційного суспільства, включили різні складники процесів його розвитку – економічні, політичні, інформаційно-технологічні, соціокультурні.Існують два підходи до дослідження інформаційної культури: інформаційно-технологічний і соціокультурний. Перший дає можливість досліджувати культуру знання та поведінки зі знаками, даними, інформацією тощо. Другий – вивчати принципи та механізми, що забезпечують розвиток етнічних і національних культур, їхнє включення у загальний досвід людства.Проблемами формування інформаційної культури є перетворення інформації на зброю в економічній і політичній боротьбі, ведення «інформаційних війн», використання її як засобу керування свідомістю людини. Збільшення обсягів інформації у світі, її достовірність, актуальність становлять проблему для людини через обмеженість можливостей їх засвоєння. Означені проблемні питання досліджень інформаційної культури дають можливості для осмислення, ґрунтовного і системного її вивчення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Кооперативна ідентичність за законодавством України у світлі кооперативних принципів." Право України, no. 2018/06 (2018): 43. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-043.

Full text

Abstract:

Питання ефективного функціонування кооперативних форм господарювання в Україні – це проблема створення дієвої стратегії розвитку національної кооперації, що має базуватися на позитивному історичному, міжнародному та зарубіжному досвіді її правового регулювання і на вироблених догмою права положеннях. В основу кооперативної догми покладені кооперативні принципи. Наскільки у національному законодавстві знайшли своє правильне вираження принципи міжнародної кооперації, настільки воно втілює основні вимоги гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів та збереження кооперативної ідентичності. Метою статті є аналіз основних принципів, на яких базується діяльність кооперативів в Україні, принципів кооперації, що містяться у міжнародному законодавстві, та дослідження відповідності приписів національного законодавства міжнародним керівним ідеям, а також викладення власного бачення напрямів удосконалення кооперативного законодавства у зазначеному аспекті, що сприятиме подоланню існуючих у національному кооперативному законодавстві проблем та реалізації його норм на практиці. Встановлено зв’язок основоположної концепції кооперації, іманентних особливостей організації кооперативів із фундаментальними кооперативними принципами. Незважаючи на актуальність для суспільства та економіки України питань розвитку вітчизняної кооперації, проблемам відтворення національним законодавством міжнародних кооперативних принципів та їх практичного застосування у вітчизняній теорії кооперативного права приділено недостатньо уваги. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. З’ясовано, що розвинуте кооперативне законодавство України свідчить про затребуваність кооперативної форми господарювання, проте воно вельми недосконале і це передусім пов’язано з недостатнім закріпленням у ньому міжнародних кооперативних принципів та їхнім дотриманням у практичній діяльності. Автор доходить висновку, що в основі економічної моделі та юридичної організації кооперативів лежить найспецифічніша форма господарювання, яка щоб визнаватися такою повинна відповідати міжнародним кооперативним принципам, мати їх в основі організації своєї діяльності. Досвід України у цьому аспекті має швидше негативний відтінок, що пов’язано з ігноруванням деяких із названих принципів або їхнім перекрученням. Отже, для нашої країни нагальним є повернення у русло світових юридичних традицій, вироблених кооперативною теорією, та дотримання універсальних положень міжнародного кооперативного законодавства шляхом закріплення їх на рівні національного законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Kukharuk, Olha. "Теорія соціальної ідентичності та прогнозування соціальної поведінки: Основні підходи." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 48(51) (December 30, 2021): 16–23. http://dx.doi.org/10.33120/sssppj.vi48(51).235.

Full text

Abstract:

Актуальність статті зумовлена важливістю проблем соціального прогнозування, зокрема прогнозування соціальної поведінки. Аналізуються класичні і сучасні дослідження соціальної ідентичності. На Заході ця теорія є однією з базових для вивчення і прогнозування групової поведінки, в українській науковій думці поведінковий аспект реалізації соціальної ідентичності майже не представлений. Мета наукового дослідження – аналіз теоретичних і методологічних підходів до вивчення поведінки крізь призму теорії соціальної ідентичності в різних сферах соціально-психологічного знання. Методологія дослідження – аналіз статей і наукових робіт, здійснений на основі теорії соціальної ідентичності з метою вивчення поведінкового компонента соціальної ідентичності. Результати аналізу джерельної бази показали, що прогнозування соціальної поведінки є одним із ключових дослідницьких напрямів у межах теорії соціальної ідентичності. В основі прогнозування соціальної поведінки з позицій теорії соціальної ідентичності лежать три важливі складники. Ідеться про апелювання до особистості як носія ідентичності і вплив на поведінку представників групи через такого носія. Апелювання до актуальних компонентів ідентичності – вплив на поведінку – можливий через апелювання як до окремих компонентів ідентичності, так і до соціальної ідентичності загалом як унікального поєднання видів ідентичності. Посилення ціннісного складника і прагнення до позитивної ідентифікації є рушійною силою, коли говорити про підтримку і збереження ідентичності групи. Усі ці постулати, підтверджені численними прикладними дослідженнями, є підставою для того, щоб вважати їх теоретичною основою для розроблення методологічних засад прогнозування соціальної поведінки. Перспективи подальших досліджень убачаємо в більш глибокому аналізі результатів досліджень, здійснених у межах теорії соціальної ідентичності, визначенні основних закономірностей, спільних для цих досліджень, та інтеграції отриманих знань в український соціально-психологічний науковий дискурс з метою напрацювання методологічних підходів до прогнозування соціальної поведінки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Горбенко, В. М., О. А. Коршець, and О. В. Кувшинов. "Оцінювання варіантів розподілу завдань в спільній авіаційній групі пілотованої та безпілотної авіації." Системи озброєння і військова техніка, no. 4 (68) (December 24, 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2021.68.02.

Full text

Abstract:

Одним із перспективних напрямів підвищення ефективності застосування пілотованої та безпілотної авіації в сучасних умовах, є удосконалення методики розподілу БПЛА по завданнях (цілях) під час спільного виконання завдань. Аналіз досвіду застосування авіації свідчить про постійне зростання важливості задачі оптимізації розподілу сил та засобів пілотованої та безпілотної авіації, як при вирішенні основних, розвідувальних та спеціальних завдань, так і при виконанні завдань забезпечення інших відомств (видів сил та родів військ). У зв’язку з цим, вирішення задачі раціонального розподілу сил і засобів пілотованої та безпілотної авіації по завданнях (цілях) є актуальним. Авторами досліджено вплив варіантів розподілу завдань (цілей) між БПЛА на ефективність застосування спільної авіаційної групи пілотованої та безпілотної авіації в цілому. У статті визначено, що стохастичний рівномірний розподіл БПЛА за завданнями (цілями) забезпечує мінімальне, а детермінований рівномірний розподіл – максимальне значення середнього збитку групової цілі (середньої частки виконаних завдань). При цьому, стохастичний рівномірний розподіл цілей між БПЛА спільної авіаційної групи пілотованої та безпілотної авіації, знаходить практичне застосування в умовах відсутності централізованого управління БПЛА. Оптимальним визначено детермінований рівномірний розподіл завдань (цілей), який забезпечується за умови централізованого управління і децентралізованого виконання завдань спільною авіаційною групою. Застосування зазначеного підходу, дозволяє підвищити ефективність застосування авіації під час вирішення задачі розподілу сил (засобів) спільної авіаційної групи пілотованої і безпілотної авіації по завданнях (цілях) та визначити доцільність призначення завдань (цілей) для кожного БПЛА. Особливо велику роль і значення рішення задачі розподілу завдань (цілей) має в умовах обмеженого складу сил і засобів авіації та сильної зовнішньої протидії. Показано, що дана задача може бути розв’язана за допомогою дослідження ефективності управління в спільній авіаційній групі пілотованої і безпілотної авіації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

M.O., Borovyk. "COMPLEX COMBINATION OF PROFESSIONAL TRAINING DIRECTIONS AND THE PURPOSE OF FORMATION OF PHYSICAL ENDURANCE IN FUTURE POLICE OFFICERS." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 56–63. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-8.

Full text

Abstract:

This work covers issues related to the formation of physical endurance of future police officers through a comprehensive combination of directions of physical, tactical, fire and psychological training.The term physical training of a police officer is considered. Physical training of police officers is a specialized professional-applied system of physical education, which is aimed at maintaining health, preservation creative and labor activity, comprehensive development of physical and mental qualities, special-applied and vital skills and abilities needed to perform official tasks, its general and special tasks are defined.The effectiveness of the use of techniques of physical impact by police officers depends on the development of physical qualities. The development of the speed component of physical endurance allows you to get ahead of the opponent, react faster and gain time in the fight. The manifestation of complex forms of speed features is closely related to the level of development of strength, flexibility, coordination skills, perfection of the technique of performing a certain motor action.Realization of techniques of physical impact forces police officers to develop such a feature as flexibility.Such actions occur during the use of police coercive measures, prosecution of offenders, overcoming various obstacles.In difficult, unpredictable conditions, motor tasks will be performed more effectively by employees with a sufficient level of dexterity development. The main elements of dexterity are coordination, accuracy, timeliness and rationality of movements and actions.The development of the force component of certain muscle groups will improve the manifestation of “the explosive force” of a police officer, which is relevant when apprehending an offender who commits malicious disobedience.The essence of tactical, fire and professional-psychological training of future police officers is revealed, their directions and means of realization are defined.It was found that providing a combination of directions of training (physical, tactical, fire and psychological) is possible if the cadets master the algorithms of police action in different situations of professional activity both during training and during training and internships.An example of a scenario of a situational task on the topic: “Group violation of public order” is offered, which will allow to solve a number of questions, namely: 1) to master actions at the termination of group violation of a public order; 2) to improve actions on observance of measures of personal safety; 3) improve communication tactics; 4) to improve the skill of “contact and cover”.Key words: professionally important qualities, cadet, professional training, physical endurance, situational task, integrated approach. У праці розглянуто питання, пов’язанні з формуванням фізичної витривалості майбутніх офіцерів поліції шляхом комплексного поєднання напрямів фізичної, тактичної, вогневої та психологічної підготовки.Розглянутий термін фізична підготовка поліцейського, а саме фізична підготовка поліцейських – це спеціалізована професійно-прикладна система фізичного виховання, яка спрямована на збереження здоров’я, творчої та трудової активності, усебічний розвиток фізичних і психічних якостей, спеціально-прикладних і життєво важливих умінь і навичок, необхідних для виконання службових завдань, визначені її загальні та спеціальні завдання.Ефективність виконання прийомів фізичного впливу працівниками поліції залежить від розвитку фізичних якостей. Розвиток швидкісного складника фізичної витривалості дає змогу випередити суперника, відреагувати швидше й виграти час у поєдинку. Вияв комплексних форм швидкісних рис тісно пов’язаний із рівнем розвитку сили, гнучкості, координаційних здібностей, досконалістю техніки виконання певної рухової дії.Виконання прийомів фізичного примусу вимагає від поліцейських розвитку такої риси, як гнучкість.Такі дії виникають під час застосування поліцейських заходів примусу, переслідування правопоруш-ників, подолання різноманітних перешкод.У складних, непередбачуваних умовах ефективніше виконуватимуть рухові завдання працівники з достатнім рівнем розвитку спритності. Основними елементами спритності є координованість, точність, своєчасність і раціональність рухів і дій.Розвиток силового складника окремих груп м’язів дасть змогу вдосконалити прояв вибухової сили поліцейському, що є актуальним при затриманні правопорушника, який чинить злісну непокору.Розкрита сутність тактичної, вогневої та професійно-психологічної підготовки майбутніх офіцерів поліції, визначені їх напрями й засоби реалізації.Установлено, що забезпечення поєднання напрямів підготовки (фізичної, тактичної, вогневої та психологічної) можливо за умови оволодіння курсантами алгоритмами дій поліцейського в різних ситуаці-ях професійної діяльності як під час проведення навчальних занять, так і під час проходження навчальної практики і стажування на посаді.Запропоновано приклад сценарію ситуаційного завдання на тему: «Групове порушення публічного порядку», що допоможе вирішити низку питань, а саме: 1) оволодіти діями при припиненні групового порушення публічного порядку; 2) удосконалювати дії з дотримання заходів особистої безпеки; 3) удосконалити тактики комунікації; 4) удосконалювати вміння здійснювати «контакт і прикриття».Ключові слова: професійно важливі якості, курсант, професійна підготовка, фізична витривалість, ситуаційне завдання, комплексний підхід.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Волкова, Тетяна Василівна. "Підготовка інженерів-педагогів з дисципліни “Комп’ютерні технології управління проектами”." New computer technology 5 (November 2, 2013): 17–18. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v5i1.56.

Full text

Abstract:

Дисципліна “Комп’ютерні технології управління проектами” є однією з основних у підготовці інженерів-педагогів за напрямом навчання 7.010104. “Професійне навчання. Комп’ютерні технології в управлінні та навчанні”.Поняття проект об’єднує різні види діяльності, які характеризуються низкою ознак, серед яких найбільш загальними є спрямованість на досягнення конкретної мети, певних результатів; координоване виконання взаємопов’язаних дій; обмеженість у часі з визначеним початком і закінченням виконання робіт. З точки зору системного підходу, проект розглядається як процес переходу з вихідного стану до кінцевого – результат за участю механізмів за умови дотримання обмежень. Управління проектами – методологія організації, планування, керівництва, координації трудових, фінансових та матеріально-технічних ресурсів упродовж проектного циклу, спрямована на ефективне досягнення його цілей шляхом застосування сучасних методів, техніки й технології управління.“Комп’ютерні технології управління проектами” – дисципліна, яка ґрунтується на системному підході, інтегрує спеціальні та загальнопрофесійні знання, вивчає організаційно-технологічний комплекс методичних, технічних, інформаційних і програмних засобів, спрямованих на підтримку і підвищення ефективності процесів управління проектом.Планування проекту – найбільш відповідальна частина управління проектом, оскільки на цьому етапі закладаються передумови для успішної реалізації проекту. Сутність планування полягає у визначенні цілей і способів їх досягнення на основі формування комплексу робіт, застосуванні методів і засобів здійснення цих робіт, ув’язці ресурсів, необхідних для їх виконання, узгодженості дій учасників проекту. Інформаційна система управління проектом – організаційно-технологічний комплекс методичних, технічних, програмних та інформаційних засобів, спрямований на підтримку і підвищення ефективності процесів управління проектом.Комп’ютерні технології управління проектом використовуються на таких етапах узагальненого життєвого циклу проекту: планування проекту: детальне планування комплексу робіт і ресурсів, аналіз термінів виконання проекту в цілому і окремих його стадій, ресурсне планування, аналіз і оптимізація графіка розподілу ресурсів проекту і витрат проекту; виконання проекту: контроль за ходом реалізації проекту, аналіз стану проекту, оперативне управління проектом, перепланування проекту.Основна мета планування полягає в побудові моделі реалізації проекту.Програма дисципліни включає теоретичні основи управління проектами і практичні завдання розробки проектів освітнього і виробничого призначення за допомогою прикладного програмного забезпечення Microsoft Office Project (www.microsoft.com/project).МодульІ. Теоретичні основи управління проектами (12 год.). Класифікація базових понять управління проектами. Системний підхід до аналізу організації управління. Методи управління проектами. Організаційні структури управління проектами. Розробка проектної документації. Оцінка ефективності проекту.МодульІІ. Методологія проектування (12 год.). Планування проекту: основні поняття й визначення, процеси і рівні планування. Початкова фаза проекту. Бізнес-планування. Моделі планування. Мережне планування. Ресурсне планування. Документування плану проекту.Модуль ІІІ. Прикладне програмне забезпечення управління проектом Microsoft Office Project (6 год.). Основи Microsoft Office Project. Налагодження параметрів проекту. Визначення календаря робочого часу. Управління файлами проекту. Створення і використання шаблонів.Практикум в Microsoft Office Project: проектування і планування електронного навчального курсу.Модуль ІV. Календарне планування (20 год.). Формування мети і складання попереднього плану робіт у поданні Gantt Chart. Створення ієрархічної структури етапів, зв’язків між етапами. Уведення вимог планування. Установлення зв’язків між задачами. Робота з обмеженнями задач. Переривання задачі. Створення і використання календаря задач. Перегляд плану. Робота з поданням Gantt Chart. Робота з поданням Calendar. Редагування проекту в поданні Network Diagram.МодульV. Ресурсне планування (16 год.). Визначення ресурсів і витрат. Визначення пула ресурсів. Сортування, групування та фільтрація ресурсів. Планування ресурсів. Розрахунок вартості проекту. Призначення ресурсів задачам. Призначення фіксованих витрат. Усунення проблем з призначенням ресурсів.МодульVІ. Оптимізація проекту. Налагодження MSProject (10 год.). Перегляд і корекція плану проекту. Друк звітів. Налагодження подання, таблиць, полів, фільтрів і груп; панелей інструментів, меню і форм.Самостійна робота (59 год.) передбачає виконання студентами індивідуальних та групових проектів за варіантами.Програма дисципліни “Комп’ютерні технології управління проектами” може бути використана як складова навчально-тематичного плану підготовки інженерів-педагогів комп’ютерних дисциплін, так і як самостійний спецкурс для менеджерів інформаційних систем у системі вищої професійної освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Груповий напрям'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles