To see the other types of publications on this topic, follow the link: Громадська співпраця.
Journal articles on the topic 'Громадська співпраця'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Громадська співпраця.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Майсара, Алкум. "ТИПОЛОГІЯ МОДЕЛЕЙ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВЗАЄМОВІДНОСИН ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА СУСПІЛЬСТВА." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 140–48. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-140-148.
Full textAbstract:
Дослідження моделей взаємодії держави і громадянського су- спільства дало змогу розглядати відповідну проблематику у функціональ- ному розрізі. Обґрунтовано, що визначення та забезпечення оптимальної моделі взаємодії між державою та громадянським суспільством є назрілою і необхідною умовою політичної модернізації та демократизації, прямим шляхом до політичної стабільності будь-якої держави, оскільки адекватна взаємодія між сторонами спирається на зважений баланс інтересів кожної з них, а взаємовигідне партнерство на основі паритетного соціального діа- логу сприяє не лише вдосконаленню і підвищенню ефективності соціальної політики, а й стабілізації всього суспільного буття загалом. Наголошено, що в кожній державі з урахуванням її специфіки формується власна модель со- ціальної політики.
Визначено, що становлення ефективної взаємодії між організаціями гро- мадянського суспільства та державними інституціями напряму залежить від якісних змін моделі державного управління в Україні, серед яких децентралі- зація, послаблення неефективних адміністративно-командних і суто регуля- тивних методів тощо. Революція Гідності відкрила новий етап в історії роз- витку громадянського суспільства, продемонструвала вплив громадськості на суспільно-політичні перетворення, стала поштовхом для оновлення та переформатування влади. Такі цілі вимагають створення повноцінних, а не декларативних громадських інституцій, здатних отримати інформацію на по- чаткових стадіях ухвалення управлінських рішень, запропонувати альтерна- тиви, здійснювати контроль. Розглянуто, що для взаємодії органів влади та громадянського суспільства використовуються такі механізми як консульта- ції з громадськістю, участь у громадських радах, робочих групах, громадські експертизи і моніторинги, громадські слухання, інформаційні запити до ор- ганів державної влади тощо.
Визначено, що на сьогодні недостатньо реалізованим лишається потен- ціал аналітично-експертного середовища, профспілкових організацій, ор- ганізацій роботодавців у формуванні змісту державної політики. Водночас така співпраця має ґрунтуватися на принципах: громадська активність, партнерство, відкритість та відповідальність, політична незалежність, запо- бігання корупції, раціональний і збалансований розвиток, комплексність.
2
Галич, Олександр. "Періодика в дитячі, юнацькі та молоді роки С. Єфремова: мемуарний вимір." Український інформаційний простір, no. 1(7) (May 20, 2021): 120–37. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233882.
Full textAbstract:
В останні десятиліття під впливом глобалізаційних процесів у світі художня література стала помітно втрачати свої позиції, її почала поступово витісняти документалістика, різновидом якої є мемуарна література. Спогади все частіше стали виходити з маргінесів наукових студій. Мемуари С. Єфремова, які досі були відомими обмеженому колу дослідників, після публікації окремим виданням, дали можливість поліфонічніше зрозуміти його особистість, з’ясувати чинники формування його світоглядних позицій, засвідчили роль періодичних видань, які він читав у дитячі, юнацькі й молоді літа, у яких друкувався, з якими полемізував. Мемуарні свідчення стали важливою сторінкою історії української журналістики.
Метою статті є з’ясування ролі російських і галицьких видань у розширенні світоглядних орієнтирів, формуванні україноцентричних позицій автора, окреслення початку журналістської, наукової та громадської діяльності.
Бібліотека батька, сільського священника, згодом книгозбірня брата, ректора Київської духовної семінарії Іоанникія, надали можливість С. Єфремову знайомитися з великою кількістю періодичних видань царської Росії, суттєво розширювали його світоглядні горизонти, спонукали відстоювати права українців на видання рідною мовою. Співпраця автора мемуарів із низкою російських видань, а також із галицькою періодикою збігається з пожвавленням громадської активності українців, поступовими змінами в їхній національній свідомості. Публікації в російських газетах і журналах стали для С. Єфремова школою шліфування його журналістської майстерності. Плідна співпраця автора з російськими (Сын Отечества», «Киевское Слово») та галицькими («Зоря», «Правда», «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка», «Літературно-Науковий Вістник») виданнями в спогадах закінчується подіями російської революції 1905 року, у результаті якої вперше на території Російської імперії з’явилася ціла низка україномовних видань («Громадська Думка» і «Нова Громада»), активну участь у створенні яких відіграв автор мемуарів.
3
Berezovska, Liudmyla, and Khrystyna Kolodchak. "Соціалізація учнівської молоді в діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій." Освітній простір України, no. 16 (September 16, 2019): 137–43. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.137-143.
Full textAbstract:
В статті розглядається процес соціалізації учнівської молоді в діяльності молодіжних та дитячих громадських організаціях. Проаналізовано різні підходи науковців до питань соціалізації підростаючого покоління в соціальних інститутах, зокрема, громадських організаціях; розкрито зміст поняття “громадська організація” та “дитяча молодіжна громадська організація”; форми взаємодії, напрями співпраці соціального працівника з молодіжними та дитячими громадськими організаціями; визначено особливості соціалізації молоді в умовах соціально-педагогічної діяльності в громадських організаціях.В роботі зазначено, що сучасна молодь характеризується підвищеною потребою бути причетною до суспільних явищ, намагається самоствердитись, зайняти активну життєву позицію. Проте, через недостатню обізнаність, нестачу життєвого досвіду, частина молоді схильна до сприйняття негативних впливів і може стати на асоціальний шлях розвитку, бути втягнута під вплив “вулиці”. Щоб цього не сталося, потрібно подбати про змістовне заповнення вільного часу молодого покоління, залучаючи їх до суспільно корисної діяльності. Молодіжні та дитячі громадські організації сприяють їх включенню в життя суспільства, дозволяють набути позитивного досвіду соціальної взаємодії, захищають інтереси та права дітей і молоді. Для ефективності роботи, спрямованої на успішну соціалізацію підлітків, необхідно попередньо здійснити низку заходів з ознайомлення соціальних педагогів і представників громадських організацій зі складовими соціально-педагогічної роботи з дітьми підлітко¬вого віку. Зміст взаємодії школи й молодіжної організації, форми та методи спільної діяль¬ності, безперечно, залежать від професіоналізму та вміння соціальних працівників координувати роботу молодіжної організації, сприяти забезпеченню її ефективної діяльності як відкритої соціально-педагогічної системи, що виховує й соціалізує молоде покоління. Членство в різноманітних молодіжних та дитячих організаціях – ступінь до повноцінної громадської діяльності, виховання активних громадян, становлення лідерів.
4
Shaulska, H. M. "Деякі сучасні механізми взаємодії влади і громадянського суспільства в Україні: аналіз ефективності." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 180–89. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.19.
Full textAbstract:
У статті автор досліджує механізми взаємодії влади і громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку України. Від ефективної взаємодії залежить якість державної політики, відсутність дієвої комунікації влади і суспільства призводить до ухвалення неефективних рішень в управлінні, розчарувань, зростання протестів у суспільстві у самих різноманітних формах. Тому аналіз практичності сучасних механізмів взаємодії потрібен протягом усього перехідного періоду від однієї моделі управління до іншої з метою їх корегування, модернізації та удосконалення.
Метою дослідження є аналіз сучасних вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства, а також з’ясування загальних негативних тенденцій, що впливають на стан та якість цієї взаємодії. Такий аналіз допомагає процесам реформ, сприяє модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні.
Наукова новизна статті полягає в сучасному переосмисленні функціональності діючих механізмів співпраці органів влади з інститутами громадянського суспільства, зокрема таких, як: механізм реалізації виборів; створення та діяльність консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; громадські слухання, публічні обговорення, конференції, семінари, «круглі столи»; підписання угод та договорів про співпрацю на міжрегіональному рівні; механізм фінансової підтримки проектів, програм, заходів об’єднань і організацій громадян; моніторинг громадської думки та проведення різноманітних соціологічних досліджень; просвітницький механізм формування громадянських компетентностей; механізм обміну інформацією тощо. Такий аналіз дозволяє виділити як позитивні зміни у динаміці їх розвитку і удосконалення, так і проблемні аспекти.
Висновок. Співпраця органів влади з організаціями громадянського суспільства стала більш активною: від використання експертного потенціалу ОГС для вирішення проблемних питань – до залучення їх органами влади до розробки нормативно-правових актів. На сьогодні ця співпраця набула такого рівня, щоб ставити питання підвищення її результативності. Проблемними залишаються такі аспекти взаємодії, як: недостатні відкритість та політична незалежність; узгодженість інтересів; взаємна відповідальність щодо вирішення суспільно значущих питань; низький вплив громадських консультативно-дорадчих органів на ухвалення рішень; формальний підхід органів влади до співпраці; недостатній рівень комунікативних, професійних, фахових навичок у представників обох сторін тощо. Отже, у перехідний період від застарілої моделі управління до більш ефективної необхідно приділяти увагу питанням функціональності діючих вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства з метою їх корегування та удосконалення.
5
Атаманчук, Наталія Іванівна. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 62–69. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.10.
Full textAbstract:
Проаналізовано систему правового регулювання взаємодії Державної податкової служби України з громадськістю, яка представлена сукупністю законів і підзаконних нормативних актів, що створюють відповідне правове поле для їхньої співпраці. Установлено, що, незва- жаючи на досить велику кількість нормативно-правових актів, на практиці малоефективною залишається така співпраця, недостатньо врегульованими є питання дієвої участі інститутів громадянського суспільства у формуванні й реалізації податкової політики. Наголошується, що одним із покладених на Державну податкову службу завдань є саме співпраця з інститу- тами громадянського суспільства, забезпечення проведення консультацій із громадськістю, зокрема через громадську раду, з питань реалізації державної податкової політики. Дослі- джено діяльність Громадської ради при Державній податковій службі й запропоновано роз- робку й затвердження «Положення про Громадську раду при Державній податковій службі України». Вивчено практику укладання меморандумів і договорів про співпрацю між Дер- жавною податковою службою та громадськими організаціями протягом 2012–2021 років, а також статистичні дані щодо здійснених комунікативних заходів за участі представників засобів масової інформації та опрацьованих запитів протягом січня – червня 2021 року. Проаналізовано статистичні показники результатів публічного громадського обговорення проєктів наказів Міністерства фінансів України протягом липня 2021, що дозволило дійти висновків про низьку кількість та активність самих учасників обговорення, неврахування більшості пропозицій громадськості, зниження ефективності таких обговорень і поглиблен- ня недосконалості практики взаємодії між податковими органами й громадськістю. Запро- поновано затвердження Комунікаційної стратегії Державної податкової служби України; Програми покращення публічно-сервісної діяльності Державної податкової служби України; Концепції формування та підвищення податкової культури населення; Положення про Гро- мадську раду при Державній податковій службі.
6
Грищук, Дмитро. "РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПОЗАШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), no. 9(103) (November 30, 2020): 21–33. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/021-033.
Full textAbstract:
У статті представлений аналіз сучасного стану позашкільної освіти дітей з обмеженими можливостями, зокрема дітей із порушеннями зору, залучення громадських організацій до процесу неформальної освіті дітей з вадами зору (на прикладі діяльності місії «Служіння незрячим»), окреслено ключові умови ефективної співпраці громадських об’єднань із закладами позашкільної та спеціальної освіти, визначені перспективи подальшої спільної діяльності закладів спеціальної середньої освіти, закладів позашкільної освіти із громадським сектором для ефективної організації дозвілля дітей з порушенням зору. У статті використані такі методи наукового теоретичного дослідження, як діалектичні методи пізнання, абстрактно-логічний, методи аналізу й синтезу, системний та монографічний. До перспектив подальших наукових досліджень віднесені питання розробки критеріїв рівня готовності громадської організації до організації позашкільної діяльності для дітей із порушенням зору; шляхи залучення громадського сектору до оновлення освітніх стандартів позашкільної освіти дітей з вадами зору; розроблення та впровадження новітніх ефективних методів комплексного розвитку з метою реалізації єдиної політики для соціалізації дітей з обмеженими можливостями.
7
Tokar, M. "ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІЧНОЇ РЕПУТАЦІЙНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ОСЕРЕДКІВ КОНСОЛІДАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 188–95. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.22.
Full textAbstract:
У статті досліджуються особливості функціонування громадських організацій національних меншин в Україні. Акцентується увага на здійсненні оновлення організацій на шляху етнонаціональної консолідації та інтеграції в громадянське суспільство. Аналізується громадянська суб’єктність національних меншин та їхніх громадських організацій для покращення публічної репутаційності. Наголошено на оновленні позиціювання громадської організації, оптимізації її публічно-управлінської ролі та зростання соціальної відповідальності громадян в багатонаціональному середовищі крізь призму демократизації публічних відносин. Підкреслено цільову мотивацію співпраці громадських організацій національних меншин із публічною владою.
8
МАЛЯРЧУК, Олег, and Оксана КОГУТ. "СПІВПРАЦЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У 1988 – 2021 рр. (НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 198–207. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246915.
Full textAbstract:
Мета дослідження – в історичному контексті дослідити ефективність співпраці громадських організацій західного регіону України з органами місцевого самоврядування та державної влади (1988 – 2021) на прикладі унікальних за своєю потугою “Товариства Лева”, Івано-Франківського обласного культурно-наукового товариства (КНТ) “Рух”, Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин; історичні факти аналізуються на фоні політичних процесів, що передбачає застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність багатьох знакових для української суспільно-політичної думки подій. Наукова новизна: окреслено проблеми, з якими зустрічаються громадські організації та органи місцевого самоврядування й державної влади; узагальнено здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах; вироблено програму дій між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування і державної влади. Висновки. На сьогоднішній день в Україні створено й апробовано, але не впроваджено на загальнодержавному рівні, ефективний механізм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування й державної влади. Функцію підтримки громадянського суспільства можуть і повинні брати на себе як громадські організації, так і органи місцевого самоврядування та державної влади. На жаль, вони мають одні до одних ще багато упереджень. Творці “Просвіти” (матері українських товариств) глибоко усвідомлювали потребу творення нації та її самоутвердження в умовах іноземної окупації. Оцінюючи здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах, необхідно акцентувати увагу на справі збереження генетичної пам’яті народу. Після проголошення незалежності України постало завдання формування громадянського суспільства, відродження і розвитку духовності українського народу. “Товариство Лева”, Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство “Рух”, Івано-Франківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та інші виробили програму дій: впровадження у суспільну свідомість розуміння необхідності самоорганізації громад, активної громадянської позиції, пріоритету традиційних українських національних цінностей; підтримка української мови, історії, культури, церкви, християнської моралі; сприяння формуванню всебічно розвиненої високоосвіченої, національно свідомої, соціально активної особистості.
9
Анатолійович, Хатнюк Юрій, and Гурковська Катерина Андріївна. "ЗМІСТ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІЦІЇ І НАСЕЛЕННЯ." Часопис цивілістики, no. 43 (December 25, 2021): 89–93. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i43.449.
Full textAbstract:
У статті систематизовано сучасні наукові погляди на загальноправові засади взаємодії Національної поліції України і населення, зокрема зазначено, що ефективність організації та забезпечення охорони публічногопорядку і безпеки неможливі без допомоги й участі в цій справі громадськості. Важливі заходи, спрямовані назапобігання правопорушенням, не призведуть до суттєвого покращення ситуації доти, доки діяльність підрозділів національної поліції не отримає широку підтримку від населення.У дослідженні визначено взаємодію поліції з населенням як соціально обумовлену, спільно погоджену діяль-ність, виражену в тісній співпраці між суб’єктами взаємодії із застосуванням певних форм і методів для досяг-нення єдиної мети. Така співпраця заснована на законі, має спільну мету – підтримання належного стану публічного порядку, зниження рівня злочинності, залучення до спільних заходів дедалі більшої кількості громадськості та підвищення ефективності роботи поліцейських підрозділів. Зазначено, що повага у відносинах взаємодії і партнерства є умовою ефективної співпраці, а поліція в особі окремих працівників має її заслужити серед громадськості добросовісною працею, гідними вчинками, поведінкою; крім того, у професійній діяльності, а також поза нею кожен поліцейський зобов’язаний з повагою ставитися до будь-якої особи, незалежно від ситуації та інших чинників.Проаналізовано й узагальнено основні форми взаємодії національної поліції та населення, серед яких: спільнарозробка заходів, планування діяльності з протидії правопорушень; спільна організація і здійснення заходів ізохорони публічного порядку та безпеки і запобігання правопорушенням; взаємний обмін оперативною інформацією й якісне реагування на отриману інформацію; допомога населенню поліцейськими у здійсненні заходів із охорони публічного порядку і безпеки та боротьби з правопорушеннями; здійснення населенням правоохоронних заходів за ініціативою національної поліції; спільна діяльність громадських формувань з охорони публічного порядку і поліцейських; організація правової та спеціальної підготовки громадян, які мають бажання виконувати завдання з охорони публічного порядку і безпеки та боротьби з правопорушеннями; індивідуальні форми залучення громадськості (зокрема, співпраця під час провадження у справах про адміністративні правопорушення або під час кримінального провадження як понятих, свідків, перекладачів, фахівців, експертів); діяльність громадських помічників поліції (наприклад, волонтерів поліції чи позаштатних працівників) тощо.
10
Михайловська, Олена. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ АКТИВНОСТІ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 25, no. 5 (December 29, 2020): 164–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-164-173.
Full textAbstract:
Схарактеризовано сутність правової держави та громадянсько- го суспільства. З’ясовано, що неурядові організації є елементами громадянського суспільства, що виконують широке коло функцій, серед яких: захист прав людини, боротьба за роззброєння, здійснення дослідницьких та освіт- ніх заходів тощо. Встановлено, що такі організації створюють для громадян умови та можливості щодо безпосередньої участі в налагодженні партнер- ської співпраці з органами влади й міжнародними організаціями. Виявлені наявні проблеми взаємодії неурядових громадських організацій (НУО) з органами державної влади та місцевого самоврядування. Наголошено, що інформація відносно кількості громадян, залучених до складу громадських організацій, та їх клієнтів не відповідає дійсності. Підтверджено наявні по- зитивні зміни у політиці влади щодо налагодження конструктивного діалогу з неурядовими громадськими організаціями та підкреслено існуван- ня певних негативних тенденцій. Встановлено, що громадські організації визначились з механізмами найбільш ефективного впливу на владу, однак рівень пасивності та байдужості населення є вагомою проблемою їх взає- мовідносин з владними структурами. На основі результатів соціологічних опитувань засвідчено зростання довіри українців до громадського сектору та незмінно низький рівень їх активності. Схарактеризовано результати опитування щодо наявності інформації про діяльність НУО у студентів, які засвідчують існування проблем у даній сфері, оскільки респонденти не від- різняють громадські організації від інших об’єднань, організацій і структур державного управління. Констатовано, що НУО мають краще інформувати громадськість про наявний професійний та ресурсний потенціал, визначи- ти заходи спільних дій щодо організаційно-правового забезпечення надання якісних послуг тощо.
11
Yelnikova, Mariia. "Роль громадських організацій під час пандемії у суспільній консолідації України." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 1 (July 24, 2021): 79–86. http://dx.doi.org/10.15421/352109.
Full textAbstract:
У статті розглядається роль громадських організацій (далі – ГО) у боротьбі з пандемією COVID-19. Визначено основні проблеми та загрози серед населення, до яких призвела пандемія COVID-19. Окреслено основні напрями та цілі, в діяльності ГО в Україні. Виявлено проблеми та слабкі сторони, які виникають у процесі співпраці громадських організацій з владними структурами. Основну увагу зосереджено на пріоритетних важелях впливу ГО у боротьбі з пандемією. Епідемія, яка охопила весь світ, в тому числі українське суспільство на порозі 2020 року, чітко демонструє, що члени ГО та волонтери, є важливими діячами у розбудові громадянського суспільства, зокрема процесах суспільної консолідації України. Аргументами, які слугують цьому процесу є: створення та функціонування під час пандемії, величезної кількості громадських організацій та благодійних фондів у всіх областях України, які поставили собі за мету – допомагати звичайним жителям та представникам медицини, на засадах благодійності та благородства. Разом з тим, пандемія COVID-19, чітко продемонструвала ті важливі виклики, які слід негайно вирішувати урядам держав, світовим спільнотам та міжнародним товариствам. Наведено ряд аргументів на користь функціонування громадської організації як важливого соціального інституту у боротьбі з пандемією, який спроможний сприяти суспільній консолідації України.
12
КОВАЛЕНКО, Тетяна. "ВІЙНА ЗА МЕЖАМИ ФРОНТУ: БІЖЕНЦІ У ВНУТРІШНІХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 98–106. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226510.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження – визначити причини та характер масового біженства на території Російської імперії за часів Першої світової війни, а також проаналізувати державну політику в галузі опіки над біженцями й визначити в ній роль громадських та національних організацій допомоги. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, ретроспектива, перспектива, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, історико-порівняльний) методів. Наукова новизна статті полягає у тому, що на основі невідомих раніше архівних та друкованих документів з’ясовано кількість біженців, правову регламентацію організації допомоги цим жертвам війни, умови та ефективність роботи державних, громадських та національних комітетів у сфері опіки біженців, окремі складові їх повсякденного життя. Висновки. Наслідки масової примусової евакуації населення західних губерній Російської імперії та часто безпорадність російської влади, яка спочатку ініціювала та профінансувала виселення місцевих мешканців, пояснюючи його вимогами війни, а потім взяла на себе організацію їм допомоги, були катастрофічними. Розрахунок на їхнє швидке повернення додому після кількох вдалих воєнних операцій виявився хибним, а мільйони перетворених на біженців людей вимагали залучення до роботи не тільки державних установ. Опікою біженців займались російські громадські організації та національні комітети допомоги жертвам війни (польські, литовські, латиські тощо). Незважаючи на роботу проведену російською владою в сфері забезпечення всебічної соціальної допомоги біженцям, співпраця між ланками влади та різними організаціями допомоги була ускладнена, але не тільки небездоганним законодавством. Громіздкий бюрократичний апарат Російської імперії, криза органів влади заважали оперативності, тоді як біженці вимагали негайної допомоги.
Ключові слова: біженці, організація допомоги, Російська імперія, Перша світова війна, державні, громадські, національні комітети.
13
МИХАЙЛЕНКО, Галина. "СТОРІНКИ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОЛЕКСАНДРА ЛОТОЦЬКОГО В ЕМІГРАЦІЇ УПРОДОВЖ 1926 – 1932 рр. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГАЛУЗЕВОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ СЛУЖБИ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ УКРАЇНИ)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 119–28. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246903.
Full textAbstract:
Мета дослідження – проаналізувати умови участі Олександра Лотоцького в діяльності українських еміграційних установ та організацій на теренах Центрально-Східної Європи упродовж 1920 – 1930-х рр. і підтвердити тяглість його громадсько-політичної діяльності. Методологія дослідження спирається на базові принципи історизму, науковості, об’єктивності; загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, типологізація) та спеціально-історичні (історико-порівняльний, проблемний, проблемно-хронологічний) методи. Крім того, дослідження ґрунтується на принципах біографічного підходу, а також теоретико-методологічних принципах “інтелектуальної історії”, адже розвідка розширює наявну інтелектуальну біографію О. Лотоцького. Наукова новизна полягає у тому, що на основі матеріалів Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України доповнено події еміграційного етапу життєвого шляху українського громадсько-політичного діяча та історика Олександра Лотоцького (1870 – 1939). Подаються факти щодо його участі у діяльності різноманітних установ та організацій, що виникли на теренах Центрально-Східної Європи протягом 1920 – 1930-х рр. Головними осередками громадсько-політичної активності О. Лотоцького в еміграції стали Прага та Варшава. Якщо празький період ознаменувався участю у громадсько-політичних організаціях, то переїзд до Варшави був пов`язаний з входженням до лав Уряду Української Народної Республіки (УНР) в екзилі під головуванням А. Левицького. Маємо різноманітну інформацію щодо співпраці О. Лотоцького з представниками української еміграції: участь у конференціях, з`їздах, опікування проблемами Української церкви, робота в Уряді УНР. Крім того, наявні відомості, що засвідчують внесок О. Лотоцького у реорганізацію політичних кіл української еміграції та налагодження розгалуженої громадської діяльності. Висновки. У підсумку проведеного дослідження були зроблені висновки, що еміграційний період у житті О. Лотоцького (1920 – 1930-ті) був насичений не лише науково-викладацькою роботою, а й численними акціями громадсько-політичного характеру. Протягом двох останніх десятиліть свого життя О. Лотоцький не лише присвятив час студіюванню історії Української церкви, а й обійняв чільні посади в установах, започаткованих представниками української еміграції у Варшаві, Празі, Парижі, зберігши тяглість своєї громадсько-політичної діяльності.
14
Білавич, Іван. "Становлення і розвиток гігієнічної просвіти дітей та юнацтва в закладах освіти Галичини наприкінці ХІХ – у 30-х роках ХХ століть." New pedagogical thought 107, no. 3 (November 24, 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-14-19.
Full textAbstract:
Стаття присвячена гігієнічній просвіті дітей та юнацтва в Галичині наприкінці ХІХ – у 30-х рр. ХХ ст. Крізь призму історичного досвіду висвітлено діяльність інституцій медичного спрямування (Українське гігієнічне товариство, Українське лікарське товариство (УЛТ), «Медична громада», «Народна лічниця»), освітніх, культурно-просвітницьких, жіночих, господарсько-економічних, дитячих і юнацьких, студентських, благодійницьких, інших громадських організацій (Українське педагогічне товариство (УПТ) «Рідна школа», «Просвіта», Союз українок, «Сільський господар», «Академічна громада», Товариство імені Петра Могили та ін.) на ниві гігієнічного просвітництва. Проаналізовано ефективні форми, продуктивні засоби масового медичного просвітництва дітей та дорослих у Галичині, що істотно вплинуло на здоров’язбереження людей. На прикладі Українського гігієнічного товариства (1929–1939) висвітлено те, як українські громадські активісти, серед яких лікарі-«суспільники» (О. Козакевич, С. Магаляс, М. Музика, Р. Осінчук, М. Панчишин, С. Парфанович та ін.), студенти-медики, за тісної співпраці з УЛТ, УПТ «Рідна школа», Союзом українок, іншими діячами поширювали санітарно-гігієнічні знання через улаштування гігієнічних курсів, тематичних лекцій, сприяли профілактиці інфекційних захворювань, зокрема туберкульозу, вели протитуберкульозні курси, здійснювали профілактичні огляди тощо. Закцентовано увагу на курсовій підготовці медичних волонтерів, дівчат-«гігієністок», наголошено на гігієнічній освіті учнів УПТ «Рідна школа», де викладали «Основи гігієни», проводили активну виховну роботу зі школярами в цьому напрямі. Проаналізовано роль українських громадських періодичних видань у поширенні гігієнічних знань дітей та юнацтва. Окреслено шляхи використання продуктивного історичного досвіду діяльності українських громадських товариств у галузі гігієнічного просвітництва дітей та юнацтва в Галичині досліджуваного періоду за сучасних умов поширення пандемії коронавірусу.
15
Makar, Yuriy. "Канадознавство в Чернівецькому університеті." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 41 (June 26, 2020): 19–28. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.19-28.
Full textAbstract:
Автор на підставі власного багаторічного досвіду проаналізував причини, етапи та наслідки впровадження Канадознавства до наукової роботи та навчального процесу у Чернівецькому університеті. Воно відіграє важливу роль у навчанні міжнародників, істориків та політологів, а також у розвиткові наукових досліджень. Поштовхом до запровадження й поширення Канадознавства у Чернівецькому університеті стало укладення 1977 року Угоди про співпрацю з Канадським Саскачеванським університетом. Внаслідок систематичного продовження чинності Угоди співпраця триває уже п’ятий десяток років. Автор не оминає й труднощів на шляху розвитку взаємовигідної співпраці як у навчанні студентів, так і в розвиткові спільних наукових досліджень, що мало місце, з відомих причин, до здобуття Україною незалежності. Тепер у Чернівецькому університеті діє Центр канадських студій імені Рамона Гнатишина, який базує свою діяльність на Кафедрі міжнародних відносин. З плином часу зав’язалися партнерські стосунки з іншими канадськими університетами, передусім – з Альбертським, на базі якого діє Канадський інститут українських студій. В Центрі канадських студій чимала Канадська бібліотека, зібрана з надходжень від канадських університетів, українських громадських організацій Канади, окремих осіб. Слід відзначити, що у Центрі канадських студій також зібрана чимала кількість копій архівних матеріалів, в основному отриманих від Бібліотеки і Архівів Канади (колишній Національний архів), а також з провінційних архівів Альберти, Манітоби, Саскачевану. Автор на конкретних прикладах висвітлив форми співпраці у навчальному процесі. Мова йде про обмін студентами, викладачами, стажистами. Зокрема, зупинився на відрядженні до Чернівецького університету канадських викладачів для читання українським студентам курсів про державний устрій Канади, розвиток канадської багатокультурності, вплив канадських українців на формування канадсько-українських міждержавних стосунків. Значну увагу автор приділив розвиткові наукових взаємин, розпочатих у 80-х роках ХХ століття спільною темою дослідження Роль національно-етнічних меншин в освоєнні західних земель Канади, узгодженого між Чернівецьким та Саскачеванським університетами. Згодом активну участь у спільних наукових дослідженнях взяв Канадський інститут українських студій. За минулі десятиліття у Чернівецькому університеті виросла ціла плеяда фахівців з Канадознавства, проведено ряд міжнародних конференцій в Канаді та Україні. На базі Центру канадських студій Чернівецького університету пройшло дві канадознавчі конференції – у 2010 і 2019 роках – за участю учених з Альбертського, Манітобського, Саскачеванського та інших університетів. Конференції відбулися за безпосередньої підтримки Посольства Канади в Україні. Досвід Чернівецького університету підхопили Волинський, Львівський та інші університети України.
16
Христенко, Ольга. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІЧЕНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕДИКІВ НА ЗАСАДАХ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, no. 2 (January 26, 2020): 359–70. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.53.
Full textAbstract:
Сьогодні Україна має низку соціальних, медичних, духовних проблем (важкі недуги, алкоголізм, аборти, депресії, суїциди тощо). Вони зазвичай детерміновані низьким рівнем культури духовного і фізичного здоров’я населення. Тому актуальною є потреба громадянської освіти майбутніх медиків. Це забезпечить їх готовність до просвітницької та громадської роботи задля вирішення важливих проблем охорони здоров’я. Мета статті – визначити зміст і методи формування громадянської освіченості майбутніх медичних фахівців на засадах міждисциплінарної інтеграції. Авторка використовує методи аналізу наукової літератури, нормативних документів, контент-аналізу, індукції і дедукції.Встановлено, що структурування змісту громадянської освіти в межах правозахисного, гендерного та національного компонентів допоможе підготувати фахівців медицини до громадської роботи з різними соціальними групами, враховуючи національні особливості та світовий досвід захисту прав людини в сфері охорони здоров’я. Правозахисний компонент передбачає вивчення тем, пов’язаних із міжнародними нормативними актами, які регулюють забезпечення прав людини, особливо, вразливих груп (діти, діти сироти, діти з особливими потребами, ненароджені діти, а також національні меншини та люди з інвалідністю). Гендерний компонент означає вивчення359 № 2(17)2 0 1 9ПЕДАГОГIЧНI НАУКИпитань щодо реалізації рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків у сфері охорони здоров’я, вирішення проблем, детермінованих гендерними особливостями пацієнтів. У цьому контексті громадянська освіченість майбутніх медиків означає: по-перше, розуміння соціально-культурних і політико-правових чинників гендерних проблем у сфері охорони здоров’я; по-друге, готовність проводити просвітницьку роботу (в межах сімейної психології та конфліктології) задля попередження домашнього, сексуального насильства, а також надання професійної допомоги особам, які стали їх жертвами; по-третє, здатність визначати, аналізувати й вирішувати проблеми щодо планування сім’ї, абортів, постабортного синдрому та ін. Національний компонент громадянської освіченості пов’язаний з питаннями, що відображають основні риси української ідентичності, історичний досвід нації та їх роль у вирішенні медичних і біоетичних проблем.Пріоритетним методом формування громадянської освіченості студентів медичних ЗВО визначено метод підготовки проектів, спрямований на вироблення практичних навичок майбутніх медиків створювати та реалізовувати громадські ініціативи з метою покращення здоров’я нації. Цей метод допоможе студентам розвивати навички громадянської участі у суспільстві, у владі. Відтак, майбутні медики зможуть використовувати такі методи участі громадян, як місцева ініціатива, участь у громадських організаціях, волонтерські послуги чи діяльність, а також просвітницька кампанія. Даний метод буде ефективним за умови системної співпраці викладачів і студентів з метою підготовки та реалізації соціальних і медичних проектів.
17
Молчко, Уляна. "ДО ПИТАННЯ КАРТИНИ СВІТУ ОТЦЯ ОСТАПА НИЖАНКІВСЬКОГО." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (January 31, 2022): 35–42. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.493.
Full textAbstract:
Розглянуто світоглядні константи видатного політичного, суспільно-економічного, громадсько-освітнього, музичного діяча Галичини початку ХХ ст. отця Остапа Нижанківського. Визначено тип індивідуальної картину світу галицького митця. Висвітлено родинне середовище, релігійної еліти, у якому зростав і формувався світогляд о. О. Нижанківського. Проаналізовано діяльність громадсько-культурного діяча
як ретранслятора української музики поза межами Східної Галичини. Описано його тісну співпрацю з М. Лисенком. Наведено його блискучі виступи на ювілейних святкуваннях та похороні наддніпрянського композитора. Охарактеризовано хорову, інструментальну, камерно-вокальну спадщину. Розглянуто впровадження ним національної соціально-економічної моделі господарювання на Стрийщині і в Галичині. Досліджено його співпрацю з політичною організацією «Підгірська рада», молодіжними товариствами «Січ», «Соколи».
18
Zakharenko, Kostyantyn. "Ефективність використання потенціалу недержавних суб’єктів інформаційної безпеки." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 58–70. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.05.
Full textAbstract:
Максимальний результат щодо захисту вітчизняного інформаційно-культурного простору забезпечується співпрацею його державних і недержавних суб’єктів. Демократичні країни мають значний досвід використання потенціалу недержавних суб’єктів інформаційної безпеки різних громадських об’єднань, асоціацій та організацій. Так само, як і державні інститути, ці суб’єкти є генераторами нових ідей та альтернативних підходів у сфері інформаційної безпеки. Неурядові організації є інструментами громадського контролю, знаряддями впливу на визначення цілей і цінностей суспільства, засобами формування суспільної думки. Але не всі неурядові організації можна вважати потенційними суб’єктами інформаційної безпеки. Адже навіть ті серед них, які діють легально, іноді використовуються в інформаційній війні проти України. Саме тому держава має створювати правові, організаційні та економічні умови для розвитку недержавних суб’єктів інформаційної безпеки, а також сприяти їх усебічній співпраці з різними державними структурами.
19
Федоришин, Ігор. "ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЛІЙ І КРУЖКІВ “СОЮЗУ УКРАЇНОК” НА ТОВМАЧЧИНІ (1925–1939 рр.)." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 33 (December 20, 2020): 113–25. http://dx.doi.org/10.15330/gal.33.113-125.
Full textAbstract:
У статті на основі виявлених архівних і газетних матеріалів висвітлено діяльність філій і кружків (гуртків) “Союзу українок” на Товмаччині. Автор, на прикладі трьох філій, у м. Товмач, м. Отинія і м. Тисмениця, та кількох сільських кружків, відобразив роботу української жіночої організації на теренах повіту, схарактеризував їхню організаційну, культурно-освітню та громадсько-політичну діяльність.
Організаційна робота філій полягала в заснуванні низових осередків – кружків у населених пунктах, що належали до меж діяльності тієї чи іншої філії. Найуспішнішою у цьому напрямку була діяльність Тисменицької філії. Культурно-освітня робота “Союзу українок” у Товмацькому повіті представлено через влаштування різних свят, урочистих заходів на честь видатних українських письменників, громадських діячів, через організацію і проведення різноманітних освітніх лекцій і курсів для жіноцтва, через налагодження мережі “захоронок” (дитячих садків) та опіку над дітьми з бідних українських сімей. Також у статті показано громадсько-політичну діяльність “Союзу українок” Товмаччини в частині участі союзянок у виборах по польського парламенту. Так само дослідник навів приклади співпраці жіночої організації з іншими українськими культурно-освітніми та економічними товариствами “Просвіта”, “Рідна школа”, “Сільський господар”.
Методологічною основою для написання статті слугували принципи об’єктивності й історизму, діалектичного розвитку, сходження від абстрактного до конкретного, термінологічний і системний. У роботі використано методи аналізу і синтезу, узагальнення та класифікації, архівної та бібліографічної евристики, джерелознавчої критики, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний методи.
Ключові слова: “Союз українок”, Товмаччина, жінка, філія, кружок, свято.
20
Вінцукевич, К. В. "Механізми співпраці громадських організацій з органами державної влади." Трибуна, no. 3/4 (2009): 34–36.
Find full text
21
Токар, Маріан. "Актуальність забезпечення концептуальної єдності управлінської діяльності громадських організацій та держави." Актуальні проблеми державного управління, no. 1(55) (July 7, 2019): 27–34. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.01.03.
Full textAbstract:
Зроблено спробу актуалізувати питання забезпечення концептуальної єдності управлінської діяльності громадських організацій та держави. Зосереджено увагу на ефективній співпраці громадських організацій з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаними територіальними громадами та належній підтримці в змісті державної політики сприяння розвитку громадських організацій в Україні. Запропоновано авторський “метод взаємного сприяння”, який спрямований на зростання рівня взаємності, при якому інституціональна єдність стала б пріоритетним напрямом державної політики.
22
Lesniak, Vitalii. "Формування основних засад та стандартів співпраці між органами державного управління та громадськими організаціями в сучасній Польщі." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (May 29, 2017): 5–14. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-01-5-14.
Full textAbstract:
У статті досліджується проблема співпраці між органами державного управління та громадськими організаціями в Польщі. На основі аналізу наукової літератури та законодавчих норм досягнуті основні завдання дослідження. Окреслено умови розвитку громадянського суспільства в Польщі, визначено правові основи співпраці між владною адміністрацією та громадськими організаціями в Польщі. Особливу увагу приділено визначенню основних засад партнерства та форм фінансової і позафінансової співпраці між органами державного управління і неурядовими організаціями в Польщі. У результаті дослідження підтверджено, що основним правовим інструментом співпраці між органами державного і місцевого управління та неурядовими організаціями є Закон про діяльність суспільної користі і волонтаріат, який визначає насамперед механізми взаємодії та правову базу для дотування суспільно корисної діяльності, яку здійснюють громадські організації. У процесі аналізу узагальнено позитивні елементи польського досвіду в створенні механізмів співпраці між громадськими організаціями та владними інститутами.
23
Lizakowska, Svitlana. "Нормативно-правові основи забезпечення взаємодії органів влади з громадянами в країнах Європейського союзу." Public Administration and Regional Development, no. 6 (January 13, 2020): 875–89. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.06.08.
Full textAbstract:
Розглядаються предмет європейського правового регулювання в сфері співпраці влади з громадянами, європейське право у широкому та вузькому розумінні щодо регулювання взаємовідносин вищезазначених суб’єктів.
В статті розглядається специфіка права Європейського Союз, яка передбачає існування системи правових принципів, провідним з яких є принцип прямої дії права ЄС в державах-членах.
В опрацюванні звертається увага на предмет правового регулювання права ЄС, а саме суспільні відносини, що сформувалися в процесі комплексної інтеграції європейських держав, а також ті відносини, що потребують створення, зміни чи розвитку з метою оптимізації інтеграції в межах ЄС.
Досліджуються суб’єкти та принципи права ЄС, первинні та вторинні джерела права Євросоюзу, європейські документи, спрямовані на поширення та ефективність залучення громадськості до вирішення актуальних соціально-економічних питань життєдіяльності громад.
Звертається увага в статті на наступний факт – громадські організації в Європейському Союзі мають регіональний вимір, оскільки реалізують свої цілі та завдання в межах багаторівневої широкої системи управління наддержавних представницьких органів.
Проаналізовано основні принципи взаємодії органів влади ЄС із інститутами громадянського суспільства, які зазначені у Кодексі належної практики громадської участі у процесі прийняття рішень.
Окреслено стандарти доступу громадян до публічної інформації та надання інформації громадянам в країнах Європейського Союзу щодо використання фінансів органами публічної влади.
24
Прокопенко, І. А., and С. І. Лекар. "Вплив громадської думки на політику держави в сфері оподаткування." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 1 (June 7, 2021): 141–55. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2021.141-155.
Full textAbstract:
У статті аналізується роль та значення громадської думки в ретроспективі відносин між державною владою і суспільством в сфері оподаткування. Розглянуто принципи взаємодії держаної влади з громадськістю, проаналізовано взаємодію Державної податкової служби України з громадськістю тв. виявлено реальний вплив громадської думки на підвищення ефективності податкової політики в Україні і визначено основні напрями співпраці податкових органів із суспільством через комунікацію.
25
T., Matovka. "NEEDS FOR INTERSECTORAL PARTNERSHIP OF COMMUNITIES IN THE REGION." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 44 (December 20, 2021): 57–65. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2021-44-9.
Full textAbstract:
The main aim of the article is to analyze the needs for intersectoral cooperation in the region. Namely, the article tackles the problem of cooperation between local governments, business structures and the public sector (public organizations). Separately, each sector is usually active in its own area, but cooperation can make them into an effective tool in regional development. In the Transcarpathian region and in Ukraine in general, this type of partnership is new. Consiquently, it is still difficult to realize intersectoral partnership in the region, since imperfect legislation, fear of the unfamiliar and simple lack of information about its effectiveness create numerous barriers for its implementation. Today, the lack of budget fund-ing in communities leads to the need for such cooperation as intersectoral partnership, as it can mobilize more resources, facilitate experience exchange, thereby expanding workers' knowledge beyond the spheres of their organizations, and so on. One of the important factors of our research was an assessment of a social survey of intersectoral partnership entities (a total of 60 respondents from the government, private and public sectors), which was aimed at identifying the main reasons and benefits that motivate such cooperation, as well as identifying the resources that participants are willing to invest to achieve common goals. It was quite important to discover what is the most important factors of such cooperations for partners. Intersectoral partnerships are usually organized to address social issues, so determining its value for each individual partner is quite difficult. The article concludes with an overview of the benefits of intersectoral partnerships and communities problems which it can solve, namely the involvement of business and community organizations can help local governments to overcome the budget crisis by investing in external financial resources for development projects; combining the experience of each of the partners to find solutions to certain problems; higher degree of transparency in decisionmak-ing by public administration bodies; the opportunity to strengthen innovation processes and acquire skills outside the orga-nizational base of individual institutions.Keywords: intersectoral cooperation, partnership, local governments, public organizations, business structures. Основною метою статті є аналізування потреб у міжсекторному співробітництві в регіоні. Тобто йдеться про співпрацю органів місцевого самоврядування, бізнесструктур та громадського сектору (громадських організацій). Окремо кожний із секторів зазвичай активний у власній сфері діяльності, але, співпрацюючи в партнерстві, вони виступають досить дієвим інструментом у регіональному розвитку. Сьогодні нестача бюджетного фінансування у громадах призводить до необхідності розгляду такої співпраці, як міжсекторне партнерство, оскільки завдяки йому можна мобілізувати більший обсяг ресурсів, здійснювати обмін досвідом, тим самим розширювати свої знання за межі своїх організацій тощо. Важливим у дослідженні було те, що ми включили оцінку соціального опитування суб’єктів міжсекторного партнерства в Закарпатській області, яке було спрямоване на з'ясування основних причин і вигід, що спонукають до такої співпраці, а також виявлення ресурсів, які готові вкладати суб’єкти для досягнення поставлених спільних цілей. Досить суттєвим було дізнатися, що найбільш важливим убачають у такій співпраці партнери. Ключові слова: міжсекторне співробітництво, партнерство, органи місцевого самоврядування, громадські організації, бізнесові структури.
26
Климчук, Ірина. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ КОРОЛІВСТВА НОРВЕГІЇ." Молодий вчений, no. 7 (95) (July 30, 2021): 49–55. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-12.
Full textAbstract:
У даній статті розглянуто особливості функціонування громадської дипломатії Скандинавської держави на прикладі Королівства Норвегії. Зокрема висвітлено передумови та процес становлення громадської дипломатії Норвегії після здобуття незалежності. Також розкрито інституційно-правові засади та інструменти громадської дипломатії зазначеної країни. Здійснено контент- аналіз механізмів та інструментів з громадської дипломатії обраної країни, що дозволило виявити відсутність всеохоплюючої цілісної стратегії у зовнішній політиці, а також нормативно-правової бази з функціонування громадської дипломатії; відсутність флагманських проєктів та уявлення щодо критеріїв оцінювання і аналізу напрацьованих стратегій з розвитку громадської дипломатії; відсутність систематизованої картини сприйняття Норвегії у світі. Водночас до сильних сторін слід віднести формування іміджу Норвегії як держави-миротворця, екологічна спрямованість країни, посилення співпраці з країнами Африки, Близького Сходу, Азії, Центральної та Латинської Америки, надання пріоритетності у сфері освіти, гендерній рівності, поширенні демократичних свобод, а також у застосуванні Інтернет технологій Web 2.0.
27
Шологон, Лілія. "УКРАЇНОМОВНЕ МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ." Problems of humanities. History, no. 8/50 (December 28, 2021): 99–117. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240971.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження. Метою статті є дослідження україномовного музичного мистецтва Галичини на основі критичного аналізу історичних джерел, що розкривають різні аспекти музичного життя краю другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Методологія дослідження. До дослідження джерел з історії музичного мистецтва Галичини залучено методи аналізу і синтезу джерел, текстологічної критики, класифікації та типології, історико-генетичний, порівняльний, кількісно-статистичний, біографічний тощо. Наукова новизна. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше в українській історіографії зроблено джерелознавчий аналіз україномовного музичного мистецтва Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Висновки. У процесі дослідження цієї проблематики нами проаналізовано чотири групи джерел: 1) нормативні (законодавчі акти та статути, що регламентували роботу громадських, у тому числі музичних товариств); 2) статистичні (звіти про діяльність музичних об՚єднань); 3) джерела особового характеру (автобіографії, спогади, листи відомих українських композиторів та виконавців); 4) матеріали періодичних видань (містили інформаційні повідомлення та публіцистичні праці про події музичного життя Галичини). На основі їхнього аналізу, встановлено, що провідну роль у розвитку українського музичного мистецтва відігравали громадські товариства. Саме вони засновували хорові колективи та музичні навчальні заклади. При цьому в їхній діяльності домінували аматорський підхід та церковна музика. Однак діяльність нової генерації українських композиторів, яку представляли Д. Січинський, С. Людкевич, Ф. Колесса та співпраця галицьких митців з М. Лисенком сприяла зростанню професійної майстерності в Галичині. Всесвітньовідомі оперні виконавці С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга також брали активну участь у мистецьких заходах національно-культурного характеру.
28
Hrushko, O. O. "Сучасні аспекти транскордонної співпраці на прикладі функціонування Єврорегіону «Верхній Прут»." Grani 18, no. 9 (July 14, 2015): 38–44. http://dx.doi.org/10.15421/1715173.
Full textAbstract:
У статті на прикладі Єврорегіону «Верхній Прут» розглянуто сучасні аспекти транскордонної співпраці регіонів України в рамках ініціативи ЄС Східне партнерство. Дано ретроспективу становлення транскордонних зв’язків Чернівецької області з регіонами Молдови та Румунії, показано їхню еволюцію – від трьохстороннього єврорегіону до реалізації проектів у рамках програм ЄС, проаналізовано ефективність реалізації Спільної операційної програми «РумуніяУкраїнаРеспубліка Молдова 20072013» для українського боку кордону. Також проведено дослідження громадської думки щодо впливу на неї євроінтеграційних процесів та транскордонного співробітництва. Визначено, що реалізація проектів не тільки позитивно впливає на розвиток регіону, але й є дієвим механізмом формування громадської думки щодо руху України в напрямку ЄС. Зроблено висновок про те, що трансрегіональна співпраця сьогодні відзначається пошуком нових моделей розвитку національних інфраструктур, до яких включаються енергетичні системи, транспортні і комунікаційні мережі. До цього ж долучається розробка спільної політики в галузі техногенноекологічної безпеки, запобігання забруднення басейнів рік, а також розвиток рекреаційної діяльності і туризму, причому імплементація спільних стратегій має бути заснована і в тому числі на вирівнювання соціальноекономічного та політичного розвитку прикордонних регіонів.
29
Вінцукевич, К. В. "Співпраця громадських організацій з органами місцевого самоврядування в процесі оптимізації місцевої політики." Нова парадигма, Вип. 85 (2009): 115–23.
Find full text
30
Мочков, О. Б. "РОЛЬ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ФОРМУВАННІ ВІЙСЬК ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ ПОЛЬЩІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 117–24. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.17.
Full textAbstract:
Проведено аналіз досвіду побудови системи оборони Польщі, вплив у на цей процес органів публічної влади країни, інституцій громадянського суспільства на формування елементів національної безпеки у т. ч. територіальної оборони країни, як суспільно-політичного інституту державної безпеки. Автор розкриває особливості військового будівництва в Польщі сил територіальної оборони та визначив провідну роль у цьому процесі органів державної влади, місцевого самоврядування та всіх інституцій громадянського суспільства. Ним розкрито хронологію рішень держави по формуванню сил територіальної оборони при консолідованій єдності всіх органів публічної влади. Сили територіальної оборони розглядаються в Польщі як окремий, п’ятий вид Збройних сил країни, але який формується і забезпечується за активної участі громадських організацій патріотичного спрямування, органів місцевого самоврядування. Автор актуалізує польський досвід для реалій військового будівництва в Україні, виокремлюючи позитивні риси: консолідованість суспільства навколо ідеї державної безпеки, активне залучення громадянського суспільства, активна співпраця органів місцевого самоврядування з військами територіальної оборони, національно-патріотичне виховання силами територіальної оборони в навчальних закладах країни. Зазначено що польська територіальна оборона спирається на громадські патріотичні організації оборонної спрямованості. А сама їхня структура має 2 складові: цивільну, що забезпечує взаємодію з цивільними адміністраціями, та військову, яка відповідає за базову військову підготовку особового складу і підвищення його кваліфікації. Звертається увага на необхідність розгортання навчальних (підготовчі) центри для сил територіальної оборони через які мають пройти всі особові склади формування, а держава та органи місцевого самоврядування мають створити умови престижу служби, соціальні гарантії та певні преференції, особливо для молоді, що належить до сил територіальної оборони.
31
Іонова, О. М., and С. Є. Лупаренко. "НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ КОМІСІЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ В УКРАЇНІ (1922–1932 рр.)." Теорія та методика навчання та виховання, no. 49 (2020): 43–55. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.04.
Full textAbstract:
Державно-громадський характер розвитку сучасної системи освіти передбачає поєднання діяльності держави та громадськості (комісій, комітетів, рад, громадських товариств) у соціокультурному забезпеченні дітей. З огляду на це доцільним є вивчення досвіду діяльності організацій, що вдало розв‟язували освітні, соціальні і культурні проблеми дитинства, зокрема Центральної комісії допомоги дітям, яка діяла в Україні протягом 1922-1932 рр. з метою об‟єднання зусиль соціуму в боротьбі з дитячою безпритульністю, покращенні побуту дитячих закладів, громадського харчування тощо. Метою дослідження є висвітлення напрямів діяльності Центральної комісії допомоги дітям. Використано загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, узагальнення, ретроспективний, хронологічний), історико-структурний, порівняльно-зіставний, ретро-праксиметричний, проблемно-цільовий і прогностичний методи наукового пізнання. З‟ясовано групи дітей, з якими працювала Центральна комісія допомоги дітям (діти з губерній, охоплених голодом; безпритульні діти; діти безробітних батьків; діти – повні сироти; діти з руху юних ленінців; діти членів комітетів незаможних селян; діти, які залишили дитячі будинки за віком; хворі діти). Узагальнено основні напрями діяльності Центральної комісії допомоги дітям, а саме: утримання дитячих установ; надання дотацій та підтримка відділів народної освіти, охорони здоров‟я, округів, юних ленінців; реевакуація дітей; надання індивідуальної допомоги; індивідуальне патронування дітей; боротьба з дитячою безпритульністю; охорона материнства і дитинства. Визначено джерела надходжень коштів до Центральної комісії допомоги дітям, зокрема: податки та інші місцеві збори; добровільні збори і відрахування; продаж марок, значків, прапорів, газет і брошур; прибутки від підсобних підприємств; внески і відрахування осередків товариства «Друзі дітей»; лотереї і казино; кошторисні асигнування відділу охорони здоров‟я і відділу народної освіти; кошти робочих та різних організацій; збір із нетрудового населення. Виокремлено перспективи впровадження педагогічно цінного досвіду діяльності Центральної комісії допомоги дітям в сучасну освітню практику, а саме: забезпечення комплексного підходу до розв‟язання соціальних й освітньо- 44 культурних проблем дітей з боку закладів освіти, педагогів, батьків, громадських організацій; посилення співпраці держави і громадських організацій у справі соціокультурного забезпечення дітей; усвідомлення дорослими цінності дитинства і дитини; підвищення вимог до педагогів; налагодження взаємодії закладів освіти з батьками.
32
Задорожнюк, В. Л. "Співпраця М. Грушевського і В. Січинського на тлі історичної науки і громадської діяльності." Вісник Кам"янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки, вип. 9 (2016): 41–49.
Find full text
33
Tokar, M. "ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА ЯК СИСТЕМА ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ." Theory and Practice of Public Administration, no. 4 (67) (November 26, 2019): 54–61. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.07.
Full textAbstract:
Зроблено спробу актуалізувати увагу на еволюції публічної політики як системі заходів реалізації інтересів держави і суспільства шляхом використання значного потенціалу громадських організацій. Застосування даного виду об’єднань громадян як організації суспільно корисної дії, на нашу думку, сприятиме синергічному ефекту сучасного українського державотворення. Наголошено, що завдяки вдосконаленню демократичної практики відносини держави і громадянського суспільства набувають нової якості з метою реалізації синергічних цілей усіх зацікавлених у розвитку держави суб’єктів. Автор дійшов висновку, що практика використання якісних ознак публічної політики сприяє реалізації інтересів усіх громадян, зокрема і шляхом ефективного залучення до співпраці громадських організацій.
34
Samofalov, D. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ГРОМАДСЬКИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ ЯК ФОРМИ КОМУНІКАЦІЇ ГРОМАДСЬКОСТІ, ЩО ВПЛИВАЄ НА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 69 (May 26, 2020): 233–39. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.28.
Full textAbstract:
Порушено питання щодо залучення громадськості до обговорень важливих рішень у сфері охорони здоров’я. В Україні є низка нормативно-правових актів, які визначають необхідність та правовий механізм обов’язкового залучення громадськості до прийняття рішень у публічному управлінні сферою охорони здоров’я та її адмініструванні, однак фактично такі консультації не відіграють ніякої ролі. Розглянуто зарубіжний досвід громадських консультацій у сфері охорони здоров’я. Здійснено аналіз співпраці громадськості та органів публічного управління й адміністрування в різних державах та комунікативних інструментів, що використовуються для цього. Наголошено на необхідності розвитку громадських консультацій як важливого складника демократичного процесу.
35
Кухарчук, Петро, and Олег Білик. "ГРОМАДСЬКЕ ВРЯДУВАННЯ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 154–64. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-154-164.
Full textAbstract:
Зроблено спробу проаналізувати формування механізмів гро- мадського врядування в освітньому середовищі. Схарактеризовано особли- вості нормативно-правових актів щодо механізмів управління розвитком громадського врядування, проаналізовано напрями й механізми впрова- дження громадського врядування.
Виокремлено пропозиції до моделі громадського врядування в закла- дах освіти до суб’єктів надання освітніх послуг як у межах навчального за- кладу, так і поза. Запропоновано компоненти щодо розроблення моделі громадського врядування, які охоплюють усіх учасників навчально-вихов- ного процесу в системі освіти, з метою формування критичного мислення, здатності усвідомлювати й уміти обстоювати власні права в різних питаннях, можливості впроваджувати інноваційні методи управління, брати участь в обговореннях, диспутах, вебінарах, навчитися передбачувати можли- ві результати діяльності в умовах безперервної освіти впродовж усього життя.
Висвітлено можливість учасників освітнього процесу бути соціально активним на основі громадянської компетентності, готовності брати участь у процесах життя класу, школи, громади, держави. Брати на себе від- повідальність за нормативно визначеними функціями в межах вимог до про- фесійної діяльності щодо реалізації нормативно визначених професій, умі- ти розв’язувати конфлікти на основі демократичних принципів, цінностей соціуму.
Громадське врядування повинно мати за мету виховати з учня патріота- громадянина, який би міг аналізувати власні вчинки й дії та поведінку інших осіб, які, своєю чергою, повинні спрямовуватися на становлення та розвиток громадянського суспільства в нашій країні.
У бережливому відношенні до національних, загальнолюдських цін- ностей проявляється громадська зрілість учнів, вчителів, батьків. У такому ставленні проявляється солідарна відповідальність за майбутнє рідної приро- ди, гармонійне співіснування з навколишнім світом, формування толерант- ного ставлення до різних релігійних громад, пошук спільної мети діяльності до співпраці у розвитку освітнього простору, пошук благодійних фондів для підтримки та надання грантів розвитку громадського врядування.
36
Колісник, Людмила, Євгенія Курагіна, Ірина Плаксієнко, and Вікторія Лазаренко. "РОЗВИТОК МЕРЕЖІ ПСИХОЛОГІЧНИХ СЛУЖБ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 11 (January 20, 2022): 437–42. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.078.
Full textAbstract:
У статті представлені результати співпраці Громадської організації «Асоціація психологів вищої школи України» з психологічними службами закладів вищої освіти у вирішення пріоритетних завдань вищої школи з психологічного супроводу освітнього процесу, збереження психічного здоров’я усіх учасників освітнього процесу та підвищення психологічної культури суб’єкт-суб’єктної взаємодії в ході освітнього процесу у вищій школі.
37
Єлагін Віктор Павлович. "РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАВДАНЬ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В УКРАЇНІ НА ОСНОВІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА." Актуальні Проблеми Державного Управління 1, no. (59) (March 19, 2021): 173–79. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.18.
Full textAbstract:
Проведено аналіз методів підтримки ООН прав жінок задля досягнення міжнародного співробітництва у просуванні та заохоченні поваги до прав людини та основних свобод в сучасних умовах. Запропоновані шляхи створення ефективної системи співпраці органів державної влади, міжнародних організацій і громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у суспільстві.
38
Станіслав, Ольга, and Дмитро Бритвін. "РОЗВИТОК ОРФОГРАФІКИ, ГРАФОСТИЛІСТИКИ І ФРАНКОФОНІЇ В УКРАЇНІ." Актуальні питання іноземної філології, no. 13 (June 22, 2021): 147–51. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-24.
Full textAbstract:
У статті йдеться про справжнього інтелектуала, відомого українського вченого-романіста, талановитого викладача, завідувача кафедри романської філології інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Крючкова Георгія Георгійовича. Понад пів століття Крючков Г. Г. удало поєднує викладацьку, наукову, просвітницьку та громадську діяльність. Професор благородно служить філології на ниві освіти, науки й культури, популяризує французьку мову та франкофонні цінності в Україні. Під керівництвом професора Крючкова Г. Г. захищена не одна кандидатська й докторська дисертації. Його знають і поважають у наукових колах України та за кордоном. Публікації професора часто цитуються, а його думки й ідеї надихають учених на нові наукові звершення та здобутки. Результати досліджень автора привернули увагу французьких, швейцарських, німецьких, нідерландських дослідників, які запропонували розпочати співпрацю з іноземними університетами. У своїй викладацькій діяльності Георгій Георгійович завжди приділяв багато уваги методиці викладання іноземних мов. Він був прихильником побудови підручників на комунікативній основі із застосуванням нових методів навчання іноземних мов і розробив власний системно-комунікативний підхід із подальшою іншомовною діяльністю. Крючков Георгій Георгійович постійно перебуває в науковому пошуку, бере участь у наукових конференціях, симпозіумах, круглих столах, колоквіумах, які проводяться в Україні та на теренах інших держав. Він започатковує все нові й нові науково-практичні й творчі проєкти, ініціює проведення франкофонних заходів різних рівнів. Георгій Георгійович – утілення образу справжнього науковця, викладача з великої літери, людини з активною суспільною позицією. Усі, кому поталанило з ним працювати, навчатися, спілкуватися тощо, поважають і цінують його за такі особистісні якості, як порядність та чесність, доброзичливість і тактовність, щирість та доброта. Наукова, педагогічна й громадська діяльність Крючкова Г. Г. відзначені нашою державою й Францією численними нагородами та подяками. На сьогодні Георгій Георгійович Крючков є одним із провідних українських романістів, який виховав декілька поколінь філологів і зробив значний внесок у вітчизняну гуманітаристику
39
Костюк, Ольга Олександрівна. "Соціальне партнерство «школа – родина –громада» у антибулінговій роботі з учнівською молоддю Канади." Педагогіка вищої та середньої школи 49 (February 17, 2017): 143–54. http://dx.doi.org/10.31812/pedag.v49i0.1178.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано механізм соціального партнерства між школою, родиною та громадою в роботі з профілактики та подолання булінгу серед канадської учнівської молоді. Для дослідження було застосовано низку методів: теоретичні (аналіз та синтез, систематизація, класифікація та узагальнення) та емпіричні. У результаті проведеного аналізу з’ясовано, що тісна співпраця освітян, учнів та їхніх батьків, членів громади і громадських організацій реалізовується в різноманітних формах; їй притаманний системний характер. Досвід Канади щодо антибулінгової роботи з учнівською молоддю становить науковий інтерес та має практичне значення для національної школи.
40
Сливка Л. В. "ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В КОНТЕКСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ МАЦЄЯ ДЕМЕЛЯ (MACIEJ DEMEL; 1923‒2017)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 48 (February 17, 2021): 261–67. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi48.233.
Full textAbstract:
Статтю присвячено актуальній проблемі – вихованню дітей та молоді з метою плекання їхнього здоров’я. Зазначено, що творча спадщина польських науковців, освітян і громадсько-просвітницьких діячів у контексті цієї проблеми заслуговує на особливу увагу, оскільки її переосмислення відкриває нове бачення реалізації здоров’язбережувального виховання учнів у загальноосвітніх школах України. Висвітлено зміст деяких праць лікаря, педагога, професора наук про фізичну культуру, спеціаліста у ділянці фізичного виховання і педагогіки здоров’я Мацєя Демеля (пол. Maciej Demel; 1923‒2017) щодо визначення феномена здоров’язбережувального виховання як педагогічного процесу, його мети, завдань і технологій. Під цим кутом деталізовано змістове наповнення таких розвідок вченого: «Нотатка з національної конференції шкільної гігієни» («Notatka z Krajowej Konferencji Higieny Szkolnej»; 1960), «Здоров’язбережувальне виховання як педагогічна дисципліна» («Wychowanie zdrowotne jako dyscyplina pedagogiczna»; 1965), «Про здоров’язбережувальне виховання» (пол. «O wychowaniu zdrowotnym»; 1968), «Вчитель здоров’я. Життя і діяльність лікаря Станіслава Копчиньського. 1873 – 1933 – 1973» («Nauczyciel zdrowia. Życie i dzieło doktora Stanisława Kopczyńskiego. 1873 ‒ 1933 – 1973»; 1972), «Мета фізичного і здоров’язбережувального навчання та виховання» («Cele kształcenia i wychowania fizycznego oraz zdrowotnego»; 1975), «Педагогіка здоров’я» («Pedagоgika zdrowia»; 1980). Констатовано, що ці твори М. Демеля сприяли популяризації дефініції «здоров’язбережувальне виховання» (пол. wychowanie zdrowotne) у науковому просторі Польщі, у них репрезентовано теоретичне підґрунтя здоров’язбережувального виховання як педагогічного процесу, анонсовано умови, методи, форми та засоби його реалізації. Виявлено, що до тематичних блоків здоров’язбережувального виховання дослідник залучив особисту гігієну, гігієну оточення, гігієну харчування, гігієну праці та відпочинку, особисту безпеку та громадську безпеку, першу допомогу при нещасних випадках, загартування, оптимальну рухову та фізичну активність, яка застосовується свідомо згідно індивідуальної програми, а також, що дуже цікаво, основні правила використання послуг «служби здоров’я» (поліклінік, лікарень, шпиталів), активну співпрацю пацієнта із лікарем під час лікування та реабілітації та правила, пов’язані із фармакологічним лікуванням.
41
Орлов, В. В. "Співпраця органів державної влади у сфері державної молодіжної політики та молодіжних громадських організацій в Україні." Економіка та держава, no. 2 (74) (2009): 110–13.
Find full text
42
Леган, І. М. "Основні напрями й форми міжнародного співробітництва щодо запобігання та протидії транснаціональній злочинності." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 89–93. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3212.
Full textAbstract:
У статті розглядаються правові основи та основні напрямки діяльності правоохоронних організацій у сучасних умовах. Визначено, що у світі створено глобальну поліцейську інформаційну мережу, її цілі та завдання реалізуються переважно шляхом інформаційного забезпечення міжнародного розшуку та ведення міжнародних криміналістичних обліків, а також інформаційного забезпечення боротьби з окремими видами злочинів. Однак сучасні тенденції злочинності, їх міжнародна складова частина вимагають не тільки інформації, але й спільних дій із недопущення й розкриття злочинів. Це зумовило формування регіональних організацій по співпраці між сучасними правоохоронними органами. У статті доведено, що сучасні глобалізаційні процеси у світі та розвиток інформаційного суспільства, новітні засоби комунікації та цифрові технології актуалізують питання транснаціональної злочинності та виводять її на зовсім інший рівень. У статті охарактеризовано, що під впливом різних інститутів громадянського суспільства, а також наростаючої терористичної загрози, збільшення обсягів кримінальної торгівлі зброєю, наркотиками і легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом, які останнім часом набули транснаціонального характеру, державні органи змушені з усією відповідальністю поставитися до забезпечення громадської і державної безпеки через підвищення професіоналізму співробітників правоохоронних органів. Виділено основні характеристики сучасної організованої злочинності, серед яких: стійкий та довготривалий характер, жага до отримання надприбутків, попереднє планування своєї діяльності та визначення ролі кожного члена у групі, чітка диференціація на керівників різного рівня та виконавців, організація спільних грошових страхових запасів. У статті доведено, що співпраця в напрямку протидії та запобігання транснаціональній злочинності ведеться відносно певних категорій злочинів. Вказано, що, крім того, здійснюється обмін досвідом, нормативно-правовими актами та методичними посібниками, організовуються спільні семінари, ознайомчі візити та консультації. У статті проаналізовано, що сторони у ході міжнародного співробітництва можуть обмінюватися стратегічною та технічною інформацією, яка становить взаємний інтерес, а також аналітичними матеріалами з різних аспектів боротьби з організованою транснаціональною злочинністю, в тому числі з міжнародним тероризмом.
43
Плитус, Олександра, and Володимир Гринішак. "ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СПАДЩИНИ ЗАМКУ «КРАСНОДВІР» – ВІД РУЇНИ ДО ТЕАТРУ ЇЖІ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (January 31, 2022): 86–94. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.502.
Full textAbstract:
Розглянуто можливості використання різних форм і методів збереження та популяризації культурної спадщини в умовах адміністративно-територіальної реформи в Україні (на прикладі досвіду м. Надвірна Івано-Франківської обл.). Проаналізовано перші кроки, завдяки яким руїни раніше невідомого середньовічного Надвірнянського замку «Краснодвір» поступово стають своєрідним «магнітом» для туристів і створюють реальні перспективи для економічного та соціального розвитку регіону. Відображено приклади співпраці громадської організації з місцевою владою щодо участі у грантових програмах і залучення коштів європейських фондів для збереження культурної спадщини.
44
Lizakowska, S. V. "Feasibility and necessity of the cooperation of civic organization with public authorities in Ukraine." Public Administration and Regional Development 2, no. 2 (December 24, 2018): 389–403. http://dx.doi.org/10.26693/pard2018.02.389.
Full text
45
Dziuba, R. M. "Використання кіно в процесі плейсбрендингу: приклад співпраці уряду Австралії і кіноіндустрії." Grani 18, no. 1 (January 23, 2015): 115–19. http://dx.doi.org/10.15421/1715021.
Full textAbstract:
Презентується кейс Австралії та фільму «Австралія» як приклад ефективного використання кінематографа в процесі плейсбрендингу. Доведено, що кінофільми є вагомими та ефективними комунікаційними каналами в міжнародних відносинах, здатними впливати на розподіл глобальних потоків потенційних відвідувачів країни. Показано, що розміщення бренду країни в кінематографічній формі уможливлює процеси формування міжнародного іміджу країни, поліпшення репутації країни в очах громадської спільноти інших країн. Автор демонструє умови, при яких використання кінематографа в якості інструменту плейсбрендингу приносить найефективніші результати. До таких умов він відносить проведення подій світового рівня в країні, де знімався кінофільм. Стаття також акцентує увагу на ролі державних органів у процесі успішного плейсбрендингу. Проаналізована успішна маркетингова кампанія Австралії «Спробуй піший туризм» проведена державним агентством «Туризм Австралії» в 2008 році. Особливістю цієї кампанії було її започаткування саме на основі кінофільму «Австралія», який послужив унікальним пакуванням для бренду країни із його подальшим репрезентуванням широким колам світової спільноти. В статті також порушується питання взаємозалежності іміджу країни та іміджу її складових елементів.
46
Яковлєв, П. О. "ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 139–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).375.
Full textAbstract:
У статті, на основі аналізу положень чинного законодавства України, яке регламентує правовий статус інститутів громадянського суспільства, а також гарантування інформаційної безпеки України системою публічного управління, висвітлено організаційно-правові форми взаємодії державних органів та інститутів громадянського суспільства в питаннях гарантування інформаційної безпеки держави. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні чинним законодавством України недостатньо регламентований механізм партнерської співпраці держави і неурядових організацій як потенційних учасників інформаційних відносин. Висвітлено основні форми взаємодії держави й інститутів громадянського суспільства в контексті гарантування інформаційної безпеки держави: спільна протидія інформаційній агресії проти України та надання інформаційної підтримки Україні в реалізації комерційної, гуманітарної, просвітницької, культурної й іншої діяльності за межами України. Обґрунтовано, що зазначені форми співпраці втілюються у процесі реалізації правового статусу інститутами громадянського суспільства за умови фактичного управлінського діалогу із суб’єктами публічного управління, які фахово займаються гарантуванням інформаційної безпеки України. Виокремлено значущість внеску неурядових громадських організацій у протидію інформаційним атакам на Україну і попередження інформаційних диверсій у національному інформаційному просторі. Також наведено і розкрито зміст інших форм сприяння, які можуть надавати інститути громадянського суспільства суб’єктам публічного управління в частині забезпечення інформаційного суверенітету України (подання інформаційних звернень, інформаційна підтримка органів влади у процесі розроблення нормативних актів, організація роботи консультативних наглядових громадських рад при органах державної влади, залучення неурядових організацій до участі в офіційних міжнародних заходах від імені України). Визначено перспективні напрями дослідження вітчизняної юридичної науки щодо доктринального обґрунтування оптимальних форм адміністрування спільної діяльності інститутів громадянського суспільства і держави в напрямі гарантування інформаційної безпеки України.
47
Proskura, V. V. "Роль громадських організацій у ресоціалізації засуджених до позбавлення волі." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 5 (June 14, 2018): 54–65. http://dx.doi.org/10.15421/171868.
Full textAbstract:
Виявлено, що, незважаючи на відсутність чіткого державного регулювання форм і напрямів діяльності громадських організацій (ГО), вони активно залучаються до діяльності установ виконання покарань (УВП) в різних сферах їх функціонування. Актуальність залучення ГО пов’язана з наступними чинниками: державні інституції не в змозі забезпечити успішну ресоціалізацію засуджених в контексті пенітенціарних закладів та створити передумови для подальшої їх реінтеграції у суспільство; працівники пенітенціарних установ та самі засуджені високо оцінюють діяльність ГО; представники ГО виступають важливим каналом зв’язку із соціумом, пропагуючи його норми та цінності тощо.
Встановлено, що роль ГО в ресоціалізації засуджених до позбавлення волі полягає у втіленні заходів, що безпосередньо сприяють повторному процесу засвоєння цими особами соціальних норм, цінностей, ролей та навичок, що є адаптивними для функціонування в некримінальних соціальних середовищах, а також сприяють активізації ресоціалізаційного впливу на засуджених з боку персоналу УВП.
З’ясовано, що основними функціями ГО щодо ресоціалізації засуджених до позбавлення волі є: 1) група функцій, що безпосередньо (або переважно) орієнтовані на засуджених (правова, психологічна, соціальна, матеріально-економічна, професійна, освітня, просвітницько-виховна, культурна, медична, фізкультурно-оздоровча), 2) група функцій, що не мають безпосередньої орієнтації на засуджених (інформування громадськості, налагодження співпраці, контролю, навчально-методичних заходів для працівників). Встановлено, що найширше у першій групі представлені професійна, просвітницько-виховна та культурна функції, а в другій – функція інформування громадськості.
З’ясовано, що за локалізацією серед ГО переважають місцеві та всеукраїнські, а за функціями – ГО з чітко вираженою соціальною спрямованістю, правозахисні та ті, які сприяють діяльності інших ГО.
48
Козаков, Володимир, and Олександр Лук’янюк. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ В СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ." Public management 20, no. 5 (December 29, 2020): 124–34. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-5(20)-124-134.
Full textAbstract:
Обґрунтовано особливості функціонування державно-громад- ської комунікації у сфері захисту прав споживачів та наданні практичних рекомендацій щодо їх впровадження у практику демократичного врядуван- ня в Україні. Особливу увагу приділено аналізу концепції державної по- літики у сфері захисту прав споживачів, а також напрямів удосконалення взаємодії держави та громадянського суспільства у захисті прав спожива- чів. Визначено, що на противагу звичної практики державного управлін- ня, яка спирається на ієрархії та передбачає безумовне виконання наказів та розпоряджень, головними параметрами публічно-комунікативної сфери (публічна політика, публічне врядування, публічна комунікація) стають зго- да і договір. Традиційна адміністративно-управлінська діяльність приділяє переважно увагу праву та регламентам, публічно-комунікативна — нормам, колективним рекомендаціям, цінностям, пропозиціям, моральним угодам.
Змінити існуючу піраміду влади, зробити її відповідальною за розпоря- дження суспільними справами, а не бути розпорядником власності грома- дян, їхньої життєвої долі, загальнонародних ресурсів, — це сучасний шлях організації влади, реальний механізм її демократизації, підконтрольності суспільству і справжнього самоврядування. З’ясовано, що запорукою успі- ху для досягнення високих стандартів якості життя є співпраця державних органів, громадських організацій та споживачів. Споживчій культурі необ- хідно привчати дітей змалечку, адже належна якість товарів та послуг — це не тільки безпека для життя та здоров’я, а й повага до гідності людини.
Доведено, що сучасна модель взаємин держави і громадян має вибудову- ватися не за традиційним принципом суб’єкт-об’єктних відносин (керуючі– керовані), а на механізмах “комунікативної поведінки”, тобто суб’єкт-суб’єк- тних відносинах, на принципах визначення рівноправності як людини державної, так і людини “приватної”, що передбачає як головну демокра- тичну процедуру “діалогову комунікацію” державної влади і “вільної гро- мадськості”. Головна “відмінність діалогової моделі полягає в тому, що вона припускає своєрідну “горизонтальну рівність” учасників інформаційного обміну, на противагу “вертикальному” принципу “керівництва-підпорядку- вання”, властивого для моделі “віщання”.
49
Саранча, І. Г. "СОЦІАЛЬНА ПОСЛУГА ЗА БЮДЖЕТНИЙ КОШТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 236–41. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-36.
Full textAbstract:
Пропонований науковий огляд стосується питань підготовки спеціалістів соціальної та освітньої сфер. Зокрема, це стосується питання підготовки соціальних працівників, що має відбуватися в умовах зміни підходів до надання послуг, анонсованих державою. Так, окремо розкривається питання передачі повноважень органів виконавчої влади з числа надавачів послуг недержавним організаціям, об’єднанням громадян та приватним особам для здійснення обслуговування населення певної територіальної громади на засадах доступності та відкритості через механізм реалізації соціальної послуги за бюджетний кошт. Основна увага приділяється питанню використання пропонованого державою механізму для практичної підготовки студентської молоді до професійного самовизначення. Оскільки основне завдання вищої освіти – підготувати компетентного фахівця в певній сфері, ми розглядаємо дане питання в рамках психолого-педагогічної, психологічної, соціально-педагогічної та/чи соціально-реабілітаційної практики, а також у межах волонтерської діяльності в позанавчальному процесі. Так, через включення в процеси надання соціальних послуг за бюджетний кошт та в рамках співпраці вищих навчальних закладів із громадськими організаціями відбувається якісна підготовка спеціалістів. У таких умовах соціальний працівник, майбутній соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи тощо знайомляться безпосередньо з практикою використання набутих знань під час надання послуг населенню відповідно до державних стандартів і включаються в усі процеси роботи – від ведення документації, розуміння супутніх юридичних питань, соціально-економічного та соціокультурного ефекту, співпраці з відповідними органами виконавчої влади, комунальними закладами та іншими установами і до питання власне алгоритму співпраці з отримувачами послуг. Усе це сприяє глибокому розумінню майбутнім фахівцем власних можливостей та відповідальності, які належатимуть до його компетенції у разі вибору того чи іншого професійного напряму: власне роботи в закладах освіти, соціальних установах чи громадських організаціях.
50
Kondratynskyi, Oleksandr S. "Інструменти оцінювання спроможності органів місцевого самоврядування в контексті демократичних перетворень публічного управління в Україні." Public administration aspects 5, no. 12 (April 2, 2018): 67–75. http://dx.doi.org/10.15421/15201752.
Full textAbstract:
У статті розглянуто підходи та інструменти оцінювання органів місцевої влади в контексті розвитку демократії участі та залучення громадян до управління місцевим розвитком. Проаналізовано методологію наступних підходів: «Індекс громадської участі», «Індекс прозорості комунальних підприємств», «Індекс демократичності міст», «Індекс спроможності місцевої влади».Для формування громадянських компетентностей територіальних громад має підвищитись не тільки спроможність організацій громадянського суспільства, а й спроможність органів місцевої влади створити умови, за якими співпраця буде відбуватися прозоро та відкрито. На думку автора, базою для позитивних соціально-політичних перетворень в Україні має стати спроможне громадянське суспільство на рівні об’єднаних територіальних громад, тому інструменти проаналізовані в контексті пошуку проблем та можливостей, які виникають у органів місцевої влади на шляху демократичних перетворень публічного управління в Україні.Автор рекомендує в об’єднаних територіальних громадах використовувати «Індекс спроможності місцевої влади», який, на його думку, дає найбільш повну, глибоку та всебічну інформацію для подальшої розробки дорожньої карти розвитку спроможності органу місцевого самоврядування.