To see the other types of publications on this topic, follow the link: Громадська позиція.
Journal articles on the topic 'Громадська позиція'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Громадська позиція.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Козар, Л. "Громадська позиція в фольклористичних працях Василя Доманицького." Київська старовина, no. 5/6 (407), вересень - грудень (2012): 198–207.
Find full text
2
Майороші, Марія. "Місіонерська та культурно-просвітницька діяльність галицьких монахів-василіян на Підкарпатській Русі." Старожитності Лукомор'я, no. 1 (February 10, 2021): 34–43. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.1.46.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано напрями, зміст і трансформації під впливом суспільних викликів місіонерської та культурно-просвітницької діяльності галицьких монахів-василіян на Підкарпатській Русі.
Монахи-василіяни вбачали у своєму покликанні активну роботу з молоддю, засновували апостольські товариства, а також активно займалися видавничою діяльністю. Їх місії виходили далеко за межі однієї держави, а просвітницька діяльність давала позитивні зрушення у сфері освіченості молоді. Хоча така активна громадська позиція галицьких монахів не завжди подобалася владі Підкарпатської Русі, але вони мали підтримку місцевого єпископату.
3
Hilchenko, O. L., and D. M. Vieriutina. "Роль Німеччини в урегулюванні української кризи." Grani 19, no. 3 (February 19, 2016): 84–90. http://dx.doi.org/10.15421/1716065.
Full textAbstract:
У статті аналізується участь Німеччини у вирішенні проблеми української кризи 2013-2015 рр. та представлені деякі підходи до визначення самого поняття «українська криза». Розкрито причини, які спонукають Німеччину займати активну позицію у вирішенні українського питання. Характеризується еволюція німецько-російських відносин від 90-х рр. до 2014 рр., в рамках якої розглянуто «Петербурзький діалог», «Пакт Путіна-Шрьодера», «Веймарський трикутник», «Партнерство для модернізації», російсько-грузинський конфлікт 2008 р. Надається аналіз нової стратегії зовнішньої політики Німеччини 2012 р. «Сприяти глобалізації – розвивати партнерство – розділяти відповідальність» та нової парадигми зовнішньої політики ФРН представленої в 2014 р.у рамках Мюнхенської конференції з питань політики безпеки. Розглядається роль ФРН у процесі євроінтеграції України протягом подій Євромайдану, підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, її ратифікації та подальших перспектив розширення Європейського Союзу за рахунок країн Східного партнерства. Представлені результати суспільної думки населення Німеччини з цього питання. Аналізується позиція уряду Німеччини щодо анексії Криму, незаконних референдумів у Донецькій та Луганській областях та військової агресії Російської Федерації проти України. Надано характеристику ролі ФРН у процесі дипломатичного врегулювання військового конфлікту на Сході України в рамках Нормандської четвірки. На прикладі соцопитувань розглянута громадська думка населення Німеччини щодо можливих способів врегулювання української кризи. Представлена офіційна позиція президента ФРН Й. Гаука, канцлера А. Меркель, голови МЗС Ф.-В. Штайнмайєра та міністра фінансів В. Шойбле щодо окремих питань української кризи та продовження санкцій проти Російської Федерації як один зі шляхів її подолання.
4
Myshchak, I. M. "Дипломатична діяльність УНР щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 23–30. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.02.
Full textAbstract:
Мета статті – аналіз дипломатичної діяльності Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках. Наукова новизна. Розкрито політику Української Народної Республіки та Української держави по відношенню до церкви. Проаналізовано зовнішньополітичну діяльність Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви. Висвітлено особливості роботи українського посла в Туреччині О. Лотоцького та його перемовини з Константинопольським патріархатом щодо надання автокефалії Українській церкві.Висновки. Рух за автокефалію Української церкви розпочався на початку 1917 р. як громадська ініціатива, а організованого вигляду набув наприкінці 1917 р. зі створенням Всеукраїнської православної церковної ради. Українська Центральна Рада та гетьман П. Скоропадський не виробили чіткої позиції щодо автокефалії Української церкви, декларуючи невтручання у церковні справи, і не вели на зовнішньополітичній арені відповідної діяльності. Натомість Директорія УНР проводила найбільш чітку позицію по відношенню до церкви та її незалежності, ухваливши 1919 року закон про автокефалію Української церкви. На виконання положень цього закону була спрямована діяльність українських дипломатів за кордоном щодо визнання Української церкви в країні перебування. Найбільш послідовно така позиція проявилася у відправці до Туреччини послом України колишнього Міністра віросповідань О. Лотоцького з проханням українського уряду до Константинопольського патріархату надати автокефалію Українській церкві. Серед інших зовнішньополітичних кроків української влади слід відзначити ініціативу звернення українців з різних держав світу до Константинопольського патріархату з проханням підтримати й благословити Автокефальну Православну Українську Церкву та призначити в Україні свого представника, що де-факто свідчило б про визнання Української церкви. Однак на дипломатичному рівні спроби Директорії УНР добитися визнання автокефалії Української церкви так і не досягли успіху.
5
Berezovska, Liudmyla, and Khrystyna Kolodchak. "Соціалізація учнівської молоді в діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій." Освітній простір України, no. 16 (September 16, 2019): 137–43. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.137-143.
Full textAbstract:
В статті розглядається процес соціалізації учнівської молоді в діяльності молодіжних та дитячих громадських організаціях. Проаналізовано різні підходи науковців до питань соціалізації підростаючого покоління в соціальних інститутах, зокрема, громадських організаціях; розкрито зміст поняття “громадська організація” та “дитяча молодіжна громадська організація”; форми взаємодії, напрями співпраці соціального працівника з молодіжними та дитячими громадськими організаціями; визначено особливості соціалізації молоді в умовах соціально-педагогічної діяльності в громадських організаціях.В роботі зазначено, що сучасна молодь характеризується підвищеною потребою бути причетною до суспільних явищ, намагається самоствердитись, зайняти активну життєву позицію. Проте, через недостатню обізнаність, нестачу життєвого досвіду, частина молоді схильна до сприйняття негативних впливів і може стати на асоціальний шлях розвитку, бути втягнута під вплив “вулиці”. Щоб цього не сталося, потрібно подбати про змістовне заповнення вільного часу молодого покоління, залучаючи їх до суспільно корисної діяльності. Молодіжні та дитячі громадські організації сприяють їх включенню в життя суспільства, дозволяють набути позитивного досвіду соціальної взаємодії, захищають інтереси та права дітей і молоді. Для ефективності роботи, спрямованої на успішну соціалізацію підлітків, необхідно попередньо здійснити низку заходів з ознайомлення соціальних педагогів і представників громадських організацій зі складовими соціально-педагогічної роботи з дітьми підлітко¬вого віку. Зміст взаємодії школи й молодіжної організації, форми та методи спільної діяль¬ності, безперечно, залежать від професіоналізму та вміння соціальних працівників координувати роботу молодіжної організації, сприяти забезпеченню її ефективної діяльності як відкритої соціально-педагогічної системи, що виховує й соціалізує молоде покоління. Членство в різноманітних молодіжних та дитячих організаціях – ступінь до повноцінної громадської діяльності, виховання активних громадян, становлення лідерів.
6
Ціпан, Тетяна Степанівна. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ У ЧЛЕНІВ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 293–301. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.133.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано актуальність проблеми громадянського виховання підростаючого покоління в нинішніх соціально-політичних умовах розвитку країни. Схарактеризовано низку вітчизняних нормативно-правових документів щодо визначення мети, завдань, форм та методів організації національно-патріотичного, громадянського виховання зростаючої особистості як в освітньо-виховних закладах, так і громадських об’єднаннях.
Розглянуто тлумачення поняття «громадянська позиція» у суміжних з ним поняттях «громадянин», «громадянськість», «позиція», «громадянська позиція». З’ясовано, що громадянська позиція формується в межах загальнолюдської позиції і в міру розвитку особистості займає все більш значуще, провідне місце в її структурі. Ядром поняття «громадянська позиція» є громадянська свідомість особистості, яка, органічно поєднуючись з моральними почуттями, виражається у вчинку, в активній діяльності, спрямованій на утвердження поглядів та ідеалів. Запропонований авторський погляд на процес формування громадянської позиції у членів дитячих громадських об’єднань, кінцевим результатом якого має стати сформована інтегрована якість, що характеризує особистість як свідомого члена суспільства із сформованою громадянською свідомістю, громадянським обов’язком, готовністю працювати на загальну користь, відповідальністю і умінням поєднувати особисті і громадські інтереси, відстоювати інтереси держави.
Схарактеризовано фактори формування громадянської позиції у членів дитячо-юнацьких об’єднань (ідеологічний, маніпулювання свідомістю, інформаційного впливу) та його етапи (початковий, основний, пролонгований).
Увага акцентована на застосуванні форм і методів, що ґрунтуються на активності та демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, формування критичного мислення, ініціативності й творчості, відповідальності.
7
Lizakowska, Svitlana. "ГРОМАДСЬКІ РАДИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВПЛИВУ ГРОМАДСЬКОСТІ НА ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЮ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ." Public Administration and Regional Development, no. 3 (April 11, 2019): 77–91. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.05.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню особливостей функціонування громадських рад при органах виконавчої влади в Україні. Проаналізовано взаємодію інститутів державної влади з інститутами громадянського суспільства через громадські ради, що діють при органах виконавчої влади.
Висвітлено динаміку розвитку громадських рад та сучасний стан нормативно-правової бази в цій сфері. Показано, що громадські ради є потужним інструментом залучення громадян до участі в управлінні державою та спроможні стати ефективним комунікаційним інструментом між інститутами влади та громадськістю за умови активної громадянської позиції та відповідального ставлення до виконання взятих на себе обов’язків і повноважень усіма учасниками комунікації.
Підкреслено важливість громадського контролю для становлення демократичного суспільства, розкрито механізми, через які він може реалізовуватися. Виявлено особливості громадського моніторингу та громадської експертизи.
Узагальнено теоретико-правові засади взаємодії органів влади і громадськості при формуванні та реалізації державної політики. Виокремлено основні форми, методи та інструменти такої взаємодії. Сформовано пропозиції щодо удосконалення порядку організації та проведення консультацій з громадськістю щодо формування та реалізації державної політики.
8
Mohammad Mahmud, Islam AlmughId. "АГЕНТИ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЗМІН:." Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, no. 1 (July 12, 2019): 22–29. http://dx.doi.org/10.15421/341903.
Full textAbstract:
Розглядаються агенти демократичних змін як суб'єкти політичного процесу, та громадські актори, які виступають з позицій демократичних перетворень, ухвалення конкретних нормативних змін тощо. Вивчаються напрямки обговорення теми агентів демократичних змін на науковому рівні, що визначає можливості підвищення темпів демократизації країн що розвиваються, та, країн, які частково пройшли шлях демократизації. Розкриваються проактивна позиція молоді як агента демократичних змін на прикладі беруть активну участі молодих людей у суспільних рухах. Встановлюються особливості участі громадських активістів у політичному процесі. Обговорюється значення ангажованості політичними інтересами та процесами не лише соціально-демографічних групп, але й конкретних осіб. Вивчається інституційне середовище країн, що розвиваються, агенти демократичних змін розглядається у широкому сенсі. Досліджується участь жінок як агентів змін у процесах демократизації у зв’язку з особливостями поведінки політичної еліти та перебирання нею політичної відповідальності.
9
Галич, Олександр. "Періодика в дитячі, юнацькі та молоді роки С. Єфремова: мемуарний вимір." Український інформаційний простір, no. 1(7) (May 20, 2021): 120–37. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233882.
Full textAbstract:
В останні десятиліття під впливом глобалізаційних процесів у світі художня література стала помітно втрачати свої позиції, її почала поступово витісняти документалістика, різновидом якої є мемуарна література. Спогади все частіше стали виходити з маргінесів наукових студій. Мемуари С. Єфремова, які досі були відомими обмеженому колу дослідників, після публікації окремим виданням, дали можливість поліфонічніше зрозуміти його особистість, з’ясувати чинники формування його світоглядних позицій, засвідчили роль періодичних видань, які він читав у дитячі, юнацькі й молоді літа, у яких друкувався, з якими полемізував. Мемуарні свідчення стали важливою сторінкою історії української журналістики.
Метою статті є з’ясування ролі російських і галицьких видань у розширенні світоглядних орієнтирів, формуванні україноцентричних позицій автора, окреслення початку журналістської, наукової та громадської діяльності.
Бібліотека батька, сільського священника, згодом книгозбірня брата, ректора Київської духовної семінарії Іоанникія, надали можливість С. Єфремову знайомитися з великою кількістю періодичних видань царської Росії, суттєво розширювали його світоглядні горизонти, спонукали відстоювати права українців на видання рідною мовою. Співпраця автора мемуарів із низкою російських видань, а також із галицькою періодикою збігається з пожвавленням громадської активності українців, поступовими змінами в їхній національній свідомості. Публікації в російських газетах і журналах стали для С. Єфремова школою шліфування його журналістської майстерності. Плідна співпраця автора з російськими (Сын Отечества», «Киевское Слово») та галицькими («Зоря», «Правда», «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка», «Літературно-Науковий Вістник») виданнями в спогадах закінчується подіями російської революції 1905 року, у результаті якої вперше на території Російської імперії з’явилася ціла низка україномовних видань («Громадська Думка» і «Нова Громада»), активну участь у створенні яких відіграв автор мемуарів.
10
ЗЕЙКАН, ЯРОСЛАВ. "Адвокатура – служіння громадське." Право України, no. 2019/12 (2019): 42. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-042.
Full textAbstract:
Стаття стосується етичних норм, на яких базується робота адвокатів, вимог до публічної поведінки адвоката в умовах молодої української держави. Мета статті – окреслити громадське призначення професії адвоката в умовах реформування правосуддя. У статті зазначається, що адвокатура, поряд із прокуратурою, є невід’ємною частиною системи правосуддя. Для успішної роботи адвоката та надання громадянам кваліфікованої юридичної допомоги адвокат повинен володіти прийомами адвокатської техніки, тобто сукупності методів, технічних прийомів, навичок, які він використовує у процесі своєї діяльності як захисник, для того, щоб надавати своїм клієнтам кваліфіковану правничу допомогу. Судова реформа, яка здійснюється в Україні, запозичення у кримінальний процес елементів англо-американської системи права, розширення можливостей адвокатів шляхом впровадження принципу “отруєного дерева, яке дає отруєні плоди”, змагальності, права захисника на вступну промову поставило перед адвокатурою вимоги щодо переосмислення своєї ролі у судовому процесі. Істотні зміни, внесені у Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р. (КПК України 2012 р.), поставили на порядок денний нові, додаткові теоре тичні та практичні завдання і перед підготовкою студентів вищих юридичних закладів. Це означає, що юридична освіта повинна органічно поєднувати доктринальні знання і практичний досвід. Зазначається, що нині відбувається конвергенція (зближення) континентальної системи права з англо-американською. Наголошено, що у КПК України 2012 р. зі змінами це зближення реалізовано. Відзначено існування феномену очевидного перебільшення місця і ролі досудового слідства в Україні як у доктрині, так і на практиці. Звертається увага на те, що адвокати повинні враховувати ідеологію американської доктрини, в якій ідеться, що судовий процес – це спектакль, поставлений двома режисерами: прокурором й адвокатом. Підтримано позицію представниці Харківської школи права А. Панової про доцільність використання замість поняття “докази” словосполуки “фактичні дані” на етапі досудового слідства. Наведено приклад незаконних методів слідства, які ще трапляються у практиці правоохоронних органів. Критично оцінюється позиція поданого до Верховної Ради України законопроєкту про можливість звільнення судді за скасоване рішення.
11
Trinka, I. S., V. V. Kalnysh, N. I. Mudryk, and O. V. Chyslitska. "Ціннісні орієнтації слухачів, як необхідна передумова формування компетентного військово-медичного фахівця." Ukrainian Journal of Military Medicine 2, no. 1 (April 19, 2021): 75–86. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.1(2)-075.
Full textAbstract:
Вступ. Формування компетентного військово-медичного фахівця є процесом складним, який визначається не тільки сумою отриманих професійних знань, умінь та навичок, сформованих компетентностей, але й системою ціннісних орієнтацій, ціннісної самосвідомості молодого фахівця. Процес ціннісного виховання військового, військового медика зокрема, потрапляє до стратегічних інтересів нашої держави.
Метою дослідження було виявити ціннісні орієнтації і життєві пріоритети у слухачів першого курсу УВМА для подальшого стимулювання їх розвитку або проведення корекції впродовж навчання в УВМА.
Матеріали і методи. У дослідженні був використаний опитувальник з 18-ти тверджень щодо особистих ціннісних орієнтацій. Опитано 119 слухачів першого курсу УВМА.
Статистичний аналіз даних проведено з використанням методів варіаційної статистики, кореляційного (коефіцієнт кореляції Спірмена), кластерного та покрокового дискримінантного аналізу з допомогою пакету програм STATISTICA 13.3. Ліцензія AXA905I924220FAACD-N.
Результати. Аналіз виявлених ціннісних орієнтацій слухачів показує, що їм притаманні цілком природні особистісні цінності пересічної молодої людини (найважливішими цінностями у житті слухачів є фізичне і психічне здоров'я, щасливе сімейне життя, любов). Але вони не виявляють зацікавленості в розвагах, творчості, красі природи та мистецтва. Результати дослідження дають підстави зробити висновок, що молоді люди, які тільки починають навчатися в УВМА, почувають себе не надто впевненими в новому для них військовому середовищі. Експериментально отримані результати рейтингу ціннісних орієнтацій з допомогою кластерного аналізу методом k-середніх дали змогу виділити дві підгрупи з різним профілем пріоритетів з наближеним співвідношенням кількості осіб у першій та другій підгрупах як 1:2. За своїми ціннісними орієнтирами представників першої підгрупи можна охарактеризувати як активних, самостійних, незалежних у діях і судженнях, орієнтованих на особисте удосконалення, професійне зростання, розширення власного світогляду з дещо егоїстичним проявом своїх пріоритетів. Для підгрупи 1 пріоритетними цінностями на сучасному етапі життя є здоров'я (фізичне і психічне), продуктивне життя (максимально повне використання своїх можливостей, сил, здібностей), розвиток (робота над собою, постійне фізичне і духовне удосконалення, свобода (самостійність, незалежність в судженнях і вчинках), впевненість у собі (внутрішня гармонія, свобода від внутрішніх протиріч і сумнівів). Навчання в академії вони розглядають як майданчик для реалізації своїх життєвих планів. Вибрані представниками 2-ї підгрупи твердження дозволяють зробити висновки, що їх життєві цінності орієнтовані на здорове, сімейне, матеріально забезпечене, урівноважене життя. Військова служба може розглядатися як основа і необхідне джерело для забезпечення такого життя. Враховуючи, що активна життєва позиція, можливість творчої діяльності для них є неважливими, а цікава робота, можливість особистого розвитку, продуктивне життя з використанням свої здібностей і можливостей займають проміжне значення, можна припустити, що вони готові виконувати шаблонну роботу, підпорядковуватися наказам. Це люди «команди», для яких значимими є колектив, його принципи, громадська думка. Система ціннісних орієнтацій в цій підгрупі є стабільнішою, ніж в підгрупі 1, свідчить про потенційно кращу спроможність адаптації до змін зовнішнього середовища.
Висновки. Система ціннісних орієнтацій слухачів перебуває на стадії її завершення. Особливу увагу при організації освітнього процесу слід приділяти формуванню у слухачів активної життєвої позиції, орієнтованої на відповідальне ставлення до власного професійного зростання та суспільного життя, формуванню національно-патріотичних почуттів.
12
МАЛЯРЧУК, Олег, and Оксана КОГУТ. "СПІВПРАЦЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У 1988 – 2021 рр. (НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 198–207. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246915.
Full textAbstract:
Мета дослідження – в історичному контексті дослідити ефективність співпраці громадських організацій західного регіону України з органами місцевого самоврядування та державної влади (1988 – 2021) на прикладі унікальних за своєю потугою “Товариства Лева”, Івано-Франківського обласного культурно-наукового товариства (КНТ) “Рух”, Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин; історичні факти аналізуються на фоні політичних процесів, що передбачає застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність багатьох знакових для української суспільно-політичної думки подій. Наукова новизна: окреслено проблеми, з якими зустрічаються громадські організації та органи місцевого самоврядування й державної влади; узагальнено здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах; вироблено програму дій між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування і державної влади. Висновки. На сьогоднішній день в Україні створено й апробовано, але не впроваджено на загальнодержавному рівні, ефективний механізм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування й державної влади. Функцію підтримки громадянського суспільства можуть і повинні брати на себе як громадські організації, так і органи місцевого самоврядування та державної влади. На жаль, вони мають одні до одних ще багато упереджень. Творці “Просвіти” (матері українських товариств) глибоко усвідомлювали потребу творення нації та її самоутвердження в умовах іноземної окупації. Оцінюючи здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах, необхідно акцентувати увагу на справі збереження генетичної пам’яті народу. Після проголошення незалежності України постало завдання формування громадянського суспільства, відродження і розвитку духовності українського народу. “Товариство Лева”, Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство “Рух”, Івано-Франківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та інші виробили програму дій: впровадження у суспільну свідомість розуміння необхідності самоорганізації громад, активної громадянської позиції, пріоритету традиційних українських національних цінностей; підтримка української мови, історії, культури, церкви, християнської моралі; сприяння формуванню всебічно розвиненої високоосвіченої, національно свідомої, соціально активної особистості.
13
Драгомирецька, Наталія, and Марина Дургарян. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДЯНСЬКЕ ПАРТНЕРСТВО В СФЕРІ ДОНОРСТВА КРОВІ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 94–109. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-94-109.
Full textAbstract:
Викладено питання побудови державно-громадянського парт- нерства у сфері донорства крові як складової публічного управління. Зроблено особливий акцент на одному з важливих суб’єктів публічного управ- ління — громадських об’єднаннях, які відіграють вагому роль у розвитку безоплатного добровільного донорства крові. Висвітлена у статті проблема- тика розглядається з кількох позицій, а саме: розуміння ролі громадськос- ті та громадських об’єднань у розвитку донорства крові в науці та практиці публічного управління України та в зарубіжних державах; досвіду роботи громадських об’єднань у межах державно-громадського партнерства і дер- жавно-приватного партнерства; виокремлення найбільш доцільного для України зарубіжного досвіду участі громадських об’єднань у розвитку до- норства крові як суб’єкта публічного управління та адміністрування. Порів- няння досвіду зарубіжних держав і української практики продемонструвало ті потенційні можливості громадських об’єднань, які не використовуються в Україні. Показано, що розвиток громадянської відповідальності та громадян- ської активності в донорстві крові тісно пов’язані з публічною політикою у даній сфері. Остання, своєю чергою, сприяє формуванню певної моделі дер- жавно-громадянського партнерства у сфері донорства крові, яке розвинене в зарубіжних державах. Наведено приклади результативного поєднання дер- жавно-громадянського та державно-приватного партнерства в зарубіжних державах задля розвитку донорства крові. Акцентовано увагу на сучасних тенденціях у світовій практиці щодо формування соціального капіталу дер- жави, де донори крові є цінністю держави. Форми побудови державно-гро- мадянського партнерства залежать від традицій публічного управління та системи охорони здоров’я різних держав. В українському законодавстві констатується відповідальність органів публічного управління за розвиток донорства крові та визначаються можливості участі громадськості в органі- зації та пропаганді донорства крові та її компонентів серед населення. Втім не розроблена методологія побудови державно-громадянського партнерства у сфері донорства крові. Продемонстровано, що в українській науці публіч- ного управління відсутні наукові фундаментальні дослідження означеної проблематики.
14
ПРОГНІЙ, Павло, Данило ПОПОВИЧ, Олена ЗАХАРЧУК, Оксана ШЕВЧУК, Павло ПОПОВИЧ, Ірина МАТВЄЄВА, Віктор ОСТРОВЕРХОВ, and Андрій КОЦУР. "БЕЗПЕКА ПЕРЕВЕЗЕНЬ ПАСАЖИРІВ У ГРОМАДСЬКОМУ ТРАНСПОРТІ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ." СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ В МАШИНОБУДУВАННІ ТА ТРАНСПОРТІ 1, no. 16 (May 20, 2021): 117–30. http://dx.doi.org/10.36910/automash.v1i16.514.
Full textAbstract:
В умовах пандемії COVID-19 виникають значні об’єктивні проблеми з точки зору безпечного перевезення населення громадським транспортом. Динамічна політика швидкого реагування при транспортуванні людей для зменшення ризиків зараження пасажирів і водіїв забезпечується тим, що при перевезеннях необхідним є надання дозволу муніципальними органами влади на перевезення людей без обтяжуючих зайвих обмежень щодо числа пасажирів у салоні, дотримуватись рівня заповнення салону автобуса винятково відповідно до передбачених конструкцію транспортного засобу числа сидячих місць максимальної кількості пасажирів. Як доведено дослідженнями, штучне недовантаження транспортного засобу для уникнення щільного контакту пасажирів не впливає рівень зараження COVID-19, тому дане обмеження не є раціональним, спричиняючи недовантаження і нераціональні суттєві фінансові втрати перевізника, як наслідок, ймовірне звільнення найманих працівників, відповідно негативний соціальний ефект. Сформовано рекомендації, такі як, обов’язкове використання масок у комплекті з рукавичками, посилена вентиляція салону, а також організація посадки – висадки пасажирів тільки на задні двері та 100% безконтактна оплата проїзду для максимального захисту водія. Дане дослідження є основою формування політики перевезень пасажирів громадським транспортом з позиції визначення рівня безпеки в умовах COVID-19 та комфорту пасажирів з розробкою основ вимірювання сприйняття найважливіших факторів зручності громадського транспорту, мінімального дискомфорту і максимальної безпеки.
Ключові слова: організація перевезень, безпека пасажирів, громадський транспорт, пасажиропотік, маршрут
15
Poltorak, Liubov. "Міжнародний та вітчизняний досвід державної політики формування активної громадянської позиції молоді." Public Administration and Regional Development, no. 12 (May 24, 2021): 454–75. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.07.
Full textAbstract:
Висвітлено вітчизняний та міжнародний досвід державної молодіжної політики у напрямку формування активної громадянської позиції. Визначено, що серед основних напрямків міжнародної молодіжної політики, які є перспективними та важливими для України є соціальна інклюзія молоді з обмеженими можливостями включення у громадське життя; розширення рівнів участі молоді у громадянському житті від глобального до місцевого; використання можливостей віртуального світу. Прийнята в Україні Концепція Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2021-2025 враховує недоліки попередніх років та значно розширює можливості соціальної інклюзії молоді, яка має менші можливості включення у громадське життя. Однак, вкрай важливим є забезпечення реалізації визначеного підходу на всіх рівнях державного та освітнього процесу. Це ж стосується і другого напрямку – розширення рівнів участі молоді у громадянському житті.
16
Левченко, Інна. "РОЛЬ ГРОМАДСЬКОЇ ІНІЦІАТИВИ У РОЗШИРЕННІ МЕРЕЖІ ПОЧАТКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В 1805-1860 РР." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 13, 2021): 89–104. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-89-104.
Full textAbstract:
У статті досліджується проблема становлення та функціонування початкових навчальних закладів на Лівобережній Україні у 1805-1860 рр. Проаналізовано роль Міністерства освіти, яке залишило за собою контрольні функції, а утримання початкових навчальних закладів переклало на плечі громадськості.
Висвітлюється позиція консервативної частини суспільства, яка не підтримувала освітні ініціативи і позицію прогресивної частини громадськості, яка брала на себе левову частку фінансування у справі відкриття, функціонування та розвитку повітових та приходських училищ на Лівобережній Україні у досліджуваний період.
Розкривається головна умова існування навчальних закладів, яка полягала у їх матеріальному забезпеченні. Авторка згадує імена меценатів, які активно впливали на розвиток освітнього процесу, жертвували на користь училищ значні кощти, книги, навчальні приладдя, меблі, медикаменти, помешкання тощо.
Згадується роль національних меншин у становленні та функціонуванні початкових навчальних закладів на Лівобережній Україні у досліджуваний період. Зокрема, висвітлюється ініціатива ніжинських греків, які переймалися освітніми проблемами своїх співвітчизників.
У статті висвітлюється роль почесних опікунів та наглядачів повітових училищ, які нерідко ставали їх постійними меценатами. Переймаючись господарськими проблемами, вони намагались покращити умови навчання своїх підопічних. Вказуються факти, які свідчать про їх безкорисливу благодійну справу, яка полягала у постійних пожертвуваннях.
Розглядається двостороннє фінансування початкових навчальних закладів, яке полягало у наданні матеріальної допомоги від почесних опікунів (наглядачів) навчальних закладів, а також приватних осіб.
17
ПОПОВИЧ, Павло, Любомир ПОБЕРЕЖНИЙ, Ігор МУРОВАНИЙ, Оксана ШЕВЧУК, Павло ПРОГНІЙ, Любов ПОБЕРЕЖНА, and Володимир ПЛОТИЦЯ. "ДОСЛІДЖЕННЯ КОМФОРТУ В ГРОМАДСЬКОМУ ТРАНСПОРТІ М. ТЕРНОПОЛЯ." СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ В МАШИНОБУДУВАННІ ТА ТРАНСПОРТІ 2, no. 15 (November 26, 2020): 88–98. http://dx.doi.org/10.36910/automash.v2i15.396.
Full textAbstract:
Незважаючи на те, що комфорт є одним із найважливіших факторів формування попиту на громадський транспорт, чинником зручності часто нехтується при проектуванні транспортних мереж, а також при оцінці експлуатаційних показників. В міських пасажирських перевезеннях, зокрема для середніх міст, вибір пасажирами виду транспорту для поїздок залежить, окрім тривалості подорожі, також від множини важливих показників. Для покращення розуміння кількісних та якісних показників при використанні громадського транспорту транспортна послуга повинна бути розроблена так, щоб вона відповідала рівню очікуваних клієнтами послуг, що забезпечить оптимальну капіталізацію при реалізації транспортної послуги. Дане дослідження є основою формування політики перевезень пасажирів громадським транспортом з позиції максимального комфорту населення з розробкою основ вимірювання сприйняття найважливіших факторів зручності громадського транспорту, мінімального дискомфорту і максимальної безпеки. На базі проведених натурних досліжень з застосуванням визначників дискомфорту і вагових коефіцієнтів визначено кількісні показники сприйняття комфорту в мережі громадського транспорту м. Тернополя, що може бути використано для прогнозування поведінки пасажирів в користуванні міським громадським транспортом. Визначено, що сумарний рівень комфортності в системі громадського транспорту м.Тернополя є змінним в залежності від багатьох факторів, найважливішим з яких є щільність пасажирів в салоні транспортного засобу натовпу в години пік, хоча для оптимального проектування мереж громадського транспорту доцільно враховувати всю множину показників комфорту. Результати дослідження є основою розуміння відношення пасажирів і сприйняття комфорту при послугах міського громадського транспорту, їх може бути використано як інструмент при плануванні і експлуатації транспортних мереж середніх міст.
18
Lytovchenko, Vіktor. "Екзистенційні виміри чорнобильської катастрофи у свідченнях перших ліквідаторів." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 5, 2021): 41–54. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.03.
Full textAbstract:
Актуальність обраної теми статті зумовлена відсутністю належного наукового дискурсу в контексті особистісних переживань рядових ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Полеміка науковців Радянського Союзу зосередила свої зусилля передусім на причинах та наслідках техногенної катастрофи, тоді як питання конституювання цінності людського життя, особистих сумнівів та переживань, світоглядних позицій ліквідаторів в умовах невідворотної та невидимої небезпеки оминалися в наукових публікаціях, або висвітлювалися поверхово. На основі відкритих джерел (фрагментарних спогадів ліквідаторів аварії) представлені свідчення людського героїзму і легковажності; відвертого нехтування елементарними правилами техніки безпеки і прагнення убезпечитися простими народними методами; крайніх виявів людського егоїзму та альтруїзму. Проблема надзвичайно актуалізується тому, що за руйнівними наслідками небаченої раніше катастрофи українське суспільство, вже вкотре, не спромоглося зрозуміти того, що життя Людини є найбільшою цінністю на Землі. Здійснено аналіз спогадів-переконань ліквідаторів з позиції виявлення екзистенційних маркерів співіснування людського соціуму в умовах радіаційного забруднення. В роботі екзистенція героя-рятівника визначається через концепти «тривоги», «страху», «побуту», «гумору» та інші. Зроблено висновок, що чорнобильська катастрофа відкрила невідомі раніше прояви амбівалентності в житті особистості, стала тестом на нашу громадську зрілість.
19
Kopiika, Mariia. "«ГОСТРА СИЛА» В СТРАТЕГІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ КИТАЮ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 68–80. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-68-80.
Full textAbstract:
У статті досліджено концептуальні й прикладні аспекти «гострої сили» Китаю як нової технології впливу в міжнародній політиці, що спрямована на досягнення конкурентних переваг за допомогою інформаційних операцій, кіберзагроз і маніпулювання новинним контентом мас-медіа й соціальних мереж, проаналізовано зміни в стратегії інформаційної безпеки Китаю з огляду на використання такого інструментарію, як сучасна форма політичної діяльності держави в міжнародних відносинах. Інструментарій «гострої сили» може включати спроби окремих міжнародних акторів управляти інформацією про себе в мас-медіа, освітніх і культурологічних системах іншої країни аби ввести в оману або розділити громадську думку в обраній країні чи відвернути увагу від негативної інформації про себе. Зокрема, китайські урядові інституції здійснюють підтримку своєї політики та інформаційної безпеки шляхом нейтралізації критики Китаю за межами країни, намагаються впливати на міжнародну взаємодію через «гостру» дипломатію, яка зумовлюється ідеологією, що підтримує привілеї державної влади над особистою свободою і є принципово ворожою для відкритих дискусій та незалежної думки. З’ясовано, що Китай має різні позиції щодо політики «гострої сили» як складової частини інформаційної безпеки на міжнародному й національному рівнях, що зумовлюється технологічними інноваціями в телекомунікаціях та соціальних медіа, які вважаються викликом для глобальної демократії, проведення відповідної правової міжнародної політики та ефективного співробітництва. Уключення контенту «гострої сили» до стратегії інформаційної безпеки Китаю свідчить про спрямоване позиціонування політики країни у світі, оперативне реагування щодо забезпечення національних інтересів і формування прийнятної для Китаю громадської думки щодо ролі держави в процесах глобального управління.
20
Хомайко, Ксенія. "ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ТА ПРАКТИКИ ПОКРАЩЕННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ З МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 275–85. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-275-285.
Full textAbstract:
Розглядаються пріоритетні напрями та практики покращення співробітництва органів влади з міжнародними організаціями. Проаналізо- вано основні тенденції розвитку співробітництва на базі існуючих наукових розробок та сформульовано гіпотезу щодо даної діяльності, яка перебуває в руслі розроблення ефективного та конструктивного співробітництва. Роз- глянуто загальнотеоретичні положення та наукові підходи щодо взаємодії з міжнародними організаціями. Визначено, що залишаються проблеми, пов’язані з питаннями співробітництва міжнародних організацій та органів публічної влади як на світовому рівні, так і на державному. Під час комп- лексного дослідження окреслено основні завдання розвитку міжнародних зв’язків для української держави. Проаналізовано існуючий досвід спів- праці органів державної влади всіх рівнів з міжнародними організаціями. Сформульовано стратегічні вектори співробітництва в умовах розвитку процесу децентралізації для досягнення державою лідируючих позицій з точки зору соціально-економічного розвитку, інноваційного оновлення, вирішення ключових соціальних завдань, підвищення якості життя насе- лення шляхом активізації внутрішнього потенціалу регіональної еконо- міки.
Розроблено рекомендації, що спрямовані на розвиток ефективної взаємо- дії на засадах партнерства. Зазначено, що створення ефективно працюючих відносин між державою та громадським сектором долучає населення до про- цесу створення та розвитку громадянського суспільства, його участі в роз- робленні та реалізації громадських і соціальних ініціатив, вибудовування більш тісних контактів і принципів зворотного зв’язку між органами влади і населенням. Наголошено, що тільки консолідовані зусилля всіх держав на засадах партнерства спроможні забезпечити ефективну взаємодію органів влади з громадськістю.
21
Фрейман, Г. "Кооперативна технологія навчання як засіб формування громадської позиції старшокласників на уроках історії." Історія в школі, no. 5/6 (2011): 30–32.
Find full text
22
Єгрешій, Олег. "МІСЦЕ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У БОЙКОТІ ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ 1921 р. У ГАЛИЧИНІ." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 31 (December 28, 2018): 176–84. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.176-184.
Full textAbstract:
У статті автор на основі широкої архівної джерельної бази з’ясовує місце греко-католицького духовенства у бойкоті перепису населення 1921 р. Автором визначено, що польські органи влади провели перепис населення аби показати визнання українцями приналежності галицьких земель до Польщі, а також продемонструвати перевагу польського населення в Галичині. З’ясовано, що близько половини українського населення Східної Галичини не взяло участі в переписі 1921 р. Українські політичні партії, громадські організації та Греко-католицька Церква бойкотували перепис. За активну громадянську позицію священиків піддавали репресіям: накладали штрафи, інтернували, арештовували. Польська адміністрація відстежувала діяльність випускників греко-католицьких духовних семінарій, які займали активну державницьку позицію.
Ключові слова: Греко-католицька церква, перепис населення 1921 р., польська влада, репресивна політика, Східна Галичина.
23
Нікітенко, Л. О., and Л. В. Ковальчук. "СТАН РОЗВИТКУ МІСЦЕВОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3263.
Full textAbstract:
Нікітенко Л. О., Ковальчук Л. В. Стан розвитку місцевої демократії в Україні та за кордоном: порівняльний аспект. – Стаття. Стаття присвячена аналізу сучасного стану розвитку місцевої демократії в Україні та розробці пропозицій щодо його покращення на основі запозичення позитивного зарубіжного досвіду. Наголошено, що питання місцевої демократії є вкрай актуальними в загальносвітових масштабах. В Україні багато з них залишаються законодавчо неврегульованими, через що деякі важливі аспекти місцевої демократії втілюються або неналежною мірою, або взагалі не втілюються, що, безперечно, заважає повноцінному користуванню її інструментами. З’ясовано, що законодавство України гарантує населенню право на проведення громадських слухань та загальних зборів, участь у місцевих референдумах тощо. Проте нормативне регулювання даних інструментів демократії покладається на статути територіальних громад, які в більшості сіл, селищ, міст взагалі відсутні.На підставі проведеного аналізу сучасного стану розвитку місцевої демократії в Україні констатовано, що він є недосконалим, особливо порівняно з провідними зарубіжними державами. Насамперед, це пов’язано з недоліками національного законодавства та відсутністю врегулювання в ньому процедурних аспектів застосування основних її інструментів.Ураховуючи позитивний зарубіжний досвід, задля усунення цих прогалин запропоновано, з одного боку, наполягати на прийнятті спеціальних Законів України «Про місцеві референдуми», «Про громадські слухання», «Про загальні збори громадян за місцем проживання» тощо, а з іншого боку, відстоювати позицію про доцільність прийняття кодифікованого нормативно-правового акта, який серед іншого об’єднає норми про різні форми прямої (безпосередньої) демократії на місцевому рівні – Муніципального кодексу України (за прикладом Грузії, Філіппін, Франції та ін.).Акцентовано, що реалізація наведених пропозицій є першочерговим кроком у розвитку місцевої демократії в нашій державі, але не виключає необхідність інших перетворень.
24
Гапон, Леся. "ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ ЯРОСЛАВА-БОГДАНА РУДНИЦЬКОГО В КАНАДІ ЯК ФЕНОМЕН ДОБИ ІДЕОЛОГІЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ." Актуальні питання іноземної філології, no. 12 (June 22, 2021): 52–58. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-9.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано праці Я. Рудницького канадського періоду (1949–1995 рр.) – доби ідеологічного протистояння радянської та західної систем – з метою виявлення впливу наукової позиції вченого діаспори на розвиток окремих галузей сучасної української лінгвістики. Стисло схарактеризовано наукову діяльність Я. Рудницького в Канаді, висвітлено погляди мовознавця на роль славістів діаспори в період тоталітарного тиску на україністику в СРСР. Продемонстровано вагому роль ученого в боротьбі за збереження правописних норм харківського правопису як у середовищі емігрантів, так і в материковій Україні. Наведено факти особистої участі Я. Рудницького в наукових дискусіях та громадсько-політичних акціях стосовно необхідності повернення в українську абетку літери “ґ”, відновлення окремих відмінкових форм та транслітерації іншомовних запозичень. Доведено стійку позицію Я. Рудницького щодо підтримки української наукової термінолексики, утвореної на базі питомих слів за українськими дериваційними моделями. Значну увагу приділено соціолінгвістичному напряму канадських мовознавчих студій автора стосовно умов розвитку української мови в УРСР. Окреслено ключові аспекти концепції “лінґвіциду”(мововбивства), автором якої є Я. Рудницький, висвітлено основні “лінґвіцидні” фактори, наголошено на важливості використання вченим можливостей демократичної системи Заходу в процесі виборювання права української мови на самостійний розвиток і державний захист. У дослідженні використано біографічний метод, метод аналізу лінгвістичної літератури, зіставний та актуалізаційний методи. Погляди автора подані в порівнянні із висновками сучасних українських дослідників. Опис лінгвістичних процесів стосовно особливостей становлення і розвитку української соціолінгвістики, наукової термінології та правописних норм відтворено з урахуванням впливу на них історичних та соціокультурних чинників доби ідеологічного протистояння радянської та західної систем із проєкцією на сьогодення.
25
Савельєв, Ю. Б. "Ціннісні передумови формування активної громадської позиції як прояву соціального включення в процесі модернізації." Український соціум, no. 1 (48) (2014): 66–78.
Find full text
26
Пастовенський, Олександр. "Особливості планування в умовах розвитку освітніх систем." New pedagogical thought 107, no. 3 (December 1, 2021): 36–41. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-36-41.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості планування в умовах розвитку освітніх систем. Зроблено висновок, що в залежності від фази розвитку закладу як освітньої системи (жорстка система, система з делегованими управлінськими повноваженнями, «м’яка» система, система з мережевою взаємодією, синергетична система) планування його діяльності має здійснюватися на основі диференційованої участі в цьому процесі керівництва, самоврядування закладу та зацікавлених громадських структур. Підкреслено, що рівень участі самоврядування закладу та громадських структур у плануванні (на основі консультацій чи узгодження позицій з керівництвом та з іншими учасниками освітнього процесу) залежить як від фази розвитку закладу, так і від виду планування (стратегічне, тактичне, оперативне) та особливостей субфункцій планування (планувально-діагностувальної, планувально-цільової, планувально-критеріальної, планувально-програмної, планувально-ресурсної, планувально-інформаційної субфункцій). Наголошено, що з розвитком освітніх систем у процесі планування змінюються також форми взаємодії керівництва, органів самоврядування закладу та громадських структур, які стають все більше демократичними – від наказів та інструктажів керівника до нарад при керівникові та консультацій з органами самоврядування закладів, педагогічних (вчених) рад і «круглих столів», конференцій та обговорень на інтернет-форумах, загальних зборів і громадських слухань тощо.
27
Біла-Кисельова, А. "Погляд Європейського суду з прав людини на роль «publicwatchdog» для інтеграції правосуддя в суспільство." Юридичний вісник, no. 1 (August 6, 2020): 261–66. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1621.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано рішення ЄСПЛ у розрізі діяльності осіб, що перебувають на службі в держави, зокрема судової влади. Досліджено справи ЄСПЛ Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, Thoma v. Luxemburg, CENTRE FOR DEMOCRACY AND THE RULE OF LAW v. Ukraine. Установлено роль організацій, що здійснюють важливу функцію «сторожового пса демократії» (publicwatchdog). Наголошено, що «суди - гаранти справедливості, роль яких є основоположною в державі, де визнається й діє принцип верховенства права, - повинні користуватися довірою громадськості». Для цього необхідний контроль з боку недержавних громадських організацій і ЗМІ як діяльності судової влади, так і персоналу, який надає послуги з правосуддя. Досліджується діяльність судів через призму «довіра суспільства - відкритий суд - особа судді».
У дослідженні приділяється увага статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розкривається її зміст за допомогою рішень ЄСПЛ.
Також автор звертає увагу на позицію Ради Європи щодо судових органів і підкреслює тезу «правосуддя є важливим компонентом демократичних суспільств». Це узгоджується відповідно до універсальних стандартів щодо правосуддя та прав людини.
Зроблено висновок, що опція «publicwatchdog» є чинною в демократичному суспільстві для вдосконалення державних інститутів, ЄСПЛ підтверджує це в практиці. Суддя є фігурою сучасного суспільства, а отже, суспільний інтерес до такої фігури є виправданий для утвердження довіри до всієї судової влади й формування демократичної України. При цьому автор зазначає, що саме завдяки громадським організаціям, ЗМІ, громадянам та адвокатам, які вивчають роботу судів (суддів), аналізують сучасний стан правосуддя, повідомляють про рівень «доступу до правосуддя» та загальну практику в судах за окремими категоріями справ, формується думка про судову владу.
28
Сташевська, І. В., and І. С. Петренко. "ПРОВЕДЕННЯ ТОВАРОЗНАВЧИХ ЕКСПЕРТИЗ ІЗ ВИЗНАЧЕННЯ КОДІВ ТОВАРУ ЗГІДНО З УКТ ЗЕД ДЕРЖАВНИМИ АБО ГРОМАДСЬКИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ." Криміналістичний вісник 36, no. 2 (December 13, 2021): 104–14. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-36-2-104.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у системному аналізі правових засад проведення експертиз із визначення коду товарів згідно з УКТ ЗЕД державними або громадськими інституціями і розробленні відповідних пропозицій. Методологія. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові і спеціальні методи науковоюридичного пізнання, серед них методи емпіричного дослідження, а саме порівняльний, системний, узагальнення; порівняльно-правовий і тлумачення правових норм, застосування яких зумовлено метою та завданням дослідження. Наукова новизна. Обґрунтовано необхідність започаткування єдиного підходу до розуміння правомірності залучення державних або громадських інституцій для визначення коду згідно з УКТ ЗЕД із боку центрального органу виконавчої влади України і узгодження правової позиції судів стосовно проведення експертиз із визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, яка полягає у тому, що ця компетенція є виключно прерогативою митних органів. Висновки. Аргументовано, що належне законодавче регулювання експертної діяльності державних або громадських інституцій, у тому числі і державних судових експертних установ, з класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД дозволить створити необхідні умови для проведення кваліфікованої та об’єктивної експертизи, зокрема задовольнить експертні потреби митних і податкових органів під час виявлення правопорушень і виникнення спірних питань, а також забезпечить дотримання принципу змагальності сторін і формування надійної доказової бази у провадженнях про порушення митного та податкового законодавства. Запропоновано основні напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання проведення експертиз із визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД. При цьому констатовано, що експертиза з класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД, незалежно від мети визначення коду, є лише засобом з’ясування характеристик, на яких ґрунтується визначення коду товарів, і за своїм завданням не може підміняти правозастосування (прийняття рішення про визначення коду товарів за УКТ ЗЕД); наголошено, що визначальні характеристики товару не мають правового характеру та потребують спеціальних знань, а тому можуть бути з’ясовані за допомогою відповідної експертизи – товарознавчої, транспортно-товарознавчої; окреслено коло суб’єктів, які можуть провадити експертну діяльність із класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, а саме державні або громадські інституції, у тому числі державні судово-експертні установи; сформовано основні пріоритети подальшого наукового й законодавчого опрацювання, зокрема щодо окреслення функцій суб’єктів, які можуть здійснювати експертну діяльність із класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, визначення основних завдань експертизи з класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, розроблення та впровадження відповідної методики, єдиної для усіх суб’єктів експертної діяльності.
29
Лаврут, Ольга. "Громадсько-політична діяльність педагогів шкіл УРСР у 1950-1980-х роках." Старожитності Лукомор'я, no. 3 (June 1, 2021): 103–15. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.3.81.
Full textAbstract:
Учительство у радянській державі розглядали у фокусі рупорів ідеології правлячої партії, котрі формували світогляд підростаючого покоління. Воно поставало і з позицій кадрової політики, яка носила чітко регламентований і централізований характер. На учительських з’їздах працівників народної освіти та комісіях з питань освіти обговорювали питання різних сфер життя педагогів і наголошували на їх участі у них.
Ще одним напрямком їх діяльності стало долучення до передвиборчих кампаній. Вони виступали у ролі й агітаторів, акцентуючи на особливостях і перевагах радянської системи, і кандидатів у депутати. Педагоги брали участь й у громадських заходах, приурочені річницям життя та творчості діячів культури. Учителі були агітаторами, членами Педагогічного товариства з поширення політичних і наукових знань. Під гаслами соціально-економічного поступу СРСР педагоги допомагали на підприємствах, на ланах і фермах колгоспів і радгоспів. З одного боку, ці заходи демонстрували інтеграцію кожного у державотворчі процеси, а з іншого – відривали учительство від його безпосередніх справ.
30
Kostyrya, Inna, and Alla Mishchenko. "УКРАЇНА В ОРБІТІ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 61–72. http://dx.doi.org/10.15421/342123.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичному дослідженню перспектив європейської та євроатлантичної інтеграції України крізь призму геополітичних інтересів Європейського Союзу. Метою дослідження було визначення геополітичного місця України в системі просування інтересів ЄС в регіоні та світі загалом. Для досягнення поставленої мети та завдань був застосований міждисциплінарний підхід, який дозволив різнобічно здійснити аналіз, використовуючи історичний, соціологічний, порівняльний та узагальнюючий методи. У результаті проведеного дослідження вдалося виокремити дві конкуруючі позиції щодо необхідності розширення ЄС на схід в позиціях вчених-геополітиків й консервативного крила європейської політичної еліти, які вбачають в східному векторі новий геополітичний концепт осмислення сучасного Європейського Союзу як регіонального лідера та світового актора, та громадської думки пересічних громадян, які орієнтуючись на російську інформаційну пропаганду в цілому негативно сприймають українські інтеграційні прагнення. Були охарактеризовані переваги, що посилюють значення України в просуванні геополітичних інтересів ЄС в регіоні власної могутності, зокрема: соціально-політична готовність українців стати європейцями, геоекономічна доцільність, енергетичне посередництво, технологічна й науково-дослідна спроможність, безпека східних кордонів, демографічна обумовленість зрілої нації. Також доведено, що будь-яке просування на Схід – це результат консолідації не лише держав-членів ЄС, а й оформлення цілісного культурного й ціннісного простору, які Україна сповідує, де рівність, політичний й економічний паритет є рівнозначними критеріями співробітництва. Через обґрунтування важливої геополітичної ролі України як простору, який перебуває в орбіті інтересів ЄС і Росії та провокує їх конкуренцію, було визначено стратегічну обумовленість необхідності інтеграції України до ЄС для побудови космополітичного суспільства, без права посягання на цей життєвий простір жодним національним суб’єктом, що зробить його максимально привабливим та прогресивним.
31
Станіслав, Ольга, and Дмитро Бритвін. "РОЗВИТОК ОРФОГРАФІКИ, ГРАФОСТИЛІСТИКИ І ФРАНКОФОНІЇ В УКРАЇНІ." Актуальні питання іноземної філології, no. 13 (June 22, 2021): 147–51. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-24.
Full textAbstract:
У статті йдеться про справжнього інтелектуала, відомого українського вченого-романіста, талановитого викладача, завідувача кафедри романської філології інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Крючкова Георгія Георгійовича. Понад пів століття Крючков Г. Г. удало поєднує викладацьку, наукову, просвітницьку та громадську діяльність. Професор благородно служить філології на ниві освіти, науки й культури, популяризує французьку мову та франкофонні цінності в Україні. Під керівництвом професора Крючкова Г. Г. захищена не одна кандидатська й докторська дисертації. Його знають і поважають у наукових колах України та за кордоном. Публікації професора часто цитуються, а його думки й ідеї надихають учених на нові наукові звершення та здобутки. Результати досліджень автора привернули увагу французьких, швейцарських, німецьких, нідерландських дослідників, які запропонували розпочати співпрацю з іноземними університетами. У своїй викладацькій діяльності Георгій Георгійович завжди приділяв багато уваги методиці викладання іноземних мов. Він був прихильником побудови підручників на комунікативній основі із застосуванням нових методів навчання іноземних мов і розробив власний системно-комунікативний підхід із подальшою іншомовною діяльністю. Крючков Георгій Георгійович постійно перебуває в науковому пошуку, бере участь у наукових конференціях, симпозіумах, круглих столах, колоквіумах, які проводяться в Україні та на теренах інших держав. Він започатковує все нові й нові науково-практичні й творчі проєкти, ініціює проведення франкофонних заходів різних рівнів. Георгій Георгійович – утілення образу справжнього науковця, викладача з великої літери, людини з активною суспільною позицією. Усі, кому поталанило з ним працювати, навчатися, спілкуватися тощо, поважають і цінують його за такі особистісні якості, як порядність та чесність, доброзичливість і тактовність, щирість та доброта. Наукова, педагогічна й громадська діяльність Крючкова Г. Г. відзначені нашою державою й Францією численними нагородами та подяками. На сьогодні Георгій Георгійович Крючков є одним із провідних українських романістів, який виховав декілька поколінь філологів і зробив значний внесок у вітчизняну гуманітаристику
32
Онищенко, Анастасія. "СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВОГО СВІТОГЛЯДУ ПРОФЕСОРА ІРИНАРХА ЩОГОЛЕВА (1873–1939)." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, no. 8 (July 13, 2021): 77–81. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.12.
Full textAbstract:
Історична розвідка присвячена вивченню чинників, що вплинули на формування особистості, кола наукових інтересів видатного вченого, педагога та організатора сільськогосподарської дослідної справи в Україні професора Іринарха Щоголева. Джерельна база дослідження охоплює широке коло опублікованих і неопубліко- ваних матеріалів, її основу складають раніше недоступні архівні документи та наукові праці вченого. Вперше оприлюднено подробиці особистого життя вченого. Поглиблено й доповнено біографічні відомості, пов’язані з роками навчання у середніх і вищих навчальних закладів. Доведено пріоритет ученого в становлення теорети- ко-методологічних основ української ентомологічної науки, розроблення термінологічної справи, розгортання просвітницького руху на початку ХХ століття. Висвітлено активну громадську позицію І. Щоголева. Досліджено перші кроки на науковій стезі і перші вагомі здобутки.
33
Stalovierova, Hanna. "Особливості перемовин щодо членства великобританії в ЄС." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (May 29, 2017): 171–87. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-171-187.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення характеру і позицій британського уряду, політичних партій Великобританії, країн-учасниць ЄС, британської спільноти та світової громадськості щодо майбутнього членства Великобританії в Євросоюзі. Тут поставлені такі основні завдання: аналіз бачення майбутнього ЄС та місця Великобританії в ньому з боку ЄС, уряду Великобританії, прихильників і противників перебування в ЄС (зокрема громадської думки з цього питання). Автор підкреслює особливе місце Великобританії в ЄС: вона є однією з дев’яти країн-членів ЄС, яка не входить до єврозони; поряд з Ірландією, вона відмовилася вступати до Шенгенської зони; Британія є одним із головних противників введення інституту Європейської прокуратури; їй властива особлива позиція в бюджетній сфері. Розглянуто особливості проведення брюссельського саміту 2016 р. Доведено, що у результаті брюссельського саміту Великобританія отримала особливий статус, який надасть можливість її громадянам остаточно визначитися на референдумі щодо майбутнього членства Великобританії в Євросоюзі. Згідно брюссельської угоди Лондон відмовився від участі в політиці "дедалі тіснішого союзу", яку передбачали наявні угоди щодо ЄС. Згідно з досягнутим компромісом, Лондон не можна "зобов'язувати до подальшої політичної інтеграції". Тож пункти щодо "дедалі тіснішого союзу" у європейських угодах віднині не стосуватимуться Великобританії. Брюссельська угода про особливий статус Великобританії в ЄС, передбачає рівні для Об’єднаного Королівства права з іншими членами ЄС, але менші обов’язки, підписана наперед угода вступить в силу, якщо на референдумі британці висловляться за ЄС. Якщо вони висловляться проти, то й угоди ніякої не буде, тому що Великобританія вийде з Євросоюзу. Але громадяни, віддаючи свої голоси на референдумі, вже будуть знати, що голосують за те, щоб залишитися в ЄС з особливим статусом. Авторка робить висновок,що сецесія Британії для ЄС означатиме втрату свого авторитету, зв’язків у світі і початок процесу розпаду, а вихід Сполученого королівства зі складу ЄС може стати початком кінця цієї наднаціональної організації. Тому для збереження цілісності ЄС потрібно знайти відповіді на комплекс викликів, які постали перед ним.
34
Логвиненко, Б. О. "ДО ПИТАННЯ ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІДВАНАДЦЯТИ ПРИНЦИПАМ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 120–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).447.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі відповідності медичної реформи в Україні дванадцяти принципам організації охорони здоров’я. Звернуто увагу на те, що сфера охо-рони здоров’я ґрунтується на багатьох принципах, ча-стина з яких закріплені в нормативно-правових актах, а інша – у наукових позиціях, відображених у працях науковців і фахівців у медичній та правовій сферах.
Розкрито відповідність медичної реформи кожному із дванадцяти принципів організації охорони здоров’я для кожної національної системи. Такими принципами є: 1) визначення умов праці медиків з урахуванням по-зиції громадських лікарських організацій у будь-якій системі охорони здоров’я; 2) право пацієнта на вільний вибір лікаря, а лікареві – право вибору пацієнта, не об-межуючи водночас їхніх прав; 3) відкритість будь-якої системи охорони здоров’я для всіх лікарів, які мають право на практику на прийнятних умовах; 4) вільний вибір лікарем місця своєї практики за фахом; 5) адек-ватне представлення представників медичної спільно-ти в усіх державних інститутах, що мають відношення до проблем охорони здоров’я; 6) дотримання конфіден-ційності відносин лікаря та пацієнта всіма учасниками відносин; 7) гарантії моральної, економічної та профе-сійної незалежності лікаря; 8) адекватні оцінка й оп-лата праці лікаря; 9) диференціація гонорару лікаря залежно від характеру медичної послуги та за участю представників медичної спільноти; 10) оцінка якості й ефективності медичної допомоги лише лікарями, керуючись більшою мірою регіональними, ніж націо-нальними стандартами; 11) відсутність жодних обме-жень для лікаря у виборі препаратів і призначень лі-кування, адекватних сучасним стандартам, в інтересах пацієнта; 12) поглиблення професійних знань і підви-щення професійного рівня лікарем.
Обґрунтовано, що в реалізації медичної реформи в Україні недостатньо враховано питання регіонального підходу, позиції професійних медичних організацій та формування прозорих і адекватних механізмів обраху-вання заробітної плати медичних працівників в державі.
35
Карпенко, Ю. М., А. М. Руденко, and О. М. Звіряка. "АНАЛІЗ ВИМОГ ДО РЕЗУЛЬТАТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ ІЗ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ, ЕРГОТЕРАПІЇ З ПОЗИЦІЙ СТЕЙКГОЛДЕРІВ." Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, no. 3 (December 14, 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-3-08.
Full textAbstract:
У статті визначено категорії стейкголдерів у сфері фізичної терапії, ерготерапії та здійснено порівняльний аналіз їхніх вимог до результатів професійної підготовки магістрів з фізичної терапії, ерготерапії. Проаналізовано та узагальнено сутність поняття «стейкголдер». Вивчено різні підходи щодо класифікації стейкголдерів, які пропонуються зарубіжними і вітчизняними науковцями. Висвітлено основні проблеми організації ефективної роботи університетів зі стейкголдерами. Виділено дві групи основних стейкголдерів у професійній підготовці магістрів з фізичної терапії, ерготерапії. Зовнішні стейкголдери: держава; регіональні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; роботодавці; школярі, абітурієнти та їхні батьки; освітні установи різних типів і видів; різні громадські організації та об’єднання, безпосередньо пов’язані із системою охорони здоров’я (лікарні, поліклініки, реабілітаційні центри, санаторії). Внутрішні стейкголдери: здобувачі освіти спеціальності «Фізична терапія, ерготерапія» та їхні батьки; науково-педагогічні працівники, навчально-допоміжний та адміністративно-управлінський персонал. У контексті дослідження було виявлено найбільш поширені форми співпраці магістрів, науково-педагогічних працівників сфери фізичної терапії, ерготерапії зі стейкголдерами в умовах закладу вищої освіти. Складено матрицю зовнішніх і внутрішніх стейкголдерів, що співпрацюють зі спеціалістами сфери фізичної терапії, ерготерапії, включаючи характеристику їхніх взаємних зв’язків та інтересів. Взаємодія закладу вищої освіти зі стейкголдерами (зацікавленими особами/потенційними роботодавцями) є обов’язковим складником системи забезпечення якісної професійної підготовки магістрів фізичної терапії, ерготерапії в сучасних освітніх умовах. У публікації використано теоретичний аналіз і узагальнення наукової літератури; абстрагування; системний аналіз; порівняння та зіставлення.
36
Росіхіна, В. "Правові позиції Конституційного Суду України в сфері реалізації права на свободу об"єднання в політичні партії та громадські організації." Вибори та демократія, no. 2/3 (24/25) (2010): 47–55.
Find full text
37
Żak, Waldemar. "Мова ненависті у польському медіа-дискурсі: на прикладі міграційної кризи в Європі у 2015-2016 роках." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 41 (June 26, 2020): 157–67. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.157-167.
Full textAbstract:
Метою цієї статті є відтворення аргументованих стратегій, що з’являються в дискурсі польських ЗМІ щодо міграційної проблеми на прикладі огляду обраних досліджень, між іншим, сайтів соціальних мереж та польських тижневиків, що формують громадську думку, таких як «Polityka», «wSieci», «Do rzeczy» в період з вересня 2015 року по лютий 2016 року. Ми розглядаємо засоби масової інформації як одне із агентств соціалізації, в якому виробляються конкретні предметні позиції. Вони будуються, серед іншого, за посередництвом мови (дискурс). Міграційна криза у 2015-2016 роках у Європі та супутня моральна паніка різко змінили домінуючий імідж біженців серед поляків із стабільно позитивного на явно негативний. Аналіз «ключових моментів» медіа-дискурсу (напади, агресія проти європейців, заяви політиків), за допомогою методу Критичного аналізу дискурсу, надав можливість відтворити явище формування засобами масової інформації соціального страху довкола тематики міграційної кризи та вказати на певну форму його ірраціональності, характерну для моральної паніки.
38
Mykolaiets, Anatolii. "МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН І ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ З ІНСТИТУТАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ." Public Administration and Regional Development, no. 3 (April 11, 2019): 114–27. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.07.
Full textAbstract:
Зазначено, що різноманіття форм діяльності громадських об'єднань створює сприятливі умови для діалогу органів влади і населення, зміцнення соціальної стабільності. Дослідження проблеми дозволяє зробити висновок про позитивну динаміку в діяльності громадських об'єднань. Визначено, що ефективна взаємодія активного громадянського суспільства та сильної держави - найважливіша умова гармонійного розвитку обох. Зрозуміло, ще не всі державні і місцеві органи зацікавлено працюють з громадськими структурами. Розвиненість форм взаємодії органів місцевого самоврядування та громадськості залежить багато в чому не стільки від соціально - економічного становища місцевих утворень, скільки від рівня інституціоналізації і соціальної активності самого неприбуткового сектора. А адже взаємодія між органами влади та іншими інститутами громадянського суспільства - це система, що динамічно розвивається яка складається з наступних субсистем:культурно-ідеологічної субсистеми, яка характеризується активною громадянською позицією; управлінсько-правова субсистема, що представляє собою відмову від ієрархічної системи управління, відкритої до демократичних відносин, встановлення широких горизонтальних зв'язків в системі політичних мереж; економічної субсистеми, яка прагне до відходу від монополізму, націленої на залучення кожного дієздатного людини до участі в справах суспільства.
39
Замрозевич-Шадріна, Світлана. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ У ВІТЧИЗНЯНОМУ І ЗАРУБІЖНОМУ ДОСВІДІ." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, no. 10(104) (December 28, 2020): 347–55. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/347-355.
Full textAbstract:
Метою статті є висвітлення окремих теоретико-прикладних аспектів формування культури здоров’я особистості у вітчизняному й зарубіжному досвіді. Для досягнення визначеної мети було використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз педагогічної, філософської, психологічної літератури, нормативних документів, матеріали періодичних видань із теми дослідження. Актуалізовано необхідність вивчення проблем, пов’язаних із процесом формування культури здоров’я особистості як універсального загальнолюдського концепту. Узагальнено, що формування культури здоров’я є важливою складовою міжгалузевих досліджень і багатогранно представлене в науковому дискурсі. У теоретичній площині, відповідно до поставленої мети, проаналізовано наукові позиції щодо дефініції поняття «культура здоров’я» у вітчизняному й зарубіжному досвіді, схарактеризовано концепції культури здоров’я, змістовно представлені в російській науковій думці. У площині прикладної складової наведено приклади успішних практик міжнародного проєкту «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю» та громадської організації Дитячий фонд «Здоров’я через освіту».
40
Korobanova, O. L. "ОСОБИСТІСНО-РОЛЬОВЕ МОДЕЛЮВАННЯ МОЛОДДЮ АКТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 40(43) (November 17, 2017): 147–56. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).69.
Full textAbstract:
Обґрунтовано й концептуалізовано особистісно-рольове моделювання як явище рольової взаємодії, що полягає у виборі та освоєнні структурно-функціональної “канви” дій та плануванні подальшої взаємодії. Наголошується на значенні саморегуляції особистості та її суб’єктних властивостей в активній соціальній поведінці молоді, в основі якої лежить здатність до особистісно-рольового моделювання соціальних і міжособових ролей, пов’язаних з роллю громадянина. Особистісно-рольове моделювання розглядається як ресурс активізації соціальної поведінки молодих людей, йому відводиться роль психологічного механізму освоєння лояльних та успішних ролей як способів дії в різних ситуаціях соціальної взаємодії. Звертається увага на те, що психологічні технології особистісно-рольового моделювання і практичні емпіричні напрацювання можуть використовуватися в психологічному супроводі і для формування активної соціальної поведінки молодих людей у процесі політичної участі. У разі підходу до громадської активності з позицій моделювання акцент робиться на утворенні внутрішніх особистісних детермінант, що зумовлюють таку поведінку, яка дає змогу переглянути та вдосконалити використовувані досі стимулятори активності молодих людей як членів громадянського суспільства.
41
Грідіна, Наталія. "ВЗАЄМОДІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ З ДЕРЖАВНИМИ ТА ГРОМАДСЬКИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ ЩОДО ПРОТИДІЇ ГЕНДЕРНО ОБУМОВЛЕНОМУ НАСИЛЬСТВУ: ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ Й ПРИНЦИПИ." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, no. 8 (July 13, 2021): 114–21. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.18.
Full textAbstract:
У статті здійснено науковий аналіз позицій учених щодо розуміння терміна «взаємодія» з метою подальшого з’ясування розуміння взаємодії Національної поліції України з державними та громадськими інсти- туціями щодо протидії гендерно обумовленому насильству. Запропоновано під взаємодією Національної поліції України з державними та громадськими інституціями щодо протидії гендерно обумовленому насильству роз- глядати визначену нормативно-правовими актами, узгоджену діяльність уповноважених підрозділів Національ- ної поліції України, які здійснюють заходи щодо протидії гендерно обумовленому насильству й інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, населення, територіальних громад і громадських об’єднань з метою забезпечення протидії гендерно обумовленому насильству. Принципи взаємодії Національної поліції України з державними та громадськими інституціями щодо протидії гендерно обумовленому насильству запропо- новано розподілити на дві групи – загальні принципи (ті, які стосуються діяльності Національної поліції України й інших органів державної влади), і спеціальні (принципи, на яких має ґрунтуватися діяльність суб’єктів, безпо- середньо спрямована на запобігання та протидію гендерно обумовленому насильству).
42
Vasiutynskyi, Vadym. "Український ціннісний контекст визначення винуватців корупції." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 47–61. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-64.
Full textAbstract:
Актуальність. Психологічні дослідження корупції зосереджуються на її особистісних та міжособових аспектах. Менше досліджено ціннісну природу корупції як суспільного явища. Завданням психології має бути встановлення відповідних соціально-психологічних залежностей.
Мета дослідження полягає у висвітленні та інтерпретації результатів широкомасштабного психосемантичного вивчення ціннісних аспектів пошуку винуватців корупції.
Методологія. Дослідження проведено в межах психосемантичного моніторингу масової політичної свідомості. За методом «лице-в-лице» опитано 1199 респондентів за всеукраїнською вибіркою (за винятком окупованих Криму та частини Донбасу). Запитання про ймовірних винуватців корупції було корельовано з 52 висловами з приводу різних обставин громадсько-політичного та особистого життя респондентів. Застосовано факторний та порівняльний аналіз.
Результати. Респонденти, які обстоюють проукраїнські цінності, активніше звинувачували громадян України, ніж владу Зеленського або владу Порошенка. Навпаки, проросійські особи більш схильні покладати провину на владу Порошенка, ніж на владу Зеленського або громадян України. Вони також винуватили колишні українські влади або уникали відповідати про винуватців.
Реформаторськи налаштовані респонденти сильніше звинувачували громадян України, ніж владу Зеленського або владу Порошенка. Натомість ті, хто перебуває на антиреформаторських позиціях, приписували більшу провину всім українським владам, ніж громадянам України.
Носії протестних настроїв виразніше наділяли провиною владу Зеленського, ніж громадян України.
Інтернальні респонденти активніше звинувачували владу Порошенка, ніж владу Зеленського або громадян України. Звинувачення з боку екстернальних осіб мали обернений порядок.
Висновки. Ціннісний контекст пошуку винуватців корупції в Україні зумовлено поділом за проукраїнськими і проросійськими цінностями, реформаторськими і антиреформаторськими поставами, рівнем протестних настроїв, локусом контролю поведінки. Прихильність респондентів до певних світоглядних цінностей зумовлює спрямування їхніх оцінок суб’єктів громадсько-політичного життя. Істотним чинником таких оцінок є владно-олігархічний контекст. Простежуються намагання респондентів, що мають вигляд захисних самовиправдань, протиставити себе та загалом пересічних громадян іншим суб’єктам імовірної корупції.
Перспективи досліджень можуть полягати у визначенні причин надмірного зосередження громадян на ціннісних упередженнях та розробці засобів спонукання їх до більш конструктивних способів розв’язання проблем корупції.
43
Козаков, Володимир, and Михайло Піддубний. "АРХЕТИПОВИЙ АНАЛІЗ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ І ПАТРІОТИЗМУ МОЛОДІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: НА ПРИКЛАДІ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ “ПЛАСТ”." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 214–26. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-214-226.
Full textAbstract:
Проаналізовано архетиповий аналіз національної самосвідомо- сті та патріотизму молоді в сучасні Україні. Розкрито сутність поняття “на- ціональна самосвідомість”, яка визначається як цілісна саморефлексія нації (всебічне розуміння нацією свого історично-цивілізаційного покликання). Національна самосвідомість виступає могутнім засобом її історичного посту- пу, повноцінного функціонування у світовій спільноті, спонукає колективну людську волю до активної життєвої позиції, мобілізації всіх наявних і прихо- ваних життєвих ресурсів народу.
Актуальність національно-патріотичного виховання громадян, особли- во молоді, зумовлюється процесом консолідації та розвитку українського суспільства, сучасними викликами, що стоять перед Україною і вимагають подальшого вдосконалення системи національно-патріотичного виховання, оптимізації державної політики у зазначеній сфері.
Особливе місце у національно-патріотичному вихованні молоді займає молодіжна організація “Пласт”. Це національна скаутська організація Укра- їни, яка є неполітичною і позаконфесійною молодіжною організацією. Мета “Пласту” — сприяти всебічному, патріотичному вихованню та самовихован- ню української молоді на свідомих, відповідальних і повновартісних грома- дян місцевої, національної та світової спільнот, провідників суспільства на ідейних засадах “Пласту” та на засадах християнської моралі.
Одним з головних завдань сучасного пластунського руху є розвиток людського потенціалу, виховання креативного, мислячого покоління нової формації, нових лідерів, реформаторів та державотворців. В основу систе- ми національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку україн- ської державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства й нації загалом. Форми й методи виховання ґрунтуються на архетипах українських народних традицій, кращих надбаннях національної та світової педагогіки та психології.
44
Sahuychenko, V. V. "Плюралізація і децентралізація форм шкільної освіти: позірне само розчинення чи досвід самоорганізації." Grani 19, no. 1 (December 26, 2015): 80–83. http://dx.doi.org/10.15421/1716014.
Full textAbstract:
У статті досліджуються проблеми децентралізації і плюралізації шкільної освіти, що є постійною темою для освітнього дискурсу останні 2530 років, але повною мірою ще не вирішені і сьогодні. Становлення децентралізації школи дебатується з часів Першого з’їзду педагогічних працівників, коли тільки почали піднімати тему автономії загальноосвітніх навчальних закладів, становлення громадських та піклувальних рад. Тому заслуговує на увагу досвід децентралізації шкільної освіти у Польщі, де вдалося на практиці реалізувати децентралізацію шкільної освіти. Підкреслено, що з позиції тільки фінансів, зміни парадигми управління, оптимізації шкільної мережі неможливо реалізувати у кожному навчальному закладі плюралізацію і децентралізацію шкільної освіти. Досліджено європейський та вітчизняний досвід плюралізації та децентралізації шкільної освіти. Запропоновано філософський підхід до вирішення цих складних аспектів реформування української освіти, з’ясувавши, чим є плюралізація і децентралізація: позірним саморозчиненням чи досвідом самоорганізації, коли є право на свободу вибору, самостійність. І як бути з відповідальністю за якість дій, що повинні привести до якісної освіти. Ці складні питання залишаються відкритими і сьогодні, потребують подальшого дослідження у площині філософії освіти.
45
Aksonova, V. I. "А. Макаренко і З. Фрейд: спроба герменевтичного аналізу віртуальної взаємодії видатних європейських гуманістів." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 12 (March 10, 2018): 18–23. http://dx.doi.org/10.15421/1717159.
Full textAbstract:
Авторитет в освітньому просторі поступово втілювали український педагог Антон Макаренко і Зігмунд Фрейд, професор невропатології (Австрія). Вони критикують появу «бунту мас» у теорії психосексуального та гуманістичного розвитку індивіда, обумовлють його участь у духовно-історичних подіях. Засновники власної версії філософського піднесення не сприймали появу у європейському житті режимів тоталітаризму і войовничого націоналізму влади чи її ксенофобські прояви, діяли як європейські носії статусу демократичного патріотизму і гуманізму. Мета діяльності європейських мислителів у тому, щоб виявити прихильність українського соціуму до філософського впливу на «маленьку людину». А. С. Макаренко бере символ Дон Кіхота, що є показником духовної ролі козакофілів-новаторів на рубежі XІX-ХХ століття, зокрема цей символ пов’язує «донкіхотство» з відновленням громадської поваги до героїчних традиціїй Запорозької Січі.Значну увагу А. Макаренко і З. Фрейд приділяли також питанню, як за різних обставин діє носій патріотичної соціокультурної діяльності, що презентує глибинне єство − ідеальний тип, щоб розповісти про його суб’єктивну позицію, тобто про українця-патріота, малороса націонал-нігіліста, або хохла націонал-прагматика, залишаючись об’єктивним спостерігачем як дослідник-гуманітарій.
46
Татаренко, Г. В., І. В. Татаренко, and Ю. О. Попова. "ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ХУЛІГАНСТВА: ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОЗНАК." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (42) (January 27, 2022): 168–75. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-168-175.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню ознак об’єктивної сторони кримінального правопорушення, пе-редбаченого ст. 296 КК України. На основі аналізу законодавства та доктринальних напрацювань,сформульовано змістовні елементи визначення «громадського порядку» як об’єкта кримінально-правової охорони. З використанням цього тлумачення, було аргументовано принципову можливістьвчинення хуліганства як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Автори приділили увагу ознаці «гру-бості» порушення громадського порядку при вчиненні хуліганства: з огляду на відсутність легальноговизначення, було проаналізовано позиції представників наукової спільноти стосовно тлумачення цьогоелементу об’єктивної сторони хуліганства. В результаті зроблено висновок, що за чинного законодав-ства засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК України, єпорушенням принципу верховенства права, адже особа не має можливості передбачити юридичнінаслідки свого діяння, позаяк не здатна оцінити, чи є вчинюване нею порушення громадського порядкугрубим. Ознаки «виняткового цинізму» та «особливої зухвалості» розглянуто в контексті практикиВерховного суду із застосуванням різних методів тлумачення норм права.Ключові слова: хуліганство, об’єктивна сторона, громадський порядок, особлива зухвалість, винятковий цинізм, опір представникові влади, опір представникові громадськості.
47
Grigorov, George. "Використання засобів масової інформації як інструментів освітнього процесу через навички критичного мислення." Grani 24, no. 4 (August 18, 2021): 83–90. http://dx.doi.org/10.15421/172142.
Full textAbstract:
Стрімкий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій надає доступ сучасного суспільства до найрізноманітніших джерел інформації, які дають можливість споживати більшу кількість, ідей, пропозицій, посилань і рішень, що лунають з боку засобів масової інформації, соціальних мереж, блогерів, лідерів громадських думок.
Якщо ви звертаєтеся до засобів масової інформації, одне з питань, яке стоїть на порядку денному і мотивує їх вивчення з точки зору освіти - це їхня здатність домінувати і маніпулювати думкою користувачів. Сьогодні, як ніколи раніше, необхідно увійти в світ комунікацій з критичної позиції, яка включає в себе рефлексію і скептицизм.
Аналіз процесів в освітньому просторі показує, що з появою і розвитком мас-медіа виникає життєва необхідність їх використання у навчанні дітей та дорослих. Тому ми вважаємо, що необхідно провести серйозне, складне, послідовне і раціональне обговорення проблеми критичного споживання інформації.
Наше теоретичне дослідження спрямоване на аналіз ролі засобів масової інформації як інструменту навчання та виховної діяльності, а також, значення навичок критичного мислення для використання різних джерел інформації в рамках освітнього простору.
Вчителям і учням потрібні орієнтири - практичні, відображені і сформульовані навколо процесів побудови освітньої діяльності. Однією з ключових функцій школи в кінці століття повинна стати допомога учням усвідомлювати роль засобів масової інформації в їх власному соціальному житті; їх знайомство з технічними і символічними механізмами, за допомогою яких засоби масової інформації спокушають глядача; пропаганда адекватних ціннісних критеріїв, які вчать учнів бачити і обирати продукти більш високої культурної якості.
Для формування сучасної соціально компетентної особистості з високим рівнем культури та громадянської відповідальності потрібно об’єднання зусиль не тільки професійних педагогів, а й спеціалістів мас-медіа, громадських організацій, батьків і, звичайно, самих учнів.
48
Kiianka, Iryna. "ІДЕЇ КОНСЕНСУСУ Й КОМПРОМІСУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ: ПРИКЛАД ДЛЯ УКРАЇНИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 23–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-23-33.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано ідеологічну платформу європейської політики, в основу якої покладено такі цінності, як консенсус, компроміс, толерантність. Ураховуючи позитивний європейський досвід публічного управління, беремо до уваги базові цінності для української політики. Розглянуто особливості реалізації європейських цінностей у контексті демократизації українського суспільства. Європейські цінності проаналізовано як систему нових можливостей для сталого розвитку українського суспільства. Ураховано освітні зміни (прозорість та публічність влади, розвиток громадських ЗМІ й ін.). Розглянуто сутність політичних вимог щодо встановлення консенсусу для легітимації транзитивних політичних режимів. З’ясовано результативність політичного консенсусу в умовах масштабних політичних криз. Визначено значення етапів досягнення політичного консенсусу для нових демократій, до яких належить і сучасна Україна. Установлено зміст політичного консенсусу та його предмет, діяльність суб’єктів та об’єктів політичного консенсусу, які вступають між собою у взаємодію. Охарактеризовано також рівень загальної політико-правової культури консенсусних відносин, яка складається в кожному трансформаційному суспільстві. Виявлено особливості співвідношення політико-інституційного забезпечення політичного компромісу й політичного консенсусу, оскільки консенсус передбачає погодження всіх і вироблення спільної позиції. А тут про спільність говорити зарано, тому що сам механізм опрацювання цих рішень передбачає відмову від конфліктних питань.
49
Гезь, П. О. "УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОСНОВИ ПРОТИДІЇ ПРАВОПОРУШЕННЯМ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПОШУК ПЕРСПЕКТИВ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 116–22. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.14.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що державна реєстрація як інститут головним чином спрямована на громадян. Це зумовлено тим, що відповідно до статті 3 Конституції України, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Втім, належне забезпечення прав і свобод людини потребує не лише ефективної діяльності відповідних державних органів. Для процедур державної реєстрації не менш важливою є сучасна нормативна основа, завдяки якій створюється основа для удосконалення практичної складової такої діяльності. Про актуальність теми дослідження свідчать численні матеріали у засобах масової інформації про порушення прав фізичних та юридичних осіб, внаслідок недоліків процедур реєстрації. У статті здійснено аналіз сучасного стану нормативно-правової основи протидії правопорушенням у сфері державної реєстрації в Україні та визначено перспективи її удосконалення. Звернуто увагу на повноту та ефективність правового регулювання процедури державної реєстрації прав на нерухоме майно. Визначено позиції щодо удосконалення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи. Розглянуто як наукові позиції, так і законодавчі новації у цій сфері. Наголошено на пріоритеті превентивних заходів та комплексному характері законодавчих ініціатив. Підтримано ідею про концептуальний підхід у оптимізації процедур державної реєстрації. Зроблено висновок про урахування моментів, що мають знайти законодавче закріплення, зокрема: 1) технічне запровадження двофакторної біометричної ідентифікації особи; 2) оформлення всіх рішень уповноваженого органу правління юридичної особи на нотаріальних бланках з використанням QR-кодів; 3) використання на всіх документах, що подаються для проведення державної реєстрації спеціальних QR-кодів; 4) розробка єдиної електронної бази даних для обміну документами між нотаріусами, судами та органами державної влади; 5) обрання головою та секретарем загальних зборів юридичної особи лише тих осіб, які є її засновниками (учасниками); 6) використання на судових рішеннях QR-кодів для отримання інформації без шифрування особистих даних
50
Пряміцин, В. Ю., and С. В. Ланкін. "ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ У НЕОФОРМЛЕНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИНАХ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 84–88. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).400.
Full textAbstract:
У статті досліджується захист права на працю та проблема незадекларованих трудових відносин із по-зиції органів державної влади та суду, також позиція роботодавців і працівників у їх взаємовідносинах і чин-ники цього правопорушення.
Оскільки сучасний стан дотримання трудового законодавства роботодавцями в Україні є низьким, вивчення проблеми незадекларованої праці потребує всебічного вивчення для винайдення шляхів для захи-сту трудових відносин працівника від експлуатації та зловживання на усіх етапах правовідносин із робото-давцем.
Також особливо варто виділити необхідність рефор-мування державних органів із питань захисту трудових прав працівників задля підвищення їх ефективності та реального притягнення роботодавців правопорушни-ків до юридичної відповідальності в найбільш корот-кі строки з дня виявлення порушення трудових прав на підприємстві.
Необхідною мірою задля усунення порушень трудо-вих прав громадян України є прийняття законодавчим органом влади нового зводу законів про працю, який зміг би оновити та врегулювати новітні трудові від-носини між працівником і роботодавцем із можливіс-тю включення в нього більшою мірою диспозитивних норм, тобто регулювання трудових відносин на влас-ний розсуд з імперативними нормами з приводу тру-дових гарантій працівника та встановлення суттєвої матеріальної відповідальності за порушення основних положень трудового законодавства.
Загалом для встановлення ефективного правового режиму у сучасному трудовому секторі України держа-ва потребує великої державної реформи з залученням усіх гілок влади та сприянням зацікавлених працюю-чих громадян, профспілок, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.