Academic literature on the topic 'Готовність споживача'

Довготривалих і партнерських відносин підприємства зі споживачами можна досягти за допомогою формування та підтримання лояльності клієнтів. Проведене дослідження дозволило інтерпретувати основні теоретичні засади поняття «лояльність», визначити основні види лояльності та характерні риси лояльного споживача. Лояльність класифікують за різними видами, основними з яких є поведінкова (трансакційна) й емоційна (перцепційна). Критеріями оцінки поведінкової (трансакційної) лояльності споживача, окрім повторної купівлі, може бути частота здійснення купівлі, час здійснення останньої трансакції, повний період співпраці споживача з підприємством, обсяг усіх здійснених споживачем купівель, кількість асортиментних позицій у разовій купівлі, середня сума кожної з купівель. Критеріями оцінки емоційної (перцепційної) лояльності, окрім нечутливості споживачів до дій конкурентів, можна назвати також їхнє ставлення до бренду підприємства, популярність програми лояльності підприємства, готовність порадити бренд підприємство своїм друзям, іншим споживачам, намір здійснити повторні купівлі. Лояльність найкраще розкривається у сукупності трьох основних елементів: довіра, прихильність до цінностей і довготермінові відносини. Лояльний споживач повинен володіти такими характеристиками: здійснювати багаторазові повторні купівлі; купувати різні асортиментні позиції підприємства; заохочувати інших споживачів купувати продукцію підприємства; не реагувати на дії конкурентів, в тому числі на дуже привабливі пропозиції; засвідчувати позитивне ставлення до підприємства його товарів; співпрацювати з підприємством тривалий період часу; рекомендувати своєму оточенню користуватись товарами, послугами даного підприємства, тобто добровільно стати агітаторами, «адвокатами» або «партнерами» компанії. Проаналізувавши використання програм лояльності на споживчих і промислових ринках, було охарактеризовано досвід впровадження програм для покупців товарів зі специфічними характеристиками, до яких слід віднести первинну нерухомість. За останні роки вітчизняний ринок нерухомості зазнав тотального зниження продажу і будівництва через військові, політичні, економічні, фінансові та соціальні чинники. Практично в усіх сегментах житлової нерухомості зменшився обсяг продажу, за винятком житла економ-класу, який користувався зменшеним, проте стабільним попитом, його купівля стала одним з найкращих способів зберегти заощадження в умовах економічної нестабільності. Ринок первинної нерухомості Львівської області та м. Львова зокрема розвивається з урахуванням притаманних регіону чинників, а саме: збільшення об’єктів житлового будівництва, кількості забудовників, збільшення попиту на житло з боку платоспроможного переселеного населення з окупованих територій, збільшення вкладень заощаджень для убезпечення коштів від коливань валютних курсів, динамічне зростання обсягу виконаних будівельних робіт за усіма видами будівельної продукції. На регіональному ринку працюють понад 60 будівельних компаній (забудовники, інвестори, компанії з продажу житла), які займаються зведенням житлової нерухомості з нульового циклу. В умовах жорсткої конкуренції більшість компаній практикують використання маркетингового інструментарію та зокрема програм лояльності, які при детальному аналізі являють собою заходи стимулювання. ТОВ «ЖБК «Ваш дім» має великий досвід роботи на регіональному ринку первинної нерухомості та тривалий час практикує інноваційні програми лояльності клієнтів, які вже стали покупцями житлової нерухомості. Акцент на роботі з клієнтами, ймовірність здійснення якими повторної купівлі складає не більше 5%, забезпечує їх лояльність, яка проявляється у потужному рекламуванні покупцями компанії та її продуктів. Ключовим аспектом програм лояльності для покупців нерухомості ТОВ «ЖБК «Ваш дім» стало їх продовження для власників і мешканців збудованих компанією квартир. Подано процес формування, підтримання і підвищення лояльності покупців первинної нерухомості у ТОВ «ЖБК «Ваш дім». Запропоновано систему показників оцінки ефективності лояльності покупців нерухомості з урахуванням необхідності підвищення їх перцепційної лояльності.

Зростання попиту на відпочинок у лісах Карпат ставить перед менеджерами лісового господарства нові виклики, пов'язані з необхідністю формування рекреаційно привабливих лісів. В Європі останніми десятиліттями проведено чимало досліджень щодо суспільного сприйняття рекреаційних лісів, уподобань щодо їхніх характеристик. В Україні таке здійснюють дослідження, однак у них ліси розглядали як узагальнене поняття. Для дослідження вподобань щодо характеристик рекреаційних лісів застосовано один із методів дослідження висловлених переваг – метод експерименту з вибором, теоретичним підґрунтям якого слугують імовірнісна теорія максимізації корисності Д. Макфаддена і "характеристична" теорія поведінки споживача, які сформулювів К. Ланкастером. Моделювання дискретного вибору рекреантом характеристик лісу для відпочинку виконано з використанням багатофакторних регресійних моделей – логіт і пробіт моделей – методом найбільшої правдоподібності з використанням програмного забезпечення BIOGEME 1.8. За результатами аналізу даних з'ясовано, що населення Львівської обл. віддає перевагу мішаним різновіковим лісам, у рекреаційних зонах яких є інформаційно-освітні стенди. Оцінки коефіцієнтів регресії для цих характеристик в обох моделях статистично значущі, додатні і мають найвищі значення. Разом із тим, респонденти не схильні відвідувати ліс, який розташований далеко від місця їх проживання, та ліс, в якому є відмерла деревина. Визначено граничну готовність платити і готовність подолати відстань для відвідування лісу, який відповідає уподобанням респондентів. Обґрунтовано необхідність інтеграції отриманих результатів дослідження у практику прийняття управлінських рішень для зменшення сировинного та розширення рекреаційного використання лісів, відтак формування рекреаційно привабливих лісових ландшафтів і стійких до зміни клімату та антропогенних навантажень деревостанів.

У статті розглянуто вплив емоційного інтелекту на ефективність виконання професійних функцій, наведено взаємозв’язок між вмінням працівника керувати емоційним інтелектом та результатом його праці. Визначено суб’єктивні та об’єктивні показники, які впливають на зародження різних типів емоцій. Наведено класифікацію зовнішніх та внутрішніх структуроутворюючих чинників емоційного інтелекту працівника. Розглянуто суб’єктивні та об’єктивні складові емоційного стану індивідуума, які формують реак-цію на стрес-фактори і рівень зрозумілості подразника. Визначено основні показники сталої поведінки працівників підприємства та її впливу на функціональну ефективність виконуваних обов’язків. Доведено, що вміння працівника керувати емоційним інтелектом впливає на результативність його праці та можливість кар’єрного росту чи ротації в організації. Наведено загальнонаціональний показник України у всесвітньому рейтингу щастя як базовий при формуванні емоційного фону населення. Доведено, що відсутність у моделі розвитку персоналу заходів, які дозволяють управляти емоційним станом працівника, може призвести до ряду негативних наслідків, які наведені у статті. Визначено, що професійний розвиток персоналу потрібно пла-нувати з врахуванням профільних та особистісних компетенцій. Сформовано модель професійного розвитку персоналу з врахуванням суб’єктивних (локально орієнтованих) компетенцій. Окреслено взаємозв’язок між ключовими факторами успіху та професіоналізмом кадрового складу через призму емоційної грамотності. Доведено, що емоційний стан працівників підприємств невиробничої сфери визначає стан купівельної поведінки та готовність споживача до товарообміну.

Розроблено оригінальну концептуальну модель соціально-психологічного супроводу постраждалих від воєнних дій. Супровід визначено як спеціально організовану діяльність, що забезпечує відновлення психологічного здоров’я та конструктивні особистісні трансформації. Розглянуто взаємозв’язок компонентів горизонтальної моделі соціально-психологічного супроводу: 1) реципієнта, споживача; 2) агента, тобто спеціаліста, групи, спільноти; 3) життєвої ситуації, що сприяє чи заважає взаємодії реципієнта і агента. Динамічну, вертикальну модель супроводу побудовано з урахуванням таких компонентів: діагностико-цільового, операційно-інструментального, спільнотно-комунікативного та оцінково-корекційного. Визначено функції компонентів: діагностико-цільового (оцінювання характеру травми, стану психологічного здоров’я реципієнта, ресурсів відновлення); операційно-інструментального (апробація інструментів, способів, стратегій супроводу); спільнотно-комунікативного (залучення реальних і віртуальних мереж, груп самодопомоги); оцінково-корекційного (моніторинг ефективності супроводу, коригування процедури, внесення змін до організації). З’ясовано інструменти супроводу: 1) комунікативні практики покращення взаємодії агента і реципієнта; 2) мультидисциплінарні заходи, що забезпечують готовність спільнот до надання підтримки, залучення реципієнта до спільнотного життя; 3) фасилітація само- і взаємодопомоги. Проаналізовано дієвість стратегій супроводу: переінтерпретації життєвих випробувань, апробації нових практик взаємодії, подолання відчуження, розвитку толерантності до невизначеності. Засвідчено показники ефективності супроводу: 1) формування психологічної готовності до конструктивної взаємодії, 2) ступінь задоволеності якістю підтримки, 3) зростання рівня психологічного благополуччя реципієнтів, 4) професійна підготовка агентів супроводу та профілактика вигорання, 5) зростання популярності супроводження, 6) координація роботи міждисциплінарних команд, 7) здатність спільноти самостійно забезпечувати супроводжувальну взаємодію після завершення розробленої спеціалістами програми.

Актуальність теми дослідження. Володіння інформацією про особливості споживчої поведінки є необхідною запорукою успіху діяльності на ринку туристичних послуг. Постановка проблеми. В практиці туристичного бізнесу частою є проблема, коли з двох аналогічних за своїми характеристиками туристичних пропозицій одна користується успіхом у споживачів, а інша – ні. Очевидно, необхідно враховувати певні соціально-психологічні фактори, які впливають на поведінку споживачів, зокрема, модні тенденції. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема взаємодії моди та туризму є складною і комплексною. Вона носить міждисциплінарний характер. Тому, незважаючи на заклики дослідників до її вивчення [1], досліджень з даної тематики не так багато. Найбільш вагомими можна назвати праці А. Алєксандрової [1] та М. Отнюкової [2]. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Нас приваблюють проблеми практичного застосування знань про споживчу поведінку, яка формується під впливом модних віянь. Постановка завдання. Як взаємодіють мода і туризм, чи можна масовий інтерес до певних видів туризму та дестинацій називати модою, яким чином можна впливати на формування модних тенденцій для збільшення продажів власного продукту. Виклад основного матеріалу. У статті обґрунтовано відмінність проявів моди у туризмі та інших сферах людської діяльності. Розглянуто властивості моди стосовно сфери туризму. Проілюстровано, що на модний вибір брак певних ресурсів на території призначення може не впливати. Адаптовано стосовно туризму механізм здійснення модного вибору. Висновки. Знання особливостей механізму прийняття рішення споживачем під час модного вибору може допомагати впливати на його поведінку під час просування та реалізації турів. Прагнучи впровадити нові тренди на ринок туристичних послуг, необхідно оцінити готовність соціуму сприймати нововведення у пропозиції

У статті обґрунтовано актуальність проблеми формування позитивного іміджу закладу дошкільної освіти, розкрито зміст та структуру іміджу закладу дошкільної освіти, визначено шляхи його формування. Імідж закладу дошкільної освіти складається із уявлень про якість освітніх послуг, взаємин між вихователями, вихованцями та їхніми батьками, кадрового потенціалу та стану матеріальної бази. Широкий спектр закладів дошкільної освіти дозволяє батькам обирати той заклад, який, на їх думку, є найкращий. Це, в свою чергу, створює атмосферу конкуренції і саме конкурентноспроможність, забезпечує розвиток сучасного закладу дошкільної освіти. Дослідження проблеми формування позитивного іміджу закладів дошкільної освіти дозволило визначити складові компоненти позитивного іміджу: імідж послуги, імідж споживачів освітніх послуг, імідж керівника, внутрішній імідж закладу дошкільної освіти, імідж персоналу, візуальний імідж, соціальний імідж, бізнес-імідж. Представлено зміст навчальної дисципліни «Імідж дошкільного закладу» як складника підготовки магістрів спеціальності 012 «Дошкільна освіта» до забезпечення якості освітнього процесу в закладі дошкільної освіти, мета якої сформувати іміджеву компетентність у здобувачів другого ступеня вищої освіти, озброїти їх системою наукових понять, категорій іміджелогії, сформувати практичні навички у створенні позитивного іміджу закладу дошкільної освіти. З’ясовано, викладання навчальної дисципліни «Імідж закладу дошкільної освіти» уможливлює ефективність формування готовності магістрів дошкільної освіти до формування позитивного іміджу сучасного закладу дошкільної освіти в освітньому просторі та їх іміджову підготовку.

Авторами акцентовано увагу на проблемі низького рівня суспільної відповідальності та недовіри аудиторії до медіа, зокрема електронних, як загальнонаціональних, так і регіональних телерадіоорганізацій. Політика органів публічної влади на різних рівнях має бути спрямована на задоволення потреб усіх споживачів інформації через відповідальне ставлення та максимальне врахування їх інтересів без жодних утисків або приниження. У статті розкрито механізми саморегулювання: нормативно-правовий, інституційний, фінансовий. Дотримання демократичних принципів у роботі медіа, готовність до впровадження та ефективного використання механізмів саморегулювання є важливими факторами розвитку незалежності засобів масової інформації, тому дана тематика є об’єктом дослідження багатьох учених і практиків у всьому світі. Саморегулювання спрямоване на збалансування прав і відповідальності професійного медійного співтовариства. Незалежні засоби масової інформації беруть на себе частку відповідальності за якість суспільного дискурсу в країні при збереженні редакційної самостійності під час його формування. З метою отримання даних щодо якості, достовірності й об’єктивності наданої інформації, а також рівня довіри до медіа на постійній основі проводяться соціологічні опитування, анкетування та інші інструменти. Отримані емпіричні данні враховуються при розробці й прийняті відповідних управлінських рішень. У статті узагальнено досвід Австрії, Італії, Німеччини, Словаччини, Угорщини з впровадження механізмів саморегулювання, що дозволяє підвищити рівень суспільної відповідальності із дотриманням етичних норм і сформулювати конкретні наукові висновки та пропозиції. Наявна ситуація з недостатньої поінформованості в медійній галузі щодо ефективних механізмів саморегулювання, діалогу та солідарності при забезпеченні захисту особистих і суспільних інтересів, політичним тиском на засоби масової інформації, фінансовою залежністю від політичних еліт створює низку проблем, вирішення яких потребує формування й розвитку ефективних механізмів саморегулювання, що призведе до підвищення суспільної відповідальності професійної діяльності телерадіоорганізацій.

Мета статті – узагальнення досвіду окремих європейських держав у сфері здійснення публічно-сервісної діяльності органами державної влади, з’ясування можливості його використання в Україні. У статті, на основі аналізу наукових поглядів учених, узагальнено закордонний досвід у сфері здійснення публічно-сервісної діяльності органами державної влади, визначено можливості його використання в Україні. Обґрунтовано необхідність підвищення уваги законодавця до професійної підготовки державних службовців, зокрема зазначено, що варто посилити їхню психологічну готовність до здійснення відповідної діяльності. Наголошено на важливості суттєвого покращення матеріально-технічного забезпечення публічних адміністрацій. Визначено, що в Польщі формування єдиної централізованої системи надання публічних послуг населенню пов’язане з адміністративно-територіальною реформою, яка проводилася у країні у 2000-х роках, відповідно до якої організацію надання публічних послуг було покладено на органи територіального самоврядування. Територіальне самоврядування є важливою частиною публічної адміністрації в Республіці Польща. З’ясовано, що в Польщі також реалізовано ідею єдиного офісу для громадян – WOM, так було заплановано в усіх районах Варшави для забезпечення мешканцям міста належної якості послуг та прискорення адміністративних процедур. Зазначені відділи створено як установи, де кожен мешканець Варшави має можливість легко вирішити свої справи в офіційній сфері, зокрема питання обміну ID-карток, реєстрації транспортного засобу, отримання ліцензії тощо. Наголошено, що аналіз естонського досвіду дозволяє говорити про низку корисних результатів надання адміністративних послуг в електронному вигляді. Сюди передусім можна віднести вільний доступ споживачів до послуг у будь-який час із будь-якого місця, де є доступ до Інтернету. Зроблено висновок, що особливо актуальна для України безпека електронного документообігу, зведення до мінімуму технічних помилок, створення умов для більшої прозорості та зменшення корупціогенної складової частини під час надання адміністративних послуг. У свою чергу, це дозволяє створити позитивний імідж органів публічного управління та налагодити їх взаємодію із широкою громадськістю.