To see the other types of publications on this topic, follow the link: Господарські засоби.
Journal articles on the topic 'Господарські засоби'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Господарські засоби.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Віхров, О. "Оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції як засоби забезпечення виконання організаційно-господарських зобов"язань." Право України, no. 8 (2009): 99–105.
Find full text
2
КОВАЛЬ, ІРИНА, and ЮЛІЯ ПАВЛЮЧЕНКО. "Охоронна функція господарського права." Право України, no. 2019/08 (2019): 15. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-015.
Full textAbstract:
Завдання держави щодо належного упорядкування та ефективного розвитку господарських відносин обумовлює потребу в існуванні сукупності правових норм, здатних врегулювати зазначені відносини, які утворюють галузь господарського права. При цьому процеси інноваційних перетворень у суспільному виробництві призводять до ускладнення і зміни господарських зв’язків, що відображається на меті правового регулювання господарських відносин задля забезпечення більш високого рівня їх розвитку. З урахуванням цього існує потреба у переосмисленні змісту функцій господарського права, зокрема охоронної функції. Мета статті полягає у розкритті змісту й особливостей реалізації охоронної функції господарського права. У процесі дослідження проаналізовано наукові погляди щодо функцій права, їх особливостей, видів функцій права та значення. Крім того, зроблено висновок про взаємообумовленість і взаємозв’язок мети та функцій господарського права у вирішенні завдання щодо утвердження і зміцнення суспільного господарського порядку в економічній системі. Доводиться, що тлумачення охоронної функції господарського права переважно в контексті захисту порушених прав суб’єктів господарської діяльності призводить до звуженого розуміння цього напряму впливу господарсько-правових норм. З урахуванням того, що господарські відносини становлять результат тісного перетинання та взаємодії приватних і публічних інтересів учасників відносин у сфері господарювання, обстоюється думка, що саме цим визначається зміст охоронної функції господарського права та її призначення максимально забезпечити належне дотримання, виконання, використання, застосування відповідних правових норм. Обґрунтовується, що для ефективної охорони господарських відносин і забезпечення правопорядку в економіці охоронні господарсько-правові норми мають регламентувати: 1) заходи й умови попередження господарських правопорушень; 2) підстави, форми і способи захисту прав учасників відносин у сфері господарювання; 3) підстави, заходи і порядок застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Для розкриття особливостей реалізації охоронної функції господарського права охарактеризовано заходи попередження господарських правопорушень (превентивну (попереджувальну) складову), захист прав та законних інте ресів учасників відносин у сфері господарювання (центральну складову) та засто сування господарсько-правової відповідальності як складові охоронної функції господарського права. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що охоронна функція господарського права становить вплив господарсько-правових норм на відносини у сфері господарювання, який здійснюється через диспозитивні й імперативні засоби правового регулювання, які забезпечують впорядкування господарських відносин на основі поєднання індивідуального підприємницького (майнового) інтересу з загальносуспільними і державними потребами.
3
ДЖАБРАІЛОВ, РУСЛАН, and ВЕСТА МАЛОЛІТНЕВА. "Публічні закупівлі як засіб державного регулювання господарської діяльності та реалізації цілей сталого розвитку." Право України, no. 2019/08 (2019): 47. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-047.
Full textAbstract:
Для виконання визначених законом функцій держава щорічно закуповує необхідні товари, роботи та послуги. Обсяги таких закупівель є значними, що дає державі широкі можливості впливати на економіку, особливо у тих галузях, де вона є домінуючим споживачем. Таким чином, публічні закупівлі можуть бути не лише у ролі закупівельного процесу, а й засобу державного регулювання господарської діяльності. Утім, в Україні нині відсутній науково обґрунтований підхід до визначення потенціалу публічних закупівель як комплексного засобу державного регулювання господарської діяльності, а отже, немає й оцінки потенційного впливу закупівель на економічний розвиток країни. Метою статті є запровадження наукового підходу до публічних закупівель як до засобу державного регулювання господарської діяльності, який полягає у тому, що вони стають таким засобом за наявності відповідних підстав; дослідження особливостей публічних закупівель як засобу державного регулювання господарської діяльності, зокрема характеру його впливу на діяльність учасників, який у деяких випадках виходить за межі лише непрямого засобу державного регулювання, що має важливе теоретичне та практичне значення. Встановлено, що основною метою регулювання публічних закупівель є забезпечення економічної ефективності, тобто досягнення найкращого результату за наявних ресурсів, що передбачає співвідношення ціни та якості. При цьому наголошено, що держава є особливим покупцем, враховуючи необхідність захисту публічних інтересів, внаслідок чого до закупівель інтегруються додаткові “горизонтальні” цілі за різними напрямами державної політики. Доведено, що у разі інтеграції таких цілей до функціональної мети, публічні закупівлі виступають самостійним засобом державного регулювання господарської діяльності, який слід віднести до непрямого засобу. При цьому у статті проведено детальний аналіз випадків, коли публічні закупівлі за характером впливу на господарську діяльність учасників, особливо у сферах, де держава як споживач має вирішальний вплив, можуть наближатися до прямих засобів державного регулювання. Доведено теоретичну та практичну важливість розмежування публічних закупівель як непрямого засобу державного регулювання господарської діяльності, та засобу, який наближається до прямого, особливо під час здійснення міжнародних закупівель.
4
Ніколенко, М. О. "ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ПРИРОДА КОРПОРАТИВНОГО ДОГОВОРУЯК ЗАСОБУ РЕГУЛЮВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 75–79. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).438.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано господарсько-правову приро-ду корпоративних договорів на фоні господарсько-ци-вілістичної дискусії про визначення такого договору як цивільного чи господарського. Автором наголошу-ється на недосконалості регулювання Господарським кодексом України господарських договорів, що усклад-нює віднесення корпоративного договору до кола гос-подарських і потребує системного аналізу відповідних статей зазначеного Кодексу та вивчення доктриналь-них підходів до визначення господарсько-договірної концепції.
Базуючись на аналізі загальноприйнятих у науці оз-нак господарського договору, автором проаналізовано відповідність характеристик корпоративного договору цим ознакам. Зроблено висновок про необхідність онов-лення підходів господарського законодавства до визна-чення господарського договору та систематизації його ознак і про необхідність приведення їх у відповідність із реаліями господарських процесів в Україні.
Також здійснено аналіз наукових підходів до визна-чення корпоративних договорів, на основі якого зробле-но висновок про відсутність концептуального підходу як серед цивілістів, так і серед представників господар-сько-правової науки до визначення його сутності, на основі цього запропоновано в основу визначення корпоративного договору покласти актову теорію догорів.
Проведено критичний аналіз нормативно закріпле-них визначень різних видів корпоративних договорів, зокрема корпоративного договору (ст. 7 ЗУ «Про това-риства з обмеженою та додатковою відповідальністю») та договору між акціонерами (ст. 26-1 ЗУ «Про акціо-нерні товариства»), запропоновано ряд змін до назва-них статей, які здатні спростити розуміння положень вказаних статей для правозастосовної практики.
5
ОЛЮХА, ВІТАЛІЙ. "Господарсько-правове забезпечення аутсорсингу." Право України, no. 2018/05 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-151.
Full textAbstract:
Сучасним засобом організації структурної моделі підприємства є аутсорсинг. Проте позитивно впливати на показники економічної діяльності суб’єкта господарювання він може лише за умови належної підготовки бізнес-проекту щодо нього, зокрема й такої важливої складової, як господарсько-правове забезпечення запровадження аутсорсингу. На законодавчому рівні регулювання аутсорсингу практично відсутнє. Звідси – необхідність окреслення доцільних інструментів правового регулювання аутсорсингових відносин на мікроекономічному рівні. Метою статті є визначення та сутнісна характеристика найбільш доцільних правових засобів у механізмі господарсько-правового регулювання аутсорсингових відносин вітчизняних корпорацій. Встановлено, що аутсорсинг поділяється на договірний та інституційно-договірний. Наведено аргументи на користь господарсько-правової природи договору аутсорсингу та заперечено наявність у ньому елементів цивільних або трудових договорів. Запропоновано авторське бачення його змісту. Також розглянуто й інші господарсько-правові засоби, що забезпечують оптимізаційний вплив аутсорсингу: господарсько-управлінські акти індивідуальної дії, локальні акти, інституційні засоби у формі корпоратизації. Визначені органи в акціонерному товаристві та товаристві з обмеженою відповідальністю, які мають право приймати рішення щодо запровадження аутсорсингу, та окреслено їх компетенцію у цьому питанні. Можливим інституційним варіантом створення підприємствааутсорсера є виокремлення певного структурного підрозділу та передання йому за розподільним балансом частини майна, прав та обов’язків корпорації. Автор доходить висновку, що в процесі запровадження аутсорсингу підприємство-замовник та новоутворені підприємства-аутсорсери можуть об’єднатись в асоціацію або утворити холдингову групу. У решті видів об’єднань правовий зв’язок між його членами не відповідає суті аутсорсингових зв’язків, а тому автором заперечено можливість використання таких конструкцій в аутсорсингових відносинах. Локальні акти можуть встановлювати регулювання відносин зі збереження комерційної таємниці, безпечного виконання робіт, пропускного режиму, організації взаємодії між персоналом замовника та аутсорсера. Хоча вони й допоміжні, але є важливими господарсько-правовими засобами для належного запровадження аутсорсингу.
6
Теремецький, В. І., and О. С. Ховпун. "Сучасні понятійні інтерпретації терміна «фармація» як адміністративно-правової категорії." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 4, 2020): 121–24. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).578.
Full textAbstract:
У статті розглянуто категоріальні інтерпретації терміна «фармація» в аспекті її адміністративно-правового забезпечення. Мета статті полягає у визначенні понятійної інтерпретації терміна «фармація» як адміністративно-правової категорії. Необхідність дослідження терміна «фармація» зумовлена відсутністю його тлумачення у Законах України «Про лікарські засоби», «Основи законодавства України про охорону здоров'я», а також неоднаковим розумінням у юридичній і фармацевтичній науках.
Встановлено наявність конкуренції таких термінів, як «фармація», «фармацевтична сфера», «фармацевтична діяльність». У зв'язку з цим сформульована авторська позиція щодо цих понять. Підкреслено, що найбільш базовим терміном є «фармація», який охоплює всі напрями діяльності людини, пов'язані з лікарськими засобами, зокрема державне управління фармацевтичною діяльністю, фармацевтичну науку, підготовку фармацевтичних працівників, управління фармацевтичним підприємством, господарську фармацевтичну діяльність. Наголошено, що фармацевтична сфера - це самостійна частина фармації, фармацевтична діяльність - науково-практична господарська діяльність, яка охоплює фармацевтичний ланцюг. Під останнім розуміється система дій від розробки до реалізації лікарських засобів, включаючи маркетингові дослідження для встановлення потреби на ринку лікарських препаратів, інноваційні розробки нових ліків, контроль їхньої якості, проведення клінічних досліджень нових ліків, їх реєстрація, фармацевтична логістика, реалізація лікарських засобів, фармацевтичний маркетинг, управління фармацевтичним підприємством і підготовка фармацевтичних кадрів. Наведений підхід може використовуватися у подальших наукових дослідженнях у галузі адміністративного права, адже надає можливість найбільш об'єктивно виявити різні аспекти терміна «фармація».
7
Слатвінська, В. "Щодо визначення поняття механізму господарсько-правового регулювання водного транспорту в транспортній системі України." Юридичний вісник, no. 1 (December 6, 2019): 121–26. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.538.
Full textAbstract:
Стаття присвячена науковому розробленню авторського поняття «механізм господарсько-правового регулювання водного транспорту» – система правових засобів, спрямованих на впорядкування господарських відносин на водному транспорті, яка реалізується за допомогою суб’єктів організаційно-господарських повноважень і господарсько-правового регулювання водного транспорту. Приділена увага категоріям «транспортна система» та «єдина транспортна система» з їх обґрунтованим розмежуванням. Виявлені ознаки і складники механізму, а також визначене місце механізму серед наявних у науковому обігу механізмів і в транспортній системі України.
8
Скиба, Г. І., Ю. М. Грибовська, and І. М. Беженар. "ОБЛІК ВИРОБНИЦТВА НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ СЕРТИФІКАЦІЯ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, no. 4 (63) (December 29, 2021): 120–27. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/63-19.
Full textAbstract:
Досліджено проблемні питання бухгалтерського обліку створення нової продукції за етапами: дослідження, розроблення, виробництво дослідних зразків. Господарські операції щодо створення нового виробу вивчено та описано з урахуванням матеріальної та нематеріальної його форм. Облік витрат вітчизняні підприємства на етапі дослідження ведуть за правилами Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» та 16 «Витрати». Процес, спрямований на створення нової продукції, поділяють на два етапи: стадія дослідження та стадія розроблення. Стадія дослідження – це заплановані підприємством дослідження, які воно проводить уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань. Під розробленням розуміють застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проєктування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва чи використання. Проте для організації та відображення в обліку процесу створення нової продукції наведених термінів недостатньо, оскільки вони розкриті лише в контексті НП(С)БО. Вимоги щодо методики обліку досліджень та розробок стосуються лише визнання нематеріальних активів, створених підприємством. Водночас підприємства створюють матеріальні активи – запаси або основні засоби, облік яких ведуть за правилами НП(С)БО 9 «Запаси» та НП(С)БО 7 «Основні засоби». Розроблення нової продукції потребує послідовного здійснення дослідно-конструкторських заходів. Проведення розробок власними силами підприємства можливо за умови наявності власної відповідної інтелектуальної та матеріально-технічної бази. У разі відсутності власної бази підприємство залучає до виконання робіт сторонню організацію та укладає з нею договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт. У бухгалтерському обліку витрати на розроблення нового виду продукції обліковують одним із двох способів: як капітальні інвестиції у створення нематеріального активу та у складі інших операційних витрат звітного періоду. За результатами проведеного дослідження наведено орієнтовну номенклатуру статей витрат на дослідження і розроблення нового виду продукції. Установлено, що для обліку прямих витрат на розроблення нової продукції більшість суб’єктів господарювання використовують рахунок 23 «Виробництво». До нього відкривають субрахунки для узагальнення витрат на кожному етапі виконаних робіт, які понесені різними підрозділами підприємства. Для узагальнення інформації щодо понесених витрат на освоєння нової продукції у звітному періоді використовують рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів». На практиці витрати на освоєння нової продукції списують двома способами: рівномірним та за кошторисними ставками. У нормативних та роз’яснювально-рекомендаційних документах не визначено, протягом якого терміну підприємство за фактом понесення витрат, пов’язаних із підготовкою та освоєнням виробництва продукції, може списувати такі витрати на собівартість нового виду продукції. Наведено сутність та важливість сертифікації нової продукції, вивчено порядок розроблення та використання технічних умов. Систематизовано та наведено міжнародний досвід відображення в обліку витрат на дослідження і розробки. Проведено порівняння відображення витрат на виробництво нової продукції в бухгалтерському та податковому обліку.
9
Новіков, Д. В. "КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ." Підприємництво та інновації, no. 13 (August 31, 2020): 89–93. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.17.
Full textAbstract:
У статті розглянуто теоретичні засади соціального відповідальності бізнесу, зокрема зосереджено увагу на дотриманні принципів відповідального введення господарської діяльності в українському аграрному секторі. Сформовано концептуально-сучасне визначення поняття «соціальна відповідальність агропідприємств». Проаналізовано моделі СВБ та розкрито їх переваги й недоліки. Визначено етап становлення політики СВБ в українському сільському господарстві. На прикладі найбільших латифундистів України проведено порівняльну характеристику соціальної політики щодо фінансів та кількості заходів і проєктів. Сформовано основні напрями реалізації СВБ українськими аграріями. Розроблено рекомендації щодо подальшого становлення та впровадження моделей СВБ на відповідних рівнях введення господарської діяльності.
10
БУТИРСЬКА, ІРИНА. "Наказне провадження у господарському судочинстві." Право України, no. 2020/07 (2020): 98. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-098.
Full textAbstract:
Кожна судова справа має свої особливості, і вирішувати всі справи за однаковою процедурою – неефективно та нераціонально. Це зумовлює необхідність диференціації процесуальної форми. У господарському судочинстві одним із проявів такої диференціації є наказне провадження. Запроваджуючи у господарське судочинство наказне провадження, законодавець мав на меті зробити вирішення господарських спорів більш зручним і доступним. Однак понад дворічна практика застосування наказного провадження господарськими судами виявила низку проблемних питань, що не дають змогу зазначеному інституту ефективно оптимізувати витрати часу та коштів суб’єктів господарювання на захист їхніх прав та інтересів. Метою статті є теоретичне осмислення наказного провадження у господарському судочинстві, системний аналіз практики застосування процесуальних норм, що регулюють наказне провадження у господарському судочинстві, та вироблення пропозицій щодо удосконалення вітчизняного законодавства у цій частині. Наголошено, що наказне провадження є одним із проявів спрощення господарської процесуальної форми. Досліджено критерії, яких можна дотримуватися при спрощенні провадження, а саме: майновий критерій і безспірність вимог. Зроблено висновок, що безспірність грошової вимоги у наказному провадженні презюмується, але не є обов’язковою умовою видачі судового наказу, оскільки господарський суд, вирішуючи питання про видачу судового наказу, має у своєму розпорядженні лише докази, надані заявником. Встановлено умови видачі судового наказу, до яких авторка відносить: 1) із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги; 2) заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності; 3) заборгованість повинна мати грошовий характер за договором; 4) сума вимоги не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) презюмування безспірності грошової заборгованості; 6) заявником і боржником у наказному провадженні можуть бути виключно юридичні особи та фізичні особи – підприємці; 7) штрафні санкції не можуть бути предметом судового наказу. Сьогодні доводиться констатувати альтернативність застосування наказного і спрощеного позовного провадження, яке може пізніше трансформуватися ще й у загальне позовне провадження. Наявність такої альтернативи у заявника затягує процес і перевантажує суддів, оскільки завдяки цьому одна й та сама справа може двічі розглядатися судом – спочатку за правилами наказного, а потім – за правилами спрощеного позовного провадження. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність посилити у законодавстві імперативні засади розмежування наказного, спрощеного позовного і загального позовного провадження.
11
Шиндировський, І. М. "ТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ПРОВАДЖЕННЯ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 62 (January 4, 2021): 75–80. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-10.
Full textAbstract:
В умовах ринкової економіки торговельне підприємництво набуває пріоритетного значення, оскільки ефективне функціонування цього сектора економіки позитивно впливає на зниження соціальної напру-ги в суспільстві. У статті розглянуто сутність та особливості торговельного підприємництва, охарактери-зовано його функціональну структуру. Подано склад видів діяльності, які відносяться до торговельного під-приємництва. Встановлено, що деякі питання щодо сучасної структури торговельного підприємництва, особ-ливостей здійснення окремих видів такої діяльності є дискусійними. Торговельне підприємництво визначено як господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Визначено підходи до віднесення окремих видів господарської діяльності до конкретних секцій і груп Державного класифікатора видів економі-чної діяльності. Досліджується нормативно-правове регулювання торговельної діяльності. Сформульовані вимоги та рекомендації щодо організації окремих видів торговельної діяльності суб’єктів господарювання в сфері оптової та роздрібної торгівлі. Розглянуто особливості організації діяльності посередників. Досліджу-ються проблеми комерційної взаємодії окремих видів посередників з постачальниками і покупцями товарів. Обгрунтовано, що торговельне підприємництво являє собою господарську діяльність, що здійснюється у сфері товарного обігу. Державний класифікатор видів економічної діяльності в Україні основні види існуючих форм торговельного підприємництва об’єднав у секцію G “Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспорт-них засобів і мотоциклів”. Функціональна структура сфери обігу включає оптову торгівлю та роздрібну тор-гівлю. За результатами дослідження визначено основні напрями щодо змісту та перспектив розвитку торго-вельного підприємництва.
12
ПАЦУРІЯ, НІНО, and ОЛЕГ ЗАЯРНИЙ. "Кіберстрахування як засіб забезпечення господарського правопорядку в інформаційній сфері: поняття, механізм та умови реалізації." Право України, no. 2021/07 (2021): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-013.
Full textAbstract:
Актуальність проведеного дослідження обумовлена сучасним рівнем прояву негативних наслідків кіберзагроз у сфері господарювання, недостатнім функціональним потенціалом традиційних засобів забезпечення господарського правопорядку у подоланні кіберризиків. Останніми роками в Україні аналогічно до більшості держав із розвиненою економікою для вирішення вказаних проблем активно почало застосовуватися кіберстрахування. Відсутність належного правового регулювання в Україні діяльності з кіберстрахування поряд із непоодинокими спробами страховиків запровадити на ринок страхових послуг пропозиції зі страхування кіберризиків у межах інших, часто несумісних видів страхування, також посилюють актуальність обраної проблематики. Метою статті є дослідження поняття, механізму й умов застосування кіберстрахування як засобу забезпечення господарського правопорядку в інформаційній сфері, формулювання окремих пропозицій щодо удосконалення законодавства України з відповідних питань, а також визначення напрямів подальших наукових досліджень цього виду страхування. У межах статті авторами сформульовано визначення поняття “кіберстрахування”, надано детальну характеристику завдань правового засобу, що ним позначається. На цій основі кіберстрахування проаналізовано як засіб правового та економічного захисту учасників відносин у сфері господарювання від кіберризиків та їх наслідків, а також у значенні виду господарської діяльності. Виходячи з таких наукових і правових позицій, автори детально проаналізували елементи механізму кіберстрахування, визначили елементи страхових правовідносин у цій сфері, зокрема страховик, страхувальник, об’єкт і зміст кіберстрахування. Значну увагу приділено кіберзагрозам у значенні страхових випадків, розглянуто основні підходи до їх наукової класифікації, визначено основні види протиправних діянь, що спричиняють виникнення кіберризиків. Поряд із цим автори статті проаналізували зміст і сутність майнових інтересів страхувальників від кіберризиків, охарактеризували основні види збитків, які підлягають відшкодуванню за договорами кіберстрахування. Окрім цього, предметом окремої уваги в межах статті стали договори кіберстрахування, страхові програми як засоби реалізації меха нізму кіберстрахування, визначено їх істотні умови та вимоги до сторін. У висновках за результатами проведеного дослідження визначені напрями подальшого удосконалення законодавства України у сфері кіберстрахування, охарактеризовані юридичні вимоги, яким повинні відповідати страховики за цим видом діяльності. Автори запропонували конкретні рекомендації щодо визначення розмірів страхового відшкодування за договорами кіберстрахування та шляхи посилення юридичного значення кіберстрахування у системі засобів забезпечення господарського правопорядку.
13
Орлова, І. М. "Державні гарантії виконання господарських зобов"язань як засіб регулюючого впливу держави на господарську діяльність." Держава та регіони. Право, no. 2 (2006): 124–27.
Find full text
14
Пашков, В. М. "Господарсько-правові засоби нейтралізації загроз вітальній безпеці." Проблеми законності, Вип. 92 (2007): 66–73.
Find full text
15
Матвєєв, П. С., and М. Ю. Можаровський. "Теоретико-правові засади комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 113–25. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3215.
Full textAbstract:
У дослідженні доводиться необхідність реалізації внутрішнього контролю з метою оптимізації алеаторних наслідків діяльності суб’єктів господарювання. Пропонуються отримані в результаті компаративістичного підходу основні положення, метою яких є організація системи внутрішнього комплаєнс-контролю суб’єктів підприємницької діяльності на прикладі США та Великобританії.
Наголошується на тому, що за останні роки доволі розповсюдженим явищем є увага, яка приділяється з боку суб’єктів господарювання, що відносяться до великого бізнесу, дотриманню процедур корпоративної етики та коплаєнсу. Останній не лише покликаний забезпечувати екстериторіальні вимоги до ведення бізнесу, а й покликаний забезпечити стабільність економічних зв’язків на міжнародному рівні, а також сталість економічного розвитку в національному вимірі та good statement конкретного суб’єкта господарювання.
Зазначене підтверджується та має цілком конкретизовані статистичні дані про порушення загально визнаних у світовій практиці норм комлаєнс, що призвели до об’єктивно покладених санкцій на суб’єктів господарювання. Ці порушення абсорбувались невідповідністю різних комплаєнс-норм як об’єктивний ризик, що впливає на весь комплекс господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньо-господарських відносин. Усе це має бути об’єктом постійної уваги і жорсткого контролю з боку управлінської ланки як топ-менеджменту, так і відповідальних за окремі напрямки діяльності компанії.
Пропонуються зміни до чинного законодавства України стосовно комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання.
Надається характеристика комплаєнсу та окремим аспектам комплаєнс-заходів як розповсюдженій формі внутрішнього контролю. Пропонується система «інформативно-превентивних» покажчиків для кореляційного аналізу застосування комплаєнс-контролю суб’єктів господарювання.
16
Іванюк, А. В. "КОНЦЕПТУАЛЬНА ФУНКЦІОНАЛЬНО-ОРГАНІЗАЦІЙНА МОДЕЛЬ РЕГІОНАЛЬНОГО ЦЕНТРУ КАРДІОЛОГІЇ НА ПРИНЦИПАХ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 3 (December 23, 2021): 42–46. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.3.12625.
Full textAbstract:
Мета: обґрунтувати концептуальну функціонально-організаційну модель регіонального центру кардіології (РЦК) на принципах державно-приватного партнерства (ДПП).
Матеріали і методи. У дослідженні використовували загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, моделювання, інтерпретації наукових даних, а також системний і структурно-функціональний підходи.
Результати. Для вирішення проблеми фінансування та розвитку найбільш витратної третинної високоспеціалізованої кардіологічної допомоги населенню регіону був реалізований проект обґрунтування концептуальної функціонально-організаційної моделі РЦК на принципах ДПП, тобто об’єднання сил і засобів держави і бізнесу.
Модель РЦК розроблена як самоврядний, господарсько і юридично самостійний суб’єкт медичної діяльності, що забезпечує оптимальне поєднання державного регулювання і ринкового саморегулювання. Економічна ефективність розробленої моделі РЦК забезпечується за рахунок юридичної та господарської самостійності моделі, багатоканального фінансування та прибутковості комерційної діяльності.
Медична допомога у моделі РЦК представлена двома напрямками – медико-соціальним (безоплатним) та економічно рентабельним (платним), кожний з яких орієнтований на свого споживача послуг і в цілому забезпечує підтримку кардіологічного здоров’я усіх верств населення регіону.
Організаційна структура моделі РЦК на принципах ДПП інтегрує три центри: центр високоспеціалізованої стаціонарної допомоги, центр консультативної амбулаторно-поліклінічної екстреної і планово-консультативної допомоги, центр організаційно методичної, інформаційно-аналітичної, інтеграційної та статистичної роботи, а також два блоки – адміністративно-господарський та допоміжних підрозділів.
Пацієнторієнтованість моделі забезпечує доступність високоспеціалізованої медичної допомоги для різних категорій населення.
Висновки. Потенціал моделі РЦК на принципах ДПП орієнтований на бізнес-процеси та інтегрування медичних послуг, забезпечує її економічну, медичну і соціальну ефективність та оптимальне функціонування у ринкових умовах. Реалізація моделі РЦК на практиці дасть змогу виконати її цільову функцію – задовольнити потреби населення регіону в доступних і якісних високотехнологічних кардіологічних послугах.
17
Kafka, S. M. "ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ ЩОДО ПОДАЛЬШИХ ВИТРАТ НА ОСНОВНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВ НАФТОГАЗОВОГО КОМПЛЕКСУ." Actual problems of regional economy development 1, no. 15 (November 4, 2019): 68–79. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.68-79.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на дослідження чинних підходів до обліку подальших витрат на основні засоби, оскільки вони не є однозначними і постійно змінюються внаслідок процесів, які відбувалися у правовому та економічному середовищі, але мають значний вплив на формування облікової інформації про основні засоби суб’єкта господарювання, його витрати, а в кінцевому результаті і на прибуток підприємства звітного періоду. Для підприємств нафтогазового комплексу питання організації бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з ремонтом та модернізацією необоротних матеріальних активів, актуальне з огляду на необхідність виконання робіт з їх поліпшення через значний знос та втрату початкових технічних характеристик в умовах конкурентного середовища. При існуючому порядку обліку навіть усунення незначних пошкоджень шляхом заміни дорого вартісних деталей може вплинути на фінансовий результат періоду, у якому воно здійснювалося, що спотворює інформацію про результати діяльності підприємства. Удосконалено процеси збору, реєстрації та нагромадження оперативної інформації щодо подальших витрат на основні засоби в єдиному управлінському регістрі, що дає змогу отримати необхідний обсяг інформації для аналізу і ухвалення ефективних рішень щодо доцільності подальшої експлуатації окремих об’єктів основних засобів, або їх заміни чи модернізації, організації ремонтних робіт господарським способом, чи із залученням спеціалізованих сторонніх організацій та інше. Отримані результати дослідження спрямовані на підвищення достовірності, оперативності та аналітичності обліку витрат на експлуатацію, утримання і відновлення роботи основних засобів та дають змогу виявляти та використовувати внутрішньогосподарські резерви покращення діяльності підприємств.
18
Дятленко, Н. "Господарсько-правові засоби стимулювання економіки у праві Німеччини." Підприємництво, господарство і право, no. 7 (187) (2011): 63–65.
Find full text
19
ІВАНЮТА, НАТАЛЯ, and НАТАЛЯ ЗАГОРОДНЯ. "Трансформація системи джерел господарського процесуального права." Право України, no. 2020/07 (2020): 32. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-032.
Full textAbstract:
В умовах динаміки державно-правових процесів в Україні, що відбулися останнім часом, а також у зв’язку з прийняттям нових процесуальних кодексів, які набрали чинності 15 грудня 2017 р., зокрема й Господарського процесуального кодексу України, обумовлюється необхідність звернення до ключової теоретикоприкладної проблеми господарського процесуального права – системи джерел. Судова реформа в Україні обумовлює перегляд усталених і традиційних уявлень процесуальної науки щодо системи джерел господарського процесуального права як її галузеутворюючої складової. Ефективне правосуддя, досягнення справедливого судо чинства та належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, фізичних осіб, держави у господарському судочинстві є можливим лише за наявності досконалої та зрозумілої (зокрема й для правозастосування) системи джерел господарського процесуаль ного права. Мета статті полягає у визначенні факторів, які впливають на трансформацію джерел господарського процесуального права, розкриття сучасного стану системи джерел господарського процесуального права та визначення принципу застосування і взаємодії її складових. Запропоновано до системи джерел господарського процесуального права віднести не тільки нормативно-правові акти та міжнародні договори, які є основними(традиційними) джерелами, а й нетрадиційні (квазіджерела) (господарські договори, прецеденти тлумачення, правові звичаї, принципи права), які виникають у результаті правозастовної діяльності та є допоміжним інструментарієм, який може суттєво вплинути на упорядкування питання щодо вирішення господарського спору в судах господарської юрисдикції. Визначено принцип субсидіарності, який є в основі застосування та взаємодії традиційних і нетрадиційних (квазіджерел) джерел господарського процесуального права. Окреслено основні фактори впливу на трансформацію системи господарського процесуального права: еволюція предмета господарського процесуального права, тобто звуження чи розширення переліку та характеру господарських спорів та інших правових питань; зміна національної правової системи, зокрема й у результаті конвергенції нетипових (для романо-германської правової сім’ї) процесуальних елементів (інститутів, механізмів, засобів захисту прав та інтересів); зміна режиму національної судової системи під впливом політичного режиму, історичного розвитку суспільства та держави, особливостей правової системи, правової культури населення тощо; посилення впровадження у міжнародний правовий простір, у результаті чого здійснюється розширення та визнання компетенції міжнародних судових установ, зокрема Європейського суду з прав людини; зміщення акцентів із формального підходу у вирішенні господарських спорів до природних основ їх врегулювання (звичаєве право, правила ділового обігу, верховенство права). Авторки наголошують на значенні знань щодо системи джерел господарського процесуального права для правозастосовної та правотворчої діяльності, а тематика змісту системи джерел і взаємодії її складових потребує постійної уваги наукової спільноти.
20
Тимошенко, М. "Проблеми застосування адміністративно-господарських санкцій щодо суб’єктів надання освітніх послуг." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 201–6. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2046.
Full textAbstract:
У статті з урахуванням специфіки діяльності закладів вищої освіти (далі - ЗОВ) з використанням аналізу соціальної сутності та призначення вищої освіти проаналізовано підходи до застосування адміністративно-господарських санкцій щодо ЗОВ. При цьому враховано і проблеми забезпечення права людини на вищу освіту, гарантованого Конституцією України.
Намагаючись уточнити суть і правову природу конституційного права на вищу освіту, автор вважає, що в процесі застосування санкцій щодо ЗОВ мають бути забезпечені права студентів на продовження навчання, отримання вищої освіти. Важливим тут є також врегулювання процедури вирішення цих питань, з'ясування обсягів фінансових розрахунків у разі навчання студентів на платній основі, що сприятиме з'ясуванню співвідношення права на вищу освіту та інших соціальних, економічних та культурних прав.
Доведено чіткий соціально-правовий взаємозв'язок реалізації права на вищу освіту і формування розгалуженої мережі ЗВО, застосування державою санкцій щодо яких вважається важливим засобом забезпечення виконання організаційно-господарських зобов'язань та інструментами гарантування прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, не може сприйматися з позицій репресивних заходів держави, а з точки зору забезпечення умов й усунення перешкод у формі порушень загальнообов'язкових правил, які стають на шляху якісного розвитку соціально-економічних відносин та гарантування права на вищу освіту в Україні.
Означені проблеми розглядаються на фоні аналізу застосування щодо ЗОВ такої санкції, як позбавлення, анулювання ліцензії на освітню діяльність. На підставі дослідження зроблено висновок, що визначені законом види господарсько-правових санкцій підлягають застосуванню до ЗВО як до суб'єкта господарювання в разі вчинення ним господарського правопорушення. Оскільки правовий механізм регулювання господарсько-правової ЗВО відповідальності не має на сьогодні завершеного й комплексного характеру, вносяться пропозиції щодо забезпечення принципу системності правового регулювання освітніх відносин та системності права.
21
Peretiatko, Yuliya Mitrofanovna. "ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 2(18) (2019): 50–56. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2(18)-50-56.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Інформація є важливим ресурсом при здійсненні господарської діяльності, особливо в умовах становлення інформаційної економіки. Якість інформації визначається рядом характеристик: повнотою, достовірністю, точністю, порівнянністю тощо. Таку інформаційну базу може забезпечити дієва система бухгалтерського обліку. Постановка проблеми. Наявність сучасних, інноваційних засобів праці створює конкурентні переваги суб’єкта господарювання, а ефективність їх використання впливає на показники виробництва продукції та рентабельності. Тому, правильна система організації обліку основних засобів дозволить формувати якісну інформацію про стан та ступінь використання основних засобів для прийняття обґрунтованих управлінський рішень. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій та фаховій літературі питанням обліку основних засобів присвячено досить значна увага. Серед них: В. С. Лень, В. А, Кулик, Л. Дерманьска та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Не применшуючи значення отриманих наукових результатів слід відмітити, що на сьогоднішній день залишається недостатньо вивченими питання організації обліку основних засобів з точки зору системного підходу. Постановка завдання. Обґрунтування теоретичних та практичних аспектів організації обліку основних засобів в умовах становлення інформаційної економіки із врахуванням системного підходу. Виклад основного матеріалу. Враховуючи системний підхід, організація бухгалтерського обліку основних засобів має включати такі обов’язкові елементи: нормативно-методичне забезпечення прямого впливу, оцінка об’єкта обліку, облікова політика, графік документообігу, робочий план рахунків. Висновки. Належна організація обліку основних засобів на підприємстві, яка має включати запропоновані нами обов’язкові елементи, дозволить працівникам облікового апарату забезпечувати зацікавлених осіб інформацією про стан та ступінь використання основних засобів в господарській діяльності підприємства.
22
Гончаренко, О. "Засоби саморегулювання господарської діяльності за директивами Європейського Союзу." Підприємництво, господарство і право, no. 9 (247) (2016): 39–44.
Find full text
23
Подоляка, А. М. "Господарско-правова відповідальність та сучасні засоби її застосування." Наше право, no. 4, ч.2 (2010): 138–44.
Find full text
24
ПОГОРІЛЕНКО, АРТУР. "Смарт-контракти у сфері страхування: перспективи впровадження у господарське законодавство України." Право України, no. 2021/07 (2021): 202. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-202.
Full textAbstract:
Розвиток сфери інформаційних технологій запровадив у життя суспільства новітні способи автоматизованого виконання господарських договорів у сфері страхування, одним із яких є смарт-контракти. Вони являють собою комп’ютерний код, записаний у децентралізованій мережі, що спрямований на автоматизоване виконання договірних умов. Сфера страхування, як демонструє міжнародна практика, є однією з найбільш перспективних для інтеграції смарт-контрактів. З огляду на це виникла необхідність в аналізі законодавства України на предмет можливості використання смарт-контракту як повноцінного замінника господарського договору в сфері страхування, а у разі негативного висновку – пошуку альтернативних шляхів його законного використання. Метою статті є аналіз чинного законодавства на предмет можливості використання смарт-контракту як повноцінного замінника господарського договору в сфері страхування та пошук, у разі негативного висновку, альтернативних шляхів законного використання. Згідно з результатами дослідження смарт-контракт може задовільнити основні вимоги до форми та змісту господарського договору в сфері страхування, проте деякі формальні вимоги, такі як необхідність підписання кваліфікованим електронним підписом, необхідність встановлення та виконання договору виключно у гривні, можливості зміни та розірвання договору, не можуть бути виконані смарт-контрактом. З огляду на це було запропоновано й обґрунтовано з законодавчої перспективи можливість використання смарт-контракту як засобу забезпечення виконання господарського зобов’язання. Було виявлено, що законодавство не містить вичерпного переліку засобів забезпечення виконання зобов’язань. При цьому допускається використання альтернатив, прямо не передбачених законодавством, за умови відсутності відповідних заборон. Була також наведена відповідна судова практика, що підтверджує можливість використання альтернативних, прямо не передбаче-них законодавством, видів засобів забезпечення виконання зобов’язань, зокрема смарт-контрактів.
25
Oliukha, V. G. "ECONOMIC AND LEGAL WAYS OF PANDEMIC RISK MANAGEMENT." Economics and Law, no. 4 (December 15, 2020): 12–23. http://dx.doi.org/10.15407/econlaw.2020.04.012.
Full textAbstract:
The article is devoted to the research of pandemic risk. Its characteristic features are considered: scale, inability to accurately determine the duration, compulsion, spontaneity, the ability to generate other types of risks, high losses, significant impact on the economy and individual businesses. It is concluded that pandemic risk is an objective-subjective category. The possibility of pandemic risk management at the macro- and microeconomic levels is proved. Pandemic risk management at the macroeconomic level is seen as a process aimed at identifying, identifying, assessing pandemic risk, which is carried out on the basis of constant exchange of information between risk assessors, risk managers, stakeholders, selection and implementation of relevant management (control) tools, including regulatory measures, impact on risk in order to avoid, control, minimize or distribute its consequences. Pandemic risk management at the microeconomic level is defined as the activities of economic entities aimed at analyzing, forecasting and assessing the probability of risk in uncertainty with the choice of preventive measures to minimize possible property losses, and in case of their occurrence – the distribution of such losses participants in economic relations, and in some cases, making a profit as a result of proper pandemic risk management. In the conditions of insufficiency of budgetary resources the most expedient for management of pandemic risk are economic and legal ways of indirect state support: changes to the legislation on regulation of economic activity; simplification of permitting and customs procedures; adoption of programs to overcome the negative economic consequences caused by the pandemic; moratorium on inspections of small and medium-sized businesses. Ways of direct state support – tax and customs preferences; exemptions from taxes and fees should be used sparingly. At the microeconomic level, the economic and legal ways of managing pandemic risk are the economic agreement and plans for economic development of the enterprise.
26
Хазанович, Олександр, Віктор Лазоренко, and Володимир Лоза. "Моделювання функціонування підсистеми підвезення матеріальних засобів військам з використанням логічних функцій." Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони 42, no. 3 (December 17, 2021): 85–88. http://dx.doi.org/10.33099/2311-7249/2021-42-3-85-88.
Full textAbstract:
Стаття підготовлена на актуальну тему, що пов’язана з підвищенням ефективності функціонування підсистеми підвезення матеріальних засобів логістичної системи на основі моделювання логістичних процесів забезпечення військ з використанням логіко-математичних моделей.
Для ефективного забезпечення матеріальними засобами військ необхідно застосовувати логістичний підхід, військову логістику. При логістичному підході до забезпечення матеріальними засобами військ створюється логістична система. Логістична систем функціонує як організаційно-господарський механізм управління матеріальними та інформаційними потоками. Як правило, вона складається з кількох підсистем і має розвинуті зв’язки із зовнішнім середовищем. Мета логістичної системи, це доставка у визначені терміни, у задане місце необхідної кількості та асортименту максимально підготовлених матеріальних засобів при мінімальних витратах. Це важливе завдання вирішується підсистемою підвезення матеріальних засобів.
Розглядаються питання удосконалення підсистеми підвезення матеріальних засобів, як складової логістичної систем, на основі моделювання процесу підвезення матеріальних засобів військам.
На основі проведеного аналізу застосування математичного моделювання щодо забезпечення військ (сил) Збройних Сил України на сучасному етапі розвитку визначена проблема розроблення логіко-математичної моделі підсистеми підвезення матеріальних засобів військам. Запропонована логіко-математична модель надає змогу визначити термін підвезення матеріальних засобів військам під час операції. У статті проведений опис процесу моделювання цієї підсистеми з використанням логічних функцій.
Наприкінці сформульовані напрямки подальших досліджень у цьому напрямку, які пов’язані з розробленням логіко-математичних моделей інших процесів забезпечення військ.
27
Бондаренко, І. "Засоби державного регулювання господарської діяльності за участю казенних підприємств." Право України, no. 1 (2001): 47–49.
Find full text
28
Шпомер, А. І. "Ліцензування та патентування як засоби державного регулювання господарської діяльності." Вісник господарського судочинства, no. 2 (2011): 119–25.
Find full text
29
Шпомер, А. І. "Ліцензування та патентування як засоби державного регулювання господарської діяльності." Вісник господарського судочинства, no. 2 (2011): 119–25.
Find full text
30
Гелич, А. О. "Правові засоби регулювання господарської діяльності банків Національним банком України." Юридична Україна, no. 7/8 (175/176) (2017): 92–98.
Find full text
31
Добровольська, В. "Прогнозування і планування як засоби державного регулювання господарської діяльності." Право України, no. 8 (2009): 94–98.
Find full text
32
Dziurakh, Yuriy. "Інституційні засади державного регулювання інвестиційних процесів у сільському господарстві." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 64 (July 11, 2019): 149–57. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.01.17.
Full textAbstract:
Визначено особливості формування державного регулювання інвестиційних процесів у сільському господарстві. Наведено структуру органів державного регулювання інвестиційних про-цесів у сільському господарстві, розглянуто основні показники державної політики інвестиційного розвитку в сільському господарстві України. Сформовано структурну схему механізму державного регулювання інвестицій у сільському господарстві України. Проаналізовано динаміку темпів приросту видатків на державне регулювання інвестицій у сільському господарстві
33
Бабенко, Д. В. "Специфіка адміністративно-правового регулювання діяльності господарських товариств." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2793.
Full textAbstract:
Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб'єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як цілеспрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З'ясовано, що призначення суб'єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності.
Здійснено умовний розподіл компетенцій суб'єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повноваження, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами.
Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх заді-яних у цьому процесі суб'єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб'єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин.
З'ясовано, що суттєвим завданням суб'єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб'єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.
34
Теребух, А. А. "Концептуальні засади формування господарських рішень." Актуальні проблеми економіки, no. 3 (105) (2010): 179–86.
Find full text
35
KUDRYAVTSEVA, V. V. "ECONOMIC AND LEGAL MEANS OF IMPLEMENTATION OF STATE INVESTMENT POLICY." Law and innovations 24, no. 4 (2018): 25–31. http://dx.doi.org/10.31359/2311-4894-2018-24-4-25.
Full text
36
Zhyhalyuk, S. V., R. M. Sachuk, V. O. Pepko, Yu R. Gunchak, Ya S. Stravskyi, and S. A. Ponomarjova. "Особливості дезакаризації в умовах напіввільного утримання копитних." Scientific and Technical Bulletin оf State Scientific Research Control Institute of Veterinary Medical Products and Fodder Additives аnd Institute of Animal Biology 20, no. 2 (September 18, 2019): 268–75. http://dx.doi.org/10.36359/scivp.2019-20-2.34.
Full textAbstract:
Викладено результати апробації удосконаленого способу дезакаризації диких копитних в умовах напіввільного утримання, що включає як обробку тварин, так і санацію місць їх скупчення новими препаративними композиціями на основі амітразу.
У вольєрному господарстві застосовано сучасні, науково-обґрунтовані, інтегровані підходи до організації профілактичних та лікувальних протиектопаразитарних міроприємств. Це дозволило, з мінімальними затратами, без стресового фактору, не знижуючи трофейних властивостей дичини, контролювати чисельність паразитів на відносно безпечному рівні. Спосіб забезпечує самостійну санацію тварин привабливою для них емульсією інсекто-акарициду. При цьому у якості атрактанта, розчинника та репелента використано піддьогтярну воду. Місця підгодівлі тварин оброблено новим інсекто-акарицидним препаратом зі знезаражуючим ефектом «Засіб для обробки тваринницьких приміщень «Акаротак Е». Також апробовано індивідуальну терапію новим препаратом івермектинового ряду.
Встановлено високу ефективність застосованих препаратів, зокрема максимальні значення Коефіцієнту захисної дії засобу «Акаротак Д.В.» сягали 76%. Біологічна ефективність засобу «Акаротак Е» на 1 добу склала – 93,3% і зберігала високі значення протягом 14 діб.
37
Писаренко Т.М. "ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ." Економічний форум 1, no. 3 (July 20, 2020): 124–30. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-19.
Full textAbstract:
Діяльність бюджетних установ має свої особливості, які зумовлюють відповідну специфіку нормативного забезпечення облікового процесу в установах державного сектору. Метою написання статті є проведення аналізу нормативно-правового забезпечення облікового процесу господарської діяльності бюджетних установ.
Нормативне забезпечення обліку – це комплекс нормативно-правових документів, які встановлюють єдині вимоги до ведення обліку у бюджетних установах.
Нормативна база є сукупним відображенням соціального, політичного, економічного, міжнародного впливів. У роботі розглянуто розвиток бюджетного обліку у 20-21 столітті. Виникнення різних форм власності після 1991 року призвело до суттєвих реформаційних процесів у бюджетному обліку.
Нормативно-правове забезпечення обліку у бюджетних установах можна поділити на три рівні: вищий рівень – регулює діяльність всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності; середній рівень – характеризується нормативним забезпеченням обліку діяльності установ державного сектору економіки; нижчий рівень – визначає перелік нормативів, які розроблені і функціонують виключно для забезпечення діяльності конкретної установи.
Основою ведення обліку є базові нормативи, які прийняті основним законодавчим органом України і визначають правові засади функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності. Сюди відноситься Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Трудовий Кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Податковий Кодекс України. У цій нормативній ланці важливо виділити, Бюджетний кодекс України та Закон України «Про Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Середній рівень нормативно-правового забезпечення включає у себе нормативні акти, які визначають методику обліку активів, пасив та господарських процесів у бюджетних установах.
Ознайомлення практикуючого бухгалтера з нормативами вищої і середньої ланок дає базові знання щодо діючої методики обліку у бюджетних установах. Але кожна бюджетна установа має свої особливості у побудові облікового процесу. Керівник бюджетної установи затверджує пакет внутрішніх документів, які визначають правила функціонування цієї установи: штат працівників та посадові оклади, форма оплати праці, посадові обов’язки штатних працівників, облікова політика бюджетної установи. Слід зазначити, що керівник бюджетної установи формує свою облікову політику у відповідності до діючого законодавства.
Нормативна база з обліку в бюджетних установах знаходиться у процесі реформування і постійних змін. Зміни зумовлені глобалізаційними процесами, які відбуваються у світі та прагненням України приєднатися до них.
38
Зеленко С.В. and Писаренко Т.М. "ОЦІНКА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛІКУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ." Економічний форум 1, no. 3 (July 20, 2020): 130–37. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-20.
Full textAbstract:
Діяльність бюджетних установ має свої особливості, які зумовлюють відповідну специфіку нормативного забезпечення облікового процесу в установах державного сектору. Метою написання статті є проведення аналізу нормативно-правового забезпечення облікового процесу господарської діяльності бюджетних установ.
Нормативне забезпечення обліку – це комплекс нормативно-правових документів, які встановлюють єдині вимоги до ведення обліку у бюджетних установах.
Нормативна база є сукупним відображенням соціального, політичного, економічного, міжнародного впливів. У роботі розглянуто розвиток бюджетного обліку у 20-21 столітті. Виникнення різних форм власності після 1991 року призвело до суттєвих реформаційних процесів у бюджетному обліку.
Нормативно-правове забезпечення обліку у бюджетних установах можна поділити на три рівні: вищий рівень – регулює діяльність всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності; середній рівень – характеризується нормативним забезпеченням обліку діяльності установ державного сектору економіки; нижчий рівень – визначає перелік нормативів, які розроблені і функціонують виключно для забезпечення діяльності конкретної установи.
Основою ведення обліку є базові нормативи, які прийняті основним законодавчим органом України і визначають правові засади функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності. Сюди відноситься Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Трудовий Кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Податковий Кодекс України. У цій нормативній ланці важливо виділити, Бюджетний кодекс України та Закон України «Про Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Середній рівень нормативно-правового забезпечення включає у себе нормативні акти, які визначають методику обліку активів, пасив та господарських процесів у бюджетних установах.
Ознайомлення практикуючого бухгалтера з нормативами вищої і середньої ланок дає базові знання щодо діючої методики обліку у бюджетних установах. Але кожна бюджетна установа має свої особливості у побудові облікового процесу. Керівник бюджетної установи затверджує пакет внутрішніх документів, які визначають правила функціонування цієї установи: штат працівників та посадові оклади, форма оплати праці, посадові обов’язки штатних працівників, облікова політика бюджетної установи. Слід зазначити, що керівник бюджетної установи формує свою облікову політику у відповідності до діючого законодавства.
Нормативна база з обліку в бюджетних установах знаходиться у процесі реформування і постійних змін. Зміни зумовлені глобалізаційними процесами, які відбуваються у світі та прагненням України приєднатися до них.
39
Задорожна, О. Г. "Методологічні засади дослідження антикризових господарських трансформацій." Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія "Економічна", вип. 93 (2017): 34–40.
Find full text
40
Онишко, О. В. "Окремі аспекти правового середовища реалізації відповідальності в системі господарсько-торговельної діяльності." Ірпінський юридичний часопис, no. 2 (February 26, 2020): 54–62. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.54-62.
Full textAbstract:
У статті досліджено окремі аспекти реалізації юридичної відповідальності в системі правового регулювання господарсько-торговельної діяльності за діяння, пов’язані з веденням такої діяльності, а також з неналежним виконанням її учасниками своїх зобов’язань. Доведена необхідність у разі кваліфікації діянь та модифікації засобів відповідальності й порядку їх реалізації враховувати правові, особистісні та соціальні аспекти відповідальності, однак у їх взаємозв’язку, що сприятиме розкриттю природи і змістовної сутності феномену відповідальності як соціально-правового явища. Розглянуто окремі особливості реалізації господарсько-правової відповідальності в системі правового регулювання господарсько-торговельної діяльності.
41
Курман, Т. В. "Правові засоби підвищення ефективності господарської діяльності аграрних товаровиробників: теоретично-правові аспекти." Проблеми законності, Вип. 102 (2009): 119–25.
Find full text
42
Пашков, В. М. "Державний контракт як засіб господарсько-правового регулювання." Проблеми законності, Вип. 94 (2008): 67–76.
Find full text
43
Шморгун, В. "Нормативно-правове регулювання адміністративної відповідальності у сфері незаконного використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 370–75. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1650.
Full textAbstract:
У статті досліджено важливу роль національного законодавства України у сфері охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. Звертається увага на те, що серед значної кількості об'єктів права інтелектуальної власності своєю специфічністю вирізняються торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення, які ми відносимо до засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. За допомогою засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг декілька суб'єктів господарської діяльності виробляють одну й ту саму продукцію, надають послуги одного виду, що можуть бути різними як за ціною, так і за якістю, надають споживачеві можливість відрізнити один і той самий товар або послугу однієї особи від такого ж товару (послуги), що виробляється різними суб'єктами господарювання.
Вказані засоби індивідуалізації підлягають охороні значною кількістю законодавчих актів, серед яких одне з провідних місць посідає сучасне адміністративне законодавство. Пріоритети охорони прав і законних інтересів особи сьогодні потребують від держави, її уповноважених органів і посадових осіб забезпечити належну охорону суб'єктивних прав власників об'єктів права інтелектуальної власності та інших учасників правовідносин у сфері охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг від їх незаконного використання.
Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, провідна роль належить Конституції України, яка має найвищу юридичну силу: ст. 41 Конституції проголошує право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а ст. 54 гарантує свободу творчості й захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Вказане знайшло своє відображення в Кодексі України про адміністративні правопорушення, одним із завдань якого є охорона прав інтелектуальної власності.
44
ПАВЛЮЧЕНКО, ЮЛІЯ. "Завдання і засоби державного регулювання аграрного ринку." Право України, no. 2018/05 (2018): 71. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-071.
Full textAbstract:
Ефективне функціонування аграрного ринку забезпечує не тільки приватні інтереси виробників і покупців сільськогосподарської продукції, а й сприяє задоволенню публічних інтересів, зокрема, має значення для сталого розвитку сільських територій, забезпечення розвитку аграрного сектору економіки і продовольчої безпеки держави. З огляду на певні особливості, притаманні як сільськогосподарській продукції, так і її виробникам, аграрний ринок об’єктивно потребує державного регулювання. Саме завдання і засоби державного регулювання потрібно розглядати визначальними для цього ринку. Мета статті полягає у конкретизації на сучасному етапі завдань і засобів державного регулювання аграрного ринку. У процесі дослідження проаналізовано низку законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, із яких очевидно, що на державному рівні має місце розуміння незадовільного стану аграрного ринку та намагання держави вживати заходів для покращення ситуації, зокрема через закріплення у нормативно-правових актах шляхів і способів вирішення проблем. З урахуванням того, що впровадження цих способів покладається передусім на відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, то їх можна вважати завданнями державного регулювання аграрного ринку. На підставі аналізу Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2021 р. та проекту однойменної Програми конкретизовано завдання державного регулювання аграрного ринку на сучасному етапі. При цьому обґрунтовано, що окреслені завдання відповідають короткостроковим (отримання прибутку сільськогосподарськими виробниками з одночасним врахуванням інтересів покупців продукції) і довгостроковим (сталий розвиток сільських територій, забезпечення продовольчої безпеки держави) пріоритетам розвитку аграрного ринку. Проведений аналіз засобів державного регулювання господарської діяльності, закріплених у ст. 12 Господарського кодексу України, дає змогу зробити висновок, що досягнення зазначених завдань можливе завдяки вдалому поєднанню цих засобів державного регулювання.
45
Довгань, М. "Поняття державного замовлення як засобу адміністративно-правового впливу на господарську діяльність." Підприємництво, господарство і право, no. 1 (193) (2012): 79–82.
Find full text
46
Панасюк, В. "Види надання в оренду військового майна." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 328–34. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1958.
Full textAbstract:
У статті досліджуються види нада оренду військового майна. За основу дослідження взято визначення військового майна відповідно до законів України «Про Збройні сили України», «Про господарську діяльність у Збройних силах України»; визначення оренди майна відповідно до чинного і попереднього законодавства про орендні відносини. З урахуванням Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 та особливостей господарської діяльності у Збройних силах України уточнено, що надання в оренду військового майна - це вид економічної діяльності з передання у строкове платне користування певного такого майна, яке здійснюється для провадження підприємницької та іншої діяльності у межах і в порядку, встановлених законом.
Проведено загальний аналіз наукових досліджень щодо надання в оренду майна у цілому і військового зокрема. Представлено аналіз судової практики щодо оренди військового майна (постанови Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 911/747/17, від 28.02.2018 у справі № 924/247/17, від 03.07.2018 у справі № 916/559/17, від 08.08.2018 у справі № 916/146/15-г, від 22.05.2018 у справі № 908/1064/17), виявлено проблемні питання.
Виокремлено кілька критеріїв поділу надання в оренду військового майна, основним серед яких з урахуванням особливостей військового майна є об'єкти оренди (рухоме і нерухоме військове майно).
Обґрунтовано доцільність виокремлення ще одного критерію, який має значення для правового режиму економічної діяльності з надання в оренду військового майна, яким є суб'єктний склад такої діяльності. Досліджено підходи до суб'єктного складу таких відносин у науковій літературі та законодавстві, запропоновано види надання в оренду військового майна за цим критерієм.
Результатами дослідження є пропозиції щодо поділу надання в оренду військового майна як виду господарської (економічної) діяльності на такі види: а) залежно від об'єкта оренди: надання в оренду нерухомого військового майна (земельних ділянок, оренда будівель та інших капітальних споруд та оренда речей, на які режим нерухомої речі може бути поширений, повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти); надання в оренду рухомого військового майна (автомобілів, інших наземних транспортних засобів та устаткування, водних транспортних засобів та устаткування, повітряних транспортних засобів та устаткування, будівельних машин та устаткування, офісних машин та устаткування, включаючи обчислювальну техніку, інших машин та устаткування тощо); б) залежно від суб'єктного складу діяльності: надання в оренду військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних сил України.
Наголошується, що подальші наукові розвідки необхідно присвятити дослідженню та доопрацюванню правового режиму запропонованих видів нада ння оренди військового майна, уточненню суб'єктного складу такої діяльності.
47
Микитенко, Вікторія Володимирівна, Ірина Василівна Драган, and Іван Олександрович Драган. "Формування механізмів управління забезпеченням сталого господарювання." Економіка, управління та адміністрування, no. 3(97) (October 13, 2021): 47–52. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-3(97)-47-52.
Full textAbstract:
У статті сформовано й побудовано архітектуру замкнено-ланцюгового механізму управління забезпеченням сталого господарювання, що виконано за методологією проєктування та структурно-логічної організації управлінських методів і засобів у контексті забезпечення стійкості господарських систем за двома групами системоутворюючих (системно-гомеостатичних) підмеханізмів системо-організаційного та системно-функціонального (репаративно-алармовий, кібернетично-просторовий) комплексів. Удосконалено структуру, зміст і функції узагальненого замкнено-ланцюгового механізму управління забезпеченням сталого господарювання, до складу якого входять системоутворюючі підмеханізми: адаптаційно-стабілізаційний, репаративно-алармовий, бінарно-прогностичний, кібернетично-просторовий, які убезпечують синхронний перебіг параболічних подій із інтенсифікації процесів обміну-перерозподілу ресурсів, резервів і можливостей (потенціалу гомеостазу) у внутрішньому середовищі господарської системи, реалізація дії яких відбувається за рахунок стабілізації (генерування ламінарності) протікання потоків чотирьох, базових для сталого розвитку, процесів (економічної, виробничої, природно-ресурсної та соцієтальної природи). Побудовано багаторівневу схему бінарного формування, переформатування та реалізації дії замкнено-ланцюгового механізму управління забезпеченням сталого господарювання, запровадження у практику замкнутих циклів управління, що передбачає побудову системоутворюючих регуляторів у двох паралельних площинах – структурно-організаційного й структурно-функціонального комплексів гомеостатичних підмеханізмів управління забезпеченням сталого господарювання, а згодом із майже одночасним «запуском» адаптаційно-стабілізаційного й бінарно-прогностичного підмеханізмів, за якими й синхронне введення репаративно-алармового й кібернетично-просторового підмеханізмів.
48
Висоцька, Т. М. "Сутність господарсько-правових засобів захисту суб"єктів зовнішньоекономічної діяльності." Часопис Київського університету права, no. 2 (2012): 200–203.
Find full text
49
Гофман, О. "Функції державної гарантії як засобу забезпечення виконання господарських зобов"язань." Підприємництво, господарство і право, no. 3 (183) (2011): 141–43.
Find full text
50
Kucher, Lesia, Anna Honcharova, and Dariia Kalinova. "Еколого-економічні засади сталого управління землекористуванням." Journal of Innovations and Sustainability 5, no. 1 (November 10, 2021): 05. http://dx.doi.org/10.51599/is.2021.05.01.05.
Full textAbstract:
Мета. Мета роботи полягає в еколого-економічному обґрунтуванні чинників формування та поліпшення ресурсоощадності землекористування в регіонах України.
Результати. Виявлено високий прямий кореляційний зв’язок між землемісткістю в сільському господарстві та землемісткістю економіки; помірний прямий зв’язок між землемісткістю в сільському господарстві та збиткомісткістю валового регіонального продукту; помірний прямий зв’язок між рівнем розораності й загальним еколого-економічним збитком від втрати гумусу; слабкий прямий зв’язок між рівнем розораності й збиткомісткістю валової продукції сільського господарства. Виявлено, що варіація землемісткості економіки на 67,5 % залежала від варіації показника землемісткості в сільському господарстві. У результаті апробації розробленої регресійної моделі обчислено прогнозну збиткомісткість валової продукції сільського господарства на прикладі Запорізької та Харківської областей. Здійснено кількісну оцінку залежності збиткомісткості валового регіонального продукту від продуктивності використання земель та еколого-економічної оцінки балансу гумусу. У результаті здійсненої кластеризації 24 регіони України об’єднано у п’ять кластерів, кожен із яких характеризується подібними параметрами ресурсоощадності землекористування, що дало змогу визначити головні резерви поліпшення ощадності використання земель для кожного кластера.
Наукова новизна. Дістали подальшого розвитку положення щодо сталого управління землекористуванням на основі еколого-економічного регулювання його ресурсоощадності. Уперше встановлено кількісний вплив окремих факторів землекористування на показники його ресурсощадності, а також здійснено кластерний аналіз ресурсоощадності землекористування за регіонами України, що дозволило визначити пріоритетні напрями його поліпшення в перспективі.
Практична цінність. Результати кореляційного та кластерного аналізу, регресійного моделювання та прогнозування показників ресурсоощадності землекористування на прикладі окремих регіонів України можуть бути використані як для наукових цілей, так і для формування системи сталого управління землекористуванням на регіональному рівні.