Academic literature on the topic 'Головна особистість'

В статті обґрунтовано необхідність розроблення концепції, головною відзнакою якої є те, що вона повинна змістовно і структурно об’єднувати в собі пізнання і оцінювання людських якостей з позиції, по-перше, людина – як цінність суспільства, по-друге, людина – як особистість. Обґрунтовано концепцію дослідження оцінювання і управління якісними характеристиками певної людини в процесі її розвитку, у т.ч. людським капіталом. В основу даної концепції покладено положення, що людина – це головна цінність і головне джерело інноваційно-економічного і соціального розвитку будь-якого суб’єкта господарювання.

У статті розкрито основні аспекти реалізації особистісно орієнтованого підходу у професійній підготовці майбутнього вчителя. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено науковців, які займалися дослідженням та впровадженням особистісно орієнтованого підходу в процесі підготовки майбутніх педагогів. Проаналізовано поняття особистісно орієнтованого підходу та близьких за змістом понять, зокрема: особистісно орієнтованого навчання, особистісно орієнтованої взаємодії, особистісно орієнтованої освіти. Розтлумачено особистісно орієнтований підхід, як найважливіший психолого-педагогічний принцип, що передбачає врахування своєрідності та індивідуальності особистості майбутнього вчителя; створення умов для самопізнання, самореалізації та саморозвитку особистості студента; систему відносин, за якою кожен студент відчуває себе особистістю і відчуває увагу педагога особисто до нього; спрямування навчально-виховного процесу на кожну окрему особистість з визнанням її унікальності. Сформульовано головну мету особистісно орієнтованого підходу, яка полягає в розвитку мислення майбутніх учителів, їх творчого потенціалу, гармонійному формуванні і всебічному розвитку їх особистості, розкритті неповторної індивідуальності. Визначено важливі ознаки особистісно орієнтованого підходу та педагогічні умови його здійснення.

У статті висвітлено результати теоретичного аналізу метакогнітивної активності з позицій суб’єктного підходу. Актуальність пошукувань у цьому напрямі зумовлена назрілою потребою подолання безсуб’єктності цієї активності, введення в проблемне поле дослідження її носія в розмаїтті його біологічних, психофізіологічних та особистісних характеристик. Метою статті є теоретичне обґрунтування метакогнітивної активності як властивості суб’єкта, описання того, яким саме чином особистість є залученою до регуляції своїх когнітивних процесів. Для досягнення поставленої мети використовувались загальнонаукові теоретичні методи: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, зіставлення та узагальнення результатів наукових досліджень; було враховано основні психологічні принципи: детермінізму, розвитку, системності, об’єктивності. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: вперше інтерпретовано метакогнітивну активність з позицій суб’єктного підходу; описано її співвідношення із суб’єктною активністю; уточнено її специфічні властивості. Висновки. Носієм метакогнітивної активності як інтегративного утворення, головна функція якого полягає в регулюванні пізнавальних психічних процесів, виступає суб’єкт, оскільки саме на нього покладаються функції саморегуляції, самоорганізації, самодетермінації. Особистість в якості суб’єкта діяльності характеризується здатністю до цілеспрямованого перетворення об’єктивної дійсності, творення власного буття, реалізації своїх намірів, управління своїм життєвим шляхом, що виявляється в рівні її суб’єктності. Суб’єкт приймає рішення про необхідність застосування регулятивних функцій, виступає ініціатором і організатором метакогнітивної активності. На основі аналізу наукових досліджень встановлено, що деякі метакогнітивні процеси можуть мати неусвідомлений характер, ініціюватися об’єктивними чинниками, проте метакогнітивна активність у разі, коли є вмотивованою інтересами особистості, набуває рис саме суб’єктної активності.

Досліджено сутність понять “сталий розвиток” та “архетип”. Визначено основні принципи концепції сталого розвитку. Відмічено, що ба- зисними елементами культури, які формують константні моделі духовного життя, та основою екології культури в інформаційному суспільстві є архе- типи єдності людини і природи. З’ясовано, що, сприймаючи концепцію ста- лого розвитку, побудовану на розвитку особистості, потрібно пам’ятати, що архетип особистість успадковує, тому він перебуває в ній, але водночас він є і ззовні. Новацією школи архетипіки є модель “універсального епохального циклу”. Вона доповнена системою соціальних показників, з використанням яких упродовж останнього десятиліття ведуть моніторинг психосоціальних змін в Україні. Виокремлено, що головна мета сталого розвитку суспільства полягає у забезпеченні умовно нескінченного існування людської цивіліза- ції та її прогресивного розвитку. Така мета вимагає вирішення завдань двох рівнів. Перший рівень можна позначити як необхідний — це фізичне вижи- вання людини біологічної. Другий рівень — достатній, він передбачає духов- ний розвиток людини соціальної. Зазначено, що державна політика щодо сталого розвитку повинна базуватися на таких основних принципах: зба- лансованість розвитку українського суспільства; екологічно та техногенно безпечні умови життєдіяльності населення; утвердження гуманізму, демо- кратії та загальнолюдських цінностей; еколого-економічна збалансованість розвитку окремих регіонів та її узгодження із загальнонаціональними по- требами. Стверджено, що ефективність функціонування органів державної влади залежать від глибини усвідомлення виконавцями й усім населенням нових підходів, які відображають: набутий досвід (негативний та позитив- ний); прогнозовані оцінки ситуації у біосфері; практичні потреби людей; ар- хетипову складову людського розвитку (свідомого і надсвідомого).

У статті представлений науково-теоретичний огляд вітчизняних і зарубіжних досліджень, присвячених проблемі впливу соціальних чинників на процес формування особистісних деструкцій молоді у системі молодіжних субкультур. Здійснено спробу розкрити вплив середовища молодіжних субкультур як психологічної детермінанти формування деструкцій, а також представлено методи і засоби психодіагностики компонентів особистісних деструкцій у представників молодіжних субкультур, що стає головним джерелом теоретико-методологічного пошуку автора. На емпіричному рівні встановлено сутність і взаємозв’язок механізмів формування деструктивних форм реагування особистості та їх прояви у соціальній взаємодії. Розглянуто соціально-психологічні особливості впливу молодіжної субкультури на особистість підлітка як однієї з рушійних сил формування особистісних деструкцій. Здійснено аналіз соціальних відхилень поведінки особистості, які формуються під впливом молодіжних угруповань, а також аналіз теорії причин виникнення відхилень. Представлений аналіз забезпечує системне уявлення про особистісні деструкції молоді та забезпечує розкриття причинно-наслідкового зв’язку впливу соціального середовища на особистість.

У статті розглянуто можливості використання особистісно-діяльнісного підходу в процесі професійного розвитку майбутнього фахівця у галузі музичної педагогіки. Висвітлюються ключові ідеї відомих науковців – представників особистісно-діяльнісного підходу в психології та педагогіці. Аналізуються теоретичні концепції, пов’язані з професійним розвитком майбутніх фахівців, зокрема, у сфері мистецької освіти. Професійний розвиток розглядається у статті як особливий вид діяльності, спрямованої на самовдосконалення особистості майбутнього педагога. Тому значна увага приділена аналізу цього феномену, його специфіці. Зазначено, що професійний розвиток має певну структуру, відбувається за визначеними стадіями, тобто являє собою «формоутворення» особистості, адекватної вимогам професійної діяльності, оскільки саме діяльність задає вимоги до особистості, виступає стимулом її розвитку. Професійний розвиток майбутніх фахівців-музикантів передбачає тісне поєднання особистісного і діяльнісного аспектів; у процесі конструювання освітнього процесу для майбутніх фахівців у галузі музичної педагогіки необхідною є орієнтація на особистість як мету, суб'єкт, результат і головний критерій його ефективності.

Метою статті є комплексний аналіз відносно нової теоретичної та прикладної парадигми знання – педагогічної культурології – у контексті загальної структури культурології як науки, що складається з двох крил: соціального й філософського. Методологічними засадами дослідження стали позитивізм, критична теорія, феноменологія, герме- невтика, філософія діалогу та універсальна етика. Наукова новизна. Установлюється мета (інкультурація), структура (соціально-філософська, раціонально-емоційна) і подвійний предмет педагогічної культурології: освітні виміри культу- ри й культурні виміри освіти крізь призму проблеми люди- ни та її місця в загальному процесі трансляції цінностей. Виявляється відмінність між педагогічною культурологією та культурологією освіти за змістом (освіта) і характером (трансляція цінностей). Установлюються три предметні грані педагогічної культурології: суб’єкт, культура та вихо- вання, відображені в її трьох головних методологічних дже- релах: філософська антропологія, культурологія, педагогіка. Автор статті виявляє, що від соціальної культурології педагогічна культурологія успадкувала орієнтацію на крити- цизм, позитивізм, феноменологізм, раціональність, колективізм і соціалізацію, притаманні для «інтелектуала», який когнітивно пізнає знання щодо культури. Філософська культурологія при- вносить у педагогічний дискурс універсалізм, герменевтику, діалогічність, емоційність, індивідуалізм та інкультурацію, притаманні для «інтелігента», який аксіологічно переживає культурні смисли. Єдність соціальності й філософічності відображається в єдності суб’єктивних та об’єктивних форм культури й у єдності думки і дії, теорії і практики у вихованні. Висновки. Головною світоглядно-методологічною рисою педагогічної культурології є гетерохронність у репрезентації культури – зрівняння в часі унікальних істинних подій, завдя- ки чому можливе формування особистості як універсального етичного суб’єкта, здатного до критичного мислення, діалогу, культурної творчості. Педагогічна культурологія фіксує сутність культури як освіти й освіти як культури. Культура становить світоглядну передумову, внутрішній зміст і кінцевий продукт освіти. Освіта становить форму реалізації культури, головною функцією якої є трансляційна функція як основа для кумуляції та інтеракції культурних цінностей.

У статті висвітлено підходи щодо формування духовності особистості. На основі аналізу наукових праць схарактеризовано феномен духовності як свідчення єднання людини з Високим, духовним, Божественним та абсолютним. Окреслено основні напрями вивчення духовності особистості: філософсько-релігійний як пробудження внутрішньої дійсності людини, її душі, прагнення об’єднатися з вищою дійсністю і перетворитися у нову особистість; культурологічний як процес олюднення, окультурення людини; психолого-педагогічний, в основі якого освітня діяльність розглядається як процес складання духовного світу особистості; соціально-психологічний як вищий прояв внутрішнього світу особистості, що виявляється в людяності, сердечності, доброті, щирості, чесності, відкритості для інших людей, широті поглядів, ерудиції, культурі, загальному розвитку особистості, інтелігентності та що утворює її духовний потенціал; психологічний, завдяки якому духовність представлена як людська якість, що спрямовує особистість до самопізнання, самовдосконалення, творчого розвитку, гуманістичної поведінки. Визначено сутність духовності як мети й досягнень людини, результату її цілеспрямованих зусиль. Основну увагу закцентовано на тому, що людина має як фізичну складову, так і духовну, зокрема в контексті розкриття проблеми змодельовано структуру людської душі у вигляді трьох складових: душі розумної (голова), душі емоцій і почуттів (серце), душі потягів та пристрастей (сідалище). Обґрунтовано вплив духовності на розвиток сучасного мистецтва. Доведено, що саме в духовності особистості закладена основа самореалізації в усіх її виявах (пізнавальна, моральна, естетична, самоосвітня, самопізнавальна, самовиховна, комунікативна), а головною умовою розвитку духовності особистості є її любов до інших людей.

Головне завдання сучасної системи освіти – готувати свідомого громадянина, спроможного ухвалювати адекватні рішення, реагувати на особистісні і соціальні виклики. Одним із засобів вирішення цих завдань є сформованість в особистості навичок критичного мис

Головне завдання сучасної системи освіти – готувати свідомого громадянина, спроможного ухвалювати адекватні рішення, реагувати на особистісні і соціальні виклики. Одним із засобів вирішення цих завдань є сформованість в особистості навичок критичного мис

В статті розглянуті проблеми соціальних норм та цінностей, особистісних ресурсів, адаптації студентської молоді, впровадження соціально-психологічних технологій в навчальний процес вищого навчального закладу, подані результати дослідження направленні на виявлення ціннісних орієнтацій у структурі якостей особистості та визначення переваги матеріальних цінностей над духовними. Запропоновано рекомендації студентам щодо зміни їх ціннісних орієнтацій.
The article deals with the problems of social norms and values, personal resources, adaptation of student youth, the introduction of socio-psychological technologies into the educational process of higher educational institutions, the results of the research are presented to focus on identifying value orientations in the structure of personality traits and identifying the superiority of material values over spiritual ones. Recommendations for students to change their value orientations are offered.

Виокремлено принципи управлінської педагогічної діяльності. Розкрито права й обов’язки, основні завдання, головні функції та особистісні якості класного керівника. Проаналізовано організацію навчально-виховної діяльності класного керівника, що є основою високих результатів у вихованні особистості учнів.

Головною метою цієї роботи є – визначення сутності та структури формування професійних компетентностей у майбутніх офіцерів-правоохоронців із використанням засобів нумерології в системі їх спеціальної фізичної підготовки. Використання новітніх нумерологічних технологій в системі професійної освіти майбутніх офіцерів-правоохоронців Національної поліції України (НПУ) – забезпечує формування необхідних професійних компетентностей та є актуальним напрямком наукових досліджень. Не дивлячись на значну кількість робіт зазначеного напряму наукових розвідок, питанням визначення сутнісних характеристик формування професійних компетентностей у майбутніх офіцерів-правоохоронців із використанням засобів нумерології в системі їх спеціальної фізичної підготовки нами не виявлено, що потребує подальших наукових розвідок та підкреслює актуальність і практичну складову обраного напряму дослідження. На підставі проведеного теоретико-методологічного аналізу з даної проблематики, визначені сутнісні характеристики формування професійних компетентностей у майбутніх офіцерів-правоохоронців НПУ із використанням засобів нумерології в системі їх спеціальної фізичної підготовки – особистісне утворення, яке формується шляхом акцентованого педагогічного впливу на формування у майбутніх офіцерів-правоохоронців ключових професійних компетентностей, готовності до захисту України, до виконання завдань за призначенням у різних умовах службово-бойової діяльності та забезпечує узгодження ними знань про зміст та структуру професійної діяльності із урахуванням нумерологічних особливостей індивіда та вимог цієї діяльності до рівня спеціальної фізичної підготовленості, а також психофізіологічного стану, сформованих компетентностей професійної діяльності зі сформованими та усвідомленими ними в процесі розвитку можливостями та потребами, а також структуру такої готовності за мотиваційним, функціональним, прикладним, та стресостійким компонентами.

В результаті дослідно-аналітичної роботи розглянуто актуальну проблему формування готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до застосування засобів фізичної терапії в системі самоосвіти. Враховуючи результати моніторингу Інтернет-ресурсів, аналізу науково-методичної, спеціальної та довідкової літератури встановлено, що питанням розроблення та апробації прикладних програм (методик, педагогічних моделей, тощо) формування готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до застосування технік кінезіологічного тейпування у професійній діяльності (в системі багаторічної підготовки спортсменів) присвячено недостатню кількість науково-методичних праць, що потребує подальших наукових розвідок та підкреслює актуальність і практичну складову обраного напряму дослідження. Під час вирішення поставлених перед нами завдань були використані наступні методи дослідження (на емпіричному та теоретичному рівнях): абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання, математично-статистичні (кореляційного аналізу, факторного аналізу, шкалювання) тощо. У динаміці другого етапу дослідження членами науково-дослідної групи визначено сутність та структуру готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до професійної діяльності – особистісне утворення, яке формується шляхом акцентованого педагогічного впливу на формування у тренерів готовності до підтримання престижу українського спорту на міжнародній арені завдяки всебічній та якісній підготовці висококваліфікованих атлетів, до виконання навчально-тренувальних планів на різних етапах багаторічної підготовки спортсменів-одноборців у тому числі й на етапах їхньої фізичної терапії і ерготерапії та забезпечує узгодження ним знань про зміст та структуру професійної діяльності, а також вимог цієї діяльності до рівня всебічної підготовленості, а також психофізіологічного стану одноборців, сформованих компетентностей необхідних для організації збалансованої та конкурентоспроможної системи багаторічної підготовки спортсменів, які спеціалізуються в одноборствах зі сформованими та усвідомленими ними в процесі розвитку можливостями та потребами. Враховуючи результати низки теоретичних та емпіричних досліджень вважаємо, що структура готовності тренерів, які спеціалізуються в одноборствах до професійної діяльності містить наступні компоненти: мотиваційний, функціональний, прикладний та стресостійкий. В процесі дослідно-аналітичної роботи упродовж третього етапу дослідження нами виділені рівнозначні для тренерів, які спеціалізуються в одноборствах «критерії оцінювання»: мотиваційний, змістовий та аналітико-оцінний. Крім цього, вважаємо, що для будь-якого «критерію» характерним є наявність певних «показників», які відображають найбільш важливі та інформативні властивості «об’єкту», що забезпечує його існування. Відповідно до аналізу спеціальної науково-методичної та довідкової літератури членами науково-дослідної групи встановлено, що найбільш ефективними підходами для досягнення мети обраного напряму дослідження (з метою розроблення майбутньої «Програми формування готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування в системі самоосвіти») є: діяльнісний, особистісно-зорієнтований, комплексний, системний, а також структурний «підходи». Крім цього, відповідно до результатів низки емпіричних досліджень, а також враховуючи власний досвід організації системи багаторічної підготовки одноборців, нами пропонується до використання в системі оцінювання готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування наступних «рівнів»: високого, достатнього та задовільного. Варто також підкреслити, що для досягнення головної мети дослідження членами науково-дослідної групи планувалося використання наступних коригуючих технік кінезіологічного тейпування: лімфатична корекція «тунелювання»; зв’язкова-сухожильна корекція «тиск»; фасціальна корекція «утримання»; механічна корекція; послаблююча корекція «ліфтинг»; функціональна корекція «пружинування». Підсумовуючи результати аналізу науково-методичної та спеціальної літератури (Інтернет-джерел), членами науково-дослідної групи розроблено та апробовано програму формування готовності тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо до застосування засобів фізичної терапії (із акцентованим використанням технік кінезіологічного тейпування) в системі самоосвіти. Розроблена та апробована «Програма» є уніфікованою і може ефективно використовуватися в системі фізичної терапії представників інших повноконтактних одноборств (олімпійських та неолімпійських видів спорту). Результати дослідження впроваджені у систему самоосвіти (підвищення кваліфікації) тренерів, які спеціалізуються в одноборствах. Напрями подальших досліджень передбачають розроблення дихальних комплексів фізичних вправ, які забезпечують підвищення працездатності тренерів з одноборств (на прикладі тренерів, які спеціалізуються в боротьбі самбо та дзюдо) на етапі їхнього відновлення після лікування коронавірусної хвороби (COVID-19).

Проаналізовано художній світ поезій Любові Баранової – багатовимірний, e центрі його часово-просторових і духовно-філософських координат – особистість, яка усвідомлює магічну силу слова. Наголошено на головних константах поезії Л. Баранової – Кохання, Музика, Природа.

У статті висвітлено й охарактеризовано сучасні підходи до процесу структурування змісту гуманітарних дисциплін у фаховій підготовці студентів педагогічних ЗВО. Стверджено, що значущим методологічним фактором у структуруванні змісту гуманітарних дисциплін є його орієнтація на особистість як на мету, суб'єкт, результат і головний критерій ефективності та продуктивності підготовки майбутніх спеціалістів. Установлено, що домінуючими методологічними підвалинами структурування змісту освіти загалом і гуманітарних дисциплін у системі вищої педагогічної освіти зокрема є аксіологічний, особистісний, дiяльнicний та компетентністний підходи.

У сучасну постіндустріальну епоху індустрія інформаційних технологій органічно входить в усі сфери людської діяльності. Ці технології доводиться не тільки використовувати, але й співпрацювати і навіть конкурувати з ними. Розвиток інформаційних мереж, як і процес перетворення громадян у користувачів всесвітніх мережних структур далеко не завжди (і вже аж ніяк не автоматично) сприяють зміні особистісних форм буття людей, їхньої самореалізації. Посилення влади глобальних мереж в інформаційному суспільстві стає настільки інтенсивним, що природним шляхом постають питання: 1. Чи можлива свобода особистості в інформаційному суспільстві? 2. Чи не перетвориться особистість у такому суспільстві на автомат, що виконує соціальні ролі, які нав’язуються їй? Пошук відповідей на ці питання має сенс почати з аналізу головних особливостей інформаційного соціуму.