Academic literature on the topic 'Гетьманат П. Скоропадського'

В статті висвітлюються діяльність Особливого відділу Штабу Гетьмана П. Скоропадського щодо протистояння антидержавній діяльності противників гетьманської влади. Розглянуто заходи Особливого відділу Штабу Гетьмана П. Скоропадського щодо запобігання антигетьманській діяльності більшовицького підпілля в Україні, окремих угруповань «білого руху» та опозиційних українських соціалістичних партій. З’ясовано роль Особливого відділу штабу Гетьмана, як спеціального підрозділу контррозвідувального захисту, взаємодію з іншими загальнодержавними органами спеціальної діяльності та правопорядку у протидії загрозам державності, що продукували політичні сили та організації антигетьманського спрямування. Ключові слова: Українська Держава, спецслужби, Гетьманат, Особливий відділ, Державна варта, Штаб Гетьмана.

Українська Держава гетьмана П. Скоропадського стала своєрідною віхою українського державотворення. Її виникнення не випливало із попереднього розвитку і не створювало умов для подальшого процесу державотворення. Тому її оцінка в науковій літературі доволі суперечлива. З метою визначення витоків Української Держави гетьмана П. Скоропадського слід брати до уваги геополітичну ситуацію того часу, насамперед хід і підсумки Першої світової війни, складну та неоднозначну соціальну та економічну політику Української Центральної Ради (УЦР), яка призвела до кризи в Україні, що сталася на початку 1918 р. Ставши до влади, гетьман П. Скоропадський мав чітку програму дій. Свою державну діяльність він розпочав із рішучої відмови від соціальної політики УЦР та обіцяв повернути життя в нормальне русло. Усе це в концентрованому вигляді містилося в оголошених 29 квітня 1918 р. “Грамоті до всього українського народу” та “Законах про тимчасовий державний устрій України”. Проте заходів для її реалі зації у гетьмана було недостатньо. Присутність в Україні значного військового контингенту Німеччини та Австро-Угорщини стримувала розвиток більшовизму всередині держави і захищала від його проникнення іззовні, що давало змогу гетьманському уряду сконцентруватися на вирішенні нагальних проблем державотворення. Однак надмірні апетити Німеччини та Австро-Угорщини, бажання вирішити за рахунок України свої економічні та продовольчі проблеми обмежували сферу діяльності гетьманського уряду саме цими межами, не дозволяючи йому займатися такими важливими питаннями розбудови держави, як створення власної армії, нала годження роботи апарату управління на місцях тощо. Стосовно форми Української Держави гетьмана П. Скоропадського зроблено висновок, що це було повернення до історичних традицій козаччини-гетьманату, але за змістом не мало характеру стихійного прориву соціальної енергії. Це був типовий шлях німецького командування, а гетьман послужив ширмою для недопусти мої зогляду на умови Брестського договору німецької окупації України. Форма Української Держави була складна й суперечлива. Це була авторитарна, хоча і досить ліберальна форма правління, обмежена як законом, так і часом – до скли-кання установчого Українського Сейму. Республіканські інституції перемежовувалися з ознаками монархічної форми правління. Основні висновки полягають у тому, що, незважаючи на значну залежність від німців, Українська Держава гетьмана П. Скоропадського мала свої цілі й соціальну базу. Її утворення являло собою спробу консервативних політичних сил загасити полум’я революції, збити хвилю радикальних соціалістичних настроїв, силою державної влади та поміркованих реформ ввести соціальне життя у межі правових норм, відстояти право приватної власності.

У статті розглянуто основні напрями економічної політики уряду гетьмана Павла Скоропадського, а також висвітлена діяльність міністерств Української Держави в фінансовій, торговельній та вугільній промисловості.

Early twentieth century called the defining events of the revival of Ukrainian statehood, in particular the main feature of state formation in this period is the formation and development of the Ukrainian state as the Ukrainian Central Council, Hetmanate of P. Skoropadsky and the Directory of the Ukrainian People’s Republic. The purpose of the article is to reveal the influence of the processes of Ukrainian state formation of 1917–1920 on military construction. Methods. The methodological basis of the study is based on the principles of objectivity and historicism, using methods to analyze historical sources, describe historical events, compare features of military construction in different years and generalize the process of military construction during the Ukrainian state of 1917–1920. Results. It is established that the process of Ukrainian state formation in 1917 and 1920 had a significant effect on military construction. During the Ukrainian Central Rada there was an active process of Ukrainization of the Ukrainian army, but in the end the process of Ukrainization of the army due to the original confidence of the leaders of the Ukrainian Central Rada and, above all, due to neglect of the army. Military construction during the Hetmanate became more progressive in this process, but was not completed due to the constant negative impact on these processes of other states, which feared that the Ukrainian army would grow into a powerful and capable army. Focusing on the processes of military construction during the Directory of the Ukrainian People’s Republic, it should be noted that significant changes in these processes occurred due to the adoption of the Disciplinary Statute and the Law “On Improving the State of the Troops”, gradually collapsed. Conclusions. Considering the peculiarities of military construction during the Ukrainian state formation of 1917–1920, it is established that the process of formation of the Ukrainian army was not completed under any of the ruling regimes. The ruling authorities of each of the studied periods tried to form a strong Ukrainian army, but due to disregard for the needs of the army, personal confidence, intervention of foreign political forces and changes in political course, this task was not fulfilled. In the perspective of the next explorations it is planned to reveal the peculiarities of military construction during the reign of the Western Ukrainian People’s Republic.Key words: ukrainianization of the army, ukrainian statehood, Ukrainian Central Rada, Hetmanate of P. Skoropadsky, Directory of the Ukrainian People’s Republic. Початок ХХ ст. іменується визначальними подіями відродження української державності. Зокрема, головною особливістю державотворення в цей період є становлення та розвиток української держави як Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського і Директорії Української Народної Республіки. Мета статті передбачає розкриття впливу процесів українського державотворення 1917–1920 рр. на військове будівництво. Методи. Методологічна основа дослідження побудована на принципах об’єктивності та історизму із застосуванням методів аналізу історичних джерел, опису історичних подій, порівняння особливостей військового будівництва в різні роки й узагальнення процесу військового будівництва в період українського державотворення 1917–1920 рр. Результати. З’ясовано, що процес українського державотворення 1917–1920 рр. відчутно позначився на військовому будівництві. За часів Української Центральної Ради відбувався активний процес українізації української армії, однак зрештою цей процес через самобутню впевненість лідерів Української Центральної Ради та, перш за все, через нехтування потребами війська занепав. Військове будівництво в період Гетьманату стало більш прогресивним у цьому процесі, однак не було до кінця завершене через постійний негативний вплив на ці процеси інших держав, які боялися, що українська армія переросте у потужне боєздатне військо. Акцентуючи увагу на процесах військового будівництва за часів Директорії Української Народної Республіки, потрібно зауважити, що істотні зміни у цих процесах відбулися завдяки ухваленню Дисциплінарного статуту та Закону «Про поліпшення стану військ», однак із пова-ленням правління Директорії Української Народної Республіки військове будівництво, започатковане нею, поступово згорталося. Висновки. Розглянувши особливості військового будівництва за часів українського державотворення 1917–1920 рр., встановлено, що процес формування українського війська не був завершений за жодного з владних режимів. Панівна влада кожного з досліджуваних періодів намагалася сформувати потужну українську армію, але через неврахування потреб війська, особисту самобутню впевненість, втручання зовнішніх політичних сил та зміни політичного курсу це завдання не було виконано. У перспективі подальших розвідок передбачено розкриття особливостей військового будівництва за часів становлення Західноукраїнської Народної Республіки.Ключові слова: українізація армії, українська державність, Українська Центральна Рада, Гетьманат П. Скоропадського, Директорія Української Народної Республіки.

Мета роботи – показати реакцію громадсько-політичних сил Запорізького краю на події проголошення гетьманату Павла Скоропадського у квітні–травні 1918 р. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності, політичного плюралізму й комплексі загальнонаукових та спеціально-історичних методів, серед яких передусім – аналіз, синтез, історико-генетичний та історико-порівняльний методи. Наукова новизна. Вперше розгорнуто охарактеризовано спектр реакцій громадсько-політичних сил Запорізького краю на встановлення влади гетьмана П. Скоропадського в Україні. Реконструйовано хід подій, що супроводжували ці реакції, визначено їхній характер, виразників, соціальних носіїв та особливості суспільних ідей у сприйнятті гетьманату на цій території. Введено до наукового обігу нові архівні матеріали з фонду Олександрівської міської думи та управи і унікальне джерело – позапартійну демократичну газету українських організацій “Січ” (Олександрівськ, 1918). Висновки. Стверджується, що зміст революційних подій на Запоріжжі у квітні-травні 1918 р. мав виразний національно-демократичний характер і відповідав реакції на сприйняття гетьманату громадськістю в інших регіонах України. Ліві сили соціалістичного та ліберального спрямування виступили з опозиційною критикою встановлення монархічного режиму, вбачаючи у ньому повернення до царських часів. Їхня реакція проявилася у демократичних формах: зібраннях, винесенні резолюцій, скликанні з’їздів, накресленні перспектив подальшої діяльності. Стримувальним фактором для розгортання більш активних дій була консервативна традиційність мислення, виразником якої виступало селянство, перейняте хліборобськими справами та невдоволене більшовицькими експериментами руйнації приватної власності на території краю у січні-березні 1918 р. Регіональної специфіки реакції суспільства на утвердження нової влади надавали також чинники етнічного багатоманіття та зрусифікованості регіону.

Визначено та проаналізовано законодавчі й організаційні зміни в тюремній системі та її керівних органах за доби Тимчасового уряду, Центральної Ради та Гетьманату П. П. Скоропадського. Окреслено зміст пенітенціарної доктрини Тимчасового уряду та умови, у яких вона формувалася й реалізовувалася, а також засади діяльності тюремних інспекцій та окремих місць ув’язнення. З’ясовано, кому підпорядковувалися тюремні установи українських губерній упродовж лютого–жовтня 1917 р. та у наступні періоди. Визначено стан тюремного відомства за доби Центральної Ради та Гетьманату, охарактеризовано тюремну політику гетьманського уряду, уточнено персональний склад очільників центрального органу управління тюремною системою у квітні–листопаді 1918 р.

Автори актуалізують питання історичного минулого, пов’язаного з формуванням національної політики гетьманом Павлом Скоропадським і його урядом за часів Української революції 1917–1921 рр. Аналізуються проблеми державного будівництва та юридичного забезпечення процесу становлення національної державності в 1918 р. Наголошується на суперечливому характері формування національної політики як самим П. Скоропадським, так і його достатньо часто змінюваними урядами. З одного боку, він декларував принципи державного будівництва, що ґрунтувалися на обстоюванні державного суверенітету та незалежності, українських традиціях та історичних здобутках, а з другого, – будучи продуктом російської імперської системи, тяжів до її культури та духовного світу, нею продукованого. Автори наголошують саме на аспектах публічних, зримих, реальних, насамперед, юридичного і фактологічного характеру, які засвідчують реальну картину державного будівництва, де, без сумніву, переважав національний елемент. Наводяться численні приклади організаційно-правового забезпечення цього процесу, її зовнішня атрибутика, пов’язана з практичною діяльністю гетьмана та його адміністрації. Аналізуються різноманітні сфери національно-культурного будівництва, у тому числі й розвиток судової системи, законодавства, налагодження міжнародних зв’язків тощо. Особлива увага приділена створенню судової системи, що стала логічним продовженням її реформування, започаткованого Українською Центральною Радою. Щоправда, курс, обраний попередницею, не знаходив повної підтримки у П. Скоропадського, скоріше він був її антагоністом. Відтак, з моменту здійснення державного перевороту (29 квітня 1918 р.) і до дня проголошення зловісної грамоти про федерацію з Росією та, відповідно, зречення від влади він наполегливо просував ідею організації судочинства на засадах колишньої Російської імперії, додаючи до неї національний зміст. Найбільшим його досягненням стало запровадження Державного Сенату як вищого судового органу Української Держави. Автори цілеспрямовано загострюють увагу на основних положеннях Закону “Про Державний Cенат” від 8 липня 1918 р., вказуючи на наміри гетьмана встановити в країні справедливе судочинство. Аналізований зміст закону є промовистим тому свідченням. Акцентовано увагу на тому, що протягом семи з половиною місяців перебування гетьмана при владі йому вдалося окреслити основні напрями своєї національної політики, прийняти ряд законодавчих актів, але втілити всі свої ідеї в такий нетривалий час йому так і не вдалося. Сучасна Україна визнала заслуги Павла Скоропадського, визначивши йому гідне місце в пантеоні своїх національних героїв.

Наступного року в країні будуть відзначати 100-річчя Української революції 1917-1921 рр. Понад століття тому було відновлено процес українського державотворення. Українська Держава (П. Скоропадського) за формою правління мала одночасно риси монархії, президентської республіки та військової диктатури.

Проаналізовано реальне державне будівництво за часів правління гетьмана П. Скоропадського. Його семимісячне правління було набагато більш плідним, аніж робота органів УНР. Але проголошення Скоропадським 15 листопада 1918 р. Акту федерації про об’єднання України з небільшовицькою російською державою стало поштовхом до повстання селянської опозиції на чолі з С. Петлюрою.
Проанализировано реальное государственное строительство во времена правления гетмана П. Скоропадского. Его семимесячное правление было гораздо более плодотворным, чем работа органов УНР. Но провозглашение Скоропадским 15 ноября 1918 Акта федерации об объединении Украины с небольшевистским российским государством стало толчком к восстанию крестьянской оппозиции во главе с С. Петлюрой.
Real state construction under the rule of Hetman P. Skoropadskyi was analyzed. His seven-month rule was much more fruitful than the work of the organs of the UPR. But the proclamation of Skoropadsky November 15, 1918, the Federation Act on the unification of Ukraine with the non-Bolshevik Russian state was an impetus for the uprising of the peasant opposition led by S. Petliura.

Розглянуто процес формування збройних сил як один із заходів гетьмана П. Скоропадського щодо створення Української держави. Аналізуються деякі аспекти процеса поновлення українського козацтва як резерву національної армії.

Здобуття незалежності новою державою і становлення її як суб‘єкта міжнародних відносин ніколи не буває простим процесом. Україна отримала незалежність у 1991 році в результаті розвалу СРСР, однак, впродовж понад 20 років, аж до Революції Гідності не змогла стати по-справжньому суверенною державою, яка визначає власні геополітичні пріоритети задля благополуччя своїх громадян. Залежність від постачання російського газу і кредитної підтримки північного сусіда, корумпованість політичної еліти, яка діяла як у внутрішній, так і у зовнішній сфері на власну користь без урахування реальних інтересів народу, ледь не коштували нашій країні можливості відбутися як самостійній суверенній державі, спричинили анексію Російською Федерацією Криму і війну на Сході. Подолання загроз сучасній державності України без дієвої міжнародної підтримки буде суттєво ускладненим, якщо взагалі не неможливим.

Здобуття незалежності новою державою і становлення її як суб‘єкта міжнародних відносин ніколи не буває простим процесом. Україна отримала незалежність у 1991 році в результаті розвалу СРСР, однак, впродовж понад 20 років, аж до Революції Гідності не змогла стати по-справжньому суверенною державою, яка визначає власні геополітичні пріоритети задля благополуччя своїх громадян.
Becoming independent of a new state and becoming a subject of international relations is never a simple process. Ukraine gained independence in 1991 as a result of the collapse of the USSR, however, for more than 20 years, until the Revolution of Dignity, it could not become a truly sovereign state that defines its own geopolitical priorities for the well-being of its citizens.

Розглянуто процес формування збройних сил як один із заходів гетьмана П. Скоропадського щодо створення Української держави. Аналізуються деякі аспекти процеса поновлення українського козацтва як резерву національної армії.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню розвитку селянського руху в Харківській губернії в період Української революції 1917–1921 рр. Доведено, що невирішені проблеми у сфері аграрних відносин спричинили селянський рух і розгортання збройного конфлікту на Харківщині у 1917–1921 рр. Порівняно ступінь активної участі у революційних подіях у даному регіоні різних соціальних груп населення. Обґрунтовано тезу, що у період Української революції 1917–1921 рр. представники лівих політичних партій вживали поняття "куркуль" для визначення власників індивідуальних селянських господарств, які бажали зберегти приватну власність на землю й активно захищали свої економічні, політичні та національні права. З'ясовано, що невирішеність національного питання була одним з важливих чинників посилення селянського руху у Харківській губернії. Досліджено взаємозв'язок селянського повстанського руху сусідніх регіонів з селянським рухом у Харківській губернії та встановлено, що найбільш впливовими та популярними серед сільського населення регіону було махновське і "уенерівське" повстанство. Розглянуто процес радикалізації селянського руху у 1917–1921 рр., висвітлено пасивні й активні, нелегальні та легальні форми боротьби селянства за свої економічні, політичні та національні інтереси. Узагальнено наслідки селянського руху.

Уряд П. Скоропадського прагнув побудувати державу на засадах приватної власності, зробити продуктивний товаровиробний аграрний комплекс, створити потужний промисловий сектор. Консервативна за своєю спрямованістю економічна політика гетьманського уряду в Україні сприяла певним позитивним зрушенням у господарстві. Але деякі прорахунки в соціальних питаннях, об'єктивна нестача часу на поглиблення перетворень, складні історичні умови призвели до поразки консервативних сил.