Journal articles on the topic 'Гарантії безпеки'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Гарантії безпеки.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Гарантії безпеки.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Кошиков, Д. О. "ГАРАНТІЇ ПРАВ УЧАСНИКІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 184–91. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.22.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що норми права регулюють майже всі сфери суспільного життя, в тому числі закріплюють основоположні права і свободи, що виникають у осіб у зв’язку з їх участю у різних видах правовідносин. В контексті викладеного сфера реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави не є виключенням, з огляду на те, що механізм забезпечення адміністративно- правових відносин, що функціонує в цій сфері, включає власні специфічні гарантії. Саме останні забезпечують стабільний розвиток адміністративно-правових відносин у сфері реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави, а тому їх встановлення є обов’язковим компонентом державної політики в зазначеній сфері. Зазначено, що правові гарантії набувають специфічних рис в залежності від виду правовідносин, учасниками яких є відповідні суб’єкти, а також від сфери, в якій такі правовідносини виникають. У зв’язку з чим виокремлено ознаки адміністративно-правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави. Під гарантіями прав учасників адміністративно-правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави запропоновано розуміти сукупність нормативно-закріплених положень, що забезпечують можливість уповноважених суб’єктів, які вступають у адміністративно- правові відносини в сфері забезпечення економічної безпеки держави, зокрема з приводу формування та реалізації державної політики, охороняти та захищати власні права та безперешкодно здійснювати професійну діяльність, отримувати належне матеріально-технічне забезпечення, приймати нормативні та управлінські рішення; здійснювати заходи організаційного характеру та звертатися за захистом свої прав до суду. Запропоновано класифікацію гарантій прав учасників адміністративно- правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави за такими критеріями: - сферою дії: загальні, якими користуються всі без виключення учасни- ки вказаних правовідносин, і спеціальні, які характерні для окремих суб’єктів (прийняття обов’язкових до виконання рішень, незалежність при здійсненні власної професійної діяльності та прийняття рішень тощо); - в залежності від суб’єкта, якому належить така гарантія: гарантії прав вищих органів державної влади, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інституцій громадянського суспільства; - змістом (характером) юридичних гарантій: а) нормативні; б) організаційні; в) матеріально-технічні; г) правоохоронні.
2
Мулявка, Д. Г. "ГАРАНТІЇ ЗДІЙСНЕННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ ОХОРОННОЇТА ПРИВАТНОЇ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 141–43. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).451.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність і структуру гарантій законності недержавної охоронної та приватної де-тективної діяльності в адміністративно-правовому аспекті. Гарантії функціонування суб’єктів недержав-ної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності поділено на три групи: гарантії законно-сті недержавної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності; гарантії безпеки здійснення недержавної охоронної та приватної детективної (роз-шукової) діяльності; гарантії поєднання приватних і публічних інтересів під час здійснення недержав-ної охоронної та приватної детективної (розшукової) діяльності.
Гарантії законності представлені як сукупність інституційних, політичних і правових умов, за яких забезпечується додержання вимог законів і підзакон-них правових актів, якими регламентується недер-жавна охоронна та приватна детективна (розшуко-ва) діяльність. Автор відносить до правових гарантій законності діяльності суб’єктів приватної детективної (розшукової) та недержавної охоронної діяльності такі: 1) матеріальні гарантії, до яких належать: а) принци-пи верховенства права, законності, диспозитивності, об’єктивності та неупередженості, дотримання прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, поваги до людської гідності; б) заборони, відпо-відно до яких представник недержавної служби охо-рони або приватний детектив не може бути службо-вою чи посадовою особою органів державної влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних чи судових органів влади; в) ведення Національною поліцією України Єдиного реєстру суб’єктів приватної детективної (розшукової) діяльності з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і їх персональний склад.
Автор визначає гарантії безпеки здійснення недер-жавної охоронної та приватної детективної діяльності як систему прийомів і способів, використання яких дає змогу знизити ризики спричинення шкоди життю, здоров’ю, фінансовим та іншим охоронюваним правам інтересів приватних детективів і їх об’єднань, а також фізичних і юридичних осіб, що користуються їхніми послугами. У статті визначено особливості гарантій по-єднання приватних і публічних інтересів під час здійс-нення недержавної охоронної та приватної детективної діяльності.
3
ТИХОМИРОВ, Д. О. "ДЕЯКІ АСПЕКТИ ОСМИСЛЕННЯ БЕЗПЕКИ ТА ЇЇ ГАРАНТІЇ." Scientific Journal of Public and Private Law 2, no. 5 (2019): 14–20. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.5-2.3.
Full text
4
Давидова, Ірина Віталіївна. "ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ГАРАНТІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ." Часопис цивілістики, no. 35 (February 16, 2020): 55–59. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i35.188.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу особливостей використання інформаційних технологій як гарантії інформаційної безпеки під час створення юридичних осіб. Зроблено висновок про виникнення загрози захищеності державної реєстрації юридичної особи за допомогою Інтернету й електронного підпису, в тому числі безпеки у використанні електронного підпису. Тому використання захищених електронних сервісів і кваліфікованих електронних підписів є одним із факторів гарантування інформаційної безпеки під час створення юридичних осіб.
5
Вербицький, О. "Адміністративно-правові гарантії забезпечення власної безпеки працівників поліції." Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Серія. Юридичні науки, no. 5 (106) (2019): 88–100.
Find full text
6
Вербицький, О. "Адміністративно-правові гарантії забезпечення власної безпеки працівників поліції." Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Серія. Юридичні науки, no. 5 (106) (2019): 88–100.
Find full text
7
Bilyk, R. R. "ПРІОРИТЕТИ ТА ЗАСОБИ СИНХРОНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 7 (September 24, 2015): 79–84. http://dx.doi.org/10.15421/40250712.
Full textAbstract:
Доведено, що орієнтація соціальної політики в бік інтелектуалізації та підвищення якості життя населення синхронно забезпечує та покращує гарантії досягнення очікуваних результатів розвитку економічної безпеки регіону. Визначено, що про пріоритетність соціальної політики з метою забезпечення економічної безпеки регіонів свідчать її системні та динамічні складові структурного досягнення результатів, від яких формуються необхідні просторово-територіальні заходи ефективного розроблення та реалізації. Обґрунтовано, що синхронізація соціальної політики із цілями забезпечення економічної безпеки формує загальний соціально-економічний стан території.
8
Ostudimov , B. А. "Ключові проблеми забезпечення енергетичної безпеки." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.07.
Full textAbstract:
Метою статті є здійснення комплексного аналізу забезпечення енергетичної безпеки в Україні з метою виокремлення існуючих проблем, а також визначення напрямів і шляхів їх вирішення.
Наукова новизна. Питання енергетичної безпеки є багатогранними, що зумовлює міжгалузевий і міждисциплінарний підходи до її вивчення. Загалом енергетична безпека трактується як стан захищеності носіїв енергетичних інтересів, насамперед людини, регіону, держави, від загроз дефіциту в забезпеченні їх потреб в енергії за допомогою гарантованого доступу до безпечних для життя і здоров’я людини та нації, навколишнього середовища енергетичних послуг високої якості за доступними цінами на умовах безперервності, надійності, диверсифікованості джерел енергопостачання, ефективності та раціональності, використання відновлюваних джерел енергії та рівного доступу. За результатами дослідження відзначено ряд ключових проблем на шляху забезпечення енергетичної безпеки в Україні: реалізація державної енергетичної політики в Україні, прогалини та суперечності її правового регулювання, недосконалість інституційного механізму, корупційні ризики й загрози, енергетична бідність і т.д.
Висновки. З-поміж актуальних першочергових завдань на шляху вирішення існуючих проблем є ширше використання відновлюваних джерел енергії, зміцнення кібернетичної безпеки в енергетиці, а також сприяння інтеграції енергетичних ринків України до відповідних ринків ЄС, розбудова європейської моделі енергетичної безпеки в Україні. Окрім того, необхідними є якісні, надійні та доступні за ціною енергетичні послуги для всього населення, відповідні дієві гарантії їх забезпечення. Отже, закономірною є потреба удосконалення нормативно-правової та інституційної основ енергетичної безпеки України, вивчення зарубіжного досвіду її регламентації, енергозбереження, перспектив відновлювальної енергетики, інтелектуальної енергетичної системи України, забезпечення екологічної рі
9
Трофимович, Л. В. "Будапештський меморандум 1994 р. та міжнародні "гарантії" безпеки України." Військово-науковий вісник, Вип. 26 (2016): 276–89.
Find full text
10
Шумна, Л. П., Б. І. Сташків, Т. Ю. Коренькова, and Д. Ю. Чабанюк. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 163–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.673.
Full textAbstract:
Статтю присвячено розкриттю й обґрунтуванню поняття та ознак соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення. У статті проаналізовано соціальну безпеку у сфері соціального забезпечення як один із підвидів соціальної безпеки, яка характеризується всіма основними ознаками останньої. Специфіка проявляється у сфері забезпечення вказаної безпеки.
Автори дійшли висновку, що індикатором підтримки добробуту на достатньому рівні, який пом'якшує зубожіння населення, виступають державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти, що дають змогу забезпечити людині дохід, достатній для задоволення її потреб.
Аналізуючи нормативні акти, в яких закріплено поняття «гарантований мінімальний дохід» автори співвідносять його з основними (природними) правами людини, такими як право на достатній життєвий рівень і право на людську гідність. А аналіз раніше чинної ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» дає нам визначений перелік основних загроз соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення, а саме: збільшення кількості осіб із доходом, який нижчий від реального прожиткового мінімуму; зростання кількості населення, яке психологічно відносить себе до бідних; маніпуляції з показниками рівня, що спричиняють соціальну напругу (масові і тривалі мітинги, страйки, пікетування, голодування, петиції, захоплення будівель тощо); збільшення кількості осіб, які за досягнення пенсійного віку не набули права на пенсію; неможливість розвивати та утримувати наявну інфраструктуру надання соціальних послуг; значне зменшення вартості призначених соціальних виплат через інфляцію та девальвацію національної валюти та відмови від своєчасного осучаснення пенсійних виплат; затримки із соціальними виплатами; збільшення кількості осіб, які отримають субсидії, або їх скорочення без достатнього обґрунтування тощо.
11
Ромашко, О., and О. Власов. "ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ УКРАЇНИ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА." Юридичний вісник, no. 5 (December 21, 2021): 78–83. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2249.
Full text
12
Горин, В. "Соціальні гарантії в системі соціальної безпеки держави: теоретико-методологічний аспект." Світ фінансів, Вип. 2 (2013): 69–80.
Find full text
13
Дудко, І. "Без"ядерний статус і гарантії безпеки України: передбачення і реальність." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, no. 4 (2003): 354–61.
Find full text
14
Шемчук, В. В. "Економічна та інформаційна безпека держави: правові аспекти співвідношення." Актуальні проблеми держави і права, no. 83 (February 6, 2020): 253–59. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.140.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню економічної та інформаційної безпеки держави, їх теорети-ко-правовим, конституційно-правовим та іншим галузевим і прикладним аспектам. Проаналізовані нормативні визначення категорії «економічна безпека держави», висвітлена історія виникнення і роз-витку цього терміну у міжнародно-правовій практиці. Так само як і інформаційна безпека, економічна безпека є конституційною категорією, хоча зміст їх в Основному законі не розкривається. Аналіз наукових досліджень свідчить про використання різ-них підходів до з’ясування сутності економічної безпеки держави. (найбільш поширеними є статич-ний, динамічний, системно-структурний та комплексний підходи). Єдине її нормативне визначення регламентовано у наказі Міністерства економічного розвитку та торгівлі 2013 р., засноване саме на статичному підході. В юридичній площині економічну безпеку держави можна розглядати як право-відносини, що виникають при забезпеченні органами публічної влади стану захищеності національної економічної системи. Суміжним поняттям поряд з економічною безпекою держави є інформаційна безпека країни. Останню доцільно розглядати крізь призму правовідносин, що виникають при забезпеченні стану за-хищеності інформаційного простору.Економічна та інформаційна безпеки різняться за об’єктом (економічна система, інформаційний простір) та засобами забезпечення. Проте, вони мають і спільні риси: йдеться про одночасне визначен-ня складниками національної безпеки; їх забезпечення є найважливішою функцією держави; однако-ві рівні забезпечення (міжнародний, національний та локальний); схожі суб’єкти тощо.Економічна безпека держави, як і інформаційна безпека стали предметом вивчення різних галу-зей вітчизняної науки, включаючи насамперед юридичну науку. Отже, на сьогодні сформувалась їх належна доктринальна основа, проте беззаперечною є потреба вдосконалення нормативно-правової бази у сфері економічної та інформаційної безпек як складників національної безпеки України, забез-печення термінологічної визначеності, механізмів реалізації, гарантій захисту як у мирний час, так і в умовах конфліктів, гібридних воєн тощо.
15
Прав, Роман. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 228–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-228-241.
Full textAbstract:
Акцентовано увагу на питанні інформаційної безпеки Украї- ни, що ускладнене відсутністю відповідної стратегії.
До важливих стратегічних документів у сфері інформаційної політики та державної безпеки належать “Стратегія розвитку інформаційного су- спільства в Україні” (2013), у якій визначено пріоритети діяльності в галу- зі забезпечення інформаційної безпеки, “Стратегія кібербезпеки України” (2016). Метою цієї стратегії є створення умов для безпечного функціону- вання кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави. Визначено загрози кібербезпеці, національну систему кібер- безпеки, основних суб’єктів забезпечення кібербезпеки, пріоритети та на- прями забезпечення кібербезпеки України тощо. Законодавчо-нормативні акти щодо державної безпеки в інформаційній сфері можна поділити на чотири блоки за рівнем узагальнення та конкретизації. 1-й блок складають концептуальні, доктринальні, стратегічні акти, які є основою забезпечен- ня інформаційної безпеки; 2-й блок — закони України, що безпосередньо або опосередковано стосуються безпеки в інформаційній сфері; 3-й блок — підзаконні нормативні акти Верховної Ради і Кабінету Міністрів Украї- ни і нормативні акти міністерств, інших органів виконавчої влади щодо безпеки в інформаційній сфері; виділено 4-й блок нормативних актів, які стосуються окупованих українських територій. Це, насамперед, стратегії щодо інформаційної реінтеграції окупованих територій — Донецької і Лу- ганської областей, Криму. Визначено необхідність формування окремої інформаційної політики для окупованих і прилеглих регіонів та для іншої території України.
До інформаційної складової належить також нормативно-правові акти щодо забезпечення прав, свобод населення окупованих територій: Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” (2014), постанова ВРУ “Про За- яву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського наро- ду у складі Української Держави” (2014), рішення РНБО “Про невідкладні заходи щодо захисту національних інтересів на Півдні та Сході України, у Чорному та Азовському морях і Керченській протоці” (2018).
Порушено питання проблеми регулювання у сфері інформаційної безпе- ки України: декларативність багатьох норм, відсутність законодавчо нада- них повноважень відповідальних органів і механізмів координації діяльно- сті тощо.
16
Березніков, О. "Родовий об’єкт злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 155–60. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.958.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблем пов’язаних з визначенням родового об’єкта злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Дається власне визначення родового об’єкта злочинів розділу ХХ КК України. Правовою основою для визначення родового об’єкта досліджуваних злочинів виступає назва розділу XХ КК України «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Для правильного встановлення цієї ознаки необхідно звернутися до положень міжнародного кримінального права. У той же час в науці досі відкритим залишається питання щодо поняття міжнародного кримінального права і його співвідношення з міжнародним публічним (приватним) і національним кримінальним правом. Визначення об’єктів злочинів проти миру і безпеки людства у вітчизняній науці продовжує залишатися в руслі «класичного» визначення об’єкта кримінально-правової охорони як суспільних відносин (відносин), що захищаються кримінальним правом. Однак, в даний час в доктрині кримінального права намітився своєрідний поворот в розумінні об’єкта кримінально-правової охорони, пов’язаний зі зміною концептуальних основ кримінального законодавства та його завдань. Можливе застосування такого визначення родового об’єкту злочинів, передбачених розділом ХХ Особливої частини КК України «Зло- чини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» – це суспільні міжнародно-правові відносини, що забезпечують мирне співіснування держав, дотримання правил міжнародного правопорядку як у мирний, так і військовий час, а також міжнародні гарантії безпеки як окремим державам, і людству в цілому.
17
Lutsenko, Yu V. "Правові засади формування та реалізації воєнної політики України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 130–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.13.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз нормативно-правових актів, які стосуються формування та реалізації воєнної політики України, а також вироблення пропозицій щодо вирішення проблем, що існують у сфері безпеки й оборони України, з урахуванням нинішньої геополітичної ситуації.Наукова новизна. Досліджено питання, які стосуються правового забезпечення державної безпеки України. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регламентують державну політику у сфері воєнної безпеки. Аргументовано позицію про те, що формування та реалізація воєнної політики України тісно пов’язані з суспільними правовідносинами та є важливим елементом правової системи при забезпеченні національних інтересів держави. Систему забезпечення національної безпеки України охарактеризовано як складний державно-правовий механізм, в якому всі суб’єкти правовідносин виконують завдання та здійснюють функції із захисту життєво важливих інтересів людини, громадянина, держави в межах повноважень, визначених національним законодавством.Висновки. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері воєнної політики України є широким та різновекторним, що, своєю чергою, потребує багато зусиль при розробці проектів та удосконаленні існуючих нормативно-правових актів України, які забезпечують належне функціонування сектору безпеки й оборони. За результатами проведеного аналізу вважаємо за необхідне висловити пропозиції щодо доцільності ухвалення змін та доповнень до Законів України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», «Про Збройні Сили України», Стратегії воєнної безпеки України та інших нормативно-правових актів. Прийняття змін та доповнень до нормативно-правових актів у сфері безпеки й оборони засвідчило б активізацію державної політики та дало б поштовх для подальшого реформування оборонної сфери.
18
Shevchuk, Oleksandr, and Anastasiia Vorchakova. "Особливості вступу Хорватії до НАТО." Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, no. 02 (January 15, 2021): 48–54. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2020.02.048.
Full textAbstract:
Республіка Хорватія, порівняно молода країна Західних Балкан, яка проголосила незалежність від Югославії у 1991 р., і з цього моменту її зовнішня політика в основному була спрямована на зміцнення зв’язків з західними та європейськими структурами. Це не дивно, що однією з цілей Хорватії в цьому відношенні було приєднання до НАТО, через те, що членство в такій організації надає гарантії військової та політичної безпеки.
Взятий Хорватією курс євроатлантичної інтеграції зіштовхнувся із низкою проблем – відсталість економіки, неготовність армії, політичні чвари всередині країни та погана поінформованість населення щодо переваг вступу до Альянсу. Однак ефективна зовнішня та внутрішня політика Загребу, а також усвідомлення членами НАТО стратегічного значення вступу Хорватії для забезпечення безпеки на Балканському півострові дозволили хорватам досягти поставленої мети.
У статті розкрито дії Хорватії на шляху до членства у НАТО. Висвітлено сутність щорічних національних програм Хорватії, які були планами змін та реформ задля вступу до НАТО. Досвід Хорватії є корисним для України, адже Хорватія – це країна, яка змогла провести відповідні реформи та вступити до НАТО після війни та економічних проблем.
19
Шкребтієнко, А. Г. "ПРАВОВА ПРИРОДА МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МОБІЛЬНОГО СУПУТНИКОВОГО ЗВ’ЯЗКУ (ІМСО)." Актуальні проблеми держави і права, no. 93 (April 20, 2022): 54–59. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3314.
Full textAbstract:
Шкребтієнко А. Г. Правова природа Міжнародної організації мобільного супутникового зв’язкут (ІМСО). – Стаття.Питання забезпечення безпеки мореплавства є однією із важливіших для міжнародного співтовариства. З періоду виникнення та ефективного використання супутникового зв’язку й збільшеннярівня пасажиропотоку морськими шляхами активно приділяється увага до діяльності, функціонування, а також правового статусу Міжнародної організації мобільного супутникового зв’язку (ІМСО),яка ефективно поєднує технічні стандарти із використання супутникового зв’язку та правові засоби, необхідні для забезпечення безпеки мореплавства. У статті досліджено питання правової природиМіжнародної організації мобільного супутникового зв’язку (ІМСО). Визначено ціль організації ІМСО, яка полягає у гарантії забезпечення кожним постачальником служб морського рухомого супутникового зв’язку для Глобальної морської системи зв’язку під час лиха та для забезпечення безпеки мореплавства (ГМЗЛБ). Визначено, що метою ІМСО є нагляд за виконанням приватною компанією LTD«ІНМАРСАТ» зобов’язань, що полягають, зокрема, в забезпеченні доступності супутникового зв’язку для охорони людського життя на морі. З’ясовано, що ІМСО складається з таких структурних одиниць,як Асамблея Сторін, яка збирається кожні два роки; Консультативний комітет (до складу якого входить приблизно одна третина держав-членів, які призначаються Асамблеєю кожні два роки), якийзбирається на регулярній основі, принаймні двічі на рік; і Директорат, який очолює Генеральний директор, який є головним виконавчим директором і законним представником Організації. Охарактеризовано функції та особливості здійснення функцій структурними органами Міжнародної організації мобільного супутникового зв’язку (ІМСО).У роботі визначено, що ІМСО має статус міжнародної міжурядової організації, яка охоплює широке коло питань в сфері забезпечення космічного сегменту для пошуку та рятування на морі, здійснює нагляд за громадськими службами зв’язку, включаючисистему безпеки на морі в рамках ГМЗЛБ, ефективно надає послуги супутникового зв’язку, що здійснюється зокрема за використання супутників приватної компанії LTD «ІНМАРСАТ».
20
Євстігнєєв, А. "Правове регулювання реалізації сталого розвитку в Україні як гарантії забезпечення екологічної безпеки у сфері спеціального природокористування." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 92 (2012): 45–49.
Find full text
21
Мочков, О. Б. "РОЛЬ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ФОРМУВАННІ ВІЙСЬК ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ ПОЛЬЩІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 117–24. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.17.
Full textAbstract:
Проведено аналіз досвіду побудови системи оборони Польщі, вплив у на цей процес органів публічної влади країни, інституцій громадянського суспільства на формування елементів національної безпеки у т. ч. територіальної оборони країни, як суспільно-політичного інституту державної безпеки. Автор розкриває особливості військового будівництва в Польщі сил територіальної оборони та визначив провідну роль у цьому процесі органів державної влади, місцевого самоврядування та всіх інституцій громадянського суспільства. Ним розкрито хронологію рішень держави по формуванню сил територіальної оборони при консолідованій єдності всіх органів публічної влади. Сили територіальної оборони розглядаються в Польщі як окремий, п’ятий вид Збройних сил країни, але який формується і забезпечується за активної участі громадських організацій патріотичного спрямування, органів місцевого самоврядування. Автор актуалізує польський досвід для реалій військового будівництва в Україні, виокремлюючи позитивні риси: консолідованість суспільства навколо ідеї державної безпеки, активне залучення громадянського суспільства, активна співпраця органів місцевого самоврядування з військами територіальної оборони, національно-патріотичне виховання силами територіальної оборони в навчальних закладах країни. Зазначено що польська територіальна оборона спирається на громадські патріотичні організації оборонної спрямованості. А сама їхня структура має 2 складові: цивільну, що забезпечує взаємодію з цивільними адміністраціями, та військову, яка відповідає за базову військову підготовку особового складу і підвищення його кваліфікації. Звертається увага на необхідність розгортання навчальних (підготовчі) центри для сил територіальної оборони через які мають пройти всі особові склади формування, а держава та органи місцевого самоврядування мають створити умови престижу служби, соціальні гарантії та певні преференції, особливо для молоді, що належить до сил територіальної оборони.
22
Вашека, Галина. "ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 11 (January 17, 2022): 76–80. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.012.
Full textAbstract:
У статті визначені актуальні на сьогодні поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України. Досліджено і наведено оцінку рівня економічної безпеки України. Доведено, що найважливішими завданнями із забезпечення економічної безпеки держави є створення ефективної моделі боротьби зі злочинами в економічній сфері та розбудова Бюро економічної безпеки України. Встановлено, що створення системи органів Бюро економічної безпеки України як на центральному, так і на регіональному рівні, підвищення їх інституційної спроможності забезпечить невідкладне виявлення, розслідування та розкриття економічних злочинів та гарантує економічну безпеку держави.
23
Павлишин, П. "Кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади в системі кримінально-правової політики України." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 191–98. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2098.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню кримінально-правової охорони кон-ституційного ладу та державної влади України як складової частини сучасної кримінально-правової полі-тики. Визначено, що сучасна кри-мінально-правова політика України та її реалізація залежить від впливу об’єктивних чинників, вдосконалення якої повинно засновуватися на розу-мінні її основних векторів, серед яких кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади посідає першочергове місце.
На основі наведених наукових концепцій проаналізовано сутність злочинів проти основ національ-ної безпеки України у вітчизняному кримінальному праві та визначено роль, місце злочинів, основною метою яких є посягання на конституцій-ний лад та державну владу. Визна-чено основні умови, які впливають на розуміння відповідних видів зло-чинів у рамках злочинності проти основ національної безпеки України в аспекті їх кримінально-правової характеристики та особливості взаємодії з передбаченими чинним кримі-нальним законодавством України.
Доведено, що кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади є основною скла-довою частиною реалізації сучас-ної кримінально-правової політики України, та визначено місце ст. 109 КК України в як кримінально-правової гарантії охорони конституційного ладу та державної влади в Україні. Представлено авторське розуміння дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади в Україні.
У висновках обґрунтовано осно-воположну роль кримінально-право-вої охорони конституційного ладу та державної влади в Україні та представлені шляхи вдосконалення ст. 109 КК України.
24
Кононенко, В. П. "Аналіз міжнародного договору України "Меморандум про гарантії безпеки у зв"язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї"." Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія " Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм", no. 1144 (2014): 21–24.
Find full text
25
Кононенко, В. П. "Аналіз міжнародного договору України "Меморандум про гарантії безпеки у зв"язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї"." Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія " Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм", no. 1144 (2014): 21–24.
Find full text
26
В., Шаповалова О. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПОРЯДКУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПУБЛІЧНИХ РЕЄСТРІВ В УКРАЇНІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (38) (February 12, 2020): 47–53. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-47-53.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу правових проблем при формуванні такого напряму зміни економічної політики як формування системи електронних публічних реєстрів. Цей напрям визнається стратегічним, що передбачає врахування публічних та приватних інтересів при забезпеченні інформаційно-комунікативної безпеки учасників відносин у сфері оцифованої економіки. Проявом правової гарантії її забезпечення вважають узгодження національного і міжнародного законодавства в частині втілення застережень від загроз публічним та приватним інтересам в системі публічних реєстрів. Аналіз чинних нормативно-правових актів, присвячених регулюванню відносин у сфері створення, адміністрування та користування окремими електронними реєстрами в Україні, свідчить про брак їх ефективності як для представників бізнесу так і – суспільства. Обґрунтовано сутність правових засад реформування системи електронних публічних реєстрів. У створенні правової основи для реалізації функцій створення, ведення, адміністрування, реєстрації та взаємодії реєстрів у сучасній Україні запропоновано виокремлювати два етапи. Перший етап – з 2004 року до 2019 року, другий – з 2020 року. Надано науково-практичний коментар законопроекту про публічні електронні реєстри. Розкрито характер відносин, які виникають у зазначеній сфері при їх створенні, веденні, взаємодії, адмініструванні, модернізації, реорганізації та ліквідації. Викрито правові проблеми використання реєстрової інформації, в тому числі при залученні її в обіг у інших інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах.
Ключові слова: спрямування економічної політики, правова основа цифровізації економіки, публічні реєстри, введення уніфікованої термінології.
27
Durdynets, M. "Legal Status of the Memorandum of Security Guarantees in Connection with Ukraine’s Accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons." Naukovij vìsnik Nacìonalʹnoï akademìï vnutrìšnìh sprav 118, no. 1 (2021): 104–11. http://dx.doi.org/10.33270/01211181.104.
Full text
28
ШЕЛЯЖЕНКО, ЮРІЙ. "Особиста автономія у праві інформаційних технологій." Право України, no. 2018/03 (2018): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-183.
Full textAbstract:
Реалізація автономії волі в правових відносинах завдяки інформаційним технологіям зумовлює появу нових форм індивідуальності та інтересів, зокрема штучних, за межами усталених підходів до правового регулювання. Сучасні інформаційні технології створюють нові можливості реалізації та захисту прав людини, криптографічного забезпечення безпеки приватного життя людини, однак стають також інструментами вчинення правопорушень. Автоматичне прийняття рішень спрощує юридичні процедури, але несправедливі алгоритми насаджують нерівність, відчуження та гноблення. Метою статті є з’ясування змісту поняття особистої автономії у сфері IT-права та прогнозування його перспектив, опис існуючих і необхідних правових гарантій індивідуального самоконтролю в цифрову епоху. Аналіз практики Верховного Суду США, Європейського суду з прав людини та Європейського Суду справедливості показує, що здійснення правосуддя в умовах експансії інформаційних технологій у правові відносини потребує збереження усталеної рівноваги прав та обов’язків, пристосування існуючих правових механізмів до нових реалій, застосування фундаментальних принципів права для розвитку правових механізмів тоді, коли старі правові технології вже не допомагають ефективно утверджувати верховенство права. Специфікою особистої автономії у праві інформаційних технологій є мінливість і безпрецедентність її проявів, що вимагає створення нових правових механізмів для утвердження верховенства права на основі субсидіарності правозастосування, довіри та невтручання в автономні суспільні відносини у сфері інформаційних технологій за винятком випадків правомірної необхідності, наприклад, у разі нездатності осіб уникати очевидних загроз, вирішувати проблеми і конфлікти. Враховуючи зростаюче значення роботів (тобто машин, які автоматично працюють в інтересах людей) у житті цивілізованого суспільства та успішні розробки штучного інтелекту, здатного приймати самостійні рішення у правових відносинах, слід розглянути можливість визнання конституційних прав роботів, зокрема, прав на існування, належне функціонування, захист законом, пов’язаних із обов’язками роботів служити людям. Необхідно не тільки подбати про відповідальність людей за своїх роботів та відповідальність роботів за протиправне функціонування, наприклад, у формі деактивації, а й включати у програмне забезпечення розумних машин технічні гарантії правомірного функціонування, етичні передумови на зразок трьох законів роботехніки А. Азімова, що мають бути невід’ємною частиною системи прийняття машиною самостійних рішень, штучної особистої автономії, тобто правової автономії штучного інтелекту. При цьому критерії правосуб’єктності штучного інтелекту можуть бути встановлені законодавством і застосовуватися судами та правоохоронними органами, за необхідності, із залученням фахівців зі штучного інтелекту для вирішення питання примусової деактивації робота, подібно до проведення судово-психіатричної експертизи для перевірки кримінальної деліктоздатності та цивільної дієздатності фізичної особи.
29
Навроцька, В. В. "Зміцнення кримінально-правових гарантій забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному та інших видах судочинств, а також учасників провадження в Конституційному Суді України." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 1, no. 93 (March 30, 2021): 154–66. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.93.154-166.
Full textAbstract:
Констатовано існування значних резервів для подальшого удосконалення норм кримінального законодавства України в питаннях зміцнення кримінально-правових гарантій безпеки. Зокрема, обґрунтовано доцільність розширення переліку осіб, щодо яких можуть бути застосовані заходи безпеки учасниками інших видів судочинств (окрім кримінального), а також учасниками провадження в Конституційному суді України. Обґрунтовано також необхідність встановлення кримінальної відповідальності за розголошення відомостей про застосовувані заходи безпеки, що потягнули за собою й інші наслідки, аніж заподіяння шкоди життю чи здоров’ю захищуваного суб’єкта. Указано, що, оскільки шкода інтересам правосуддя може бути завдана внаслідок протиправного впливу не лише на осіб, які є дійсними учасниками процесу, але й через посягання на потенційних (майбутніх) учасників процесу, слід встановити відповідальність як за злочини проти правосуддя в разі посягань на таких осіб. Обґрунтовано твердження, згідно з яким вимога держави до учасника процесу виконати процесуальні обов’язки за відсутності належних гарантій безпеки, і, тим більше, застосування санкцій за невиконання обов’язків, коли причиною їх невиконання особою є обґрунтований страх розправи з боку злочинців, є такою, що не ґрунтується на нормах Конституції. Обстоюється позиція, відповідно до якої якщо учаснику судочинства не гарантується безпека, то йому повинно бути надане право або брати в ньому участь, або ж відмовитися від цього.
30
Джадан, І. М. "МАРКЕТИНГОВІ ІНДИКАТОРИ ПРОМИСЛОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ." Підприємництво та інновації, no. 7 (December 30, 2019): 39–43. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.6.
Full textAbstract:
У статті розглянуто маркетинг як систему концепцій і підходів, здатних виявляти загрози, викликані як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, та забезпечити економічну безпеку держави шляхом реалізації високотехнологічної промислової продукції, що гарантує можливість прогресивного розвитку національної економіки. Запропоновано використання маркетингового комплексу як інструменту державного регулювання в промисловості для підвищення конкурентоспроможності економіки країни. Виявлено маркетингову складову частину в системі індикаторів економічної безпеки. Запропоновано угрупування маркетингових індикаторів промислово-технологічного розвитку країни щодо забезпечення економічної безпеки.
31
Чечуй, О. В., Д. С. Комін, and В. Д. Ревенко. "Формалізована модель оцінки гарантій інформаційної безпеки в системах захищеної ІР-телефонії." Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, no. 3(69) (July 22, 2021): 134–38. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2021.69.17.
Full textAbstract:
Розглянуто основні підходи, які необхідно реалізовувати при оцінюванні гарантій інформаційної безпеки систем захищеної ІР-телефонії у відповідності до державних та міжнародних стандартів. Запропоновано застосування удосконаленої формалізованої моделі процесу оцінювання вимог гарантій інформаційної безпеки систем ІР-телефонії із застосуванням процесного підходу. Така модель дозволяє здійснювати оцінювання гарантій інформаційної безпеки систем ІР-телефонії та визначати вимоги до результатів експертизи.
32
Тодоренко, Микола. "Професіоналізм водіїв - гарантія безпеки." Віче, no. 21 (2008): 32.
Find full text
33
Плєхов, Д. О. "Дистанційна зайнятість як одна з форм трудових відносин в умовах сьогодення." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 84–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).652.
Full textAbstract:
У роботі досліджено дистанційну зайнятість як одну із форм трудових відносин в умовах ринкової економіки, зокрема, розглянуто актуальні питання, на підставі чого зроблено певні висновки. Зазначено, що в умовах сьогодення, особливо в період глобальної пандемії та карантинних умов, які показали затребуваність дистанційного формату роботи, для держави та суспільства врегулювання відносин у сфері праці має неабияке значення. По-перше, це надасть змогу забезпечити трудові та соціальні права багатьох громадян, які здійснюють чи будуть здійснювати свою діяльність у формі дистанційної зайнятості. По-друге, відповідна реформа матиме функцію як соціального забезпечення працівників, так і фіскальну функцію, оскільки якісна нормативно-правова база у сфері дистанційного працевлаштування сприятиме збільшенню надходжень до державної казни у вигляді податків та єдиного соціального внеску до фондів соціального страхування. По-третє, якісна нормативно-правова база буде стимулом для розвитку малого та середнього бізнесу, які не мають можливості створювати значну кількість робочих місць безпосередньо в офісі, проте мають змогу оплачувати заробітну плату працівникам, що здійснюватимуть діяльність безпосередньо вдома з використанням телекомунікаційних мереж.
При цьому неабияке значення має зарубіжний досвід щодо дистанційної зайнятості, ефективне використання якого на ринку праці України зможе сприяти не лише розширенню національного ринку праці, дозволить національній економіці брати активну участь у міжнародному технічному розподілі праці та найбільш повно використовувати переваги від використання такої форми зайнятості. Це дозволить насамперед збалансувати попит та пропозицію на ринку праці України, стати вітчизняній робочій силі більш мобільною, допомогти знайти роботу або додатковий дохід населенню країни. Тому нині важливо забезпечити: гідні умови праці «дистанційним» працівникам; соціальні та правові гарантії роботи; дотримання вимог безпеки роботи; законодавчу регламентацію правил, обов'язків та умов укладання договору із працівниками дистанційної форми зайнятості.
34
Альошин, В. "ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СПІВРОБІТНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ." Юридичний вісник, no. 2 (July 6, 2021): 201–10. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2174.
Full textAbstract:
У даній статті про «Поняття соціального захисту співробітників правоохоронних органів» автором було проаналізовано законодавство України та наукову літературу. Питання соціального захисту
зумовлено об'єктивною потребою суспільства в ефективній системі забезпечення правопорядку, здатної гарантувати захист особистості, суспільства і держави від злочинних посягань. Правоохоронні органи відіграють важливу роль у механізмі сучасної держави. Від ефективності їх діяльності багато в чому залежать рівень законності і правопорядку в країні, безпека громадян, ступінь захисту їх прав та законних інтересів. У свою чергу, ефективність діяльності правоохоронних органів перебуває в прямій залежності від рівня соціального захисту їх працівників і членів сімей співробітників. Однак як показує статистика, в даний час рівень соціального захисту працівників правоохоронних органів та членів їх сімей ще далекий від необхідного.
Специфіка правоохоронної
служби, в тому числі обмеження на службі, вимагає забезпечення співробітників не тільки грошовим утриманням. Важливе значення мають охорона здоров'я, в тому числі медична допомога, медикаментозне забезпечення, санаторно-курортне лікування та відпочинок працівників і членів їх сімей, утримання дітей співробітників у дитячих дошкільних установах, соціально-побутове забезпечення співробітників та їх сімей, пенсійне забезпечення, інші заходи соціальної захисту. Усе сказане вище зумовило актуальність теми цієї статті і визначило її вибір.
У нормативних правових актах і науковій літературі нерідко вживається словосполучення «соціальні гарантії». Це має місце як у найменуванні деяких нормативних правових актів, так і в їх утриманні. Однак легального визначення поняття соціальних гарантій досі немає. Водночас є нагальна необхідність дослідити це поняття. Таке поняття є загальним і охоплює всі гарантії, неза-
лежно від їх змісту. У комплексі вони створюють можливості для здійснення громадянами своїх прав і виконання обов'язків. Існує необхідність у класифікації гарантій із тих чи інших підстав. Якщо взяти за основу різні аспекти стану громадянина в суспільстві (економічний, політичний, соціальний, правовий), то можна виділити відповідні їм гарантії.
35
Загуменна, Юлія Олександрівна. "ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ БЕЗПЕКОВОГО ДИСКУРСУ В ІСТОРІЇ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 70–76. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.11.
Full textAbstract:
У статті досліджуються передумови виникнення безпекового дискурсу в історії політико- правової думки. Феномен національної безпеки розглядається в політичному й правовому дискурсі. Наголошується, що проблема формування безпекового дискурсу в історії політико-пра- вової думки тривалий час досліджується різними науками: соціологією, релігієзнавством, безпекознавством (сек’юрітологією), етнографією, історією, історією держави й права, історією політичних і правових учень. Узагальнюючи, автор виділяє кілька пануючих парадигм у науці, які склалися в осмисленні порушеної проблематики, а саме: міфоло- гічна (проблема безпеки в давньому світі постала як наслідок міфологізації природних і соціальних небезпек, їх міфолого-символічної інтерпретації у свідомості людини); філо- софська (поява безпекового дискурсу пояснюється її виокремленням із загальнофілософ- ського знання, його витоки й розвиток «синхронні» етапам розвитку філософії); антро- пологічна (формування вчення про безпеку людини й суспільства виводиться з природи людини, її світу, потреб та інтересів); психологічна (безпекові питання оформлюються в окремий напрям мислення під впливом психологічної структури особистості, безпека людини має психологічну природу, вкорінена у свідомості людини); соціологічна (без- пековий дискурс виводиться зі сфери соціального буття, соціального світу людини, наго- лошується на його соціальній зумовленості й структурованості); історична (безпековий дискурс має історичну зумовленість, її витоки вбачаються в найдавнішому періоді історії людства, наголошується на цивілізаційній універсальності безпекового дискурсу); теоло- гічна (пошуки шляхів забезпечення безпеки мають витоки в релігійності людини й невід- воротно приводять її до Бога як найвищого гаранта безпеки й благодаті як у земному, так і в потойбічному світі). Установлено, що означені наукові парадигми так чи інакше пере- тинаються в дослідженні безпекового дискурсу й пошуках його витоків, меншою мірою конкурують, аніж раніше, взаємозбагачуються. Зроблено висновок, що передумови виникнення безпекового дискурсу в історії полі- тико-правової думки слід розглядати як сукупність соціальних і гносеологічних умов, що уможливили появу (виникнення) першопочаткових раціональних уявлень про співвідно- шення безпеки й небезпеки в житті людини, їх походження, засоби забезпечення безпеки й суб’єктів, здатних її забезпечити, задля подальшого розвитку цих уявлень у розвиткові політико-правових учень (доктрин) наступних історичних періодів. Формування такого дискурсу в розрізі соціальних передумов слід інтерпретувати як закономірний результат ускладнення соціального життя, його відокремлення від природного й надприродного сві- тів, спроб осмислити безпеку як реальний і бажаний із боку загальносоціального інтересу стан захищеності людини від внутрішніх і зовнішніх загроз. Такими передумовами можна вважати виникнення людського суспільства з його поступовою соціальною диференціаці- єю та структуруванням суб’єктів та об’єктів безпеки. Гносеологічними передумовами без- пекового дискурсу стали перехід від предметно-конкретного до абстрактного мислення, формування перших абстрактних логічних «пракатегорій», які узагальнювали життєвий досвід людини щодо сфери бажаного, належного й безпечного, осмислення проблеми безпеки як універсальної для природного, соціального й надприродного (потойбічного) світів у структурі міфологічного мислення.
36
Gladysh, M. L., and O. A. Krayevska. "Балтійський вимір Європейської політики безпеки та оборони." Grani 18, no. 4 (March 23, 2015): 80–85. http://dx.doi.org/10.15421/1715083.
Full textAbstract:
У статті досліджуються причини виникнення і розвиток Європейської політики безпеки і оборони (ЄПБО), її переваги та недоліки в умовах формування та реалізації Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС (СЗППБ). З’ясовано трансформацію ЄПБО за Лісабонським договором та перспективи її функціонування на європейському континенті. Особлива увага приділена питанням вдосконалення Європейської політики безпеки і оборони в контексті нових загроз регіональній і глобальній безпеці. Проаналізовано місце та роль балтійських країн в Європейській політиці безпеки і оборони. Розглянуто позицію балтійських держав в НАТО, що базується на більшій довірі до інститутів НАТО та тісній співпраці зі США. В процесі дослідження встановлено, що балтійські країни, будучи членами НАТО та ЄС, а відповідно і учасниками ЄПБО, основним гарантом своєї національної безпеки вважають США. Однією з причин цього є відсутність довіри у здатності ЄПБО протистояти сучасним загрозам. Військова потужність ЄС без військової підтримки США вважається практично безперспективною для них. Проте, свою роль вони вбачають саме у координації співпраці між НАТО та ЄС у галузі безпеки та оборони. Естонія, Латвія і Литва хочуть бути «натовцями в Європейській політиці безпеки і оброни». Висвітлено основні загрози та виклики безпеці балтійських країн на сучасному етапі, зокрема потенційно можливу агресію з боку Росії, яка поширюється через провідні ЗМІ як реакція на ідею захисту російськомовного населення балтійських країн та встановлення «геополітичної рівноваги через їхнє повернення до сфери впливу Росії».
37
Волокита, Артем Миколайович. "Модель підтримки безпеки ресурсів cloud систем на рівні інфраструктури." Адаптивні системи автоматичного управління 2, no. 21 (November 22, 2012): 123–31. http://dx.doi.org/10.20535/1560-8956.21.2012.30690.
Full textAbstract:
Надання гарантій безпеки - одна з основних проблем сучасних хмарних обчислень. Саме відсутність достатніх гарантій безпеки стає основним стримуючим фактором при переході в «хмару». Стаття присвячена підтримці безпеки cloud computing на рівні інфраструктури. Розглядаються основні загрози безпеки хмарних обчислень разом зі структурою типової хмарної системи. Наведено типові рішення даних проблем, а також переваги і недоліки кожного рішення. Побудована таблиця покриття задач підтримки безпеки розглянутими раніше методами. Визначено, що дані рішення окремо не забезпечують повноцінне покриття задач підтримки безпеки cloud computing. Описана узагальнена модель підтримки безпеки cloud систем на рівні інфраструктури. Окреслено можливі перспективи даної моделі та шляхи її подальшого розвитку.
38
Bondarenko, A. M. "ВАКЦИНАЦІЯ – ОЦІНКА ДОЦІЛЬНОСТІ ТА РИЗИКІВ." Інфекційні хвороби, no. 2 (July 30, 2019): 75–95. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2019.2.10329.
Full textAbstract:
Дослідження присвячене сучасним проблемам імунопрофілактики керованих інфекцій. Висвітлені актуальні питання індивідуальної вакцинації, оцінки її доцільності, а також профілактика тяжких поствакцинних ускладнень.
Наведені дані (з урахуванням рекомендацій ВООЗ) про індивідуальні захисні рівні специфічних антитіл у сироватці крові людини відносно конкретних керованих інфекцій. Висвітлені проблеми уніфікації, стандартизації та міжнародних стандартів показників захисного рівня антитіл, визначених за різними методами дослідження. Описані показники колективного імунітету та їх співвідношення з рівнями індивідуального захисного рівня антитіл.
Наведені дані, які базуються на визначенні рівня специфічних захисних антитіл, та обґрунтовують регламент оцінки доцільності, необхідності та небезпеки проведення індивідуальної імунопрофілактики для конкретної керованої інфекції у конкретного пацієнта.
Обґрунтована можливість прогнозування тяжких алергічних поствакцинних реакцій з використанням «старих» та невиправдано забутих способів і методів оцінки. Запропоновано відновлення та методологію застосування реакції імунолейкоцитолізу з вакцинними антигенами сучасних вакцин.
Об’єктивно обґрунтована необхідність практичної реалізації саме індивідуальних програм вакцинації та ревакцинації. Запропонований наступний алгоритм індивідуальної імунопрофілактики інфекцій: спочатку – оцінка необхідності у конкретній вакцинації, яка визначається за рівнем специфічних захисних антитіл (з урахуванням рекомендацій ВООЗ); на другому етапі – оцінка доцільності вакцинації; на третьому етапі, за необхідності та/або доцільності її проведення – всебічна оцінка можливості специфічної імунопрофілактики з урахуванням клінічних протипоказань, а також індивідуальних ризиків, побічних ефектів та небезпеки розвитку алергічних реакцій негайного типу при використанні конкретної вакцини у конкретного пацієнта.
Запропонований алгоритм та використання методів прогнозування імунопатологічних реакцій на вакцини не дає 100 % гарантії безпеки, але безумовно зводить небезпеку імунопрофілактики до досяжного на сьогодні можливого мінімуму і, найголовніше, – дає можливість пацієнту усвідомлено разом із клініцистом ухвалювати рішення про застосування конкретної вакцини, а в разі розвитку можливих, але не прогнозованих, ускладнень вакцинації усуне проблеми юридичної відповідальності клініциста.
Рекомендоване обов’язкове створення відповідних нормативних документів, у яких замість бездумного «протоколу» буде детально відображений алгоритм індивідуальної імунопрофілактики з використанням сучасних методів достовірного прогнозування ризиків і небезпеки вакцинації.
39
Янковець, І. В. "ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗИТИВНИХ ДІЙ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 31, 2020): 201–7. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).219.
Full textAbstract:
Одним з аспектів антидискримінаційної практики є усунення нерівності, яка виникає внаслідок однаково-го поводження з особами, які перебувають в істотно ін-ших умовах. Таке поводження, під виглядом формаль-но нейтральних норм, зумовлює непрямі порушення прав людини, проголошених Європейською конвенці-єю з прав людини. Хоча у складі законодавства кожної соціальної та правової держави є комплекс норм, які врегульовують типові випадки застосування позитив-них дій (соціальні пільги, соціальні гарантії тощо), у правозастосовній практиці виникає достатньо під-став, щоб розглядати проблематику позитивних дій як актуальну проблему правової дійсності в Україні.Встановлено, що в Україні сформовано загальну законодавчу базу, яка регулює порядок усунення фак-тичної та юридичної нерівності шляхом застосування позитивних дій за ґендерними, віковими, професійни-ми, соціальними й іншими ознаками.Визначено, що зміст позитивної дискримінації у зв’язку з конституційними принципами рівності та заборони дискримінації полягає в забезпеченні рівних можливостей для осіб, які внаслідок впливу об’єктив-них чинників перебувають у несприятливому станови-щі щодо інших осіб. Ця теза простежується також в єв-ропейській антидискримінаційній практиці.За результатами вивчення справ Європейського суду з прав людини з питань застосування позитив-них дій встановлено таке. Позитивні дії є засобом усунення фактичної нерівності тоді, коли застосуван-ня загальноправових обмежень до особи суперечить цілям правового регулювання. Позитивні дії немож-ливо застосовувати, якщо прецедент матиме негатив-ні наслідки для безпеки суспільства та правопорядку. Позитивні дії неможливо застосовувати у випадках, коли правові обмеження мають на меті захист наявно-го порядку функціювання демократичних інститутів у суспільстві. У таких випадках їх застосування не від-повідатиме критерію правомірності.З метою розвитку теоретичних основ позитивної дискримінації пропонуємо ввести в обіг поняття «засо-би правової компенсації нерівності» як загальну право-ву категорію, яка відображає: 1) сутність позитивних дій згідно із чинним законодавством; 2) зміст правових засобів, які можуть застосовуватися органами держав-ної влади та судами для компенсації правових наслід-ків непрямої дискримінації; 3) зміст правових засобів, які можуть застосовуватися роботодавцями та поста-чальниками послуг із такою ж метою.
40
Майоров, В. В. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАВДАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 81–85. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).363.
Full textAbstract:
У статті досліджуються проблемні питання законодавчого регулювання завдань Національної поліції. Розкривається зміст введених в правових обіг термінів «публічний порядок та безпека», «поліцейські послуги». Підтримано позицію, згідно з якою законодавство про діяльність Національної поліції повинно бути доступним для громадськості, досить зрозумілими і точним та у разі необхідності супроводжуватися чітким підзаконним регулюванням.
Ефективність реалізації цих функцій поліції тісно повязана із тими завданнями, які виконує Національна поліція. Завдання належать до чинників, що зумовлюють нормативно-правовий статус поліції і визначають специфіку її організаційної побудови, визначають цілі, досягнення яких вона має прагнути у своїй діяльності.
Завдання поліції є обов’язковими елементами правового статусу поліцейських. Вони відображають призначення поліції та основні напрями її діяльності у певній сфері суспільно-державних відносин. Чітко визначені завдання є однією з гарантій ефективної роботи поліції щодо протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.
У законодавстві відсутній перелік послуг, що надає поліція у таких сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності. Не визначеними у законодавстві є послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують допомоги. Крім того, у законодавстві України досі немає тлумачення змісту понять «публічний порядок» та «публічна безпека», а також тлумачення діяльності з їх підтримання та забезпечення.
Одним із можливих шляхів вирішення зазначеної вище проблеми є внесення змін до Закону України «Про Національну поліцію» стосовно вживання таких термінів, як «публічний порядок та безпека» і «поліцейські послуги».
41
Petryshyn, O. V. "Рецензія на колективну монографію «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 6, 2020): 125–26. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.15.
Full textAbstract:
Сучасні умови ставлять перед Українською державою та народом нові виклики та завдання, розв’язання яких визначить напрям розвитку нашої держави на найближчі кілька десятиліть. З огляду на зазначене, особливої ваги набувають питання вивчення, дослідження й аналізу інститутів, які дають змогу забезпечити належний рівень сприйняття народом тих чи інших рішень, збалансовують владне волевиявлення з усвідомленням необхідності виконання цих рішень кожним громадянином, забезпечують високий рівень легітимації основоположних, доленосних рішень для суспільства.
Одним із таких інститутів є інститут народовладдя як невід’ємний атрибут побудови правової, демократичної, соціальної держави, в якій народу відводиться провідне місце в ухваленні державно-владних рішень, визначенні напрямку розвитку країни. Розвиток цього інституту в Україні викликає особливий інтерес з огляду на формування в державі своїх, неповторних видів та форм, їх використання.
Колективне монографічне дослідження присвячене становленню та розвитку народовладдя на українських землях, еволюції конституційно-правових засад народовладдя в Україні, впливу глобалізації на формування та розвиток цього інституту. У роботі також аналізуються концептуальні умови становлення народовладдя в умовах глобалізації тощо.
Досліджуючи розвиток інституту народовладдя в сучасних умовах, авторський колектив виділяє національну безпеку як невід’ємний складник та атрибут сучасного глобалізаційного процесу, необхідність збалансованого підходу до забезпечення механізмів народовладдя та національної безпеки. Таким чином, уся робота, з одного боку, носить правовий характер та послідовно відображає становлення, сучасний стан та перспективи розвитку інституту народовладдя, з іншого боку, робота є міждисциплінарною, оскільки послуговується методологією й напрацюваннями суміжних наук – історії, державного управління, філософії, політології тощо.
Заслугою авторів є не просто характеристика нормативно-правових актів із досліджуваної проблеми, а й ґрунтовний аналіз рішень Конституційного Суду із зазначеної проблематики, формування ними відповідних правових позицій, реалізація права вимоги референдумів у судових рішеннях конституційних судів європейських країн та практика Європейського суду з прав людини у справах, що стосуються різноманітних аспектів реалізації права на референдум, що, своєю чергою, свідчить про намагання за результатами проведеної роботи дослідити і визначити динаміку розвитку відповідних суспільних відносин не тільки в статиці, але й фактичному, реальному правозастосуванні.
Досить ґрунтовно у монографії опрацьована література з досліджуваної проблематики. Зокрема, заслуговує на увагу величезний масив проаналізованих зарубіжних досліджень. При цьому дослідники здійснюють аналіз не тільки чинних актів, а й еволюцію інституту народовладдя в Україні у конституційно-правових актах, яка охоплює період від Конституції Пилипа Орлика 1710 року до чинного Основного Закону України.
На окрему увагу заслуговує розділ, присвячений розгляду народовладдя як гарантії демократичності конституційного ладу. Тут народовладдя розглядається, серед іншого, як базова цінність демократії в нашій державі. Передусім розкрито ряд аспектів, які раніше не були предметом достатньої уваги вітчизняних вчених. Ідеться про конституційний лад як нормативне закріплення суспільного ідеалу українського народу, позиціонування народовладдя в теорії та практиці українського конституціоналізму, як гарантію стабільності конституційного ладу України. Автори досить уважно проаналізували демократичні засади народовладдя в умовах глобалізованих викликів і криз. Не вдаючись до притаманної багатьом нинішнім роботам загальної критичної риторики на адресу існуючої правової системи, дослідники вказують як на її переваги, так і певні напрями модернізації.
Цікавим, на нашу думку, є висвітлення в монографії концептуальних аспектів становлення народовладдя в умовах глобалізації. Імпонує те, що автори не намагалися охопити весь спектр відповідної проблематики, а докладніше зупиняються лише на проблематиці народовладдя як індикатора перетворень в умовах глобалізації. При цьому акцентовано увагу на механізмах конституціоналізації інституту народовладдя, які можуть бути використані в нашій державі у процесі удосконалення правового й інституційного забезпечення відповідного інституту. Так само важливими є частини роботи, присвячені концептуально-філософським поглядам на народовладдя, трансформації установчих аспектів народовладдя.
Правове й інституційне забезпечення інституту народовладдя на сучасному етапі в монографії розкривається через відображення тих основних проблем, які потребують врегулювання у процесі модернізації відповідної сфери суспільних правовідносин.
У цілому колективне монографічне дослідження «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики» буде корисним не лише тим, хто цікавиться проблематикою народовладдя, а широкому колу правників.
42
ТИМЧЕНКО, ЛЕОНІД, and ВАЛЕРІЙ КОНОНЕНКО. "Процесуальна реалізація гарантій безпеки України та захисту її інтересів." Право України, no. 2021/01 (2021): 229. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-229.
Full textAbstract:
Звернення до мирних засобів вирішення міжнародного спору є єдино можливим і логічним способом врегулювання міжнародних суперечок. Мирне врегулювання – це основний компонент забезпечення безпеки, формування системи міжнародних відносин, заснованих на виключенні сили, взаєморозумінні, співпраці та довірі між суб’єктами міжнародного права. Метою статті є аналіз стану процесуальної реалізації гарантій безпеки України та захисту її інтересів, визначення шляхів мінімізації негативних наслідків неналежного представництва держави в міжнародних судових інстанціях. Міжнародний судовий розгляд у повному обсязі не гарантує захист інтересів держави та виконання відповідного рішення, ухваленого міжнародним судом на користь держави: на формування правової позиції міжнародних судів може впливати політична та економічна складові міжнародних відносин у світлі геополітичних інтересів як окремих держав, так і їхніх об’єднань, що позначається на характері ухвалених рішень. А виконання рішень міжнародних судів залежить від доброї волі держави, на яку покладені зобов’язання. Однак він є достатньоефективним механізмом юридичного врегулювання міжнародних суперечок мирними засобами. За умови застосування міжнародними судовими установами прецедентного права та системного використання договірних норм contra legem, при формуванні правової позиції необхідно враховувати практику міжнародних судів в аналогічних справах, не спираючись виключно на норми позитивного права. Для мінімізації негативних наслідків неналежного представництва держави в міжнародних судових інстанціях необхідно передбачити проведення обов’язкового правового та фінансового незалежного аудиту в усіх справах. Кожний законопроєкт щодо ратифікації міжнародних договорів, які містять арбітраж не застереження, або якими прямо передбачений судовий розгляд, необхідно направляти, окрім відповідного комітету щодо предмета відання, до комітетів із питань правової політики та з питань національної безпеки, оборони та розвідки для проведення експертизи.
43
Kushnir, G. V. "КОНТРОЛЬ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИХ РОСЛИН – ГАРАНТІЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, no. 3(71) (October 14, 2016): 167–69. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7137.
Full textAbstract:
One of the problems in formation of mechanisms of development of environmentally safe environment is the proliferation of genetically modified organisms (GMOs). The use of genetic engineering in agriculture, food and agricultural industry have created the new opportunities for manufacturing the food and feed for meet the ever growing needs of the world's population. However, the opinions of scientists about the benefits and risks of genetic engineering is different. So today is particularly acute issue unpredictable consequences and danger for human health and the environment which are connected with GMO.The article present the results of determination of genetically modified organisms in plant material for the period 2013 – 2015 years, from the farms of different ownership forms. Analysis of the conducted research indicates on the circulation in farms of Lviv region transgenic plants.Found that the most common genetically modified plants were maize, soya and rape. The research of plant material on the presence of GMOs was performed by polymerase chain reaction in real time (PCR RF) by setting in them target sequences of promoter 35S virus of cauliflower mosaic (CaMV), promoter of FMV and (or) terminator NOS (T–NOS) T1 plasmid of Agrobacterium tumefaciens, Pat, EPSPS, Cry 3A, and determined species identification of positive samples. The use of PCR–RF allows quickly and qualitatively detect the GMO in the research samples. In 2013, the percentage of positive samples was 3.9% of the total, in 2014 – 2.3% and in 2015 – 3.3%. It is therefore necessary to monitor the vegetable raw and seed material on the presence of genetically modified organisms, to monitor the situation on GMO in Ukraine, because the problem of biosafety and the evaluation of the potential risks from their use is not studied.
44
Гладка, Л. А. "Сучасні системи екологічного менеджменту - гарантія техногенної безпеки." Безпека життєдіяльності, no. 11 (2007): 21–23.
Find full text
45
Соскін, О. "Хто гарант національної безпеки?" ЄвроАтлантика, no. 4 (2011): 39–43.
Find full text
46
ЗАГУМЕННА, ЮЛІЯ. "Правова реформа у сфері національної безпеки України: теоретико-правовий аспект." Право України, no. 2021/02 (2021): 88. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-088.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення через призму сучасної теоретичної юриспруденції та націобезпекознавства феномену правової реформи у сфері національної безпеки на прикладі сучасної України. Така реформа досліджена як інваріант правових реформ, який підпорядкований усім загальним закономірностям ініціювання, організації та проведення правової реформи як родового явища. З’ясовано, що така реформа постає як складне, багатогранне суспільне явище, яке відображає певний рівень загальнотеоретичної правової думки та націобезпекознавства, особливості правової науки, стану законодавчих і концептуальних розробок, на основі узагальнення яких можна розглянути її в різних аспектах. Зроблено висновок, що правова реформа в галузі національної безпеки передбачає планомірні, науково обґрунтовані, суспільно прийнятні та виправдані зміни: 1) у законодавстві, що гарантує національну безпеку та захищає національні інте реси; 2) у структурі, організації та діяльності органів державної влади та інших суб’єктів, відповідальних за забезпечення національної безпеки, у системі їх функцій та повноважень, а також у способах (формах, методах) їх реалізації; 3) в якісному зміцненні стану захищеності всього масиву суспільних відносин, що центруються довкола національної безпеки та охоплюються об’єктом реформи, від зовнішніх і внутрішніх, реальних і потенційних загроз. Отже, реформа національної безпеки постає в єдності трьох компонентів: нормативно-правового (регулятивного), управлінського (суб’єктного) та об’єктного (зміна сфери суспільних відносин у галузі національної безпеки). Доведено, що реформа національної безпеки має відбуватися у правовій площині, правовими засобами, із залученням тих конструктивних елементів і напрацювань, які зроблені в межах як загальнотеоретичної юриспруденції, так і галузевих правових наук. Виявлено, що з процесуального боку ця реформа є комплексом заходів, які ініціюються, організуються та проводяться уповноваженими суб’єктами забезпечення національної безпеки (як правило, вищими органами державної влади) відповідно до наявних суспільних потреб, призводять до суттєвих змін у нормативно-правовій, інституційній та/або функціональній підсистемах національної безпеки, що зумовлює якісно вищий рівень захисту національних інтересів від реальних і потенційних, внутрішніх та зовнішніх загроз. Натомість в інституційному сенсі така реформа має упорядкувати й раціоналізувати діяльність державного апарату, в усіх його необхідних складових, зі здійснення заходів, спрямованих на приведення всієї системи національної безпеки України у відповідність до суспільних потреб, забезпечення її інституційної спроможності постійно (безперервно), ефективно і своєчасно відповідати (реагувати) на виклики національним інтересам, активно й послідовно захищати ці інтереси як усередині держави, так і за кордоном тощо.
47
Сацький, П. В. "Українське питання між світовими війнами та проблема гарантій безпеки." Гуржіївські історичні читання, Вип. 8/9 (2014): 205–8.
Find full text
48
Сацький, П. В. "Українське питання між світовими війнами та проблема гарантій безпеки." Гуржіївські історичні читання, Вип. 8/9 (2014): 205–8.
Find full text
49
Комін, Д. С., О. В. Чечуй, М. А. Левченко, О. С. Панхонін, and В. А. Павловський. "Формалізована модель оцінки гарантій інформаційної безпеки комплексної системи захисту інформації." Системи озброєння і військова техніка, no. 4(56) (December 20, 2018): 92–99. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2018.56.13.
Full text
50
Андрейцев, В. "Спеціально-правові гарантії захисту права людини та населення на екологічну безпеку." Науковий вісник Академії наук вищої школи України, no. 25 (2002): 3–20.
Find full text