To see the other types of publications on this topic, follow the link: Віра православна.
Journal articles on the topic 'Віра православна'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 20 journal articles for your research on the topic 'Віра православна.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Biletskyi, О. А., and O. V. Minaeva. "МІСЦЕ ЦЕРКОВНО-ПАРАФІЯЛЬНИХ ШКІЛ У СИСТЕМІ НАРОДНОЇ ОСВІТИ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 54–62. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-54-62.
Full textAbstract:
Зважаючи на основні труднощі в сучасній освітній галузі, такі як знецінення загальнолюдських і національних ідеалів, втрати авторитета родини, автори статті роблять спробу звернутися до позитивного історико-педагогічного досвіду і звернути увагу на вирішення цих проблем через православну церковну мораль, що посідала достойне місце в народній освіті дореволюційної України. У статті виявлено і обґрунтовано роль церковних початкових шкіл Катеринославщини протягом пореформеного періоду; проаналізовано зміни у нормативно-законодавчих актах, що відображали політику уряду Російської Імперії, а також Святого Синоду за термін 1808–1900 рр.; за допомогою співставлення і обробки документації земських установ та статистичних списків документів освітніх інституцій пореформеного періоду визначено змістовне наповнення навчальних планів і програм церковно-парафіяльних училищ; визначено позицію авторитетних педагогів-демократів пореформеного періоду (К. Ушинського, М. Пирогова, С. Рачинського), які доводили важливість виховання на основі православної моралі; відображено неоднозначність відносин щодо освітньої справи між Катеринославською єпархією і губернськими земськими установами; через аналіз визначено основний вектор соціально-педагогічного цілепокладання, що проявився в поширенні елементарної безкоштовної освіти, що надавали церковнопарафіяльні училища Катеринославської губернії, та створенні морально-духовного підґрунтя, що забезпечувала Православна Віра.
2
Литвинова, Д. "Дніпропетровська община Слов"янська Православна Віра: діяльність та ключові ідеологічні позиції." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, Вип. 97 (2009): 36–39.
Find full text
3
Шліхта, Н. В. "Православна віра на захист своїх прав і своєї церкви (на українських матеріалах кінця 1940-х - 1970-х рр.)." Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія" 104 (2010): 34–41.
Find full text
4
Повторева, Світлана Михайлівна, and Ірина Іванівна Старовойтова. "БОРОТЬБА МАГНАТІВ ОСТРОЗЬКИХ ПРИ ПІДТРИМЦІ ПРОТЕСТАНТІВ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ: УРОКИ ІСТОРІЇ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 25 (November 26, 2019): 82–90. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.872.
Full textAbstract:
Предметом дослідження статті є релігійна діяльність князів Острозьких, які обороняли Православну Церкву і права віруючих цієї Церкви проти експансії католицизму і у зв’язку з цим намагалися організувати союзи с протестантами. Автори аналізують об’єктивні та суб’єктивні фактори, що привели до зближення православних і протестантів у цій боротьбі, та наслідки протистояння представників різних християнських віросповідань на теренах Речі Посполитої в ХVI-ХVII ст. Для розуміння складної релігійної ситуації сучасної України здійснюється певний історичний екскурс, аналізуються головні тенденції, характерні для минулих часів, та виявляються подібні явища в нинішніх умовах. Показано, що у формуванні релігійних засад української культури визначна роль належить видатному діячу вітчизняної історії, магнату Костянтину Василю Острозькому. Головною метою Унії, якщо б вона відбулася, він вважав не підкорення православних Папі Римському, а заснування шкіл, освіту проповідників і поширення релігійної освіти загалом.
Наполягання на єдності віруючих у сповідуванні істинного християнства, гостра критика агресивної політики католицизму щодо інших християнських віросповідань, готовність чинити опір цим зазіханням (в тому числі і збройний), дорікання за лицемірство католицьких священиків, що не дотримуються своїх же настанов (зокрема целібату), - все це робить К. В. Острозького активним оборонцем православної віри, так би мовити, «лицарем православ’я .
Показана наявність своєрідних латентних протестантських мотивів у світогляді К. Острозького. Виявлені екуменічні аспекти діяльності князя К. Острозького. Змальовані драматичні подієві перипетії боротьби князя К. В. Острозького щодо захисту православної віри. Проаналізовані причини невдалого спротиву князів Острозьких експансіонізму Римо-католицької церкви. Виявлено аналогії релігійної боротьби минулих часів і нинішньої релігійної ситуації в Україні. Розглянуті можливі перспективи еволюції релігійної ситуації в сучасній Україні у зв’язку з налаштуванням чималої частини громадян нашої держави на західноєвропейські цінності.
5
Коваленко, Юрій. "Нова екологічна культура і екологічне богослов'я в Православ'ї." Ukrainian Religious Studies, no. 94 (July 16, 2021): 83–97. http://dx.doi.org/10.32420/2021.94.2231.
Full textAbstract:
Стаття є розвитком ідей Відкритого православ’я в царині екології. Автор акцентує увагу на тому, що Православна церква України долучається до загальноправославного і світового процесу молитви і турботи про довкілля. Автор звертає увагу на тяглість екологічної теми в діяльності Вселенських патріархів, Посланні Всеправославного собору на Криті (2016) і в документі Константинопольського патріархату «За життя світу / На шляху до соціального етосу Православної церкви» (2020). Зі спеціальними посланнями з нагоди Дня молитви за довкілля до православних українців звертається і Предстоятель ПЦУ Блаженніший митрополит Епіфаній (2019, 2020). Але автор іде далі і пропонує перспективу зміни культури православних традицій і обрядів на більш екологічну. Автор зачіпає тему культури цвинтарів, екологічності поховань і нових форм поминання; культуру церковних традицій, освячень і будівництва храмів; переміну погляду на переробку і утилізацію; піст як екологічну практику. Автор пропонує створення православного екологічного календаря, екологічного богослов’я та релігійних засад екологічного світобачення. Як приклад, розглядається 28 вірш біблійної Книги Буття, який зазвичай критикується захисниками довкілля, і пропонується повернення до більш древнього і одночасно більш сучасного і екологічного його розуміння і перекладу. Автор також пропонує під екологічним кутом подивитися на образи, які використовував у своїй проповіді Христос.
6
Бальжик, Ірена Анатоліївна. "ГІДНІСТЬ І СВОБОДА ЯК БАЗОВІ ХРИСТИЯНСЬКІ ЦІННОСТІ КОНЦЕПТУ ПРАВ ЛЮДИНИ." Актуальні проблеми політики, no. 64 (December 23, 2019): 48–59. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.187.
Full textAbstract:
Інтерпретація питань прав людини з державно-правової точки зору та державно-світської ідеології та практики, з одного боку, та з поглядусучасної православної доктрини про людину та її права, з іншого, не завжди збігаються. Однак обидва підходи ґрунтуються на тому, що права людини повинні бути непорушними, недоторканними, однаковими для всіх людей, які повинні бути рівними перед законом незалежно від їхнього ставлення до релігії.Православна церква стверджує, що принцип свободи повинен відповідати моралі та вірі. Ця гармонізація повинна бути відображена в законі,оскільки, на думку церкви, мораль для всіх одна, так як є суттю Десяти Божих заповідей. Гідність особистості є основою всього людського існування та взаємодії з іншими індивідами. Закріплення гідності особистості в правових нормах надає цій якості існування правових властивостей, що створює можливість розглядати цю категорію як одне з основних і суб’єктивних прав людини. З точки зору православ’я, основою гідності людини є віра в те, що кожна людина є справді священною, творінням Бога. В основі гідності людини, яка живе в Христі, лежить переконання, що Святий Дух присутній у його житті. Відповідно до своєї гідності, людина покликана на добрі справи. Головною особливістю церковного розуміння прав людини є оцінка роліта місця моральних цінностей у житті сучасного суспільства. Специфіка полягає у наявності порівняльно-оцінного зв’язку християнської антропології та етики з теорією прав людини.
7
Головіна, О. ""Послужити вірі православній..."." Православний вісник, no. 2 (2006): 10–13.
Find full text
8
Шепетяк, Олег Михайлович, and Оксана Тарасівна Шепетяк. "Нікейсько-Константинопольський символ віри: правда і міти." Ukrainian Religious Studies, no. 94 (July 16, 2021): 37–58. http://dx.doi.org/10.32420/2021.94.2228.
Full textAbstract:
Формування символу віри, який би адекватно відображав віру Церкви та перешкоджав поширенню єресей, було основним завданням Вселенських Соборів та пильної роботи багатьох богословів. Найбіль популярним серех східних християн, які використовують візантійський літургійний обряд є Нікейсько-Константинопольський символ віри. Серед науковців, священників та віруючих сформувалось переконання, що це символ віри є результатом діяльнсоті двох Вселенських Соборів (Першого Нікейського 325 року та Першого Константинопольського 381 року). Завданням цього дослідження є вияснити, чи справді Перший Константинопольський Собор має відношення до цього символу віри. Автори статті переконані, що Нікейсько-Константинопольський символ віри не був ухвалений на цьому Соборі. Про це свідчать декілька аргументів. По-перше, канони Константинопольського і Ефеського Соборів забороняють вносити зміни в Нікейський символ віри. По-друге, Нікейсько-Константинопольський символ віри не відповідає духу і цілям Першого Константинопольського Собору. По-третє, у Нікейсько-Константинопольському символі відсутні висловлювання, які присутні в Нікейському символі, і які могли б підкреслити основну ідею Константинопольського Собору. Ці аргументи переконливо доводять, що Нікейсько-Константинопольський символ віри не пов'язаний з Першим Константинопольським Вселенським Собором 325 року. Наступний Собор, Ефеський, також не вносив зміни у символ віри. Вперше Нікейсько-Константинопольський символ віри був озвучений на Халкидонському Соборі. Відповідь на питання про походження Нікейсько-Константинопольського символу віри дає перше слово символу віри. Всі символи віри, які походили від Вселенських Соборів, серед них і Нікейський символ, починається словами "ми віруємо", оскільки такий символ є вираженням колективної віри всіх учасників Собору і всієї Церкви. Нікейсько-Константинопольський символ віри починається зі слів "я вірую". Такими словами починались усі хрещальні символи віри, тобто символи, які кандидат промовляв перед хрещенням. Завданням цього акту було виразити віру кандидата перед Церквою, що було необхідною умовою для отримання хрещення. Це означає, що Нікейсько-Константинопольський символ віри є хрещальним символом, а не соборовим. Головним питанням у дискусії між католиками і православними є "Filiоque": православні богослови звинувачують католицьких у тому, що вони додали до символу віри слова, яких немає в його первісному варіанті, і цим порушив рішення Вселенського Собору. Якщо ж Нікейсько-Константинопольський символ віри не є продуктом діяльності Собору, то ці звинувачення безпідставні. У статті доведено, що кожна літургійна традиція східного християнства сформувала власний варіант символу віри, хоч в основі кожного з них лежить той текст мисволу віри, який був ухвалений на Першому Нікейському Соборі. У статті наведена порівняльна таблиця, яка показує схожості і відмінності між символами віри різних літургійних традицій. У східному християнстві сформувались п'ять літургійних традицій: візантійська, вірменська, олександрійська, східно-сирійська (ассирійська), західно-сирійська (антіохійська). В кожній із них використовується власний варіант символу віри. Західні християни (католики і протестанти) перейняли візантійський варіант символу віри і використовують його поряд з іншими символами.
9
Донченко, О. І. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ІДЕЇ ГЕТЬМАНЩИНИ В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 12–20. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.2.
Full textAbstract:
Анотація. Метою дослідження є здійснення історико-правового аналізу політико-правових ідей Гетьманщини в період національно-визвольної війни, зокрема зміст державницької концепції Б. Хмельницького. Методологічною основою дослідження стало поєднання загальнонаукових і спеціально-юридичних методів і прийомів наукового пізнання, зокрема застосування історичного методу у взаємозв’язку із методом аналізу дозволило охарактеризувати гетьманські статті і договори, а застосування системно-структурного методу у взаємозв’язку із методом аналізу дозволило визначити основні характерні риси політичної думки зазначеного періоду, зміст державницької концепції Б. Хмельницького. За допомогою системного підходу державницьку концепцію Б. Хмельницького в зазначений період досліджено крізь призму ідеї політичної автономії, ідеї спадкової монархічної влади та ідеї захисту православної віри. Порівняльно-правовий метод у взаємодії із історичним аналізом застосовано при аналізі наукової літератури вітчизняних авторів щодо зазначеної теми, а метод комплексного аналізу та узагальнення дозволив сформулювати висновки проведеного дослідження. Здійснено аналіз державницької концепції Б. Хмельницького в зазначений період крізь призму ідеї політичної автономії, ідеї спадковості влади та ідеї захисту православної віри. Доведено, що в зазначений період, перебуваючи в умовах складного геополітичного становища, безперервної війни, невирішених нагальних проблем та постійного пошуку потенційних союзників, послідовно формується власна українська політична думка. Її характерними рисами виступають ідеї політичної автономії в існуючих відносинах васалітету, ідеї спадкової монархічної влади як оптимальна і найбільш прийнятна форма організації влади та ідеї захисту православної віри. Виявлено, що на формування вітчизняної політичної думки в період національно-визвольної війни впливають західноєвропейські політико-правові вчення, погляди та ідеї, зокрема концепції просвітницького абсолютизму, поняття про суспільний договір та ідея національної держави. Обґрунтовано необхідність подальшого дослідження історичних передумов та специфіки впливу західноєвропейських ідей на формування політико-правових ідей Гетьманщини в період Руїни.
10
Shevchenko, Sergij. "Модернізація православ’я Миколою Бердяєвим та проблема тлумачення екзистенціальної природи духовного." Multiversum. Philosophical almanac, no. 3-4 (May 18, 2018): 190–203. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.3-4.19.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема концептуального визначення методологічних та ідейних підвалин екзистенціальної діалектики М. Бердяєва, яка світоглядно трансформувала православ’я, а також інтерпретація ним екзистенціальної природи духовного. Доводиться, що М. Бердяєв розглядає людське пізнання і віру як динамічні форми людського буття, що зближує його погляди не лише з ідеями С. К’єркеґора, але й з систематичною теологією П. Тілліха. Аналізуються особливості екзистенціальної христології М. Бердяєва, в якій роль людини значно підвищується саме за рахунок применшення значення Бога, тобто, коли людина стає співтворцем «нового» духовного світу поряд з Богом.
11
Батрак, О. "Інтерпретація літописного символу віри в теологічних системах католицької і православної тріадології." Актуальні проблеми духовності, no. 5 (August 16, 2017): 232–43. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i5.1476.
Full text
12
Фазан, Т. П. "СУТНІСТЬ ТА СПЕЦИФІКА ПІДГОТОВКИ ЖІНКИ ДО ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ (НА ОСНОВІ ПРАЦЬ СВЯТИТЕЛЯ ФАДДЕЯ УСПЕНСЬКОГО)." Теорія та методика навчання та виховання, no. 50 (2021): 173–82. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.16.
Full textAbstract:
У ХІХ ст. питання про зміст жіночої освіти було важливою частиною дискусій не лише про призначення жінки, а й про жіночий інтелект. Потрібно було пройти довгий шлях від найдавніших часів і до сьогодення, щоб здійснити зміни у свідомості суспільства на жіночу освіту. Міф про неспроможність жінки вирішувати важливі суспільні та життєві проблеми, опанувати знання та професійні навички розвіявся як марево. Питання жіночої освіти досить швидко посіло особливе місце в духовно-освітній політиці. Цьому, безсумнівно, сприяла та обставина, що духовенство здавна відчувало потребу в освіті жіночої половини населення і ця освіта, на їхню думку, повинна мати свої особливості, закономірності, і бути зорієнтована, передусім, на формування й набуття жінками настанов, педагогічних знань і вмінь, необхідних для належного духовно-морального виховання дітей. В даній статті розкриті і проаналізовані погляди великого подвижника православ’я святителя Фаддея Успенського на підготовку жінки до духовно-морального виховання дітей. Здійснено науково-теоретичне обґрунтування сутності і специфіки духовно-морального виховання у спадщині святителя. Педагогічні погляди та переконання архієпископа Фаддея багато в чому принципово відмінні від наріжних положень атеїстичної педагогіки та свідчать, наскільки великою і навіть трагічною за своїми руйнівними наслідками виявилася втрата ціннісної орієнтації педагогічної думки, що базувалася на духовності та православній вірі. Однозначно, повернення педагогічної спадщини архієпископа Фаддея (Успенського) в скарбницю нашої педагогіки відчутно збагатило б останню: осмислена з точки зору сучасних виховних проблем, вона може позитивно впливати на їхнє практичне вирішення, особливо в царині підготовки сучасних жінок до духовно-морального виховання дітей.Лише християнське виховання жінки може дати її дитині повноцінне щастя, так як абсолютно відповідає людському єству. «Якщо багато педагогів стверджують, що виховання зобов’язане бути гуманним, то хто може бути гуманнішим християнина, який пройнятий любов’ю до всіх людей, як до братів у Христі, – не говорячи вже про те, що лише християнство може навчити істинної любові до всіх людей, не виключаючи ворогів»
13
Савченко, С. В. ""Заблудла" та "вірна" паства очима православних місіонерів Півдня України початку XX ст. (за матеріалами "Екатеринославских епархиальных ведомостей"." Український історичний журнал, no. 1 (490) (2010): 107–27.
Find full text
14
Савченко, С. В. ""Заблудла" та "вірна" паства очима православних місіонерів Півдня України початку XX ст. (за матеріалами "Екатеринославских епархиальных ведомостей"." Український історичний журнал, no. 1 (490) (2010): 107–27.
Find full text
15
Савченко, С. В. ""Заблудла" та "вірна" паства очима православних місіонерів Півдня України початку XX ст. (за матеріалами "Екатеринославских епархиальных ведомостей"." Український історичний журнал, no. 1 (490) (2010): 107–27.
Find full text
16
Коструба, Наталія. "ПСИХОЛОГІЧНІ МАРКЕРИ РЕЛІГІЙНИХ НОВИН ЯК ФОРМИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Psychological Prospects Journal, no. 36 (December 30, 2020): 113–23. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-113-123.
Full textAbstract:
Мета. Стаття має на меті емпірично визначити основні психологічні маркери релігійних новин.
Методи. Для реалізації мети дослідження ми використали комп’ютерне забезпечення Statistica 12 та Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC2015). Матеріалом для дослідження ми обрали новини найчисельніших церков в Україні (православні, католики, протестанти). Для аналізу були використані усі інформаційні повідомлення за період з 27.11.-03.12. 2020, які були розміщені на офіційних інтернет-сайтах. Загалом, було проаналізовано 43 інформаційних повідомлення.
Результати. Серед усіх категорій стильових слів у опрацьованих повідомленнях домінують прийменники, сполучники і займенники. Аналіз змістовного наповнення релігійних новин продемонстрував, що найбільше текст стосується просторових зв'язків (7,03%), мотиваторів (drivers), які спонукають до дій (5,99%), когнітивних процесів (4,74%), соціуму та соціальних процесів (2,96%), приналежності (2,17%), релігійна термінологія (2,08%). Оцінка частотності використання слів у релігійних новинах виявила, що найбільше використовуються слова «українське», «церква», «храм». Змістовно новини часто стосуються відзначення знаменних дат чи вшанування пам’яті тощо. Це підтверджує часте використання слів «року» і «свят». Загалом, релігійні повідомлення закликають до єдності, постійно використовуючи слова «наш», «наше» і намагається згуртувати наш народ навколо української ідентичності. Також, часто у релігійних новинах використовують слова «орган» та «представник», тут мова йде про уповноважені органи влади.
Висновки. Релігійні новини здійснюють просвітницьку діяльність і соціальну рекламу єдності і взаємо підтримки, не лише на основі спільної віри, але й однієї нації та подолання складних часи для усієї аудиторії (зокрема, пандемія Covid-19). Релігійні новини апелюють не лише до віри, але і до розуму своєї аудиторії про що свідчить когнітивна складність тексту. Повідомлення спрямовані на оцінку і обговорення сьогодення, без прогнозів на майбутнє. Наскрізною характеристикою усіх повідомлень є зверненням до церковної залученості, закликами до молитов і читання релігійної літератури. Сучасні релігійні новини часто згадують органи державної влади, наголошують на їхній авторитетності.
17
Маковський, Артем Олегович. "ЩОДО АКТУАЛЬНОСТІ ПИТАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ КАПЕЛАНІВ ДО ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ПРИКОРДОННИКІВ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 87–91. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.15.
Full textAbstract:
У статті актуалізується питання залучення військових капеланів до процесу психологічного супроводу професій- ної діяльності прикордонників, розглянуто погляди науковців-психологів щодо актуальності застосування потенціалу релігійної віри в контексті збереження психічного здоров’я особистості. Висвітлено результати емпіричного дослі- дження, що було проведено серед персоналу Державної прикордонної служби України. Дослідження питання душпас- тирської діяльності військових капеланів як засобу психологічного супроводу прикордонників зумовлено факторами інституалізації військового капеланства в Державній прикордонній службі України, а також результатами психоло- гічних досліджень як українських, так і закордонних вчених. Загалом було опитано 331 респондент (мешканці всіх регіонів нашої країни, за винятком тимчасово окупованих територій). За віковим цензом більшість опитаних прикордонників – це особи віком від 16 до 30 років (210 осіб, що становить 63%). Серед опитаних 102 прикордонники є учасниками бойових дій (31%). До категорії віруючих себе від- несло 271 респондент (82%, релігійна приналежність більшості опитаних – Православ’я). Установлено, що релігій- ність переважно є декларативною та не підкріпляється участю в релігійних обрядах, відвідуванням культових споруд, читанням релігійної літератури, активною участю в житті релігійної громади, з якою віруючий себе ідентифікує. Окреслено необхідність залучення до психологічного супроводу професійної діяльності прикордонників військових капеланів і доцільність розробки певних моделей та алгоритмів спільних дій військових капеланів і військових психоло- гів прикордонного відомства з метою збереження психічного здоров’я персоналу. Проведене дослідження визначило проблеми, які потрібно буде розв’язати в наступних роботах: розробити моделі й алгоритми спільних дій військових капеланів і військових психологів у питанні психологічного супроводу професійної діяльності прикордонників, а також розглянути гендерну релігійність прикордонників.
18
Щербак, Олена Володимирівна. "Жіночі постаті в «Історії русів»." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 2, no. 96 (2020): 148–65. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.2.96.09.
Full textAbstract:
У статті звернена увага на жіночі історичні постаті, згадані в одному з творів української літератури кінця XVIII ст. – «Історії Русів». Хоча концептуально цей твір межує з козацькими літописами, де жінки відігравали другорядну роль, вони займають в «Історії Русів» чільне місце – загалом їх близько двадцяти. Дослідження твору ґрунтується здебільшого на описовому та історичному методах. З’ясовано, що умовно жінок в «Історії русів» можна поділити на три групи. Перша з них, це постаті, відомі ще з «Повісті минулих літ» та з «Густинського літопису». Одних автор тільки згадує, як княгиню Ольгу чи Анну Візантійську, про інших пише детальніше, як про польську королеву Ядвігу чи про Олену Московську, дружину польського короля, яка зберегла вірність православній вірі. Друга група, це історичні персоналії козацької доби, такі як дружина Богдана Хмельницького Мотрона (у тексті Ганна) Чаплинська і Анастасія Маркович, дружина Івана Скоропадського, названа автором «гетьманшею». Сюди ж можна віднести й доволі оригінальну розповідь про таку собі Семіру, дружину турецького паші, яка допомогла звільнити бранців, а потім вийшла заміж за козацького писаря Івана Богуславця. Корені цього сюжету, імовірно, походять від фольклорної легенди про Марусю Богуславку. Третю ж групу складають жінки, які мали стосунок до російської історії – починаючи з Марини Мнішек, дружини Лжедмитрія І, і закінчуючи Катериною ІІ. Особливо багатою виявилася розповідь про сучасне автору події XVIII ст. Однак здебільшого він уникає висловлення власної думки про тодішніх державців, хіба що про Єлизавету Петрівну пише з помітною симпатією за її прихильне ставлення до України. Отже, зроблено висновок, що коло жіночих персонажів «Історії Русів» рідко виходить за межі локальної історії, на відміну від інших барокових літописів. Переважна більшість згаданих у цьому творі жінок не відображувалися у попередніх творах давньої української літератури, а є для неї оригінальними.
19
ГУДИМА, Анна. "МОТИВ ІСТОРИЧНОЇ СЛАВИ В ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 45 (September 23, 2021): 114–25. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.11.
Full textAbstract:
У статті йдеться про мотив історичної слави в поезіях Т. Шевченка, один із домінантних для раннього періоду творчості митця. Згідно з Т. Шевченком, українська слава виявляється в козацький період історії України, а її творцем є козацтво. Тоді як історики найбільш славним своїми здобутками звично визнають період Хмельниччини, поет уникає згадування імені Б. Хмельницького у цьому контексті, асоціюючи особу гетьмана із сумно- звісною Переяславською угодою 1654 р. Натомість, розвиваючи мотив козаць- кої слави, поет виводить постаті Тараса Трясила («Тарасова ніч», 1838), Івана Підкови («Іван Підкова», 1839) – козацьких ватажків періоду до Хмель- ниччини, витворює образ Гамалії («Гамалія», 1842). Періодом козацької слави Т. Шевченко називає Коліївщину («Гайдамаки», 1839–1841). Отже, досліджу- ємо критерії, які дали змогу Т. Шевченкові звеличити гайдамаччину до періоду козацької слави. На матеріалі поезій з’ясовуємо підстави козацької слави. Козацтво зображується як рятівна для України та її народу воїнська сила, здатна чинити відсіч ворогам, як сила, спрямована на захист рідної православної віри, а також як сила, що становить моральну опору нації. Спорідненим козацькій славі постає поняття козацької волі. Зауважуємо зв’язок між поняттями «козацька слава», «Гетьманщина» і «панування». Звертаємо увагу на відмінності дискурсу могили як символу козацької слави в різні періоди творчості митця. У наступні періоди творчості Т. Шевченка тема козаччини, як правило, не пов’язується автором із мотивом слави, а розкривається в інших ракур- сах. Якщо в ранній період ідеться про відсіч ворогові в минулому, то в період «трьох літ» козацьке минуле Т. Шевченко осмислює у зв’язку з різними виявами загальноукраїнської розрухи свого часу, породженої поневоленням України Російською імперією. Найяскравіше мотив історичної слави в період «трьох літ» реалізується в посланні «І мертвим, і живим…» (1845) через заклик поета осмислити події минулого і позбутися луди. Поет говорить про спадкоємність минулої слави – від дідів, славних лицарів, до онуків, їхніх нащадків. І наголошує на тому, що стати спадкоємцем дідівської слави можна лише через знання минулого.
20
"Новгородоцькі собори в добу конфесіоналізації “руської віри” (кінець XVI ст.)." Scientific Yearbook "History of Religions in Ukraine" 31 (2021): 7–29. http://dx.doi.org/10.33294/2523-4234-2021-31-1-7-29.
Full textAbstract:
У межах комплексного аналізу соборового процесу в Унійній церкві кінця XVI – початку XVIІ ст. розглядаються два Новгородоцькі собори – “трилітній” 1588 р. і генеральний 1596 р. Єпископські й митрополичі собори були одним із найбільш ефективних еклезіальних інститутів, за допомогою яких Церква й держава конфесіоналізували публічний простір. Зʼясовано обставини проведення єпархіяльного зібрання 1588 р., особливості його судових функцій, склад учасників, характер дискусій, канонічно-правову основу ухвалених постанов. Констатується, що проведення Новгородоцького собору 1596 р. було зумовлене наростаючими змінами в православній культурі русинів, логікою внутрішнього розвитку Руської церкви та зовнішніми імпульсами та стало важливим інституційним інструментом реалізації пастирської програми реформування “руської віри” напередодні проголошення Берестейської унії. Зазначено, що рішення цього собору вплинули на спрямованість і зміст програми оновлення київського християнства та практичну імплементацію ідеї регіонального поєднання з Римським Апостольським престолом. Наголошено, що соборові документи засвідчують існування в Київській митрополії оригінальної теологічної думки щодо моделі реформування “грецької віри” в Речі Посполитій. Ключові слова: “генеральні” та “помісні” собори, Руська церква, Михайло (Рагоза), Стефан Зизаній, братства, Берестейська унія