Journal articles: 'Військове формування'

1

Романишина, Людмила, та Богдан Крищук. "НАСТАВНИЦТВО ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВИХ ЛІДЕРІВ – МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), № 9(103) (2020): 248–59. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/248-259.

Full text

Abstract:

Військове командування провідних країн-членів та партнерів НАТО давно визнало наставництво важливим процесом формування військових лідерів, низка молодих талановитих офіцерів яких вже становлять значний відсоток корпоративного військового керівництва. Уміння керувати людьми є найважливішою рисою офіцера, тому головною особливістю військового керівництва стало прагнення виховувати серед військовослужбовців більше лідерів, а не послідовників. Лідерство повинно стати серцевиною військової організації, що передбачає створення необхідних педагогічних умов професійної підготовки майбутніх військових фахівців у закладах вищої освіти на засадах наставництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

БОНДАРЕНКО, Олександр. "СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ЗМІСТОВОЇ СКЛАДОВОЇ МОДЕЛІ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВІЙСЬКОВИХ ЛІЦЕЯХ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (2020): 5–15. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.395.

Full text

Abstract:

Формування готовності майбутніх офіцерів ЗСУ до професійної діяльності у військових ліцеях повинна забезпечити адекватність цілісного освітнього процесу, який має відбуватися протягом всього періоду навчання курсантів у вищому військовому навчальному закладі тактичного рівня, з використанням усього комплексу методів, форм, засобів навчання, виховання. В науковій статті розкриваються конструкти планування і структура заняття по формуванню готовності майбутніх офіцерів ЗСУ до професійної діяльності у військових ліцеях. Розроблено змістову частину (знання, навички, вміння) та методи оцінки результатів освітнього процесу підготовки майбутніх офіцерів, як складової моделі формування готовності майбутніх офіцерів до професійної діяльності у військових ліцеях на прикладі навчальних дисциплін «Науковий образ світу», «Педагогіка та військове навчання». Модель формування готовності майбутніх офіцерів ЗСУ до професійної діяльності у військових ліцеях забезпечує адекватність цілісного освітнього процесу, який має відбуватися протягом всього періоду навчання курсантів у вищому військовому навчальному закладі тактичного рівня, з використанням усього комплексу методів, форм, засобів навчання, виховання. Розроблено і науково обґрунтовано знання, навички, вміння які повинні отримати курсанти вашого військового навчального в результаті опанування навчальними дисциплінами варіативної частини «Науковий образ світу», «Педагогіка та військове навчання».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Карпов, В. В. "Формування військової музейної справи в Україні у період суспільно-політичної трансформації (1989–1996 рр.)". Воєнно-історичний вісник 38, № 4 (2020): 129–43. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-129-143.

Full text

Abstract:

Мета дослідження полягає у висвітленні діяльності військових музеїв за часів зміни ціннісних орієнтирів суспільства і трансформації державного устрою та формування основ музейної справи у Збройних Силах України. Методи дослідження. Системність та комплексний підхід у розкритті мети, застосування порівняльного аналізу, історико-хронологічного, біографічного, історіографічного методів сприяло отриманню вагомих теоретичних результатів. Наукова новизна дослідження полягає в постановці та розробці актуальної теми, яка в науковому вимірі отримала недостатнє висвітлення і досліджується на емпіричному досвіді. Обґрунтовано ідею, яка полягає в тому, що діяльність військових музеїв не завжди відповідає потребам суспільства, вимагає державного регулювання і підтримки. Висновки. Констатується, що військове музеєзнавство в досліджуваний період відзначалося пошуком нової моделі функціонування військових музеїв, що було продиктовано змінами суспільних настроїв, політичного та економічного устрою. Відзначено, що в радянський період така модель була розроблена Музеєм історії військ Далекосхідного військового округу і полягала в наданні музею самостійності в прийнятті рішень оперативного управління його діяльністю. Однак, зміни ціннісних орієнтирів привели до зниження ролі музеїв в суспільному процесі. Така модель була покладена у створення Музею Збройних Сил України, як системоутворючого елементу військової музейної справи. Ключові слова: військовий музей, збройні сили, СРСР, Україна, суспільство, цінності, трансгресія.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Левченко, Сергій. "СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ КОНТРРОЗВІДКИ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ДО 30-Ї РІЧНИЦІ СТВОРЕННЯ". Воєнно-історичний вісник 42, № 4 (2022): 144–56. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-42-4-144-156.

Full text

Abstract:

У статті здійснено наукове узагальнення організаційно-функціонального становлення військової контррозвідки Служби безпеки України у 1991–2021 роках, змісту й основних результатів її діяльності із контррозвідувального забезпечення військових формувань України. Доведено, що у розглянутий історичний період, відповідно до завдань та обов’язків, визначених Законами України «Про Службу безпеки України», «Про контррозвідувальну діяльність», військова контррозвідка (ВКР) здійснювала контррозвідувальне забезпечення військових формувань України, вживаючи оперативно-службових заходів із попередження, виявлення і припинення розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб проти ЗС України та інших військових формувань України. Ключові слова: національна безпека, військова контррозвідка, військові формування України, контррозвідувальне забезпечення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Дєнєжкін, М. М., та М. Я. Ткач. "Погляд на оцінювання здатності військових формувань Збройних Сил України виконати поставлені завдання з використанням принципів і правил країн-членів НАТО". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 3(44) (22 липня 2021): 18–25. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2021.44.02.

Full text

Abstract:

У статті на основі результатів аналізу керівних документів, що регламентують переведення системи оборонного планування на планування розвитку військових формувань Збройних Сил України (ЗС України) на основі здатності виконати поставлені завдання, отриманого досвіду визначено, що невирішеним залишається питання оцінювання здатності військових формувань виконати поставлені завдання. Невирішеність цього питання не дозволяє якісно формувати вихідні дані для планування розвитку ЗС України з використанням принципів та правил, якими користуються країни-члени НАТО. Визначено, що здатність військового формування виконати поставлені завдання для досягнення мети операції вимірюється показниками, які визначаються стандартами (нормативами), що характеризують успішність виконання типових завдань (стратегічних, оперативних, тактичних, спеціальних) для типових умов. Військове формування здатне виконати поставлені завдання за умов відповідності наявних значень показників, що характеризують успішність виконання поставлених завдань, вимогам до них. Приведення наявних показників, що характеризують здатності військового формування виконати завдання, до вимог здійснюється шляхом усунення або мінімізації дефіциту, що і складає сутність їх розвитку. Запропоновано оцінювання здатності військового формування ЗС України для планування їх розвитку виконати поставлені завдання шляхом комбінації характеристик, що використовують ЗС України та країни-члени НАТО. Це дозволяє для планування розвитку ЗС України використовувати кращі практики, норми, принципи і правила країни-членів НАТО.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Кузьменко В.В. "ПРОВІДНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 202–10. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.324.

Full text

Abstract:

У статті описано сучасний стан розвитку системи військової освіти в Україні. Зазначено, що сьогодні вища військова освіти є корпоративною системою підготовки військових, основне призначення яких полягає у виконанні професійних завдань у конкретних умовах. Звернуто увагу на те, що вища військова освіта надається у спеціалізованих закладах вищої освіти та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. Акцентовано, що останніми роками вектор розвитку військової освіти України спрямовано на вступ у НАТО, інтеграцію в ЄС та приведення чинної системи до відповідних міжнародних стандартів. Зокрема, в Україні впроваджується проєкт «Професійна військова освіта», спрямований на вдосконалення системи військової освіти та її законодавчої бази.Висвітлено сутність та зміст спрощеної системи військової освіти, яка запроваджується сьогодні в Україні. Наведено приклади імплементації системи лідерських курсів у вищі військові заклади освіти держави (Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, Київський інститут Національної гвардії України). Виділено провідні тенденції розвитку військової освіти в Україні на початку ХХІ століття: удосконалення чинної законодавчої бази, що спрямована на інтеграцію світових стандартів та нарощування власних військових спроможностей; перехід на перспективну систему військової освіти, що передбачає припинення заочного навчання за держбюджетні кошти та уведення системи лідерських L-курсів на заміну існуючим; створення відповідних умов для взаємовизнання та зарахування сертифікатів, які були отримані у вищих військових закладах держав-членів НАТО; запровадження передових методів, засобів навчання, технологій, що сприятимуть формуванню ключових компетентностей сучасних військових у контексті світових вимог.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

ХАРИТОНОВ, СЕРГІЙ. "Зміцнення військового правопорядку та окремі питання вдосконалення кримінального законодавства України". Право України, № 2020/02 (2020): 198. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-198.

Full text

Abstract:

Оборона України, захист її суверенітету, недоторканності та територіальної цілісності від агресивних посягань, забезпечення державної безпеки є справою держави, суспільства та всього народу України, що знайшло чітке закріплення у статтях 17, 65 Конституції України. Ця діяльність держави та сус пільства загалом є правом усіх суб’єктів суспільного буття і кожного з них окремо, якому одночасно відповідає їх конституційний обов’язок. Цей обов’язок доцільно поділити на загальний – держави, суспільства і кожного громадянина України та спеціальний, який притаманний окремим суб’єктам, а саме: З бройним Силам України (ЗСУ), Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України. У сутності й взаємодії ці суб’єкти становлять воєнну організацію України. Для забезпечення належного функціонування воєнної організації та виконання завдань, які ставляться перед нею, держава створює фундаментальну нормативноправову базу, що визначає спеціальний правовий режим, щодо прав та обов’язків структурних одиниць цієї організації. Основою правового режиму є військова дисципліна та військовий правопорядок. Цей правовий режим реалізується через систему відповідних засобів: організаційних, економічних, правових. Серед останніх засоби кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінальної відповідальності за військові злочини, що мають загальнопревентивний (спеціальнопревентивний), виховний та каральний характер, відіграють суттєве значення. Саме кримінально-правова охорона суспільних відносин у сфері несення військової служби сприяє існуванню належної військової дисципліни та правопорядку у військових підрозділах, що слугує необхідним підґрунтям для забезпечення боєздатності цих підрозділів і загалом утво рюють стан обороноздатності та захищеності держави. У сучасних умовах, коли Україна пере буває, по суті, у стані збройного конфлікту, це значною мірою впливає на стан злочинності в різноманітних сферах життєдіяльності держави, зокрема й у ЗСУ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства. Статис тичні дані Генеральної прокуратури України свідчать, що останнім часом, почи наючи з 2014 р., спостерігаються тенденції зростання кількості злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), що, безперечно, негативно впливає на забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, здатності воєнної організації України адекватно реагувати на будь-які акти ворожих дій із боку інших держав. Злочини проти порядку несення військової служби мають питому вагу в масиві всієї злочинності в Україні. Зрозуміло: якщо не вживати заходів, здатних суттєво вплинути на військову злочинність для стабілізації ситуації у сфері військового правопорядку та військової дисципліни, це створить серйозну загрозу для національної безпеки України. Мета статті – запропонувати внесення належних змін до змісту деяких статей чинного Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Boychak, M. P. "ВОЄННО-ПОЛЬОВА ТЕРАПІЯ ЧИ ВІЙСЬКОВА ТЕРАПІЯ, ВОЄННО-ПОЛЬОВА ХІРУРГІЯ ЧИ ВІЙСЬКОВА ХІРУРГІЯ?" Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 1 (2020): 73–83. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.1(1)-073.

Full text

Abstract:

Вступ. У статті в дискусійній формі розглядається питання щодо назв кафедр військової терапії і військової хірургії Української військово-медичної академії та відповідних дисциплін, що вивчаються на цих кафедрах. В історичному аспекті досліджується еволюція поглядів щодо цих назв (воєнно-польова хірургія – військова хірургія, воєнно-польова терапія – військова терапія), починаючи від М.І. Пирогова, В.А. Оппеля, С.С. Юдіна, закінчуючи формуванням відповідних кафедр і навчальних дисциплін при організації Української військово-медичної академії. Мета. Розглянути питання щодо назв кафедр військової терапії і військової хірургії Української військово-медичної академії та відповідних дисциплін, що вивчаються на цих кафедрах. Матеріали та методи дослідження. В дослідженні використано історичний і бібліосемантичний методи для повного розкриття суті досліджуваних понять. Результати дослідження. Обидва терміни «Воєнно-польова терапія» і «Військова терапія» мають право на існування, використовувались у різні часи по різному. Як на нас, то більш правильно, сьогодні, з огляду назви кафедри і назви дисципліни, використовувати термін «Військова терапія», адже на кафедрі, крім класичної воєнно-польової терапії (ураження іонізуючим випромінюванням, ураження отруйними речовинами, біологічними чинниками тощо) вивчаються ще багато інших дисциплін: 24 дисципліни для слухачів факультету підготовки військових лікарів; 23 дисципліни для факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації (спеціалізація, тематичне вдосконалення, до 2020 року передатестаційні цикли) та 12 дисциплін для медичних сестер (спеціалізація, тематичне вдосконалення). Крім військових дисциплін на кафедрі ВТ викладаються «мирні» дисципліни: кардіологія, пульмонологія, гастроентерологія, гематологія, ревматологія, психіатрія і наркологія, психотерапія, фізіотерапія, лабораторна діагностика, функціональна діагностика тощо. Тобто термін «Військова терапія» має більш широке тлумачення ніж термін «Воєнно-польова терапія». Висновки. Підсумовуючи розглянуте питання, треба надати належне керівникам військової медицини, які при формуванні Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті імені О.О. Богомольця (пізніше УВМА) і профільних кафедр, назвали їх відповідно кафедрами військової хірургії і військової терапії. Якщо словосполучення «воєнно-польова» було вже застарілим для В.А. Оппеля і С.С. Юдіна майже 100 років назад, якщо М.І. Пирогов, який запропонував цей термін, сам його не вживав, якщо головний терапет Червоної армії М.С. Вовсі , головні терапевти фронтів, армійські терапевти Другої світової війни майже не користувалися ним, якщо засновник російської клінічної медицини М.Я. Мудров майже 300 років назад говорив про «військову терапію», а наш видатний земляк А. Чаруковський тоді ж говорив про «хвороби армії», а як нам бути з майбутніми партнерами по НАТО, якщо у них, та взагалі ніде у світі, більше не викорисовується термін «воєнно-польова» і не має воєнно-польової хірургії та воєнно-польової терапії, крім деяких бувших республік СРСР та країн його сателітів, які його собі присвоїли та «зрадянщили», то чи стоїть нам повертатись до колишніх назв, та дисциплін, які не існують? А своє захоплення генієм М.І. Пирогова і повагу до його особистості будемо виражати не у збережені терміну «воєнно-польова», а в іншому – у подальшому розвитку військової хірургії і військової терапії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

БХІНДЕР, Наталія. "ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО АНГЛОМОВНОГО ВІЙСЬКОВОГО ДИСКУРСУ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (22 вересня 2021): 52–60. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.5.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано визначення сучасного англомовного військового дискурсу та описано його головні лексичні особливості. На основі аналізу наукової літератури військовий дискурс визначено як усний чи письмовий комунікативний акт, використовуваний для реалізації формального чи неформального спілкування у військовому контексті. Такий дискурс описує військові дії, звання, зброю, тактику ведення війни, організацію військових формувань тощо. Текстам військової тематики властиві певні лексичні особливості. До них належать: військові терміни, абревіатури, неологізми, військові афоризми, прислів’я та цитати, фразеологічні одиниці, сленг, а також значна кількість метафоричних елементів, використаних для впливу на емоції аудиторії. Автор пояснює всі ці характеристики, дає їм визначення, а також показує особливості їх уживання в текстах військової тематики. Таким чином, військовий термін – це стала лексична одиниця, яка описує відповідне поняття в межах концептуальної та функціональної систем військової сфери. У статті вичленено головні підходи до формування військових термінів, а також пояснено причини появи нових термінів у військовому дискурсі. Особливу увагу приділено таким лексичним засобам, як сленг, військові афоризми, прислів’я, цитати, фразеологічні одиниці чи ідіоми. Автор пояснює, що вони формують спеціальний лексичний пласт та виконують додаткові функції, окрім передачі інформації, а саме: зняття психологічної напруги, вплив на почуття та емоції аудиторії через створення суб’єктивних повідомлень, а також підвищення патріотизму в країні завдяки аналізу перебігу конфлікту чи війни з використанням «ми-установки». Також автор розкриває екстралінгвістичні компоненти текстів військової тематики, оскільки вони використовуються для того, щоб привернути увагу читача до окремих елементів повідомлення та змінити його думку щодо певних питань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Фурдик, Володимир. "ІСТОРИКО-РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ОГЛЯД ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИХ КАДРІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 143–47. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.24.

Full text

Abstract:

Із проголошенням 24 серпня 1991 року Акта незалежності України «Про створенням самостійної української держави –України» одразу постало питання створення власних збройних сил, і наступним кроком Верховної Ради України буда її Постанова «Про військові формування на Україні», в якій відображено створення Міністерства оборони України та Збройних Сил України. Цим було покладено початок підготовки власних військових фахівців для Збройних Сил України. Деякі військово-навчальні заклади на той момент у нашій державі вже існували, але не було навчального закладу, який би готував військових лікарів для Збройних Сил України. У статті висвітлено стислий історико-ретроспективний огляд формування військово-медичної освіти та комплексного механізму підготовки офіцерських кадрів, зокрема і керівних кадрів військової медицини в Україні. Проведено історичний аналіз підготовки військових лікарів на території України з 1991 до 2020 рр., висвітлено процеси організації підготовки військових лікарів у незалежній Україні. На основі ретроспективного аналізу створення та розвитку військово-медичної освіти в Україні простежено динаміку змін у підготовці військових медиків для Сил оборони держави. У статті наведені етапи формування військово-медичної освіти та створення відповідних навчальних закладів для їх підготовки. Відображено становлення національної системи медичної освіти та науки у Збройних Силах України. Відображено шлях створення та динаміку розвитку Української військово-медичної академії від Військово-медичного відділу – єдиного вищого військового навчального закладу з підготовки та перепідготовки військових лікарів за 14 фаховими спеціальностями. Орієнтація військового комплексу України на функціональну сумісність із вимогами країн НАТО та реалізація оборонної реформи в Україні спонукає до впровадженням нових освітніх програм у підготовку нової формації як військовослужбовців, так і військово-медичних фахівців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Кононенко, Оксана. "Негативний вплив перфекціонізму на виконання військових обов’язків". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T1 (2019): 134–44. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-134-144.

Full text

Abstract:

Середовище і умови військової діяльності пред'являють досить жорсткі вимоги до особистості молодої людини, покликаного на військову службу. Проблема розвитку особистості збройного захисника вітчизни на тлі досить складних соціально-економічних перетворень і реформування суспільства.Питання ефективності підготовки майбутніх офіцерів та виконання військових обов’язків постає актуальним в сучасному українському суспільстві. Отже зростає необхідність в створюванні умов реалізації перспективних можливостей досягнення професійного еталону.Особливості військової служби в сучасних умовах зумовлені низкою зовнішніх (соціально-економічне реформування суспільства) і внутрішніх (реорганізація армії в умовах її різкого скорочення) причин. Сучасний офіцер для виконання поставлених завдань повинен мати високий рівень компетентності, сумлінність, бути результативним, повністю відданим військовій справі, ототожнювати себе з військовою організацією в цілому. Важливе значення у структурі особистості офіцера мають перфекціоністські риси особистості, відображені у прагненні відповідати високим стандартам військово-професійної діяльності, функціональної результативності та постійного особистісно-професійного самовдосконалення. Мета статті – на основі аналізу сучасних досліджень довести негативний вплив перфекціонізму на виконання військових обов’язків. Численні теоретичні та емпіричні дослідження перфекціонізму свідчать про інтерес до перфекціонізму, який виявляється в різних поглядах науковців, що відображають як позитивні, так і негативні його наслідки. З одного боку, перфекціонізм сприяє розвитку професіоналізму, конкурентоспроможності та соціальній активності особистості, яка прагне досягати досконалості в різних сферах життєдіяльності, а з іншого – виступає предиктором формування деструктивних проявів у емоційній сфері, різних видів узалежненої поведінки та соматоморфних розладів.Основними характеристиками особистості із негативним перфекціонізмом є: перманентна невдоволеність зробленим (отриманий результат ніколи не здається достатнім), до себе пред’являються дуже високі очікування, основний мотив поведінки – страх невдачі, схильність до переживання сильної тривоги, сорому, провини; схильність до уникнення (концентрація уваги на власних недоліках і думці про те, як би уникнути помилки). Отже перфекціонізм, а особливо негативний перфекціонізм заважає виконувати на високому рівні військовослужбовцю свої обов’язки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Sorokina, О. Yu, О. P. Berezniuk, О. L. Karlovych та V. A. Hanzha. "Деякі аспекти проведення професійного психологічного відбору". Health of Society 10, № 5 (2022): 146–50. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.5.2021.276.

Full text

Abstract:

Актуальність. Підготовка офіцерів медичної служби запасу є одним з пріоритетних завдань, що стоїть перед вищими військовими навчальними закладами та профільними кафедрами медичних закладів вищої освіти (ЗВО) України. Актуальність теми дослідження обумовлена соціальним замовленням суспільства на підготовку лікарів, здатних професійно надавати допомогу в бойових та екстремальних ситуаціях та підвищенням ефективності професійного психологічного відбору кандидатів на навчання на військових кафедрах. Професійно-психологічний відбір (ППВ) є одним з пріоритетних напрямків психологічного забезпечення підготовки офіцерів запасу в медичних ЗВО, який дозволяє прогнозувати успішність навчання і регулювати відповідність кандидатів на навчання вимогам військової підготовки і служби, підвищити прогностичний рівень оцінки їх професійної придатності на етапі ППВ, використовувати отримані при проведенні ППВ кандидатів характеристики в навчально-виховній роботі для їх подальшого формування і розвитку. Мета дослідження: дослідити та проаналізувати проблеми підвищення ефективності професійного психологічного відбору кандидатів на навчання на кафедрі медицини катастроф та військової медицини за програмою підготовки офіцерів медичної служби запасу. Матеріали та методи. Нормативно-правові документи України, результати соціологічних досліджень та методики оцінки військово-мотиваційної спрямованості особистості, рівня нервово-психічної стійкості, професійної придатності до успішного навчання у військовому навчальному підрозділі ЗВО. Результати. Авторами проаналізовано результати власних досліджень а саме рівень адаптивних здібностей кандидатів на навчання на кафедрі медицини катастроф та військової медицини, рівень розвитку якостей кандидатів на навчання та відсоткова шкала ступеня розвитку інтелекту. Висновки. Професійна підготовка офіцера медичної служби запасу – це складний і багатоплановий процес, який багато в чому визначає якість медичного забезпечення військ у мирний і воєнний час, підвищення ефективності якого – одна з найбільш актуальних проблем військово-медичної освіти. Одними з елементів для вирішення цього завдання є якісне проведення професійного психологічного відбору кандидатів для вступу на військові кафедри та високий рівень професійної компетентності офіцера-викладача. Це стане запорукою подальшого розвитку студента як майбутнього військового фахівця, готового до виконання завдань у реальних бойових умовах служби в армії, формування моральної і психологічної готовності до захисту Батьківщини, вміння підтримувати військову дисципліну, навчати і виховувати підлеглих.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Міршук, Олексій. "ОБҐРУНТУВАННЯ МОТИВАЦІЙНО-ЦІЛЬОВОГО КОМПОНЕНТА ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАГІСТРІВ ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (2020): 192–207. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.225.

Full text

Abstract:

Актуальність та соціальна значущість статті зумовлена посиленням тенденцій щодо вдосконалення вищої військової освіти в Україні, що обумовлено сучасною військово-політичною ситуацією. Це, у свою чергу, підвищило вимоги до випускників вищих військових навчальних закладів і позначило потребу в підготовці компетентних офіцерських кадрів, які будуть якісно виконувати військовий обов’язок на посадах офіцерського складу Збройних Сил України та інших військових формувань. Безліч авторів слушно зазначають, що формування компетентності є необхідною складовою підготовки офіцерів – випускників вищих військових навчальних закладів у зв’язку з тим, що вони весь час працюють із великими групами військовослужбовців щодо їх навчання у межах бойової та інших видів підготовки, але мотивація до цього виду діяльності потребує наукового обґрунтування. У статті обґрунтовано значущість та необхідність опанування певної компетентності з точки зору мотивації та цілепокладання. Зокрема зроблено акцент на формулювання цілей, як високоавтоматизованої навички та однієї зі специфічних педагогічних компетентностей. Під час вивчення проблеми нами булосфо рмульовано завдання, які будуть вирішені за допомогою реалізації мотиваційно-цільового компонента, а саме: 1. Усвідомлення слухачами магістратури вищих військових навчальних закладів необхідності формування в них спеціальної педагогічної компетентності. 2. Побудова слухачем особистого дерева цілей, пов’язаного з їх подальшими службовими перспективами (проходженням служби у військових підрозділах чи викладанням у вищих військових навчальних закладах). 3. Посилення мотивації до учіння шляхом застосування ефективних форм і методів навчання, оновлення його змісту. 4. Стимулювання слухача магістратури вищого військового навчального закладу до саморозвитку й самовдосконалення. Висвітлення вищезазначених завдань було обґрунтовано, конкретизовано та розкрито в контексті проблематики статті, проаналізованих останніх досліджень і публікацій та відповідно до мети публікації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Дурач, В. М., С. М. Осипенко та Л. Г. Ніколайчук. "ЗАКУПІВЛІ У ВІЙСЬКОВУ УСТАНОВУ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ЛОГІСТИКИ". Підприємництво і торгівля, № 32 (20 грудня 2021): 17–25. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-32-03.

Full text

Abstract:

Умови перших років дестабілізації ситуації на сході України, розгорнення повномасштабних військових дій засвідчили недосконалу здатність українських збройних сил, оборонного комплексу та українського уряду загалом здійснювати військові операції, а також якісно забезпечувати потреби фронту. Українська влада виявилась неспроможною спорядити сили ООС (операції об’єднаних сил) найнеобхіднішим, зокрема амуніцією, провіантом, зброєю, технікою. Відсутність зрозумілої схеми поставок матеріального забезпечення військовим вимагала формування військової логістики, першочерговими завданнями якої є налагодження вчасного та якісного забезпечення технікою, зв’язком, матеріально-технічними засобами та створення чинної інфраструктури, що забезпечуватиме успіх і тактичних, і стратегічних операцій. Нині напрям досліджень військової логістики є різновекторним: від моделей інтегрованої військової логістики ланцюга поставок, що об’єднує всю систему військової підтримки (систему тилового забезпечення, інформаційну та систему обслуговування військ), до взаємозв’язку між військовою і комерційною логістикою з точки зору їх цілей в управлінні ланцюгами поставок, яка об’єднує управління закупівлями, запасами, складуванням, транспортування, необхідні мережі, потік інформації, технології та управління безпекою. Збройні сили багатьох країн світу мають свої дослідні інститути, які працюють над винаходами логістики на користь армії, реагують на зміни ринку, користуються «цивільними» рішеннями, адаптуючи їх до своїх потреб. Однак не в Україні. Сьогодні, на порозі вступу до НАТО, Україна потребує глибокого вивчення та визначення напрямів покращення логістики збройних сил, особливо це стосується таких її складових частин, як речове забезпечення та процес закупівлі майна, тому існує нагальна потреба вивчення сучасного стану та обґрунтування пріоритетного розвитку логістики ЗС України. У сучасних умовах ведуться пошуки нових способів і форм матеріального забезпечення військ та змінюється законодавство щодо проведення закупівель речового та іншого майна у військових установах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Гудзь, А. М., та С. М. Попко. "Військово-політичні зобов’язання Російської Федерації в галузі контролю над озброєннями та військовою діяльністю: стан виконання". Наука і оборона, № 4 (4 березня 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2020-13-4-3-11.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті характерні особливості й нові тенденції військово-політичної діяльності Російської Федерації в галузі контролю над озброєннями та військовою діяльністю. Установлено залежність функціонування міжнародних військово-політичних механізмів та інструментів раннього попередження від сутності військової та політичної діяльності Росії. Аргументовано рекомендації щодо оптимізації чинної системи формування та обстоювання військово-політичної позиції України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Бадєєва, Л. І. "ВІЙСЬКОВЕ БУДІВНИЦТВО В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917–1921)". Історія та географія, № 58 (2020): 5–14. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.01.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена питанню військового будівництва в роки Української революції – після повалення самодержавства в Росії до 1921 р. Автор розглядає визначальну для долі революції тему створення національної регулярної армії, адже кожна революція повинна вміти захищати здобутки державотворення, аналізує політику Центральної Ради, уряду П. Скоропадського, Директорії та уряду ЗУНР, українських партій та їх чільних діячів щодо ролі національних Збройних Сил у державному будівництві України, у захисті її суверенітету та події, пов’язані з виступом Другого українського полку ім. гетьмана П. Полуботка влітку 1917 р. Зроблено аналіз тяжкого становища керівництва Центральної Ради взимку 1917-1918 рр., співвідношення військ і готовність їх до війни збройних сил Росії та України у січні 1918 р., причин та наслідків конфлікту між В. Винниченком та С. Петлюрою, заходів останнього щодо розбудови української армії. Розкрито заходи уряду гетьмана П. Скоропадського щодо формування збройних сил Української держави. Досліджено переваги військового будівництва в ЗУНР. Наукова новизна роботи – спроба комплексного дослідження військового будівництва як ключового фактору у відновленні та в утвердженні суверенітету держави в період Української революції, аналіз помилок та прорахунків українських урядів періоду революції (1917- 1921). Автор дійшла висновків, що Директорія, на відміну від Центральної Ради, приділяла більше уваги вирішенню питання військового будівництва та захисту революційних здобутків, але через ряд внутрішніх та зовнішніх чинників Українська революція зазнала поразки. Однією з причин було невміння українського керівництва підняти та організувати селянство. Більшовикам вдалося завдяки радикальному розв’язанню аграрного питання залучити селян до своїх лав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Артамощенко, В. С. "Методологічний аспект формування професійної кваліфікації офіцерів сил оборони на шляху впровадження нових рівнів військової освіти". Наука і оборона, № 2 (18 серпня 2021): 34–41. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-15-2-34-41.

Full text

Abstract:

За результатами аналізу кількісних показників галузей знань, спеціальностей та спеціалізацій для підготовки військових кадрів, змісту і побудови перспективного каталогу військових посад осіб офіцерського складу, континууму професійної військової освіти та кваліфікаційних рівнів, прийнятих у збройних силах держав – членів НАТО, і на засадах класифікації рівнів мислення в когнітивній (пізнавальній) сфері за таксономією Блума обґрунтовано принцип класифікації рівнів військової освіти в Україні. Розроблено концептуальну модель рамки кваліфікацій рівнів військової освіти на підґрунті класифікації видів економічної діяльності, класифікації професій, вимог Національній рамки кваліфікацій, перспективного змісту підготовки офіцерського складу для здобуття нових рівнів військової освіти, вимог щодо наявності відповідності спеціальності (спеціалізації) підготовки військово-обліковим спеціальностям військової посади осіб офіцерського складу. До моделі рамки кваліфікацій впроваджено кваліфікаційні рівні для оцінювання продуктивності професійної діяльності за стандартами НАТО.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Аллеров, Владислав. "ПРОТЕСТНІ АКЦІЇ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, СПРЯМОВАНІ НА ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ ВІЙСЬКОВО-ПРИЗОВНИХ КАМПАНІЙ ДО ЗБРОЙНИХ СИЛ СРСР (1990–1991)". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 30–35. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.05.

Full text

Abstract:

У статті ретроспективно проаналізовано діяльність опозиційних до Комуністичної партії України (КПУ) громадсько-політичних організацій, які гостро критикували керівництво СРСР за небажання реформувати Збройні сили СРСР. Інтервенція Радянського Союзу (СРСР) до Афганістану (1979–1989 р.), поглиблення процесів гласності, демократизації на зламі 1980-х – 1990-х років (створення «неформальних» товариств, проведення виборів на альтернативній основі тощо), швидка політизація молодіжного середовища привели до політизації військово-призовних кампаній в Українській РСР, актуалізували питання проходження громадянами УРСР строкової військової служби на території своєї республіки. Вибори до Верховної Ради Української РСР (1990 р.) та формування політичної опозиції в парламенті (Народна Рада) стали тими каталізаторами, що перетворили проблему військового будівництва на одну з першочергових для національно-демократичних сил. Зазначено, що завдяки неформальним товариствам, політичним партіям у 1990–1991 рр. в Українській РСР значного поширення набув антиармійський рух, основні вектори якого спрямовувалися на бойкот, зрив військово- призовних кампаній до Збройних сил СРСР, утвердження в суспільній свідомості ідеї створення національних Збройних сил. Представники опозиційних політичних сил мали власне бачення на вирішення проблем призовників у період військових призовних кампаній 1990–1991 рр. Націонал-демократи наголошували на необхідності: про- ходження військової служби мешканцями України тільки на території республіки; припинення проходження військової служби на території України мешканцями інших республік; відкликання мешканців України, які про- ходять військову службу за межами України, на територію республіки; творення українських Збройних сил; надання можливості для проходження альтернативної військової служби на території України; поступового переходу на професійні Збройні сили тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Horbachov, Konstiantin. "Удосконалена система індикаторів ефективності функціонування системи протиповітряної оборони військового формування тактичного рівня в наступальному бою". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 5 (2021): 81–89. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.5.8.

Full text

Abstract:

Результати аналізу воєнних конфліктів, що відбулись за останні десятиріччя, особливо досвід проведення Операції об'єднаних сил та антитерористичної операції на території України, вказує, що військові формування тактичного рівня не можуть успішно виконувати бойові завдання в умовах завоювання противником переваги у повітрі. Зміни способів досягнення мети загальновійськового бою, зокрема наступального, що пов'язані з появою нових засобів повітряного нападу висувають більш жорсткі вимоги до ефективності системи протиповітряної оборони військових формувань. Зазначене вище, визначає потребу врахування змін якісного складу, масштабу і характеру застосування противником засобів повітряного нападу, зокрема безпілотних, в ході планування наступального бою. Тому, система індикаторів ефективності функціонування системи протиповітряної оборони, що використовується у військових формуваннях тактичного рівня, потребує удосконалення. Вирішенню цього актуального наукового завдання й присвячена дана стаття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

БОРИСОВА, Ольга. "ХТО ТАКІ ДАВНІ БУЛГАРИ – ЕТНОС ЧИ ВІЙСЬКОВА СПІЛЬНОТА?" Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 18–30. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246898.

Full text

Abstract:

Актуальність проблеми. “Праболгарська проблема” є традиційною темою болгарської медієвістики, як і пов’язані з нею питання щодо етнічного походження болгар, місцезнаходження їхньої прабатьківщини, їх ранньої історії та ролі у становленні болгарської державності. Ці теми були і залишаються найбільш важливими у розвитку історичної свідомості болгарського народу, однак і донині залишається багато нерозв’язаних питань. Мета дослідження – висвітлити ті проблемні точки, які є в літературі з теми походження болгар, і аргументувати нашу точку зору, ким насправді могли бути давні булгари. Методологія дослідження. Нами використовувались як загальнонаукові методи (аналітичний, логічний), історичні (хронологічний, історико-порівняльний), так і джерелознавчі – евристичний, критичний. Наукова новизна визначається тим, що у статті обґрунтовується точка зору, що термін “булгар” не був у часи перебування давніх булгар на терені Східноєвропейських степів етнонімом, а позначав приналежність до певного соціального стану, а саме – військової еліти. Його визрівання в етнонім відбулося пізніше – коли булгари переселились на Балкани і започаткували процес власного державотворення. Подібні до середньовічного булгарського військово-станові формування існували також в інших народів і до часів Середньовіччя, і пізніше. Висновок. Результати нашого дослідження дали підстави для таких висновків. Давні булгари були не етнічним, а соціально-становим об’єднанням, військовим співтовариством; можна вжити термін “військовий орден”. Традиції створення таких військових орденських об’єднань були характерні для індоарійських племен та їхніх нащадків з давніх-давен і простежуються аж до кінця Середньовіччя у співтоваристві українського козацтва. Знищення Запорозької Січі російською владою у ХVІІІ ст. перервало цю стародавню традицію назавжди.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

ТИМЧЕНКО, ЛЕОНІД, та ВАЛЕРІЙ КОНОНЕНКО. "Міжнародно-правовий захист морських просторів України в умовах агресії Росії проти України". Право України, № 2020/12 (2020): 22. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-022.

Full text

Abstract:

Звернення до міжнародно-правових засобів вирішення міжнародного спору є єдино можливим способом урегулювання міжнародних суперечок. Мирне врегулювання – це основний компонент забезпечення безпеки, формування системи міжнародних відносин, заснованих на виключенні застосування сили, взаєморозумінні, співпраці та довірі між суб’єктами міжнародного права. Та на скільки ефективні такі засоби, коли взаєморозуміння та довіра вже відсутні і, навпаки, діалог відбувається з позиції сили? Метою статті є аналіз механізмів міжнародно-правового захисту морських просто рів, їхня ефективність і проблеми застосування з метою захисту морських просторів України в умовах агресії Російської Федерації (РФ) проти України в судових закладах Організації Об’єднаних Націй (ООН) – Міжнародному суді ООН і Міжнародному трибуналі ООН з морського права (Трибунал). Подання позову до Міжнародного суду ООН з метою міжнародно-правового захисту морських просторів України в умовах агресії РФ проти України не є ефективним, оскільки існують певні юрисдикційні обмеження, які унеможливлюють звернення до нього у деяких категоріях справ. А тому держави вдаються до певних хитрощів, намагаючись обґрунтувати юрисдикцію Міжнародного суду ООН на підставі міжнародних актів, які опосередковано регулюють спірні правовідносини, але мають арбітражне застереження. У таких справах існує ризик програшу, а тому в таких випадках пропонується подавати позов щодо конкретного міжнародного правопорушення, використовуючи принцип forum prorogatum, який передбачає можливе визнання юрисдикції Суду ООН після звернення до нього. Офіційне вживання термінів “агресія”, “збройна агресія” в юридичній площині може вивести РФ із-під юрисдикції Трибуналу за допомогою застереження останньої відповідно до ст. 298 Конвенції ООН з морського права (Конвенція) (про суперечки щодо військової діяльності, включаючи військову діяльність урядовими суднами та літаками). Хоча РФ зробила застереження щодо юрисдикції Трибуналу про суперечки, які стосуються військової діяльності, Трибунал постановив, що справа щодо затриманих українських моряків не є суперечкою щодо військової діяльності, як це передбачено ст. 298 (1) (b). Це важливе рішення, враховуючи відсутність чіткого визначення поняття “військова діяльність”, яке дає змогу державам-учасницям звільнятися від процедури примусового врегулювання спорів згідно з Конвенцією. Трибунал ухвалив наказ про звільнення членів екіпажів затриманих військових кораблів України всупереч її позиції про саме військову діяльність РФ, якою вона намагалася вивести РФ із-під його юрисдикції. Так, він встановив, що протистояння з приводу мирного проходу було скоріше навігаційним питанням, аніж питанням військової діяльності, а тимчасове припинення РФ мирного проходу для зупинки транзиту українських військових кораблів є правоохоронною, а не військовою діяльністю. Проміжне рішення Трибуналу містить суттєву політичну складову, яка не є сталою категорією і може змінюватися з огляду на політичну кон’юнктуру. З урахуванням позиції представників України необхідний аналіз стану процесуальної реалізації гарантій безпеки держави та захисту її інтересів, визначення шляхів мінімізації негативних наслідків неналежного представництва держави в міжнародних судових інстанціях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Plekhanov, Dmytro, та Oksana Plekhanova. "УДОСКОНАЛЕННЯ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМ ОБОРОННОЇ СФЕРИ". Public Administration and Regional Development, № 3 (11 квітня 2019): 128–41. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.08.

Full text

Abstract:

 Стаття присвячена проблемам забезпечення якісним персоналом ЗСУ, формуванню нових механізмів залучення фахівців до лав ЗСУ в контексті оборонної, кадрової та інших реформ, з урахуванням сучасних міжнародних та військових факторів, які впливають на формування дієздатної армії України. Основна увага зосереджена на формуванні комплексної Концепції кадрової політики в ЗСУ. В статті акцентовано увагу на тому що на вітчизняному ринку праці тривалий час формувалася дуже низька конкурентоспроможність військової сфери внаслідок недостатнього грошового забезпечення військових, недосконалої системи соціальних гарантій, наявності серйозних житлових проблем та відсутності впевненості щодо перспектив професійного та кар’єрного зростання, що в кінцевому випадку призвело до дестабілізації ситуації в Збройних Силах України та відпливу з них найбільш досвідчених та підготовлених військових фахівців за кордон або в інші сфери життєдіяльності суспільства.  Автором зроблено висновок про те що подальших досліджень потребують визначення термінів та понять, якими має бути доповнена Концепція кадрової політики в ЗСУ, приділена належна увага методам та технологіям кадрового менеджменту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Полянський, Ю. "Військова юстиція в Україні". Юридичний вісник, № 3 (3 лютого 2020): 5–11. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.927.

Full text

Abstract:

У статті, з урахуванням історичного аспекту проблеми та міжнародного досвіду, розкрито організаційні та функціональні особливості здійснення судової та правоохоронної діяльності у Збройних Силах України. Підкреслено, що оборонна міць збройних сил визначається не тільки кількістю військовослужбовців, рівнем їх професіоналізму та майстерності, якістю військової техніки. Боєздатність військових частин та з'єднань напряму залежить від стану законності та правопорядку в них. Тому міжнародний досвід свідчить про те, що у більшості розвинутих країн, які мають сучасні збройні сили і які у той же час відомі своїми демократичними традиціями (США, Великобританія, Франція, Канада, Іспанія – всього близько 40) органи військової юстиції успішно діють і виконують завдання по зміцненню військової дисципліни та правопорядку. Постійним Комітетом Ради Європи з прав людини (м. Страсбург) у червні 2003 р. була взагалі визначена потреба органів військової юстиції, а щодо військових судів висловлена думка про те, що їх наявність в країні не суперечить Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод, а також зобов'язанням держав, які підписали цю конвенцію. Зазначено, що військові суди можуть бути визнані незалежними і неупередженими судами. Звертається увага на те, що в Україні, в умовах раніше – антитерористичної операції, а зараз – операції об'єднаних сил, а фактично проведенні реальних бойових дій на певних територіях країни, нажаль, йде процес ліквідації органів військової юстиції. Так, військові суди були ліквідовані ще у 2010 році, й до цього часу не відновлені, хоча це питання вирішувалося на всіх необхідних рівнях органів державної влади, військові прокуратури зараз на межі ліквідації. У наявності лише органи Військової служби правопорядку, але з вельми обмеженими повноваженнями, виключно профілактичної спрямованості. Наведені аргументи на користь подальшого реформування військової юстиції у Збройних Силах України, з формуваннями спеціалізованих судових і правоохоронних органів, а саме, їх тріади у складі: військових судів, військової прокуратури та органів Військової служби правопорядку (у майбутньому – військової поліції). Тільки у такому разі буде реально забезпечений належний рівень законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Зорій, Я. Б., Л. М. Романишина та Б. С. Крищук. "АКТИВІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДЯН ЯК ОСНОВА ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ НА ВІЙСЬКОВИХ КАФЕДРАХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (2020): 41–53. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-41-53.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтована важливість активізації пізнавальної діяльності громадян, які навчаються за програмою офіцерів запасу в закладах вищої освіти як чинника їхньої успішної військово-професійної підготовки до майбутньої службової діяльності, основою якої є володіння командирськими, організаторськими, методичними та виховними навичками, утвореними на базі засвоєних раніше психолого-педагогічних знань. На передній план виступає завдання стимулювання у громадян, які навчаються за програмою підготовки офіцерів запасу, активізації пізнавальної діяльності, тобто усвідомленого прагнення якомога краще засвоїти програму військової підготовки – як життєво важливої умови майбутньої ефективної військово-професійної діяльності. Наголошено на необхідності формування у майбутніх офіцерів запасу усвідомленого прагнення до досягнення в процесі навчання високого рівня готовності до військово-професійної діяльності, особливо в умовах участі підрозділів і частин Збройних Сил України в бойових діях на сході держави. Виокремлено низку методів військової підготовки майбутніх офіцерів запасу, а також прийоми й способи пізнавальної діяльності громадян – майбутніх офіцерів запасу, які заслуговують, на думку авторів, першочергової уваги в освітньому просторі кафедр (факультетів) військової підготовки закладів вищої освіти України. Підкреслено, що важливими у цьому аспекті видаються: проблемно-пошукове навчання, ділові й пізнавальні ігри, ситуаційні завдання й інші, які дозволяють підвищити активність і самостійну пізнавальну діяльність студентів (курсантів, слухачів) у освітньому процесі вищих військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Кашаєв, І. О., О. А. Усачова, С. М. Новічонок, Г. С. Степанов, К. Ю. Сурков та Є. І. Ряполов. "Формування підходу до визначення вартісних параметрів життєвого циклу підрозділів та засобів аеродромно-технічного забезпечення польотів". Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, № 4(70) (25 листопада 2021): 45–53. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2021.70.07.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті основні підходи до визначення вартісних параметрів життєвого циклу підрозділів та наземних засобів аеродромно-технічного забезпечення польотів в контексті життєвого циклу носіїв спроможності – підрозділів військових частин та окремих засобів (зразків) ОВТ. Запропонований підхід базується на використанні принципів та стандартів країн – членів НАТО під час оборонного планування на основі спроможностей. Державні стандарти “Система розроблення і поставлення на виробництво озброєння та військової техніки” є нормативною основою для визначення та застосування процесного підходу в галузі створення сучасних військово-технічних систем та моделювання життєвого циклу зразків озброєння та військової техніки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Корнійчук, Ю. Г., Н. П. Лазуріна та І. М. Островська-Бугайчук. "Аналіз методологічної бази забезпечення впровадження гендерної рівності та формування гендерної компетентності в процесі підготовки фахівців сектору безпеки та оборони". Наука і оборона, № 3 (12 листопада 2021): 52–56. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-16-3-52-56.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу методичних посібників з інтеграції гендерних підходів та формування гендерної компетентності в системі підготовки фахівців сектору безпеки та оборони. Розглянуто систему методологічних підходів до формування гендерної свідомості, подолання гендерних стереотипів та реалізації шляхів забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у секторі безпеки та оборони. Підкреслено важливість завдання, що стоїть перед викладачами закладів вищої військової освіти з формування гендерної компетентності в курсантів та курсанток для використання гендерного підходу під час виконання військово-професійних обов’язків. Запропоновано використовувати дидактику викладання гендерно орієнтованих тем чи курсів у складі суспільствознавчих та гуманітарних дисциплін, з використанням наскрізного тематичного взаємозв’язку по всіх дисциплінах. Зазначено важливість запровадження принципів гендерної рівності під час навчання у вищих військових навчальних закладах, які спрямовують процес саморозвитку та самопізнання сучасних особистостей, формують військових фахівців, здатних до активної соціальної взаємодії та відповідальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Шамрай, Б. М. "ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОБМЕЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПІД ЧАС ДІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (2020): 70–73. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).322.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються правові аспекти обмеження конституційних прав та свобод військовослужбовців під час дії правового режиму воєнного стану. Висвітлено погляди вчених щодо розуміння обмежень прав та свобод осіб, які проходять військову службу у Збройних силах України й інших військових формуваннях. Зазначається, що обмеження прав і свобод військовослужбовців об’єктивно необхідні, ураховуючи специфіку військової служби, а також пов’язані з належним виконанням службових обов’язків, підтриманням належного рівня бойової та мобілізаційної готовності військ (сил). Проаналізовано нормативно-правові акти, що визначають основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та регулюють проходження військової служби, якими передбачено окремі обмеження конституційних прав і свобод військовослужбовців в умовах правового режиму воєнного стану. З’ясовано, що особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що, виконуючи обов’язки військової служби, вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством і визначаються особливостями проходження військової служби. Встановлено, що обмеження прав та свобод військовослужбовців в умовах правового режиму воєнного стану зумовлюються тим, що на військовослужбовців, крім загального законодавства, також поширюється військове законодавство, яке обмежує окремі їхні конституційні права, зокрема конституційне право на пенсійне забезпечення та надання щорічних відпусток. Наголошується на важливості вдосконалення нормативно-правової бази шляхом закріплення на законодавчому рівні отримання грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та виплати пенсійного забезпечення під час проходження військової служби в умовах правового режиму воєнного стану особам, які за вислугою років мають право на щорічну відпустку та пенсію. Зазначається, що проходження військової служби, її характер, підвищена небезпека для життя осіб, що її проходять, додаткові обов’язки, підвищені навантаження та додаткова відповідальність передбачають необхідність додаткових соціальних і правових гарантій для осіб, що її проходять.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

МАШТАЛІР, Вадим, та Василь ШЕВЧУК. "ПЕРЕМІЩЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У МЕЖАХ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (1991 – 1994)". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 194–205. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253733.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – розкрити значення міждержавного переміщення військовослужбовців 1991‒1994 рр. у стабілізації військово-політичної ситуації в Україні. З’ясувати політико-правові підстави та заходи державного та військового керівництва України щодо переміщення офіцерів, прапорщиків, які висловили бажання повернутися на батьківщину і продовжити військову службу у Збройних Силах України. Відзначити умови відкомандирування військовослужбовців з України в інші пострадянські державні утворення. Методологія дослідження ґрунтується на низці міждисциплінарних методів пізнання (історії, правознавства, політології), завдяки яким здійснено ретроспективну реконструкцію поповнення офіцерського корпусу на етапі становлення Збройних Сил України. Наукова новизна полягає у висвітленні умов міждержавного переміщення (відкомандирування) військовослужбовців у межах СНД у 1991 ‒ 1994 рр. та з’ясування значення цього явища у становленні Збройних Сил України. Висновки. Переміщення у межах пострадянських державних утворень військовослужбовців, що належали до фрагментів Радянської армії, здійснювалося на добровільних засадах, демократичних принципах і дало можливість використати статус СНД для розв’язання важливої соціальної і військової проблеми, уникнути намагань Російської Федерації скористатися СНД як прямим засобом військового впливу на пострадянські держави. Добровільне переміщення військовослужбовців допомогло українській владі стабілізувати військово-політичну ситуацію у військах і не допустити розколу в офіцерському корпусі; офіцерів, що повернулися в Україну, включити у розбудову збройних сил, завдяки їх переміщенню вдалося завершити комплектування командно-штабних, тилових та технічних посад у середній та вищій ланках на етапі створення основи Збройних Сил України.  Ключові слова: Україна, Співдружність Незалежних Держав, військовослужбовці, офіцери, прапорщики, військові формування, пострадянські держави, політико-правові засади, присяга, переміщення (відкомандирування).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

ШПОРТЬКО, Володимир. "PEDAGOGICAL MODELING OF DEVELOPMENT OF PROFESSIONAL CULTURE OF MILITARY DOCTORS IN THE SYSTEM OF MILITARY MEDICAL EDUCATION." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 428–37. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-428-437.

Full text

Abstract:

АНОТАЦІЯ У статті викладено і обґрунтовано найбільш важливі умови розвитку професійної культури військових лікарів. Наведена авторська методика формування професіональної культури та її педагогічне моделювання у процесі навчання майбутніх військових лікарів в системі медичних університетів України. Актуальність дослідження професійної культури майбутніх військових лікарів пов’язана із зростанням ролі військових лікарів, зважаючи на продовження російсько-української війни і поширенням пандемії COVID – 19. Зазначається що професійна культура, як соціально-психологічний компонент, притаманний відповідному професійному середовищу і визначає професійні, морально-психологічні якості особистості, відповідний рівень професійної підготовки військового лікаря. Для розвитку професійної культури майбутніх військових лікарів необхідно застосовувати відповідну педагогічну технологію, створити необхідні педагогічні умови із використанням моделі суб’єктно-діяльнісного навчання студентів. При застосуванні авторської методики формування професіональної культури військових лікарів у системі військово-медичної освіти автор пропонує застосовувати оптимальні форми і методи навчання, мотивувати студентів, інтенсифікувати практичну професійну підготовку. Педагогічні умови розглядаються як сукупність системних педагогічних обставин, які створюються педагогами у медичних університетах для цілеспрямованої практичної підготовки майбутніх військових лікарів. З метою розвитку професійної культури майбутніх лікарів слід використовувати модель суб’єктно-діяльнісного навчання студентів. Головними етапами методики є мотиваційний, теоретичний, праксиологічний, оцінювальний і рефлекторний. Ключові слова: професійна культура, педагогічні умови, педагогічне моделювання, педагогічна технологія, майбутні військові лікарі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

СОБЧИШИН, Оксана. "ЛІДЕРСЬКІ ЯКОСТІ МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ У XXI СТОЛІТТІ". Humanitas, № 6 (23 лютого 2022): 58–67. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.9.

Full text

Abstract:

Питання формування лідерських якостей військовослужбовців у час військових дій на Сході України є надзвичайно важливим, визначальним завданням. Потреба у висококваліфікованих офіцерських кадрах, які спроможні успішно виконувати бойові завдання та майстерно управляти своїм підрозділом, зумовила те, що лідерство у військовій сфері відіграє особливу роль. Мета дослідження – визначити та охарактеризувати групи лідерських якостей військовослужбовців, що необхідні для досягнення успіху й ефективного виконання поставлених у XXI столітті завдань. Для досягнення поставленої мети використано такі теоретичні методи дослідження, як аналіз наукових джерел, синтез, порівняння та узагальнення. У роботі здійснено аналіз наукових праць зарубіжних і вітчизняних авторів, що присвячені проблемі лідерства та умовам формування лідерських якостей військовослужбовців. Розглянуто зміст поняття «лідерство», запропоновані окремими науковцями його дефініції, а також термін «військовий лідер» згідно з Доктриною розвитку військового лідерства у Збройних Силах України. Проаналізовано різні підходи вітчизняних науковців щодо виокремлення лідерських якостей у майбутніх військовослужбовців. Науковою новизною дослідження є те, що на основі науково-теоретичного аналізу було визначено та охарактеризовано основні групи морально-психологічних якостей, які необхідні військовому лідерові у XXI столітті, а саме: моральні, патріотичні, організаторські, військово-спеціальні. Саме ці групи якостей військовослужбовців є запорукою успіху на шляху до отримання якісних результатів діяльності та виконання поставлених завдань у період динамічних, нестабільних і складних умов сьогодення. Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо в більш детальному обґрунтуванні визначених груп морально-психологічних якостей майбутніх військовослужбовців, дослідженні основних передумов і чинників їх формування, а також розробленні алгоритму розвитку лідерських якостей курсантів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Фєрьєва, Н. "Поняття та суспільна небезпечність злочину «Погроза або насильство щодо начальника»". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 253–59. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1730.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються питання суспільної небезпечності військового злочину, передбаченого ст. 405 Кримінального кодексу України, який передбачає кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо начальника. Звертається увага на те, що й покарання за його вчинення має бути адекватне, відповідно до тієї шкоди, яка спричиняється військовому правопорядку в разі його вчинення. Зазначені фактори мають бути визначальними для посилення боротьби кримінально-правовими засобами з військовою злочинністю, яка досягла критичних масштабів протягом 2015-2019 рр. і є загрозою для воєнної безпеки нашої держави. Стаття розкриває питання військових злочинів, де законодавство неодноразово змінювалось, удосконалювалось, але злочини продовжують становити для військового правопорядку суспільну небезпеку, тому й залишаються у Кримінальному кодексі України у «статусі» військових злочинів (кримінальних правопорушень). У статті зазначається також, що суспільна небезпечність злочину за ст. 405 КК України визначається тим, що погроза порушує встановлений порядок тим, що може злякати начальника/командира, негативно вплинути на їхню службову діяльність, заподіяти шкоду життю, недоторканності командира й начальника, їх здоров'ю, особистій психічній і психологічній недоторканності. Злочин унеможливлює виконання ними статутних вимог щодо військової дисципліни та загалом заважає збереженню загальної поваги, взаємодії в досягненні спільних цілей, зокрема захисту громадян України від зовнішнього ворога. Крім того, загальною рисою щодо суспільної небезпеки цієї групи злочинів є заподіяння суттєвої шкоди суспільним відносинам, котрі забезпечують належну злагодженість, впорядкованість у військових частинах, боєготовність, боєздатність військових формувань на підставі врегульованого нормативними актами порядку підлеглості та військовій честі. Цей злочин посягає на можливість начальника/командира керувати діями підлеглих в інтересах військової дисципліни й порядку. Тим більше насильницькі дії щодо командира/начальника, яким підлеглий, відповідно до вимог військових статутів, зобов'язаний надавати повагу та яких повинен захищати в бою, є грубою формою порушення військової дисципліни, що ускладнює виконання командиром/начальником своїх обов'язків із військової служби й завдає шкоди його здоров'ю. Такі дії щодо командира/начальника можуть бути помстою за їхню справедливу вимогливість, тому кримінальний закон відносить розглянуте діяння до тяжких злочинів. Крім того, автор статті звертає увагу на необхідність у процесі здійснення судочинства виносити більш суворі вироки за скоєний злочин за ст. 405 КК України, погроза або насильство щодо начальника, задля забезпечення загального суспільного захисту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

БРАТКО, Артем. "ОСНОВИ ТОПОГРАФІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВИХ ТА ПРИКОРДОННИХ ПІДРОЗДІЛІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, № 3 (2020): 7–17. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.434.

Full text

Abstract:

У статті наведено актуальність вивчення дисципліни "Військова топографія" під час підготовки офіцерських кадрів загальновійськових та прикордонних підрозділів. Проаналізовано та надано рекомендації щодо створення навчальних програм, які за своїм змістом відповідають базовому курсу. Наявність теоретичних та практичних питань з військової топографії надасть змогу майбутнім офіцерам уміти швидко і правильно вивчати місцевість, орієнтуватися на ній і визначати рівень її впливу на хід бою. Військова топографія є однією з найважливіших складових бойової підготовки особового складу всіх військових формувань. Вона надає знання про місцевість, способи та засоби вивчення її під час організації та ведення бою; навчає прийомів та способів орієнтування на місцевості, вмілого використання топографічних карт у вирішенні бойових завдань, допомагає оволодіти практичними навичками роботи з картою на місцевості, складання бойових графічних документів та схем місцевості. Питання, що вивчаються військовою топографією, стосуються і практичної діяльності особового складу під час виконання різних бойових завдань. Набуті знання та навички з військової топографії дозволяють краще оцінити обстановку, прийняти найбільш доцільне рішення, краще організувати спостереження, систему вогню і управління підрозділами в ході бою, повною мірою використовувати тактичні і захисні властивості місцевості в інтересах успішного ведення бойових дій, підрозділам у бойовій обстановці успішно застосовувати сучасне високоточне озброєння і бойову техніку на незнайомій, складній для орієнтування місцевості за різної погоди, пори року та часу доби. Уміле використання місцевості значною мірою сприяє підвищенню бойових можливостей своїх військ щодо маневру приховано та несподівано наносити удари по противнику й більш ефективно застосовувати всі види сучасного озброєння та техніки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Богданович, В. Ю., О. В. Дублян, О. В. Передрій, А. М. Прима та І. В. Москаленко. "Метод оцінювання результативності асиметричної протидії в інтересах забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 1(38), (23 березня 2020): 7–12. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.38.01.

Full text

Abstract:

Пропонується метод оцінювання ефективності асиметричної протидії сучасним загрозам в інтересах забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави. Оскільки однією із головних тенденцій формування та розвитку безпекового середовища у світі визначено перенесення ваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування військової сили збройними формуваннями, зміщення акцентів у веденні воєнних конфліктів на комплексне використання військових і невійськових інструментів (економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), виникла потреба в оцінюванні та прогнозуванні ефективності асиметричного застосування військових та невійськових сил і засобів у протидії силовому тиску та застосуванню військової сили проти держави, що протистоїть більш сильному у військовому відношенні противнику.  Основним обмеженням держави, що проводить наступальні дії, виступають втрати особового складу. Для держави – жертви агресії втрати особового складу, населення, інфраструктури тощо у такому конфлікті значно більші. Світовий досвід показує, що значно слабша у військовому відношенні країна, здійснюючи асиметричні заходи протидії загрозам військовими і невійськовими суб’єктами сил оборони, здатна завдати противнику неприйнятного збитку, в т.ч. і в невійськових сферах безпеки, і тим самим примусити навіть більш сильного у воєнному відношенні противника відмовитися від застосування військової сили проти неї.Пропонується ефективність протидії агресії держави, що значно переважає державу-мішень за військовою “потужністю”, оцінювати сумарним рівнем деескалації загрози на певний момент часу за рахунок симетричної (прямої військової) та асиметричної (комплексної) протидії агресії у формі проведення локальної спеціальної операції. Це дало змогу синтезувати модель оцінювання ефективності асиметричної протидії загрозам воєнній безпеці держави за показником сумарного зниження рівня загрози в проведених локальних спеціальних операціях (ЛСО), а також сформувати систему обмежень та визначити критерій прийняття рішення державою-агресором на відмову від подальших агресивних дій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

ПАЗЮРА, Наталія, Тетяна НОВІКОВА, Олександр ДІДЕНКО, Олександр ГНИДЮК та Олександра ІСЛАМОВА. "ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ У ПРОВІДНИХ КРАЇНАХ АЗІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, № 3 (2021): 159–76. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.520.

Full text

Abstract:

У статті представлено результати аналізу наукових джерел щодо особливостей військово-професійної підготовки фахівців сектору безпеки і оборони у провідних країнах Азії – Республіці Індія, Китайській Народній Республіці, Японії, Південній Кореї, Ізраїлі. З’ясовано, що ці країни зазнають впливу гібридних загроз, які впливають на розвиток систем національної безпеки та військово-професійної підготовки фахівців сектору безпеки і оборони. На основі аналізу наукових досліджень та нормативно-правових актів виокремлено вимоги до військово-професійної підготовки фахівців сектору безпеки і оборони в сучасних умовах з урахуванням реальних та потенційних загроз. З’ясовано, що військово-професійній підготовці військовослужбовців у закладах освіти притаманні такі особливості, як орієнтація на імплементацію модернізаційних змін з метою відповіді на гібридні військово-політичні загрози; врахування міжнародних стандартів з метою підвищення ефективності виконання завдань, що постають перед військовими формуваннями та правоохоронними органами; дотримання національних традицій у підготовці військовослужбовців з одночасним застосуванням інноваційних технологій навчання. Однією з особливостей підготовки фахівців сектору безпеки і оборони в цих країнах є емерджентність – властивість системи військово-професійної підготовки, яка підвищує ефективність освітнього процесу у військових закладах освіти. Емерджентна система військово-професійної підготовки військових фахівців є динамічною, саморегульованою, адаптивною до виконання комплексних неочікуваних та нелінійних вимог, які висуваються до неї, і сприяє формуванню готовності військовослужбовців до протидії гібридним загрозам. У статті детально представлено особливості систем військово-професійної підготовки фахівців сектору безпеки і оборони у військових закладах освіти у кожній з зазначених країн та зроблено висновок, що в подальшому окремі елементи можна імплементувати у процес підготовки військовослужбовців у вищих військових навчальних закладах в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

СЕВРУК, Ірина, Юлія СОКОЛОВСЬКА та Наталія ЧУПРІНОВА. "ТРАНСФОРМАЦІЇ МЕНТАЛЬНОСТІ ОФІЦЕРСЬКОГО СКЛАДУ: ЦІННІСНЕ ПІДҐРУНТЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 242–60. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.16.

Full text

Abstract:

Метою статті є теоретичне обґрунтування необхідності під час формування нової ментальності військових України виходу за межі норм-принципів, зазначених в етичному Кодексі НАТО, у площину базових європейських цінностей, мож- ливостей реалізації цього завдання через надання етичної освіти військовим та демократичних практик у військовому середовищі. Методологічною основою є системний, міждисциплінарний та конкретно-історичний підходи. Методами, які використову- вались, є філософська рефлексія, аналіз, зокрема порівняльний, синтез, аналіз документів та моніторинг. Своєрідність отриманих результатів полягає у такому. Сучасна вітчизняна теорія приділяє значну увагу розгляду компетентностей військових, зокрема морально-етичних якостей та цінностей майбутніх офіцерів. При цьому наявна тенденція на формальний перенос норм-принципів етичного Кодексу євроатлантичного альянсу без урахування специфіки національних контекстів. Українське суспільство може бути діагностовано як суспільство «домодерну». За умов наяв- них у суспільній свідомості та суспільних практиках України застарілих атавізмів командно-адміністративної системи, що посилюються у межах силових структур через притаман- ну їм замкнутість та інертність, успішність демократичних реформ у секторі безпеки та оборони залежить від готовнос- ті сприймати базові цінності європейського демократичного суспільства. Необхідним стає забезпечення ціннісного підґрун- тя формування нової ментальності військових. Таким підґрун- тям мають стати не тільки норми-принципи, які регулюють моделі поведінки військових, але й базові європейські цінності рівності, справедливості, законності, свободи тощо. Дієвими механізмами, що можуть забезпечити успішність трансфор- мації ментальності військових, мають стати система етич- ної освіти військових, яка здатна транслювати та прищеплю- вати базові європейські цінності, та практики, які надають демократичний досвід у межах силових структур. Загрозою у національних контекстах є ефект «замкнутого кола», адже демократичність практик можлива за умов наявності вмон- тованих у ментальність військових демократичних ціннос- тей; демократичні цінності можуть бути сформовані лише за умов єдності теорії (освіта) та практики. Уникнення ефекту «замкнутого кола» можливе завдяки «зовнішнім аген- там». Дві групи соціальних взаємодій «військові – цивільні», «українські військові – військові-представники споріднених структур країн-членів НАТО» можуть стати каталізатором трансформації ментальності у напрямі прийняття базових європейських цінностей у національних силових структурах. Проведене дослідження відкриває численні перспективи для подальших розвідок науково-теоретичного та науково-прак- тичного спрямування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Гнидюк, Олександр, та Христин Мороз. "ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ: РІВНІ УМОВИ ДЛЯ СЛУЖБИ ТА ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ У ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАННЯХ". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 160–63. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-36.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто систему гендерної рівності в сучасній армії, досліджено розвиток фізичної підготовки в Національної академії ДПСУ та проведено порівняльну характеристику з іншими правоохоронними органами стосовно впливу на гендер та рівних умов для несення служби військовослужбовцями, виходячи з цього поставленні для з’ясування наступні завдання. З’ясовано, що протягом останнього десятиліття гендерна рівність стає все більш актуальною проблемою для армії. Це завершилося у 2018 році, коли було знято обмеження для жінок, які служать у фронтовій піхоті та спецпідрозділах ближнього бою. Провівши аналіз літератури, законодавства України та міжнародних нормативно-правових документів встановлено, що кожна жінка, як і чоловік має право обирати професію та реалізовувати себе у будь-якій сфері , головне бути впевненим в своїх силах та віддаватись своїй справі повністю. Військова форма, зброя, залізна дисципліна та чітке виконання наказів – це звичайні атрибути професії, притаманні для людей у погонах. Жінок, що свідомо пов’язують своє життя із армією стає дедалі більше. Гендерний підхід у військовій сфері притаманний усім країнам-членам НАТО. Альянс допомагає українській державі з імплементацією національного плану дій щодо резолюції ООН 1325. Цей міжнародний документ забезпечує активну участь жінок у військових і миротворчих процесах. У ДПСУ досить великий відсоток персоналу складають жінки, понад 25 % жінок проходять військову службу в прикордонному відомстві, з яких близько 12% складає офіцерський склад. Для того, щоб дослідити дане питання, було проаналізовано вже опубліковані праці з цього питання , а також проведено аналіз щодо вимог фізичної підготовки. Виходячи з проведеного аналізу, метою дослідження визначено, дослідити та вдосконалити систему гендерної рівності в сучасній армії та розвиток фізичної підготовки, Завдяки проведеному дослідженню, ми довели, що повинні висуватись рівні умови для несення служби та вступу до ВВНЗ жінок та вдосконалення системи фізичної підготовки, яка на даних момент є на етапі реформації. Перспективи подальших досліджень полягають у дослідженні та узагальненні досвіду реалізації гендерної політики країн Європи, порядок проходження служби в військових формуваннях та правоохоронних органах жінками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Лютий, Володимир. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ОФІЦЕРІВ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ В ПРОЦЕСІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ". Молодий вчений, № 6 (94) (30 червня 2021): 168–78. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-34.

Full text

Abstract:

Становлення та розвиток України як самостійної та незалежної держави, перехід до професійної армії визначає важливу роль фахівця який вміє на гідному рівні комунікувати з представниками збройних формувань країн-партнерів. Розвиток системи підготовки особового складу НГУ передбачає впровадження європейських стандартів підготовки, забезпечення обміну досвідом з навчальними закладами правоохоронних органів України та іноземних держав; створення та запровадження системи професійних компетенцій і сучасних механізмів оцінювання особового складу на її основі. А отже, сучасні освітні технології спрямовані на те, щоб сформувати компетентності, які допоможуть у виконанні службових обов’язків. У статті розкривається комплекс умов формування мовної компетентності у офіцерів військових частин Національної гвардії України в процесі дистанційного навчання. Розкриті умови, що побудовані на концептуальних положеннях дистанційної освіти сприяють формуванню цифрових компетентностей викладачів та слухачів та якісному формуванню мовної компетентності у офіцерів військових частин Національної гвардії України в процесі дистанційного навчання. Нами визначено такі педагогічні умови формування мовної компетентності у офіцерів військових частин Національної гвардії України в процесі дистанційного навчання: розвиток позитивної мотивації слухача до процесу формування мовної компетентності, формування цифрової педагогічної компетентності викладачів щодо використання дистанційних технологій в освітньому процесі та формування цифрової грамотності офіцерів-слухачів, навчально-методичне забезпечення використання засобів формування мовної компетентності у офіцерів в процесі дистанційного навчання. Особлива увага приділена розгляду особливостей педагогічних умов формування мовної компетентності в процесі дистанційного навчання у Національній гвардії України та факторів, що впливають на вибір певних засобів дистанційного навчання військових фахівців, які найбільшою мірою задовольняє цілям і задачам формування мовної компетентності у офіцерів в процесі дистанційного навчання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

ДИЯК, Вадим. "ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ОПЕРАТИВНОГО РІВНЯ У ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (2022): 47–57. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.955.

Full text

Abstract:

Стаття містить аналіз особливостей соціально-економічної підготовки офіцерів оперативного рівня у вищій військовій освіті. Конкретизовано зміст підготовки слухачів магістратури вищого військового навчального закладу у чинних державних стандартах та визначено невідповідність сучасним вимогам до рівня соціально-економічної підготовки військового та наявних можливостей реалізації такої підготовки у вищих військових навчальних закладах України. Визначено перспективи та основні проблеми вдосконалення соціально-економічної підготовки в магістратурі вищих військових навчальних закладів відповідно внесених змін до деяких законів України щодо військової освіти та науки. У статті уточнюється поняття соціально-економічної компетентності тасхарактеризованійогоособливості як базового аспекту соціально-економічної підготовки магістрантів у ВВНЗ. З’ясовано, що структура соціально-економічної компетентності військового має включати у себе формування економічної грамотності, економічного мислення, загальноекономічної свідомості з урахуванням соціальних орієнтирів. Схарактеризовано основні напрями покращення соціально-економічної підготовки в освітньому процесі ВВНЗ, удосконалення економічної культури майбутніх військових командирів середньої ланки. До таких напрямів віднесено вдосконалення навчальних програм для магістерського рівня вищої військової освіти з урахуванням соціально-економічної підготовки; посилення уваги до соціально-економічних та гуманітарних дисциплін, які орієнтують слухачів магістри ВВНЗ на засвоєння й оновлення соціально-економічних знань; забезпечення ВВНЗ необхідними засобами навчання та створення у вищих військових навчальних закладах сучасної науково-експериментальної бази за відповідними напрямами наукових досліджень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Храбан, Тетяна, та Олексій Сілко. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УЯВЛЕНЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЩОДО СТРУКТУРИ КОМПЕТЕНЦІЙ ВІЙСЬКОВОГО ЛІДЕРА". Психологія: реальність і перспективи, № 16 (1 липня 2021): 207–20. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.202.

Full text

Abstract:

Мета статті – проаналізувати пріоритизацію лідерських компетенцій майбутніми офіцерами, через оцінку ними значення поведінкових стандартів для ефективного виконання місії та удосконалення структури військового формування. Респондентами були обрані курсанти, які навчаються у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації за спеціальністю «Військове управління», – майбутні офіцери по роботі з особовим складом. Кількість респондентів, які були обрані для участі в опитуванні, склала 50 осіб, серед них 37 чоловіків й 13 жінок. Основу діагностичного опитувальника склав перелік поведінкових стандартів як показників лідерських компетенцій, визначених у відповідності з Доктриною ADP 6-22 «Army Leadership and the Profession». Отримані результати вказують, що чільне місце у відповідях респондентів займає лідерська компетенція, яка проявляється у вмінні змусити підлеглих вийти за рамки своїх особистих інтересів й працювати на загальне благо. Нами були встановлені певні гендерні відмінності у пріоритетах курсантів-жінок та курсантів-чоловіків. Так, курсанти-жінки вбачають розвиток лідерського потенціалу в пріоритизації компетенції управління людськими ресурсами, а саме – у володінні навичками ефективного спілкування і здатності зміцнювати довіру в колективі. При цьому лідерські компетенції розглядаються ними як результат прагнення до саморозвитку. Для курсантів-чоловіків визначальною є функціональна спрямованість лідерських компетенцій, оскільки вони розглядають лідерські поведінкові стандарти як практичні інструменти постановки і досягнення мети. Вони вважають, що між лідером та іншими членами групи має зберігатися певна дистанція, критерієм його ефективності служать не міжособистісні відносини з підлеглими, а виконання завдання, яке він повинен забезпечити. Курсанти обох статей демонструють інтегральний підхід до розуміння військового лідерства, яке поєднує парадигми командного духу і харизматичності особистості. Квінтесенція інтегрального підходу полягає в об’єднанні індивідуальної та командної природи лідерства, при якому реалізується іманентна потреба особистості в пошуках своєї ідентичності, коли індивідуальність схвалюється, і вміння підпорядковувати свої інтереси інтересам військової організації (місії)

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Градецький, А., та О. Повар. "НАРКОТИЗМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОБЛЕМА". Юридичний вісник, № 3 (9 вересня 2021): 111–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2192.

Full text

Abstract:

У статті досліджено про-блеми розповсюдження наркома-нії серед військовослужбовців, атакож установлено взаємозв’язоквживання наркотичних речовинта скоєння військовослужбов-цями кримінальних правопору-шень. Ситуація сьогодення свід-чить, що немедичне вживаннянаркотичних та психотропнихречовин має тенденцію до швид-кого поширення, причому вік нар-команів стабільно знижується.З’ясовано, що розповсюдженнянаркоманії серед цивільного насе-лення зумовлює її наявність ісеред військовослужбовців. Середконтингенту призовників і чоло-віків мобілізаційного віку сфор-мувалася велика частка осіб, якімають досвід вживання нарко-тиків. Доведено, що наркоманіянесумісна з військовою службою,яка відрізняється напруженоюінтелектуальною діяльністю,виконанням обов’язків, що вима-гають значних фізичних і психо-логічних навантажень. Наркоти-зація у військових формуванняхстворює серйозні передумови длянадзвичайних подій та аварій-них ситуацій із непередбачениминаслідками, сприяє поширеннюдевіацій, перш за все суїцидальнихпроявів, призводить до небойовихвтрат серед військовослужбов-ців. Зазначено, що щорічно про-стежується зростання наркоз-лочинності військовослужбовців.На ґрунті вживання наркотиківскоюються загальнокримінальніта «військові» кримінальні право-порушення. Наркотизація висту-пає однією з причин віктимізаціївійськовослужбовців, у сукупностіз іншими формами правопорушу-ючої поведінки формує деструк-тивні чинники в організаціїбойової діяльності військовихформувань, виступає одним з дже-рел економічного «підживлення»корупції у військових формуван-нях. Підкреслено, що війська –специфічна частина суспільствазі своїми соціально-економічними,демографічними, організацій-но-управлінськими і правовимиособливостями. Тому поряд іззагальним комплексом криміно-генних чинників, що притаманнісуспільству загалом, специфіч-ними для військового середовищакриміногенними факторами єтакож дія комплексу психотрав-муючих ситуацій. Викладені прин-ципи і підходи, що мають бутипокладені в основу профілактикита протидії наркотизації та нар-козлочинній поведінці військовос-лужбовців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Аніщенко, Олександр. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ З НАТО ТА ЄС". Воєнно-історичний вісник 42, № 4 (2022): 117–33. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-42-4-117-133.

Full text

Abstract:

Метою статті є встановлення сучасних тенденцій військового співробітництва Збройних Сил України з НАТО і ЄС за період 2014–2021 рр. Для вирішення завдань дослідження використовувалися методи історичного і логічного аналізу, метод емпіричних досліджень. Історична декомпозиція військового співробітництва Збройних Сил України з державам-членами НАТО і ЄС в період 2014–2021 рр. дозволила визначити сучасні тенденції вказаного співробітництва: 1) зростання рівня інтенсивності військової співпраці; 2) використання створених та формування нових механізмів і програм військової співпраці з урахуванням змін в безпековому середовищі, трансформацій у військовій сфері; 3) позитивна еволюція характеру воєнно-політичних відносин: від рівня партнерства до перспективи членства в НАТО; 4) активізація військового співробітництва у напрямках, які безпосередньо впливають на розвиток Збройних Сил України та наближення їх за рівнем сумісності до стандартів НАТО; 5) розширення сфер військового співробітництва в інтересах забезпечення обороноздатності України. Ключові слова: воєнно-політична співпраця, Збройні Сили України, військові навчання, НАТО, ЄС, Rapid Trident, ORBITAL.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Міненко, Л. М. "Формування мережі військових музеїв у Збройних Силах України (1995–2013 рр.)". Воєнно-історичний вісник 38, № 4 (2020): 100–128. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-100-128.

Full text

Abstract:

У статті викладено передумови становлення і розвитку мережі військових музеїв (музейних утворень) Збройних Сил України (ЗС України) як основи для побудови системи виховної і соціально-психологічної роботи у період з 1995 по 2013 роки. Конкретизовано місце й роль Національного військово-історичного музею України (НВІМУ) і його філій як головних дієвих учасників цієї системи. Проаналізовано діяльність музейних установ ЗС України згідно показників, що відображають структуру фондів і культурно-освітню роботу. Візуалізовано підсумки роботи військових музеїв, що входять у структуру Міністерства оборони України, Генерального штабу та Управління розвідки ЗС України. Ключові слова: Національний військово-історичний музей України; філія НВІМУ; мережа військових музеїв Збройних Сил України; система виховної і соціально-психологічної роботи у Збройних Силах України; інформаційно-музейна діяльність; фондимузейних утворень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Севост’яненко, Д. O. "ВІЙСЬКОВО-ТВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК НЕВІДДІЛЬНА ЧАСТИНА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНОГЕВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК НЕВІДДІЛЬНА ЧАСТИНА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВАХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК НЕВІДДІЛЬНА ЧАСТИНА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 103–12. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.181.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто поняття і сутність військово-технічного співробітництва у контексті невпинного глобалі- заційного розвитку людства, визначено його сучасну структуру та обґрунтовано суспільну значущість такого процесу. Заради глибшого вивчення означених питань розроблено гіпотезу глобалізаційного розвитку людства (зміст, початок розвитку, основні історичні етапи, сьогодення, а також прогнози подальшого розвитку), яка є дотичною до сучасної міждисциплінарної теорії самоорганізації систем. Встановлено, що головною рушійною силою глобалізаційного розвитку людства є співробітництво між тими чи іншими формами людських спільнот в залежності від етапу їх становлення. З огляду на це, процес військово-технічного співробітництва можливо розглянути як один із найважливіших інструментів інтеграції у світову спільноту, який характеризується низкою переваг, серед яких варто виділити: поглиблення відносин між державами; можливість приєднання країн до міжнародного ринку товарів, робіт та послуг оборонного призначення; кооперація у науковій, дослідно-конструкторській та технологічній сфері. Визначено головну внутрішньодержавну мету військово-технічного співробітництва, що полягає у забезпеченні державного суверенітету та безпеки життєдіяльності населення, включно із захистом держави від загроз воєнного та невоєнного характеру та захистом громадянських прав і свобод. Розроблено концепцію теоретичної диференціації процесу військово-технічного співробітництва на чотири складники, що відрізняється від усталених поглядів вітчизняних науковців. Такий розподіл було теоретично обґрунтовано та підкріплено емпіричними фактами. Надалі дослідження та розвиток концепції теоретичної диференціації військово-технічного співробітництва сприятиме формуванню додаткових можливостей держави щодо удосконалення управління вказаним процесом та відіграватиме значну роль у формуванні практичних кроків реалізації національної політики щодо військово-технічного співробітництва, що особливо актуалізується в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України. Ключові слова: глобалізаційний розвиток, державний суверенітет, військово-технічне співробітництво, правове регулювання військово-технічного співробітництва, управління військово-технічним співробітництвом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Поливач, Віктор. "ЗНАЧЕННЯ ТА РОЛЬ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ПІДГОТОВЦІ ВІЙСЬКОВИХ ЛІКАРІВ НА ДОДИПЛОМНОМУ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОМУ РІВНЯХ: АНАЛІЗ СВІТОВОГО ДОСВІДУ ТА ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, № 2 (2020): 256–70. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.45.

Full text

Abstract:

Професія військового лікаря потребує відмінного володіння як професійними медичними навичками, так і значного рівня фізичної тренованості. Робота в умовах надзвичайних ситуацій та особливого стану передбачає виснажливі фізичні навантаження, хронічне недосипання і порушення сну загалом, екстремальні перепади температур, а також значне психоемоційне виснаження. Дані обставини спричинюють високий ризик розвитку гострих стресових ситуацій та посттравматичного стресового розладу у військових лікарів та медичного персоналу. Для забезпечення ефективної роботи, а також попередження розвитку зазначених станів, військові лікарі повинні проходити комплексну підготовку на всіх освітніх рівнях. Особливого акценту вимагає фізична підготовка військових медиків як невід’ємна складова освіти військовослужбовців.Метою роботи є проведення аналізу та порівняння програм фізичної підготовки військових лікарів в Україні на додипломному та післядипломному рівнях, визначення її значення та ролі у комплексній системі освіти медиків-військовослужбовців.Для досягнення мети розглянуто та проаналізовано типові робочі програми навчальних дисциплін “Фізичне виховання” у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця (далі – НМУ) на факультеті підготовки лікарів для Збройних Сил України – кафедра фізичного виховання і здоров’я і “Фізичне виховання, спеціальна фізична підготовка” в Українській військово-медичній академії (далі – УВМА) – кафедра загальновійськових дисциплін (з курсом мовної підготовки). Також, розглянуті наукові публікації, присвячені системам підготовки військових лікарів у країнах Європи, США та Ізраїлю.За результатами дослідження необхідно виділити декілька особливостей вітчизняної системи підготовки військових лікарів. По-перше, відповідна підготовка здійснюється як на додипломному рівні у НМУ, так і післядипломному – в УВМА. По-друге, фізичне виховання у студентів НМУ має на меті у першу чергу загартовування організму та поліпшення загальної фізичної тренованості, проте не забезпечує тренування спеціальних навичок (основ рукопашного бою, пересування по пересіченій місцевості, стійкості до заколихування, вібрації, кисневого голодування). По-третє, фізична підготовка в УВМА полягає у диференційованому підході до тренувань курсантів чоловічої та жіночої статей, а також розділена на три основних напрями: розвиток і вдосконалення загальних фізичних якостей, формування спеціальних якостей військовослужбовців та розвиток і вдосконалення військово-прикладних рухових навичок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Дейнега, В. Г. "Музей важкої бомбардувальної авіації: історія формування експозиції (2016–2020)". Воєнно-історичний вісник 38, № 4 (2020): 168–78. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-168-178.

Full text

Abstract:

В статті йдеться про створення Музею важкої бомбардувальної авіації як філії Національного військово-історичного музею України. Описується територія військового аеродрому «Полтава», на якому розмістився Музей важкої бомбардувальної авіації. Розповідається про спільну радянсько-американську стратегічну повітряну операцію під кодовою назвою «Френтік», яка проводилася з червня по вересень 1944 року. Згідно з наказом Міністра оборони України від 11 квітня 1916 р. розпочато створення на території військового аеродрому Полтава філії Національного військово-історичного музею України — музею важкої бомбардувальної авіації. У статті головна увага зосереджена на висвітленні процесу формування військово-історичних експонатів музею важкої бомбардувальної авіації. Ключові слова: музей, експонати, бомбардувальна авіація, військовий аеродром, антитерористична операція.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Ю. В., ГИКАЛО. "ГЕНЕЗИС ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА ПРИКЛАДІ КОЗАЦЬКОЇ СІЧІ: ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 86, № 1 (2020): 323–37. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.86-1-25.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз системи підготовки Козацького війська,простежено тактику його дій у процесі здійснення військових операцій.Розглянуто специфічні риси організації системи прийняття рішень,державного устрою Козацької Січі. Встановлено, що тактика дійзапорозьких козаків, на відміну від армій провідних країн того часу(Польщі, Туреччини, Московії та ін.) залежала від зброї, яку козакамвдавалося добути в бою. Виявлено ключові причини відмінностітактичних дій козаків від супротивників.Узагальнено, що у Козацькому війську не було сучасної кавалерії,флоту, важкої піхоти. Підсумовано, що козаки використовувалимаксимально ефективно тогочасну зброю ‒ рушниці та шаблі,доповнюючи майстерне володіння зброєю, інженерними спорудами,використанням несподіваних тактичних прийомів. На основі аналізуісторичних документів резюмовано, що військо формувалося надобровільній основі. Виявлено, що на Січі функціонувала виборча системаадміністрування. Проведено паралель між Козацьким Військом тасучасною армією. Запропоновано практичні рекомендації щодо розвиткукомпетенцій сучасних військовослужбовців з урахуванням історичноїспадщини українського козацтва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Салій, А. Г,, С. М, Коротін та О. В. Радько. "Славетні традиції Київського вищого військового авіаційного інженерного училища". Воєнно-історичний вісник 38, № 4 (2020): 273–83. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-273-283.

Full text

Abstract:

У статті проведено ретроспективний аналіз славетного шляху, пройденого Київським вищим військовим авіаційним інженерним училищем (далі — КВВАІУ), та його значного вкладу у формуванні багатьох поколінь висококваліфікованих авіаційних інженерів-професіоналів для їх самовідданої служби у лавах авіації Збройних Сил України. Наведені цікаві факти щодо основних етапів формування училища, змін у його керівництві, структурі, завданнях та видатних особистостей. Показано, що натепер правонаступником славетного вишу є Інститут авіації та протиповітряної оборони Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, який уособлює собою спадкоємність поколінь і гідно продовжує почесну справу підготовки високопрофесійного кадрового резерву військових інженерів-авіаторів. Ключові слова: захисник Батьківщини, КВВАІУ, історичний шлях, авіаційний інженер, традиції

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

ТОРІЧНИЙ, Олександр. "МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ У ФОРМУВАННІ ВІЙСЬКОВО-СПЕЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (2022): 193–212. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.985.

Full text

Abstract:

У статті розкрито методику організації формування військово-спеціальної компетентності у майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі неперервної освіти в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, які навчаються за спеціальностями “Безпека державного кордону” і “Право” за першим (бакалаврським) рівнем підготовки вищої освіти, а також характеристику результатів експериментального дослідження. Особливу увагу приділено проведенню формувального експерименту, який надав можливість реалізувати керований та цілеспрямований вплив на процес формування військово-спеціальної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників; перевірити ефективність педагогічної системи формування військово-спеціальної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі неперервної освіти; реалізувати розроблену методику формування військово-спеціальної компетентності курсантів НАДПСУ. При формуванні військово-спеціальної компетентності робився вагомий акцент на розробку науково-методичного семінару для підготовки викладацького складу до використання методів активного навчання, інформаційно-комунікаційних технологій та застосування акмеологічного підходу під час формування у курсантів військово-спеціальної компетентності. Науково-методичний семінар надав змогу викладачам творчо усвідомити педагогічну теорію і сформувати необхідні вміння щодо використання теоретичних знань у своїй професійній діяльності. Формування теоретичної бази відбувалося через використання проблемних лекцій, практичні вміння формувалися у процесі навчальних ділових ігор, що містили дискусії та проблемні і рольові ситуації, а також під час проведення занять з використанням інформаційно-комунікаційних технологій та методів активного навчання. Результативність формування показників військово-спеціальної компетентності детерміновано педагогічними впливами, які були застосовані під час упровадження педагогічної системи формування у майбутніх офіцерів-прикордонників військово-спеціальної компетентності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Радченко, Олександр Віталійович, та Оксана Олександрівна Радченко. "ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМАТИКИ ГІБРИДНИХ ВІЙН В СУЧАСНОМУ ДИСКУРСНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ". Public management 29, № 1 (2022): 116–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-17.

Full text

Abstract:

Стаття пропонує авторську систематизацію наукових та експертних поглядів і підходів до проблематики гібридних війн та їх впливу на забезпечення інформаційного суверенітету держави в сучасному дискурсному просторі. Обґрунтовано нагальність дослідження інформаційних загроз, негативних зовнішніх впливів на стан національної безпеки України, що особливо актуалізувалося після 2014 року, коли не в останню чергу завдяки успішному застосуванню інформаційних спецоперацій Росії вдалося анексувати Крим та розгорнути військове протистояння Сході України через забезпечення позитивного сприйняття частиною місцевого населення цих регіонів агресивних дій РФ. Визначено, що кінцевою метою розв’язаної Росією гібридної геополітичної інформаційної війни є цивілізаційний вибір українського народу: рухатися в напрямку європейської інтеграції чи повертатися в лещата православно-російської цивілізації. На основі сгенерованої в інтернет-сервісі Word’s Хмарки тегів виокремлено 5 основних кластерів наукового розуміння проблематики феномену інформаційної війни. Розкрито основні підходи до наукового розуміння зазначеного соцієтального феномену в контексті: філософсько-онтологічної сутності інформаційної війни; понятійно-категоріального апарату; виокремлення ключових загроз національній безпеці держави; механізмів і технологій ведення гібридних війн; суб’єкт-об’єктної структуризації та практичних кейсів. Зроблено висновок про необхідність розгортання в Україні системної діяльності органів публічного врядування, насамперед, інституту Президента України, Кабінету Міністрів України, Збройних сил, СБУ та МВС з формування сучасної ефективної системи захисту національного інформаційного суверенітету, яка б включала підготовку фахівців сфери розпізнавання, запобігання й протидії проявам інформаційної війни, ведення контрпропагандистських інформаційних операцій тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Любас А. А. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОЦЕСІ ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ БОЙОВОГО ТА ОПЕРАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 159–65. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.270.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано ефективність формування міжкультурної компетентності у процесі практичної підготовки майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення. У період навчання майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення офіцери оволодівають навичками, вміннями, методами та формами організації професійної діяльності, а саме: вправляються у виконанні службових обов’язків у військових частинах, закріплюють теоретичні знання, розвивають навички облаштування укриття з використанням маскувальних властивостей місцевості, влаштування загородження, ведення бою тощо. На командно-штабних, тактичних навчаннях курсанти відпрацьовують методи ведення операції або бою на тлі спеціально створеної військово-політичної, стратегічної, оперативної та бойової обстановки. Звернуто увагу, що у процесі проходження практики майбутні фахівці бойового та оперативного забезпечення повинні розвивати мовні знання, такі як: полікультурні знання, знання про військово-професійні цінності, правила вербальної та невербальної комунікативної поведінки військовослужбовців. Метою їх навчання є отримання знань про стилі спілкування американських, англійських військовослужбовців та використання комунікативних стратегій для досягнення мети, вміння вести діалог з представниками інших культур. Військовослужбовці закріплюють навички толерантної комунікативної поведінки, здатність контролювати свої дії під час спілкування, зокрема вміння долати страх, етнічні та культурні стереотипиЗроблено висновки, що під час проходження курсантами навчальної і військової практики в умовах, наближених до реальних, з метою формування міжкультурної компетентності виявили проблемно-пошукові методи навчання, а саме кейс метод та навчально-рольова гра. Застосування кейс методу сприяє створенню умов для формування навичок й умінь, що є вагомими складовими міжкультурної компетентності. Навчально-рольова гра передбачає моделювання ситуацій професійно орієнтованого спілкування й має на меті навчання майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення прийняттю рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Військове формування'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles