Academic literature on the topic 'Військове формування з правоохоронними функціями'

У статті встановлено, що нині теорія службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку України є досить молодою наукою, а отже, в ній ще не на достатньому рівні опрацьовано основоположні категорії. Не є винятком службово-бойова діяльність Національної гвардії України, теорія та практика застосування якої потребує розвитку та формування адміністративно-правового та методологічного обґрунтування. Таким чином, нині проблемні питання службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку у науці та практиці Національної гвардії України набувають особливої актуальності. Метою статті є здійснення аналізу сутності службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку у науці та практиці Національної гвардії України. Визначено, що в умовах численних кризових ситуацій на території України особливого значення набуває Національна гвардія України, яка є військовим формуванням з правоохоронними функціями. Службово-бойова діяльність Національної гвардії України – це загальна назва, що відображає характер її діяльності, на відміну від бойової діяльності військових формувань та службової діяльності правоохоронних органів спеціального призначення. Національна гвардія України основними силами у мирний час виконує службово-бойові завдання у плановому, регулярному порядку і посилює службово-бойову діяльність за надзвичайних обставин. Доведено, що нині ще не проведено пошуку нових та вдосконалювання наявних видів службово-бойової діяльності, а також форм і способів виконання службово-бойових завдань, не зібрано досвіду діяльності Національної гвардії України у різних умовах оперативної обстановки та діями за різними кризовими ситуаціями. Точне визначення основоположних категорійних понять, установлення взаємозв’язків і взаємозалежностей між ними є необхідним для вирішення головних проблемних питань службово-бойової діяльності Національної гвардії України. Напрями подальших наукових розвідок будуть спрямовані на дослідження проблемних питань адміністративно-правового забезпечення службово-бойової діяльності Національної гвардії України.

Досліджено особливості реалізації загальнодержавних і відомчих вимог щодо підготовки офіцерського складу Державної прикордонної служби України. Встановлено, що для забезпечення належного кваліфікаційного рівня керівної ланки доцільним є поєднання здобуття бакалаврського або магістерського рівня вищої освіти із здобуттям тактичного, оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівня вищої військової освіти. Здобуттю кожного наступного рівня освіти обов’язково передує період практичного виконання посадових обов’язків в підрозділах та органах охорони кордону. Ці періоди професійної діяльності потребують освітнього супроводу у формі проходження курсів підвищення кваліфікації. Визначено, що зміст підготовки офіцерів тактичного, оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівня Державної прикордонної служби України повинен враховувати завдання і повноваження Служби, які стосуються організації охорони державного кордону на суші і на водоймах; організації прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів та вантажів; забезпечення суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; організації розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності; участі у боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції на державному кордоні; участі у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом; координації діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов’язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України; ведення прикордонно-представницької роботи та іншими специфічними функціями, притаманними лише Державній прикордонній службі України. У зв’язку із цим зміст підготовки офіцерів-прикордонників суттєво відрізняється від змісту підготовки офіцерів взаємодіючих структур, наприклад Збройних Сил України та Національної Гвардії України, і повинен здійснюватись у відомчому вищому військовому навчальному закладі Державної прикордонної служби України.

Метою статті є виявлення недоліків правової регламентації порядку використання спеціальних знань співробітниками оперативних підрозділів за межами кримінального провадження та формування, з урахуванням зарубіжного досвіду, пропозицій щодо їх усунення. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні питань удосконалення правової регламентації використання спеціальних знань оперативними підрозділами вітчизняних правоохоронних органів під час здійснення ними діяльності з виявлення, припинення, попередження і розкриття правопорушень за межами кримінального провадження. Автором проаналізовано положення нормативно-правових актів, які регламентують правовий статус того чи іншого правоохоронного органу (державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями), а також актів, що регулюють здійснення їх оперативними підрозділами окремих різновидів оперативної діяльності (оперативно-розшукової, контррозвідувальної тощо). Досліджено досвід правової регламентації використання спеціальних знань в діяльності оперативних підрозділів правоохоронних органів країн, ментально близьких до України. Висновки. З урахуванням виявлених недоліків правової регламентації, а також зарубіжного досвіду законодавчого регулювання зазначених питань запропоновано внесення відповідних змін до законів України «Про контррозвідувальну діяльність» та «Про оперативно-розшукову діяльність» в частині доповнення повноважень підрозділів, наділених правом здійснення оперативно-розшукової і контррозвідувальної діяльності, положенням щодо їх права залучати спеціалістів, які володіють науковими, технічними та іншими спеціальними знаннями, під час виконання покладених на них завдань. Крім того, запропоновано здійснити окрему законодавчу регламентацію прав і обов’язків осіб зі спеціальними знаннями, які залучаються до участі в оперативних заходах.

Розглянуто проблеми реформування вітчизняної спецслужби як відповідального суб’єкта забезпечення державної безпеки України. Ви- значено актуальні питання реалізації державної безпекової політики з метою пошуку оптимальних шляхів підвищення ефективності системи державного управління у сфері державної безпеки. Аргументовано стратегічну мету та завдання реформування спецслужби як важливої складової сектору безпеки і оборони України. Деталізовано перспективи розбудови вітчизняної спец- служби з урахуванням надбань позитивного досвіду і кращих практик про- відних держав ЄС. Аргументовано необхідність функціональної модерніза- ції забезпечення державної безпеки, особливо в умовах агресивної політики Кремля. Особливої уваги надано питанням недопущення дублювання функ- цій правоохоронних органів між собою за результатами реформування сило- вого блоку. Узагальнено ключові пріоритети державної політики безпеки та на їх основі сформульовано шляхи удосконалення її концептів. Визначено заходи, практична реалізація яких дасть можливість сформувати позитивний імідж вітчизняної спецслужби як суб’єкта забезпечення державної безпеки в українському соціумі так і з боку європейської спільноти. Регламентовано стратегічні завдання реформування Служби безпеки України як державно- го органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, що за- безпечує державну безпеку. Підсумовано, що державна безпекова політика має містити комплекс основних заходів, спрямованих на створення ефектив- них, динамічних та гнучких в управлінні, фахових, забезпечених сучасними матеріальними і технічними засобами органів та підрозділів контррозвідки європейського рівня, приведення завдань, функцій і напрямів їх діяльності відповідно до сучасних потреб забезпечення національних інтересів, захисту прав людини і громадянина, суспільства і держави від зовнішніх та внутріш- ніх загроз; формування простору довіри до діяльності вітчизняної спецслуж- би у контексті державно-приватного партнерства, сприяння громадянських інституцій цьому процесу.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017. Дисертацію присвячено дослідженню адміністративно-правових засад діяльності Національної гвардії України. У роботі проведено історико-правовий огляд, окреслено принципи, функції, форми, методи діяльності та визначено місце Національної гвардії України у системі суб’єктів сектору безпеки і оборони України. Встановлено, що Національна гвардія України може реалізовувати як правоохоронні функції за умов мирного часу, так і військові функції у період воєнного стану. Розкрито особливості участі Національної гвардії України в ході проведення антитерористичної операції. За результатами проведеного аналізу узагальнено досвід діяльності аналогічних за суттю європейських військових формувань та окреслено основні напрямки міжнародного співробітництва.