Journal articles on the topic 'Відстоювання'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Відстоювання.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Відстоювання.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Trus, Inna, Nikolai Gomelya, Yevheniia Melnychenko, and Valeriia Mihranova. "ОЧИЩЕННЯ ВОДИ ВІД ІОНІВ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ ВІДСТОЮВАННЯМ, НАНОФІЛЬТРУВАННЯМ ТА ФЛОТАЦІЄЮ." TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOGIES, no. 1 (15) (2019): 204–13. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2019-1(15)-204-213.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Проблема погіршення екологічної ситуації стає все більш актуальною. Тому пріоритетним напрямком є розробка ефективних методів очищення води від йонів важких металів. Постановка проблеми. Нині наявні методи вилучення йонів важких металів із водних розчинів придатні переважно для очищення промислових стічних вод і мало ефективні для очищення природних вод, які містять у високих концентраціях йони кальцію і магнію, які суттєво знижують ємність іонітів по йонах важких металів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті останні публікації у відкритому доступі, включаючи літературу про основні методи очищення та доочищення води від йонів важких металів. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Інформація про ефективність очищення природних вод, які містять у високих концентраціях йони кальцію і магнію. Постановка завдання. Вивчення ефективності видалення йонів міді та свинцю із розведених водних розчинів при використанні фероціаніду калію та флокулянтів при відстоюванні, фільтруванні на фільтрі «синя стрічка», на нанофільтраційній мембрані ОПМН-П та методом флотації. Виклад основного матеріалу. Досліджено процеси очищення води від важких металів при їх висадженні фероціанідом калію. Показано, що при очищенні води від йонів міді та свинцю шляхом комплексоутворення з ціанофератом калію при використанні нанофільтрування після відстоювання та механічного фільтрування ефективність вилучення йонів важких металів зростає. Вивчено ефективність зв’язування ціаноферату калію та йонів міді при взаємодії з полікатіонними флокулянтами. Висновки відповідно до статті. Наведено результати досліджень з вилучення йонів важких металів (на прикладі міді та свинцю), отримані при переведенні важких металів у нерозчинний стан зв’язуванням у фероціанідні комплекси їх відстоюванням та доочищенням методами фільтрування та нанофільтрування. Показано, що застосування нанофільтрування дозволяє підвищити на 4–15 % ступінь очищення води від йонів міді та свинцю. Високу ефективність очищення води від важких металів забезпечив метод флотації.
2
Яновська, О. "Правова позиція захисту в кримінальному провадженні: шляхи відстоювання у процесі доказування." Право України, no. 10 (2014): 124–32.
Find full text
3
Хмельницька, Людмила. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ВЛАДИ КОШОВОГО ОТАМАНА ПЕТРА КАЛНИШЕВСЬКОГО." Воєнно-історичний вісник 41, no. 3 (January 18, 2022): 98–109. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-41-3-98-109.
Full textAbstract:
У статті висвітлено політико-адміністративну діяльність останнього кошового отамана Запорізької Січі П. Калнишевського у контексті суспільно-політичних процесів в Україні ХVIII ст. Зокрема, розглянуто основні етапи формування інституту влади кошового отамана П. Калнишевського в світлі боротьби за відстоювання прав Запорозької Січі шляхом депутацій до імператорського двору та боротьби з гайдамацьким рухом. Визначено постать кошового отамана як непересічного козацького лідера, вдалого адміністратора, мудрого дипломата, що стояв на сторожі запорозьких звичаїв, прав та вольностей козацьких, був поборником ідеалів козацької свободи в непрості часи неприйняття Російською імперією самостійницьких прагнень козацтва.
Ключові слова: кошовий отаман, Запорізька Січ, козацькі депутації, гайдамацький рух, влада.
4
Доброаольська, Г. О. "Відстоювання профспілками прав та інтересів працівників при реформуванні власності за умов незалежності України (1991-2002)." Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, no. 2 (2007): 103–8.
Find full text
5
Мирончук, А. "Роль козацько-старшинської самосвідомості у збереженні та відстоювання національних прав та особливостей України другої половини XVIII століття. -." Етнічна історія народів Європи, Вип. 1 (1999): 48–50.
Find full text
6
Gaidenko, Gaidenko P. "Peacekeeping episcopacy in intra-political and political conflicts of Russia: Christian reconciliation of the parties or defending interests?" Literature and Culture of Polissya 92, no. 10i (2018): 20–36. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2018-10i-92-20-36.
Full text
7
Дрогобицький, Ігор, and Роман Романів. "ГЕРОЇКА НАЦІОНАЛЬНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ 1918–1919 рр. У ФОРМУВАННІ ІДЕЙНОГО ПІДҐРУНТЯ ЗБРОЙНОГО ЧИНУ ОУН (б) У ГАЛИЧИНІ (друга половина 1943 р. – початок 1944 р.)." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 32 (December 27, 2019): 186–92. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.186-192.
Full textAbstract:
У матеріалах статті йдеться про тяглість традиції національної державотворчої боротьби у 20–40-х рр. ХХ ст. Представлено окремі аспекти використання етосу визвольних змагань українських збройних формацій 1917–1921 р. Організацією українських націоналістів (бандерівців) у Галичині в період Другої світової війни. Окреслено особливості вжитку керівництвом націоналістичного крила вітчизняного національно-визвольного руху Опору героїки військового чину національних мілітарних формацій періоду Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки для створення ідеологічного підґрунтя процесу розгортання власних збройних сил – Української Народної Самооборони та Української Повстанської Армії.
Простежено паралелі у означенні кінцевої мети збройної боротьби нації. Вказано також на відмінності у концепції та тактичних засобах осягнення національного суверенітету. Відзначено, що дослідження представленої теми уможливлюють глибше сприйняття загалом вітчизняного соціуму процесу відстоювання національних прав, а, зокрема, державної незалежності.
У ході висвітлення теми зроблено акцент на використанні матеріалів підпілля та джерел мемуаристичного характеру.
8
Zhekalo, H. I. "Природа та сутність політичного конфлікту." Grani 18, no. 3 (February 6, 2015): 45–49. http://dx.doi.org/10.15421/1715057.
Full textAbstract:
При кожному дослідженні перш за все необхідно чітко та правильно визначити предмет, об’єкт аналізу, виділити суб’єктів та учасників, охарактеризувати межі і виміри досліджуваного феномена. У даній статті тим самим досліджуваним феноменом виступають політичні конфлікти, проблематика вивчення яких є надзвичайно актуальною на даний момент у нашій державі та у світі загалом. На політичний конфлікт поширюються загальні характеристики будьяких соціальних конфліктів. Проте, досліджуючи природу останніх, ми можемо зауважити ті окремі особливості, які належать виключно політичним конфліктам. Політичний конфлікт можна охарактеризувати як зіткнення політичних суб’єктів з різними інтересами, принципами та прагненнями, в основному з приводу чи задля досягнення влади або її перерозподілу, зміни політичного статусу в суспільстві чи відстоювання своїх політичних цінностей та норм. Змістом політичного конфлікту є політична боротьба суб’єктів, в основі якої лежить загальний (загальносуспільний, загальнодержавний) інтерес. Це в загальному і визначає ті головні особливості, які відрізняють політичні конфлікти від інших видів соціальних конфліктів.
9
Делімарський, Р. Є. "Відстоювання Київським магістратом своїх прав і привілеїв у суперечках з російськими військово-службовцями в 50-70 роках XVIII століття." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 33 (1995): 9–13.
Find full text
10
Kononenko, Vasyl. "Reception of Lithuanian Statute in Hetmanate’s Cossack Court in the late 1680-ies – early 1760-ies.: Modernization or defending «old ways»?" Ukraina Lithuanica. Studìï z ìstorìï Velikogo knâzìvstva Litovsʹkogo 2015, no. 3 (September 8, 2015): 169–90. http://dx.doi.org/10.15407/ul2015.03.169.
Full text
11
Malynovska, Natalia. "ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК МЕХАНІЗМ УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ." Public Administration and Regional Development, no. 4 (June 25, 2019): 400–422. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.09.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність державно-приватного партнерства як механізму узгодження інтересів держави і бізнесу з подальшою користю для суспільства в цілому, розкрито можливості застосування цього інструментарію для реалізації інфраструктурних проектів та надання публічних послуг в Україні, розглянуто переваги ДПП, показано соціальну вагомість та результативність як для громадян, так і для органів державної влади та місцевого самоврядування. Наведено приклади з історії і практики суспільного життя щодо відстоювання інтересів соціальних груп різними способами й методами (середньовічні гільдії, політичні клуби в період Французької революції, професійні союзи найманих робітників у Новий час, підприємницькі організації, страйки шахтарів тощо). Акцентується особлива увага, що узгодження інтересів соціальних груп є історично важливим та необхідним фактором щодо запобігання виникнення соціальних викликів та соціальних непорозумінь. Простежено появу ідеї державно-приватного партнерства та її сприйняття як органами влади, так і приватним сектором і громадянами. Робиться акцент на тому, що укладення партнерського договору між державою та приватною організацією є результатом компромісу між пріоритетом економічної і фінансової ефективності, які є головними для бізнесу, та соціальними пріоритетами, які є головними для органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Наведено приклади державно-приватного партнерства на регіональному рівні – на Півдні України, показано переваги використання механізму державно-приватного партнерства в контексті суспільних інтересів країни та регіону.
12
Федоришин, О. М., Д. С. Загородня, А. С. Крвавич, А. О. Милянич, and Р. О. Петріна. "Розроблення технологічної схеми екстракції коренів Carlina acaulis." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 1 (February 4, 2021): 93–98. http://dx.doi.org/10.36930/40310116.
Full textAbstract:
Розроблено технологічні схеми одержання екстрактів коренів Carlina acaulis, які дали змогу отримувати вторинні метаболіти лікарських рослин для виробництва фармацевтичних препаратів. Carlina acaulis є лікарською рослиною, яка нині є недостатньо вивченою. Відомо, що корені містять дубильні та смолисті речовини, інулін (12-18 %), барвники, ефірну олію (1-2 %) та цукор. Встановлено, що для максимального вилучення фенольних сполук і флавоноїдів потрібно правильно підібрати ефективну технологію екстрагування. Розроблено на підставі кінетичних закономірностей екстрагування технологічні схеми двома способами – настоюванням та настоюванням з перемішуванням в апараті з мішалкою. Запропоновано як екстрагент використати 70 % водно-етанольну суміш, співвідношення сировина: екстрагент – 1:10, розмір частинок 2 мм. Встановлено, що час екстрагування методом настоювання становить 48 год, методом настоювання з перемішуванням – 3 години. Отримано настоянку в'язкої консистенції, світло-коричневого кольору із вмістом етанолу не більше 15 %, сухим залишком не менше 70 % і також перевірено на мікробіологічну чистоту. Технологічна схема виробництва містить підготовку рослинної сировини (подрібнення, просіювання, зважування), отримання первинної витяжки (мацерація) та фільтрування й освітлення настоянки (очищення від баластних речовин способом охолодження, відстоювання, фільтрування та ін.). Зроблено висновок, що на підставі розроблених технологічних схем можна отримувати екстракти C. acaulis з максимальним виходом фенольних сполук та флавоноїдів. Одержані настоянки мають високі органолептичні та фізико-хімічні показники та можуть застосовуватись як лікарський засіб.
13
Музичук, К. "Принцип процесуальної справедливості (процесуальної рівності) та принцип рівності сторін у практиці Європейського суду з прав людини." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 24–28. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/5.
Full textAbstract:
У статті розглядається тлумачення принципу процесуальної справедливості (процесуальної рівності) та принципу рівності сторін, вироблених ЄСПЛ та їх значення для вітчизняних судів. Серед вироблених ЄСПЛ принципів відстоювання прав людини – принцип процесуальної справедливості (або процесуальної рівності). На цей принцип Суд посилається тоді, коли в справі фігурує значне число свідків. Принцип рівності сторін у судовому розгляді. полягає в забезпеченні однакових умов сторонам у судовому процесі (зокрема, особі та державі) і, на думку ЄСПЛ вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Згаданий принцип ЄСПЛ визначає як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду: кожній стороні має бути надана можливість представити свою справу за умов, що не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню зі своїм оппонентом.Показано, що впровадження згаданих принципів у вітчизняну практику судочинства, поряд з іншими принципами ЄСПЛ, сприяє забезпеченню безпомилковості прийнятих судами рішень та невідворотності від демократизації судочинства. Приділено увагу еволюційному розвитку згаданих принципів відповідно до сьогодення. Запропоновано блок-схеми, які ілюструють значення згаданих принципів у судовому процесі. Наведено конкретні приклади із практики ЄСПЛ щодо застосування згаданих принципів. Особлива увага приділяється використанню судами показань у кримінальному провадженні, анонімним свідченням, отриманим на досудовому етапі провадження та використанні їх судами.
14
Хім, Марія, and Марта Данилович-Кропивницька. "ПРОФЕСІЙНИЙ І ОСОБИСТІСНИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 490–500. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-490-500.
Full textAbstract:
З’ясовано специфіку впливу архетипу на професіоналізм у сфері державного управління. Досліджено основні аспекти професійного і особистісного розвитку державних службовців України в контексті сталого суспільного розвитку відповідно до їх архетипів. На сьогодні вітчизняни- ми науковцями досить часто досліджується архетипіка політичних лідерів. Застосування архетипової методології у дослідженні, що презентується, да- ло можливість визначити, що авторитет державного службовця як персо- ніфікованого суб’єкта постмодерного суспільства є ціннісним комплексом системи домінуючих соцієтальних властивостей, які конкретизує архетип, відповідно до чого встановлюються пріоритети у виборі імперативів, прин- ципів досягнення легітимності та методів управління, що використовують- ся для досягнення поставлених управлінських цілей. Запропоновано су- часні архетипи різних груп службовців органів публічної влади в Україні та виокремлено їх основні архетипові характеристики як основні складові їх іміджу. Відповідно до характерних ознак кожного з архетипів державно- го службовця виокремлено основні проблеми їхнього професійного і осо- бистісного розвитку. Обґрунтовано необхідність урахування архетипного підходу при реалізації основних сучасних механізмів розвитку державних службовців, що сприяють підвищенню їх професіоналізму.
Створення ефективної системи державної служби вимагає вдоскона- лення підходів до формування нового типу державного службовця, який керується такими цінностями, як самореалізація, підвищення кваліфікації, професійний розвиток, моральність, творчість, відстоювання власної думки, самоповага тощо. Саме завдяки цьому підвищується рівень професійної ді- яльності, досягається бажаний статус, що передбачає успішно побудовану кар’єру. Надано рекомендації щодо їх пристосування у розрізі окремих ас- пектів, таких як професіоналізм, навчання та мотивація.
15
КУЗНЕЦЬ, Тетяна, and Ольга СКУС. "АРХІВНО-СЛІДЧА СПРАВА НА ГРИГОРІЯ ТИМОФІЇВА ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ РЕПРЕСІЙ 1930-Х РОКІВ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 148–55. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226513.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження передбачає висвітлення репресивної політики радянської влади щодо української інтелігенції у 1930-х роках на прикладі аналізу архівно-слідчої справи директора Бабанської середньої школи Г.С. Тимофіїва. Методологія дослідження має за основу наукові принципи об’єктивності, історичної достовірності та інформаційної цінності віднайдених документів. Використано спеціальні історичні методи, загальнонаукові, міждисциплінарні, персоніфікованого аналізу та ін. Основу джерельної бази дослідження становлять раніше недоступні архівні матеріали регіонального відділення Галузевого архіву Служи Безпеки України (СБУ) при Державному архіві Черкаської області. Наукова новизна праці полягає у встановленні історичної справедливості щодо минулого українського народу, переосмисленні суспільних трансформацій у ретроспективному просторі на тлі сучасних умов відстоювання української незалежності. Висновки. На основі історико-наукового аналізу доведено, що у 1930-х роках радянською владою створювалися неконституційні позасудові органи з широкими правами. Відповідно до їхніх постанов і наказів було застосовано спрощене судочинство у справі освітянина Уманщини – Григорія Степановича Тимофіїва. За сфабрикованою Бабанським районним відділом Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) УРСР карною справою, яка переповнена сфальсифікованими показаннями свідків і протоколами очних ставок з побіжною відсутністю доказів злочину та запереченням своєї вини обвинуваченого в «контрреволюційній націоналістичній діяльності», Г.С. Тимофіїва було засуджено двічі (1937 – ув’язнення, 1950 – виселення). Лише у 1956 р. завдяки роботі прокурорського нагляду, скарг Г.С. Тимофіїва та його дружини, справу було переглянуто і закрито Військовою колегією Верховного суду СРСР. Г.С. Тимофіїва реабілітовано.
Ключові слова: Григорій Степанович Тимофіїв, репресивно-каральна система, архівно-слідча справа, обвинувачення, Бабанська середня школа.
16
Кобрусєва, Є. А. "Шляхи покращення ефективності функціонування адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання в Україні." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, no. 1 (October 20, 2021): 40–45. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-06.
Full textAbstract:
Наукова стаття присвячена дослідженню змісту правового забезпечення конституційного права на мирні зібрання в Україні, як засобу забезпечення дотримання прав громадян. Забезпечення права на мирні зібрання в Україні, в двигуні Європейських перегонів великої політики, породжує високу активність волевиявлення та захисту прав та свобод громадян. З урахуванням процесів становлення держави та тривалого реформування різних державних інституцій, свобода та право громадян на мирні зібрання, ставить перед органами влади питання відповідності активності громадян у вирішенні своєї участі на державному та регіональному рівнях, відстоювання своїх інтересів шляхом вираження та донесення поглядів та незгоди до державних та місцевих структур влади. Постає питання законодавчого та практичного регулювання такого болючого питання як відносини влади та суспільства шляхом урегулювання проведення мирних зібрань та активних «без зброї» акцій впливу на державні установи різного рівня. З урахуванням міжнародного досвіду, пропонуються алгоритми та механізми забезпечення права на мирні зібрання, які своєю складовою становлять можливість контролю спеціалізованих уповноважених органів за реалізацією права громадян на мирні зібрання та звернення до Європейського суду з прав людини у разі порушених прав та свобод громадян. Оскільки впровадження європейських стандартів є однією з передумов інтеграції України в європейський правовий простір. Оскільки право на свободу мирних зібрань не може бути реалізованим за відсутності кореспондуючих обов’язків, покладених на державу в особі її уповноважених органів, аналіз норм Конституції та законів України, дозволив виокремити такі органи у категорію суб’єктів владних повноважень забезпечення права на мирні зібрання.
17
Санжаровець, Валентина, and Юлія Шатило. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК ВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ У МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 10(55) (April 29, 2020): 100–111. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу особливостей ефективного професійного спілкування майбутнього фахівця соціальної сфери. Кваліфікація майбутніх соціальних працівників передбачає сформованість багатьох компетентностей, якими повинен володіти випускник факультету лінгвістики та соціальних комунікацій, щоб бути конкурентоспроможним на ринку праці. До таких компетентностей належать: здатності референта, консультанта й експерта, вміння ведення переговорів з різних питань клієнтів соціальної роботи, надання соціальної допомоги, відстоювання інтересів дитини. Конкурентоспроможність на ринку праці також багато в чому залежить від здатності фахівця адаптуватися до умов, які часто змінюються. Успіх переговорів залежить від ефективності комунікативної поведінки майбутнього фахівця із соціальної роботи. Здатності до здійснення якісного ділового спілкування у різних (зокрема і проблемних) ситуаціях професійної взаємодії, вміння вести переговори на різних рівнях із представниками державних і недержавних організацій, професійно переконувати клієнтів, співрозмовників, встановлювати емоційний контакт, уважно слухати є необхідними компонентами фахівця соціальної служби. Однак, недостатній рівень розвитку в майбутніх соціальних працівників комунікативних навичок ведення переговорів, які є важливим елементом у системі їхньої комунікативної компетентності, призводить до збільшення тривалості адаптації майбутнього фахівця в професійному середовищі і зниження успішності його діяльності. В результаті проведеного дослідження у багатьох досліджуваних виявлено досить високий показник агресії як домінуючої стратегії психологічного захисту; схильність до переважного застосування миролюбства як стратегії психологічного захисту, які, хоч і є позитивними стратегіями, проте їх застосування у деяких ситуаціях професійної діяльності може свідчити про недостатню здатність майбутніх соціальних працівників відстоювати власну позицію, про зайву поступливість їх у спілкуванні з клієнтами. Визначено досить велику кількість досліджуваних із низьким рівнем комунікативного контролю, що, вочевидь, знижує ефективність їх професійного спілкування через зайву прямолінійність і нав’язливість.
18
Hoshovska, Daria, and Yaroslav Hoshovskyi. "САМОУСВІДОМЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ З ПСИХОФІЗИЧНИМИ ВАДАМИ: ЕМПІРИЧНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМИ." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 91–102. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-91-102.
Full textAbstract:
У статті висвітлено результати емпіричного вивчення психологічних особливостей самоусвідомлення підлітків, які мають певні психофізичні вади розвитку. Дослідження здійснено в навчально-реабілітаційному центрі з вибіркою, учасники якої навчаються в інклюзивних класах. Установлено ускладений характер психо- й соціогенезу таких дітей, зокрема в ракурсі самоприйняття, самоставлення тощо. Емпіричним способом установлено, що самоприйняття для дітей із певними вадами розвитку є найбільш значущим, насамперед для самостверджувального самооцінювання та відстоювання свого психофізичного простору в середовищі однолітків. Завдяки інтерпретації результатів факторного аналізу вдалося виокремити такі основні чотири фактори, які концентрували змістово-функціональну сутність їх самоусвідомлення: агресивне самоприйняття, самовпевнена самотність, невротичне прийняття зовнішності, дифузність і тривожність самоставлення. Досліджуваним притаманний високий рівень самоповаги, який засвідчує внутрішнє прагнення дітей із психофізичними вадами бути такими, як усі інші: бажаними, рецептованими, шанованими тощо. Підлітки з психофізичними вадами розвитку намагаються презентувати себе як упевнених, самовпевнених і закоханих у себе молодих людей. Діти переживають численні розлади самоприйняття, що посилюються уявленнями про власні психофізичні недосконалості на тлі своїх однолітків, тому сепараційне відмежування є намаганням ствердитися на рівні посиленого самоаналізу й глибокого самоусвідомлення. Досліджуваним підліткам притаманний високий рівень самооцінної та міжособистісної тривожності, а також самовпевнена самотність, що відіграє як самостверджувальну, так і, вочевидь, психозахисну функцію. Для підлітків із психофізичними вадами особливо значущим є прийняття своєї зовнішності, що засвідчує їхнє прагнення бути в загальнопопуляційному річищі розвитку – вибудовувати образ Я та Я-концепцію. Проте усвідомлення своєї інвалідизованості породжує тривожно-депресивні й невротичні реакції, свідченням чого є високий рівень невротизації та тривожності. Констатовано необхідність надання таким дітям ревіталізаційної допомоги.
19
Stulika, Olena, and Olena Zaharchenko. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В КОНТЕКСТІ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ МИРНОГО ІСНУВАННЯ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 62 (February 2020): 229–42. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.13.
Full textAbstract:
Досвід виконання професійної діяльності в екстремальних умовах війни має вагомий вплив на особистість, що здатне значно порушити її внутрішні структури, у тому числі її ціннісні і смисложиттєві орієнтації. Тому, у часи коли перед суспільством гостро стоїть проблема повернення військовослужбовців до умов мирного життя, тема цінностей набуває особливої актуальності, адже саме реалізація цінностей особистості є детермінуючим фактором у побудові її соціальних зв’язків і досягненні соціально-психологічної адаптованості. Отже, метою дослідження є аналіз ціннісних і смисложиттєвих орієнтацій військовослужбовців у контексті їх адаптації до умов мирного життя. Методами дослідження виступили: методика ранжування М. Рокича, тест СЖО (смисложиттєвих орієнтацій) Д.О. Леонтьєва, модифікація тесту Сакса Леві «Незакінчені речення». Особистість військовослужбовця відрізняється переліком специфічних характеристик, та деякі з них можуть набувати й вираженого негативного характеру. Результати дослідження виявили, що негативні аспекти особистості учасника бойових дій відображуються у загострених емоційних реакціях, відсутності усвідомлення сенсу власного життя, фаталізмі. Крім того, велика доля досліджуваних відчуває незадоволення власним життям тут і зараз. При цьому спостерігається значна негативна динаміка в умовах демобілізації, коли ціннісна система військовослужбовця входить до взаємодії із цінностями суспільства.Велика доля військовослужбовців (50%) характеризується наявністю ознак значних емоційних розладів, які переважно виражаються в схильності до агресивних методів відстоювання своїх ідей і звичці протиставляти себе суспільству. Водночас особистість військовослужбовця відрізняється етичним спрямуванням, високим рівнем розвитку вольових якостей, відповідальністю, чесністю, волелюбством і незалежністю, що виступає потенціалом для професійного розвитку у сфері героїчних професій. Найбільш гармонійними сферами життя військовослужбовців обох груп біли визначенні сімейні і дружні стосунки, які й виступають сенсоутворювальним фактором та також чинять позитивний вплив на адаптаційний потенціал особистості.
20
Dreval , V. Yu. "Сутність та особливості постання інституту громадянського суспільства." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.13.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сукупність факторів становлення та розвитку громадянського суспільства. При з’ясуванні даного питання наголос зроблено на поєднанні реальних змін в соціально-економічному та суспільному розвиткові з тими ідеями, які висловлювалися та обґрунтовувалися тогочасними мислителями.
Метою статті визначено уточнення сутності та особливостей постання інституту громадянського суспільства у зв’язку з формуванням сучасного типу державно-владних відносин.
Наукова новизна дослідження полягає в додатковому аргументуванні положення про те, що реальні зрушення в постанні громадянського суспільства припадають на Нові часи і завдячують тогочасним системним змінам в соціально-економічній, суспільно-політичній та ідеологічній сферах.Висновки. Первинним формам державного владарювання не були властиві будь-які форми самоорганізації населення. Упродовж достатньо тривалого часу держава як суб’єкт владних відносин виступала єдиною формою організації суспільного життя, організовуючи і направляючи всяку соціально значиму діяльність людей. Витоки становлення та осмислення того явища, яке у пізніші часи отримало назву «громадянське суспільство», припадають на давні часи і були запозичені з політичного розвитку Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Проте реальні зрушення в постанні громадянського суспільства припадають на Нові часи, що завдячує тогочасним системним змінам в соціально-економічній, суспільно-політичній та ідеологічній сферах. Першочергово це новації в соціально-економічному розвиткові, фактори економічного прогресу, приватної власності, усвідомлення працівниками та роботодавцями необхідності спільних дій для відстоювання власних соціально-трудових прав, разом з тим ідея невідчужуваності природних прав, поява феномену правової держави та оновлене розуміння місця людини у розвиткові державно-владних відносин. До останніх найперше слід віднести вже частково реалізовані ідеї конституціоналізму, розподілу гілок влади, парламентаризму, правової держави, врешті конституційного правління, обмеженого правом на користь громадянського суспільства.
21
Пилипишин, П. "Гуманістично-антропоцентрична інтерпретація нового соціокультурного типу людини доби відродженння." Юридичний вісник, no. 3 (October 5, 2020): 38–45. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1903.
Full textAbstract:
У статті досліджено індивіду-алізм шляхом аналізу гуманізму та антропоцентризму як аксіоло-гічних новацій доби Відродження. Акцентовано, що індивід і інди-відуальне «Я» людини існували в історії завжди, хоча і в різних фор-мах та вигляді, проте розкриття індивіда, його індивідуального «Я» найбільш повно відбулося в епоху Відродження. Виявлено, що в епоху Відроджен-ня свідомість європейця піддалася радикальним нормативно-цінніс-ним трансформаціям. Так, Бог перестав бути першоджерелом світобудови, а на Його місце стає людина, яка керується не вірою, а розумом. Такий новий соціокуль-турний тип людини має на меті вже не дотримання релігійних норм, а самореалізацію, самоствер-дження, самовизначення. Остан-ньому сприяє нова свобода, яка вже не обмежена феодалізмом, а перед-бачає свободу вибору.Доведено, що саме гуманізм та антропоцентризм стали двома найважливішими детермінантами для формування нового типу інди-відуалізму – гуманістичного, який керується принципом самоцінності людини, гармонійності та ставить у центр її бажання чи-то духовні, чи матеріальні.Сформовано висновок, що гуманістично-антропоцентрич-ні філософсько-правові ідеї стали підґрунтям для: перенесення філо-софсько-правових проблем з онто-логічної сфери в етичну; розкриття гармонійної єдності божественного і природного, духовного та матері-ального начал; вільного волевияв-лення природних людських думок і почуттів; можливості діяти згід-но з указівками власного розуму; визначення ідеалу людини через особисті чесноти, благородство та особисту відповідальність; роз-різнення природного від духовного в людині; раціонально-морального самовизначення індивіда; обґрун-тування особистої та зовніш-ньої свободи людини; вироблення антропологічного способу мислен-ня про соціально-правове буття; тлумачення прав і свобод людини та громадянина; розвитку природ-ного права; соціальної рівності та законності; захисту гідності осо-бистості, її свободи відстоювання всебічного розвитку; відкриття індивідуальності як соціально-пра-вового атома; виникнення понят-тя «особистість».
22
Сорокова, С. С. "ПОРІВНЯЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СПОСОБІВ КОПРООВОСКОПІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ СТРОНГІЛОЇДОЗУ ОВЕЦЬ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 3 (September 27, 2019): 146–51. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2019.03.19.
Full textAbstract:
Сьогодні вівчарство, як і тваринництво загалом, набуває вагомого соціально-економічного зна-чення. Для успішного розвитку цієї галузі необхідно забезпечити ветеринарне благополуччя поголів’я щодо паразитарних захворювань, зокрема стронгілоїдозу. З метою зажиттєвої діагностики нема-тодозів, в тому числі й стронгілоїдозу, використовують різні способи флотації. Як свідчить досвід науковців, усі флотаційні способи діагностики проявляють різну ефективність при виявленні яєць різних видів нематод. Тому метою дослідження було провести порівняльний аналіз удосконаленого способу копроовоскопічної діагностики за показниками діагностичної ефективності порівняно із за-гальновідомими способами. Роботу виконували в умовах лабораторії кафедри паразитології та ве-теринарно-санітарної експертизи Полтавської державної аграрної академії. Удосконалення способу здійснювали шляхом внесення змін до основної методики (Котельникова-Хренова), а саме змінено склад флотаційного розчину та термін відстоювання фекальної суспензії. Експериментальним шля-хом доведено, що всі досліджувані способи копроовоскопічної діагностики (Дахно, 2003, Натяглої та ін., 2016, Котельникова-Хренова, 1972 та удосконалений) здатні виявляти у пробах фекалій яйця не-матод виду Strongyloides papillosus (Wedl, 1856). Водночас найбільш діагностично ефективним ви-явився удосконалений спосіб зажиттєвої копроовоскопічної діагностики з використанням як флота-ційної рідини складної двокомпонентної суміші неорганічних солей з питомою вагою 1,32–1,34 г/см3. Виявлено, що за показниками кількості позитивних проб удосконалений спосіб виявився ефективні-шим за способи Дахно та Котельникова-Хренова на 5 та 20 % відповідно. Високі показники діагнос-тичної ефективності підтверджувалися й кількісними показниками. В умовах виробничих випробу-вань за показником середньої кількості виявлених у зразку яєць стронгілоїдесів удосконалений спосіб виявився ефективнішим за способи аналоги: Котельникова-Хренова – на 42,27 %, Дахно – на 31,66% та спосіб Натяглої й ін., − на 23,23 %. Аналізуючи процес мікроскопії препаратів, виготовлених різ-ними способами, встановлено, що найбільш зручними (незначна кількість сторонніх решток) для до-слідження виявилися зразки, виготовлені за удосконаленим способом.
23
Овчарук, Оксана Василівна. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЛЮДИНИ ТА ЦИФРОВОГО ГРОМАДЯНСТВА В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ." Information Technologies and Learning Tools 76, no. 2 (April 22, 2020): 1–13. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v76i2.3526.
Full textAbstract:
Стаття присвячена сучасним підходам до розвитку цифрової компетентності людини та цифровому громадянству, що є новим для країн Європи. Представлено сучасні європейські підходи до використання цифрових засобів у навчальному процесі, зокрема в професійній діяльності вчителів, які підтримують новий рівень спілкування і взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу і спрямовані на розвиток цифрової компетентності суб’єктів навчального процесу. Подано визначення поняття «цифрове громадянство» у контексті сучасних європейських тенденцій, яке передбачає здатність людини позитивно, критично та грамотно брати участь у цифровому середовищі, спираючись на навички ефективного спілкування та творення, практикувати форми соціальної участі, які поважають права та гідність людини завдяки відповідальному використанню технологій. Виокремлено складові та надано характеристики цифрового громадянства. Подано три його ключові елементи: цифрова взаємодія, цифрова відповідальність та цифрова участь. Окреслено роль та важливість цифрової компетентності в здійсненні цифрового громадянства. Подано бачення Ради Європи щодо освіти з цифрового громадянства як розширення можливостей для молоді та набуття компетентностей для навчання та активної участі в цифровому суспільстві. Зосереджено особливу увагу на запровадженні у країнах Європи «цифрової громадянської освіти» з метою заохочення молоді до розвитку цифрових навичок та їх використання в Інтернет-просторі, що передбачає особисте залучення та творчість, а також усвідомлення юридичних наслідків власної онлайн діяльності. Підкреслено важливість набуття знань, умінь та компетентностей для вчителів та учнів щодо здійснення та відстоювання своїх демократичних прав та обов'язків в Інтернеті, а також для просування та захисту прав людини, демократії та верховенства права в кіберпросторі. Особлива увага зосереджена на необхідності адаптування інструментів з використанням інформаційно-комунікаційних технологій для навчання до аудиторії. Підкреслено важливість того, щоб онлайн засоби, які використовує вчитель, були різнобічними та використовувались як засоби надання зворотного зв’язку для створення можливості краще зрозуміти власні сильні та слабкі сторони використання ІКТ та знаходження власних шляхів досягнення успіху.
24
Бердник, В. П., А. І. Ракітіна, and М. Ф. Завалій. "КЛІНІЧНИЙ СТАН ТА ПОКАЗНИКИ КРОВІ КОРІВ, ХВОРИХ НА ПРИХОВАНИЙ МАСТИТ, ДО ТА ПІСЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ РОЗЧИНУ ПОЛТАВСЬКОГО БІШОФІТУ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 1 (March 26, 2021): 262–68. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.01.33.
Full textAbstract:
При обстеженні на мастит із застосуванням даних анамнезу, клінічних методів і досліджень проб молока в тестах з мастидином і відстоювання 261 корови ферми у 57 (21,84 %) виявили ура-ження запаленням молочних залоз. У 5-ти (1,92 %) корів були клінічно виражені форми маститу, а у 52 (19,92 %) – прихована форма. В досліді на 24-х коровах, хворих на прихований мастит, та 6 кліні-чно здорових (контроль) випробувано розчин Полтавського бішофіту шляхом застосування внутрі-шньо і шляхом втирання у шкіру ураженої запаленням частини вим’я та гель проти прихованого ма-ститу, виготовлений у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лабораторія натуральних тех-нологій (м. Полтава). В період застосування препаратів у двох циклах, в кожному з яких по 7 разів із22–24-годинним інтервалом, та із 7-и добовим інтервалом між ними корови були клінічно здоровими.По три корови у групах, яким застосували препарати, не мали ознак прихованого маститу на сьомудобу досліду в першому циклі, а решта – лише на шосту-сьому добу – у другому. У корів, яким засто-сували розчин Полтавського бішофіту в першому циклі порівняно з контролем спостерігали вірогіднепідвищення у крові кількості еритроцитів (р<0,05–0,001) і гемоглобіну (р<0,05–0,01), а в сироватцікрові – іонів магнію (р<0,05). До застосування препаратів і після застосування їх у першому циклі укрові корів виявили вірогідно підвищену кількість лейкоцитів, яка перебували в межах норми лише удругому циклі. У всіх тварин досліду, включаючи і контролі, було порушеним співвідношення «кальцій: фосфор» через нестачу кальцію і надлишок фосфору. Можливо, що через це частині корів довелосязастосовувати РПБ у другому циклі. Найбільш зручним у використанні був препарат із РПБ у формігелю. Застосування РПБ і препаратів, виготовлених на його основі при прихованому маститі корівмає перспективу, але потребує подальшого випробування в господарствах із різними умовами годівлі,догляду і технологіями виробництва молока.
25
Ерліш, Ернест. "Психологічні чинники встановлення гармонійних сімейних взаємин у консультативному процесі." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(52) (2020): 45–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-45-53.
Full textAbstract:
Мета статті – виявити основні причини розгортання конфліктних шлюбно-сімейних відносин, та основні чинники подолання консультантом шлюбно-партнерських протистоянь, і сприяння встановленню гармонійних сімейних взаємин у подружній парі. Методи. У статті застосовано описовий і компаративний методи, а також методи дискурс-аналізу для виявлення специфіки сімейних взаємин через аналіз самозвітів деяких клієнтів психологічної консультації, що зверталися по допомогу фахівця у зв’язку із конфліктними взаєминами у родині. Результати. Стаття присвячена аналізу чинників та передумов гармонійних взаємин у родині засобами консультативної діяльності практичного психолога. Описано природу конфліктного процесу, його базис та специфіку розгортання. Проаналізовано ключові фактори появи конфліктів та причини, що призводять до загострення конфліктної взаємодії між членами подружжя. Описано можливі шляхи подолання патологічних негативних емоційних станів при перебуванні членів подружжя у ситуаціях конфліктної взаємодії та кризових періодах. Визначено, що специфіка шлюбно-сімейних взаємин тісно пов’язана із ситуаціями неспівпадіння інтересів кожного із членів подружжя. Відповідний спектр взаємного непорозуміння та відстоювання власних інтересів провокує розгортання конфліктної взаємодії. Наголошено, що одним із найбільш виражених та деструктивних проявів негативних аспектів конфліктної взаємодії є накопичення емоційної напруги і як наслідок – неможливість розрядити власний негативний емоційний фон. Частими є випадки невміння членів подружжя висловитися стосовно власних негативних переживань, проте не у лайливій та звинувачувальній формі, а конгруентно, стосовно лише власного ставлення до проблеми чи наявності певної емоційно незадоволеної потреби. Висновки. У статті вирізнено основні типи сімей відповідно до типу негативного емоційно-особистісного стану протікання: кризова, проблемна, конфліктна та невротична родини. Згідно пропонованої орієнтовної типології щодо стилю конфліктності у родині, маємо класифікаційний критерій розподілу відповідно до специфічних станів переживання даного типу конфліктності. У кризовій родині переважаючим є загострений стан переживання: члени родини у постійному актуальному режимі перебувають у ситуації провокованих і невирішених конфліктів. Проблемний тип родини передбачає тривалий стан протікання, тобто динамічні у часі та не вирішувані протягом тривалого часового проміжку труднощі. Невротична родина характеризується передовсім латентним (завуальованим) станом перебігу конфліктного процесу, тобто причини конфліктів не поверхові, часто навіть неусвідомлювані. Конфліктна родина визначає в якості провідного перманентний стан невдоволення: причини конфлікти змінюються, проте ситуація конфлікту постійна. Підкреслено, що відповідний конфліктний тип особистості одного або обох із подружжя вимагає відповідного консультативного чи корекційного втручання.
26
Науменко, К. С. "ДО ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАЦІВНИКАМИ ПРАВА НА СТРАЙК В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 3 (February 2, 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.96.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що розбудова України як правової демократичної держави з розвиненою ринковою економікою неможлива без ствердження права на працю та запровадження відповідних організаційно-правових механізмів і засобів його забезпечення. Одним із таких важливих засобів є страйк, який є надзвичайно важливою та дієвою формою відстоювання й захисту найманими працівниками своїх трудових прав і законних інтересів. В Україні право на страйк гарантується Конституцією України, зокрема у її статті 44 закріплено, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Специфіка страйку як форми або засобу захисту трудових права вимагає чіткої законодавчої регламентації умов, підстав та порядку його проведення. У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства зазначається, що право на страйк є одним із основних прав працюючих у кожній демократичній, правовій державі. В Україні дане право гарантується Конституцією, однак законодавчі засади його реалізації мають проблемні моменти, що негативним чином позначаються на ефективності та дієвості даної форми захисту трудових прав і законних інтересів найманих працівників. Виокремлено та охарактеризовано деякі із цих проблем, акцентовано увагу на необхідності внесення відповідних змін до законодавства. З'ясовано, що в Конституції України закріплено, що порядок проведення страйків встановлюється з урахуванням національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Звідси можемо дійти висновку, що для певних категорій працівників страйк можу бути обмежений з огляду на особливу важливість безперебійного виконання ними своїх трудових функцій для належного забезпечення основоположних соціальних цінностей та безпеки держави і суспільства. Однак навряд чи усі різновиди державних службовців можна віднести до кола тих, тимчасове припинення якими виконання своїх трудових функцій призведе до створення значних загроз для життя та здоров'я громадян чи національній безпеці. За таких умов повна заборона права на страйк для всіх державних службовців, на нашу думку, можна розцінювати як суттєве обмеження їх основоположного, тобто конституційного, права у сфері праці.
27
МОСКВИЧ, ЛІДІЯ. "Довіра до суду: стан та інструменти впливу." Право України, no. 2018/03 (2018): 9. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-009.
Full textAbstract:
Сьогодні в Україні є очевидним існування системних проблем у відносинах державної влади і суспільства, які протягом останніх років призвели до надзвичайного зниження рівня довіри громадян до державних інституцій загалом та до суду зокрема. Утім, довіра громадян – це особливе джерело сили державної влади й одночасно показник її ефективності. Влада, яка не користується підтримкою населення, якій не довіряють люди, не є життєздатною. Збереження подібного становища при загальній психологічній кризі може викликати підвищення соціальної напруги в суспільстві. Ось чому серед найважливіших завдань, що стоять перед судовою владою в Україні, першочерговим є набуття довіри громадян, підвищення свого авторитету й соціального статусу у суспільстві. Наукове опрацювання проблеми довіри суспільства до суду як одного з критеріїв його ефективності дасть змогу окреслити напрями оптимізації діяльності судової системи, підвищити авторитет судової влади в суспільстві зокрема та громадську підтримку судової реформи загалом, налагодити їхнє взаєморозуміння і взаємодію з метою більш ефективного здійснення судової політики. Метою статті є визначення структурних елементів такого системного явища, як довіра до суду, їхній аналіз, з’ясування проблем, що негативно впливають на стан довіри до суду та внесення пропозицій щодо можливих шляхів їхнього вирішення. Фактично виникнення питання недовіри до однієї з гілок державної влади свідчить про кризу єдності державної влади. Питання довіри до суду є елементом системної довіри до державної влади, а отже, має вирішуватися системними заходами. Водночас певні передумови виникнення недовіри до судової влади закладені в нормативних актах, провокуються конкурентними діями гілок влади та окремими носіями державної влади. Виправити ситуацію може правозастосовна та правотлумачна практика, що заснована на принципі верховенства права, і розуміння легітимної мети, закладеної в праві. Оскільки судова влада є державною владою, то загальні засади формування суспільної довіри до державних інститутів повинні мати свою імплементацію і в механізмах формування довіри до суду. Водночас специфіка функцій, способи формування органів судової влади та її функціонування здійснює визначальний вплив на інструменти формування її позитивного іміджу в суспільній свідомості, надаючи їм специфічні характеристики. До змістовних елементів, які впливають на формування довіри до суду в учасників процесу, належать: а) незалежність та неупередженість суду при вирішенні конфлікту; б) об’єктивність і всебічність процесу пізнання, а також правильність його результату; в) справедливість судового рішення у матеріально-правовому сенсі; г) справедливість судового розгляду в процесуальному сенсі (як надання сторонам рівних можливостей для відстоювання в суді своїх інтересів); ґ) законність дій та рішень суду.
28
Кобрусєва, Є. А. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО РОЗГЛДУ ТА ВИРІШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МИРНІ ЗІБРАННЯ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 7, 2021): 96–100. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).697.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню особливостей провадження щодо розгляду та вирішення адміністративних справ щодо реалізації права на мирні зібрання, адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання.
Проілюстровано аналіз судових рішень, оскільки законодавець наділив повноваженнями встановлювати обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання тільки суд, який може скористатися ними відповідно до Конституції України лише в інтересах національної безпеки і публічного порядку.
У дослідженні наголошено на важливості забезпечення права на мирні зібрання та актуальності питання виконання судових рішень у разі відкриття проваджень щодо обмеження права на мирні зібрання, розгляд яких зараховано до компетенції суду.
Географічно-політичне місце України у двигуні європейських перегонів великої політики диктує не зовсім простий (а подеколи й трагічний) шлях соціально-політичного руху соціуму громадян - брати безпосередню участь у вирішенні економічних та соціальних програм.
Ураховуючи процеси становлення держави та тривалого реформування різних державних інституцій, свобода та право громадян на мирні зібрання ставить перед органами влади питання відповідності активності громадян у вирішенні своєї участі на державному та регіональному рівнях, відстоювання своїх інтересів шляхом вираження та донесення поглядів та незгоди до державних та місцевих структур влади. Постає питання законодавчого та практичного регулювання такого болісного питання, як відносини влади та суспільства, шляхом урегулювання проведення мирних зібрань та активних («без зброї») акцій впливу на державні установи різного рівня.
Спираючись на міжнародний досвід урегулювання права на мирні зібрання, запропоновано шляхи підвищення ефективності механізму адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання, які полягають у створенні внутрішньодержавного механізму контролю над дотриманням міжнародних стандартів прав та свобод людини, а також розвитку можливостей звернення до Європейського суду з прав людини, якщо та чи інша проблема не вирішена на національному рівні. Доведено, що навіть досить невелике коло чинних норм, що закріплені у законодавчих актах різного рівня, які гарантують забезпечення права на мирні зібрання, часто виявляють певну неузгодженість у змісті окреслених прав, особливо з позицій суб’єктів права на свободу мирних зібрань: Конституція України таким суб’єктом називає громадянина, а цивільне законодавство - фізичну особу. Доведено потребу у впровадженні міжнародних стандартів забезпечення права на мирні зібрання, насамперед стандартів європейської спільноти, що пов’язано з євроінтегра- ційними прагненнями України. Адже впровадження європейських стандартів і дотримання їх суб’єктами публічної адміністрації є однією з передумов інтеграції України в європейський правовий простір.
29
Кобрусєв, Є. А. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО РОЗГЛЯДУ ТА ВИРІШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МИРНІ ЗІБРАННЯ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 11, 2021): 96–100. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).698.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню особливостей провадження щодо розгляду та вирішення адміністративних справ щодо реалізації права на мирні зібрання, адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання.
Проілюстровано аналіз судових рішень, оскільки законодавець наділив повноваженнями встановлювати обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання тільки суд, який може скористатися ними відповідно до Конституції України лише в інтересах національної безпеки і публічного порядку.
У дослідженні наголошено на важливості забезпечення права на мирні зібрання та актуальності питання виконання судових рішень у разі відкриття проваджень щодо обмеження права на мирні зібрання, розгляд яких зараховано до компетенції суду.
Географічно-політичне місце України у двигуні європейських перегонів великої політики диктує не зовсім простий (а подеколи й трагічний) шлях соціально-політичного руху соціуму громадян - брати безпосередню участь у вирішенні економічних та соціальних програм.
Ураховуючи процеси становлення держави та тривалого реформування різних державних інституцій, свобода та право громадян на мирні зібрання ставить перед органами влади питання відповідності активності громадян у вирішенні своєї участі на державному та регіональному рівнях, відстоювання своїх інтересів шляхом вираження та донесення поглядів та незгоди до державних та місцевих структур влади. Постає питання законодавчого та практичного регулювання такого болісного питання, як відносини влади та суспільства, шляхом урегулювання проведення мирних зібрань та активних («без зброї») акцій впливу на державні установи різного рівня.
Спираючись на міжнародний досвід урегулювання права на мирні зібрання, запропоновано шляхи підвищення ефективності механізму адміністративно-правового забезпечення права на мирні зібрання, які полягають у створенні внутрішньодержавного механізму контролю над дотриманням міжнародних стандартів прав та свобод людини, а також розвитку можливостей звернення до Європейського суду з прав людини, якщо та чи інша проблема не вирішена на національному рівні. Доведено, що навіть досить невелике коло чинних норм, що закріплені у законодавчих актах різ
ного рівня, які гарантують забезпечення права на мирні зібрання, часто виявляють певну неузгодженість у змісті окреслених прав, особливо з позицій суб’єктів права на свободу мирних зібрань: Конституція України таким суб’єктом називає громадянина, а цивільне законодавство - фізичну особу. Доведено потребу у впровадженні міжнародних стандартів забезпечення права на мирні зібрання, насамперед стандартів європейської спільноти, що пов’язано з євроінтегра- ційними прагненнями України. Адже впровадження європейських стандартів і дотримання їх суб’єктами публічної адміністрації є однією з передумов інтеграції України в європейський правовий простір.
30
Makar, Vitaliy. "Українці Канади та їх роль у відстоюванні української державності." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 41 (June 26, 2020): 11–18. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.11-18.
Full textAbstract:
Cтаття присвячена вивченню діяльності як українських етнічних організацій на території Канади, так і окремих осіб, відомих канадських політиків українського походження, щодо лобіювання української державності перед урядом Канади. Цілком зрозуміло, що тісні дружні міждержавні стосунки між обома державами склалися після проголошення України незалежною. Особливо Канада підтримує Україну в теперішній, важкий час у протистоянні із російською агресією. Безперечно, офіційна Канада, не зовсім могла відверто говорити про українську державність до 1991 р. Але, очевидно, вона постійно відчувала тиск з боку української громади, мається на увазі 1920-1980 рр., щодо лобіювання інтересів Материкової Батьківщини. Відомо що Канада достатньо толерантно та приязно ставилась до змагань українців за свою державність. До 1923 р. на території Домініону функціонувало дипломатичне представництво Західноукраїнської Народної Республіки, представники української громади Канади були делегатами на Паризьку мирну конференцію після Першої світової війни, утворення та діяльність Комітету українців Канади (в подальшому Конгресу українців Канади), участь у відстоюванні українських інтересів першого канадського українця у Федеральному парламенті Михайла Лучковича, діяльність та промови Сенатора українського походження Павла Юзика – всі ці речі дають підстави говорити про увагу Канади до українського питання.
31
Литвинова, О. Н., А. Г. Шульгай, and Г. С. Сатурська. "Питання захисту медичних працівників у стратегії професійного медсестринського та медичного самоврядування в системі охорони здоровʼя України." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 4 (February 23, 2022): 119–24. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12475.
Full textAbstract:
Резюме. Заходи щодо реформування систем охорони здоров’я, які активно відбуваються останнім часом в Україні, а також зміни функціонування системи надання медичної допомоги в усьому світі у зв’язку з пандемію COVID-19, внесли значні корективи в роботу медичних працівників, особливо середнього медичного персоналу та лікарів, на яких припадає велике навантаження у роботі з пацієнтами первинного рівня надання медичної допомоги, а також цілодобового спостереження та догляду за хворими вторинного та третинного рівнів медичної допомоги. Для вирішення цієї проблеми ефективними є такі напрямки для покращення якості роботи медсестер і лікарів, як підтримка нових дипломованих медичних спеціалістів – лікарів і медсестер із різним рівнем освіти, створення для них можливостей для продовження освіти та набуття досвіду в певних галузях медицини та медсестринства, сприяння позитивним колегіальним відносинам, програми зниження стресу та збільшення фінансової компенсації. В Україні цим питанням до сьогодні приділялося недостатньо уваги, що потребує пошуку шляхів їх розв’язання із залученням досвіду передових країн світу. Мета дослідження – проаналізувати питання захисту інтересів медсестер та лікарів у системі охорони здоровʼя України для можливостей вирішення цих проблем на засадах професійного самоврядування. Матеріали і методи. Використовуючи методи системного аналізу, показано частку питань, що стосуються захисту інтересів медсестер та лікарів у самоврядних професійних організаціях в Україні. Результати. Показано проблемні питання захисту інтересів медсестер та лікарів у закладах охорони здоровʼя в Україні та шляхи їх вирішення через систему медичного самоврядування в ряді європейських країн. Розглянуто позитивні та проблемні сторони медичного самоврядування у питаннях відстоювання інтересів медсестер та лікарів. В Україні прообразом самоврядних організацій є громадські організації, такі, як Лікарське товариство, Асоціації медсестер та лікарів тощо. На жаль, питання інтересів медсестер та лікарів у них відображено доволі слабко. Більше уваги вони приділяють можливостям участі у вирішенні державних питань охорони здоровʼя, але лише з правом дорадчого голосу. Акцентовано на проблемних питаннях постійного навчання медсестер та лікарів. Саме органи медичного самоврядування можуть пропонувати та реалізовувати проекти та схеми підвищення кваліфікації, застосовуючи різноманітні мотиваційні чинники для удосконалення кваліфікації медперсоналу. Висновки. Аналіз ситуації захисту медичних працівників та їх безпеки в системі охорони здоровʼя України дозволив виявити певні проблеми, що здебільшого полягають у недостатніх правових та фінансових гарантіях для медичних працівників, а також організаційних прогалинах, зокрема відсутності чіткої стратегії професійного медсестринського та медичного самоврядування. Причинами такої складної ситуації є нестача фінансування та управлінські проблеми. Щодо перспектив вирішення цього блоку питань, то найраціональніше вказані проблеми можуть бути вирішені органами медичного самоврядування при належному юридичному забезпеченні, чому сприятиме прийняття Закону про самоврядування медичних професій в Україні.
32
Хомич, І. С. "ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТІСНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ." Психологія: реальність і перспективи, no. 11 (October 26, 2019): 165–72. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.30.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню достовірних відмінностей у рівні розвитку показників ціннісного компоненту соціально-психологічної компетентності школярів у сфері нормовідповідності власної поведінки залежно від їхньої статі, віку, соціально-економічного Психологія: реальність і перспективи статусу сім’ї та соціометричного статусу в класі. Емпіричними показниками ціннісного компоненту соціально-психологічної компетентності молодших школярів у сфері нормовідповідності власної поведінки стали психологічні шкали: чесність, вихованість, терпимість, широта поглядів, відповідальність, незалежність, підприємливість, освіченість, тверда воля, самоконтроль, чуйність, ефективність у справах, життєрадісність, багатство, старанність, сміливість у відстоюванні поглядів.
33
Rybalka, S. V. "Особливості формування і функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні." Grani 18, no. 8 (June 22, 2015): 47–52. http://dx.doi.org/10.15421/1715155.
Full textAbstract:
Стаття розглядає принципи елітотворення на регіональному рівні відповідно до завдань та пріоритетів вітчизняної політичної науки та специфіки політичного процесу. Визначаються тенденції структурування регіональних еліт на основі формальних і неформальних інститутів відстоювання інтересів та агрегування місцевих спільнот. Мета статті: встановлює особливості формування і функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні в контексті політичних та соціальноекономічних перетворень. Засобами структурнофункціонального аналізу визначено, що функціонування регіональних політичних еліт сучасної України, як цілісних утворень, здійснюється на основі непублічних зв’язків, які, загалом не пов’язані з політичним впливом, або зв’язком з соціальнополітичними силами. Механізми функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні тісно пов’язані з тенденціями реформування адміністративнотериторіального устрою. Такими тенденціями є концептуальна дискусія щодо децентралізації, а також пропозиції щодо збільшення обсягу регіонів. Водночас базовою тенденцією функціонування регіональних еліт в сучасній Україні є пристосування, як основного способу взаємодії з центром. Увага регіональних політичних еліт до моделей перетворення політикоадміністративного устрою України є низькою. Регіональні політичні еліти в сучасній Україні мають низку особливостей свого формування і функціонування. До складу політичних еліт на рівні регіонів, зумовлених економічною структурою та впливом бізнесгруп. Крім того, зазначені групи не перебувають у відносинах вільної конкуренції або боротьби за сферу впливу, а перебувають у відносинах ієрархічного підпорядкування. Соціальний склад українських регіональних політичних еліт перебуває у стадії формування і до 2014 року був детермінований, передусім, специфікою номенклатурного та адміністративного складу пострадянського регіонального управління. Після «революції гідності» відбувається болісний процес зміни вікових поколінь та зміна професійного і гендерного складу еліт. Ці чинники репрезентують регіональні політичні еліти України як явище, яке потребує глибокого аналізу і залучення нових емпіричних даних. Функціонування сучасних регіональних політичних еліт в Україні відбувається на основі існування місцевих та регіональних політичних режимів, які відображають наявну соціальноекономічну специфіку регіонів, а також пріоритетність і значення їх для центрального рівня. Політикоадміністративний склад регіональних політичних еліт істотно коригується за рахунок представників бізнесу та громадських організацій. Основною вимогою щодо функціонування регіональних політичних еліт з боку центру є керованість загальною політичною ситуацією та соціальноекономічним розвитком регіонів. В цих умовах регіональні політичні еліти групуються навколо однієї провідної постаті, здебільшого губернатора або голови обласної ради. Взаємодія з центром та забезпечення лояльності серед регіональних та місцевих еліт щодо правлячої партії та діючого президента сформували особливі підходи до функціонування регіональних еліт, які полягають у прагненні до самозабезпечення. Лояльність до центру надає можливість убезпечити своє становище від можливого усунення від важелів політичного впливу. Соціальний, віковий та гендерний склад регіональних політичних еліт забезпечує уявлення щодо відносної відповідності цих показників основним соціальним показникам суспільства. Водночас демократичні засади забезпечення гендерного паритету, а також соціальної мобільності за рахунок демократичних процедур ще перебувають на стадії формування. Функціонування регіональних політичних еліт, як цілісних утворень, здійснюється на основі не публічних зв’язків, які загалом не пов’язані з політичним впливом, або зв’язком з соціальнополітичними силами. Покращення цих практик є основою модернізації сучасних регіональних політичних еліт в Україні. Регіональні політичні еліти в Україні постійно перебувають під тиском обставин та процесів загальнодержавного рівня. Це ускладнює перетворення регіональних та місцевих еліт на реальні центри прийняття рішень щодо організації розвитку відповідних територій. Істотною проблемою для вітчизняних регіональних еліт, на думку автора, є вимивання кадрів внаслідок рекрутування місцевих та регіональних лідерів для заміщення посад на столичному рівні.
34
Мельничук, В. В. "Особливості отримання щільної фекальної культури яєць гельмінтів роду Trichuris, виділених від овець." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 4 (December 28, 2018): 185–88. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2018.04.29.
Full textAbstract:
Наведено результати досліджень щодо ефективності запропонованого способу отримання щільної фекальної культури яєць нематод роду Trichuris, виділених від овець. Ефективність запропонованого способу за різних режимів відстоювання фекальної суспензії (10, 15 та 20 хв.) відносно показника кількості отриманих яєць нематод перевищує флотаційно-центрифужний та загальновідомий методи на 30,44–56,55 % та 12,65–45,44 % відповідно. Удосконалений спосіб дає змогу скоротити витрати часу на проведення методики порівняно із флотаційно-центрифужним (на 8,28–25,03 %) та загальновідомим методами (на 4,70–16,77 %).
The results of research on the effectiveness of the proposed method for obtaining a dense faecal of nematodes’ eggs of Trichuris genus in sheep are presented.
The effectiveness of our method for different modes of settling the faecal suspension (10, 15 and 20 min) concerning to the number of nematode eggs obtained exceeds the flotation-centrifugal and well-known methods by 30.44–56.55% and 12.65–45.44% respectively. The improved method allows to reduce time loss on conducting the procedure compared with flotation-centrifuge (by 8.28–25.03%) and well-known methods (4.70–16.77%).
For the purpose of successful fight against parasitosis, scientists of the world annually develop and produce a large number of drugs and formulations of chemical and biological origin that are pre-tested with a lot of approbation. One of such approbation is the use of experimental parasitosis simulation in the conditions of in vitro.
Egg nature of causative agents of parasitic diseases is often used in the development of new methods for lifelong diagnosis and conducting comparative effectiveness of existing ones. However, in the literature, insufficient information has been found on the methods for obtaining eggs of helminths.
In this regard, the aim of the research is to improve the method of obtaining a dense fecal eggs of worms of the Trichuris genus in sheep. The research task is to determine the effectiveness of the proposed method in comparison with the well-known ones.
The research has been conducted on the base of the Laboratory of Parasitology and Veterinary-Sanitary Expertise at Poltava State Agrarian Academy.
The eggs of trichuroses are obtained in three ways: a flotation-centrifuge method for cultivating eggs of Trichuris muris; a well-known method of cultivating eggs Trichuris muris; the proposed method with different terms for fecal suspension (10, 15 and 20 min).
By testing a flotation-centrifuge method for obtaining trichurise eggs from sheep, it has been found that the average number of washed eggs is 15.72±0.67. Using a well-known method, it was found that the average obtained number of eggs is 19.74±0.74 specimens. The use of our method for different modes of settling the fecal suspension (10, 15 and 20 min) resulted in an average of 22.66±0.59, 36.18±1.50 and 28.10±0.90 eggs.
Conclusions:
The improved method has a higher efficiency in terms of the number of eggs obtained compared to flotation-centrifuge (30.44 to 56.55%) and well-known (12.65 to 45.44%) methods.
It has been found out that the efficiency of the offered method exceeds the efficiency of the flotation-centrifugal (by 8.28–25.03%) and the well-known (on 4.70–16.77%) methods in terms of time loss.
35
Strishenez, Nicholas, Elena Pavlova, and Constantine Pavlov. "СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ Г. С. СКОВОРОДИ." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 1, no. 21 (March 30, 2020): 22–31. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-01-22-31.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз праць Г. С. Сковороди, в яких висвітлюються питання господарського та суспільного розвитку переважно Слобідської України. З’ясовано його погляди щодо економіки, досліджено зміст концепції “споріднена” праця, котра розглядається мислителем як важливий засіб досягнення благополуччя і щастя кожною людиною.
У вченні Г. С. Сковороди відбився протест українського народу проти пригнічення та несправедливості, показано настрої трудових мас, моральна чистота їх прагнень. Його твори пройняті пафосом критики несправедливості, вад українського суспільства ХУІІІ ст. Безкомпромісність Григорія Савича, його послідовність у відстоюванні своїх переконань, життєве кредо служать прикладом для нащадків.
36
Banach, V. M. "Російські «західники». Історія партії «Демократичний вибір Росії» (1992 – 1999 роки)." Grani 19, no. 1 (December 20, 2015): 123–27. http://dx.doi.org/10.15421/1716022.
Full textAbstract:
Дана стаття присвячена російським ліберально-демократичним ідеям, що стали панівними в перші роки розпаду СРСР. Прихильників тісних взаємовідносин із країнами ЄС та США, ринкових економічних перетворень, впровадження представницької демократії, свободи слова, друку, віросповідання тощо традиційно в російській суспільно-політичній думці називали «західниками». В публікації, на основі раніше неопублікованих архівних матеріалів та преси того часу, розглядається історія становлення, головні ідейні засади найбільш послідовної у відстоюванні прозахідного вектора розвитку пострадянської Росії – партії «Демократичний вибір Росії». Особливу увагу зосереджено на участі ДВР у парламентських виборах в Росії 1993, 1995 та 1999 років, ставленні ідеологів партії до Першої та Другої чеченських воєн, зовнішньополітичні погляди лідерів партії, особливо щодо інтеграційних процесів у межах Співдружності Незалежних Держав. Проаналізовано головні причини поразки провідних ліберально-демократичних сил в Росії впродовж 1990-х років, що привело у підсумку до згортання демократії та поступового впровадження у 2000-х роках авторитарного режиму В. Путіна.
37
ДОЦЕНКО, Віктор, and Михайло ЖОЛОБ. "АНТИРЕЛІГІЙНА ДІЯЛЬНСТЬ СПІЛКИ БЕЗВІРНИКІВ В УКРАЇНІ (1927–1930 рр.)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 19 (June 30, 2021): 147–53. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233824.
Full textAbstract:
Мета дослідження – дослідити участь Спілки безвірників у реалізації атеїстичної політики більшовицького режиму шляхом організації антирелігійних заходів та залучення до участі у них різних категорій українського суспільства протягом 1927–1930 рр. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у спробі поглиблення характеристики антирелігійної діяльності Спілки безвірників України протягом перших років її існування. Висновки. Спілка безвірників була створена більшовиками з метою викорінення у багатонаціонального населення України релігійного світогляду. Важливим напрямом її роботи була пропагандистська діяльність. Проте антирелігійна пропаганда спілки не була регулярною, їй бракувало систематичності. Безкомпромісна риторика Спілки безвірників наштовхувалася на нерозуміння значної частини населення та викликала зворотну реакцію, що полягала у відстоюванні релігійних переконань. Та все ж, необхідно визнати, що здобутки в антирелігійній роботі безвірницької організації дійсно були, проте передбачених її натхненниками результатів ця кампанія не досягла, оскільки трансформувати світогляд населення радянської України на суцільно атеїстичний, а саме такою була кінцева її мета, більшовики так і не спромоглися.
38
Кільдеров Д. Е. "ІНТЕГРАЦІЯ ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНИХ НАУКОВО-ПРЕДМЕТНИХ ДИСЦИПЛІН У ФОРМУВАННІ ІНТЕГРАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОЇ СПРАВИ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 55–62. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.298.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сутність і роль інтеграції змісту професійних науково-предметних дисциплін у формуванні інтегральної компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи. Обґрунтовано та вирішено важливе науково-практичне завдання – дослідження форм, методів, засобів, підходів до інтегрованого навчання. У контексті дослідження сформульовано термін «інтегроване навчання» як науково-навчально-пізнавальна діяльність здобувачів освіти, спрямована на набуття навичок та формування мотивації зі встановлення зв’язків між різними дисциплінами навчальних планів, розвиток пізнавального інтересу до світоглядних питань науки. Досліджено та розроблено комплексне поєднання циклів дисциплін навчальних планів підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи, що передбачають інтегроване (комплексне) навчання та здійснення міждисциплінарних проєктів. Запропоновано доцільне використання форм, методів, засобів, підходів у інтегрованому навчанні майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи. Аргументовано роль інтегральної компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у забезпеченні міцних знань навчального матеріалу, здатності правильного й обґрунтованого прийняття необхідних рішень у різних нестандартних ситуаціях, реалізації теоретичних положень дисциплін у практичних розрахунках, аналізі та зіставленні даних об’єктів сфери обслуговування на основі набутих з професійних науково-предметних дисциплін знань та умінь завдяки оволодінню сучасними технологіями і методами розрахунків, самостійному та командному вирішенню поставлених завдань, активній участі в дискусіях, відстоюванні власних позицій тощо. Визначено вплив інтегрованого навчання на особисте становлення здобувачів освіти, формування їхньої індивідуальної траєкторії навчання та соціальної мобільності, особистісно орієнтований фізичний та культурний розвиток, оволодіння культурою підприємництва і готовністю якісно надавати послуги.
39
Kondratova, Margarita Vadimivna. "СТАЛИЙ РОЗВИТОК У ПОЛІТИЧНОМУ ПОРЯДКУ ДЕННОМУ: ТЕНДЕНЦІЇ ПРОСУВАННЯ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 2 (December 25, 2021): 54–60. http://dx.doi.org/10.15421/342122.
Full textAbstract:
Стаття присвячена особливостям застосування маркетингових і менеджерських технологій у рамках узгодження природоохоронних заходів та економічного розвитку. Метою статті є з’ясування смислового контекст сталого розвитку як сукупності політичних меседжів, орієнтованих на широку аудиторію. Було підкреслено, що просування сталого розвитку як політичної доктрини та мотивації політичної поведінки становить значний інтерес з точки зору впровадження програмних цілей сучасних політичних партій, неурядових організації та груп інтересів. Проаналізовано механізми аналізу каналів публічного просування ідей сталого розвитку на глобальному рівні. У світлі подій, що відбуваються, інформаційна адженда публічної влади має бути спрямована на популяризацію ресурсозбереження не лише індивідуальними господарствами, але й потужними економічними гравцями. З’ясовано, що політичний контекст сталого розвитку визначає стимулювання політичних акторів до активної поведінки в контексті координації зусиль стосовно забезпечення балансу споживання та навколишнього природного середовища. Розкрито процеси сталого розвитку, які вимагають особливого комунікаційно-менеджерського підходу з урахуванням стану колективного та індивідуального світогляду цільових груп. Доведено, що оцінка перспектив корекції політичного контексту сталого розвитку, вимагає узгодження економічної діяльності з населенням відповідних територій. З’ясовано перспективи та ефективність пропагандистської трансляції ідеалів сталого розвитку в межах територіальної або ідеологічної системи. Припущено, що перелік соціально-політичних аспектів сталого розвитку формує очікування громадян від політики сталого розвитку та його впровадження у трансформаційних державах. Встановлено, що аналіз інтересів та потреб базових соціально-демографічних груп вимагає експертної та планувальної роботи щодо адресного представлення політичних цінностей сталого розвитку в комунікаційні сфері. Зроблено висновок, що сталий розвиток має політико-мобілізаційну спроможність, яка ґрунтується на прагматичних інтересах громадянина, на потребах місцевих громад у відстоюванні політичних інтересів, на тенденціях формування культури споживання тощо.
40
Ісайкіна, Олена, and Алла Зленко. "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДІАПРОСТОРУ." Society. Document. Communication, no. 8 (February 6, 2020): 134–55. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-134-155.
Full textAbstract:
Публікація присвячена дослідженню інформаційної безпеки як передумови захисту вітчизняного інформаційного контенту, оскільки інформаційний фактор відіграє важливу роль у державотворенні та відстоюванні інтересів держави. Глобалізація масмедійних процесів, поширення і набуття популярності так званих цифрових медіа зумовили значне посилення впливу засобів масової комунікації на формування в суспільстві не тільки уявлень, установок, ціннісних орієнтацій та загальної картини світу, але й суспільної та індивідуальної свідомості в цілому. Особливе місце в цьому спектрі суспільних відносин займають проблеми забезпечення інформаційної безпеки.
У статті за підсумками теоретичного аналізу наукових поглядів сучасних дослідників, зроблено висновок, що сьогодні під інформаційною безпекою розуміється кілька принципово різних за своєю природою завдань, а саме: захист ІТ-інфраструктури країни (так званого кіберпростору); протидія спеціальним операціям (провокаціям, диверсіям), здійснюваним за допомогою масмедіа; протидія ворожому (цілеспрямованому і деструктивному) ідеологічному впливу; протидія деструктивним впливам, які здійснюються за допомогою масмедіа (різного роду «токсичний» контент на зразок реклами деструктивних культів, жорстокості, девіантної поведінки) (ІБУ, 2014). Кожне з цих завдань характеризується різним співвідношенням об'єктивних і суб'єктивних факторів.
Інформаційна безпека – стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.
Загрози інформаційної безпеки – це зворотний бік використання інформаційних технологій. Джерелами таких загроз та викликів можуть бути міжнародні злочинні групи хакерів, окремі підготовлені у сфері ІТ злочинці, іноземні державні органи, терористичні угрупування, недержавні організації, політичні структури та неформальні об’єднання екстремістського спрямування, транснаціональні корпорації та фінансово-промислові групи тощо.
Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для ефективної протидії інформаційним загрозам в Україні. У той же час, враховуючи, багатогранність та комплексність означеної проблеми, варто обумовити подальшу необхідність наукових досліджень механізмів забезпечення інформаційної безпеки в Україні.
41
Страшок, А. А. "ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ПЕРЕКЛАДАЧА." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 151–60. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3271.
Full textAbstract:
Страшок А. А. Процесуальне становище перекладача: особливості залучення та участіу кримінальному провадженні. – Стаття.На початку статті автором вказується, що рівність є основоположною засадою, яка закріплена на міжнародному рівні. Конституцією України також закріплено рівність конституційних прав і свобод громадян, іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, та рівність таких осіб перед законом. Своєю чергою КПК України у своєму змісті закріпив, серед інших засад кримінального провадження, засаду рівності перед законом і судом. Рівність учасників кримінального провадження перед законом і судом передбачає наділення їх рівними правами та рівними обов’язками щодо участі у процесі та відстоюванні своєї позиції. Однією з гарантій дотримання засадирівності перед законом і судом є залучення перекладача. У роботі висвітлюються проблемні питання порядку залучення перекладача, який закріплений у КПК України, а саме підстави залучення перекладача, особи, уповноважені на його залучення, мета його залучення. Автором надається визначення оціночному поняттю «володіння чи недостатнє володіння» мовою, якою здійснюється кримінальне провадження. У роботі автором розглядається питання щодо осіб, які можуть бути залучені як перекладачі. На основі проаналізованого законодавства автором висуваються власні вимоги до особи пере-кладача у кримінальному процесі, а саме: незаінтересованість у кримінальному провадженні; компетентність; досягнення повноліття. Також у рамках статті автор наводить норми КПК зарубіжних країн, а саме Австрійської Республіки, Естонії, щодо нормативного закріплення поняття «перекладач». Автор пропонує внести зміни до законодавства шляхом його доповнення нормами щодо розробкита прийняття положення про порядок складення кваліфікаційного іспиту та отримання свідоцтва про право на здійснення перекладацької діяльності. Також в Україні створений Довідково-інформаційний реєстр перекладачів, який на практиці не застовується через важкість його використання, закритість тощо. У зв’язку з цим автором пропонується забезпечити належну його роботу.
42
КОБРІЙ, Ольга, and Оксана ЯЦІВ. "ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ." Human Studies Series of Pedagogy, no. 45 (December 9, 2021): 43–51. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.6.
Full textAbstract:
У статті розкрито основні філософсько-психологічні засади розвитку проблеми формування педагогічного світогляду майбутнього вчителя, які акцентують на визнанні процесу гуманізації свідомості людини за основу становлення її ціннісних орієнтацій, розширенні її духовного світу, забезпеченні зв’язку з народністю і національними традиціями. На основі аналізу сучасного змісту вищої освіти, який відповідає соціальному замовленню і європейським стандартам, особистісно орієнтованому підходу до навчання й виховання студентів, охарактеризовано зміни щодо якісної побудови цього змісту, які дозволяють втілювати основні орієнтири педагогічної підготовки майбутнього фахівця, що обов’язково позначаться на формуванні його педагогічної свідомості, відстоюванні власних поглядів і переконань, самостійності прийнятих рішень. Обгрунтовано тенденції розвитку цієї проблеми (якісної побудови цього процесу, цілісного підходу до вивчення педагогічних явищ і процесів, засвоєння моральності через перехід до ідеалістичної християнської системи цінностей, визнання пріоритету моралі, необхідності практикування моральних чеснот), які стосуються також позитивної мотивації гуманізації змісту педагогічної освіти, його особистісної зорієнтованості та характеристики гуманізації як самогуманізації. Саме педагогічний світогляд кожного студента допомагає створенню умов для самоактуалізації (повного використання здібностей, можливостей, талантів особистості, здатності бути вільним) та самореалізації студентів як майбутніх фахівців. Філософсько-психологічні засади розвитку проблеми формування педагогічного світогляду майбутнього вчителя, які дозволяють втілювати основні орієнтири його педагогічної підготовки, акцентують на визнанні процесу гуманізації свідомості людини за основу становлення її ціннісних орієнтацій, розширенні її духовного світу, забезпеченні її зв’язку з народністю і національними традиціями тощо. Доведено, що вони складаються в її свідомості завдяки виявленим особливостям духовного становлення дитини в умовах родини, накопиченню духовного потенціалу молодих людей та усвідомленню дорослими християнських засад їхнього виховання. Миролюбна свідомість людей (коли вони на власному досвіді переконуються в суттєвих перевагах примирення, миролюбності, рівноцінності людей, прощення) є виявленням їхньої свободи, прав на власну культуру. Усвідомлення християнських засад виховання є основою духовного відродження суспільства і всіх освітніх закладів, родини, гуманізації кожної особистості, а соціальна справедливість і суспільна любов – головними цінностями, на яких ґрунтується перебудова суспільства та виховання дитини в сім’ї, і соціальний мир можливий лише за умови внутрішньої єдності суспільства.
43
Довбня, Людмила, and Тамара Товкайло. "ПОСТАТЬ ІВАНА ФРАНКА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ." Society. Document. Communication, no. 10 (January 9, 2021): 240–60. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-240-260.
Full textAbstract:
У статті висвітлено внесок І. Франка в історію становлення і розвитку українського мовознавства, здійснено аналіз мовознавчої спадщини великого вченого-енциклопедиста, митця художнього слова Івана Франка на тлі історичного процесу усталення мовних норм. Закцентовано увагу на його боротьбі за становлення, розвиток та нормалізацію української мови, зокрема її лексики, фразеологічного складу та за усталення фонетичного принципу українського правопису.
Аналізуються праці вченого, присвячені розгляду мови як національної самобутності, як елементу художньої творчості, а також окремих компонентів її структури. Наголошується на вивченні дослідником діалектів та лексичних норм української мови, дитячого мовлення, питань загального мовознавства тощо. Визначається персональний внесок І. Франка в історію української лінгвістичної науки.
У сучасному світі Іван Франко заслужено постає перед людством передусім як майстер українського слова, митець у сфері вітчизняного художнього поетичного і прозового письменства. Водночас власне цим не обмежувалася інтелектуальна праця великого Каменяра. Людина енциклопедичних знань і неординарних здібностей, Іван Франко створив вагоме підґрунтя для розвитку й функціонування української мови не лише власною мистецькою, а й науковою діяльністю: його перу належать мовознавчі праці, присвячені українському правопису, відстоюванню багатства української мови на народній основі, дослідженню територіальної специфіки української мови; значну увагу приділяв дослідник дитячому мовленню та питанням філософії мови. З огляду на потребу нормалізації сучасного українського правопису та огранення норм народнорозмовного мовлення з особливою актуальністю постає питання аналізу кращих традицій, що історично склалися в лінгвістичній спадщині світочів нації, до яких перш за все слід віднести Івана Франка.
Попри значний часовий проміжок, що відділяє нас від періоду, коли жив і творив Іван Франко, його напрацювання та ідеї залишаються на часі, з огляду на що варто окреслити внесок науковця в історію становлення та розвитку мовознавчої науки в Україні.
Наукове й духовне коріння національної величі славного сина українського народу І. Франка є безсумнівним. Будучи воістину велетом духу, безсмертний Каменяр залишив по собі неоціненний мистецький скарб для майбутніх дослідників слова. Виходець із народних глибин, він, будучи великим майстром слова, плекав любов до рідної мови, намагався долучитися до її першовитоків, усіляко звеличував, творив і відстоював українське слово, пророчачи йому велике майбутнє. Саме він створив наукове підґрунтя для витворення мовних норм на живій народній основі з урахуванням регіональної розмаїтості, для утвердження у правописі фонетичного принципу. Нині цей принцип є домінантним у сучасній українській орфографії. Послідовники І. Франка вдосконалювали його лексикографічні набутки, лексико-фразеологічні й діалектні вчення. Упродовж тривалого часу в мовознавчих колах велася дискусія з приводу можливості / неможливості розвитку в усталених словосполученнях переносних значень, одначе сучасна лінгвістика на великій кількості прикладів довела правильність Франкових висновків і в цій царині. В аспекті зіставлення ознак фразеологізму і слова сучасні вчені одностайно стверджують, що усталені мовні звороти, як і окремі слова, мають здатність до семантичної трансформації, і ілюструють це великою кількістю прикладів.
Перспективи подальших розвідок вбачаються авторами в опрацюванні та аналізі сучасного мовного матеріалу з опорою на започатковані І. Франком ідеї в різних мовознавчих сферах.
44
Янкович, Олександра. "ГРОМАДСЬКО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ МАРІЇ ЛОПАТКОВОЇ (1927–2016)." Молодь і ринок, no. 6/185 (March 1, 2021). http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2020.225656.
Full textAbstract:
У статті здійснений усебічний аналіз життєвого шляху, творчої спадщини, громадської діяльності, спрямованої на відстоювання прав дітей, Марії Лопаткової, польської письменниці, освітньої діячки, засновниці напряму опікунсько-виховної діяльності – педагогіки серця. Відображено основні проблеми, які розв’язувала педагогиня. Виявлено ідеї, актуальні в українському освітньому просторі, вітчизняному шкільництві. Акцентовано увагу на обґрунтуванні М. Лопатковою доцільності поєднання педагогіки серця із соціальною педагогікою.
45
Жукова, Вероніка, Лариса Саблій, and Людмила Єпішова. "Проблеми водовідведення та очищення стічних вод міст та промислових підприємств України." Матеріали міжнародної науково-практиченої конференції "Екологія. Людина. Суспільство", May 20, 2021, 164–68. http://dx.doi.org/10.20535/ehs.2021.232831.
Full textAbstract:
Представлено технологію локального очищення стічних вод від антибіотиків, яка ґрунтується на послідовному використанні фізико-хімічних методів очищення та дозволяє видалити із стічних вод антибіотики і супутні їм речовини до вимог нормативних документів та відвести очищені стічні води в міську систему водовідведення. Для дослідження було використано модельні розчини цефуроксиму – антибіотика цефалоспоринового ряду, у дистильованій воді з концентрацією 25 і 35 мг/дм3. ХСК модельних розчинів, який становить, відповідно, 90 і 120 мг/дм3. Ефект зниження показника ХСК при коагуляції і відстоюванні стічних вод у випадку використання сульфату заліза ІІІ становив 79,2% і 75%, що вище на 4,2-6,7% ніж при застосування сульфата алюмінію. Встановлено зміну показника ХСК стічних вод фармацевтичного підприємства за етапами їх очищення: «аерація – коагуляція сульфатом заліза ІІІ – відстоювання – окиснення – фільтрування». Після фільтрації ефект зниження показника ХСК становив 95,8-100 % при початкових значення 120 і 90 мг/дм3 відповідно. Розроблено технології попереднього очищення стічних вод пральні та їдальні на локальних очисних спорудах машинобудівного заводу забезпечать ефективне очищення стічних вод від забруднюючих речовин, таких як жири, фосфати, СПАР, завислі речовини, ХСК та ін. та відповідність якості очищених стічних вод, які скидає підприємство в міську каналізаційну мережу, вимогам нормативних документів. Застосування підприємствами розроблених технології локального очищення стічних вод призведе до забезпечення вимог скиду виробничих стічних вод у міську систему водовідведення, до суттєвого зниження небезпеки впливу антибіотиків на мікроорганізми активного мулу біологічних очисних споруд міста, до зменшення експлуатаційних витрат на досягнення гранично-допустимих скидів (ГДС) стічних вод у природну водойму.
46
Hubeladze, Iryna. "ДІЯЛЬНІСТЬ РАДИ МОЛОДИХ УЧЕНИХ: ПРОБЛЕМИ, РИЗИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ." Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 1, no. 1 (December 23, 2019). http://dx.doi.org/10.37472/2707-305x-2019-1-1-1-9.
Full textAbstract:
У доповіді представлено основні напрями діяльності та здобутки Ради молодих вчених Національної академії педагогічних наук України, серед яких: захист і сприяння реалізації прав та інтересів молодих учених підвідомчих установ НАПН України, підтримка і супровід молодих учених у їхньому професійному становленні, вдосконалення іншомовної компетентності, підвищення компетентності з використання ІКТ, зокрема і платформ Web of Science, Scopus, Open Ukrainian Citation Index, проведення міждисциплінарних досліджень, презентації себе у світовому науковому просторі, відстоювання принципів академічної доброчесності, взаємодія з громадськістю, співпраця молодих вчених всередині НАПН України та з Радами молодих вчених НАН України, МОН України, Державного науково-дослідного інституту МВС України і національних галузевих академій України. Окреслено деякі проблемні питання, а саме необхідність посилення і фінансової підтримки міжнародної діяльності молодих вчених, підтримки наукової молоді, підвищення престижності наукової діяльності серед населення, популяризації наукової діяльності серед молоді, необхідність зосередження істотної частини державного замовлення на підготовку психологічних кадрів за докторськими і магістерськими програмами у наукових установах психологічного профілю, загрозливу тенденцію до зменшення державного замовлення і зменшення фінансування підготовки докторів філософії та докторів наук.
47
Вознюк, Марта, and Тетяна Шаблій. "Забезпечення екологічної безпеки експлуатації водного транспорту." Матеріали міжнародної науково-практиченої конференції "Екологія. Людина. Суспільство", May 20, 2021, 106–10. http://dx.doi.org/10.20535/ehs.2021.233515.
Full textAbstract:
Сьогодні світова судноплавна індустрія розвивається досить швидко, що в свою чергу безпосередньо впливає на навколишнє середовище. В цілому, цей вид транспорту вважається більш екологічним, ніж інші види транспорту. Однак, питанню екологічної безпеки водного середовища все ж таки приділяється недостатньо уваги. При експлуатації водного транспорту неодмінно відбувається утворення нафтовмісних вод, зокрема лляльних вод. Нафта, що є основним компонентів даних вод, – один з найбільш небезпечних забруднювачів гідросфери. Тому, питання ефективної очистки лляльних вод є досить актуальним на сьогоднішній день. Представлена стаття розглядає питання поводження з лляльними водами, зокрема щодо способів очищення даних вод. В першу чергу, у статті надається основна інформація про лляльні води: визначено джерела утворення лляльних вод, їх якісний та кількісний склад та умови і особливості їх утворення. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, що регулюють норми та визначають вимоги до умов скидання у водні об’єкти забруднюючих речовин, зокрема лляльних вод, та до обладнання суден щодо запобігання забрудненню. Також, варто зазначити, що на основі статистичних даних Державної служби статистики України зведено показники надходження нафтопродуктів у моря та річки України зі зворотними водами у період 2009 – 2019 років. Представлені дані показали, що показники надходження нафтопродуктів до водойм є досить високими. Крім того, розглянуто основні найбільш поширені та ефективні методи, що застосовуються для очистки лляльних вод. Визначено, що серед сучасних технологій очищення нафтовмісних лляльних вод в основному використовують гравітаційне відстоювання, адсорбцію, флотацію, озонування, сорбційні та біологічні методи. Здійснено огляд існуючих систем очистки лляльних вод пропозицій ринку на сьогоднішній день.
48
Шапталенко, M. "Напрями удосконалення організаційно-штатної структури органів технічного забезпечення підрозділів і частин тактичного рівня у єдиній системі логістики." Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, November 25, 2021, 90–96. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2021-2-72/90-96.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано необхідність удосконалення організаційно-штатної структури органів технічного забезпечення підрозділів, частин і з’єднань тактичного рівня Сухопутних військ Збройних Сил України, враховуючи досвід збройних сил США, ФРН та інших провідних країн НАТО. Запропоновано необхідний апарат для вирішення визначених проблем.
Уже більше шести років ЗС України ведуть бойові дії з відстоювання суверенітету та територіальної цілісності України. За цей час відбулися радикальні зміни в політичному житті, економіці держави і ЗС України.
Постала проблема не повної відповідності можливостей сил і засобів ремонтно-відновлювальних органів підсистеми технічного забезпечення цілям і завданням функціонування системи матеріально-технічного забезпечення Сухопутних військ в єдиній системі логістики. Це, в свою чергу, призводить до того, що підсистема технічного забезпечення не повністю забезпечує своєчасність відновлення та повноту технічного обслуговування озброєння та військової техніки, що вийшли з ладу, як у результаті бойових пошкоджень, так і за технічними причинами.
Найкращі вирішення цих завдань в складних ситуаціях, зазвичай, знаходять шляхом раціональної побудови організаційної структури системи та її окремих ланок, чіткого розподілу функцій між ними в типових ситуаціях роботи, достатнього резервування виробничих потужностей і матеріальних засобів на кожному рівні, а також стійкого управління.
Тому, саме розгляд цієї проблеми на засадах системного підходу дозволив запропонувати шляхи раціональної побудови організаційно-штатної структури як сил і засобів ремонтно-відновлювальних органів тактичного рівня в цілому, так і його окремих ланок, чіткого розподілу функцій між ними в типових ситуаціях роботи, достатнього резервування виробничих потужностей і матеріальних засобів на кожному рівні, а також стійкого управління силами і засобами логістики, зокрема технічного забезпечення Сухопутних військ Збройних Сил України.
49
Пузік, С. О., and А. В. Гвоздецький. "ВИЗНАЧЕННЯ ШВИДКОСТІ ТА ЧАСУ ВІДСТОЮВАН- НЯ РЕАКТИВНИХ ПАЛИВ." Problems of Friction and Wear, no. 52 (January 18, 2009). http://dx.doi.org/10.18372/0370-2197.52.3130.
Full text
50
Пузік, С. О., and А. В. Гвоздецький. "ВИЗНАЧЕННЯ ШВИДКОСТІ ТА ЧАСУ ВІДСТОЮВАН- НЯ РЕАКТИВНИХ ПАЛИВ." Problems of Friction and Wear, no. 52 (January 18, 2009). http://dx.doi.org/10.18372/0370-2197.52.3131.
Full text