Academic literature on the topic 'Втікачі'

The results of the study of the spontaneous plant cover of the National Dendrological Park «Sofiyivka» of the NAS of Ukraine (Uman, Cherkasy region) are presented. 115 taxa (species and subspecies) registered on the studied Dendrological Park for the first time and are absent in the previous works. There is a list of the taxa, which includes one species of horsetail and fern, as well as representatives of the representatives of Monodicots and Eudicots angiosperms. Among them native plants – 52, alien plants – 63. According to new data, 479 native plants and 164 alien plants are represented in the «Sofiyivka» spontaneous flora, and the level of adventisation of the spontaneous flora is 25.4%. It which is less than in other large introductory botanical institutions of the Right Bank Forest-Steppe as M.M. Gryshko National Botanical Garden (41.9 %) and the Dendrological Park «Alexandria» (31.2 %), that is, in the structure of vegetation of the «Sofiyivka» alien species have a relatively small impact. Among the newly discovered adventitious species, a high proportion (32 taxa from 63) have escaped plants, which confirms the steady trend towards significant adventitia of the flora due to the naturalization of ergasiophytes. Additionally, information is provided on individual ergasiophytes, which are in the initial stages of naturalization. Examples of ergasgasiolypophytes (cultural relics) are given. Such plants have the appearance of wild, but are remnants of former plantations, and therefore can not be included in the spontaneous flora. Attention is paid to the fact that the spontaneous flora of Dendrological Park «Sofiyivka» is of great importance in the taxonomic diversity of both the urban flora of Uman and the regional flora of Cherkasy region. Thus, for the first time for the flora of Cherkasy region 16 new taxa are given: Acalypha australis, Allium altissimum, Claytonia perfoliata, Juglans cinerea, Lolium × elongatum, Nepeta racemosa, Oxalis fontana subsp. villicaulis, Philadelphus pubescens, Plantago uliginosa, Polygonum arenastrum subsp. calcatum, Ranunculus acris subsp. friesianus, Solanum nigrum subsp. schultesii, Symphyotrichum lanceolatum, Symphytum asperum, Tilia platyphyllos, Vincetoxicum hirundinaria subsp. laxum. Due to the rich taxonomic composition of ergasiophytes in "Sofiyivka" Uman is a center of replenishment of flora with new foreign plants in our country. In this regard, it is important to generalize the taxonomic diversity of the urban flora of Uman and the flora of Cherkasy region. Key words: alien plants, naturalization, botanical finds, plant introduction institution. Висвітлено результати вивчення спонтанного покриву Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України, за якими вперше виявлено 115 таксонів, відсутніх у попередніх роботах із теми дослідження. Наведено їх перелік, який включає по одному виду хвоща і папороті, а решта – покритонасінні рослини. Серед них місцевих рослин – 52, чужорідних (адвентивних) – 63. Відповідно до нових даних у спонтанній флорі «Софіївки» представлено 479 місцевих таксонів та 164 – чужорідних, а рівень адвентизації спонтанної флори дендропарку становить 25,4 %, що менше, ніж у інших великих інтродукційних установах Правобережного Лісостепу – НБС імені М.М. Гришка НАН України (41,9 %) і Державному дендрологічного парку «Олександрія» НАН України (31,2 %), тобто, у структурі рослинного покриву «Софіївки» адвентивні види здійснюють відносно невеликий вплив. Серед нововиявлених адвентивних видів високу частку (32 таксони із 63) мають втікачі з культури, що підтверджує стійкі тенденції до значної адвентизації флори за рахунок натуралізації ергазіофітів. Додатково наведено відомості про окремі інтродуценти, які перебувають на початкових стадіях натуралізації. Розглянуто ергазіоліпофіти (релікти культури) – рослини, які мають вигляд дикорослих, але є залишками колишніх насаджень, а тому не можуть бути включені у склад спонтанної флори. Звертається увага на те, що спонтанна флора дендропарку «Софіївка» відіграє значну роль у складі таксономічного різноманіття як урбанофлори м. Умань, так і регіональних флор Черкаської області, Середнього Придніпров’я та Правобережного Лісостепу загалом. Так, за результатами дослідження вперше для флори Черкаської області наведено 16 таксонів: Acalypha australis, Allium altissimum, Claytonia perfoliata, Juglans cinerea, Lolium × elongatum, Nepeta racemosa, Oxalis fontana subsp. villicaulis, Philadelphus pubescens, Plantago uliginosa, Polygonum arenastrum subsp. calcatum, Ranunculus acris subsp. friesianus, Solanum nigrum subsp. schultesii, Symphyotrichum lanceolatum, Symphytum asperum, Tilia platyphyllos, Vincetoxicum hirundinaria subsp. laxum. Завдяки багатому таксономічному складу ергазіофітів «Софіївки» Умань є одним із осередків поповнення новими адвентивними видами флори у нашій країні. У зв’язку з цим актуальним є узагальнення таксономічного різноманіття урбанофлори м. Умань та флори Черкаської області. Ключові слова: чужорідні рослини, натуралізація, флористичні знахідки, інтродукційна установа

Проблеми початків козацтва і їх формування в рамках европейського фронтиру далі є актуальними. Повільно долаються давні стереотипи, зокрема версія появи козацтва в результаті трансформації селян-втікачів від феодального гніту в умовах ординської загрози. Але все ще відроджуються версії уходництва або ж походження козаків від бродників. У пропонованій студії проаналізовано вражливі сторони існуючих версій. Розглянена ситуація у причорноморських степах в період розпаду Золотої Орди і появи Кримського ханства, проблема оборони степових кордонів. Проаналізовано появу на фронтирі ординських козаків, початки і умови формування українського козацтва і його зв’язок з нижчими військовими станами Великого князівства Литовського та участь шляхти і окремих князівсьвих родин у цих процесах. Повністю підтримано версію Сергія Леп’явка стосовно формування українського козацтва. Прослідковано зміну чисельности, структуру і організацію, озброєння, логістику козацького війська, причин активности у морських походах. Окрема увага приділена козацькій еліті, її стосункам з адміністрацією, прагненням і сподіванням, спробам організувати реєстрове війська і підпорядкувати козацтво державній владі, зокрема рекомендації київського біскупа Йосифа Верещинського. Показано, що уряд не вникав у ситуацію фронтиру, навіть намагався ліквідувати козацтво, не маючи йому відповідної альтернативи. При цьому під час кожного загострення на різних кордонах, зокрема у Прибалтиці чи на сході з Московською державою, уряд розгортав мобілізацію козацтва, відкладаючи на майбутнє вирішувати пов’язані з ним проблеми. Врешті ця невдала політика уряду підштовхнула козацтво до епохи польсько-козацьких війн, які підготували падіння самої Речі Посполитої.

У статті акцент зроблений на тому, що місія кожної людини на Землі зводиться до ведення повноцінного життя та здійснення добрих вчинків за найвищим виміром духовності: жити так, щоб не гнатися за злом і не втікати від добра; нанизувати добрі справи так, щоб між ними не зоставалося найменшого проміжку; зводити свої вчинки до добробуту людства як до абсолюту одухотворення її духовних надбань. Підкреслюється необхідність відродження одного з найпоширеніших імперативів античної етики, естетики й педагогіки, згідно з яким поєднання приємного й корисного вважалося єдиним добротворчим процесом, у який включалася зростаюча особистість. Автор зазначає, що зростаюча особистість має бути здатною до розуміння як внутрішнього світу іншої людини, так і світу власного, до простеження своїх душевних порухів; вона має наповнюватись суспільно корисними утвореннями, які несе світ людей. Ціннісне вдосконалення зростаючої особистості відбувається і через зберігання паростків добродійних поривань, і через очищення негативних станів від різноманітних нижчих потягів і настанов. Автором надається характеристика байдужості як провідного негативного утворення і характеристика бережливості як внутрішнього утворення, яке має запобігати втраті наявних духовних надбань. Наголошується, що, поряд з буденними ситуаціями і відносинами, життя наповнене міжособистісними взаєминами вищого рівня; ним виступає ціннісний світогляд як провідний чинник становлення і розвитку особистості. Автор умовно диференціює дві групи особистостей: духовно досконалі й духовно примітивні особистості; і окреслює, якою має бути оптимальна поведінка духовно досконалої особистості стосовно особистості духовно примітивної. У статті автор доходить висновку, що навіть у найменшому треба діяти так, щоб воно передбачало найвищу ціль, і тоді життя приноситиме заслужену радість.

Дослідження творчості Г.С.Сковороди продовжується, і кожне нове покоління відкриває для себе нові Науково-теоретичний альманах "Грані" розуміння його спадщини. Особливу зацікавленість викликає своєрідне послання мислителя нащадкам,написане за його побажанням на могилі: „Світ ловив мене, та не спіймав». Це прощальне слово є не тільки підсумком життєвого шляху, але має на меті передати сутність його бачення та ставлення до світу. Схиляємось до думки, що філософ не мав на увазі три світи, описання яких добре відомі. Мова йде радше про «світ мирський, суєтний». Саме його сутність і полягає в тому, щоб завадити людині звільнитись від його панування. У такому розумінні світ бере собі за мету розчинити людину в собі, відірвати сутність людини від неї самої. Світ перетворюється на бездушний автомат, котрий повільно вишукує все нові варіанти поневолення людини. Сковорода піднімає тему «спорідненої праці», як своєрідного інструмента , спрямованого на протидію зусиллям світу. Сама ця тема хронологічно випереджає навіть перші сміливі пошуки (Сміт, Ріккардо, Маркс) і за своєю сутністю не вписується в історично сформовані напрямки капіталістичного або соціалістичного розвитку. Так само і теперішні економічні теорії, котрі дуже добре пояснюють сучасний стан світового господарства чи окремо взятої держави, не беруть до уваги (й не можуть взяти, інакше вони просто перестали б бути економічними) основне положення вчення Сковороди – соціально-духовно-релігійну сумісність діяльності та самої людини. Сковорода не втікає від світу, проте, щоб його побачити та зрозуміти, потрібно ніби вийти зі світу, відсторонитись, поглянути на нього неупереджено, інакше процес пізнання і не здійснюється. Світ для людини має стати певною протилежністю, щоб його можна було вивчати, щоб людина зрозуміла свою відмінність, іншість. Певно, цей процес настільки складний, що далеко не всі здатні подолати «тяжіння» світу.

Українська політична еміграція міжвоєнної доби була зумовлена як Першою світовою війною, так і поразкою Української революції. За межами своєї державної території опинилися уряди УНР і ЗУНР, які різними методами продовжували боротьбу за повернення в Україну. Окрім того, в еміграцію потрапила значна кількість військових, мобілізованих до армій Денікіна і Врангеля, та тих, хто внаслідок Першої світової війни потрапив у полон. Емігрантами ставали і цивільні біженці, які втікали від воєнного лихоліття та більшовицького терору. Такими ж були й трудові емігранти з Галичини. Точної цифри великого «витікання» людей з України до ЧСР не встановлено. Приблизна кількість українських вихідців у цій країні коливається в межах 20 тис осіб. Процес еміграції кардинально змінив соціальний статус українського вихідця, бо колишні його соціальні ролі і чітке місце у соціальній ієрархії групи не бралися до уваги «новим» чехословацьким життям та «новим» чехословацьким суспільством, до того ж ущент нівелювалися попередні соціальні контакти та відносини. Соціальна адаптація – це процес пристосування індивіда до умов соціального середовища; вибудовування ним адекватного відношення із соціальними об’єктами; його інтегрування у соціальні групи, що передбачає прийняття ним норм і цінностей нового соціального середовища. Для соціальної адаптації вагомим є узгодженість оцінок і домагань індивіда із цінностями та цілями оточуючого його соціуму. Соціальна адаптація має такі (умовні) рівні: макрорівень (у межах загального соціуму); мезорівень (трудова або виробнича соціальна адаптація); мікрорівень (внутрішня соціальна адаптація). Для українських політичних вихідців у міжвоєнній ЧСР адаптаційні питання виявилися болючими через те, що всі вони (професура, кадрові офіцери, держслужбовці, політики, а ще й «новопідготовлене» виключно для України студентство – колишні вояки армії УНР та самопроголошені отамани) були спільнотою здебільшого із середньою або вищою освітою. А отже, психологічно були більш уразливими індивідами, яким важче було адаптуватися та утримувати свій попередній або щойно набутий професійний (соціальний) статус порівняно з емігрантами, котрі не мали будь-якої освіти. У нових соціально-економічних і культурних умовах українські політичні вихідці змушені були займатися справами, які давали їм змогу суто фізично виживати. Старе еміграційне покоління взяло на озброєння для боротьби з безробіттям: літературні гонорари, аудієнції у вищих чиновників, заклад дорогих речей у ломбард, кредити у крамницях і тільки на останок фізичну некваліфіковану працю. Проміжними варіантами були ще винахідництво, епатаж (суперечки, закладництво) та ворожіння. Молоде ж покоління емігрантів-таборян натомість узялося за навчання (теоретичне та практичне) новим професіям, вивчення іноземних мов і, врешті, за ту саму фізичну некваліфіковану працю.

У статті висвітлено санітарно-епідеміологічну ситуацію в Дніпропетровській області в умовах Голодомору 1932–1933 рр. Показано, що дестабілізація соціально-економічних взаємин під час Голодомору зумовила значне погіршення санітарно-епідеміологічної ситуації. Через відсутність продовольства селяни почали масово вживати в їжу сурогати, що призводило до отруєнь. Наслідком тривалого голодування населення стало захворювання на пелагру – один із видів авітамінозів, який призводив до смерті. Поширилася захворюваність на сап серед людей, оскільки селяни почали вживати в їжу м’ясо дохлих сапних коней. В Дніпропетровській області спостерігалося розповсюдження інфекційних захворювань: висипного та черевного тифу, малярії. Спалаху епідемій сприяли концентрація в промислових центрах та на залізницях великої кількості селян-втікачів, безпритульних, жебраків, осиротілих дітей, а також порушення санітарних норм в дитячих будинках, медичних установах, робітничих гуртожитках, на ринках, у місцях позбавлення волі.