Journal articles on the topic 'Вправи ситуаційні'

У статті охарактеризовано експериментальну перевірку педагогічних умов формування професійно-ціннісних орієнтацій у майбутніх офіцерів військового управління. Невід’ємною складовою професійної компетентності фахівців військового управління є усвідомлення соціальної значущості своєї професії, моральна стійкість, відповідність професійним інтересам та стандартам поведінки. Оскільки професійно-ціннісні орієнтації підвищують ефективність діяльності військових підрозділів у єдиному ціннісно-орієнтаційному полі, то не викликає сумнівів необхідність вивчення особливостей формування професійно-ціннісних орієнтацій у майбутніх фахівців військового управління. У статті представлено результати педагогічного експерименту з формування зазначених орієнтацій; визначено та обґрунтовано критерії (когнітивний, діяльнісний та рефлексивно-емоційний) та відповідні їм показники. За допомогою критеріїв, показників та рівнів сформованості – критичного, допустимого, достатнього та високого – з’ясовано стан сформованості професійно-ціннісних орієнтацій у офіцерів військового управління. Автор висвітлює кроки щодо організації факультативних занять, які сприяли поглибленому оволодінню курсантами знаннями процінності, норми та правила професійної управлінської діяльності; застосування на всіх етапах педагогічного процесу ціннісно-смислових навчальних ситуацій для набуття курсантами досвіду ціннісно-орієнтованої діяльності та прийняття оптимальних управлінських рішень відповідно до цінностей професійної діяльності. У статті автор детально розкриває особливості педагогічних впливів на курсантів для активізації їхньої рефлексивної діяльності та відпрацювання навичок комунікативної взаємодії відповідно до вимог Кодексу честі офіцера, корпоративної культури ЗСУ та службового мовного етикету, а також звертає увагу на організацію спеціальної наукової й методичної підготовки науково-педагогічних працівників щодо формування професійно-ціннісних орієнтацій у курсантів. Умови формування професійно-ціннісних орієнтацій передбачали використання таких методів, як метод традиційного аналізу конкретних ситуацій, ситуаційні вправи, метод ситуаційного навчання, метод кейсів та метод інцидентів. Значну увагу приділено ціннісним установкам військового етосу в християнській духовній практиці, позиціонуванню духовної досконалості воїна у християнстві та буддизмі як елітарного.

Мета. Теоретично обґрунтувати та розробити програму спеціальної фізичної та технікотактичної підготовки висококваліфікованих спортсменів з панкратіону та перевірити її ефективність. Методи. Для розв’язання поставлених завдань було використано такі методи: аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури, тестування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики, аналіз відео матеріалів змагальної діяльності спортсменів. У дослідженні взяли участь 20 спортсменів, які входять у збірну команду України з панкратіону, віком 17-31 рік. Педагогічний експеримент проводився на базі спортивного клубу “Голден Панкратіон”. Програма спеціальної фізичної та технікотактичної підготовки висококваліфікованих спортсменів експериментальної групи передбачала виконання наступних тренувальних завдань: вправи із спеціальними міні-обтяженнями протягом 2 хвилин та подальшими вириваннями суперника (прохід в ноги); виконання різноманітних кидків із спеціальними манекенами для боротьби; різноманітні удари ногами в різні рівні тримаючись за сітку протягом хвилини; згинання й розгинання рук в упорі лежачи з оплесками в долоні (перед грудьми, за головою, за спиною) протягом 30 с; удари руками (“бій з тінню”) з подальшим виконанням больових прийомів в партері; швидкісна робота з горизонтальними канатами протягом хвилини; вправи із двома спеціальними амортизаційними гумами (входи в ноги та удари); виконання спеціалізованих завдань зі зміною положень в партері з ударами (5 хвилин); ситуаційні техніко-тактичні завдання в партері з силовою роботою (3хв). Результат. В результаті проведеного педагогічного експерименту із застосуванням розробленої програми та порівняльного аналізу показників контрольної й експериментальної груп виявлені вірогідні зміни показників спеціальної фізичної підготовки (вибухові удари ногами по мішку та по спеціальним знаряддям за 30 с, удари руками по боксерському мішку на швидкість за 20 с, стрибки зі скакалкою за одну хвилину, удари по мішку в партері та зі стійки за одну хвилину, удари руками, ногами по мішку за одну хвилину). Щодо тактико-технічної підготовки, то виявлено наступне: 39,7% висококваліфікованих спортсменів віддають перевагу змішаному стилю ведення поєдинку (удари, кидки, боротьба в партері); 16,3% використовують стиль боротьби “Ударнік” (характерні виграні поєдинки ударною технікою); 16% здійснюють поєдинок за стилем “Кидки”; 28% спортсменів застосовують стиль “Партер”. Висновок. Отже, застосування в тренувальному процесі кваліфікованих спортсменів з панкратіону розробленої програми дозволяє оптимізувати рівень спеціальної фізичної й техніко-тактичної підготовки.

У статті досліджено застосування комунікативного методу у процесі навчання української мови як іноземної, моделювання ситуацій професійного спілкування для іноземних студентів-медиків, представлено завдання, що сприяють вивченню фахового мовлення у зв’язку з навиками спілкування. Функціонування ситуацій ділового спілкування у професійно-орієнтованому підході до навчання українських іноземних студентів медичних спеціальностей досліджено мало, що зумовлює актуальність даної теми. Виявлено, що в сучасних підручниках недостатньо вправ для розвитку професійного спілкування. Актуальність окреслених проблем визначає мету пропонованого дослідження: вивчити та впровадити ситуації професійного спілкування на заняттях української мови для іноземних студентів медичних спеціальностей, розробити відповідні вправи та завдання. Наведено зразки завдань і вправ, спрямованих на розвиток комунікативної компетенції іноземних студентів-медиків у професійному спілкуванні.

У статті розглянуто питання ефективності застосування тренінгу як методу подолання страхів. Метою роботи є теоретичне обґрунтування застосування тренінгових технологій у роботі зі страхами та висвітлення ефективних аспектів застосування тренінгових технік. Окреслено ключові завдання тренінгу, вказано на особливості і переваги групових та індивідуальних занять. Методологія дослідження передбачає застосування загальнонаукових і спеціальних методів та методик, зокрема аналізу, синтезу, абстрагування, конкретизації, описового методу, часткового прогнозування. З метою мінімізації страхів запропоновано різні вправи в рамках тренінгових програм. Акцентовано на необхідності попередньо проводити коротку лекцію, присвячену ролі когнітивних фільтрів у виникненні страхів. Ефективною методикою знайомства запропоновано вправу «Сліпий поводир»; прогнозовано, що в такий спосіб ефективно зняти емоційну напругу, вибрати відповідні засоби налагодження контакту. Обґрунтовано доцільність вправи на формування рефлексії самооцінки. Методику «Драматична арена» запропоновано використовувати з метою формування загальної картини, яка є фактично монтажем індивідуальних флешбеків. З’ясовано доцільність застосування вправи «Цунамі» для викорінення страху самотності. Наголошено на необхідності дотримання організаційних принципів тренінгу (зворотний зв’язок, конфіденційність та закритість групи, обговорення ситуацій, котрі мають місце в групі, активність та спільна відповідальність), що стоять в основі успішності такої форми групової роботи. На основі проведеної роботи сформовано пропозиції щодо оптимальних технологій проведення тренінгів, спрямо- ваних на боротьбу зі страхами. Зроблено висновок щодо доцільності розробки тренінгової програми, спрямованої на зниження інтенсивності переживання різного роду страхів, профілактики і корекції негативних емоційних станів, невпевненості у собі жінок середнього віку.

У статті проаналізовано чинні підходи щодо профілактики психологічного здоров’я людини та запропоновано авторський комплекс психопрофілактичних методик, що складається з двох частин: ті­лесно орієнтованих та психологічних вправ. Пропонований психопрофілактичний комплекс спрямований на розслаблення центральної нервової системи, покращення статури та тілесної моторики, сприяє зміні змісту соціально-психологічних установок: психологічному й духовному самовдосконаленню людини. Доведено, що гармонізуючи статуру та моторику тіла за допомогою тілесно орієнтованих вправ, людина покращує своє психоемоційне самопочуття. Обґрунтовано, що під впливом психологічних вправ («Вислов­лення почуття подяки», «Побажання добра», «Прийняття рішення») формується почуття єдності з на­вколишнім середовищем, знижується рівень конфліктності та тривоги, зменшується гострота симптомів депресії, покращується сон. На психофізіологічному рівні зазначені вправи заспокоюють лімбічну систему, активізують передню поясну кору та префронтальну кору головного мозку, що контролює діяльність смугастого тіла. Доведено, що в умовах сучасного суспільства, де культивується егоцентричний та споживацький спосіб життя, авторський комплекс психопрофілактичних вправ створює передумови психічного та духовного розвитку людини до рівня зрілої особистості. Обґрунтовано, що зріла особистість уособлює норму психологічного здоров’я: вона спонукається інтересом цілого та враховує позицію Інших, відчуває відповідальність перед майбутнім, а отже здатна ухвалювати рішення, орієнтуючись на довготривалі цілі та моральні норми, психологічно готова до будь-яких життєвих ситуацій, вона сповнена почуттям вдячності, а функціонування мозку вирізняється продуктивною взаємодією нейронних зв’язків: її префронтальна кора є активною і коригує діяльність смугастого тіла, тобто свідомість контролює несвідомі імпульси та звички

У статті проаналізовано роль ігрових ситуацій у процесі формування комуні-кативних компетенцій учнів. Визначено, що в умовах сучасної школи традиційний підхід до навчання не забезпечує в повній мірі інтенсивне оволодіння необхідною системою знань. Використання системи ігрових ситуацій дозволяє ефективно формувати, вдосконалювати і розвивати навички та вміння усіх видів мовної діяльності. Ігрові вправи, які використо-вуються систематично, сприяють моделюванню умов реального спілкування в процесі навчання, що, в свою чергу, призводить до підвищення рівня мотивації вивчення іноземної мови.

У статті розкривається виховний потенціал літніх таборів відпочинку, які допомагають процесу виховання моральних цінностей бути безперервним та послідовним, завдяки цілеспрямованому, педагогічно виваженому впливу на підлітків через різноманітні методи та форми його реалізації. Відзначається, що у підлітків розвивається інтерес до психологічних переживань інших людей і до своїх власних почуттів, що є передумовою засвоєння моральних цінностей. Представлена авторська програма «РеформISти», яка спрямована на ознайомлення підлітків-вихованців з моральними цінностями людства; здобуття ними позитивного індивідуального досвіду як складової морального формування особистості; розвиток індивідуальної моральної свідомості і рефлексивних здібностей; підкреслення важливості моральних цінностей у взаєминах з іншими людьми. Основними методами реалізації авторської програми є метод практичного закріплення знань і умінь, навичок (бесіди, тренінги, вправи, квести, інсценівки, ігри, ярмарки, обговорення історій та притч, показові виступи); метод створення складних моральних ситуацій; метод групової проблемної роботи. Основними формами реалізації авторської програми є групова діяльність (соціально-психологічні тренінги та заняття-бесіди, тести) та індивідуальна корекційна робота з підлітками – особисті бесіди, ігри та вправи, психодіагностика.

У роботі йдеться про виявлення пріоритетних мотивів ситуаційних питань при вивчені принципів формування відношення до занять фізичними вправами як одному із засобів емоційного розвитку особистості майбутніх педагогів.

У статті обґрунтовано методичні рекомендації щодо формування готовності фахівців прикордонної служби до застосування заходів фізичного впливу в оперативно-службовій діяльності:формувати професійну мотивацію фахівців-прикордонників шляхом оптимізації змісту навчального процесу відповідно до сучасних викликів та загроз, що мають місце у прикордонному відомстві, моделювання ситуацій оперативно-службової діяльності офіцера-прикордонника з відпрацюванням алгоритму дій в екстремальних ситуаціях;розвивати самоконтроль фахівців прикордонної служби через самооцінку власної готовності до застосування заходів фізичного впливу в оперативно-службовій діяльності; застосовувати інтерактивні методи навчання (базові та комплексні вправи, професійні рольові ігри за ситуативними сценаріями, комплексні практичні заняття, тренувань, аналіз ситуацій, тренінги, тренажі);дотримуватись загальних принципів фізичної підготовки (принцип всебічного розвитку, свідомості й активності, науковості й доступності, систематичності й послідовності, принцип наочності, міцності й всебічного розвитку) та загальних принципів теорії й практики спорту, а також специфічного принципу єдиної підготовки до застосування заходів фізичного впливу (визначає найголовніші етапи, яким всі прикордонники повинні приділяти увагу).Звертається увага на пряму залежність у сучасних умовах виконання фахівцями прикордонної служби завдань оперативно-службової діяльності від їх індивідуальної підготовленості до практичного застосування заходів фізичного впливу.

Шалацька Г. М. Новітні підходи до викладання ділової іноземної мови за професійним спрямуванням: інформаційні технології. У статті розглянуто питання методики викладання ділової іноземної мови за професійним спрямуванням студентам спеціальності «Інформаційні технології». Наведено приклади типових вправ та завдань для відпрацювання лексичного матеріалу, ситуацій ділового спілкування. Окреслено основні етапи роботи над засвоєнням матеріалу, призначеного для вивчення ділової англійської мови за професійним спрямуванням. Вказано на шляхи розширення світогляду студентів та мотивації їх самостійної роботи з предмета. Визначено перспективи подальших досліджень з цієї проблеми.

Авторка статті наголошує, що у зв’язку із скороченням аудиторних годин виникає необхідність у підборі таких технологій та методів навчання іноземної мови майбутніх соціальних працівників, які би передбачали перенесення частини навантаження на самостійну позааудиторну роботу студентів. Визначено, що досягнути поставлених цілей можливо шляхом застосування кейс-технології. Авторкою детерміновано поняття професійно орієнтованого усного спілкування німецькою мовою майбутніх соціальних працівників, яке розуміється як таке, що реалізується у формах діалогічного та монологічного мовлення для встановлення та поглиблення контактів в умовах іншомовного спілкування та вирішення проблем шляхом зіставлення думок і пошуку можливих варіантів розв’язку проблемних ситуацій. Авторка наголошує, що зорієнтованість на формуванні умінь діалогічного та монологічного мовлення пов’язана із специфікою професійної діяльності майбутніх соціальних працівників. Розкрито поняття системи вправ для формування професійно орієнтованого усного спілкування німецькою мовою майбутніх соціальних працівників. Відповідно охарактеризовано основні уміння в діалогічному та монологічному мовленні. Авторкою проаналізовано процес формування навичок усного спілкування на основі теоретико-практичного досвіду з цієї проблематики. На основі критичного аналізу наукових досліджень авторкою запропоновано три етапи формування професійно орієнтованого усного спілкування німецькою мовою майбутніх соціальних працівників: перший етап (підготовчий), другий етап (основний), третій етап (завершальний). Третій етап ділиться на два підетапи. Метою першого підетапу є само- стійне укладення кейсів студентами на основі запропонованої ними проблемної ситуації. Метою другого етапу є обговорення результатів кейсу. Авторкою запропоновано групи вправ, які корелюють з окресленими етапами. Визначення відповідних груп та видів вправ у межах запропонованої системи унаочнено в таблиці. У статті наведені приклади груп вправ відповідно до етапів формування професійно орієнтованого усного спілкування німецькою мовою майбутніх соціальних працівників.

Розроблена методика проведення експериментальних досліджень, яка дозволяє отримати кількісні оцінки часу оперативного розгортання від пожежних автоцистерн, що будуть одночасно характеризувати клас пожежно-рятувального автомобіля, рівень підготовленості особового складу та вплив чисельності розрахунків відділень пожежно-рятувальних автомобілів різного класу першим оперативно-рятувальним підрозділом під час ліквідації (локалізації) надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Проведені експериментальні дослідження, в яких брали участь випробовувані з числа курсантів Національного університету цивільного захисту України та пожежних оперативно-рятувальних підрозділів Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області показали, що при рівні значимості =0,05 результати, отри-манні під час визначених вправ з оперативних розгортань з урахуванням кількості складу оперативного розрахунку від автоцистерн різного класу, в усіх випадках відрізняються суттєво. Показано, що на етапі первинної підготовки рятувальників необхідно приділяти підвищену увагу навчанню до виконання різноманітних варіантів оперативного розгортання від пожежно-рятувального автомобіля в умовах зменшення кількості складу оперативного розрахунку відділення, визначення необхідних додаткових операцій, які необхідно виконати кожним рятувальником за умов відсутності відповідного номеру оперативного розрахунку. Сильною стороною отриманих результатів є визначення достовірних показників (з рівнем значимості α=0,05), які можуть бути основою для обґрунтування конкретних пропозицій щодо організації оперативної роботи в умовах скороченої чисельності оперативного розрахунку відділень оперативно-рятувальних підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій, пожежно-рятувальних автомобілів різного класу, в першу чергу нормативів для об’єктивного оцінювання рівня підготовленості особового складу

У статті акцентовано увагу на переосмисленні парадигми освіти. Відмічено, що особливе місце у формуванні творчої особистості майбутнього учителя початкових класів належить дисциплінам мистецького та художньо-трудового спрямування. Висвітлено сутність поняття «модель розвитку творчих здібностей майбутніх учителів початкових класів у процесі художньо-трудової підготовки». Запропоновано авторську модель означеної підготовки. Зосереджено увагу на основних блоках моделі: цільовий, теоретико-методологічний, змістовий, організаційно-процесуальний, оціночно-діагностичний, результативний. Визначено педагогічні умови розвитку творчих здібностей майбутніх учителів початкової школи у процесі художньо-трудової підготовки, серед яких: створення проблемно-пошукових ситуацій та творчих завдань; використання проектних технологій навчання; оптимальне поєднання навчальної та позанавчальної роботи на засадах творчої взаємодії. Зазначено, що педагогічні умови ефективно реалізовуються через наступні методи, форми, засоби розвитку творчих здібностей: інтегровані лекції, семінари-дискусії, рольові ігри, проектна діяльність студентів (творчі проекти та їх демонстрація, складання портфоліо), конкурсно-виставкова робота (фестивалі, виставки, конкурси, інсталяції, соціальні проекти), рефлексивні вправи (твори-роздуми, рефлексивні есе, нариси), самостійна дослідницька діяльність студентів (аналіз наукових джерел, аналіз досвіду практичної роботи, рецензування). Зроблено висновок про цілісність, поетапність та динамічність авторської моделі; можливість інтегрування розробленої системи в існуючі умови вищої освіти.

У статті досліджується проблема формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні педагоги мають можливість активно впроваджувати новітні методики формування педагогічної культури, що ґрунтуються на використанні духовної музики у освітньому процесі. Автором визначено методи формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики: навчальні (пояснювально-ілюстративні, проблемно-пошукові, аналітико-інтерпретативні, модельні, імпресивні, художньо-концептуального синтезу, емоційно-почуттєвого узагальнення, художньо-асоціативний, проблемно-пошукові, сприймання, емоційного впливу, колективного обговорення, творчої роботи) та виховні (стимулювання творчої діяльності, розповідь, бесіда, диспут, дискусія, метод прикладу, прослуховування і обговорення музичних творів, створення спеціальних творчих ситуацій, творчі вправи, привчання, доручення, створення спеціальних творчих ситуацій з акцентуванням культуропедагогічного змісту тощо), що дозволяють підсилити процес формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва. Визначено критерії педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва, що узгоджуються з компонентами досліджуваного феномену (емоційно-мотиваційний, когнітивно-аксіологічний, морально-світоглядний, діяльнісно-творчий). На основі виокремлених критеріїв та прояву їх показників визначаються рівні (трансформаційний, імітаційний, ресурсний, початковий) педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва. Описано етапи дослідно-експериментальної роботи з упровадження методики формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики, яка відбувалась у три етапи: адаптаційний, пізнавально-коригувальний, акмеологічний. Подано результати ефективності експериментальної роботи, що доводять позитивний ефект упровадження в освітній процес визначеної методики формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики. Ключові слова: педагогічна культура майбутніх учителів музичного мистецтва, духовна музика, критерії та рівні педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва, методи формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики.

У статті подано теоретично обґрунтовану модель формування здоров’язбережувальної компетентності студентів технічних спеціальностей в умовах неформальної освіти засобами фізичного виховання, яка базується на сукупності загальнодидактичних (науковості; системності й послідовності; доступності; зв’язку навчання з життям; свідомості та діяльності; наочності; міцності знань, умінь та навичок; індивідуального підходу) та специфічних принципів (формування базових компетентностей з основ охорони здоров’я: гуманістичної спрямованості, свідомої перспективи, орієнтації на самостійну роботу, інтеграції навчання, інтерактивності, ініціативності, побудови індивідуальної оздоровчої системи; неформального фізичного виховання: аксіологічний, побудови фізичної культури та оздоровчого середовища ЗВО, ергономічний, редукційний, орієнтації на формування ефективності та здоров’я фахівця). Це передбачає вдосконалення змісту професійної підготовки майбутніх фахівців технічних спеціальностей з питань охорони здоров’я разом із використанням форм (перерви для фізичних вправ; спортивні секції, аеробіка, шейпінг, фітнес, басейн, тренажерний зал тощо; масові фізкультурно-спортивні заходи змагального характеру; масові фізкультурно-спортивні заходи (спортивні флешмоби, туристичні походи, масові гуляння з нагоди державних та регіональних свят тощо), спрямовані на розвиток особистих якостей та мотивації до здорового способу життя; науково-практичні конференції для студентської молоді з питань охорони здоров’я; студентські змагання та інтелектуальні змагання з охорони здоров’я), методи (створення ситуацій зацікавленості, методи проєктів, бесіди) та засоби (набори вправ, щоденники охорони здоров’я, цифрові технології здоров’я) неформальної освіти, які відбираються з урахуванням досягнень фізичного виховання у напрямку ведення здорового способу життя та здоров’я.

З метою підвищення якості викладання циклу «Акушерство та гінекологія» на кафедрі акушерства та гінекології ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» використовуються спеціальні методи мотивації роботи студентів, що значно підвищило ефективність та якісну успішність студентів медичного факультету 4 та 5 курсів навчання. Студенти отримують знання під час перегляду демонстрацій, навчальних відеофільмів, беруть участь в обговореннях, вправах або ролевих іграх, що симулюють конкретні клінічні випадки, та практикуються у використанні отриманих навичок. Після опанування практичних навичок студенти практикуються в їх використанні в симуляційних класах згідно з програмою OSKI, максимально наближених до реальних клінічних умов, під наглядом викладачів, які слідкують за якісним виконанням методик клінічних вмінь. З метою підвищення мотивації студентів до навчання використовуються такі методи, як заохочення спілкування між студентом та викладачем, а також у групі за темою заняття, прояв інтересу до кожного студента зі сторони викладача, відкритість для порад і допомоги, включення студентів до обговорення теми, включаючи в роботу всіх студентів групи, особливо тих, хто відчуває невпевненість. Заняття повинно бути цілеспрямованим і проводитися в доброму темпі, що передбачає існування чіткого плану та хронометражу. В структурі заняття повинні використовуватися ігрові вправи, які модулюють клінічні випадки. Викладач повинен вміти виявляти активних студентів та мотивувати їх виступати в ролі експертів при вирішенні важких ситуацій. Така методика викладання, в якій немає чіткого розділу на вчителя та учня, – метод горизонтальної комунікації, який використовується для роботи з дорослими людьми, при якому заняття виглядає не як стандартний урок, а скоріш як передача знань від досвідченого наставника до учня, дозволяє встановити позитивний емоційний контакт між викладачем та студентами, значно підвищує вмотивованість та результативність навчального процесу. З метою підвищення якості навчання студентів-медиків у вищих навчальних закладах України доцільно використовувати передовий досвід та технології, які базуються на сучасних методах проведення педагогічного процесу. Заохочення та мотивація студентів до навчання повинні базуватися на принципах максимального розкриття творчих можливостей студентів, вмінні спілкуватися в групах, використанні отриманих практичних навичок при симуляції клінічних випадків та роботі на симуляційному обладнанні. Наш досвід підготовки студентів-медиків з дисципліни «Акушерство та гінекологія» показав високий рівень задоволеності й засвоєння навчального матеріалу при використанні методів мотивації та горизонтальної комунікації між викладачами і студентами.

Статтю присвячено дослідженню ролі саногенного мислення у збереженні і зміцненні професійного здоров’я майбутніх учителів. На основі вивчення й аналізу психолого-педагогічної літератури з’ясовано сутність саногенного мислення, саногенного потенціалу і саногенного виховання особистості, структуру і функції саногенного мислення у здоров’ятворчій діяльності педагога. Виявлено можливості та описано досвід формування саногенного мислення майбутніх учителів на етапі підготовки у закладі вищої освіти. Схарактеризовано діяльність, спрямовану на формування саногенного мислення майбутніх учителів, що проводиться на заняттях з курсів «Вступ до педагогічної професії», «Педагогіка», «Професійне здоров’я педагога», також під час психолого-педагогічного тренінгу. Представлено комплекс методів роботи, що спрямовується на розвиток внутрішніх психічних сил майбутніх учителів, гармонізацію самооцінки і Я-концепції студентів, активізацію механізмів особистісної саморегуляції, ресурсів стресостійкості, формування продуктивних копінг-стратегій, самоефективності їх особистості. Це, зокрема, психомалюнки, групова дискусія, розігрування рольових ситуацій, психологічні ігри і вправи, методи невербальної взаємодії, використання притч, що використовуються в діяльності груп активного соціально-психологічного навчання. Запропонований підхід сприяє попередженню соціально і професійно небажаних рис і якостей, виробленню конструктивних способів подолання професійних труднощів для профілактики професійної дезадаптації, професійних деформацій, емоційного вигорання, розвитку саногенного потенціалу. Визначено перспективи подальших наукових розвідок, що передбачають дослідження проблеми підвищення рівня професійної стресостійкості та формування резільєнтності вчителів у системі післядипломної педагогічної освіти.

У статті висвітлено особливості використання міжкультурного тренінгу для розвитку іншомовної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників, описано різновиди тренінгів, етапи проведення й прогнозовані результати. Тренінг у своїй структурі має три етапи: інформаційно-діагностичний, розвивальний та оцінювальний. Основною метою тренінгу комунікативних умінь є розуміння основних психологічних закономірностей комунікації, чинників, що впливають на її продуктивність, розвиток якостей і вмінь, необхідних для впевненого використання набутих знань. Під час проведення тренінгів проходить передача знань, розвиток і вдосконалення певних навичок, створення умов для самостійного пошуку учасниками способів вирішення завдань, що стоять перед ними. Діапазон методів, які використовуються, дуже широкий і включає інтерактивну взаємодію тренер-учасник, вправи в парах і малих групах, рольові ігри, групові дискусії, індивідуальні завдання, техніку мозкової атаки, відеотренінг, аналіз конкретних випадків, вирішення ситуаційних завдань. Завершується тренінг підведенням підсумків й аналізом результатів. Саме завдяки такому комплексному підходу тренінг є інструментом, головним завданням якого є сприяти підвищенню ефективності професійної діяльності. Після завершення тренінгу спостерігаються зміни у стилях міжособистісного спілкування учасників тренінгу. Вони стають відкритішими до співробітництва, дружелюбнішими, краще ставляться до навколишніх. Спостерігається тенденція до підвищення лідерських і домінувальних позицій, упевненості та незалежності. Використання тренінгу під час вивчення навчальних дисциплін «Іноземна мова» і «Іноземна мова за професійним спрямуванням» розвиває іншомовну комунікативну компетентність курсантів, що передбачає оволодіння усіма видами мовленнєвої діяльності, а саме: говоріння, слухання, читання та письмо. Курсанти покращують рівень іншомовної професійної компетенції, що сприятиме їх ефективній службовій діяльності в органах охорони державного кордону.

У статті запропоновано новий ракурс дослідження проблем освоєння мультилінгвізму учнівською молоддю. У розвідці наголошується, що ця проблема на порядку денному багатьох країн світу, оскільки пов’язана з об’єднанням народів різних культур. Тому навчальні предмети гуманітарного циклу в школі і вищих навчальних закладах мають передбачати органічне поєднання рідного та інонаціонального, їх вільного сполучення. Це глибинна стратегія людського буття, що визначає внутрішню основу особистості, спрямовану як на вироблення власного погляду на світ і слідування власному покликанню, так і здатність до поваги і співпереживання іншому. У статті відзначається, що новий підручник «Мистецтво» (10-11 класи), одним з авторів якого виступає дописувач статті, представляє як спільні, так і відмінні риси мистецького доробку України і світу, а завдання спрямовані на виховання у школярів прихильності вершинним загальнолюдським надбанням, не втрачаючи естетичну і етичну прихильність до свого рідного. Паралельно введено вправи, пов’язані з використанням іноземних мов. Це стимулює необхідність занурення в контекст світових культуротворчих процесів і дозволяє виявити нові аспекти донесення до учнів естетико-художніх паралелей між культурно-історичними нормативами цінностей і мов. У статті також розглядається методика створення ситуацій мовно-мистецьких перетинів на уроках мистецтва (10-11 класи), серед яких описано такі методи, як діалог культур, біографічний, горизонтально-вертикальна подача матеріалу, що спрямовані на виховання мотивації до освоєння мов як потреби в знаходженні гармонії і вищих смислів буття. Ключові слова: методика, мистецтво, мультилінгвізм, художні цінності, учнівська молодь.

У статті обґрунтовано методичні основи роботи з формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів. Розкрито сутність поняття «підхід»; виокремлено ефективні підходи до формуван- ня комунікативної компетентності у студентів педагогічного факультету: компетентнісний, особистісно орі- єнтований, комунікативно-діяльнісний, функційно-стилістичний, ситуаційно-проблемний і текстоцентричний. Зазначено, що саме ці підходи зумовлюють принципи, методи, прийоми та засоби навчання, побудову системи вправ. Актуалізовано провідні принципи подальшого розвитку вищої школи. Виокремлено такі принципи навчання: принцип свідомості, культуровідповідності, емоційної насиченості, модульності, доступності та посильності, індивідуалізації навчання. Обґрунтовано доцільність використання загальнодидактичних і спеціальних методич- них принципів, що окреслює дидактичну мету, конкретизує способи діяльності викладача та студентів, указує на джерело здобуття знань, визначає результативність освітнього процесу, тобто зумовлює застосування від- повідних методів. Відзначено, що поняття метод у науці пояснюється як систематизований спосіб досягнення теоретичного чи практичного результату, розв’язання проблем чи одержання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання та дії. Найбільш ефективними є методи, які забезпечують навчальний діалог, дають змогу формувати комунікативні уміння та навички студентів і розвивати їхнє фахове мовлення. Наголо- шено на тому, що доцільними у процесі навчання є виконання різних видів проектів – інформаційних, дослідниць- ких, ігрових, творчих, практико-зорієнтованих із залученням інфографіки та мультимедійних технологій. Під- креслено, що вибір дидактичних прийомів і засобів навчання забезпечує активну навчальну діяльність студентів, робить можливим індивідуальний підхід до кожного з них.

У статті актуалізується та обґрунтовується необхідність визначення організаційно-педагогічних умов підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг. Уточнено поняття «умова» та «організаційно-педагогічна умова». Контент-аналіз наукових праць щодо підготовки майбутнього фахівця дозволив нам стверджувати, що визначення та обґрунтування організаційно-педагогічних умов є провідними у більшості дослідників, сутність та зміст яких залежить від мети дослідження. Тому нами виокремлено організаційно-педагогічні умови, реалізація яких, на нашу думку, сприятиме успішній підготовці майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг: 1) формування мотиваційних установок майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг засобами імітаційного моделювання (конкретними методами імітаційного моделювання в системі підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг ми визначили імітаційні ситуації, імітаційні вправи, ділові ігри, професійно орієнтований проєкт); 2) залучення студентів до практико-орієнтованого середовища (практико-орієнтоване освітнє середовище визначено як спеціально організований освітній простір, спрямований на розвиток практичних умінь і навичок студентів за допомогою спеціально-створених практичних ситуацій під час проходження різних видів практики); 3) реалізація рефлексивно-управлінської технології у вигляді активних форм і методів навчання (оволодіння комплексом професійних і соціально-психологічних знань, формування умінь і навичок міжособистісної взаємодії, розвиток рефлексивних здібностей, наприклад здатність аналізувати ситуацію і власну поведінку, вміння гнучко реагувати на ситуацію і швидко перебудовуватися в різних соціальних умовах); 4) психолого-педагогічна підтримка майбутніх фахівців із соціальної роботи у процесі професійної підготовки (створення умов для прийняття майбутніми фахівцями із соціальної роботи оптимальних рішень у різних ситуаціях життєвого вибору, для формування у студентів усвідомленого оптимізму, вміння справлятися із труднощами, самостійно визначати свою життєву, освітню та професійну траєкторії).

У статті висвітлено теоретичні основи та елементи практичного досвіду використання мережних ресурсів як одного з важливих засобів формування термінологічної компетентності майбутніх фахівців нефілологічного профілю в закладах вищої освіти України під час навчальної діяльності різних видів. Окреслено зміст поняття «термінологічна компетентність» як важливого складника професійної компетентності, визначено особливості інформаційно-комунікаційних технологій з метою оптимізації процесу навчання та опанування термінології в рамках курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зроблено огляд термінологічної діяльності міжнародних і національних організацій зі стандартизації країн Європи та Америки, схарактеризовано термінологічну активність провідних міжнародних організацій з метою доречного використання цієї інформації в навчальному процесі. Наголошено, що значне місце в інформаційному сегменті посідають термінографічні ресурси: термінологічні банки / бази даних, електронні термінологічні словники і словники автоматизованих систем оброблення текстів та предметно зорієнтованих корпусів текстів, які стають основою для ефективної методики організації практичних занять, самостійної роботи студентів і проведення наукових досліджень з проблем термінології. Запропоновано систему пізнавальних, тренувальних і творчо-дослідницьких вправ, які мають на меті формування термінологічної компетентності студентів нефілологічних спеціальностей закладів вищої освіти, зокрема розв’язання проблемних ситуацій, які вимагають пошуку електронних термінографічних джерел і фахових текстів, їх оцінки, креативного використання, перекладу і зіставлення українських наукових термінів з відповідниками з інших мов, редагування, що забезпечують у комплексі ефективну професійну діяльність. З’ясовано, що використання інформаційно-комунікаційних технологій, насамперед мережних ресурсів, у навчальному процесі створює передумови для кардинального оновлення змістово-цільових і технологічних сторін навчання.

У статті розглянуто значення функціональної асиметрії та рівень впливу на побудову спеціальних рухів, які знадобляться під час навчання складно координаційних вправ та у процесі вдосконален-ня технічної та тактичної підготовки з боксу у індивідів жіночої статі. Особливо це буде актуально у молодших вікових групах жіночого боксу – дівчат та юніорок. Мета дослідження – вивчення впливу функціональної асиметрії в боксі. Матеріал і методи дослідження: теоретичний аналіз спеціальної та наукової літератури, узагальнення даних, матеріал Інтернету. Результати дослідження. Виявлено декілька видів функціональної асиметрії; нестачу літературних джерел з боксу, в яких освітлюється функціональна асиметрія в тренуванні жіночої статі, вплив функціональної асиметрії на розвиток та домінування певних фізичних якостей, особливі методичні підходи з метою усунення асиметрії, зміна функціональної асиметрії з віком та спортивним стажем, підвищення варіативних дій під час стресових ситуацій. Наголошено недоцільність визначення асиметрії тільки за домінуючою кінцівкою, а за допомогою інтегрального підходу до визначення провідних кінцівок (рука, нога) та сенсорними системами (око, вухо), що формує індивідуальний профіль асиметрії. Вплив індивідуального профі-лю асиметрії на засвоювання, вдосконалення технічних і тактичних навчальних вправ у видах спорту. Наведені приклади з різних видів спорту та спортивних єдиноборств про значення функціональної аси-метрії та її психологічний вплив на особливості підготовки. Визначені оптимальні тести для виявлення індивідуального профілю асиметрії, які доступні для проведення в зручних умовах. Визначено, що дані досліджень з функціональної асиметрії, наведені провідними вченими, будуть у нагоді для вдоскона-лення техніко-тактичної підготовки в жіночому боксі. Висновки. Перед початком вдосконалювання техніко-тактичної підготовки слід визначити індивідуальний профіль асиметрії жінки-боксера. Загаль-ні тести для визначення асиметрії слід з’єднати зі спеціальними боксерськими вправами. За результа-тами тестів слід розробити індивідуальну модель тренування для кожного індивіда на основі його ІПА, починаючи із самої молодшої вікової групи жіночого боксу –дівчат та юніорок. The article deals with the importance of functional asymmetry and the level of its influence on the construction of special movements, which will be needed during the training of complicated coordination exercises and in the process of improving the technical and tactical training in boxing in female individuals. This will be especially true for the younger age groups of women’s boxing – girls and juniors. The purpose of the research is to study the effect of functional asymmetry in boxing. Material and methods of research:theoretical analysis of special and scientific literature, generalization of materials of the Internet. Research results. Identified: several types of functional asymmetry, lack of literary sources in boxing, which highlights the functional asymmetry in the training of women, influence of functional asymmetry to the development and dominance of certain physical qualities, special methodological approaches to eliminate asymmetry, changing functional asymmetry according to the age and sports experience, increasing variable actions during stressful situations. The inexpediency of determining the asymmetry only by the dominant limb, and using an integrated approach to the definition of the leading: limbs (arm, leg) and sensory systems (eye, ear), which forms an individual profile of asymmetry. It is revealed the influence of individual asymmetry profile on the development and improvement of technical and tactical training exercises in different sports. It is given the examples of different sports and martial arts, which emphasize the importance of functional asymmetry and its psychological impact to the features of training. It has been defined the optimal tests to identify individual asymmetry profiles that are available for use in convenient conditions. It is established that the data of studies on functional asymmetry given by leading scientists can be used to improve technical and tactical training in women’s boxing. Conclusions. Before starting to improve the technical and tactical training, the individual profile of the asymmetry of the female boxer should be determined. General tests for determining asymmetry should be coupled with special boxing exercises. According to the results of the tests, it is important to develop an individual training model for each individual based on her IPA, starting with the youngest age group of women’s boxing – girls and juniors.

Мета роботи – висвітлити досвід Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова в галузі симуляційної медицини та проведенні об’єктивного структурованого клінічного іспиту. Основна частина. Структуровані програми симуляційного навчання надзвичайно корисні в тих галузях медицини, де виконується багато дуже небезпечних маніпуляцій – в акушерстві, анестезіології, ургентній та інтенсивній терапії, хірургії або педіатрії, для навчання персоналу, роботи з удосконалення чинних клінічних протоколів та практичних алгоритмів та/або апробації організаційних чинників у веденні ургентних ситуацій. Провідні організації охорони здоров’я порекомендували такі стандарти медичної допомоги, які змушують запроваджувати симуляційне навчання. Співробітники симуляційного центру ВНМУ ім. М. І. Пирогова використовують для симуляційного навчання в медицині: проведення об’єктивного структурованого клінічного іспиту (ОСКІ/OSCE’s), призначеного для перевірки компетенції та виконання практичних навичок, таких, як комунікація, клінічне обстеження, медичні маніпуляції/призначення, призначення вправ тощо. Його складають з реальними або «удаваними» пацієнтами (пацієнтами-акторами), проходячи через декілька пунктів, на кожному з яких є свій екзаменатор та виділено певний час. До та після проведення такого іспиту ми проводили брифінг та дебрифінг. Висновки. Підготовка фахівців, які у майбутньому покликані відповідати за життя та здоров’я людей, зокрема у критичних ситуаціях, не можлива без відпрацювання навичок у симуляційних центрах. Останнім часом зацікавленість щодо симуляційного медичного навчання в Україні значно зростає. З’являється обладнання, відкриваються нові навчальні центри. Щоб повною мірою використати потенціал симуляційного навчання, важливо дотримуватися ефективної методології, налагодити співпрацю між симуляційними центрами та належну підготовку викладачів, здатних організувати навчальний процес з урахуванням сучасного європейського досвіду.

Актуальність зазначеної проблеми полягає в тому, що в суспільстві виникають конфлікти в правоохоронному полі діяльності, населення не довіряє працівникам поліції України. Першочерговою причиною такого протистояння є невміння поліцейських спілкуватися з різними верствами населення, розв’язувати конфліктні ситуації, приймати правильні рішення в екстрених ситуаціях.За таких обставин підготовка майбутніх поліцейських до професійного спілкування у вищих закладах зі специфічними умовами навчання має бути цілеспрямованою і системною, забезпечувати високий рівень готовності випускників до якісної правоохоронної діяльності. Тому виникає потреба в оновленні методичних підходів до організації професійного спілкування в зазначених закладах.Метою наукової роботи є теоретичне обґрунтування етапів методики підготовки майбутніх поліцейських до професійного спілкування у вищих закладах зі специфічними умовами навчання.Методами дослідження – аналіз наукової літератури з обраної теми, Стандарту професійної (професійно-технічної) освіти зі спеціальності “Поспрямування”; узагальнення обробленого матеріалу.Визначено суть поняття “методика підготовки майбутніх поліцейських до професійного спілкування у вищих закладах зі специфічними умовами навчання” як сукупність педагогічних впливів на формування готовності курсантів до професійного спілкування в правоохоронній діяльності, які реалізуються через зміст вищої освіти, інноваційні прийоми, методи та організаційні форми навчання, ІКТ-засоби професійного навчання. Згідно з розробленою нами методикою, процес формування готовності курсантів до професійного спілкування в правоохоронній діяльності має відбуватися на підготовчому, тренувальному, коригувальному етапах, а також під час аудиторної і позааудиторної роботи.Рекомендовано використовувати потенціал навчальної дисципліни “Українська мова професійного спрямування” для підготовки курсантів до професійного спілкування, також упроваджувати варіативну дисципліну “Професійне спілкування поліцейських”, зміст якої складають два модулі: теоретичний (інформація про суть професійного спілкування поліцейських, стилі спілкування, принципи і правила спілкування правоохоронців) і практичний (система вправ і ситуаційних завдань для організації професійного спілкування в курсантському колективі).

У статті уточнено зміст понять «комунікативна компетентність» і «мовленнєва компетентність», наголошено на тому, що комунікативна компетентність здобувача вищої освіти відображає рівень його духовного й культурного розвитку, формує світоглядні уявлення та цінності для успішної професійної самореалізації. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців із проблем вивчення комунікативної компетентності, визначено актуальні аспекти дослідження. Встановлено структуру комунікативної компетентності, у межах якої виділено мовну, дискурсивну, соціолінгвістичну, ілокутивну, стратегічну, мовленнєву компетенції. Увагу сфокусовано на мовленнєвій компетентності, яку визначено як інтегровану характеристику фахових та особистісних якостей здобувача вищої освіти, складниками якої є позитивна мотивація, володіння мовними знаннями, уміннями й навичками, необхідними для здійснення професійної діяльності. Розкрито мовний, соціокультурний, стратегічний і професійний компоненти комунікативної компетентності. Мовний компонент визначають знання, уміння, навички та здібності, завдяки яким здобувач вищої освіти будуватиме доречне мовлення відповідно до норм граматики й лексики. Соціокультурний компонент охоплює фонові знання, зокрема знання соціокультурних особливостей народу, мови, комунікативної поведінки. Стратегічний компонент комунікативної компетентності містить знання, уміння й навички, які допоможуть здобувачеві вищої освіти здійснювати ефективну комунікацію, застосовувати необхідні комунікативні стратегії та тактики. Професійний компонент містить здібності, якості, знання, уміння й навички здійснювати пошук професійно значущої інформації, визначати основне у фахових текстах, проводити презентації, опитування тощо. Охарактеризовано ключові складники комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти: обізнаність із різними комунікативними ситуаціями, здатність взаємодіяти з навколишнім світом, уміння контактувати з людьми, навички конструктивного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність особистості полягає у спроможності встановлювати й підтримувати контакти; це визначена система знань, навичок, умінь, позицій, думок і поглядів, за допомогою яких здійснюється ефективне спілкування. Зауважено, що для розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти необхідно розвивати навички управління комунікацією під час моделювання ситуацій спілкування, виконання спеціальних вправ, розроблення стратегій і тактик спілкування, аналізу очікуваних результатів, прогнозування поведінки комунікантів.

У процесі вивчення термінології актуальним є розроблення різно- манітних інтерактивних технологій та використання ігор, що забез- печує студентам-іноземцям усебічний розвиток мовлення в умовах, наближених до реальних, розуміння важливості правильного викори- стання термінолексем. Організація інтерактивного навчання перед- бачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, проведення дебатів, дискусій, спільне вирішення проблеми на основі аналізу відповідної ситуації. Ігри – один із найактивніших методів навчання мови, який забез- печує розвиток мовлення, формування та вдосконалення умінь і нави- чок комунікації в різноманітних близьких до реальних ситуаціях, сприяє підвищенню зацікавленості студентів у вивченні спеціальної лексики, зокрема термінології. Викладач у грі може бути керівником і режисером, виконувати функції одного з гравців, бути стороннім спо- стерігачем. У статті проаналізовано методи та прийоми використання інтерак- тивних вправ та ігор у процесі вивчення спеціальної лексики росій- ської мови. Подано та обґрунтовано найдоцільніші та найефективніші комунікативні завдання для засвоєння термінології будівництва на заняттях з іноземцями. Заняття з мови як іноземної потрібно будувати так, щоб кожен із запропонованих видів роботи виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб студенти успішно оволоділи і діалогічним, і монологічним мовленням, спираючись на знання гра- матики, підвищували рівень культури мовлення в різних ситуаціях спілкування. Коли в навчанні мови як іноземної застосовувати інтерактивні ігри, то це позитивно впливає на весь навчально-виховний процес, оскільки вони дають змогу залучити кожного учасника до обговорення про- блеми. Це сприяє розвитку критичного мислення, уміння відстоювати свою позицію. Іноземці набувають навичок співпраці, колективного пошуку рішень, беруть активну участь у навчанні та передаванні своїх знань іншим людям. На основі використання ігор забезпечується інте- грація теорії та практики, набувається досвід у вирішенні проблемних завдань, забезпечується інтенсивний обмін досвідом і знаннями між учасниками команд і можливість порівняти свої знання і дії з іншими, а також уміння координувати ці дії.

Тенденція до скорочення кількості годин фундаментальних дисциплін примушує шукати нові шляхи для підвищення ефективності викладання. Одним із способів такого підвищення є введення у навчальний процес елементів проблемності [1]. Проблемне навчання полягає у створенні для студентів проблемних ситуацій, усвідомленні і вирішенні цих ситуацій у ході активної пошукової діяльності, в процесі вирішення студентами проблемно-пізнавальних задач. Це все відбувається при максимальній самостійності і під загальним керівництвом викладача.Проблемне навчання дозволяє формувати особливий стиль розумової діяльності і дослідницької активності студентів.До останнього часу вважалося, що єдиним способом навчити студентів вирішувати задачі є практика у розв’язуванні великої кількості задач. Значна частина всього навчального часу, власне, на це витрачається. Та результати такої роботи, зазвичай, скромні: більшість студентів так і не оволодіває загальним підходом до вирішення задач і при зустрічі з незнайомим типом завдання, губиться, не знаючи з чого почати. В кінцевому рахунку ці задачі розв’язуються лише за допомогою викладача. Отже, потреба в зміні цього застарілого методу є нагальною. Але повністю побудувати навчання на основі проблемності – нереально. У студентів, переважно, різний рівень підготовки і різний інтелект. І якщо для когось проблемне завдання виявиться непосильним, то це вносить дезорганізацію у навчальну роботу.Для того, щоб вияснити рівень інтелекту студентів, а також їх здібності до вивчення таких фундаментальних дисциплін як фізика чи теоретична механіка, пропонується на першому практичному занятті провести ряд психологодіагностичних тестів. Це дасть можливість отримати достовірний прогноз оцінки (і, відповідно, рівня набутих і усвідомлених знань) на кінець вивчення студентами даного навчального предмету (фізики, теоретичної механіки), а також дозволить визначити наскільки інтенсивно можна застосовувати елементи проблемного навчання у конкретній групі.До сих пір для перевірки знань, необхідних для вивчення предмету, застосовувався вхідний контроль. За його допомогою можна було виявити той багаж знань, з яким студенти підходять до вивчення дисципліни. Але, як свідчить досвід викладання, вхідний контроль не показує реального рівня базових знань студентів, частина з яких просто забула за час канікул необхідний матеріал, інша частина ставиться до вхідного контролю формально, без інтересу. Використання ж комплексного тестування, яке включатиме відносно полегшений вхідний контроль, тест на визначення рівня інтелекту та тест на розуміння техніки, дасть можливість отримати достовірні дані про потенціал кожного студента в царині конкретної дисципліни (у даному випадку йдеться про фізику і теоретичну механіку).Існує досить значна кількість тестів для вимірювання рівня інтелектуального розвитку. Вартими уваги слід визнати шкали вимірювання інтелекту за Векслером [2], методику Равена [3] та тести Айзенка [4]. Але шкали Векслера є занадто громіздкими, а методика Равена більше підходить для оцінювання логіки мислення. Для здійснення нашої мети найбільш придатними слід вважати тести розроблені англійським психологом Г. Айзенком. Вони дають змогу визначити “коефіцієнт інтелектуальності”, який скорочено позначають “IQ”. У цих тестах використовується словесний, цифровий і графічний матеріал у поєднанні з різними способами формулювання і постановки задачі (зразки завдань наведені нижче, мал. 1).Вставте пропущене число 6 ( 96 ) 1210 ( ... ) 15Вставте слово, яке було б закінченням першого слова і початком другогоКОНТР ( ... ) ИВВставте пропущене число 4 1 22 6 33 2 ?Виберіть потрібну фігуру з шести пронумерованих Мал. 1 Такий змішаний характер тестів дозволяє більш об’єктивно дати загальну оцінку “IQ” студента. Для вирішення завдань встановлюється обмежений час (30 хв.). За кожну правильно вирішену задачу нараховуються бали. Сума цих балів по спеціальній шкалі перераховується в “IQ”. Головне у тестах Айзенка – їх модельний характер.Що стосується тестів на розуміння техніки, то для застосування у комплексному тестуванні краще за все підходить тест Беннета [3]. Його методика використовується з метою визначення технічних здібностей. Студентам пропонується 60 малюнків, які представляють собою технічні задачі. Час проведення тесту не повинен перевищувати 40 хв. Зразок завдань наведений на мал. 2. Особливістю тесту Беннета, на відміну від тестів інтелекту, є його спрямованість на вимірювання досягнень студентів у даній області на момент тестування, в той час як дослідження інтелекту передбачає і прогноз подальшої критеріальної діяльності, тобто передбачення майбутнього розвитку.Отже, провівши за дві академічні години таке комплексне тестування, ми можемо отримати “важелі” для ефективного керування навчальним процесом кожного студента. Звичайно, що тут можливі різні варіанти: трапляються студенти з добрим володінням базовими знаннями, але з посереднім інтелектом і поганим розумінням техніки, а буває і навпаки. Якраз у другому випадку слід застосовувати індивідуальний підхід, аби не втратити потенційно сильного студента. Хоча ідеальним слід вважати варіант, при якому всі три тестування дадуть високі результати. Таким чином, можна зорієнтуватися, наскільки інтенсивним може бути застосування проблемного навчання у даній студентській групі. Який аероплан повертає направо? Яка шестерня здійснює більше обертів у хвилину? Який візок має більше шансів перевернутися на горбі? Які колеса чинять більший тиск на рейки? Мал. 2 “Левова” частка практичних занять з фундаментальних дисциплін витрачається на розв’язування задач. Тому формування культури вирішення задач – є одним з найважливіших завдань. Культура розв’язку задач полягає в тому, що пошук вирішення здійснюється на основі всестороннього аналізу задачі, кожна гіпотеза обґрунтовується, після відшукання правильного розв’язку проводиться ретроспективний аналіз з метою виявлення загальних методів, які були застосовані у даному вирішенні. При цьому слід використовувати особливу систему вправ, де конкретні задачі виявляються лише матеріалом, а метою є послідовне здійснення таких операцій: а) розчленування задачі на елементарні умови та вимоги; б) виявлення залежностей між окремими даними і вимогами; в) побудова схематичної моделі задачі.Обов’язково слід враховувати, що у всіх цих вправах сама запропонована задача не вирішується, щоб не відволікати студентів від головного – аналізу задачі. Особливу роль у формування в студентів культури розв’язуванні задач відіграє завершальний аналіз проведеного вирішення з метою виявлення і засвоєння загальних методів і прийомів розв’язування задач. Доцільно проводити також одночасне вирішення декількох однотипних задач, щоб прищепити студентам розумний підхід до пошуків і конструювання методів розв’язування. Студент повинен набути уміння ставити навчальну задачу і вирішувати її.Тільки детальне знання можливостей конкретного студента, яке викладач повинен отримати буквально на перших заняттях, дозволяє відчути ту межу в студентській свідомості на якій закінчується бездумний перебір варіантів і починається справжній творчий пошук.

У статті подано матеріали теоретичного аналізу проблеми застосування настільного тенісу у фізичному вихованні школярів. Встановлено, що засоби настільного тенісу мають цілеспрямований вплив на такі важливі компоненти рухових здібностей школярів, як швидкість зорово-моторної реакції, частота рухів, швидкісно-силові здібності. Застосування у фізичному вихованні настільного тенісу як засобу підвищення функціональної та фізичної підготовленості дітей шкільного віку є актуальним. Секційні заняття забезпечують високий рівень якості фізичного виховання, що виявляється в підвищенні рівня фізичної підготовленості, значному впливу на показники здоров’я і психологічної стійкості до стресових ситуацій. З огляду на це слід розширювати секційні заняття, на яких учням надається можливість займатися тими спортивними вправами, які їм цікаві, від яких вони отримують задоволення. У ході вирішення завдань дослідження було вивчено динаміку показників спеціальної фізичної та технічної підготовленості хлопців 12–13 років під час занять настільним тенісом в умовах шкільної секції. Метою дослідження було дослідити вплив секційних занять з настільного тенісу на показники спеціальної фізичної та технічної підготовленості юнаків 12–13 років. У ході дослідження було зафіксовано, що наприкінці навчального року за всіма показниками, що характеризують рівень спеціальної фізичної підготовленості хлопців, відбулися достовірні зміни. Найбільший відносний приріст виявлено у стрибках зі скакалкою в один і в два оберти та згинанні і розгинанні рук від тенісного столу за 1 хвилину, у бігу по «вісімці», у завершальному ударі на дальність відскоку. Також достатньо значний приріст відмічено у бігу на 15 м та стрибку у довжину і бігу навколо столу. Найменший приріст зафіксовано у перенесенні м’ячів у кошики. Наприкінці навчального року за всіма показниками, що характеризують рівень спеціальної технічної підготовленості хлопців, була виявлена позитивна достовірна динаміка (набивання м’яча долонною стороною ракетки, набивання м’яча тильною стороною ракетки, набивання м’яча по черзі долонною і тильною стороною ракетки, гра накатами по діагоналі справа, гра накатами по діагоналі зліва). Найбільший відносний приріст показників був виявлений у грі накатами по діагоналі зліва, виконанні подачі накатом у ліву половину столу з 10 спроб, набиванні м’яча долонною стороною ракетки та виконанні подачі накатом у праву половину столу з 10 спроб, у грі накатами по діагоналі справа. Достатній приріст був зафіксований у набиванні м’яча по черзі долонною і тильною сторонами ракетки, у відкиданні з правої і лівої сторін по всьому столу. Найменший приріст був зафіксований у набиванні м’яча тильною стороною ракетки.

Компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважною трансляцією знань на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, що означають потенціал, здатності випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного ринково-економічного, інформаційно і комунікаційно насиченого простору.Використання компетентнісного підходу посилить ефективність навчання за рахунок діяльнісної сутності навчання, акцентуванні уваги на способах і характерові дій, укріплення взаємозв’язку між мотиваційною і ціннісно-орієнтаційною характеристикою особистості.З позиції компетентнісного підходу метою вивчення дисципліни «Інформатика та комп’ютерна техніка» є ознайомлення студентів з основами сучасних інформаційних систем і технологій, тенденціями їх розвитку, формування у студентів високого рівня компетентності у галузі інформатики (інформативної компетентності), певного світогляду та інформаційної культури.Набуті студентами уміння самостійно шукати, збирати, аналізувати, оцінювати, опрацьовувати, організовувати, представляти, передавати інформацію, моделювати і проектувати об'єкти і процеси, зокрема – власну індивідуальну діяльність і роботу колективу, відповідально реалізовувати свої плани, кваліфіковано використовуючи доступні сучасні засоби інформаційних і комунікаційних технологій складають зміст інформатичної компетентності. Внутрішня структура та зміст інформатичної компетентності включає наступні складові: мотиваційну (прагнення і здатність (готовність) до отримання знань, умінь і навичок у галузі інформатики, комп’ютерної техніки та інформаційно-комунікаційних технологій), ціннісно-орієнтовну (особисте ставлення до продукту і предмету діяльності), когнітивну (знання, що відображають систему сучасного інформаційного суспільства; знання, які складають інформативну основу пошукової пізнавальної діяльності; теоретичні знання про основні поняття та методи інформатики як наукової дисципліни); діяльнісну (сформованість способів діяльності, досвід здійснення діяльності, досвід здійснення емоційно-ціннісних ставлень у формі особистісних орієнтацій), емоційно-вольову (емоційно-вольова регуляція процесу і результату прояву компетентності). Така точка зору на суть компетентності переважає в роботах російських та українських дослідників (В. Байденко, В. Болотов, А. Хуторськой, І. Зімняя, Ю. Татур, О. Овчарук, І. Родигіна).Реалізувати компетентнісний підхід до навчання інформатики та комп’ютерної техніки дозволить технологія особистісно-орієнтованого навчання. Дисципліна «Інформатика і комп’ютерна техніка» передбачає велику самостійність студентів, оскільки в сучасному суспільстві зміна інформаційних технологій відбувається так швидко, що без уміння самостійного їх засвоєння не можна розраховувати на професіоналізм. А самостійність це невід’ємний елемент особистісно-орієнтованого навчання. Особистісно-орієнтоване навчання сприяє включенню студентів у навчально-пізнавальну діяльність і зорієнтоване, перш за все, на розвиток внутрішньої мотивації особистості.Особистісно-орієнтована технологія навчання інформатики та комп’ютерної техніки реалізується через практичну діяльність та кредитно-модульну систему навчання, що дозволяє реалізувати системний підхід до навчання та сформувати гнучку динамічну структуру ієрархічних взаємозв’язків між рівнями підготовки.Базовими положеннями даної методології є наступні:опанування навчального матеріалу ґрунтується на постійному спілкуванні із студентами і залученні їх до виконання практичних вправ як в аудиторії, так і самостійно;спосіб ведення занять спрямований на розвиток та інтенсифікацію в студентів незалежного самостійного мислення та здатності самостійно приймати рішення;методичне забезпечення курсу сформоване на основі найновіших прогресивних підходів і концепцій у галузі освіти;загальна ідеологія навчання ґрунтується на тому припущенні, що всі студенти мають початкову здатність до творчої діяльності, яка підлягає обов’язковому виявленню і подальшому розвитку.Засобами досягнення цієї мети є:використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкривати суб'єктивний досвід студентів;створення атмосфери зацікавленості кожного студента в роботі групи;оцінка діяльності студента не тільки за кінцевим результатом, але й за процесом його досягнення;заохочення прагнення студента знаходити свій спосіб вирішення завдання;створення педагогічних ситуацій спілкування на занятті, що дозволить кожному студенту проявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення обстановки для природного самовираження студента.

Перспективність і ефективність дистанційного навчання багато в чому залежить від його проектування. Це досить складний і довготривалий процес, який потребує великої кількості матеріальних і людських ресурсів.Як основу для створення навчальних матеріалів для дистанційного курсу можна використовувати раніше розроблені дидактичні матеріали, які призначені для безпосередньої роботи в класі чи аудиторії. Це конспекти уроків, презентації, тести, тексти самостійних і контрольних робіт тощо. Але перед цим треба впевнитися, чи даний матеріал:узгоджений з поставленими навчальними цілями курсу;відповідає обраній темі навчання;написано на тому рівні, який необхідний для категорії слухачів курсу (чи не дуже він простий чи навпаки складний);містить приклади й рисунки, які відповідають тому, що ви бажаєте донести до слухачів;залучає учня в активну навчально-пізнавальну діяльність;має зручні супроводжуючі елементи.Електронні навчальні матеріали дистанційного курсу повинні виконувати роль «порадника» при самостійній роботі слухачів. Спираючись на дослідження Є. С. Полат [], В. П. Бокалова [], Ю. В. Триуса [] розглянемо принципи, які повинні бути покладені в основу створення подібних «порадників».Модульність. Весь навчальний матеріал розбивається на декілька, по можливості, автономних модулів. Кожен модуль ділиться, в свою чергу, на ще менші модулі – теми. Таке структурування матеріалу дозволяє розкласти його по поличкам і вивчати цей матеріал крок за кроком, концентруючи увагу кожен раз на окремій темі.Чітке визначення навчальних цілей. Часто дуже важко визначити в кожному модулі і в кожній темі реальну навчальну мету. Але донести цю мету до слухачів курсу можна, або вказавши, на що націлений даний модуль чи тема, або перерахувавши, що вони будуть знати і вміти, які навички здобудуть, працюючи з ними.Когнітивність. Зміст кожної навчальної одиниці повинен стимулювати пізнавальну активність учня, пробуджувати в нього інтерес до подальшого вивчення предмету. Для цього можна використовувати різні методи: постановка проблемних ситуацій, вказування на зв’язок з практичною діяльністю. Непотрібно пропонувати слухачам матеріал, який ніколи не буде використаний ними в подальшій навчальній роботі чи в практичній діяльності.Самодостатність. Цей принцип означає, що наданий навчальний матеріал повинен бути підготовлений таким чином, щоб дозволити слухачам виконати всі види навчальної роботи і досягти поставлених навчальних цілей без залучення додаткових інформаційних джерел.Орієнтація на самоосвіту. Якщо традиційна модель навчання будується за принципом «навколо викладача», то дистанційна модель, навпаки, реалізує принцип «навколо учня». Тому дуже важливо, щоб учні мали можливість проводити різні розрахунки, розв’язувати будь-які задачі, займатися практичними вправами. Велику роль в цьому відіграють додаткові мультимедійні навчальні засоби, які наряду з основними матеріалами дозволяють активно залучати учнів в процес навчання, вносити в нього різноманіття, вказувати на ключові аспекти теми, надавати практичні підходи до розв’язання актуальних проблем і реальних життєвих ситуацій, і, навіть вчити самостійно навчатися. Потрібно мати на увазі, що практичні дії являються ключовими елементами навчання, саме через них слухачі будуть спроможні повторювати потім те, чому вони навчились, розв’язувати конкретні практичні задачі, тобто використовувати вивчений матеріал в реальних умовах.Інтерактивність. Структура навчального матеріалу повинна сприяти інтерактивній діяльності слухачів курсу. По-перше, це організація «діалогу» учня з навчальним матеріалом, по-друге, це забезпечення можливості вести діалог по ходу вивчення матеріалу з викладачем, т’ютором і колегами по роботі чи навчанню.Способів побудови діалогових навчальних комп’ютерних програм існує доволі багато: підказка при відповіді учня на сформульоване питання; можливість змінення їм параметру процесу, зображеного на рисунку в тексті уроку, і наступного спостереження за зміною самого процесу або його характеристик і т.п.Необхідно, щоб при вивченні матеріалу в учня виникала необхідність отримати пораду, викласти свої думки, відправити на перевірку свою роботу, словом, обмінятися даною інформацією з зовнішнім оточенням. Спілкування з зовнішнім світом, присутність почуття самореалізації, наявність постійного опрацьованого зв’язку роблять навчальну роботу більш цікавою, осмисленою, формує почуття відповідальності за неї. Технічні ж можливості для подібного спілкування легко надаються за допомогою електронної пошти, Web-сервера, різних телеконференцій, причому вихід на будь-який вид електронного спілкування може бути організований прямо з навчального матеріалу, так же як і повернення в нього після спілкування.Оцінка прогресу в навчанні. Будь-якій людині властиво цікавитися, наскільки вона просунулася в справі, яку виконує. Це відноситься і до навчання. Учню важливо мати якісь індикатори свого успіху. Таким індикатором можуть стати його відповіді на запитання, завдання і тести для самоперевірки знань. Тому кожна навчальна одиниця повинна супроводжуватися контролюючими матеріалами. Результатом самоперевірки знань (тобто індикатором успіху, прогресу у навчанні) являються кількісні показники (оцінки, бали), що виставляються учневі після виконання будь-якого завдання.Не менш важливу роль відіграє зовнішній контроль знань учня, тобто оцінка його прогресу зі сторони викладача або т’ютора. Виконується такий контроль шляхом спеціального моніторингу, тестування, перегляду виконаних робіт, прийняття екзаменів і т.п.Наявність супроводжуючих елементів. Щоб робота з навчальними матеріалами не перетворювалась в постійне розгадування ребусів, а приносила задоволення і відчуття комфорту, необхідно супроводжувати цей матеріал додатковими елементами:інструкція по використанню електронних навчальних матеріалів («путівник» для учня);програма дисципліни (курсу);запропонована т’ютором (викладачем) послідовність вивчення матеріалу, навчальний графік здачі на перевірку завдань, оптимальні режими консультацій у спеціалістів, графіки т’юторіалів, телеконференцій і т.п.;відомості про необхідні попередні знання;навчальні цілі модуля (навчальної одиниці);короткий огляд вивченого матеріалу;висновки по вивченому матеріалу;запитання, завдання і тести для самоперевірки;контрольні завдання (різноманітної складності) для моніторингу прогресу навчання;різноманітні доповнення;глосарій (словник термінів);різноманітні вказівники.Дані принципи були використані для розробки навчальних матеріалів дистанційного курсу «Геометрія, 7 клас» []. Теоретичний матеріал курсу відповідає діючому підручнику з геометрії []. В основу розв’язування задач покладено ідею залучення учнів до самостійного активного оволодіння геометрією через виконання комп’ютерних експериментів у середовищі педагогічного програмного засобу GRAN-2D. Після інсталяції ППЗ GRAN-2D кожний рисунок курсу «Геометрія, 7 клас» можна «оживити», оскільки він оснащений гіперпосиланням на відповідний файл програми, який завантажується автоматично після клацання кнопкою миші, коли її вказівник розміщений над рисунком.Розглянемо, які супроводжуючі матеріали дозволяють налагодити навчальний процес та зворотній зв’язок між вчителем (т’ютором) і слухачами дистанційного курсу «Геометрія, 7 клас».Теоретичний матеріал. Вибір необхідного теоретичного матеріалу для вивчення тієї чи іншої теми здійснює вчитель (користуючись календарним плануванням) і заносить його до плану вивчення курсу для учнів. При цьому чітко вказується час, який виділяється учневі на його опрацювання і дата перевірки його засвоєння (тестування, виконання завдань тощо). Перед цим також пропонуються питання для самоперевірки та тренувальні навчальні тести.Задачі практичного та дослідницького характеру супроводжуються різноманітними підказками і порадами. Завдяки їх виконанню в ППЗ GRAN-2D учень вчиться оригінально розв’язувати запропоновані задачі, розвиває навички творчої діяльності, вміння успішно конструювати й реалізовувати власні прийоми і методи в навчальній практиці.Презентації. За допомогою презентацій намагаємося продемонструвати прикладну спрямованість виучуваного матеріалу. Причому учням пропонується самостійно доповнювати їх слайди, а, отже, знайти ще одну свою власну причину для вивчення тієї чи іншої теми.Тести. Під час вивчення кожної теми, учням пропонується пройти навчальні та контролюючі тести. Результати тестування подаються за дванадцятибальною шкалою. Таким чином учень отримує відомості про ступінь успішності засвоєного ним навчального матеріалу. У разі невдалого проходження тесту, учень має право повернутися до початку теми, яку вивчив недостатньо добре і скласти тест повторно.Кросворди використовуємо для активізації пізнавальної діяльності учнів з перевіркою їх розв’язання. При відкритті кросворду учню пропонується інструкція щодо розгадування кросворду та відправлення його на дистанційний курс.Уроки розроблені відповідно до календарного планування вчителя, дужі зручні для використання учнями, які пропустили велику кількість уроків в школі. Тоді вчитель може рекомендувати пройти пропущені шкільні уроки в дистанційному курсі.Логічна послідовність сторінок уроку має розгалужений характер. Для її створення враховуються всі можливі варіанти проходження учнями уроку, залежно від їх рівня знань та здібностей. Тому послідовність сторінок, продумана вчителем, і сторінок, які переглянув кожен учень може дуже сильно відрізнятися, причому як для різних учнів, так і для одного учня в рамках різних турів його проходження. Все залежить від того, наскільки активно використовуються абсолютні і особливо спеціальні переходи. Один тур проходження уроку триває з моменту початку учнем уроку і до тих пір, поки не буде досягнутий кінець уроку (тобто до моменту відображення сторінки з результатами учня).Самостійні та контрольні роботи є ще одним інструментом для перевірки та корекції знань учнів. При цьому розроблені тренувальні та два варіанти для безпосереднього виконання на оцінку.Навчально-творчі проекти. Новизна роботи з проектом та регулювання складності поставлених завдань сприяє підвищенню інтересу до навчання геометрії, розкриває практичну значимість матеріалу, що вивчається. Розв’язування задач в різноманітних умовах і якщо показано неоднозначні шляхи розв’язування поставленої задачі надає можливість учню проявити оригінальність. Все це вносить у навчання елементи емоційного піднесення, надає роботі учня дослідницького характеру.Сторінки з історичними відомостями створені з метою ознайомлення з етапами розвитку геометрії як науки, для всебічного розвитку школярів, формування пізнавальної активності, а також реалізації міжпредметних зв’язків історії і математики.Предметний покажчик, який об’єднано зі словником, до якого учень може звернутися в той момент. Якщо учень хоче знайти означення деякого геометричного поняття і не знаходить його в словнику, то він може додати його до словника самостійно (знайшовши його означення в параграфі підручника чи в додатковій літературі).Форум та чат. При виникненні питань чи проблем під час роботи з матеріалами дистанційного курсу налагоджено чат та форум. Дату та час проведення чату узгоджуємо з учнями на форумі (у відповідній його темі), вказуючи причину його проведення. При цьому часто буває так, що інші учасники курсу, побачивши дану причину, можуть самі допомогти одне одному.О. М. Хара у своєму дослідженні стверджує, що неможливо просто перенести навчальний курс у дистанційне середовище, розраховуючи тільки на ефективність технічних засобів [, 37]. Тому особливу увагу необхідно приділяти налагодженню зворотного зв’язку між вчителем і учнями. В даному випадку вчитель має виступати у ролі наставника та здійснювати постійний контроль за виконанням поставлених завдань. При цьому ефективність роботи учня буде залежати їх характеру, тобто виконання завдання має забезпечувати активізацію його пізнавальної діяльності та творчої самостійності.Впровадження розробленого нами дистанційного курсу «Геометрія, 7 клас» в школах Кривого Рогу показало підвищення зацікавленості учнів до вивчення геометрії, розв’язування задач, самостійної діяльності з набуття нових знань з предмету. Потребує подальшого дослідження створення відеофрагментів уроків для дистанційного курсу «Геометрія, 7 клас» та налагодження зворотного зв’язку між слухачами курсу через SKYPE.

Стаття присвячена аналізу особливостей використання тренінгу життєстійкості у психологічній реабілітації учасників бойових дій. Життєстійкість охарактеризовано як вміння людини ефективно діяти, попри стресовість життєвих ситуацій. Тренінг життєстійкості визначено як комплекс вправ спрямованих на формування ефективних міжособистісних стосунків, що базуються на підтримці і довірі. Проаналізовано вплив тренінгу на соціальну адаптацію учасників бойових дій.

Професійно-педагогічна комунікація виступає невід’ємним компонентом діяльності вчителя. Питання розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців залишається недостатньо розробленим. Мета статті полягає у висвітленні психолого-педагогічної суті поняття «педагогічна комунікація» та засобів підготовки майбутніх учителів до здійснення окресленої діяльності. Сформульована мета передбачає вирішення таких завдань: конкретизувати поняття «педагогічна комунікація»; виявити особливості цього виду діяльності; розробити психолого-педагогічні засоби формування готовності вчителів-філологів до педагогічної комунікації. У статті розкрито педагогічну суть поняття «педагогічна комунікація» в аспекті підготовки майбутніх учителів-філологів до участі в цьому виді діяльності. Висвітлено результати аналізу вітчизняних та зарубіжних наукових джерел стосовно суті окресленого феномена. З’ясовано, що педагогічна комунікація спрямована на обмін інформацією, створення здорового психологічного клімату, дозволяє максимально використати в навчальному процесі професійні та особистісні якості викладача. Ефективність педагогічної комунікації визначається рівнем сформованості комунікативних умінь та навичок майбутніх фахівців (уміння управляти своєю поведінкою, розуміти особистість учня, будувати власне мовлення) та особистісних якостей (відвертість та довіра у спілкуванні, неконфліктність, емпатійність, толерантність, ініціативність). Ресурсом підготовки майбутніх учителів до педагогічної комунікації пропонується впровадження в навчальний процес педагогічних ситуацій-вправ комунікативного спрямування та методу проектів. Зазначені педагогічні засоби сприяють формуванню комунікативних умінь, розвитку рефлексивних та творчих здібностей, підвищенню пізнавального інтересу, дають можливість майбутнім фахівцям прогнозувати та змоделювати власну поведінку.

Статтю присвячено обґрунтуванню та розробленню моделі комплексного адаптивного використання методів навчання студентами підготовчих відділень в процесі формування поняття «Хімічні реакції». Визначено мету та завдання вивчення студентами курсу «Хімія» на підготовчому відділенні, що полягає у систематизації знань, усуненні розбіжності національних і українських загальноосвітніх програм з хімії, підвищення рівня базової хімічної підготовки іноземних студентів підготовчих відділень та формування когнітивного компоненту. Встановлено проблеми, що виникають у студентів підготовчих відділень при вивченні модуля «Хімічні реакції». Запропоновано комплексний адаптивний метод навчання хімічних реакцій, який забезпечує засвоєння навчальної інформації на ознайомлювально-орієнтовному, понятійно-аналітичному та продуктивно-синтетичному рівнях шляхом запам’ятовування, розуміння, застосування, аналізу, синтезу та оцінювання у процесі репродуктивної та продуктивної навчально-пізнавальної діяльності. Вказано, що для засвоєння навчальної інформації на ознайомлювально-орієнтовному та понятійно-аналітичному рівнях та формування поняття «Хімічні реакції» слід використовувати систему вправ, задач, тестових завдань, проблемних ситуацій, практичні та лабораторні роботи. Обґрунтовано, що ефективними методами навчання на продуктивно-синтетичному рівні є хімічний експеримент, розв’язання творчих задач, вирішення проблемних та пізнавальних завдань, проведення евристичних бесід та виконання творчих робіт. Ключові слова: студенти підготовчих відділень, поняття, хімічні реакції, комплексний метод навчання, ознайомлювально-орієнтовний, понятійно-аналітичний та продуктивно-синтетичний рівні, репродуктивна та продуктивна навчальна діяльність, запам’ятовування, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінювання