Academic literature on the topic 'Внутрішні регулятори'

У статті представлено результати дослідження стильових особливостей саморегуляції поведінки майбутніх фахівців-психологів на різних етапах їх фахової підготовки. За результатами проведеного дослідження виявлено, що характер розвитку основних регуляторних процесів (планування цілей діяльності, моделювання значущих умов, програмування дій, оцінка і корекція результатів) та регуляторно-особистісних властивостей (гнучкість і самостійність) майбутніх фахівців-психологів має свої специфічні особливості на різних етапах їх учбово-професійної підготовки. Виявлено, що у порівнянні зі студентами першого курсу, у студентів четвертого курсу спостерігається достовірно вищий ступінь розвитку основних регуляторних процесів та регуляторно-особистісних властивостей: загального рівня саморегуляції як здатності до усвідомленої саморегуляції довільної активності; гнучкості як здатності до перебудови та корекції системи саморегуляції при зміні зовнішніх і внутрішніх умов; оцінки і корекції результатів як здатності до адекватної та автономної оцінки себе і результатів своєї діяльності та поведінки; моделювання значущих умов як ступеня розвитку уявлень про систему зовнішніх і внутрішньо значущих для досягнення цілей умов, їх усвідомленості та деталізованості; самостійності як ступеня розвитку регуляторної автономності; програмування дій як ступеня усвідомленої побудови способів і послідовності власних дій для досягнення поставлених цілей; планування цілей діяльності як ступеня розвитку механізмів цілепокладання з точки зору усвідомленості й автономності процесу висунення цілей активності, їх дієвості, реалістичності, деталізованості та стійкості.

Засобами імітаційного моделювання проаналізовано функціонування замкнутих систем керування в умовах зміни властивостей інерційного об'єкта керування. Порівняли роботу таких систем: одноконтурної з ПІД регулятором, багатоконтурних з ПІ-ПД керуванням та систем із зовнішнім регулятором на підставі внутрішньої моделі. Серед систем керування із внутрішньою моделлю одна побудована на підставі моделі об'єкта керування. Ми запропонували іншу система, в якій структура зовнішнього регулятора реалізована на базі внутрішньої моделі замкнутого внутрішнього контуру з ПД регулятором. Для спрощення процедури налаштування зовнішнього регулятора вибрано наближену модель об'єкта керування у вигляді послідовно з'єднаних аперіодичної ланки першого порядку та ланки запізнення. Знайдено наближену внутрішню модель зустрічного паралельного з'єднання об'єкта керування та ПД регулятора та отримано наближену обернену модель. Встановлено, що в умовах зміни властивостей об'єкта керування запропонована система зберігає достатній запас стійкості і порівняно з іншими досліджуваними системами має переваги. Так, зі збільшенням коефіцієнта передачі об'єкта керування у 2 рази та збільшенням інерційності на 30 % перехідні процеси каналом заданого значення мають найменший час регулювання. Окрім цього, каналом збурення така система забезпечує найменше динамічне відхилення для всіх варіантів дослідження.

В статті представлено результати дослідження стильових особливостей саморегуляції поведінки майбутніх фахівців-психологів на різних етапах їх фахової підготовки. За результатами проведеного дослідження виявлено, що характер розвитку основних регуляторних процесів (планування цілей діяльності, моделювання значущих умов, програмування дій, оцінка і корекція результатів) та регуляторноособистісних властивостей (гнучкість і самостійність) майбутніх фахівців-психологів має свої специфічні особливості на різних етапах їх учбово-професійної підготовки. Виявлено, що у порівнянні зі студентами першого курсу, у студентів четвертого курсу спостерігається достовірно вищий ступінь розвитку основних регуляторних процесів та регуляторно-особистісних властивостей: загального рівня саморегуляції як здатності до усвідомленої саморегуляції довільної активності; гнучкості як здатності до перебудови та корекції системи саморегуляції при зміні зовнішніх і внутрішніх умов; оцінки і корекції результатів як здатності до адекватної та автономної оцінки себе і результатів своєї діяльності та поведінки; моделювання значущих умов як ступеня розвитку уявлень про систему зовнішніх і внутрішньо значущих для досягнення цілей умов, їх усвідомленості та деталізованості; самостійності як ступеня розвитку регуляторної автономності; програмування дій як ступеня усвідомленої побудови способів і послідовності власних дій для досягнення поставлених цілей; планування цілей діяльності як ступеня розвитку механізмів цілепокладання з точки зору усвідомленості й автономності процесу висунення цілей активності, їх дієвості, реалістичності, деталізованості та стійкості.

Кириленко К. М. До питання про демаркацію понять «картина світу», «світогляд» та «образ світу». - Стаття. У статті з урахуванням традицій вітчизняного наукового обігу аналізуються та розмежовуються по­няття «картина світу», «внутрішня картина світу», «образ світу», «світогляд», які функціонують як си­нонімічні терміни для позначення уявлень людини про навколишню дійсність та визначення розуміння нею свого місця і призначення у ній. Розрізнення цих понять є нагальним завданням для наукового співто­вариства, оскільки термінологічна синонімія усклад­нює порозуміння та позбавляє наукові дослідження чіткості формулювань. Поняття «картина світу» висвітлюється як таке, що фіксує пізнавально-теоретичну основу уявлень певної епохи, охоплює собою велике коло когерент­них поглядів і переконань та є підґрунтям формуван­ня аксіологічних регуляторів і мотиваторів поведінки окремих особистостей. Картина світу як вона втілюєть­ся на рівні окремої людської особистості, яка формує своє розуміння світу на основі власних та здобутих в готовому вигляді знань, усвідомлених та позасвідомих чинників, визначається терміном «внутрішня карти­на світу». Термін «образ світу» використовується для позначення формування «картини світу» на особистіс- ному рівні, ним фіксується усвідомлена її особистісна репрезентація. Терміном «світогляд» позначається система уявлень людини про світ та її особисте місце в ньому, у якій важливим складником структури є цін­нісно-мотиваційні регулятори людської поведінки. По­няття «картина світу» фіксує пізнавально-теоретичну основу уявлень певної епохи та є неперсоніфікованим утворенням, хоча й таким, що існує на особистісному рівні. Поняття «світогляд» позначає ті погляди і пере­конання, які є особистісним надбанням, хоча й таким, що екстрапольоване та тісно пов’язане із онтологічни­ми, гносеологічними вимірами людського буття у пев­ному соціокультурному середовищі. Демаркація визначених понять є шляхом до повно­ти розуміння тем та проблем, які ними позначаються, що є важливим завданням гуманітарних студій ХХІ ст. у контексті окреслення вихідних підвалин сучасної си­нергетично-еволюційної картини світ.

Матвєєва А. В., Єрофєєнко Л. В. Роль та значення функцій господарського процесуальногоправа. – Стаття.Стаття присвячена основним проблемам правового визначення місця та ролі функції в системі господарського процесуального права. Авторами проаналізовано історико-правові підвалини розвитку процесуального права, а також розуміння сутності функцій господарського процесу та їх видів. Надано пропозиції щодо тлумачення та класифікації функцій господарського процесуального права. Сьогодні надзвичайно актуальним є визначення та класифікація функцій господарського процесуального права з метою визначення їх місця та ролі в розрізі аналізу сучасного процесуального права.Природа галузі господарського процесуального права виявляється як соціально-нормативного регулятора. Виходячи з цього, його функції мають велике значення для ефективності захисту прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та набули в установленому порядкустатусу суб’єкта господарювання. суб’єкт господарювання, державні та інші органи, фізичні особи,які не є суб’єктами господарювання. Проте зараз проблема полягає в тому, що результати інтелектуальної праці, виражені в інтелектуальній власності, хоч і повинні приносити відчутний дохід, але незавжди на практиці. Необхідною передумовою отримання прибутку є використання майна, введення його в господарський обіг.Важливим для розуміння сутності функцій господарського процесу є періодизація етапів становлення процесуального права на українських землях: 1) перший період – це часи Київської Русі(давньоруського), коли суд був підпорядковувався адміністрації, тобто був її невід’ємною частиною;2) II період – XIV–XIX ст. (дореволюційний). Створення державних інституцій для вирішення справ, закріплення українського звичаєвого права в нормативно-правових актах та адміністративно-судовій практиці (друга половина XVII ст.), формування т.зв. писаного права; 3) III період – 1917–1991 рр. (радянський). Запровадження нових методів організації економіки та централізованого планування призвело до створення системи державних судів, для яких характерне використання їх як засобу непрямого впливу на суспільні відносини з боку органів державної влади; 4) IV період – з 1991 р. по теперішній час (пострадянський), пов’язаний із здобуттям незалежності України та створенням.Функції держави класифікують за їх соціальною значущістю, тривалістю дії, сферою діяльності, формою консолідації тощо. Переважно всі ці критерії можна застосувати до класифікації функцій економічного процесу з урахуванням його особливостей. Наприклад, за критерієм тривалості функції господарський процес можна поділити на постійні та тимчасові. До постійних належать регуляторна, охоронна, економічна, політична, інформаційна функції, а до тимчасових – моніторингова та інтеграційна. За критерієм меж права функції поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій економічного процесу відносять економічну, політичну, а внутрішню – регулятивну, охоронну, компенсаційну та оздоровчу.

Реалії сьогодення як нова культурна форма відкривають безмежні можливості для саморозвитку та самоосвіти людини. Фокус навчання переноситься з процесу накопичення інформаційного ресурсу на формування в особистості компетентностей пошуку, використання й відмови від уже набутих знань. Якість та ефективність освіти суттєво залежить від самодисципліни та само організованості. Самоорганізацію варто розуміти як регульовану поведінку освітньої системи за відсутності зовнішніх упорядкованих впливів. Її регуляторами виступають внутрішні, глибинні структури свідомості людини. Йдеться про здатність людини самостійно організувати свій навчальний процес, фокусуючись на вирішенні питань розробки індивідуально орієнтованих освітніх цілей й завдань, спрямовування освіти та самоосвіти у контекст формування особистих та професійних якостей. Самоорганізована система набуває впорядкованості й функціональності без спеціальних впливів та організаторів зовні. Її регуляторами виступають внутрішні, глибинні структури свідомості людини. У особистісно-орієнтованому підході до навчання наголос робиться не на гармонійному всебічному розвитку особистості. Релевантним є підготовка та залучення людини до постійної й напруженої внутрішньої роботи – роботи над собою, над своїми невдачами, помилками й страхами, над постійним творенням свого нового Я. Процес самоорганізації має індивідуальний характер й тісно пов'язаний із характером, інтересами, світоглядними орієнтирами людини, то чітких уніфікованих підходів до визначення методів та способів розвитку самоорганізації мова йти не може. Релевантними у цьому процесі можуть бути концептуальні ідеї.

У статті розкрито сучасне розуміння сутності поняття «фінансова безпека банку» на основі аналітичного дослідження існуючих підходів до трактування змісту фінансова безпека суб’єкта господарювання та трактування категорії фінансової безпеки банку. Зазначено умови розвитку, актуальні явища та фактори, що можуть спричиняти внутрішні загрози національному банківському сектору загалом та його установам. Розкрито інструменти протидії наслідкам загроз у банківському секторі, ефективно застосовані на рівні регулятора, та, на основі аналітичного оцінювання стану й тенденцій ризиків банківського сектору за період 2015–2020 років, запропоновано етапну послідовність процесу ризикменеджменту та виділено пріоритетні складові підвищення рівня фінансової безпеки вітчизняних банківських установ.

У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб з розвиненими емпатійними здібностями. Для перевірки гіпотези про те, що регулятивна функція емпатії проявляється у формуванні дружелюбних, доброзичливих відносин з оточуючими, в неагресивних формах розв’язання конфліктів, у загальній компетентності щодо ефективної міжособистісній взаємодії в цілому, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності отриманих показників, які характеризують емпатійні здібності, а також з’ясування загальних тенденцій прояву емпатії у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цими показниками та різними формами поведінки у міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних з високим та невисоким рівнями розвитку емпатії. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді мають середній рівень емпатії, передусім, за рахунок розвитку вміння поставити себе на місце партнера та створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Емоційна чуйність, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, несвідомо, на інтуїтивному рівні сприймати його емоційний стан та налаштовуватись на іншого розвинені в них дещо гірше. Встановлено в процесі кореляційного аналізу, що регуляторна функція емпатії у міжособистісній взаємодії розкривається через прямий зв’язок з розвитком особистісного ресурсу міжособистісної взаємодії, соціальною адаптивністю та готовністю дійти взаєморозуміння у відносинах, із схильністю до уникнення або пристосування у ситуації конфлікту, із залежним, дружелюбним, альтруїстичним ставлення до людей, а також через від’ємний зв’язок із соціальною автономністю, конкурентною формою поведінки у конфлікті, агресивним, підозрілим ставлення до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з високим та низьким рівнями емпатії, що емпатійні люди відрізняються вищим проявом потреби в міжособистісній взаємодії, прагненням до встановлення контакту, до розширення кола спілкування, значнішим інтересом до людей, вмінням зрозуміти точку зору опонента, гнучкістю поведінки, що дозволяє їм більш успішно регулювати рівень конфліктності у групі, впливати на благополуччя взаємин, пристосовуватися до чужих рішень, не намагаючись відстоювати власні інтереси, або загалом ухилятися від конфлікту, не вдаючись до агресивних форм поведінки. У взаємодії такі особи частіше проявляють себе як ввічливі, компромісні, конформні, товариські, дружелюбні у відносинах. Вони невимогливі, не схильні до звинувачень, охоче приймають допомогу, схильні довіряти партнерам.

Статтю присвячено питанням визначення передумов потенційної юридичної суб’єктивації систем штучного інтелекту. Доведено, що виникли передумови наукового дослідження потенційної юридичної суб’єктивації систем штучного інтелекту. Такі передумови розкладаються на окремі групи залежно від сфери. Визначено дві групи передумов – технологічні та юридичні. З’ясовано, що до технологічних передумов відносяться розширення та глобалізація процесів виробництва програмного забезпечення та неспівпадіння «циклів існування» розробників та розроблених ними продуктів. Глобалізація процесів виробництва засобів штучного інтелекту проявляються одразу за двома напрямками – зовнішнім і внутрішнім. Відповідно до зовнішнього напрямку глобалізація виробничих процесів полягає у виходженні за межі національного та державного простору, а отже, наявності різних правових режимів створення, тестування та діяльності програмного забезпечення в окремих країнах та неможливості формування спільної колективної правосуб’єктності всього виробничо-технологічного апарату. Внутрішній напрям глобалізації реалізований з урахуванням розподілу праці та матеріальних ресурсів. До юридичних передумов запропоновано відносити фактори збільшення значимості (в тому числі юридичної) дій, що вчиняються об’єктами ШІ, та формування нового джерела регулювання даних відносин за допомогою ліцензійних угод, договорів співробітництва та звичаїв електронного ділового обороту. З’ясовано, що кількість життєвих ситуацій, що будуть зазнавати вплив дій штучного інтелекту, в майбутньому лише буде збільшуватися, в той час як їх значення буде рости, тому вже зараз необхідно дати оцінку наявним і потенційним видам поведінки, що її вчинює штучний інтелект. Доведено, що формування відносно замкненої екосистеми джерел регулювання, що активно розвивається, призвело до формування альтернативного правопорядку в мережі Інтернет та в ІТ-сфері взагалі. Такий правопорядок заснований на відносній анонімності, технологічній залежності та децентралізованому характері колективних учасників і регуляторних механізмів.

У статті висвітлюються основні проблеми розвитку економічної конкуренції в портовій галузі, визначено напрями розвитку відповідного законодавства. У статті зазначається, що нині портова галузь перебуває на етапі формування конкурентного середовища на ринку морських перевезень. Прийняття Закону України «Про морські порти України» у 2012 році стало важливим етапом розвитку законодавства в галузі морського транспорту, проте низка питань досі залишається поза увагою законодавця, зокрема прийняття прозорої і недискримінаційної методики розрахунку та порядку стягнення ставок портових зборів, їх цільового використання. Портові збори потребують приведення до економічно обґрунтованого рівня, оскільки є вищими порівняно з портовими зборами в інших країнах, у зв'язку з цим необхідно прийняти Методику розрахунку розмірів ставок портових зборів і Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів. Авторка наголошує, що пріоритетними завданнями є створення Національної комісії у сфері транспорту як незалежного регулятора з метою подальшого контролю за використанням коштів портових зборів; усунення проблеми крос-субсидування річкових внутрішніх водних шляхів за рахунок портових зборів шляхом прийняття галузевого Закону України «Про внутрішній водний транспорт». У статті зазначається, що дискусійним питанням залишається віднесення послуг забезпечення лоцманського проведення до ринку, що натепер перебуває у стані природньої монополії. У статті підтримується ідея щодо демонополізації ринку лоцманських послуг (морських і річкових лоцманів) та часткового відкриття ринку для надання приватних лоцманських послуг із застосуванням таких засобів державного регулювання як ліцензування, що сприятиме зниженню відповідних зборів, підвищенню якості надання лоцманських послуг і збільшить привабливість терміналів портів. У статті зроблено висновок про те, що необхідна виважена правова політика, яка дозволить врахувати інтереси держави, бізнесу, портової галузі загалом і створити необхідне правове підґрунтя для розвитку добросовісної економічної конкуренції у портовій галузі.