Journal articles on the topic 'Внутрішній потенціал підприємства'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Внутрішній потенціал підприємства.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 34 journal articles for your research on the topic 'Внутрішній потенціал підприємства.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Кирчата, Ірина, and Олена Шершенюк. "ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБУТОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА." Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, no. 26 (June 26, 2021): 56. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.26.56.
Full textAbstract:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета – визначення та обґрунтування шляхів удосконалення і застосування нових методів, технічних засобів та організаційних заходів в системі збуту, а також оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання управління збутом, збутовою діяльністю підприємств та оцінкою потенціалу в умовах мінливого зовнішнього середовища. Використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. Дана стаття присвячена вирішенню актуальної економічної проблеми, а саме удосконаленню ефективності збутової системи торговельних підприємств на засадах оцінки збутового потенціалу з метою набуття довгострокових переваг та забезпечення сталого розвитку. Збутовий потенціал торговельного підприємства – це внутрішні ресурсні можливості торговельного підприємства реалізувати товари за рахунок наявних кадрових компетенцій в сфері формування асортименту, технологічної та передпродажної підготовки, мерчандайзингу та сервісної підтримки. З метою забезпечення своєчасного виявлення невикористаних резервів та збутових можливостей, а також уникнення ризикових подій торговельним підприємствам доцільно проводити діагностику збутового потенціалу, що уможливить ефективне управління збутовою діяльністю та активізує збутовий процес як такий. Завдяки правильно обраній збутовій політиці та оптимізованим збутовим процесам підприємство може боротися за збільшення частки ринку і набуття нових конкурентних переваг. Наукова новизна. В роботі теоретично обґрунтовано доцільність проведення діагностики та оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства, як інструмента ефективної системи управління збутом для набуття підприємством нових конкурентних переваг. Практична значущість. Практичне використання, а саме виявлення резервів та розвиток збутового потенціалу торговельного підприємства, які ґрунтуються на результатах його діагностичної оцінки, дозволять надалі розробити систему заходів і розрахунку показників конкурентної стійкості, що можуть бути використані в подальшому для забезпечення стійкого функціонування та підвищення рівня його конкурентоспроможності.
2
Grymak, О. Y., and І. Y. Burda. "КАДРОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ − ЗАПОРУКА КАДРОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, no. 2 (September 9, 2016): 41–47. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6907.
Full textAbstract:
Охарактеризовано концептуальні засади забезпечення кадрової безпеки підприємств. Окреслено і виокремлено значення, суть та функції основних термінінів та понять, що використовуються для характеристики кадрового потенціалу підприємств. «Робоча сила», «людські ресурси», «людські фактори», «людський капітал», «людський потенціал», «трудовий потенціал», «кадровий потенціал», «кадри», «персонал» − терміни, що мають різний зміст і суттєве навантаження, але є взаємопов’язаними, взаємодоповнюючими та із різних сторін характеризують їх носія – людину. Узагальнено доробку вітчизняних та закордонних науковців, і визначено перелік суттєвих відмінностей щодо поняття людських ресурсів від усіх інших (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.). Послідовна характеристика термінів (людський потенціал, кадровий потенціал, індивідуальний потенціал) дозволила висловити міркування щодо існування ієрархічного взаємозв’язку між ними, який представлено у графічному виді. Визначено, що поняття «кадри» та «персонал» теоретично тотожні, відрізняються історією використання та інтенсивністю наукових досліджень, і для потреб кадрової безпеки можуть застосовуватись одночасно. Обґрунтовано, що формуючи кадровий потенціал підприємства, основне це визначити головну мету, яку ставить перед собою підприємство, та обрати стратегію її досягнення. Показано, що структура кадрового потенціалу з позиції формування його безпеки має відповідний вигляд. Підкреслено, що особливу увагу при формуванні кадрового потенціалу підприємств слід приділити потенційним претендентам на робочі місця. Створення переліку осіб–претендентів на робочі місця дозволяє значно підвищити ефективність процесу формування кадрового потенціалу через зменшення витрат на підготовку кадрів, втрат від зниження професійно–кваліфікаційного рівня та нейтралізації частини відповідних зовнішніх і внутрішніх загроз. Наголошено, що формування кадрового потенціалу – це важлива функція роботи будь–якого підприємства, яка в сучасних умовах господарювання у найбільшій мірі впливає як на ефективність його діяльності, так і забезпечує саме існування. У відповідності до цього, особливо важливим є розроблення концепції управління персоналом, яка б включала планомірне та обґрунтоване формування кадрового потенціалу із врахуванням пріоритетних завдань кадрової безпеки підприємства.
3
Дашко, І. М. "ІНВЕСТИЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА." Підприємництво та інновації, no. 9 (December 30, 2019): 93–97. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.15.
Full textAbstract:
У статті проведено дослідження процесів інвестування як невід’ємної частини внутрішніх економічних процесів підприємств щодо забезпечення конкурентоспроможності. Під час оцінювання стану інвестиційного потенціалу підприємства щодо забезпечення конкурентоспроможності основними напрямами дослідження на вітчизняному підприємстві повинні бути проєктний, функціональний, ресурсний, організаційний та управлінський блоки. На основі визначених пріоритетних напрямів забезпечення конкурентоспроможності доцільно скласти програму інвестиційної діяльності, тобто провести аналіз і вибір оптимальних варіантів інвестиційних проєктів, сформувати портфель інвестиційних проєктів підприємства. Складність і багатовекторність процесу інвестування на підприємстві може бути визначено як певний інструмент забезпечення конкурентоспроможності.
4
ЖУКОВА, О. А. "КАПІТАЛ ЛЮДИНИ ТА ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДИНИ: ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ЗА УМОВ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 18, 2021): 140–50. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.22.
Full textAbstract:
У статті висвітлено проблему вивчення взаємозв’язку економічних і освітніх систем. Зроблено акцент на осо- бливостях цього взаємозв’язку в епоху трансформаційних процесів у суспільстві, підґрунтям існування якого є знання людини і вміння застосовувати їх у практичних сферах діяльності. Вказано на те, що знання є складовою частиною понять «капітал людини» та «потенціал людини». Мета статті полягала у з’ясуванні співвідношення взаємодії між поняттями «капітал людини» та «потенціал людини». Для її реалізації були поставлені такі завдання: висвітлити зміст і наповнюваність терміну «потенціал люди- ни»; виокремити складники накопиченого людського потенціалу; зробити акцент на знаннєвій складовій частині як однієї з основних компонент педагогічної теорії в актуалізації питань взаємодії «капіталу людини» і «потенці- алу людини» за умов сучасного розвитку суспільства. У дослідженні були використані такі методи: збору й аналізу літературних джерел у контексті обраної теми; метод узагальнення даних; метод систематизації; метод синтезу теоретичних положень. Було зроблено висновки про те, що: накопичений людиною потенціал, складникамиякого є природний люд- ський потенціал і людський капітал, визначаються сукупністю взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів (вро- джених схильностей, придбаних у процесі розвитку й йдосконалення особистісних, а також професійних рис і якостей та інвестицій у людину і в підприємство); знання самі по собі є капіталом за умов, що їх вкладання у конкретне виробництво або сферу зможе принести економічну вигоду для їх носія і забезпечити ефективність роботи підприємства загалом. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні умов, які створюють заклади освіти для подальшої акумуляції студентами потенціалу людини.
5
Терлецька, Юлія, Микола Данилюк, and Марія Мажар. "АДАПТАЦІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ВЕКТОР УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2021): 202–6. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-41.
Full textAbstract:
У статті досліджено проблему формування системи адаптації суб’єкта господарювання до динамічних умов невизначеності зовнішнього середовища. Розглянуто концептуальні підходи до управління адаптивним розвитком підприємства. Проаналізовано особливості адаптивного управління потенціалом суб’єкта господарювання у конкурентному середовищі. Проведено аналіз ефективності діяльності та проблем розвитку підприємств олійно-жирової галузі. Діагностовано чинники зовнішнього середовища та важелі впливу на економічну стабільність функціонування суб’єктів господарювання. Проаналізовано сучасні тенденції формування системи забезпечення інноваційної адаптивності суб’єктів господарювання олійно-жирового комплексу. Запропоновано систему адаптації як стратегічного вектора управління підприємством в умовах турбулентності зовнішнього середовища. Обґрунтовано шляхи протидії та мінімізації негативного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз на суб’єкт господарювання.
6
Susidenko, Valentin, and Julia Susidenko. "РЕАЛІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 6 (December 23, 2020): 183–93. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0217.
Full textAbstract:
Розглянуто основні засади формування принципів та методів управління інноваційним розвитком підприємств України на стадії науково-технічної підготовки виробництва. Доведено, що провідні підприємства інвестують у необоротні активи для подальшого вдосконалення інноваційного рівня свого виробництва. Розкрито реалії інноваційної діяльності сучасних підприємств та виокремлено її основні проблеми і принципи функціонування, які полягають у створенні умов для збереження, піднесення і використання науково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення підприємництвом розвитку науково-виробничої сфери тощо. Визначено перспективи інноваційної діяльності шляхом реалізації інноваційних проектів суб’єктів господарювання різних форм власності. В статті розглянуті проблемні питання впливу системних внутрішніх та зовнішніх факторів на інноваційний розвиток підприємства і управління сучасними організаціями на засадах інноваційного підходу в умовах ринкової економіки. Запропоновані деякі рекомендації щодо впровадження комплексного механізму стимулювання інноваційного розвитку з урахуванням дії загальнонаукових діалектичних закономірностей еволюційного розвитку. Розвиток сучасного підприємства – це процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Тому нагальною проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Проаналізовано множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, – складністю їх гармонізації. Визначено сучасні умови ведення інноваційної діяльності ставлять перед її ініціаторами завдання організації безперервного процесу нарощування конкурентних переваг у всіх напрямках ресурсного забезпечення впровадження нововведень. Їх головним джерелом на сьогодні є так звані нематеріальні активи і, перш за все, людські ресурси, професіоналізм і знання, як упорядкована специфічна сфера, яка націлена на вирішення певних завдань впровадження інновацій. Встановлено, що людські ресурси, професіоналізм, знання стають першочерговим ресурсом, який є важливою вартістю підприємств та забезпечує їх економічний розвиток.
7
Gorodianska, Larisa. "АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙ НА РІВЕНЬ ВІДТВОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РЕСУРСІВ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, no. 3 (February 28, 2019): 27–36. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0102.
Full textAbstract:
В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів.
Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні.
Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці.
Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.
8
Chemerus, V., V. Dushka, and V. Maksym. "СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АКВАКУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, no. 2 (September 4, 2016): 169–75. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6933.
Full textAbstract:
Важливою складовою у забезпечені продовольчої безпеки України є розвиток інтенсивної аквакультури. У статті представлені результати дослідження стану та основних перспектив розвитку галузі рибництва. За результатами дослідження встановлено, що рибна галузь в Україні перебуває у кризовому стані. За 2013 – 2015 рр. обсяг вилову риби через негативні економічні процеси, які пов’язані із втратою значної частини риболовецького флоту та морського шельфу, скоротився у 2 рази. Частка імпортної продукції у структурі фонду споживання риби за 2015 рік становила близько 80% на суму понад 290 млн. дол. США. Україна володіє достатнім ресурсним потенціалом для розвитку аквакультури, на базі якого необхідно збільшувати обсяги вирощування та вилову товарної риби з метою забезпечення потреб споживачів продукцією вітчизняного виробництва. Для розвитку аквакультури в Україні необхідно реалізувати комплекс заходів щодо відновлення ресурсного та виробничого потенціалу рибної галузі. Створення сприятливого економічного середовища для залучення інвестицій у впровадження новітніх інноваційних технологій інтенсивного вирощування риби у ставах, річках, басейнах та садках. Наявність зростаючого споживчого попиту на прісноводні види риб, на вирощуванні яких в основному ґрунтується не розкритий потенціал аквакультури у внутрішніх водоймах. Розвиток збутової інфраструктури, забезпечення пільгового цільового кредитування підприємств рибної галузі на оновлення основних виробничих засобів та відновлення водних об’єктів придатних для вирощування риби. Сприяння встановленню інтеграційних процесів між підприємствами рибної галузі та господарствами галузей рослинництва, тваринництва, харчової промисловості, які забезпечують сировинними ресурсами розвиток аквакультури в Україні. Надання державних замовлень машинобудівним підприємствам для забезпечення основних засобів виробництва за доступними цінами та на умовах лізингу. Підготовка у профільних ВНЗ висококваліфікованих спеціалістів із знанням технології та економіки ведення ефективного рибництва. Реалізація запропонованих заходів сприятиме розвитку виробництва продукції рибництва в Україні, підвищенню конкурентоспроможності рибних господарств та зниженню залежності від імпорту продовольчого сектору економіки.
9
Kryukova, Iryna, and Svitlana Stoyanova-Koval. "Концептуальні засади стратегічного управління розвитком молокопереробних підприємств." University Economic Bulletin, no. 39 (December 27, 2018): 13–22. http://dx.doi.org/10.31470/2306-546x-2018-39-13-22.
Full textAbstract:
Предмет, мета роботи. У статті здійснено дослідження теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління молокопереробними підприємствами. Здійснена оцінка сучасного стану розвитку підприємств молокопереробної галузі. Проведено порівняння методичних засад оперативного і стратегічного менеджменту бізнес-суб’єктів галузі. Обґрунтовано складові процесу стратегічного управління молокопереробних компаній. Метод або методологія проведення роботи. При здійсненні наукових досліджень було використано сукупність наступних методів і прийомів наукового пізнання: абстрактно-логічний (при формуванні логіко-структурної схеми процесу стратегічного управління), монографічний та економіко-статистичний (при оцінці сучасного стану розвитку молокопереробної галузі), методи аналізу і синтезу (при формалізації та оцінці дії факторів на процес стратегічного управління), метод наукового порівняння. Результат роботи. За результатами дослідження встановлено, що в умовах загострення конкуренції та посилення ризиків економічного середовища процес менеджменту підприємств молокопереробної галузі має орієнтуватись на стратегічну перспективу. Систематизація наукових підходів до стратегічного управління дозволила визначити, що його слід трактувати у тісному зв’язку із потенціалом компанії, факторами зовнішнього і внутрішнього середовища, сукупністю функціональних цілей бізнес-суб’єкта. Аналіз сучасного стану розвитку молокопереробної галузі України показав наявність значного потенціалу виробництва поряд із існуючим дисбалансом внутрішніх тенденцій функціонування галузі. Разом з тим, досягнення значних успіхів на ринку молокопродуктів сьогодні виявляється неможливим без імплементації засад стратегічного управління у діяльність молокопереробних компаній. За дослідженнями системних переваг стратегічно орієнтованих бізнес-структур обґрунтовано етапність та основні складові процесу стратегічного управління сучасних молокопереробних підприємств. Галузь застосування результатів. Отримані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та реалізації стратегічних засад управління підприємств молокопереробної сфери АПВ. Висновки. Наявні методичні підходи до сутності стратегічного управління сьогодні демонструють відсутність єдиної концепції до обґрунтування процесу стратегічного управління бізнес-суб’єктами. Разом з тим, систематизація наукових поглядів дозволяє виділити ключові аспекти такої концепції, на засадах яких має ґрунтуватись стратегічне управління: оригінальність та диверсифікація пропозиції на ринку; максимізація ринкової вартості бізнесу; забезпечення синергійного ефекту менеджменту; адаптивність та результативність управлінського процесу. Порівняння оперативного і стратегічного управління свідчить про значний потенціал підвищення результативності менеджменту за умов імплементації стратегічних підходів до управлінського процесу молокопереробних підприємств.
10
Гречан, П. Ю. "ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ У СИСТЕМІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА." Підприємництво та інновації, no. 13 (August 31, 2020): 29–32. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/13.5.
Full textAbstract:
Розвиток підприємства є об’єктивною необхідністю та метою функціонування кожного суб’єкта господарювання в умовах динамічного і мінливого зовнішнього середовища. У статті розкрито основні теоретичні аспекти інноваційної активності як підґрунтя всіх елементів системи управління розвитком. Визначено сутність інноваційної активності як узагальнюючої комплексної характеристики інтенсивності інноваційної діяльності підприємства, яка здійснюється в межах інноваційного потенціалу і спрямована на забезпечення довгострокового стійкого розвитку. Доведено, що інноваційний складник у вигляді продукту, технології або організаційної інновації є обов’язковим на всіх етапах управління підприємством і є інструментом досягнення економічного розвитку на конкурентному ринку. Виділено зовнішні та внутрішні фактори інноваційної активності, які впливають на формування конкретних домінант кожного підприємства та визначають можливі загрози її здійснення з урахуванням специфіки діяльності.
11
Turchyn, Liuba. "ПОТЕНЦІАЛ ЕКСПОРТНОГО МАРКЕТИНГУ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 2(26) (2021): 65–74. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2021-2(26)-65-74.
Full textAbstract:
У статті досліджено відмінності між внутрішнім і міжнародним маркетингом. Встановлено місце експортного маркетингу в масштабах маркетингової діяльності. Визначено зміст експортного маркетингу, а також детально розглянуто його специфіку для агарних підприємств. На основі запропонованих показників (динаміка обсягів українського експорту; вартісна структура експорту аграрних підприємств; динаміка товарної структури експорту аграрних підприємств; основні імпортери вітчизняної продукції аграрних підприємств) проаналізовано сучасний стан потенціалу експортного маркетингу в аграрному секторі України. Вказано на необхідність розробки комплексу експортного маркетингу аграрних підприємств з метою підвищення його потенціалу в аграрному секторі України.
12
Vasylieva, Nataliia Viktorivna, Oleksandra Illivna Vasylieva, and Sergii Mykhailovych Prylipko. "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ КРАЇН СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 17–22. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.3.
Full textAbstract:
У статті визначено особливості державного управління в країнах Східного партнерства у сфері розвитку екс- портного потенціалу малого та середнього бізнесу. До країн Східного партнерства входять держави колишнього Радянського Союзу: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна. Процеси глобалізації та сучасні напрямки міжнародних економічних відносин впливають на державне управління різних країн. Встановлено, що екс- портний потенціал є частиною економічного потенціалу країни і сприяє виготовленню продукції, що є конкуренто- спроможною на тих чи інших міжнародних ринках. Розглянуто стратегічно важливі нормативні та інші документи, прийняті в аналізованих країнах, а також інструменти підтримки експорту. Авторами охарактеризовано експортну діяльність малого та середнього бізнесу в Україні на прикладі Київської, Тернопільської, Херсонської та Черкаської областей. Структури експорту регіонів України оцінюють кількісні та якісні зміни експорту та зовнішнього серед- овища функціонування експортерів товарів і послуг. Аналіз експорту українських товарів до ЄС, Білорусі та Грузії виявив певну динаміку та особливості налагодження зовнішньоекономічних зв’язків. Приділяється увага важливості підвищення конкурентних переваг для просування національних та регіональних брендів у світі. Авторами наведе- но пропозиції щодо вдосконалення державного управління розвитком експортного потенціалу малого та середнього підприємництва в Україні. Розширення доступу до ринку ЄС та вимог відповідності європейським стандартам обу- мовлюють конкуренцію на внутрішніх ринках, оновлюють законодавство згідно європейських стандартів, сприяють модернізації наявного потенціалу в різних галузях економіки.
13
Savitska, О. P., О. І. Novostavska, and N. V. Savitska. "ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 9 (November 25, 2015): 166–72. http://dx.doi.org/10.15421/40250925.
Full textAbstract:
Розглянуто теоретичні та практичні аспекти формування конкурентного потенціалу туристичних підприємств в умовах сталого розвитку. Уточнено сутність конкурентного потенціалу. Охарактеризовано суть та види внутрішніх і зовнішніх конкурентних переваг туристичних підприємств, окреслено фактори, що визначають конкурентоспроможність туристичного продукту. На засадах аналізування літературних джерел та результатів досліджень охарактеризовано потребу застосування концепції сталого розвитку туризму. Наведено напрями підвищення конкурентоспроможності підприємств туристичної індустрії на перспективу.
14
Назарова, Тетяна Юріївна. "Методичний підхід до оцінки фінансового потенціалу промислових підприємств з урахувань синергетичного підходу." ЕКОНОМІКА І РЕГІОН Науковий вісник, no. 3(58) (August 9, 2018): 22–27. http://dx.doi.org/10.26906/eir.2016.3(58).1123.
Full textAbstract:
Запропоновано методичний підхід до визначення оцінки фінансового потенціалу промислового підприємства, що охоплюють всі основні внутрішньо фірмові процеси. Зроблено висновок, що запропонований підхід забезпечує системну оцінку діяльності промислового підприємства, яка дозволить виявити сильні і слабкі сторони, а також створити на цій основі комплексний план перспективного розвитку.
15
Levytska, S. О. "НЕФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ РИНКУ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, no. 92 (April 8, 2021): 152. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202015.
Full textAbstract:
Статтю присвячено формуванню нефінансових показників господарської діяльності підприємств на принципах збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Досліджено етапи формування нефінансових показників господарської діяльності підприємств в контексті збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових бізнесу. Узагальнено міжнародну практику використання нефінансових показників як невід’ємної частини звітності підприємства. Запропоновано визначення потенціалу корисності такої звітної інформації, зокрема через вартісну оцінку: економічної вигоди – матеріально-грошових надходжень, одержаних в результаті операцій підприємницького характеру; соціально-економічної вигоди – економічної вигоди, оцінка якої враховує як прямі надходження активів, так і задокументовану оцінку впливу операції на збільшення економічної вигоди за результатами реалізації соціальних програм; соціальноекономічного ефекту – нематеріальної соціально-економічної вигоди, одержаної суб’єктами господарювання через оцінку попередження та зменшення втрат (або збільшення доходів). Проаналізовано нефінансові показники у Звітах про управління (які оприлюднюються вітчизняними емітентами цінних паперів з 2019-го року), їх відповідність міжнародній практиці розкриття таких даних в інтегрованій звітності юридичних осіб.Узагальнюючи практику використання нефінансових параметрів емітентами цінних паперів України (які підприємства включають до Звіту про управління), така нефінансова інформація в роботі структурована за рівнями споживачів: мегарівень – інформація, призначена для суб’єктів підприємницької діяльності на міжнародних ринках; макрорівень – інформація, призначена для державного управління та контролю; мезорівень – інформація, призначена для постачальників, покупців, споживачів, кредиторів; макрорівень – інформація, призначена для власників, менеджерів, службовців, партнерів. Проведена в роботі систематизація переліку нефінансових показників за галузевою приналежністю підприємств (на основі ідентичності операційної діяльності), визначення на державному рівні варіативності вибору з урахуванням організаційно-економічної структури підприємства дозволили проаналізувати показники фінансових результатів, реалізацію соціальної підтримки та екологічної безпеки відповідно до бізнеспрограм досліджуваних підприємств. Обґрунтовано критерії "корисності", серед яких чільне місце належить об’єктивній оцінці розвитку бізнесу, організації бізнес-моделі та стратегії корпоративного управління в довгостроковій перспективі, задоволенню потреб інвесторів (власників, працівників, партнерів та інших зацікавлених сторін) у розумінні звітної інформації про продуктивність виробничих ресурсів, а також ефективному зв’язку між динамікою економічних викликів та внутрішніми та зовнішніми ризиками ділової діяльності. Запропоновано методичні аспекти підготовки нефінансових показників для підприємств з урахуванням сучасних викликів на світових ринках, а саме: на умовах дотримання принципу підготовки якісної нефінансової звітної інформації; на основі вибору ключових напрямків господарської діяльності як об’єктів щодо визначення нефінансових показників.
16
Узунов, В. В. "Інноваційний потенціал як фактор забезпечення конкурентоспроможності підприємств на внутрішніх і зовнішніх ринках." Економіка та держава, no. 7 (2013): 23–27.
Find full text
17
Tuboltsev, Leonid, and Anatoliy Grinev. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ." Metallurgicheskaya i gornorudnaya promyshlennost, no. 1 (March 30, 2020): 47–56. http://dx.doi.org/10.34185/0543-5749.2020-1-47-56.
Full textAbstract:
Метою роботи є виявлення позитивних моментів розвитку чорної металургії України в сучасних умовах нової промислової революції. Відзначено, що чорна металургія і сьогодні визначає економіку промислово розвинених країн як базова галузь. Україна має всі можливості для розвитку металургії, володіє сировинним, промисловим і трудовим потенціалом, проте в останні роки галузь втрачає свої позиції. Для аналізу стану чорної металургії в роботі використано найважливіші параметри, що характеризують її роботу, зокрема, обсяги та структура виробництва металопродукції, обсяги і структура експорту і імпорту, цінова політика в галузі, використання інвестиційних ресурсів. Наведено основні характеристики доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва. Відзначено, що приватизація підприємств металургійної промисловості свого часу стабілізувала їх роботу, однак y даний час державі слід відродити свій вплив на формування промислової політики в промисловості, і в металургійній галузі зокрема. Наведено аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на розвиток металургійної галузі в довгостроковій перспективі. Відзначено, що промислово розвинені країни знижують свій імпортний потенціал за рахунок розвитку власної металургії, що зменшує можливості для експорту металопродукції з інших країн, у т.ч. і з України. Наведено основні завдання, що стоять перед металургією України в сучасних умовах. Відзначено об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на роботу металургії. Наведено дані, що характеризують інвестиційні процеси в Україні і РФ в різні роки. Відзначено перспективи розвитку металургійних технологій в Україні. Для вирішення перспективних завдань галузі доцільно розробити Стратегію розвитку промисловості і ширше використовувати науково-технічний потенціал вітчизняних науково-дослідних інститутів, в т.ч. НАН України.
18
Данілова, Е. І. "КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ." Підприємництво та інновації, no. 8 (December 30, 2019): 23–28. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/8.3.
Full textAbstract:
Метою статті є формування концептуального підходу до оцінювання економічної безпеки підприємства, який, на відміну від наявних, базується на ідентифікації трьох складових частин економічної безпеки, а саме економічної безпеки використання потенціалу, економічної безпеки реалізації системи відносин з усіма зацікавленими особами та економічної безпеки умов діяльності; ідентифікації об’єктів оцінювання в кожній зі складових частин; виборі підходу до оцінювання об’єктів складових частин; забезпеченні відповідності задач методу оцінювання. Запропонований концептуальний підхід забезпечує систему управління інформацією про можливі напрями управління економічної безпекою на основі розрахунку узгодженості фактичного та ідеального показника рівня економічної безпеки. Реалізація запропонованої концептуальної моделі оцінювання економічної безпеки підприємства формує практичний інструментарій для оцінювання трьох рівнів небезпек та ризиків, а саме ризиків, обумовлених результатами використання ресурсів; ризиків, обумовлених результатами реалізації системи взаємовідносин, які реалізуються в процесі виконання функцій; ризиків, не залежних від результатів діяльності підприємства (зовнішніх та внутрішніх неконтрольованих ризиків). Узагальнено об’єкти та мету оцінювання відповідно до сутності поняття «економічна безпека». Сформовано та розкрито змістовну сутність принципів оцінювання економічної безпеки підприємства. Визначено задачі оцінювання економічної безпеки складових частин економічної безпеки.
19
Кришталь, Г. О., Г. А. Дмитренко, and І. І. Каліна. "ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ ДЕРЖАВИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, no. 2 (61) (September 30, 2021): 5–10. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/61-1.
Full textAbstract:
У статті інвестиції розглянуто як фактор економічного зростання. Подано аналіз переваг залучення інвестицій в економку України та проблеми, які виникають в ході тих чи інших дій інвесторів. Розглянуто прямі іноземні інвестиції, які є важливим джерелом приватного зовнішнього фінансування для країн, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції не тільки можуть сприяти дослідженню ресурсів та формуванню капіталу, але й, що ще важливіше, є засобом передачі виробничих технологій, навичок, інноваційного потенціалу та організаційних і управлінських практик між місцезнаходженнями, а також доступу до міжнародного маркетингу мережі. Розглянуто стимулювання інвестицій, заохочення інвестицій, послуги після інвестування, покращення зручностей та заходи, що зменшують витрати на ведення бізнесу. Проаналізовано інвестиційні процеси, на які впливають такі зовнішні та внутрішні фактори, як значні розміри державного боргу, підвищена обережність банків у кредитуванні реальних секторів економіки, низький рівень реальних наявних доходів більшості груп населення та значна заборгованість підприємств.
20
Короткова, Ліна. "ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ПОСЛУГ В УМОВАХ ОСВІТНЬО-ВИРОБНИЧОГО КЛАСТЕРА." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 161–67. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.296.
Full textAbstract:
Анотація. У статті обґрунтовано чинники професійної підготовки майбутніх фахівців сфери послуг в умовах освітньо-виробничого кластера. До зовнішніх чинників віднесено законодавчо-правові, економічні, соціально-демографічні, науково-технологічні фактори. Внутрішніми чинниками визначено управлінську діяльність, інформаційно-освітнє середовище, професійну компетентність педагогічних працівників.
Законодавчо-правові чинники, що мають характер чинних законодавчих актів державного, регіонального, місцевого рівнів та правових норм, регулюють відносини між учасниками освітнього процесу й окреслюють перспективи їхнього подальшого розвитку. Економічні забезпечують збалансованість співпраці між учасниками освітньо-виробничого кластера. Серед соціально-демографічних чинників важливе місце займають соціальне замовлення, статево-вікова структура населення країни, зайнятість працездатного населення. Науково-технологічні чинники визначають структуру професійної підготовки, виникнення її нових форм, видів й спеціалізації.
Управлінська діяльність в умовах кластерної структури визначається інтеграцією суб’єктів, пов’язаних освітньо-виробничим циклом, передбачає задоволення здобувачів освіти й представників підприємств завдяки впровадженню єдиної для стратегії професійної підготовки та розвитку кадрового потенціалу. Інформаційно-освітнє середовище створено для забезпечення умов ефективної взаємодії учасників освітньо-виробничого кластера, реалізації спільних проектів та ініціатив щодо розвитку професійної компетентності майбутніх фахівців сфери послуг. В умовах кластерного об’єднання підвищення рівня професійної компетентності педагогічних працівників має важливе значення для професійної підготовки майбутніх фахівців й оцінюється за розробленими комплексними критеріями.
21
Korol’, V. S. "ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА." Actual problems of regional economy development 1, no. 12 (April 11, 2016): 91–98. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.12.91-98.
Full textAbstract:
Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) промислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін.
Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівноваженого стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпеченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності.
Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного використання всіх видів природних ресурсів.
Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром національної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріоритетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика.
Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспільства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище.
Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати принаймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисловими і непромисловими викидами.
22
Гбур, Зоряна, and Ірина Крилова. "ВПЛИВ РОЗВИТКУ ВОДОПОСТАЧАННЯ НА ЯКІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 57–79. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-57-79.
Full textAbstract:
Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання.
Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту.
Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.
23
"Коверза В.С., Гейєр Е.С., Нєізвєстна О.В., Шендригоренко М.Т., Іванова Н.С. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА." TRADE AND MARKET OF UKRAINE, no. 48 (2) 2020 (December 23, 2020): 43–49. http://dx.doi.org/10.33274/2079-4762-2020-48-2-43-49.
Full textAbstract:
Мета. Мета статті — дослідити роль і значення фінансового потенціалу в діяльності підприємства та провести системний аналіз дефініції «фінансовий потенціал». Методи. Теоретичною базою дослідження виступають здобутки зарубіжних та вітчизняних науковців. Для досягнення поставленої мети було використано такі методи дослідження: теоретичне узагальнення, порівняння і групування — для визначення сутності поняття «фінансовий потенціал»; аналіз і синтез — при ідентифікації структурних елементів фінансового потенціалу підприємства; індукція та дедукція — при визначенні внутрішніх і зовнішніх факторів впливу на фінансовий потенціал підприємства та на його оцінку. Результати. У статті розглянуто та проаналізовано наукові підходи до трактування економічної категорії «фінансовий потенціал». Виходячи з системного аналізу розглянутих понять, запропоновано авторське тлумачення зазначеного визначення, в якому знайшли відображення основні сутнісні ознаки (об’єкти, прямий результат, кінцева мета). Охарактеризовано три рівні підходів до розуміння фінансового потенціалу підприємств (результат минулого нагромадження системою сукупних властивостей; реалізація наявних та нереалізованих можливостей; елемент майбутнього розвитку). Встановлено відмінності у дефініціях: фінансовий потенціал та фінансові ресурси, що мають принциповий характер. Визначено внутрішні і зовнішні фактори впливу на фінансовий потенціал підприємства та на його оцінку. Ідентифіковано структурні елементи фінансового потенціалу підприємства. Ключові слова: фінансовий потенціал, фінансові ресурси, підприємства, фінанси, фінансовий стан, фактори випливу, фінансовий аналіз, доходи.
24
Савченко, Марина, and Ольга Шкуренко. "Концепція формування моделі управління організаційною культурою підприємства." Adaptive Management Theory and Practice Economics 9, no. 18 (December 1, 2020). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0654-9(18)-12.
Full textAbstract:
Анотація. Ефективне управління підприємствами залежить від того, наскільки їх структури в змозі забезпечувати ефективну діяльність процесів. Розвиток підприємств здійснюється в результаті проведення різних змін, в тому числі й в результаті цілеспрямованого впливу системи управління.
Організаційна культура являє собою сукупність зв’язків, що підтримують організаційні відносини людей та засновані на формальних і неформальних правилах і нормах поведінки людей як усередині підприємства, так і за його межами. Формування та трансформація організаційної культури підприємств відбувається під впливом внутрішньо-організаційних та зовнішніх чинників. Організаційна культура є складовою сучасної моделі управління підприємством, що дає змогу максимально реалізувати його потенціал та створити сприятливе для реалізації цілей розвитку середовище. Впливаючи на всі значущі сфери діяльності компанії, організаційна культура регулює діяльність співробітників, формує почуття прихильності компанії і в результаті підвищує якість виробленої продукції і конкурентоспроможність підприємства.
В статті сформовано етапи трансформації організаційної культури підприємства, а саме криза, зміна, трансляція, перетворення.
Доведено, що для дослідження організаційної культури доцільно використовувати синергетичний підхід, що дозволило побудувати логіку трансформації організаційної культури підприємства на засадах такого підходу.
В статті розглянуто процес трансформації організаційної культури підприємства як сукупність трьох підпроцесів: хаосу, впорядкування і стабілізації. Усі складові цього процесу відіграють особливу роль, а відтак, важливі для забезпечення розвитку організаційної культури підприємства в умовах викликів зовнішнього середовища.
Авторами в статті побудовано структурно-логічну модель управління організаційною культурою підприємства, яка описує послідовність і зміст основних етапів формування, підтримки і трансформації організаційної культури підприємства. Запропонована модель дозволяє розробити, погодити і реалізувати комплекс управлінських заходів, спрямованих на формування високого рівня організаційної культури у відповідності з визначеними напрямками, виходячи з особливостей та стану її існуючого рівня, вимог зовнішнього середовища, стратегії розвитку підприємства і специфіки його діяльності.
Ключові слова: організаційна культура підприємства; модель управління; трансформація; синергія; персонал; розвиток.
25
Дуднєва, Юлія, Тетяна Обидєннова, and Галина Єльникова. "Інноваційний потенціал підприємств малого бізнесу." Adaptive Management Theory and Practice Economics 13, no. 26 (February 10, 2022). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0654-13(26)-06.
Full textAbstract:
В статті розглянуто проблематику розвитку інноваційного потенціалу суб’єктів малого підприємництва на підставі вивчення особливостей малого бізнесу, його сильних та слабких сторін та проблем функціонування. Доведено, що закономірності функціонування сектора малого підприємництва та зростання його ролі в інноваційній економіці зумовлені його перевагами порівняно з іншими формами господарської діяльності, в основі яких лежать соціальні, економічні та технологічні фактори. Характер і динаміка інноваційних змін економіки багато в чому залежить як від розмірів фірм, і від структури ринків. Автори розглянули підхід, який базується на роботах А. Сміта та А. Маршалла, та погляди Й. Шумпетера щодо ролі конкуренції та монополії у розвитку інновацій. Емпіричні дослідження підтверджують значний потенціал малого бізнесу щодо впровадження інновацій, зокрема більшу віддачу від витрачених фінансових ресурсів на інноваційні витрати у вигляді кількості патентів. Роль сектора малого підприємництва у здійсненні соціально-економічної трансформації інноваційного характеру може бути виражена у ефектах інноваційних змін, а саме економічних та соціальних ефектах. Авторами визначено, що державне регулювання сектора малого підприємництва слід розглядати як креативно-інтелектуальний процес, під час якого держава, бізнес та суспільство розпізнають та визначають основні можливості та витрати розвитку малого підприємництва та залучаються до стратегічної взаємодії, що формує своєрідну процедуру відкриття та забезпечує адаптацію малого підприємництва до бізнес-середовища, яке постійно змінюється. В процесі формування механізмів інноваційного розвитку малих фірм потрібно усвідомлення нових викликів конкурентного середовища та недостатності технологічних інновацій, необхідності трансформації регулюючих структур та бізнес-середовища під ринки, що змінюються в стратегічній перспективі. Інноваційний розвиток сектора малого підприємництва залежить від стану бізнес-середовища та його здатності долати внутрішні та зовнішні бар'єри, які пов'язані з недоліками у структурі управління, кадровому потенціалі, обмеженістю фінансових та тимчасових ресурсів тощо.
26
Лагодієнко, В. В., О. М. Голодонюк, and В. В. Мільчева. "СТРАТЕГІЧНІ РІШЕННЯ ПРОСУВАННЯ НА РИНОК ІННОВАЦІЙНОГО ПРОДУКТУ ЗІ ВТОРИННОЇ СИРОВИНИ ВИНОРОБСТВА." Food Industry Economics 10, no. 3 (October 18, 2018). http://dx.doi.org/10.15673/fie.v10i3.1060.
Full textAbstract:
В даній статті розглянуто процес формування стратегічних рішень просування на ринок інно-ваційного продукту зі вторинної сировини виноробства на прикладі ПрАТ «Одесавинпром», розробле-но чотири функціональні стратегії згідно з кожним елементом комплексу маркетингу для підприємства,наведений приклад вдало організованої рекламної кампанії для просування нового товару виробника.Нестабільність ринкового середовища, жорсткість та мінливість його зовнішніх та внутрішніх факторівпотребують точного та розсудливого прогнозу результатів діяльності підприємства. Низькі показникирозвитку інноваційної сфери в Україні порівняно з підприємствами інших країн світу є причиною низь-кого рівня конкурентоспроможності і, як результат, нестійкого економічного розвитку. Управління інно-ваційною діяльністю підприємства в першу чергу передбачає обов’язкове безупинне вдосконаленнявиробничого процесу шляхом пошуку, відбору, розробки та впровадження інноваційних концепцій,формування банку інноваційних ідей та методів їх результативної реалізації, виявлення найгострішихпроблем інноваційного розвитку та шляхів їх подолання, тощо [3].Таким чином, правильно обрана стратегія є не тільки результатом, але й ефективним механіз-мом плідного стратегічного планування. Вона мобілізує використання науково-технічного, виробничо-технологічного, фінансово-економічного, соціального і організаційного потенціалу підприємства в ви-значених напрямках, що є основою його конкурентоспроможності.
27
Ставнича, Н. І., and Л. М. Савчук. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ." Економічний вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», no. 19 (September 22, 2021). http://dx.doi.org/10.20535/2307-5651.19.2021.240440.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на визначення тенденцій інноваційної діяльності в Україні за період 2010-2019 рр. та виявлення закономірностей та ознак їх прояву. Відображено інноваційні здобутки України, які представлені у міжнародних рейтингах. Зокрема, Україна відповідно до значення глобального індексу інновацій в 2020 р. займала 45 місце з 127 країн світу. Згідно Глобального рейтингу стартапів у 2020 р. Україна увійшла до топ-30 країн. Представлено тенденції та динаміку інноваційної діяльності як промислових підприємств, так і наукових організацій в Україні. Результати інноваційної діяльності вітчизняних промислових підприємств вказали на те, що впродовж досліджуваного періоду кількість таких підприємств скоротилось майже вдвічі. При цьому частка підприємств, що впроваджували інновації у загальній кількості промислових підприємств зросла на 3,1%. Значна частка підприємств зосереджували свої діяльність на виробництві харчових продуктів, машин та устаткування. Аналіз структури джерел фінансування інноваційної діяльності засвідчив, що вони реалізуються переважно за рахунок власних джерел підприємств і організацій (у 2019 р.-87,7%). Виявлено тенденцію суттєвого зниження фінансування інноваційно активних підприємств за рахунок іноземних інвесторів. Підприємства найбільше витрачають кошти на придбання машин та програмного забезпечення. Встановлено зростаючу тенденцію витрат на внутрішні та зовнішні науково-дослідні розробки. Виявлено, що не повною мірою використовується інноваційний потенціал наукових організацій. Спостерігаємо тенденції щодо зменшилась на 27,1 % таких організацій. Частка фінансування інноваційної діяльності у співвідношенні до ВВП залишається низьким (впродовж 2017-2019 рр. на рівні 0,3%). Встановлено, що розвитку інноваційної діяльності сприятиме можливість використання комп’ютерної техніки й її різноманітного програмного забезпечення в діяльності організацій та промислових підприємств. Підсумовуючи результати проведено дослідження, зроблено висновок про наявність помірної інноваційної діяльності в Україні. З метою активізації інноваційної діяльності зроблено акцент на успішній реалізації Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності, реалізація програм та ініціатив економічного розвитку виключно на інноваційній основі, а також на формуванні системи інноваційної культури.
28
Криниця, Сергій, and Юлія Тригуб. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДІАГНОСТИКИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА З УРАХУВАННЯМ ФАКТОРУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ." Вісник Університету банківської справи, no. 3(39) (December 29, 2020). http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x3(39)2020225583.
Full textAbstract:
Досліджено проблемні питання впливу конкурентоспроможності підприємства на його фінансову безпеку i методик діагностики фінансової безпеки підприємства. Здійснено структуризацію факторів у взаємозв’язку фінансової безпеки i конкурентоспроможності підприємства. Доведено, що обидва явища зумовлені впливом зовнішнього середовища, яке в ринковій економіці постійно змінюється. Але водночас вони залежать від внутрішніх факторів, до яких віднесено наявність і достатність фінансового потенціалу підприємства та якість системи управління. Здійснено критичний аналіз методичних підходів до оцінки фінансової безпеки підприємства і запропоновано розраховувати інтегральний показник фінансової безпеки підприємства на основі якісної оцінки рівня значень індикаторів, а саме механізм перетворення кількісних різновимірних значень індикаторів на основі застосування функції бажаності Харрінгтона. Для кожного показника одержано п’ятиінтервальну шкалу оцінювання, яка дозволяє не тільки отримати якісне визначення фактичного значення, а й слугує індикатором впливу конкурентоспроможності на фінансову безпеку підприємства.
29
"Бочарова Ю.Г., Горіна Г.О., Кожухова Т.В. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ІННОВАЦІЙНО АКТИВНИХ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ДОНЕЦЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РЕГІОНУ У 2010-2019 РР." TRADE AND MARKET OF UKRAINE, no. 49 (1) 2021 (June 30, 2021): 18–24. http://dx.doi.org/10.33274/2079-4762-2021-49-1-18-24.
Full textAbstract:
Мета. Аналіз діяльності, визначення особливостей функціонування та розвитку інноваційно активних промислових підприємств Донецького економічного регіону у 2010–2019 рр. Методи. У процесі дослідження використано такі загальнонаукові методи та прийоми пізнання: теоретичне узагальнення і порівняння (для обґрунтування домінантного значення та ролі інновацій для забезпечення соціально-економічного розвитку та конкурентоспроможності, обґрунтування важливості дослідження стану та особливостей розвитку інноваційно активних промислових підприємств Донецького економічного регіону на сучасному етапі розвитку регіону), аналіз і синтез (для дослідження стану та особливостей розвитку Донецького економічного регіону, що включає Донецьку та Луганські області), індукція та дедукція (визначення причиново-наслідкових зв’язків та особливостей розвитку інноваційно активних промислових підприємств Донецького економічного регіону), групування (для розподілу за регіональною приналежністю інноваційно активних промислових підприємств), табличний та графічний методи (для наочного представлення результатів дослідження). Результати. За результатами проведеного дослідження обґрунтовано, що в умовах пошуку нових джерел економічного розвитку Донецького економічного регіону дослідження стану та особливостей його інноваційного розвитку є актуальним науковим завданням; встановлено, що втрата Донецьким економічним регіоном частини економічного потенціалу у зв’язку із збройним конфліктом на Сході України суттєво негативно позначилася на показниках його інноваційного розвитку; у 2010–2019 рр. у Донецькому економічному регіоні спостерігалося: зменшення кількості інноваційно активних промислових підприємств; незначне збільшення питомої ваги підприємств, що займалися інноваціями; збільшення обсягів реалізованої промислової продукції, у т. ч. обсягів ре-алізованої інноваційної продукції (товарів, послуг) промислових підприємств; зменшення питомої ваги реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції; зменшення обсягів реалізованої інноваційної продукції (товарів, послуг) промислових підприємств, що є новою для ринку; збільшення суми витрат інноваційно активних підприємств; зниження економічної ефективності діяльності інноваційних промислових підприємств. Установлено, що Донецькому економічному регіону притаманна внутрішня суперечливість та асиметричність показників діяльності інноваційно активних промислових підприємств. Донецька область значно випереджає Луганську за такими параметрами, як: кількість інноваційно активних промислових підприємств, обсяги реалізованої промислової продукції, у т. ч. обсяги реалізованої інноваційної продукції (товарів, послуг) промислових підприємств; сума витрат інноваційно активних підприємств; Луганська область випереджає Донецьку область за параметрами: питома вага підприємств, що займалися інноваціями; економічна ефективність діяльності інноваційних промислових підприємств. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при розробці стратегії розвитку та підвищення конкурентоспроможності Донецького економічного регіону, адже розробці стратегії передує аналіз ситуації, що склалася, виявлення тенденцій розвитку. Ключові слова: інновації, інноваційна активність, промислові підприємства, Донецький економічний регіон, Донецька область, Луганська область.
30
Кулявець, Вєга. "Міжнародна конкурентоспроможність України в умовах глобалізації: проблеми і перспективи." Adaptive Management Theory and Practice Economics 11, no. 22 (October 20, 2021). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0654-11(22)-04.
Full textAbstract:
Анотація. Питання глобальної конкурентоспроможності сьогодні є першочерговими для кожної країни світу, пріоритети яких направлено на подальший розвиток з використанням наявного потенціалу і пошуку нових можливостей зростання. Все частіше політичні діячі, уряди країн, власники великого бізнесу, потенційні інвестори, науковці використовують такий важливий в сучасних реаліях інструментарій як різноманітні міжнародні рейтингові оцінки з метою визначення своїх подальших кроків для формування більш досконалої економічної політики, подальших стратегій розвитку з метою забезпечення сталого зростання країни, досягнення більш ефективних результатів діяльності та впровадження необхідних реформ в економіці.
У статті визначено фактори, які впливають на формування та розвиток конкурентоспроможності економік країн, на їх економічні системи, враховуючи їх стартові позиції та сучасний рівень розвитку. Крім того, проаналізовано фактори, які відіграють важливе значення при складанні авторитетних світових рейтингів країн із найбільш привабливим середовищем для певного сегменту ринку.
Визначено, що Міжнародна конкурентоспроможність країни в цілому складається з багатьох вимог та критеріїв, зокрема, базовими серед них виступають ті, що стосуються інституцій, інфраструктури, макроекономічної сфери, освіти та системи охорони здоров’я. Враховуючи розглянуті можливості та потенціал кожна країна (в межах своєї зацікавленості) за результатами Звіту про глобальну конкурентоспроможність визначає основні завдання, головні пріоритети подальшого розвитку та напрямки підвищення своєї конкурентоспроможності. Крім того, визначено слабкі та сильні сторони, а також перспективи подальшого розвитку України, виходячи із рейтингу міжнародної конкурентоспроможності. Проаналізовано позицію нашої держави у міжнародних рейтингах в динаміці та з’ясовано місце України у світовій системі координат для визначення перспектив майбутнього розвитку країни на світовому ринку.
Автором обґрунтовано потребу у вирішенні одного з найважливіших питань: «як підвищити конкурентоспроможність країни та забезпечити в подальшому її стійке економічне зростання». Конкурентоспроможність країни формується зі здатності підприємств, галузей економіки, сегментів ринку випереджати конкурентів та зміцнювати свої позиції на світових ринках, і ця здатність обумовлена внутрішніми економічними, політичними, соціальними та іншими факторами. Таким чином, міжнародна конкурентоспроможність є одним з найважливіших показників, що виявляє не тільки економічний стан країни, а й визначає перспективи її подальшого розвитку. У зв’язку з цим актуальним стає питання оцінки конкурентоспроможності країни за допомогою міжнародних рейтингів зокрема.
Ключові слова: міжнародна конкурентоспроможність, індекс, глобалізація, привабливість, ризики, інвестори, економіка регіону, потенціал.
31
Bodelan, V. R. "Теоретико-прикладні аспекти громадсько-державного партнерства." Public administration aspects 2, no. 8 (October 10, 2014). http://dx.doi.org/10.15421/151450.
Full textAbstract:
У статті узагальнено основні підходи до формування і розвитку громадсько-державного партнерства у зарубіжних державах і в Україні. Категорія «громадсько-державне партнерство» у науці не має чіткого визначення, а в державному управлінні використовується у багатьох значеннях. Відсутність теоретичної обґрунтованості, брак системного підходу до виокремлення теоретико-методологічних основ громадсько-державного партнерства, форм його практичної реалізації не дає можливості нашій державі бути конкурентоспроможною на міжнародному рівні. Зокрема, це стосується такого аспекту, як розвиненість соціальних бізнесу і підприємництва. Такі підприємства відкривають громадські організації, які в багатьох державах створюють від 3 до 9% в ВВП, залучають внутрішні і зовнішні інвестиції, приносять користь суспільству та є видом цілеспрямованого впливу держави на стан і розвиток суспільних процесів і відносин. В Україні не створено культури соціального підприємництва, відсутнє розуміння як у органів влади, так і в громадських організацій перспективності такого виду діяльності, дозволеного законодавством України. Не використовується резерв і потенціал громадських організацій при розгляді питань створення спеціального інвестиційного клімату, розвитку виробництва, поповнення бюджетів усіх рівнів, створення умов для підприємництва тощо. Головна роль відводиться громадським організаціям, які роблять вагомий внесок у соціально-економічний розвиток держави і стають її надійним інвестиційним партнером.
32
Головко, М. П., Т. М. Головко, and Л. О. Крикуненко. "ЩОДО ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕЧНОСТІ РИБНИХ РЕСУРСІВ КРЕМЕНЧУЦЬКОГО ВОДОСХОВИЩА." Food Science and Technology 10, no. 3 (September 8, 2016). http://dx.doi.org/10.15673/fst.v10i3.184.
Full textAbstract:
У статті наведені дані щодо актуальності проведення наукових досліджень рибних ресурсів Кременчуцького водосховища. Проведений аналіз споживання та вилову рибної продукції в Україні. Встановлено, що підвищення рівня забезпечення населення України рибою та рибною продукцією можливе за рахунок раціонального використання потенціалу всіх внутрішніх прісноводних водосховищ, зокрема Кременчуцького. Проаналізовано зростання рівня вилову судака, сома, товстолоба, окуня. Це вимагає розробки заходів з формування якості продукції з цієї риби. Протягом останніх років є стабільним рівень вилову коропу, ляща, судака та інших видів прісноводних риб. Це дає підставу підприємствам харчової промисловості, торгівлі та науковим колам акцентувати увагу на ці види риб саме з метою розширення асортименту рибної продукції. Наведено дані щодо екологічної ситуації водосховища в межах міста Черкаси та Черкаської області, як одного із чинників впливу на якість та безпечність рибних ресурсів. Встановлена відсутність явищ техногенного забруднення водосховища, що дозволяє без обмежень використовувати рибу з цього водоймища на харчові цілі. Ключові слова: продовольча безпека, водосховище, рибні ресурси, динаміка вилову та споживання.
33
Блохін, Павло. "МАКРОЕКОНОМІЧНІ ІНДИКАТОРИ АКТИВІЗАЦІЇ ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ МИРОБУДІВНИЦТВА І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ." Економіка та суспільство, no. 23 (January 26, 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-23-26.
Full textAbstract:
У статті досліджено та проаналізовано вплив основних макроекономічних показників на економічну безпеку країни під час ведення бойових дій на сході України. Проведене аналітичне дослідження висвітлює передумови негативного впливу конфлікту на Сході України на системи економіки миробудівництва та економічної безпеки країни. Дослідження показує, безпосередні втрати частини економічного потенціалу країни у процесі зростання гібридних конфліктних дій з боку Російської Федерації та зміни вектору зовнішньої торгівлі в цілому. Визначено, що повномасштабне миробудівництво можливе по завершенню воєнного конфлікту та деокупації територій. Запропоновано сучасні напрями активізації гібридних загроз миробудівництва і забезпечення економічної безпеки України. Під час аналізу виявлено, що внаслідок прямого воєнного вторгнення вітчизняна економіка втратила близького четверті свого промислового потенціалу. Крім того, на непідконтрольних територіях країни залишилися значні поклади корисних копалин, особливо кам’яного вугілля, – стратегічного ресурсу з позиції функціонування паливно-енергетичного комплексу економіки; відрізаними від загальної системи – важливі транспортні та логістичні коридори; втрачено низку стратегічних коопераційних зв’язків та відносин з-поміж підприємств і виробничо-господарських комплексів з різних регіонів країни; держава не в змозі використовувати цілий комплекс інтелектуально-кадрових, матеріально-технічних, техніко-технологічних, інноваційно-технологічних та інших ресурсів. Гібридна агресія, фінансово-економічні кризи, внутрішня політико-економічна нестабільність та глобалізаційні процеси позначилися й на тенденціях вітчизняного сільськогосподарського виробництва. Досліджена динаміка індексу реального ВВП в Україні та країнах Центральної Європи. Зазначена головна причина в цьому – низька економічна продуктивність, коли обсяги виробництва товарів та послуг на одиницю населення суттєво не відповідають промисловому, інноваційно-технологічному, інтелектуально-кадровому та особливо ресурсному потенціалу національного господарства України.
34
Кіщук, Леся. "МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДШИХ ОФІЦЕРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З УРАХУВАННЯМ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, April 29, 2022, 47–59. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2022.17(62).05.
Full textAbstract:
Статтю присвячено прогнозуванню процесів адаптації, оцінювання функціональних можливостей і ступеня психофізіологічної готовності організму до навчально-бойової діяльності. Визначено, що вплив адаптогенних чинників є найдинамічнішим на початковому етапі проходження військової служби, у нових умовах, коли військовослужбовець має бути здатним швидко адаптуватися до специфіки військово-професійної діяльності. Проаналізовано науково-теоретичні матеріали з питань професійної адаптації молодших офіцерів Збройних Сил України, в яких охарактеризовано адаптаційні психофізичні можливості організму військовослужбовців. Зроблено висновок, що, незважаючи на стійкий інтерес до проблеми професійної адаптації у військовій сфері, досі виникає багато питань, пов’язаних із феноменологією, структурою та механізмами, що забезпечують досягнення збалансованості в системі «військовослужбовець – військово-професійна діяльність» у постійно змінюваних умовах. Процес ускладнюється й тим, що адаптація та адаптаційні процеси у військовій сфері передбачають вивчення усіх вимірів цього комплексного феномена, який, з одного боку, є процесуальним, бо сприяє формуванню нових психічних якостей військовослужбовця, внутрішнім змінам, зовнішньому активному пристосуванню, самозмінам індивіда в нових умовах існування (А.О. Реан, А.Р. Кудашев, О.А. Баранов та ін..), врахуванню дії комплексу різноманітних чинників, а з іншого – результативним, оскільки дає змогу констатувати рівень і ступінь адаптованості армійця в певний момент часу. В будь-якому разі професійна адаптація військовослужбовця, зокрема офіцера, відбувається у професійних умовах і визначає стратегію його професійного становлення й успішності в ній. Такі питання, як розвиток і мобілізація захисту організму від негативних факторів, компенсація порушень в результаті патологічного процесу зв’язків і регуляції і, нарешті, прогнозування характеристик військової трудової та життєдіяльності не можуть бути вирішені без знання психофізіологічної природи та механізмів адаптаційних процесів. Висунуто гіпотезу, що формування і впровадження у практику моделі професійної адаптації молодших офіцерів сприятиме досягненню стратегічних цілей української армії у мирний та воєнний час.
Література
Кокун, О.М. (2006). Психофізіологія. (Монографія). Київ : Центр навчальної літератури.
Корольчук, М.С. (2003). Психофізіологія діяльності: підручник для студентів вищих навчальних закладів. Київ : Ельга, Ніка-Центр.
Клименко, В.В. (1997). Механізми психомоторики людини. (Монографія). Київ.
Лазуренко, С.І. (2010). Розвиток психомоторних якостей студентів технічних ВНЗ. (Монографія). Київ : ДП Інформаційно-аналітичне агентство.
Лазуренко, С.І. (2011). Психофізіологія установок в регуляції моторики людини. (Монографія). Київ : Університет «Україна».
Маклаков, А.Г. (2001). Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях. Психологический журнал, 22(1), 16–24. Режим доступу: https://studfile.net/preview/4225080/page:3/
Овсяннікова, В.В. (2013). Проблеми психологічної адаптації персоналу організації. Проблеми сучасної психології, 2, 85–91. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pspz_2013_2_18
Осьодло, В.І. (2012). Психологія професійного становлення офіцера. (Монографія). Київ : Золоті Ворота.
Осьодло, В.І. (2019). Вплив індивідуально-психологічних властивостей особистості на подолання стресових ситуацій. Психологічний журнал, 3. Режим доступу: http://psyj.udpu.edu.ua/article/view/195941
Охременко, О.Р. (2004). Діяльність у складних, напружених та екстремальних умовах. Київ : Національна академія оборони України.
Словник іншомовних слів (1997). О.С. Максименко (Ред.). Київ : ГРУРЕ.
Реан, А.А. (2006). Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика. Санкт-Петербург : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК.
Маркіна, І.А., &. Шкурко, В.В (2012). Стратегія виробничої адаптації персоналу підприємства в сучасних умовах розвитку економіки. Економіка України: реалії, перспективи розвитку ринкових відносин, 20, 544–553. Київ : НДІ Проблеми людини.