Journal articles on the topic 'Внутрішнє законодавство'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Внутрішнє законодавство.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Внутрішнє законодавство.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Жилінкова, Олена. "Договірне регулювання відносин щодо інтелектуальної власності у сфері інформаційних технологій." Право України, no. 2018/01 (2018): 137. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-137.
Full textAbstract:
Результати інтелектуальної діяльності є найціннішою частиною капіталу суб’єктів інноваційних відносин, договори щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності відіграють особливу роль на практиці. Це зумовлює необхідність наукового дослідження договорів у сфері ІТ із фокусуванням на об’єктах права інтелектуальної власності. Мета статті полягає у: проведенні теоретичного аналізу договорів щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності у сфері ІТ; розгляді двох груп договорів, за допомогою яких здійснюється регулювання відносин у сфері ІТ, до першої з них належать договори про створення та використання комп’ютерних програм, до другої – договори, пов’язані з нерозголошенням комерційної таємниці як різновиду конфіденційної інформації. На відповідних прикладах із законодавства та практики США показано необхідність впровадження у законодавство України основних правових тенденцій і традицій в економічно розвинутих країнах. Проаналізовано внутрішнє законодавство України та міжнародні нормативно-правові акти, за допомогою яких здійснюється регулювання договірних відносин у сфері ІТ. Автор доходить висновку про необхідність визнання адаптації законодавства та практики України до встановлених в економічно розвинутих державах традицій договірного регулювання відносин у вказаній сфері шляхом: спрощення договірних механізмів, що застосовуються в процесі документальної фіксації змісту правовідносин; ґрунтовного вивчення комерційної таємниці, умови захисту та договірне використання якої є вирішальним фактором економічного розвитку в сфері ІТ.
2
ПЕРУН, ТАРАС. "Інформаційна безпека країн Європейського Союзу: проблеми та перспективи правового регулювання." Право України, no. 2018/08 (2018): 195. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-195.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано міжнародні правові акти щодо забезпечення інформаційної безпеки країн Європейського союзу (далі – Євросоюз). Досліджено внутрішнє європейське законодавство щодо правового регулювання означеної проблематики. Охарактеризовано правові механізми регулювання міжнародних відносин у сфері інформаційної безпеки. Наголошено на існуванні на європейському просторі реальної небезпеки використання інформаційно-комунікаційних технологій з терористичною метою, зокрема для здійснення терористичних атак. Наголошено на високій вірогідності створення потужної, ефективної служби інтернет-пропаганди та інтернет-рекрутування в умовах відсутності загальноєвропейських узгоджених заходів та механізмів протидії кібернетичній агресії. Відзначено, що на сьогодні спостерігається тенденція деяких країн (насамперед Російської Феде рації) до домінування в світовому інформаційному просторі, що шкодить ефективній співпраці України з цивілізованими європейськими державами, а також містить загрози конституційним правам і свободам людини та громадянина, інформаційному забезпеченню державної політики, розвитку вітчизняної індустрії інформації, безпеки інформаційних засобів та систем. Акцентується увага на потребі “переорієнтування” законотворчої діяльності на розроблення концептуального механізму, визначення основних видів загроз, мети, завдань, пріоритетних напрямків у забезпеченні міжнародної інформаційної безпеки прийняттям спеціальних законів, а не лише через міжнародні угоди та проекти міжнародних конвенцій. Підкреслюється, що розроблення та реалізація міжнародних і національних програм створення інформаційних мереж та інформаційних технологій, заснованих на безперервному впровадженні засобів обчислювальної техніки і зв’язку, систем телекомунікацій, є ключовим завданням вступу України в міжнародну інформаційну спільноту. Мета статті полягає у з’ясуванні проблем та перспектив правового регулювання інформаційної безпеки країн Євросоюзу та виробленні на цій основі науково обґрунтованих пропозицій до інформаційного законодавства України.
3
Циганюк, Юлія Володимирівна. "ГЕРМЕНЕВТИКА СУДОВИХ РІШЕННЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 4 (December 9, 2021): 36–39. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.7.
Full textAbstract:
Стаття є спробою розкрити використання герменевтичного методу із аналізом положень Кримінального процесуального кодексу України, у судових рішеннях у кримінальних провадженнях. Визначено, що акт правосуддя та акт судового контролю, які формально виражені у судових рішеннях у кримінальному провадженні, є одними з основних вітчизняних правозастосовних актів. У них відбувається поєднання теорії та практики, суджень щодо справедливості та формування ситуації визначеності у період конфлікту. У контексті дослідження проаналізовано рішення Європейського суду з прав людини у справі «Делькур проти Бельгії» (заява № 2689/65), положення ч. 4 ст. 17, ч. 6 ст. 368, ч. 1 ст. 370, ч. 1 ст. 380, п. 3 ч. 1 ст. 413, ч. 1 ст. 433, ч. 4 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України. Досліджуючи вказані нормативні джерела та на основі аналізу наукових праць (А.М. Бернюкова, О.М. Балинської, З.А. Загиней, О.О. Мережко, В.А. Трофименко та інших учених), встановлено, що внутрішнє переконання суду, яке ґрунтується не лише на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, але й на власному життєвому досвіді, компетентному погляді, який дозволяє зрозуміти сенс казуїстичної ситуації, здатні забезпечити правильне пізнання подій та явищ кримінального провадження і відобразити їх у судовому рішенні. Зміст судового рішення є квінтесенцією інформації та знань, що формально відображаються у ньому і вироблені на основі специфічних практичних навичок, а їх підґрунтям є норми кримінального процесуального законодавства. У досліджуваному аспекті кримінальне процесуальне законодавство встановлює межі застосування герменевтики судових рішень у кримінальному провадженні.
4
Гудіма, Т., and О. Чабан. "ЩОДО ДОЦІЛЬНОСТІ ПОСИЛЕННЯ ДИСКРЕЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 4, no. 39 (September 10, 2021): 12–20. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.238589.
Full textAbstract:
Анотація. Проаналізовано функції Національного банку України і Банку Англії крізь призму викликів, що накладаються динамічним характером суспільства та процесами глобалізації. Висвітлено різний підхід України і Великобританії під час імплементації однакових положень Директиви (ЄС) 2015/2366 Європейського Парламенту і Ради від 25 листопада 2015 року про платіжні послуги на міжнародному ринку у внутрішнє законодавство. Доводиться, що наявність необмежених дискреційних повноважень у центрального банку може завдати негативного впливу на стимулювання фінансової стабільності й одночасне забезпечення функції наглядового органу, зокрема на ринку платіжних послуг. Обґрунтовано, що замість цього збалансована система, яка складається з низки повністю або частково незалежних один від одного фінансових установ та органів влади, повинна взаємодіяти за зрозумілими і прозорими правилами. Наголошується на невідповідності вітчизняних підходів правового регулювання діяльності центрального банку принципам, установленим європейськими вимогами, зокрема Директивою (ЄС) 2015/2366. Зокрема, законопроєкт «Про платіжні послуги» № 4364 від 12.11.2020 містить положення, які поєднують в особі Національного банку України повноваження регуляторного, наглядового органу та учасника ринку платіжних послуг. Крім того, широкі дискреційні повноваження центрального банку в Україні передбачають також деякі законодавчі функції. Зазначене не відповідає європейським принципам, правилу розподілу влади, несе загрози для фінансового ринку та фінансової стабільності країни в цілому. На підставі досвіду Великобританії аргументовано доцільність розмежування наглядових і регуляторних функцій, зокрема на ринку платіжних послуг, між різними інституціями та забезпечення їхньої постійної взаємодії. Саме такий підхід здатен урівноважити вплив центрального банку та інших органів на шляху до сприяння фінансовій стабільності економіки країни. Ключові слова: незалежність, платіжні послуги, дискреційні повноваження, імплементація, фінансова стабільність, нагляд, правове регулювання, європейські принципи. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 22.
5
Л., Галкін В., and Котова Л. В. "ПРОБЛЕМА ЛЕГІТИМАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ, ВИДАНИХ ОКУПАЦІЙНОЮ ВЛАДОЮ, НА ШЛЯХУ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕНСІЙНИХ ПРАВ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (38) (February 12, 2020): 64–73. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-64-73.
Full textAbstract:
У статті на підставі здійсненого комплексного аналізу нормативно-правової бази, судової практики та праць вчених досліджено проблеми захисту пенсійних прав внутрішньо переміщених осіб, зокрема питання визнання документів, виданих окупаційною владою, від яких залежить практична реалізація права на соціальний захист. Констатовано, що, не зважаючи на наявність в національному законодавстві спеціальних нормативних актів в сфері захисту прав внутрішньо переміщених осіб, маються значні прогалини та недоліки регулювання. Надано авторське бачення вирішення проблеми легітимації документів, виданих окупаційною владою як однієї з складової дотримання прав людини, зокрема внутрішньо переміщених осіб.
Ключові слова: соціальні права, право на пенсійне забезпечення, захист прав, пенсійне законодавство, пенсія, внутрішньо переміщені особи, трудовий стаж, документи, окупаційна влада, легітимація, «Намібійські винятки».
6
Деркач, Е. М. "Господарсько-правові основи функціонування та розвитку внутрішнього водного транспорту." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 69–76. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1827.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються основні проблеми правового регулювання діяльності внутрішнього водного транспорту, визначено напрями розвитку законодавства відповідно до законодавства Європейського Союзу. У статті зазначається, що нині галузь річкового транспорту перебуває на етапі структурного реформування, імплементації норм відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, формування сучасного законодавства про внутрішній водний транспорт, а також створення конкурентного середовища на ринку річкових перевезень. У першому читанні прийнято проект Закону про внутрішній водний транспорт, що передбачає можливість допуску іноземних суден до плавання на внутрішніх водних шляхах України, які будуть надавати послуги з перевезення на конкурентних умовах.
У статті зазначається, що процеси демонополізації ринку перевезень вантажів спостерігаються не лише у сфері внутрішнього водного транспорту, а й в інших видах транспорту, зокрема залізничного, де передбачається поступовий перехід від монополії у наданні послуг із перевезень вантажів залізничним транспортом до монополії у наданні послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту. Проте при лібералізації ринку перевезень вантажів слід забезпечити баланс державних і приватних інтересів, можливість співпраці на засадах державно-приватного партнерства, підтримки національних перевізників.
Авторка робить висновок, що низка питань ще залишається поза увагою законодавця, зокрема правові форми здійснення перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом, господарсько-правова відповідальність учасників перевезення, правовий статус річкового порту, терміналів, питання діджиталізації перевізного процесу, зокрема можливість укладення в електронній формі договорів перевезення, перевізних документів, які підтверджують укладення договорів перевезення, питання мультимодальності, а саме перевезення вантажів за участю декількох видів транспорту за єдиним перевізним документом, в тому числі електронним. У зв'язку із зазначеним необхідна виважена правова політика, яка дозволить створити необхідне правове підґрунтя для розвитку та функціонування внутрішнього водного транспорту.
7
ЛАЗОВСКІ, АДАМ. "Верховенство права Європейського Союзу: юридична авантюра, що окупилася." Право України, no. 2019/06 (2019): 35. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-035.
Full textAbstract:
Доктрина верховенства залишається одним із принципів права Європейського Союзу (ЄС, Євросоюз). За 50 років після того, як Суд справедливості ЄС (Суд ЄС) визнав його у відомій справі Costa v ENEL, воно залишається значною мірою некодифікованим і таким, що походить із судової практики. І все ж суди Євросоюзу дотримуються його, хоча це означає, що законодавство ЄС є вищим за національні закони. Ця стаття стверджує, що Суд ЄС виграв азартну гру з легітимністю. Без чіткої правової основи для верховенства у первинних установчих договорах європейських співтовариств, держави-члени могли б просто стверджувати, що Суд ЄС діяв ultra vires і, як наслідок, вони не приймуть такої далекосяжної судової практики. І все-таки влада суду значною мірою виграла. Отже, ця гра з легітимністю Суду ЄС окупилася. Водночас, як іноді застосування доктрини верховенства було викликом у національних конституціях, це загальноприйнята фундаментальна докт рина права ЄС. Крім того, це має велике практичне значення, оскільки, згідно з рішенням Simmenthal, всі національні суди, коли стикаються із національним законодавством, яке порушує безпосередньо чинне законодавство ЄС, мають обов’язок відкласти національні правила і вирішити справу на основі права Євросоюзу. Для аутсайдера може виявитися досить важко орієнтуватися в “мандрах” практики Суду ЄС. У кращому випадку вона виглядає нерівною. Це, однак, є прямим результатом того, як розроблена система співпраці між національними судами та Судом ЄС. Як обґрунтовуються випадки, проаналізовані в цій статті, процедура попереднього розгляду була головною для розвитку цієї доктрини. Вона може, або іноді, повинна використовуватися, коли національні суди мають сумніви щодо тлумачення права ЄС або чинності вторинного законодавства. Проте запитання можуть бути поставлені лише в тому випадку, якщо відповідь необхідна для внутрішнього судочинства. Внаслідок цього доктрина першості розвивалася поступово, оскільки в національних залах судових засідань з’являлися нові питання про її обсяг і спосіб застосування. Як свідчать судження, проаналізовані в цій статті, не тільки основоположні договори Євросоюзу, а й інші обов’язкові акти, що формують acquis ЄС, мають першочергове значення над національним законодавством. Це охоплює не тільки внутрішні закони, що застосовуються erga omnes, а й окремі адміністративні акти. Таким чином, сформульована доктрина верховенства перетворилася на принцип, що гарантує ефективність права ЄС.
8
Селезень, П. О. "ВІДНЕСЕННЯ ПРИБУТКУ ДО ПОСТІЙНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА В ІНДІЇ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 27, 2020): 135–41. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).204.
Full textAbstract:
Індія як провідна держава, що розвивається, уже тривалий час дотримується власного підходу до вирі-шення проблеми віднесення прибутків до постійно-го представництва нерезидента. По-перше, Індія не визнає авторизованого підходу Організації еконо-мічного співробітництва та розвитку і не використо-вує у своїй договірній практиці сучасної редакції статті 7 Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку. Основною причиною цього є те, що використання авторизовано-го підходу Організації економічного співробітництва та розвитку має неоднозначні наслідки в контексті асиметричних відносин між державою резидентства і державою джерела доходу з погляду інвестиційних потоків. Інакше кажучи, використання авторизовано-го підходу Організації економічного співробітництва та розвитку, заснованого на аналізі функцій, активів і ризиків, зумовлює ігнорування умов, які визначають рівень прибутку, але пов’язані не з чинниками поста-чання, а із чинниками ринку збуту. Незважаючи на це, авторизований підхід Організації економічного спів-робітництва та розвитку рекомендований у безальтер-нативній формі як основний у Модельній податковій конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку. По-друге, внутрішнє законодавство Індії дозволяло використовувати досить широкий обсяг ме-ханізмів віднесення прибутків до постійного представ-ництва – від методів формульного розподілу і до мето-ду, заснованого на аналізі функцій, активів і ризиків. Таке широке розмаїття можливих методів зумовило виникнення неоднозначної практики їх застосування та негативно відображається на інвестиційному клі-маті. З огяду на зазначене, у квітні 2019 року Індія винесла на публічне обговорення пропозиції щодо змі-ни правил віднесення прибутку до постійного представ-ництва, унікальність яких полягає в тому, що ними вперше пропонується використання формульного під-ходу, який є альтернативою авторизованому підходу Організації економічного співробітництва та розвитку. Пропозиція щодо фракційного розподілу заснована на визначенні прибутків нерезидента, отриманих із тери-торії Індії, на основі трьох чинників, як-от об’єм прода-жів, наймана робоча сила (кількість у поєднанні з опла-тою праці) та розмір активів. Окремо варто зазначити, що передбачено також можливість модифікації такої формули для введення додаткового показника рівня залученості користувачів з Індії в разі використання сучасних бізнес-моделей, які можуть не передбачати істотної присутності нерезидента в Індії, однак водно-час прибуток такого нерезидента генерується через іс-нування значної кількості користувачів в Індії та їх-ньої активної залученості.
9
Ісаєва, Н. "Теоретико-правова характеристика культурних прав внутрішньо переміщених осіб: методологічні аспекти та практичні засади." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 363–69. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1646.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано стан забезпечення культурних прав внутрішньо переміщених осіб в Україні. Визначено об'єктивну необхідність підвищення якості й ефективності нормативно-правового регулювання в умовах сучасного ситуативного простору та недооцінку ролі державних інституцій, діяльність яких спрямована на забезпечення врегулювання нагальної потреби реалізації своїх культурних прав внутрішньо переміщеними особами. На законодавчому рівні декларовані культурні права та свободи внутрішньо переміщених осіб реально не дотримуються, колізії й прогалини в чинному законодавстві чинить перешкоди для повноцінної реалізації внутрішньо переміщеними особами своїх конституційних прав і свобод. Так, звичайний громадянин України та внутрішньо переміщені особи мають неоднаковий доступ до ресурсів держави. Проведено системний аналіз дотримання культурних прав і свобод внутрішньо переміщених осіб в Україні, а також акцентовано увагу на необхідності вдосконалення взаємодії державних інституцій з метою урегулювання нагальної потреби реалізації культурних прав внутрішньо переміщеними особами. Акцентовано, що перед Україною став виклик, як і перед іншими державами, котрі зіткнулися з вимушеним переселенням осіб у межах країни, розробити, доопрацювати й удосконалити національне законодавство з метою захисту внутрішньо переміщених осіб на всіх рівнях у межах країни та приведення до відповідності такого захисту міжнародним стандартам. З метою якісного обліку й виявлення культурних потреб внутрішньо переміщених осіб запропоновано авторські зміни до порядку адміністрування Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб і внесення необхідної інформації для обліку та виявлення освітніх потреб внутрішньо переміщених осіб і їхніх дітей. Інтеграція України до Європейського Союзу вимагає переосмислення такої ситуації та відтворення рівного доступу всіх громадян України до своїх культурних прав, незважаючи на статус «внутрішньо переміщена особа». У цьому контексті в Україні особливої актуальності набуває питання гарантування державою реалізації культурних прав внутрішньо переміщеними особами.
10
Басалюк, Н. В. "Система покарань у доктрині кримінального права України." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 11–21. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1819.
Full textAbstract:
У статті приділяється увага тенденціям розвитку вчення про систему покарань у вітчизняній кримінально-правовій доктрині з її розподілом на конкретні етапи. На основі проведеного аналізу зроблено висновок відносно існуючої в українському законодавстві системи покарань і прогноз щодо можливих перспектив її подальшого розвитку.
Важко уявити сучасні дослідження без звернення до характеру та змісту порівняльно-історичних розробок вчених минулого. Зародження доктрини про систему покарань розпочалося у дореволюційні часи із характеристики видів покарань, які отримали необхідне обґрунтування в теорії кримінального права часів царизму.
Подальша теоретична розробка припадає на радянський період. Радянське кримінальне законодавство було побудоване на принципі верховенства інтересів держави над інтересами особистості, який втілився у ключові юридичні категорії. В цей час відбулося становлення системи покарань, яка відповідала соціалістичним принципам і революційним соціально-економічним цінностям. Ідентичним шляхом відбувався розвиток і доктрини кримінального права, яка висловлювала підтримку класовому підходу, що виражався у підкоренні винуватості політичним інтересам, тяжіла до ідеологічного фактору формування вихідної концепції системи покарань і вчення соціологічної школи, на відміну від дореволюційного кримінального законодавства, що йшло шляхом класичної школи кримінального права.
Початок процесу становлення теорії кримінального права незалежної України розпочався із прийняття нового Кримінального кодексу у 2001 році. Побудова системи покарань відбувалася крізь призму принципів гуманізму, законності, рівності, індивідуалізації покарання. Сучасний стан вивчення системи покарань характеризується як з'ясуванням внутрішніх, органічних зв'язків її складників, так і її розумінням як певної послідовності, переліку. Окремі види розглядаються не лише з позиції структурного аналізу, але й як тлумачення. Однак вироблення вчення про систему покарань як «ціле, зрозуміле, пов'язане» у зв'язку з реформуванням кримінального права ще попереду.
11
Нуруллаєв, І. "ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВ З МЕТОЮ ПРИЗУПИНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ (ЗАМОРОЖУВАННЯ) ТА АРЕШТУ МАЙНА ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ." Юридичний вісник, no. 1 (April 14, 2022): 60–68. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2303.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано положення міжнародних договорів та національного законодавства України, що регулюють питання взаємодії держав з метою призупинення операцій (заморожування) та арешту майна як організаційно-правова форма міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, різновидів попередніх заходів майнового характеру, що застосовуються в кримінальному провадженні, а також відповідність вітчизняного законодавства положенням міжнародних договорів в цій частині. З’ясовано, що в міжнародних договорах, що регулюють питання міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, хоч і нерівномірно, але закріплено загалом широкий перелік видів попередніх заходів майнового характеру, що застосовуються задля забезпечення кримінального провадження за фактом вчинення злочину, що має міжнародний характер, а саме: призупинення операцій (заморожування, заблокування), накладення арешту на майно та доходи, виїмка доходів. Досить часто в міжнародних документах зазначаються одночасно декілька видів попередніх заходів, з тим, щоб розширити можливості держави, що звертається, з проханням надати правову допомогу в тій чи іншій формі, що обумовлена положеннями внутрішнього кримінально процесуального права такої держави, а також запитуваної сторони. З’ясовано, що в окремих міжнародних договорах закріплено можливість застосування зазначених заходів як альтернативних, також їх назви за внутрішнім законодавством держав можуть бути іншими, і саме тому в міжнародних договорах містяться характерні риси відповідних попередніх заходів, проте їх обсяг за внутрішнім правом держав може відрізнятися. Акцентовано, що на сьогодні постало питання про доцільність розширення кола попередніх заходів майнового характеру у кримінальному провадженні з тим, щоб додати до існуючих призупинення операцій, а також запропоновано відповідні зміни до кримінального процесуального законодавства. Визначено актуальні питання подальших досліджень в сфері застосування попередніх заходів майнового характеру в порядку міжнародного співробітництва у боротьбі із злочинністю.
12
Ковбас, І. "Державні нагороди за законодавством України: системний галузевий аналіз." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 202–11. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1580.
Full textAbstract:
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу різноманітних тематичних джерел розглянути ресурс нагород у системному аспекті для ефективного використання нагороди під час розроблення положень нового нагородного законодавства України. Об'єкт дослідження формують суспільні відносини, пов'язані з використанням ресурсу нагород. Предмет дослідження - теорети-ко-методологічні засади системного аналізу державних нагород, передбачених у законодавстві України. Методи дослідження - сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, зокрема діалектичного, системно-структурного, логіко-юридичного, порівняльно-правового, прогнозування, моделювання. Для з'ясування реального ресурсу нагороди, її унікальності й багатоманіття важливим є системний аналіз її різновидів. При цьому систему нагород варто розглядати в розумінні поєднання її елементів, зв'язків між ними, а також наявності тих унікальних ознак, які в сукупності й формують систему. Доцільним є погляд на передбачені в чинному законодавстві України державні нагороди як певне поєднання кількох підсистем (ордени, медалі, почесні звання тощо), які не тільки об'єднуються в межах саме цих підсистем, а й перебувають у зовнішніх зв'язках з іншими підсистемами, формуючи тим саме системну нагородну єдність України. У системі нагород, передбачених у законодавстві України, варто виокремлювати: а) елементи, якими є безпосередньо самі державні нагороди, що, у свою чергу, об'єднуються в підсистеми, б) зв'язки між елементами при цьому з розподілом їх на внутрішні (у межах самих підсистем) і зовнішні (між підсистемами), які й дають змогу зберігати певну єдність під-системну та єдність системи нагород загалом; в) ознаки системності (історичну зумовленість, динамізм, мобільність, структурованість тощо). Саме такий («широкий») доктринальний погляд на систему нагород, передбачених у законодавстві України, дає змогу вести мову про унікальність нагородного феномена, який охоплює, залежно від безпосередніх підстав, різні види заслуг осіб (колективів) осіб перед державою, українським народом. Системний погляд на нагороду дає змогу з'ясувати історичну зумовленість її зовнішніх форм існування, її назви, її розподіл на види, а також її адап-тивність до «зовнішніх» факторів впливу, що й свідчить про мобільність, динамізм, певну стабільність, структурованість тощо, а отже, і перспективність подальшого існування в умовах реформування нагородної справи загалом в Україні. Саме такий підхід варто покласти в основу формування наукового базису для підготовки новітнього вітчизняного нагородного законодавства.
13
Платонов, Олег. "ДЕРЖАВНІ ПЕРСПЕКТИВИ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ВІДНОВЛЕННЯ ВНУТРІШНІХ ВОДНИХ ШЛЯХІВ ЗАДЛЯ ВКЛЮЧЕННЯ РІЧКОВОГО ТРАНСПОРТУ В СИСТЕМУ МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 205–16. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-205-216.
Full textAbstract:
Констатовано, що система мультимодальних перевезень на- лежить до стратегічних галузей національної економіки та є вагомою скла- довою інфраструктурного потенціалу України. Наголошено, що Україна, маючи розгалужене річкове покриття, донині займає аутсайдерські позиції серед європейських країн із найменшою часткою перевезень річками. Дове- дено, що розвиток мультимодальних перевезень в Україні потребує на пер- шочергове вирішення низки внутрішніх проблем, зокрема, вдосконалення існуючої та розробки нової законодавчої бази з питань фінансового забез- печення відновлення внутрішніх водних шляхів задля включення річкового транспорту до системи мультимодальних перевезень. Наголошено на про- галинах Проекту Закону України “Про внутрішній водний транспорт” від 09.07.2018 р. за № 2475а-д та інших нормативно-правових актів з питань регулювання мультимодальних перевезень. Обгрунтовано доцільність вне- сення змін та доповнень до податкового та бюджетного законодавства Укра- їни, а також до супроводжуючих їх нормативно-правових актів у частині оподаткування акцизним податком палива для заправки річкових суден. Розглянуто внесені зміни до Закону України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” щодо удосконалення механізму фінан- сування дорожньої галузі” від 17.11.2016 р. за № 1762-VIII, як яскравий приклад пошуку альтернативних джерел фінансового забезпечення віднов- лення внутрішніх водних шляхів. Запропоновано варіанти альтернативно- го фінансового забезпечення відновлення внутрішніх водних шляхів задля інтеграції внутрішнього водного транспорту до системи транс’європейської транспортної мережі TEN-T та включення річкового транспорту до системи мультимодальних перевезень.
14
МОШАК, ГРИГОРІЙ. "Щодо поняття водного шляху у праві внутрішнього судноплавства придунайських країн." Право України, no. 2020/02 (2020): 260. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-260.
Full textAbstract:
Розвиток внутрішнього водного транспорту до 2030 р. передбачає його побудову на ґрунтовній політичній стратегії, яка підтримується достатніми та ефективними інструментами реалізації – координацією, інвестиціями, законодавством. Із аналізу результатів зарубіжних досліджень, зокрема права придунайських країн, випливає необхідність подальшої розробки поняття внутрішнього водного шляху та його нормативного вираження як важливої складової розвитку водного транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних” на українську частину річки Дунай (від міста Рені до міста Вилкове, а також каналу Дунай–Чорне море на баровій частині гирла Новостамбульське) поширено статус внутрішнього водного морського шляху, що увійшло у протиріччя з Європейською угодою про найважливіші внутрішні водні шляхи міжнародного значення. Зазначена невідповідність є наслідком недостатнього наукового та законодавчого визначення поняття внутрішнього водного шляху. Термін “внутрішній водний шлях” використовувався у працях дореволюційного вченого П. Казанського, у працях сучасників, таких як А. Кулько, А. Єфіменко, Г. Самойленко, Є. Самойленко, однак без його аналізу, поза зазначеним контекстом і без порівняння із правом придунайських країн – Румунії, Молдови, Німеччини. Метою статті є порівняльний аналіз поняття водного шляху у праві внутрішнього судноплавства за матеріалами України та окремих придунайських країн, вивчення практики його застосування та питань вдосконалення у контексті економічної ситуації. Це дасть змогу сформулювати висновки щодо поняття внутрішнього вод-ного шляху та пропозиції для його вдосконалення. Частка вантажів, що перевозяться внутрішніми водними шляхами, у структурі перевезень всіма видами транспорту в Україні досягає близько 1 %, тоді як у Європейському Союзі вона становить 7 %, у Німеччині – 12 %, у Румунії – 22 %. Існування у Німеччині численних джерел – ґрунтовних законів і великих за обсягом коментарів, монографій та написаних за матеріалами судових справ наукових статей відкриває перспективу запозичення позитивного досвіду визначення основних понять права внутрішнього судноплавства. Порівняльний розгляд поняття “внутрішній водний шлях” виявив існування факторів, які не сприяють його науковому та законодавчому визначенню, зростанню показників внутрішнього судноплавства. Вони розмивають межу між правом внутрішнього судноплавства та морським правом і реальну питому вагу перевезень, які здійснюються окремими видами транспорту. Україна, Молдова і Румунія як учасники низки багатосторонніх і двосторонніх міжнародних конвенцій, договорів, програм мають широкі можливості спільної розробки єдиного підходу і критеріїв щодо визначення поняття внутрішнього водного шляху.
15
Червякова, О. В. "Розвиток національного законодавства у сфері соціального захисту населення." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, no. 1 (2020): 71–79. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-10.
Full textAbstract:
Проаналізовано систему соціального законодавства України, що є достатньо розгалуженою, вона включає в себе акти загальної дії та акти спеціальної дії, які спрямовані на певні категорії та гру- пи соціально вразливих верств населення. Зокрема держава гарантує соціальний захист, передбаче- ний Конституцією України, право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим держав- ним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та ор- ганізацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі дер- жавних, комунальних та приватних установ для догляду за інвалідами. Зазначено, що потребує по- дальшого вдосконалення законодавство щодо соціального захисту мирного (цивільного) населення, яке постраждало внаслідок бойових дій чи збройних конфліктів. Водночас низкою підзаконних актів встановлюється порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг; особливос- ті реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; по- рядок використання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам; здійснення соціаль- них виплат внутрішньо переміщеним особам; питання фінансування бюджетних установ, здійснен- ня соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і органі- заціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Каз- начейства; перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здій- снюють свої повноваження.
16
Shupiana, Mariana. "Конституційно-правовий захист дітей із внутрішньо переміщених сімей у руслі сучасного законодавства." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 172–77. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.172-177.
Full textAbstract:
У статті розглянуто права дітей із внутрішньо переміщених сімей, які закріплені як в національному, так і в міжнародному законодавстві, проаналізовано їх конституційний захист, описано гарантії, які надає статус внутрішньо переміщеної дитини в збройному конфлікті.
17
Ostapenko, V. O. "Співпраця України та ОБСЄ у сфері захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 62–71. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.07.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз основоположних документів НБСЄ – ОБСЄ та їх вплив на вітчизняне законодавство у сфері свободи совісті і віросповідання, а також співпраця нашої держави й ОБСЄ щодо захисту свободи совісті і релігійних прав людини та громадянина.
Наукова новизна полягає в аналізі нормативної бази співпраці України й ОБСЄ щодо захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання, відповідності національного законодавства нашої держави принципам і рекомендаціям ОБСЄ щодо захисту прав віруючих, а також реалізації двосторонніх проектів, які забезпечують демократичні перетворення у нашій державі.
Висновки. Україна тісно співпрацює з ОБСЄ у сфері захисту прав людини і громадянина, у тому числі у сфері свободи совісті і віросповідання. Більша частина відповідних рекомендацій ОБСЄ імплементована в національне законодавство, розробляються нові законодавчі зміни, покликані врахувати рекомендації ОБСЄ щодо забезпечення прав віруючих і релігійних громад. Правовою основою двосторонньої співпраці додатково виступають Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України й Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової форми співробітництва від 13 липня 1999 р., а також меморандуми про: взаєморозуміння між Міністерством внутрішніх справ України та Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ (БДІПЛ) від 5 липня 2012 р., співробітництво між Конституційним Судом України та Координатором проектів ОБСЄ в Україні від 16 липня 2014 р., співробітництво між Верховним Судом України та Координатором проектів ОБСЄ в Україні від 24 липня 2014 р. Ці правові акти стали основою для реалізації у 2015 – 2016 рр. проекту ОБСЄ/БДІПЛ «Зміцнення безпеки релігійних громад та інших груп в Україні». Активну діяльність провадять Координатор проектів ОБСЄ в Україні та Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні, які співпрацюють з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Завдяки такій інтенсивній співпраці ОБСЄ й України удосконалюється не лише національне законодавство у сфері захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання, а й судова практика, що є гарантією демократичних перетворень у нашій державі
18
Роговенко, О. В. "АНАЛІЗ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СТАТУСУ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ." Актуальні проблеми держави і права, no. 82 (December 19, 2019): 182–87. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i82.15.
Full textAbstract:
Здійснено аналіз міжнародної нормативно-правової бази, що регулює питання примусового пе-реміщення. Досліджені особливості національного правового регулювання внутрішньо переміще-них осіб порівняно з міжнародними стандартами. Встановлено, що сформульовані в національному законодавстві поняття певною мірою суперечать міжнародним стандартам, що ускладнює реалізацію прав внутрішньо переміщених осіб на практиці.
19
Сербіна, А. "Соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам: огляд змін до законодавства." Вісник Національної асоціації адвокатів України, no. 7/8 (25), серпень (2016): 44–49.
Find full text
20
Alieksieiev, S. O. "Імплементація норм міжнародного права як конституційно-правовий засіб взаємодії міжнародного та національного конституційного права." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 60–74. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.07.
Full textAbstract:
В умовах правової глобалізації активізуються процеси взаємодії та взаємовпливу національного конституційного права держав і міжнародного публічного права, результатом чого виступає формування та прояв стійкої тенденції конституціоналізації міжнародного публічного права і інтернаціоналізації конституційного правопорядку держав. Єдиним засобом взаємодії норм цих двох самостійних та автономних правових систем є запозичення норм міжнародного права національними правовими системами держав через механізм імплементації, коли норми міжнародного права входять до національної системи законодавства, отримуючи статус його норм.
Метою статі виступає дослідження імплементації норм міжнародного права як конституційно-правового засобу взаємодії міжнародного та національного конституційного права.
Наукова новизна. У статті розкрита роль і значення феноменології імплементації як міжнародного та конституційно-правового інституту, стратегії державного управління, державної політики, технологічного засобу у вузькому розумінні (прийом юридичної техніки) та технологічного засобу в широкому розумінні (як технології поведінки держави).
Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, можна охарактеризувати імплементацію норм міжнародного права в норми національного права як феноменологічне явище, що може бути визначене наступним чином: імплементація – це а) правовий інститут міжнародного публічного і національного конституційного права, що складається із сукупності міжнародних і національних конституційних норм, які регламентують і регулюють відповідні правила поведінки, що виникають в процесі виконання державами своїх міжнародно-правових зобов’язань, узятих ними в рамках підписаних міжнародних договорів, з метою їх виконання в рамках національного законодавства на своїх теренах; б) це стратегія державного управління, яка запозичена із однієї з найважливіших галузей міжнародного публічного права – права міжнародних договорів, з метою реалізації міжнародно-правової позиції держави по найважливішим питанням зовнішніх та внутрішніх відносин та розвитку у її внутрішньо політичній діяльності через здійснення відповідних організаційних, нормативних та процесуально-процедурних заходів, що здійснюються уповноваженими органами державної влади та державного управління в межах їх компетенційних повноважень; в) державна політика, що може бути визначена як сукупність телеологічно спрямованих дій відповідних уповноважених органів держави, передбачених конституційним законодавством, здійснюваних у відповідних організаційних та процесуально-процедурних формах, метою яких є досягнення відповідного соціального результату з питань взаємного співробітництва держав, що володіє відповідним соціальним ефектом, завдяки реалізації договірних домовленостей з державами-членами міжнародної універсальної чи регіональної спільноти; г) технологічний спосіб (у вузькому розумінні), що містить в собі відповідні діяльнісно-поведінкові та функціонально-інструментальні настанови-предикати, входить до арсеналу юридичної техніки з обслуговування, супроводження та забезпечення реалізації настанов демократичної правової державності, завдяки якому можуть бути здійсненими в практичній діяльності держави її міжнародно-правові зобов’язання за міжнародними договорами; ґ) технологія поведінки держави (у широкому розумінні), завдяки якій реалізується її облігаторно-діяльнісна програма дій на міжнародній арені, що повинні знайти своє відповідне відображення та реалізацію всередині держави у діяльності її органів, посадових та службових осіб, а також всіх інших суб’єктів національного конституційного права.
21
Іванченко, О. М. "ЛЕГІТИМНІСТЬ ТА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА: АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 27–32. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.4.
Full textAbstract:
Анотація. У статті здійснено теоретико-правове дослідження аспектів співвідношення легітимності та тлумачення норм права в сучасній державі. Визначено, що мета тлумачення – правильне, точне і однакове розуміння і застосування закону, виявлення його суті, яку законодавець вклав у словесне формулювання, воно покликане протидіяти будь-яким спробам відійти від сенсу правових норм, протиставити букву і дух закону, з’ясовувати сенс того, що законодавець сформулював. Доведено, що необхідність тлумачення норм права обумовлена різними факторами, в тому числі динамікою суспільних відносин і, відповідно, динамікою законодавства, тлумачення покликане протидіяти будь-яким спробам відійти від сенсу правових норм, протиставити букву і дух закону, воно не вносить і не повинно вносити змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Аргументовано, що право стає легітимним тільки в тому випадку, коли встановлені законом правила отримали відповідне обґрунтування в суспільній свідомості. Зазначено, що дотримання легітимності в процесі тлумачення і застосування норм права сприяє забезпеченню рівності всіх перед законом, однаковому розумінню сенсу і змісту норм права, а також виявленню недосконалості законодавства і його розвитку, крім того, легітимність вимагає розкривати сенс і зміст норм, виходячи в першу чергу з самого закону і законодавства в цілому. Обґрунтовано, що пріоритетним у діяльності правозастосовувача має бути результат – легітимність, тобто сприйняття суспільством, в рамках якого реалізуються засади справедливості і доцільності. Визначено, що орієнтація в першу чергу на засади справедливості і доцільності в процесі тлумачення і застосування норм права може перешкоджати розвитку і вдосконаленню законодавства, адже відхилення від існуючих правил змушує забувати про їх недоліки. Наголошено, що якщо закон не дозволяє в достатній мірі виявити сенс і зміст норми права, слід звернутися до норм, пов’язаних з тлумаченням, викладеним в інших нормативно-правових актах, принципів права, що становлять основу чинного законодавства. Аргументовано, що в разі, якщо використання вищевикладених правил не дозволило встановити зміст і сенс норми права, слід звернутися до зовнішніх джерел тлумачення – роз’яснень офіційного характеру, які надаються уповноваженими на те органами, але з позицій легітимності пріоритет необхідно віддавати внутрішнім джерелам тлумачення: нормативно-правовому акту, що містить норму, яка тлумачиться і законодавству в цілому, включаючи цілі і принципи правового регулювання. Визначено, що отримання вимог легітимності в процесі тлумачення норм права вимагає від правозастосовувача серйозної теоретичної підготовки, розвиненого логічного мислення. Зроблено висновок, що засади легітимності вимагають моральної і психологічної стійкості правозастосовувача, що не дозволяє йому відхилятися в залежності від конкретних політичних, соціальних та інших умов, в тому числі особистого характеру, від істинного сенсу і змісту норми права.
22
КОЛОГОЙДА, ОЛЕКСАНДРА. "Інститут юридичної відповідальності в корпоративному праві." Право України, no. 2021/06 (2021): 59. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-059.
Full textAbstract:
Метою статті є вивчення інституту корпоративної відповідальності, що зумовлене розвитком корпоративних відносин, удосконаленням корпоративного законодавства та законодавства про неплатоспроможність, формуванням нових видів корпоративних відносин та ускладненням їхньої структури. У статті досліджено правову природу відповідальності учасників корпоративних відносин, посадових осіб органів управління, кінцевих бенефіціарних власників, “тіньових” директорів. Визначено ознаки та принципи корпоративної відповідальності в корпоративних відносинах. До ознак корпоративної відповідальності віднесено: а) юридичну (закон, статут, внутрішній документ (положення, правила), договір (засновницький договір, цивільно-правовий договір (контракт), корпоративний договір) та фактичну підставу виникнення (корпоративне правопорушення); б) особливий суб’єктний склад – учасники корпоративних відносин, засновники, голова та члени ліквідаційної комісії, арбітражний керуючий, тимчасово виконуючі обов’язки посадової особи, особи, що входять до нелегітимних органів управління, колишні члени органів управління, “тіньові” директори, особи, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства за законом, кінцеві бенефіціарні власники, пов’язані з банком особи; в) зміст – обмеження або позбавлення корпоративного права, покладання на правопорушника додаткового обов’язку або негативного наслідку; г) застосування в особливому, встановленому законом, локальним нормативним актом, цивільно-правовим або корпоративним договором порядку; ґ) функції: забезпечення виконання обов’язків учасників корпоративних правовідносин, захист кредиторів та стейкхолдерів, покарання порушника. Під корпоративним правопорушенням авторка розуміє порушення корпоративних прав або охоронюваних законом інтересів інших учасників, невиконання або неналежне виконання корпоративних обов’язків учасників або фідуціарних обов’язків посадових осіб, зловживання правом. Корпоративна відповідальність у формі відшкодування збитків передбачає доведення повного складу корпоративного правопорушення: протиправна поведінка (дія або бездіяльність), шкода (збитки, немайнова шкода), причинно-наслідковий зв’язок, вина. У разі доведення шкоди та протиправної поведінки вина порушника та причинно-наслідковий зв’язок презюмуються і можуть бути спростовані відповідачем у загальному порядку. До принципів корпоративної відповідальності віднесено принципи відокремленості відповідальності компанії та її учасників, обмеженої відповідальності (limited liability) учасників, повного відшкодування збитків, спеціалітета, персоналізації та диференціації. Проаналізовано законодавство України, що регламентує підстави та порядок застосування корпоративної відповідальності, судова практика.
23
Ladychenko , V. V., O. V. Gulac , and Yu V. Danyliuk . "Забезпечення безпеки та правопорядку органами місцевого самоврядування: сучасний стан та шляхи врегулювання." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.03.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті досліджується питання сучасного стану забезпечення органами місцевого самоврядування безпеки та правопорядку в територіальних громадах. Науковому дослідженню присвячено аналіз законодавства щодо утворення органами місцевого самоврядування муніципальних правоохоронних утворень, а також юридичні підстави їх існування на сучасному етапі, правовий статус таких утворень та шляхи врегулювання цього питання в правовому полі держави.
Наукова новизна. Науковою новизною є акцентування уваги на вирішенні актуальної проблеми врегулювання в законодавстві питання утворення, правового статусу, компетенції та взаємовідносин муніципальних правоохоронних утворень з органами Національної поліції та держави загалом, з метою запобігання, у першу чергу, дублюванню таких повноважень у процесі їх діяльності.
Висновки. Підсумовуючи всі результати дослідження, у висновках наведено обґрунтовані пропозиції щодо найменування муніципальних правоохоронних утворень, визначення їхньої територіальної та предметної юрисдикції, встановлення рівноправних взаємовідносин по відношенню один до одного місцевих правоохоронців та співробітників Національної поліції. Запропоновано також надати муніципальним правоохоронним утворенням єдиний правовий статус виконавчих органів місцевого самоврядування, а їхніх співробітників прирівняти до посадових осіб місцевого самоврядування. Щодо форми управління муніципальними правоохоронними утвореннями, – звернуто увагу на варіанті виборного керівника такого органу, що надасть їм певну автономність по відношенню до голів громад, але під подвійним контролем та підзвітністю як місцевій раді, так і органам державної виконавчої влади, таким, як Міністерство внутрішніх справ України, Державне бюро розслідувань, місцеві державні адміністрації, а в перспективі, – префектам.
24
Корнієнко, В. "Активне виборче право на місцевих виборах в Україні." Юридичний вісник, no. 1 (December 6, 2019): 134–39. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.540.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблемні аспекти реалізації активного виборчого права на місцевих виборах в Україні. Окрему увагу приділено таким категоріям, як військовослужбовці, внутрішньо переміщені особи, іноземці, які постійно мешкають у територіальній громаді, засуджені. Запропоновано зміни до виборчого законодавства з урахуванням європейських виборчих стандартів.
25
Деркач, Е. "Правові питання розвитку економічної конкуренції в портовій галузі." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 191–200. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1941.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються основні проблеми розвитку економічної конкуренції в портовій галузі, визначено напрями розвитку відповідного законодавства. У статті зазначається, що нині портова галузь перебуває на етапі формування конкурентного середовища на ринку морських перевезень.
Прийняття Закону України «Про морські порти України» у 2012 році стало важливим етапом розвитку законодавства в галузі морського транспорту, проте низка питань досі залишається поза увагою законодавця, зокрема прийняття прозорої і недискримінаційної методики розрахунку та порядку стягнення ставок портових зборів, їх цільового використання.
Портові збори потребують приведення до економічно обґрунтованого рівня, оскільки є вищими порівняно з портовими зборами в інших країнах, у зв'язку з цим необхідно прийняти Методику розрахунку розмірів ставок портових зборів і Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів.
Авторка наголошує, що пріоритетними завданнями є створення Національної комісії у сфері транспорту як незалежного регулятора з метою подальшого контролю за використанням коштів портових зборів; усунення проблеми крос-субсидування річкових внутрішніх водних шляхів за рахунок портових зборів шляхом прийняття галузевого Закону України «Про внутрішній водний транспорт».
У статті зазначається, що дискусійним питанням залишається віднесення послуг забезпечення лоцманського проведення до ринку, що натепер перебуває у стані природньої монополії. У статті підтримується ідея щодо демонополізації ринку лоцманських послуг (морських і річкових лоцманів) та часткового відкриття ринку для надання приватних лоцманських послуг із застосуванням таких засобів державного регулювання як ліцензування, що сприятиме зниженню відповідних зборів, підвищенню якості надання лоцманських послуг і збільшить привабливість терміналів портів.
У статті зроблено висновок про те, що необхідна виважена правова політика, яка дозволить врахувати інтереси держави, бізнесу, портової галузі загалом і створити необхідне правове підґрунтя для розвитку добросовісної економічної конкуренції у портовій галузі.
26
ПАЦУРІЯ, НІНО. "Комплаєнс-контроль у системі корпоративного управління страхових компаній." Право України, no. 2021/06 (2021): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-196.
Full textAbstract:
Перспективні зміни правового регулювання страхових відносин вказують на обов’язковість запровадження у страхових компаніях якісної, структурованої, незалежної та сучасної системи управління ризиками, поява яких обумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Така система у світовій практиці отримала назву комплаєнс-контроль. Отже, відсутність належної та ефективної системи управління ризиками (комплаєнс-контролю) загрожує виникненням внутрішніх проблем у страховика, які здатні завдати йому катастрофічних збитків як суб’єкту господарювання, що може вплинути на виконання ним прийнятих на себе зобов’язань і правил здійснення страхової діяльності. Чинне страхове законодавство не містить вимог до встановлення системи комплаєнс-контролю у страхових компаніях, на відміну від найкращих міжнародних практик. Наведене актуалізує потребу визначення сутності, розмежування, співвідношення та формулювання понять комплаєнсу та комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній. Термін “комплаєнс” є відносно новим для українського ринку фінансових послуг, зокрема небанківського. Дослідження проблематики дало змогу виявити наукові підходи, за якими поняття комплаєнсу ототожнюється із поняттям комплаєнс-контролю. Комплаєнс-контроль виступає наріжною складовою (елементом) системи комплаєнсу, яка є основою загальної системи корпоративного управління – категорії вищого порядку. Окремої уваги потребує питання розкриття принципів комплаєнс-контролю у системі корпоративного управління страхових компаній. У цьому випадку йдеться про закріплення принципів як основних ідей, вихідних положень, які визначені в офіційних документах, мають загальну значущість й імперативність. У контексті викладеного варто відзначити, що європейська практика утвердження державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю здійснюється із дотриманням принципу прозорості (the Principles of Transparency). Прозорість як принцип корпоративного управління у страховій діяльності нині ще не віднайшов свого належного правового унормування та усталеного змістов-ного розуміння. У разі належного вирішення вказаних питань буде забезпечено створення сприятливих умов для зміцнення сталого розвитку ринків небанківських фінансових послуг, здатних забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, задовольняти потреби споживачів у якісних фінансових послугах, підвищити ефективність використання коштів державного та місцевих бюджетів під час управління ризиками, а також створення нових робочих місць через реалізацію державної політики зваженого регулювання і нагляду через застосування принципу прозорості та стане підґрунтям для формування цілісної, на уковообґрунтованої концепції корпоративного управління в страховій діяльності. Отже, з метою забезпечення ефективності корпоративного управління страховика існує необхідність запровадження комплаєнс-контролю, який слугуватиме підтвердженням того, що страхова компанія відповідає вимогам норм, стандартам і правилам, які встановлюються законодавством. Мета статті полягає в аналізі чинного та перспективного законодавства, що регулює питання внутрішнього контролю загалом та у страхових компаніях зокрема, комплаєнс-контролю, обґрунтуванні теоретико-практичних аспектів комп лаєнсконтролю і розробці пропозицій з метою удосконалення нормативно-правового забезпечення реалізації комплаєнс-функції в системі корпоративного управління страховика. Відповідно до поставленої мети у дослідженні вирішені такі завдання: визначено поняття комплаєнсу як системи корпоративного управління страхових компаній; визначено поняття комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній; визначено місце комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній; надано пропозиції щодо удосконалення страхового законодавства України в частині комплаєнс-контролю як елемента системи корпоративного управління страховика. Проведене дослідження комплаєнс-контролю у системі корпоративного управління страхових компаній дало змогу сформулювати низку науково-практичних висновків
27
Москаленко, Н. В. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛАЄНС-КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ." Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, no. 2 (February 27, 2018): 106–12. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.2.2018.106-112.
Full textAbstract:
У статті розглянуто теоретичні підходи до побудови системи комплаєнс-контролю як елемента внутрішнього корпоративного управління. У банківській діяльності комплаєнс є невід’ємною частиною функції внутрішнього контролю, мета якої захист інтересів інвесторів, банків та їхніх клієнтів за рахунок дотримання співробітниками положень чинного законодавства, вимог органів нагляду, а також документів, які визначають внутрішню політику та процедури. Досліджено необхідність його запровадження в діяльність банківських установ та фінансових організацій з метою убезпечення від комплаєнс-ризиків.
28
Pavliv-Samoyil, N. "Forced migration: international standards of internally displaced persons in the national legislation." Visnik Nacional’nogo universitetu «Lvivska politehnika». Seria: Uridicni nauki 2019, no. 24 (December 23, 2019): 35–40. http://dx.doi.org/10.23939/law2019.24.035.
Full text
29
Прокопенко, В. В. "Адміністративна процедура в митній справі: питання структури." Митна безпека, no. 1(2) (January 11, 2019): 168–74. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.1(2).2018.168-174.
Full textAbstract:
У статті акцентується увага на наявність у нормативних актах України з питань митної справи підміни або ототожненні деяких ключових дефініцій, що значно ускладнює як сприйняття понятійно-категоріального апарату, так і правозастосовну діяльність у цій сфері. Встановлено, що деякі автори помилково митні формальності розглядають як різновид адміністративної процедури. Доведено, що внутрішню структуру адміністративної процедури в митній справі становлять митні формальності та дії. Запропоновано внесення змін у національне митне законодавство щодо заміни по всьому тексту і у всіх відмінках поняття «митний режим» на поняття «митна процедура».
30
Loiko, Valeriia, and Daria Loiko. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТЕНЦІЙ ЕКОНОМІСТІВ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, no. 2 (December 26, 2018): 64–70. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0207.
Full textAbstract:
Дана стаття є результатом наукового дослідження щодо виявлення напрямів підвищення якості формування фахових компетенцій економістів у сучасному українському університеті в умовах євроінтеграції. За сучасним українським законодавством якість освіти формується зовнішньої системою, яку підтримує МОНУ та НАЗЯВО і внутрішньою системою, яку кожний заклад вищої освіти формує самостійно. Євроінтеграційне спрямування розвитку економіки України потребує більшої автономії університетів для більш швидкого реагування на запити фахівців для ринку праці. Зовнішнє оцінювання якості освіти у вигляді щорічних рейтингів закладів вищої освіти впливає на вибір абітурієнтів та часто їх батьків щодо обрання закладу для навчання. Абітурієнти при обранні закладу вищої освіти для подальшого навчання часто користуються інформацією, отриманою у соціальних мережах. Формуючи внутрішню систему якості освіти закладу вищої освіти потрібно подбати про правдиву інформацію про університет в різних джерелах інформації. Сформована матриця SWOT-аналізу системи формування фахових компетентностей бакалаврів та магістрів з економіки дозволила виявити сильні сторони, недоліки, можливості та загрози сучасної системи якості в українських закладах вищої освіти. Виділено підсистеми зовнішнього та внутрішнього рівнів системи забезпечення якості освіти. Внутрішня система якості освіти складається із наступних підсистем: моніторингу відповідності фахової підготовки викладачів вимогам МОНУ; моніторингу якості викладання навчальних дисциплін; моніторингу набутих компетентностей студентами; моніторингу відповідності фахових компетентентностей, які закладено до освітньо-професійних та освітньо-наукових програм, реаліям ринку праці; стратегічного планування розвитку системи якості освіти університету. Для підсистем внутрішнього рівня системи забезпечення якості освіти підібрано відповідні сучасні інструменти, які дають можливість здійснювати якісний вимір. Перспективними напрямами підвищення рівня якості освіти в українських університетах є практико орієнтоване навчання студентів, зв'язок із роботодавцями та узгодження змісту освітньо-професійних програм із фахівцями-практиками, здійснення наукових досліджень студентами під час навчання в університеті.
31
Прокопенко, О. Ю. "РОЛЬ I МІСЦЕ РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВИКОРИСТАННЯ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ I СВОБОД." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (October 30, 2019): 226–33. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.414.
Full textAbstract:
У статті, грунтуючись на аналізі ратифікованих міжнародних документів, чинному законодавстві та наукових позиціях учених, визначено роль і місце регіональних органів внутрішніх справ у забезпеченні використання громадянами України політичних прав і свобод. До проблем, що потребують негайного вирішення, вінесено неналежне нормативно-правове регулювання зазначеної сфери суспільного життя, недотримання й невиконання компетентними органами приписів законодавства.
32
Попова, Л. В. "Внутрішній контроль страхових компаній в сучасних умовах розвитку." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, no. 2 (November 27, 2021): 78–85. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue2-2021-11.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості організації системи внутрішнього контролю в діяльності страхових компаніях. Внутрішній контроль створюється з метою дотримання діяльності страховиків вимогам законодавства. Зосереджено увагу на тому, що внутрішній контроль страхової організації повинен поширюватися не тільки на страхову сферу, а й на сферу діяльності, яка здійснюється в зв'язку зі страховою діяльністю, тобто в зв'язку з інвестиційною діяльністю страхової організації, оскільки розширилися можливості страховиків для активної участі на фондовому ринку і перетворення їх у важливих учасників інвестиційного процесу, якими страхові організації є майже в усьому світі. На нашу думку, введення служби внутрішнього контролю - це необхідність нинішнього етапу розвитку страхування в Україні. Розглянуто основні форми внутрішнього контролю в страхових організаціях, розкрито їх сутність. Досліджено основні напрями вдосконалення системи організації внутрішнього контролю в страхових організаціях. Зосереджено увагу на розвитку системи «Комплаєнс-контролю» в системі внутрішнього контролю страховиків.
33
Artakivna, Zhebrovska Krystyna. "INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS OF HUMAN RIGHTS: GENERAL PRINCIPLES." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.426.
Full textAbstract:
Міжнародні стандарти прав і свобод людини можна розглядати як загальновизнані положення міжнародних актів обов'язкового та рекомендаційного характеру, а також принципи міжнародного права, що закріплюють фундаментальні права особистості, які мають визначальне значення для захисту людини від незаконних і необґрунтованих дій із боку держави, посадових та інших осіб, порушують або обмежують ці права, а також виконують функцію орієнтира для усіх держав у регламентації та забезпеченні прав своїх громадян. Основи міжнародно-правових стандартів прав людини продовжують розвиватися одночасно із процесом формування нових правових систем, які декларують у своїх конституціях ідеї верховенства права та поваги до прав людини.
Міжнародно-правові акти в галузі прав людини розглядають як міжнародні стандарти, оскільки вони розробляються на підставі звичаєвих норм, що сформувалися внаслідок визнання державами юридичної сили правил поведінки, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у вигляді декларацій чи рекомендацій.
Міжнародні стандарти у галузі прав людини - це загальновизнані міжнародно-правові норми, які закріплюють на загальнолюдському рівні статус особистості і встановлюють перелік основоположних прав і свобод, обов'язок держав їх дотримуватися, а також межі можливого або припустимого їх обмеження.
Міжнародні cтaндaрти прав і свобод людини закріплені в міжнародних угодax, конвенціях і пaктax, що базуються на вcecвітньому досвіді та втілюють cучacні потреби, тенденції соціального прогресу.
В основу міжнародних стандартів із прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів і націй; рівноправність всіх людей і заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини навіть за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини. Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини.
Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише політичні права, потім - економічні та соціальні. Саме вони і були конкретизовані у національному законодавстві держав, однак кожна держава повинна не лише привести своє законодавство у відповідність зі взятими на себе міжнародними зобов'язаннями, а й вчиняти певні дії та створювати реальні умови для гарантування і здійснення прав.
Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини становлять норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави.
34
Zhiwei, Dong. "КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ФОРМУВАННЯ ЗАСАД РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 89 (June 4, 2020): 69. http://dx.doi.org/10.31713/ve120207.
Full textAbstract:
У статті на основі чинного законодавства України досліджено види освіти такі, як формальна, неформальна та інформальна. Проведено характеристику способів організації навчання за визначеними видами. Виокремлено основні проблеми сучасної освітньої політики і запропоновано шляхи забезпечення розвитку освітньої галузі національної економіки. Запропонований концептуальний підхід формування засад розвитку національної освіти. Побудовано підхід до аналізу економічних тенденцій освітньої галузі з урахуванням абсолютних і питомих показників, що дозволить виявити внутрішні і стратегічні проблеми галузі та дасть змогу сформувати конкретні регулюючі заходи стосовно підвищення якості освітніх послуг і модернізації всієї системи освіти.
35
ВДОВІЧЕН, ВІТАЛІЙ, and ТЕТЯНА ПОДОРОЖНА. "Ціннісні виклики адміністративно-процедурного законодавства." Право України, no. 2019/05 (2019): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-063.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання прийняття кодифікованого акта про адмі ністративні процедури як нового етапу у розвитку процесуального законодавства, що встановлює певні правові порядки у вирішенні адміністративних спорів (справ, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин). Наголошено, що в цій сфері адміністративних правовідносин, на жаль, існує “нереалізований потенціал” Конституції України щодо створення адміністративно-процедурної форми здійснення публічного управління. Це засвідчують, зокрема, прогалини в системі адміністративно-правової регламентації відносин щодо прийняття адміністративних актів; суперечності процесу поліпшення адміністративно-процесуального законодавства; зрештою, відставання у розвитку адміністративно-правової теорії від сформованих у європейських країнах підходів, принципів і пріоритетів дослідницької діяльності в галузі юридизації публічного управління та правового оформлення взаємодії адміністративних органів і громадян щодо забезпечення їхніх прав і законних інтересів. І це в той час, коли потреба в задоволенні прав і законних інтересів осіб під час взаємодії з владними органами передбачає чітко визначені принципи і правила, які й утворюють адміністративну процедуру. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині адміністративного права з урахуванням законодавчих і практичних аспектів підходів до прийняття адміністративного процедурного кодексу як базового нормативно-правового акта з регулювання надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що завдяки прийняттю адміністративно-процедурного кодексу вдасться: встановити належний порядок здійснення адміністративних дій у межах однієї з найважливіших правових форм публічного управління; сформувати основу для ефективного забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та організацій, що взаємодіють із публічною владою та її органами; надати адміністративному правовому регулюванню управлінських відносин належної системності і повноцінної структурованості; не тільки гармонізувати внутрішню структуру механізму адміністративно-правового регулювання, а й створити основу для ефективного судового захисту в адміністративних справах, тобто забезпечити правильне і законне вирішення адміністративних та інших публічних спорів; вирішити встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України) завдання адміністративного судочинства на всіх етапах цього виду реалізації судової влади. Дія такого кодексу забезпечить подальший розвиток адміністра тивнопроцесуальної форми, основні контури якої сьогодні зафіксовані в КАС України, та, безумовно, створить можливості для формування нових наукових уявлень і теоретичної моделі адміністративного процесу як судового процесу.
36
Олефір, В. І. "Організація роботи органів внутрішніх справ з реалізації законодавства про статус мігрантів в Україні." Право і суспільство, no. 2 (2005): 36–41.
Find full text
37
Лошицький, М. В., and Т. П. Мінка. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА З ОФОРМЛЕННЯ МАТЕРІАЛІВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 15 (May 30, 2019): 27–38. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v15i0.355.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблемних питань процесуальної складової в діяльності органів внутрішніх справ України. Досліджуються недоліки при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, проблеми правильного опису протиправних дій особи. Аналізується правозастосовна судова практика в цій сфері. Запропоновано конкретні шляхи вирішення зазначених проблем.
The article investigates issues of procedural component in the internal affairs of Ukraine. We investigate shortcomings in the preparation of reports on administrative offenses correct description of the problem of illegal actions of individuals. Analyzed Enforcement jurisprudence in this area. Specific solutions to these problems.
38
Udalova, Larysa. "REVIEW OF THE MONOGRAPH "SOURCE OF EVIDENCE IN THE CRIMINAL PROCESS IN UKRAINE", PREPARED BY THE AUTHOR'S TEAM OF DONETSK STATE UNIVERSITY OF INTERNAL AFFAIRS: S. S. VITVITSKYI, О. О. VOLOBUEVA, D. V. DAVYDOVA, UNDER THE GENERAL EDITORSHIP OF DOCTOR OF LAW, PROFESSOR S. S. VITVITSKYI." Ukrainian polyceistics: theory, legislation, practice 2, no. 2 (2021): 184–86. http://dx.doi.org/10.32366/2709-9261-2021-2-2-184-186.
Full textAbstract:
У післямові авторами визначено загальні підсумки наукового дослідження, сформульовано основні положення, що становлять зміст роботи, та пропозиції щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства. Отже, аналіз монографії «Джерела доказів у кримінальному процесі України», підготовленої авторським колективом Донецького державного університету внутрішніх справ: С. С. Вітвіцьким, О. О. Волобуєвою, Д. В. Давидовою, дає підставу констатувати, що робота є цілісним і завершеним дослідженням, яке є актуальним як для науки кримінального процесуального права, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності, так і для використання у практичній діяльності.
39
Біла-Кисельова, А. "«ENGEL’S CRITERIA» У ПРАКТИЦІ ЄСПЛ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 177–82. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2281.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вивченню критеріїв Енгеля в практиці ЄСПЛ та дослідженню їх використання під час розгляду заяв, які були пов’язані із дисциплінарними провадженнями на національному рівні. Провівши аналіз практики ЄСПЛ, автор звертає увагу на три критерія Енгеля, які були сформульовані у справі Engel and Others v. The Netherland. До них належать: критерій відносно кваліфікації згідно з внутрішнім правом; критерій кола адресата; критерій щодо тяжкості покарання. Користуючись критеріями Енгеля ЄСПЛ вирішує чи підпадають порушення, про які зазначає заявник під дію кримінального аспекту відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в розумінні поняття «кримінального обвинувачення» у межах дисциплінарних проваджень. Перший критерій – якщо внутрішнє право кваліфікує це правопорушення як кримінальне, тоді воно охоплюється статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадках відсутності такої кваліфікації – ЄСПЛ досліджує матеріально-правову реальність процедури. Другий критерій – критерій кола адресата. Цей критерій пов’язують з дією норми, якою встановлюється відповідальність за колом осіб. Третій критерій – критерій правових наслідків для адресата. Суть критерію в тому, що оцінюється форма і тяжкість правових наслідків для адресата (тяжкість покарання). Привертається увага до рішення ЄСПЛ Xhoxhaj v. Albania. При розгляді цієї справи перевірялася скарга колишньої судді Конституційного суду на порушення прав людини, що урегульовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ не погодився з аргументами заявниці про те, що її становище було схоже на ситуацію обвинуваченого в кримінальному провадженні під час дисциплінарного провадження пов’язаного з розглядом питання щодо доброчесності судді та декларації активів. Згадується справа «Matyjek v. Poland», у якій ЄСПЛ зазначив про критерії Енгеля та звернув увагу на те, що згідно з польським законодавством стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосована за її кримінально-правовим аспектом до процедури люстрації (характер діяння за яке заявника ілюстровано – повідомлено неправдиву декларацію, був пов’язаний з кримінальним правопорушенням). Також, автор звертає увагу й на справу «Moullet v. France», яка стосувалася дисциплінарного провадження, що мало наслідком вимушену відставку державного службовця. ЄСПЛ вказав, що провадження заявника не було «кримінальним» у розумінні статті 6, оскільки внутрішнім органам влади вдалося утримувати своє рішення в чисто адміністративній сфері. Додатково автор звертає увагу на ухвалу про неприйнятність, яка стосувалася справи «Sukut v. Turkey» щодо офіцера військових сил. ЄСПЛ в ухвалі про неприйнятність від 11.09.2009 р. зазначив: «… правовий спір стосовно звільнення військового офіцера за порушення дисципліни виключає застосування кримінального аспекту.
40
Tanko, Andrii. "Забезпечення прав і свобод людини: генеза та сучасний нормативно-правовий дискурс." Освітній простір України 17 (November 15, 2019): 204–13. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.204-213.
Full textAbstract:
У статті в контексті аналізу історичних передумов сучасного міжнародного та вітчизняного нормативного законодавства досліджено питання забезпечення прав і свобод людини як пріоритету функціонування правової держави, висвітлено сутність провідних дефініцій “права” і “свободи”, що становлять орієнтир для розгортання демократичних процесів в українському суспільстві. Проаналізовано суспільне призначення спеціальних державних інститутів, що здійснюють правоохоронну діяльність, зокрема, визначено провідну роль структур органів внутрішніх справ у забезпеченні прав та свобод людини. Доведено, що пріоритет прав і свобод людини є важливим орієнтиром для реалізації правоохоронної функції держави.
41
В., Татаренко Г., and Татаренко І. В. "ПРАВОВА ПРОСВІТА НАСЕЛЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (37) (January 24, 2020): 87–94. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-87-94.
Full textAbstract:
Становлення України як демократичної правової держави неможливо без підвищення рівня правосвідомості громадян, формування соціальної поведінки, що базується на повазі до права і закону, на ефективному механізмі захисту прав і свобод. Політика держави повинна бути спрямованою на посилення впливу та створення різноманітності форм правового навчання, освіти, подолання правового нігілізму і популізму, на задоволення потреб населення у правових знаннях.
У статті розглядаються проблеми правової освіти та просвіти, формування правової культури населення; а також питання, пов’язані з реформування державної політики в сфері підвищення правової культури та освіченості населення.
Визначено, що найважливішими напрямками діяльності держави є інформування населення про права та свободи людини, про способи їх захисту;ефективне ведення державної політики в галузі забезпечення громадян безкоштовною юридичною допомогою. Велике значення в правовій освіті населення мають засоби масової інформації і ефективність здійснення правової пропаганди, інформування громадян про зміни в законодавстві.
Підкреслюється, що правова культура виступає елементом механізму реалізації конституційних прав громадян нарівні з нормами, що закріплюють ці права, їх гарантіями, юридичними обов'язками і правосвідомістю. Розвиток правової культури населення забезпечується за допомогою системи правової освіти, правові основи якої встановлено як внутрішньо-національним так і міжнародним законодавством. Акцентується увага на тому, що питання правової просвіти в Україні мають історичне коріння, аналізується просвітницька діяльність Товариства «Просвіта». Розглядаються питання співвідношення понять «правова освіта» і «правова просвіта», форми, завдання та цілі правового просвітництва.
Актуальність проблеми зміцнення рівня правової культури шляхом повішення ефективності правової освіти та просвіти визначається необхідністю всебічного розвитку громадянського суспільства, заохоченням членів суспільства до активної участі в розбудові правової, демократичної, соціальної держави.
Ключові слова: правова просвіта, правова культура, правове виховання, правосвідомість, громадянин, населення, право, правовий захист, відповідальність.
42
Dzhafarzade, D. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ ВЧИНЕННЮ ГРУПОВОГО ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ МОЛОДІЖНИМИ ЕКСТРЕМІСТСЬКИМИ ГРУПАМИ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 379–87. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.45.
Full textAbstract:
Мета статті є вивчення особливостей зарубіжної регламентації кримінально-правової протидії вчиненню групового порушення громадського порядку молодіжними екстремістськими угрупуваннями. У статті висвітлено питання міжнародно правової регламентації протидії порушенням громадського порядку. Розглянуто групове порушення громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями та особливості протидії таким діям у різних зарубіжних країнах.. Висвітлено наукові позиції щодо відмінностей між підходами до протидії зазначеним видам кримінальних правопорушень та запропоновано шляхи імплементації до українського законодавства. Визначено, що розслідування кримінальних правопорушень є важливим в кримінальному процесі незалежно від форми судочинства, хоча і має певні особливості. Прагнення законодавчих органів зробити розслідування кримінальних правопорушень менш формальним призвело до того, що на сьогодні не в повній мірі регламентована діяльність поліції, а саме відсутній вичерпний перелік процесуальних дій, що можуть проводитися в ході досудового розслідування. Законодавцем надано пріоритет саме змісту права, а не формі. У Сполучених Штатах Америки основним органом досудового провадження є поліція, на яку покладено функції підтримання громадського порядку та розслідування вказаної категорії кримінальних правопорушень. Зроблено висновок, що найбільш подібна до української системи органів, які здійснюють досудове розслідування групових порушень громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями - є система кримінально-процесуальної регламентації Федеративної Республіки Німеччини. Юрисдикцією розслідування наділено МВС ФРН, так само як і українське Міністерство внутрішніх справ, визначає напрямки діяльності правоохоронних органів, в тому числі і поліції, яка в свою чергу поділяється на два види: загально-поліцейську та кримінальну. Разом з тим слід зазначити, що є і відмінні риси законодавств, так наприклад США та Великобританія на відміну від Німеччини функції органів, які здійснюють досудове розслідування групового порушення громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями, в значній мірі диференційовані, такий як відповідний центральний орган, наділений традиційними поліцейськими функціями у них відсутній.
43
Perepeliukova, Olena. "ОСОБЛИВОСТІ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ОДИН ІЗ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 4(16) (2018): 147–53. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-4(16)-147-153.
Full textAbstract:
Визначено особливості формування бюджету об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Встановлено, що бюджети громад, які не об’єдналися, не отримують міжбюджетних трансфертів із державного бюджету. Визначено, що ради ОТГ мають право здійснювати місцеві запозичення до бюджетів ОТГ – як місцеві, так і внутрішні, зокрема шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій. Проаналізовано бюджети громад Харківського регіону, визначено бюджети цих громад. Встановлено норми бюджетних витрат згідно з чинним законодавством. Виокремлено перелік дохідних джерел бюджетів об’єднаних територіальних громад. Визначено, що сукупні власні доходи об’єднаної територіальної громади Харківського регіону за 2018 рік на 11 % перевищили планові призначення. Обґрунтовано, що фінансові надходження до територіальних громад спрямовуються на розвиток інфраструктури та соціального забезпечення громади. Обґрунтовано, що для збільшення доходності громад необхідним є розробка відповідних заходів.
44
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Концептуальні зміни цільової спрямованості новітнього законодавства про банкрутство." Право України, no. 2019/08 (2019): 107. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-107.
Full textAbstract:
На розвиток правового регулювання відносин банкрутства впливають, як правило, не лише політичні, а й переважно соціально-економічні фактори. Тому завжди актуальною є проблема, пов’язана з вирішенням питання, наскільки національна система банкрутства відповідає рівню соціально-економічного розвитку нашої країни, який нині характеризується довготривалим перехідним періодом до розвинутих ринкових відносин. Такі внутрішні обставини ство рюють сприятливе середовище для перерозподілу власності та масових банкрутств. При цьому ущемляються інтереси не лише тих чи інших учасників відносин банкрутства, а й інтереси держави як регулятора ринку. Досягнення балансу інтересів сторін та учасників відносин банкрутства задля ефективного, оптимального їх правового регулювання є основною метою, досягнути яку прагнуть законодавці всіх сучасних країн світу. Метою статті є дослідження норм новітнього законодавства про банкрутство, зміст яких дасть змогу визначити, до якої з систем банкрутства воно належить, а отже, з’ясувати надійність правової захищеності головних діючих осіб відносин банкрутства; викладення власного бачення щодо напрямів вдосконалення відповідних норм вітчизняного законодавства про банкрутство, що буде сприяти подоланню проблем, які можуть виникнути при реалізації його норм на практиці. Встановлено, що з прийняттям новітнього законодавства про банкрутство правова регламентація відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю, банкрутством боржника вступила в нову фазу свого розвитку. У зв’язку з цим актуальною є відповідь на запитання: яка цільова спрямованість новітнього законодавства про банкрутство України, чи міститься у його нормах достатньо положень, що можуть сприяти вирішанню проблем, які виникають при перерозподілі прав сторін та учасників відносин банкрутства? Перерозподіл прав сторін та учасників відносин банкрутства, ступінь захищеності їхніх інтересів, збалансований розподіл втрат між ними стають найважливішими питаннями в системі національного правового регулювання відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю та банкрутством. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. Авторка доходить висновку, що процеси, які відбуваються у соціальноекономічному середовищі провідних країн світу, обумовлюють зміну норм, що регламентують відносини неплатоспроможності боржника та його банкрутства (неспроможності). Нині захист прав кредиторів – хоча й основне завдання унормування названих відносин, але не єдине, адже норми законодавства про банкрутство (неспроможність) покликані збалансовано захищати інтереси сторін, учасників цих відносин: працівників боржника, інвесторів, засновників (учасників) боржника та інших, а також сприяти збереженню сталості національної економіки.
45
Anokhin, O. "ОСОБЛИВОСТІ ВІДБОРУ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ НА ПОСАДУ ОКРЕМИХ КЕРІВНИКІВ ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 20–27. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.03.
Full textAbstract:
У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, сформовано авторський підхід щодо тлумачення поняття «відбір на посаду керівника органів Національної поліції». Здійснено аналіз норм чинного законодавства, яке визначає порядок відбору та призначення на посаду окремих керівників органів поліції, на основі чого було відзначено, що їх сутність та зміст напряму залежать від того, яку саме роль виконує посадова особа в контексті управління органами та підрозділами поліції. Наголошено, що під відбором керівного складу органів Національної поліції України найбільш доцільно розуміти законодавчо визначений процес, який передбачає вивчення рівня психофізіологічної та професійної підготовки працівника з метою визначення його придатності займати відповідну управлінську посаду в органах та підрозділах досліджуваного центрального органу виконавчої влади. Зроблено висновок, що на сьогоднішній день особливості відбору та призначення на посаду керівного складу органів Національної поліції напряму залежать від того, яку саме роль виконує посадова особа в контексті управління органами поліції, а також специфіки завдань та функцій, які стоять перед відповідним поліцейським органом/підрозділом та його територіального розташування. Тож, до характерних особливостей відбору керівного складу поліції слід віднести наступні: по-перше, визначається нормами чинного законодавства, зокрема Законом України «Про національну поліцію» та деталізується у положеннях відомчих нормативно-правових актів; по-друге, процедура проведення конкурсу для окремих категорій керівників не має чіткої структурованості (наприклад, міністр внутрішніх справ та голова Національної поліції України); по-третє, призначення на посаду керівників здійснюється шляхом видання наказу вищестоящого керівника та погоджується з Міністром внутрішніх справ та головою Нацполіції; по-четверте, незалежно від того, на яку керівну посаду претендує особа, вона повинна відповідати вимогам статей 48-50 Закону України «Про Національну поліцію».
46
Петросян, К. Є., and Л. В. Котова. "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ОСОБАМИ: В АСПЕКТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 86–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-86-97.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз міжнародних та національних нормативно-правових актів, а також даних, зокрема статистичних, щодо окремих аспектів реалізації права на соціальний захист, у тому числі щодо правового забезпечення захисту внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО). Відзначено, що з початком збройної агресії Російської Федерації у 2014 році в Україні з’явилися особи, які з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту були вимушені залишити місця свого постійного проживання та переселитися в інші регіони держави. Офіційна статистика щодо кількості взятих на облік ВПО з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим, та частки серед них осіб пенсійного віку в черговий раз підкреслює необхідність дослідження питання забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб на соціальний захист та розробки ефективних механізмів вдосконалення законодавчої бази, що закріплює права і свободи внутрішньо переміщених осіб в аспекті забезпечення принципу верховенства права. Констатовано, що в аспекті забезпечення принципу верховенства права, право на соціальний захист має природно-правовий характер, тобто належить особі з моменту народження, а тому має визнаватись і гарантуватись державою. Підкреслюється неподільність принципу верховенства права з такими поняттями як демократія та права людини, в тому числі права у сфері соціального захисту. Авторами з’ясовані важливі моменти визначення понять «соціальний захист» й «соціальне забезпечення» та виокремлені три головні складові системи соціального захисту. Авторами зазначено, що існує ряд особливостей в реалізації права на соціальний захист в умовах збройного конфлікту в Україні внутрішньо переміщеними особами, зокрема: по-перше, констатовано, що право на соціальний захист внутрішньо переміщеної особи поставлено у залежність від наявності у такої особи довідки на підтвердження цього статусу; по-друге, підкреслюється, що з метою реалізації свого конституційного права особа повинна відкрити рахунок виключно в Ощадбанку; по-трете, встановлюється, що діюче законодавство передбачає обов’язок внутрішньо переміщеної особи періодично проходити фізичну ідентифікацію в установі банку; по-четверте, у разі недотримання встановлених умов особа зазнає обмеження у реалізації свого права на соціальний захист шляхом зупинення соціальних виплат, що порушує забезпечення принципу верховенства права.
Ключові слова: соціальний захист, соціальне забезпечення, система соціального захисту, реалізації права на соціальний захист, принцип верховенства права.
47
Zubilevych, S. Y., and V. A. Pidhrushnyi. "РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВИПЛАТИ ПРАЦІВНИКАМ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 82 (June 26, 2019): 27. http://dx.doi.org/10.31713/ve220184.
Full textAbstract:
На підставі дослідження категоріального апарату чинного законодавства, національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, точок зору науковців щодо сутності і функцій уточнено визначення виплат працівникам як об’єкта обліку і фінансової звітності на сучасному етапі реформування державного управління. Запропонований підхід до поглиблення аналітики обліку виплат працівникам як найвагомішої статті витрат суб’єктів державного сектору з урахуванням потреб управління органом місцевого самоврядування та підзвітності громадськості. Одночасно обґрунтованопропозиції щодо удосконалення аналітики обліку зобов’язань з виплат працівникам. Доповнено типовий план рахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з виплат працівникам.Розроблені рекомендації до розкриття виплат працівникам у фінансовій звітності, що підвищать якість інформації, яка надаватиметься внутрішнім та зовнішнім користувачам.
48
Кошляк, Н. Е. "СИСТЕМА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК СУБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 33–38. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.5.
Full textAbstract:
Анотація. У статті досліджено систему інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Наголошено, що розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні є актуальним завданням як у сфері наукового та суспільного, так і у сфері професійного дискурсу. Акцентовано, що на сучасному етапі спектр проблем формування громадянського суспільства в Україні може бути зведений до трьох концептуальних показників: системно-правового; структурно-інституційного; ціннісно-культурного. У формуванні інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб виявляються такі правові стратегії: необхідність якісного і повного правового регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО; позиціонування інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО та просування групових інтересів цієї категорії громадян за допомогою правових засобів; інституціоналізація громадянської поведінки як форми захисту прав і свобод ВПО в межах правових обмежень та альтернативного контролю громадянського суспільства за державною владою; інституціоналізація форм і моделей взаємодії інститутів громадянського суспільства з державою у напрямку забезпечення прав і свобод ВПО. Аналіз національного законодавства показав, що, незважаючи на позитивну тенденцію розвитку нормативно-правової бази, що регулює формування та функціонування інститутів громадянського суспільства ᴙᴋ суб’єктів забезпечення прав i свобод внутрішньо переміщених осіб, все ще актуальним залишається питання про правовий статус як самого громадянського суспільства, так і його окремих інститутів.
49
Гніденко, В. І. "ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 148–56. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-148-156.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам аналізу місця та ролі дистанційної зайнятості в системі зайнятості України. Зазначено, що робочі місця зазнають певних змін, залежно від впровадження у виробничий процес цифрових технологій, а отже негайно тягнуть за собою зміни у формах зайнятості та використанні робочої сили. З одного боку, впровадження на робоче місце технологічних інновацій на робочому місці спрямоване на безпосереднє поліпшення умов праці і, як наслідок, підвищення мотивації робітників якісно виконувати свої трудові функції.
Авторка зазначила, що дистанційна зайнятість з’явилася в процесі переходу до інформаційного суспільства, розвитку комунікаційних технологій та інновацій, що зумовило можливість «віддалених трудових відносин» між роботодавцем та його працівниками. Незважаючи на те, що дистанційна зайнятість з’явилася порівняно недавно, її стрімкий розвиток суттєво впливає на внутрішній та зовнішній (міжнародний) ринок праці.
Крім того, справедливо зазначається, що трудові відносини при дистанційній зайнятості слабко регулюються законодавством про працю, спостерігається посилення ролі індивідуальних трудових договорів, які повинні враховувати особливості цієї форми зайнятості, не позбавляючи працівника його соціальних та трудових гарантій, визначених законодавством про працю.
Ключові слова: дистанційна зайнятість, ознаки правовідносин, трансформація робочих місць, ринок праці.
50
Асташева, Олександра Сергіївна. "ПСИХОЛОГІЯ УХВАЛЕНЬ СУДОВИХ РІШЕНЬ." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 124–39. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.28.
Full textAbstract:
У ст. 124 Конституції України зазначається, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами при ухваленні судових рішень. Вимоги досудових рішень, згідно з процесуальним правом, автори поділяють на зовнішні і внутрішні. Зовнішні – виключність, обов’язковість та законність, внутрішні – правосудимість. Основними елементами правосудності судового рішення є: 1) верховенство права, 2) обґрунтованість, 3) повнота, 4) ясність, 5) точність, 6) вмотивованість, 7) відповідність визначеній законом процесуальній формі. У статті досліджується соціальні і психологічні аспекти діяльності судді при постановці судового рішення, через призму правового і юридичного реалізму в законодавчій сфері та через призму психології та психоаналізу.
Судова діяльність, нарівні з іншими видами юридичної діяльності, функціонує в умовах соціальної системи країни, що й обумовлює її соціальну та психологічну сутність. Вона виявляється у постійній правозастосовчій практиці суддів, котрі поряд з набором професійних якостей є носіями ще й звичаїв, традицій, неповторних характерів, звичок тощо, тісно взаємопов’язаних із практичною діяльністю. Крім того, на судову діяльність впливають правова культура, рівень знань, історичні етапи, рівень та якість розвитку інших державних інститутів, конкретна ситуація і таке інше. Вплив таких факторів не можна зневажати чи недооцінювати, проте він не повинен ставити під сумнів основоположні принципи, закріплені в Конституції та Законах України, в тому числі діючому процесуальному законодавстві. Судове рішення – це родове (універсальне) поняття, що означає акт -рішення суду, яким вирішується судова справа по суті, процесуальні питання, що стосуються руху справи, а також інші питання в межах юрисдикційних повноважень суду.