To see the other types of publications on this topic, follow the link: Внесок соціальний.
Journal articles on the topic 'Внесок соціальний'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Внесок соціальний.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Юрківський, Олександр Йосипович, Світлана Володимирівна Свірко, and Тетяна Петрівна Назаренко. "Соціальні збори як інституційна основа податкової довіри в податковій системі." Економіка, управління та адміністрування, no. 2(96) (July 7, 2021): 9–14. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-2(96)-9-14.
Full textAbstract:
Формування соціально орієнтованої економіки залежить від багатьох факторів, зокрема, від структури й видів загальнодержавних і місцевих податків. Серед податків та зборів, що визначенні Податковим кодексом, особливе місце займає єдиний соціальний внесок або збір, надходження якого залежить від рівня довіри між державою, роботодавцем і працівником. Головною метою застосування подібних зборів є забезпечення соціальних стандартів і різних верств населення соціальними послугами. Головною перевагою таких зборів є еквівалентність обміну між платниками та фондами через відповідний проміжок часу, врахування особливостей платника податку, що потенційно забезпечує максимальний рівень довіри в довгостроковому періоді. Практика застосовування соціальних зборів показує проблематичність в питанні виконання соціальних стандартів, а порушення балансу податкового тиску в бік підвищення на роботодавців призводить до підвищення рівня тіньової економіки. Однією з інституційних причин є створення із врахуванням власних особливостей, віртуальної та антисоціальної економічної системи, спрямованої на максимізацію дії середньовічного принципу «laissez-faire», превалювання принципів моделі «Homo Economicus», використання переважно ринкових інституцій у всіх сферах поряд з поступовою мінімізацією ролі держави як економічного суб’єкта при значних і деталізованих законодавчо затверджених суспільних стандартах життя. Це суперечить насамперед європейській практиці застосування соціальних внесків, відбувається втрата довіри та часу, що в результаті посилює відтік населення з країни як платників податків і споживачів благ.
2
Табенська, О. І. "Сільський зелений туризм - значний соціальний внесок у розбудову української культури." Економіка. Фінанси. Право, no. 9 (2017): 16–19.
Find full text
3
Пасісниченко, В. Л., and І. М. Пасісниченко. "ТЕОРІЇ СКЛАДНОСТІ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В СОЦІАЛЬНИХ НАУКАХ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 2-19 (2020): 120–31. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.19.2.10.
Full textAbstract:
У статті аналізуються теорії складності (complexity theories) з точки зору доцільності їх використання в дослідженнях соціальних теоретиків. Відкриття можливості вивчення складних систем, яким притаманні властивості самоорганізації як аутопойезису, нелійності та стану нерівноваги, спонукало соціальних теоретиків до використання інструментарію науки про складність у дослідженнях соціальної складності в межах політології, соціології, міжнародних відносинах та інших дисциплінах про суспільство та людину. В якості конкретного прикладу розглядається відповідний внесок у соціальну теорію соціолога Джона Уррі. Всупереч емпіричній та позитивістській традиції він запропонував пост-дисциплінарний підхід на підставі того, що як соціальні, так і природничі науки характеризуються належністю до складних систем. Наш аналіз еволюції його поглядів фіксує в якості її початкового і фундаментального етапу саме теорію складності. Її можна назвати головним поворотом, який Дж. Уррі здійснив у соціальній теорії. Всі інші його інновації, зокрема теорія соціальної мобільності та геоекологічний підхід у питаннях природи, планетарного споживання і людського тіла, стали закономірним наслідком цього фокусу на теорії складності.
4
Bondarchuk, N. V. "ОБЛІК ОПОДАТКУВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ПІДПРИЄМСТВІ." Actual problems of regional economy development 1, no. 13 (April 25, 2017): 140–46. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.13.140-146.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на визначення порядку ведення обліку оподаткування заробітної плати та напрямів його удосконалення в сільськогосподарському підприємстві. Визначено, що від правильності визначення розміру зарплати та її структури в значній залежить правильність розрахунку пов’язаних із нею сум обов’язкових платежів до бюджету. Зазначено, що із заробітної плати в нашій країні утримується податок з доходів з фізичних осіб та воєнний збір. На фонд оплати праці нараховується єдиний соціальний внесок. Наведено основні рахунки, які використовуються для відображення в обліку операцій з оподаткування заробітної плати та основні бухгалтерські записи. Зазначено, що оподаткування заробітної плати, що менша за мінімальну, незважаючи на просте теоретичне пояснення, на практиці є дуже трудомістким процесом, що вимагає певної послідовності, точності та уважності. З метою покращення процесу оподаткування заробітної плати запропоновано проводити розрахунок сум нарахованого Єдиного соціального внеску на зарплату, що менша за мінімальну, у спеціально розробленій формі, яка допоможе спростити розрахунок суми Єдиного соціального внеску на заробітну плату, яка менша за мінімальну, що, в свою чергу, покращує облік оподаткування заробітної плати.
5
Sazonets, I. L., and V. V. Dzhyndzhoian. "СОЦІАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ САНАТОРНО-КУРОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, no. 90 (October 2, 2020): 188. http://dx.doi.org/10.31713/ve2202018.
Full textAbstract:
У статті виявлено соціальний потенціал та перспективи функціонування санаторно-курортних підприємств. Установлено, що демографічна ситуація в країні визначає значущість санаторно-курортної діяльності в збереженні і поліпшенні здоров’я, підвищенні якості життя і трудового потенціалу населення. Доведено, що ступінь задоволення попиту на санаторно-оздоровчі послуги обумовлюється формуванням пропозиції на дані послуги і санаторно-курортний продукт, які залежать від наявних можливостей або потенціалу організацій регіонального санаторно-курортного комплексу. Констатовано, що поняття «потенціал» в загальновизнаному сенсі відповідно до тлумачення сучасних енциклопедичних словників означає «джерела, можливості, засоби, запаси, які можуть бути використані для вирішення будь-якої задачі, досягнення певної мети, можливості окремої особи, суспільства, держави в певній галузі (наприклад економічний потенціал)». Резюмовано, що оцінка економічного потенціалу повинна розглядатися як комплексна система дій, що забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, які не суперечать один, кожне з яких вносить свій внесок в результативність всієї системи управління регіональним санаторно-курортним комплексом.
6
Dvornyk, Maryna. "Психологічне благополуччя особистості під час переходу від війни до миру." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 45(48) (July 3, 2020): 79–87. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).144.
Full textAbstract:
Завданням дослідження було уточнити поняття психологічного благополуччя в умовах переходу від війни до миру та виокремити його відповідні складники.
Основні методи дослідження – систематичний теоретичний аналіз джерел та узагальнення. Акцентовано увагу на транзитивності соціальних процесів сучасного українського соціуму, перехід від війни до миру представлено як тло для особистих криз, нестабільності, безпорадності, підвищеної тривожності.
Разом із тим транзитивний період розглянуто як час можливостей для розробки нових адаптаційних стратегій та переінтерпретації психологічного благополуччя.
Поняття психологічного благополуччя під час переходу від війни до миру співвіднесено із класичними теоріями К. Рифф, М. Селігмана, М. Чіксентміхайї та ін., запропоновано його структуру відповідно до новітніх досліджень.
Першим складником психологічного благополуччя визначено позитивні стосунки особистості як рефлексію персонального миру через мир у громаді – здатність акумулювати свій соціальний капітал, організовувати собі соціальну підтримку, долати бар’єри у взаємодії.
Другий елемент – внесок у благополуччя інших як культивація власної відповідальності за спільне благо через ідентифікацію зі значущою групою.
Третій складник – відчуття компетентності та спроможності здійснювати осмислену активність, що виявляється в здатності знаходити адекватні ресурси, творчо адаптуватися, надавати сенсу умовам, які склалися, і віднаходити сили діяти.
Як четвертий складник запропоновано наявність персональних цілей, адже усвідомлення траєкторії персонального руху, розробка плану, послідовності дій дають відчуття стабільності і безпеки.
П’ятий елемент – це самоповага та оптимізм, які допомагають комплексно оцінити персональний досвід і поводитися з урахуванням вимог оптимального та позитивного функціонування.
Представлена структура психологічного благополуччя під час переходу від війни до миру може бути використана фахівцями для розробки програм соціально-психологічної допомоги населенню як перелік орієнтирів особистісного зростання.
Перспективою дослідження є пошук емпіричного підтвердження точності запропонованої структури для сьогоднішнього українського соціуму.
7
Kalibovets, S. M. "Музей як феномен соціальної пам’яті." Literature and Culture of Polissya 99, no. 13i (May 29, 2020): 153–65. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-153-165.
Full textAbstract:
У статті аналізується процес становлення музею як інституту соціальної пам’яті, що має динамічну структуру, здатного виконувати соціальніфункції, які обумовлені суспільними потребами на сучасному етапі розвитку. Зазначено, що музей є соціальним інститутом, який виконує певні соціокультурні функції, а вивчення взаємозв’язку музею і соціальної пам’яті – актуальна наукова проблема, яка недостатньо досліджена на даний час. Музей як соціальний інститут організовує і координує діяльність людей по відношенню до минулого, передачі знань про нього, без чого ця діяльність набула би розрізненого, непослідовного характеру. Музей інституціоналізує нормативні моделі, зразки поведінки, які визначають, що в даному суспільстві вважається законним чи очікуваним у відношенні історичного минулого і попередників, формує ставлення до світу символічних об’єктів, які відносяться до минулого. Музей забезпечує символічну присутність минулого в теперішньому, демонструючи реальні цінності різних епох і народів. До того ж музей як соціальний інститут може внести суттєвий вклад у проблему екології, культури через трансляцію цінностей. Музейявляє собою цілісну, штучну, цілеспрямовану систему, зародження якої зумовлено суспільними потребами і відповідними соціальними діями, що має на меті збереження соціальної пам’яті. В ході історичного розвитку музей як система набув сталий склад компонентів, виробив структуру їхвзаємодій і функції, конструювався в соціальний інститут, одержав статус науково-дослідного і культурно-освітнього закладу, адаптувався до впливів економічних, політичних, соціальних, духовно-ідеологічних факторів, став об’єктом держаної політики.
8
Линдюк, Сергій. "ТЕОРЕТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КОНЦЕПТУ «СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА» В УКРАЇНСЬКОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 92–113. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-92-113.
Full textAbstract:
Цілями статті є дослідження теоретичних інтерпретацій концепту «соціальна безпека» в українському науковому дискурсі, підходів до розуміння його сутності, аналіз ґенези його становлення, що дасть змогу розвинути понятійно-категоріальний апарат дослідження, надати авторське обґрунтування його сутності, враховуючи наявне теоретичне підґрунтя, а також розвинути теоретичний базис дослідження соціальної безпеки та дефініцій, що визначають її сутність. Дослідження пропонує як систематичний огляд літератури щодо концепцій соціальної безпеки, так і емпіричний аналіз. Дані емпіричного дослідження були проаналізовані за допомогою контент-аналізу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції тощо. Об’єднані висновки огляду літератури та емпіричного дослідження зумовили обґрунтування концепції соціальної безпеки, яка свідчить про багатовимірний склад понять і тісно пов’язаний характер понятійно-категорійного апарату системи соціальної безпеки. Здійснено огляд наявних визначень соціальної безпеки та їх застосування в науковому дискурсі, з’ясовано базові структурні елементи системи соціальної безпеки. Теоретичний внесок статті полягає в її підході до концептуалізації та узгодження взаємопов’язаної та багатовимірної природи концепцій соціальної безпеки для подальшого розвитку та розширення концептуальних підходів. Досліджено, що концепція соціальної безпеки стосується таких питань, як ідентичність, соціальна узгодженість, включення, виключення та дилема безпеки. Виокремлено два напрями досліджень концепту «соціальна безпека»: перший вивчає суб’єктивну конструкцію та захист ідентичності, другий розвивається відповідно до об’єктивістських онтологій, зосереджених на неминучих загрозах ззовні та важливості захисту соціальних систем, що підтримують життєдіяльність. Методологічний внесок – це чіткий і систематичний дизайн якісного дослідження, щоб сприяти прозорості, структурі та уявленню про майбутні дослідження концепцій безпеки. Хоча висновки статті в певних аспектах збігаються з більшою частиною джерел, що існують, у ній пропонуються нові ідеї та виміри для цих концепцій та подальших досліджень. За результатами дослідження варіантів дефініцій можна стверджувати, що концепт «соціальна безпека» є комплексним, містить економічні, політичні, соціальні, гуманітарні та ціннісні аспекти, відображає все те, що впливає на життєдіяльність, зокрема на середовище існування людини, на якість життя людей, робить суспільство стійким, здатним до розвитку.На підставі аналізу визначень, запропонованих провідними науковцями, удосконалено, сформовано та надано авторське визначення концепту «соціальна безпека», що, на відміну від наявних, розглядається як цілісна система взаємопов’язаних елементів, побудована на взаєминах соціальної системи і середовища з метою запобігання негативним впливам соціальних ризиків та зниження рівня небезпек, а також убезпечення від загроз соціального характеру людини, держави, суспільства, їх соціальних інтересів, цінностей і потреб.
9
Вінтоняк, Д. М., О. В. Новохатська, О. В. Ямпольська, І. В. Луганська, and О. О. Кривоніс. "Досвід психосоціальної реабілітації осіб із психічними розладами на базі Сватівської обласної психіатричної лікарні." Pain medicine 3, no. 2/1 (October 18, 2018): 48–50. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.29688.
Full textAbstract:
Психічне здоров’я – найдорожче, що є у людини. Саме психічне здоров’я робить людину повноцінним членом суспільства. Психічне або душевне здоров’я, згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я – це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно і плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти. В умовах сучасного стану розвитку психіатричної галузі проблема надання допомоги хворим із психічними розладами займає важливе місце. Це зумовлено не тільки збільшенням кількості осіб, що страждають на цю патологію, а й багатьма соціальними, економічними факторами, особливостями розвитку суспільства та його ставлення до пацієнтів із психічними проблемами. В таких умовах пріоритетними завданнями психіатрії є використання не тільки психофармакологічних засобів, але й методи реабілітаційного характеру, в основі яких лежить біосоціальна модель надання психіатричної допомоги з впровадження методів психологічного впливу, що спрямовані на реінтеграцію особистості, формування адаптивного самовдосконалення та ставлення до своєї хвороби, розвиток адаптивних властивостей на фоні наявних патопсихологічних рис. Хочемо показати, що в першу чергу психіатрична лікарня – це місце, де надається висококваліфікована медична, психологічна та соціальна допомога. Завдання допомогти людині залишитися повноцінним членом суспільства, а суспільству – по-іншому подивитися на людину, яка страждає цим розладом та прагне співчуття і розуміння у суспільстві. Сьогодні психосоціальна реабілітація набуває все більшої популярності. Основна мета реабілітаційних заходів полягає в тому, щоб особа, яка страждає на психічні розлади, залишалась соціально активною. Досягнення вищевказаної мети відбувається насамперед через залучення психічно хворих у реабілітаційні процеси та соціальне життя, вирішення їх медичних, побутових та соціальних проблем, підвищення працездатності, рівня самообслуговування та досягнення найбільш повної соціальної адаптації.
10
Kryvokon, Nataliia Ivanivna. "ДЕФІНІЦІЯ КАТЕГОРІЇ «СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ»: ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 1(13) (2019): 37–45. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2019-1(13)-37-45.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Цього року Верховна Рада України ухвалила новий Закон «Про соціальні послуги», котрий передбачає чимало нововведень. Даний факт визначає актуальність концептуалізації соціальних послуги, що дозволить не лише поглибити розуміння тих реформаторських процесів, які відбуваються на разі в державі, але й спрогнозувати їх подальше спрямування, перспективи та наслідки (ефекти). Постановка проблеми. Не дивлячись на те, що соціальні послуги є невід’ємним атрибутом соціальної держави, єдиного наукового підходу стосовно їх визначення, змісту, структури, характеристик та класифікації поки що не розроблено. Відсутність чітких обґрунтованих позицій стосовно закономірностей формування соціальних послуг як відображення взаємовідносин держави та суспільства ускладнює чітке системне бачення їх сутності і зумовлює необхідність постійного наукового пошуку в даній царині. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість авторів, предметом досліджень яких виступають соціальні послуги, спираються на теоретичні концепції сервісної економіки, теорії соціального та державного управління, маркетингу та управління послугами, соціального права, теорій соціальної роботи. У статті стисло аналізуються доробки зарубіжних авторів (N. Lunt, F. Mitchell, I. Shaw, A. Lara Montero), котрі здійснювали дослідження особливостей функціонування сфери соціальних послуг переважно у Європейських країнах, а також вітчизняних науковців і практиків, хто зробив свій внесок у розвиток наукових уявлень про соціальні послуги (В. Апопій, Н. Кабеченко, Л. Сідєльнік та ін.) Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Не зважаючи на значний інтерес до проблематики соціальних послуг, переважна більшість дослідників характеризують їх у міждисциплінарних векторах. Натомість концептуальні засади соціальних послуг в аспекті теорії соціальної роботи розроблені недостатньо. Постановка завдання. Дослідження має на меті представити міркування щодо концептуалізації соціальних послуг в Україні з позицій соціальної роботи. Виклад основного матеріалу. У статті подано аналіз існуючих підходів щодо дефініції «соціальні послуги». Представлено фокуси аналізу категорії соціальних послуг, запропоновано визначення. Акцентується увага на значимості розуміння соціальних послуг в контексті процесу (діяльності) та результату (ефекту). Підкреслено необхідність розвитку системи вимірювання послуг і наснаження клієнтів. Висновки. Основні проблеми концептуалізації соціальних послуг зумовлені багатоаспектністю їх розуміння та використання. Позаяк головним об’єктом (отримувачем) соціальних послуг виступає людина, наділена суб’єктністю, послуга має розглядатися як процес і результат соціальної взаємодії.
11
Ткаченко, Н. Е., and Д. Ю. Дрожжин. "Мотиваційне забезпечення соціальної відповідальності державних службовців." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 1(257) (February 10, 2020): 70–76. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-257-1-70-76.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано, що службова відповідальність державних службовців заснована на їх соціальній відповідальності, у складі якої досліджено такі її види як матеріальна, юридична і громадська.
Відносно матеріальної та юридичної соціальної відповідальності сформовано мотиваційне забезпечення, яке включає опис цілей і методів, що відповідають кожному виду відповідальності. Методи мотиваційного забезпечення юридичної і матеріальної відповідальності носять більшою мірою примусовий і обмежуючий характер. Вони здатні сформувати відчуття боргу, провини, обов'язку і негативно впливати на особу у разі їх застосування. Проте розуміння і усвідомлення юридичної і матеріальної відповідальності дозволяє навпаки попередити і обмежити виникнення соціально безвідповідальної поведінки державних службовців.
До складу громадської соціальної відповідальності державних службовців віднесено такі її види як етична і прийнята на себе відповідальність. Етична відповідальність припускає здійснення етично відповідальної поведінки держслужбовцями і заснована на дотриманні принципів етики.Прийнята на себе відповідальність обумовлена бажанням державного службовця внести свій внесок у розвиток суспільства, держави, до якої його не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Цей вид відповідальності носить виключно добровільний характер.
Можливості формування громадської соціальної відповідальності державних службовців знаходяться в межах внутрішньої мотивації, тому в процесі дослідження визначено бажаний склад мотивів і цілей особи державного службовця, наявність і розвиток яких сприяє формуванню етичної і прийнятої на себе відповідальності.
12
Sribna, Y. V., V. V. Stupnytskyi, and N. I. Stupnytska. "SOCIAL ENTREPRENEURSHIP – DEVELOPMENT TRENDS AND EFFICIENCY ANALYSIS IN EU COUNTRIES." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 93 (March 26, 2021): 188. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202118.
Full textAbstract:
В дослідженні проаналізовано розгортання соціального підприємництва в країнах ЄС. Відзначена державна система його визнання на законодавчому рівні. Доведено, що соціальне підприємництво в країнах ЄС суттєво відрізняється, тому виділено такі системи організації соціального підприємництва, як модель Північної Європи, модель Центральної Європи, модель Східної Європи та модель Великобританії, кожна з яких має свої специфічні ознаки.Проаналізовано міжнародні стандарти, які дозволяють розвивати соціальне підприємництво та формувати систему його нефінансової звітності. Вказано, що стандарти орієнтовані на виконання вимог щодо екологізації сучасного виробництва та виконання вимог у захисті прав працівників і стосуються їх менеджменту. Виокремлено міжнародні стандарти, які стосуються регулювання діяльності суб’єктів соціального підприємництва: ISO 14000, OHSAS 18000, Account Ability 1000, SA 8000, Global Reporting Initiative (GRI). Доведено необхідність обліку результатів діяльності цих суб’єктів господарювання як базової основи розбудови соціокультурної сфери та локальних природоохоронних заходів, що гарантує дотримання конституційних соціальних цінностей громадянами, соціальними групами та суспільством загалом. Охарактеризовані групові системи показників, які дозволяють оцінити як матеріальний, так і грошовий внесок у розбудову соціальної та природоохоронної сфери сталого розвитку суспільства. Цей набір показників є необхідно допустимим для оцінки ефективності діяльності соціального підприємництва на рівні територіальної громади та міста, а подальший розрахунок повинен проводитись у визначенні інтегрального показника – Індексу соціального підприємництва. Результати дослідження можуть бути використані для вивчення тенденцій та подальшого розвитку соціального підприємництва та застосовані у подальших розробках методик обрахунку системи показників якості та кількості реалізованих послуг соціального підприємництва, а також їх внесок у формування сталого розвитку територій і країн ЄС.
13
Сохань, М. Ю. "Загальнообов'язкове державне соціальне страхування як форма соціального захисту осіб із сімейними обов'язками." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 65–68. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).567.
Full textAbstract:
У статті розглянуто загальнообов'язкове державне соціальне страхування як одну із форм соціального захисту таких суб'єктів соціального забезпечення, як особи із сімейними обов'язками, на підставі чого зроблено відповідні висновки. Зроблено висновок, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування як форма соціального захисту осіб із сімейними обов'язками є основною матеріальною гарантією реалізації їхнього права на соціальний захист у разі тимчасової втрати ними працездатності. Це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту осіб із сімейними обов'язками, що включає матеріальне забезпечення у зв'язку з вагітністю та пологами, а також у разі хвороби дитини, догляду за дитиною віком до 3 років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, котра доглядає за цією дитиною, втратою годувальника та соціальні послуги за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Його головна суть і призначення зводяться до отримання застрахованою особою в разі настання страхового випадку від страховика матеріального забезпечення і соціальних послуг за рахунок страхувальника.
Зазначено, що важливою ознакою матеріального забезпечення та соціальних послуг у рамках загальнообов'язкового державного соціального страхування у сфері соціального захисту осіб із сімейними обов'язками є джерела їх фінансування, основними з яких відповідно до чинного законодавства є внески роботодавців і застрахованих осіб. Єдиним критерієм, від якого залежить розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності, законодавство визнає страховий стаж особи, причому вказаний розмір не залежить від тривалості непрацездатності. Визнаючи, що кожна людина має відповідні права на соціальний захист і охорону здоров'я, забезпечення їх належної реалізації є пріоритетним напрямом діяльності суспільства й держави.
14
Сазонова, А. "ВИКОНАННЯ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ, ЯКА ПРОВАДИТЬ НЕЗАЛЕЖНУ ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ, КОНСТИТУЦІЙНОГО ОБОВ’ЯЗКУ ЩОДО СПЛАТИ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ." Юридичний вісник, no. 3 (September 9, 2021): 163–70. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2200.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослі-дженню особливостей виконанняконституційного обов’язку спла-чувати податки і збори фізичнимиособами, що здійснюють незалежнупрофесійну діяльність.Чинне законодавство визна-чає перелік обов’язків платниківподатків, які мають бути виконаніособами, котрі провадять неза-лежну професійну діяльність. Змістподаткового обов’язку полягає внаявності у них правового обов’язкусплатити податок, законно вста-новлений, правильно обчислений, упевному розмірі, з дотриманнямвстановленого порядку і стро-ків сплати. Виникнення обов’язкусплачувати податки і збори восіб, що здійснюють незалежнупрофесійну діяльність, законода-вець пов’язує з юридичним фактомздійснення платником податківнезалежної професійної діяльності,дохід від якої є об’єктом оподат-кування. Останній розраховуєтьсяшляхом зменшення суми скориго-ваного валового доходу звітногоперіоду на суму документальнопідтверджених витрат, необхід-них для провадження їхньої неза-лежної професійної діяльності,відповідно до п. 178.3 ст. 178 ПКУкраїни. Предметом оподатку-вання в даному випадку виступаєефективна незалежна професійнадіяльність, результатом якої єформування активів.Особа, що здійснює незалежнупрофесійну діяльність, зобов’язанасплачувати податок на доходифізичних осіб, військовий збір таєдиний соціальний внесок. Платникподатків, який здійснює незалежнупрофесійну діяльність, самостійновизначає необхідну суму податкуі подає податкову декларацію доподаткового органу у визначенізаконодавством терміни.Обов’язок щодо сплати податкуприпиняється у випадку: належноговиконання податкового обов’язку,в т.ч. й взаємозаліку з бюджетом,смерті платника податків абовизнання його померлим у порядку,встановленому цивільним законо-давством; втрати ознак, що визна-чають особу як платника подат-ків, тобто припинення здійсненнянезалежної професійної діяльності.Наразі фіскальне навантаженнядоходів від незалежної професійноїдіяльності становить близько 42%,що не сприяє розвитку професійноїдіяльності. Також існує низка пра-вових колізій, яка ускладнює вико-нання конституційного обов’язкущодо сплати податків і зборів.
15
Deneha, O. "МІСЦЕ ДЕРЖАВИ СЕРЕД ІНШИХ СУБ’ЄКТІВ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 305–13. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.37.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, організаціях, установах, незалежно від їх форм власності та господарювання чи у фізичних осіб та особи, які забезпечують себе роботою самостійно, громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності. Їх взаємодія із державою відбувається наступним чином – застраховані особи та їх роботодавці вносять кошти до відповідних фондів, і як наслідок наділяються правом на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг у разі настання страхових випадків. Таким чином, держава та застраховані особи співвідносяться як суб’єкт, який бере участь в управлінні страховими фондами, та суб’єкт, який здійснює внески та розраховує на надання матеріального захисту у разі настання страхових випадків. Так, стаття присвячена дослідженню місця держави серед суб’єктів права соціального забезпечення. Говорячи про соціальне забезпечення як місце серед інших субєктів права, ми вважаємо за доцільне розглядати, соціальний захист, власне, є системою (системою організаційних, юридичних, економічних і фінансових заходів, спрямованих на подолання несприятливих наслідків соціальних ризиків за рахунок не заборонених законом джерел фінансування, а також на їх профілактику); Україні притаманна своя система соціального захисту (яка формується завдяки існуванню різних організаційно-правових форм соціального захисту); крім цього, в межах такої системи можна виділити свої підсистеми, які притаманні її структурним одиницям. Сутність участі держави в праві соціального забезпечення шляхом надання компетенції даному органу полягає у соціальному забезпеченні безробітних осіб та у вчиненні заходів щодо зайнятості таких індивідів. Зайнятість громадян є нагальною потребою українського суспільства та передумовою економічного зміцнення держави. Вона надає можливість громадянам своє працею набувати необхідних для життєдіяльності ресурсів. Безробітні особи позбавлені можливості забезпечувати себе особисто, тому така участь держави у праві соціального забезпечення є одним із найважливіших напрямків. Сутність держави як суб'єкта права соціального забезпечення проявляється у наступних аспектах: 1) формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері соціального забезпечення й координація дій суб’єктів з метою підтримання зв’язків між ними; 2) наданні соціальної допомоги особам, які не здатні себе забезпечити; 3) зборі внесків, призначенні, перерахунку та виплат відповідних форм допомоги; 4) створенні спеціальних суб’єктів, які не виконують функції держави, проте сприяють здійсненню соціального обслуговування населення.
16
Шундікова, І. І. "РОЛЬ ПОЗАМОВНИХ ЧИННИКІВ У ФОРМУВАННІ І ФУНКЦІОНУВАННІ ТЕРМІНІВ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКИХ ТЕРМІНІВ КОСМЕТОЛОГІЇ ТА ЕСТЕТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ)." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 222–27. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-33.
Full textAbstract:
Функціонування термінів у різних професійних сферах привертає увагу не лише лінгвістів, а й представників суспільних наук. Такий інтерес зумовлений тим, що мова – це соціальне явище, а термін безпосередньо пов’язаний із професійними чинниками та виконує роль засобу інформаційного обміну. Одним із яскравих прикладів експліцитного впливу суспільства на функціонування термінів може слугувати англомовна термінологія косметології та естетичної медицини, понятійний апарат якої зараз активно розвивається в унісон із науковим прогресом, глобалізацією економіки, розширенням культурних зв’язків, мобільністю населення та поширеністю мультилінгвізму. До зовнішніх чинників впливу, які зумовили еволюцію фахової мови галузей косметології та естетичної медицини, належать соціоекономічні, соціокомунікативні, соціоісторичні та соціопсихологічні чинники. Мета статті – розглянути вплив соціальних змін на семантичні та функціональні особливості англійських термінів зазначених галузей, які вжито в рекламних текстах, а також окреслити їхній внесок у формування провідних цінностей сучасного глобалізованого суспільства. Дослідження виконане в межах напряму соціотермінознавства, актуальність якого полягає в розкритті й урахуванні впливу позамовних чинників на розвиток терміносистем. Проведений аналіз показав, що термінологія косметології та естетичної медицини, з одного боку, зазнає впливу суспільних змін, що виявляється крізь семантичні процеси метафоризації, поширення термінів-англіцизмів в інші мови та запозичення і термінологізацію іншомовної лексики. із другого боку, терміни, що функціонують і взаємодіють з іншими лексичними одиницями в рекламних контекстах, беруть участь у насадженні таких атрибутів сучасного глобалізованого суспільства, як індивідуалізм, толерантність, споживацька свідомість, соціальна самоідентифікація за допомогою торгових брендів, ґендерна уніфікація. Отже, результати здійсненої розвідки підтверджують взаємодію і взаємовплив соціальних чинників та особливостей мовного функціонування.
17
Сорока, О. "Поняття та ознаки соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві." Юридичний вісник, no. 3 (October 8, 2020): 363–68. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1963.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття та характерні ознаки, притаманні загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві. Проаналізувавши наукові підходи, законодавче регламентування, категорію «загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві» запропоновано визначити як установлену і регламентовану державою систему гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованій особі в разі настання нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві в процесі виконання такою особою своїх трудових обов'язків або пов'язаних із трудовими. До характерних ознак такого страхування віднесено такі: (а) є певним захистом від настання небажаних ризиків чи наслідків; (б) є гарантією закріпленого в ст. 46 Конституції України права на соціальний захист; (в) є державним страхуванням, тобто порядок, умови здійснення визначаються і регулюються державою та не можуть змінюватися на розсуд сторін, як це може бути в приватному; (г) охоплює конкретну сферу, а саме трудову діяльність. Страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві невіддільне від трудової діяльності та може здійснюватися лише у разі впливу на працівника небезпечного виробничого фактору чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків або пов'язаних із трудовими, унаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть; (ґ) переслідує певну економічну функцію, що полягає у створенні необхідних умов для відтворення трудових ресурсів; (д) обов'язковість, тобто особи, які визначені законом, повинні сплачувати внески на загальнообов'язкове соціальне страхування; (е) імовірний характер відносин, який передбачає неможливість визначення заздалегідь суб'єктного складу правовідносин, часу настання випадку, розміру виплат.
18
Барановська, Наталія, Галина Січкаренко, and Тетяна Стоян. "ДОКУМЕНТ В СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЯХ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 13, 2021): 105–23. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-105-123.
Full textAbstract:
Ефективне функціонування соціальних комунікацій в новітніх умовах масового поширення інформаційно-комунікаційних технологій, де нерідко присутня неперевірена або неправдива інформація, неможливе без розвитку такої традиційної його форми як документальні видання. Метою статті є узагальнення досвіду України щодо формування політики документної комунікації через видання збірників архівних документів в останне десятиліття для надання суспільству максимально об’єктивної інформації в найрізноманітних сферах його життєдіяльності. Методологія дослідження ґрунтується на стратегіях порівняння, типології, принципах історизму, соціального підходу. В основу логіки викладу матеріалу покладено проблемно-історичний принцип. Наукова новизна розвідок пов’язана з тим, що питання аналізу місця й ролі документальних видань як складової системи соціальних комунікацій досі не стало предметом спеціального дослідження. Показується, що обсяг документальних матеріалів, виданих в останнє десятиліття, досить великий і створив тематичні блоки з широкою хронологією. Відзначений вагомий внесок документальних збірників, підготовлених в регіонах, присвячених зокрема темам, що отримали свій розвиток лише в часи незалежності. Можна констатувати, що історики й архівісти загалом справляються з завданням показу об’єктивної картини історичних подій, що є головним в ефективній соціальній комунікації. Разом з тим, стан соціальних комунікацій має значні резерви в своему розвитку для підготовки документальних видань, які б відповідали назрілим інформаційним запитам населення та розвіювали кліше і міфи стосовно важливих історичних подій, і де є особливо наявним зовнішній щодо України інформаційний вплив.
19
Єфименко, Тетяна, Алла Соколовська, and Лариса Райнова. "РЕФОРМИ СОЦІАЛЬНИХ ВНЕСКІВ В ОКРЕМИХ КРАЇНАХ ЄС ТА УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА НАСЛІДКИ." Science and Innovation 17, no. 6 (December 18, 2021): 24–40. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.06.024.
Full textAbstract:
Вступ. Необхідність покращення ситуації на ринках праці та активізації підприємницької діяльності спонукає до зниження в більшості країн ЄС податкового навантаження на працю шляхом перегляду ставок соціальних внесків. В Україні основною метою відповідної реформи 2016 р. було зменшення масштабів неофіційної зайнятості й доходів.Проблематика. В окремих країнах ЄС та Україні набувають поширення неоліберальні стратегії реформування со ціальних внесків, а також трансформації систем соціального забезпечення, наслідком реалізації яких може бути по гіршення якості економічного зростання та збільшення нерівності й бідності.Мета. Обґрунтувати можливі соціальні та економічні ризики впровадження радикальних пропозицій щодо реформування єдиного соціального внеску (ЄСВ) в Україні й визначити доцільність їх реалізації.Матеріали й методи. Використано методологію Єврокомісії для розрахунку імпліцитної ставки податків на працю в Україні, методи компаративного аналізу реформування соціальних внесків в Україні та країнах ЄС; теоретичного узагальнення причин поширення неоліберальних стратегій; фактологічного і статистичного аналізу.Результати. Визначено особливості та спільні риси реформування соціальних внесків в Україні й постсоціалістичних країнах ЄС з найбільшими масштабами їх зниження. Доведено, що критичне сприйняття реформи ЄСВ 2016 р. в Україні значною мірою пов’язане зі встановленням внеску виключно для роботодавців. Обґрунтовано фіскаль ні,економічні та соціальні аспекти процесів реформування і можливі ризики реалізації в Україні пропозицій щодо скасування ЄСВ.Висновки. Найочевиднішими наслідками скасування ЄСВ в Україні можуть бути зниження рівня добробуту працюючих і пенсіонерів, зростання нерівності та бідності. Не виключені певні суперечності й в очікуваних результатах. Хоча в короткостроковому прогнозі ймовірним є підвищення темпів економічного зростання, в довгостроковій перспективі значною є загроза зниження його якості.
20
Черних, Геннадій. "ДОСЛІДНИЦЬКІ ТРАДИЦІЇ КОГНІТИВНОЇ СОЦІОЛОГІЇ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИКИ – МОВА ТА ЗНАЧЕННЯ У СОЦІАЛЬНІЙ ВЗАЄМОДІЇ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 324–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-324-335.
Full textAbstract:
Розглянуто специфіку розвитку дослідницьких традицій когнітивної лінгвістики та соціолінгвістики. Визначено проблеми розу- міння буденної мови на сучасному етапі розвитку науки. Проаналізовано сучасний стан розвитку етнометодологічного підходу, ролі невербальних комунікацій у повсякденному спілкуванні. Обґрунтовано природу со- ціальної дії, особливості функціонування та взаємодії соціальних акто- рів за допомогою символів і значень. Розглянуто моделі комунікаційної взаємодії У. Шрама, Д. Маккуейла, Дж. Груніга, Т. Ханта, Ю. Габермаса, Н. Лумана. Розкрито зміст одного з ключових понять соціолінгвістики – “мовна ситуація”, яке визначається як сукупність форм існування мови (мов, регіональних койне, територіальних і соціальних діалектів). Особливу увагу приділено в сучасній соціолінгвістиці питанню про зв’язок і взаємо- дію мови і культури. Також розглянуто особливості розвитку когнітивної лінгвістики як мовознавчого напряму щодо функціонування мови як різ- новиду когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості — через мовні явища. Доведено основну гіпотезу когнітивної науки, що мисленнєві процеси можна трактувати як процеси оброблення та перетворення ментальних репрезентацій. Наведено ідеї головного прихильника та представника когнітивної соціології — аме- риканського соціолога Аарона Сікурела. Також обґрунтовується зміст праць французького соціолога Ж. Подьоло та концепції соціолінгвістики А. Мейє, Ф. Боаса, Е. Сепіра, В. Матезиуса, Б. Гавранека, Й. Вахека та ін., які зробили значний внесок у виявлення ролі соціальних чинників у розвитку мови та продемонстрували зв’язок мови із соціальними процесами, а також соціаль- ну роль літературної мови.
21
Яхно, Т. П. "Підхід до оцінювання внеску соціальної відповідальності бізнесу в соціально-економічний розвиток національної економіки країни." Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України, Вип. 6 (134) (2018): 15–28.
Find full text
22
Закатнов, Дмитро. "ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВЦІВ НАПН УКРАЇНИ." Professional Pedagogics 2, no. 21 (January 21, 2021): 138–44. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.138-144.
Full textAbstract:
Актуальність: Розв’язання проблеми підвищення якості та збалансованість структури людського капіталу, здійснення соціальними інституціями низки заходів, до числа яких відноситься й професійна орієнтація учнівської молоді. Мета статті – проаналізувати модифікацію парадигми професійної орієнтації в дослідженнях науковців НАПН України. Методи дослідження: теоретичний аналіз, порівняльний, структурно-функціональний методи; аналіз, синтез та узагальнення використовувалися з метою визначення рівня розробленості проблеми. Результати: відповідно до змін соціально-економічних умов розвитку суспільства модифікувалася парадигма професійної орієнтації учнівської молоді. У психолого-педагогічних дослідженнях чітко прослідковується зміна мети профорієнтаційної роботи з молоддю, яка модифікувалася у такій послідовності: формування готовності до вибору професії → формування готовності до професійного самовизначення → формування кар’єрної компетентності. На модифікацію парадигми профорієнтації значною мірою вплинули дослідження науковців Національної академії педагогічних наук України. У наукових установах НАПН України здійснювалися дослідження як теоретико-методологічних основ, так й організаційно-методичних засад профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю, які було покладено в основу її нормативно-правового та психолого-педагогічного забезпечення. Висновки: проблеми професійної орієнтації учнівської молоді є об’єктом наукових розвідок дослідників наукових установ НАПН України із часу її створення. Аналіз досліджень, присвячених професійній орієнтації, свідчить про те, що українські вчені запропонували напрями розв’язання комплексу психолого-педагогічних, філософських, соціально-економічних аспектів цієї проблеми, при цьому значний внесок у теоретико-методологічне та організаційно-методичне забезпечення модернізації та реформування освіти за цим напрямом зробили вчені Національної академії педагогічних наук України.
23
Tovkun, Lidia. "ВНЕСОК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ІНСТИТУТУ ХАРЧУВАННЯ В ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ 30-х рр. ХХ ст." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 173–82. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-173-182.
Full textAbstract:
Стаття висвітлює внесок Всеукраїнського інституту харчування в планування організації підприємств громадського харчування в Україні на початку 30-х рр. ХХ ст. Встановлено, що для складання норм харчування і харчового балансу науковці Всеукраїнського інституту харчування С. А. Томілін, О. Ф. Слінько, П. Т. Петров, А. П. Хоменко здійснили соціально-гігієнічне дослідження й аналіз харчування різних соціальних груп минулого й тогочасного, як за кордоном, так і на території України. А. Ф. Суліма-Самойло визначив норми харчування, диференційовані відповідно до енергетичних витрат організму в умовах професійної діяльності. Б. Левін, Р. Мендельсон і Ю. Троцький здійснили дослідження щодо фізіологічних і біохімічних реакцій організму на впровадження нового раціону харчування. На основі цього складено норми харчування для трьох професійних груп, добові енергетичні витрати яких становили 3300, 3700 і 4300 ккал. Цей матеріал став за основу складання п’ятирічного плану організації підприємств громадського харчування в Україні на 1933-1937 рр. І. Я. Морейніс і О. Ф. Слінько розробили основні положення організації і планування раціонального харчування на другу п’ятирічку. М. С. Лемаш розробив техніку нормування праці на підприємствах громадського харчування. Ця методика була визнана за найбільш слушну і взята за основу на підприємствах громадського харчування України у 30-х рр. ХХ ст. Всеукраїнським інститутом харчування здійснено підготовку перших кваліфікованих працівників громадського харчування.
24
Малиновська, О. А. "Трудові мігранти та їхній внесок у соціально-економічний розвиток України." Регіональна економіка, no. 3 (69) (2013): 82–93.
Find full text
25
Заверуха, Ольга. "Історичний ракурс категорії «ідентичність» у психології." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T2 (2020): 88–101. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-88-101.
Full textAbstract:
У статті розкривається феномен ідентичності через призму історії становлення цього поняття провідними науковими школами та особистостями. Теоретико-методологічний огляд дав змогу зробити висновки та узагальнення щодо змісту поняття «ідентичність» та його взаємозв’язку з особистістю. Показано взаємозалежність та взаємопроникність понять «ідентифікація», «ідентичність», «самоідентичність». Психологічні дослідження ідентичності розпочав американський вчений У. Джемс. У межах психоаналітичного підходу вперше досліджуване нами поняття було введене З. Фройдом. Поняття ідентичності пройшло шлях становлення від пояснень ним явищ патологій депресій, з часом почав застосовувати для трактування сновидінь та випадків із засвоєнням дитиною моделей поведінки значущих дорослих, під час чого формується її «суперего» й уподібнення з представником певної статі. Переносить це поняття на взаємодію особистості та групи, вказуючи, що підґрунтям розвитку будь-якої соціальної групи є ідентифікація людини з лідером чи іншими значущими її репрезентантами. Х. Гартман пояснює ідентичність через синтезуючу функцію як результату на межі «Его» і соціуму. М. Малер переконувала, що особистісна ідентичність формується через вихід із цілісного злиття з матір’ю. Е. Глоувер стверджував, що у новонародженої дитини уже присутнє «Его», що виражається в інстинктах, а згодом вони набувають структури через усвідомлення образів зовнішнього світу та закладають цілісність та ідентичність особистості. Постфройдистський напрямок з цієї проблеми яскраво представляє Е. Еріксон. Як представник психосоціального підходу пояснює ідентичність особистості як епіцентр життєвого циклу людини, що найінтенсивніше розвивається у підлітковому віці та впливає на подальшу функціональність дорослої особистості у її житті. Він трактує поняття ідентичності як усвідомлене почуття особистісної ідентичності, а також несвідому спрямованість до власної цілісності, водночас свідому одностайність з ідентичністю групи та її ідеалами. Передумовами сучасного бачення проблеми ідентичності були наукові думки Дж. Міда і Ч. Кулі як першого покоління символічного інтеракціоналізму. Науковці запевняють, що особистість фактично визначається соціальними умовами, тобто людина формує власну Я-концепцію на підставі думок про себе і ставлення інших людей. Наш сучасник і представник процесуального інтеракціоналізму Р. Джекінса зазначав, що сьогодні багато хто знаходиться у стані невизначеності власної ідентичності, він спростовує думку про колективну й індивідуальну ідентичність, позаяк якості, що є у багатьох людей, підкреслюються у колективній ідентичності, а деякі особливі індивідуальні властивості – в індивідуальній ідентичності. Проте ідентичність індивідуальна попри все присутня у соціальних групах. Біхевіористи звели до мінімуму особистісний внесок у міжгрупову інтеракцію, а зосередились на впливі ситуації у формуванні міжгрупової взаємодії. Представниця культурної антропології ХХ століття Е. Орлова інтерпритувала ідентичність з психологічної точки зору, проте станом на початок ХХІ століття все частіше її трактують з позиції соціальної культури.
26
Майструк, В. В., Д. В. П’ятничук, Г. О. П’ятничук, and І. Г. Цап. "ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ДОБРОВІЛЬНИХ СПОРТИВНИХ ТОВАРИСТВ СТАНІСЛАВА ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1945–1967 рр.)." Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), no. 9 (March 21, 2022): 161–65. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2021.9.21.
Full textAbstract:
У статті подано матеріали аналітичного дослідження періоду заснування і розвитку добровільних спортивних товариств Станіслава після Другої світової війни. На нашу думку, ці історичні матеріали розкривають можливості систематизації знань молоді у галузі національно-патріотичного фізичного виховання і спорту. Сучасні соціально-економічні і політичні трансформації українського суспільства, що супроводжуються, окрім іншого, зниженням рівня життя населення, його соціально-майновим розшаруванням, пропагандою жорстокості, бездуховності, насильства, вплинули на моральні норми і цінності молодого покоління. Молодь виявилася неготовою до сприйняття змін, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності. Тому найголовнішим пріоритетом гуманітарної політики в Україні і важливим складником національної безпеки має стати патріотичне виховання молоді, котре вплине на усвідомлення нею власної ідентифікації зі своєю Батьківщиною, відчуття гордості за досягнення свого народу, необхідності збереження унікальності культури країни та захисту інтересів власного народу. Крізь призму наукового дослідження розвитку добровільних громадських організацій національно-патріотичне виховання набуває характеру системної і цілеспрямованої діяльності освітніх закладів, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, громадян з формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй Українській державі. В основу нашого дослідження покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму та утвердження національних цінностей молоді. Важливим складником нашого дослідження є поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їхній внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах спорту, освіти, науки, висвітлення внеску представників корінних народів та національних меншин України та громадян інших держав у боротьбу за державну незалежність і територіальну цілісність України, процес її державотворення, вітчизняну наукову, духовно-культурну спадщину.
27
Стілл, Артем Васильович. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКОЮ РЕГІОНУ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 134–40. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-19.
Full textAbstract:
Сформульовано та науково обґрунтовано методичні підходи щодо концепції публічного управління соціально-економічної безпекою регіону шляхом побудови моделі публічного управління соціально-економічної безпекою регіону, що відрізняється від наявних тим, що вона сформована з урахуванням виявлених факторів соціально-економічної безпеки та специфіки інституційних умов регіону, а також встановлених механізмів публічного управління соціально-економічною безпекою регіону. Визначено, що одним із важливих елементів системи державного управління соціально-економічною безпекою є інституційно-правовий фактор, що включає законодавче та нормативне забезпечення формування та підтримки належного рівня соціально-економічної безпеки в країні та регіонах. Систематизовано проблеми забезпечення соціально-економічної безпеки економіки, визначені фактори та інституційні аспекти забезпечення соціально-економічної безпеки. Це дозволило розробити концептуальну модель державного управління соціально-економічною безпекою регіону. При цьому джерелом виникнення більш стійкого стану і поштовхом до самоорганізації в складній системі є руйнування колишнього стійкого стану. Тому розвиток економіки, в тому числі регіональної, представляє собою стохастичний процес, який характеризується виникненням періодичних дисипацій (розсіювання) накопичених нею ресурсів зростання, внаслідок чого темпи її зростання можуть сповільнюватися – і, на певних етапах, розвиваються в процеси у вигляді криз, нестійких станів, «струсів», екстремальних станів. Тому для ефективного управління розвитком економіки, підвищення соціально-економічної безпеки регіону необхідно формування нової парадигми публічного управління соціально-економічною безпекою, що спирається на ідеї формування структур-атракторів, які здатні «притягувати» позитивні траєкторії розвитку регіону. У процесі самоорганізації регіональної системи, як було зазначено вище, відбувається придбання нею нової якості стійкості в області тяжіння атрактора. Запропонована модель характеризується тим, що відображає важливі складові частини регіональної системи державного управління соціально-економічною безпекою: процес, що забезпечує регулювання, контроль, концентрацію ресурсів на найважливіших сферах соціально-економічної безпеки; структуру, що включає сукупність підрозділів і служб державних органів, що реалізують функції нормативного, інформаційного, організаційного, кадрового та технічного забезпечення системи соціально-економічної безпеки регіону. Мета роботи. Метою статті є дослідження концептуальних аспектів публічного управління соціально-економічної безпекою регіону. Методологія. Значний внесок у дослідженні аспектів публічного управління соціально-економічною безпекою на рівні регіону внесли відомі вітчизняні вчені, такі як Александрова О.Ю., Дикань В.В., Жовнірчик Я.Ф., Івашина С.Ю., Івашина О.Ф. та інших науковців. Аналіз попередніх досліджень та публікацій з даної проблематики свідчить про те, що авторами, як правило, досліджувалися тільки окремі аспекти соціально-економічної безпеки ми розглянемо концептуальні аспекти публічного управління соціально-економічної безпекою регіону. Наукова новизна. Удосконалено механізми публічного управління соціально-економічною безпекою, що реалізуються державою на рівні центру, де виділено спеціальні механізми публічного управління соціально-економічною безпекою, що реалізуються на рівні регіонів. До таких механізмів віднесені: нормативно-правові, фінансові, організаційно-розпорядчі, механізми соціального партнерства, інфраструктурні, інформаційні та механізми конвергенції. Висновки. Запропоновано концептуальну модель публічного управління соціально-економіч- ної безпекою регіону, що відрізняється від наявних тим, що вона сформована з урахуванням виявлених факторів соціально-економічної безпеки та специфіки інституційних умов регіону, а також встановлених механізмів публічного управління соціально-економічною безпекою регіону.
28
Балл, Георгій. "УСПІШНІСТЬ ОБДАРОВАНОЇ ЛЮДИНИ У КОНТЕКСТІ ЇЇ ВЗАЄМОДІЇ ІЗ СОЦІОКУЛЬТУРНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ." Psychology of Personality 7, no. 1 (February 20, 2017): 5–15. http://dx.doi.org/10.15330/ps.7.1.5-15.
Full textAbstract:
У статті окреслено теоретико-методологічні засади дослідження взаємодії обдарованої людини із соціокультурним середовищем, виокремлено характеристики цієї взаємодії, від яких залежить успішність людини. Обґрунтовано тезу, за якою об’єктивним критерієм такої успішності має бути внесок людини у буття, до якого вона залучена. На першочергову увагу заслуговують внески до культури як до системи носіїв соціальної пам’яті та соціально значущої творчості. Показано можливості, що їх надає для аналізу досліджуваної взаємодії поняття адаптації, трактованої за П’яже як єдність процесів акомодації й асиміляції. Наголошено на тому, що для збагачення культури мотиваційні та інструментальні ресурси обдарованих людей мають бути зосередженні не лише на створенні культурних продуктів, але й на такій комунікації з середовищем, яка забезпечить їх реальне впровадження у культурний простір. Обдарований творець культурного продукту має уникнути двох небезпек: нехтування комунікацією із середовищем, з одного боку, та підпорядкування звуженим і збоченим моделям адаптації, з іншого.
The article outlines theoretical and methodological foundations of studying the interaction of a gifted person with his/her socio-cultural environment. The characteristics of this interaction which influence a person’s successfulness are specified. The author argues that a person’s contribution to the world to which that person is attached should be an objective criterion of such successfulness. Primary attention should be paid to a person’s contributions to the culture as to the system of carriers of social memory and socially significant creativity. The author shows possibilities which are offered for the analysis of the investigated interaction by the concept of adaptation interpreted, according to J.Piaget, as the unity of processes of accommodation and assimilation. The author insists that, for enriching the culture, motivational and instrumental resources of gifted people should be focused not only on the creation of cultural products, but on the communication with the environment as well, such communication providing them with a real presence in the cultural space. A gifted creator of a cultural product should avoid two dangers, that are: neglecting the communication with the environment, on the one hand, and subordinating to narrowed and perverted models of adaptation, on the other hand.
29
Запорожан, Л. П., and Н. О. Кравець. "СТРАТЕГІЯ ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОГРАМ У ГРОМАДСЬКОМУ ЗДОРОВ’Ї." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 1 (June 2, 2021): 66–69. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.1.12149.
Full textAbstract:
Мета: вивчити особливості програм у галузі громадського здоров’я, етапи їх розробки та розширення сфер їх застосування.
Матеріали і методи. У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи: теоретичного узагальнення, метод порівняльного аналізу, класифікації і групування, статистичного порівняння та узагальнення.
Результати. Ефективне функціонування галузі громадського здоров’я розроблено шляхом створення такої системи, яка містить сукупність процедур і заходів, що проводяться різними інституціями з метою пропаганди здорового способу життя, попередження захворювань, збільшення працездатного активного віку за допомогою спільних зусиль населення та суспільства. Соціальні програми у цій галузі покликані впроваджувати такі засоби на державному, регіональному та місцевому рівнях. Створення соціальних програм у громадському здоров’ї зазвичай має безсистемний характер. Розрізнені системи епідеміологічного моніторингу заважають ефективно контролювати ситуацію. Відсутня чітка стратегія дій щодо комплексного збереження здоров’я населення та епідеміологічної безпеки. У звʼязку з цим, збільшується важливість вивчення засад соціальних програм, практичних механізмів їх втілення, відповідно до умов сучасності.
Висновки. Аналіз на сьогодні існуючих соціальних програм у громадському здоров’ї показав наявність багатьох проблем, насамперед економічних та організаційних. Проте теоретичні, методологічні та правові завдання також потребують вирішення.
Фактичні дані підтверджують, що грошові вкладення в громадське здоров’я економічно вигідні, оскільки передбачено чотирикратне повернення вкладених коштів, а це безумовно вигідно для всієї галузі охорони здоров’я.
Для майбутнього успішного впровадження соціальних програм у громадському здоров’ї важливою є спроможність об’єднаних територіальних громад мати план розвитку в галузі охорони здоров’я. Проте на сьогодні дуже важливим є партнерство між гілками центральної та місцевої влади в інтересах забезпечення комфортного проживання населення. Особливу увагу варто приділити проблемі подолання пандемії COVІD-19, яка внесла суттєві зміни в ряд перебігу хронічних та гострих захворювань.
30
Лєнь, Т. В. "ПРАВА РІВНОСТІ: БОРОТЬБА ТРИВАЄ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 58–63. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.8.
Full textAbstract:
У статті подано історичний огляд світового й українського жіночого руху за свої права як ідеї становлення та розвитку правової рівності чоловіків і жінок та сучасні реалії правового забезпечення жінок в Україні. Поява фемінізму цілком закономірна, оскільки пов’язана не тільки із соціально-економічними змінами, а й зі зростанням жіночої свідомості, намаганням жінки знайти своє місце у світі, що змінюється, та бажанням змінити ступінь впливу жінки на суспільство. Феміністичний/жіночий рух вніс зміни до законодавства на користь жінок. Незважаючи на декларовані права особи незалежно від статі, у реаліях вони не дотримуються. Упередження та гендерна дискримінація продовжують панувати. Жінки та чоловіки мають нерівний доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади. Інтеграція української держави у світове співтовариство потребує переосмислення ролі та місця жінки у суспільстві та її рівноправної участі в усіх сферах життя, зокрема у політиці та державотворенні, проте сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, гендерні стереотипи населення, офіційна гендерна політика свідчать про те, що це станеться нескоро. Підставою для такого висновку є стан гендерних відносин в економічній, соціальній, правовій і політичній сферах українського суспільства, а також стан суспільної свідомості, котрий досі успішно відтворює низку глибоко вкорінених гендерних стереотипів. У суспільстві існує подвійний стандарт оцінок соціального внеску людини залежно від статі, різна оцінка мотивації для чоловіків і жінок (публічні зобов’язання перед суспільством для чоловіків; безкорисливі, особистісні, мотивовані сімейними обов’язками для жінок). Враховуючи проблему впровадження механізму забезпечення рівних прав чоловіків і жінок, Україна отримала новий виклик – Партнерство Біарріц. У рамках Партнерства Кабінет Міністрів України підтримав План реалізації зобов’язань. Визначено цілі та пріоритети реалізації у рамках Партнерства. Налагоджено внутрішнє партнерство з Урядом і міжнародними колегами. Приєднання України до Партнерства Біарріц є визнанням зусиль України щодо сприяння досягнення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок.
31
Voloshyn, Volodimer, and Urie S. Mustafayeva. "МЕДІАЦІЇ ЯК СПОСІБ ПРОФІЛАКТИКИ КОНФЛІКТІВ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ." Public Administration and Regional Development, no. 13 (September 8, 2021): 599–621. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.03.
Full textAbstract:
У статті подано аналіз соціальної та правової природи медіації та можливостей медіації, як способу запобігання, вирішення спорів (конфліктів) в системі державного управління. Доводиться, що українська держава усвідомлює роль медіації у вирішенні соціально значущих завдань. Суттю медіації як соціального явища, є те що цей метод орієнтований на розв’язання спорів у позасудовому порядку, на досягнення консенсусу, згоди різних суперечливих поглядів, позицій, вирішення спірних ситуацій. Позитивним є той факт, що цей інструмент, як альтернативний спосіб превентивної профілактики запобігання спорам (конфліктам), шляхом врахування інтересів кожної сторони та досягненням компромісного рішення є затребуваним в суспільстві.
Аналіз законодавства показав, що на шляху запровадження практики медіації вже зроблено чималі кроки, але цього недостатньо. Необхідно прийняти спеціальний закон про медіацію, та внести зміни до законодавства. Прийняття закону сприятиме професійної організації та введення в широку практику на всіх рівнях влади та громадянського суспільства інституту медіації,яке стане додатковим механізмом вирішення спорів, налагодження комунікації та пошуку компромісних і спільно вироблених консенсусних рішень між органами влади і суспільством.
Використання медіації в системі державного управління дозволить: узгодити інтереси та дотриматися балансу інтересів у будь-якій сфері суспільних відносин; посилить організаційний потенціал суб’єктів управління; зміцніть координацію дій і зближення стратегій наявних інститутів державної влади та управління; підвищить соціальну стабільність в суспільстві та знизять конфліктогенність в соціуме; забезпечить збалансованість державно-управлінських відносин тощо.
Якщо говорити про перспективи подальших розвідок, то на наш погляд вони повинні стосуватися вивчення можливостей застосування медіації в самих різних сферах діяльності і суспільного життя, в тому числі вивчення можливостей застосування медіації як альтернативного способу запобігання спорам (конфліктам) в процесах владно-управлінської діяльності.
32
Житков, Олександр. "ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ УКРАЇНСЬКОГО КООПЕРАТОРА МИКОЛИ ЛЕВИТСЬКОГО В ПЕРІОД 1890-Х – ПОЧАТКУ 1900-Х РОКІВ." Litopys Volyni, no. 22 (March 16, 2021): 25–30. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.03.
Full textAbstract:
У статті аналізується проблема формування соціально-економічних та політичних поглядів громадсь- кого діяча, відомого українського кооператора Миколи Васильовича Левитського (1859–1936). Зважаючи на внесок у розвиток теорії кооперації та міжнародний кооперативний рух, практичну діяльність зі створення кооперативів у Херсонській губернії Російської імперії, сучасники називали М. Левитського «кооперативним батьком». Автором акцентується увага на вивченні впливу на свідомість Миколи Левитського окремих викладачів Златопільської прогімназії Чигиринського повіту Київської губернії, які дотримувалися прогресивних суспільних поглядів, висвітлюється його спілкування з видатними представниками українського письменства, такими як Іван Франко, Леся Українка, Іван Карпенко-Карий. На основі аналізу наукової літератури та архівних джерел автором публікації обґрунтовано думку, що суспільно-політичні погляди М. Левитського розвивалися у середовищі української інтелігенції м. Єлисаветграду, яка сповідувала народницькі ідеали. Знання, здобуті в прогімназії, самоосвіта юнака, особливо щоденне спо- стереження за трансформаціями селянського господарства у пореформеному українському селі, дали поштовх до практичного застосування набутих М. Левитським теоретичних знань. Домінантою його діяльності у «єлисаветградський період» було обґрунтування економічної доцільності й необхідності створення місцевими селянами виробничих кооперативів із метою протистояння експлуатації селянського дрібного господарства в умовах формування капіталістичного ринку. Зазначаються здобутки й невдачі «артільного батька» у створенні перших кооперативних об’єднань, розкривається ставлення до цієї справи селян, висвітлюються оцінки внеску М. Левитського у розвиток українського кооперативного руху в Наддніпрянщині на межі ХIХ–ХХ століть.
33
Тулай, О. "Єдиний внесок на загальнообов"язкове державне соціальне страхування: особливості, тенденції та проблеми." Світ фінансів, Вип. 4 (53 ) (2017): 24–34.
Find full text
34
Тулай, О. "Єдиний внесок на загальнообов"язкове державне соціальне страхування: особливості, тенденції та проблеми." Світ фінансів, Вип. 4 (53 ) (2017): 24–34.
Find full text
35
Тулай, О. "Єдиний внесок на загальнообов"язкове державне соціальне страхування: особливості, тенденції та проблеми." Світ фінансів, Вип. 4 (53 ) (2017): 24–34.
Find full text
36
Марченко, Тетяна Михайлівна. "Імагологічні аспекти наукової спадщини Л.Г. Фрізмана." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 2, no. 96 (2020): 91–106. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2020.2.96.06.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу імагологічного змісту книги Л.Г. Фрізмана «Така доля. Єврейська тема в російській літературі» і є спробою осмислити внесок вченого в розвиток сучасної наукової проблематики, яка викликає інтерес у широкої аудиторії. Паралельно з використанням традицій, термінології та методології академічного літературознавства автор книги використав когнітивно-дискурсивні практики у вивченні величезного історико-літературного й художнього матеріалу. Особливості поєднання науковцем традиційних і сучасних наукових підходів розглянуті в пропонованій статті. Оскільки словесну творчість російських письменників представлено в книзі одночасно як естетичну і ментальну діяльність, акцентовано увагу на виявленні зв’язків між задумом та його конкретним втіленням в художній літературі, публіцистиці, епістолярії, інших парадигмах. Етнообраз єврея, тобто образ «іншого», вчений аналізує не тільки як художньо-естетичний феномен (сфера історичної поетики), але й в соціально-ідеологічному ракурсі. Російська словесність XIX–XX ст. розглядається як сфера функціонування і, одночасно, як джерело стереотипів, які різними каналами транслюються в суспільну свідомість і формують уявлення одного народу про інший. В статті показано роль Л.Г. Фрізмана у вивченні соціальних та ідеологічних факторів, які зумовили літературне міфологізування «єврейських стереотипів» в російській масовій свідомості. Матеріал, що зібрав науковець, дозволяє відтворити картину того, як різні варіанти «єврейського міфу», які виникли в межах єврейської теми російської літератури, актуалізувались на певних історичних етапах, набували стереотипного характеру, а потім долались, змінювались іншими. Основні акценти, розставлені авторитетним вченим, започаткували міцну основу для всіх подальших наукових звернень до вивчення єврейської теми в російській літературі.
37
Костишин, Роман Степанович. "ВОЛОДИМИР КОХАН – ВІЙСЬКОВИК, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ПОЛІТИК (1920 – 1930-ті рр.)." Військово-науковий вісник, no. 35 (May 11, 2021): 31–43. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.31-43.
Full textAbstract:
Проаналізовано основні напрями військової та громадсько-політичної діяльності Володимира Кохана в 1920–1930-х роках крізь призму суспільно-політичних процесів у регіоні. Акцентовано увагу на особливостях формування його світогляду, зокрема показано, що підґрунтя виразної національно-патріо-тичної свідомості Володимира Кохана заклали родинні цінності, а також просвітні, громадські установи Галичини, які вели активну освідомлювальну роботу серед українського населення регіону. Розглянуто внесок політика в діяльність Української військової організації (УВО), виокремлено коло його однодумців, серед яких – майбутні лідери національно-державницьких партій Галичини, національно-культурних організацій краю. Відзначено, що, пере-буваючи в УВО в період національно-визвольних змагань, польсько-української війни 1918–1919 рр., він доклав чимало зусиль для захисту національно-культурних, соціально-політичних прав українців Галичини. З’ясовано, що в середині 1920-х років, будучи членом Української партії національної роботи (УПНР), він виступив одним з активних прихильників утворення Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Схарактеризовано організаційно-політичну працю відомого політика, на конкретних прикладах проілюстровано боротьбу одного з лідерів української націонал-демократії за піднесення національної свідомості українців Галичини. Крізь призму політичної біографії В. Кохана показано складне переплетення політичних, соціальних і національ-них аспектів українського суспільно-політичного руху в досліджуваний період.У загальних рисах схарактеризовано парламентську працю В. Кохана у вищому законодавчому органі Польщі. Доведено, що починаючи із 1928 р., партійна діяльність для одного з лідерів націонал-демократів відійшла на другий план, поступаючись парламентській роботі. Акцентовано вагу на організаційних здобутках у Фронті національної єдності (ФНЄ).
38
Потапенко, О. Б. "ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРНИХ РИС УКРАЇНСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ НАПРИКІНЦІ ХVІ-ХVШ СТОЛІТТЯХ." Educational Dimension 30 (May 19, 2022): 322–25. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4858.
Full textAbstract:
Визначено систему вимог, що висувалися до особистості вчителя і були зумовлені соціально-педагогічною ситуацією в Україні наприкінці ХVI-XVIII століттях. Вивчено процес формування української педагогічної традиції в контексті розвитку української освіти в досліджуваний період. Проаналізовано внесок братських шкіл в розвиток освіти. Обґрунтовано характерні особливості українського вчителя наприкінці ХVI-XVIII ст., якого відрізняли високий патріотизм, демократичні погляди, гуманістична спрямованість думок, любов до дітей, в образі яких українські вчителі бачили майбутнє України.
39
ЛАВРОВА, Ірина. "АРГЕНТИНСЬКИЙ ШЛЯХ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У 1990-І РР." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 114–21. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.16.
Full textAbstract:
Стаття висвітлює актуальні проблеми аргентинської системи пенсійного забезпечення та спроби уряду країни її реформувати. Мета роботи – висвітлити процес перетворень пенсійної системи Аргентини в контексті зміни її соціально-економічної моделі у 90-і рр. ХХ ст. Методологічною основою роботи є діалектичний підхід, згідно з яким реформаторська діяльність сучасної держави є способом розв’язання соціальних конфліктів, задоволення потреб усіх членів суспільства та гармонізації суспільних відносин. Показано реформаційну діяльність аргентинської держави як спробу врегулювання протиріч системи пенсійного забезпечення та узгодження інтересів різних соціальних груп. Використано методи аналізу та синтезу, класифікації, а також хронологічний, логічний та описовий методи. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у роботі здійснено одну з перших спроб комплексного вивчення передумов, процесу та наслідків реформи пенсійного забезпечення в Аргентині в умовах ринкових перетворень 1990-х рр. Висновки відбивають основні результати дослідження. Показано, що традиційна солідарна пенсійна система в Аргентині не охоплювала пенсійним забезпеченням значну частину громадян і характеризувалася низькими розмірами пенсійних виплат. Причинами такого становища визначено демографічну ситуацію (старіння населення, несприятливе демографічне навантаження) та особливості соціально-трудової сфери. Виявлено, що через високий рівень безробіття та неформальної зайнятості значна частина аргентинців перебувала поза межами пенсійного страхування. Розкрито особливості переходу від державної солідарної до інтегрованої пенсійної системи, де перевага надавалася накопичувальній схемі, що управлялася приватним сектором. Проаналізовано нормативно-правові акти із пенсійного забезпечення. Доведено, що шляхом пенсійної реформи покращити стан пенсійної захищеності аргентинців не вдалося. Кількість вкладників і отримувачів пенсій зменшилася. Позначено причини неуспішності реформи. Через високе безробіття та величезний неформальний сектор, де працювала половина трудоактивного населення, а також через економічний спад кінця 1990-х рр. внески вкладників до пенсійних фондів були нерегулярними. Через запровадження Законом високого 30-річного бар'єру щодо обов’язкових пенсійних внесків значна частина вкладників опинилася поза межами пенсійного покриття. Як результат показано скасування реформи і повернення Аргентини до старої солідарної системи, що управляється винятково державою.
40
Логінов, О. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ СКЛАДОВИХ ГРОШОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИ ОБЧИСЛЕННІ ПЕНСІЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 112–19. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2273.
Full textAbstract:
Стаття присвячена одній із важливих проблем, що виникають у сфері пенсійного забезпечення військовослужбовців, а саме питанню визначення складових частин грошового забезпечення, яке враховується для обчислення військової пенсії. Автор на основі аналізу чинного законодавства, що регулює умови й порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також матеріалів судової практики виокремлює низку аспектів означеної проблеми, які можуть негативно впливати на розмір майбутньої пенсії. Зокрема, досліджується структура грошового забезпечення, що враховується для обчислення пенсії, і робиться висновок, що вона відмінна від структури грошового забезпечення для поточної щомісячної виплати військовослужбовцям за окремими елементами. З’ясовано, що до таких елементів не належать одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розглядаються види грошового забезпечення, з яких сплачується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування як одна з умов їх урахування для обчислення пенсії. Робиться висновок, що базою нарахування єдиного внеску є повне нараховане військовослужбовцю грошове забезпечення. Окрему увагу приділено визначенню додаткових видів грошового забезпечення, що враховуються для обчислення пенсії. Підкреслюється, що їх перелік встановлюється постановами Кабінету Міністрів України, а також відомчими нормативно-правовими актами. Аналізується норма Закону № 2262-XII, в якій визначені додаткові види грошового забезпечення, з котрих обчислюється пенсія, а також судова практика, розглядаючи яку, автор звертає увагу на неоднакове тлумачення цієї норми, що вказує на її проблемний характер. У результаті проведеного дослідження сформульовано важливі висновки й пропозиції, які спрямовані на усунення наявних у законодавстві недоліків щодо визначення складових частин грошового забезпечення для обчислення пенсій військовослужбовцям.
41
Світлічна, О. О. "КУЛЬТУРНО-РЕЛЕВАНТНА ПЕДАГОГІКА ЯК НЕВІД'ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В КАНАДІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 163–74. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-163-174.
Full textAbstract:
У статті висвітлено питання культурно-релевантної педагогіки як невід’ємного компонента професійної педагогічної підготовки в Канаді. Актуальність полягає в тому, що освітнє середовище стає все більш різноманітним в культурному сенсі. Така різноманітність робить величезний внесок в організацію освітнього процесу. Автор зазначає, що викладачі несуть відповідальність за досяжність, рівноправність та успішність навчання для всіх учнів, незалежно від культури, етнічної приналежності, раси, соціально-економічного статусу, мови, або релігійного походження. Один із шляхів досягнення цієї мети – застосування культурно-релевантної педагогіки. Головним завданням культурно-релевантної педагогіки є навчання студентів, що належать до різних етнічних груп. Термін також використовується для визначення ефективного використання педагогіки в глобальному мультикультурному освітньому просторі. Викладачі мають бути підготовлені з глибоким розумінням ставитися до різноманітних культур учнів, яких вони навчають. Педагогам в процесі освітньої діяльності треба усвідомлювати, як саме ця культура впливає на навчальну поведінку учнів та як трансформувати навчальний процес в класі таким чином, щоб врахувати відмінності.
Викладачі, що поважають культурні особливості, демонструють тверду прихильність підвищенню успішності абсолютно всіх учнів, як представників більшості, так і меншин. Вони усвідомлюють цінність рідної культури учнів, співпрацюють з родинами студентів та прагнуть до расової рівності та соціальної справедливості.
Особливе місце орієнтована на культуру педагогіка має для викладачів англійської як другої мови. Культурно-релевантна педагогіка спонукає вчителів сприймати культуру студентів та їх рідну мову як актив і включати питання культури учнів в навчальні програми по вивченню мови.
42
Rudenko, Y. "CONTRIBUTION OF JEWISH POPULATION TO SOCIOECONOMIC AND CULTURAL DEVELOPMENT OF ZOLOTONOSHA REGION." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History, no. 135 (2017): 58–62. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2640.2017.135.4.13.
Full text
43
Popyk, Nadia. "УЧАСТЬ СТУДЕНТІВ ВУЗІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ВОЛОНТЕРСЬКОМУ РУСІ (1992-2014 РР.)." Scientific notes on Ukrainian history, no. 46 (July 10, 2019): 115–23. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-115-123.
Full textAbstract:
Мета статті полягає в аналізі дослідження студентського волонтерського руху в Україні. Висвітлено становлення волонтерської діяльності у соціальній, освітній та безпековій сферах України. З кінця ХХ ст. український соціум формує нове громадянське суспільство, яке реалізовує процеси соціально-правової держави. У роки незалежності в Україні виникли і розгорнули свою діяльність велика кількість громадських і благодійних організацій, які розв’язують актуальні для суспільства завдання: допомагають найбільш уразливим категоріям населення (інвалідам, літнім людям, дітям-сиротам, неблагополучним сім’ям тощо). Допомога населенню у морально-психологічній підтримці зростала та залежала від суспільно-політичного, економічного життя та безпеки України. До вирішення проблем, які стояли на шляху до демократично розвиненої держави, залучалися всі верстви населення, чи не найчисельнішими серед яких було студентство. У закладах вищої освіти України (ЗВО) серед студентства розвивається волонтерський рух. Його завданнями виступає соціально-педагогічна робота у різних напрямах, яка сприяє професійному становленню студентів, формує певні життєві позиції, сприяє їх саморозвитку та самореалізації. Вагомим внеском молоді у розвиток волонтерського руху є добровільна участь у зоні АТО студентів українських ЗВО. Адже кульмінаційним моментом розвитку волонтерської діяльності став кінець 2013 р. – початок 2014 р. У цей час на долю України випало не одне випробування: Революція Гідності, анексія Криму Росією, війна на Сході. У таких умовах чільне місце у житті студентства посіло військово-патріотичне виховання та волонтерська робота. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, системності, україноцентризму, авторської об’єктивності та загальнонаукових методах. Наукова новизна полягає у дослідженні виникнення волонтерського руху в Україні та власному контексті участі у цьому процесі волонтерських організацій.
44
Кирилюк, Федір, and Руслан Кирпичник. "РОЛЬ ФІНСЬКОГО ФЕНОМЕНУ В МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СКАНДИНАВСЬКИХ КРАЇН ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 33–35. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-7.
Full textAbstract:
Досліджено рушійні сили та специфічні чинники формування політичної культури Скандинавських країн. Розглянуто та узагальнено особливості соціально-політичної програми Скандинавських країн. Виокремлено інформаційно-комунікаційні складові державної політики Фінляндії, що створили політико-економічні передумови для так званого «фінського феномену» політичної культури. Конкретизовано категоріально-понятійний апарат дослідження проблематики формування політичної культури, зокрема з’ясовано діалектику розвитку в сучасному політичному процесі та узагальнено існуючі підходи зарубіжних і вітчизняних дослідників до оцінки ролі та значення політичної культури на сучасному етапі розвитку політичних систем. З’ясовано сукупну дію об’єктивних та суб’єктивних факторів впливу фінського досвіду формування політичної культури, та його внесок у формування політичної думки Скандинавського регіону.
45
Koblianska, I. I. "Ідентифікація чинників комерціалізації діяльності натуральних господарств в Україні." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 2(80) (February 25, 2019): 18–26. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.2.4.
Full textAbstract:
Ведення натурального господарства в сільськогосподарській галузі є перешкодою на шляху ефективного розвитку галузі через неефективне використання ресурсів (передусім, праці та землі), створює загрози продовольчій безпеці через недостатнє гарантування якості та безпечності продукції у таких господарствах, а також є перешкодою на шляху сталого розвитку сільських територій через малий внесок натуральних господарств у розвиток локальної спільноти. З використанням методів порівняння та кореляційного аналізу у статті ідентифіковано структурні зрушення, що мали місце за десятирічний період (2008-2018 рр.) у приватному секторі з виробництва продовольства в Україні, а також визначено зв’язки між соціально-економічними параметрами розвитку сільських територій та особливостями ведення підсобного господарювання, зокрема, тенденціями комерціалізації/натуралізації діяльності господарств населення. Використовуючи кореляційний аналіз також визначено зв’язки між соціально-економічними умовами розвитку регіонів та особливостями ведення (комерціалізації/натуралізації) особистих селянських господарств, що фактично постають як форма підприємницької діяльності в приватному секторі сільськогосподарського виробництва. Отримані результати свідчать про необхідність вироблення системної політики, спрямованої на підтримку малого та середнього підприємництва в сільськогосподарскій галузі.
46
Лелик, Христина. "Психологічні особливості девіантної поведінки особистості підліткового віку." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 171–78. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.17.
Full textAbstract:
Стаття присвячена складній проблемі девіантної поведінки, котра спричинює так звану загальну кризу в багатьох сферах життя. Гострота і серйозність цієї проблеми зумовлені тим, що діти, а особливо підлітки, стають все більше соціально дезадаптованими. Проаналізовано думки вчених, які зробили вагомий внесок у цю проблему. Пошук матеріалів дослідження здійснено за допомогою методик вітчизняних і зарубіжних психологів. Здійснено емпіричне дослідження, за результатами якого виконано кореляційний аналіз. Отримані показники зображено у вигляді таблиці, описано і проаналізовано. Зроблено висновок, що психокорекційна або психотренінгова робота має бути спрямована на: пізнання підлітком своєї особистості; вироблення самоконтролю та відчуття відповідальності за свої вчинки; формування позитивного ставлення до себе та інших, встановлених норм і правил суспільства та до суспільства загалом.
47
Sydorkina, Maryna. "Соціальний інтерес як чинник розвитку громадянської компетентності молоді." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 118–24. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).123.
Full textAbstract:
Проаналізовано феномен “соціального інтересу” як чинник розвитку громадянської компетентності молоді. На основі досліджень Ф. Одіже в структурі громадянської компетентності виокремлено такі складники: когнітивні компетенції, етичні компетенції і ціннісний вибір (мотиваційно-ціннісний аспект громадянської компетентності), соціальні компетенції (здатність до дії). До них додано низку рефлексивних компетенцій, зокрема здатність аналізувати, критично осмислювати результати різноманітних форм громадянської активності, власні внески у процес та результат суспільно-політичної взаємодії, інформацію суспільно-політичного характеру. До складників громадянської компетентності, які визначають позиціонування себе суб’єктом у процесі громадянської взаємодії та ставлення до цього процесу, віднесено: здатність налагоджувати ефективну взаємодію та співпрацю з метою вирішення актуальних суспільно-політичних питань, здатність конструктивно вирішувати конфлікти, почуття солідарності, зорієнтованість на суспільний добробут, почуття відповідальності, співпричетності. Розглянуто основні положення концепції соціального інтересу А. Адлера та низку інших важливих положень його теорії, зокрема щодо стилю життя особистості та чинників, які зумовлюють його формування. У структурі соціального інтересу за прикладом Г. Тулітбаєвої виокремлено такі складники: когнітивний, емоційно-регулятивний, комунікативно-поведінковий, мотиваційно-ціннісний; уточнено сутність кожного з них у контексті дослідження соціального інтересу як чинника громадянської компетентності молоді.
48
Strishenets, Nicholas, Olena Pavlova, Konstyantyn Pavlov, and Volodymyr Kupchak. "ПИТАННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ У ПРАЦЯХ Г.Ф. СИМОНЕНКА." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 2, no. 18 (June 3, 2019): 14–21. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-02-14-21.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються наукові здобутки відомого українського вченого - економіста Г.Ф. Симоненка, співзвучні з інституціональною економічною теорією. Показується внесок ученого у розширення та поглиблення знань з даного напрямку економічної науки, зокрема про дію економічних законів у матеріальному і нематеріальному виробництвах. Адже розробка наукової програми подальшого соціально-економічного розвитку України передбачає вивчення теоретичних напрацювань вчених економічної науки, які можна було б використати для вироблення власної, національної моделі реформування економіки на ринкових засадах. Метою статті є вивчення творчих досягнень відомого українського вченого - економіста Г. Ф. Симоненка, де порушуються питання, співзвучні з інституціональною економічною теорією або дотичні до неї. В процесі дослідження підвищена увага зверталася на розкриття таких завдань, як: ставлення науковця до матеріального і нематеріального виробництв, їх взаємозв’язок та умови існування.
49
Добровольська, Наталія. "Когнітивно-особистісний аспект становлення обдарованості особистості." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 85–97. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-85-97.
Full textAbstract:
У статті розкрито можливості застосування системно-інтегрованого підходу до вивчення проблеми обдарованості особистості на різних етапах її онтогенезу. Зокрема, з позицій системно-інтегрованого підходу виявлена загальна структура психорегулюючих компонентів обдарованої особистості. Розглянута структура соціально-психологічних проявів обдарованої особистості і визначено їх внесок у загальну регуляцію навчальної діяльності; виявлена ієрархія домінуючих цінностей і мотивів обдарованих підлітків і визначена типологія обдарованих дітей з розкриттям змістовних і структурних характеристик кожного з типів; сформульовані психодіагностичні критерії особистісних характеристик, які сприяють регуляції навчальної діяльності і показана значимість ціннісних орієнтацій для оптимального розкриття здібностей обдарованих учнів; розроблено спеціальну програму соціально-психологічного супроводу процесу становлення обдарованої особистості.Індивідуальні відмінності компонентів психічної регуляції навчальної діяльності дозволили виокремити групу обдарованих респондентів з продуктивною мотиваційною складовою психічної регуляції такої діяльності та досліджуваних з непродуктивною мотиваційною складовою психічної регуляції навчальної діяльності. Показано, що реалізація системного підходу в цій галузі вимагає не тільки реконструкції існуючих концепцій обдарованості, а й розробки нових технологічних рішень – комплексу засобів, здатних фіксувати досліджуваний предмет як багатовимірний, цілісний і змінюваний у часі, зокрема в залежності від різних умов навчання. Програма соціально-психологічного супроводу, побудована на принципах системно-інтегрованого підходу та спрямована на становлення мотиваційної складової механізму психічної регуляції навчальної діяльності обдарованої особистості, довела свою ефективність у напрямку підвищення показників творчої мотивації, творчої спрямованості, рефлексивності, здатності до комбінування, дивергентного мислення, свободи асоціацій, винахідливості, самооцінки, саморегуляції.
50
Коваль, І. М., and О. М. Ратушна. "ГЕГЕЛЬ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.161.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на тому, що Гегель залишив надзвичайно велику спадщину не тільки у філософії, але й у праві політиці, релігії, педагогіці, естетиці. Його твори і у наш час не втратили своєї соціальної цінності та актуальності. Основний акцент робиться на житті та творчості мислителя, яке проходило в напруженій інтелектуальній праці, осмисленні існуючих соціально-політичних, правових, етико-релігійних проблем суспільства та їх філософській оцінці. Доведено величезний вплив християнської релігії, моральних чинників суспільства і держави на філософську систему Гегеля, яка побудована на філософії ідеалізму. Згідно з цією концепцією першоджерелом розвитку та існування оточуючого світу, життя та діяльності суспільства виступає світовий дух.
Під час аналізу існування та розвитку суспільства центральне місце мислитель відводив державі, державному управлінню та видатним особистостям. Ці та інші його ідеї стали важливим поштовхом та суттєвим чинником для критики. Перше місце у філософії Гегеля посідає держава, людина практично позбавлена прав та свобод та є беззахисною перед владою. У зв’язку з цим деякі критики оголосили його теоретиком тоталітаризму та анти- ліберальним філософом.
Слід підкреслити, що найбільшій критиці піддавалася діалектика взаємозв’язку держави і права, громадянського суспільства, а також роль та місце особистості в історичному процесі. Варто зазначити також, що найбільш об’єктивна характеристика гегелівської спадщини прослідковується в працях таких відомих вчених, як В. Асмус, А. Гулига, Б. Кедров, В. Лазарєв, В. Нерсесянц, А. Піонтковський та інші.
Філософська спадщина Гегеля як за життя, так і після смерті викликає чисельні дискусії та критику. Попри це, його внесок в історію світової науки та культури важко переоцінити. Таким чином, філософсько-політичні, правові концепції великого німецького мислителя не втратили своєї актуальності, особливо важливим чинником вони виступають в сенсі осмислення сучасних складних проблем в забезпеченні прав і свобод громадян, незалежності та суверенітету.