Journal articles on the topic 'Власні потреби'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Власні потреби.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Власні потреби.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Dubravska, N., and E. Machushnyk. "Система мотивації вступу до шлюбу сучасної молоді." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 45, no. 3 (November 10, 2020): 36–40. http://dx.doi.org/10.37203/10.37203/kibit.2020.45.05.
Full textAbstract:
Розвиток мотивації до створення сім’ї напряму залежить від багатьох соціальних, економічних, політичних факторів. Актуальність дослідження мотиваційної спрямованості сучасної молоді до вступу у шлюб пов’язана з тим, що сім’я є певним осередком впливу на особистість. Для створення гармонійної сім’ї необхідним і цілком виправданим є врахування системи чинників, які допомагають будувати взаємини подружжю на взаємній повазі один до одного. Зрозуміло, що чим конкретнішим і чіткішим є образ сім’ї у свідомості осіб, що вступають у шлюб, тим гармонічнішими є стосунки у самій сім’ї. У статті наведені дані емпіричного дослідження, які визначають основні фактори, якими керуються молоді люди при вступі до шлюбу. Встановлено, що в цілому досліджувані розуміють власну відповідальність перед шлюбом та прагнуть встановити гармонійні стосунки із партнером у майбутньому. За результатами проведеного емпіричного дослідження нами виявлено, що молодь при укладанні шлюбу керується, насамперед, духовними мотивами. Саме це свідчить про готовність до створення сім’ї, яка базується на взаємній любові та прийнятті всіх слабких і сильних сторін партнера. Водночас, дослідження виявило достатню зрілість суджень значної кількості молодих людей, які стоять на шляху вибору шлюбного партнера. Важливою складовою щасливого шлюбу, на їх думку, є задоволення шлюбним партнером значимих потреб іншого. Зрозуміло, що при взаємодії один з одним слід орієнтуватися не лише на свої власні потреби, а й на потреби свого партнера. Саме це, на думку респондентів, є основною детермінантою гармонійного шлюбу. Під час дослідження було проаналізовано рівень сформованості життєвих цінностей молодих людей. Пріоритетними виявились цінності «розвиток себе», «духовне задоволення», «власний престиж» та «матеріальний стан». Цінності «збереження індивідуальності» і «креативність» у переважаючої кількості молодих людей відповідають низькому рівню сформованості. Проведення кореляційного аналізу дозволило виявити позитивний кореляційний зв'язок між «духовними потребами» і «любов’ю», «економічними мотивами» і цінністю «матеріальний стан» у досліджуваної категорії осіб.
2
Кислова, Марія Алімівна, and Катерина Іванівна Словак. "Хмарні засоби побудови мобільних навчальних середовищ з вищої математики." New computer technology 13 (December 25, 2015): 194–99. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v13i0.902.
Full textAbstract:
Метою дослідження є огляд та аналіз хмарних засобів, що можуть бути використані для побудови мобільного навчального середовища з вищої математики. Завданням дослідження є визначення критеріїв для вибору засобу побудови мобільного навчального середовища з вищої математики. Об’єктом дослідження є хмарні засоби, що можуть бути використані для розробки мобільних навчальних середовищ, а предметом – хмарні засоби побудови мобільних навчальних середовищ з вищої математики. У процесі дослідження використано методи аналізу та порівняння. Результатом дослідження є побудоване мобільне навчальне середовище з вищої математики за допомогою Google Apps Education Edition. При цьому головною перевагою для кожного користувача такого середовища є можливість добирати потрібні компоненти, орієнтуючись на власні потреби та можливості.
3
Гаращук, О. В., and В. І. Куценко. "ДОМІНАНТИ ТА МЕХАНІЗМИ ПОДОЛАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ РИЗИКІВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 1 (March 26, 2021): 163–71. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.01.20.
Full textAbstract:
Провідною концептуальною ідеєю, яка за загальновизнаною світовим науковим співтовариством думкою має визначати напрям сучасної цивілізації, є сталий розвиток. Його сутність полягає в то-му, щоб задовольняти суспільні потреби в матеріальних благах, не загрожуючи здатності наступ-них поколінь задовольняти власні потреби. Сталий розвиток включає екологічний, економічний та соціальний складники. При цьому особливо актуальним є забезпечення екологічної безпеки, виявлення чинників, що впливають на подолання екологічних ризиків. Тому метою нашого дослідження є вияв-лення механізмів, успішна реалізація яких сприяла би покращенню екологічної ситуації та забезпе-ченню сталого розвитку. Екологічна безпека як частина національної безпеки посідає важливе місце серед її складників. Екологічні проблеми загострюються під час переходу до ринкових відносин. Ста-лий розвиток потребує оптимального поєднання ринкових механізмів і заходів державного регулю-вання соціально-економічного розвитку, спрямованих на створення екологічно безпечного середовища для проживання людини. Останнє значно підвищує роль соціальної сфери і, зокрема житлово-комунального господарства, функціонування якого негативно впливає на довкілля, що обумовлено зношеністю каналізаційних систем та недостатньою потужністю очисних споруд. У статті наво-диться перелік заходів, спрямованих на подолання зазначеної негативної ситуації. Також підкреслю-ється роль освіти, здатної здійснювати суттєвий вплив на екологічний стан у країні. Освіту можна назвати домінантою в досягненні сталого розвитку. Пропонується перелік заходів, спрямованих на підвищення ролі екологічної освіти в житті суспільства, зокрема у досягненні екологічної безпеки, подоланні екологічних ризиків, у підвищенні ефективності виробництва на засадах сталого розвит-ку. Обґрунтовується думка про те, що успішному подоланню екологічних проблем, динамічному ру-хові в напрямі сталого розвитку сприятиме впровадження інноваційного механізму, що має на меті оздоровлення природного середовища.
4
ЛОСЬ, О. В., and Н. В. ГАГІНА. "ДОСЛІДЖЕННЯ ГОТОВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ПЕРШОГО РІВНЯ ДО АВТОНОМІЇ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 4 (April 19, 2022): 30–35. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.4.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття навчальної автономії в контексті вивчення іноземної мови та здійснено дослідження готовності здобувачів вищої освіти до автономії. Визначено, що автономія означає здатність до відповідальної й продуктивної навчальної діяльності та надає здобувачам вищої освіти більшої свободи у виборі матеріалів, ресурсів, стратегій вивчення іноземної мови, враховуючи їхні індивідуальні потреби і можливості, водночас передбачаючи особистий контроль за змістом, процесом та результатами навчання. Наголошується, що навчальна автономія притаманна суб’єктам освітнього процесу, які здатні визначати власні навчальні потреби та цілі, вміють самостійно планувати свою навчальну діяльність, обирати та застосовувати різноманітні стратегії, готові критично оцінювати результати, покладаючись на рекомендації викладача, та брати відповідальність своє навчання. Проведене опитування щодо готовності здобувачів освіти першого рівня до автономії у вивченні іноземної мови показало їх низьку здатність вибирати навчальні матеріали, ресурси та стратегії вивчення іноземної мови, а також планувати навчальну діяльність самостійно. Водночас виявлено низький відсоток студентів, здатних встановлювати зв’язки між вивченим і новим матеріалом, оцінювати обсяг вивченого матеріалу, вчитися впевнено без викладача. Опитування також продемонструвало низьку готовність респондентів сприймати зміни в навчальному процесі та недостатню вмотивованість. Автори розглядають мотивацію як важливий чинник розвитку навчальної автономії. Навчальна автономія у вивченні іноземної мови передбачає наявність у здобувачів освіти стійкої мотивації, впевненості у своїх можливостях, відповідального ставлення до процесу та результатів навчання. Зазначається, що внутрішня та зовнішня мотивація може вплинути на кінцевий результат вивчення іноземної мови. Робиться висновок, що оволодіння компетентністю навчальної автономії є одним із пріоритетних завдань вищої освіти, оскільки відповідає потребам суспільства у фахівцях, здатних автономно здобувати знання, навички та вміння, адаптуватися до постійно змінюваних умов.
5
Микуланинець, Леся Михайлівна. "ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА СВІТЛИКА У РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ ЗАКАРПАТТЯ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 44 (June 25, 2021): 73–78. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235321.
Full textAbstract:
Мета статті – охарактеризувати принципи викладацької діяльності Михайла Світлика, розкрити його педагогічний вплив на розвиток професійної музичної освіти Закарпаття кінця ХХ – початку ХХІ століття. Методологія дослідження полягає в застосуванні низки підходів: біографічного – для опанування творчих засад М. Світлика; аналітичного – для осмислення літератури за темою статті; історичного – для осягнення еволюції мистецького навчання на Закарпатті; системного – для студіювання елементів української культури; теоретичного – для підбиття підсумків дослідження. Наукова новизна – вперше у національній гуманітаристиці поданий комплексний аналіз викладацької практики М. Світлика, розкрите її значення у поступі музичної освіти Закарпаття. Висновки. У публікації доводиться твердження: в другій половині ХХ століття професійна освіта Закарпаття пройшла інтенсивний шлях, що насамперед пов’язаний із Ужгородським музичним училищем ім. Д. Задора та діяльністю М. Світлика. Майстер сформував власну дидактичну концепцію, основану на глибокому інтелекті, активізації аналітичного потенціалу особистості; усвідомленні логіки художнього мислення, природній музикальності; поєднанні раціональних й емоційних аспектів підготовки фахівця, розвитку його здібностей; культурологічному й психологічному поступі вихованців; оснащенні їх знаннями та методами студіювання; застосуванні творчих завдань; домінуванні креативної атмосфери в групах; підтримання індивідуальних досягнень студентів; виробленні потреби вдосконалюватися протягом життя. Практика М. Світлика демонструє реалізацію багатогранного обдарування особистості, що зуміла титанічною працею визначити вектор мистецьких студій краю. Принципи викладацької діяльності М. Світлика заклали підґрунтя педагогіки його учнів, які продукують власні авторські методичні системи, здійснюють пошуки інноваційних засобів навчання, сприяють еволюції музично-теоретичної освіти краю.
6
Тильчик, О. В., В. В. Тильчик, and М. О. Довга. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Знання європейського права, no. 3 (February 3, 2021): 125–30. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.112.
Full textAbstract:
У статті досліджено правові засади розвитку інклюзивної освіти в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство. Акцентовано увагу на проблематиці впровадження інклюзивного навчання. У вітчизняному законодавстві використовується такий термін, як «діти з особливими освітніми потребами», що зазвичай охоплює дітей з вадами психофізичного розвитку та дітей з інвалідністю. Обґрунтовуються шляхи вирішення наявної проблематики, зокрема недостатнє фінансування навчальних закладів, нестача кваліфікованих кадрів, надмірне наповнення класів, нечіткість законодавства у цій сфері, недостатня кількість необхідних матеріалів для забезпечення якісного освітнього процесу, погана облаштованість будівель навчальних закладів та упередження щодо дітей з особливими освітніми потребами. Зазначено, що для вирішення перелічених проблем необхідно запровадити позитивний досвід європейських країн, а особливо Італії та Швеції, оскільки у них налагоджена співпраця між органами місцевого самоврядування та урядом, що забезпечує якісне фінансування освіти. Щодо освітнього процесу, то тут потрібно звернути увагу на досвід країн, в яких є тісний зв'язок між інклюзивною та загальною освітою. Наведене сприятиме залученню більш кваліфікованих кадрів до навчального процесу та полегшуватиме роботу вчителя. Наголошено на доцільності враховувати досвід Франції у розробці нормативно-правових актів у сфері інклюзивного навчання в Україні.
Додатково здійснено аналіз положень Закону України «Про загальну середню освіту», в останній редакції якого відбулися такі зміни: 1) гарантування можливості учнів з особливими освітніми потребами навчатися в загальноосвітніх навчальних закладах, самостійно вибирати освітню програму; 2) право дітей з особливими освітніми потребами самостійно вибирати напрями навчання, з огляду на власні потреби та таланти; 3) право проведення відповідних групових та індивідуальних консультацій на базі школи; 4) право на неупереджене та доброчесне оцінювання незалежно від форми та траєкторії навчання; 5) право на фінансову автономію шкіл тощо.
7
Попелюшко, Роман, and Вікторія Скоропад. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ТА КОМУНІКАЦІЇ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИЧНОГО СПЕКТРУ." Psychology Travelogs, no. 1 (June 7, 2021): 138–49. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-12.
Full textAbstract:
В статті проаналізовано деякі особливості розвитку та комунікації дітей з розладами аутичного спектру. Наголошено на тому, що у дітей з аутизмом порушена соціальна взаємодія, яка може бути прихованою в ранньому віці в формі прихованих недоліків в спільній увазі і реляційному реагуванні, що робить їх більш ізольованими. Констатовано, що для дітей з аутизмом характерними є такі риси як пасивність, відсутність інтересу до навколишнього. Також наголошено на тому, що на основі розуміння того, що комунікативні вміння у дітей з РАС самостійно не розвиваються, необхідно використання спеціальних корекційних технік для їх формування.
В результаті проведеного аналізу особливостей розвитку та спілкування дітей з аутизмом, відзначено, що процес формування комунікативних навичок у дітей з РАС, залежить від індивідуально-особистісних особливостей дитини, віку з якого почався процес формування комунікативних навичок і методичного інструментарію, який вибрав фахівець для роботи з дітьми. Також, підкреслено, що використання методів альтернативної комунікації для організації взаємодії з дітьми з РАС, сприяють налагодженню контакту між дітьми і дорослими. Зазначено, що за допомогою додаткової комунікації діти можуть висловлювати власні потреби, що значно полегшить розуміння і взаємодію дитини з оточуючими. Наголошено на тому, що процес інклюзивного навчання в України набирає оберти, тому більш глибоке вивчення особливостей розвитку та комунікації дітей з РАС, потребує їх подальшого детального дослідження та вдосконалення методів та прийомів їх розвитку.
8
Наконечна, А. "Зумовленість людськими потребами та інтересами правозастосовчої і правотлумачної діяльності." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 25–30. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.931.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу форм впливу людських потреб та інтересів на правозастосовчу та правотлумачну діяльність, а саме: а) матеріальне спричинення такої діяльності, б) формування їх змістовної спрямованості. Розглянуто сутність поняття правозастосовчої діяльності, яка полягає у тому, що це владно-регулятивна діяльність повноважних суб’єктів, котра полягає у прийнятті персоніфікованого рішення щодо конкретних осіб, яке спрямоване на задоволення людських потреб та інтересів і полягає у встановленні взаємних прав і обов`язків цих суб`єктів, які реалізовуватимуть відповідну юридичну норму. Окрім цього, визначено кількісні показники згадування у правозастосовчих актах терміно-понять «потреба» та «інтерес». Так, - за сферою життєдіяльності найчастіше згадуються особистісні (20 випадків) та політичні (20 випадків) потреби й інтереси, порівняно з економічними (8 випадків). Це зумовлено тим, що саме вони найчастіше не задовольняються або задовольняються не у повній мірі. Особистісні потреби та інтереси виражають індивідуальність особи (особливості характеру, думок, свідомості, поведінки), її автономію. І дуже часто іншими людьми чиниться вплив або тиск власне на свідомість індивіда, крім того думки і погляди людей можуть ущемлюватися внаслідок певних обставин. Політичні потреби та інтереси відображають можливість людини брати участь у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, у визначенні та здійсненні їх політики, а відтак вони теж часто можуть зазнавати обмежень. Згадки ж про потреби й інтереси у сфері соціального захисту та культурно-духовні у постановах ВСУ та рішеннях КСУ за досліджуваний період (2015-2017 рр.) взагалі не виявлені. - за суб’єктом-носієм найпоширенішими є згадки про потреби й інтереси індивідуально-колективні (20 випадків), на відміну від суто індивідуальних (18) та колективних (16 випадків). Це можна пояснити тим, що вони порівняно з виключно колективними та індивідуальними завжди пов’язані із конкретною ситуацією, яка, зазвичай, і є предметом регулювання правозастосовчих судових рішень.
9
Клименко, Марія. "ФУНКЦІЇ НАРЦИСИЧНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ У КОНТЕКСТІ ОСОБИСТІСНОГО САМОЗДІЙСНЕННЯ." Psychology of Personality 10, no. 1 (February 20, 2020): 80–88. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.80-88.
Full textAbstract:
У статті теоретично обґрунтовано та емпірично встановлено зв’язок нарцисичної саморегуляції та особистісного самоздійснення. Нарцисична саморегуляція – це механізм саморегуляції психодинамічного типу, що дбає про стабільність та цілісність Self-системи, позитивне сприймання себе, здорову самоцінність та самоповагу. Конкретизовано, що особистісна самоцінність – це умова відкритості до екзистенційних цінностей, які пропонує життя; змога обрати та наважитися реалізовувати власний життєвий вибір; готовність дбати про особистий сенс існування. Нарцисична саморегуляція скерована на забезпечення потреб безпеки та повноцінного функціонування у соціальному середовищі; пошук та підтримання ціннісних орієнтирів, увінчуючи все потребами вести більш наповнене, осмислене життя, яке не фіксується лиш на самоствердженні, а розкриватиме себе у сповненості.
Зафіксовано, що загальний показник самоздійснення (сповненості) перебуває у зв’язку майже з усіма показниками функціонування нарцисичної саморегуляції, зокрема рівнем нарцисизму та індексом функціонування системи Self. Виявлено, що особи з вищими показниками сповненості характеризуються більш наближеними значеннями індексу функціонування загальної системи Self до значень ідеально сильного Self при зростанні рівня нарцисизму. Натомість підвищений рівень нарцисизму не виключає того, що саморегуляція виконує свою функцію навіть краще, ніж при рівні нижчому. Тож емпірично підтверджено, що відчуття власної цінності може бути однією з важливих умов формування екзистенційної відкритості до світу.
Статистично проаналізовано чинники сповненості, що лежать в основі функціонування нарцисичної саморегуляції, та виявлено, що ними є: сила Self, значущість Self, наявність особистісного ідеалу самодостатності, низька схильність до знецінювання інших людей, менш актуальне прагнення похвали та отримання нарцисичної вигоди від захворювання, потреба в ідеальному Self-об’єкті, помірно виражена потреба в іпохондричному захисті від тривоги. Отже, підтверджено, що нарцисична саморегуляція причетна до задоволення потреби у сенсі життя, оцінки життєвого досвіду як більш наповненого змістом
10
Литвин, Наталія. "СТАН ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ТА АНАЛІЗ ЇХНЬОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 132–43. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-132-143.
Full textAbstract:
На сьогодні гострою постала проблема щодо стану місцевих бюджетів, котрий вказує на обмеженість фінансових ресурсів. Як наслідок, місцеві органи влади не можуть виконувати належним чином покладені на них функції та завдання. Наразі Україна відчуває потребу в ефективних, ди- намічних і високопрофесійних інститутах державної влади.
Кількісні показники є важливими під час оцінювання ефективності місце- вих громад, однак вони мають враховуватися в жорсткій кореляції. Вкрай важ- ливим є показник чисельності населення громади, від якого залежить скільки грошей з державного бюджету отримає місцева громада на власні потреби.
На практиці використання статистичного показника чисельності насе- лення в територіальному розрізі вказує на те, що він враховується під час формування багатьох важливих бюджетоутворюючих показників. Даний показник застосовується як під час розрахунку показників забезпеченості населення територіальної громади об’єктами соціальної інфраструктури, так і під час розрахунку інших витрат в системі міжбюджетних відносин. Для розрахунку використовується чисельність постійного проживаючого населення територіальної громади.
Основними елементами спроможності територіальних громад є їхня пло- ща та кількість населення, яке проживає на ній. Чим більша територія, тим більше вона дає змогу реалізувати інфраструктурні, інвестиційні та іннова- ційні проекти. Даний показник впливає на перспективу місцевої територі- альної громади щодо залучення українських і закордонних інвестиційних та інноваційних ресурсів, а також збільшує конкурентоспроможність регіону.
Основні показники територіальної громади дають змогу розподілити міс- цеві громади за рівнем їхньої спроможності та інвестиційної привабливості.
Звичайно, для створення ефективної політики розвитку територіальних громад недостатньо використання тільки кількісних показників населення. Важливо опиратися й на якісні показники, такі як задоволеність місцево- го населення, рівень комунікації державних органів влади із громадськістю тощо.
11
Шамне, Анжеліка. "КОНСТРУКТ «ЗОВНІШНЄ Я» ЯК КОМПОНЕНТ СОЦІАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ТА ДИСПОЗИЦІЙНА ОСНОВА СОЦІАБЕЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ: СПРОБА ТЕОРЕТИЧНОЇ ВАЛІДИЗАЦІЇ." Psychology of Personality 10, no. 1 (February 20, 2020): 63–73. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.63-73.
Full textAbstract:
Стаття містить спробу теоретичної валідизації емпіричного конструкту «зовнішнє Я», отриманого в результаті факторизації даних діагностики респондентів підліткового та юнацького віку (n=1457). Виокремлено декілька імпліцитних та експліцитних ліній аналізу цього конструкту: диспозиційну, соціально-поведінкову та вікової генези. Проаналізовано експліцитні уявлення про соціабельність як характеристику темпераменту та особистісну рису. Показано, що імпліцитно конструкт «зовнішнє Я» існує у психології в різних іпостасях: як підструктура Я та прояв соціальної самосвідомості, як феномен ідентифікації та прояв потреби «бути як інші», як ціннісно-мотиваційна складова прагнення до любові, мотивації афіліації, страху осуду та бажання заслужити любов та схвалення оточення, як складова нормативної, конформної поведінки, як мотиваційний регулятор діяльності та життєдіяльності особистості. «Зовнішнє Я», з одного боку, є індивідуально-психологічною диспозицією, симптомокомплексом рис особистості, яку можна інтерпретувати як диспозиційну основу соціабельної поведінки. З іншого боку, конструкт «зовнішнє Я» має поведінкову складову – власне соціабельну поведінку. Її визначено як здатність особистості узгоджувати та коректувати соціальну активність згідно з очікуваннями оточення, групи, соціальними нормами та вимогами. Як індивідуально-психологічна диспозиція «зовнішнє Я» є кластером взаємопов’язаних характеристик особистості (когнітивних, регулятивних, поведінкових), які відіграють важливу роль у процесі соціально-психологічної адаптації. Поведінкова складова «зовнішнього Я» (соціабельна поведінка) є опосередкованим показником соціоцентричних тенденцій розвитку (на противагу егоцентричним як орієнтації на власні цінності та сенси). Розглянуто особливості «зовнішнього Я» як позивної та негативної конотації особистості, його потенціал та ризики у розвитку особистості в період дорослішання. Визначено, що конструкт «зовнішнє Я» не є артефактом і може бути інтерпретований як вікова та соціально-психологічна характеристика прояву соціального в особистості у період підліткового та юнацького віку
12
Gomonyuk, Olena. "Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних професій у закладах вищої освіти." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 146–54. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.146-154.
Full textAbstract:
Ключові компетентності є знанням про найефективніші способи досягнення мети; здатністю ухвалювати самостійні рішення й обстоювати власні погляди, дотримуватися вимог, прагнути до розуміння власних почуттів; адекватне розуміння бажань, очікувань і вимог інших людей; повага прав людини та її обов’язків, осмислення свого призначення, життєвих цілей, смислу життя й організації життєвого шляху. Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних профе¬сій у закладах вищої освіти передбачає розвиток загальнокультурної, комунікативної, психолого-педагогічної, інформаційно-комунікаційної та соціальної компетентностей.Спільною ознакою загальнокультурної компетентності для всіх видів професійної діяльності є культура спілкування, готовність до діалогу в полікультурному комунікативному просторі.Володіння комунікативними навичками, компетентністю у спілкуванні допомагає сучасному фахівцеві виявити себе освіченою, інтелігентною людиною, сприяє кар’єрному росту і розвитку власної особистості. Інформаційна компетентність майбутнього фахівця соціономічних професій перед-бачає здатність його орієнтуватися в інформаційному просторі, одержувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. Психолого-педагогічну компетентність можна представити як узгодженість знань та практичних умінь із реальною поведінкою, що демонструються фахівцем соціономічних професій у процесі діяльності.Соціальну компетентність майбутніх фахівців соціономічних професій можна визначити як комплексну, багатогранну характеристику особистості, що містить систему здібностей, особистісних рис, набутих знань, умінь і навичок, поєднання яких забезпечує формування готовності до ефективної взаємодії, здатності аналізувати, оцінювати ризики, приймати рішення у ситуації невизначеності з урахуванням інтересів, цілей і потреб власних та інших осіб, що не суперечать нормам і цінностям суспільства. Адже саме соціальна компетентність надає можливість зберегти власну унікальність, враховуючи соціальні норми, права та погляди інших людей.
13
Давидов, П. Г., О. С. Цибулько, and М. І. Харламов. "СТАЛИЙ РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 110–22. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-110-122.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано сучасні тенденції розвитку вищої освіти, враховуючи домінантну роль концепції сталого розвитку. Оскільки освіта є невід’ємною частиною сучасного світу і покликана забезпечувати потреби різних і численних членів суспільства, функції і роль освіти також важливі і значні. У найбільш загальному вигляді роль освіти у суспільстві полягає у соціалізації та інкультурації його членів, тобто прилученні до культури. Саме освіта забезпечує передачу загальнозначимих знань та концептів соціального досвіду, моральних цінностей та етичних норм від старших поколінь до молодших. Не менш значущі інші функції освіти: комунікативна і когнітивна. Комунікація за допомогою освіти відбувається більш цілеспрямовано та індивідуалізовано, ніж через засоби масової інформації, друковані та електронні, або через виразні засоби, властиві різним жанрам мистецтва. Нарешті, когнітивна функція освіти полягає у сприянні пізнанню світу, передачі інформації.
У сучасних умовах, коли суттєво зростають цілісність, складність та інтеграційний потенціал світової спільноти, рівень антропогенного впливу на навколишнє середовище, а також масштаби та темпи соціальних змін, будь-яке, навіть невелике відставання в людському розвитку може викликати дуже несприятливі наслідки. Саме освіта покликана не допустити цього розриву у темпах змін. Відповіддю освітньої системи на цю потребу сучасного світу стає формування цілісного світогляду, що передбачає новий спосіб мислення, а значить – і дії людини, яка знає, розуміє суспільство, вміє жити в сучасному світі з його різноманіттям культур і стилів життя, долає власні стереотипи, усвідомлює довгострокові наслідки своєї діяльності та здатна дати адекватну оцінку актуальним процесам життя.
Отже, означені у статті тенденції сучасного розвитку системи вищої освіти виштовхують до нової парадигми освіти, ключову роль у якій відіграє інтеграція, комунікація та поліструктурність. Відкритість системи вищої освіти виявляється в постійному оновленні та сприйнятті нових викликів, що і є перспективою подальших досліджень.
14
Кіфряк, Олександр. "ЕВОЛЮЦІЯ ДОКТРИНАЛЬНИХ ТА НОРМАТИВНИХ ПІДХОДІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ДО ФЕНОМЕНУ ПРОЗОРОСТІ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 120–31. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-120-131.
Full textAbstract:
Досліджено положення про прозорість у працях науковців кра- їн Європейського Союзу. Висвітлено основні механізми забезпечення прозо- рості в країнах Європейського Союзу. Розглянуто концепцію прозорості як складову європейської системи “acquis communautaire”. Досліджено правові підстави запровадження концепції прозорості у систему державного правлін- ня європейських держав. Окреслено наслідки укладення Україною Угоди про асоціацію з ЄС як передумови для забезпечення прозорості функціонування інститутів публічної влади. Зроблено перший системний аналіз Угоди з точки зору наявних в ній ініціатив у сфері прозорості. Надано правову оцінку кон- цепції прозорості з точки зору її практичної реалізації в українському суспільстві. Розкрито власні рекомендації щодо можливих механізмів забезпечення прозорості діяльності публічних інституцій на основі зарубіжного досвіду. Визначено, що відкритість і прозорість органів державного управління є не- від’ємними характеристиками здійснення державної влади на засадах реаль- ної демократії. Встановлено, що прозорість у діяльності органів державного управління здатна не тільки нівелювати напруження в суспільстві, пов’яза- не з неправомірними діями органів публічної влади, найповніше та якісніше враховувати потреби різних соціальних груп, а й суттєво підвищити ефектив- ність діяльності публічних інституцій. Розкрито розвиток Європейського ад- міністративного простору через призму впровадження концепції належного врядування (good governance) та належного управління (good administration) як базових виявів ідеології “людиноцентричності” як європейської традиції адміністративного праворозуміння.
15
Kochubeynyk, Olha M. "Соціальна механіка виробництва аномії: дискурсивний вимір." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (July 7, 2018): 92–104. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).136.
Full textAbstract:
У рамках дискурсивного виміру вивчається соціальна механіка виробництва аномії. Актуальність дослідження обґрунтовується тим, що в суспільстві, яке перебуває у стані воєнного конфлікту, аксіологічні атестації зазнають граничної фрагментації відповідно до дискурсів окремих ідентичностей; унаслідок цього унеможливлюється функціонування конструктів “солідарність”, “консолідація”, “єдність цілей”, “взаємна довіра”, що створює ризики для існування суспільства загалом. Розглядаються основні положення теорії аномії Р. Мертона, які доповнюються принципами соціального конструкціонізму, а тому механіка виникнення аномії пов’язується із втратою елітами дискурсивного контролю над визначенням соціальності. Описано п’ять фаз виробництва аномії, кінцевим результатом чого стає виникнення інфантильного соціуму. Основою процесу визнається поява нових, нерегламентованих практик, що спрямовують суспільне життя на “адаптацію з пониженням”, тобто нав’язують спільноті спрощено-примітивні соціальні настановлення. Частина цих практик входить у суперечність із фундаментальними цінностями та місією панівного дискурсу, а також запускає процеси групової поляризації. Останні ж спричинюють, по суті, виникнення ерзац-еліт, тобто умовної соціальної групи, що виходить на суспільну арену з іншою місією – задовольнити передусім власні потреби. Домінування ерзац-еліт призводить до послаблення механізмів формального і неформального контролю, нестійкості оцінних критеріїв, хабітуалізації соціальних практик, що суперечать морально-етичним конвенціям, і зрештою – до інфантильного соціуму. Зроблено висновок, що гострі соціальні зміни – це лише передумови, на тлі яких відбувається примітивізація соціальних настановлень особистості та фрагментація аксіологічних атестацій, а тому аномія, яка зазвичай особистісно детермінована, є складнокоригованим станом.
16
Vinkov, Veniamin. "Соціально-психологічні аспекти готовності фахівців і волонтерів громадських організацій до надання підтримки стигматизовуваним меншинам." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 148–60. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-71.
Full textAbstract:
Актуальність статті викликана потребою розробки технології підтримки представників стигматизовуваних меншин, що торкається підготовки фахівців і волонтерів громадських організацій до взаємодії із ними. Вивчення психологічних властивостей фахівців, які зіштовхуються із проблемою стигматизації у своїй роботі, дасть змогу якісніше здійснити підбір засобів у підвищенні такої готовності.
Мета статті полягала у вивченні прояву у фахівців громадських організацій таких психологічних властивостей, як рефлексія, толерантність, прагнення допомогти іншим і мотивація участі у громадській діяльності залежно від готовності до надання ними різного роду допомоги: інформаційної, освітньої, психологічної, матеріальної.
Отримані результати показали, що фахівці громадських організацій, які готові надавати інформаційну та освітню допомогу, мають високий прояв толерантності, а психологічну допомогу – виражену толерантність як рису характеру. Виявлено, що фахівці з вираженою потребою надавати інформаційну, освітню та психологічну допомогу мають високий рівень саморефлексії, що характеризує їх як здатних краще аналізувати свої емоційні реакції, розуміти причини появи тих чи інших стереотипів та момент їхнього впливу на власну поведінку. Високі показники із соціорефлексії демонструють ті фахівці, які готові надавати освітню та психологічну допомогу. Це свідчить про важливість врахування не тільки власних емоцій і переживань у наданні освітньої та психологічної допомоги, але і розуміння потреб тих, хто потребує її.
Практична значущість отриманих результатів полягатиме в тому, що урахування в роботі значення толерантності, рефлексії, мотивації допомоги і участі у громадській діяльності у розробці технологій розвитку компетентності співробітників і волонтерів громадських організацій та у підвищенні психологічної готовності до взаємодії із представниками стигматизовуваних меншин дасть змогу ефективно налагоджувати контакт з тими, хто потребує допомоги.
17
Бакуменко, Т. К., І. В. Доля, and Ю. В. Холостенко. "ЖИТТЄВІ ЦІННОСТІ ТА ОРІЄНТАЦІЇ ЯК ЧИННИК САМОРОЗВИТКУ ПЕДАГОГА." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 6–18. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-6-18.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано проблему саморозвитку педагога в контексті його життєвих цінностей та сенсожиттєвих орієнтацій. Трансформування освітнього простору в сучасній Україні вимагає від фахівців розвитку професійно важливих якостей, формування здатності до самовдосконалення та зростання, які неможливі без усвідомлення сенсів власного життя та діяльності. Саморозвиток педагога розглядається авторами як здатність до постійного пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових умінь та навичок, організації освітнього процесу для суб’єктів професійної діяльності, ефективне управління ресурсами та інформаційними потоками, вміння моделювати індивідуальну професійну траєкторію, оцінювати й прогнозувати результати власної діяльності. Для педагога важливим є усвідомлення сутності, значення та завдань власної педагогічної діяльності, її мети, вміння постійно співвідносити поточні педагогічні завдання із перспективами. Залежно від сенсу, який надає фахівець власній діяльності, визначаються цілі життя та розвиток внутрішніх потреб.
Проведене дослідження переконливо доводить, що педагоги з розвиненою здатністю до саморозвитку мають життєві цінності та сенсожиттєві орієнтації, які суттєво відрізняються від аналогічних утворювань у фахівців, які зупинилися у розвитку або цей процес у них дуже сповільнився. Педагоги з високим рівнем здатності до саморозвитку мають потребу в об'єктивній інформації про власну особистість, прагнуть самопізнання, самовдосконалення; мають відповідальне ставлення до обов'язків; відрізняються поблажливістю до людей та їх недоліків і вимогливістю до себе, загальною конструктивністю особистості; професійна діяльність для них є пріоритетною, також для них важливими є проблеми родини та суспільного життя. У зв’язку з цим постає актуальне питання для подальших наукових розвідок, а саме – як стимулювати процес саморозвитку педагога, які психологічні технології для цього використовувати, як оцінювати отримані результати тощо.
18
Калька, Наталія, Петро Козира, and Кароліна Гапчич. "ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ ОСІБ З ТАТУЮВАННЯМИ." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2020): 152–57. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-32.
Full textAbstract:
У науковій статті висвітлено психологічний профіль осіб з татуюваннями, а саме їхню ціннісно-смислову, мотиваційну, емоційну та соціальній сферах. Аналіз татуювань, а саме розміру, кольорової гами, символів, написів дозволяє визначити увесь спектр специфічних особистісних якостей та спрямованості індивіда, відобразити його внутрішню психічну реальність. Презентація внутрішнього світу особистістю через татуювання зменшує емоційну напругу, підвищує самооцінку, власну самоцінність і сприяє усвідомленню власної ідентичності. нанесення татуювання дає змогу зафіксувати на тілі значимі події і переживання, «висловити» особистісні переживання та транслювати внутріособистісні сенси. За результатами емпіричного дослідження доведено, що наявність татуювань та потреби у його нанесенні пов’язано з такими психологічними особливостями, як внутрішнє бунтарство, захист, особиста ідентифікація, закарбовування спогадів і бажання жити в минулому, позбавлення від комплексів, спосіб позбавлення від болю морального через біль фізичний, домінування над власним тілом, сепарація та стигматизація.
19
Грицишен, Димитрій, Жанна Прокопенко, Жанна Прокопенко, Тетяна Кочин, and Андрій Опанасюк. "РОЗВИТОК АУДИТУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ПРОТИДІЇ ФАЛЬСИФІКАЦІЯМ." Litopys Volyni, no. 22 (March 16, 2021): 93–103. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.16.
Full textAbstract:
У статті доведено, що аналіз сучасного етапу розвитку аудиторської діяльності у світі вказує на відсутність єдиних глобальних підходів до регулювання аудиторської діяльності. Охарактеризовано, що кожна країна розробляє свої власні підходи до управління регулюванням аудиту та встановлює конкретні вимоги до діяльності аудиторських фірм. Відзначено, що основними характеристиками сучасного аудиту є встановлення вимог до людських ресурсів аудиторської фірми. Доведено, що фактично сьогодні аудиторський звіт (висно- вок) має підтверджувати якість фінансової звітності як важливого інструменту інформування користувачів для прийняття управлінських рішень. Доведено, що за допомогою розширення аудиторських процедур, зокре- ма використання аналітичних процедур, можна вести мову про аудиторський звіт (висновок) як складову частину інформаційного ресурсу. Охарактеризовано, що інформаційним ресурсом економічної та господарської діяльності виступає сукупність інформації, що міститься у фінансовій звітності та аудиторському звіті (вис- новку). Доведено, що варто переглянути підходи до аудиторського звіту (висновку) та визначити його місце в структурі інформаційного ресурсу. Уточнено, що аудиторський звіт можна розглядати з декількох позицій: по-перше, як результат робо- ти аудитора. У даному контексті варто також визначати аудиторський висновок я результат виконання договірних відносин щодо аудиту фінансової звітності; по-друге, документ, що містить думку аудитора щодо фінансової звітності досліджуваного підприємства та гарантує надання впевненості зацікавленим користува- чам. Доведено, що варто змінити підхід до аудиторського звіту (висновку) як до документу, що підтверджує достовірність показників фінансової звітності, адже зміна запитів користувачів призводить до того, що аудиторський висновок виступає ще й джерелом інформації, що не представлена у фінансовій звітності. Оха- рактеризовано, що сучасний аудиторський звіт (висновок) є складовою частиною інформаційного ресурсу про господарську діяльність підприємства, що у цілому дає змогу підвищити його якісні характеристики та задо- вольнити інформаційні потреби зацікавлених сторін, що в результаті призводить до зниження або ж уникнення інформаційної асиметрії на ринках капіталів.
20
КРАМАРЕНКО, Вікторія, Олександр ДІДЕНКО, and Юрій ДЕМ’ЯНЮК. "ІНФОРМАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З НАВІГАЦІЇ Й УПРАВЛІННЯ СУДНАМИ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, no. 4 (March 26, 2021): 183–98. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.605.
Full textAbstract:
У статті представлено узагальнення результатів дослідження щодо сутності інформаційної компетентності майбутніх фахівців з навігації та управління суднами, змісту цієї компетентності, структури та особливостей її формування. З’ясовано, що сутність інформаційної компетентності у наукових публікаціях визначають у вузькому та широкому значенні: як компетентність у сфері інформаційно-комунікаційних технологій; уміння переосмислювати інформацію, розв’язувати завдання щодо пошуку інформації з використанням бібліотечних та електронних інформаційно пошукових систем, тобто здійснювати інформаційну діяльність із використанням традиційних та інноваційних технологій.
Результати аналізу й узагальнення публікацій з питань змісту інформаційної компетентності дозволяють стверджувати про наявність двох підходів до уявлення про її зміст. Відповідно до першого, інформаційна компетентність охоплює здатність ефективно реалізовувати власні інформаційні потреби – знаходити, оцінювати та використовувати відповідну інформацію, необхідну для прийняття рішень. Представники другого підходу зміст інформаційної компетентності розуміють як поєднання системи знань, вмінь, навичок і способів діяльності у сфері інформаційних технологій, спрямованих на вирішення професійних завдань.
Що стосується формування і розвитку інформаційної компетентності майбутніх фахівців, то пропонується забезпечити безперервне включення суб’єктів учіння в практичну діяльність, що передбачає пошук, оцінювання, аналіз, переробку і використання інформації.
З урахуванням особливостей професійної діяльності майбутніх судноводіїв, професійно-особистісних вимог, що висуваються нормативно-правовими документами до рівня їхньої кваліфікації, а також результатів аналізу наукових джерел інформаційну компетентність майбутніх фахівців з навігації й управління суднами визначено як професійно-особистісну властивість або здатність, що ґрунтується на знаннях, уміннях, досвіді використання інформаційних і комунікаційних технологій, електронних картографічних навігаційно-інформаційних систем в галузі судноплавства. Ця компетентність охоплює знання, уміння, навички, здатності та професійно-важливі властивості, сукупність яких дозволяє ефективно розв’язувати професійні завдання із використанням засобів інформаційних технологій і комп’ютерних телекомунікацій, ефективно користуватись традиційною друкованою та цифровою формами інформації у повсякденному житті й у професійній діяльності.
21
Плужник, Оксана. "ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 331–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-331-344.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблем формування цифрової компетентності у майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності у процесі професійної підготовки. У ході дослідження з’ясовано, що найбільш ефективним засобом якісної освіти є запровадження компетентнісного підходу з особливою увагою на формування цифрової компетентності.
Розглянуто визначення та сутність понять «цифрова грамотність» та «цифрова компетентність». Цифрова грамотність означає здатність розуміти та використовувати інформацію за допомогою цифрових маніпуляцій, а також оцінювати і застосовувати нові знання, отримані з цифрового середовища. Цифрова компетенція включає в себе: уміння підбирати потрібну інформацію, аналізувати її, обробляти та використовувати; уміння вести спілкування через засоби онлайн-комунікації; опанування основ програмування для створення програм з метою спрощення ведення діловодства; уміння захистити персональні дані, інформацію та комп’ютерні пристрої, від загроз пошкодження чи викрадення; уміння та підлаштовувати комп’ютерну техніку під власні потреби та вирішувати технічні проблеми з приладами.
Зіставлено поняття «компетентність» та «компетенція». У нашому розумінні, компетентність – це сукупність взаємопов’язаних здібностей, знань і навичок, які дозволяють людині професійно та ефективно виконувати свої обов’язки. Компетенція – особиста якість фахівця вирішувати певне коло професійних завдань чи обов’язків. Компетентність – це поєднання певних компетенцій, тобто навичок і знань, а також поведінкових якостей.
Описано професійну підготовку фахівців із документознавства та інформаційно-бібліотечної справи на кафедрі документознавства та методики навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі за спеціальностями «Професійна освіта (Документознавство)»), «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Кафедрою розроблений та викладається комплекс дисциплін, які покликані забезпечити формування і розвиток цифрової компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності, зокрема: «Аналітико-синтетична переробка документної інформації», «Електронне урядування», «Електронний документообіг», «Соціальна та інформаційна безпека», «Комп’ютерна обробка та редагування документів», «Інформаційна безпека та захист інформації», «Автоматизовані інформаційно-пошукові системи» тощо.
22
Кочергіна, Ірина. "САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПОВЕДІНКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ КАРАНТИНУ." Психологія: реальність і перспективи, no. 15 (January 2, 2021): 84–90. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.188.
Full textAbstract:
У статті висвітлено результати дослідження особливостей саморегуляції поведінки та діяльності особистості в умовах карантину. Описано важливість наукових досліджень щодо впливу карантину на психічний стан людини. Проаналізовано існуючі дослідження щодо особливостей взаємодії сімей в умовах карантину, впливу негативних емоційних переживань на психічне здоров’я особистості. Показано, що зниження соціальної активності людей, постійне хвилювання та тривога, обмеження спілкування, виступають стресогенними чинниками в умовах карантину. Наголошено, що важливим є вміння управляти власним психічним станом задля ефективного планування та організації власної діяльності. Підкреслено, що особи, які внаслідок посилення карантинних заходів втратили роботу, або тимчасово не мали змоги працювати характеризуються нижчою здатністю до планування поведінки та діяльності, мають недостатньо чітке уявлення щодо власного майбутнього, в них порушений процес постановки цілей, мають нижчий рівень потреби усвідомленому плануванні та програмуванні своєї поведінки, в даний момент життя є більш залежними від ситуації та думки інших людей. Стверджується, що в осіб, які внаслідок карантину втратили роботу, спостерігається нижчий рівень самоприйняття, що вказує на деяку незадоволеність собою, розчарування у власних силах та стурбованість щодо власних можливостей.
23
Єремко, Л. С., В. В. Гангур, О. О. Киричок, and Д. П. Сокирко. "МІНЕРАЛЬНЕ ЖИВЛЕННЯ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ФОТОСИНТЕТИЧНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ Й УРОЖАЙНОСТІ ПОСІВІВ ГОРОХУ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 3 (September 27, 2019): 50–56. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2019.03.06.
Full textAbstract:
Зернові бобові культури, зокрема і горох посівний (Pisum sativum L.) поєднують два найважли-віших фізіологічних процеси – фотосинтез та симбіотичну азотфіксацію. Завдяки цьому вони не лише забезпечують власні потреби в азоті, а й підвищують родючість ґрунтів та поліпшують екологічний стан агрофітоценозів. Ці культури мають унікальний хімічний склад, поєднуючи ви-сокий вміст білка з підвищеними кількостями жирів та вуглеводів. Завдяки своїм особливостям вони посідають чільне місце серед культур світового землеробства. Тому актуальним є розроб-лення технологічних заходів управління процесами формування продуктивного потенціалу гороху посівного. Метою досліджень було з’ясувати вплив інокуляції насіння мікробіологічним препаратом, різних рівнів застосування мінеральних добрив на формування фотосинтетично активної поверхні, її продуктивність та урожайність зерна гороху. У процесі дослідження використано такі наукові методи: аналіз, синтез, польовий, статистичний. Результати проведених досліджень свідчать, що оптимізація живлення рослин за рахунок різних рівнів мінерального добрива, а також біологічного азоту за умови проведення інокуляції насіння мікробіологічним препаратом Ризогумін сприяли пок-ращенню умов формування асиміляційного апарату, зокрема збільшення площі листкової поверхні посівів на 0,4–2,6 тис. м2/га або 1,5–8,4 %. Встановлено, що чиста продуктивність фотосинтезу в середньому за період вегетації гороху на різних фонах внесення мінеральних добрив змінювалася від 4,07 до 6,76 г/м2 добу, збільшуючись по мірі покращання забезпеченості рослин елементами мінера-льного живлення. Це також сприяло подовженню тривалості періоду перебування листкової повер-хні у фотосинтетично активному стані, про рівень якої свідчить збільшення значень фотосинте-тичного потенціалу від 1,03 до 1,41 тис. м2/га. Визначено, що урожайність зерна гороху від застосу-вання мінеральних добрив збільшилася на 0,23–0,51 т/га або 7,9–17,6 %, інокуляції насіння – на 0,15 т/га або 5,2 %, поєднання інокуляції насіння і мінерального удобрення – на 0,29–0,62 т/га або 9,5–20,3 %. У досліді також відмічено підвищення урожайності культури за умови перенесення час-тини азоту із основного внесення в підживлення як на фоні із допосівним оброблянням насіння мікро-біологічним препаратом Ризогумін, так і без нього.
24
Білик, Надія. "ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМ НЕПЕРЕРВНОГО РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ." UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", no. 2 (December 27, 2020): 18–23. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.2(2).2020.18-23.
Full textAbstract:
Розглядається феномен професійної мобільності вчителя як найважливішої умови розвитку регіональної освітньої системи підвищення кваліфікації, обґрунтовується його ключова роль в умовах модернізації даної системи і закладів післядипломної педагогічної освіти. Розкрито сутність професійної мобільності вчителя як здатність особистості швидко реагувати на зміни в освітній галузі, сприймати й адекватно оцінювати нововведення в освіті, позбавлятися власних стереотипів, які заважають саморозкриттю й само ефективності. Під професійною мобільністю вчителя розуміємо механізм підвищення рівня його професіоналізму як у регіональній освітній системі, так і післядипломній освіті, зокрема через активну його участь у роботі інноваційних курсів підвищення кваліфікації вчителів незалежно від їх фаху. Зазначено, що мобільність є складовою професійної самореалізації вчителя, завдяки якій реалізуються його потреби досягнення успіху й розкриття творчого потенціалу в педагогічній діяльності. На наш погляд, підвищення кваліфікації є механізмом неперервного розвитку професійної мобільності вчителя, тобто це: отримання теоретичних знань, обґрунтувань власних умовиводів способом вивчення наукової і методичної літератури та створення найкращих можливостей для задоволення індивідуальних освітніх потреб; оновлення знань, придбання нових способів мислення, нових методів і прийомів роботи; приведення предметного середовища у відповідність до нових освітніх технологій; створення умов для обміну досвідом і здійснення співробітництва з колегами; реалізація вчителя в професійній діяльності, а саме через результативність власної праці.
25
Беседін, Борис, Ірина Беседіна, and Сергій Гайдар. "ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ, ЯК ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В СТАРШІЙ ШКОЛІ." Гуманізація навчально-виховного процесу, no. 1(100) (December 3, 2021): 109–18. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245404.
Full textAbstract:
Стаття присвячена педагогічній проблемі вивчення та розробці теоретико-практичних основ активізації пізнавальної діяльності на уроках математики в старшій школі шляхом впровадження інтерактивних методів навчання. Суть застосування інтерактивних методів навчання полягає в відмові від традиційних методів взаємодії з учнями, де процес навчання не передбачає взаємодію учнів між собою підчас проведення уроку, і переходу до нових, де кожний учасник навчального процесу є її активним учасником.
Важливою проблемою в сучасній освіті залишається питання урізноманітнення навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери їх інтересів. Урок математики важкий для сприймання у більшості учнів, через що знижується зацікавленість до предмету. Тому проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках математики є однією з найактуальніших.
Пізнавальна активність учня – інтегральне утворення особистості, яке складається з мотиваційного, операційного та результативного компонентів і має свої особливості, а саме: пізнавальну потребу особистості, прояв інтелектуальної ініціативи, вихід особистості за межі даної діяльності за власним бажанням.
Важливою стороною проблеми активізації навчально-пізнавальної діяльності є, перш за все, соціальний аспект. Потяг до знань, високу пізнавальну активність і уміння самостійно працювати над собою потрібно розвивати й виховувати у школі. Успішне розв’язання цього завдання створює надійні передумови для глибокого та міцного оволодіння навчальним матеріалом, забезпечуючи умови для наступної систематичної роботи учнів над собою, практичну реалізацію ідеї неперервної освіти та самоосвіти.
Велике значення мають також психолого-педагогічні передумови розв’язання зазначеної проблеми. Оновлення змісту освіти, приведення її у відповідність до сучасних потреб особистості й суспільства потребує постійного вдосконалення процесу навчання. У системі навчальних занять широке застосування повинні знайти найбільш ефективні методи і прийоми організації навчання. Учень не буде виявляти розумової напруги, настирливості у навчанні, не зможе усвідомити і опрацювати матеріал, що вивчається, якщо не відчуває потреби у його засвоєнні. Ось чому все більшого значення набувають інтерактивні методи роботи з учнями. Новітні підходи до організації навчання роблять навчально-виховний процес різноманітним, цікавим та ефективним, а нaйкориснішим у такому навчанні є те, що матемaтика починає подобатиcя.
26
Yermakova, T. G. "Теоретичні аспекти дослідження соціального самопочуття студентської молоді." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 7 (September 21, 2017): 89. http://dx.doi.org/10.15421/1717100.
Full textAbstract:
Глибинні трансформації сучасного українського суспільства торкаються всіх сфер людського життя, викликаючи різноманітні емоційно-оціночні реакції громадян на соціальні зміни та на власний статус у соціумі. Соціальне самопочуття населення є чинником, урахування якого має велике значення для розвитку всіх суспільних сфер, вибору векторів соціальних перетворень.У статті обґрунтована актуальність дослідження соціального самопочуття студентської молоді у зв’язку з її місцем у соціальній структурі суспільства, викладено методологічні засади дослідження соціального самопочуття студентства як соціальної верстви, висвітлено характеристики студентства у контексті сучасних суспільних трансформацій. Розкрита сутність основних теоретичних підходів до вивчення соціального самопочуття студентської молоді в умовах соціальних змін, висвітлені потреби студентства, які задовольняються у процесі навчання у вищому навчальному закладі, суспільній діяльності та особистісній взаємодії у студентському середовищі.Уточнено сутність понять «соціальне самопочуття», «студентська молодь», «освітні потреби». Охарактеризовано потреби студентства як специфічної верстви, приділено увагу комплексу соціальних потреб студентської молоді, які задовольняються за допомогою інституту освіти.
27
СИТНІК, Світлана. "ЕМПАТІЯ ЯК РЕГУЛЯТОР МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 4 (53) (May 12, 2022): 70–78. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.12.
Full textAbstract:
У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб з розвиненими емпатійними здібностями. Для перевірки гіпотези про те, що регулятивна функція емпатії проявляється у формуванні дружелюбних, доброзичливих відносин з оточуючими, в неагресивних формах розв’язання конфліктів, у загальній компетентності щодо ефективної міжособистісній взаємодії в цілому, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності отриманих показників, які характеризують емпатійні здібності, а також з’ясування загальних тенденцій прояву емпатії у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цими показниками та різними формами поведінки у міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних з високим та невисоким рівнями розвитку емпатії. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді мають середній рівень емпатії, передусім, за рахунок розвитку вміння поставити себе на місце партнера та створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Емоційна чуйність, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, несвідомо, на інтуїтивному рівні сприймати його емоційний стан та налаштовуватись на іншого розвинені в них дещо гірше. Встановлено в процесі кореляційного аналізу, що регуляторна функція емпатії у міжособистісній взаємодії розкривається через прямий зв’язок з розвитком особистісного ресурсу міжособистісної взаємодії, соціальною адаптивністю та готовністю дійти взаєморозуміння у відносинах, із схильністю до уникнення або пристосування у ситуації конфлікту, із залежним, дружелюбним, альтруїстичним ставлення до людей, а також через від’ємний зв’язок із соціальною автономністю, конкурентною формою поведінки у конфлікті, агресивним, підозрілим ставлення до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з високим та низьким рівнями емпатії, що емпатійні люди відрізняються вищим проявом потреби в міжособистісній взаємодії, прагненням до встановлення контакту, до розширення кола спілкування, значнішим інтересом до людей, вмінням зрозуміти точку зору опонента, гнучкістю поведінки, що дозволяє їм більш успішно регулювати рівень конфліктності у групі, впливати на благополуччя взаємин, пристосовуватися до чужих рішень, не намагаючись відстоювати власні інтереси, або загалом ухилятися від конфлікту, не вдаючись до агресивних форм поведінки. У взаємодії такі особи частіше проявляють себе як ввічливі, компромісні, конформні, товариські, дружелюбні у відносинах. Вони невимогливі, не схильні до звинувачень, охоче приймають допомогу, схильні довіряти партнерам.
28
Карп, Марта, and Тетяна Яремчук. "ФУНКЦІЇ ІКОНІЧНОГО СКЛАДНИКА У МУЛЬТИМОДАЛЬНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ПРОЗОВОМУ ТЕКСТІ РОМАНУ ДЖОНАТА САФРАНА ФОЕРА «СТРАШЕННО ГОЛОСНО І НЕЙМОВІРНО БЛИЗЬКО»." Young Scientist, no. 12 (88) (December 30, 2020): 311–15. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-61.
Full textAbstract:
Потреби суспільства змінюються з розвитком технологій. Сьогодні людство не уявляє існування без використання фотографій. Фото заполонили світ. У свою чергу, література набула більш різноманітного спектру вибору мови, який віддзеркалюється на уявленні про світ як картину, за рахунок руйнування та порушення традиційних уявлень про розповідь, читання та письмо. Тому письменники використовують усю сукупність мовних і немовних засобів для прагматичного впливу на адресата, таким чином роблячи свій твір оригінальним та самобутнім. Тому для сучасних лінгвістів виникла потреба у вивчені функцій іконічного складника у мультимодальному художньому прозовому тексті. Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням іконічного складника у мультимодальному художньому прозовому тексті. Головною метою статті є дослідити функції невербального (іконічного) складника мультимодального художнього прозового тексту. Розв’язання поставленого завдання потребує проведення контекстологічного аналізу мультимодального художнього прозового тексту та визначення функцій його складників. У статті розтлумачується значення іконічного складника. Розглянуто його універсальні функції: інформативну, експресивну, атрактивну та естетичну. Специфічні функції іконічного складника, а власне ілюстративну, символічну, стилістичну, асоціативну та адитивну функції були також проаналізовані у роботі. У статті проведено дослідження на основі роману Джонатана Сафрана Фоера Страшенно голосно і неймовірно близько. Цільові установки й завдання визначили комплексну методику аналізу фактичного матеріалу. Поряд із загальними методами наукового пізнання (описом, узагальненням, індукцією, дедукцією), використано функційний метод дослідження мультимодального художнього прозового тексту.
29
Кравцов, Максим Олександрович. "СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН ЯК КОНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 38–44. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-5.
Full textAbstract:
Мета роботи. У статті розглянуто основні проблеми становлення інституту звернень громадян до органів державної влади в Україні як конституційного механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина.Методологія. Застосовано інструментарій порівняльно-функціонального аналізу стану наукової бази та визначено зв’язок між розглядом звернень громадян органами державної влади і розвитком громадянського суспільства.Наукова новизна. Обґрунтовано, що для ефективного функціонування інституту звернень громадян необхідний певний рівень політичної і правової культури як власне громадян, так і чиновників. Охарактеризовано зарубіжний досвід у функціонуванні та безперервному розвитку громадянського суспільства, його відносин із владними структурами, їхнього демократичного контролю, а також нарощування суспільної інституційної спроможності.Визначено проблеми діяльності України щодо функціонування інституту звернень громадян до органів державної влади та обґрунтовано, що актуальність цього напряму досліджень у галузі публічного управління та адміністрування зумовлена потребою ефективного регулювання соціальних процесів, аби їх розвиток не набув некерованого характеру та своєю чергою не призвів до небажаних соціальних деформацій. Розглянуто понятійно-категоріальний апарат інституту звернень та наведено основні тлумачення терміна «звернення», доступні в науковій та методичній літературі.Надано власне визначення поняття «звернення» як способу, за допомогою якого громадяни в усній або письмовій формі ініціюють спілкування з державними органами або посадовими особами для того, аби задовольнити власні інтереси шляхом вирішення владою питань суспільного характеру завдяки реагуванню цих органів або посадових осіб на звернення.Висновки. Зроблено висновок, що розвиток інституту звернення громадян відбувається в рамках міжнародно-правового регулювання захисту прав людини і основних свобод та є конституційним механізмом захисту таких прав і свобод, а також механізмом зворотного зв’язку владно-суспільної взаємодії в процесах публічного врядування.
30
Ван, Ся. "ТВОРЧІСТЬ І ОЦІНЮВАННЯ ЯК ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ХУДОЖНЬО-ВИКОНАВСЬКОЇ САМОЕФЕКТИВНОСТІ ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 15 (March 2, 2020): 203–17. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2020-15-14.
Full textAbstract:
У статті йдеться про актуальність дослідження, яка зумовлена потребами модернізації музично-педагогічної освіти. Підкреслюється значення виконавської майстерності для продуктивного перебігу музично-виховного процесу. Художньо-виконавська самоефективність визначається як необхідна професійна якість сучасного учителя музичного мистецтва. Підкреслюється, що впевненість у власній спроможності надихнути дітей мистецтвом, вміння доцільно використати для цього власні музично-виконавські ресурси, ефективність у застосування методів і прийомів художньої взаємодії з учнями – характерні особливості професійної діяльності вчителя.Наведено авторське визначення дефініції «художньо-виконавська самоефективність учителя музичного мистецтва». Художньо-виконавська самоефективність – це особистісне динамічне утворення, яке виражає впевненість у власних виконавських можливостях, сприяє художній результативності інтерпретаційної діяльності, спроможності учителя музики донести до учнів твір мистецтва у всій повноті його естетичних переваг. Особливу увагу в статті приділено розкриттю ролі оцінювальних і творчих процесів у становленні художньо-виконавської самоефективності учителя. Самоконтроль і самооцінювання визначаються як важливі детермінанти досягнення виразності інтерпретації, а також як засоби встановлення художньо-творчого контакту між учителем-виконавцем і юними слухачами. Вагомим чинником становлення художньо-виконавської самоефективності особистості визнається також творче спрямування музично-виконавської діяльності. У статті наголошується, що інтерпретаційний процес за своєю суттю – джерело творчої енергії. Успішному виконавцю притаманна здатність до творчого самовиявлення. Отже, творчість є не тільки важливим фактором створення високохудожнього трактування музичного твору, а й необхідним стимулом формування художньо-виконавської самоефективності учителя музичного мистецтва.
31
КАРПЕНКО, Ореста. "«ОПІКА НАД ДІТЬМИ» У ПІДГОТОВЦІ МАГІСТРІВ ІЗ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Acta Paedagogica Volynienses 1, no. 1 (April 13, 2022): 79–84. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.13.
Full textAbstract:
Мета статті – розкрити зміст навчальної дисципліни «Опіка над дітьми» як одного з вибіркових освітніх компонентів у підготовці фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 012 «Дошкільна освіта». Метою вивчення дисципліни є формування в магістрів із дошкільної освіти умінь і навичок опікунської діяльності з дітьми із урахуванням особливостей предметно-розвивального та інклюзивного середовища, індивідуального розвитку кожної дитини, оволодіння педагогічним інструментарієм, уміння творчо проєктувати власну виховну діяльність з дітьми дошкільного віку. Акцентовано увагу на змістових модулях (опіка над дітьми як наукова проблема; методологічні підходи дослідження проблеми опіки над дітьми; внесок українських та зарубіжних педагогів у теорію і практику опіки над дітьми; потреби дитини в опікунській педагогіці; сімейні та інституційні форми опіки над дітьми; проблеми опіки над дитиною у закладі дошкільної освіти; модель опікунсько-виховної діяльності педагогів) та розкрито їх сутність. Зазначено, що зміст дисципліни передбачає опанування майбутніми магістрами теоретичних знань і практичних умінь опікунсько-виховної роботи з дітьми дошкільного віку; врахування особливостей розвитку дитини та освітнього середовища закладу дошкільної освіти; вивчення, узагальнення та впровадження форм, методів і засобів надання опіки дитині у різних життєвих ситуаціях; організацію методичного спрямування опікунсько-виховного процесу на основі передового педагогічного досвіду вихователів із урахуванням індивідуальних потреб та інтересів кожної дитини; вміння створювати власний імідж вихователя у контексті сучасних вимог тощо. Висновки. Включення дисципліни «Опіка над дітьми» до вибіркових освітніх компонентів освітньо-професійної програми підготовки фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 012 «Дошкільна освіта» є доцільним.
32
Fedotova, Tetyana, and Ludmyla Malimon. "ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОГО КОМПОНЕНТА САМОЕФЕКТИВНОСТІ В СТАРШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ." Psychological Prospects Journal, no. 35 (August 3, 2020): 135–47. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-135-147.
Full textAbstract:
У статті теоретично розглянуто проблему самоефективності особистості, яка являє собою не стільки здатність людей до усвідомлення своїх здібностей та їх найефективнішого застосування, скільки переконання особистості в спроможності й успіху в застосуванні компетенцій і набутого досвіду в певному виді діяльності. Виокремлено види самоефективності: діяльнісну, комунікативну та особистісну. У старшому шкільному віці самоефективність пов’язана з усвідомленням сенсу й мотивів навчання, автономністю, професійним самовизначенням, позитивним самоставленням, самоповагою, самокерівництвом і спроможністю до самоорганізації загалом.
Емпірично визначено такі особливості вияву емоційно-вольового компонента самоефективності в старшому шкільному віці: в осіб із самоефективністю нижчою від середнього рівня – це потреба відповідати ідеальному образу «Я» та бажання змін, незадоволеність, тривожність, сором’язливість і сумніви у своїх можливостях та здібностях, неспроможність контролювати власні емоційні стани й реакції; в учнів із середнім рівнем самоефективності – високий рівень самоприйняття, внутрішня конфліктність та самозвинувачення, рефлексія з приводу власних недоліків і невдач, переживання почуття провини, проте прагнення доводити розпочату справу до кінця й мобілізація в подоланні перешкод, самоконтроль емоційних станів та реакцій; у діагностованих із самоефективністю вищою від середнього рівня – самовпевненість, усвідомлення власної цінності, самокерівництво, уявлення про себе як про вольову, енергійну й самостійну особистість, очікування визнання своєї цінності та унікальності зі сторони інших людей, високий рівень саморегуляції й наполегливості. Перспективу подальших розвідок у цьому напрямі вбачаємо у вивченні когнітивного та поведінкового компонентів самоефективності з урахуванням гендерного аспекту.
33
Matveieva, Nataliia. "Чинники впливу на мовленнєві порушення дітей молодшого шкільного віку." Освітній простір України 17 (November 22, 2019): 153–59. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.153-159.
Full textAbstract:
Н.Матвеєва наголошує на тому, що мова забезпечує потреби особистості у спілкуванні, ознайомленні з навколишнім світом, нормами взаємодії між людьми, реалізації власних задумів та потреб. У статті проаналізовано основні чинники впливу на появу порушень мовлення у дітей. Автор розглядає різні аспекти проблеми виникнення мовленнєвих порушень, а саме: біологічний, соціально-психологічний, педагогічний. Акту-алізується необхідність родинного виховання на усталених традиціях українського народу, збереження звичаїв та морально-етичних цінностей, які загалом дозволяють розвинути мовлення особистості на відповідному рівні. Стаття розкриває основні вимоги Державного стандарту щодо навчання осіб із порушеннями мовлення, а також визначає чіткі завдання задля підвищення ефективності та якості навчання учнів.
34
Коць, М. О., and Т. М. Ятчук. "СПЕЦИФІКА ДІАГНОСТИКИ ОСОБИСТІСНОЇ СФЕРИ ПІДЛІТКІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ." Психологія: реальність і перспективи, no. 12 (November 3, 2019): 115–20. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.59.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано особливості діагностики особистісної сфери підлітків, що мають особливі освітні потреби. Визначено основні напрямки корекційної роботи. Доведено, що в учнів, які мають порушення в особистісній сфері, наявні проблеми у контролі власних дій та емоційних реакцій. Також присутні тривалі негативні переживання, пригнічений настрій та недостатня розвиненість вольових зусиль та наявні тривожні стани.
Визначені за результатами діагностики особливості особистісної сфери підлітків з особливими освітніми потребами створюють підґрунтя для розроблення програми корекційних занять з метою розвитку вольових зусиль та зняття тривожних станів.
35
Шестерікова, Людмила. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ХУДОЖНИКІВ-ВИКОНАВЦІВ У ФАХОВИХ КОЛЕДЖАХ." Professional Pedagogics 1, no. 24 (February 10, 2022): 27–32. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2022.24.27-32.
Full textAbstract:
Актуальність статті зумовлена підвищенням інтересу суспільства до креативних індустрій та зростанням запитів майбутніх художників-виконавців щодо набуття у фахових коледжах таких компетентностей, які б давали змогу майбутнім фахівцям здійснювати підприємницьку діяльність у цій галузі. Мета: обґрунтування наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах. Методи: вивчення наукових джерел і педагогічної документації – для аналізу наукових праць і виявлення стану досліджуваної проблеми. аналіз і синтез, узагальнення – для обґрунтування наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах. Результати: виокремлено й охарактеризовано основні наукові підходи до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах, покликані забезпечити методологічну цілісність досліджуваного феномену (системний, компетентнісний, особистісно-орієнтований, суб’єктно-діяльнісний, інтегративний, екзистенційний, аксіологічний). Висновки: обґрунтовано призначення кожного з виокремлених наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах: системний (спрямований на визначення закономірностей, структурування змісту освітнього процесу); компетентнісний (забезпечує здатність майбутніх художників-виконавців до бізнес-діяльності, їхню готовність удосконалювати професійну діяльність упродовж життя); особистісно-орієнтований (зосереджений на створенні педагогічних умов для розкриття і розвитку особистісних якостей митців, необхідних для відкриття і ведення власної справи в галузі креативних індустрій); суб’єктно-діяльнісний (орієнтований на створення належних умов для набуття майбутніми художниками-виконавцями досвіду реалізації власних бізнес-ідей); інтегративний (зумовлює взаємозв’язок усіх освітніх компонентів для досягнення синергетичного ефекту від опанування освітньої програми); екзистенційний (сприяє формуванню і розвитку потреби вдосконалювати життя (своє, родини, суспільства) шляхом відкриття і ведення власної справи); аксіологічний (спрямований на формування системи цінностей і ціннісних відносин у майбутніх художників-виконавців для ведення бізнесу з урахуванням потреб та інтересів особистості, родини, суспільства, держави).
36
Ковальчук, Зоряна. "Вплив соціально-психологічних чинників на самореалізацію особистості в освітньому середовищі закладу вищої освіти." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 143–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-143-153.
Full textAbstract:
У статті розкрито соціально-психологічний вплив стажу роботи на деякі аспекти самореалізації викладача ЗВО з внутрішньою мотивацією. Емпірично доводить, що потреба в креативності найбільш характерна для групи викладачівіз внутрішньою мотивацією зі стажем роботивід 10 до 20 років. А потреба в значущості результатів найбільш виражена в групі викладачів з внутрішньою мотивацією та з невеликим стажем, і дещо меншою мірою в групі зі стажем роботи понад 20 років. Доведено, що зі збільшенням стажу роботи роль підтримки знижується, хоч для викладачів-початківців вона має вагоме значення. Автор емпірично переконує, що потреба в креативності найбільшого значення має для групи викладачів зі стажем роботи до 20 років, коли зростає впевненість у власних діях та ще немає емоційного вигорання. За допомогою порівняльного аналізу за t-критерієм Стьюдента у статті встановленні й відмінності у внутрішньо мотивованих викладачів, що проживають у містах та невеликих містечках.Так, для досліджуваних, які проживають в невеличких містечках, більшого значення мають такі показники як потреба в матеріальному забезпеченні, мотив самоповаги та оцінка свого потенціалу. А для осіб, які проживають в місті, – потреба в структурованості роботи, потреба у владі, потреба у самовдосконаленні, потреба в цікавій суспільно корисній роботі, мотив зміни діяльності та особисті досягнення. У статті автор здійснила факторний аналіз, що дозволив встановити групи чинників, що впливають на роботу викладачів з внутрішньою мотивацією. Рішення про кількість факторів приймалося на основі аналізу точкової діаграми і власних значень. Визначено сім латентних факторів, що пояснюють 56, 053% сукупної дисперсії даних: «Самореалізація», «Спілкування з близькими», «Потреба у змінах», «Потреба у структурованості роботи», «Рівень домагань», «Самоконтроль», «Потреба у визнанні».
37
ТАНАСІЙЧУК, Юлія. "ОБҐРУНТУВАННЯ ДІЯЛЬНІСНО-РЕФЛЕКСИВНОГО КРИТЕРІЮ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (September 2020): 367–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-367-379.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність
38
Ukrainets, Liudmyla. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ І ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ ФЕНОМЕНУ САМООБМЕЖЕННЯ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ." Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, no. 22 (September 23, 2019): 96–102. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.96-102.
Full textAbstract:
У статті визначено соціально-психологічні характеристики і закономірності формування феномену самообмеження сучасної молоді. Показано, що соціально-психологічний аналіз феномену самообмеження особистості дозволяє розглядати його як цілісний психологічний механізм, змістовним аспектом якого виступає власне ставлення, а динамічним – фіксована установка, проте психологічна природа й та роль, котру виконує означений механізм у життєдіяльності, варто упрозорити через поняття смислової регуляції. Наголошується, що ставлення до самообмеження й самоорганізації є суб’єктивно забарвленим відображенням особистістю взаємозв’язків власних потреб з об’єктами та явищами світу, виступає чинником, що обумовлює поведінку молодої людини; це – суб’єктивне ставлення, що утворює своєрідне ядро суб’єктивного світу особистості.
39
Пілецька, Любомира. "Асертивна поведінка як чинник реабілітаційного потенціалу особистості та проєктування майбутнього." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 208–15. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-208-215.
Full textAbstract:
В статті розглянуто вплив асертивної поведінки на реабілітаційний потенціал особистості. Обумовлено актуальність зміцнення, розвитку і профілактики реабілітаційного потенціалу особистості, який в сучасних умовах є основою психологічного благополуччя особистості. Визначено, реабілітаційний потенціал є важливим критерієм адаптованості особистості до умов трансформаційного середовища. Учені розглядають її в контексті життєвих смислів і роблять акцент на необхідності підвищення суб’єктності життєдіяльності, навчання молодих людей вмінню розпоряджатися своїм життям, робити його предметом власної свідомості та волі, здатності долати труднощі. За такої характеристики асертивна поведінка набуває здатності бути незалежною від зовнішніх впливів і оцінок. Тому її доцільно розглядати як таку, що самостійно регулює власну поведінку. В статті зроблено висновок, що асертивна поведінка дозволяє особистості структурованіше розподіляти власні ресурси і, таким чином, сприятиме підвищенню реабілітаційного потенціалу особистості. Показано, що психологічний реабілітаційний потенціал визначає можливість розширення сфери життєдіяльності реабілітанта за рахунок відновлення або компенсації порушень на психологічному рівні. Реабілітаційний потенціал особистості доцільно розглядати в двох аспектах: його значення для психологічної реабілітації - як показника ймовірності відновлення або компенсації порушень і розладів психічної діяльності і в аспекті його впливу, як своєрідного виду діяльності реабілітанта, на успішність, ефективність всього комплексу реабілітаційних заходів. Реабілітаційний потенціал особистості, будучи складовою реабілітаційного потенціалу, характеризується, як і всі інші складові реабілітаційного потенціалу, своєю внутрішньою структурою, що включає інтелектуальний компонент, емоційно-вольової компонент, мотиваційний компонент. Інтелектуальний компонент забезпечує рівень розуміння реабілітантами проблем, пов'язаних із захворюванням, інвалідністю і можливості їх вирішення за допомогою реабілітаційних заходів. Інтелектуальний компонент залежить від рівня стану когнітивних процесів і рівня інтелекту. Емоційно-вольовий компонент визначає енергію реабілітанта в досягненні цілей і завдань реабілітації, чуттєву забарвленість відносин до цих цілей і завдань, а так само до окремих реабілітаційних заходів і залежить від індивідуально-психологічних особливостей особистості, емоційних станів і вольових процесів. Мотиваційний компонент визначає спрямованість на досягнення цілей і завдань реабілітації і являє собою сукупність цілей, установок, мотивів і потреб, актуальних для реабілітанта в аспекті різних підсумків, результатів реабілітації і залежить від ціннісно-мотиваційних характеристик особистості, системи особистісних відносин в цілому. Тому аналіз і оцінку реабілітаційного потенціалу особистості слід проводити: на основі вивчення психічних функцій, властивостей і утворень; на підставі системного вивчення відповідної феноменології як в рамках патопсихологічного, так і власне психологічного регістрів; - з характеристикою ступеня вираженості порушень, їх локальності або тотальності, характеру механізмів психічних порушень; кожен компонент слід розглядати диференційовано щодо різних видів реабілітації. Ключові слова: асертивна поведінка, реабілітаційний потенціал особистості, особистість, соціально-психологічна реабілітація особистості, проєктування майбутнього.
40
Рибка, Лариса, and Анна Рибка. "ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 2-3 (April 12, 2021): 624–28. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.131.
Full textAbstract:
Висока динамізація нових інформаційних технологій, їх поширення серед усіх галузей людської діяльності зумовили необхідність пошуку нового підходу до підготовки споживача інформації. Інформаційний потенціал бібліотеки вийшов за її межі, тому активна популяризація власних ресурсів та можливостей стала невід’ємною умовою успішної діяльності закладу. Мета роботи – розглянути інформаційний потенціал наукової бібліотеки Київського національного університету культури та мистецтв, окреслити основні інноваційні напрями роботи установи. Встановлено, що наукова бібліотека Київського національного університету культури і мистецтв позиціюється як інформаційний центр, що забезпечує інформаційні потреби користувачів, тому необхідним було створення власної стратегії досягнення успіху на ринку інформаційних послуг, що передбачає ефективне використання ресурсів та можливостей.
41
Проданова, О. М. "МОТИВАЦІЙНІ РЕСУРСИ ОСОБИСТОСТІ ТА ПЕРЕЖИВАННЯ КРИЗОВОГО СТАНУ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 4 (April 7, 2022): 145–49. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.28.
Full textAbstract:
У статті категоріально проаналізовано феномен мотиваційної складової особистості, визначено її сутність, зміст і належний механізм реалізації. Автором зазначено: досягнення наукової обґрунтованості у контексті окресленої проблематики є перспективним за умови репрезентації моделі професійної модифікації мотиваційної складової частини особистості майбутніх психологів. Виявлено, що процес розвитку особистості, зокрема у системі мотиваційних орієнтирів, не завжди характеризується стабільним балансом і стійкою гармонією. Така позиція дала право допустити, що певна життєва ситуація може слугувати шансом для майбутнього особистісного розвитку людини, а може створити певні проблеми, котрі призведуть до кризового стану. Окреслено низку психологічних чинників, що сприяють розвитку мотиваційної складової частини особистості. Розглянуто можливі варіанти поведінки суб’єкта кризових ситуацій. З позиції діяльнісного підходу доведено, що кризова ситуація виступає джерелом розвитку особистості, рушійною силою розвитку є власна активність суб’єкта саморозвитку, що саме і визначає спосіб поведінки людини у кризових ситуаціях. Представлено аналіз конструкту кризових станів особистості. Емпіричну складову частину статті репрезентовано крізь визначення особливостей складової мотиваційно-ціннісної сфери майбутніх психологів. Це дало змогу ґрунтовно дослідити мотивацію з позиції системного ієрархічного утворення, що дозволило скоригувати регуляційний потенціал особистості. Визначено, що серед майбутніх психологів переважаючою є прерогатива вторинних потреб попри належно високий відсоток прояву первинних потреб, зокрема потреби в безпеці й упевненості у майбутньому. Доведено, що інший бік розуміння кризи презентує її як можливість реалізації певних змін, що надалі призведе до особистісного розвитку.
42
Скнар, О. М. "СІМЕЙНА ВЗАЄМОДІЯ В РАКУРСІ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ: ПОКАЗНИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 16, 2021): 222–30. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-24.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню та окресленню показників дослідження взаємодії у сім᾽ї як чинника розвитку громадянської компетентності особистості, що зростає. Актуальним завданням для сучасної науки визначено дослідження соціально-психологічних чинників, що сприяють формуванню готовності молодих людей до компетентної громадянської поведінки, завдяки якій вони зможуть продуктивно діяти в суспільно-політичному просторі, приймати самостійні рішення й відповідати за них, колективно вирішувати спільні проблеми, зважаючи на соціальні наслідки своїх дій й довгострокову користь для суспільства тощо. Обґрунтовано доцільність дослідження особливостей впливу взаємодії в сім᾽ї (в підсистемі «батьки – діти») на подальший розвиток громадянської компетентності молоді. Виходимо з розуміння ролі сім᾽ї як такої, що визначає не лише розвиток дитини, а й врешті-решт – всього суспільства. Сімейне середовище розглянуто як майданчик для засвоєння настанов та правил і норм, опанування навичок взаємодії, яке може сприяти / перешкоджати розвитку компетентності дитини, а в подальшому – компетентної поведінки громадянина в суспільстві. Визначено показники для оцінювання середовища сімейної взаємодії. Конкретизовано індикатори для кожного показника, за якими буде оцінюватись розвивальний потенціал сімейної взаємодії: зовнішні і внутрішні кордони (наявність і визнання норм і правил взаємодії, готовність їх дотримуватись; відповідальне ставлення до власних обов’язків; право на власну думку; право на участь у прийнятті рішень; готовність добровільно об’єднуватись з іншими заради спільної мети); ієрархія (баланс домінування – підпорядкування у взаємодії; здатність визнавати авторитет влади; контроль прийняття рішень; здатність підпорядковувати власні наміри, дії спільним інтересам); гнучкість норм і правил (змінюваність правил взаємодії при зміні ситуації у сім᾽ї (спільноті); відкритість переговорів щодо норм і правил; можливість зміни ролей в разі необхідності); згуртованість (образ «Ми», здатність до емпатії, співпереживання, спів-причетності та розуміння потреб й інтересів Інших, баланс автономності – емоційної зв’язаності).
43
Магновcький, І. Й. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СУЧАСНОГО РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ «ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ»." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, no. 95 (September 30, 2021): 27–38. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.27-38.
Full textAbstract:
У статті висвітлено в теоретико-правовому аспекті сучасне розуміння категорії «децентралізація». Охарактеризовано новітні підходи дослідників щодо тлумачення дефініції «децентралізація». Зауважено на відсутності серед науковців єдиної позиції щодо розуміння децентралізації. Указано на складність та комплексність поняття «децентралізація», яке розкривається через його вплив на адміністративно-територіальний устрій держави, систему органів публічної адміністрації, розподіл між ними функцій, повноважень та фінансових ресурсів. Означено мету децентралізації, котра полягає у відтворенні ефективної системи публічного управління державного, регіонального та місцевого рівнів, здатної своєчасно реагувати на потреби та проблеми сучасного суспільства. Наголошено на децентралізації як одній із форм розвитку демократії, що надає змогу (за збереження єдності держави та її інститутів) розширити місцеве самоврядування, активізувати населення для забезпечення власних потреб та інтересів, обмежити сферу впливу держави на суспільство. Децентралізація розглядається як принцип публічного управління і як спосіб організації державної влади.
44
БАТРУН, І. В. "НАЦІОНАЛЬНЕ І ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 4 (April 19, 2022): 97–105. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.15.
Full textAbstract:
У статті автор підіймає проблему національного й патріотичного виховання індивідуальності в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Доведено, що в основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму й утвердження національних цінностей. Система національно-патріотичного виховання потребує комплексної організації – через освітній процес і позаурочну роботу, створення педагогічних умов, що забезпечують формування нового українця. За словами В. О. Сухомлинського, ефективність процесу національно-патріотичного виховання залежить від повноти реалізації всіх його складників. Основними складовими частинами національно-патріотичного виховання залишаються громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне, які забезпечують формування національних та європейських цінностей. Важливу роль у становленні особистості відіграють органи учнівського самоврядування. Саме в колективі дитина самореалізується, самовизначається, самовдосконалюється, тому розвивати соціальну активність учнів, виховувати почуття власної гідності, надавати можливість виявити себе як особистість – головне завдання шкільного самоврядування. На сучасному етапі є потреба в підвищенні педагогічної культури батьків із національно-патріотичного виховання (обговорення питання національного, громадянського, патріотичного, морального, духовного, родинного виховання на батьківських зборах, залучення батьків до планування та проведення позакласних заходів національно-патріотичного спрямування). У процесі наукового пошуку було з’ясовано, що ідеї В. О. Сухомлинського, науково-методологічні розробки, практичний досвід нині втілюється в освітньо-виховних системах європейських країн, Японії, Китаю, США. Головні компоненти Концепції Нової української школи тісно перегукуються з педагогічною спадщиною В. О. Сухомлинського: новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві; орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм; наскрізний процес виховання, який формує цінності; педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками й громадою. Ідеї Сухомлинського натепер органічною частиною ввійшли в сучасний навчально-виховний процес української школи.
45
Дорофеєва, У. С., О. Г. Бойчук, and Н. І. Матвійків. "ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАТУСУ ЖІНОК ІЗ НЕПЛІДДЯМ У ПІЗНЬОМУ РЕПРОДУКТИВНОМУ ВІЦІ." Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, no. 1 (September 9, 2021): 48–54. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2021.1.12354.
Full textAbstract:
Негативний вплив складної соціально-економічної ситуації на процеси народжуваності та ранньої неонатальної захворюваності й смертності вимагає більшої уваги до вивчення ролі психологічних факторів у вирішенні демографічних проблем. Саме медико-психологічний аспект покращення репродуктивного здоров’я є одним із найбільш актуальних завдань сучасної науки, а власне психологічна сторона цієї проблеми заслуговує пильного та всестороннього наукового дослідження.
Мета дослідження – проаналізувати вплив психологічних чинників на психоемоційний статус жінок із непліддям. Можемо констатувати, що науковий інтерес до проблеми непліддя за останні роки значно зріс. Однак однозначних фактів про співвідношення психічного і соматичного в акушерсько-гінекологічній практиці не існує. У сучасному суспільстві вагітність перебігає на фоні хронічного стресу, що поглиблюється соціальними конфліктами, екологічними та технологічними катастрофами, а не тільки гінекологічними та соматичними проблемами, тому й заслуговує на увагу концепція генезу гестаційних ускладнень як хвороби дезадаптації, а власне психологічна сторона цієї проблеми потребує пильного та всестороннього наукового дослідження. Без сумніву, вплив психологічних чинників на психоемоційний статус жінок пізнього репродуктивного віку з непліддям вагомий. З’ясовано спільні психологічні прояви психоемоційного стану жінок із непліддям: підвищена вразливість, тривожність, нестійкість психоемоційних переживань. Проте визначено, що в одних групах є потреба у зовнішніх переживаннях, зменшенні маскулінного впливу і прийняття своєї жіночності, а в інших є потреба в підтримці, у формуванні проявів асертивної поведінки, підвищенні самооцінки і проектуванні оптимістичної картини світу. Серед психологічних чинників виокремлено такі: стресові переживання, конфліктність у поведінці партнерів, спосіб прийняття ситуації непліддя та готовність до її корекції. Тому метою нашої роботи було провести аналіз впливу психологічних чинників на психоемоційний статус жінок із непліддям.
46
БІЛИК, Валентина. "ПОТРЕБА В ПІДВИЩЕННІ КВАЛІФІКАЦІЇ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ПРИРОДНИЧО-НАУКОВУ ПІДГОТОВКУ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, no. 1 (2020): 256–65. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-256-265.
Full textAbstract:
Наголошено, що потреба дослідити доцільність підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників, що здійснюють природничо-наукову підготовку майбутніх психологів у закладах вищої освіти, викликана інтеграцією України до європейського освітнього простору, яка, з одного боку, передбачає перехід вітчизняної освіти до нової моделі, орієнтованої на індивідуалізацію освітнього процесу, активізацію інноваційних перетворень, осучаснення технологічного забезпечення освітньої діяльності, зростання інтеграційних процесів та міждисциплінарну консолідацію, а з іншого – висуває нові вимоги до компетентності викладача закладів вищої освіти. Зазначено, що науково-педагогічний працівник закладу вищої освіти повинен уміти організувати освітній процес на засадах інноваційності та евристичності, володіти ультрановаційними методами і прийомами викладу навчального матеріалу, сучасними освітніми технологіями, методами формування навичок самостійної роботи студентів. Сформульовано мету статті, яка полягає в з’ясуванні потреби професійного вдосконалення викладачів, які здійснюють природничо-наукову підготовку майбутніх психологів у закладах вищої освіти, та окреслено завдання дослідження, зокрема: з’ясувати думку студентів-психологів щодо доцільності здійснення природничо-наукової підготовки в закладах вищої освіти та чинників, які негативно впливають на її ефективність; окреслити власне бачення шляхів осучаснення природничо-наукової підготовки майбутніх психологів у закладах вищої освіти; дослідити стан спроможності викладачів природничо-наукових дисциплін використовувати ультрановаційні педагогічні технології в процесі природничо-наукової підготовки майбутніх психологів у закладах вищої освіти. Наголошено, що результати проведеного дослідження, а саме, з’ясування думки студентів щодо доцільності здійснення природничо-наукової підготовки майбутніх психологів у закладах вищої освіти (більше 66% позитивних відповідей), чинників, які негативно впливають на ефективність такої підготовки (лідером серед яких, на думку студентів, є застарілі методики навчання (61,58%)), власне бачення шляхів осучаснення природничо-наукової підготовки майбутніх психологів у закладах вищої освіти (здійснювати її на засадах інноваційності та евристичності) та недостатньо сформовану здатність у викладачів використовувати ультрановаційні педагогічні технології (середній показник недостатньо сформованої здатності складає 60,35%), вказують на актуальність потреби підвищувати кваліфікацію викладачів природничо-наукових дисциплін. Вказано, що представлене дослідження передбачає з’ясування можливостей вітчизняних та міжнародних програм щодо підвищення кваліфікації викладачів, які здійснюють природничо-наукову підготовку майбутніх психологів. Ключові слова: підвищення кваліфікації, викладачі природничо-наукових дисциплін, сучасні педагогічні технології, майбутні психологи.
47
Жигірь, В. І. "РОЗРОБЛЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСВІТНІХ ТРАЄКТОРІЙ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ У ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 54–61. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-07.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано різні підходи до трактування сутності понять «індивідуальна освітня траєкторія» та «індивідуальний освітній маршрут», визначено їхні особливості, теоретично обґрунтовано доцільність побудови для майбутніх кваліфікованих робітників. Досліджено законодавчу базу, що закріплює право учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти на навчання за індивідуальною освітньою траєкторією. Також акцентовано увагу на етапах розроблення індивідуальної освітньої траєкторії майбутніх кваліфікованих робітників: ‒ цілепокладання та проектування ‒ містить постановку суб’єктами освіти (викладач і учень як партнери в освітньому процесі) цілей професійної підготовки; аналіз індивідуальних особливостей учнів (здібності, особистісні якості, можливості, інтереси, потреби, спрямованість особистості в частині життєвих і професійних цінностей і мотивів діяльності), необхідних для реалізації освітньої траєкторії учня, в тому числі стиль і темп його навчальної діяльності, способи роботи з навчальним матеріалом; особливості засвоєння матеріалу, здатності працювати в режимі індивідуальної програми та ін.; ‒ організації професійної підготовки ‒ передбачає організаційний та методичний супровід реалізації індивідуальної освітньої траєкторії учнів. Він передбачає індивідуальний підхід та диференціацію навчання (диференціація матеріалу з навчальних дисциплін за рівнем складності, який відповідає можливостям, потребам та інтересам учнів); ‒ рефлексії та коригування професійної підготовки ‒ спрямований на усвідомлення учнями необхідності та значущості розроблення індивідуальної освітньої траєкторії як одного зі способів самовизначення та самореалізації в професії, а також на рефлексивне оцінювання та самооцінювання отриманих результатів для коригування власної освітньої діяльності. Зроблено висновок про те, що розроблення та упровадження індивідуальних освітніх траєкторій забезпечить можливість майбутнім кваліфікованим робітникам здійснювати індивідуальний вибір рівнів, змісту, форм, методів та засобів навчання професії; виробництву ‒ отримати фахівця із затребуваними кваліфікаційними параметрами; інженерно-педагогічним працівникам ‒ найбільш повно реалізувати власний науково-педагогічний потенціал.
48
БОГДАНОВА, Марина, and Марія БОГДАНОВА. "ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ УЧНІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 10-11 КЛАСАХ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 138–42. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-138-142.
Full textAbstract:
АНОТАЦІЯ У статті досліджено специфіку формування ціннісних орієнтацій учнів під час вивчення зарубіжної літератури в 10-11 класах в закладах загальної середньої освіти. Саме юнацький вік (16-21) найбільш сприятливий для становлення світосприйняття, формування ціннісних орієнтацій особистості. Ціннісні орієнтації закріплюються протягом життя людини в процесі навчання, соціалізації та адаптації. Також вони є вибором людини певних моральних цінностей, які визначають її спосіб життя. Складником предметних компетентностей є ціннісний компонент. У процесі навчання передбачено усвідомлення учнями людських чеснот; формування власних суджень щодо питань праведного життя, морального вибору; вміння висловлювати власні думку щодо порушених у творах, що вивчаються, проблем, давати оцінку їхнім героям; інтерпретувати на підставі власного досвіду, проєктуючи на сучасність; здатність сприймати й обговорювати етико-філософські проблеми тощо. Окрім того, розглянуто сучасний стан аксіологічної педагогіки, з’ясовано поняття ціннісних орієнтацій особистості. Вони представлені системою знань, принципів, канонів, норм, ідеалів. Ціннісні орієнтації є вибором людини певних цінностей, які визначають її спосіб життя. Ключові слова: педагогічні цінності, ціннісні орієнтації, особистість, індивідуально-особистісні цінності, мотивація, установка, потреба.
49
Semenenkо, Oleh, Ihor Moskalenko, Maryna Abramova, Victoriia Koverga, Liliia Semenenko, and Ihor Tselishchev. "Щодо підвищення якості економічного розвитку країни шляхом урахування кореляційних зв’язків між воєнними витратами та макроекономічними показниками країн." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, no. 4 (August 31, 2021): 112–22. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.4.9.
Full textAbstract:
Проведений авторами аналіз наявних відкритих публікацій надав можливість визначити одним із можливих недоліків покращення економічного розвитку держави, неврахування наслідків проявів зв’язків між зміною обсягів воєнних витрат та макроекономічними показниками держави під час середньо- та довгострокового державного планування.
На думку авторів врахування закордонного досвіду є доцільним для всебічного аналізу можливостей трансформації власних економічних процесів. За допомогою проведеного кореляційного аналізу отримано узагальнені результати визначення можливих зв’язків/залежностей між змінами обсягів витрат на потреби Міністерства Оборони (МО) та рівня валових внутрішніх витрат (ВВП), інфляції, найближчих до України та провідних країн Світу. Це надало можливість виокремити країни з можливим позитивним впливом оборонних витрат на їх економічні процеси. Подальші дослідження за даним напрямом можуть визначити ряд аналогій, які доцільно використовувати для удосконалення політики економічного розвитку власної держави.
50
Кухарчук, Петро, Лілія Коврігіна, and Вадим Калінін. "ОСОБЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 123–39. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-123-139.
Full textAbstract:
Зроблено спробу аналізу запровадження інклюзивної освіти в Україні. Висвітлено реформування системи освіти, забезпечення рівного доступу до якісної освіти всіх дітей, включаючи дітей з особливими освіт- німи потребами. Розкрито особливості інклюзивної форми навчання в сучасній українській школі, що передбачає дитині, яка потребує корекції психофізичного розвитку, право відвідувати загальноосвітній заклад і готовності педагогічних працівників до психолого-педагогічного супроводу дитини.
Схарактеризовано імплементацію Закону України “Про освіту” щодо ре- формування системи освіти, забезпечення рівного доступу до якісної освіти всіх дітей, включаючи дітей з особливими освітніми потребами. Розкрито ак- туальне значення інклюзивної форми навчання у сучасній українській школі, яку передбачено для дитини, що потребує корекції психофізичного розвитку, право відвідувати загальноосвітній заклад і готовність педагогічних праців- ників до психолого-педагогічного супроводу дитини.
Висвітлено зміщення акцентів соціальної політики держави стосовно лю- дей з інвалідністю у бік формування суспільної свідомості щодо сприйняття їх як рівних членів суспільства та необхідності створення для цих громадян умов для повноцінного життя, в тому числі здобуття освіти. Законодавчо ви- знано право дітей з особливими освітніми потребами на навчання в освітніх закладах за місцем проживання. Розкрито питання включення дітей з особливими освітніми потребами в дитячий колектив якомога раніше, починаючи з дошкільного віку.
Схарактеризовано використання нетрадиційних форм і методів роботи, що на практиці довели свою ефективність та результативність в освіті дорос- лих. Готуючи майбутніх педагогічних працівників, інститути післядипломної педагогічної освіти та інші установи, які займаються підвищенням кваліфіка- ції, мають включати в освітні програми інклюзивну тематику та формувати у педагогів психологічну та професійну готовність до роботи з дітьми з особли- вими освітніми потребами. Необхідно надати їм знання зі спеціальної та со- ціальної педагогіки, забезпечити інструментарієм та моделями альтернатив- ного навчання, використовуючи воркшоп (інтенсивний навчальний захід, під час якого дорослі навчаються через власну активність).