Journal articles on the topic 'Власний імідж'

Статтю присвячено вивченню іміджу військовослужбовця Національної гвардії України. На основі власних досліджень, а саме вивчення і порівняння реального, ідеального і відбитого типів іміджу військовослужбовця Національної гвардії України, описаних за оцінками самих військовослужбовців, вивчення і порівняння ретроспективного, реального і ідеального типів іміджу військовослужбовців, що описані за оцінками цивільного населення, їхніх позитивних і негативних підтипів, наданих у період «Євромайдану» і у період проведення антитерористичної операції на сході України/ операції об’єднаних сил (АТО/ООС) визначено та обґрунтувано зміст структурних елементів іміджу військовослужбовця Національної гвардії України, виявлено особливості і механізми самого процесу його формування. Так, першоджерелом формування сприятливого іміджу військовослужбовця Національної гвардії України є його безпосередні особистісні характеристики та відповідний рівень їх розвитку (насамперед, вольових якостей особистості, ставлення до професійного обов’язку, до людей, професійних і соціальних норм, здатність контролювати власні емоційні прояви, «тактична» і політична незалежність), а також професійна і соціальна компетентність. Ефективна цілеспрямована діяльність щодо формування сприятливого іміджу військовослужбовця Національної гвардії України повинна бути організована із врахуванням основних змістових елементів іміджу, а також виходити з конкретної мети іміджу у вигляді ідеального уявлення результатів цього виду діяльності та обов’язково враховувати специфічні особливості і механізми власне процесу формування іміджу військовослужбовця Національної гвардії України. Адже сприятливий імідж у сучасних реаліях – необхідна складова частина розвитку будь-якої організації. Не виняток і Національна гвардія України.

Мета статті – розкрити зміст навчальної дисципліни «Опіка над дітьми» як одного з вибіркових освітніх компонентів у підготовці фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 012 «Дошкільна освіта». Метою вивчення дисципліни є формування в магістрів із дошкільної освіти умінь і навичок опікунської діяльності з дітьми із урахуванням особливостей предметно-розвивального та інклюзивного середовища, індивідуального розвитку кожної дитини, оволодіння педагогічним інструментарієм, уміння творчо проєктувати власну виховну діяльність з дітьми дошкільного віку. Акцентовано увагу на змістових модулях (опіка над дітьми як наукова проблема; методологічні підходи дослідження проблеми опіки над дітьми; внесок українських та зарубіжних педагогів у теорію і практику опіки над дітьми; потреби дитини в опікунській педагогіці; сімейні та інституційні форми опіки над дітьми; проблеми опіки над дитиною у закладі дошкільної освіти; модель опікунсько-виховної діяльності педагогів) та розкрито їх сутність. Зазначено, що зміст дисципліни передбачає опанування майбутніми магістрами теоретичних знань і практичних умінь опікунсько-виховної роботи з дітьми дошкільного віку; врахування особливостей розвитку дитини та освітнього середовища закладу дошкільної освіти; вивчення, узагальнення та впровадження форм, методів і засобів надання опіки дитині у різних життєвих ситуаціях; організацію методичного спрямування опікунсько-виховного процесу на основі передового педагогічного досвіду вихователів із урахуванням індивідуальних потреб та інтересів кожної дитини; вміння створювати власний імідж вихователя у контексті сучасних вимог тощо. Висновки. Включення дисципліни «Опіка над дітьми» до вибіркових освітніх компонентів освітньо-професійної програми підготовки фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 012 «Дошкільна освіта» є доцільним.

Стаття присвячена аналізу міжнародного іміджу України в умовах набуття незалежності. Вивчено основні правові положення, що регулюють процес покращення міжнародного іміджу України у світі та всередині держави.. Проблема, яка потребує вирішення, полягає у підвищенні престижу України у світі. Серед поставлених завдань, були виконані такі, якз’ясування сильних та слабких сторін іміджу України. У статті використовується порівняльний метод для того, щоб підкреслити, як інші країни покращують свій державний імідж у світі. У статті пояснюються відмінності між визначеннями бренду та іміджу.Акцентується увага на різниці між вітчизняним відношенням до поняття іміджу та міжнародним. Було дано визначенням поняттю іміджу країни. Для розуміння ставлення до України за кордоном було проаналізовано зміст кількох статей популярних закордонних ЗМІ. Були вивчені позитивні та негативні згадки про Україну.Платформа «Укрінформ» була створена для перекладу новин на різні мови, але цей сайт не користується популярністю в Інтернеті. Є певні кроки, що покращують імідж України за кордоном, але ці кроки не є систематичними. Останні статистичні дані та поточна позиція України у міжнародних рейтингах були проаналізовані. Досліджено законодавство та роботу відповідних міністерств та відомств України щодо формування та впровадження позитивного іміджу держави із залученням успішного міжнародного досвіду у світі.Були зроблені пропозиції щодо вдосконалення такої діяльності. Ця діяльність була представлена чинним законодавством та власними аргументами. Такими аргументами виступають: збільшення фінансування на просування позитивного іміджу України у світі, залучення лідерів світових думок, усунення повторів у законодавстві та конкретність у діяхвідповідальних сторін за створення позитивного іміджу України.

Статтю присвячено проблемі застосування в навчальному процесі вищої школи інтерактивного способу систематизації знань щодо формування професійного іміджу магістрів педагогіки вищої школи – інтелект-карт. Зазначено, що використання інтелект-карт під час вивчення курсу «Професійний імідж викладача вищої школи» зараз актуальне, оскільки робить процес навчання творчим і захоплюючим, дозволяє вирішити низку педагогічних завдань іміджевого спрямування, виконати роботу науковим способом і більш ефективно, наочно представити великий обсяг інформації, спростити аналіз даних та їх запам’ятовування, справлятися з інформаційним потоком, керувати та структуризувати його, використовуючи весь свій творчий потенціал; актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вивченні курсу, забезпечує інтенсифікацію навчання з урахуванням зорового сприйняття, образного уявлення знань і навчальних дій, підвищує іміджеву грамотність і візуальну культуру, а також вдало поєднує навчальну, аналітичну діяльність, що, безумовно, є діяльним і ефективним у реалізації сучасних завдань системи освіти. Розкрито етапи роботи щодо створення інтелект-карти «Структура формування професійного іміджу викладача»: теоретичний блок (виділення структурних компонентів професійного іміджу викладача, ознайомлення з концепцією радіантного мислення та практичними рекомендаціями із складання інтелект-карт, обговорення основних правил створення інтелект-карти), практичний блок (апробація – складання інтелект-карти «Структура формування професійного іміджу викладача» магістрами ПВШ, аналіз – презентація інтелект-карт студентами, обговорення їхнього змісту та оформлення, рефлексія – самоаналіз діяльності). Зроблено висновок про те, що використання інтелект-карт дозволяє визначити власні цілі та життєві цінності, розпочати шлях безперервного самоаналізу протягом життя, усвідомити власні сильні й слабкі сторони як фахівця, розробити план із самовдосконалення професійного іміджу.

У даному науковому дослідженні аналізується роль позанавчальної діяльності як фактору важливого впливу на формування професійного іміджу майбутнього вчителя трудового навчання та технологій. З’ясовано, що позанавчальна робота є об’єктом професійних компетенцій викладачів, найважливішою складовою «якості закладу вищої освіти». Визначено, що позанавчальна діяльність найбільш ефективно може бути організована під час системного характеру загально­університетських виховних заходів, які спрямовані на розвиток гуманістичних й інноваційних якостей особистості вчителя трудового навчання та технологій. Доведено, що у системі формування професійного іміджу майбутнього вчителя трудового навчання та технологій саме позанавчальна діяльність має переваги до формування у майбутніх учителів трудового навчання та технологій любові і поваги до обраної професії, бережливого ставлення до об’єктів своєї праці, культури професійної творчості та використання її продуктів у педагогічних цілях на заняттях й у позанавчальній діяльності, здатності до інновацій у змісті й організації уроків технології та виховної роботи, активність майбутнього вчителя трудового навчання та технологій у використанні інформаційно-комунікаційних технологій з метою підвищення власної професійної компетентності, здатність до самоформування професійного іміджу. Презентується елемент програми формування педагогічного іміджу вчителя трудового навчання та технологій у позанавчальній діяльності. Розглядається специфічність використання групових та індивідуальних форм позанавчальної виховної діяльності в педагогічному університеті. Ключові слова: професійний імідж, майбутній вчитель трудового навчання та технологій, позанавчальна діяльність, групові та індивідуальні форми виховної роботи.

У статті розглянуто сутність тенденцій становлення виборчих технологій на теренах України, виділені основні етапи розвитку виборчих технологій, проаналізовано застосування виборчих технологій під час електоральних кампаній в Україні. Охарактеризовано основні різновиди та моделі виборчих технологій, обгрунтовано застосування іміджевих політичних технологій. Іміджеві технології є надскладним феноменом, який створюється на основі поєднання діяльнісних, психологічних, інформаційних та емоційно-комунікативних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на масову свідомість, які передбачають поєднання політичних, психологічних і соціологічних наукових досліджень. Політичний імідж - це сукупність уявлень, сприйняття і переконань, які має індивід або група індивідів про різні політичні явища або товари. Поняття іміджу здебільшого відноситься до конкретної людини, але може розповсюджуватися на групу осіб, організацію, товар. За допомогою іміджу створюється яскравий образ у масовій свідомості, який запам'ятовується та схиляє симпатії електорату до політика чи партії. У політиці вдало сформований імідж кандидата - це запорука перемоги на виборах, бо в умовах нинішньої політичної культури увага потенційного виборця концентрується саме на особистості, яка представляє певну політичну силу, тому вдало підібраний образ кандидату гарантує високі рейтинги. У статті окреслено шкалу питань актуальності виборчих технологій під час електоральних кампаній, показані якісні зміни виборчих технологій, застосування інновацій у період електоральної боротьби за часів незалежності держави. Висвітлено питання використання «чорних» і «білих» PR-технологій, окреслено морально-етичний вибір політиків для досягнення власної мети. Досліджено вплив громадянського суспільства та рівень політичної культури на розвиток виборчих технологій. Проаналізована «помаранчева революція» в Україні, яка стала переломним моментом у веденні політичної боротьби між конкуруючими партіями.

Наукова стаття присвячена дослідженню цивільно-правового регулювання інвестиційній діяльності в Україні. У статті на основі комплексного науково-методологічного аналізу й дослідження різних підходів учених до вказа­ної проблематики виокремлено власний структурно-методологічний підхід у процесі формування інвестиційного іміджу відповідного територіального об'єкта, що враховував би особливості всіх цільових груп інвесторів. Клю­човим аспектом пропонованого підходу є наявність можливості коригування іміджу, внесення змін в іміджеву програму. Зазначений підхід поділено на три ключові етапи: підготовчий етап, етап розроблення й етап реалізації.

У статті досліджено ключові фактори, що вплинули на формування іміджу незалежної Росії після розпаду СРСР. На основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних науковців виокремлено основні інструменти м’якої сили для формування іміджу країни. Зазначено, що доктрина відродження Росії ґрунтується на засадах: «розділеності російського народу» і його право на возз’єднання із можливістю застосування методів жорсткої сили. Проаналізовано використання основних інструментів м’якої сили в контексті концепції «русского мира». Взято до уваги функціонування Фонду підтримки публічної дипломатії імені О.М. Горчакова як важеля впливу м’якої сили та реалізації його щорічного науково-освітнього проекту «Діалог в ім'я майбутнього» . Наведено статистичні дані зібрані Всеросійським центром вивчення громадської думки та центром П’ю, які підтверджують висловлені гіпотези щодо оцінки іміджу РФ її громадянами та іноземцями. На конкретних прикладах новинних статей, які опубліковані на інтернет-ресурсах «Правда.Ру» та «Russia Today», продемонстровано як робота ЗМІ впливає на формування внутрішнього та зовнішнього іміджу РФ. Особливо гостро питання пропаганди, яка поширюється кремлівськими ЗМІ, постає на тимчасово окупованих Донецькій та Луганській областях. Досліджено, що для поширення пропаганди заголовки є особливо ефективним інструментом, адже саме в них можна вкласти потрібні пропагандистам ідеологеми. Висловлено припущення, що найдієвішим і найефективнішим засобом зміни іміджу Росії в очах міжнародної спільноти та власних громадян могли б стати реальні позитивні зміни у всіх сферах життя російського суспільства. Це насамперед демократизація політичної системи, підвищення ефективності російської економіки, боротьба з корупцією, розвиток вітчизняного бізнесу, гарантії іноземним компаніям, підвищення рівня і поліпшення якості життя населення.

У статті розглянуто політико-правові основи формування громадської думки в контексті євроінтеграційного курсу України, встановлено їхнизьку ефективність. Проаналізовано можливі шляхи формування європозитивістської громадської думки та становлення в ЄС іміджу України якпрогресивного, демократичного та перспективного члена ЄвропейськогоСоюзу. Визначено, що важливої ролі набули зовнішні державні інформаційнікампанії. Доведено, що в Україні слід серйозно корегувати власну іміджстратегію на глобальному і європейському рівнях.Проаналізовано проведені заходи по формуванню позитивного іміджуУкраїни, що було здійснено в останні роки. Визначені фактором підвищеннядієвості інформаційних кампаній

У статті розкриваються основні види та типи українсько-латвійських комунікативних зв’язків, які сформувалися між Україною та Латвією впродовж довготривалого періоду (1991-2020 рр.). Зважаючи на слабку дослідженість зазначеної наукової теми у вітчизняній історичній науці, автор статті подає основний понятійно-категоріальний апарат, зокрема намагається сформувати власне розуміння таких понять як: інформатизація, комунікація та комунікативні зв’язки в сучасних умовах глобалізованого світу. Значна увага також приділена типологізації рівнів комунікативних зв’язків, які сформувалися між Латвією та Україною. Розкриваючи українсько-латвійські комунікативні зв’язки, робиться акцент на особливому місці та ролі спільної історичної пам’яті в розвитку комунікативних зв’язків між обома народами. Саме ця пам'ять не лише укріплює міждержавну та міжнародну комунікацію, а й допомагає обом народам позбутися залишків радянського тоталітарного минулого. Поряд з історичною пам’яттю в статті досліджуються три основні рівні міждержавної комунікації Латвії та України. Зокрема, першим є офіційний загальнодержавний дипломатичний рівень, представники якого фактично формують зовнішню політику держав; рівень громадський та рівень комунікації у сфері масмедіа. В статті також наголошується на визначальному впливі російської збройної агресії щодо України та формування позитивного іміджу української держави в очах широкого загалу латвійської громадськості. У цей момент прослідковується значна активізація комунікації між народами обох держав на громадському рівні. Крім того, в статті наводиться приклад цілого ряду форм та методів, які сприяють укріпленню дружніх зв’язків між українським та латвійським народами. Також вказується і на цілий ряд проблем, існуючих в комунікаціях між обома державами, до вирішення яких подаються власні авторські пропозиції.

Обґрунтовано актуальність проведення досліджень щодо якості страхових послуг у регіонах для розуміння їх екологічної сутності. При цьому особливу увагу зосереджено на трактуванні екологічної свідомості власників компаній і мешканців регіону, а також на її значенні у страховій діяльності. Діагностовано та встановлено взаємозв'язок між рівнем якості обслуговування та іміджем компаній, що не страхують життя. Оцінено рівень дисонансу між тим, що очікує індивідуальний клієнт, і тим, що страхова компанія надає у сфері екологічного страхування, тобто визначено рівень надання послуг з погляду індивідуального клієнта, у триваліший або коротший час. Крім цього, обґрунтовано визначення корисності методу SERVQUAL для побудови іміджу страхової компанії у відділі II на основі якості послуг (модель прогалин). З огляду на це, сформульовано гіпотези про те, що підвищення страхової обізнаності індивідуальних клієнтів у сфері екологічного страхування впливає на збільшення рівня страхової послуги, що надається страховими компаніями, способом визначення рівня дисонансу (розриву), що виникає між очікуванням клієнта і того, що йому надає постачальник послуг у короткій або довготерміновій перспективі. Представлено модель якості страхових послуг, яка орієнтована на суб'єктивне сприйняття клієнтами рівня якості та містить п'ять напрямків: інфраструктуру, швидкість, повноту, надійність і співчуття, перелік з 22 претензій для оцінки значущості очікувань клієнтів щодо індивідуальних очікувань, а також, наскільки очікується їх виконання. Цю проблему та гіпотезу дослідження проаналізовано теоретично, де значення якості страхових послуг буде представлено як чинник підвищення екологічної обізнаності мешканців, а також емпірично, де будуть представлені результати власних досліджень, проведених методом SERVQUAL у 2015, 2016 та 2017 рр. серед жителів Баден-Вюртемберга, які уклали угоду про страхування майна у сфері охорони навколишнього середовища. Дослідження проведено на підставі статистичних досліджень: 614585.

У статті розглядаються міжнародні кінофестивалі, які мають значний соціально-економічний потенціал і є потужною складовою культурно-мистецького життя. Показано, що прикметою нинішніх міжнародних кінофестивалів є поновлення тенденції гострого критичного погляду на світ, а також посилення авторського начала, що відображає життєвий досвід, характер світосприйняття та світовідтворення режисера-постановника – творця власної кіномоделі. Обґрунтовано спроможність ведення міжкультурного діалогу засобами авторського кіно. Визначається місце українських авторських фільмів у міжнародному фестивальному просторі. Простежується процес входження вітчизняного авторського кінематографа в міжнародний фестивальний простір з метою розповсюдження інформації про системні зміни в законодавстві щодо підтримки кіноіндустрії; маніфестації специфічної художньо-естетичної та морально-етичної спрямованості українського кіномистецтва; демонстрації рівня професійної підготовки кінематографістів; представлення фільмової продукції представникам міжнародної дистриб’юції; на­лагодження кроскультурних зв’язків; зміцнення кінематографічного іміджу України. Встановлено, що нагородження українських кіномитців призами престижних міжнародних кінофестивалів свідчить про спроможність вітчизняних майстрів, утверджуючи національні пріоритети та висвітлюючи значимі загальнолюдські проблеми, спілкуватись із міжнародною спільнотою зрозумілою кінематографічною мовою. Доведено, що успіх українських фільмів на міжнародних кінофорумах демонструє затребуваність вітчизняного авторського кіно в сучасному культурному просторі, поступове формування брендів «українське кіно», «українське авторське кіно», створення в потенційних партнерів упізнаваного позитивного образу України. Доведено, що значний успіх Фестивалів українського кіно в різних країнах світу свідчить про те, що вітчизняні авторські фільми виступають потужним каналом комунікації, складником культурної дипломатії, дієвим інструментом культурної політики України, сприяючи творенню її іміджу як кінематографічної країни та інтеграції у світовий культурний простір.

У світлі міграції громадян України та перебування їх в іноземних державах актуалізується питання надання їм якісних нотаріальних послуг у консульських установах і дипломатичних представництвах. Переваги саме консульського посвідчення нотаріальних документів, порівняно з аналогічними діями іноземних нотаріусів, полягають у тому, що не потрібна подальша легалізація нотаріального документа. Водночас нотаріальні послуги в консульських установах і дипломатичних представництвах надаються не завжди якісно, що негативно впливає на охорону й захист прав та інтересів українських громадян і юридичних осіб, негативно позначається на іміджі України за кордоном. Тому ці питання важко переоцінити, необхідна активна робота на предмет удосконалення механізму реалізації права таких осіб на подання скарги, що дасть змогу застерегти від виникнення подібних проблем у майбутньому. Мета статті зводиться до обґрунтування нового погляду на проблему охорони та захисту прав громадян і юридичних осіб, які постраждали або вважають себе такими, що зазнали порушення власних прав, під час вчинення нотаріальної дії консулом. При цьому увагу приділено аналізу адміністративного та судового порядків захисту прав таких осіб. Автор аналізує різні проблеми теорії та практики у сфері оскарження дії або бездіяльності консула при вчиненні нотаріальних дій, а також питання підсудності справ про оскарження діяльності чи бездіяльності консулів при вчиненні нотаріальних дій. Доводить, що за основу має братися характер спору про право, а тому і юрисдикція суду має визначатися за правилами про предмет справи (спору). Обґрунтовує твердження, що нотаріальна діяльність консулів має бути підпорядкована одночасно двом міністерствам: Міністерству юстиції України та Міністерству закордонних справ України. У статті виокремлюються підстави оскарження відмови у вчиненні нотаріальних дій або неправильності їх вчинення, зокрема: грубе поводження з громадянами; помил ки при кваліфікації тих чи інших правовідносин; недосконалість норм законодавства. Автор дійшов висновків, що у випадку, коли основними суб’єктами спору будуть, зокрема, сторони посвідченого консулом цивільного договору, то спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства; а коли оскаржуватиметься відмова консула у вчиненні нотаріальної дії, то спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Існування скарги як окремого процесуального документа у сучасних умовах є недоцільним. Робить пропозиції для удосконалення законодавства, вважаючи неприпустимим обмеження прав громадян та юридичних осіб у виборі способу захисту власних прав, порушених консулом при вчиненні нотаріального провадження.

У статті визначено особливості згадування чинних законовчителів Київського інституту шляхетних дівчат (офіційна назва в указані роки – Київський жіночий інститут імені Миколи І) на сторінках офіційного друкованого органу єпархії, обов’язкового для передплати в усіх її парафіях, зокрема київських, – журналу «Киевские епархиаль- ные ведомости» за останню третину ХІХ – початок ХХ ст. (до Першої світової війни). Опрацьовано публікації в офіційній і неофіційній частинах усіх випусків окресленого періоду, протягом якого, за висновком Г.Ю. Калініч, котра присвятила просопографії викладачів Закону Божого при київських навчальних закладах статтю, законовчителі виділилися в окрему спеціалізовану й самоорганізовану групу священства, натомість знизивши активність в орга- нах єпархіального управління (крім Київської єпархіальної училищної ради). Якщо залишити осторонь публікації офіційної частини, зміст котрих мало залежав від редколегії (втім, по-своєму працював на імідж законовчителів Київського інституту шляхетних дівчат), можна зробити такі висновки. Ф. Хорошунов для того, аби подати до часопису матеріали, або шукав якийсь неординарний інформаційний привід, або реалізовував можливість опри- люднити власні студії про заклад, де займав посаду. І. Артинський писав про наболіле, ймовірно, вже не в змозі тримати думки при собі. Тож подання авторських робіт до «Киевских епархиальных ведомостей» звичним для всіх законовчителів Інституту не було. Нечасто останні потрапляли до кола головних персонажів публікацій, а не поставали суто співслужителями архієреїв чи членами товариств. Помітно, що про цих законовчителів писали перш за все тоді, коли ті підготували високоякісну друковану працю чи усну проповідь/промову. Матеріалів про негативні вчинки інститутських законовчителів розміщено не було.

У Польщі є два політичні жести, які знає кожен. Перший – це пальці у формі літери «V», жест, відомий із часів «Солідарності». Другий, найпомітніший в історії польського спорту, – це жест Козакевича (пол. – gest Kozakiewicza), продемонстрований на Олімпійських іграх у Москві 1980 р. Влада СРСР і соціалістичної Польщі не надала публічного розголосу ні жесту, ні історії довкола нього. Під час «холодної» війни спортсмени з багатьох країн світу сприймали спортсменів із СРСР не лише як своїх суперників у змаганнях, але і як політичних, ідеологічних, культурних недругів. Тому жест у півруки відомого польського стрибуна із жердиною В. Козакевича, який він показав уболівальникам і суддям на стадіоні в Лужниках, зумовив підняття національного духу в Польщі, став символом визволення від комуністичного режиму. Політична реакція вищого партійного керівництва СРСР на жест польського атлета спростувала гасло, яким активно маніпулювала на міжнародній арені – спорт поза політикою. Здійснено спробу переосмислити значення жесту В. Козакевича в сучасних суспільно-політичних умовах, тому звертаємо увагу, насамперед, на: 1) політичний контекст іменного «жесту Козакевича»; 2) реакцію влади СРСР і ПНР щодо виступу спортсмена; 3) використання жесту як символу у внутрішньополітичній боротьбі у ПНР та проти СРСР; 4) політичні утиски В. Козакевича як відомого спортсмена; 5) використання В. Козакевичем історії свого жесту для створення особистого іміджу, у власній передвиборчій кампанії; 6) уживання вислову «жест Козакевича» у сучасній польській пресі та його значення. Доведено, що «жест Козакевича» з іменного перетворився на політичний, національний і міжнародний жест, він став універсальним у польській журналістиці.

Стаття присвячена викликам української ідентичності в умовах російсько-української війни. Розкрито особливості російської кампанії спрямованої на етнополітичну дестабілізацію, поляризацію українського суспільства, формування проросійського руху тощо. Встановлено основні методи і засоби російського впливу в Україні на сучасному етапі. Висвітлено тенденції розвитку російської агресії в інформаційній, політичній, дипломатичній, військовій сферах і наслідки для української національної і громадянської ідентичності. З’ясовані ймовірні загрози національній безпеці в умовах російської агресії й ведення так званої «гібридної» війни, зокрема поява конфліктів на етнічному, релігійному, мовно-культурному ґрунті. Все це зумовлюється постійним тиском в інформаційній і політичній сферах Росії. Розглянуто реакцію сусідніх країн на російську агресію і встановлено взаємозв’язок між активізацією національних організацій і впливом зовнішнього чинника на політичні процеси в Україні. Особливу увагу акцентовано на стимулюванні діяльності окремих організацій з антиукраїнським характером в окремих регіонах України, зокрема русинські. Вагоме значення російської підривної діяльності мало етнічне питання. У дослідженні висвітлено основні пріоритети російської зовнішньої політики щодо росіян закордоном. Російський етносі в Україні займав чільне місце у поширенні ідей «русского мира». Чільне місце у цьому аспекті займало мовне питання. Російська пропаганда створювала негативний імідж новому освітньому і мовному закону, шукаючи підтримку серед інших країн. Водночас, реалізовуючи власну неоімперську політику через проросійських політиків, Кремль намагався посилити поляризацію суспільства за мовним чинником. Підривна діяльність російських спецслужб здійснювалася й через релігійні організації, а отже окреме місце в статті займало питання діяльності РПЦ та УПЦ МП. Детальний аналіз наявних наукових досліджень, джерел, документальних матеріалів дозволяє осмислити виклики російської «гібридної» війни для української ідентичності, а також спрогнозувати ймовірні сценарії їхнього розвитку. Це безумовно актуалізує дослідження у цьому напрямку.

У статті розглянутий взаємозв’язок між брендингом території у новостворених об’єднаних територіальних громадах (далі ОТГ) та формуванням локальної ідентичності ОТГ як фактора її конкурентоспроможності. Надано визначення понять «бренд» та «брендинг», які пропонуються вітчизняною на зарубіжною науковими школами. Доведено, що брендинг території ОТГ – це своєрідна стратегія, спрямована на поліпшення іміджу адміністративно-територіальної одиниці для залучення інвесторів, туристів, бізнесменів. Виділено функції бренду території ОТГ, які стосуються користувача (ідентифікації, персоналізації, гарантії, спрощення рішення та задоволення) і зазначено, що ефективне просування бренду залежить від інвестицій вкладених в його первісне просування, насамперед, в інформативну рекламу. Доведено, що локальна ідентичність, як місце проживання, територія, що має певні відмінності, характеристики і стає брендом, а брендинг – механізм спрямований на згуртування локальних співтовариств, що проживають на території ОТГ, формування уявлення про власну ідентичність до цієї території. У статті бренди окремих територій громад визначені, як локальні бренди, що характеризують ментальність місцевого населення, його наближеність до культурних та історичних традицій, що обумовлене природно-географічними, економічними, історичними та соціально-культурними факторами. Зроблено акцент на використанні логотипу та інших візуальних атрибутів бренду громади для посилення локальної ідентичності, тобто самоототожнення індивідів з місцевим співтовариством, заснованої на культурно-психологічній єдності населення. Бренд території ОТГ є інструментом реалізації стратегії розвитку громади, тому що акумулює інтереси її населення, інвесторів, бізнесу, влади, і, таким чином, виступає фактором конкурентоспроможності.

З’ясовано специфіку впливу архетипу на професіоналізм у сфері державного управління. Досліджено основні аспекти професійного і особистісного розвитку державних службовців України в контексті сталого суспільного розвитку відповідно до їх архетипів. На сьогодні вітчизняни- ми науковцями досить часто досліджується архетипіка політичних лідерів. Застосування архетипової методології у дослідженні, що презентується, да- ло можливість визначити, що авторитет державного службовця як персо- ніфікованого суб’єкта постмодерного суспільства є ціннісним комплексом системи домінуючих соцієтальних властивостей, які конкретизує архетип, відповідно до чого встановлюються пріоритети у виборі імперативів, прин- ципів досягнення легітимності та методів управління, що використовують- ся для досягнення поставлених управлінських цілей. Запропоновано су- часні архетипи різних груп службовців органів публічної влади в Україні та виокремлено їх основні архетипові характеристики як основні складові їх іміджу. Відповідно до характерних ознак кожного з архетипів державно- го службовця виокремлено основні проблеми їхнього професійного і осо- бистісного розвитку. Обґрунтовано необхідність урахування архетипного підходу при реалізації основних сучасних механізмів розвитку державних службовців, що сприяють підвищенню їх професіоналізму. Створення ефективної системи державної служби вимагає вдоскона- лення підходів до формування нового типу державного службовця, який керується такими цінностями, як самореалізація, підвищення кваліфікації, професійний розвиток, моральність, творчість, відстоювання власної думки, самоповага тощо. Саме завдяки цьому підвищується рівень професійної ді- яльності, досягається бажаний статус, що передбачає успішно побудовану кар’єру. Надано рекомендації щодо їх пристосування у розрізі окремих ас- пектів, таких як професіоналізм, навчання та мотивація.

В статті розглянуто спосіб диверсифікації економічної діяльності для підприємств меблевої промисловості шляхом реалізації подієвих заходів. Акцентовано увагу на екологічну ситуацію в країні з-за масової вирубки лісів. Звернено увагу на факт недотримання норм природоохоронної діяльності, посилення навантаження на рекреаційний потенціал та неефективне використання лісових ресурсів України. Проведено аналіз законодавства з регулювання підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів. Акцентовано увагу, що дієвість положень даних нормативних актів обмежується внаслідок дії зовнішніх чинників. З урахуванням негативного впливу вирубки лісів на екологію країни, зростаючі експортні обмеження продуктів деревообробної промисловості, скорочення внутрішнього споживчого попиту, запропоновано напрями диверсифікації економічної діяльності для підприємств даного сектору економіки шляхом організації туристичних подієвих заходів. Світовий досвід показує, що туризм має значний вплив на економіку країни. В процесі створення та реалізації туристичного продукту залучаються суміжні економічні галузі, що сприяє соціально-економічному розвиткові країни. Вагомий вплив на розвиток туристичної галузі чинить подієвий туризм. З позиції розвитку туристичної галузі однією з вагомих переваг даного виду туризму є вирішення проблем міжсезоння і можливість реалізації туристичного подієвого продукту з незначним залученням туристично-рекреаційних ресурсів території проведення заходу. Одним з напрямів розвитку подієвого туризму є виставкова діяльність. Проведення виставкових заходів сприяє створенню позитивного іміджу регіону шляхом демонстрації власних досягнень. Постійна організація виставок слугує платформою для розвитку міжнародного співробітництва в різних економічних сферах. У той же час організація виставок сприяє залученню відвідувачів до регіону їх проведення, що дозволяє реалізовувати додаткові послуги. Результати аналізу світового досвіду проведення виставок показали необхідність державного регулювання даного виду діяльності. Проведено аналіз чинного законодавства з виставкової діяльності в Україні, який показав недостатню узгодженість механізмів регулювання даного виду діяльності. Запропоновано організацію віртуальних виставок, розроблено рекомендації щодо реалізації запропонованих проектів.

В аспекті розвитку сучасних тенденцій щодо професійної підготовки, репрезентованих у сучасному законодавстві, мовленнєва культура юриста відіграє провідну роль (зокрема, формує позитивний імідж представників правової спільноти й України як держави, яку вони представляють), а питання її розвитку та досконалості набувають неабиякої актуальності як під час процесу опанування фаху, так і безпосередньо у юридичній практиці, що, власне, й потребує детального вивчення. Важливість дослідження окресленого питання зумовлена сучасними вимірами суспільства (тими вимогами та стандартами, що висуваються до правника як фахівця), а також висвітленням цих запитів у законодавчо-правовому полі. В умовах сучасного розвитку Української держави питання формування високорозвиненої професійної особистості правника є одним із першочергових завдань у суспільстві. В основі професійної грамотності представника юридичної сфери лежать мовно-комунікативні компетентності. Опанування української мови як державної та англійської як міжнародної на відповідному рівні сприяє конкурентоспроможності фахівця на ринку праці: висококваліфікованим фахівцем юрист може бути за умов досконалого опанування як української мови, так і англійської. Запити суспільства щодо мовленнєво-професійних компетентностей правника відображено в низці нормативно-правових актів, у положеннях яких висвітлено аспекти обов’язкового володіння державною і міжнародною мовами. Чим вищий рівень комунікативних компетентностей, тим вищий рівень професіоналізму. Правові положення чинних нормативно-правових документів надали підстави охарактеризувати вимоги суспільства до фахівця-юриста в аспекті тих компетентностей, які є ключовими у формуванні професійної особистості. Правове підґрунтя визначено певною законодавчою ієрархією: відображення суспільних запитів як в Основному Законі (Конституції України), так і в документах нижчої юридичної сили, ніж юридична сила останнього. Пропозиції щодо ефективної реалізації аналізованого законодавчого спектра в освітній сфері: збільшення обсягу годин із навчальних дисциплін мовно-фахового напряму; введення до навчального плану здобувачів за правовою спеціальністю навчальних курсів (українською і англійською мовами), спрямованих на підвищення рівня культури професійного мовлення; запровадження тренінгів для учасників освітнього процесу щодо опанування особливостей професійного мовлення.

У статті досліджено особливості реалізації комунікативних стратегій і тактик негативної ввічливості в сучасному британському й американському політичному дискурсі. Негативна ввічливість являє собою детально розроблений набір комунікативних стратегій, спрямованих на демонстрацію визнання незалежності співрозмовника. Негативну ввічливість вважають основою шанобливої поведінки. Увага до обраної теми зумовлена тим, що ввічливість є невід’ємним елементом мовлення політичних діячів, що сприяє формуванню соціального іміджу політика. Стратегії й тактики негативної ввічливості є ефективними інструментами для регулювання процесів комунікації. Вони сприяють уникненню конфліктів, розвитку та підтримці гармонійних відносин між комунікативними партнерами. Матеріалом дослідження слугували тексти промов екс-президента США Дональда Трампа й колишньої прем’єр-міністра Великої Британії Терези Мей. Проаналізовано особливості реалізації трьох найбільш уживаних у рамках політичного дискурсу комунікативних стратегій негативної ввічливості: стратегії ухилення, стратегії вибачення та стратегії апелювання до норми. Комунікативні стратегії негативної ввічливості спрямовані на 1) дистанціювання співрозмовників, 2)демонстрацію визнання адресантом незалежності й особистісної автономії адресата, 3) переконання адресата увідсутності наміру в адресанта порушити його особистісні кордони, 4) мінімізацію тиску на адресата з боку адресанта. Стратегія ухилення реалізується за допомогою тактики обмеження власною оцінкою, тактики перепитування й тактики пом’якшення категоричності висловлення. Стратегія вибачення актуалізується тактикою визнання завданої шкоди та тактикою визнання небажання зашкодити. Стратегію апелювання до норми реалізовує тактика демонстрації загальноприйнятих правил і вимог, що регулюють поведінку членів соціуму. Виявлено, що Тереза Мей надає перевагу офіційно-діловому стилю мовлення, у той час як Дональд Трамп більше тяжіє до неформального стилю мовлення, що зумовлено низкою культурних, соціальних і ситуативних чинників.

Стаття присвячена розгляду окремих аспектів захисту прав інтелектуальної власності у галузі спорту, оскільки авторські права та суміжні права у сфері спортивної діяльності мають актуальну значимість в реаліях сьогоденні, коли спортивні відносини активно комерціалізуються. У статті зазначається, що до об’єктів інтелектуальної власності у галузі фізичної культури та спорту можна віднести художньо-спортивні твори,що створюються суб’єктами спортивної творчої діяльності, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів, робіт і послуг, які використовуються в спорті, використання імені видатних спортсменів та епізодів з їхнього життя тощо. Вказується на виникнення досить часто конфліктів між великими спортивними компаніями стосовно питання використання товарного знаку, що супроводжує спортивну атрибутику і символіку, у спортивній сфері. У спортивній сфері власники спортивних брендів повинні ретельно стежити за можливим використанням їх товарних марок іншими учасниками ринку (суб’єктами спортивної діяльності). Досить актуальною, та все ще мало дослідженою є проблема правового регулювання використання комплексу об’єктів права інтелектуальної власності та особистих немайнових благ, що становлять імідж спортсмена. Дослідження показало наявність прогалин у законодавстві, що регулює відносини, що виникають при висвітленні спортивних заходів. У статті акцентовано увагу на необхідності адаптувати національне законодавство до вимог світової ринкової економіки, в тому числі й у сфері інтелектуальної власності, яка є високим стимулом розвитку економіки в багатьох країнах світу. Крім того, наголошується, що в цілому відповідна нормативно-правова база в Україні дещо відстає від тенденцій, які мають місце в регулюванні спортивної діяльності в інших країнах. За таких обставин неможливо здійснювати належну правову охорону результатів інтелектуальної діяльності в спортивній сфері, реалізувати судовий захист прав творців об’єктів інтелектуальної власності – суб’єктів спортивних правовідносин. Однак ці права можуть і повинні підлягати правовій охороні. З метою удосконалення законодавчої бази, що регулює відносини учасників творчої інтелектуальної спортивної діяльності, у процесі якої можуть виникати інтелектуальні права творців і виконавців спортивних творів можливо, для початку визначити та конкретизувати види спорту, в яких можуть виникати ці права та здійснити уніфікацію правових систем регулювання економічних правовідносин в галузі інтелектуальної власності під єдині стандарти.

Стаття присвячена дослідженню семантики та структури кольоропозначень на матеріалі англомовних номінацій кольорів помад, тіней, рум’ян, хайлайтерів, бронзерів та лаків для нігтів, використовуваних у 2010-х і на початку 2020-х років сучасними британськими та американськими брендами декоративної косметики, які були отримані методом суцільної вибірки з офіційних Інтернет-ресурсів брендів (629 кольоропозначень (лексем та словосполучень)). Актуальність вибраної теми наукової розвідки зумовлена, передусім, динамічністю цієї системи в сучасних висококонкурентних умовах ринку косметичної продукції, що призводить до пошуку нових вимірів номінації кольорів та їхніх відтінків у цій галузі. Встановлено, що колір із-поміж інших ознак предмета використовується як його відмінна риса, розпізнавальна особливість зорового сприйняття світу людиною і передає значення двома основними способами: природними асоціаціями та психологічними, або культурними, символами. Аналіз емпіричного корпусу дослідження підтверджує тенденцію до пере- осмислення традиційних стандартів утворення кольороназв для привернення уваги споживачів та більш привабливого іміджу продукції на ринку. Вище- окреслена тенденція призводить до того, що точність передачі назви кольору, його відтінку або тону відходить на периферію, а емоційно-психологічна скла- дова частина, залучена до процесу номінації, набуває найбільшої значущості. Кількісний аналіз корпусу дослідження демонструє, що високою продуктивністю відрізняються кольоропозначення досліджуваних брендів декоративної косметики, які генетично пов’язані з іменниками на позначення тварин, рослин, природних явищ; меншою продуктивністю характеризуються кольоропозначення із семантикою казкових створінь, найменування елементів сонячної системи, географічні назви, власні імена, сучасний сленг, іменники на позначення напоїв та продуктів харчування. Структурно домінують однокомпонентні моделі «іменник» та «прикметник», і двокомпонентні моделі «прикметник + іменник» та «іменник + іменник». Однокомпонентні структурні моделі «числівник» та «вигук»; двокомпонентні моделі «дієслово + прислівник», «прикметник + прикметник», «дієслово + займенник» тощо визначаються низькою продуктивністю.

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

У статті розглянуті питання виникнення спортивного волонтерства як соціокультурного феномена сучасності. У волонтерському русі виділено напрям спортивного волонтерства, який сприяє побудові та розвитку активної взаємодії з іншими країнами та міжнародними організаціями для подальшого співробітництва, зокрема у сфері фізичної культури та спорту. Волонтерська діяльність є ефективним засобом соціалізації осіб, які беруть у ній участь із нагодою отримати цінний досвід. Спортивне волонтерство як соціальний феномен було предметом дослідження низки авторів. Наукові дослідження вітчизняних вчених висвітлюють аспекти організації та розвитку спортивного волонтерства, однак питанння, що стосується історичних передумов виникнення волонтерства в нашій країні, зокрема у сфері олімпійського спорту мало вивчені. В Україні у 2001 році розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку волонтерського руху, цей рік був призначений для збільшення визнання, сприяння та популяризації волонтерської діяльності та створення мережі поширення та обміну інформацією. Були визначені сфери діяльності волонтерів, збільшені кількість бажаючих працювати волонтерами, спонсорування та підтримка волонтерських програм. Спорт, будучи однією з популярних сфер діяльності, важко нині уявити без активної участі волонтерів, а саме: проведення великомасштабних спортивних заходів, таких як Олімпійські, Паралімпійські ігри та інші міжнародні змагання. Діяльність волонтерів на спортивних змаганнях допомагає вирішенню низки організаційних питань, а також створенню на спортивному заході відповідної атмосфери і іміджу, які необхідні для настрою учасників і відчуття свята для глядачів. Незважаючи на те, що досвід залучення спортивних волонтерів бере початок від перших Олімпійських ігор 1896 р., сучасна модель спортивного волонтерства, яка характеризується придбанням власних соціальних норм, принципів і процедур, почала складатись із 1980 р. – зимової Олімпіади в Лейк-Плесіді, коли було створено перший комітет з організації волонтерів. Розробляючи масштабні сценарії майбутніх Універсіад та Олімпійських ігор, організатори почали робити ставку на участь добровольців в їх проведенні. Спортивний волонтерський рух – це соціальна течія, виражена у взаємодії окремих спортивних волонтерів та їх об’єднань, яка є складником системи проведення змагань. Незважаючи на бурхливий розвиток в Україні, спортивний волонтерський рух має низку істотних проблем, тому для більш продуктивного розвитку спортивної волонтерської діяльності необхідне створення державою умов для реалізації прав громадян на добровільну і пряму участь у вирішенні соціально значущих проблем суспільства.

Предметом вивчення в статті є процес виникнення та розвитку інформаційних загроз безпеці України у воєнній сфері. Метою дослідження є аналіз деструктивних впливів на національний інформаційний суверинитет, пошук ефективних шляхів протидії і механізмів захисту. Задачі: на основі структурно-функціонального аналізу моделі міжнародного інформаційного простору (МІП) визначити загрози та потенційні небезпеки інтеграції України у міжнародний інформаційний простір, смоделювати процес проведення інформаційних атак, що здійснюються у МІП, та розробити оптимальний порядк профілактичних заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверинитету у воєнній сфері. Використовуваними є методи системного аналізу та статистичної обробки даних. Отримані такі результати. За умов глобальної інтеграції та жорсткої міжнародної конкуренції МІП стає ареною зіткнень і боротьби різновекторних національних інтересів. У зв’язку з цим дослідження реальних та потенційних загроз негативних впливів на Україну у міжнародному інформаційному просторі та створення дієвої системи захисту і протидії дискредитації України на міжнародному рівні набувають значимої актуальності. Застосування “м’якої” сили у сучасних інформаційних технологіях дає змогу реалізувати власні інтереси у МІП. Контент-моніторинг МІП має бути спрямований на виявлення інформаційно-психологічних операцій, об’єктами впливу яких можуть бути: інформаційно-технічні та аналітичні системи, бази даних та інформаційні ресурси, психіка людини, настрої суспільства та імідж Збройних Сил і держави в цілому. Основними профілактичними заходами щодо забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверинитету у воєнній сфері є своєчасне виявлення, класифікація та контроль факторів дестабілізації, ідентифікація загроз та розробка і виконання заходів щодо їх нейтралізації. Ефективне здійснення заходів захисту національного інформаційного суверинитету та протидії дискредитації України на міжнародному рівні неможливе без виховання інформаційної культури суспільства у цілому, і у майбутніх офіцерів зокрема. Висновки. У роботі проведено дослідження моделі міжнародного інформаційного простору з метою аналіза деструктивних впливів та пошуку шляхів протидії дискредитації України на міжнародному рівні. На основі аналізу умов і чинників, які впливають на процес виникнення та розвиток інформаційних загроз, визначено таку динаміку розвитку інформаційного деструктивного впливу: “чинник інформаційної загрози – проява інформаційної загрози – реалізація загрози (інформаційний вплив) – результати впливу”. В якості профілактичного заходу щодо забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверинитету у воєнній сфері пропонується контент-моніторінг МІП. У роботі розглядаються шляхи реалізації основних етапів контент-моніторингу МІП із своєчасного виявлення та ефективної протидії інформаційно-психологічним операціям. Крім того, зазначено необхідність виховання інформаційної культури майбутніх офіцерів у фокусі проблем інформаційної безпеки України та протидії деструктивним інформаційним впливам.

Статтю присвячено теоретичному аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень впливу реклами на дитячу і підліткову цільову аудиторію. Наголошено, що діти і підлітки є найбільш незахищеними цільовими групами, на які мова реклами, маніпулятивна у своїй основі, впливає особливо сильно, спричинюючи найбільші первинні і вторинні мутаційно-інмутаційні ефекти. Увагу зосереджено на визначенні впливу реклами в контексті метатеорії маніпуляції О. М. Холода, зокрема мутаційних та інмутаційних наслідків впливу реклами. Проаналізовано власне психологічні особливості маніпулятивного впливу реклами на дітей і підлітків. Вплив реклами розглянуто під кутом зору його наслідків: як мутаційний (якщо він зумовлює зміну моделі світогляду і поведінки на краще), як абмутаційний (якщо таких змін не відбувається) і як інмутаційний (у разі зміни світогляду і моделі поведінки на гірше). У зв’язку із соціальною значущістю досліджуваної проблеми основну увагу зосереджено на стадійності впливу реклами на дітей і підлітків, зокрема на змінах у свідомості, які спричинює реклама, а також змінах, що відбуваються в поведінці. З’ясовано, що: рекламний вплив стимулює у дітей та підлітків інтерес до рекламної продукції; інтерес як мотив спонукає до практичної дії та зумовлює зміни у звичній поведінці; наслідками маніпулятивного впливу реклами на дітей через повідомлення-навіювання можуть бути інмутаційні або мутаційні зміни; за умови ж ігнорування змісту рекламного повідомлення, недостатнього бажання діяти чи браку дієвих засобів для змін вони можуть і не відбуватися (абмутація). Встановлено, що з-поміж усіх інших цільових груп споживачів рекламної продукції діти є групою потенційного, а підлітки – групою підвищеного ризику. Визначено, що вплив реклами на цільову аудиторію дітей і підлітків слід розглядати як матракаж, що провокує інмутаційні зміни поведінки, результатом яких є соціальна мімікрія. Особливу увагу приділено інмутаційним наслідкам впливу реклами на дітей і підлітків: деформації їхньої мотиваційно-потребової сфери, формуванню негативного іміджу, появі схильності до конформізму, ідеалізації віртуального світу, когнітивному дисонансу, стереотипності мислення і поведінки, підлітковому нігілізму, соціальній мімікрії.

Purpose. The article deals with identifying effective language means and techniques which form the basis of polarization, solidarity and positive prospect describing tactics that the argumentative strategy is realized through in speeches, debates and interviews of such Spain’s political leaders as Pedro Sánchez, Pablo Casado and Santiago Abascal. Methodology. The study is based on an integrated approach to the analysis of political discourse, combining communicative and pragmatic, semantic and cognitive as well as contextual analyses which allow determining speaker’s communicative and pragmatic intentions, detect the axiological component of language units meaning and their possible interpretations by national conceptual sphere hosts in the relevant linguistic and situational context.Results. The study analyzes the means of the argumentative strategy creation in the campaign speeches of Spanish leading political parties’ leaders, in their interviews and debates. The predominance of tactics of positive prospects description, polarization and solidarity were identified. The research characterizes the peculiarities of lexical, grammatical and stylistic units’ combining, taking into account the nationally determined specificity of lexical units’ meaning, which verbalize the demanded concepts of the national conceptual sphere of Spain. The analysis of the 2019 pre-election campaign discourse has allowed identifying of such specific features of the argumentative strategy as focusing on the future, emphasizing their own achievements and opponents’ shortcomings, desire to reduce the distance between the speaker and the addressee. The focus on the future context is embodied in the tactic of positive prospects description where grammatical and lexical units should indicate the clarity and certainty of politician’s position. The tactic of polarization, characterized by the use of antonymous lexical units, allows politicians to present favorably their own candidacy and negatively affect opponents’ image. The need to convince voters is transferred into in the tactic of solidarity consisting in the use of lexical units that indicate the convergence of views and belonging of the speaker and the addressee to the same community.Conclusions. The analysis of peculiarities of argumentative strategy realization in the Spanish political discourse demonstrates the effectiveness of such frequently used communicative tactics as positive prospects description, polarization and solidarity. They are based on the selection of lexical, grammatical and stylistic units, taking into account the situational and pragmatic context as well as national and axiological dominants of Spaniard’s world view.Key words: political discourse, pragmatics, communicative strategy, tactic, axiologemes, semantic and cognitive interpretation, linguistic context, conceptual sphere. Мета. Метою статті є виявлення ефективних засобів та прийомів у тактиках окреслення позитивної перспективи, протиставлення та солідаризації, за допомогою яких реалізується аргументативна стратегія у промовах, дебатах та інтерв’ю політичних лідерів Іспанії, зокрема Педро Санчеса, Пабло Касадо та Сантьяго Абаскаля. Методи. Дослідження базується на комплексному підході до аналізу політичного дискурсу, у якому поєднано комунікативно-прагматичний, семантико-когнітивний і контекстуальний аналізи, що забезпечують визначення комунікативно-прагматичних намірів мовця, встановлення аксіологічного компоненту значення використаних мовних одиниць і їх можливі інтер-претації носіями національної концептосфери у відповідному мовному та ситуативному контексті.Результати. У межах дослідження було проаналізовано засоби реалізації аргументативної стратегії у передвиборчих про-мовах лідерів трьох провідних політичних партій Іспанії, інтерв’ю та дебатах за їх участю, виокремлено переважання тактики окреслення позитивної перспективи, протиставлення, солідаризації та описано особливості поєднання обраних політиками лексичних, граматичних і стилістичних одиниць із урахуванням національно детермінованої специфіки значення лексичних одиниць, що вербалізують затребувані концепти національної концептосфери Іспанії. Аналіз дискурсу передвиборчої кампа-нії 2019 року дозволив визначити специфічні риси аргументативної стратегії: спрямованість на майбутнє, акцент на власних досягненнях та недоліках опонентів, прагнення скоротити дистанцію між мовцем та адресатом. Орієнтованість на майбутній контекст втілюється у тактиці окреслення позитивної перспективи за допомогою використання граматичних та лексичних засобів, що позначають чіткість та визначеність позиції політика. Тактика протиставлення, що характеризується вживанням антонімічних лексичних засобів, дозволяє політичним діячам вигідно представити власну кандидатуру та негативно вплинути на імідж опонентів. Необхідність переконати виборців втілюється в тактиці солідаризації, що полягає у використанні лексич-них одиниць, які вказують на близькість поглядів і приналежність мовця й адресата до єдиного цілого.Висновки. Проведений аналіз особливостей реалізації аргументативної стратегії в іспанському політичному дискурсі свідчить про ефективність трьох основних комунікативних тактик: окреслення позитивної перспективи, протиставлення та солідаризації, добір лексичних, граматичних та стилістичних засобів побудови яких базується на врахуванні ситуативно-прагматичного контексту та національно аксіологічних домінант іспанського світогляду.Ключові слова: політичний дискурс,прагматика, комунікативна стратегія, тактика, аксіологема, семантико-когнітивна інтерпретація, мовний контекст, концептосфера.

Одним із перспективних підходів до організації навчального процесу є модель інтеграції технологій навчання: традиційного та дистанційного, електронного, мобільного. Інтеграція аудиторної та позааудиторної роботи в процесі навчання можлива за рахунок використання педагогічних технологій та сучасних ІКТ, зокрема, засобів електронного, дистанційного, мобільного навчання. Для того, щоб процес інтеграції був найефективнішим, викладачу необхідно управляти, регулювати та контролювати діяльність студентів [1].З практичної точки зору класичний підхід до ІКТ в освіті включає «політику / стратегію – вклад – процес – продукт / результати». Для того, щоб інтеграція ІКТ в національні системи освіти стала ефективною, потрібно відповідне поєднання наступних політичних і практичних чинників [2]: 1) чіткі цілі та створення національної програми по підтримці використання ІКТ в освіті; 2) допомога та стимулювання як державних, так і приватних навчальних закладів до придбання обладнання ІКТ (наприклад, шляхом цільового державного фінансування, включаючи кошти на технічне обслуговування; податкових знижок на обладнання ІКТ та програмне забезпечення для навчальних закладів; інвестицій або спонсорства досліджень з розвитку недорогого обладнання та програмного забезпечення ІКТ, тощо); 3) пристосування навчальних програм до впровадження ІКТ, розвиток і придбання стандартних якісних електронних навчальних посібників та програмного забезпечення; 4) розробка програм масової підготовки викладачів до використання ІКТ; 5) умотивованість викладачів та студентів організовувати процес навчання із залученням ІКТ; 6) адекватний рівень національного моніторингу та система оцінки, що дозволяють регулярно визначати результати та дієвість, а також заздалегідь виявляти недоліки з метою підвищення ефективності стратегії.Виданий Департаментом освіти США Національний план освітніх ІКТ у 2010 році являє собою модель навчання, що базується на використанні ІКТ та включає в себе цілі і рекомендації в п’яти основних областях: навчання, оцінювання, викладацька діяльність, засоби і продуктивність [3]. Розглянемо, як інтерпретується кожна із зазначених областей.Навчання. Викладачі мають підготувати студентів до навчання впродовж всього життя за межами аудиторії, тому необхідно змінити зміст та засоби навчання для того, щоб відповідати тому, що людина повинна знати, як вона набуває знання, де і коли вона навчається, і змінити уявлення про те, хто повинен навчатися. В XXI столітті необхідно використовувати доступні ІКТ навчання для мотивації й натхнення студентів різного віку.Складні і швидко змінні потреби світової економіки говорять про необхідний зміст навчання і про тих, кого потрібно навчати. Використання ІКТ дозволяє впливати на знання і розуміння навчального матеріалу.На рис. 1 показана модель навчання, що базується на використанні ІКТ. На відміну від традиційного навчання в аудиторії, де найчастіше один викладач передає один і той же навчальний матеріал всім студентам однаково, модель навчання із використанням ІКТ ставить студента у центр і дає йому можливість взяти під контроль своє індивідуальне навчання, забезпечуючи гнучкість у кількох вимірах. Основний набір стандартних знань, вмінь та навичок утворюють основу того, що всі студенти повинні вивчати, але, крім того, студенти та викладачі мають можливість вибору у навчанні: великі групи чи малі групи, діяльність у відповідності з індивідуальними цілями, потребами та інтересами.В цій моделі навчання підтримується ІКТ, надаючи зручні середовища та інструменти для розуміння і запам’ятовування змісту навчання. Залучення ІКТ навчання забезпечує доступ до більш широкого і більш гнучкого набору навчальних ресурсів, ніж є в аудиторіях, підключення до ширшої і більш гнучкої кількості «викладачів», включаючи викладачів ВНЗ, батьків, експертів і наставників за межами аудиторії. Досвід ефективного навчання може бути індивідуальним або диференційованим для окремих однолітків, персональних навчальних мереж, онлайн навчання та керованих курсів, експертизи та авторитетних джерел, однолітків із подібними інтересами, даними та ресурсами, навчальних спільнот, засобів навчання, управління інформацією та засобів зв’язку, викладачів, батьків, тренерів та інструкторів і студентів.Для конкретних дисциплін, хоча і існують стандарти змісту навчання, модель навчання із використанням ІКТ дає зрозуміти, яким чином можна проводити навчання. Серед всіх можливих варіантів будується власний проект навчання, що розв’язує проблеми реальної значимості. Добре продумані плани індивідуального навчання допомагають студентам отримати знання з конкретних дисциплін, а також підтримують розробку спеціалізованого адаптивного досвіду, що може бути застосований і в інших дисциплінах. Рис. 1. Модель навчання із використанням ІКТ у США [3] Згідно з Національним планом освітніх ІКТ Департаменту освіти США індивідуалізація, диференціація і персоналізація стали ключовими поняттями у сфері освіти [3]. Індивідуалізація розглядається як підхід, що визначає потрібний темп у навчанні різних студентів. При цьому навчальні цілі однакові для всіх студентів, але студенти можуть вивчати матеріал з різною швидкістю в залежності від їх потреб у навчанні. Диференціація розглядається як підхід, що ураховує переваги різних студентів. Цілі навчання однакові для всіх студентів, але методи навчання варіюються в залежності від уподобань кожного студента або потреб студентів. Персоналізація розглядається як підхід, за якого вивчаються навчальні потреби студентів із урахуванням навчальних переваг та конкретних інтересів різних студентів. Персоналізація включає в себе диференціацію та індивідуалізацію.Викладачі постійно мають визначати необхідний рівень знань та вмінь студентів. На сучасному етапі в навчанні, крім знань з конкретних дисциплін, студент має володіти критичним мисленням, умінням комплексно вирішувати проблеми, бути готовим до співпраці. Крім того, студент має відповідати таким категоріям: інформаційна грамотність (здатність ідентифікувати, знаходити, оцінювати та використовувати дані для різних цілей); медіаграмотність (здатність до використання і розуміння засобів масової інформації, а також ефективного спілкування, використовуючи різні типи носіїв); можливість оцінювати і використовувати інформаційно-комунікаційні технології, відповідно вести себе в соціально прийнятних Інтернет-спільнотах, а також розумітися в питанні навколишньої конфіденційності та безпеки. Все це вимагає базового розуміння самих ІКТ і здатності використовувати їх в повсякденному житті.Навчаючи, викладачі мають враховувати те, що студенти не можуть вивчити все, що їм потрібно знати в житті, і економічна реальність така, що більшість людей будуть змінювати місце роботи протягом всього життя. Тому необхідно привити адаптивні навички навчання, що поєднують зміст знань із можливістю дізнатися щось нове.Найчастіше у навчанні прийнято використовувати такі веб-ресурси і технології, як вікі, блоги та інший вміст, що створюють користувачі для дослідження та підтримки співпраці і спілкування у роботі. Для студентів ці інструменти створюють нові навчальні можливості, що дозволяють їм подолати реальні проблеми, розробити стратегії пошуку, оцінити довіру і авторитет веб-сайтів і авторів, а також створювати і спілкуватися за допомогою мультимедіа. Так, при вивченні вищої математики, інтерактивні графіки та статистичні програми роблять складні теми більш доступним для всіх студентів і допомагають їм підключатися до навчального матеріалу, що має відношення до їх спеціальності.ІКТ можуть бути використані для забезпечення більших можливостей у навчанні у поєднанні з традиційним методам навчання. Із використанням ІКТ можна подавати навчальні матеріали, вибираючи різні типи носіїв, та сприяти засвоєнню знань, вибираючи інтерактивні інструменти, до яких відносяться інтерактивні тематичні карти, хронології, що забезпечують візуальний зв’язок між наявними знаннями і новими ідеями.Із використанням ІКТ розширюються засоби навчання студентів: 1) забезпечується допомога студентам у процесі навчання; 2) надаються інструменти для спілкування у процесі навчання (це можна зробити через веб-інтерфейс мультимедіа, мультимедійні презентації, тощо); 3) сприяють виникненню Інтернет-спільнот, де студенти можуть підтримувати один одного у дослідженнях та розвивати більш глибоке розуміння нових понять, обмінюватися ресурсами, працювати разом поза ВНЗ і отримувати можливості експертизи, керівництва та підтримки.Для стимулювання мотивації до взаємодії із використанням ІКТ можна: 1) підвищувати інтерес та увагу студентів; 2) підтримувати зусилля та академічну мотивацію; 3) розробляти позитивний імідж студента, який постійно навчається.Оскільки людині впродовж всього життя доводиться навчатися, то ключовим фактором постійного і безперервного навчання є розуміння можливостей ІКТ. Використання ІКТ в навчанні надає студентам прямий доступ до навчальних матеріалів та надає можливості будувати свої знання організовано і доступно. Це дає можливість студентам взяти під контроль і персоналізувати їх навчання.Оцінювання. В системі освіти на всіх рівнях планується використовувати можливості ІКТ для планування змісту навчального матеріалу, що є актуальним на момент навчання, і використовувати ці дані для безперервного вдосконалення навчальних програм. Оцінювання, що проводиться сьогодні в ВНЗ, спрямоване показувати кінцевий результат процесу навчання. При цьому не відбувається оцінка мислення студента в процесі навчання, а це могло б допомогти їм навчитися краще.У процес оцінювання необхідно уводити поліпшення, що включають в себе пошук нових та більш ефективних способів оцінювання. Необхідно проводити оцінювання в ході навчання таким чином, щоб мати змогу поліпшити успішність студентів в процесі навчання, залучати зацікавлені сторони (роботодавців) у процес розробки, проведення та використання оцінок студентів.Існує багато прикладів використання ІКТ для комплексного оцінювання знань студентів. Ці приклади ілюструють, як використання ІКТ змінило характер опитування студентів, воно залежить від характеру викладання та апробації теоретичного матеріалу. Впровадження ІКТ дозволяє представити дисципліни, системи, моделі і дані різними способами, що раніше були недоступними. Із залученням ІКТ у процес навчання можна демонструвати динамічні моделі систем; оцінювати студентів, запропонувавши їм проводити експерименти із маніпулюванням параметрів, записом даних та графіків і описом їх результатів.Ще однією перевагою використання ІКТ для оцінювання є те, що з їх допомогою можна оцінити навчальні досягнення студента в аудиторії та за її межами.В рамках проекту «Національна оцінка освітніх досягнень» (The National Assessment of Educational Progress – NAEP) розроблено і представлено навчальні середовища, що надають можливість проводити оцінювання студентів при виконанні ними складних завдань і вирішенні проблемних ситуацій. Використання ІКТ для проведення оцінювання сприяє поліпшенню якості навчання. На відміну від проведення підсумкового оцінювання, використання корекційного оцінювання (тобто оцінювання, що дозволяє студенту побачити та виправити свої помилки в процесі виконання запропонованих завдань, наприклад, тестування з фізики, запропоноване Дж. Р. Мінстрелом (J. R. Minstrell) – www.diagnoser.com), може допомогти підвищити рівень знань студентів.Під час аудиторних занять викладачі регулярно намагаються з’ясувати рівень знань студентів, проводячи опитування. Але це надає можливість оцінити лише незначну кількість студентів, нічого не говорячи про знання та розуміння навчального матеріалу іншими студентами. Для вирішення цієї проблеми вивчається можливість використання різних технологій на аудиторних заняттях в якості «інструменту» для оцінювання. Одним із прикладів є використання тестових програм, що пропонують декілька варіантів відповідей на питання, до складу яких включено як істинні так і неправдиві відповіді. Студенти можуть отримати корисні відомості із запропонованих відповідей на подібні питання, якщо вони ретельно розроблені.При навчанні студентів із використанням засобів Інтернет існують різні варіанти використання доступних Інтернет-технологій для проведення формуючого оцінювання. Використовуючи онлайн програми, можна отримати детальні дані про рівень досягнень студентів, що не завжди можливо в рамках традиційних методів навчання. При виконанні завдань студентами програмно можна з’ясувати час, що витрачають студенти на виконання завдань, кількість спроб на розв’язання завдань, кількість підказок даних студенту, розподіл часу в різних частинах даного завдання.У моделі навчання, де студенти самі обирають доступні засоби навчання, оцінювання виступає в новій ролі – визначення рівня знань студента з метою розробки подальшого унікального плану навчання для конкретного студента. Із використанням такого адаптивного оцінювання забезпечується диференціація навчання.В системі освіти в США на всіх рівнях застосовуються можливості Інтернет-технологій для вимірювання знань студентів, що надає можливість використовувати дані оцінки для безперервного вдосконалення процесу навчання.Для проведення вдосконалення процесу навчання необхідні наступні дії [3]:1) на рівні держави, районів необхідно проектувати, розробляти і здійснювати оцінювання, що дає студентам, викладачам та іншим зацікавленим сторонам своєчасні та актуальні дані про навчальні досягнення студентів для підвищення рівня та навчальної практики студентів;2) науковий потенціал викладачів освітніх установ, а також розробників Інтернет-технологій використовувати для поліпшення оцінювання в процесі навчання. Із використанням Інтернет-технологій можна проводити вимірювання ефективності навчання, забезпечуючи систему освіти можливостями проектування, розробки та перевірки нових і більш ефективних методів оцінювання;3) проведення наукових досліджень для з’ясування того, як із використанням технологій, таких як моделювання, навчальні середовища, віртуальні світи, інтерактивні ігри та навчальні програми, можна заохочувати та підвищувати мотивацію студентів при оцінці складних навичок;4) проведення наукових досліджень і розробок із проведення об’єктивного оцінювання (без оцінювання сторонніх здібностей студента). Для того, щоб оцінки були об’єктивними, вони повинні вимірювати потрібні якості та не повинні залежати від зовнішніх факторів;5) перегляд практики, стратегії і правил забезпечення конфіденційності та захисту даних про одержані оцінки студентів, при одночасному забезпеченні моделі оцінок, що включає в себе постійний збір і обмін даними для безперервного вдосконалення процесу оцінювання.Всі студенти повинні мати право на доступ до даних про власні оцінки у вигляді електронних записів, дізнаючись таким чином рівень своїх знань. У той же час, дані по студентам повинні бути відкритими і для інших студентів.Викладацька діяльність. Викладачі можуть індивідуально або колективно підвищувати свій професійний рівень, використовуючи всі доступні технології. Вони можуть отримати доступ до даних, змісту, ресурсів, відомостей і передового досвіду навчання, що сприяє розширенню можливостей викладачів і надихає їх на забезпечення більш ефективного навчання студентів.Багато викладачів працюють поодинці, не спілкуючись з колегами або викладачами з інших ВНЗ. Професійний розвиток зазвичай проводиться на короткому, фрагментарному і епізодичному семінарі, що пропонує мало можливостей для використання отриманих матеріалів на практиці. Основна аудиторна робота викладача на практиці зводиться до перевірки набутих знань студентами. Багато викладачів не мають відомостей, часу, або стимулу для постійного підвищення свого професійного рівня щороку. Так само, як використання ІКТ може допомогти поліпшити процес навчання та оцінювання, використання ІКТ може допомогти краще підготуватися до ефективного викладання, підвищити професійний рівень. Використання ІКТ дозволяє зробити перехід до нової моделі зв’язаного навчання.У зв’язаному навчанні викладачі мають отримувати повний доступ до даних про процес навчання студентів та аналітичні інструменти для обробки цих даних. Їм необхідно забезпечити комунікацію зі своїми студентами, доступ до даних, ресурсів і систем підтримки навчання, що дозволить їм створювати, управляти і оцінювати досягнення навчання студентів в позааудиторний час. Викладачі також можуть отримати доступ до ресурсів, що надають можливість підвищити свій професійний рівень (рис. 2). Рис. 2. Модель зв’язаного навчання викладачів Оскільки середовище навчання постійно ускладнюється, у зв’язаному навчанні забезпечу

Постановка проблеми. Завдяки мережним зв’язкам мимоволі формуються нові соціальні об’єднання – віртуальні спільноти. Вони не можуть бути спеціально спроектовані, організовані або створені в наказовому порядку. Участь у віртуальних предметних спільнотах дозволяє вчителям, які живуть у різних куточках країни і за кордоном, спілкуватися один з одним, вирішувати професійні питання та підвищувати свій професійний рівень. Такий підхід вимагає від суспільства розбудовувати різноманітні платформи, наприклад, за хмарними технологіями.Формування мережного суспільства – суспільства ХХІ століття, вимагає від учителів постійного вдосконалення своєї педагогічної майстерності і використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) під час навчання школярів.Отже, постає проблема дієвої підтримки вчителів у використанні і впровадженні новітніх технологій у навчально-виховному процесі з метою підвищення якості природничо-математичної освіти. Створення віртуальних предметних спільнот дає вчителю широкі можливості для спілкування, обміну даними, отримання дієвої допомоги і підтримки у впровадженні інновацій. Ми спостерігаємо за глобальними змінами у розвитку Інтернет-технологій, а саме за використанням у повсякденній практиці віртуальних предметних спільнот вчителями зарубіжних країн, що спонукає робити перші кроки до нових технологій вітчизняних педагогів [2, 202].Аналіз останніх досліджень і публікацій. У дослідженнях зарубіжних і вітчизняних вчених спостерігається інтерес до віртуальних предметних спільнот, що обумовлено їх зростаючою кількістю, постійними змінами і впровадженням новітніх технологій для підтримки їх діяльності.Сьогодні наукові пошуки орієнтовані на педагогічні підходи до вивчення віртуальних спільнот, що відображено у працях В. Ю. Бикова, М. І. Жалдака, Н. Т. Задорожної, В. М. Кухаренка, І. Д. Малицької, Н. В. Морзе, Є. Д. Патаракіна та ін. Однак питання використання віртуальних спільнот для професійного росту вчителя досліджено недостатньо.Метою статті є аналіз особливостей нової мережі «Партнерство в навчанні» та діяльності вчителів-предметників у віртуальних предметних спільнотах.Виклад основного матеріалу. У 2003 році компанією «Майкрософт Україна» у співпраці з Академією педагогічних наук України було започатковано мережу «Партнерство в навчанні», яка дала новий поштовх до застосування наукових підходів у використанні ІКТ під час навчально-виховного процесу.У мережі вчителями-предметниками створювалися професійні віртуальні спільноти, вони спільно працювали над розробкою уроків, навчальними і методичними матеріалами, обмінювалися досвідом та ідеями.На виконання Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року у мережі «Партнерство в навчанні» координувалася діяльність віртуальних предметних спільнот з навчання: фізики, хімії, біології, фізики, математики, географії [1, 40].За час існування віртуальних предметних спільнот (з січня по жовтень 2012 року) спільнотами було розроблено: методичного забезпечення – 1353 од., розробок уроків – 366 од., презентацій – 2221 од., відеоуроків – 2998 од., фото матеріалів – 554 од., оголошеннь – 422 од., дискусій – 219 од., подій – 210 од., посилань – 713 од. Всього до спільнот приєдналося – 2325 осіб.Проте з 3 жовтня 2012 року платформа, яка була розроблена на Windows SharePoint, припинила своє існування, і всім вчителям-предметникам мережі «Партнерство в навчанні» потрібно було створити нові профілі на новітній платформі, розробленій на Windows Azure.Windows Azure – назва платформи «хмарних сервісів» від Microsoft, за допомогою якої можна розміщувати в «хмарних» датацентрах Microsoft і «віртуально»-необмежено масштабувати веб-додатки.Існує велика кількість варіантів визначення, що таке «хмарні обчислення» або «хмарна платформа». Це пов’язано з тим, що різні постачальники хмарних сервісів намагаються підкреслити унікальність своєї пропозиції на ринку і вибирають різні назви, часто не зовсім вірно відображають реальну суть пропонованих сервісів. Зазвичай, говорячи про хмарну платформу, використовують такі терміни, як «інфраструктура як сервіс», «платформа як сервіс», «застосування як сервіс» або навіть «інформаційні технології як сервіс».Windows Azure забезпечує автоматичне управління сервісами, гарантує високу доступність екземплярів Windows Server і їх автоматичне оновлення. Фізично платформа Windows Azure розміщується на комп’ютерах в центрах обробки даних, що створені і розвиваються. Працездатність платформи Windows Azure забезпечують 8 глобальних дата центрів Microsoft.Основні особливості даної моделі:– оплата тільки спожитих ресурсів;– загальна, багатопотокова структура обчислень;– абстракція від інфраструктури.Windows Azure в повній мірі реалізує дві хмарні моделі:– платформи як сервіс (Platform as a Service, PaaS), коли платформа надається клієнтові як сервіс і надає можливість розробки і виконання застосунків і зберігання даних на серверах, розташованих в розподілених дата центрах;– інфраструктури як сервісу (Infrastructure as Service, IaaS).Оплата хмарної платформи розраховується, виходячи з обсягу використаних обчислювальних ресурсів, таких як: – мережний трафік, час роботи додатка, обсяг даних, кількість операцій з даними (транзакцій).Для найкращого задоволення потреб освітян та керівників навчальних закладів компанія Майкрософт створила нову професійну платформу www.pil-network.com. Нова мережа створена як місце для освітян, де вони можуть спілкуватися з іншими однодумцями, підвищувати власний професійний рівень та досвід навчання своїх учнів у класі та поза ним. Це не просто вебзастосунки для співпраці – це скринька з ресурсами, планами уроків, особисто розроблені навчальні матеріали освітян з усього світу.Розглянемо особливості діяльності вчителів-предметників у віртуальних предметних спільнотах на новій мережі «Партнерство в навчанні».Реєстрація на будь-якому онлайн-ресурсі – це процедура, яка вимагає багато часу та терпіння, тому для її полегшення нові користувачі можуть вибрати декілька способів авторізації:– використати Windows Live ID, тобто логін і пароль для доступу в мережу «Партнерство в навчанні»;– авторизуватитя за допомогою облікових записів Facebook, Yahoo або Gmail.Користувач мережі несете повну відповідальність за збереження конфіденційності щодо паролю, профілю та за всі дії, що виконуються під його обліковим записом.У мережі пошук документів здійснюється за такими напрямами: навчальне відео та навчальні матеріали. Можна здійснити і розширений пошук за такими критеріями: країна, мова, вік учнів, тема (навчальна дисципліна), навички ХХІ століття, навчальні підходи, технології, обладнання, рівень.Навички ХХІ століття включають: співпрацю, спілкування, громадянську грамотність, ІКТ для навчання, створення бази знань, розвитку критичного мислення, вирішення проблем та інновації, сомооцінювання.До навчальних підходів віднесено: безпосереднє викладання, незалежні дослідження, індивідуальне навчання, проектна методика.Пошук матеріалів можна здійснити, вказуючи назву обладнання: мультимедійну дошку, персональний комп’ютер, планшет, телефон, Xbox, Kinect.Вчителі, які працюють у мережі, отримують відповідний рівень: бронзовий, срібний чи золотий.Для перегляду документів можна скористатися сортуванням: за популярністю і за номерами, що їх отримали навчальні матеріали у момент розміщення в мережі.За допомогою використання автоматичного перекладача Microsoft Translator, нова мережа доступна на 36 мовах. Це означає, що користувачі мережі можуть не тільки спілкуватися один з одним своєю рідною мовою, а й перекладати зміст навчальних матеріалів на будь-яку мову, що дозволило запропонувати освітянам України справжню світову глобальну мережу.Користувачі професійних спільнот, таких як освітня мережа Microsoft «Партнерство в навчанні», найбільше цікавляться безкоштовними ресурсами, демонстраційними відео про використання різних програм, навчальними програмами та матеріалами, які відразу можна застосувати під час проведення уроків.Оптимізований пошук ресурсів дозволив зібрати майже 40 освітніх програм в одному порталі. Користувачі можуть не тільки завантажувати безкоштовні програми, а й отримувати тисячі навчальних матеріалів, розроблених інноваційними педагогами по всьому світу, вивчити досвід зарубіжних колег у використанні інноваційних технологій та безпосередню застосувати для навчання своїх учнів.Існує велика кількість сайтів у соціальних мережах, і багато педагогів вже мають профілі і прихильників своїх сайтів, співпрацюють у інших соціальних мережах. Тому для популяризації профілю та іміджу школи користувачі освітньої мережі Microsoft «Партнерство в навчанні» можуть рекламувати свої досягнення в соціальних мережах. Достатньо додати на власну веб-сторінку адресу персонального блогу та Twitter, Linked-In, Skype або Facebook облікових записів.Нова мережа «Партнерство в навчанні» підтримує (мотивує) педагогів та керівників шкіл, котрі активно використовують ресурси мережі, і надає спеціальні електронні значки. Значки можна отримати за проходження індивідуально визначеного шляху професійного розвитку, підтримку тематичних дискусій, додавання матеріалів, змістових коментарів, покращення перекладу, а також за участь у подіях програми Microsoft «Партнерство в навчанні» надають певні знання та навички у використанні ІКТ та професійному зростанні особистості вчителя.Користувач має право змінювати, копіювати, розповсюджувати, передавати, відтворювати, публікувати, створювати похідні роботи, передавати будь-яку інформацію, програмне забезпечення, продукти або послуги, дотримуючись авторських прав. Так акредитовані навчальні заклади, університети, коледжі можуть завантажувати і відтворювати усі документи для роботи в класі. Розповсюдження документів за межами класу вимагає письмового дозволу від автора навчальних матеріалів.До особливих вимог нової мережі можна віднести те, що компанія Microsoft залишає за собою право на оновлення мережі у будь-який час без попереднього повідомлення вчителя-предметника, включаючи будь-які оновлення та вбудовування додаткових можливостей і нових функцій; переглядати матеріали, розміщені у службах зв’язку і видаляти будь-які матеріали на свій розсуд і припиняти доступ до будь-якого або всіх послуг зв’язку в будь-який час без повідомлення.ВисновкиВіртуальні предметні спільноти будуть дійсно ефективними тільки тоді, коли вони будуть підтримувати, збагачувати, підсилювати творчу роботу, безперервне навчання та забезпечувати активність всередині спільноти.Подальше вирішення даної проблеми пов’язане з аналізом навчальних ресурсів, що вміщають сховища мережі.

У статті висвітлено сучасні підходи у психології щодо проблеми створення позитивного іміджу керівника педагогічного колективу. Зазначається, що він сам вибудовує власний індивідуально-особистісний і професійний імідж. Чим помітніше проявляються в іміджі керівника його самобутні характеристики, що сприяють досягненню стійкого товариського і ділового успіху, тим колоритніше з'являється він перед людьми як персона, що заслуговує на особливу увагу.

Суспільні трансформації, зміни у політичних, економічних та соціокультурних процесах, модернізація освіти висувають нові вимоги до якості підготовки майбутнього керівника закладу освіти, становлення його професіоналізму, формування іміджу та ділової репутації. Реалізація визначених у Законі України «Про освіту» Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року вимог до професіоналізму вимагають підготовки керівників, які можуть стратегічно мислити, створювати інтелектуальні цінності, організовувати ефективні комунікаційні процеси, творчо підходити до справ, гідно представляти свою організацію за її межами, постійно дбати про підвищення власної компетентності та удосконалення майстерності. Від професійної позиції керівника, його особистісних якостей, ціннісних орієнтацій залежить характер взаємовідносин у колективі, творча та ділова атмосфера у закладі. Імідж керівника стає наразі необхідним атрибутом соціально-професійних відносин, так як відображає значущі з позиції масової свідомості особливості особистості, професійної діяльності, спілкування, поведінки та зовнішнього образу керівника. Таким чином, існують об’єктивні потреби сучасного закладу освіти у особистості керівника, орієнтованого на професіоналізм, успішність, позитивний імідж

Стаття присвячена актуальним питанням підходів до здійснення обліку власного капіталу підприємства та проведення його аудиту. У теперішній час, коли більшість підприємств мають недержавну форму власності, власний капітал набуває важливе економічне значення, бо показує кількість власних засобів підприємства, які знаходяться у його розпорядженні та представляють собою фонди та резерви. Економічна важливість власного капіталу підприємства і багатогранність його структури становить необхідність ведення правильного та достовірного обліку, здійснення будь-яких форм контролю. Величина власного капіталу може відбиватися на іміджі та інвестиційній привабливості суб’єкта господарювання. Проте, постійних розвиток форм підприємства та розвиток нових форм ведення бізнесу вимагають нового дослідження особливостей формування власного капіталу на підприємствах різних організаційно-правових форм.

Ця стаття являє собою першу спробу в Україні комплексного міждисциплінарного дослідження історії культурної політики Австралії в галузі створення її позитивного іміджу у світі. Австралія є унікальною в новітній економічній історії. Це одна з найбагатших країн світу. Таке економічне зростання базується на власній системі вартості Австралії та соціальній структурі. Доведено, що в основі австралійської системи цінностей лежить справедливість. Це знайшло своє відображення в австралійських соціальних послугах, таких як система охорони здоров'я та масове навчання. Ця політика сприяє зменшенню нерівності. Виявлено, що важливу роль у створенні позитивного іміджу Австралії в першій половині XIX століття зіграв Вільям Вентворт, провідний австралійський політичний діяч того періоду. Його книга «Статистичний, історичний та політичний опис колонії Нового Південного Уельсу та її залежних поселень у країні Ван Дімена» стала першою книгою про Австралію, яку написав австралієць, корінний народження. Зростання національної літератури, а потім і кіноіндустрії зробили великий внесок у розвиток позитивного іміджу Австралії. Проаналізовано історичні періоди їх розвитку, починаючи з 1900 року і до наших днів. Особлива увага приділяється періоду 1970-1980-х років, коли австралійський штат вирішив сприяти зростанню національної кіноіндустрії різними методами, включаючи її фінансування, відкриття австралійської школи кіно і телебачення та будівництво Національного кіноархіву. Досліджуються позитивні результати, що призвело до буму кіновиробництва тих років, що призвело до зростання інтересу до австралійського кіно в усьому світі, наприклад, "Крокодил Денді" та його продовження, "Австралія" та інші. Все це посилило позитивний імідж Австралії. Багато в чому підвищення іміджу Австралії призвело до хвилі імміграції до країни, а також до іноземного студентства для отримання австралійської вищої освіти. Ці події можна розглядати як яскраві приклади успішного впровадження м'якої сили австралійським урядом та дипломатією.

Дефіле розглядається як засіб демонстрації трендів і як складний організований художній процес із власною образною системою та власними методами відтворення. З’ясовано, що мода створює узагальнений модний образ, тісно пов’язаний з художнім образом, а засоби театрального вираження, такі як декорація, музика, світло та маска, допомагають гармонізувати ідею й художній образ дизайнера, за допомогою них ідея дизайнера і сам образний стрій колекції впливають на глядача і як візуальний, і як емоційний об’єкт. Із статті стають зрозумілими основні тенденції української індустрії моди, яка використовує західні ідеї для показів мод, але одяг і сам імідж набувають суто національних особливостей.Ключові слова: дефіле, театральне дійство, fashion-шоу, сценографія, модний образ, образ-інсталяція, подіумний образ, українська мода. Defile as a means of trends demonstration and as a complex organized artistic process with its own figurative system and its own reproduction methods has been studied in the article. The generalized fashion image created by fashion and closely related to the artistic image has been examined; the decoration, music, light and mask as the theatrical expression means used for harmonization of the idea and the artistic image of the designer; the use of theatrical expression means as visual and emotional objects of influence of designer ideas and imaginative structure of collection on the viewer have been analyzed in the article. The specifics of main trends of the Ukrainian fashion industry, in which some Western ideas are commonly used for fashion shows, but the clothes and the image of which acquired purely national characteristics have been outlined in the article. Key words: defile, theatrical performance, fashion show, scenography, fashion image, image-installation, podium image, Ukrainian fashion.

У статті здійснено аналіз теоретичних підходів до визначення поняття та механізмів забезпечення виконавської дисципліни в органах публічної служби, акцентовано увагу на необхідності проведення системного, комплексного підходів щодо дослідження форм, методів стану виконавської дисципліни публічних службовців, що допоможе розкрити основні напрями підвищення рівня виконавської дисципліни на публічній службі. Запропоновано узагальнити та адаптувати досвід країн Європейського співтовариства щодо підвищення рівня виконавської дисципліни до української дійсності шляхом запровадження інноваційних механізмів забезпечення виконавської дисципліни в органах публічної служби, що позитивно вплине на подальший професійний розвиток публічних службовців органів влади в Україні. Доцільність дослідження теоретичних підходів щодо розуміння понять та механізмів забезпечення виконавської дисципліни в органах публічної служби обумовлюється важливістю розвитку належного демократичного врядування в Україні. Це сприятиме підвищенню репутації публічної служби в органах влади, зростанню іміджу публічного службовця, формуванню якісно нової системи публічної служби в Україні Наукові підходи до понять “публічна служба”, “виконавська дисципліна”, “публічне управління” відображають нові, сучасні тенденції становлення наукового дискурсу з цієї проблематики у галузі знань 28 “Публічне управління та адміністрування” й водночас можуть стати платформою для подальших висновків щодо напрямків зростання ефективності виконавської дисципліни в органах публічної служби. Зазначені чинники зумовлюють необхідність ретельного аналізу теоретичних підходів до розуміння понять, що використовується в досліджені, формулювання власної інтерпретації понятійного поля та механізмів забезпечення виконавської дисципліни в органах публічної служби в Україні.

Стаття присвячена систематизації сучасних наукових досліджень, спрямованих на дослідження проблеми мотивації військовослужбовців до діяльності в екстремальних умовах. Мотивація до професійної діяльності військовослужбовців є ієрархізованою динамічною системою мотиваційних утворень, структурованих на основі взаємозв’язку провідних інституційних (внутрішніх) та прагматичних (зовнішніх) мотивів, регулюючих здійснення діяльності, у результаті чого формується система спонукань, які детермінують діяльність. Більшість сучасних зарубіжних досліджень мотивації людини до професійної діяльності, зокрема в екстремальних умовах, сконцентровано у парадигмі теорії самовизначення, яку в 1985 р. запропонували E. Deci та R. Ryan. За її основними положеннями людська мотивація поділяється на зовнішню та внутрішню, остання вимагає врахування трьох вроджених універсальних психологічних потреб у: компетентності (потреб людини у проявленні здібностей), автономії (праві вибору виду діяльності) й взаємозв’язку (потреби відчувати власну приналежність до соціальної групи та/або місця діяльності). Результати аналізу досвіду провідних країн світу засвідчили, що мотивація кандидатів на військову службу та мотивація діючих військовослужбовців має деякі особливості, але вона ґрунтується на взаємозв’язку між інституціональної та прагматичної мотивації, в деяких випадках вона формується на засадах ідеологічних концепцій, прийнятих у цих країнах. У різних країнах світу триває пошук додаткових шляхів вирішення проблеми мотивації військовослужбовців за такими напрямами (формування інституційних та прагматичних мотивів): підвищення авторитету армії, військової служби; формування позитивного іміджу військовослужбовця і військової служби у засобах масової інформації, рекламній продукції; створення сприятливих умов, пільг, соціальної захищеності, матеріальної і кар’єрної зацікавленості; формування у молоді та діючих військовослужбовців почуття особистої соціальної значущості, користі та патріотизму. Попри на ці зусилля, проблема мотивації військовослужбовців до діяльності в екстремальних умовах досі не знайшла свого остаточного вирішення.

Розкривається роль медійного образу політика як провідного чинника консолідації електорату. Основними завданнями дослідження були: введення та представлення поняття консолідації через окреслення ступеня розробленості проблеми в сучасних західних дослідженнях, визначення її структури і чинників формування, а також розкриття ролі медіаобразу політика на основі аналітичного дослідження його складових, а саме: візуальної, психологічної та комунікативної. У дослідженні використовувалися підходи сучасних наукових галузей: еволюційної, психологічної, соціологічної, антропологічної, політичної. Презентовано авторську концептуальну модель структури консолідації, яка складається із трьох компонентів: 1) когнітивного: політична ціннісно-орієнтаційна єдність (де політичні цінності є особисто значущими для членів групи), спільна мета. спільні уявлення про способи досягнення консолідації; 2) категоріального: політична ідентичність, відчуття єдності з групою, прихильності до неї; відчуття «ми»; 3) акціонально-комунікативного: готовність до діалогу та пошуку консенсусних рішень щодо оптимальних способів вирішення завдань, що постають перед групою; до спільних дій з метою досягнення конкретних цілей. Виокремлено рівні і види консолідації, що дає змогу вивчати її і як локальне (групове), і як суспільне (у тому числі і національне) явище. З’ясовано, що консолідація як характеристика групи дає їй більше шансів на успішне відстоювання власних інтересів і трансформацію навколишньої дійсності. Консолідацію представлено як складне і багатогранне явище, формування та посилення якого вимагає відповідних соціальних умов та специфічних чинників; описано сім базових із них: економічний чинник, соціальна довіра, почуття громадянського обов’язку, самоефективність, минулий досвід участі в колективних діях політичного спрямування, інформаційний простір та образ типового представника опозиційної групи. Проаналізовано низку досліджень під кутом зору компонентів медіаобразу політика: візуального, психологічного та комунікативного. Порушено питання політичного іміджу та визначено елементи ефективного медіаобразу політика, який може консолідувати навколо себе електорат, а саме: зовнішня привабливість та комунікабельність; «звичайність» (такий, як і всі інші громадяни); символічність, або архетипність, основи образу; відповідність позиції «служителя суспільства»; активне використання медіа (як традиційних, так і новітніх) для формування парасоціальної взаємодії з електоратом; чутливість щодо актуальних запитів суспільства та її громадян, опора у своїй риториці саме на них; апелювання до ціннісних основ, декларування спільних з народом уявлень про політичну реальність; формування відкритої, довірливої, діалогічної комунікації як з електоратом, так і з опозиційними силами; актуалізація відчуття «ми» та мотивування до усвідомлення важливості колективних дій, спрямованих на розв’язання певної проблеми чи досягнення поставленої мети. «Вузьким» місцем дослідження визнано обмеженість опису групової консолідації, оскільки в політичній сфері є також рівні суспільної і національної консолідації, зміст яких може містити нові компоненти і не містити при цьому наявні в презентованій структурі. Тож той вид консолідації, який подано в статті, не є універсальним для всіх її різновидів, а узгодження цього питання потребує окремої роботи, організованої в подальші дослідження. Результати дослідження наближають до більш повноцінного розуміння механізмів об’єднання політичних груп, що наразі стають усе більш дієвими суб’єктними одиницями на політичній арені. Зауважимо, що воно, однак, не дає вичерпної відповіді щодо технологій консолідації електоральних груп, адже автори не ставили собі за мету вивчення ролі інших чинників та їх паралельної ефективності поряд із чинником «медіаобраз політика». Невиробленість консолідаційної державної ідеї породжує в суспільствах явище локальних типів єдності, з якими важливо вміти працювати та розуміти психологічні основи, що лежать в основі їх формування. Висловлюється думка, що цінність роботи є навіть ширшою за цінність ефективної взаємодії лише з електоральними групами. Результати можуть бути використані для консолідування різних політичних груп (зокрема електоральних) – як для організації окремого об’єднання громадян навколо політичного діяча, так і для зниження рівня напруженості в суспільстві та примирення його окремих радикально налаштованих груп. Презентовано авторську модель консолідації, де вона представлена як цілісна, складноорганізована соціально-психологічна структура, що дає змогу в подальшому розширювати спектр механізмів впливу на електорат та спрямовувати таким чином процеси організації електоральної групи навколо політичного лідера. Дослідження медіаобразу політика представлено як виконане, детально описане завдання, актуальне в контексті політичних трансформацій 2019–2020 років, зокрема з урахуванням нових вимог сучасних технологій до комунікації в політиці.