Journal articles on the topic 'Вищі навчальні заклади України'

Автор дослідження, ґрунтуючись на аналізі широкого кола джерел, визначає особливості організації вищої педагогічної школи України в роки Другої світової війни. Аналіз публікацій доводить, що з розгортанням подій Другої світової війни завдання та напрями діяльності вищої педагогічної освіти в СРСР суттєво змінилися. Керівництву республіки довелося вирішити проблеми, пов’язані з евакуацією педагогічних навчальних закладів з прифронтових районів у тил країни, зокрема, було евакуйовано три університети (Київський, Харківський, Одеський), п’ять педагогічних інститутів (Одеський, Запорізький, Мелітопольський, Луганський, Харківський) та учительський інститут (м. Бердянськ). У лютому 1942 року на базі двох евакуйованих університетів (Києва та Харкова) у місті Кизил-Орда (Казахстан) був заснований Об’єднаний український державний університет (ОУДУ). Одним із напрямків роботи ОУДУ була підготовка вчителів історії для загальноосвітніх шкіл. У дослідженні з’ясовано, що у зв’язку з необхідністю продовжувати підготовку педагогічних кадрів, зокрема істориків, у роки війни необхідно було внести зміни до навчальних програм, адаптуватися до складних умов, наприклад, зменшити термін навчання, скоротити зміст навчальних дисциплін та графік лекцій та практичних занять тощо. Усі ці заходи були вимушеними, продиктованими військовим часом і, з одного боку, негативно впливали на освітній процес у вищих освітніх закладах, але, з іншого боку, працівники евакуйованих на схід університетів допомагали місцевим інститутам у навчальній та науковій роботі, розв’язанні виробничих та економічних проблем. Примусова евакуація із західних областей на схід країни мала велике значення для місцевих університетів. Це стало об'єктивною передумовою розвитку в цих регіонах вищої освіти, підготовки національних науково-викладацьких кадрів та сприяло піднесенню духовної культури та національної свідомості населення. Ключові слова: евакуйовані вищі навчальні заклади, навчальні програми, ідеологізація освіти.

Стаття присвячена визначенню стану та особливостей включеності вищої школи України до системи електронної освіти на основі діагностики процесу впровадження у вищі навчальні заклади України технологій електронного навчання, що особливо актуалізовано в умовах інформатизації й дигіталізації навчального процесу та посилення напрямів інтеграції у міжнародний освітній простір. Розроблено та описано методику соціологічного дослідження, що дозволило провести типологізацію 361 діючих вишів України за рівнем впровадження електронного навчання в освітній процес. Також проведено регіональний розподіл вищих навчальних закладів України, завдяки чому виділено вузівські центри та проаналізовано їхню специфіку щодо рівнів впровадження електронного навчання.За результатами дослідження порівняно ступінь включеності до електронного навчання ВНЗ різних форм власності й напрямів підготовки, що продемонструвало специфіку застосування електронного навчання і те, що система вищої освіти України знаходиться на етапі усвідомлення необхідності модернізації освітнього процесу за допомогою впровадження та використання технологій електронного навчання, але більшою мірою є лише фрагментарно включеною до електронного навчання.

У статті описано сучасний стан розвитку системи військової освіти в Україні. Зазначено, що сьогодні вища військова освіти є корпоративною системою підготовки військових, основне призначення яких полягає у виконанні професійних завдань у конкретних умовах. Звернуто увагу на те, що вища військова освіта надається у спеціалізованих закладах вищої освіти та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. Акцентовано, що останніми роками вектор розвитку військової освіти України спрямовано на вступ у НАТО, інтеграцію в ЄС та приведення чинної системи до відповідних міжнародних стандартів. Зокрема, в Україні впроваджується проєкт «Професійна військова освіта», спрямований на вдосконалення системи військової освіти та її законодавчої бази.Висвітлено сутність та зміст спрощеної системи військової освіти, яка запроваджується сьогодні в Україні. Наведено приклади імплементації системи лідерських курсів у вищі військові заклади освіти держави (Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, Київський інститут Національної гвардії України). Виділено провідні тенденції розвитку військової освіти в Україні на початку ХХІ століття: удосконалення чинної законодавчої бази, що спрямована на інтеграцію світових стандартів та нарощування власних військових спроможностей; перехід на перспективну систему військової освіти, що передбачає припинення заочного навчання за держбюджетні кошти та уведення системи лідерських L-курсів на заміну існуючим; створення відповідних умов для взаємовизнання та зарахування сертифікатів, які були отримані у вищих військових закладах держав-членів НАТО; запровадження передових методів, засобів навчання, технологій, що сприятимуть формуванню ключових компетентностей сучасних військових у контексті світових вимог.

У зв’язку з необхідністю вирішення нагальних проблем освітньої діяльності, спричинених протиепідемічними та санітарно-гігієнічними заходами боротьби з коронавірусною інфекцією, вищі військові навчальні заклади (у тому числі й заклад вищої освіти Державної прикордонної служби України) перейшли на змішану форму проведення занять з усіма категоріями тих, хто навчається. Оптимізовані науково-педагогічним складом методики використання різноманітних платформ як Інтернету, так і внутрішніх мереж дозволяють достатньо ефективно забезпечувати опанування майбутніми офіцерами-прикордонниками військово-професійних компетентностей, визначених робочими програмами навчальних дисциплін й іншими нормативними документами, але таким чином характеризується навчальний процес переважно під час опрацювання курсантами та слухачами теоретичних аспектів матеріалу, що викладається. Контрольні заходи, спрямовані на перевірку якості засвоєння зазначених компетентностей, також можуть організовуватися й здійснюватися аналогічним чином – шляхом вирішення майбутніми офіцерами-прикордонниками тестових завдань різної складності. Обставини реалізації практично-прикладної складової освітнього процесу є кардинально іншими: під час практичних занять з військово-спеціальних дисциплін передбачено використання курсантами за призначенням навчально-матеріальних засобів. За таких особливостей керівник заняття з числа науково-педагогічного складу повинен особисто та із залученням помічників і технічного персоналу контролювати дотримання заходів безпеки, а також порядку використання зброї та військової техніки, засобів індивідуального та колективного захисту, носимого та возимого шанцевого інструменту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, засобів спостереження та зв’язку, імітаційних і бойових вибухових речовин тощо. Ці заняття характеризуються й наявністю тактичної обстановки, розробленої з метою створення ситуацій невизначеності, швидкоплинності, раптовості, максимального наближення до реальних умов бойових дій окремих військовослужбовців і підрозділу в цілому. Таким чином, дистанційні освітні заходи в контексті різних видів практичних занять з навчальної дисципліни «Основи бойового забезпечення» мають низьку ефективність, а також дуже складні як для педагогів, так і для курсантів. Проведення переважної більшості таких занять без контактної участі науково-педагогічного складу є взагалі неможливою.

У статті вивчено основні аспекти застосування новітніх освітніх технологій у процесі професійної підготовки бакалаврів готельного та ресторанного бізнесу. Встановлено, що найчастіше використовуються проблемні лекції та навчальні дискусії, а також лекція-візуалізація, семінар-диспут, але найменш популярним серед студентів та викладачів є метод мозкового штурму. Нині відбуваються соціальні, освітні та технологічні трансформації в суспільстві, ріст сектору освітніх послуг, які, звісно, вимагають якісних змін в концептуальних основах професійної підготовки бакалаврів в закладі вищої освіти: пошук нових форм, методів та технологій професійної підготовки студентів, впровадження в навчальних процес новітніх освітніх технологій. Різноплановість функцій, що стосуються саме освітніх технологій, пояснюється різною варіацією їх структури, компонентами якої є новітні та традиційні освітні засоби, включаючи спілкування та інформацію, а також дистанційне навчання, інтерактивні методи тощо, що набули популярності в Україні та Європейському Союзі. Дослідники в галузі досліджень освітніх технологій вважали, що добре обґрунтовані нові способи спільної діяльності викладачів та студентів забезпечують бажаний результат, незалежно від рівня обдарованості вчителя та його професійної майстерності. Досвід використання технологічного підходу переконує в якості навчального процесу підготовки майбутніх фахівців в галузі готельного та ресторанного бізнесу, що залежить передусім від професійної майстерності викладача та здібностей студентів. Проте освітні технології є орієнтиром у науковій діяльності і сприяють удосконаленню педагогічної праці викладачів. Варто наголосити, що саме розвиток туризму в цілому та ресторанний бізнес, зокрема, залежать від розробки і впровадження інноваційних технологій, направлених на розширення споживчих властивостей і якісних параметрів екскурсійного продукту, вдосконалення в цілому обслуговування потенційних клієнтів в закладах. Сьогодні телекомунікаційна інфраструктура дає можливість створювати новітні системи, технології масового навчання впродовж життя, загального обміну інформацією, незалежно від часових та просторових поясів. Вищі навчальні заклади України розробляють та впроваджують методичні аспекти створення курсів дистанційного навчання, вивчають можливі шляхи організації занять, вирішують питання технічного забезпечення організації навчання.

Метою модернізації освіти України є забезпечення якісної підготовки майбутніх фахівців вищого навчального закладу, здатних до конкурентної боротьби в сучасних ринкових умовах. Очікуваним результатом навчання майбутніх фахівців, є сформованість у них управлінської компетентності засобами інтерактивних технологій під час вивчення фахових дисциплін. Однією з причин, що призвели до кризових явищ в економіці України, є низький професійний рівень управлінської кваліфікації та відсутність глибоких знань з економіки у керівників, практично всіх рангів. Перед багатьма компаніями та підприємствами нині постає потреба зміни організаційно-управлінських структур; маркетингової переорієнтації; необхідність вирішення проблеми хронічної нестачі фінансових ресурсів, пошуку джерел фінансування, оптимального використання та розподілу наявного капіталу тощо. Усе це змушує підприємців до пошуку нових шляхів підвищення ефективності управління, а вищі навчальні заклади до переосмислення концепції, стратегії, змісту та методики формування управлінської компетентності. Проблема забезпечення сучасного ринку праці висококваліфікованими фахівцями в галузі управління актуалізує необхідність вдосконалення та розробки нових підходів у процесі професійної підготовки управлінських кадрів. Виконання цього завдання не може бути забезпечене так званої «знаннєвої» парадигми. Це зумовлює необхідність упровадження в навчально-виховний процес навчального закладу компетентнісного підходу, що орієнтує на формування в майбутнього фахівця готовності до практичного управлінського застосування знань, умінь та навичок у процесі вирішення реальних професійних та управлінських завдань. В статті розглянуто питання формування управлінської компетентності майбутніх фахівців за допомогою інтерактивних технологій під час вивчення фахових дисциплін, визначений понятійний апарат проблеми, мета, форми, методи, принципи. Охарактеризована структурно-функціональна модель формування управлінської компетенції майбутніх фахівців засобами інтерактивних технологій в процесі вивчення фахових дисциплін.

У статті розглядаються умови здійснення дослідження музичної культури, які впливають на розвиток наукових знань. Мета статті — з’ясувати особливості розвитку наукових досліджень музичної культури в умовах сучасної України в контексті національних та глобальних процесів. Методологія дослідження полягає у загальнонаукових і спеціальних методах. До перших належать логічний і діалектичний методи, а до других — системний та історико-порівняльний. Висновки. Визначено, що на початковому етапі досліджень музичної культури багатьом доробкам був властивий перехідний формат, однак відкриття нових архівних матеріалів та доступ до світових досягнень змінили ситуацію в напрямку розвитку міждисциплінарного підходу, який змушує переглянути встановлені стереотипи. Наголошується, що в процесі реформування як держави в цілому, так і окремих її інститутів значний вплив на розвиток досліджень музичної культури відіграла боротьба із плагіатом та вимога розширення публікацій у наукометричних базах. Однак вищі навчальні заклади і академічні наукові установи не змогли позбутися бюрократичного контролю, а в процесі реформування не було запропоновано формули, за якою наукова спільнота могла б визначати ефективність оприлюднення наукових результатів. Підкреслюється національний та глобалізаційний вплив на ефективність діяльності науковців. Визначено, що на сьогодні вже можна говорити про існування ряду наукових центрів, де вивчаються проблеми музичної культури, зокрема — це Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, Київський національний університет культури і мистецтв та інші установи. Тож нагромадження позитивних змін проявилося в наукових ідеях, дослідженні нових тем і впровадженні наукових результатів у навчальний процес чи практичну діяльність державних установ та громадських організацій.

Світовий процес розвитку інформаційного суспільства, вітчизняні соціально-економічні процеси, спрямовані на вступ України до європейського та світового товариства, призводять до безумовної необхідності розвитку дистанційної освіти.Ґрунтовні кроки, що їх зробила Україна в цьому напрямку, знайшли відображення у чисельних нормативних документах: Національній програмі «Освіта. Україна ХХІ сторіччя», Законах України «Про Національну програму інформатизації», «Про вищу освіту», Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні, Програмі розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки, Положенні про дистанційне навчання тощо.Але разом з тим як в площині теоретичного обґрунтування, так і практичного втілення ідей дистанційної освіти існують серйозні проблеми.Вже у 2000 р. на державному рівні відзначалося, що сучасний стан розвитку дистанційного навчання не надає змоги українцям задовольняти освітньо-інформаційні потреби через телекомунікаційні мережі, що всі навчальні заклади, які самостійно впроваджують технології дистанційного навчання, наштовхуються на реальні труднощі, тому нагальною є потреба цільового фінансування, координації спільних дій державних органів та навчальних закладів, державного нормативно-правового забезпечення цього процесу [1]. Саме тоді була зроблена серйозна спроба практичної організації процесу – задеклароване створення цілісної системи дистанційної освіти в Україні та конкретних органів для її розвитку – Ради з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України, Координаційної Ради Міністерства освіти і науки України, державного, регіональних, базових, локальних центрів дистанційної освіти, науково-методичних комісій за напрямками діяльності системи. Етапи розвитку такої системи дистанційної освіти передбачали до 2004 р. повномасштабне впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання, а також інтеграцію системи України у світову.Але у вересні 2003 р. у Програмі розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки знов виникають ті ж самі завдання – створення проектів стандартів на технології дистанційного навчання, банку атестованих дистанційних курсів, пропозицій щодо захисту інтелектуальної власності в системі дистанційного навчання, методик створення і використання дистанційних курсів у навчальному процесі тощо із строком виконання – 2004-2006 рр. [2], що безумовно доводить відсутність роботи, у тому числі методичної, стосовно впровадження дистанційної освіти на державному рівні.Більш того, у 2004 р. з’являється новий документ – Положення про дистанційне навчання [3], де знов таки декларується організація процесу дистанційного навчання без жодного пояснення практичного втілення цих ідей. Так, жодних матеріалів стосовно механізму аутентифікації учасників процесу дистанційного навчання під час дистанційного складання іспитів, заліків, захисту проектів, кадрового забезпечення (наявності методистів, надання додаткового часу для розробки дистанційних курсів та їх систематичного оновлення), щодо механізму організації спілкування викладачів та студентів у рамках дистанційної освіти не надано.Жодний вітчизняний пакет програмного забезпечення для організації дистанційного навчання не розповсюджений у державних масштабах, а приклади іноземних, зокрема, російських, програм, що апробуються в окремих вищих закладах, не враховують сучасний етап розвитку української освіти та навантаження викладачів, що з 1 вересня 2006 р. впроваджують засади кредитно-модульної системи організації навчального процесу.Болюче питання захисту інтелектуальної власності розробників дистанційних курсів знов таки юридично не вирішене.Державне фінансування розробки курсів, створення спеціалізованих лабораторій, стажування викладачів практично відсутні.Критерії, засоби, системи контролю якості дистанційного навчання, єдині вимоги до навчальних планів і програм, методики розробки, апробації та впровадження дистанційних курсів, науково-методичні основи функціонування банку атестованих дистанційних курсів до цього часу не розроблені чи, принаймні, не оприлюднені.Можна констатувати дуже сумний висновок – держава не допомагає навчальним закладам розповсюджувати систему дистанційної освіти, кинувши їх у цій важливій справі напризволяще. Цю хибну практику треба негайно ламати, бо характерні риси дистанційної освіти, такі як гнучкість, велика аудиторія та соціальна рівність слухачів, економічність, якість та інші, є ознаками цивілізованого навчального процесу толерантного суспільства.

Вендінгом називається продаж товарів і послуг за допомогою автоматичних пристроїв, що приймають оплату. Торгівля через автомати є високотехнологічним, рентабельним і прибутковим бізнесом у всьому світі. Сучасний вендінг - це не тільки перспективний і прибутковий вид підприємництва, а й справжня гонка технологій. У статті розглянуто сутність і особливості організації вендінгового бізнесу. Ефективність вендінгового торгівлі багато в чому залежить від правильної її організації, в тому числі і від місця установки торгового автомата. Основним поштовхом для розвитку кавового вендинга в Україні стало, в першу чергу, підвищення загальної технічної культури населення поряд із зростанням рівня споживання якісної кави. Сьогодні більшість вендінгових операторів пропонують каву, який за смаком не відрізняється від напоїв з кафе і ресторанів. Виявлено, що більшість вчених не розглядає окремо вен як окремий напрямок підприємницької діяльності, а лише як засіб автоматизації роздрібних продажів. Відокремлено основні переваги вендинга. У великих містах залишається все менше перспективних місць для установки торговельних автоматів. Їх рентабельність поступово знижується за рахунок збільшення конкуренції. Виявлено, що одним з найпопулярніших в контексті вендинга державних установ є вищі навчальні заклади. Їх привабливість пояснюється тим, що аудиторія в основному складається з молодих людей, які вміють користуватися технікою, крім того інститутські їдальні та буфети закриваються відносно рано, а студенти в стінах навчального закладу затримуються іноді довше, що викликає підвищений їх інтерес до автоматів з поповнення рахунку і кавових або снекових автоматів. Саме на зовнішній вигляд апаратів вен робить сьогодні велику ставку. Адже багато споживачів можуть скористатися торговим автоматом виключно з інтересу. Удосконалення конструкції та модернізація програмного забезпечення неймовірно популяризують вен і ставлять його на щабель вище в нескінченній гонитві за ідеальним бізнесом. Виявлено перспективи розвитку цього виду обслуговування населення в Україні. Таким чином, торгівля через вендинг-автомати розкривається автором як чіткий, з математичною точністю вивірений процес.

Представлено освітню програму та навчальний план підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії на третьому (освітньо-науковому) рівні за всіма формами навчання для спеціалізації «Медична та біологічна інформатика і кібернетика». Навчання в аспірантурі та поза нею відбувається відповідно до Закону України «Про вищу освіту», постанов Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах)» та від 30.12.2015 № 1187 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти». Кінцеві цілі з навчальної дисципліни «Медична та біологічна інформатика і кібернетика» спрямовані на здобуття глибинних знань зі спеціальності, за якою здобувач проводить дослідження, зокрема засвоєння основних концепцій, розуміння теоретичних і практичних проблем, оволодіння термінологією з досліджуваного наукового напряму тощо. Відомо, що навчальний план відповідно до наказу МОН України є нормативним документом (стандартом) закладу вищої освіти. Проте освітня програма та навчальний план складено на кафедрі медичної інформатики, що є опорною в системі післядипломної медичної освіти, тому запропоновані документи можуть розглядатись як уніфікована освітня програма та навчальний план.

У реаліях сучасного сьогодення здоров’я – це основна фундаментальна ланка в житті кожної людини, яка безпосередньо відображається на її буття, благополуччя, психічне та емоційне самопочуття. Здоров’я є цінним показником цивілізованості сучасного суспільства, одним із основних складників національного розвитку у цілому світі. У складних умовах пандемії, що відбувається нині у світі, сучасне суспільство все ж потребує компетентних фахівців, які могли б бути конкурентоспроможними на ринку праці, рішуче змінювалися б і організовували активну життєву позицію, які швидко приймали б логічні поставленій меті рішення, уміли раціонально організовувати свою життєдіяльність із позицій збереження, зміцнення здоров’я як свого, так і оточуючих, створювати і забезпечувати безпечні умови життя та праці на виробництві та в побуті, вміти запобігати небезпечним ситуаціям, що загрожують життю людей. Відомо, що пожежна небезпека одна із найстаріших загроз та проблем із якою стикається людство протягом всього земного життя. Вогонь залишив свої сліди в історії всіх епох і народів. Тисячі міст і сіл зникли з лиця Землі в гігантських язиках полум’я. Безцінні витвори розуму і талановитих рук попередніх поколінь перетворилися на порох. Протягом всіх століть вогонь знищував мільйони людських життів. За своїми трагічними наслідками пожежі не поступалися епідеміям, посухам та іншим лихам. Загальна кількість пожеж на нашій планеті досягла 5,5 млн на рік, кожні 5 секунд десь спалахує пожежа. Тому не дивно, що сьогодні пожежі дійсно все частіше стають вагомою проблемою. У нинішніх реаліях ХХІ століття сучасна людина вже озброєна знаннями й найпотужнішою технікою, і вже може на належному рівні конкурувати з вогнем, здобувати та формувати знання про пожежну безпеку, знання, які отримуються у закладах вищої освіти. Саме у закладах вищої освіти відбувається формування знань, підготовка майбутніх фахівців професійного спрямування як пропагандистів і педагогів у боротьбі з пожежами та безпечної організації життєдіяльності. У статті розглядаються історичні моменти виникнення та розвитку на території України архітектурних пам’яток, які в свої часи виконували вагому роль та функцію з безпеки життя українського народу і слугували пожежними вежами (каланчами). Розкривається сутність формування знань з пожежної безпеки виробництв при вивченні історичних аспектів розвитку пожежних веж на території України. Формування знань у студентів закладів вищої освіти з пожежної безпеки виробництв забезпечує розвиток умінь та навичок, здатності (компетенцій) для здійснення ефективної професійної діяльності шляхом забезпечення оптимального управління пожежної безпеки на підприємствах (об’єктах господарської, економічної та науково-освітньої діяльності), формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку, розвиток здоров’язберігаючих компетенцій і усвідомлення необхідності обов’язкового виконання в повному обсязі всіх заходів гарантування безпеки праці на робочих місцях. Саме навчальні заклади зокрема вищі, незалежно від видів їх спрямованості, є тим центром, де відбувається формування знань, умінь і навичок у студентів при вивченні пожежної безпеки зокрема. Людина з вищою освітою, яка має високий рівень здоров’язберігаючої компетентності, є пропагандистом здорового способу життя та спрямовує свої знання й уміння на безпечні умови праці.

У статті розглянуто напрями оптимізації професійної підготовки майбутніх аграріїв в Україні на основі британського досвіду. Метою цієї статті є аналіз основних контекстів удосконалення професійної підготовки майбутніх аграріїв у вищих навчальних закладах України на основі досвіду Великої Британії. У результаті дослідження в роботі згідно з поставленими завданнями проведено порівняльний аналіз сучасного забезпечення професійної підготовки майбутніх аграріїв закладами вищої освіти Великої Британії й України; розглянуто основні вимоги до професійної підготовки майбутніх аграріїв у вищих навчальних закладах України; висвітлено основні контексти (державний, регіональний, університетський) оптимізації підготовки майбутніх аграріїв в Україні на прикладі досвіду Великої Британії. У межах державного контексту необхідно створювати позитивний імідж сільського господарства й аграрної освіти; розробити й увести освітньокваліфікаційний рівень «Бакалавр з відзнакою» з додатковим роком стажування на виробництві. Діяльність у регіональному контексті має сприяти співпраці закладів вищої аграрної освіти з представниками фермерства, агробізнесу, суміжних галузей з надання консультаційних послуг, вирішенню питань місцевих територій і населення, харчової безпеки, екології, земле- й природокористування. В університетському контексті доцільно розробити «Вихідні положення академічних стандартів для аграрних наук і наук про продовольство» для чіткого й сучасного обґрунтування змісту, завдань, очікуваних результатів, відповідних навчальних програм і профілі «Придатності до працевлаштування у сільському господарстві й суміжних галузях» для висвітлення особливостей роботи в агропродовольчому секторі, освітніх і кар’єрних орієнтирів. Пропонуємо оптимізувати навчально-методичний інструментарій підготовки майбутніх аграріїв на основі варіативності форм, методів, засобів і прийомів навчання, творчого й обґрунтованого поєднання традиційних та інноваційних аспектів навчання та викладання, збільшити сферу використання інформаційно-комунікаційних засобів. У результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що напрацювання британських педагогів є корисними для впровадження у вітчизняну теорію й практику професійної підготовки якісних кадрів для вітчизняного агропродовольчого сектору.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

Унаслідок прийнятих комуністичною партією рішень про посилення пропаганди радянського способу життя закордоном і залучення до цього процесу громадськості в радянській Україні наприкінці 1950-х – 1960-ті рр. було створено Українське товариство дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами(УТДКЗ). Воно мало обласні і міські відділення. Значний інтерес харківської громадськості до німецької мови і культури, наявність громадської просвітницької організації – Клубу друзів німецької мови (пізніше Клуб друзів НДР) зумовили створення у 1968 році Харківського міського відділення Товариства дружби з Німецькою демократичною республікою(ХМВТД). Діяльність Товариства відбувалася в рамках визначених статутом УТДКЗ і під контролем ідеологічного відділу обкому партії. Товариство складалося з колективних членів, серед яких були вищі навчальні заклади, підприємства, середні школи міста. «Клуб друзів НДР» був найактивнішим колективним членом ХМВТД і виконував більшість завдань, що стояли перед Товариством. Основними формами роботи були: зустрічі делегацій («потягів дружби») та окремих діячів культури, науки, техніки; проведення днів культури, урочистих зборів, присвячених річниці утворення НДР, вечорів німецької літератури, музики, театру; експонування виставок зарубіжних громадських організацій; шефська робота над студентами з Німеччини; відсилання закордон виставок, кінокартин, матеріалів для преси. Пропагандистсько-ідеологічний аспект в діяльності Товариства був обов’язковим, що позначалося на тематиці зустрічей і екскурсій, але ж міжособистісне спілкування сприяло встановленню теплих людських відносин. Актив товариства намагався неформально підходити до виконання своїх обов’язків. Члени Товариства з задоволенням виконували свою роботу, спілкувалися з гостями з НДР у неформальних обставинах, своїми руками готували сувеніри, організовували вечори і концерти, готували доповіді на різні теми, листувалися з німецькими друзями. Для цього вони вчили і постійно вдосконалювали німецьку мову.

У дослідженні на основі аналізу навчальних планів, освітньо-професійних програм підготовки здобувачів освіти, розкладів занять, описів навчально-методичного забезпечення, характеристик кадрового складу та іншої інформації, представленої на офіційних сайтах сучасних православних духовних (богословських) семінарій, академій, університетів та інститутів України розкрито особливості викладання пастирського богослов’я та морального богослов’я в означених закладах. Визначено традиції та новації у навчанні цих предметів. У роботі розглянуто сутність морального богослов’я як православно-християнського вчення про моральність і богословської навчальної дисципліни. Схарактеризовано пастирське богослов’я як навчальний предмет і науку про моральні якості та обов’язки пастиря Церкви. Визначено, що сучасні православні семінарії надають освіту не вище бакалаврського рівня, а православні академії, інститути, університети – переважно бакалаврського і магістерського рівня. Встановлено, що в означених закладах вищої освіти викладаються моральне і пастирське богослов’я в якості обов’язкових предметів, які можуть називатись аналогічно відповідній галузі богослов’я або бути представленими з дещо модифікованими назвами. У статті доведено, що переосмислення богословської спадщини часів існування Російської імперії є підґрунтям навчальної літератури з пастирського та морального богослов’я, що побачила світ у ХХ – на початку ХХІ століття. Звернена увага на активне застосування у навчальному процесі сучасних закладів посібників, підручників, а також статей і монографій, присвячених питанням означених галузей богослов’я, що датуються ХІХ – початком ХХ століття(праці Антонія (Амфітеатрова), В. Певницького, П. Солярського та інших). Установлено, що в закладах духовної освіти початку ХХІ століття активно використовуються в якості додаткової літератури з пастирського богослов’я такі роботи, як: «Пастирське богослов’я» архієпископа Антонія (Храповицького), «Пастирське богослов’я» єпископа Веніаміна (Мілова), «Про пастирське служіння за св. Апостолом Павлом» митрополита Варфоломея, «Настільна книга священнослужителя», «Пастирське богослов’я в Росії в ХІХ столітті» ієромонаха Інокентія. Висвітлено традиції і новації в організації навчально-дослідної роботи вихованців сучасних вищих духовних шкіл. Представлено перелік форм організації навчання пастирського богослов’я та морального богослов’я в академіях ХІХ – початку ХХ століття, а також у вищих закладах духовної освіти, що функціонують сьогодні.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

В статті здійснено рефлексивний аналіз діяльності аспірантури в Україні як основної форми підготовки наукових кадрів упродовж століття. З’ясовано, що аспірантура в Україні на сьогодні Законами «Про освіту» (2017), «Про вищу освіту» (2014) нормативно визначена основною формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Досліджено внесок у підготовку аспірантів науково-дослідних кафедр педології; проаналізовано програми підготовки аспірантів на кафедрі в Київському інституті народної освіти. Схарактеризовано діяльність аспірантури з педагогіки в Українському Науково-Дослідчому Інституті Педагогіки (УНДІПі) в Харкові, розглянуто навчальні плани, основні засади їх функціонування. Вивчено низку нормативних документів, які визначали діяльність аспірантури в українських закладах освіти, що регулювали підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів через аспірантуру, як-то: «Положення про порядок підготовки науковців при вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах» (1925); Постанова ЦВК СРСР «Про навчальні програми й режими у вищій школі й технікумах» (1932); Постанова «Про розмір стипендій для аспірантів втузів, вузів і науково-дослідних інститутів» (1933); Постанова «Про підготовку наукових і науково-педагогічних працівників» (1934); Закон «Про заходи щодо поліпшення підготовки науково-педагогічних кадрів через аспірантуру» (1948); Постанова ВАК «Про підсумки роботи з атестації наукових кадрів за 1947/1948 навчальний рік» (1948); Положення про аспірантуру при вищих навчальних і науково-дослідних установах (1962); Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР «Про заходи щодо покращення підготовки й використання науково-педагогічних і наукових кадрів» (1987); Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» (2016). Доведено, що у 30-х рр. модель аспірантури в СРСР була «освітньою»; у 50- х роках ХХ ст. розвиток аспірантури пішов шляхом скорочення освітньої підготовки й трансформувався в «дослідницьку» модель; на початку ХХІ ст. аспірантура реалізовує освітньо-дослідницьку модель підготовки здобувачів освіти.

В оглядовій статті проаналізовано основні напрями розвитку вищої освіти в Україні в умовах нестабільності, що передбачає обмеження освітнього простору, зумовлене карантинними заходами. Обґрунтовано, що карантинні заходи пов’язані з обмеженістю освітнього процесу у вищій школі внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Виокремлено світові ключові тенденції розвитку вищої освіти на основі сучасних наукових ідей і педагогічних досліджень на наступні п’ять років: переосмислення сфери діяльності закладів освіти; навчання за модулями і рівнями; просування культури інновацій; посилення фокусування на оцінюванні навчальних досягнень; перепроєктування освітнього простору; змішаний формат навчання. Обґрунтовано напрями розвитку вищої освіти в Україні в умовах обмеження освітнього простору: перепрофілювання організації освітнього процесу в закладах вищої освіти, упровадження змішаного навчання студентів, а також підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників щодо використання інформаційних ресурсів для підготовки навчальних занять зі студентами. Розроблено рекомендації щодо подальшого розвитку вищої освіти в Україні на державному, регіональному рівнях і рівні закладів вищої освіти. Доведено, що з метою сприяння формуванню конкурентоспроможності майбутнього фахівця у ЗВО необхідно: на державному рівні – створити організаційну структуру з підготовки науково-педагогічних і педагогічних працівників до впровадження в освітній процес цифрових технологій; на регіональному – забезпечити організацію й контроль щодо впровадження інноваційних освітніх технологій у закладах вищої освіти; на рівні закладів вищої освіти – розширити автономію для впровадження освітніх інновацій з надання освітніх послуг не тільки студентам, а й всім категоріям дорослого населення. Ключові слова: вища освіта; вища школа; обмежений освітній простір; освітні інновації; тенденції розвитку вищої освіти.

У представленій статті розглядається результат імплементації гнучкої методології розробки програмного забезпечення – Agile – у процес навчання студентів закладу вищої освіти. Нами представлено підходи до модернізації освітнього процесу, розроблене навчально-методичне забезпечення та підходи до викладання у вищій школі на прикладі навчальної дисципліни «Алгоритмізація і основи програмування» для студентів спеціальності 122 «Комп’ютерні науки» освітньої програми «Прикладне програмування». Проаналізовано широкий спектр публікацій, що окреслюють проблематику розроблення нових методологій викладання, зокрема проблем підготовки фахівців технічних спеціальностей у реаліях трансформації інформаційного суспільства та інформатизації навчального процесу. Проведено аналіз ринку інформаційних технологій та запити провідних компаній на ринку України, а також досліджено рефлексії випускників щодо ефективності навчання в сучасних закладах вищої освіти. У статті описано результати кількарічної поступової адаптації технології Agile до навчального процесу, її введення в навчальний процес та результати апробації розробленої методології. Розглянуто теоретичні основи та переваги Agile-методології над класичною схемою навчання, що визначається нами як «пряма» або «каскадна». З метою ефективного дослідження впливу гнучких методологій на освітній процес представлено підходи до формування експериментальних та контрольних академічних груп студентів. Наведено динаміку виконання лабораторних робіт та порівняння підсумкових результатів навчання академічних груп. Розглянуто вплив Agile-методології на успішність академічних груп та проведено статистичне порівняння з класичним підходом до викладання. Визначено напрями подальших досліджень теми імплементації Agile-методології в освітній процес з огляду на актуальність питання трансформації освіти в Україні та професійної підготовки фахівців інформаційно-технічної галузі.

Стаття містить аналіз особливостей соціально-економічної підготовки офіцерів оперативного рівня у вищій військовій освіті. Конкретизовано зміст підготовки слухачів магістратури вищого військового навчального закладу у чинних державних стандартах та визначено невідповідність сучасним вимогам до рівня соціально-економічної підготовки військового та наявних можливостей реалізації такої підготовки у вищих військових навчальних закладах України. Визначено перспективи та основні проблеми вдосконалення соціально-економічної підготовки в магістратурі вищих військових навчальних закладів відповідно внесених змін до деяких законів України щодо військової освіти та науки. У статті уточнюється поняття соціально-економічної компетентності тасхарактеризованійогоособливості як базового аспекту соціально-економічної підготовки магістрантів у ВВНЗ. З’ясовано, що структура соціально-економічної компетентності військового має включати у себе формування економічної грамотності, економічного мислення, загальноекономічної свідомості з урахуванням соціальних орієнтирів. Схарактеризовано основні напрями покращення соціально-економічної підготовки в освітньому процесі ВВНЗ, удосконалення економічної культури майбутніх військових командирів середньої ланки. До таких напрямів віднесено вдосконалення навчальних програм для магістерського рівня вищої військової освіти з урахуванням соціально-економічної підготовки; посилення уваги до соціально-економічних та гуманітарних дисциплін, які орієнтують слухачів магістри ВВНЗ на засвоєння й оновлення соціально-економічних знань; забезпечення ВВНЗ необхідними засобами навчання та створення у вищих військових навчальних закладах сучасної науково-експериментальної бази за відповідними напрямами наукових досліджень.

У статті здійснено історико-ретроспективний аналіз становлення магістратури. Виокремлено основні етапи цього процесу, а саме: 1-й – виникнення магістратури в перших університетах Західної Європи у ХІІ –ХІІІ ст.; 2-й – підготовка магістрів в університетах Східної Європи у ХVІІ ст.; 3-й – підготовка магістрів в університетах на Русі у ХVІІ-ХVІІІ ст.; 4-й – поновлення магістратури в Україні в 1993-1997 роках. Розглянуто тлумачення понять “магістр”, “магістратура”. Представлено аналіз публікацій, присвячених проблемам розвитку магістратури в Україні і за кордоном. Подано характеристику перших навчальних планів підготовки магістрів напряму підготовки 0101 педагогічна освіта спеціальності 8.010101 “Дошкільне виховання” на базі ОКР “Спеціаліст” низки українських закладів вищої освіти, які першими почали впроваджувати ступеневу освіту. Аналіз змісту навчальних планів подано з позицій формування в майбутніх фахівців готовності до забезпечення якості освітнього процесу в закладі дошкільної освіти. Виокремлено спільні й відмінні особливості навчальних планів. Вказано на ймовірні причини наявних відмінностей і відсутності в планах дисциплін, вивчення яких формує складники готовності магістрів до забезпечення якості освітнього процесу в закладі дошкільної освіти. У висновках зроблено акцент на тому, що підготовка сучасних магістрів для дошкільної освіти в українській вищій школі зорієнтована на Європейські стандарти, а в кожному ЗВО склалася своя система підготовки, бачення її змісту і кінцевого результату, з урахуванням кваліфікації, яку отримує майбутній фахівець. Констатовано, що з часу поновлення магістратури в Україні не проводилося ґрунтовних досліджень з проблеми підготовки магістрів для дошкільної освіти на рівні докторських дисертацій. Ключові слова: історико-ретроспективний аналіз, магістр, магістратура, підготовка магістрів, навчальні плани підготовки магістрів спеціальності “Дошкільне виховання”, готовність до забезпечення якості освітнього процесу в закладі дошкільної освіти.

У статті проаналізовано проблемні питання інтеграції академічної й університетської пра- вової науки з позиції науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти. Визначено, що інтеграція академічної й університетської правової науки має бути спрямована на вирі- шення завдань, які ставляться перед академічною правовою наукою у Стратегії розвитку Національної академії правових наук України на 2021–2025 роки, затвердженій постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 26 березня 2021 року № 12–21. Аргументовано, що до основних завдань академічної й університетської правової науки в контексті розвитку юридичної освіти належать завдання у сфері інформаційної політи- ки, просвітницької, видавничої діяльності, інтеграції освіти та науки, зокрема: підготовка коментарів до законодавства і роз’яснень правозастосовної практики з урахуванням попиту на ринку правничої літератури, рецензування підручників і навчальних програм на пред- мет відповідності сучасним науковим знанням, проведення широкої просвітницької роботи щодо підвищення загального рівня правосвідомості та правової культури населення, подо- лання правового нігілізму, удосконалення системи правової освіти населення, розроблення сучасних методик викладання, упровадження інтерактивних методів у навчальний процес, участь в адаптації навчального процесу у правничих школах до дистанційних умов навчан- ня, формування нових інформаційно-навчальних платформ, підготовка публічних відеолек- цій з окремих правових тем, підготовка і видання підручників, навчальних посібників тощо для складання єдиного державного кваліфікаційного іспиту, підготовка навчально-методич- ної літератури для забезпечення освітнього процесу підготовки здобувачів ступеня вищої освіти «доктор філософії» тощо.

Законом України «Про вищу освіту», прийнятим у 2014 році, було встановлено, що заклади вищої освіти (ЗВО), яким надано статус національних, мають право самостійно визначати норми часу навчальної та інших видів роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників. До цього для ЗВО було обов’язковим використання норм часу для планування та обліку навчальної роботи, що затверджені наказом Міністерства освіти і науки України 21.08.2002 р. № 450. Після отримання дозволу на самостійне формування норм, багато які ЗВО з різних причин, передусім, у зв’язку з фінансовими труднощами, стали вносити зміни до норм часу, офіційно затверджених Міністерством освіти і науки України. Внаслідок цього у них стали з’являтися свої власні видозмінені похідні системи норм часу. Таким чином, крім офіційно затверджених норм часу, у вищій освіті виникла ціла сукупність систем норм часу на виконання навчальної роботи, які мають загальне походження, загальну «материнську» систему норм часу. У своєму розвитку вони дедалі більше віддаляються від «материнської» системи й одна від одної, що дає змогу говорити про їх дивергенцію. Метою цієї статті є дослідження процесів дивергенції норм часу на виконання навчальної роботи та визначення її основних напрямів. Дивергенція норм часу є адаптивним процесом, який полягає у пристосуванні систем норм часу ЗВО до нових умов функціонування. Як необхідні передумови для дивергенція норм часу у вищій освіті України виступають законодавчі зміни, які дозволяють ЗВО в межах університетської автономії самим встановлювати норми часу на виконання навчальної роботи науково-педагогічними працівниками; різні умови функціонування ЗВО; їх відносна відособленість. Основними чинниками дивергенції виступають хронічне недофінансування вищої освіти, необхідність суттєвого підвищення якості підготовки фахівців, суттєве скорочення випускників середніх шкіл внаслідок демографічної кризи в Україні. У процесі дослідження виявлено п’ять основних напрямів дивергенції, які об’єднують відповідні первинні зміни систем норм часу. Трансформація норм часу дає змогу ЗВО адаптуватися до змін зовнішнього середовища та особливостей елементів внутрішнього середовища (організація навчального та наукового процесів, персонал, організація управління, маркетинг тощо). Подальші дослідження дивергенції норм часу на виконання навчальної роботи мають полягати у визначенні ступеня змін норм протягом певного часу в окремих ЗВО або їх групах, а також у встановленні рівнів дивергенції в різних системах норм часу.

У статті описано походження терміна «консерваторія», згадано відкриття перших консерваторій у ХVІ столітті на території сучасної Італії. Відзначено трансформацію консерваторій у заклади вищої освіти, що діють за університетським принципом, на відміну від середньовічної системи «майстер – підмайстер». Описано першу спробу відкриття консерваторії в Україні у місті Кременчук у кінці XVIII століття, тобто ще до появи перших консерваторій на територіях країн, до складу яких входили українські землі у ХІХ столітті. Відзначено спільні тенденції розвитку професійної музичної освіти на українських землях у складі Австро-Угорщини та Російської імперії, появу музичних товариств, що сприяли відкриттю музичних училищ у Львові, Києві, Харкові, Одесі в ХІХ столітті. Простежено, як на базі цих навчальних закладів згодом було відкрито консерваторії. Описано становлення за радянських часів системи професійної музичної освіти, де найвищими ланками були консерваторії Києва, Харкова, Одеси, Львова. Виявлено позитивні та негативні риси централізації та уніфікації системи музичної освіти. Охарактеризовано шляхи розвитку вищої музичної освіти за часів незалежності, описано труднощі впровадження дворівневої системи вищої освіти. Описано процес зміни статусів та назв навчальних закладів, що в результаті привело до заміни консерваторій на університети та академії. Описано відкриття нових навчальних закладів, що надають вищу освіту в галузі музики, у великих містах України. Зроблено висновок про те, що діяльність сучасних українських закладів вищої освіти, що здійснюють підготовку музикантів, має в основі усталену систему музичної освіти українських консерваторій, яка спирається на багатовікові традиції західноєвропейської системи професійної музичної освіти.

У статті висвітлено питання застосування ігрових технологій у навчанні англійської мови в закладах вищої освіти, зіставлено традиційні підходи до навчання та ігрові технології. Досліджено сутність поняття гейміфікації в освітньому процесі, визначено її переваги та недоліки порівняно з традиційними методами навчання, наведено приклади застосування гейміфікації в освіті. Завданням статті є обґрунтувати сприяння розвитку нових, прогресивних підходів до навчання та розширення використання їх під час практичних занять з англійської мови у вищій школі. У дослідженні застосовано описовий і зіставний методи, а також процедуру класифікації для аналізу явища гейміфікації та визначення її основних рис. На сучасному етапі традиційні форми та методи навчання дійсно стають менш ефективними серед молоді через те, що молоді люди мають низьку мотивацію до навчання та їхнє повсякденне життя перенасичене використанням електронних гаджетів. Тому одним із засобів покращення навчання є використання ігрових технологій, або “гейміфікація”, Digital Game Based Learning (DGBL) – навчання, під час якого використовуються комп’ютерні ігри. Основними перевагами гейміфікації є мотивація студентів, залучення їх до активної діяльності, запровадження елементу змагання, заохочення, докладання більших зусиль до навчання та концентрації уваги, поліпшення атмосфери на занятті. Використання гейміфікації можливе без інформаційних технологій, але використання комп’ютерних ігор або онлайн ― компонента збагатить навчальні ігри та піде на користь підготовці фахівців. Труднощами запровадження гейміфікації в навчальний процес визначено трудомісткість підготовки навчальних завдань, необхідність використання технічних засобів, можливі складнощі у використанні ТЗН на заняттях і комп’ютерна грамотність викладачів. В Україні гейміфікація не є поширеною, проте з огляду на ряд переваг у порівнянні традиційними підходами може бути поступово впровадженою в освітній процес з метою осучаснення викладання іноземних мов у ЗВО України. Прикладами використання ігрових технологій у навчанні є інтернет-сервіси і освітні платформи. Duolingo ― це сервіс для самостійного вивчення іноземної мови, який разом із тим надає послугу щодо його використання в навчальних закладах. Edmodo та Kahoot є навчальними платформами на основі ігор, які можливо використовувати на заняттях іноземної мови. Гейміфікація допомагає ефективно навчати, мотивує співпрацю і взаємодію між учасниками, але слід пам’ятати, що використання ігрових технологій у ЗВО – це не розвага і не заміна викладача. Гейміфікація освітнього процесу, на думку автора, у певних випадках є більш ефективною в навчанні сучасних студентів порівняно з традиційними методами і вдало доповнює їх. З огляду на це важливим є впровадження помірної гейміфікації у навчальний процес в Україні з урахуванням усіх переваг і труднощів реалізації цього явища.

Стаття розглядає перспективи розвитку інтерактивних засобів навчання, а саме використання англійської мови (згідно з EMI) як білінгвальної пари до державної мови України на рівні вищих навчальних закладів. Саме питання інтерактивної освіти у вищій школі й використання окремих елементів має багато напрямків, напрямок білінгвальної освіти з використанням англійської мови як білінгвальної пари для українській мови вбачаєтеся перспективним, оскільки українська й англійська мови є демократичними, динамічними й чудово інтегруються з інтерактивними засобами, займають перші місця у світі. Використання сучасних технологій вбачаєтеся релевантним й перспективним з огляду на технічний прогрес. Англійська як білінгвальна одиниця вбачаєтеся перспективною до вивчення у якості демократичної міжнародної європейської мови. Кожного року українці все більше опановують європейські стандарти, використання засобів інтерактивної участі студентів у навчанні, онлайн-відеоконференції, різноманітні навчальні платформи, устаткування виходить на новий рівень. Викладачі й студенти досконало опановують Outlook Office, різноманітні засоби від Google (як то календар з відео конференціями, додатки для створення спільного простору, створення тестувань, опитувань, відео- та аудіоматеріалів тощо), допоміжні засоби навчання для викладачів та студентів від Microsoft та безліч інших інтерактивних інструментів. Таким чином, подальше інтегрування інтерактивних технологій в Україні (зокрема для пожвавлення кореляційних процесів білінгвального навчання з англійської та української мови) у вищій школі вбачаєтся перспективним напрямком дослідження. Питання ефективності білінгвального навчання з повною або частковою інтеграцією інтерактивних засобів потребує подальшого вивчення й збору статистичних даних для компаративного аналізу.

Стаття присвячена сучасним проблемам вищої військової освіти в Україні. У контексті проблематики виокремлено питання психологічної підготовки фахівців непсихологічних спеціалізацій Державної прикордонної служби України. Проаналізовано зміст психологічної підготовки загалом у вищій освіті, а також у прикордонному відомстві. Метою статті є аналіз дидактичних особливостей викладання психологічних навчальних дисциплін майбутнім офіцерам-прикордонникам. Наведено мету та завдання психологічної підготовки у вищому військовому навчальному закладі прикордонної служби. Для детального аналізу дидактичних особливостей викладання психологічних навчальних дисциплін взято дисципліну «Морально-психологічне забезпечення». Визначено основну специфіку цієї дисципліни на основі аналізу змісту професійної діяльності офіцерів прикордонних підрозділів. Виокремлено основні дидактичні особливості викладання зазначеної вище навчальної дисципліни: доступне викладання (психологія використовує досить складну термінологію, а для майбутніх офіцерів-прикордонників психологічну освіту можна вважати початковою); відсутність систематичної психологічної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників вимагає від науково-педагогічних працівників здійснювати ретельну побудову тематичного плану (послідовну, логічну, раціональну) та добір педагогічних технологій, методик, методів, прийомів та засобів; формування основ критичного аналізу наукових положень; визначення рівня знайомства курсантів- прикордонників із досягненнями поп-психології (популярної психології, що формує хибні явлення про наукову психологію) та спрямування зусиль на заміщення хибних знань та умінь на професійні; виділення вагомої частки аудиторних годин на практичну підготовку (оволодіння навичками проведення психологічних досліджень у прикордонному колективі та обробки їх результатів); дотримання принципу міждисциплінарності (зв’язку навчальної дисципліни з гуманітарними, природничими та військово-професійними дисциплінами); забезпечення чуттєвого наповнення змісту психологічної підготовки (здатність до міркувань про психіку інших людей); дотримання принципу цінності наукових професійних умінь порівняно зі знаннями. Сформульовано висновки за результатами проведеної дослідної роботи (доведено необхідність психологічної підготовки та дидактичні особливості викладання психологічних наук) та перспективи подальших наукових досліджень (присвячених вивченню зарубіжного досвіду та пропозицій щодо удосконалення змісту психологічної підготовки військових фахівців).

У статті розглянуто наслідки пандемії COVID-19 для вищої освіти в Україні та світі. Авторки здійснюють аналіз результатів досліджень Міжнародної асоціації університетів, Європейської асоціації університетів, Європейської асоціації міжнародної освіти, присвячених з’ясуванню впливу пандемії на викладання та навчання, міжнародну академічну мобільність і співпрацю, фінансове становище вищих навчальних закладів; труднощів, загроз та викликів, з якими зіткнулися заклади вищої освіти в усьому світі під час коронакризи і які потребують швидких та адекватних дій. В основній частині статті представлено результати опитування викладачів та студентів закладів вищої освіти України, присвяченого аналізу проблем та викликів, з якими зіткнулися останні під час переходу на дистанційне навчання, а також нових продуктивних можливостей, котрі створює онлайн-формат. До основних проблем, з якими зіткнулися основні суб’єкти освітнього процесу, належать проблеми якості навчання та організації навчального процесу дистанційно, зростання обсягів навчального навантаження викладачів та студентів, технічні та фінансові проблеми. Результати опитування як засвідчують оцінку та задоволеність заходами, яких уже вживають заклади вищої освіти задля забезпечення якісного та ефективного дистанційного навчання, так і допомагають у розумінні наступних продуктивних кроків, які необхідно зробити для розширення можливостей викладання та навчання на відстані й отримання доступу до можливостей навчання впродовж життя. Оцінка освітянами можливостей та переваг, які створює формат дистанційного навчання, демонструє внутрішню вмотивованість викладачів до вдосконалення власних вмінь та навичок, опанування новими інструментами, яких потребує формат дистанційного навчання; для студентів такими перевагами стають передусім економічні, а саме розширення можливостей для поєднання навчання та роботи, економія часу й коштів.

У статті висвітлено особливості вдосконалення системи моніторингу навчальних досягнень курсантів морських навчальних закладів у 90-х роках ХХ століття. Аналіз архівних матеріалів та опублікованих історичних джерел, пов’язаних із навчальною діяльністю морських навчальних закладів, показав, що моніторинг навчальних досягнень курсантів цих закладів уперше в незалежній Україні почали практично організовувати і здійснювати ще на початку 1990-х років у зв'язку із запровадженням педагогічних нововведень, відстеження ефективності реалізації яких стало обов'язковою умовою інноваційної діяльності. У статті зазначається, що на початку окресленого періоду гостро відчувалася потреба в державному моніторингу якості освіти, однак усі спроби його створення тоді не вийшли на рівень їх практичної реалізації. У дослідженні виявлено, що в 90-х роках ХХ ст. основними показниками результатів навчання стали не ступені освоєння навчальних програм, а спроможність застосовувати предметні знання і вміння в ситуаціях, що вимагають здатності узагальнювати, міркувати, робити висновки, приймати рішення і продуктивно діяти. Авторка виділяє три відносно самостійні періоди, в рамках яких помітною є еволюція принципів аналізу основних етапів реформування морської освіти України: 1) відображення у працях дослідників необхідності змін у вищій школі та розширення її міжнародних зв'язків, становлення нових підходів до процесів реформування морської освіти, що вимагали глибокого наукового осмислення процесів моніторингу; 2) етап радикального реформування вітчизняної системи вищої освіти, коли у науковому дискурсі часто зустрічалася ідеалізація західних освітніх стандартів; 3) період стабілізації форм і методів реформування української освіти.

У статті подано результати історико-педагогічного дослідження проблеми організації психолого-педагогічних умов управління виховною роботою у вищих педагогічних навчальних закладах України (друга половина ХХ – початок ХХІ століття) відповідно до встановлених етапів: І етап (1958-1990 рр.) – етап становлення процесу управління виховною роботою у вищій школі України; ІІ етап (1991-2013 рр.) – етап реформування процесу управління вихованням майбутніх учителів у вищих навчальних закладах України; ІІІ етап (з 2014 р. по сьогодення) – етап стабілізації процесу управління виховною роботою у вищих педагогічних навчальних закладах України. Визначено пріоритетні напрями забезпечення психолого-педагогічних умов управління виховною роботою в сучасних закладах вищої педагогічної освіти України.

Стаття присвячена висвітленню концептуальних засад побудови та розвитку вищих педагогічних навчальних закладів України на початку ХХ століття. Саме в цей період педагогічна освіта будувалась як на власне українських педагогічних традиціях, так і на західних технократично-прагматичних концептуальних поглядах на спрямованість педагогічної системи. Автором доведено, що 1920-их роках концепція педагогічної освіти була відображена в новій моделі освітньої системи, видах навчальних закладів, що готували педагогів, наступності навчання, створення профільних вертикалей, нових формах, методах і засобах навчання, відродженням педагогічної практики та стажування. У статті розглянуті та проаналізовані три етапи формування вищих педагогічних закладів в Україні на початку ХХ століття: перший етап передбачав жорстке централізоване управління вищими навчальними закладами, надмірне втручання партійних структур. Другий етап відзначався намаганням керівництва зробити поступки викладачам, професурі, студентам, залучаючи їх до безпосередньої участі у роботі нових органів управління вищою школою. Третій етап характеризувався намаганням повернутися до адміністративних та централізованих методів керівництва. У статті зясовано, що в досліджуваній період замість Рад ВНЗ та факультетів зявляються суто статистичні та аморфні загальні збори, факультетські комісії, максимально посилюється адміністративна влада ректора та деканів. У статті прослідковано процес розгалуження внутрішньої структури педагогічних закладів освіти, коли були сформовані відділення соціального виховання, професійної освіти, політичної освіти, заочної освіти, педологічні факультети та відділення з підготовки вчителів для шкіл національних меншин. Ключові слова: вища освіта, освіта вчителів, інститут освіти, модель освіти, трудова школа.

Мета роботи – розглянути розвиток та здійснити огляд сучасної системи вищої освіти Греції на прикладі Університету ім. Аристотеля в м. Салоніках; визначити тенденції її розвитку. Основна частина. Вища освіта у Греції існує з перших років становлення нової Грецької держави (1821–1829). Як і колись, вищі навчальні заклади розташовані у двох найбільших містах Греції – в Афінах і Салоніках. Сучасна система вищої освіти Греції децентралізована. Державна освіта є безкоштовна. Вища освіта містить два сектори: університетський та професійно-технічний. Конституція Греції надає університетам повну автономію та академічну свободу. На сьогодні нараховано 14 вищих навчальних закладів, з них 2 (Афінський і Салонікський університети) є університетами з найбільш розвиненим науково-­дослідним потенціалом. У вищій школі Греції прийнята загальноєвропейська двоетапна загальноосвітня система. Згідно з чинною Конституцією Греції, засновувати недержавні вищі освітні заклади в країні заборонено. Університет ім. Аристотеля у м. Салоніках є найбільшим університетом не тільки в Греції, але і на Балканах. У ньому навчається близько 75 000 студентів на 11 факультетах. Кожний факультет має у своєму складі декілька шкіл з різними напрямками навчання, загальною кількістю – 40. Висновки. Дослідивши розвиток вищої освіти Греції, можна стверджувати, що Грецька держава завжди сприяла розвитку системи вищої освіти, яка багато в чому стала сполучною ланкою між державною ідеологією і широкими верствами грецького населення. Усі вищі навчальні заклади Греції створені за принципом найстарішого Афінського університету, тому система вищої освіти Греції потребує заснування принципово нових університетів за організацією роботи, засобами навчання і новими спеціальностями.

Створення в 1981 р. фірмою IBM персональної ЕОМ IBM PC з відкритою архітектурою призвело до появи IBM-подібних ПЕОМ, які вироблялись в багатьох країнах світу. Не відстали від цих країн СРСР і країни ради економічної взаємодопомоги, які почали випускати цілий спектр таких ПЕОМ: ЕС-1840, ЕС-1841, Искра-1030, Нейрон (СРСР); ЕС-1834, ЕС-1835 (НДР); ЕС-1839 (НРБ).Для ПЕОМ радянського виробництва були створені російськомовна операційна система АльфаДОС, текстовий редактор Лексикон, текстовий редактор Text tip (Болгарія), текстовий процесор Нейрон-текст, табличний процесор Нейрон-счет, СУБД Нейрон-база. Важко визначити, наскільки ліцензійно чистими були АльфаДОС, Нейрон-текст, Нейрон-счет, Нейрон-база, адже завдяки «залізній завісі» застосувати до СРСР санкції з приводу порушень авторських прав власників програм було непросто. Невдовзі після розпаду СРСР у багатьох країнах СНД розпочали збирання IBM-подібних ПЕОМ з комплектуючих, які ввозили переважно з країн Південно-Східної Азії. На ці ПЕОМ зазвичай встановлювали піратські версії як системного, так і прикладного програмного забезпечення (ПЗ). Очевидно, що коштували ці ПЕОМ значно дешевше аналогічних ПЕОМ європейського та американського виробництва, не кажучи вже про ПЕОМ фірми Apple. Через це операційна система MS DOS та офісний пакет Microsoft Office стали стандартом де-факто у ВНЗ країн СНД.Чи сприяла поширенню піратського ПЗ у ВНЗ відсутність законодавства про захист авторських прав власників програм, зараз сказати важко, проте майже десять років ми без обмежень копіювали і встановлювали піратські копії пропрієтарного ПЗ. В Білорусі, Російській Федерації та Україні закони про захист авторських прав власників програм прийняті в період з 1996 р. (Білорусь) по 2001 р. (Україна). У Російській Федерації в 1993 р. вступив в силу закон про авторське право і суміжні права, який втратив силу з 1.01.2008 р. у зв’язку з прийняттям четвертої частини Громадянського кодексу РФ. Однак це мало вплинуло на ситуацію з піратським ПЗ у ВНЗ цих країн. Випадки переслідувань ВНЗ за порушення авторських прав у галузі ПЗ були нечисленними і не завжди їх проводили з метою захисту авторських прав власників програм.А от застосування законів про захист авторських прав власників програм до суб’єктів господарської діяльності стало створювати тиск на ВНЗ – «вчіть своїх випускників того, з чим вони будуть працювати на наших робочих місцях». Адже багато фірм стало переходити на вільне ПЗ (ВПЗ) з метою зменшення ліцензійних виплат власникам пропрієтарного ПЗ. Ще одним аргументом на користь перелому у використанні ВПЗ у ВНЗ Білорусі, Російської Федерації і України став початок ери мобільних робочих місць – важко передбачити, яка ОС і яке прикладне ПЗ буде розгорнуто на нетбуці, планшеті чи смартфоні співробітника фірми. Поява мобільних робочих місць і швидка зміна версій системного і прикладного ПЗ спонукає ВНЗ до відмови від технологічної спрямованості лекційних курсі з комп’ютерних технологій на користь фундаментальної складової. А це призводить до появи міркувань на кшталт «якщо ми повинні навчити студентів основ роботи з графічним інтерфейсом в будь-якій ОС, то чому це має бути дорога Microsoft Windows? Може доцільніше робити це у вільній і безоплатній GNU/Linux?». Однак відмова від наробок методичного забезпечення для викладачів ВНЗ виявилась доволі непростим процесом, особливо в умовах безкарності за використання піратського ПЗ. За час від підписання Біловежської угоди про припинення існування СРСР Білорусь, Російська Федерація и Україна пройшли кожна свій шлях розвитку і було би цікаво порівняти стан з використанням ВПЗ у ВНЗ цих країн.І. Використання ВПЗ у ВНЗ БілорусіСьогодні ринок праці Білорусі вимагає знання багатьох пропрієтарних програм, починаючи з Microsoft Windows і закінчуючи спеціалізованими CAD/CAM-системами. До останнього часу ризик використання неліцензійного ПЗ був мінімальним, що не сприяло поширенню ВПЗ. Після створення в 2010 р. білоруського представництва Microsoft почалась робота з переслідування порушників авторських прав Microsoft [8]. Насамперед проводиться роз’яснювальна робота з компаніями і приватними особами, які порушують авторські права. Якщо вона не дає результату, то в цьому випадку білоруське представництво Microsoft звертається у правоохоронні органи і суди. Сьогодні в роботі перебуває біля десятка справ по відношенню до організацій, по деяких організаціях розглядаються справи про адміністративні правопорушення, по інших – питання про подання цивільних позовів.Частка легального ПЗ зросла в останні роки завдяки спеціальним знижкам постачальників і високим економічним показникам у 2011 р. Але економічний фактор поки що не є вирішальними для вибору ВПЗ. Тому використання ВПЗ у ВНЗ зазвичай зумовлено його технічними перевагами у порівнянні з пропрієтарними аналогами або вимогами ринку праці. Вибір ПЗ сервера можна розглядати як винятковий, оскільки він сильно залежить від особистих смаків системних адміністраторів.В останні роки спостерігається зростання інтересу корпоративних працедавців до GNU/Linux, переважно для убудовуваних і серверних систем.Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі можна розділити на три напрямки:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux у режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр, які проводять навчання програмуванню студентів інженерних спеціалізацій. У педагогічних ВНЗ Linux на настільних комп’ютерах використовують рідко через недостатню поширеність GNU/Linux в школах Білорусі. В той же час в деяких університетах спостерігається використання Linux в тонких клієнтах з термінальним Windows-сервером (наприклад, Гродненьский державний університет імені Янки Купали);2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі. До цієї групи ПЗ можна зарахувати офісний пакет OpenOffice.org і веб-переглядач Firefox;3) ПЗ для використання навчальних курсах. У цьому напрямку ВПЗ переважно використовують в інженерних ВНЗ, особливо тих, які здійснюють навчання ІТ-спеціалістів, а саме: ВПЗ для навчання програмуванню мовами Асемблер, Java і PHP, SciLab для виконання математичних розрахунків, QCAD/LibreCAD, Blender, Circuit CAD для вивчення систем автоматизованого проектування, використання вільних систем віртуалізації VirtualBox і KVM для вивчення операційних систем, застосування Moodle і iTest для тестової перевірки знань студентів.Окремо слід наголосити на використанні ВПЗ для кластерів і національної GRID-системи Білорусі, до якої залучені ресурси провідних університетів (Білоруський державний університет, Гродненський державний університет імені Янки Купали, Білоруський державний університет інформатики і радіоелектроніки, Білоруський національний технічний університет), наукових установ і підприємств країни в межах спільної російсько-білоруської програми СКІФ-ГРІД.На рис. 1 відображено використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі.ІІ. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїНа відміну від Білорусі в Російській Федерації в 2008 р. була прийнята концепція розвитку розробки та використання ВПЗ. В межах цієї концепції в 2008–2010 рр. реалізована програма використання ВПЗ в школах Російської Федерації (в 35% шкіл ВПЗ встановлено на більш ніж 50% комп’ютерів).Рис. 1. Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі Слід зауважити, що, на відміну від Білорусі та України, в Російській Федерації прослідковується значна активність контрольних органів з приводу ліцензійності ПЗ. Як випливає з огляду судових справ [10] в Російській Федерації винесені присуди: в 2012 р. 30 присудів; в 2011 р. 43 присуди; в 2010 р. 70 присудів; в 2009 р. 92 присуди; в 2008 р. 127 присудів. Найбільш резонансною була справа О. М. Поносова, яка і призвела до створення в 2008 р. громадської організації «Центр свободных технологий».Як випливає з [1-3], у більшості ВНЗ Російської Федерації використовують як Microsft Windows, так і GNU/Linux. Лише в деяких ВНЗ адміністрація прийняла рішення про повний перехід на ВПЗ (Санкт-Петербурзький торгово-економічний університет, Томський державний педагогічний університет, Нижньо-Новгородський радіотехнічний коледж). Як і в Білорусі, використання ВПЗ у ВНЗ Російської Федерації можна розділити на три напрямки [3-5]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ значно ширший, ніж в Білорусі. Варто вказати на використання ВПЗ для вивчення програмування мовами С/C++, Pascal (Free Pascal, Lazarus), Java, Haskell, Пролог; SciLab, Octave, Sage для виконання математичних розрахунків; організації систем дистанційного навчання; використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем; інструментарій для філологічного аналізу текстів; використання інструментарію верифікації ПЗ в навчання магістрів; створення електронних освітніх ресурсів підтримки навчального процесу для заочної форми навчання (напевно, реальний список використовуваного ВПЗ значно ширший, але у відкритому доступі даних про це поки що немає).У ВНЗ Російської Федерації активно експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ. За ініціативою ректорів Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, Нижньо-Новгородського університету імені М. І. Лобачевського, Томського державного університету, Південноуральського державного університету створений «Суперкомп’ютерний консорціум університетів Росії». В список TOP500 від грудня 2012 входить вісім російських суперкомп’ютерів (№ 26, 59, 155, 170, 222, 300, 303, 423).Рис. 2. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїСлід наголосити, що в Російській Федерації накопичено значний досвід розробки ВПЗ, зокрема – дистрибутивів Linux: ALT Linux (http://altlinux.ru), Calculate Linux (http://www.calculate-linux.ru), ROSA (http://rosalab.ru). Наявність компаній, які ведуть розробку ВПЗ, дає змогу створювати спеціалізовані вільні програми та істотно спрощує реалізацію проектів з впровадження Linux в школі і вищі заклади освіти.III. Використання ВПЗ у ВНЗ УкраїниВ Україні «Державна цільова науково-технічна програма використання в органах влади ПЗ з відкритим кодом» затверджена у 2011 р., проте до реального її виконання поки що не дійшло.Як випливає з [9], в Україні, на відміну від Російської Федерації, випадки порушень авторських прав власників програм відповідні державні органи перевіряють в значно меншому обсязі і переважно в госпрозрахункових організаціях. Особливо активними були перевірки в 2006-2007 рр. В 2012 р. розпочалась друга хвиля перевірок ліцензійності ПЗ від Microsoft. В цьому році вперше керівники ВНЗ отримали офіційні листи з Microsoft з пропозиціями легалізувати використовувані у ВНЗ копії Microsoft Windows та Microsoft Office. В передноворічному інтерв’ю [7] генеральний директор Microsoft Ukraine Д. Шимків заявив про високу імовірність порушення декількох показових судових процесів в Україні в 2013 р.Після придбання ВНЗ ПЕОМ з переважно ліцензійними Microsoft Windows і Microsoft Office на них встановлюють велику кількість неліцензійного ПЗ, чим фактично змарновують великі витрати коштів на первинне придбання ПЗ (Львівський національний університет імені Івана Франка до економічної кризи 2008 р. кожен рік придбавав приблизно 1000 ПЕОМ. Сумарна вартість ліцензій лише на Microsoft Windows (ОЕМ-версія) і Microsoft Office складала майже 300000$ на рік – доволі велика сума, як для ВНЗ!). У більшості випадків вибір саме пропрієтарного ПЗ зумовлювався навіть не споживацькими якостями цих програм, а фактом поверхневого знайомства викладача з цією програмою або навіть наявністю у нього якої-небудь книжки з описом програми.Як і в Білорусі та Російській Федерації, використання ВПЗ у ВНЗ України можна розділити на три напрямки [1; 2]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ є значно ширшим, ніж у Білорусі. Це використання систем комп’ютерної математики, організація систем дистанційного навчання, використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем, застосування ВПЗ для тестування апаратного забезпечення ПЕОМ; використання офісного пакету OpenOffice.org.ukr в курсі інформатики ВНЗ, використання відкритих засобів програмування для навчання і наукових досліджень.У ВНЗ України експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ, поруч із спеціалізованими установками широко використовують розподілені кластерні системи та системи з виконанням обчислень на графічних процесорах.Враховуючи викладене, можна констатувати як широкий спектр використання ВПЗ в українських ВНЗ – від дистанційного навчання до розробки ПЗ, – так і широку географію використання ВПЗ від Луганська на сході до Львова на заході та від Чернігова на півночі до Одеси на півдні (рис. 3). Рис. 3. Використання ВПЗ у ВНЗ України

У статті розглядається основна інновація нового закону «Про вищу освіту» – автономізація вищих навчальних закладів . Автор аналізує основні позитиви і переваги цього нововведення і на досвіді західноєвропейських вишів обґрунтовує позицію щодо потреби докорінної зміни менеджменту, формування нових стандартів, планів тощо. Таким чином, на першому місці у переліку інновацій, пов’язаних з автономізацією, завжди виявляються зміни в управлінні. Вони, у свою чергу, теж формують певну ієрархію – на вищому рівні знаходяться освітньо­політичні пропозиції, на найнижчому – персональні зміни у керівництві того чи іншого закладу. Тому успішне втілення реформ децентралізаційного чи іншого, значного за наслідками, плану вимагає потужних і довготривалих раціональних і сучасних моделей планування і втілення. В цьому сенсі автор оцінює і ймовірні небезпеки автономізації української вищої школи, ті тенденції, які за перспективи неуспішної реалізації матимуть негативні соціальні наслідки. Відстоюючи думку про те, що найперший засіб запобігання негативним тенденціям – це поступовість, зваженість і врахування кризової соціально­економічної ситуації в Україні, авторка також підкреслює, що зусилля в цьому напрямку вимагають, насамперед, політичної підтримки, оскільки для проведення подібного перетворення необхідно мати широкий доступ до постійного моніторингу ситуації, статистичних матеріалів стосовно стану і тенденцій змін у вищій школі країни.

Пономарьова О. М. Інтеграція в системі підготовки фахівців мистецьких спеціальностей у вищих навчальних закладах України У статті вища мистецька освіта розглядається як поліінтегрована професійно-педагогічна система підготовки фахівців мистецьких спеціальностей у вищих навчальних закладах України, спрямована на збереження, відтворення та примноження суспільно-культурних, культурно-мистецьких, творчо-мистецьких, творчо-виконавських, мистецько-педагогічних, художньо-проектних, естетико-виховних, художньо-естетичних та просвітницьких традицій світової та української культури.

Дисципліна «Судові та правоохоронні органи», для навчально-методичного забезпечення якої підготовлено підручник, має важливе значення в контексті формування професійної компетентності майбутніх юристів. За добу незалежної України створено чимало підручників та посібників з організації діяльності судових та правоохоронних органів, автори яких пропонують різні підходи щодо визначення їх переліку. Наприклад, авторський колектив навчального посібника для курсантів та студентів НАВСУ виділяє органи судової влади, прокуратуру, органи Служби безпеки України, Національну поліцію та інші органи МВС України, органи досудового розслідування, адвокатуру, а також долучає міжнародну організацію кримінальної поліції – Інтерпол[1]. У посібнику львівських фахівців розглядаються суди загальної юрисдикції, Конституційний Суд України, Вища рада юстиції, прокуратура, органи внутрішніх справ, адвокатура, нотаріат, органи юстиції[2]. Одеські вчені у своєму виданні звернули увагу на органи, діяльність яких спрямовується та координується міністром юстиції України[3]. Неодноразово здійснювалися спроби корегування предмета названої дисципліни через розширення кола інститутів, які вивчалися, і виокремлення, крім суду та правоохоронних органів, ще і контролюючих та правозахисних[4]. На нашу думку, в умовах перманентного реформування в Україні органів та установ, діяльність яких спрямовано на забезпечення прав і свобод людини та громадянина, актуалізується питання подальшої розробки відповідних сучасних навчальних матеріалів для закладів вищої освіти юридичного профілю. З огляду на це слід відзначити комплексний підхід авторського колективу до вивчення правового статусу цих інституцій. Зокрема, здійснено спробу в межах підручника поєднати особливості організації та діяльності широкого спектру уповноважених суб’єктів: судових, правоохоронних, контрольно-наглядових та правозахисних. При цьому автори обґрунтовують власну позицію щодо відповідної класифікації. Запропонований дискурс сприятиме становленню наукового світогляду здобувачів вищої юридичної освіти. Структура підручника, який рецензується, у цілому відповідає освітній, виховній та управлінській функціям навчального процесу. Доречним є виокремлення в кожній главі питань для самоконтролю. У першому розділі надано загальну характеристику судової, правоохоронної, контрольно-наглядової та правозахисної діяльності. Автори пропонують власні визначення категорій, які вивчаються в межах дисципліни. Другий розділ присвячено особливостям судової системи України, повноваженням судів та суддів усіх рівнів. Окремо наголошується на важливості організаційно-кадрового забезпечення функціонування судових органів. Найбільший за обсягом матеріалу третій розділ, предметом якого є правоохоронні органи: функції, структура, повноваження, порядок організації. У цьому розділі акцентовано увагу на центральних органах виконавчої влади, діяльність яких координується Кабінетом Міністрів України через міністра внутрішніх справ України. Певною новацією для навчальної літератури є використання одночасно таких двох груп інститутів, як контрольно-наглядові та правозахисні (четвертий та п’ятий розділи). Значну увагу приділено правовому статусу органів, їх завданням, особливості утворення та підпорядкування, кадровому забезпеченню та взаємодії тощо. Разом із тим деякі положення підручника мають дискусійний характер. Насамперед, необхідна більш чітка кореляція запропонованої класифікації інституцій відповідно до чинного законодавства. Доречно сформулювати чіткі критерії визначення таких груп як контрольно-наглядові та правозахисні органи. На нашу думку, у подальшому варто висвітлювати питання полеміки щодо правового регулювання діяльності деяких інститутів держави. Так, залишилася поза увагою авторів актуальна проблема співвідношення конституційних понять «судова влада» (ст. 6) та «правосуддя» (розділ VIII). Утім, викладені вище зауваження та рекомендації не впливають на загальну високу оцінку підручника, що рецензується. [1] Удалова Л. Д., Рожнова В. В., Заїка С. О., Мельник О. В., Форостяний А. В., Ключник К. П. Мультимедійний посібник «Судові та правоохоронні органи України». НАВСУ. URL: https://arm.naiau.kiev.ua/books/SPOU/index.html [2] Ковалів М. В., Єсімов С. С., Назар Ю. С., Гаврильців М. Т., Лук’янова Г. Ю., Годяк А. І., Бліхар М. М. Судові та правоохоронні органи : навчальний посібник. Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2016. 388 с. [3] Ярова Л. В., Матвєєвський О. В. Організація судових та правоохоронних органів України : навчальний посібник. Одеса : Фенікс, 2018. 296 с. [4] Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : навч.посіб. / В. Т. Білоус [та ін.] ; ред. Я. Кондратьєв ; Національна академія внутрішніх справ України. К. : Юрінком інтер, 2002. 320 с.; Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: підручник / [В. Т. Білоус та ін.] ; відп. ред. В. Т. Маляренко, д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. Акад. прав. наук України. 3-тє вид., переробл. і допов. К. : Юрінком Інтер, 2007. 350 с.

У статті проаналізовано специфіку діяльності сучасних закладів вищої освіти Німеччини. Констатовано, що покращенню змісту та якості підготовки фахівців у вищій школі України сприятиме вивчення та творче використання педагогічно цінних ідей та досвіду провідних країн світу, зокрема Німеччини. Наголошено на тому, що уряд зазначеної країни постійно удосконалює та впроваджує в життя оригінальні форми та методи підготовки майбутніх фахівців різних галузей знань. Установлено, що дослідженням питань становлення, розвитку та аналізу сучасного стану закладів вищої освіти як України, так і провідних країн світу займалися С. Вітвицька, Б. Вульфсон, О. Джуринський, Т. Калініченко, Ю. Пивовар, С. Черкашин та ін. У процесі наукового пошуку використано теоретичні – систематизація джерел із досліджуваної проблеми; аналіз нормативних документів, законодавчих актів, поточної документації щодо змісту, форм і методів діяльності ЗВО; порівняльно-історичні (з метою аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду); логіко-структурні та ретроспективні методи з метою узагальнення й систематизації теоретичних положень та діяльності сучасних закладів вищої освіти Німеччини та виявлення перспектив використання кращих надбань із окресленої проблеми в сучасній вищій школі України. Доведено, що специфіка діяльності закладів вищої освіти Німеччини полягає у: фундаменталізації вищої освіти; наданні переваги класичній університетській освіті; індивідуалізації навчання; впровадженні корпоративних програм, які передбачають тісне поєднання навчання у вищій школі з працею у фірмах або компаніях; широкому залученні молоді до наукової діяльності; постійному вдосконаленні якості вищої освіти; модернізації технологій навчання; інтенсифікації як навчального процесу, так і процесу підготовки кваліфікованих викладацьких кадрів; удосконаленні системи перевірки навчальної діяльності та ін. Проведене дослідження дало змогу стверджувати, що організація навчання у закладах вищої освіти Німеччини має і певні проблеми. До зазначених проблем можна віднести: забезпечення високого рівня підготовки фахівців водночас з суттєвим збільшенням їх кількості; пошук шляхів збалансування гуманітарних, природознавчих та технічних напрямів підготовки, теоретичної та практичною складових освітнього процесу, навчальної та науково-дослідної роботи тощо.

Визначено завдання та основні проблемні аспекти управління регіональною освітньою сферою в Україні. Детально розкрито поняття “регіон, що навчається”. Встановлено, що формування оптимальної моделі державного управління освітою в регіоні доцільно здійснювати, збагачуючи зміст навчального процесу місцевою специфікою та спираючись на найкращі освітні традиції території, та що на характер формування регіонального освітнього простору в областях і районах України активно впливають екзогенні й ендогенні фактори і процеси всередині освітньої системи загалом. Визначено структуру регіональної системи освіти, що включає державні, комунальні, приватні позашкільні навчальні заклади, інші навчальні заклади як центри освіти в позаурочний та позанавчальний час, клуби та об’єднання за місцем проживання, культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади тощо. Розглянуто обсяги фінансування регіональної освітньої програми на прикладі Дніпропетровської області.

У статті розглядається проблема якості вищої освіти в європейському освітньому просторі. Висвітлено засоби, які дозволять забезпечити реалізацію стратегії ЄС. Основним напрямком в інноваційному підході у внутрішньому функціонуванні вищої освіти є реформа навчальних програм та використання ІКТ. Європейські вищі навчальні заклади прагнуть досягти балансу між своїми інституційними та академічними прагненнями та потребами у міжнародному співробітництві. Розкрито найтиповіші моделі підготовки педагогічного персоналу в країнах Європейського Союзу. Розглянуто завдання освіти в європейському просторі.

Вивчення досвіду зарубіжних країн дає підстави стверджувати, що нині відбувається переорієнтація освітніх програм та педагогічних технологій на компетентісний підхід. Відомі міжнародні організації, що працюють у сфері освіти, активно досліджують питання компетентнісно зорієнтованої освіти, з-поміж них – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейського співробітництва та розвитку, Міжнародний департамент стандартів тощо.У зв’язку з переходом до кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищій школі рівень інформаційно-комунікаційних компетентностей студентів вважається одним із головних чинників розвитку всієї системи освіти.Компетентнісний підхід визнаний ключовим положенням у реформуванні освіти країн Європейського Союзу і розглядається як базова конструктивна ідея безперервної освіти.Упровадження компетентнісного підходу в навчально-виховний процес вищої школи України є одним із провідних напрямів оновлення змісту освіти. Як зазначає І. Зязюн, головною метою вищої освіти має бути становлення цілісної і цілеспрямованої особистості, готової до вільного гуманістичного орієнтованого вибору та індивідуального інтелектуального зусилля, що володіє багатофункціональними компетентностями [2].Використання інноваційних технологій освіти у навчально-виховному процесі – одна з умов реалізації компетентісного підходу.Аналіз наукової літератури свідчить про те, що питання інформаційно-комунікаційних компетентностей привертає увагу багатьох дослідників (М. І. Жалдак, О. М. Спірін, Ю. В. Триус та ін.)Проте, незважаючи на достатньо широкий спектр публікацій, присвячених даній проблемі, полеміка навколо визначення шляхів формування інформаційно-комунікаційних компетентностей триває. Це пов’язано із тим, що формування інформаційно-комунікаційних компетентностей у студентів, зокрема у тих, що не зорієнтовані на інформатику як на фах, стає атрибутивною компонентою навчального-виховного процесу ВНЗ.Активізація процесу навчання прямо пропорційно пов’язана із розвитком інформаційних технологій та розширенням функціональних можливостей сучасної техніки, адже комп’ютери сьогодні широко застосовуються на усіх етапах навчально-виховного процесу.Ю. І. Машбиць виділяє такі позитивні аспекти використання комп’ютерної техніки в освітньому процесі:– розширення можливостей подання даних;– можливість посилити мотивацію навчання;– гнучкість керування навчальним процесом і, як результат, якісна зміна контролю за діяльністю студентів;– формування у студентів рефлексії своєї діяльності тощо [3].Застосування ІКТ у навчальній діяльності сприяє формуванню таких якостей особистості як гнучкість, структурність, креативність мислення. Це створює можливості нового, нетрадиційного сприйняття очевидних фактів, встановлення зв’язків між новими та старою інформацією, а також формуванню інформаційно-комунікаційних компетентностей.О. М. Спірін подає таке тлумачення поняття інформаційно-комунікаційної компетентності (ІКК): це підтверджена здатність особистості автономно і відповідально використовувати на практиці інформаційно-комунікаційні технології для задоволення власних індивідуальних потреб і розв’язування суспільно значущих, зокрема професійних, задач у певній предметній галузі або виді діяльності.П. Мерріл визначає інформаційно-комунікаційну компетентність («ICT competence») як готовність застосовувати на практиці засвоєні знання та навички в галузі інформаційних і комунікаційних технологій [4].І. О. Зимня виділяє поняття «компетентності в галузі інформаційних технологій», до якого входять: прийом, переробка, видача інформації; перетворення інформації, мультимедійні технології, комп’ютерна грамотність; володіння електронною, Інтернет-технологією [1].Зміст інформаційно-комунікаційних компетентностей науковці розуміють як володіння сучасними інформаційними технологіями загального призначення, вміння користуватись інструментарієм і продуктами інформаційних технологій загального вжитку, а також володіння технологіями пошуку, введення, обробки та виведення інформації.Проаналізувавши та узагальнивши різні визначення інформаційно-комунікаційної компетентності, запропоновані дослідниками, пропонуємо своє бачення даного поняття, а саме інформаційно-комунікаційна компетентність – це впевнене та раціональне застосування ІКТ для створення, зберігання, пошуку та обміну інформацією у навчально-дослідницькій діяльності, на роботі та дозвіллі.Структурними складовими ІК компетентностей визначено такі компоненти: мотиваційно-ціннісний (зацікавленість в ІКТ, схильність до діяльності у сфері ІКТ, усвідомлення мотивів і мети цієї діяльності); змістовно-проектувальний (теоретичні знання, уміння, навички, пізнавальна активність); когнітивно-операційний (ступінь освоєння ІКТ і науково-методологічними основами їх використання в професійній діяльності); особистісно-рефлексивний (власний стиль, здатність оцінювати власну діяльність та її результати, самоосвіта) [5].Зважаючи на велику кількість проектів та установ, що оцінюють ІК компетентність, у різних країнах європейського простору, у 2006 році за участю «Qualifications and Curriculum Authority» було створено єдині стандарти для оцінки ІКТ-компетентності. Вони містять у собі загальні розділи (теми), рівні та детальні дескриптори оцінки ІК компетентностей, а саме: використання ІК; знаходження та відбір інформації; використання ІК для комунікації.Якісне формування ІК компетентностей студентів ВНЗ буде можливим за умов:здійснення моніторингу рівня сформованості інформаційно-комунікаційних компетентностей;застосування інноваційних, особистісно зорієнтованих технологій навчання;наявності відповідної технологічної та методичної навчальної бази;комплексного використання різних форм та методів навчання.

Актуальність. Високі темпи прогресу науки й технологій, створення й поширення технологічних і організаційних інновацій, розвиток інформаційних технологій в умовах становлення української економіки, заснованої на знаннях, задають якісно нові вимоги до рівня підготовки кадрів з перспективних напрямів і спеціальностей. На теперішній час система вищої освіти є найбільш розвиненою складовою системи освіти України. Інноваційні процеси відбуваються в динамічно мінливому інформаційно-освітньому середовищі сучасного вищого навчального закладу, у ході насичення його новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями. Ринкова економіка змінює уявлення особистості про життєві перспективи, у зв’язку із чим освіта сьогодні розглядається як «ключ до успіху» [1, 65]. У майбутній професії увагу студентів привертає не тільки одержання нових знань, умінь та навичок, а й можливості швидкого кар’єрного просування та пов’язані з ним матеріальна забезпеченість і фінансова самостійність. Ці нові орієнтири значно змінили менталітет молоді: абітурієнтів, студентства й випускників. При цьому вони усе чіткіше усвідомлюють, що ринкові й у цілому сучасні суспільні відносини висувають жорсткі вимоги до їх професійних і комунікативних здібностей, умінню знаходити вихід зі складних ситуацій, швидко адаптуватися до стрімко мінливій ситуації. Особливу актуальність здобуває інноваційна освіта, що припускає особистісний підхід, фундаментальність, творче начало, професіоналізм, компетентність. Вирішення даної проблеми лежить в області проектування методичних систем навчання на основі комплексного використання традиційної, комп’ютерної й рейтингової технологій.Постановка проблеми.Існуючі організаційні форми навчання (лекція, практичне заняття та ін.) мають істотні недоліки: перевага словесних методів викладу змісту навчального матеріалу; усереднений загальний темп викладу матеріалу; фронтальна форма проведення практичних занять, що не враховує різнорівневість підготовки і працездатності студентів.Самостійна робота студентів з підручниками, навчальними посібниками утруднена через недостатнє структурування змісту навчального матеріалу, сухості мови викладу, повної відсутності емоційного впливу й контролю засвоєння знань.Автоматизовані навчальні системи дозволяють реалізувати основні принципи дидактики (навчання): науковість, системність, модульність, наступність, наочність і створюють передумови для підвищення якості професійної підготовки. Вони надають студентам наступні можливості: керування темпом викладу, повернення до вивчених розділів, багаторазове опрацювання матеріалу для його закріплення, користування термінологічним словником, перевірка засвоєння за допомогою питань і завдань, відпрацьовування умінь та навичок. Використовуючи автоматизовані навчальні системи неважко якісно організувати самостійну роботу, самоконтроль і контроль знань.Метою статті є розкриття можливостей професійної підготовки з використанням комп’ютерних технологій навчання у модульно-рейтинговій системі навчання.Основна частина. Досвід роботи у вищому навчального закладі показує, що студенти молодших курсів не можуть самі контролювати хід навчання, систематично й напружено працювати протягом семестру. На вирішення цих проблем спрямована модульно-рейтингова технологія як засіб формування в студентів пізнавальної активності протягом усього періоду навчання. Аналіз робіт показує, що модульно-рейтингове навчання сприяє розвитку й закріпленню системного підходу до вивчення дисципліни, формує в студентів навички самоконтролю, вимогливості до себе, стимулює самостійну систематичну роботу, а також допомагає виявити сильних і здібних студентів.Проблему запровадження у практику роботи вищої школи модульної системи навчання досліджували А. Алексюк, І. Богданова, В. Бондар, З. Кучер, П. Сікорський, П. Стефаненко, В. Стрельніков та ін. Запровадженню рейтингової системи навчання присвячені роботи С. Вітвицької, І. Мельничук та ін.Наш науковий інтерес викликала методична система професійної підготовки студентів з використанням комп’ютерних технологій і модульно-рейтингової системи навчання. Під методичною системою будемо розуміти педагогічну структуру, компонентами якої є мета, зміст, методи, форми й засоби навчання. У проектованій методичній системі передбачається, з одного боку, розкрити позитивний досвід існуючої методичної системи, а з іншого, – використати комп’ютерні засоби навчання для вирішення проблем у викладанні окремих дисциплін, наприклад, для викладання традиційно складних курсів у технічних вузах – теорія машин і механізмів (ТММ), теорія автоматичного управління (ТАУ). Для цього необхідно розробити: систему цілей; критерії відбору змісту методичної системи; систему методів навчання; особливості реалізації кожної з основних організаційних форм в умовах застосування автоматизованої навчальної системи; класифікацію комп’ютерних засобів, які будуть використовуватись в методичній системі по курсах ТММ і ТАУ:модульно-рейтинговий комплекс;модель автоматизованої навчальної системи й сценарій електронних підручників; - модель контролю.Система цілей методичної системи: формування наукового світогляду; накопичення знань, умінь і навичок; розвиток продуктивної розумової діяльності студентів; забезпечення професійної готовності майбутніх інженерів до використання отриманих знань при розв’язанні науково-технічних проблем.Комп’ютерні технології мають у своєму розпорядженні більші можливості для вдосконалення пояснювально-ілюстративних і репродуктивних методів, які доповнюються методами, що безпосередньо базуються на використанні комп’ютерів: метод використання комп’ютера як інструмента, що дозволяє значно розширити ілюстративну базу вузівського курсу; метод використання комп’ютера для формування алгоритмічної культури студентів; метод використання комп’ютера при виконанні розрахункових завдань; метод використання комп’ютерних технологій як засіб експериментування й моделювання.У проектованій методичній системі роль засобів навчання значно зростає. Підручники й навчально-методичні посібники традиційно відіграють важливу роль. Комп’ютерні навчальні засоби, що використовуються в різних курсах, можна розбити на два види:навчаючі програмні засоби з елементами моделювання (призначаються для організації й підтримки навчального діалогу студента з комп’ютером, надають середовище для комп’ютерного моделювання, необхідну навчальну інформацію з курсу, направляють навчання (електронні підручники й комп’ютерні практикуми));навчально-демонстраційні засоби навчального характеру (надають наочну навчальну інформацію як статичного, так і динамічного характеру (демонстраційні блоки з елементами мультимедіа)).Модульно-рейтинговий комплекс представляє собою сукупність модульної програми й рейтингової оцінки знань студентів. В основу розробленої рейтингової системи покладена концепція, що полягає в тім, що підготовка фахівця з міцними базовими знаннями залежить від способу їхнього формування. Міцність і надійність знань завжди вище, якщо їхнє формування відбувається не в авральній формі, що ми часто спостерігаємо, а систематично, протягом усього періоду навчання В методичній системі модульно-рейтинговий комплекс виконує дві функції: засобу керування навчальним процесом (реалізується через модульну структуру курсу) і система контролю (яка ґрунтується на оцінюванні всіх видів навчальної роботи з урахуванням якості й своєчасності виконання).Електронні підручники містять курси лекцій, демонстраційні моделі. По кожному розділу електронних підручників підготовлені тести декількох рівнів. Підручники виконані в технології Internet. У структуру підручника входять зміст і предметний покажчик, пов’язаний з лекціями гіперпосиланнями. Навігація реалізована з використанням функцій мовою JavaScript і елементами динамічного HTML. Тексти підручників відповідають державним освітнім стандартам вищої професійної освіти за напрямами і спеціальностями.Комп’ютерні засоби навчання – це програмний засіб або програмно-технічний комплекс, призначений для вирішення певних педагогічних завдань, що має предметний зміст. Предметний зміст передбачає, що комп’ютерні засоби навчання повинні включати навчальний матеріал з певної дисципліни. Під навчальним матеріалом розуміється інформація, як декларативного характеру, так і завдання для контролю знань і вмінь, а також моделі й алгоритми, що представляють досліджувані процеси. Методи оцінювання знань і вмінь студентів з даної дисципліні, курсу, розділу, теми або фрагменту з обліком встановлених кваліфікаційних вимог не зовсім досконалі. Особливістю поточного контролю, наприклад, повинно бути сполучення в ньому функцій перевірки знань і навчання. Засоби пересування по навчальному матеріалу повинні бути реалізовані таким чином, щоб це було можливим.Висновки. Використання комп’ютерних технологій і модульно-рейтингової системи навчання забезпечує підвищення інтересу у студентів до навчання, мотивує їх до навчально-пізнавальної діяльності і створює умови для індивідуалізації навчання у вищому навчальному закладі.

Висвітлено результати аналізу потоку наукових публікацій з питань дошкільної освіти і виховання в загальнодержавній реферативній БД «Україніка наукова» за 1998–2012 роки з використанням бібліометричного методу. Означено тенденції розвитку дошкільної освіти і виховання в означеній базі даних. Виявлено реферативну інформацію не тільки щодо найактивніше досліджуваних тем і лакун у цій сфері й інтенсивності їх відображення в окремі роки, а й наукові установи та вищі навчальні заклади, які є лідерами у науковій діяльності з актуальних питань реформування дошкільної освіти і виховання. Наголошено на важливості відображення результатів наукових досліджень у реферативній БД «Україніка наукова».

У статті досліджено основні проблеми запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України. У сучасних умовах доступність вищої освіти для молоді з обмеженими функціональними можливостями є важливою соціальною й педагогічною проблемою. Інклюзивна вища освіта – один з етапів інтеграції студентів з особливими потребами в суспільство, що допомагає їм отримати бажану професію та самореалізуватися в професійній діяльності. У статті висвітлено особливості, завдання й принципи інклюзивної освіти. Окреслено її базові функції, серед яких найважливішими є правова, функція соціалізації, виховна, освітня та економічна. Визначено ключові принципи інклюзивної освіти в Україні: науковість, системність, варіативність і корекційну спрямованість, індивідуалізацію, соціальну відповідальність сім’ї, міжвідомчу інтеграцію та соціальне партнерство. Розкрито психологічні аспекти процесу адаптації студентів до умов навчання у вищий школі. Розглянуто специфіку входження до навчального середовища студентів, які мають обмеження фізичного здоров’я. Проаналізовано труднощі адаптації студентів з особливими потребами під час інтегрованого навчання. Висвітлено основні форми та методи навчання молоді з обмеженими можливостями. Визначено можливі шляхи подолання проблем, пов’язаних з упровадженням інклюзивної освіти, а саме: вдосконалення законодавчої бази й принципів фінансування, створення сприятливого освітнього середовища, формування матеріально-технічної бази, урахування індивідуальних особливостей і потреб студентів, організація психологічної підтримки учасників навчального процесу, надання соціальної та медико-реабілітаційної допомоги, створення умов для соціалізації, самовизначення й самореалізації, підготовка адаптованих навчально-методичних матеріалів для студентів, кадрове забезпечення, подолання соціальних та професійних стереотипів, що передбачає надання допомоги випускникам з особливими потребами в працевлаштуванні й проведення широкої роз’яснювальної роботи серед роботодавців, у засобах масової інформації, у системі служб зайнятості.