Journal articles on the topic 'Вища професійна освіта'

У статті описано сучасний стан розвитку системи військової освіти в Україні. Зазначено, що сьогодні вища військова освіти є корпоративною системою підготовки військових, основне призначення яких полягає у виконанні професійних завдань у конкретних умовах. Звернуто увагу на те, що вища військова освіта надається у спеціалізованих закладах вищої освіти та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. Акцентовано, що останніми роками вектор розвитку військової освіти України спрямовано на вступ у НАТО, інтеграцію в ЄС та приведення чинної системи до відповідних міжнародних стандартів. Зокрема, в Україні впроваджується проєкт «Професійна військова освіта», спрямований на вдосконалення системи військової освіти та її законодавчої бази.Висвітлено сутність та зміст спрощеної системи військової освіти, яка запроваджується сьогодні в Україні. Наведено приклади імплементації системи лідерських курсів у вищі військові заклади освіти держави (Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, Київський інститут Національної гвардії України). Виділено провідні тенденції розвитку військової освіти в Україні на початку ХХІ століття: удосконалення чинної законодавчої бази, що спрямована на інтеграцію світових стандартів та нарощування власних військових спроможностей; перехід на перспективну систему військової освіти, що передбачає припинення заочного навчання за держбюджетні кошти та уведення системи лідерських L-курсів на заміну існуючим; створення відповідних умов для взаємовизнання та зарахування сертифікатів, які були отримані у вищих військових закладах держав-членів НАТО; запровадження передових методів, засобів навчання, технологій, що сприятимуть формуванню ключових компетентностей сучасних військових у контексті світових вимог.

У статті обґрунтовано актуальність якісної професійної підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи. На основі аналізу теорії та методики професійної освіти виокремлено її визначальні особливості та найбільш істотні фактори підвищення якості. Доведено, що подальший динамічний розвиток індустрії гостинності вимагає підвищення якості підготовки кадрів, забезпечення туристичної галузі, готельного та ресторанного господарства фахівцями, які відповідали б міжнародним стандартам якості у сфері послуг. З’ясовано, що вища професійна освіта в галузі готельно-ресторанного обслуговування повинна спрямовуватися на формування особистості фахівця, здатного до самореалізації в сучасному суспільстві. Визначено, що найважливішими факторами підвищення якості підготовки фахівців у сфері готельно-ресторанних послуг є: теоретична підготовка; формування ділових навичок; розвиток науково-методичного забезпечення; проходження практики в організаціях різних галузей економіки; психологічний супровід професійної підготовки та використання інноваційних методів у процесі навчання.

Актуальність роботи зумовлена потребою чіткого розуміння та диференціації ключових понять і термінів для успішної практичної діяльності майбутніх фахівців із фізичного виховання й спорту. Мета статті – визначити теоретичні основи підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання та спорту до професійної діяльності. У ході дослідження передбачено виконання таких завдань: проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми дослідження; вибрати та описати масив базових термінів, пов’язаних із підготовкою майбутніх фахівців із фізичного виховання й спорту до професійної діяльності. Для досягнення поставленої мети та виконання завдань дослідження використано комплекс методів дослідження, зокрема теоретичний аналіз, синтез, порівнян- ня, систематизацію й узагальнення. Результати. На основі теоретичного аналізу та узагальнення даних енцикло- педичної, довідкової й психолого-педагогічної літератури схарактеризовано основні поняття освітянської складової частини підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання та спорту до професійної діяльності. Зокрема, визначено сутність понять «заклад вищої освіти», «підготовка», «професійна підготовка», «професійна підготовка майбутніх фахівців із фізичного виховання й спорту», «професійна готовність», «готовність до ді- яльності», «готовність майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту до професійної діяльності». У роботі опираємося на інтегровані чи запропоновані іншими науковцями визначення ключових понять. «Вища фізкультурна освіта» – це цілеспрямоване формування знань, умінь і навичок для засвоєння соціального досвіду досягнення фізичної досконалості. «Підготовка» – це процес, результатом якого є готовність. «Готовність» розглядаємо як «цілісну інтегровану якість особистості, що характеризує її емоційно-когнітивну та вольову вибіркову прогнозуючу мобілізаційність у момент уключення в діяльність певної спрямованості. Під поняттям «готовність майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту до професійної діяльності» розуміємо комплекс необхідних знань, умінь і здібностей, сформованих у результаті виховання та професійної освіти, структурними компонен- тами якої виступає психологічна, фізична, теоретична та практична готовність.

Статтю присвячено досить актуальній проблемі дидактики – методиці викладання, зокрема шляхам удосконалення методики викладання. Автор послідовно розкриває результати проведеного дослідження, розпочавши із загального аналізу стану вищої освіти, а саме вищої військової освіти в українському суспільстві. З метою отримання достовірних результатів наукового пошуку, автор представленої статті провів ґрунтовний аналіз існуючої наукової літератури філософського, педагогічного, соціального та психологічного спрямування. Перераховано прізвища відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, а також тих, хто безпосередньо розбудовував вищу військову освіту в Україні. З урахуванням рівня актуальності проблеми, висвітленої у статті, сформульовано пріоритетну мету наукової праці та основні методи дослідження (бібліографічний, аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація тощо). У статті наголошено на тому, що у педагогіці нині існує чимало теоретико-методологічних підходів, проте до представленої проблематики доцільно застосувати саме системний підхід. Розкрито сутність системного підходу та його особливості (структурний, інтегративний, поелементний, функціональний, історичний, процесуальний, комунікаційний). Проаналізовано та уточнено зміст поняття «удосконалення» та інтерпретовано його до представленої проблеми. На підставі аспектів системної теорії, виділено та розкрито зміст основних педагогічних умов, завдяки яким можливе удосконалення методики викладання навчальних дисциплін блоку вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки. Із врахуванням поданих вище елементів представленої статті, автор подав зміст основних шляхів удосконалення методики викладання навчальних дисциплін блоку вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки. Ключові слова: вогнева підготовка, підготовка з особистої безпеки, методика викладання, майбутні офіцери-прикордонники, професійна підготовка, вища освіта, система.

Професійна вища освіта в останні роки переживає кризу, яка полягає в зниженні затребуваності економічних спеціальностей у випускників шкіл. Причинами такої ситуації є відсутність або недолік необхідних для роботодавців професійних компетентностей у випускників економічних ЗВО та економічних факультетів і, як наслідок, невідповідність очікувань випускників економічних спеціальностей щодо перспектив кар’єрного зростання. Професійні компетентності включають лінгвістичний складник, опанування якого має демонструвати адекватність до конкретних подій у професійній діяльності. Одним із засобів набуття такої компетентності є навчання іноземним мовам за допомогою професійних економічних текстів. Метою дослідження є виявлення специфічних характеристик професійних текстів із менеджменту, маркетингу та фінансів. Об’єктом дослідження обрані професійні тексти англійською мовою з маркетингу, менеджменту і фінансів. Предметом дослідження є цілеспрямованість і прагматичні установки професійних текстів як основа для формування компетентностей студентів економічних спеціальностей. Метод дослідження – контент-аналіз професійних текстів із маркетингу, менеджменту і фінансів. У статті представлено контент-аналіз професійних текстів у сфері менеджменту, маркетингу, фінансів, що дало підставу для виявлення специфічних характеристик цих текстів, таких як цілеспрямованість і прагматична установка. Обидві характеристики по-різному втілені у різних професійних дискурсах. Сукупність таких характеристик сприяє формуванню професійних компетентностей. Контент-аналіз показав, що в текстах із менеджменту переважають модальні дієслова та їх еквіваленти як індикатори установок комунікативної поведінки. Прагматична установка у фінансах – це забезпечення об’єктивності фактів і аргументів. На відміну від текстів із менеджменту та маркетингу в текстах із фінансів наявний низький відсоток фразеологізмів, а також складних граматичних форм. Для професійних текстів цієї направленості характерні лаконічність, точність, переважання простих речень.

У статті розглядається проблема використання відеоматеріалів у професійній підготовці майбутніх інженерів-педагогів, зокрема візуалізацію дидактичних матеріалів у професійній підготовці майбутніх фахівців з комп’ютерних технологій. Доведено, що необхідна зміна парадигми викладання дисциплін комп'ютерного профілю в контексті візуалізації дидактичних матеріалів як основи абстрагування матеріалу. Встановлено, що навчання дисциплінам комп'ютерного профілю здійснюється в умовах дуже мінливої предметної області та великої кількості різноманітних методів й інструментальних засобів. Однім з головних принципів навчання студентів стає високий рівень абстрагування навчального матеріалу. Розглянуто класичні методики навчання дисципліни “Системи керування контентом“, які передбачають лекційно-практичну форму навчання з переважно текстовими дидактичними матеріалами, що мають низький рівень абстрагування порівняно з використанням відеоматеріалів. Показано, що завдяки технічним перевагам застосування відеоматеріалів (швидкість, маневреність, оперативність, можливість перегляду і прослуховування фрагментів і інші мультимедійні функції; дидактичними ‒ інтерактивність занять (створення ефекту присутності, відчуття автентичності, реальності подій, інтерес, бажання дізнатися і побачити більше)) здійснюється підвищення якості й ефективності освітнього процесу. Визначено дидактичні основи застосування відеоматеріалів при навчанні студентів системам керування контентом, розроблено та впроваджено в професійну підготовку майбутніх інженерів-педагогів БДПУ відеоматеріали для використання систем керування контентом на прикладі майбутніх інженерів-педагогів факультету фізико-математичної, комп’ютерної та технологічної освіти Бердянського державного педагогічного університету. Встановлено, що використання навчальних відеоматеріалів має значний потенціал і сприяє підвищенню ефективності навчання та гарантує якісну професійну підготовку студентів. Ключові слова: вища освіта, професійна підготовка, майбутні інженери-педагоги, інформаційні технології, системи керування контентом, відеоматеріали.

У статті висвітлено результати дослідно-експериментальної роботи всеукраїнського рівня «Створення інформаційно-освітнього середовища у професійно-технічному навчальному закладі торгівлі та технологій харчування», що проводився на базі ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування».Визначено суть поняття «інформаційно-освітнє середовище» (далі – ІОС) в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, описано його модель, визначено організаційно-педагогічні умови застосування. У структурі відкритого інформаційно-освітнього середовища представлено: контент-бібліотеку, базу навчально-методичних матеріалів, довідково-пошукову систему, електронні освітні ресурси загальноосвітніх та спеціальних дисциплін, депозитарій, електронні енциклопедії та довідники, репозиторій, конструктор особистого ІОС викладача, систему дистанційного навчання, електронні освітні ресурси соціально-економічного напряму, електронні освітні ресурси управління, інші модулі, введення яких науково, методично й дидактично обґрунтовано.Єдине ІОС представлено як таке, що поєднує широкий вибір навчального програмного забезпечення, мережних технологій (електронна пошта, форуми, програмне забезпечення колективного використання, чати, відеоконференції, аудіо- та відеозаписи) й широке коло навчальних інструментів, що базуються на використанні веб-технологій. Охарактеризовано особливості підготовки педагогічних працівників училища до створення електронних засобів навчання. Показано результати здійсненої в ході проведення експерименту адаптації ІОС до особливостей організації навчально-виховного процесу в освітньому закладі сфери торгівлі та ресторанного господарства.Доведено, що використання можливостей ІОС істотно впливає на професійне зростання педагогів, підвищує результати навчальних досягнень учнів, сприяє зростанню якості освітнього процесу в цілому, надає учневі можливість включитися в активну професійну діяльність, бути здатним діяти у різних професійних ситуаціях і заявляти про себе як про компетентну особистість зі сформованою професійною, духовно-моральною і життєвою позицією.

Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів. Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія

Описано методичну підготовку майбутніх учителів інформатики в закладах вищої освіти як сучасну педагогічну проблему. Розкрито актуальність та доцільність удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів інформатики як складової неперервного професійного становлення та як процесу оволодіння методичними знаннями, формування методичних умінь, розвитку професійних та особистісних якостей. Акцентовано увагу на окремих напрямках методичної підготовки, зокрема, на поєднанні навчально–методичної та науково–методичної діяльності студентів, які здобувають вищу освіту за спеціальністю 014 Середня освіта (інформатика). Визначено, що потрібно орієнтувати майбутніх учителів на сьогодення й майбутнє, навчити їх гнучко й виважено реагувати на зміни у професійній діяльності, прогнозувати методичні завдання, які будуть сформовані внаслідок динамічного розвитку інформатики як фундаментальної науки та як шкільного предмету. Основою таких перспектив є: формування у студентів фундаментальних знань з інформатики, методики навчання інформатики, психології і педагогіки; розвиток у студентів готовності до неперервного всебічного саморозвитку і самовдосконалення в професії й суміжних галузях знань; вироблення у майбутніх учителів умінь самостійно організовувати освітній процес у закладах загальної середньої освіти відповідно до профілів вивчення шкільного курсу інформатики, аналізувати здобуті результати навчання, приймати професійні рішення і нести за них відповідальність. Методичну підготовку майбутніх учителів інформатики розглядаємо як: етап і результат професійного становлення; систему, що об’єднує в єдине ціле інші компоненти професійної освіти; процес оволодіння методичними знанням і вміннями, розвитку професійно значущих особистісних якостей, що спрямований на підвищення якості вищої педагогічної освіти.

Стаття присвячена проблемі формування комунікативної компетентності майбутніх медичних працівників. На основі аналізу сучасної наукової літератури проаналізовано різні підходи до визначення та інтерпретації сутності феномену «комунікативна компетентність майбутніх лікарів». У статті розглянуто різні підходи до визначення сутності понять «компетенція», «компетентність», «культурологічна компетентність». Подано порівняльний аналіз понять «компетентність» і «компетенція». Визначено структуру комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Акцентовано увагу на гнучкості спілкування, емпатійності, рефлективності, комунікативних уміннях тощо. Доведено, що комунікативна компетентність є одним із основних пріоритетів сучасної якісної освіти та однією із важливих складових професійної культури лікарів. Сформульовано принципи та підходи, які покладено в основу формування комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Розглянуто основні напрямки формування комунікативної компетентності в закладах вищої медичної освіти. Питання комунікативної компетентності порушено філософами, психологами, педагогами, вченими-лікарями. У їхніх дослідженнях доведено необхідність розвитку комунікативної компетентності кожної особистості як у соціальній, так і професійній сферах. Гострота проблеми формування комунікативної компетентності в царині комунікативної підготовки працівників медичної сфери визначена соціальним замовленням, яке має чітко окреслену законодавчу базу: «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», Закон України «Про освіту», Закон України «Про вищу освіту» та ін. В офіційних урядових документах зазначається, що одним із пріоритетних напрямків реформування сучасної вищої освіти є підготовка високо­квалі­фікованих кадрів, здатних до творчої праці та професійного розвитку, які вміють на високому професійно-етичному рівні у складних умовах сьогодення ефективно вирішувати гострі проблеми медичної галузі. Цим зумовлено підвищення вимог до професійних та особистісних якостей майбутніх медичних працівників. Клю­чова роль у реалізації зазначених ідей належить закладам вищої медичної освіти, оскільки саме тут формуються професійне мислення, комунікативна компетентність та майстерність майбутнього лікаря на етапі професійної підготовки.

В оглядовій статті аналізуються правові основи підвищення кваліфікації педагогічних працівників навчально-методичних центрів (далі – НМЦ) цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Авторами розглянуто окремі статті Конституції України, які забезпечують право кожної людини на вільний розвиток і освіту, а також низку законів України: «Про освіту» (2017), «Про вищу освіту» (2014), «Про професійний розвиток працівників» (2012). Здійснено критичний аналіз галузевих нормативно-правових актів щодо професійного розвитку фахівців з питань цивільного захисту та організації підвищення кваліфікації в системі післядипломної освіти. У статті наведено статистичні дані підвищення кваліфікації на базі закладів вищої і післядипломної освіти цивільного захисту. Особлива увага авторів приділяється вивченню особливостей професійного розвитку кваліфікації педагогічних працівників НМЦ цивільного захисту та безпеки життєдіяльності у системі підвищення кваліфікації. Автори пропонують ґрунтовний аналіз специфіки їхньої діяльності, яка визначається забезпеченням функціонального навчання керівних кадрів і фахівців сфери цивільного захисту згідно з державним замовленням та договірними зобов’язаннями для потреб місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій. Розглянуто перелік послуг, які надають педагогічні працівники методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Конкретизовано коло професійних інтересів цих фахівців, пов’язаних з реалізацією потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров’я. Автори наводять висновки щодо правових основ варіативності професійного розвитку педагогічних працівників НМЦ цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Ключові слова: підвищення кваліфікації, педагогічні працівники; післядипломна освіта; навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності; правові основи.

В оглядовій публікації проаналізовано звіти європейських освітніх організацій щодо впливу пандемії COVID-19 на вищу освіту. Зокрема: UNESCO; COVID-19 Social Science Lab; Pearson; Quacquarelli Symonds (QS); Boston College Center for International Higher Education; Oxford Economics; International Association of Universities; UK NARIC; Centre for the New Economy and Society; The world university rankings та інші. Визначено основні напрями досліджень ситуації у вищій європейській освіті: екстрений перехід на дистанційне навчання і викладання; проблеми пов’язані з інтернаціоналізацією і академічною мобільністю; вплив пандемії COVID-19 на наукові дослідження; значення співпраці з різними організаціями; утвердження європейської вищої освіти на міжнародному рівні; наслідки кризи і перспективи вищої освіти. На основі звітів охарактеризовано загрози та потенційні можливості дестабілізуючих обставин природного характеру у суспільстві на розвиток освітніх систем, зокрема ланки вищої освіти, у глобальному, європейському та національному вимірах. Проаналізовано вплив COVID-19 на розвиток вищої освіти в Україні. З’ясовано, що основними формами освіти в умах пандемії є асинхронна або заочна форма навчання, синхронна та змішана. Охарактеризовано сформовані у результаті вимушеного переходу на дистанційну форму освіти чотири групи викладачів: викладачі дисциплін, що вимагають значного обсягу практичної, лабораторної роботи; викладачі, які активно користувалися цифровими технологіями до пандемії; викладачі, знайомі з цифровими технологіями; викладачі, які не змогли освоїти нові інструменти організації навчання, колективної роботи і розширеного використання цифрових ресурсів. Визначено спільні для більшості університетів проблеми: відсутність професійно розроблених програм для он-лайн навчання, недостатнє фінансування, необхідність методичної підготовки викладачів для роботи зі студентами он-лайн тощо. Ключові слова: пандемія; COVID-19; вища освіта; викладач закладу вищої освіти; студент; європейська вища освіта.

Стаття має на меті провести аналіз однієї з форм організації закладів освіти – університетських комп- лексів – для з’ясування потенціалу такої форми для підвищення якості професійної підготовки як одного із шляхів впровадження системи неперервної освіти. Встановлено, що неперервна освіта реалізується шляхом інтеграції навчальних планів та освітніх програм за умови системної взаємодії усіх ланок освіти, умож- ливлюючи комфортний перехід здобувачів освіти з одного ступеня на інший. У зв’язку з цим підвищується роль допрофесійної підготовки майбутніх фахівців у середніх загальноосвітніх та професійно-технічних закладах освіти (ліцеях), діяльність яких повинна пов’язуватися з роботою вищих навчальних закладів від- повідного профілю та бути зумовленою специфікою майбутньої професії, а також стати першою ланкою ступеневої підготовки фахівців. Встановлено, що для реалізації принципів неперервної освіти важливого значення набуває мережева взаємо- дія, тобто наявність чіткої координації та налагодженої системи зв’язків між усіма структурними підрозді- лами освітнього комплексу. Головною характеристикою освітнього комплексу є таке поєднання закладів освіти різних типів, за якого спостерігаємо глибинну інтеграцію усіх компонентів навчальної діяльності як на рівні цілей, так і на рівні процесу їх досягнення. Доведено, що організація навчально-виховного процесу в освітньому комплексі є раціональною завдяки мінімі- зації повторення та накопичення непотрібної інформації у викладанні дисциплін і вибудовуванню логіки подання наукових знань та методів навчання. Професійне удосконалення фахівців відбувається поступово шляхом інте- грації окремих компонентів їх підготовки за різними освітніми програмами та охоплює усі ланки професійної науки – початкову, середню, вищу та фундаментальну наукову. Підвищення якості професійної підготовки в умо- вах освітнього комплексу забезпечується узгодженістю, цілісністю, комплексністю та адаптованістю освіт- ніх програм на різних етапах неперервної освіти, що сприяє професійно-особистісному становленню здобувача освіти на усіх стадіях цього процесу.

Мета роботи – розглянути розвиток та здійснити огляд сучасної системи вищої освіти Греції на прикладі Університету ім. Аристотеля в м. Салоніках; визначити тенденції її розвитку. Основна частина. Вища освіта у Греції існує з перших років становлення нової Грецької держави (1821–1829). Як і колись, вищі навчальні заклади розташовані у двох найбільших містах Греції – в Афінах і Салоніках. Сучасна система вищої освіти Греції децентралізована. Державна освіта є безкоштовна. Вища освіта містить два сектори: університетський та професійно-технічний. Конституція Греції надає університетам повну автономію та академічну свободу. На сьогодні нараховано 14 вищих навчальних закладів, з них 2 (Афінський і Салонікський університети) є університетами з найбільш розвиненим науково-­дослідним потенціалом. У вищій школі Греції прийнята загальноєвропейська двоетапна загальноосвітня система. Згідно з чинною Конституцією Греції, засновувати недержавні вищі освітні заклади в країні заборонено. Університет ім. Аристотеля у м. Салоніках є найбільшим університетом не тільки в Греції, але і на Балканах. У ньому навчається близько 75 000 студентів на 11 факультетах. Кожний факультет має у своєму складі декілька шкіл з різними напрямками навчання, загальною кількістю – 40. Висновки. Дослідивши розвиток вищої освіти Греції, можна стверджувати, що Грецька держава завжди сприяла розвитку системи вищої освіти, яка багато в чому стала сполучною ланкою між державною ідеологією і широкими верствами грецького населення. Усі вищі навчальні заклади Греції створені за принципом найстарішого Афінського університету, тому система вищої освіти Греції потребує заснування принципово нових університетів за організацією роботи, засобами навчання і новими спеціальностями.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Стаття присвячена нормативно-правовим засадам забезпечення якості освіти Німеччини, Австрії та Швейцарії. З’ясовано, що якість освіти в німецькомовних країнах регулюється як на національному та регіональному рівнях, так і на рівні окремого освітнього закладу, що відображається в нормативно-правових документах у галузі освіти цих країн. Зокрема, на національному рівні в усіх німецькомовних країнах розроблено та затверджено освітні стандарти для закладів загальної освіти, що визначають рівень володіння учнями предметними компетенціями на кожному етапі навчання у школі. Крім того, в Німеччині розроблена «Концепція використання освітніх стандартів для розвитку освітнього процесу»; в Австрії прийнятий документ під назвою «Якість загальноосвітньої школи»; в Швейцарії розроблено модель контролю якості через експертизу та розвиток, на яку орієнтуються школи при розробці власної концепції якості. Для доповнення освітніх стандартів розроблені так звані орієнтовні рамки якості школи, які містять індикатори якості школи та освітнього процесу і є інструментом проведення внутрішньої експертизи освітнього закладу. Забезпечення якості в професійній освіті Німеччини регулюється передусім законами, розпорядженнями та рекомендаціями головного комітету та комітетів федеральних земель Федерального інституту професійної освіти. В Австрії розроблено стратегію «Ініціатива якості професійної освіти». Швейцарською конференцією професійної освіти запроваджено відповідні інструменти, зокрема QualiCarte. Підкреслено, що необхідність регулярної оцінки якості вищих навчальних закладів закріплено як в національних, так і в регіональних законах про вищу освіту Німеччини, Австрії та Швейцарії, які передбачають створення внутрішньої системи менеджменту якості та зовнішньої експертизи освітнього закладу. Наголошено, що значна увага в німецькомовних країнах приділяється якості післядипломної освіти. З цією метою у вищезазначених країнах запроваджено стандарти та програми e-lerning для установ післядипломної освіти.

Досліджено стан та аспекти державного регулювання стратегічних новацій освіти, запланованих на 2020–2024 рр., проаналізовано стратегічні цілі освіти в Україні на зазначений період. Для кожної цілі розглянуто критерії та показники ефективності, а також стратегічні цілі реформування всіх рівнів освіти в Україні: дошкільної, шкільної, професійної та вищої. Зазначено, що основним стратегічним пріоритетом у дошкільній освіті є забезпечення доступу якомога більшої кількості дітей до якісної дошкільної освіти. Основним завданням середньої шкільної освіти визначено забезпечення високого рівня знань, самодостатності та креативності у випускників, професійної освіти – підвищення її престижності та збільшення кількості закладів, що її надають. Вища освіта має стати більш якіснішою та відповідати за майбутнє працевлаштування випускників. Наголошено на необхідності проведення подальшого реформування освітньої мережі у новостворених об’єднаних територіальних громадах, наведено результати аналізу реформування освітньої мережі на прикладі Приазовської ОТГ Запорізької області.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

У статті розглянуто основні напрями підготовки поліцейських в Україні. На основі аналізу базових нормативно-правових актів запропоновано напрями вдосконалення окремих положень законодавства щодо професійної підготовки фахівців для органів Національної поліції України. У дослідженні визначаються напрями розвитку підготовки поліцейської освіти відповідно до сучасної законодавчої бази, а саме: Законів України: «Про вищу освіту» і «Про Національну поліцію» – і Стратегії розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ України до 2020 року. Розвиток основних напрямів поліцейської освіти повинен відбуватися згідно із зазначеними в Стратегії цілями у світлі державної політики щодо формування якісно нового підходу до підготовки фахівців правоохоронного органу. Основними критеріями оцінювання ефективності діяльності поліцейського відомства є такі: дотримання та забезпечення прав людини й основних свобод як ключової цінності в діяльності органів системи МВС; тісна співпраця з територіальними громадами та суспільством загалом; використання успішного міжнародного досвіду і сприяння реалізації пілотних проектів; протидія злочинності й, відповідно, забезпечення національної безпеки за відповідними пріоритетами. Окремо розглянуто питання щодо видів і напрямів підготовки поліцейських, а також зроблено висновок про необхідність удосконалення та розвитку психологічної підготовки як необхідного елемента сучасної поліцейської освіти. У підсумках дослідження зазначається про необхідність запровадження психологічної підготовки поліцейських як окремого самостійного виду до системи службової підготовки поліцейських. Професійна пси-хологічна підготовка має реалізуватися шляхом проведення навчальних, практичних занять із застосуванням інтерактивних технологій і методів навчання з використанням передового зарубіжного досвіду. Професійна психологічна підготовка має на меті розвиток загальних і спеціальних професійних здібностей, знань і вмінь поліцейських і формування системної якості поліцейського – психологічної готов-ності особистості до професійної діяльності.

У статті на основі здійсненого аналізу особливостей фінської системи освіти визначено її ступеневий характер: дошкільні заклади; загальноосвітня школа (початкова школа (шість років), старша школа (три роки); гімназії або профтехучилища (три роки); вища школа (університети і професійні вищі навчальні заклади). Доведено, що систему освіти Фінляндії характеризують такі найбільш важливі особливості: високі результати поєднуються з високим ступенем рівності (між учнями) і відсутністю підсумкових іспитів у системі загальної освіти. Фінська система освіти дуже чітко організована і заснована на широкому використанні ІКТ і інформаційних мереж. Фінляндія визначила програмування (кодування) базовим стандартом 2016 р., включила його у початкову освіту. Фінляндія стала першою країною, яка ввела кодування у повністю міжпредметному підході. У навчальному плані основної школи не існує такого предмета, як інформатика; інформаційно-комунікаційні технології інтегровані в усі предмети, починаючи з першого класу. На кожному уроці учні одержують навички пошуку інформації й постійно стають активними користувачами ІКТ. Визначено, що головним чинником реформування освіти є фінські учителі. Аналіз освітніх програм підготовки вчителя дав змогу з’ясувати, що освітня програма підготовки студента-бакалавра включає освоєння модуля за вибором «Інформаційні та комунікаційні технології» обсягом 4 кредити, передбачає вміння майбутнього вчителя. Освітня програма підготовки магістрів містить вивчення навчальної дисципліни «Інформаційні комунікаційні технології в керівництві та консультуванні», на яку відводиться 5 кредитів, і чітко визначені ІКТ-компетентності випускника університету.

У статті розглядаються проблеми цілепокладання освітнього процесу у вищих навчальних закладах у контексті формування професіоналізму фахівців у царині публічного управління. Визначено, що на сьогодні існує системна невідповідність рівня професіоналізму спеціалістів у сфері публічного управління, яка має своїм прямим витоком відсутність адекватної професійної підготовки, яку мають забезпечити вищі заклади освіти. Усунення цієї невідповідності бачиться насамперед на шляхах визначення цілей вищої освіти під час підготовки фахівців для потреб публічного управління. Показано, що управлінський професіоналізм є багатоаспектним явищем і пов’язаний з безперервним навчанням, практикою професійної діяльності та особистісним самовдосконаленням. Вищі навчальні заклади формують цілісний освітній простір, у якому відбувається становлення та розвиток публічного управлінця як професіонала. Саме у цьому просторі відбуваються основні складові процесу професіоналізації - підготовка, перепідготовка, спеціалізація та підвищення кваліфікації публічних управлінців. Публічно-управлінська компетентність є дуже ємним та різностороннім поняттям, оскільки охоплює практично всі здатності, які потрібні професіоналу-управлінцю для успішного функціонування у публічній сфері. Стосовно діяльності закладів вищої освіти, компетентність майбутнього фахівця у царині публічного управління означає насамперед здатність адекватно застосовувати отримані у процесі навчання знання, вміння і навички для ефективного виконання власних професійних функцій. Саме професійна компетентність має вважатися основною метою підготовки публічних управлінців у закладах вищої освіти, оскільки вона відображає готовність випускника забезпечувати результативність виконання професійних обов'язків. Що ж стосується професіоналізму, то він представляє собою синтез професійної компетентності та індивідуального практичного досвіду публічного управлінця.

У статті проаналізовано концепт професійного світорозуміння майбутнього вчителя музичного мистецтва у контексті постнекласики. Виявлено, що цілісність даного концепту зумовлюється глибинним зв’язком з універсаліями педагогічної культури: педагогічною картиною світу, художнім світоглядом та Я-концепцією вчителя музичного мистецтва й детермінується діалектичною єдністю його структурних компонентів: когнітивно-пізнавального (Я-розуміння), емоційно-ціннісного (Я-ставлення), діяльнісно-практичного (Я-поведінка) та професійно-рефлексивного (Я-рефлексія). Визначено, що розгортання змісту концепту у системі теоретичних суджень утворює цілісну динамічну педагогічну концепцію, ключовими блоками якої є: ціннісно-цільовий, теоретико-методологічний та конструктивно-технологічний. Доведено, що у контексті постнекласичної методології розроблення педагогічної концепції має здійснюватися на основі підходів, принципів та методів постнекласичної дидактики. Обґрунтовано, що концепт професійного світорозуміння, маючи дуальну природу (світорозуміння як стан і світорозуміння як процес), з одного боку, пов’язаний із реалізацією базових принципів класичної (універсальної) освіти, а з іншого, – виступає своєрідним «конструктором» у процесі побудови нової постнекласичної освітньої моделі. З’ясовано, що професійне світорозуміння як сутнісна характеристика особистості, що формується у результаті освітнього впливу, має забезпечити здатність та готовність майбутніх фахівців виявляти унікальні смисли професії, проектувати отримані знання через їх ціннісне розуміння у площину майбутньої професії й в подальшому конструювати музично-педагогічний простір відповідно до вироблених світоглядних переконань та ідеалів у контексті парадигми постнекласичної мистецької освіти. Ключові слова: концепт, професійне світорозуміння, майбутній вчитель музичного мистецтва, постнекласика, вища мистецька освіта, педагогічна концепція, постнекласична освітня модель.

Актуальність дослідження визначається зростанням популярності вітчизняних підприємств і об’єднань сфери торгівлі і громадського харчування та їхнім виходом на світові ринки, що обумовлює необхідність досягнення якісно нового рівня підготовки учнів для формування в них готовності до ведення самостійної підприємницької діяльності. Мета: обґрунтувати особливості організації в закладі професійної (професійно-технічної) освіти інноваційної освітньої діяльності з формування готовності майбутніх фахівців сфери торгівлі і технологій харчування до підприємницької діяльності. Методи: теоретичний аналіз наукових джерел – для з’ясування рівня дослідженості проблеми формування готовності учнівської молоді до підприємницької діяльності; емпіричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду у ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування», робочих планів, програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників – для виявлення особливостей організації інноваційної освітньої діяльності в закладі професійної (професійно-технічної) освіти); опитувально-діагностичні (онлайн-опитування учнів щодо самооцінювання готовності до підприємницької діяльності в умовах розвитку малого бізнесу); SWOT-аналіз – для виявлення сильних і слабких сторін оганізації в закладі освіти інноваційної освітньої діяльності). Результати: обґрунтовано актуальність дослідження готовності майбутніх фахівців сфери торгівлі і технологій харчування до підприємницької діяльності на базі ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування»; представлено результати аналізу онлайн-опитування учнів щодо самооцінювання готовності до підприємницької діяльності в умовах розвитку малого бізнесу; охарактеризовано основні форми й методи роботи педагогічного колективу з формування готовності учнів до підприємницької діяльності. Висновки: проведений SWOT-аналіз засвідчив важливість експериментального дослідження проблеми розвитку готовності майбутніх фахівців сфери торгівлі та технологій харчування до підприємницької діяльності на базі ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування»; з’ясовано, що учні усвідомлюють важливість формування в закладах освіти готовності до підприємницької діяльності та розвитку підприємницької компетентності; виявлено потребу молоді в удосокналенні ІКТ-навичок, психологічної готовності до ведення власної справи, правової й економічної підготовки, професійної мобільності й швидкої адаптації випускників училища до сучасних умов виробництва, розвитку творчих здібностей, громадянської позиції та національної свідомості; представлено основні інструменти формування готовності учнів до підприємницької діяльності (запровадження програми «Основи інноваційного підприємництва»; оновлення змісту тем «Менеджмент малого бізнесу», «Основи маркетингу» з урахуванням специфіки малого бізнесу у сфері торгівлі й громадського харчування; запровадження серії тренінгів з формування готовності учнів до підприємницької діяльності; підготовка педагогічних працівників для реалізації завдань інноваційної освітньої діяльності).

У статті розкрито актуальні підходи до формування підприємницької компетентностімайбутніх фахівців ресторанного господарства у професійно-технічних навчальнихзакладах, що зумовлюється геополітичними й соціально-економічнимитрансформаціями, визнанням пріоритету підприємництва на сучасному етапістановлення ринкової економіки, а також відповідними змінами в системі професійноїосвіти. У зв’язку з цим на ринку праці зростає інтерес до фахівців ресторанногогосподарства зі сформованою підприємницькою компетентністю, що є складнимсоціально-економічним й психолого-педагогічним динамічним явищем, яке забезпечуєїхню конкурентоспроможність в умовах нестабільної ринкової економіки.Обґрунтовано, що в професійно-технічних навчальних закладах означений феноменформується на основі цілісної підготовки майбутніх фахівців ресторанного господарствадо професійно-виробничої та інноваційно-творчої підприємницької діяльності іпередбачає набуття учнями ПТНЗ професійно значущих якостей до самоздійснення вумовах ринкової невизначеності, зокрема здатності до самозайнятості (відкриття власноїсправи), вміння аналізувати ринкові можливості підприємства й опановувати провідніекономічні ролі, адекватно оцінюючи власні підприємницькі здібності й задатки. Відтакзактуалізовано необхідність постійного оновлення й удосконалення навчального процесумайбутніх фахівців ресторанного господарства шляхом використання інтерактивнихметодів та інноваційних підходів до процесу професійної освіти у ПТНЗ кулінарногопрофілю.Представлено організацію педагогічного процесу викладання дисципліни«Підприємницька діяльність» у ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі татехнологій харчування». Охарактеризовано новітні підходи, які використовуютьпедагогічні працівники з метою залучення всіх учнів до процесу навчання, організаціїпродуктивної взаємодії у розв’язанні ситуаційних питань підприємницької тапрофесійної діяльності, що забезпечує формування життєвих і професійних навичок,сприяє ефективному опануванню навчального матеріалу.

Дослідження емпатії практичних психологів та її трансформацій на різних стадіях професійного становлення є важливим для попередження емоційного вигорання фахівців, збереження їхнього психологічного здоров’я. Метою статті стало вивчення особливостей емпатії у практичних психологів системи освіти на різних етапах професіогенезу. Для емпіричного вивчення показників емпатії було використано «Тест на визначення емпатії» Л. Журавльової, для з’ясування особливостей суб’єктивного переживання різних етапів професійного розвитку досліджуваних – методику «Професійний шлях» Г.Пирог. Результати дослідження засвідчили, що для практичних психологів системи освіти найбільш характерними є середній і високий рівні емпатійності. Серед форм емпатії домінують активні емпатійні ставлення, пов’язані з емоційною і дієвою підтримкою людини. Прояви емпатії пов’язані з віком – чим старшим є психолог, тим вища його загальна емпатійність, хоча при цьому він менше переживає з приводу почуттів іншого. Зв’язок емпатії зі стажем виявлено лише в групі «молодих фахівців»: на початку професійної діяльності відбуваються досить інтенсивні зміни в проявах емпатії у напрямку зменшення її загального прояву і збільшення антиемпатії. Це пояснюється особливостями професійного становлення, а саме: змінами в емоційних оцінках професійно значущих подій, їх підсумках, характері труднощів, що призводить до усвідомлення власних проблем і зниження емпатійності. Після періоду професійної адаптації ставлення психологів системи освіти до власної професії починає мати менш емоційний і більш «інструментальний» характер. Вищий рівень емпатійності виявляється у тих досвідчених психологів, які в професійній діяльності орієнтуються на інших людей і мають високу емоційність. Подальші дослідження плануються у напрямі вивчення зв’язку емпатії практичних психологів з локусом контролю, а також розробці програми розвитку оптимальних емпатійних ставлень для попередження емоційного вигорання.

Мета роботи – висвітлити значення створення баз даних проходження практики студентами, які здобувають вищу фармацевтичну освіту, й управління процесом організації практичної підготовки та працевлаштування випускників університету. Основна частина. З метою створення єдиної платформи, що об’єднує роботодавців, освітян, здобувачів вищої освіти; формування баз даних й управління процесом організації практичної підготовки та працевлаштування випускників університету ми розробили і з 2018 р. впровадили в освітню діяльність новий проект «Кар’єра та працевлаштування». За підтримки Харківського обласного центру зайнятості ми розробили окрему електронну платформу. Відзначено позитивний досвід розподілу студентів на практику у Німеччині, де вони звертаються до «онлайн-бірж для практикантів» (Praktikumsbörsen). На сайтах представлені поради щодо проходження практики – від подачі студентом заявки керівництву аптек до отримання свідоцтва про практичну освіту. Висновок. Таким чином, на сьогодні можна стверджувати, що створення умов для ефективної практичної підготовки та працевлаштування випускників НФаУ сприяє досягненню кінцевого результату: якість освітніх послуг − конкурентоспроможний фахівець − добробут суспільства.

У статті розглядаються можливості застосування математичного моделювання у процесі професійної підготовки майбутніх інженерів-металургів. Підкреслено, що впровадження нових наукомістких технологій у розробку і функціонування металургійного комплексу значно підвищує вимоги в області фундаментальних наук до випускників закладів вищої освіти інженерного профілю. Майбутні інженери-металурги повинні мати глибокі професійні знання та уміння, володіти математичними методами і застосовувати їх у практичній діяльності. Як навчальний предмет вища математика дозволяє не тільки своїми методами і засобами виявляти істотні зв’язки реальних явищ і процесів у виробничій діяльності, а й формувати навички майбутніх інженерів у математичному дослідженні прикладних питань; уміння будувати і аналізувати математичні моделі інженерних завдань. Мета: розкрити сутність математичного моделювання та показати необхідність застосування цього методу у підготовці майбутніх інженерів металургійної галузі. Завдання: 1) означити поняття «математична модель»; 2) виявити математичні поняття, що є основними математичними моделями реальних технологічних процесів в металургії; 3) показати використання математичного моделювання у процесі вивчення професійно-орієнтованих дисциплін. Об’єкт дослідження: процес підготовки майбутніх інженерів-металургів. Предмет дослідження: використання математичного моделювання як засобу формування професійних навичок майбутніх інженерів у дослідженні технологічних металургійних процесів. Результати: розглянуто застосування математичного моделювання при дослідженні металургійних процесів, виявлено математичні поняття, які є моделями цих процесів. Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної і науково-методичної літератури, спостереження. Висновки: означено поняття «математична модель», обґрунтовано, що моделювання є ефективним та універсальним методом наукового пізнання. Воно дає можливість, зокрема, інженеру-металургу експериментувати з об’єктами в тих випадках, коли робити це на реальному об’єкті практично неможливо або недоцільно; показано ефективність використання математичного моделювання у професійній підготовці інженерів-металургів.

Одна з проблем сьогодення – відставання освіти від розвитку запитів су­спільства на фахівців. Цю проблему досліджують із по­зи­цій двох стратегій: кіль­кісна дає уявлення про сегментацію ринку пра­­ці, позиції на ринку праці осіб із вищою освітою та про кількісні оцінки якості освітніх послуг, настанови учасни­ків освітнього про­цесу й роботодавців щодо освітніх програм і рівнів освіти то­що; якіс­на дає змогу зрозуміти причини та механізми формування цих оцінок. Мета статті – дослідити ставлення роботодавців (на прикладі ІТ сфери й соціології та маркетингу) до якості навчання в закладах вищої освіти й важливість для них наявності в потенційних працівників освітнього ступеня бакалавра чи магістра, а також ставлення студентів до здобуття освітнього ступеня «магістр» у за­значених сферах, мотиви вступу до магістратури. Це дасть змогу осмислити значення другого (магістерського) рівня вищої освіти, порівняно з першим (бака­лав­рським) у сферах соціології, маркетингу, ІТ. У статті проаналізовано серію глибинних інтерв’ю студентів частини факультетів КНУ імені Тараса Шевченка й роботодавців у відповідних сферах, з’ясовано їх настанови щодо отримання випуск­никами бакалаврату другого (ма­гіс­терського) рівня вищої освіти. Роботодавці здебільшого оцінюють рівень підготовки фахівців як достатній. Для них відмінність між освітніми ступенями «магістр» і «бакалавр», здобутими ви­пускниками та зазначеними в дипломах про вищу освіту, не має суттєвого зна­чення в процесі найму на роботу працівників зазначених сфер. Називаючи вимоги до найманих працівників, окрім набору відповідних Hard Skills, великого зна­чен­ня вони надають базовим навичкам спілкування, знанню англійської й української мов, відповідальності, іншим Soft Skills. Студенти ж більше значення надають саме вузько-професійним прикладним дисциплінам і відповідним навичкам. При цьому їхнє бажання вступати до ма­гістратури пов’язані переважно або з потребою вдосконалити свої професійні на­вички, або з бажанням отримати другу вищу освіту за іншим спорідненим фахом.

У статті досліджено основні проблеми запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України. У сучасних умовах доступність вищої освіти для молоді з обмеженими функціональними можливостями є важливою соціальною й педагогічною проблемою. Інклюзивна вища освіта – один з етапів інтеграції студентів з особливими потребами в суспільство, що допомагає їм отримати бажану професію та самореалізуватися в професійній діяльності. У статті висвітлено особливості, завдання й принципи інклюзивної освіти. Окреслено її базові функції, серед яких найважливішими є правова, функція соціалізації, виховна, освітня та економічна. Визначено ключові принципи інклюзивної освіти в Україні: науковість, системність, варіативність і корекційну спрямованість, індивідуалізацію, соціальну відповідальність сім’ї, міжвідомчу інтеграцію та соціальне партнерство. Розкрито психологічні аспекти процесу адаптації студентів до умов навчання у вищий школі. Розглянуто специфіку входження до навчального середовища студентів, які мають обмеження фізичного здоров’я. Проаналізовано труднощі адаптації студентів з особливими потребами під час інтегрованого навчання. Висвітлено основні форми та методи навчання молоді з обмеженими можливостями. Визначено можливі шляхи подолання проблем, пов’язаних з упровадженням інклюзивної освіти, а саме: вдосконалення законодавчої бази й принципів фінансування, створення сприятливого освітнього середовища, формування матеріально-технічної бази, урахування індивідуальних особливостей і потреб студентів, організація психологічної підтримки учасників навчального процесу, надання соціальної та медико-реабілітаційної допомоги, створення умов для соціалізації, самовизначення й самореалізації, підготовка адаптованих навчально-методичних матеріалів для студентів, кадрове забезпечення, подолання соціальних та професійних стереотипів, що передбачає надання допомоги випускникам з особливими потребами в працевлаштуванні й проведення широкої роз’яснювальної роботи серед роботодавців, у засобах масової інформації, у системі служб зайнятості.

Мета роботи – провести огляд літератури щодо використання інтерактивних методів навчання у вищих навчальних закладах, у тому числі й медичних, та їх значення в освітньому процесі. Основна частина. Вища освіта залишається важливою складовою сучасної спільноти. З підвищенням вимог до компетентностей майбутніх лікарів зростає необхідність вищої медичної освіти в організації та впровадженні новітніх якісних технологій навчання та викладання, які будуть сприяти підтримці конкурентоспроможності. При цьому якість освіти значно залежить від взаємодії між викладачем та студентом. Тому на сьогодні актуальності набувають інтерактивні методи навчання. Інтерактивні методи навчання визначають не лише активний зворотний зв’язок між викладачем та студентами, але й організацію взаємодії між самими студентами, що об’єднує студентів та дає їм можливість працювати в групі (сумісно вирішувати складні питання, моделювати різні ситуації з визначеної дисципліни тощо). Такий підхід у навчанні має фахове спрямування та надає змогу впливати на інтелектуальний та професійний розвиток, аргументовано висловлюватися та захищати свою точку зору, створює умови для формування та розвитку професійних навиків, критичного мислення, розвитку комунікативних компетенцій та самостійної роботи. Висновки. Проведений огляд літератури свідчить про те, що існує достатньо методів інтерактивного навчання, які застосовуються у вищих навчальних закладах, і вони є ефективними. Тому більш широке впровадження в освітній процес студентів-медиків інтерактивних методів на сьогодні є актуальним та одним із важливих направлень удосконалення навчання, що сприятиме підвищенню методичного рівня професійної підготовки, розвитку компетентностей студентів і формуванню вмінь та навиків, необхідних для майбутньої професії.

Стаття присвячена дослідженню стану підготовки майбутніх магістрів спеціальної освіти до професійного самовдосконалення у ЗВО. Акцентовано увагу на тому, що таку підготовку має забезпечувати вищий заклад освіти, який сьогодні повинен відповідати не тільки індивідуальним потребам особистості щодо навчання, а й соціальним запитам. Оскільки сучасна вища освіта в Україні спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, практичної, загальнокультурної підготовки конкурентоспроможних фахівців та формування інтелектуального потенціалу країни. Тому сучасні вимоги до освіти в Україні, необхідність запровадження нових наукових підходів і гуманістичних концепцій навчання та виховання актуалізують проблему якісного поліпшення підготовки майбутніх спеціальних педагогів та майбутніх магістрів спеціальної освіти у закладах вищої освіти. У статті наголошується, що студент стане справжнім магістром спеціальної освіти тільки тоді, як він сам працює над своєю особистістю та проявляє активність щодо оволодіння науковими знаннями і вміннями, наскільки цілеспрямовано, свідомо та наполегливо працює над розвитком у собі тих дрібниць, що формують особистість сучасного фахівця. У спеціальній педагогіці й спеціальній психології така робота має назву самовиховання і саморозвитку. У статті зазначено, що професійне самовдосконалення майбутніх магістрів спеціальної освіти пов’язане із самопошуком і самоздійсненням професійного вибору системи «спеціальний педагог» як сукупності взаємопов’язаних елементів, що сприяє розвитку нових якостей та властивостей означеної системи, та усвідомленням себе та власної значущості як спеціального педагога у професійно-педагогічному світі, який здатний взаємодіяти з іншими суспільними системами.

Актуальність теми дослідження. Формування професійної ідентичності студентства зумовлене як вимогами сучасного суспільства щодо розвитку самосвідомості особистості, так і запитом теорії і практики вищої освіти в Україні. Постановка проблеми. Фахівець соціономічної професії є «інструментом» впливу на клієнта, тому надання ним якісної професійної допомоги потребує сформованої професійної ідентичності. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Професійна ідентичність, як динамічне утворення, розвивається в процесі професійного становлення особистості (A. M. Лукіянчук), сприяє її самореалізації у фаховій діяльності, усвідомленню приналежності до професії та професійного співтовариства (А. С. Борисюк, Н. І. Кривоконь, К. О. Кальницька). Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Залишається недостатньо опрацьованою проблема набуття студентами ціннісно-смислових мотиваційних утворень, пов’язаних із професією. Постановка завдання полягає у виявленні специфіки ціннісно-смислового компоненту в структурі ідентифікації з майбутньою професією студентів-випускників бакалаврату, які здобувають вищу освіту за напрямами підготовки «Правознавство» і «Соціальна робота». Викладення основного матеріалу. Результати дослідження ціннісно-смислового компоненту професійної ідентичності студентів, які спеціалізуються на наданні правової і соціально-психологічної допомоги людям, свідчать, що лише у половини майбутніх юристів і соціальних працівників професійна ідентичність формується успішно і пов'язана з розширенням уявлень про ціннісні складові майбутньої професійної діяльності. Висновки. Ціннісно-смислова складова професійної ідентичності майбутніх юристів пов’язана з престижем професії і оптимізмом з приводу професійної самореалізації, натомість майбутні соціальні працівники орієнтовані на гуманістичні цінності і духовну задоволеність від процесу набуття професії.

Дана стаття присвячена розгляду явища критичного мислення й емоційного інтелекту та вказує на принципові показники важливості впровадження системної методичної роботи в освітніх закладах за цими напрямками, адже випускники закладів вищої та професійної освіти – майбутні професіонали, які мають володіти здатністю вирішувати важливі робочі та особисті питання в різних умовах. Ефективність діяльності з розвитку емоційного інтелекту залежить від створення психологічних та певних емоційних умов під час навчання. Викладачам необхідно не лише визначити рівень інтелектуальних здібностей та розвивати їх, а й формувати вміння адаптуватись та взаємодіяти у суспільному та професійному середовищі. Фахівці, які мають досить розвинений емоційний інтелект самодисципліновані, легше пристосовуються до нових умов та швидше просуваються кар’єрними сходами. Також наводиться ряд аргументів із важливості формування зазначених вище вмінь у майбутніх фахівців на практичній основі, адже у професійній самосвідомості студентів емоційний інтелект має вагоме значення. Необхідність його розвитку продиктована потребою у рефлексії і, як наслідок, здатністю розуміти не лише власні емоції, а й емоції оточуючих. Таким чином, майбутній спеціаліст набуває вміння об’єктивно оцінювати як власну, так і професійну діяльність своїх колег та опонентів. Емоційний інтелект є важливою складовою частиною формування висококваліфікованих фахівців, яку можна розвивати впродовж всього періоду навчання. Даний феномен не можна розглядати окремо від пізнавальної діяльності студентів, оскільки освіта передбачає цілісність емоційної та інтелектуальної сфер розвитку особистості. Отже, поняття емоційного інтелекту має розглядатись невідривно від понять «розум» та «мислення». За таких умов можливо сформувати особистість, яка здатна адаптуватись до сучасних тенденцій розвитку світу, адже фахівці з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту володіють гарними навичками спілкування, впевнені в умовах виникнення кризових ситуацій та успішні у вирішенні конфліктів як професійно важливих, так і тих, що пов’язані з особливостями взаємовідносин у суспільстві.

Автором аналізується сутність і зміст розглянутого конструкту, звертається увага на необхідність розвитку soft skills в рамках предметної підготовки з англійської мови. Пояснюється концепція розподілу професійних навичок та їх розмежування на hard skills та soft skills на прикладі судноводіїв, як: нard skills − це сукупність професійних знань та навичок роботи з машиною (судовими механізмами), soft skills − навички роботи з собою та людьми. Вивчення англійської мови базується на використанні міжпредметних зв`язків, що означається багаторівністю, поліфункціональністю, гуманітарною спрямованістю, націленістю на розвиток особистості та її професійну й соціальну адаптацію. Крім того зазначено, що формування в процесі навчання англійської мови майбутніх судноводіїв soft skills є актуальною тематикоюсучасних досліджень науковців. Тому актуальність обраної тематики потребує узагальнення вже проведених досліджень та подальшого пошуку ефективних шляхів формування soft skills судових фахівців на заняттях з англійської мови.При написанні роботи були використані загальнонаукові методи: аналіз, синтез, узагальнення наукових досліджень, спостереження за навчальною діяльністю студентів та роботою викладачів.З вище сказаного можна зробити наступний висновок: морський фахівець повинен мати певний рівень знань не лише на професійному рівні, який допомагає йому а й на виконувати свої професійні обов’язки, але й мову неофіційного спілкування. Саме це і являє собою опанування soft skills на борту судна в іншомовній команді –вміння спілкуватися, комунікувати з членами екіпажу, розумітися та плідно контактувати з іншими людьми. Так, як англійська мова є мовою міжнародного спілкування. На судах з багатонаціональною командою гарне знання та розуміння англійської -один з факторів працевлаштування. На судні не лише професійна діяльність, але і все життя моряків, їх побут і дозвілля залежать від обстановки плавання та співпраці в команді. Це підпорядковує собі всі загальні, колективні й особистісні потреби та інтереси,впливаючи на всю психічну діяльність особистості й формування психології колективу.Ключові слова: професійні навички; soft skills; розвиток soft skills; система вищої освіти; підготовка фахівців морського транспорту; навчання англійської мови.

Стаття присвячена сучасним проблемам вищої військової освіти в Україні. У контексті проблематики виокремлено питання психологічної підготовки фахівців непсихологічних спеціалізацій Державної прикордонної служби України. Проаналізовано зміст психологічної підготовки загалом у вищій освіті, а також у прикордонному відомстві. Метою статті є аналіз дидактичних особливостей викладання психологічних навчальних дисциплін майбутнім офіцерам-прикордонникам. Наведено мету та завдання психологічної підготовки у вищому військовому навчальному закладі прикордонної служби. Для детального аналізу дидактичних особливостей викладання психологічних навчальних дисциплін взято дисципліну «Морально-психологічне забезпечення». Визначено основну специфіку цієї дисципліни на основі аналізу змісту професійної діяльності офіцерів прикордонних підрозділів. Виокремлено основні дидактичні особливості викладання зазначеної вище навчальної дисципліни: доступне викладання (психологія використовує досить складну термінологію, а для майбутніх офіцерів-прикордонників психологічну освіту можна вважати початковою); відсутність систематичної психологічної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників вимагає від науково-педагогічних працівників здійснювати ретельну побудову тематичного плану (послідовну, логічну, раціональну) та добір педагогічних технологій, методик, методів, прийомів та засобів; формування основ критичного аналізу наукових положень; визначення рівня знайомства курсантів- прикордонників із досягненнями поп-психології (популярної психології, що формує хибні явлення про наукову психологію) та спрямування зусиль на заміщення хибних знань та умінь на професійні; виділення вагомої частки аудиторних годин на практичну підготовку (оволодіння навичками проведення психологічних досліджень у прикордонному колективі та обробки їх результатів); дотримання принципу міждисциплінарності (зв’язку навчальної дисципліни з гуманітарними, природничими та військово-професійними дисциплінами); забезпечення чуттєвого наповнення змісту психологічної підготовки (здатність до міркувань про психіку інших людей); дотримання принципу цінності наукових професійних умінь порівняно зі знаннями. Сформульовано висновки за результатами проведеної дослідної роботи (доведено необхідність психологічної підготовки та дидактичні особливості викладання психологічних наук) та перспективи подальших наукових досліджень (присвячених вивченню зарубіжного досвіду та пропозицій щодо удосконалення змісту психологічної підготовки військових фахівців).

Анотація. Вища освіта є одним із визначальних чинників, що впливають на професійне становлення людини. Формування самоосвітньої компетентності студентів сприятиме підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців у контексті глобалізації освіти і підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці. Однією з форм самоосвітньої діяльності є самостійна робота. Біофізику студенти-фармацевти медичних закладів вищої освіти ІV рівня акредитації вивчають на першому році навчання. Основна частина навчального навантаження для студентів фармацевтичного факультету заочної форми навчання при­падає на самостійну роботу. У загальній системі організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання особливе місце займає контрольна робота з навчальної дисципліни. Перед виконанням контрольної роботи студенти заочної форми навчання самостійно вивчають теоретичний матеріал, розміщений на сайті університету. Обсяг інформації, який міститься в ньому, оптимізований та адаптований для студентів заочної форми навчання. Під час вивчення дисципліни майбутні провізори повинні опанувати базові знання для блоку дисциплін, що забезпечують професійно-практичну підготовку. Виконання контрольної роботи вимагає формування вмінь самостійно працювати з навчальною літературою. Для підвищення ефективності самостійної роботи і для допомоги студентам-заочникам у виконанні контрольної роботи розроблено варіанти контрольних завдань із біофізики. Завдання контрольної роботи побудовані так, що дозволяють не тільки об’єктивно перевірити рівень знань студентів, а й активізувати їх пізнавальну активність, забезпечити повторення раніше засвоєних знань, застосувати сформовані уміння і навички для активного сприйняття нового матеріалу.

Автором обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми. З’ясовано, що професійний розвиток вчителя розглядається польськими науковцями як цілеспрямований, планований та постійний процес неперервної освіти, що полягає у підвищенні та зміні його професійних компетентностей та кваліфікації, всебічному розвитку особистості, організованому та впровадженому інституціями, що спеціалізуються в цій галузі, а також у процесі самоосвіти та самовдосконалення. Виявлено три напрями професійного розвитку вчителів польської мови у Республіці Польща: курси підвищення кваліфікації, пропоновані різними інституціями, внутрішньошкільна підготовка та самоосвітня діяльність. Інституціональні форми навчання вчителів найчастіше ототожнюються зі створенням та функціонуванням закладів, що проводять різні заняття: курси післядипломної освіти, кваліфікаційні курси, майстер-класи, тренінги тощо. Післядипломна освіта та кваліфікаційні курси, окрім оновлення й модифікації різних напрямів викладацької компетентності, одночасно пропонують такі додаткової кваліфікації, як викладання іншого предмету або проведення освітнього курсу. Внутрішньошкільне вдосконалення вчителів є тією формою, що інтегрує колектив учителів навколо спільно відпрацьованого бачення цілей і завдань школи. Для реалізації цілей внутрішньошкільного вдосконалення вчителів зазвичай утворюються робочі групи, що об’єднують компетентних осіб, які зацікавилися певною проблемою. Зазначені вище форми підвищення кваліфікації вчителів доповнюються їхньою самоосвітньою діяльністю. Ключові слова: професійний розвиток, вчитель польської мови, курси підвищення кваліфікації, внутрішньошкільна підготовка, самоосвітня діяльність, Республіка Польща.

У статті описано поняття бойового стресу як багаторівневого процесу адаптаційної активності людського організму в умовах бойової обстановки, що супроводжується напругою механізмів реактивної саморегуляції і закріпленням специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. Вказано, що інтенсивність переживання військовослужбовцями бойового стресу залежить від взаємодії двох основних чинників: сили і тривалості впливу на психіку військовослужбовця бойових стресорів; особливостей реагування військовослужбовця на їх вплив. Виділено, що військовослужбовці характеризуються таким психологічним чинником переживання стресу, як «адаптованість» – проявляють достатній і високий рівні особистісного адаптаційного потенціалу, військово-професійної орієнтації, відсутність схильності до девіантної та суїцидальної поведінки; мають переважаючі мотиваційні установки на дружню підтримку, комунікабельність, товариськість, комфортний стан і «нормальну» адаптацію. Виділено ще один чинник - «відносна адаптованість» – проявляють задовільний, достатній і високий рівні особистісного адаптаційного потенціалу, військово-професійної орієнтації, низьку схильність до девіантної та суїцидальної поведінки; мають переважаючі мотиваційні установки на подолання перешкод, збереження стійкості положення і досягнення успіху без докладання значних зусиль або на занурення у себе як спосіб відмежування від складних зовнішніх обставин. Визначено, що наступним чинником переживання стресу є «дезадаптованість» – проявляють низький і задовільний рівні особистісного адаптаційного потенціалу, військово-професійної орієнтації, окремі ознаки девіантної поведінки та суїцидального ризику; мають переважаючі мотиваційні установки або на лідерство при завищеній самооцінці, або на відстороненість, замкнутість, тривожність, астенізацію і сором’язливість, або мотивацію до розваг. Досліджено, що загальний рівень адаптації до бойового стресу достовірно вищий у розлучених військовослужбовців, однак це ще не означає, що так само він буде проявлятися й у мирному житті. Військово-професійна спрямованість розлучених також значно вища, ніж у їхніх неодружених та одружених побратимів. Встановлено, що, достовірно найвищі рівні проявляються у сержантів та старших сержантів (у порівнянні з лейтенантами й солдатами), а найнижчий рівень адаптаційного потенціалу, зокрема комунікативного потенціалу спостерігається у бійців із середньою освітою у порівнянні з тими, хто має середню спеціальну та вищу освіту. Виявлено, що з віком у військовослужбовців спостерігається зниження схильності до девіантної поведінки.

У статті представлено характеристику сучасної історіографії щодо вивчення питань професійно-педагогічної підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін у вищих педагогічних навчальних закладах України другої половини ХХ століття. Розкрито інформаційний потенціал досліджень, оцінено внесок сучасних авторів у вивчення проблеми. Науково-педагогічні джерела, у яких висвітлювалися результати щодо даної проблематики, угруповано у такий спосіб: монографії, присвячені історії розвитку вищої освіти в Україні в цілому й вищої історико-педагогічної зокрема у період другої половини ХХ століття; дисертації, в яких вивчалася професійно-педагогічна підготовка вчителів у закладах вищої освіти із шкільних курсів суспільствознавчих дисциплін; статті, автори яких порушували різні питання щодо підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін. Установлено, що автори історико-педагогічних джерел активно долучалися до проблеми розвитку змісту вищої історичної освіти в Україні в другій половині ХХ ст., практичної підготовки вчителів історії в закладах педагогічної освіти. Розглядали розвиток і періодизацію шкільних курсів суспільствознавчих дисциплін, до викладання яких готували майбутніх учителів. Доведено, що предметом уваги науковців стають суспільно-політичні події радянського періоду, які дають змогу з’ясувати в яких умовах розвивалася вища історико-педагогічна освіта, відбувався розвиток суспільних наук та суспільствознавства, що безпосередньо впливало на професійно-педагогічну підготовку вчителів суспільствознавчих дисциплін у даний період. У статті простежено періодизацію розвитку суспільствознавчої освіти, що впливала на зміст підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін у закладах вищої педагогічної освіти в різні часові періоди другої половини ХХ століття. Оцінюючи зусилля науковців у висвітлені даної проблематики, зауважимо, що питання професійно-педагогічної підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін потребують більш глибокого опрацювання архівно-джерельної бази, комплексного вивчення даної проблеми.

Методика в загальнонауковому розумінні – це сукупність методів, способів і засобів досягнення конкретної мети за допомогою певним чином упорядкованої діяльності. За кордоном перші методичні посібники з дизайну з’явилися в 50-их рр. минулого століття. У них відбивалася ідеологія дизайнерської практики тих часів з її явно прагматичної спрямованістю. Сучасні вітчизняні методисти мають свій погляд на процес підготовки майбутніх дизайнерів, виділяючи в ньому різноманітні підходи. Сучасна вища освіта в Україні характеризується утвердженням інноваційного підходу, за якого пріоритетним напрямком стає підготовка компетентного фахівця, здатного до саморозвитку та самовдосконалення в усіх сферах. Інноваційна спрямованість діяльності викладачів, що включає в себе створення, освоєння і використання педагогічних нововведень, виступає засобом оновлення освітньої політики. Головною метою застосування інноваційних технологій освіти є якісна зміна особистості майбутнього фахівця в порівнянні із традиційною системою й адаптація його до постійно змінюваних умов професійної діяльності. Інноваційний підхід включає активні й інтерактивні форми навчання. Так, активні методи передбачають активно-діяльнісну позицію студента стосовно викладача і тих, хто здобуває освіту разом з ним. Інтерактивні методи сприяють більш якісному засвоєнню нового матеріалу, розвиток уміння вирішувати комплексні завдання. Інтерактивні види діяльності включають імітаційні та рольові ігри, дискусії, що моделюють ситуації тощо. Також до інноваційних методів викладання можна віднести такі методи, як-от: метод роботи в команді, дослідницький метод навчання, методом навчання «Case-study», метод проєктів, пошуковий метод тощо. Інноваційні технології навчання, що відображають суть майбутньої професії та формують фахові якості, є своєрідним полігоном, на якому студенти можуть відпрацювати професійні навички в умовах, наближених до реальних. Ключові слова: дизайн, методика навчання, інноваційні технології, інтерактивні методи навчання.

У статті розглянуто фахову компетентність майбутніх морських фахівців та висвітлено вплив гуманітарних дисциплін на її формування.Наведено приклади основних нормативно-правових актів, що мали вплив на зміст освіти, а саме закон України «Про вищу освіту», «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепції національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти в ХХІ ст., Морська доктрина України на період до 2035 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1108 від 18.12.2018).Проаналізовано навчальний план зі спеціальності 14.03 Експлуатація суднових енергетичних установок (спеціалізація 14.03.01 Для морського флоту) з метою порівняння кількості годин, відведених на вивчення дисциплін соціально-гуманітарного та природничого циклів з дисциплінами спеціального циклу, яких у незалежній Україні стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти.Зазначено перелік гуманітарних дисциплін, яких на початку 90-х стало більше у зв’язку з відродженням та гуманітаризацією системи освіти в незалежній Україні. Так, відповідно до Інструктивного листа міністерства освіти України № 1/9-64 від 19.05.1993 р. «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» у навчальних планах з’явилися такі гуманітарні дисципліни як: «Всесвітня історія», «Історія України», «Ділова українська мова», «Світова література», «Біологія», «Географія», «Філософія з релігієзнавством», «Правознавство», «Основи економічної теорії», «Допризовна підготовка юнаків», «Основи соціальної екології», «Політологія», «Соціологія», «Українська та зарубіжна культура».Визначено провідні складові фахової компетентності здобувачів освіти, які ґрунтуються на реалізації організаційних, когнітивних, світоглядних, технологічних і комунікативних операційних процесів.У ході дослідження з’ясовано, що гуманітарні дисципліни відіграють важливу роль у підготовці та формуванні фахової компетентності майбутніх фахівців морської галузі, оволодіння якою в майбутньому послужить підґрунтям для професійної та особистісної самореалізації.

Стаття присвячена висвітленню концептуальних засад побудови та розвитку вищих педагогічних навчальних закладів України на початку ХХ століття. Саме в цей період педагогічна освіта будувалась як на власне українських педагогічних традиціях, так і на західних технократично-прагматичних концептуальних поглядах на спрямованість педагогічної системи. Автором доведено, що 1920-их роках концепція педагогічної освіти була відображена в новій моделі освітньої системи, видах навчальних закладів, що готували педагогів, наступності навчання, створення профільних вертикалей, нових формах, методах і засобах навчання, відродженням педагогічної практики та стажування. У статті розглянуті та проаналізовані три етапи формування вищих педагогічних закладів в Україні на початку ХХ століття: перший етап передбачав жорстке централізоване управління вищими навчальними закладами, надмірне втручання партійних структур. Другий етап відзначався намаганням керівництва зробити поступки викладачам, професурі, студентам, залучаючи їх до безпосередньої участі у роботі нових органів управління вищою школою. Третій етап характеризувався намаганням повернутися до адміністративних та централізованих методів керівництва. У статті зясовано, що в досліджуваній період замість Рад ВНЗ та факультетів зявляються суто статистичні та аморфні загальні збори, факультетські комісії, максимально посилюється адміністративна влада ректора та деканів. У статті прослідковано процес розгалуження внутрішньої структури педагогічних закладів освіти, коли були сформовані відділення соціального виховання, професійної освіти, політичної освіти, заочної освіти, педологічні факультети та відділення з підготовки вчителів для шкіл національних меншин. Ключові слова: вища освіта, освіта вчителів, інститут освіти, модель освіти, трудова школа.

Перехід від індустріального до інформаційного суспільства, так званого «суспільства знань», провокує формування нового типу економіки, заснованої на знаннях, де процеси створення та розподілення знань стають ключовими. В наш час знання вже є капіталом і головним ресурсом держави. Зміна соціальних орієнтацій провокує спрямування акценту на кожну окрему особистість, як основну соціальну цінність. Вибір інноваційного типу розвитку, створення та впровадження наукових технологій, постійно зростаюча роль інформації та знань у соціально-економічному розвитку держави призводять до підвищення попиту на висококваліфікованих фахівців. Крім того, формування інноваційної моделі розвитку суспільства розширює коло функціональних особливостей системи вищої освіти в напрямку поєднання функції передачі накопиченого суспільного досвіду, знань та навичок зі сприянням у розробці нових наукових ідей, технічних рішень і технологічних процесів та підготовкою фахівців нового рівня, які відзначаються розвинутими аналітичними та професійними здібностями. Вища школа покликана стати центром формування інноваційного середовища, що забезпечить спрямованість професійної підготовки на формування готовності майбутніх фахівців до інноваційної діяльності. Враховуючи вище зазначене, у статті проаналізовано правове поле, у якому функціонує система освіти нашої держави, виокремлено класично-управлінські моделі, що можуть бути реалізовані у процесі вирішення нагальних управлінських проблем сьогодення, а також міжнародний досвід, пов’язаний із питанням дослідження інноваційної складової менеджменту освітою. Підкреслено важливість застосування принципу інноваційності для вдосконалення професійної компетентності керівника ВНЗ. У статті розглянуто проблему формування й удосконалення професійної компетентності управлінських кадрів завдяки моделюванню їхньої діяльності. Запропоновано діяльність вищого навчального закладу розглядати як єдину цільову програму. Визначено основні напрямки інноваційного управління, цілі внутрішніх підсистем діяльності вищих навчальних закладів, розкрито їх структурні складові та функції управління освітньою діяльністю.

The article reviews the essence of an individual educational path, defines its peculiarities, and provides its theoretical justification for higher education pursuers. The author researches the legislative basis that secures students’ right to learn following an individual educational path. The analysis encompasses various approaches to understanding the notion of an “individual educational path” and the international practice of individualizing education in higher educational establishments. It focuses on the main principles to follow when developing an individual educational path for students. Also, it describes an interconnection between the individualization of education and the scientific research activities performed by the students.The actuality for in-depth study of this topic is caused by numerous social factors that promote a higher school reform. One of the grounds for the reform is the need to individualize higher education, which can make the quality of training specialists meet the new social and professional reality. The principle of individualized education is implemented through a free choice of types, forms and paces of pursuing education, of academic disciplines and their levels, of learning methods and media. The students’ search of conditions and ways to follow individual educational paths is becoming an important business line for Ukrainian universities. By choosing, building and following an individual educational path, a student is able to develop the universal and professional competences that are highly demanded in modern society.The conducted research proves that an individual educational path allows a student to fulfill their own individual needs, master the competences necessary for the future professional activities, which would make them stand the competition on the labour market.The author insists that a student’s individual educational path should be explored in the widest extent possible, whereas mastering competences is mandatory both for starting a career, and for pursuing further professional path. The individualization of education requires building a straight-line logical system with the main aim being a student and an effective organization of educational work therewith.Key words: individual educational path, individualization of education, higher education, student, individ-ual education plan, individual approach. У статті розглянуто сутність індивідуальної освітньої траєкторії, визначено її особливості та теоретично обґрунтовано доцільність побудови для здобувачів вищої освіти. Досліджено законодавчу базу, що закріплює право студентів на навчання за індивідуальною освітньою траєкторією. Проаналізовано різні підходи до трактування поняття «індивідуальна освітня траєкторія» та міжнародний досвід індивідуалізації навчання в закладах вищої освіти. Також акцентовано увагу на основних принципах, яких варто дотримуватися під час розроблення індивідуальної освітньої траєкторії студентів. Описано взаємозв’язок індивідуалізації навчання та наукової діяльності здобувачів освіти.Актуальність поглибленого вивчення цієї теми викликана низкою соціальних чинників, що стимулюють реформування вищої школи. Однією з підстав реформ є необхідність індивідуалізації вищої освіти, що може забезпечити відповідність якості підготовки фахівців новим соціальним і професійним реаліям. Принцип індивідуалізації навчання реалізується через вільний вибір видів, форм і темпу здобуття освіти, навчальних дисциплін та рівня їхньої складності, методів і засобів навчання. Пошук умов і шляхів реалізації індивідуальних освітніх траєкторій студентів стає важливим напрямом діяльності українських університетів. Вибір, побудова та реалізація індивідуальної освітньої траєкторії дають змогу здобувачу освіти розвивати саме ті універсальні та професійні компетентності, які мають попит у сучасному суспільстві.В ході дослідження доведено, що індивідуальна освітня траєкторія дає студенту можливість реалізувати свої індивідуальні потреби, опанувати необхідні для майбутньої професійної діяльності компетентності, які забезпечать йому конкурентоспроможність на ринку праці.З’ясовано, що індивідуальну освітню траєкторію студента потрібно розглядати в максимально широкому сенсі, оскільки оволодіння компетентностями є необхідною умовою і для старту кар’єри, і для продовження професійного шляху. Для індивідуалізації навчання потрібно вибудувати чітку та логічну систему, в якій головним орієнтиром є студент, а також ефективна організація навчально-виховної роботи з ним.Ключові слова: індивідуальна освітня траєкторія, індивідуалізація навчання, вища освіта, студент, індивідуальний навчальний план, індивідуальний підхід.

У статті розглянуто особливості формування комунікативної компетентності у фахівців з документознавства та інформаційної діяльності, а також зазначено, що сучасний ринок праці висуває якісно нові вимоги до фахівців документознавчо-інформаційної сфери. Вказано, що роботодавці прагнуть отримати «сформованого» фахівця, здатного креативно мислити, компетентно виконувати професійні функції, зокрема з документаційного та бездокументаційного забезпечення управління. До того ж особливості роботи фахівця передбачають постійне самовдосконалення та саморозвиток, навчання протягом усього життя, покращення своїх Hard і Soft skills. Зауважено, що усі зазначені вище чинники вимагають переосмислення підходів до підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності в умовах університетської освіти та самоосвіти. Нові віяння часу вимагають від фахівців з документознавства та інформаційної діяльності високого рівня готовності до роботи з великим масивом документів та інформації, ухвалення обґрунтованих рішень у короткі терміни, ділової комунікації, забезпечення захисту інтересів людини, держави, суспільства щодо отримання всебічної, об’єктивної інформації. Доведено, що набуття навичок комунікативної компетентності – важлива складова професійної підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності. Фахівцям з документознавства та інформаційної діяльності мають бути властиві такі якості як комунікативність, відкритість, повага до чужої точки зору, уміння слухати і чути, стриманість, тактовність, вихованість, володіння словом тощо. У висновках констатовано, що професійну комунікативну культуру неможливо запровадити авторитарними методами. Фахівців з документознавства та інформаційної діяльності до цього процесу потрібно залучати під час професійної підготовки, навчання та підвищення кваліфікації.

Формулювання проблеми. Виявлення позитивів і недоліків нормативно-правового поля у галузі вищої освіти з урахуванням досвіду розвинутих європейських країн є важливою передумовою успішності започаткованих перетворень у контексті розбудови демократичного правового суспільства. Матеріали і методи. Основою дослідження стали новітні нормативно-правові акти в галузі вищої освіти України, спрямовані на адаптацію вітчизняного законодавства до європейського науково-освітнього простору. Для досягнення мети було використано методи теоретичного рівня наукового пізнання: історіографічний аналіз, порівняння, аналіз, синтез, узагальнення. Результати. Представлено структуру чинної нормативно-правової бази у галузі вищої освіти України, схарактеризовано основні групи законодавчих і підзаконних актів, що мають різну юридичну силу. Узагальнено нововведення, запроваджені новим Законом України про вищу освіту (2014 р.), порівняно зі старою редакцією зазначеного законодавчого акту. Розкрито особливості Закону «Про внесення змін до деяких Законів України щодо присудження наукових ступенів» (2021 р.), Національної рамки кваліфікацій (2020 р.) та Професійного стандарту на групу професій «Викладачі закладів вищої освіти» (2021 р.), стратегічних документів, що визначають пріоритети розвитку освіти та локальних актів закладів вищої освіти, окреслено перспективи подальшого розроблення обраної проблеми. Особливу увагу приділено аналізу Стратегії розвитку освіти України на 2021–2031 роки. Виявлено, що в умовах пандемії та цифровізації суспільства зростає значення онлайн-заходів, на яких здійснюється активне обговорення концептуальних засад реформування галузі та відкриваються нові можливості для залучення всіх зацікавлених сторін та зарубіжних експертів. Висновки. Констатовано, що впродовж останніх років відбулося динамічне оновлення нормативно-правових засад розвитку вищої освіти; було ухвалено низку законів України та підзаконних актів, що містять нові вимоги до якості професійної підготовки майбутніх фахівців, узгоджені з європейськими стандартами. Закцентовано увагу на питанні атестації науково-педагогічних кадрів та конкретизації вимог до викладачів закладів вищої освіти. Перспективними напрямами розроблення обраної проблеми є вдосконалення систем внутрішнього забезпечення якості освіти, підготовка Закону «Про дистанційну освіту» та розроблення нормативно-правового супроводу реалізації Стратегії розвитку вищої освіти України на 2021–2031 роки.

У статті розглядаються питання розвитку нідерландської педагогічної освіти протягом ХХ ст. та особливості навчання іноземних мов у період активної фази реформ. Актуальність цього питання полягає у дослідженні передумов виникнення напряму підготовки майбутніх учителів іноземних мов як окремої спеціальності педагогічної освіти у Нідерландах. У праці здійснено дослідження історії навчання іноземних мов у Нідерландах із метою визначення хронологічних етапів домінування методичних теорій іншомовної підготовки нідерландських учнів. Значну увагу приділено аналізу впливу освітніх реформ ХХ ст. на вищу педагогічну освіту та зміну підходів і методів викладання іноземних мов. Для розв’язання завдань дослідження використано такі методи наукових досліджень: теоретичний та історико-логічний аналіз, узагальнення та систематизації – під час аналізу теоретичних питань, спрямованих на визначення тенденцій становлення вищої педагогічної освіти у Нідерландах. Огляд ретроспективи виникнення та розвитку педагогічної освіти у Нідерландах дав можливість визначити підґрунтя для появи та виокремлення в окремий напрям професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов. Здійснений аналіз розвитку педагогічної освіти у Нідерландах показав, що становлення нової педагогічної освіти відбувається внаслідок упровадження обов’язкової освіти. У статті досліджено історію викладання іноземних мов у Нідерландах, завдяки чому уточнено хронологічні етапи становлення іншомовної підготовки майбутніх учителів та зазначено перелік докорінних змін системи навчання. Перший етап характеризується індивідуальною формою роботи з приватними вчителями для її опанування (1500–1800 рр.), другий – суперечками з приводу переваг різних методів викладання іноземних мов та формуванням передумов для здійснення освітніх реформ (1800– 1900 рр.), третій – успішним реформуванням освіти на тлі політичних та соціальних змін у суспільстві (1900–2000 рр.). Теоретичний аналіз здійснення мовної політики у нідерландському суспільстві дав можливість визначити найпоширеніші іноземні мови у сучасній нідерландській освіті, серед яких – англійська, німецька, французька та іспанська. Авторка статті розкриває переваги і недоліки реформ ХХ ст. та їхній вплив на формування академічного напряму підготовки вчителів іноземних мов. Це дослідження дає можливість простежити чинники успіху реформування освіти та на досвіді Нідерландів виявити позитивні заходи, які вивели сучасну нідерландську освіту на досить високий рівень серед інших європейських країн.

У даній статті описується вплив спортивних ігор на становлення та виховання у курсантів які здобувають вищу освіту у закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання професійних якостей та навичок, які необхідні їм для подальшого проходження служби в підрозділах Національної поліції України. Наведено коротку характеристику фізичної культури та спорту як основних напрямків фізичної активності, яка має на меті розвиток професійних якостей курсантів. Окрім цього зазначено, що у молодому віці якісне фізичне виховання є основною рушійною силою, яка формує особистість, оскільки підлітки відкриті та готові до самовдосконалення. Досліджено поняття спортивних ігор, проаналізовано їх місце в фізичній підготовці курсантів які навчаються у закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання. Охарактеризовано футбол, баскетбол та волейбол, як одні з найпопулярніших та найдоступніших ігрових видів спорту.

Стаття висвітлює проблему пошуку діагностичного інструментарію для визначення результату мовної підготовки іноземних студентів у ЗВО України. Сьогодні спостерігаємо зростання чисельності іноземних студентів, які здобувають вищу освіту в українських вишах англійською мовою. Навчання української мови як іноземної англомовних здобувачів вищої медичної освіти закладає лінгвістичний базис професійно-­комунікативного іміджу майбутніх лікарів. У статті виокремлено критерії та описано показники, за якими можна діагностувати рівень сформованості психологічного, когнітивно-­комунікативного та когнітивно-­мовного складників професійно-­комунікативного іміджу. Застосування описаних критеріїв для оцінки рівня сформованості ПКІ іноземних студентів-­медиків дозволить порівняти характеристики необхідного результату вивчення освітніх дисциплін лінгвістичного циклу з реальними показниками сформованості мовних навичок та мовленнєвих умінь іноземних здобувачів.

Ключові слова: освіта, вища освіта, педагогічні заклади вищої освіти, Уманський педагогічний університет. Анотація У статті висвітлено історичні та історіографічні дослідження, які стосуються розвитку та реформування вищої педагогічної освіти загалом та Уманського державного педагогічного університету зокрема. Показано узагальнювальні праці вчених з історії вищої педагогічної освіти, про особливості становлення і розвитку педагогічних інститутів та діяльність їх структурних підрозділів і науково-педагогічних кадрів в Україні, зокрема на Черкащині. Проаналізовано праці, присвячені історії Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, де розглянуто окремі періоди діяльності інституту, його підрозділів та окремих викладачів. Посилання 70 rokiv Drohobytskomu universytetu, 2010 – 70 rokiv Drohobytskomu pedahohichnomu universytetu imeni Ivana Franka. Molod i rynok [70 years of Drohobych Pedagogical University named after Ivan Franko]. 2010. № 9. S 5-7. [in Ukrainian]. Aleksieiev ta in., 2000 – Aleksieiev Yu.M., Kulchytskyi S.V., Sliusarenko A.H. Ukraina na zlami istorychnykh epokh: Derzhavotvorchyi protses 1985-1999 rr.: Navch. posib. [Ukraine at the turn of historical epochs . (State-building process 1985-1999)] K.: EksOb, 2000. 296 s. [in Ukrainian]. Baldyniuk ta in., 1990 – Umanskyi derzhavnyi pedahohichnyi instytut imeni P.H. Tychyny: 1930-1990 [Uman State Pedagogical Institute named after PG Ticini: 1930-1990] / Avt. D.I. Baldyniuk, N.M. Brit, H.O. Kazydub, I.E. Kankovskyi, A.O. Karasevych, M.V. Kartel, O.M. Kobernyk, Yu.M. Krasnobokyi, S.S. Krokhmal, V.H. Kuz, I.S. Lozebnyi, I.Ya. Lysyi, M.T. Martyniuk, Yu.I. Molotkovskyi, A.K. Tkachenko; MON Ukrainskoi RSR. Uman, 1990. 27 s. [in Ukrainian]. Baran, 1999 – Baran V.K., Danylenko V.M. Ukraina v umovakh systemnoi kryzy (1946-1980-i rr.) / Seriia «Ukraina kriz viky» (t. 13) [Vol. 13 : Ukraine in the systemic crisis (1946-1980)]. Kyiv: Vyd. dim «Alternatyvy», 1999. 304 s. [in Ukrainian]. Vyshcha pedahohichna osvita, 2010 – Vyshcha pedahohichna osvita i nauka Ukrainy: istoriia, sohodennia ta perspektyvy rozvytku. Cherkaska oblast [Higher pedagogical education and science of Ukraine : history , present and prospects of development. Cherkasy region] /[red. rada vyd.: V.H. Kremen (hol.) [ta in.]; redkol. tomu: A.I. Kuzminskyi (hol.) [ta in.]. K.: Znannia Ukrainy, 2010. 351 s. [in Ukrainian]. Vyshcha shkola. Ch. 1., 1967 – Vyshcha shkola Ukrainskoi RSR (1917–1967 rr.): u 2-kh chastynakh [Higher School of the Ukrainian SSR (1917–1967): in 2 parts] / za red. V.I. Pitova. K.: Vyd-vo Kyivskoho universytetu, 1967. Ch. 1.: 1917–1945 rr. 395 s. [in Ukrainian]. Vyshcha shkola. Ch. 2., 1967 – Vyshcha shkola Ukrainskoi RSR (1917–1967 rr.): u 2-kh chastynakh [Higher School of the Ukrainian SSR (1917–1967): in 2 parts] / za red. V.I. Pitova. K.: Vyd-vo Kyivskoho universytetu, 1968. Ch. 2.: 1945–1967 rr. 540 s. [in Ukrainian]. Danylenko, 1991 – Danylenko V.M., Kasianov H.V., Kulchytskyi S.V. Stalinizm na Ukraini: 20-30-ti roky [Stalinism in Ukraine: 20-30s]. K.: Lybid, 1991. 344 s. [in Ukrainian]. Dzeverin, 1932 – Dzeverin O. Shliakhy radianskoi shkoly za zapovitamy V.I. Lenina [Ways of the Soviet school by the will of V.I. Lenin]. Kharkiv: Radianska shkola, 1932. 47 s. [in Ukrainian]. Zhurzha, 2006 – Zhurzha I.V. Stanovlennia ta rozvytok slov’ianoznavstva v Universyteti sv. Volodymyra (1834-1919 rr.) [Formation and development of Slavic studies at the University of St. Vladimir (1834 - 1919)]: avtoref. dys... kand. ist. nauk: 07.00.06. K., 2006. 237 s. [in Ukrainian]. Zavalniuk, 2007 – Zavalniuk O.M. Kam’ianets-Podilskyi natsionalnyi universytet(1918-2008 rr.): istorychnyi narys [Kamyanets-Podilsky National University (1918-2008): historical essay]. K. Podilsk: Abetka nova, 2007. 227 s. [in Ukrainian]. Ivano-Frankivskyi instytut, 1990 – Ivano-Frankivskyi derzhavnyi pedahohichnyi instytut imeni V.S. Stefanyka (Dokumentalnyi narys) [Ivano-Frankivsk State Pedagogical Institute named after V.S. Stefanika (Documentary essay)] / vidp. za vyp. P.S. Fedorchak. Uzhhorod: Karpaty, 1990. 120 s. [in Ukrainian]. Istoriia ukrainskoi kultury, 2011 – Istoriia ukrainskoi kultury [History of Ukrainian culture]: u 5 t. T. 5, kn. 2 : Ukrainska kultura XX - pochatku XXI stolit / [Aheieva V.P. ta in.] ; redkol. tomu, kn. 2 : Zhulynskyi M.H. - holov. red. [ta in.]. K, 2011. 1031 s. [in Ukrainian]. Kasianov, 2015 – Kasianov H. Osvitnia systema Ukrainy 1990-2014 Analitychnyi ohliad [Educational system of Ukraine , 1990 - 201: analyst. review]. / Blahodiinyi fond «Instytut rozvytku osvity». K.: TAKSON, 2015. 52 s. [in Ukrainian]. Kyivskyi universytet, 1990 – Kyivskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet imeni M.P. Drahomanova 1920-1995: ist. narys. [Ukrainian State Pedagogical University named after MP Dragomanova 1920-1995: East. sketch.] / P.P. Khropko, O.H. Lozovytskyi. K.: Prosvita: TOV «Toloka», 1995. 169 s. [in Ukrainian]. Komarnitskyi, 2013 – Komarnitskyi O.B. Pedahohichni navchalni zaklady Cherkashchyny u 20-30-ti rr. KhKh st.: reorhanizatsii ta formuvannia studentskoho skladu [Pedagogical educational institutions of Cherkasy region in the 20-30s of the XX century: reorganization and formation of student staff]. Naukovi pratsi Kam’ianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka. Istorychni nauky . 2013. T.23. S. 416-424. [in Ukrainian]. Kraliuk, 2013 – Kraliuk P.M. Ostrozka akademiia v filosofskii kulturi Ukrainy : monohrafiia [Ostroh Academy in the Philosophical Culture of Ukraine: monograph]. Ostroh : Vydavnytstvo Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia», 2013. 482 s. [in Ukrainian]. Kryzhko, 2008 – Kryzhko V. Berdianskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet [Berdyansk State Pedagogical University]. Slovo i chas. 2008. №2. S. 3. [in Ukrainian]. Kuz ta in., 1995 – Umanskyi derzhavnyi pedahohichnyi instytut imeni P.H. Tychyny: 1930-1995 [Uman State Pedagogical Institute named after P.G. Ticini: 1930-1995] / uklad. V.H. Kuz, O.M. Kobernyk, M.M. Torchynskyi ; MON Ukrainy. Uman: [Mriia], 1995. 63 s. [in Ukrainian]. Kulchytskyi, 1999 – Kulchytskyi S.V. Ukraina mizh dvoma viinamy (1921-1939 rr.) [Ukraine between the two wars (1921 - 1939)] / Za zah. red. V. Smoliia. NAN Ukrainy. Instytut istorii Ukrainy. K.: Alternatyvy, 1999. 336 s. [in Ukrainian]. Kurylo, 2011 – Kurylo V. Stvorennia ta rozvytok pershoho pedahohichnoho VNZ Donbasu: do 90 richchia Luhanskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka) [Creation and development of the first pedagogical university of Donbass : to the 90th anniversary of Lugansk National University named after Taras Shevchenko)]. Ridna shkola. 2011. №1/2. S. 33-39. [in Ukrainian]. Lyst Ministerstva osvity, 2005 – Lyst Ministerstva osvity i nauky Ukrainy «Pro osnovni zavdannia vyshchym navchalnym zakladam na 2005-2006 navchalnyi rik» [Letter of the Ministry of Education and Science of Ukraine «On the main tasks of higher educational institutions for the 2005/2006 academic year»]. K.: Znannia, 2005. 15 s. [in Ukrainian]. Maiboroda, 1990 – Maiboroda V.K. Z istorii stanovlennia i rozvytku pedahohichnoi osvity na Ukraini (1928-1941 rr.) [From the history of formation and development of pedagogical education in Ukraine (1928-1941)]. Pochatkova shkola. 1990. № 12. S. 34-36. [in Ukrainian]. Maiboroda, 1990 – Maiboroda V.K. Osoblyvosti rozvytku systemy vyshchoi pedahohichnoi osvity v URSR (1917-1941 rr.) [Features of the development of the system of higher pedagogical education in the USSR (1917-1941)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1990. №11. S. 58-64. [in Ukrainian]. Maiboroda, 1992 – Maiboroda V.K. Vyshcha pedahohichna osvita v Ukraini: istoriia, dosvid, uroky (1917-1985 rr.) [Higher pedagogical education in Ukraine: history, experience, lessons (1917-1985)]. K.: Lybid, 1992. 196 s. [in Ukrainian]. Pivdennoukrainskyi universytet, 2007 – Pivdennoukrainskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet im. K.D. Ushynskoho. 1817-2007: istorychnyi postup. Suchasnist. Maibutnie [South Ukrainian State Pedagogical University named after KD Ushinsky. 1817-2007: historical progress, present, future] / [red. rada: O.Ya. Chebykin (hol.), I.H. Zakharchenko, N.V. Yablonska ta in.; avt.: O.Ya. Chebykin, I.A. Boldyriev, A.O. Dobroliubskyi ta in.]. Odesa: Druk. dim «Favoryt», 2007. 240 s. [in Ukrainian]. Politychna istoriia. T. 1., 2003– Politychna istoriia Ukrainy. XX st. [Political history of Ukraine . XX century] : u 6 t. T. 4 : Ukraina u Druhii svitovii viini (1939-1945) / V.I. Kucher [ta in.]. [B. m.] : [b.v.], 2003. 584 s. [in Ukrainian]. Politychna istoriia. T. 2., 2003 – Politychna istoriia Ukrainy. XX st. [Political history of Ukraine . XX century]: u 6 t. T. 6 : Vid totalitaryzmu do demokratii (1945-2002) / O.M. Maiboroda [ta in.]. K. : [b.v.], 2003. 696 s. [in Ukrainian]. Politychna istoriia. T. 3., 2003 – Politychna istoriia Ukrainy. XX st. [Political history of Ukraine . XX century]: u 6 t. T. 3 : Utverzhennia radianskoho ladu v Ukraini (1921-1938) / V. A. Hrechenko [ta in.]. [B. m.] : [b.v.], 2003. 448 s. [in Ukrainian]. Rozvytok narodnoi osvity, 1957 – Rozvytok narodnoi osvity i pedahohichnoi nauky v Ukrainskii RSR (1917-1957) [Development of public education of Ukrainian SSR (1917-1957)]. K.: Radianska shkola, 1957. 448 s. [in Ukrainian]. Samoilenko, 1999 – Samoilenko H.V., Samoilenko O.H. Nizhynskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet imeni Mykoly Hoholia [Nizhyn State Pedagogical University named after Mykola Gogol]. Nizhyn: Nizhyn. derzh. ped. un-t im. M. Hoholia, 1999. 278 s. [in Ukrainian]. Serebaba, 1986 – Serobaba V.Ya. Sovetskaia Ukrayna [Soviet Ukraine]. Kyev: Polytyzdat Ukraynы, 1986. 120 s. [in Russian]. Serebaba, 1987 – Serobaba V.Ya. Sovetskaia Ukrayna [Soviet Ukraine]. Kyev: Polytyzdat Ukraynы, 1987. 72 s. [in Russian]. Serebaba, 1988 – Serobaba V.Ya. Sovetskaia Ukrayna [Soviet Ukraine]. Kyev: Polytyzdat Ukraynы, 1988. 88 s. [in Russian]. Serebaba, 1989 – Serobaba V.Ya. Sovetskaia Ukrayna [Soviet Ukraine]. Kyev: Polytyzdat Ukraynы, 1989. 88 s. [in Russian]. Serebaba, 1990 – Serobaba V.Ya. Sovetskaia Ukrayna [Soviet Ukraine]. Kyev: Polytyzdat Ukraynы, 1990. 80 s. [in Russian]. Sichkarenko, 2020 – Sichkarenko H.H. Doslidzhennia rozvytku vyshchoi osvity v Ukraini (1990-ti rr.) [Researches of higher education development in Ukraine (1990s)]. Visnyk Skhidnoukrainskoho natsionalnoho universytetu imeni Volodymyra Dalia. 2020. №3 (259). S. 82. [in Ukrainian]. Sichkarenoko, 2014 – Sichkarenko H.H. Istorychnyi dosvid perebudovy vyshchoi osvity v Ukraini (1985-2005 rr.): monohrafiia [Historical experience of perestroika of higher education in Ukraine (1985-2005): monograph]. Nizhyn: Vydavets PP Lysenko M.M., 2014. 360 s. [in Ukrainian]. Umanskyi instytut, 1947 – Umanskyi derzhavnyi uchytelskyi instytut [Uman State Teachers' Institute]. Naukovi zapysky [Umanskoho uchytelskoho instytutu]. 1947. 56 s. [in Ukrainian]. Umanskyi instytut, 1980 – Umanskyi derzhavnyi pedahohichnyi instytut imeni P.H. Tychyny: 1930-1980 [Uman State Pedagogical Institute named after P.G. Ticini: 1930-1980] / Vidp. red BN. Tovbis. Uman : [Umanska miska drukarnia], 1980. 15 s. [in Ukrainian]. Uriady Ukrainy, 2001 – Uriady Ukrainy u XX st. [Governments of Ukraine in the XX century.] / S.V. Kulchytskyi [ta in] ; vidp. red. V.M. Lytvyn ; Kabinet Ministriv Ukrainy, NAN Ukrainy. K. : Naukova dumka, 2001. 608 s. [in Ukrainian]. Kharkivskyi universytet, 2001 – Kharkivskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet im. H.S. Skovorody [Kharkiv State Pedagogical University named after GS Skovorodi] / [za zah. red. I.F. Prokopenka]. Kharkiv: OVS, 2001. 176 s. [in Ukrainian]. Khersonskyi universytet, 2007 – Khersonskyi derzhavnyi universytet: ist. narys (1917-2007) [Kherson State University: historical essay (1917-2007)] / avt. kol.: Yu.I. Bieliaieva, O.V. Mishukov, V.L. Fediaieva, I.V. Samsakova. Kherson: Kherson. derzh. un-t, 2007. 352 s. [in Ukrainian]. Cherevychnyi, 2002 – Cherevychnyi H.S. Vyshcha osvita v Ukraini na zlami epokh (1985–1991 rr.): monohraf [Higher education in Ukraine at the turn of the epochs (1985-1991)]. Kyiv: IVTs Derzhkomstatu Ukrainy, 2002. 122 s. Cherkaskyi instytut, 1991 – Cherkaskyi derzhavnyi pedahohichnyi instytut [Cherkasy State Pedagogical Institute] / ukladach O.H. Perekhrest. Cherkasy, 1991. 338 s. [in Ukrainian]. Cherkaskyi universytet, 2001 – Cherkaskyi derzhavnyi universytet imeni Bohdana Khmelnytskoho. Istorychnyi narys [Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy. Historical essay]. 1921-2001. K.:ArtEk, 2001. 128 s. [in Ukrainian]. Cherkaskyi universytet, 2009 – Cherkaskyi natsionalnyi universytet imeni Bohdana Khmelnytskoho. Istoriia. Zvershennia. Osobystosti [Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy. History. Accomplishment. Personality] / [redkol.: A.I. Kuzminskyi (hol.), V.I. Boiko, L.V. Shvydka ta in.]. Kyiv: Svit uspikhu, 2009. 208 s. [in Ukrainian]. Shakalo, 1947 – Shakalo M.B. Umanskyi derzhavnyi uchytelskyi instytut [Uman State Teachers' Institute]. Naukovi zapysky [Umanskoho uchytelskoho instytutu]. 1947. S. 3-10. [in Ukrainian]. Yuvileina knyha, 2004 – Yuvileina knyha: Zhytomyrskomu derzhavnomu universytetu imeni Ivana Franka – 85 rokiv: ist. narys [Jubilee book : Zhytomyr State University named after Ivan Franko - 85 years [Text]: historical essay] / avt.: P.Yu. Saukh, V .V. Vlasenko, O.A. Dubaseniuk ta in. Zhytomyr: Kosenko, 2004. 232 s. [in Ukrainian]. Yashchuk, 2013 – Yashchuk I.P. Vykhovannia maibutnikh pedahohiv u vyshchomu pedahohichnomu navchalnomu zakladi (1920-1991 rr.) yak predmet istoryko-pedahohichnoho doslidzhennia [Education of future teachers in higher pedagogical educational institution (1920-1991) as a subject of historical and pedagogical research]. Pedahohichnyi dyskurs. 2013. Vyp. 15. S. 794. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/peddysk_2013_15_162 (data zvernennia (01.12.2021 ). [in Ukrainian].