Journal articles on the topic 'Вихідний день'

Робота присвячена дослідженню продуктивності методів нормалізації об'ємних даних. Робота відноситься до області обробки поста експериментальних і статистичних даних, яка полягає в перетворенні вхідного набору даних в вихідний в конкретному інтервалі (нормалізація).В рамках роботи було досліджено актуальні на сьогоднішній день методи нормалізації з метою їх застосування для нормалізації числових даних зі збереженням співвідношення. Була розроблена бібліотека, реалізує підійшли під цей критерій методи, що дозволяє нормалізувати і візуалізувати вихідні дані.

У 60 хворих у гострому періоді ішемічного гемодинамічного інсульту за допомогою еходопплер-кардіографії визначено морфометричні показники серця, оцінено ступінь тяжкості інсульту на 1, 7 та 14-й день захворювання.Встановлено, що вік хворих та вихідний рівень артеріального тиску не впливали на ступінь тяжкості інсульту. Вірогідні зв’язки між тяжкістю інсульту і його розміром та локалізацією спостерігалися лише на 14-й день захворювання. Виявлено, що морфометричні показники серця більш значимо, ніж розміри та локалізація інфаркту, впливають на ступінь вираженості неврологічного дефіциту в дебюті захворювання і на регрес неврологічної симптоматики протягом перших двох тижнів гострого періоду інсульту. Хвилинний об’єм крові, серцевий індекс, товщина задньої стінки та індекс маси міокарда лівого шлуночка виражено корелювали як із вихідним рівнем тяжкості інсульту (р < 0,05), так і зі ступенем зменшення неврологічної симптоматики на 7-й (р < 0,01) та 14-й (р < 0,05) день. Відмічено вірогідний вплив фракції викиду на зменшення неврологічного дефіциту на 7-й (р < 0,01) та 14-й (р < 0,05) день захворювання. Результати проведеного дослідження дають підставу вважати, що морфометричні показники серця та системної гемодинаміки значною мірою можуть бути предикторами перебігу гострого періоду ішемічного гемодинамічного інсульту.

Мета роботи: порівняти ефективність існуючих методів підготовки хворих на вогнищеві захворювання біліопанкреатодуоденальної зони, ускладнені синдромом механічної жовтяниці, до панкреатодуоденальної резекції та визначити ефективність застосованих методів біліарної декомпресії. Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 272 хворих, яким було виконано панкреатодуоденальну резекцію з приводу вогнищевих захворювань біліопанкреатодуоденальної зони, ускладнених розвитком синдрому механічної жовтяниці. До основної групи увійшли 112 пацієнтів, яким підготовку до операції і прогнозування перебігу періопераційного періоду проводили відповідно до розробленого алгоритму. Групи порівняння склали 160 пацієнтів, яким підготовка здійснювалася поза розробленим алгоритмом лише консервативним шляхом. Результати досліджень та їх обговорення. Завдяки дотриманню застосування розробленого алгоритму детоксикації із застосуванням біліарної декомпресії у хворих основної групи на третій день рівень білірубінемії склав в середньому 185,1±2,4 мкмоль/л, тоді як на п’ятий день – вже 163,2±2,6 мкмоль/л і напередодні панкреатодуоденальної резекції – 112,3±2,7 мкмоль/л. У групі порівняння, де підготовка хворих до радикального операційного втручання здійснювалася лише консервативними заходами без біліарного дренування, вихідний рівень загального білірубіну склав 270,6±4,6 мкмоль/л, на третій день – 258,4±2,9 мкмоль/л, на п’ятий –222,2±3,8 мкмоль/л, а напередодні панкреатодуоденальної резекції – 198,3±3,3 мкмоль/л. Таким чином, в основній групі після декомпресії декремент рівня загального білірубіну склав ∆=-59,1. Натомість у групі порівняння напередодні панкреатодуоденальної резекції декремент рівня загального білірубіну склав ∆=-26,7. Після виконання панкреатодуоденальної резекції декремент білірубінемії в обох групах не перевищував 40 % й склав в основній групі 32,7±2,8 %, а у групі контролю – 27,4±1,6 %. При порівнянні заходів щодо корекції біліарної гіпертензії у хворих основної групи, в усіх підгрупах від початку 3-го дня спостерігалося поступове зниження концентрації білірубіну, більш виражене у пацієнтів, яким виконували черезшкірну черезпечінкову холангіостомію (164±18 мкмоль/л, p<0,05). В середньому на 9 добу визначали достовірне зниження показників загального білірубіну після черезшкірної черезпечінкової холангіостомії на 41,2 %, лапароскопічної холецистостомії – на 13,6 % та після пункційної холецистостомії – на 6,6% (p<0,05).

Актуальність статті полягає в тому, що на сьогоднішній день будь- яка діяльність має базуватися на певних вихідних положеннях, що являють її фундамент та основу. Не становить виключення й контроль. При цьому, визначаючи право як вихідний базис для формування будь-якої діяльності, принагідно підкреслити, що контроль має, перш за все, базуватись на загальних принципах права, з яких безпосередньо й випливають принципи здійснення контрольної діяльності. За таких обставин актуалізуються дослідження не лише принципів контролю у певній сфері суспільного життя, а й принципів права загалом. У статті здійснено комплексний аналіз системи принципів контролю у сфері реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю в Україні. Запропоновано авторське бачення категорії «принципи контролю у сфері реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю», під якою варто розуміти регламентовані міжнародними та національними нормативно-правовими актами фундаментальні, основоположні ідеї, базові засади відправні начала, що визначаються імперативністю, об’єктивною зумовленістю та всебічністю, відповідно до яких органами публічної влади здійснюється контрольна діяльність, що спрямована на реалізацію та захист прав і свобод осіб з інвалідністю, а на також забезпечення нормального функціонування суспільства з урахуванням інтересів вказаної категорії осіб. З’ясовано, що вказані принципи варто поділяти на три групи: основоположні, функціональні та огульні. До першої групи належать: принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина, верховенства права, законності, гуманізму, демократизму, рівності, заборони дискримінації, невичерпність, гарантованість конституційних прав і свобод та інші принципи. До другої – принципи інклюзії, рівності осіб з інвалідністю з іншими людьми, недискримінації за ознакою інвалідності, забезпечення та реалізації трудових прав осіб з інвалідністю, соціальної допомоги особам з інвалідністю, державного фінансування сфери забезпечення прав осіб з інвалідністю, превенції інвалідності, а також інші принцип, які стосуються реалізації та захисту прав і свобод осіб з інвалідністю. Остання група принципів включає: системність, систематичність, прозорість, компетентність, професіоналізм, неупередженість, дієвість, повнота, гласність, об’єктивність, підзвітність, субординаційність, незалежність, достовірності, участь громадськості, своєчасність, реальність, плановість, науковість, взаємодія, відповідаль- ність, нормативно-правова визначеність форм і методів.

Мета: проаналізувати вихідні показники, що характеризують тип темпераменту та лабільність нервової системи у курсантів першого курсу вищого навчального закладу, які є претендентами у збірну команду з міжнародного військово-авіаційного п'ятиборства. Матеріал і методи: аналіз літературних джерел, тестування, статистичний аналіз. У дослідженні брали участь 48 курсантів першого курсу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (чоловіки) віком 17-18 років, з них 38 кандидатів у майстри спорту та 10 майстрів спорту. Результати: враховуючи вихідні дані стосовно розподілу за видами спорту курсантів-чоловіків першого курсу ХНУПС, були визначені тип темпераменту та визначені дані лабільності нервової системи у курсантів першого курсу вищого навчального закладу, які є претендентами у збірну команду з міжнародного військово-авіаційного п'ятиборства. Було проведено аналіз отриманих даних у вигляді вербального опису, таблиць, аналітичного опису отриманих закономірностей. Висновки: визначено, що вихідні показники типу темпераменту курсантів-претендентів у збірну команду з військово-авіаційного п’ятиборства, рівня самооцінки сили волі та властивостей нервової системи є різнорідними. В змаганнях з військово-авіаційного п’ятиборства вирішальним є 5 день змагань – подолання смуги перешкод та спортивне орієнтування. Оскільки всі учасники команди повинні вирішувати одне й теж ідентичне завдання на фоні різних вихідних даних лабільності нервової системи та типу темпераменту, цей факт мотивує до пошуку тренувального методу, який би підтримував вже набуті досягнення і розвивав ті, які цього потребують, у рівній пропорції у всіх досліджуваних. Таким методом може слугувати метод кросфіту, що заснований на філософії багатостороннього фізичного розвитку і відповідає меті щодо розробки тренувального комплексу для підготовки спортсменів з військово-авіаційного п’ятиборства. Ключові слова: військово-авіаційне п'ятиборство, темперамент, властивості нервової системи, лабільність нервової системи,кругове тренування, кросфіт.

Резюме. Одним із провідних чинників обмеження життєдіяльності людей є порушення рухових функцій верхньої кінцівки, спричинене ішемічним інсультом. Мета. Оцінити динаміку відновлення функції верхньої кінцівки у пацієнтів після перенесеного ішемічного інсульту на стаціонарному етапі реабілітації. Методи. Використання спеціалізованих шкал, комплексу реабілітаційних заходів (терапевтичні вправи, лікувальний масаж, електротерапія). Результати. У ході дослідження виявлено позитивний вплив реабілітаційних заходів на відновлення функції верхньої кінцівки у пацієнтів після перенесеного ішемічного інсульту, про що свідчать достовірні відмінності показників функціональних можливостей верхньої кінцівки порівняно з вихідними даними, починаючи з другого тижня інтенсивної комплексної реабілітації. Між показниками, що відображають функціональну активність верхньої кінцівки, та показниками шкали MAS (рівень загальної моторики) встановлено позитивний кореляційний зв’язок. Максимальна динаміка відновлення функції верхньої кінцівки за показниками шкали FMA-UE спостерігалася протягом перших п’яти днів реабілітації. За показниками шкали ARAT, темпи відновлення зростали перші тижні реабілітації, досягаючи максимуму на 10-й день. Починаючи з 10-го дня, темпи відновлення знижу-вались і на 21-й день зрівнювалися з темпами відновлення за показниками FMA-UE.Ключові слова: фізична терапія, терапевтичні вправи, ішемічний інсульт, верхня кінцівка, стандартизовані шкали.

Системи крапельного зрошення широко використовуються для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур як у теплицях, так і на відкритих ділянках різного розміру, від невеликих приватних садових ділянок до фермерських господарств. Особливість даного типу зрошення у тому, що вода повільно подається краплями або струменями у заданий час і у заданій кількості безпосередньо до коренів кожної рослини. При цьому витрата води зменшується на 20-50% у порівнянні з поверхневим поливом і дощуванням, попереджається надлишковий полив і внаслідок цього підняття рівня ґрунтових вод та засолення ґрунту, не ущільнюється верхня частина ґрунту, знижується рівень розростання бур'яну. При проведенні зрошення необхідно враховувати вплив випадково змінних погодних факторів і щоденно коригувати поливну норму. Структурна схема автоматизованої системи керування (АСК) вологозабезпеченістю модульної ділянки за допомогою крапельного зрошення являє собою комбіновану систему керування з регулятором, який складається з двох послідовно з'єднаних ланок. Перша ланка визначає допустиму частку недополиву рослин у відсотках, враховуючи дані метеопрогнозу на наступний день. Очевидно, що допустима частка недополиву буде тим більша, чим більше значення прогнозованих опадів. Друга ланка обраховує завдання всмоктуючого тиску (вологості) на поточний день, враховуючи рекомендації першого регулятора, і подає керуючі впливи на виконавчі механізми. Метою статті є розробка методу керування вологістю ґрунту за допомогою крапельного зрошення на основі нечіткої логіки. Для визначення частки недополиву використано алгоритми нечіткої логіки. В якості вхідної змінної використовуються дані метеопрогнозу по опадах на наступний день. Вихідною змінною є допустима частка недополиву рослин на поточний день. Запропонована АСК вологозабезпеченістю сільськогосподарських культур при крапельному зрошенні дозволяє підвищити точність керування вологістю завдяки оперативному врахуванню змінних збурень на об'єкт і забезпечити отримання планової врожайності при раціональному використанні енергетичних і водних ресурсів. Напрямком подальших досліджень слід вважати розробку концепції застосування інтелектуальних методів підтримки прийняття рішень в умовах багатокритеріальності в задачах оптимального керування вологозабезпеченістю сільськогосподарських культур. Це дозволить економити водні та енергетичні ресурси з одночасним забезпеченням отримання планового врожаю

Вступ. На сьогоднішній день простежується тенденція до переведення лікарської рослинної сировини і зборів на її основі у форму екстракційних фітопрепаратів, що мають ряд переваг перед рослинною сировиною – це забезпечення вилучення максимальної кількості біологічно активних речовин, точність дозування, забезпечення комплексного фармакологічного ефекту при збереженні властивостей багатокомпонентного збору. Метою цієї роботи є отримання сухого екстракту на основі рослинного збору аналгетичної та протизапальної активності. Для досягнення поставленої мети необхідно: визначити оптимальні умови екстрагування рослинної суміші, розробити технологію отримання екстракту сухого та встановити показники якості отриманого екстракту у відповідності до нормативної документації України. Матеріали та методи дослідження. Вихідним матеріалом для виготовлення екстракту було обрано рослинний збір з аналгетичною та протизапальною активністю (патент 121151 України на винахід. До складу збору входить наступна лікарська рослинна сировина: гарпагофітуму лежачого корені (Harpagophyti radiх), софори японської бутони (Sophorae japonicae flos immaturus), квасолі звичайної стулки плодів (Phaseoli vulgaris valvae fructus), споришу звичайного трава (Polygoni avicularis herba) при співвідношенні: (50:20:20:10). Рослинна композиція завдяки наявності певних груп біологічно активних речовин, комплексно надає виражену протизапальну та аналгетичну активності. Дослідження показників якості вихідної сировини, рослинного збору, зразків водно-етанольних витягів та екстрактів сухих здійснювали за методиками Державної фармакопеї України. Результати. Досліджено технологічні параметри рослинного збору та лікарської рослинної сировини, що входить до його складу, з метою визначення та підвищення ефективності процесу екстрагування. Встановлено, що максимальний вихід біологічно активних речовин у витягах зі збору спостерігається при використанні методу «ультразвукової екстракції» протягом однієї години, як екстрагент доцільно використовувати етанол 20 %, у співвідношенні сировини до екстрагенту (1:8). Оптимальний ступінь подрібнення досліджуваної багатокомпонентної суміші, що містить бутони, траву та корені є від 2 до 5 мм. За отриманими результатами розроблено технологію та технологічну блок-схему виробництва сухого екстракту. У відповідності до вимог ДФУ, визначено параметри стандартизації та показники якості екстракту сухого: опис; ідентифікація з визначенням речовин-маркерів компонентів екстракту методом тонкошарової хроматографії; втрата в масі при висушуванні; зола загальна; спектрофотометричним методом визначено кількісний вміст суми амінокислот у перерахунку на аргінін, вміст флавоноїдів у перерахунку на рутин; методом високоефективної хроматографії визначено вміст гарпагозиду. Висновки. Проведено низку фізико‐хімічних та фармакотехнологічних досліджень зі встановлення оптимальних умов екстракції рослинного збору аналгетичної та протизапальної активністі. На основі отриманих даних розроблено технологію отримання екстракту сухого. Встановлені параметри стандартизації отриманого екстракту сухого у відповідності до вимог ДФУ.

Стаття присвячена дослідженню етапів розвит­ку й становлення правового регулювання робочого часу в Україні. Автор виділяє 7 етапів становлення та розвитку: початок XIX століття - 1861 рік (із першої збірки законів на основі звичаєвого права до скасування крі­пацтва в Російській імперії); 1861-1917 роки (зі скасування кріпацтва до фор­мування фабричного законодавства); 1917-1940 роки (з приходу до влади більшовиків після Жовтневої революції до введення безперервного виробництва під час Другої Світової війни); 1940-1956 роки (з введення безперервного вироб­ництва до його скасування та скасування судової відпо­відальності за самовільне залишення роботи); 1956-1971 роки (зі скасування безперервного ви­робництва до прийняття Кодексу Законів про працю УРСР); 1971-1991 роки (з прийняття Кодексу Законів про працю УРСР до проголошення Незалеж­ності України); 1991 рік - сьогодення (з проголошення Незалеж­ності України до сучасності). Проаналізовано правове регулювання робочого часу протягом кожного періоду. З’ясовано, що до перших нормативних актів, що ре­гулювали трудові відносини, належить Положення від 24 травня 1835 року «Про відносини між господарями фабричних закладів і робочими людьми, які поступа­ють на роботи за найманням», за яким роботодавець зо­бов’язувався видавати правила внутрішнього трудово­го розпорядку, котрі були розміщені на стінах робочих кімнат або контори фабрики. Проте максимальна три­валість робочого часу була вперше встановлена Зако­ном від 2 червня 1897 року «Про тривалість і розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської та гірни­чої промисловості», яка не повинна була перевищувати 11,5 годин на день і 70 годин на тиждень для повноліт­ніх і 6 годин на день для осіб, які не досягли шістнадця­тирічного віку, з вихідним днем у неділю. Визначено, що з 1940 до 1956 року Наказом, який поширювався на всю територію СРСР, був введений восьмигодинний робочий день і семиденний робочий тиждень із заборо­ною самовільного залишення робітниками й службов­цями підприємств та установ. Зроблено висновок, що найвизначнішим ета­пом розвитку правового регулювання робочого часу в Україні стало прийняття Кодексу законів про працю 10 грудня 1971 року, який діє на території України до­тепер. На сучасному етапі проводиться активна робота над проєктом нового Трудового Кодексу України, поло­ження якого адаптовані до сучасних умов праці.

В дослідженні було вивчено вплив фотобіомодуляційної (ФБМ) терапії на регуляцію репаративних процесів ускладнених ран у фазі проліферації – переходу проліферації в фазу ремоделювання. Експерименти проводили на 18 щурах лінії Wistar. Тварини були поділені на три групи – інтактну, контрольну та експериментальну (по 6 щурів у кожній). Для моделювання ускладнених ран використовували тварин контрольної та експериментальної груп. Застосовували ФБМ терапію щурам експериментальної групи. Для цього використовували лазерний пристрій «Ліка-терапевт» у безперервному режимі при довжині хвилі 660 нм, вихідній потужності 50 мВт та щільність енергії 1 Дж/см². Евтаназію тварин проводили на 14 день після індукції ран. Кров для дослідження брали методом відкритої серцевої пункції. Вивчали агрегацію тромбоцитів при концентраціях індуктора агрегації АДФ 5 мкмоль/л та 10 мкмоль/л. Визначали рівні активних форм кисню (АФК), гамма інтерферону (INF-γ) та основного фактору росту фібробластів (bFGF) в сироватці крові тварин методом імуноферментного аналізу. При вивченні впливу ФБМ терапії на функціональну активність тромбоцитів у щурів експериментальної групи спостерігалося достовірне підвищення часу досягнення максимальної швидкості агрегації. Ступінь агрегації та швидкість агрегації тромбоцитів не відрізнялися від відповідних показників тварин контрольної групи, ранові дефекти яких отримували фіктивну терапію. При застосуванні ФБМ терапії виявлено зміни експресії досліджуваних показників у сироватці крові тварин із ускладненими ранами: зниження рівнів АФК і INF-γ та підвищення концентрації bFGF при загоєнні ран у фазі проліферації – переходу проліферації в фазу ремоделювання. Результати дослідження демонструють здатність ФБMтерапії підвищувати ендогенні рівні bFGF, моделювати рівні INF-γ та АФК, а також впливати на агрегаційну активність тромбоцитів, тим самим сприяючи регуляції репаративних процесів ускладнених ран у фазі проліферації – переходу проліферації в фазу ремоделювання. Потрібні подальші дослідження з оптимізації параметрів, що застосовуються в ФБM терапії при загоєнні ран.

Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним із найагресивніших факторів ризику формування та прогресування патології серцево-судинної системи (ССС) з ураженням органів-мішеней та розвитком асоційованих захворювань: ішемічної хвороби серця, гострої та хронічної церебральної патології, системного атеросклерозу, ураження клубочкового апарату нирок з розвитком нефропатії та ниркової недостатності. Мета дослідження – покращити ефективність лікування хворих на АГ, поєднану з ДСТ, на основі вивчення клінічного перебігу, вираженості зовнішніх і внутрішніх фенотипових ознак ДСТ, активності запалення, системи згортання крові, з застосуванням комбінації ІАПФ та БКК та використанням метаболічної терапії в комплексному лікуванні. Матеріал і методи. Обстежено 57 хворих (24 жінки та 33 чоловіки) на АГ ІІ – ІІІ стадії з проявами ДСТ. Хворі були по­ділені на 3 групи: І група (основна) – 35 хворих, які, крім базисної терапії, отримували 2-етил-6-метил-3-гідрок­сипіридину сукцинат (мексикор); ІІ група (порівняння) – 22 хворих, які отримували базисну терапію згідно з клінічним протоколом; ІІІ група – 20 практично здорових осіб. До базисної терапії в якості гіпотензивних засобів входила комбінація раміприл/амлодипін (хартил АМ) з титруванням дози залежно від вихідних рівнів АТ, добового моніторингу артеріального тиску (ДМАТ). Обстеження хворих проводили згідно з розробленим нами протоколом: об’єктивний огляд, лабораторні дослідження (коагулограма: протромбіновий час (ПЧ), протромбіновий індекс (ПІ) та загальний фібриноген (ЗФ); визначення С-реактивного протеїну (СРП)), інструментальні методи обстеження (ЕКГ, ехоКГ, ДМАТ, УЗД внутрішніх органів та судин нижніх кінцівок, УЗ дуплексне обстеження сонних і хребтових артерій, рентге­нологічне дослідження кістково-суглобової системи), консультації офтальмолога, невропатолога, травматолога, стоматолога. Результати. У результаті проведеного дослідження в хворих на АГ ІІ–ІІІ стадій діагностовано ДСТ різного ступеня вираженості. У І групі хворих ДСТ середнього ступеня тяжкості виявлено в 30 (85,7 %), у ІІ групі – в 20 (90,9 %), тяжкого ступеня – в 5 (14,3 %) та 2 (9,1 %) пацієнтів відповідно. Результати дослідження показали, що до 10 діб лікування в основній групі середньодобові САТ і ДАТ знижувалися на 15,6 % і 17,5 % відповідно, а до 30 діб – на 25,2 % і 26,4 %. Після застосування раміприлу/амлодипіну та 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинату в комплексному лікуванні хворих на АГ, поєднану з ДСТ, рівень СРП знизився на 42,8 % на 10 день лікування (p<0,01) та удвічі після 30 днів спостереження. Достовірно змінився рівень ПІ на 10 день – 85,52±4,93 (р<0,05), через 30 днів стаціонарного лікування – 82,39±5,13 (р<0,05). Висновки. Застосування раміприлу/амлодипіну та 2-етил-6-метил-3-гідроксипіридину сукцинату в комплекс­ному лікуванні хворих на АГ, поєднану з ДСТ, покращує клінічний перебіг захворювання, зменшує частоту рецидивів гіпертонічних кризів, знижує кількість ускладнень, призводить до зменшення термінів стабілізації АТ, сприяє нормалізації СРП та показників системи згортання крові.

Актуальність теми дослідження. Проблема забруднення водних об’єктів актуальна для всіх регіонів України. Тому пріоритетним напрямком є залучення «зелених технологій» для забезпечення екологізації виробництв. Постановка проблеми. На сьогоднішній день не існує ефективних способів переробки твердих рослинних відходів, тому необхідно розробити нові ефективні способи їх утилізації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті останні публікації у відкритому доступі, включаючи використання як сорбентів різних рослинних матеріалів у необробленому стані. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Фосфорилювання рослинних відходів в умовах невисоких температур для забезпечення високої сорбційної ємності. Постановка завдання. Розробка способу хімічного модифікування шкаралуп волоських горіхів різного фракційного складу з використанням ортофосфатної кислоти. Виклад основного матеріалу. Розроблено спосіб одержання фосфорильованих лігноцелюлозних сорбентів із від-ходів агропромислового комплексу, а саме подрібнених шкаралуп волоських горіхів. Визначено вміст основних компонентів у вихідній сировині та її сорбційні властивості залежно від фракційного складу. Показано, що зменшення фракційного складу рослинного матеріалу має позитивний вплив на його поглинальну здатність. Досліджено вплив умов хімічного модифікування, а саме концентрації ортофосфатної кислоти та тривалості обробки, на вихід фосфорильованого лігноцелюлозного продукту, його сорбційну здатність щодо метиленового синього та статичну обмінну ємність за 0,1 Н NaOH. Показано, що збільшення кількості неорганічної кислоти при тривалості процесу модифікування 60 хв призводить до зменшення виходу продукту на 10–20 %. Максимальне збільшення статичної обмінної ємності спостерігається при підвищенні тривалості обробки до 120 хв. Ефективність вилучення метиленового синього з водного розчину підвищується до 42 % зі збільшенням тривалості процесу фосфорилювання до 180 хв. Висновки відповідно до статті. Одержано рівняння регресії, що адекватно описують процес одержання сорбентів, встановлено оптимальні параметри, які забезпечують одержання кінцевих продуктів із високими сорбційними характеристиками (ефективність вилучення метиленового синього з водного розчину та статична обмінна ємність за Nа+ складають 35 % та 1,7 мг-екв/г, відповідно) при високому виході (80 %).

У статті розглянуто актуальну на сьогоднішній день наукову проблему – концептуальні зміни в системі організації загальної середньої освіти внаслідок інтеграційних процесів у фундаментальній науці природничого спрямування. Вони полягають в актуалізації створення в освітньому середовищі інтегрованих курсів природничих дисциплін, формування яких здійснюється на новій основі. Інтеграційні процеси навчальними дисциплінами зі своїми специфічними об'єктами вивчення, що включають у себе елементи різних дисциплін, що розглядаються комплексно і якісно. У контексті реалізації інтегрованих навчальних дисциплін в освітньому процесі актуальним стає дослідження уроку, як основної форми організації освітнього процесу та його особливостей. Встановлено, що актуальним залишаються результати досліджень М.О. Данілова та М.Н. Скаткіна щодо термінології та змісту поняття «урок», яке представлене цілісною і складною системою, що включає в себе отримання знань, розвиток розуму і світогляду, виховання почуттів і особистих якостей, формування компетентностей, оціночних суджень і т.д. Крім того, у статті встановлено, що структурна побудова уроку нагадує схематичну побудову наукового пізнання: вихідні факти → постановка проблеми → висунення гіпотези → побудова абстрактної моделі → введення системи понять, законів, принципів → теоретичне виведення наслідків і їх експериментальна перевірка. Основною формою організації навчальних занять сучасної системи освіти продовжує залишатись урок, як для звичайної навчальної дисципліни, так і для інтегрованої навчальної дисципліни. Але відповідно до цілей та завдань, що стоять перед інтегрованою дисципліною, урок інтегрованої навчальної дисципліни має свою певну специфіку, що визначають його структуру і зміст. У статті показані особливості, що визначають зазначену специфіку. Автором вказується, що системна побудова уроку інтегрованої навчальної дисципліни ґрунтується на теорії проблемного навчання М.І. Махмутова. На основі цієї теорії сформульовано цілі уроків інтегрованого курсу природничого спрямування та навчальні засоби реалізації до яких віднесено наступні: інтегративне завдання, міжпредметна проблемна ситуація, дослідницькі та експериментальні проекти, комплексні практико-орієнтовані задачі, навчальний експеримент тощо. У статті розглянуто ці засоби та наведено практичні приклади їх реалізації. За результатами дослідження зроблені висновки та запропоновано напрями подальших досліджень цієї тематики. Ключові слова: інтегрована навчальна дисципліна, урок, організація освітнього процесу, природничо-наукова компетентність, інтегроване навчання.

Застосування малоінвазивних технологій є сучасним напрямком у лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок. Однак показання до виконання цих операцій на тлі трофічних виразок є обмеженими. Мета – дати клінічне обґрунтування застосуванню PRP, PRF технологій для лікування трофічної виразки у хворих із хронічною венозною недостатністю в стадії декомпенсації з метою їх підготовки до наступного виконання радіочастотної абляції вен. Матеріал і методи. Проведено клінічне обґрунтування застосування PRP та PRF для лікування трофічної виразки у 35 хворих. Контрольною групою були 30 хворих, яким місцево застосовували метилурацилову або актовегінову мазі. Перед лікуванням хворих виконували УЗД для встановлення особливостей гемодинаміки у поверхневій та глибокій венозній системі, локалізації перфорантних вен. Усім хворим проведена оцінка стану трофічних виразок на момент лікування та в процесі його виконання із застосуванням системи МЕASURE. Результати. Застосування PRP та PRF для лікування трофічної виразки суттєво посилює процеси регенерації в трофічній виразці, про що свідчить зменшення термінів появи грануляційної тканини, крайової епітелізації. Також у пацієнтів, порівняно з контрольною групою хворих, зменшилася площа і глибина ранових дефектів на 23,1 %, 37,4 % і 79,9 % відповідно, на 5–6, 8–9, 12–14 добу, порівняно з вихідними даними. До 8 дня у більшості хворих відмічається зміна характеру цитограм на регенераторно-запальний тип. Зникають детрит, мікробні тіла. Характерною ознакою є виражена епітелізація. У 24 пацієнтів трофічна виразка загоїлась. Іншим 11 хворим виконана аутодермопластика трофічної виразки під час проведення РЧА вен. Середній день передопераційної підготовки хворих із трофічними виразками, в яких була застосована PRP та PRF технологія, склав (7,8±4,6) доби, проти (14,6±3,7) доби в контрольній групі. Це дало можливість провести повноцінну РЧА варикозно трансформованих вен із додатковою ліквідацією горизонтального рефлюксу в ділянці трофічних змін шляхом застосування склеротерапії неспроможних перфорантних вен під УЗ-навігацією. Висновки. 1. Застосування технології PRP та PRF активізує процеси регенерації в хронічній трофічній виразці, що дозволяє скоротити передопераційну підготовку хворих. PRP та PRF технологія лікування трофічних виразок у комбінації з малотравматичними операціями (РЧА та склеротерапія) є перспективним напрямком лікування хворих із варикозною хворобою нижніх кінцівок у стадії декомпенсації.

Сучасні технології, особливо процеси сушіння, є енергозатратними. То ж, основними завданнями при розробці теплотехнології в харчовій промисловості є зменшення витрат енергоносіїв на процес зневоднення. Такі наукові розробки дадуть можливість підвищити рівень енергетичної безпеки держави та конкурентоспроможності національної економіки, зменшити залежність України від імпортованих енергоносіїв в цілому. В зв’язку із поширенням таких хвороб як серцево-судинні захворювання, рак, зміна серцевого м'язу, неправильне перетравлення їжі, послаблення репродуктивної функції основним завданням працівників харчової промисловості є максимально замінити в готових продуктах харчування синтетичні ароматизатори, барвники на натуральні. На сьогоднішній день в Україні недостатньо виробництва рослинної сировини в порошки, що дозволяють зберегти якість вихідної сировини. Сучасні способи отримання порошку зі столового буряка дають можливість зберегти бетанін на рівні 50-70 % у кінцевому продукті. Тому розробка нових методів та удосконалення існуючих технологій сушіння столового буряка з метою отримання натурального барвника є важливою та значущою. Основною сировиною, яка має високий вміст бетаніну з антиоксидантними властивостями є червоний столовий буряк. Ця культура традиційна в харчуванні населення України. Важливим акцентом при переробці методом сушіння антиоксидантної сировини є зниження енергозатрат на процес зневоднення, максимальне збереження біологічно активних речовин та зниження собівартості кінцевого продукту. Користь природних антиоксидантів полягає в тому, що вони здатні вступати в реакції з вільними радикалами, нейтралізуючи їх згубну дію на організм людини. Столовий буряк один із небагатьох культур, до складу якого входить бетанін – продукт ферментативного розпаду холіну, що відіграє важливу роль при обміні речовин в організмі людини. В даній статті висвітлено безвідходну енероефективну теплотехнологію отримання антиоксидантного буряково-томатного барвнику та насіння томатів. Завдяки використанню м’якоті та шкірки томатів, як натурального стабілізатора бетаніну та двостадійному конвективному сушінню одержуємо якісний насіннєвий матеріал та порошкоподібний натуральний продукт, який завдяки високому вмісту каротиноїдів, пектинів, клітковини, бетаніну, мікро- та мікроелементів може використовуватись в лікувально-профілактичному збалансованому харчуванні. Буряково-томатний антиоксидантний барвник покращує структуру та консистенцію виробів, додає забарвлення продуктам, збільшує їх біологічну та харчову цінність і може знайти широке застосування у виробництві лікувально-профілактичного призначення.

У статті продемонстровано сучасні можливості судової трасологічної, економічної і това- рознавчої експертиз під час проведення початкового етапу розслідування незаконної поруб- ки лісу. Розкрито поняття оцінки лісоматеріалів та визначено підходи, що застосовуються під час проведення судової товарознавчої експертизи. Особливу увагу приділено принципам нової класифікації в лісової галузі, де встановлено класи якості сортиментів за фактом на основі оновлених чинних нормативних документів, які базуються на європейській системі стандартизації. Зазначено основні принципи класифікації, відповідно до яких визнача- ється клас якості лісоматеріалів круглих. Схематично наведено основні терміни, які вико- ристовуються в лісовій галузі. Встановлено, що кожен з указаних підходів реалізується за допомогою специфічних методик, які безпосередньо залежать від об’єкта оцінки. Викла- дені основні поняття і терміни, що використовуються під час проведення дослідження круглих лісоматеріалів. Виділено два етапи дослідження споживчих властивостей дерев, зокрема оцінювання якості та оцінювання вартості. Зазначено про особливі випадки про- ведення комплексних товарознавчо-біологічних досліджень чи досліджень із залученням фахівців у галузі лісництва. Перелічено вихідні дані, за наявності яких експерт-товароз- навець може приступити до визначення ринкової вартості круглих лісоматеріалів. Обґрун- товано доцільність застосування витратного та порівняльного підходів під час проведен- ня експертизи. У статті наведено рекомендований алгоритм типового дослідження даного виду об’єктів, відповідно до якого визначається товарна приналежність об’єктів, розмір і обсяг круглих лісоматеріалів, вартість 1 м3 та ринкову вартість об’єкта оцінки на заключ- ному етапі. Автори розкривають предмет, об’єкт, виділяють основні типові питання, які можуть бути поставлені перед експертами, а також завдання, які вирішуються в рамках її проведення. Визначено межі компетенції експертів. Матеріали та напрацювання статті можуть бути використані фахівцями науково-дослідних експертно-криміналістичних цен- трів МВС України для врахування в роботі під час проведення трасологічної, економічної та товарознавчої експертиз, що забезпечить систематизацію та методичну одноманітність експертної практики, розширить можливості таких експертиз.

During the last decade renal artery embolization (RAE) is used for preparation of patients with renal cell carcinoma (RCC) of large size or significant vascularization to surgical treatment. Currently there is no accurate method of prediction of intraoperative blood loss in patients with RCC after RAE, that may give possibility for more adequate pre- and postoperative patient management and to define the indications for re-embolization. Goal. The goal of the study was to evaluate the possibility of application of diffusion-weighted imaging (DWI) of MRI and of apparent diffusion coefficient (ADC) for the prediction of the estimated intraoperative blood loss (EIBL) during the open radical nephrectomy in patients with RCC and after RAE. Materials and methods. The study enrolled 33 patients (main group, 18 males and 15 females) with solid RCC according to clinical and radiologic data and with the indications to selective RAE with subsequent radical nephrectomy. Mean size of the tumor was 8.6±3.8 cm in greatest dimension. In all patients with RCC in the same day or day before RAE and 7 days after the RAE MRI with additional DWI sequence with b-value=0.800 was performed. Subsequent measuring of the ADC over the tumor region was done in all cases. ADC values of the normal renal parenchyma for control were achieved during the examination of 15 healthy volunteers. In all patients with RCC 7-8 days after the RAE open radical nephrectomy with simultaneous EIBL measurement was executed. Results. In patients with EIBL less than 500 ml and with no episodes of the hemotransfusions mean ADC value decreased by 18.4-31.9% in comparison with initial ADC value. As opposed to that in patients with EIBL more than 500 ml and in selected cases with hemotransfusions mean ADC value increased by 4.91-65.64% compared to baseline value. Analysis of the acquired data showed significant (р<0.05) difference in main group of patients in whom no hemotransfusions were required in post-op period (n=27, 81.82%) in mean ADC values before and after RAE (decrease by 20.25%): 1.63±0.31×10−3 mm2/s vs 1.30±0.19×10−3 mm2/s. In main group patients with hemotransfusions in post-op period this value increased by 28.83%: 1.63±0.31×10−3 mm2/s vs 2.10±0.47×10−3 mm2/s (р<0.05). Conclusions. In the result of our study strong direct relationship (correlation coefficient r=0,96) between the volume of EIBL during open radical nephrectomy and ADC values in patients with RCC after RAE was detected. Application of MRI and its imaging biomarkers may be valuable clinical instrument for the prediction of the EIBL volume during the open radical nephrectomy in patients with RCC after RAE and need of the hemotransfusion in post-op period. Key words: renal cell carcinoma, embolization, biomarker, nephrectomy, blood loss, MRI ДИФУЗІЙНО-ЗВАЖЕНА МРТ У ПЕРЕДБАЧЕННІ ІНТРАОПЕРАЦІЙНОЇ КРОВОВТРАТИ ПІД ЧАС НЕФРЕКТОМІЇ У ХВОРИХ ІЗ НИРКОВО-КЛІТИННИМ РАКОМ ПІСЛЯ ЕМБОЛІЗАЦІЇ НИРКОВОЇ АРТЕРІЇМицик Ю.О., Борис Ю.Б., Дутка І.Ю., Дац І.В., Мотринець Н.П., Кучер А.Р., Пасічник С.М., Борис Б.Ю., Мицик О.І., Мацькевич В.М. Впродовж останнього десятиріччя емболізація ниркової артерії (ЕНА) застосовується при підготовці до хірургічного лікування хворих із нирково-клітинним раком (НКР) значних розмірів та гіперваскуляризацією. На даний момент не існує методу який би з достатньою точністю дозволив прогнозувати інтраопераційну крововтрату у хворих з НКР після ЕНА, що в свою чергу б дало можливість оптимізувати підготовку до операції та післяопераційного періоду, визначати покази до повторної емболізації. Мета. Мета дослідження полягала у оцінці можливості застосування дифузійно-зважених зображень (ДЗЗ) МРТ та вимірюваного коефіцієнта дифузії (ВКД) для передбачення об’єму оціночної інтраопераційної крововтрати (ОІК) під час відкритої радикальної нефректомії у хворих з НКР та після ЕНА. Матеріали та методи. До основної групи ввійшло 33 хворих (18 чоловіків і 15 жінок) із солідним НКР за даними клінічних і променевих досліджень та із показами до селективної ЕНА і подальшої радикальної нефректомії. Середній розмір пухлини становив 8,6±3,8 см у найбільшому вимірі. Всім пацієнтам із НКР в той самий чи за 1 день перед селективною ЕНА та через 7 днів після ЕНА проводилась МРТ черевної порожнини, яка крім стандартних послідовностей додатково включала осьові ДЗЗ з б-показником = 0, 800 мм2/с з подальшим визначенням ВКД над ділянкою пухлини. Показники ВКД здорової ниркової паренхіми для контролю були отримано при МРТ обстеженні 15 здорових волонтерів без ниркової патології. Усім хворим із НКР через 7-8 днів після селективної ЕНА була виконана відкрита радикальна нефректомія під час якої проводили визначення ОІК. Результати. У пацієнтів, у яких ОІК не перевищувала 500 мл та не спостерігалось жодного епізоду гемотрансфузії середнє значення ВКД зменшувалось у порівнянні з вихідною середньою величиною ВКД на 18,4-31,9%. На противагу цьому, у хворих в яких ОІК перевищувала 500 мл і в окремих випадках проводились гемотрансфузії, середнє значення ВКД зростало у порівнянні із початковим значенням на 4,91-65,64%. Аналіз отриманих даних засвідчив, що у хворих основної групи після ЕНА, у яких не виникала потреба у гемотрансфузії в післяопераційному періоді (n=27, 81,82%) середнє значення ВКД статистично достовірно (р<0,05) відрізнялось від цього показника до емболізації і зменшувалось на 20,25% по відношенню до вихідного значення: 1,30±0,19×10−3 мм2/с проти 1,63±0,31×10−3 мм2/с. У хворих основної групи, яким в післяопераційному періоді проводилась гемотрансфузія (n=6, 18,18%) середнє значення ВКД після ЕНА навпаки зростало на 28,83% у порівнянні з початковою величиною і становило 2,10±0,47×10−3 мм2/с проти 1,63±0,31×10−3 мм2/с (р<0,05). Висновки. В результаті дослідження було встановлено існування сильного прямого взаємозв’язку (індекс кореляції r=0,96) між об’ємом ОІК під час відкритої радикальної нефректомії та значенням ВКД у хворих із НКР після селективної ЕНА. Застосування МРТ та її променевих біомаркерів ДЗЗ та ВКД може бути корисним клінічним інструментом для передбачення об’єму ОІК під час відкритої радикальної нефректомії у хворих з НКР після ЕНА та необхідності у гемотрансфузії в післяопераційному періоді.Ключові слова: нирково-клітинний рак, емболізація, біомаркер, нефректомія, крововтрата, магнітно-резонансна томографія ДИФФУЗИОННО-ВЗВЕШЕННАЯ МРТ ДЛЯ ПРОГНОЗИРОВАНИЯ ИНТРАОПЕРАЦИОННОЙ КРОВОПОТЕРИ ПРИ ВЫПОЛНЕНИИ НЕФРЕКТОМИИ У БОЛЬНЫХ С ПОЧЕЧНО-КЛЕТОЧНЫМ РАКОМ ПОСЛЕ СЕЛЕКТИВНОЙ ЭМБОЛИЗАЦИИ ПОЧЕЧНЫХ АРТЕРИЙМыцик Ю.О., Борис Ю.Б., Дутка И.Ю., Дац И.В., Мотринець Н.П., Кучер А.Р., Пасичник С.М., Борис Б.Ю., Мыцик О.И., Мацькевич В.М. На протяжении последнего десятилетия эмболизация почечной артерии (ЭПА) используется при подготовке к хирургическому лечению больных с почечно-клеточным раком (ПКР) значительных размеров и гиперваскуляризацией. На данный момент не существует метода, который бы с достаточной точностью разрешил бы прогнозировать интраоперационную кровопотерю у больных с ПКР после ЭПА, что б в свою очередь позволило бы оптимизировать подготовку к операции и послеоперационного периода, определять показания к повторной ємболизации. Цель. Целью исследования было оценка возможности использования диффузионно-взвешенных изображений (ДВИ) МРТ и измеряемого коэффициента диффузии (ИКД) для предвидения объема оценочной интраоперационной кровопотери (ОИК) во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР и после ЭПА. Материалы и методы. В основную группу вошло 33 больных (18 мужчин и 15 женщин) с солидным ПКР по данным клинических и лучевых исследований и с показаниями к селективной ЭПА с последующей радикальной нефректомией. Средний размер опухоли составлял 8,6±3,8 в наибольшем измерении. Всем больным с ПКР в тот же или за 1 день до ЭПА, а также через 7 дней после нее проводили МРТ брюшной полости, которая кроме стандартных последовательностей включала осевые ДВИ с б-показателем=0, 800 мм2/с с дальнейшим определением ИКД над областью опухоли. Показатели ИКД здоровой почечной паренхимы для контроля были одержаны при МРТ обследовании 15 здоровых волонтеров без почечной патологии. Всем больным с ПКР через 7-8 дней после селективной ЭПА была проведена открытая радикальная нефректомия во время которой проводили измерение ОИК. Результаты. У пациентов, у которых ОИК не превышала 500 мл и не наблюдалось ни одного случая гемотрансфузии среднее значение ИКД уменьшалось по сравнению с исходной величиной на 18,4-31,9%. В противоположность этому, у больных, у которых ОИК превышала 500 мл и в отдельных случаях проводилась гемотрансфузия, среднее значение ИКД увеличивалось в сравнении с начальной величиной на 4,91-65,64%. Анализ полученных данных показал, что у больных основной группы после ЄПА, у которых не возникало необходимости в гемотрансфузии в послеоперационном периоде (n=27, 81,82%) среднее значение ИКД статистически достоверно (р<0,05) отличалось от этого показателя до эмболизации и уменьшалось на 20,25% по отношению к исходному значению: 1,30±0,19×10−3 мм2/с против 1,63±0,31×10−3 мм2/с. У больных основной группы, которым в послеоперационном периоде проводилась гемотрансфузия (n=6, 18,18%), среднее значение ИКД после ЭПА наоборот вырастало в сравнении с начальной величиной и составляло 2,10±0,47×10−3 мм2/с против 1,63±0,31×10−3 мм2/с (р<0,05). Выводы. В результате исследования было установлено присутствие сильной прямой взаимосвязи (индекс корреляции r=0,96) между объемом ОИК и значением ИКД во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР после селективной ЭПА. Использование МРТ и ее лучевых биомаркеров ДВИ и ИКД может быть полезным клиническим инструментом для предвидения объема ОИК во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР после ЭПА и необходимости в гемотрансфузии в послеоперационном периоде. Ключевые слова: почечно-клеточный рак, эмболизация, биомаркер, кровопотеря, нефрэктомия, магнитно-резонансная томография

У дослідженні було оцінено функціональний стан печінки і серця у пацієнтів із постінфарктним кардіосклерозом.Мета дослідження – оцінити вплив L-аргініну L-глутамату на морфофункціональний стан серця і печінки у пацієнтів із постінфарктним кардіосклерозом.Матеріали і методи. Обстежено 99 пацієнтів, яких поділили на 2 групи залежно від проведеної терапії. Хворі другої групи (n=49) продовжували отримувати основну терапію ІХС , разом з тим, як пацієнти першої групи (n=50) додатково приймали L-аргінін L-глутамат (5 мл 40 внутрішньовенно 7 днів із переходом на таблетовану форму: 0,75 г три рази на день протягом 3 тижнів). Усі пацієнти пройшли наступні дослідження: 24-годинний холтерівський моніторинг, ехокардіографію, УЗД печінки, біохімічні показники функції печінки (АЛ Т, АС Т, ЛФ, білірубін), ліпідограму (загальний холестерин, ТГ, ЛПВЩ, ЛПНЩ). Статистичну обробку даних проводили за допомогою пакетів програм STAT IST ICA® for Windows 6.0 (StatSoftInc.), Microsoft® Excel 2010 (Microsoft®).Результати досліджень та їх обговорення. Включення L-аргініну L-глутамату в стандартну терапію ІХС продемонструвало достовірне поліпшення функції печінки: рівень загального білірубіну зменшився на 26,3 %, АЛ Т – на 48,5 %, а ЛФ – на 33 %. Рівень загального холестерину знизився на 16 %, холестерину ЛПНЩ – на 20,1 %, а ТГ – на 24,4 %. Крім того, рівень холестерину ЛПВЩ збільшився на 19,2 %. Встановлено, що на тлі лікування L-аргініном L-глутаматом статистично достовірно покращилися УЗ-показники печінки: розмір печінки нормалізувався у 35 % пацієнтів, структуру контуру відновлено у 37 %. Нормалізація паренхіматозної ехогенності печінки була у 29 % пацієнтів, судинний малюнок візуалізований у 41 %. Розмір ЛП зменшився на 13,8 %, КДО – на 12,5 %, КСО – на 19,3 %, ФВ – на 6,7 % порівняно з вихідними даними. Число ішемічних епізодів у день зменшилось на 52,4 %, загальна тривалість ішемічних епізодів у день знизилася на 41 %, середня тривалість ішемічних епізодів зменшилася на 27,1 %.Висновки. Включення у стандартну терапію ІХС продемонструвало достовірне поліпшення функції печінки. Достовірне покращення ліпідного профілю спостерігалося тільки у групі пацієнтів, які додатково приймали L-аргінін L-глутамат. Антиішемічна активність була вищою в групі пацієнтів із додатковим використанням L-аргініну L-глутамату. Таким чином, корекція морфофункціонального стану серця і печінки у пацієнтів із постінфарктним кардіосклерозом L-аргініном L-глутаматом вважається патогенетично обґрунтованою і клінічно значущою.

Резюме. Мета: визначити зміни показників ВСР у висококваліфікованих спортсменів, які відбуваються у постнавантажувальний період, при формуванні перенапруження за симпатичним та парасимпатичним типами. Методи дослідження. Були обстежені 202 висококваліфікованих спортсмени чоловічої статі віком 22,6±2,8 років, які є представниками ациклічних видів спорту. Всі дослідження проводились у передзмагальному періоді з використанням спіроартеріокардіоритмографії (САКР): у ранішні години, натщесерце, у положенні сидячи у день тренування (К1), одразу (перші 5-7 хв.) після тренування (К2) та наступного після тренування ранку натщесерце (К3). Кожна реєстрація тривала 2 хвилини. Результати. До параметрів ВСР, які характеризують перенапруження регуляції серцево-судинної системи, можна віднести показник RMSSD (мс), значення якого при К2 змінюються у протилежному напрямку при формуванні перенапруження за парасимпатичним типом порівняно з іншими спортсменами, а також його стійке зниження при симпатичному перенапруженні при К2 та К3; показник ІВР, який збільшуючись при К2, залишається на тому ж рівні при К, при симпатичному перенапруженні, а при парасимпатичному – мало змінюється при К2 та значуще зменшується при К3; показник ПАПР, який після вираженого підвищення при К2 залишається помірно підвищеним при К3 порівняно з вихідним станом при обох варіантах перенапруження. Показовою виявилась активізація VLF-впливів при парасимпатичному перенапруженні при К3. Висновки. Дослідження постнавантажувальної динаміки параметрів ВСР у спортсменів з формуванням перенапруження за симпатичним та парасимпатичним типами показало, що найбільш значущими є динаміки показників RMSSD, ІВР, ПАПР та VLF, що може сприяти використанню отриманих даних для валідизації станів перенапруження за симпатичним та, особливо, парасимпатичним типом.