Journal articles on the topic 'Випадкові збитки'

Оверко Г. Я. Відшкодування збитків у господарському праві. – Стаття.У цій статті розглянуто поняття збитків, досліджено співвідношення поняття реальних збитків за цивільним та господарським законодавством, окремі питання практики відшкодування збитків, вивчено роз’яснення вищих судів з цієї проблематики, оцінено та досліджено практику відшкодуванняокремих видів збитків. Зауважено, що умовами (підставами) відшкодування збитків у практиці господарських судів є: наявність правопорушення; наявність виду збитку; причинно-наслідковий зв’язок між правопорушенням і збитком; наявність вини правопорушника. Встановлено, що за господарським законодавством до збитків, як однієї з найпоширеніших господарсько-правових санкцій, належать і моральна шкода, заподіяна суб’єкту господарювання, і вартість майна, що могло бути або пошкодженим, або знищеним, і витрати, що додатково понесені, як-то штрафні санкції, сплачені іншим контрагентам, і неодержані прибутки, що називаються втраченою вигодою. Збитки можуть виникнути у разі будь-якого господарського правопорушення, якщо інше прямо не передбачено законом, незалежно від того чи це договірні чи позадоговірні відносини. Наведено перелік випадків заподіяння моральної (немайнової) шкоди суб’єкту господарювання. Зауважено, що до складу збитків, що є додатковимивитратами, відносять штрафні санкції, що сплачені іншим суб’єктам. Такі штрафні санкції підлягають компенсації лише за наявності доказів фактичної їх сплати за умови їх безпосереднього зв’язку з конкретним правопорушенням. На практиці суди приділяють окрему увагу вирішенню спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди. Суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування. Збитки у вигляді недоотриманого прибутку, втраченої вигоди, що були спричинені незаконною перевіркою представників органів державної влади, безпідставно накладеними арештами на майно та рахунки суб’єкта господарювання чи інше, відшкодовуються за загальним правилом, як і шкода, що заподіяна протиправною поведінкою представників органів державної влади. У такому разі збитки відшкодовуються з державного чи місцевого бюджету.

У статті описано аналіз методів агрегування ризиків, наводяться випадки, в яких агрегований ризик визначається арифметичною сумою ризиків. Показано, що визначення агрегованого ризику, спричиненого сумісними випадковими подіями, є актуальною задачею під час визначення ймовірності сукупних втрат за заданий час, які можуть виникнути внаслідок сукупності цих подій, а проблема агрегування ризиків також є актуальною та досліджується для об’єктів атомної енергетики. Показано, що зараз не існує верифікованих методик та методів агрегування ризиків. Запропоновано метод агрегування ризиків, спричинених множиною сумісних випадкових подій, що дозволяє визначати ймовірність сукупних втрат за заданий час, які можуть виникнути внаслідок сукупності цих подій, визначити мінімальне значення ймовірності повного знищення активу та мінімальні збитки, які достовірно матимуть місце. Розглядається метод агрегування на прикладі двох і трьох ризиків, а також визначається агрегований ризик у разі N ризиків. Показано, що отримані результати визначення агрегованого ризику дозволяють визначити мінімальне значення ймовірності повного знищення активу та мінімальні збитки, які достовірно матимуть місце, порівняти агрегований ризик з допустимим ризиком з метою застосування відповідних варіантів обробки ризику, порівняти можливі збитки з допустимими збитками з метою застосування відповідних заходів зі зменшення можливих збитків.

У науковій статті проаналізовано механізм вчинення злочинів, передбачених ст. 191 та 364 КК України у кредитно-банківській сфері. Авторами висвітлено конкретні фінансові операції, визначено основні «суб'єкти схеми» й описано алгоритм їх дій, а також проаналізовано бухгалтерські записи, якими забезпечувався рух коштів. Було детально описано весь механізм руху коштів і роз'яснено їх специфіку. На основі здійсненого дослідження авторами запропоновано перелік первинних документів, що можуть стати основою в розслідуванні протиправних дії, а також доказами у справі. Перелічені документи є підтвердженням фінансово-господарських операцій, якими були завдані збитки. Зазначено, що перелік такої документації не є універсальним для всіх випадків вчинення злочинів у банківській сфері, а повинен бути сформований індивідуально в кожній конкретній ситуації. На основі здійсненого дослідження авторами також запропоновано проєкт переліку питань, на які повинен відповісти експерт при проведенні судово-економічної експертизи. Зазначений запропонований перелік містить основні питання, що можуть бути поставлені експерту. Зазначено, що перелік таких питань не є статичним і вичерпним, а повинен бути сформований індивідуально залежно від конкретних обставин вчинення злочину, слідчих ситуацій та основних версій. Цей перелік має виключно рекомендаційний характер. Запропоновано за дату, на яку слідчий або прокурор просить експерта встановити та розрахувати збитки, завдані вкладникам та іншим кредиторам банку, визначати дату не раніше встановлення товарознавчою експертизою ринкової вартості зазначеної групи активів із відображенням знецінення в бухгалтерському обліку або дату не раніше відображення негативного результату від ліквідації активу (кредитної заборгованості).

Предметом вивчення в статті є дослідження можливості застосування апарату байєсівських мереж для побудови моделей розвитку аварійних ситуацій на повітряному судні. Метою є розробка моделей представлення знань про аварійні ситуації в польоті для її подальшого застосування при розробці СППР авіадиспетчера. Завдання: визначення і аналіз чинників, що впливають на процес прийняття рішення щодо можливості продовження польоту у випадку виникнення особливого випадку в польоті на прикладі відмови двигуна; аналіз чинників, що впливають на визначення рівня ризику (потенційного збитку) при виконанні вимушеної посадки; побудова ймовірнісних моделей визначення можливості продовження польоту та визначення потенційного збитку альтернатив завершення польоту на основі мережі Байєса. Використовуваними методами є: методи аналізу і синтезу складних інформаційних систем, методи імітаційно-статистичного моделювання. Отримані такі результати. Визначено множину факторів, що впливають на процес прийняття рішення у випадку виникнення такого особливого випадку як відмова двигуна на повітряному судні. Побудовано ймовірнісну модель, що відображає процес прийняття рішення щодо визначення можливості продовження польоту при відмові двигуна на повітряному судні в польоті. Побудовано ймовірнісні моделі визначення потенційного збитку для випадку виконання вимушеної посадки на аеродромі та майданчику. Обґрунтовано вибір програмного засобу, а саме системи ймовірнісного програмування Figaro, для реалізації розроблених байєсівських моделей. Висновки. Напрямком подальших досліджень є розробка методу автоматизованого вироблення рішень при виникненні особливих випадків в польоті з використанням побудованих ймовірнісних моделей для його використання при побудові СППР авіадиспетчера

Стаття присвячена правовому регулюванню застосування відповідальності за використання землі без оформлення правовстановлюючих документів, крім випадків самовільного заняття земельних ділянок. Визначено, що особливість застосування відповідальності за використання землі без оформлення правовстановлюючих документів, яка пов’язана з тим, що норми матеріального права різних галузей визначають правовий режим використання землі, що, відповідно, впливає на предмет і характер земельного спору. Мета статті полягає у вивченні деяких аспектів відповідальності та практики Верховного Суду щодо стягнення збитків за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів, крім випадків самовільного заняття земельних ділянок. Встановлено, що правопорушення за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів – це коли фактичні землекористувачі не платять за користування землею та не оформлюють відповідні документі з різних причин, що призводить до порушення суб’єктивних прав законного власника землі. Проаналізовано, що судова практика зазнає змін щодо застосування відповідальності за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів. Так, довгий час судова практика йшла по шляху стягнення коштів, що відбувається на підставі статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України (ЦК України) у формі неотриманої орендної плати, але за останні роки змінена на стягнення коштів без достатньої правової підстави, згідно зі ст. 1212 ЦК України. При цьому нині трапляються рішення як за першою підставою, так і за другою. Запропоновано зміни до положень законодавства щодо стягнення збитків за використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів у частині підстав стягнення та розмірів збитків.

Стаття присвячена вирішенню проблеми прогнозування можливих збитків нанесених державі внаслідок надзвичайних ситуацій. В більшості випадків для прогнозування збитків застосовують методи регресійного аналізу, факторного аналізу та статистико-ймовірнісні методи, які орієнтовані в основному на прогнозування окремих видів надзвичайних ситуацій та наслідків від них. Можливості комплексного вирішення задачі всебічного прогнозування не тільки можливості виникнення надзвичайних ситуацій в цілому, але й можливих збитків внаслідок них на основі фактографічної інформації про надзвичайні ситуації за деякий період моніторингу досліджені недостатньо. Все це дозволяє стверджувати, що доцільним є створення комбінованого методу прогнозування наслідків надзвичайних ситуацій, що визначає проблему та актуальність дослідження. Корисність і доцільність застосування даного методу обумовлена тим, що комбінований метод об’єднує метод регресійного аналізу, метод факторного аналізу та ймовірнісно-статистичний метод прогнозу. Це дозволяє компенсувати недоліки одних за допомогою інших, що призведе до підвищення точності прогнозування. Метою статті є розробка комбінованого методу та комплексної моделі прогнозування збитків внаслідок надзвичайних ситуацій в державі. Результати досліджень. На основі комбінованого методу розроблена комплексна модель прогнозування збитків внаслідок надзвичайних ситуацій, яка дозволяє здійснювати прогноз збитків в цілому по державі та показників індивідуального ризику в регіонах країни на основі актографічної інформації про надзвичайні ситуації за деякий період моніторингу. В результаті експериментальних досліджень встановлено, що запропонована модель дозволяє комплексно вирішувати задачі прогнозування збитків внаслідок надзвичайних ситуацій різного характеру, загальних можливих збитків та показників індивідуального ризику в регіонах держави з середньою відносною похибкою прогнозу не більше десяти відсотків. Висновки та область астосування результатів дослідження. Запропонована комплексна модель дозволяє здійснювати прогнозування можливих завданих збитків та індивідуальних ризиків загинути внаслідок надзвичайних ситуацій як в державі в цілому, так і її регіонах, з метою адекватного реагування сил цивільного захисту та відпрацювання заходів щодо недопущення процесу виникнення надзвичайних ситуацій, можливої ліквідації їх наслідків з найбільшою ефективністю і найменшими втратами.

У статті розглянуто загальні проблеми теорії ризиків в різних сферах діяльності (від правової до інформаційної). Дається порівняльний аналіз визначень ризику в нормах права різних галузей права (міжнародного, господарського, фінансового тощо). Встановлено відповідність стандарту ISO 31000, який встановлює можливі ризики і різних галузях діяльності людини та виявляє їх основні властивості, в тому числі й в галузі суспільних ризиків. Обговорено питання виникнення та розвинення ризикових ситуацій та механізмів формування ризику. Виявлено різницю між оцінкою та аналізом ризиків. Приділено увагу питанням оцінювання інформаційних ризиків. Аналіз ризику розкривається як процес ідентифікації ризиків, визначення їх величини і виділення областей, що вимагають захисту. Показано джерела походження ризиків. Невизначеності інформації поділяють на «природні», які обумовлені неповнотою інформації, пов’язану з тим, що в силу об’єктивних причин не всі фактори, що впливають на очікуваний результат, контролюються і прогнозуються. Отже, вони повинні розглядатися як випадкові. Також невизначеності інформації поділяють на «метрологічні», які обумовлені похибками визначення (вимірювання) рівнів змінних факторів; а також поділяють на поведінкові і на цільові. Оцінка ризику, що використовують в технічних системах, розглядається як процес ідентифікації інформаційних ресурсів системи, загроз для цих ресурсів, а також можливих втрат, заснованих на оцінці частоти виникнення подій і розміру збитку.

Відомим на сьогоднішній день критеріям ефективності виконання вантажних перевезень властивий ряд недоліків. Стосовно разових перевезень у міжнародному сполученні такими недоліками є неврахування особливостей виконання перевезень у певних напрямках, стану ринку, випадковості елементів транспортного процесу, прибутковості перевезення по відношенню до його тривалості. Для їх усунення як критерій ефективності виконання перевезень вантажів за разовими заявками було запропоновано використовувати питомий прибуто перевізника за добу витраченого на оборотний рейс часу. Він являє собою випадкову величину, закон розподілу якої визначається розподілами його складових. Отриманий аналітичний вираз щільності розподілу даного критерію зробив можливим отримання графіків щільності ймовірності питомого прибутку. Дослідження даної щільності було здійснено шляхом проведення повного факторного експерименту. Отримані в результаті криві щільності ймовірності дають уявлення про закономірності зміни питомого прибутку автотранспортного підприємства від виконання перевезень вантажів за разовими замовленнями в напрямку країн ЄС та СНД в залежності від транспортної зони, до якої здійснюється перевезення, тарифу на його виконання в прямому напрямку та відстані доставки. Дані закономірності стали основою для ймовірнісної оцінки ризиків при здійсненні перевізної діяльності за відомих умов виконання рейсу у напрямку з України за кордон, що є цінною інформацією для перевізників при прийнятті рішення щодо виконання перевезення. Так, в роботі приводяться значення ймовірності виникнення критичного ризику, тобто ризику мати збитки за результатами перевезення. На основі результатів проведених експериментальних досліджень розроблено рекомендації щодо прийняття рішень про виконання разових міжнародних перевезень, спрямовані зорієнтувати перевізників на ведення статистики доходів, витрат та часових складових транспортного процесу та дозволяють визначити доцільність здійснення доставки чи встановити пріоритет обслуговування заявок.

Стаття спрямована на дослідження методів та інструментів організації фінансового моніторингу в банках. Обґрунтовано, що однією з найактуальніших світових фінансових проблем останнім часом є зростання кількості випадків участі банків у процесі відмивання брудних грошей. Це завдає величезних збитків банкам, підриває довіру порядних вкладників, крім того, обіг таких коштів шкодить економіці держави. Метою статті є розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності системи фінансового моніторингу в банках. Доведено, що сучасна модель вітчизняної системи фінансового моніторингу містить наступні елементи: мету на макроекономічному та мікроекономічному рівнях; принципи; функції; об’єкти; суб’єкти; види фінансового моніторингу; методи здійснення та нормативно-правое регулювання. Обґрунтовано, що основні проблеми, які пов’язані з проведенням фінансового моніторингу у банках, полягають у наступному: відсутність встановлених на законодавчому рівні якісних вимог до інформації про клієнта; особи, які займаються легалізацією незаконних доходів, мають високу кваліфікацію, що значно полегшує їм проведення через банк сумнівних операцій; процес урегулювання питань відмови банку у проведенні сумнівної операції.

У статті досліджено поняття операційного ризику комерційного банку, розкрито сутність системи управління операційним ризиком та розглянуто моделі, що дають змогу дати оцінку виявлених ризиків. Сьогодні операційні ризики визнаються важливими чинниками стабільності функціонування банків України. Операційні ризики, що виникають у банку, можна розглядати як потенційну можливість виникнення збитків у результаті помилок у діях співробітників, недосконалої організації бізнес-процесів і функціонування інформаційно-технологічних систем, неналежного внутрішнього контролю та впливу таких зовнішніх чинників, як: внутрішнє чи зовнішнє шахрайство, кадрова політика та безпека праці, скарги клієнтів, практика надання банківських послуг, штрафи та санкції за порушення пруденційних вимог, а також шкода, завдана матеріальним активам компанії, руйнування та проблеми в роботі систем, управління процесом. Слід зазначити, що щороку з’являються нові види операційного ризику, які впливають на діяльність кредитної установи через розвиток інформаційних та комп’ютерних систем, ускладнення інструментів фондового ринку та вдосконалення бізнес-методів, тому регулятори всіх країн намагаються постійно вдосконалювати нормативно-правову базу, пов'язану з управлінням операційним ризиком комерційного банку, виходячи з рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду. Зростання кількості випадків значних збитків та втрат у результаті реалізації операційного ризику сприяло не лише вдосконаленню процесів управління ризиками, а й установленню мінімальних вимог до капіталу банків для його покриття. У статті проведено тестовий розрахунок капіталу для покриття операційного ризику та нормативу достатності капталу з урахуванням операційного ризику банку для АТ «Ощадбанк» порівняно з іншими державними банками на підставі річних даних банків, що подаються до НБУ за рекомендованою методикою Національного банку України. На основі проведених розрахунків зроблено висновок, що в сучасних умовах у період наглядових трансформацій та посилення нормативних вимог до достатності капіталу, а також прояву кризових станів в економіці, на нашу думку, доречно буде пом’якшити вимоги до розрахунку достатності капіталу з урахуванням операційного ризику.

На основі дослідження матеріалів кримінального провадження у статті було проаналізовано окремі способи вчинення злочинів у банківській сфері з використанням фіктивного капіталу. Дослідження складалося із двох частин: у першій частині на основі матеріалів кримінального провадження описано механізм вчинення конкретного злочину у банківській сфері з використанням фіктивного капіталу, у другій частині надано рекомендації щодо тактики та методики розслідування такої категорії злочинів. бґрунтовується, що за сучасних умов загострення суспільно-політичних конфліктів, нестійкого економічного стану держави, зумовленого збільшенням рівня інфляції та девальвацією національної валюти, а також враховуючи тенденції злочинності (рівень латентності та «ціну» економічної злочинності, складовою частиною якої є злочини у банківській сфері) та вдосконалення механізмів вчинення злочинів, особливо актуальним постає питання протидії та ефективного розслідування злочинів у банківській сфері. У роботі було висвітлено конкретні фінансові операції, що забезпечували формування грошового ресурсу для збільшення статутного фонду банку та субординованого боргу, перелічено основні «суб'єкти схеми» й описано алгоритм їхніх дій, а також проаналізовано бухгалтерські записи, якими забезпечувався рух коштів. Весь механізм руху коштів було розділено на три події (епізоди) та детально описано. На основі здійсненого дослідження авторами запропоновано проєкт переліку питань, на які повинен відповісти експерт (у своєму висновку) при проведенні судово-економічної експертизи. Зазначений запропонований перелік містить тринадцять основних питань, що можуть бути поставлені експертом. Зазначено, що перелік таких питань не є статичним і вичерпним, а повинен бути сформований індивідуально залежно від конкретних обставин вчинення злочину, слідчих ситуацій та основних версій. Цей перелік має виключно рекомендаційний характер. На основі здійсненого дослідження авторами також запропоновано перелік первинних документів, що можуть стати основою в розслідуванні протиправних дії, а також доказами у справі. Зазначений запропонований перелік містить дванадцять основних пунктів. Перелічені документи є підтвердженням фінансово-господарських операцій, якими були завдані збитки. Зазначено, що перелік такої документації не є універсальним для всіх випадків вчинення злочинів у банківській сфері, а повинен бути сформований індивідуально в кожній конкретній окремій ситуації.

УДК 336.71; JEL Classification: Q500 Мета дослідження полягає у розробці заходів щодо вдосконалення кредитної діяльності комерційного банку за рахунок використання сучасних методів економіко – математичних досліджень та математичного прогнозування економічних процесів. Методика дослідження. Використано елементи структурного аналізу, економіко-математичну формалізацію, метод коефіцієнтів, регресійне моделювання та лінійне програмування (LP, англ. Linear Programming) − метод досягнення найліпшого результату (найбільший прибуток або найменші збитки) у математичній моделі чиї вимоги представлені через лінійні відношення. Лінійне програмування є особливим випадком математичного програмування (математичної оптимізації). Даний метод було використано з метою вирішення задачі оптимального розміру проценту банківського кредиту в рамках лінійного програмування з метою підвищення ефективності системи банківського кредитування. Результати дослідження. Пошук шляхів удосконалення кредитної діяльності банку в сучасних умовах слід починати з огляду минулого стану цієї проблеми. Загострення проблем у банківській діяльності виявилося в стрімкому зростанні обсягів прострочених кредитів великих банків. Перспективним напрямком удосконалення кредитно-депозитної політики є грамотне керування кредитною діяльністю. Основні вимоги, які повинні бути витримані – це обґрунтованість кредитної системи, тобто в будь-який момент повинна буди можливість розрахунку ймовірного прогнозу за допомогою сучасних математико-статистичних методів. При формуванні кредитно-депозитної політики банк повинен ураховувати основні напрямки вдосконалювання діяльності за рахунок програмних компонентів моделювання кредитної активності. Також обґрунтована можливість використання пакету задач лінійного програмування сумісно з пакетом Microsoft Excel з метою вирішення практичних задач визначення оптимальної величини ставки банківського кредиту. Наукова новизна. Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні ряду теоретичних та практичних проблем визначення величини ставки банківського кредиту, а саме: виявлені основні засади підвищення ефективності кредитної діяльності банку за рахунок використання сучасних математичних методів. Запропонована методика визначення величини ставки процента по кредиту за допомогою математичної моделі лінійного програмування реалізованої засобами Microsoft Excel (лінійне програмування). Практичне значення отриманих результатів. Запропоновані для впровадження результати дослідження можуть бути використані в кредитній діяльності банківської сфери національної економіки. Практичним ефектом є максимізація прибутку від раціонального визначення процента по кредиту.

Небезпечні властивості вугільних пластів полягають у виникненні явищ, що сприяють створенню аварійних ситуацій у підземних умовах з важкими наслідками для здоров’я та життя працюючих, а також призводить до значних економічних збитків. Аналіз причин аварій, які вже відбулися, та нормативних вимог щодо забезпечення безпеки технологічних процесів показав, що всі аварії є наслідком комплексного впливу факторів трьох блоків (фізико-хімічні властивості вугілля, гірничо-геологічні умови залягання вугільних пластів та технологічні умови ведення гірничих робіт). Для виникнення ситуації, що сприяє прояву однієї з небезпечних властивостей вугільного шахтопласта і створенню умов для ініціювання та протікання аварії, необхідно деяке критичне сполучення між параметрами факторів усіх трьох блоків. Труднощі вивчення впливу окремих факторів на виникнення аварійних ситуацій полягає в неможливості, серед більшості випадків, повторного їх відтворення. Єдиним винятком з цього правила є пилоутворювальна здатність шахтопластів. У нормативній базі України по безпечному веденню гірничих робіт відсутня методика кількісної оцінки впливу факторів різних блоків, поєднання яких призводить до аварійних ситуацій. Дослідження в цьому напрямі є дуже актуальними для вугільної промисловості. На прикладі статистичних моделей розподілу шахтопластів за факторами, на підставі яких складено каталог їх пилоутворювальної здатності, встановлено ступінь достовірності та відповідність цих факторів розглянутої властивості. Наведено практичні рекомендації щодо удосконалення нормативних документів при прогнозі інших небезпечних властивостей шахтопластів.

Зі збільшенням доступності Інтернету і стрімкого розвитку засобів комунікації, потреби в доступності до інформаційно-телекомунікаційних ресурсів, незалежно від місця їх надходження, постійно зростають. Одними з осередків таких ресурсів є заклади вищої освіти (ЗВО). Сучасні ЗВО і їх корпоративні мережі – це багаторівневе ієрархічне середовище, у якому стикаються інтереси і дані різних груп користувачів: студентів, науково-педагогічних працівників, адміністрації тощо. Оскільки периметр класичної корпоративної інформаційної мережі ЗВО продовжує розвиватися, саме застосування смартфонів, планшетів та інших кінцевих пристроїв з вебдодатками або спеціалізованими АРМ-ами сприяє невідворотній зміні освітнього процесу. Це, своєю чергою, надає користувачам можливість отримувати доступ до навчальних сервісів ЗВО знаходячись як в освітньому закладі, так і поза його межами. Разом з тим при впровадженні концепції доступу до інформації виникає цілий ряд завдань, які необхідно вирішити в процесі забезпечення інформаційної та кібербезпеки ЗВО, а саме: забезпечити: запобігання несанкціонованого доступу до приміщень ЗВО та його локальної мережі; виконання вимог і рекомендацій існуючих політик інформаційної та кібербезпеки; контроль підключених до корпоративної мережі пристроїв на предмет відповідності діючим політикам; логічний поділ корпоративної мережі на зони безпеки без зміни існуючої інфраструктури тощо. Крім захисту інформації обмеженого доступу, необхідно також забезпечити безпеку інформаційних систем ЗВО, зокрема, наприклад, такої системи, як «Електронний Університет». Випадкове або цілеспрямоване виведення цих систем з ладу може зупинити процес навчання і порушити договірні умови між навчальним закладом та студентом (у разі оплати освітніх послуг), нанести матеріальний, моральний та інший збиток громаді навчального закладу та ЗВО в цілому внаслідок проєктно-технологічної та/або інформаційної діяльності. Саме тому питання забезпечення інформаційної і кібербезпеки ЗВО нині є надзвичайно актуальним.

Прийнятний рівень ризику при проведенні бункерування визначається тими витратами, які готове нести суспільстводля досягнення безпеки. Оптимальність співвідношень залежить від рівності між витратами на забезпечення безпеки і ціною збитків від аварій [1]. При обгрунтуванні вимог до рівня ризику необхідно враховувати як прийняту концепцію аварійності і травматизму, так і накопичений до теперішнього часу досвід при експлуатації засобів водного транспорту [2]. Звідси випливає необхідність визнати об'єктивно існуючі ризики, зокрема при проведенні бункерування, і навчитися їх нормувати, застосовуючи такі способи: вибір величини показників ризику відповідно значень, які встановлено в морській галузі; обґрунтування оптимальних за обраними критеріями кількісних показників ризику.Склад заходів можна оцінити рішенням оптимізаційної задачі –при мінімальних витратах, вибрати такий набір заходів, впровадження яких знижує ймовірність аварії до допустимого (заданого) рівня. При вирішенні задачі прийнято, що кошти виділяються на покращення шести найбільш значних факторів, що включають як безпеку обладнання і технологій, так і факторів діяльності людини, які мають найбільший вплив на безпеку проведення процесу бункерування: готовність технічних засобів бункерування, підготовка персоналу, проведення технічного обслуговування, ремонт, резервування обладнання, якість прийняття рішень при бункеруванні [3]. Визначено вартісні характеристики мір впливу на фактори безпеки бункерування. Була розроблена багатофакторна модель оцінювання грошових витрат на міри впливу на безпеку бункерування. Імітаційне моделювання грошових витрат здійснювалось за допомогою рівномірного розподілу випадкових величин на заданому проміжку, а також нормального розподілу з заданими параметрами (математичним сподіванням та середнім квадратичним відхиленням).Ключові слова: безпека бункерування, фактори безпеки, багатофакторна модель оцінювання грошових витрат, імітаційне моделювання грошових витрат.

Паразитарні хвороби жуйних тварин широко розповсюджені в багатьох країнах світу і завда-ють суттєвих економічних збитків тваринництву. Інтенсифікація цієї галузі впливає на видовий склад, показники екстенсивності й інтенсивності інвазії, а також особливості перебігу паразитозів. Вивчення окремих аспектів епізоотологічного процесу у разі паразитарних захворювань тварин до-зволить своєчасно попередити їх виникнення та впровадити ефективні профілактичні заходи. Дос-лідження виконували на базі лабораторії кафедри паразитології та ветеринарно-санітарної експе-ртизи Полтавської державної аграрної академії. Метою досліджень було з’ясувати особливості поширення паразитозів великої рогатої худоби та овець у літньо-пасовищний період. За результа-тами проведених копроовоскопічних досліджень встановлено, що велика рогата худоба уражена збудниками трихурозу, фасціольозу та еймеріозу, де середня екстенсивність інвазії паразитозами становить 75,0 %. Інтенсивність гельмінтозних інвазій в середньому коливалася від 8,28 до 12,50 яєць у 1 г фекалій, а еймеріозної – становила 29,13 ооцист/г. У 83,33 % випадків діагностовано моноінвазії (еймеріозну – 60 %, трихурозну – 20 % та фасціольозну – 20 %). З мікстінвазій реєстру-вали еймеріозно-трихурозну (16,66 % від загальної кількості хворих тварин). Виявлено, що вівці у лі-тньо-пасовищний період уражені стронгілятами органів травлення, трихурисами, стронгілоїдесами та еймеріями, де екстенсивність інвазії паразитозами становила 20,0 %. Інтенсивність гельмінтоз-них інвазій, в середньому, коливалася від 28,0 до 232,0 яєць/г, а еймеріозної – становила 652 ооцисти/г. Переважно паразитози в овець перебігали як поліінвазії (71,43 % від загальної кілько-сті хворих тварин), що були представлені дво- (90,48 % від виявлених поліінвазій) та трикомпонент-ними (9,52 %) асоціаціями гельмінтів та кокцидій. Найчастіше виявляли одночасний перебіг стронгі-лоїдесів та стронгілят органів травлення (76 % від виявлених поліінвазій). Моноінвазії діагностували у 28,57 % інвазованих тварин. Вони були представлені двома різновидами: стронгілоїдозна (63,64% від кількості тварин, хворих на моноінвазії), та стронгілятозна (36,36 %).

У сучасних умовах значного зростання в інформативному просторі повідомлень про ава- рії, пожежі, епідемії, зокрема COVID-19, якими охоплені всі країни без винятку, особливого значення набувають питання, пов’язані з якістю та безпекою засобів індивідуального захисту. Всі зазначені сторони життя і діяльності людини об’єднує використання такої специфічної продукції, яка потре- бує особливої уваги через сумнівну якість тієї її частини, яка активно ввозиться на митну терито- рію країни без відповідної ретельної перевірки. Використання небезпечної та недоброякісної продукції даного виду негативно впливає на людину, створює загрозу її життю і навіть може призвести до її загибелі. Під час досудового розслідування нещасних випадків, професійних захворювань правоохоронні органи призначають проведення товарознавчих експертиз із метою отримання висновків для вста- новлення причин зазначених подій і причино-наслідкових залежностей між діями/бездіяльністю поса- дової особи/працівника та подією, визначенням дефектної продукції і матеріальних збитків. Метою статті є аналіз критеріїв ідентифікації, необхідних для віднесення виробів до засобів індивідуального захисту, а також визначення переліку документації достатньої для проведення товарознавчого дослі- дження з визначення їх якості та безпеки. У роботі доведено, що в процесі вирішення завдань іденти- фікації виробів, які за маркуванням та товаросупровідними документами позиціонуються як засоби індивідуального захисту, не можна обмежуватися лише отриманням результатів візуального огляду стосовно відповідності вимогам конструктивного виконання та належним чином нанесеного і відпо- відного маркування. Для остаточного визначення того, що виріб є засобом індивідуального захисту, необхідні подальші лабораторні дослідження з визначенням їх технічних характеристик. Авторами запропоновано перелік документів, необхідний для обґрунтування доцільності та алгоритму товароз- навчого дослідження засобів індивідуального захисту в умовах випробувальних акредитованих лабора- торій. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розробку методик для компетентного вирі- шення питань, що розглядаються товарознавцями-експертами під час проведення експертиз засобів індивідуального захисту різних видів.

Статтю присвячено окре-мим питанням належного здійс-нення цивільно-правового обов’язкудотримання банківської таєм-ниці. Визначено, що вирішенняпитання належного виконанняцього обов’язку лежить у площинівизначення обсягу змісту такогообов’язку, диференціації належнихносіїв та особливостей їх приватно-правового та публічно-правовогостатусу. Доведено необхідністьвиокремлення умов належногоздійснення відповідного обов’язку,процедурних моментів здійсненняі можливих ситуацій потенцій-ного зловживання недосконалістюзаконодавства та відсутністюефективної правозастосовної прак-тики. Наголошено на актуалізаціїпитань термінологічних меж діїбанківської таємниці з огляду намасовість випадків витоку інфор-мації від ліквідованих банків.Удосконалено перелік проблем-них моментів захисту інформаціїу банківській сфері, запропоно-вано додати до переліку проблемтакі проблеми: відсутність тех-нологічних рішень фіксації витокуінформації, що містить банківськутаємницю, з метою подальшогопритягнення до відповідальності;складність доказування у справахщодо розголошення банківськоїтаємниці; практична складністьдоказування отриманих збитків;низький рівень розвитку правоза-стосовної практики та залученнякомпетентних органів задля фікса-ції і притягнення до відповідально-сті порушників у сфері розкриттябанківської таємниці.В якості прикладів потенційноненалежного виконання обов’язкузбереження банківської таємницірозглянуто складання кредитнихісторій, реєстрів платоспроможно-сті, інших офіційних та неофіцій-них баз даних клієнтів фінансовихустанов, які надалі використову-ються як самими банками, так ітретіми особами для маркетинго-вих досліджень, рекламних кампа-ній, перевірки потенційних контра-гентів, формування статистичноїзвітності та незалежного аудиту.Доведено, що перелік суб’єктів,які можуть отримати доступ добанківської таємниці, не обмежу-ється суб’єктами, переліченими вп.п. 2–6 ч. 1 ст. 62 Закону «Пробанки і банківську діяльність», абюро кредитних історій у випадкуотримання даних, що становлятьбанківську таємницю, повиннівизнаватися утримувачами банків-ської таємниці. Формування будь-яких інших баз даних, що перед-бачають включення інформації,віднесеної законом до банківськоїтаємниці, є незаконним. Наданнядоступу компетентними суб’єк-тами до таких даних є прикладомненалежного здійснення обов’язкудотримання банківської таємниці.Ліквідація банку, відкликанняліцензії, інші юридичні факти, щонівелюють спеціальний статусюридичної особи як суб’єкта бан-ківської системи, не призводятьдо втрати обов’язку дотриманнябанківської таємниці відповіднимисуб’єктами.

Актуальність проведеного дослідження обумовлена сучасним рівнем прояву негативних наслідків кіберзагроз у сфері господарювання, недостатнім функціональним потенціалом традиційних засобів забезпечення господарського правопорядку у подоланні кіберризиків. Останніми роками в Україні аналогічно до більшості держав із розвиненою економікою для вирішення вказаних проблем активно почало застосовуватися кіберстрахування. Відсутність належного правового регулювання в Україні діяльності з кіберстрахування поряд із непоодинокими спробами страховиків запровадити на ринок страхових послуг пропозиції зі страхування кіберризиків у межах інших, часто несумісних видів страхування, також посилюють актуальність обраної проблематики. Метою статті є дослідження поняття, механізму й умов застосування кіберстрахування як засобу забезпечення господарського правопорядку в інформаційній сфері, формулювання окремих пропозицій щодо удосконалення законодавства України з відповідних питань, а також визначення напрямів подальших наукових досліджень цього виду страхування. У межах статті авторами сформульовано визначення поняття “кіберстрахування”, надано детальну характеристику завдань правового засобу, що ним позначається. На цій основі кіберстрахування проаналізовано як засіб правового та економічного захисту учасників відносин у сфері господарювання від кіберризиків та їх наслідків, а також у значенні виду господарської діяльності. Виходячи з таких наукових і правових позицій, автори детально проаналізували елементи механізму кіберстрахування, визначили елементи страхових правовідносин у цій сфері, зокрема страховик, страхувальник, об’єкт і зміст кіберстрахування. Значну увагу приділено кіберзагрозам у значенні страхових випадків, розглянуто основні підходи до їх наукової класифікації, визначено основні види протиправних діянь, що спричиняють виникнення кіберризиків. Поряд із цим автори статті проаналізували зміст і сутність майнових інтересів страхувальників від кіберризиків, охарактеризували основні види збитків, які підлягають відшкодуванню за договорами кіберстрахування. Окрім цього, предметом окремої уваги в межах статті стали договори кіберстрахування, страхові програми як засоби реалізації меха нізму кіберстрахування, визначено їх істотні умови та вимоги до сторін. У висновках за результатами проведеного дослідження визначені напрями подальшого удосконалення законодавства України у сфері кіберстрахування, охарактеризовані юридичні вимоги, яким повинні відповідати страховики за цим видом діяльності. Автори запропонували конкретні рекомендації щодо визначення розмірів страхового відшкодування за договорами кіберстрахування та шляхи посилення юридичного значення кіберстрахування у системі засобів забезпечення господарського правопорядку.

Необхідність забезпечення сталого розвитку українського ринку страхування на основі інтеграції та гармонізації з країнами Європейського Союзу, запровадження у національне законодавство європейських стандартів, принципів і культури надання страхових послуг об’єктивно обумовлюють потребу удосконалення правового регулювання надання страхових послуг. Специфіка страхових послуг потребує поглибленого та комплексного наукового опрацювання різних аспектів цієї правової категорії з метою підвищення рівня страхового захисту, визначення сутності процесу надання страхових послуг у сучасних умовах господарювання. Метою статті є розкриття господарсько-правової природи страхових послуг як результату діяльності страховиків, проведення порівняльного аналізу існуючих у правовій доктрині господарського права визначень понять “страхування” і “страхова послуга”, “страховий продукт” та їх співвідношення. З урахуванням того, що у науковому середовищі існує доволі велика кількість теоретичних концепцій, коли страхова послуга розглядається як дія, діяльність, економічне благо, функції, економічні відносини, операція уточнено поняття страхової послуги як сукупності процесу та результату. Зазначається, що страхова послуга є складною правовою категорією, сутність якої має комплексний характер і може розглядатися в економічному та правовому аспектах. Акцентовано увагу на притаманності характеристик товару, який має цінову визначеність і вартісний характер. Обґрунтовано, що важливим проявом специфіки страхових послуг є єдність процесу надання послуги та її результату – задоволення потреб страхувальників у страховому захисті. На основі такого підходу запропоновано класифікацію страхових послуг, що передбачає виокремлення двох основних груп – основних і додаткових. Під основними послугами слід розглядати послуги з надання страхового захисту, тоді як інші послуги, що не передбачають надання страхового захисту, відносяться до додаткових. У результаті проведеного аналізу основних концепцій розуміння страхової послуги додатково аргументовано, що з урахуванням господарсько-правової природи страхування як виду господарської діяльності, страхова послуга не зводиться до самої дії або діяльності страховика, а може розглядатись як окреме явище, що має характер нематеріального блага та полягатиме у наданні страховиком страхувальнику страхового захисту у разі настання певних подій (страхових випадків). Відповідно, процес надання страхової послуги у господарсько-правовому значенні пропонується розглядати як комплекс фактичних та/або юридичних дій страховика (що мають значення юридичного факту, оскільки їхнє вчинення спричиняє правові наслідки для страхувальника), спрямованих на запобігання, подолання і відшкодування збитків, заподіяних конкретним об’єктам, матеріальним цінностям юридичних і фізичних осіб, життю і здоров’ю фізичних осіб тощо, і відбувається у певному порядку, визначеному відповідно до умов договору та/або вимог законодавства, і передбачає декілька етапів, зокрема й укладання договору та належне виконання своїх зобов’язань учасниками процесу. Автори обґрунтовують висновок про необхідність уточнення у господарському законодавстві поняття страхування як виду господарської діяльності з урахуванням класифікації страхових послуг на основні та додаткові. Відповідно, запропоновано розглядати страхування як діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), спрямовану на надання послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їхніх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються зі сплати страхувальниками страхових платежів, а також надання інших додаткових послуг (ремонт ушкодженого майна, юридичне сприяння, заміна пошкодженого майна, консультування тощо). Для забезпечення практичних аспектів у виробленні сучасних підходів до правового регулювання надання страхових послуг запропоновано внести зміни до чинного законодавства, зокрема Господарського кодексу України.

Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав. Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації. Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

У статті проведено дослідження найпопулярніших схем фінансового шахрайства та методів боротьби з ними. Дослідження показує, якими способами шахраї можуть оволодіти фінансовими ресурсами фізичних та юридичних осіб з банківських карт. Проаналізовано кількість випадків фінансового шахрайства та збитки понесених витрат, встановлено чітку тенденцію щодо їх постійного зростання. Описано теоретико-методологічні засади формування механізму протидії фінансовому шахрайству в Інтернеті та шахрайським схемам з банківськими картками фізичних осіб Запропоновано шляхи та способи захисту фізичних та юридичних осіб від злочинів такого роду. У дослідженні, зокрема, розроблено рекомендації та пропозиції щодо механізму протидії фінансовому шахрайству з фінансовими ресурсами фізичних та юридичних осіб в Інтернеті та шахрайським схемам з банківськими картками.