Journal articles on the topic 'Вимоги роботодавців'

У статті проаналізовано процес включення випускників гірничо­металургійного комплексу (ГМК) до професійно­економічної сфери суспільства; ставлення роботодавців до працевлаштування випускників; бар’єри для прийому на роботу молодих спеціалістів; оцінку випускниками показників успішної професійної інтеграції. Виявлено досить високий рівень працевлаштованості випускників за фахом (64%); позитивну оцінку користі здобутої освіти; найбільшу задоволеність такими умовами праці, як стабільний дохід, відповідність спеціальності; недостатні можливості кар’єри. Щодо роботодавців, то більшість з них позитивно ставиться до прийому на роботу молодих спеціалістів без досвіду (у випускників на це протилежний погляд). Деякі компанії мають програми стажування для студентів. Щодо бар’єрів прийому на роботу молоді роботодавці вказують на відсутність особистих навичок, важливих для роботи, завищені вимоги з боку випускників, відсутність досвіду роботи, нестачу теоретичних та практичних знань, невідповідність отриманих знань реальним потребам роботодавців. Вимоги роботодавців у фахівцях задоволені не в повній мірі. Це свідчить про необхідність налагодження більш ефективної співпраці між вищими навчальними закладами та роботодавцями.

Досліджено проблему професійної підготовки техніків-програмістів у коледжах на основі аналізу робіт зарубіжних та вітчизняних науковців. Розглянуто чинники впливу на якість їхньої підготовки, виокремлено основні вимоги та якісні характеристики. Вивчено думку студентів щодо найбільш затребуваних на ринку праці особистісних і професійних якостей техніків-програмістів та здійснено їх рейтингування. За результатами аналізу навчального плану, освітньо-професійної програми та співставлення їх з сучасними вимогами ринку праці до конкурентоспроможного фахівця (молодшого спеціаліста) сформульовано низку проблем, розв’язання яких потребує взаємодії науковців, педагогічних колективів і роботодавців.

В рамках даної науково-правничої статті авторка визначила особливості зарубіжного досвіду правового регулювання праці у гірничодобувній промисловості. На цій основі розроблено пропозиції з покращення якості національного законодавства та підвищення практики його застосування. Пропозиції стосуються гармонізації національної нормативної бази з положеннями Конвенцій Міжнародної організації праці; перевірки Гірничого закону України на узгодження положень з вимогами ратифікованих Конвенцій МОП та Директив ЄС; систематизації спеціального трудового законодавства в гірничодобувній сфері, чітко прописуючи обов’язки, права та відповідальність працівників і роботодавців в Гірничому Законі України, у т.ч. щодо затримки заробітної плати, порушень умов колективного договору, інформування про шкідливі умови праці і т.п.; 4) виконання вимоги ст. 9 Конвенції МОП №176 щодо реального інформування працівників про небезпеки, пов’язані з їхньою роботою шляхом підвищення дисциплінарної відповідальності керівників (до звільнення з посади); 5) удосконалення Правил безпеки у вугільних шахтах, враховуючи положення Додатку «Мінімальні вимоги щодо безпеки і захисту здоров’я» Директиви Ради 92/104/ ЄЕС (оснащення робочих місць, приміщень для відпочинку тощо); 6) здійснення ранжування в проекті Трудового кодексу вимог щодо допустимого віку і досвіду працівника залежно від посади й виду небезпечних, шкідливих робіт; 7) законодавчого закріплення переліку гірничих професій, на яких дозволяється використання праці жінок тощо. Ключові слова: сучасні міжнародні трудові стандарти, діюче національне трудове законодавство, зарубіжне законодавство, гірник, добування, промисловість.

Одна з проблем сьогодення – відставання освіти від розвитку запитів су­спільства на фахівців. Цю проблему досліджують із по­зи­цій двох стратегій: кіль­кісна дає уявлення про сегментацію ринку пра­­ці, позиції на ринку праці осіб із вищою освітою та про кількісні оцінки якості освітніх послуг, настанови учасни­ків освітнього про­цесу й роботодавців щодо освітніх програм і рівнів освіти то­що; якіс­на дає змогу зрозуміти причини та механізми формування цих оцінок. Мета статті – дослідити ставлення роботодавців (на прикладі ІТ сфери й соціології та маркетингу) до якості навчання в закладах вищої освіти й важливість для них наявності в потенційних працівників освітнього ступеня бакалавра чи магістра, а також ставлення студентів до здобуття освітнього ступеня «магістр» у за­значених сферах, мотиви вступу до магістратури. Це дасть змогу осмислити значення другого (магістерського) рівня вищої освіти, порівняно з першим (бака­лав­рським) у сферах соціології, маркетингу, ІТ. У статті проаналізовано серію глибинних інтерв’ю студентів частини факультетів КНУ імені Тараса Шевченка й роботодавців у відповідних сферах, з’ясовано їх настанови щодо отримання випуск­никами бакалаврату другого (ма­гіс­терського) рівня вищої освіти. Роботодавці здебільшого оцінюють рівень підготовки фахівців як достатній. Для них відмінність між освітніми ступенями «магістр» і «бакалавр», здобутими ви­пускниками та зазначеними в дипломах про вищу освіту, не має суттєвого зна­чення в процесі найму на роботу працівників зазначених сфер. Називаючи вимоги до найманих працівників, окрім набору відповідних Hard Skills, великого зна­чен­ня вони надають базовим навичкам спілкування, знанню англійської й української мов, відповідальності, іншим Soft Skills. Студенти ж більше значення надають саме вузько-професійним прикладним дисциплінам і відповідним навичкам. При цьому їхнє бажання вступати до ма­гістратури пов’язані переважно або з потребою вдосконалити свої професійні на­вички, або з бажанням отримати другу вищу освіту за іншим спорідненим фахом.

У даній роботі розглянуто способи визначення трендів на ринку праці. Проведено огляд провідних веб сервісів з надання інформації про вимоги роботодавців до майбутніх працівників. Представлено алгоритми парсингу HTML коду сайтів вакансій. Запропоновані методи пост обробки та аналізу результатів парсингу. Наведені моделі зберігання результатів парсингу та критерії подальшого використання результатів в системі дистанційного навчання. Для парсингу та аналізу використовувались можливості мови Python.

У статті обґрунтовано необхідність формування науково-дослідницьких умінь майбутніх медичних сестер у процесі навчання у вищому медичному навчальному закладі. За сучасних умов значно зросли вимоги до майбутнього фахівця сестринської справи, спричинені запитом конкретних роботодавців. Як відомо, сучасний ринок праці розглядає медичних сестер як персонал, здатний проводити і організовувати науково-дослідницьку роботу в лікувально-профілактичному закладі, який володіє науково-дослідницькими вміннями. Саме тому автори актуалізують значущість науково-дослідницьких знань і умінь в практичній охороні здоровʼя та наявність відповідних їм організаційно-педагогічних умов у процесі професійної підготовки медичних сестер. Ефективне формування науково-дослідницьких якостей сприяє новітньому становленню медичної сестри як самостійної професійної одиниці з високим професійним потенціалом.

У статті узагальнюються відомості про вимоги щодо реорганізації, переформатування змісту вищої освіти, оцінювання якості та інших показників з огляду на ініціативи Болонського процесу. Узагальнено і систематизовано наявні у вітчизняному науковому просторі думки щодо перспектив впровадження болонських ініціатив у країнах Європейського Союзу, передусім у Великій Британії, щодо проблем, з якими стикаються національні системи освіти у вирішенні цього питання. Звертається увага на те, що європейські країни, маючи безперечно прогресивний досвід надання освітніх послуг, долучилися до процесу, намагаючись імплементувати запропоновані ідеї і практики в національні системи вищої освіти, проте, з іншого боку, усвідомлюючи значимість національних традицій, як і ефективність власної освітньої системи, намагаються адаптуватися до нових вимог входження у єдиний європейський освітній простір, не відмовляючись від здобутків традиційної освітньої системи. Характеризується система вищої освіти Великої Британії, її структура, основні компоненти, завдання кожного з них з акцентом на підготовці фахівців у сфері комп’ютерних наук, зважаючи на можливість отримання документу про здобутий ступінь бакалавра у коледжах і за скороченою освітньою програмою. Аналізуються кроки британської освітньої системи на шляху до входження у загальноєвропейський освітній простір згідно вимог Болонського процесу у їх хронологічній послідовності й визначаються ті сфери, де впровадження основних вимог Болонської декларації відбулося максимально успішно, і ті, де ці питання перебувають на етапі “м’якої” імплементації. Особлива увага приділяється саме сфері підготовки фахівців з комп’ютерних наук, адже ця сфера є найбільш динамічною у своєму розвитку через затребуваність, увагу роботодавців до змісту підготовки фахівців та недовговічність набутих у системі освіти знань, адже технічний прогрес випереджає за часовими показниками темп підготовки фахівців.

У статті проведено дослідження тенденцій попиту та пропозиції на професії економічного спрямування на вітчизняному ринку праці. Висвітлено результати вступних кампаній 2012-2018 навчальних років за економічними спеціальностями, тенденції здобуття вищої освіти та існуючі вимоги з боку роботодавців. Представлено існуючий дисбаланс між кількістю вступників та тими, хто отримав дипломом, що вказує на низьку мотивованість до навчання, зокрема через відсутність перспектив працевлаштування за спеціальністю. Наголошено на необхідності трансформації сучасної системи вищої освіти відповідно до потреб ринку з активним впровадженням елементів інноваційної освіти, зокрема інформаційно-комунікативних технологій. Продемонстровано прогнозні значення попиту на ринку праці, обумовленого економічним розвитком України до 2025 р. Представлено погляди науковців на сутнісні характеристики поняття «інноваційна освіта» та запропоновано власне визначення категорії, підкреслюючи таку її особливість як здатність підготувати всебічно розвинених компетентних фахівців, здатних до саморозвитку відповідно до вимог часу. Визначено інноваційні якості особистості, необхідні майбутніми економістами для якісного виконання посадових обов’язків, як-от: постановка і досягнення нових цілей, адаптованість до змін в умовах ризику, здатність до самовдосконалення та вирішення нестандартних ситуацій. Розглянуто вітчизняний та закордонний досвід використання інноваційних методів навчання та новітніх інформаційно-комунікативних технологій (зокрема комп’ютерних програм, мобільних додатків, дистанційних онлайн платформ) для підвищення якості навчально-виховного процесу. Представлено доступні для використання в навчальному процесі мобільні додатки, спрямовані на підвищення якості та ефективності оволодіння економічними знаннями. Запропоновано способи підвищення якості освітніх послуг у підготовці майбутніх економістів з використанням інноваційних методів навчання для забезпечення їх подальшого працевлаштування за спеціальністю.

Актуальність: необхідність оновлення сучасної системи професійної освіти та запровадження, у зв’язку з цим, дуальної форми навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти актуалізують розвиток у них соціального партнерства. Це зумовлює пошук інноваційних підходів, методів, технологій і механізмів забезпечення даного процесу. Мета: розгляд суті та структури технології розвитку соціального партнерства в закладах професійної (професійно-технічної) освіти в умовах дуальної форми навчання, змісту її етапів для успішного й ефективного її використання. Методи: теоретичні (індукція, дедукція, синтез та узагальнення; моделювання); емпіричні (праксиметричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду, робочих планів, програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників та результатів їхньої діяльності); опитувально-діагностичні (бесіда, інтерв’ювання). Результати: розроблено технологію розвитку соціального партнерства в закладах професійної (професійно-технічної) освіти в умовах дуальної форми навчання, що є сукупністю поетапно здійснюваних заходів, процедур, методів, котра забезпечує ефективну взаємодію закладів професійної (професійно-технічної) освіти із органами виконавчої влади, об’єднаннями роботодавців, профспілок, підприємствами різних форм власності й підпорядкування, установами служби зайнятості та дає можливість максимально узгодити їхні спільні інтереси. Вона містить структурні складники (концептуально-цільовий, змістово-технологічний та мотиваційно-результативний) та реалізується в чотири етапи (стратегічно-планувальний, організаційно-виконавчий, контрольно-координуючий та мотиваційно-стимулюючий). Висновки: визначені структурні складники запропонованої технології уможливлюють її життєвий цикл та подальше перетворення. Її ефективне запровадження у закладах професійної (професійно-технічної) освіти сприятиме взаємовигідній продуктивній діяльності суб’єктів системи соціального партнерства, спрямованої на ефективний розвиток професійної освіти, а саме: зміцненню зв’язків між закладами відповідного профілю та соціальними групами цієї професійної спільноти; гнучкості їхнього освітнього процесу та його швидкому реагуванню на вимоги роботодавців; спрощеній адаптації випускників закладів до умов виробництва.

У статті розкриваються питання професійного розвитку викладачів і тренерів закладів професійної освіти в країнах Європейського Союзу (ЄС). Приділено увагу функціональним обов‘язкам, які виконують в закладах професійної освіти викладачі і тренери. Акцентовано увагу на тому, що викладачі і тренери зміцнюють зв'язки між професійною освітою та роботодавцями шляхом створення нових навчальних програм, надання більш якісних освітніх послуг, забезпечення високоякісного учнівства в системі дуального професійного навчання, здійснення інших форм навчання на робочому місці тощо. Розкрито положення Брюгського комюніке в частині гнучких систем підготовки педагогічного персоналу. Досліджено, що викладачі, які працюють в закладах професійної освіти ЄС, зазвичай, там і вдосконалюють свої знання, вміння, навички і на основі цього здобувають нові кваліфікації. На відміну від цього, тренери здійснюють свій професійний розвиток там, де вони працюють, зокрема, в компаніях / фірмах / на підприємствах. Проаналізовано кваліфікаційні вимоги до викладачів закладів професійної освіти, які встановлюються законодавством країн ЄС. Охарактеризовано програми підготовки викладачів. Акцентовано увагу на тому, що підвищення кваліфікації викладачів і тренерів у сфері професійної освіти є їхнім правом, яке не завжди охороняється колективними договорами. Приділено увагу програмам підвищення кваліфікації викладачів закладів професійної освіти в країнах ЄС, котрі реалізуються в університетах, інститутах та інших навчальних закладах. Зосереджено увагу на партнерських відносинах між закладами професійної освіти та учасниками ринку праці, що є важливими в забезпеченні якості підготовки майбутніх фахівців та відповідності вимогам роботодавців. З‘ясовано, що такі країни ЄС, як: Бельгія, Німеччина, Хорватія, Австрія, Швеція реалізують програми, які фінансуються за рахунок державних коштів, що підтримують професійний розвиток викладачів і тренерів.

Статтю присвячено питанню врегулювання відносин у сфері безпеки праці на міжнародному рівні, у законодавстві Європейського Союзу та України, а також проблематиці наближення національного законодавства з охорони праці до міжнародних стандартів та «acquis communautaire» ЄС. У науковій роботі проаналізовано основні міжнародні нормативно-правові акти у сфері безпеки праці, зокрема конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці, впровадження положень яких у національній правовій системі є необхідним для дієвого регулювання відносин з охорони праці на якісно новому рівні. Досліджено акти законодавства ЄС, що регулюють правовідносини у сфері охорони праці та акцентовано увагу на основних директивах ЄС, які містять вимоги до роботодавців щодо забезпечення охорони праці працівників, в тому числі на їх робочих місцях і під час застосування засобів праці. На основі проведеного аналізу «acquis communautaire» ЄС актуалізовано питання подальшої адаптації національного законодавства до європейських стандартів, що наразі є ключовим напрямком у рамках укладеної Угоди про асоціацію з ЄС. Автором виокремлені основні якісні характеристики національного законодавства, що обумовлюють недостатню ефективність правового регулювання відносин у сфері безпеки праці, серед яких нестабільність, недосконалість змісту положень законодавства, відсутність системності та неузгодженості норм у сфері безпеки праці. З урахуванням означених недоліків національного законодавства у сфері безпеки праці, автором визначено чинники, що обумовлюють необхідність удосконалення забезпечення безпечних умов праці та здоров’я працівників. На підставі аналізу національного законодавства висвітлені основні недоліки та прогалини у правововому регулюванні відносин у сфері безпеки праці, що потребують подальшої гармонізації згідно з вимогами та рекомендаціями МОП, а також стандартами ЄС. Ключові слова: безпека праці, міжнародні стандарти, гармонізація, acquis communautaire.

Мета роботи – визначити теоретичні особливості та обґрунтувати складники розвитку регіонального ринку праці. Дизайн/Метод/Підхід дослідження. Застосовано системний підхід при обґрунтуванні концептуальної схеми розвитку регіонального ринку праці та метод логічного узагальнення – при обґрунтуванні чинників розвитку регіонального ринку праці відповідно до очікувань його суб’єктів. Інформаційна основа дослідження – монографічні роботи та наукові публікації за його тематикою. Результати дослідження. Обґрунтовано доцільність запровадження заходів щодо розвитку ринку праці в Україні на її сучасному етапі соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку. Визначено основних суб’єктів ринку праці, до яких було віднесено найманих працівників, роботодавців та органи влади. Узагальнено чинники розвитку ринку праці на основі диференціації цілей суб’єктів ринку праці. Обґрунтовано характерні риси розвитку ринку праці. Створено концептуальну схему розвитку регіонального ринку праці, що враховує очікування та вимоги суб’єктів, бар’єри та проблеми на шляху розвитку, напрями задоволення очікувань і подолання бар’єрів й індикатори розвитку ринку праці. Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть стати основою для формування політики активізації процесів кластероутворення з метою досягнення тенденцій розвитку регіонального ринку праці та прискореного задоволення очікувань його суб’єктів, що забезпечить синергетичний ефект. Оригінальність/Цінність/Наукова новизна дослідження. Запропоновано визначення сутності поняття «розвиток регіонального ринку праці», у якому, на відміну від існуючих трактувань, зосереджено увагу на обґрунтуванні напрямів задоволення очікувань та вимог суб’єктів ринку праці шляхом подолання існуючих й прогнозованих бар’єрів і проблем задля досягнення індикаторів розвитку ринку праці. Обмеження дослідження/Перспективи подальших досліджень. Результати дослідження мають бути покладеними в основу діагностики регіональних ринків праці України за основними чинниками їх розвитку. Тип статті – теоретична.

Реформування пенітенціарної системи України потребує підвищення вимогливості підготовки персоналу установ виконання покарань. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, присвячених вивченню різних аспектів підготовки співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України, необхідно констатувати, що виклики сучасності й технологічний прогрес вносять свої корективи до забезпечення повноцінного функціонування цієї служби. Мета наукової статті полягає у вивченні й визначенні сучасних тенденцій розвитку пенітенціарної системи Сполучених Штатів Америки, в тому числі в здійсненні порівняльного аналізу компонентів освітніх програм із підготовки персоналу установ виконання покарань України й Сполучених Штатів Америки, що дозволить запропонувати шляхи підвищення якості підготовки персоналу установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України. У статті проаналізовано статистичні дані за останні роки щодо кількості ув'язнених у Сполучених Штатах Америки й досліджено нормативно-правові акти, що поклали початок зменшенню чисельності в'язнів в установах виконання покарань і в перспективі призведуть до збільшення рівня декарцерації по всій країні. Визначено причини підвищення стандартів і вимог до підготовки кадрів пенітенціарної системи Сполучених Штатів Америки й сформовано основні запити роботодавців до професійної підготовки такого персоналу. У статті проаналізовано вимоги до підготовки студен-тів-юристів у Сполучених Штатах Америки, зокрема в контексті набуття ними необхідних компе-тентностей, що будуть корисні під час виконання обов'язків співробітника установи виконання покарань, відповідального за виправлення засудженого. Здійснено порівняльний аналіз компонентів освітніх програм із підготовки персоналу установ виконання покарань України й Школи соціальної роботи й кримінальної юстиції Вашингтонського університету міста Такоми, Сполучені Штати Америки. Підсумовуючи результати, наведено не лише власні висновки, але й побажання працівників установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, які проходили курси первинної професійної підготовки в Академії Державної пенітенціарної служби.

Стаття присвячена ролі профспілки в правовому регулюванні трудової діяльності виборного працівника. Проаналізовано вимоги до статутів профспілкових організацій всіх рівнів, зокрема, звертається увага на організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу. Звертається увага на зміну умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності виборних працівників, які є членами виборних профспілкових органів. Авторкою зазначається, що формування виборних профспілкових органів, контрольно-ревізійних комісій здійснюється знизу доверху через висування кандидатур та обрання їх безпосередньо на зборах, конференціях, з’їзді або прямим делегуванням, згідно з встановленою відповідним органом нормою для кожної профспілкової організації, з правом відкликання та заміни на вимогу відповідного органу або організації, яка делегує кандидатуру. Інколи представники організацій роботодавців не визнають право працівників брати участь в управлінні підприємствами будь-якої форми власності через своїх представників. Якщо на підприємстві діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства щодо укладення колективного договору здійснюється об’єднаним представницьким органом у порядку, визначеному частиною другою статті 12 КЗпП. При цьому мають бути враховані гарантії для осіб, обраних у зазначені вище виборні органи, повноваження яких унормовані статтями 247–251 КЗпП, особливо статтею 252 КЗпП. Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є (частина друга ст. 252. Таким чином, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату цьому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини. Ключові слова: профспілкова організація, виборний працівник, трудові відносини, трудовий колектив, трудове законодавство.

У статті розглянуто сутність принципу свободи укладення трудового договору, який виражає суть значної кількості норм, що регулюють прийом громадян на роботу. Його зміст полягає в тому, що доля трудових правовідносин працівника з роботодавцем визначається трудовим договором, який становить собою фундамент їх виникнення. Зазначено, що свобода укладення трудового договору виявляється в тому, що особа (а) вправі розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності або взагалі відмовитися від неї, (б) може запропонувати себе як найманий працівник будь-якому роботодавцеві, (в) має право вільно обговорювати умови трудового договору, погодитися з ними або відмовитися від них. З метою забезпечення належного балансу прав і законних інтересів роботодавців та осіб, які бажають працевлаштуватися, у новий Трудовий кодекс України необхідно включити статтю, присвячену свободі укладення трудового договору, й викласти її в такій редакції: «Сторони під час укладення трудового договору є вільними й користуються рівними правами. Примус до укладення трудового договору на допускається, за винятком випадків, коли обов’язок укладати трудовий договір передбачений цим Кодексом, іншими законами або зобов’язаннями, взятими на себе роботодавцем добровільно. Забороняється необґрунтована відмова в укладенні трудового договору. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства (установи, організації) за погодженням між керівником підприємства (установи, організації), не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. На вимогу особи, яка шукає роботу, або спеціально уповноваженого державного органу роботодавець зобов’язаний повідомити їх про мотив відмови в письмовій формі не пізніше трьох днів після звернення. Відмова в укладенні трудового договору може бути оскаржена в суді».

Розглянуто проміжні результати реформування вищої освіти в Україні відповідно до профільного закону. Наведено приклади якісних змін щодо зменшення навантаження викладачів, заборони суміщення ад- міністративних посад в університетах, системи рівнів освіти, підвищення прозорості діяльності вузів і зростання прав студентського самоврядуван- ня. Водночас виокремлено кілька архетипів, які заважають впровадженню ефективних освітніх змін і які становлять потенційну загрозу національ- ній безпеці держави. Вони усі зводяться до поняття “монополізації” вищої освіти як концентрації ключових повноважень у цій сфері, зокрема щодо забезпечення якості освіти, в руках однієї (міністерства) чи кількох пов’я- заних між собою державних інституцій (міністерство, НАЗЯВО, Державна служба якості освіти). Такими архетипами є забюрократизованість та негнучкість університе- тів України, що не дозволяє їм конкурувати на рівних з освітніми закла- дами європейських країн; їх організаційна залежність від патерналізму з боку міністерства та інших інституцій влади, з одного боку, та надмірний патерналізм і небажання держави делегувати повноваження щодо розвитку реальної університетської автономії, з іншого; неспроможність державних інституцій в освіті працювати за принципом проектного офісу з переходом виключно до координуючої та моніторингової функцій; відмова з боку уні- верситетського середовища і міністерства визнавати громадськість в особі студентів, їх батьків і роботодавців як рівноправних партнерів у процесах управління якістю освіти. Для зміни останнього архетипу, який окремі науковці називають “смис- ловим ядром” всієї моделі вищої освіти, запропоновано створити в Укра- їні інститут незалежних освітніх аудиторів як механізм безпосереднього впливу громадськості та бенефіціарів на процеси забезпечення якості ви- щої освіти. Розглянуто мету такого аудиту, його переваги для університетів, вимоги до професійного рівня самих аудиторів, організаційні аспекти й ри- зики функціонування інституту незалежних освітніх аудиторів.

У статті акцентовано увагу на тому, що в Кодексі законів про працю України (КЗпП) нара- зі: 1) відсутнє визначення трудових відносин та притаманних їм ознак; 2) лише визначений порядок розгляду індивідуального трудового спору, але не роз’яснено, що ж це таке – інди- відуальний трудовий спір; 3) не зрозуміло, що мається на увазі під самозахистом у трудових відносинах; 4) відсутня процедура медіації в трудових спорах. Розглянуто строки у розгляді індивідуальних трудових спорів (які актуальні натепер і які пропонує законодавець). Наведено як причини виникнення індивідуальних трудових спорів, так і приклади поширених порушень прав працівників (щодо умов праці та їх оплати) з боку роботодавця. На підставі аналізу судової практики за останні 3 роки наведено типові (уза- гальнені) кейси з індивідуальних трудових спорів. Зроблено такі висновки: 1) самозахистом у трудових відносинах, у нашому розумінні, вважається відмова від виконання роботи, яка не передбачена трудовим договором (ст. 31 КЗпП України), а також відмова від роботи, яка є небезпечною для життя і здоров’я пра- цівника (ч. 5 ст. 153 КЗпП України); або проведення переговорів з роботодавцем (само- стійно чи за допомогою спеціально навченого фахівця, який володіє відповідними методи- ками з організації та ведення переговорів) щодо порушеного права з вимогою усунути це порушення; або звернення по допомогу до КТС або до суду; 2) «самозахистом від звіль- нення» вважаємо ситуацію, коли роботодавець хоче, але не може звільнити працівника (бо не отримав повної компенсації за завдані збитки), а працівник не хоче припиняти трудо- ві відносини з роботодавцем, бо не впевнений, що зможе знайти собі іншу роботу; 3) допоки на законодавчому рівні не буде врегульовано медіацію, роботодавцю доцільно самостійно передбачити це на локальному рівні (наприклад, у колективному договорі) у трудових дого- ворах із працівниками; 4) у разі прийняття проєкту Закону № 5054 трудовими відносинами вважатимуться відносини між працівником і роботодавцем, що передбачають виконання за дорученням, під керівництвом і контролем роботодавця особисто працівником за винагороду визначеної роботодавцем роботи; 5) у разі прийняття проєкту Закону № 5555 індивідуаль- ним трудовим спором вважатимуться розбіжності між працівником і роботодавцем, що вини- кають після укладення трудового договору, до його укладення або після його припинення; 6) наразі судові рішення в малозначних справах (якими вважаються і справи з трудових спорів) та у справах із ціною позову, що не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (отже, сторона, яка програ- ла справу, втрачає сенс на перегляд судового рішення суду першої та апеляційної інстанції касаційним судом, що у свою чергу порушує право особи на повноцінний судовий захист).

У статті проведено теоретичне обґрунтування процесів, що викликають необхідність трансформації простору, в якому здобувачі бухгалтерської освіти отримують можливості набувати усі необхідні компетентності для швидкого переходу від навчання до трудової діяльності за обраним фахом. Дано критичну оцінку стану вітчизняної системи підготовки бухгалтерів і аудиторів у закладах формальної освіти, яка не реалізує увесь наявний потенціал що можуть запропонувати професійні бухгалтерські організації через інтеграцію в освітній процес результатів неформальної та інформальної освіти. Встановлено, що потенційні роботодавців, як зі сторони бізнесу так і з боку державного сектору економіки постійно підвищують вимоги до випускників облікової спеціальності, вимагаючи, відразу на вході у професію, широкої бази технічних знань та умінь, а також соціальних навиків успішності. Широке змістове навантаження поняття бухгалтерської освіти дозволяє однаково асоціювати її з випускниками освітніх закладів за рівнями визначеними нормативним законодавством в межах формальної освіти, так і з професійними бухгалтерами, що за окремими освітніми програмами отримують професійні кваліфікації або самостійно здобувають окремі компетентності впродовж життя в процесі професійної діяльності на робочому місці. Проте через нездатність університетської бухгалтерської освіти, яка наповнена дозвільними практиками та бюрократичними регламентами, своєчасно реагувати на зміни, що відбуваються у професії бухгалтера, частина її здобувачів втрачає професійну орієнтацію, яка була сформована на момент вступу до навчального закладу під впливом соціального середовища. У сучасному освітньому просторі питання дидактики, у частині удосконалення методів та організаційних форми навчання, залишається ключовим завданням, яке прямо впливає на розвиток та популяризацію професії. Узагальнено систему понять і уявлень про організаційно-методичні форми навчання, що є елементом посилення методичного забезпечення бухгалтерської освіти шляхом впровадження в навчальний процес нових конфігурацій взаємодії зі студентами. Запропоновані форми роботи потребують проведення функціонального дискурсу з урахуванням семіотичного підходу до вирішення поставленого переліку проблемних питань.

Підвищення якості підготовки майбутніх інженерів сфер сільськогосподарського машинобудування та виробничої експлуатації сільськогосподарської техніки залишається актуальною проблемою національної системи освіти. Одним із шляхів вдосконалення навчального процесу є тісна співпраця університетів з роботодавцями сільськогосподарського виробництва та залучення їх до активної участі у формуванні компетенцій випускників, адекватних вимогам ринку праці. З огляду на важливість підвищення ефективності цієї співпраці в статті досліджуються взаємопов'язані поняття «компетенція», «компетенції», «компетентність», «компетентний». Пропонується перелік компетенцій інженера. Вивчається зміст сукупності значущих для випускника компетенцій, а також досліджується їх прояви у виробничих умовах, пов'язаних з необхідністю певного часу для адаптації випускника інженерного факультету. Основна мета дослідження — підвищити ступінь готовності студентів спеціальностей: галузеве машинобудування та агроінженерія, до швидкої адаптації в майбутній професійній діяльності. Для чого, на підставі результатів дослідження вимог роботодавців, відкоригувати змістовну складову сукупності професійних компетенцій. Для досягнення мети в лютому 2017 року по вересень 2018 року здійснювалось експертне опитування роботодавців. Брали участь в дослідженні випускники грудня 2016 роки (78 чол.), факультету конструювання та дизайну, а також механіко-технологічного факультету направлені на роботу в машинобудівні, дилерські, сервісні та виробничі сільськогосподарські організації різних форм власності. Результати проведеного опитування дозволили встановити саме які компетенції вимагають перегляду навчальних курсів і програм дисциплін для вдосконалення навчального процесу.

Стаття присвячена проблемі унормування підготовки студентів-правників. У роботі аналізується освітнє та трудове законодавство щодо визначення кваліфікаційних вимог працівників, які претендують на заняття правничих посад або на провадження правничої діяльності у статусі самозайнятої особи. Правнича професія, будучи віднесеною до переліку регульованих професій, вимагає ретельного унормування, але сьогодні такого компонента визначення кваліфікації працівників, як професійний стандарт, не існує. Обґрунтовується, що підвищення якості формування професійних компетентностей студентів-правників доцільно проводити шляхом орієнтації освітньо-професійних програм підготовки юристів на професійні стандарти правничих професій. Професійний стандарт, в основу якого покладаються трудові функції працівника, надає закладам вищої освіти можливість конкретизувати зміст своїх програм підготовки відповідно до потреб роботодавців, а як необхідна умова трудового договору трудова функція розкриває зміст роботи, що виконується працівником у межах трудових відноси. Відстоюється думка, що нормативні властивості професійних стандартів правничих професій дозволяють унормувати підготовку студентів-правників відповідно до потреб роботодавців за рахунок того, що зміст цих стандартів розкривається через конкретні трудові функції (трудові дії, набір трудових дій). Зроблено висновок, що розробка професійних стандартів виступає нагальним завданням не лише для закладів вищої освіти, а і для роботодавців і їх об’єднань, адже саме задля задоволення їхніх потреб у висококваліфікованих працівниках необхідно скоординувати зміст підготовки студентів-правників. Наближення змісту підготовки студентів-правників до вимог і потреб ринку праці позитивно вплине не лише на формування їхніх фахових компетентностей, а й на продуктивність та ефективність праці юристів. Формування змісту програм підготовки правників на основі професійних стандартів прискорить процеси адаптації молодих спеціалістів, їх «включення» у робочі процеси та знизить додаткові витрати часу та/або коштів роботодавців на профе- сійну підготовку працівників правничих професій на робочому місці.

Формування соціальних навичок (soft skills) у студентів фізичної культури та спорту,фізичних терапевтів, ерготерапевтів під час їхньої фахової підготовки у закладі вищої освітиє основною вимогою роботодавців та викликом сьогодення. Соціалізація студентів у колективіє обов’язковою умовою їхньої реалізації як конкурентоспроможних фахівців з високою профе-сійною культурою. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування особливостей формуваннясоціальних навичок студентів фізичної культури та спорту, фізичних терапевтів, ерготерапевтівННІОЗ під час фахової підготовки. Методи дослідження: аналіз літературних джерел, порівнян-ня, узагальнення. У статті визначено сутність поняття «соціальні навички». Охарактеризованонайважливіші риси особистості, які натепер є обов’язковою вимогою роботодавців: емоційнийінтелект, стресостійкість, гнучкість, креативність, емпатія, чесність, пунктуальність, поряд-ність. Проаналізовано можливі труднощі у формуванні соціальних навичок, пов’язані з осо-бистісними рисами та емоціями студентів. У перспективі передбачений моніторинг рівня сфор-мованості соціальних навичок у студентів фізичної культури та спорту, фізичних терапевпів,ерготерапевтів ННІОЗ та зосередження уваги педагогів на формуванні “soft skills” у здобувачівпід час їхньої фахової підготовки.

Формування соціальних навичок (soft skills) у студентів фізичної культури та спорту,фізичних терапевтів, ерготерапевтів під час їхньої фахової підготовки у закладі вищої освітиє основною вимогою роботодавців та викликом сьогодення. Соціалізація студентів у колективіє обов’язковою умовою їхньої реалізації як конкурентоспроможних фахівців з високою профе-сійною культурою. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування особливостей формуваннясоціальних навичок студентів фізичної культури та спорту, фізичних терапевтів, ерготерапевтівННІОЗ під час фахової підготовки. Методи дослідження: аналіз літературних джерел, порівнян-ня, узагальнення. У статті визначено сутність поняття «соціальні навички». Охарактеризованонайважливіші риси особистості, які натепер є обов’язковою вимогою роботодавців: емоційнийінтелект, стресостійкість, гнучкість, креативність, емпатія, чесність, пунктуальність, поряд-ність. Проаналізовано можливі труднощі у формуванні соціальних навичок, пов’язані з осо-бистісними рисами та емоціями студентів. У перспективі передбачений моніторинг рівня сфор-мованості соціальних навичок у студентів фізичної культури та спорту, фізичних терапевпів,ерготерапевтів ННІОЗ та зосередження уваги педагогів на формуванні “soft skills” у здобувачівпід час їхньої фахової підготовки.

Дана стаття присвячена вивченню особливостей правового регулювання праці неповнолітніх. Проаналізовано як національний, так і міжнародний досвід охороні праці неповнолітніх. Зауважено, що вітчизняний законодавець чітко встановив вимоги щодо прийняття неповнолітніх на роботу, а також права неповнолітніх працівників, проте роботодавці обходять правові положення і порушують встановлені заборони. Слід враховувати, що відповідно до чинного законодавства України, неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. У статті звернуто увагу і на низку проблемних питань в сфері трудової зайнятості дітей, які ще потребують вирішення. Так, недостатньо чітко регламентовано види діяльності, де дозволяється використовувати працю дітей, відсутнє визначення терміну «легка робота для неповнолітніх», неоднозначною в національному законодавстві є визначення віку початку трудової діяльності для неповнолітніх, робота в якому не наносить шкоди їх здоров’ю, моралі та освіті. Констатовано, що в цілому Кодекс законів про працю України включає положення про працю неповнолітніх, статті якого відповідають нормам, прийнятим в західних країнах, стосовно можливості залучення неповнолітніх різного віку до праці різних типів важкості, відповідальності роботодавця, який заключає трудовий договір з неповнолітнім, та забезпечення оптимальних умов праці для неповнолітнього. Крім того, хочемо додати, що у зв’язку зі стрімким технологічним розвитком, сьогодні існує реальна можливість зниження трудового віку дітей. Наприклад, слушним було б залучати дітей до праці у сфері інформаційних технологій тощо. Так, у зв’язку із вказаним, вважаємо за необхідне оновлення трудового законодавства у контексті праці неповнолітніх, а саме щодо зниження віку, з якого можуть працювати діти, хоча б до 14 років.

Досліджено особливості реалізації кадрової політики держави у сфері освіти як цілеспрямованої стратегічної діяльності держави, пов’яза- ної з плануванням та прогнозуванням формування професійного розвитку та раціонального використання кадрів у сфері освіти, визначенням цілей і пріоритетів кадрової діяльності та державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою. Аргументовано, що це також й складова стратегії держави з формування й раціонального використання кадрового потенціалу суспільства. Показано, що структура державної кадрової політики у сфері освіти, як і структура державної кадрової політики загалом, базується на принципах, включає суб’єкти, об’єкти, механізми формування та реалізації. Основні принципи державної кадрової політики у сфері освіти — це соціальна спра- ведливість, комплексність та послідовність її проведення; збалансованість суспільних інтересів та інтересів окремих суспільних груп; професіоналізм; збалансованість представництва досвідчених та молодих працівників з ураху- ванням гендерної рівності; відповідальність держави за створення передумов для реалізації життєво важливих інтересів людини, реалізації громадянами права на освіту і працю; взаємоповага у відносинах між особою та державою, працівником та роботодавцем; партнерство держави і недержавного сектору; безперервність навчання. Зокрема, принципами державної кадрової політики у сфері освіти пропо- нується розглядати сформульовані на основі зарубіжного та вітчизняного досвіду правила, які покладені в основу діяльності суб’єктів з формування й реалізації кадрової політики держави — органів державної влади та міс- цевого самоврядування, відомств, установ, організацій, підприємств у сфері освіти. Неефективність державної кадрової політики спричинює суттєвий роз- рив між вимогами роботодавців та рівнем освіти в Україні. Також визначено, що масовість вищої освіти зумовлює необхідність оптимізації державного замовлення відповідно до реальних потреб національної економіки.

Зроблено порівняльний аналіз моделей державної політики зайнятості молоді в Україні та Польщі. З’ясовано, що Польщі притаманна патерналістська модель державної політики зайнятості молоді з елементами децентралізації. Виявлено, що в Україні існує централізована модель державної політики зайнятості молоді. Для неї характерна розбалансованість між попитом на робочу силу та її пропозицією, неузгодженість вимог роботодавців до молодого фахівця з рівнем та якістю його освіти посилюють напругу на національному та регіональних ринках праці в Україні. Запропоновано до використання в Україні європейського досвіду реалізації державної політики зайнятості молоді на прикладі елементів польської моделі.

Стаття містить аналіз сутності актів локальної нормотворчості та їхнього впливу на правове регулювання праці. Автор розглядає концепції та підходи до локальної нормотворчості в доктрині трудового права. Стаття містить авторську концепцію значення локальної нор-мотворчості, яка сформована на підставі аналізу правових актів і результатів наукових досліджень. У статті зазначено, що до сфери локальної нормотворчості віднесено лише певні сторони трудових відносин, які відображають їхню специфіку на конкретному підприємстві (наприклад, встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка робіт тощо). Локальні правові норми мають нормативний характер. Вони являють собою веління уповноваженого органу управління, спільні рішення роботодавця та профспілкового комітету, волевиявлення трудового колективу. Ці норми, закріплені в зазначених документах, є результатом відповідної правової спеціаліза-ції, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, урахування своєрідності конкретних відносин. Особлива увага приділена правовій природі правил внутрішнього трудового розпорядку, технічних правил та інструкцій. Автор формулює своє бачення значення актів ло-кальної нормотворчості в регулюванні праці у трьох основних аспектах. По-перше, це прояв принципу демократичності трудових відносин, відповідно до якого потреби й інтереси працівника безпосередньо вплива-ють на нормативний зміст трудових відносин. По-друге, це засіб виховання правової культури працівника і роботодавця, а також їхньої взаємної відповідальності у трудоправових відносинах. По-третє, це реалізація вимоги правової визначеності, відповідно до якої суб’єктам трудових відносин має бути надана можливість легкого доступу до правових приписів, що визначають вимоги до їхньої поведінки, а також можливість використати локально-правові норми для захисту своїх прав та інтересів за необхідності.

Розглянуто дефініції понять «професійна підготовка», «професійна підготовка майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи», «фахівець», «фахівець готельно-ресторанної справи», «готовність», «готовність до професійної діяльності», «готовність майбутнього фахівця готельно-ресторанної справи до фахової діяльності». Готовність майбутнього фахівця готельно-ресторанної справи до фахової діяльності розглядається як результат навчання в закладах фахової передвищої та вищої освіти різних форм власності, оволодіння здобувачами освіти професійно орієнтованими знаннями, уміннями, навичками і компетентностями, які встановлюють його відповідність вимогам до діяльності з надання різноманітних послуг клієнтам готельно-ресторанних підприємств; ґрунтується на усвідомлених здібностях до обраної професії, передбачає здатність до наукового дослідження та інноваційної діяльності, неперервний саморозвиток і самоосвіту впродовж життя.Акцентовано, що недоліком підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи є перевага теоретичного навчання над практичним, а отже, актуалізується практична спрямованість освітнього процесу з можливістю імплементації кращих світових стандартів; урахування запитів роботодавців, кваліфікаційних вимог до спеціалізацій фахівців; застосування сучасних інформаційних та освітніх технологій; побудова індивідуальної освітньої траєкторії, неперервність та багаторівневість програм; сертифікація програм на основі міжнародних стандартів якості.Констатовано, що професійна підготовка майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи може бути забезпечена за рахунок професійно-практичної підготовки; залучення до викладання фахових дисциплін практиків; формування зв‘язків фахової передвищої та вищої професійної освіти з ринком праці; підвищення якості викладацьких та управлінських кадрів; доступ до досвіду здійснення навчання в провідних університетах світу; проведення спеціалізованих олімпіад, конкурсів; моніторингу та аналізу результатів освітнього процесу та працевлаштування.

The article is dedicated to the problem of transversal competence development in modern society. It is defined that the main task of education is an adaptation to changes and providing employers with specialists who can easily face any challenges of modern society. The relevance of the research can be understood by the necessity to select a set of cross-disciplinary competences that provide transfer of learning and insurance that they comply with demands of the 21st century. Purpose of the study is to distinguish factors of transversal competences formation in society. Methodological part of the research consists of the set of theoretical methods such as analysis, synthesis, generalization and comparison of scientific literature and systematization of received results. The article emphasizes on the claim that modern process of education is founded on the ideas of sustainable society purpose of which is to appease to the society needs without jeopardizing needs of the future generations. Concept of education for sustainable development is essentially new way of world view that exists on the balance between social and economic prosperity with cultural and educational traditions with positive impact on environment. In order to form a training system of future specialists, theoretical and methodological approaches have been identified that are relevant today. In accordance with the highlighted aspects of the development of society, are distinguished such approaches as: synergetic approach, systemic one , activity and competence aproach .It is underlined that the necessity of transversal competence implementation into the educational process is defined by the correspondence with rapid growth of social and economic changes in the society that can be observed globally. Main peculiarities of transversal competences that are necessary for their formation in a society are pointed out. It is proved that the person who poses transversal competences is a specialist of innovative character that can easily adapt to any work sphere and any changes in the society. According to the received results, it is found out that factors for transversal competences formation in society are based on the principles of postmodern education and peculiarities of the sustainable society. Among main factors we can point out postmodern education, long live learning, directives of sustainable society and social and economic changes of the 21st century that form new paradigm of education. Future studies can be continued by applying theoretical knowledge in empirical research connected with the creating the model of transversal competence formation.Key words: transversality, postmodernism in education, sustainable society development, transversal com-petences, skills and abilities. Стаття присвячена проблемі розвитку трансверсальних компетентностей у сучасному суспільстві. Виявлено, що головним завданням освіти є адаптація до змін і забезпечення роботодавців спеціалістами, які зможуть успішно справитися з будь-якими труднощами сучасності. Необхідність виокремлен-ня низки міждисциплінарних компетентностей, що забезпечують трансфер навчання та відповідають вимогам ХХІ століття, визначає актуальність дослідження. Мета статті полягає у виявленні передумов для формування трансверсальних компетентностей у суспільстві. Методологічний складник дослідження базується на комплексі теоретичних методів, таких як аналіз, обґрунтування й узагальнення наукової літератури, порівняння теоретичного матеріалу, метод систематизації отриманих результатів. Визначено, що сучасний освітній процес ґрунтується на засадах суспільства сталого розвитку, головна мета якого є задовольнити потреби сучасності, не ставлячи під загрозу потреби майбутніх поколінь. Концепція освіти для сталого розвитку є принципово новим поглядом на освіту, що ґрунтується на спів-відношенні соціально-економічного добробуту з культурними та освітніми традиціями й позитивним ставленням до навколишнього середовища. Щоб сформувати підготовчу систему майбутніх фахівців, виявлено теоретико-методичні підходи, що є актуальними сьогодні. Відповідно до висвітлених аспектів розвитку суспільства, виокремлено синергетичний підхід, системний, діяльнісний і компетентнісний.Наголошено, що необхідність імплементації трансверсальних компетентностей в освітній про-цес визначається тим, що вони відповідають швидкому темпу зростання соціально-економічних змін у суспільстві, які можна спостерігати глобально. Відзначено характерні риси трансверсальних компетентностей, які необхідні для їх формування в суспільстві. Доведено, що фахівець, який володіє трансверсальними компетентностями, є спеціалістом інноваційного типу, який може легко пристосуватися до будь-якого виробничого середовища й адаптуватися до змін суспільства. Відповідно до отриманих результатів, виявлено, що передумовами формування трансверсальних компетентностей у суспільстві базуються на принципах постмодернізму в освіті та засадах суспільства сталого розвитку. Серед основних передумов – постмодерністська освіта, навчання протягом усього життя, вимоги суспільства сталого розвитку й соціально-економічні зміни ХХІ століття, що формують нову парадигму навчання. Перспектива дослідження полягає в подальшому використанні теоретичних знань для проведення емпіричного дослідження, пов’язаного зі створенням моделі формування трансверсальних компетентностей у майбутніх менеджерів.Ключові слова: трансверсальність, постмодернізм в освіті, суспільство сталого розвитку, тран-сверсальні компетентності, уміння й навички.

У статті розглянуто поняття та характерні ознаки, притаманні комерційній таємниці у трудових відносинах. Зроблено висновок, що розгляд інституту комерційної таємниці саме крізь призму відносин роботодавця та найманого працівника дозволить глибше, ґрунтовніше зрозуміти сутність комерційної таємниці та її місце в економічній безпеці підприємства, принципову відмінність від інших видів інформації з обмеженим доступом. Звернено увагу на декілька важливих моментів, а саме: обов'язок нерозголошен-ня комерційної таємниці повинен бути належним чином визначений у корпоративних чи нормативних актах; інформація про наявність використання комерційної таємниці у процесі виконання посадових обов'язків має обов'язково бути закріплена під час укладення трудового договору; у роботодавця повинна бути реальна можливість дострокового припинення трудових відносин у разі порушення працівником вимог нерозголошен-ня; наявність механізму відшкодування працівником збитків, завданих неправомірним розголошенням комерційної таємниці. Комерційну таємницю у трудових відносинах розглянуто як відомості економічного, виробничого, технічного й організаційного характеру, які стали відомі працівникові через специфіку виконання посадових обов'язків та повинні зберігатися ним у таємниці, а їх розголошення має спричиняти для нього негативні наслідки відповідно до закону та норм укладеного договору. До характерних ознак комерційної таємниці віднесено такі: закріплення обов'язку не розголошувати комерційну таємницю; інформація про наявність використання комерційної таємниці у процесі виконання посадових обов'язків має обов'язково бути закріплена під час укладення трудового договору; наявність у роботодавця реальної можливості дострокового припинення трудових відносин у разі порушення працівником вимог нерозголошен-ня; наявність механізму відшкодування працівником збитків, завданих неправомірним розголошенням комерційної таємниці; можливість притягнення до різних видів юридичної відповідальної за скоєння працівниками під час виконання трудових функцій діянь, що посягають на правовий режим обігу комерційної таємниці.

У статті наведено здійснений автором SWOT-аналіз упровадження елементів дуальної форми навчання в професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників. Означений аналіз ґрунтується на узагальненні чисельних пілотних досліджень, які реалізуються в багатьох закладах професійної (професійно-технічної) освіти України. До сильних сторін упровадження віднесено: регулювання професійного навчання принципами ринкової економіки; зростання попиту на ринку праці на випускників, які навчалися за дуальною формою; відповідність якості професійної підготовки вимогам роботодавців; тісна співпраця між урядом та бізнес-спільною з питань професійної освіти і навчання; взаємовигода для держави, підприємств, закладів професійної (професійно-технічної) освіти та учнів; посилення мотивації учнів до навчання; підвищення престижу професійної освіти. Охарактеризовано елементи дуальної форми навчання, котрі доцільно впроваджувати у професійну підготовку майбутніх фахівців. Зазначено соціально-економічні чинники, наявність яких вимагає застосування професійною освітою України дуальної форми навчання. Розкрито сутність дуальної системи навчання. Показано, що за межами Німеччини доцільно впроваджувати її окремі елементи. Підкреслено, що їхнє відповідне поєднання у складі педагогічної системи дасть змогу забезпечити позитивний результат упровадження елементів дуальної форми навчання в професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників. На основі проведеного SWOT-аналізу визначено основні складові організації навчально-виробничого процесу за дуальною формою навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти: нормативно-правова база забезпечення дуальної форми навчання; система консультування з професійної кар’єри (професійна орієнтація та ідентифікація); стандарти професійної (професійно-технічної) освіти з професій на компетентнісній основі, структуровані за модульним принципом; система підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти з урахуванням вимог підприємств – замовників робітничих кадрів; інститут наставників для представників підприємств; інноваційні багатопрофільні центри професійної (професійно-технічної).

У статті наведені проблеми, пов’язані з якістю підготовки майбутніх менеджерів, ідеться про невідповідність вимог роботодавців сучасного ринку праці підготовці випускників. У статті акцентується на тому, що випускник, найперше, повинен бути конкурентоспроможним і готовим до безперервного розвитку. Саме формування проєктної компетентності допомагає випускникам успішно розвиватися в обраній ними професії. Одними з нововведень для формування проєктної компетентності майбутніх менеджерів є такі інтерактивні методи і форми навчання: «проблемно-­проектна» лекція, імітаційні методи активного навчання, проєктно-­ділова гра, метод проєктів і кейс-метод. У статті описано методичні аспекти названих методів і форм навчання, розкрито їх суть та ефективність застосування у процесі професійної підготовки. Зроблено висновки, що аналізовані інтерактивні методи і форми навчання дозволяють активізувати мислення студентів, спонукають до самостійних рішень, а висока продуктивність навчання можлива лише при комплексному їх застосуванні.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

Одним із основних напрямів підвищення ефективності підготовки кваліфікованих робітників для поліграфічної галузі на теперішній час розглядається навчання, в основі якого лежить концепція дидактично усвідомленої інтеграції технології „класичного навчання” і технології навчання, що ґрунтується на нових інформаційних технологіях.Відомий теоретик виробничої педагогіки академік С. Батишев, аналізуючи вимоги до підготовки робітників, зауважував то тому, що процес їх формування має дві сторони: кількісну, яка характеризується різноманіттям робіт, та якісну, що визначає складність виконаних робіт. Виконання робітником виробничих функцій залежить від рівня розвитку техніки, від того, чи працює робітник за допомогою машинної чи автоматизованої техніки [1, с. 46].Основоположник вітчизняної кібернетики та інформатики академік В. Глушков вважав, що автоматизація інформаційних технологій у редакційно-видавничій діяльності викликана необхідністю виключення помилок виготовлення верстки та її коригування на всіх етапах технологічного процесу виготовлення поліграфічної продукції, починаючи від операцій безпосереднього введення даних до комп’ютера, комп’ютерного редагування, монтажу сторінок або газетної смуги до перенесення підготовлених на комп’ютері копій до автоматичних набірних машин. Крім того, в сучасних автоматизованих редакціях, на думку вченого, мають бути створені редакційні автоматизовані архіви – інформаційно-пошукові документальні дворівневі системи дескрипторного типу, завдяки чому забезпечується можливість вести статистику опублікованих матеріалів і відповідним чином планувати новий матеріал [3, с. 386].Широке впровадження комп’ютерних технологій у поліграфічному виробництві, інтеграція додрукарських, друкарських і післядрукарських видавничо-поліграфічних процесів, об’єднання всіх стадій технологічного процесу виготовлення друкованої продукції єдиним інформаційним потоком, необхідним для спільної роботи обладнання поліграфічного підприємства спричинили потребу у фахівцях інтегрованих професій. Виробничі завдання організації технологічного процесу, зокрема накопичення, збереження, передача і оброблення інформації, зняття її за допомогою реєструючих пристроїв, підключення до джерел інформації, вивчення інформаційних потоків, підтримування баз даних, відбір і реалізація алгоритмів оброблення інформації, виведення графічної й текстової інформації, перевірка якості готової друкарської продукції складають основу функціональної діяльності оператора з уведення і обробки інформації в комп’ютерній видавничій системі, верстальника, препрес-оператора і оператора друкарського цеху. Водночас, варто зазначити, що роботодавці з кожним роком оновлюють поліграфічне обладнання, впроваджують автоматизовані інформаційні системи управління поліграфічним підприємством, що, в свою чергу, потребує від працівників систематичного самостійного підвищення власного професійного рівня відповідно до виробничих інновацій. Отже, зрослі вимоги до готовності майбутніх поліграфістів до оволодіння ними виробничими технологіями з високим рівнем комп’ютеризації виробничих процесів потребують обґрунтування нового змісту, засобів і методів професійної поліграфічної освіти.Досліджуючи техніко-технологічні аспекти розвитку професійно-технічної освіти, академік НАПН України Н. Ничкало приходить до висновку, що зміст освіти повинен мати випереджувальний характер і постійно оновлюватися з урахуванням динамічних змін у різних галузях економіки, техніки, технологіях, узгодження та взаємозв’язок з метою забезпечення наступності навчання і виховання на всіх рівнях неперервної професійної освіти. Винятково важливим, на думку вченого, є регламентування змісту освіти державними стандартами та їх формування з урахуванням галузевої та регіональної специфіки на кожному ступені навчання [6, с. 91].Реалізація інноваційних компонентів освітньої парадигми, як зазначає Е. Зеєр, вимагає оновлення змісту професійної освіти і державних стандартів, що мають бути зорієнтовані не на вихідні програмні матеріали, а на результат процесу освіти, включаючи компетентність і компетенції [5, с. 27]. У цьому зв’язку здається правомірною точка зору, висловлена С. Батишевим про те, що для майбутніх робітників важливо навчитися ще в стінах училища використовувати знання у виробничій діяльності [1, с. 165]. Тому слід підвищувати ефективність методів вивчення теоретичного матеріалу, інтегрувати його з практикою, забезпечувати наступність теорії з практикою. У кожному профтехучилищі, як зазначав учений, мають бути кабінети і лабораторії з кожної професії – майстерня з новітнім обладнанням, механізмами, устаткуваннями, передбачено обладнання автоваматиувазованих класів, кабінетів інформатики і обчислювальної техніки [1, с. 174]. Очевидно, що практична реалізація моделей навчання як інструмента модернізації сучасної професійно-технічної освіти полягає в проектуванні нових педагогічних методик навчання, основаних на інтеграції традиційних підходів до організації навчально-виробничого процесу, в ході якого здійснюється безпосереднє передавання знань, та інформаційно-освітніх технологій навчання.Академік НАПН України В. Биков розглядає методику навчання як модель навчального процесу, яка інтегрує зміст навчання і навчальну технологію. Методика спрямована на цілі навчання; ґрунтується на змісті навчання, який сформований для досягнення цілей; відбиває психолого-педагогічні методи навчання, які обрані для викладання; визначає діяльність учасників навчального процесу, організацію їх взаємодії, характер і структуру використання ними ресурсів навчального середовища, які застосовуються для забезпечення навчання [2, с. 75].До методів навчання майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю ми будемо відносити методи, що активно використовують потенціал педагогічних, інформаційних і комунікаційних технологій для формування і розвитку в учнів знань, умінь, навичок, способів виконання різних видів інформаційної діяльності, зокрема інтеграцію активних проблемних методів навчання, навчання у співробітництві; створення ситуацій актуальності, успіху в навчанні; формування розуміння власної значущості виконання різних видів професійної діяльності.Засоби інформаційно-комунікаційних технологій є домінуючими складовими засобів інформаційно-освітніх технологій. Ці засоби визначаються І. Роберт як програмно-апаратні і технічні засоби і пристрої, що функціонують на базі мікропроцесорної, обчислювальної техніки, а також сучасних засобів і систем трансляції інформації, інформаційного обміну [7, с. 96].Розширення сфери впливу інформаційно-комунікаційних технологій до будь-якого предметного середовища ілюструє достатньо універсальну схему додатків інформатики і стає за теперішніх умов домінуючою ідеєю в будь-якій предметній освіті. Під впливом цього процесу знаходяться всі предметні сфери діяльності завдяки тому, що широке впровадження і звичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій стає методологічною основою домінування прикладного компонента освіти в галузі конкретної предметної діяльності. Як зазначає професор Ю. Дорошенко, функціональна спрямованість навчання практичного розв’язання завдань засобами інформаційно-комунікаційних технологій має ґрунтуватися на раціональному поєднанні якомога ширшого кола споріднених видів професійної діяльності людини, забезпечувати формування узагальнених уявлень про сферу прикладання та особливості майбутньої професійної діяльності [4, c. 73]. На нашу думку, конструктивна інтеграції засобів і методів навчання у процесі підготовки майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю дозволить вибудовувати навчання відповідно до вимог роботодавців і забезпечить розвиток професійно значущих компетентностей.Розглядаючи весь технологічний ланцюжок перетворення інформації від етапу введення до комп’ютерної видавничої системи до отримання готового відтиску можна виділити єдиний набір завдань, що містить комплекси функціональних завдань автоматизованих робочих місць операторів поліграфічного виробництва (табл. 1).Таблиця 1Функціональні завдання операторів поліграфічного виробництва № з/пСпеціалізація кваліфікованого робітникаФункціональні завдання1Оператор з уведення данихНалагодження параметрів уведення з урахуванням технологічного процесу;автоматизація введення і оброблення інформації;створення профілів пристроїв;налагодження системи.2Оператор-верстальникПідготовка оригінал-макету видання;проведення екранної кольоропроби;урахування параметрів технологічного процесу;підготовка до виведення.3Препрес-операторПеревірка оригінал-макету видання;проведення цифрової кольоропроби;монтаж спуску смуг;контроль спуску смуг;виведення друкованих форм.4ТехнологСтворення технологічної карти замовлення;редагування технологічної карти замовлення.5Оператор друкарського цехуКонтроль виконання операції друку;формування звітних даних про завантаження обладнання;контроль якості на відтиску. Реалізація оновленої методичної системи має здійснюватися на заняттях зі спецтехнології, в процесі виробничого навчання в майстерні, виробничої практики на поліграфічному підприємстві. Підвищення ефективності проведення теоретичних занять має досягатися завдяки застосуванню засобів мультимедійного обладнання, демонстраційних презентацій, електронних підручників і навчальних ресурсів, розроблених викладачами спецдисциплін; використання інтерактивної дошки. У процесі підготовки і проведення теоретичних занять доцільним є використання активних, проблемних методів навчання, навчання у співробітництві.Застосування засобів і методів інформаційного навчання в процесі проведення лабораторно-практичних робіт сприятиме проведенню цікавих і насичених занять. Використання на заняттях виробничого навчання методів „мозкового штурму”, групової дискусії надасть навчально-виробничій діяльності майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю продуктивного, творчого характеру. З-за обмеженої кількості офсетних машин вивчення технології друкарської справи переважно здійснюється за бригадною формою навчання. Майстер виробничого навчання має вибудувати послідовність оволодіння трудовими операціями і прийомами таким чином, щоб частина учнів відпрацьовувала їх безпосередньо на обладнанні, а частина – самостійно, використовуючи електронні освітні ресурси.Розвиток систем автоматизації в поліграфії, представлений на теперішній час на українському ринку множиною автоматизованих інформаційних систем управління поліграфічним підприємством як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва – PrintEffect, Prinect, Annex, АСУ „Типографія”, зумовлює необхідність обов’язкового стажування майстрів виробничого навчання на сучасних поліграфічних підприємствах. Сучасні технологічні процеси друку ґрунтуються на комп’ютерних технологіях computer-to- …: CtF – computer-to-film (з комп’ютера на фотоплівку), CtP – computer-to-plane (з комп’ютера на друкарську форму), – computer-to-press (з комп’ютера в друкарську машину), – computer-to-print (з комп’ютера в друк). Навчання майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю на заняттях виробничого навчання має здійснюватися за допомогою методичних рекомендацій, педагогічних програмних засобів щодо впровадження інноваційних виробничих технологій, розроблених викладачами спецдисциплін та майстрами виробничого навчання ПТНЗ.Висновок. Отже, використання засобів і методів інформаційних технологій у підготовці майбутніх кваліфікованих робітників поліграфічного профілю, завдяки значним дидактичним можливостям, здійсненню впливу на форми організації теоретичного і професійно спрямованого навчання, на активізацію, інтенсифікацію і ефективність навчально-виробничого процесу, дозволить підвищити рівень мотивації до оволодіння інтегрованими знаннями і вміннями, забезпечить реалізацію методичної системи розвитку професійних компетентностей.

Розвиток галузі інформаційних технологій на сьогодні є однією із найперспективніших галузей у Україні. Стрімкий розвиток ІТ сприяє появі нових перспективних професій не лише технічних спеціальностей, а і не технічних таких, як бізнес-аналітики, менеджери, маркетологи. Окремим перспективним напрямком є напрямок менеджмент в ІТ, а саме це – проектний менеджмент. Постає питання підготовки таких проектних менеджерів, компетенції яких відповідали вимогам роботодавців та підвищили рівень працевлаштування фахівців, які закінчили навчання та не мають досвіду роботи в ІТ. Для розвитку менеджерських компетенцій потрібно змінювати підходи до підготовки у самих вищих навчальних закладах та кооперуватись з провідними ІТ компаніями в кожному регіоні де є навчальні заклади. Розвивати професійні компетенції у молодих спеціалістів та підвищувати конкурентоздатність проектних менеджерів без досвіду роботи.

Актуальність: На початку третього десятиліття незалежності України актуалізувалася проблема щодо відповідності професійної підготовки кваліфікованих робітників сучасним вимогам ринку праці, а також європейським стандартам і принципам забезпечення якості професійної освіти і навчання. У цьому зв’язку особливе значення мають концептуальні, законодавчі та організаційно-педагогічні заходи, спрямовані на модернізацію професійної (професійно-технічної) освіти. Мета: здійснення аналізу особливостей модернізації професійної (професійно-технічної) освіти впродовж третього десятиліття незалежності України та на цій основі виокремити рекомендації для її вдосконалення на загальнодержавному рівні. Методи: теоретичні (індукція, синтез, узагальнення); емпіричні (вивчення та аналіз нормативно-правових документів у сфері професійної освіти і ринку праці, програм професійної підготовки кваліфікованих робітників, результатів діяльності закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Результати: охарактеризовано причини невідповідності якості професійної підготовки кваліфікованих робітників вимогам ринку праці. Проаналізовано низку концепцій, нормативно-правових документів у сфері освіти і ринку праці та їх спрямованість на модернізацію професійної (професійно-технічної) освіти. Розкрито напрями взаємодії закладів освіти та роботодавців у вдосконаленні змісту і форм професійного навчання кваліфікованих робітників, запровадженні інноваційних управлінських, виробничих і педагогічних технологій тощо. Висновки: Результати аналізу нормативно-правових документів освітніх програм професійної підготовки кваліфікованих робітників дають підстави стверджувати, що впродовж третього десятиліття незалежності України модернізація професійної (професійно-технічної) освіти увиразнюється: в оновленні змісту на основі компетентнісного підходу та дескрипторів Національної рамки кваліфікацій; у вдосконаленні мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти з урахуванням потреб національного та регіональних ринків праці; оновленні систем управління та фінансування на засадах децентралізації, передачі повноважень на регіональний рівень; активізації державно-приватного партнерства на основі залучення до управління соціальних партнерів тощо.

У статті визначено категорії стейкголдерів у сфері фізичної терапії, ерготерапії та здійснено порівняльний аналіз їхніх вимог до результатів професійної підготовки магістрів з фізичної терапії, ерготерапії. Проаналізовано та узагальнено сутність поняття «стейкголдер». Вивчено різні підходи щодо класифікації стейкголдерів, які пропонуються зарубіжними і вітчизняними науковцями. Висвітлено основні проблеми організації ефективної роботи університетів зі стейкголдерами. Виділено дві групи основних стейкголдерів у професійній підготовці магістрів з фізичної терапії, ерготерапії. Зовнішні стейкголдери: держава; регіональні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; роботодавці; школярі, абітурієнти та їхні батьки; освітні установи різних типів і видів; різні громадські організації та об’єднання, безпосередньо пов’язані із системою охорони здоров’я (лікарні, поліклініки, реабілітаційні центри, санаторії). Внутрішні стейкголдери: здобувачі освіти спеціальності «Фізична терапія, ерготерапія» та їхні батьки; науково-педагогічні працівники, навчально-допоміжний та адміністративно-управлінський персонал. У контексті дослідження було виявлено найбільш поширені форми співпраці магістрів, науково-педагогічних працівників сфери фізичної терапії, ерготерапії зі стейкголдерами в умовах закладу вищої освіти. Складено матрицю зовнішніх і внутрішніх стейкголдерів, що співпрацюють зі спеціалістами сфери фізичної терапії, ерготерапії, включаючи характеристику їхніх взаємних зв’язків та інтересів. Взаємодія закладу вищої освіти зі стейкголдерами (зацікавленими особами/потенційними роботодавцями) є обов’язковим складником системи забезпечення якісної професійної підготовки магістрів фізичної терапії, ерготерапії в сучасних освітніх умовах. У публікації використано теоретичний аналіз і узагальнення наукової літератури; абстрагування; системний аналіз; порівняння та зіставлення.

У статті на основі праць науковців досліджено проблеми у сфері освіти в Україні. Визначено, що з метою забезпечення сталого розвитку економіки та її конкурентоспроможності необхідно здійснювати зміни вимог до рівня та якості освіти шляхом формування процесів освітніх кластерів в країні. Розроблено основні концептуальні положення освітнього кластеру, складовими елементами яких є: створення єдиного інтеграційного освітнього простору; освітня модель, системна багаторівнева інтеграція; вертикальна та горизонтальна структура взаємодії з роботодавцем. Проведено характеристику функцій органів управління освітнього кластеру та виокремлено етапи формування організаційно-економічного механізму освітнього кластеру. Проведено оцінку ефективності освітнього кластеру за такими аспектами : конкурентний, бізнесовий, регіональний, ресурсний, коопераційний. Доведено, що формування і розвиток освітніх кластерів є суттєвою конкурентною перевагою національної економіки України, яка здатна впливати на формування державної політики в освітній галузі.

У статті здійснено аналіз сучасного стану якості шкільної освіти України на основі участі українських школярів у міжнародних дослідженнях яко- сті освіти та опитувань батьків, учнів, роботодавців. Констатується факт про невідповідність очікувань суспільства стосовно підготовки учнів у закладах загальної середньої освіти та реального стану речей через неготовність випускників до виконання завдань, що передбачають інте- грацію теоретичних та практичних знань, застосування їх для з’ясування суті явищ, що відбуваються у навколишньому світі, перенесення знань у нові умови та застосування на практиці, генерування власних способів реалізації знань на підставі аналізу наявних фактів. Обґрунтовується теза про те, що для вирішення наявних суперечностей між теорією й практикою освітньої діяльності та вимогами суспільства до системи освіти доцільно запроваджувати освітні та педагогічні інновації. Визначено позитивні та негативні аспекти традиційної системи освіти, проаналізовано термін «інновація», звернено увагу на необхідність дотримання системи під час організації та управління інноваційною діяльністю в закладі освіти. Акцентується увага на необхідності враховувати наявність певних супе- речностей, з якими стикаються педагоги у своїй практичній діяльності: невідповідністю традиційних методів навчання та виховання учнів сучас- ним вимогам до освіти; обмеженістю термінів навчання та швидкістю оновлення інформації; непідготовленістю конкретного педагога до впро- вадження інновацій на належному рівні; прагненням новаторів онов- лювати навчально-виховний процес та протидією з боку консервативно налаштованих колег тощо. Із метою вирішення означених проблем пропонується під час навчання здобувачів вищої освіти – майбутніх педагогів та під час підвищення ква- ліфікації педагогічних працівників здійснювати низку заходів: включати у зміст навчальних планів та програм дисципліни, що містять інформацію про педагогічну інноватику; ознайомлювати з інноваційним методами та формами навчання: діалоговими, діагностичними, активними, інтерак- тивними, дистанційними, комп’ютерними, тренінговими, проєктними тощо; рекомендувати органічно поєднувати інноваційні методики з кла- сичними, традиційними, продумано й гармонічно підбирати різні методи щодо кожної дисципліни та кожного заняття залежно від їх мети та специ- фіки; розвивати особистісні установки педагогів; орієнтувати на необхід- ність спільного проєктування навчального процесу; пропагувати потребу зміни функцій міжособистісного спілкування між учителем та учнями.

Стаття присвячена виокремленню та систематизації комплексу актуальних принципів переведення та переміщення працівників в Україні. Ці принципи автором тлумачяться в якості цілісної, взаємоузгодженої системи абстрактних, імперативних засадничих ідей-вимог, що забезпечені державою (у відповідній мірі – самим роботодавцем) та знаходять вияв в централізованих та локальних нормативно-правових актах, а також на практиці, сприяючи юридичній визначеності перебігу процесів і відносин з приводу переведення та/або переміщення працівників. Дотримання роботодавцем цих принципів дозволяє йому оптимальним чином використовувати трудові ресурси, не зашкоджуючи належному рівню соціальної безпеки працівників та меті трудових правовідносин. Групу загальноправових принципів трудового права, що стосуються переведення та переміщення працівників, становлять: принцип верховенства права; принцип людиноцентризму; принцип законності; принцип рівності прав і можливостей (недискримінації); принцип справедливості. Групою галузевих принципів трудового права, що стосуються переведення та переміщення працівників, охоплено: принцип свободи праці; принцип гідної праці; принцип гармонійної стабільності трудових правовідносин; принцип забезпечення права учасника трудових правовідносин на захист його прав і законних інтересів державою, профспілкою. Групу спеціальних принципів переведення та переміщення працівників, які застосовні лише до цих процедур, складають: принцип цілісності процесу здійснення цих кадрових процедур; принцип плановості та прогнозування здійснення вказаних процедур; принцип раціональності здійснення цих кадрових процедур; принцип професіоналізму та компетентності в здійсненні цих процедур; принцип відповідального здійснення переведення та переміщення працівників. Окрема увага автора приділяється особливим принципами переведення та переміщення працівників, які стосуються виключно переведення чи переміщення працівників. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження.

У статті розглянуто особливості формування комунікативної компетентності у фахівців з документознавства та інформаційної діяльності, а також зазначено, що сучасний ринок праці висуває якісно нові вимоги до фахівців документознавчо-інформаційної сфери. Вказано, що роботодавці прагнуть отримати «сформованого» фахівця, здатного креативно мислити, компетентно виконувати професійні функції, зокрема з документаційного та бездокументаційного забезпечення управління. До того ж особливості роботи фахівця передбачають постійне самовдосконалення та саморозвиток, навчання протягом усього життя, покращення своїх Hard і Soft skills. Зауважено, що усі зазначені вище чинники вимагають переосмислення підходів до підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності в умовах університетської освіти та самоосвіти. Нові віяння часу вимагають від фахівців з документознавства та інформаційної діяльності високого рівня готовності до роботи з великим масивом документів та інформації, ухвалення обґрунтованих рішень у короткі терміни, ділової комунікації, забезпечення захисту інтересів людини, держави, суспільства щодо отримання всебічної, об’єктивної інформації. Доведено, що набуття навичок комунікативної компетентності – важлива складова професійної підготовки фахівців з документознавства та інформаційної діяльності. Фахівцям з документознавства та інформаційної діяльності мають бути властиві такі якості як комунікативність, відкритість, повага до чужої точки зору, уміння слухати і чути, стриманість, тактовність, вихованість, володіння словом тощо. У висновках констатовано, що професійну комунікативну культуру неможливо запровадити авторитарними методами. Фахівців з документознавства та інформаційної діяльності до цього процесу потрібно залучати під час професійної підготовки, навчання та підвищення кваліфікації.

Стаття присвячена дослідженню професійної підготовки майбутнього документознавця в процесі навчання. Професійна освіта розглядається як найважливіша передумова науково-технічного прогресу, що спрямована на досягнення загального рівня професіоналізму суспільства та служить засобом формування, розвитку та самоствердження особистості. Схарактеризовано основні невирішені проблеми, що стосуються професійної підготовки майбутніх фахівців та сучасний стан системи професійної підготовки фахівців з документознавства в закладах вищої освіти. Здійснено аналіз освітньої програми щодо підготовки документознавців та розглянуто детальний перелік компетентностей майбутнього фахівця в межах спеціальності «Професійна освіта (Документознавство)». З’ясовано, що відповідно до міжнародних підходів та вимог роботодавців, а також для полегшення мобільності студентів, відбулося укрупнення спеціальностей. Здійснений аналіз свідчить, що актуальним питанням сьогодення в Україні є рівень і якість підготовки майбутніх фахівців зі спеціальності «Професійна освіта (Документознавство)», які б мали не тільки професійні знання, уміння і навички, а й вирізнялися мобільністю та конкурентоспроможністю. Доведено, що професійна підготовка є сукупністю властивостей суб’єкта діяльності, яка визначає його професійний рівень властивостей як суб’єкта діяльності, професійний рівень компетентності і дозволяє йому демонструвати певну соціальну цінність та відповідати потребам і можливостям ринку праці. А також визначає готовність до діяльності, адекватної здібностям та кваліфікації в системі соціопрофесійних відношень, здатність нести особисту соціальну і професійну відповідальність за прийняття рішень..

Автор досліджує проблематику заборони дискримінації при реалізації права на працю як способу забезпечення балансу інтересів у трудових відносинах. Автор вказує, що основним законним інтересом працівника при реалізації права на працю є отримання роботи відповідно до спеціальності і кваліфікації незалежно від інших факторів, які характеризують особисте та соціальне становище працівника. Визнається, що натомість роботодавець, володіючи правом на добір працівників, може зловживати цим правом та встановлювати обмеження, додаткові вимоги чи переваги для прийняття на роботу. Автор переконаний, що у цьому випадку не можна говорити про законність інтересу роботодавця. Навпаки, у такій ситуації має місце порушення принципу рівності у сфері праці та здійснюється дискримінація при реалізації права на працю. Автор зазначає, що чинне українське законодавство практично не закріплює ефективних механізмів захисту від дискримінації при реалізації права на працю, які б забезпечили реальний баланс інтересів учасників трудових відносин. Вказується, що за наявності положень, які гарантують рівне ставлення у трудових відносинах, положення трудового законодавства не розкривають механізми захисту права на працю у випадках, коли принцип рівності був порушений та мала місце дискримінація. Автором пропонуються шляхи удосконалення трудового законодавства для гарантування балансу інтересів учасників трудових відносин при реалізації громадянами права на працю.

У статті розглянуто проблеми розвитку професійної освіти в Україні, зумовлені зміною систе ничого обладнання та появою нових тенденцій, пов’язаних з переходом до постіндустріального суспільства. Створення в Україні сучасної високоефективної системи освіти є однією з найважливіших умов конкурентоздатності держави на європейському та світовому ринках. Ситуація, що склалася в Україні у зв’язку із трансформацією соціально-економічних відносин, призводить до суперечності між реальними потребами ринку праці й функціонуючою на дещо застарілих засадах системою професійної освіти. Підготовка в Україні фахівців у системі професійної освіти і навчання є не лише питанням якості трудових ресурсів для забезпечення інноваційного, постіндустріального розвитку держави, а стає досить значущим для забезпечення національної безпеки країни. Тому вона потребує особливої уваги та першочерговості вирішення. Автором здійснено теоретичний аналіз педагогічних джерел щодо передумов та особливостей оновлення змісту професійної освіти, питань управління системою професійної освіти, відповідних змін у системі професійної підготовки фахівців харчової промисловості, приведення структури професійної освіти у відповідність до попиту на ринку праці та вимог роботодавців. Акцентовано увагу на формуванні в майбутніх фахівців харчової промисловості професійно важливих якостей, що проявляються у психологічній, теоретичній та практичній підготовленості до професійної діяльності. Визначено основні причини та недоліки сучасної системи професійної підготовки, обґрунтовано напрями модернізації професійної підготовки фахівців харчової промисловості в закладах професійної освіти. Для вирішення наявних проблем пропону у взаємодії ринку праці й освітніх послуг.

У статті розглянуто існуючі в теорії та практиці науково-педагогічних досліджень підходи до оптимізації та інтенсифікації освітнього процесу, визначено організаційно-методичні засади інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти. Показано, що актуальним завданням сьогодення є забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх фахівців у закладах вищої освіти. Для його вирішення пропонуються різноманітні підходи, методи, засоби, до числа яких належить інтенсифікація освітнього процесу. Необхідність інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти зумовлена зростанням обсягів навчальної інформації, оновленням змістового наповнення за збереження значущості фундаментальних основ комп’ютерних наук та підвищенням вимог до рівня професійної підготовки випускників відповідних освітніх програм з боку суспільства та роботодавців. Тому інтенсифікація навчання з урахуванням тенденцій розвитку ІТ-галузі, напрацювань педагогічної науки та особистих якостей здобувачів вищої освіти є актуальним напрямом удосконалення ІТ-освіти. Незважаючи на наявність багатьох досліджень з проблем інтенсифікації освітнього процесу та професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів, комплексно ці питання в наукових розвідках практично не висвітлені. Показано, що інтенсифікація освітнього процесу спрямована на підвищення його якості шляхом удосконалення форм, методів і засобів навчання, що сприяє зростанню його ефективності за умови забезпечення рівноваги між отриманими освітніми результатами та ресурсами, витраченими задля цього. Висвітлено запропоновані науковцями принципи, методи і засоби інтенсифікації освітнього процесу. На цій основі окреслено організаційно-методичні засади інтенсифікації професійної підготовки майбутніх інженерів-програмістів у закладах вищої освіти.

В рамках дослідження встановлено, що під час визначення проблематики причин виникнення та мінімізації проявів “людського фактора” доцільним є вивчення не окремих особистісних причин, що спонукали людину до певних небезпечних дій (бездіяльності), а загальних причин, що притаманні певному трудовому соціуму. З метою дослідження причин виникнення проявів “людського фактора” та розробки напрямів їх мінімізації, за допомогою методу анкетування було проведено опитування 1565 респондентів – представників трудових колективів м. Одеси та Одеській області, що розподілені за гендерною, віковою та професійною ознаками. За результатами опитування встановлено, що основними причинами виникнення проявів “людського фактора” є недотримання керівництвом підприємств вимог нормативно-правових актів з охорони праці, порушення правил та регламенту проведення інструктажів, свідоме порушення вимог інструкцій з охорони праці працівниками підприємств, формальний характер перевірки знань працівників з охорони праці, низький рівень соціальної відповідальності керівників та нерозуміння ними економічної вигоди від поліпшення стану охорони праці на підприємстві. Визначено основні напрями мінімізації проявів “людського фактора”, які полягають у необхідності: переходу існуючої в Україні системи загальнообов’язкового соціального страхування, що передбачає сплату роботодавцем єдиного соціального внеску, до системи диференційного, ризик-орієнтовного підходу визначення розміру (для кожного підприємства) страхових тарифів, з одночасним впровадженням системи тарифних коефіцієнтів “бонус-малус”; реформування системи вищої та професійної технічної освіти, шляхом повернення циклу дисциплін з охорони праці статусу нормативних з встановленням єдиних, для всіх закладів освіти відповідних рівнів акредитації, типових програм з вивчення зазначених дисциплін, що враховують напрями підготовки (спеціальності) майбутніх фахівців, а також вирішення проблеми невідповідності спеціальності (фахової освіти) викладачів закладів освіти фахової спрямованості циклу дисциплін з охорони праці; загальної популяризації охорони праці у суспільстві шляхом інформаційної підтримки, на державному рівні, концепції безпечного труда тощо.

Актуальність: стаття присвячена посиленню заходів стимулювання безперервного професійного навчання працівників на виробництві з боку соціальних партнерів як дієвого заходу подолання економічної кризи для забезпечення зростання економіки. Мета: обґрунтування заходів щодо розроблення ефективного організаційно-економічного механізму стимулювання навчання персоналу в умовах стагнаційної та кризової економіки і створення на цій основі передумов для економічного росту. Методи: загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, які включають методи порівняльного аналізу, дедукції, конкретизації та постановки актуальних питань, принципи розвитку та історизму. Результати: аналіз витрат на робочу силу за підприємствами України у 1999-2018 рр. визначив причини, що стримують професійне навчання персоналу. Визначена роль соціальних партнерів у процесі соціального діалогу в здійсненні безперервного навчання працівників для впровадження інновацій та високих технологій. Сформульовані заходи щодо розробки дієвого організаційно-економічного механізму стимулювання роботодавців і працівників для посилення їхньої зацікавленості в навчанні. Обґрунтована роль держави та інших соціальних партнерів з удосконалення нормативно правового забезпечення розвитку персоналу. Запропоновано надання більших податкових пільг, дотацій і субсидій організаціям, що відчувають потребу в навчанні працівників. Висновки: доведено, що економічне зростання можливе завдяки впровадженню новітніх високих технологій, роботизації, цифровізації та запровадженню безперервного навчання працівників. Однак наявний організаційно-економічний механізм не відповідає цим вимогам. Запропонований механізм має надати більші податкові пільги, дотації та субсидії суб’єктам господарювання для здійснення навчання персоналу.

АНОТАЦІЯ Автором було проведено професіографічний аналіз фітнес-тренера, узагальнено дані науково-методичної літератури щодо вимог роботодавців до фахівців цього профілю, враховано основні результати формуання фахових компетентностей здобувачів за освітньо-професійною програмою “Фізична культура і спорт. Фітнес” Бердянського державного педагогічного університету зі спеціальності 017 Фізична культура і спорт. Фітнес-тренер, який дозволив визначити професіограму фаху “Фітнес-тренер”. Методом порівняння і зіставлення було конкретизовано здібності та якості психофізичної готовності майбутнього фітнес-тренера для успішного здійснення професійної діяльності. У цій роботі проведений ґрунтовний аналіз наукової та методичної літератури щодо визначення та характеристики домінуючих видів діяльності професії “фітнес-тренер”; систематизовано та упорядковано необхідні психомоторні, артистичні, технічні, наукові, організаційно-педагогічні, морально-вольові здібності та загальногромадянські, психофізичні, професійно важливі особистісні якості. Метою статті було скласти професіограму, тобто узагальнити базові тенденції розвитку необхідних загальногромадянських, психофізичних, особистісних та професійно важливих якостей фахівців цієї професії. Перегляд змісту підготовки майбутнього фітнес-тренера в закладах вищої освіти, розширення їх спеціальних професійних якостей та професійних компетенцій дозволить майбутньому фітнес-тренеру досягти психофізичної готовності та може вирішити такі найрізноманітніші завдання: формування в психіці людини нових якостей професіонала; оволодіння нею новими професійно важливими знаннями, уміннями та навичками, які враховують умови професійної підготовки, мету і зміст професійної діяльності; забезпечать можливість ефективно здійснювати не тільки майбутню професійну діяльність, але й оптимально жити. Це, на думку автора, підвищить якість фахової підготовки майбутнього фітнес-тренера, зробить його конкурентоспроможним на ринку фітнес-послуг та ефективно вирішить завдання з оздоровлення населення України. Ключові слова: психофізична готовність, професіограма, види діяльності, здібності, особистісні якості, фітнес-тренер.

Закон України «Про охорону праці» наголошує, що принцип державної політики базується на принципах пріоритету життя та здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці. Одним із маркерів рівня безпеки праці та в цілому стану охорони праці на промислових підприємствах є рівень травматизму. За даними Міжнародної організації праці, щорічно в світі відбувається близько 340 млн нещасних випадків на виробництві та 160 млн випадків професійних захворювань. Світова спільнота вже давно зрозуміла, що вкладення коштів у провадження заходів з охорони праці та тим самим попередження травматизму на виробництві є найбільш економічно-доцільним ніж потім мати витрати, пов’язані з нещасними випадками, та ліквідовувати наслідки нещасних випадків і аварій на підприємстві. На сьогодні відповідно до Закону України «Про охорону праці» для підприємств нашої держави, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 % від фонду оплати праці за попередній рік. Визначення головних причин виникнення нещасних випадків на підприємстві дає змогу встановити пріоритетність та ефективність заходів з охорони праці то, як наслідок, їх економічну доцільність. Аналіз статистичних даних за останні роки щодо рівня травматизму на підприємствах України показав, що до головних причин виникнення нещасних випадків відносять організаційні причини. Практика також показує, що якісне проведення первинного інструктажу з охорони праці, дотримання ергономічних вимог облаштування робочих місць забезпечують суттєве зниження рівня травматизму на металургійних підприємствах.