Journal articles: 'Вимоги нормативно-правові'

1

Колісніченко, В. В., and О. А. Соколов. "Адміністративно-правові засади ліцензування охоронної діяльності МВС України." Law and Safety 78, no. 3 (September 30, 2020): 58–63. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.3.07.

Full text

Abstract:

Стаття має оглядовий характер та присвячена особливостям правового регулювання ліцензування охоронної діяльності. Наведено нормативно-правові акти, які регулюють ліцензування охоронної діяльності. Установлено перелік документів, які подаються для отримання ліцензії. Досліджено особливі кадрові, організаційні, технологічні вимоги до охоронних фірм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Bizonych, Dmytro. "Нормативно-правовий механізм контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні." Public Administration and Regional Development, no. 12 (May 24, 2021): 356–75. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.03.

Full text

Abstract:

У статті охарактеризовано нормативно-правовий механізм контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні та запропоновано теоретико-практичне його удосконалення. У контексті предмету дослідження розкрито змістовну сутність органів самоорганізації населення; зазначено їх основні завдання та повноваження; за предметною ознакою класифіковано їх функції; окремо охарактеризовано контрольну функцію органів самоорганізації населення. Зазначено розуміння термінів «контроль», «житлово-комунальні послуги», «якість житлово-комунальної послуги». Визначено: види житлово-комунальних послуг; нормативно-правові акти, які регламентують вимоги відносно надання існуючих видів житлово-комунальних послуг; суб’єкти, на які законодавцем покладено повноваження з контролю за якістю житлово-комунальних послуг. Охарактеризовано окремі положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ у контексті дослідження нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні. Як елементи комплексного нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні охарактеризовано механізм громадського контролю та механізм захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг – акт-претензію. Охарактеризовано чинні нормативно-правові акти в якості нормативно-правового забезпечення як елементу комплексного нормативно-правового механізму контролю за якістю житлово-комунальних послуг органами самоорганізації населення у сучасній Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Pavelko, О. V. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 81 (April 26, 2018): 98. http://dx.doi.org/10.31713/ve1201811.

Full text

Abstract:

У статті досліджено рівні управління фінансовими результатами у будівництві. Їх виокремлено з позиції мікро- та макроекономіки.Систематизовано основні нормативно-правові документи, що регулюють базові засади здійснення будівництва та обліку його фінансових результатів. Проаналізовано кількість підприємств, які займаються будівництвом з розподілом на великі, середні, малі та мікропідприємства. Окреслено законодавчо встановлені вимоги до будівельних підприємств, які становлять суспільний інтерес.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Царьова, Євеліна. "АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ У СИСТЕМІ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ." Professional Pedagogics 1, no. 22 (July 31, 2021): 114–22. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.22.114-122.

Full text

Abstract:

Актуальність: сучасні трансформації професійної (професійно-технічної) освіти (далі – П(ПТ)О) та нові виклики сьогодення детермінують нові вимоги до майстра виробничого навчання як основного транслятора вмінь і навичок для здобувачів професійної освіти, що зумовлює необхідність неперервного професійного розвитку майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О; професійний розвиток майстрів виробничого навчання є основою забезпечення якісної підготовки кадрів у системі професійної (професійно-технічної) освіти; ґрунтовна нормативно-правова база є основою успішного професійного розвитку майстрів виробничого навчання у закладах П(ПТ)О. Мета: проаналізувати нормативно-правові документи в освітній сфері на наявність у них вимог щодо професійного розвитку майстрів виробничого навчання. Методи: теоретичні (теоретичний аналіз нормативно-правових документів з проблеми професійного розвитку майстрів виробничого навчання в системі методичної роботи закладів П(ПТ)О); емпіричні (вивчення та аналіз нормативно-правового забезпечення професійного розвитку майстрів виробничого навчання у системі методичної роботи). Результати: здійснено теоретичний аналіз освітніх нормативно-правових документів на наявність у них вимог щодо професійного розвитку майстрів виробничого навчання. Висновки: необхідність професійного розвитку майстрів виробничого навчання регламентується змістом концептуальних освітніх документів, в яких професійний розвиток співвідноситься з методичною роботою педагогічних працівників і включає навчально-методичну, науково-методичну, організаційно-методичну, інформаційно-методичну та інші види методичної роботи; професійний розвиток майстрів виробничого навчання має бути одним із стратегічних пріоритетів сучасного закладу П(ПТ)О і покликаний сприяти професійному розвитку та підвищенню кваліфікації педагогічних працівників з метою підвищення якості освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Миколаєць, А. П. "СУЧАСНИЙ СТАН ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 3 (September 7, 2021): 95–99. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.238.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена розкриттю та аналізу особливостей нормативно-правового регулювання взаємодії держави та громадськості у сучасній Україні. Підкреслено, що важливість та значущість наведеного інституту суспільно-політичного життя України зумовлює необхідність його функціонування в межах правового поля, створення системи якісного та прогресивного законодавства, яке би забезпечувало основні гарантії розвитку такого інституту, а також захисту прав і інтересів кожної із сторін, визначало основні засади та правові вимоги до формування взаємодії держави та громадськості. Зауважено, що вперше на законодавчому рівні відбулося застосування терміна «взаємодія громадських об'єднань та органів державної влади», сформовано та закріплено окремі її форми - проведення консультацій, утворення спільних дорадчих чи консультаційних органів, розроблення проектів нормативно-правових актів. Слід відзначити прогресивність таких норм, адже саме вони можуть започаткувати подальші орієнтири та напрями для розвитку правового регулювання, його спеціалізації, закріплення нових форм взаємодії держави та громадськості, деталізації процедур уже наведених форм взаємодії, правового статусу їх сторін. Проте зауважуємо, що наведені засади взаємодії громадських об'єднань та держави не є вичерпними та не урегульовують усіх необхідних аспектів досліджуваної взаємодії. Надалі проаналізовано положення ключових законодавчих актів, якими нині врегульовано питання окресленої взаємодії. Зауважено, що важливу роль у правовому регулюванні досліджуваної взаємодії відіграють підзаконні нормативно-правові акти, які визначають зміст ключових понять, закріплюють окремі процедури та правові вимоги до такої взаємодії. На основі дослідженого здійснено висновок про стан правового регулювання взаємодії держави та громадськості у сучасній Україні, відзначено його позитивні та негативні риси. Серед позитивних рис зауважено про увагу законодавців до окресленого питання, а серед основних негативних - про брак системності правового регулювання. Автор вказує, що у сучасній нормотворчій роботі відбувається обов'язкове закріплення положень щодо взаємодії держави та громадськості у різних нормативних актах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Корж-Усенко, Лариса, and Петро Рибалко. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Physical and Mathematical Education 29, no. 3 (June 23, 2021): 74–80. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-029-3-012.

Full text

Abstract:

Формулювання проблеми. Виявлення позитивів і недоліків нормативно-правового поля у галузі вищої освіти з урахуванням досвіду розвинутих європейських країн є важливою передумовою успішності започаткованих перетворень у контексті розбудови демократичного правового суспільства. Матеріали і методи. Основою дослідження стали новітні нормативно-правові акти в галузі вищої освіти України, спрямовані на адаптацію вітчизняного законодавства до європейського науково-освітнього простору. Для досягнення мети було використано методи теоретичного рівня наукового пізнання: історіографічний аналіз, порівняння, аналіз, синтез, узагальнення. Результати. Представлено структуру чинної нормативно-правової бази у галузі вищої освіти України, схарактеризовано основні групи законодавчих і підзаконних актів, що мають різну юридичну силу. Узагальнено нововведення, запроваджені новим Законом України про вищу освіту (2014 р.), порівняно зі старою редакцією зазначеного законодавчого акту. Розкрито особливості Закону «Про внесення змін до деяких Законів України щодо присудження наукових ступенів» (2021 р.), Національної рамки кваліфікацій (2020 р.) та Професійного стандарту на групу професій «Викладачі закладів вищої освіти» (2021 р.), стратегічних документів, що визначають пріоритети розвитку освіти та локальних актів закладів вищої освіти, окреслено перспективи подальшого розроблення обраної проблеми. Особливу увагу приділено аналізу Стратегії розвитку освіти України на 2021–2031 роки. Виявлено, що в умовах пандемії та цифровізації суспільства зростає значення онлайн-заходів, на яких здійснюється активне обговорення концептуальних засад реформування галузі та відкриваються нові можливості для залучення всіх зацікавлених сторін та зарубіжних експертів. Висновки. Констатовано, що впродовж останніх років відбулося динамічне оновлення нормативно-правових засад розвитку вищої освіти; було ухвалено низку законів України та підзаконних актів, що містять нові вимоги до якості професійної підготовки майбутніх фахівців, узгоджені з європейськими стандартами. Закцентовано увагу на питанні атестації науково-педагогічних кадрів та конкретизації вимог до викладачів закладів вищої освіти. Перспективними напрямами розроблення обраної проблеми є вдосконалення систем внутрішнього забезпечення якості освіти, підготовка Закону «Про дистанційну освіту» та розроблення нормативно-правового супроводу реалізації Стратегії розвитку вищої освіти України на 2021–2031 роки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Гайдучок, Ігор, Валерій Шаповалов, and Валентин Шаповалов. "Організаційно-правове вивчення та виконання адміністративним персоналом вишів ліцензійних умов щодо провадження освітньої діяльності в Україні під час пандемії на COVID-19." Actual Problems of Medicine and Pharmacy 3, no. 1 (February 12, 2022): 1–30. http://dx.doi.org/10.52914/apmp.v3i1.38.

Full text

Abstract:

Проведено організаційно-правове вивчення та виконання адміністративним персоналом вишів ліцензійних умов і нормативно-правових актів щодо провадження освітньої діяльності в Україні під час пандемії на COVID-19. Обґрунтовано про необхідність подальшого вдосконалення системи ліцензування освітньої діяльності. Зазначено про доцільність збереження ліцензування освітньої діяльності для кожної спеціальності на кожному рівні вищої освіти та переходу до ліцензування освітньої діяльності лише за рівнями. Запропоновано про альтернативу створення окремих вимог для кожної спеціальності, що більше відповідає чинному Закону про вищу освіту. Але це проблематично з погляду можливості реалізації та, очевидно, суперечить курсу на дерегуляцію, і практикам, що існують в Європейському просторі вищої освіти. Ще однією альтернативою є перехід до ліцензування освітньої діяльності за галузями знань. На більш (але не дуже) віддалену перспективу потрібно вирішувати більш концептуальні питання: де пролягає межа доцільного втручання держави у діяльність ЗВО; що саме треба ліцензувати; які вимоги можуть бути корисними, а які лише перешкоджатимуть розвитку закладів вищої освіти. Подальші організаційно-правові дослідження щодо виконання адміністративним персоналом вишів ліцензійних умов і нормативно-правових актів для провадження освітньої діяльності в Україні під час пандемії на COVID-19 тривають.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

HELESH, Anna. "КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ТА ПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ." Освітні обрії 48, no. 1 (February 27, 2019): 32–37. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.48.1.32-37.

Full text

Abstract:

У статті представлено нормативно-правові документи, що регулюють сучасний порядок процедури ліцензування у сфері вищої освіти України, як виду господарської діяльності. Обґрунтовано зміст поняття процедури ліцензування освітньої діяльності та окремих її складових. Охарактеризовано освітні послуги, що підлягають ліцензування у сфері вищої освіти. Автором систематизовано та упорядковано кадрові вимоги щодо започаткування та провадження освітньої діяльності у процедурі ліцензування у сфері вищої освіти. Також на основі власного досвіду узагальнено окремі дискусійні питання щодо кадрового забезпечення, виявлені під час проходження процедури ліцензування освітньої діяльності у сфері вищої освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Князюк, О. Г. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВИХ ЗАСАД НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ СЕРВІСНИМИ ЦЕТРАМИ МВС УКРАЇНИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 153–65. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.19.

Full text

Abstract:

Зазначено, що створення сервісних центрів МВС України було одним із напрямків реформування органів внутрішніх справ. Разом з тим, порівняно нетривалий час існування останніх обумовлює необхідність оцінки сучас- ного стану правових засад надання адміністративних послуг відповідни- ми центрами. Автор приділяє безпосередню увагу теоретичним засадам розуміння категорій «правові основи», «правові засади», «правове регулю- вання», «адміністративно-правове регулювання», «адміністративно-пра- вові засади». У статті розглянуто зміст нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері надання адміністративних послуг сервісними центрами МВС України залежно від рівня їх правового регулю- вання: законодавчий, підзаконний, відомчий. Як результат проведений аналіз правових засад надання адміністративних послуг сервісними цен- трами МВС України надав можливість охарактеризувати їх наступними ознаками (особливостями): визначають зміст діяльності сервісних цен- трів МВС України як складової сервісної функції держави; їх систему склада- ють норми Конституції України, міжнародних правових актів, ратифіко- ваних Верховною Радою України, законів України, підзаконних та відомчих нормативно-правових актів; мають дуалістичну природу, що проявляєть- ся у регулюванні суспільних відносин даної сфери нормами конституційного та адміністративного права; законодавчий рівень правового регулювання встановлює титульні засади щодо надання адміністративних послуг за- галом та сервісними центрами МВС України зокрема, вимоги до окремих об’єктів адміністративних послуг, що надаються сервісними центрами МВС України, зміст прав та інтересів фізичних та юридичних осіб і умови їх реалізації, кінцевим етапом яких є надання адміністративних послуг сервісними центрами МВС України; правові засади підзаконного рівня пра- вового регулювання, уособлюючи норми правових актів Кабінету Міністрів України, конкретизують положення законів або регламентують відносини, які не входять до предмету законодавчого регулювання; нормативно-пра- вові акти відомчого рівня правового регулювання переважно деталізують окремі аспекти процедур надання адміністративних послуг сервісними цен- трами МВС України; титульні правові засади поєднують положення зако- нодавчого та достатньо непослідовний «симбіоз» підзаконного та відомчо- го рівнів правового регулювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Чорна, Валентина, Валентина Махнюк, Світлана Юрченко, Євгеній Сердюк, and Василь Назаренко. "ВПЛИВ АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНИХ РІШЕНЬ НА САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ УМОВИ ПРАЦІ МЕДПРАЦІВНИКІВ, ПАЦІЄНТІВ ПСИХІАТРИЧНИХ ЛІКАРЕНЬ УКРАЇНИ ТА КРАЇН ЄС." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2020): 20–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-5.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено особливості організації архітектурного середовища і санітарно-гігієнічних умов психіатричних лікарень України та країн ЄС, їх значення для процесу лікування, стан, самопочуття, тривалість перебування в лікарнях хворих. Проведено аналіз напрямків реформування закладів охорони психічного здоров’я у європейських країнах на основі вивчення рецензованої вітчизняної і закордонної літератури. Встановлено, що більшість психіатричних лікарень України розташовані у пристосованих зношених будівлях які будувались у ХVIII-XIX столітті, що суперечить ключовій вимозі системи охорони психічного здоров’я у країнах Європейського союзу і не дозволяє створити «цілюще архітектурне середовище» для ефективного лікування хворих і створення умов «домашнього середовищі». В Україні нормативний документ санітарного законодавства, який містив би санітарно-епідеміологічні та гігієнічні вимоги до проектування, будівництва, оздоблення, оснащення та експлуатації закладів охорони здоров‘я із стаціонарами, на даний час формально не існує. Понад 300 нормативно-правових актів були скасовані, які були видані до прийняття Акту проголошення незалежності України, тобто нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Із аналіз лабораторних досліджень за період 2014-2019 рр., проведених у лікувально-профілактичних закладах Вінницької області, дозволяє констатувати низький рівень штучного освітлення і порушення мікрокліматичних умов. У низці вітчизняних психоневрологічних лікарень виявлено грубі порушення прав людини, незадовільні матеріально-технічні умови і недотримання санітарно-гігієнічних вимог, на що також вказують результати анкетування родичів психічнохворих. В Україні особливого значення набуває проблема розробки нормативної бази санітарного та містобудівного законодавства щодо вимог до проектування нових закладів охорони здоров’я психоневрологічного профілю з залученням, за прикладом європейського досвіду, мультидисциплінарних робочих груп для створення максимально безпечних і комфортних умов перебування пацієнтів і медичного персоналу у психіатричних закладах. Результати анкетування респондентів (родичи хворих) оброблені за допомогою ліцензійного стандартизованого пакету «Statistica 6.1». У роботі використовувалися аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, бібліосемантичний, аналітичний та статистичний методи досліджень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Т.М. ГОЛОВЕНКО, О.В. ШОВКОМУД, and К.О. ПОЖАР. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ШКІЛЬНОЇ ФОРМИ В УКРАЇНІ." Товарознавчий вісник 1, no. 15 (February 19, 2022): 350–60. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2022-15-31.

Full text

Abstract:

Мета. Метою наукової роботи є визначення стану обов'язковості носіння шкільної форми у сучасних закладах початкової та повної загальної середньої освіти України (ліцеї, гімназії тощо), а також аналітичне дослідження нормативно-правових актів, що регулюють вимоги до якості, гігієнічності та безпечності швейних виробів із асортименту шкільної форми. Методика. Під час дослідження здійснювався детальний аналіз наукової літератури і технічних джерел інформації, тобто діючих нормативних актів, в яких передбачено перелік вимог до якості шкільної форми, за допомогою інформаційних ресурсів та пошукових сервісів в комп’ютерній мережі Internet. Результати. У статті подано аналітичну оцінку чинної в Україні нормативної документації щодо контролю й оцінювання відповідності форменого одягу та інших видів асортименту одягу для дівчат і хлопців шкільного віку. Здійснено аналіз практичного досвіду використання уніформи школярів у закладах початкової та повної загальної середньої освіти України, а також визначено їх недоліки і переваги, згідно найбільш розповсюдженій думці у суспільстві. Виявлено, що основними недоліками носіння шкільної форми, є позбавлення учнів індивідуального стилю, урівнюючи всіх, незручність, а в наслідок потреби її частого прання є економічно недоцільною. Головними перевагами даної уніформи являється те, що вона дисциплінує, привчає дітей зі шкільного віку до ділового стилю, не відволікає під час навчання, дозволяє не акцентувати увагу та демонструвати заможність батьків і формує єдність та відчуття однієї команди в межах певного закладу початкової чи повної загальної середньої освіти. На основі проведеного аналізу, в роботі доведена необхідність створення цільових нормативних документів щодо загальних вимог показників якості шкільної форми, у зв’язку з їх відсутністю, адже певною кількістю закладів початкової та повної загальної середньої освіти все ж таки запроваджено носіння відповідного форменого одягу, як основний костюм школяра. Наукова новизна. У науковій роботі досліджено нормативно-правові акти України, що регулюють гігієнічність, безпеку і оцінку відповідності форменого одягу школярів у сучасних закладах початкової та повної загальної середньої освіти нашої держави. Висвітлено основні вимоги МОЗ України щодо додержання медичних норм та правил безпеки виготовлення шкільної форми згідно Наказу від 29.12.2012 р. №1138 «Про затвердження Державних санітарних норм та правил «Матеріали та вироби текстильні, шкіряні і хутрові. Основні гігієнічні вимоги». Практична значимість. Результати досліджень і аналітична оцінка державного регулювання безпечності та якості шкільної форми можуть бути використані під час розробки цільової технічної документації. Окреслення переліку основних якісних характеристик допоможуть батькам школярів придбати не тільки комфортну, але й безпечну шкільну уніформу, адміністрації закладів початкової та повної загальної середньої освіти свідомо формувати єдині вимоги до зовнішнього вигляду учня у процесі затвердження форменого одягу, а також виробництвам – дотримуватись норм і правил під час технологій виготовлення шкільної форми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Косович, В. М. "ПРОЄКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА»: ЮРИДИКО-ТЕХНІЧНИЙ АНАЛІЗ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5 (February 10, 2022): 26–31. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.927.

Full text

Abstract:

В. М. Проєкт Закону України «Про авторське право і суміжні права»: юридико-технічний аналіз. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню можливостей удосконалення механізму законодавчого забезпечення права інтелектуальної власності в Україні з огляду на необхідність виконання нашою державою своїх міжнародних зобов’язань щодо захисту авторських прав. Об’єктом аналізу вибрано поданий на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України «Про авторське право і суміжні права» (реєстраційний номер 5552-4 від 9 червня 2021 р.). Констатовано, що проєкт Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Проєкт) є вагомим кроком у розвитку вітчизняної нормативно-правової бази у вказаній сфері відносин. Юридико-технічна оцінка Проєкту дала підстави визначити його високу якість та загалом відповідність вимогам й правилам нормопроєктної техніки. Водночас детальне вивчення норм Проєкту дозволило запропонувати низку рекомендацій щодо його вдосконалення крізь призму особливостей нормотворчого інструментарію. Йдеться про використані в Проєкті правові дефініції, загальні вимоги до змісту, його мовні та структурні характеристики. Запропоновано внести зміни до преамбули Проєкту, в якій фактично окреслено предмет правового регулювання закону. Преамбула – вступна частина закону, в якій можуть визначатись історичні передумови й обґрунтовуватись необхідність його прийняття, роз’яснюватись мета, окреслюватись основні завдання, які стоять перед ним тощо. Преамбула закону не може повторювати зміст інших його структурних складників. Вказано на те, що у ст. 1 Проєкту надається обґрунтоване визначення спеціальних термінів, наприклад: кабельна ретрансляція (п. 21 ч. 1 ст. 1); камкординг (п. 22 ч. 1 ст. 1); кардшейрінг (п. 23 ч. 1 ст. 1); попурі (п. 34 ч. 1 ст. 1); постачальник послуг хостингу (п. 35 ч. 1 ст. 1); репрографічне відтворення (репродукування) (п. 46 ч. 1 ст. 1); фонограма (п. 60 ч. 1 ст. 1)цифровий контент (п. 63 ч. 1 ст. 1). Звернено увагу на недотримання в окремих випадках вимоги, згідно з якою формулювання визначень має бути коротким. Наприклад, дефініція терміна «ефірне мовлення» видається надто об’ємною. У ній фактично закладено визначення ще одного терміна – «закодований сигнал». У кількох визначеннях не дотримано правило, за яким дефініція не має містити терміни, які використовуються в понятті, що визначається. Аргументовано необхідність включення до переліку нормативно-правових актів, що входять до законодавства України про авторське право і суміжні права, вказаного у ст. 2 Проєкту, відповідні міжнародні договори України. Зазначено високий рівень дотримання у Проєкті структурних правил. Висунено рекомендації щодо детальнішої нумерації окремих статей Проєкту, зокрема ч. 10 ст. 4, в якій у межах однієї частини (без виділення окремих пунктів, у формі абзаців) об’єднуються різні нормативно-правові приписи. Підсумовано, що вказане дослідження є певним внеском у процес науково-експертного оцінювання важливого законопроєкту і може застосовуватись на практиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Frolov, A. Yu. "Особливості введення в обіг зелених облігацій в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 136–44. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.16.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз національного законодавства, що регулює відносини у сфері розміщення й обігу цінних паперів, та обґрунтування особливостей нормативно-правового врегулювання окремого їх підвиду – зелених облігацій. Науковою новизною є сформовані в результаті дослідження наукові пропозиції щодо нормативно-правового врегулювання розміщення й обігу зелених облігацій в України. Висновок. Національне законодавство про цінні папери не містить обмежень щодо можливості розміщення облігацій різними категоріями емітентів з метою залучення коштів та їх використання для фінансування «зелених» проектів. Попри це, законодавством не встановлюються вимоги до емітентів дотримуватись принципів та міжнародних стандартів здійснення випусків зелених облігацій, що може спровокувати поширення greenwashing на українському ринку цінних паперів. Законопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів» (реєстр. № 2284 від 17.10.2019 р.) встановлюються правові засади для обігу стандартних зелених облігацій на українському ринку цінних паперів. За загальними ознаками вітчизняний фінансовий інструмент матиме подібні риси до визнаних у світі «green bonds». Визначення зелених облігацій та екологічних проектів, принципи розкриття інформації емітентами, процедури звітності та використання надходжень, що будуть залучені від інвесторів на фінансування та/або рефінансування витрат екологічних проектів відповідають міжнародним принципам GBP. З метою недопущення спотворення ринку зелених облігацій ще на етапі його зародження потрібно додатково розробити механізми здійснення оцінки відповідності випусків облігацій міжнародним принципам зелених облігацій GВP та верифікації проектів кваліфікованими сторонніми організаціями, які користуються довірою. Так само важливо опрацювати більш детально вимоги щодо якості розкриття інформації емітентами зелених облігацій, дотримання екологічних показників, забезпечення достовірності наданої інформації. Необхідно врахувати досвід і вимоги світового фондового ринку до зелених облігацій та створити підґрунтя для випуску інших типів: зелених доходних, проектних та сек’юритизованих облігацій. Якщо ринок стандартних зелених облігацій в Україні покаже свою дієвість та стане швидко розвиватись, необхідно невідкладно підготувати та прийняти окремі закони щодо обігу інших трьох типів зелених облігацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Калашник, О. В., С. Е. Мороз, О. В. Бараболя, and Н. Л. Ремізова. "ЯКІСТЬ КРУПИ ГРЕЧАНОЇ, ІМПОРТОВАНОЇ В УКРАЇНУ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 2 (June 27, 2019): 28–38. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2019.02.03.

Full text

Abstract:

В Україні найвища соціальна цінність, що визнана на конституційному рівні – це життя і здо-ров’я людини. Основними чинниками добробуту населення є якість та безпечність харчових продук-тів. У цій статті були проведені аналітичні та практичні дослідження щодо якості такого тради-ційного для населення України харчового продукту як крупа гречана. Об’єктом дослідження сталакрупа гречана виробництва ТОВ фірма «Колос» (Казахстан). Для проведення вимірювань були вико-ристані стандартні методи. Метою проведення досліджень є встановлення рівня якості крупи гре-чаної виробництва ТОВ фірма «Колос» (Казахстан), що імпортується в Україну. Для досягнення по-ставленої мети були вирішені такі завдання: проаналізовано наукові праці, нормативні документита нормативно-правові акти, що визначають вимоги до якості крупи гречаної; визначено основнівимоги до якості крупи гречаної; складено програму проведення досліджень крупи гречаної; проана-лізовано пакування, марковання крупи гречаної; досліджено органолептичні, фізико-хімічні показни-ки якості крупи гречаної; підведено підсумки щодо якості крупи гречаної виробництва ТОВ фірма«Колос». Під час проведення досліджень було встановлено, що на маркованні пакування крупи греча-ної відсутні такі реквізити марковання як номер партії виробництва та штриховий код. Це далозмогу встановити, що маркування крупи гречаної ТОВ фірми «Колос» не відповідає вимогам норма-тивних документів. У результаті досліджень встановлено зовнішній вигляд (загалом цілі ядра греч-ки, що не проходять крізь сито з отворами розміром 1,6 мм х 20 мм), колір (ядра світло-коричневогокольору різних відтінків), запах (приємний круп’яний запах, властивий крупам гречаним, без сторон-ніх запахів, не затхлий, не пліснявий), смак (приємний круп’яний смак, ледь горіховий, властивий кру-пам гречаним, без сторонніх присмаків, не кислий, не гіркий). За результатами дослідження встано-влено, що якість крупи гречаної виробництва ТОВ фірма «Колос» за органолептичними показникамивідповідає вимогам нормативних документів. У результаті проведених досліджень встановлено, що упробі крупи гречаної доброякісне ядро складало 99,7 %, нелущені зерна – 0,2 %. Серед фізико-хімічних по-казників якості крупи гречаної, що імпортується в Україну, були визначені масова частка вологості– 13,5 % та розварюваність – 15 хв. Ці значення дотримано згідно з вимогами до крупи гречаної ядриці 1ґатунку відповідно до вимог нормативних документів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Дмитренко, Е. С. "УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ – ПОТРЕБА СЬОГОДЕННЯ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 111–16. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.17.

Full text

Abstract:

Анотація. У статті проаналізовано окремі нормативно-правові акти, із ухваленням яких у сфері публічної фінансової діяльності почали впроваджуватися цифрові технології. Зазначено, що широке їх впровадження у фінансову систему розпочалося із підписанням Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та прийняттям Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки. Акцентовано увагу на позитивний вплив застосування цифрових технологій на надання фінансових онлайн-послуг, застосування яких забезпечує їх високу ефективність і стандартизованість. Водночас з’ясовано окремі негативні сторони: поширення недостовірної інформації, порушення особистої інформації та персональних даних, випадки повного чи часткового блокування роботи державних органів та фінансових установ. Проаналізовано окремі проблеми впровадження цифрових технологій у сферу використання публічних коштів: неналежне виконання державними та місцевими органами вимог щодо оприлюднення інформації про використання публічних коштів; відсутність реальних механізмів забезпечення відповідальності за порушення цієї вимоги. Запропоновано удосконалити Бюджетний кодекс України та Закони України «Про Рахункову палату», «Про відкритість використання публічних коштів» положеннями про оприлюднення результатів контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Окремо розглянуто проблеми впровадження електронного аудиту у сферу оподаткування. Визначено шляхи вирішення окремих із них шляхом удосконалення Закону України «Про електронні документи та електронний документ обіг», Податкового кодексу України, інших нормативних актів щодо організації електронного документообігу та електронних перевірок у сфері оподаткування, а також забезпечення технічних можливостей для впровадження відповідного програмного забезпечення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Hala, L. O. "МЕТОДОЛОГІЯ РОЗРОБКИ КОМПЛЕКСУ СТАНДАРТНИХ ОПЕРАЦІЙНИХ ПРОЦЕДУР В УМОВАХ УПРОВАДЖЕННЯ НАЛЕЖНОЇ АПТЕЧНОЇ ПРАКТИКИ." Фармацевтичний часопис, no. 3 (September 9, 2019): 60–66. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2019.3.10403.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Науково-прикладне обґрунтування підходів до розробки переліку типових стандартних операційних процедур (СОП) та визначення змістового наповнення їх складових для забезпечення належного виконання вимог стандартів Належної аптечної практики (GPP). Матеріали і методи. У дослідженні були використані нормативно-правові акти України й інших країн світу, Спільна настанова Міжнародної фармацевтичної федерації та Всесвітньої організації охорони здоров’я «Належна аптечна практика: Стандарти якості аптечних послуг» (2011), а також системний та структурно-функціональний аналіз, зокрема моделювання процесів. Результати й обговорення. На підставі вивчення досвіду використання національних стандартів GPP за основними напрямами фармацевтичної діяльності аптек у різних країнах світу та відповідних розробок вітчизняних науковців проведено типологію СОП. Запропоновано перелік найбільш розповсюджених типових СОП відповідно до ролей фармацевтичних працівників аптеки, які вони виконують у повсякденній діяльності. Керівництво аптеки самостійно вирішує питання щодо розширення зазначеного переліку залежно від спектра фармацевтичних послуг, що надаються. За результатами проведеного дослідження, в основу якого були покладені системний, процесний та функціонально-рольовий підходи до організації фармацевтичної діяльності аптек, запропоновано вісім типів СОП: підготовчі, товарознавчі, виробничі, аналітичні, контролюючі, обслуговуючі, освітні й оціночні. У зв’язку з відсутністю загально прийнятої процедури розробки СОП запропоновано орієнтовну типову структуру СОП для аптек та її змістове наповнення, враховуючи наступні вимоги GPP: актуальність, ясність, точність, доступність, зручний формат. Для забезпечення доступності подання матеріалу СОП не має дублювати основну інформацію стосовно вимог до фармацевтичної діяльності, що розміщена в стандарті GPP. Для забезпечення належного виконання вимог GPP запропоновано низку методологічних підходів до розробки СОП. Висновки. Проведена типологія СОП та запропоновано вісім типів СОП: підготовчі, товарознавчі, виробничі, аналітичні, контролюючі, обслуговуючі, освітні та оціночні, а також перелік найбільш розповсюджених типових СОП за функціонально-рольовим підходом до розробки національних стандартів GPP та орієнтовну типову структуру СОП для аптек.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

ГАЛДЕЦЬКА, Ірина, and Наталія СТРАТУЛАТ. "ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ МОВ У ПЛОЩИНІ СУЧАСНОГО ЗАКОНОДАВСТВА." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 45 (September 23, 2021): 70–83. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.7.

Full text

Abstract:

В аспекті розвитку сучасних тенденцій щодо професійної підготовки, репрезентованих у сучасному законодавстві, мовленнєва культура юриста відіграє провідну роль (зокрема, формує позитивний імідж представників правової спільноти й України як держави, яку вони представляють), а питання її розвитку та досконалості набувають неабиякої актуальності як під час процесу опанування фаху, так і безпосередньо у юридичній практиці, що, власне, й потребує детального вивчення. Важливість дослідження окресленого питання зумовлена сучасними вимірами суспільства (тими вимогами та стандартами, що висуваються до правника як фахівця), а також висвітленням цих запитів у законодавчо-правовому полі. В умовах сучасного розвитку Української держави питання формування високорозвиненої професійної особистості правника є одним із першочергових завдань у суспільстві. В основі професійної грамотності представника юридичної сфери лежать мовно-комунікативні компетентності. Опанування української мови як державної та англійської як міжнародної на відповідному рівні сприяє конкурентоспроможності фахівця на ринку праці: висококваліфікованим фахівцем юрист може бути за умов досконалого опанування як української мови, так і англійської. Запити суспільства щодо мовленнєво-професійних компетентностей правника відображено в низці нормативно-правових актів, у положеннях яких висвітлено аспекти обов’язкового володіння державною і міжнародною мовами. Чим вищий рівень комунікативних компетентностей, тим вищий рівень професіоналізму. Правові положення чинних нормативно-правових документів надали підстави охарактеризувати вимоги суспільства до фахівця-юриста в аспекті тих компетентностей, які є ключовими у формуванні професійної особистості. Правове підґрунтя визначено певною законодавчою ієрархією: відображення суспільних запитів як в Основному Законі (Конституції України), так і в документах нижчої юридичної сили, ніж юридична сила останнього. Пропозиції щодо ефективної реалізації аналізованого законодавчого спектра в освітній сфері: збільшення обсягу годин із навчальних дисциплін мовно-фахового напряму; введення до навчального плану здобувачів за правовою спеціальністю навчальних курсів (українською і англійською мовами), спрямованих на підвищення рівня культури професійного мовлення; запровадження тренінгів для учасників освітнього процесу щодо опанування особливостей професійного мовлення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Зеленко С.В. and Писаренко Т.М. "ОЦІНКА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛІКУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ." Економічний форум 1, no. 3 (July 20, 2020): 130–37. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-20.

Full text

Abstract:

Діяльність бюджетних установ має свої особливості, які зумовлюють відповідну специфіку нормативного забезпечення облікового процесу в установах державного сектору. Метою написання статті є проведення аналізу нормативно-правового забезпечення облікового процесу господарської діяльності бюджетних установ. Нормативне забезпечення обліку – це комплекс нормативно-правових документів, які встановлюють єдині вимоги до ведення обліку у бюджетних установах. Нормативна база є сукупним відображенням соціального, політичного, економічного, міжнародного впливів. У роботі розглянуто розвиток бюджетного обліку у 20-21 столітті. Виникнення різних форм власності після 1991 року призвело до суттєвих реформаційних процесів у бюджетному обліку. Нормативно-правове забезпечення обліку у бюджетних установах можна поділити на три рівні: вищий рівень – регулює діяльність всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності; середній рівень – характеризується нормативним забезпеченням обліку діяльності установ державного сектору економіки; нижчий рівень – визначає перелік нормативів, які розроблені і функціонують виключно для забезпечення діяльності конкретної установи. Основою ведення обліку є базові нормативи, які прийняті основним законодавчим органом України і визначають правові засади функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності. Сюди відноситься Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Трудовий Кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Податковий Кодекс України. У цій нормативній ланці важливо виділити, Бюджетний кодекс України та Закон України «Про Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Середній рівень нормативно-правового забезпечення включає у себе нормативні акти, які визначають методику обліку активів, пасив та господарських процесів у бюджетних установах. Ознайомлення практикуючого бухгалтера з нормативами вищої і середньої ланок дає базові знання щодо діючої методики обліку у бюджетних установах. Але кожна бюджетна установа має свої особливості у побудові облікового процесу. Керівник бюджетної установи затверджує пакет внутрішніх документів, які визначають правила функціонування цієї установи: штат працівників та посадові оклади, форма оплати праці, посадові обов’язки штатних працівників, облікова політика бюджетної установи. Слід зазначити, що керівник бюджетної установи формує свою облікову політику у відповідності до діючого законодавства. Нормативна база з обліку в бюджетних установах знаходиться у процесі реформування і постійних змін. Зміни зумовлені глобалізаційними процесами, які відбуваються у світі та прагненням України приєднатися до них.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Писаренко Т.М. "ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ." Економічний форум 1, no. 3 (July 20, 2020): 124–30. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-19.

Full text

Abstract:

Діяльність бюджетних установ має свої особливості, які зумовлюють відповідну специфіку нормативного забезпечення облікового процесу в установах державного сектору. Метою написання статті є проведення аналізу нормативно-правового забезпечення облікового процесу господарської діяльності бюджетних установ. Нормативне забезпечення обліку – це комплекс нормативно-правових документів, які встановлюють єдині вимоги до ведення обліку у бюджетних установах. Нормативна база є сукупним відображенням соціального, політичного, економічного, міжнародного впливів. У роботі розглянуто розвиток бюджетного обліку у 20-21 столітті. Виникнення різних форм власності після 1991 року призвело до суттєвих реформаційних процесів у бюджетному обліку. Нормативно-правове забезпечення обліку у бюджетних установах можна поділити на три рівні: вищий рівень – регулює діяльність всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності; середній рівень – характеризується нормативним забезпеченням обліку діяльності установ державного сектору економіки; нижчий рівень – визначає перелік нормативів, які розроблені і функціонують виключно для забезпечення діяльності конкретної установи. Основою ведення обліку є базові нормативи, які прийняті основним законодавчим органом України і визначають правові засади функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності. Сюди відноситься Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Трудовий Кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Податковий Кодекс України. У цій нормативній ланці важливо виділити, Бюджетний кодекс України та Закон України «Про Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Середній рівень нормативно-правового забезпечення включає у себе нормативні акти, які визначають методику обліку активів, пасив та господарських процесів у бюджетних установах. Ознайомлення практикуючого бухгалтера з нормативами вищої і середньої ланок дає базові знання щодо діючої методики обліку у бюджетних установах. Але кожна бюджетна установа має свої особливості у побудові облікового процесу. Керівник бюджетної установи затверджує пакет внутрішніх документів, які визначають правила функціонування цієї установи: штат працівників та посадові оклади, форма оплати праці, посадові обов’язки штатних працівників, облікова політика бюджетної установи. Слід зазначити, що керівник бюджетної установи формує свою облікову політику у відповідності до діючого законодавства. Нормативна база з обліку в бюджетних установах знаходиться у процесі реформування і постійних змін. Зміни зумовлені глобалізаційними процесами, які відбуваються у світі та прагненням України приєднатися до них.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Івчук, І. І. "ЩОДО ПИТАННЯ НАБЛИЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ У СФЕРІ ПРОФЕСІЙНОЇ БЕЗПЕКИ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 11–20. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-11-20.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено питанню врегулювання відносин у сфері безпеки праці на міжнародному рівні, у законодавстві Європейського Союзу та України, а також проблематиці наближення національного законодавства з охорони праці до міжнародних стандартів та «acquis communautaire» ЄС. У науковій роботі проаналізовано основні міжнародні нормативно-правові акти у сфері безпеки праці, зокрема конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці, впровадження положень яких у національній правовій системі є необхідним для дієвого регулювання відносин з охорони праці на якісно новому рівні. Досліджено акти законодавства ЄС, що регулюють правовідносини у сфері охорони праці та акцентовано увагу на основних директивах ЄС, які містять вимоги до роботодавців щодо забезпечення охорони праці працівників, в тому числі на їх робочих місцях і під час застосування засобів праці. На основі проведеного аналізу «acquis communautaire» ЄС актуалізовано питання подальшої адаптації національного законодавства до європейських стандартів, що наразі є ключовим напрямком у рамках укладеної Угоди про асоціацію з ЄС. Автором виокремлені основні якісні характеристики національного законодавства, що обумовлюють недостатню ефективність правового регулювання відносин у сфері безпеки праці, серед яких нестабільність, недосконалість змісту положень законодавства, відсутність системності та неузгодженості норм у сфері безпеки праці. З урахуванням означених недоліків національного законодавства у сфері безпеки праці, автором визначено чинники, що обумовлюють необхідність удосконалення забезпечення безпечних умов праці та здоров’я працівників. На підставі аналізу національного законодавства висвітлені основні недоліки та прогалини у правововому регулюванні відносин у сфері безпеки праці, що потребують подальшої гармонізації згідно з вимогами та рекомендаціями МОП, а також стандартами ЄС. Ключові слова: безпека праці, міжнародні стандарти, гармонізація, acquis communautaire.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Коваленко, Н. В. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 26, 2020): 66–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).190.

Full text

Abstract:

У статті досліджено нормативно-правову базу щодо адміністративно-правового режиму використання природних ресурсів. Надано визначення адміністра-тивно-правового режиму права власності на природні ресурси, вивчено його специфіку. Розглянуто характерні ознаки й особливості дозвільних процедур щодо використання природних ресурсів. Запропоновано авторську дефініцію поняття «адміністративно-право-вий режим земельних ресурсів» (встановлений держа-вою особливий порядок публічного управління, контр-олю використання земельних ресурсів, застосування санкцій, спрямований на забезпечення та реалізацію управління, контролю й охорони земельних ресур-сів). Обґрунтовано необхідність її введення у правовий обіг. З’ясовано, що ключовим аспектом вивчення пра-вових режимів є їх класифікація, що дає можливість виокремлення різновидів правових режимів і надання їм певної характеристики. Наголошено на недостат-ності комплексного правового аналізу категорій засобу й методу юридичного регулювання правовідно-син, що виникають щодо володіння, користування й розпоряджання відповідними благами. Визначено, що власність в об’єктивному та суб’єктивному значеннях становить матеріальну основу громадянською суспіль-ства, визначає ступінь свободи особи в державі. Саме економічна свобода людини є фундаментом для свободи особи в межах інших сфер, тобто вона постає гарантом свободи економічного характеру. Зроблено висновок, що в умовах демократизації державного управління і розвитку ринкових відносин адміністративно-правові режими можуть охоплювати окремі управлінські про-цедури, пов’язані з отриманням дозволів на заняття певними видами діяльності. При цьому зазначені про-цедури можуть передбачати необхідність дотримання об’єктами державного управління, що їм підлягають, інших адміністративно-правових режимів. Отже, тра-пляються ситуації, коли вимоги одного адміністратив-но-правового режиму включають в себе вимоги іншого. Це призводить до складних взаємозв’язків між різни-ми адміністративно-правовими режимами, причому незалежно від конкретних суб’єктів і об’єктів публіч-ного управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Нестеренко, В. "Окремі аспекти підбору та підготовки персоналу установ виконання покарань Сполучених Штатів Америки." Юридичний вісник, no. 4 (November 3, 2020): 231–39. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1993.

Full text

Abstract:

Реформування пенітенціарної системи України потребує підвищення вимогливості підготовки персоналу установ виконання покарань. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, присвячених вивченню різних аспектів підготовки співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України, необхідно констатувати, що виклики сучасності й технологічний прогрес вносять свої корективи до забезпечення повноцінного функціонування цієї служби. Мета наукової статті полягає у вивченні й визначенні сучасних тенденцій розвитку пенітенціарної системи Сполучених Штатів Америки, в тому числі в здійсненні порівняльного аналізу компонентів освітніх програм із підготовки персоналу установ виконання покарань України й Сполучених Штатів Америки, що дозволить запропонувати шляхи підвищення якості підготовки персоналу установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України. У статті проаналізовано статистичні дані за останні роки щодо кількості ув'язнених у Сполучених Штатах Америки й досліджено нормативно-правові акти, що поклали початок зменшенню чисельності в'язнів в установах виконання покарань і в перспективі призведуть до збільшення рівня декарцерації по всій країні. Визначено причини підвищення стандартів і вимог до підготовки кадрів пенітенціарної системи Сполучених Штатів Америки й сформовано основні запити роботодавців до професійної підготовки такого персоналу. У статті проаналізовано вимоги до підготовки студен-тів-юристів у Сполучених Штатах Америки, зокрема в контексті набуття ними необхідних компе-тентностей, що будуть корисні під час виконання обов'язків співробітника установи виконання покарань, відповідального за виправлення засудженого. Здійснено порівняльний аналіз компонентів освітніх програм із підготовки персоналу установ виконання покарань України й Школи соціальної роботи й кримінальної юстиції Вашингтонського університету міста Такоми, Сполучені Штати Америки. Підсумовуючи результати, наведено не лише власні висновки, але й побажання працівників установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, які проходили курси первинної професійної підготовки в Академії Державної пенітенціарної служби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Чуб, А. "Класифікація суб'єктивних публічних прав приватної особи." Юридичний вісник, no. 4 (October 30, 2020): 101–8. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1977.

Full text

Abstract:

У науковій статті визначено критерії класифікації суб'єктивних публічних прав приватної особи. Розглянуто, що здійснення класифікації суб'єктивних публічних прав обґрунтовує їхнє розуміння як розгалуженої системи, що об'єднує досить різні за змістом, сферою використання, нормативно-правовою базою публічно-правові феномени. Наголошено, що метод класифікації виступає одним із найважніших методів наукового пізнання, осмислення та описання закономірностей навколишнього середовища, а також формою пізнання, базою емпіричного знання, засобом впорядкування знань. Досліджено, що метод класифікації в науці використовується з метою систематизації та організації знань, репрезентації знань у надійному й зручному для огляду, розпізнавання та зіставлення вигляді, відбиття або встановлення порядку речей; представлення знань; використання знань; опосередкованого надання знань. З'ясовано, що побудова внутрішньої ієрархії цієї системи ґрунтується на розподілі суб'єктивних публічних прав на права, пов'язані з участю в публічному управлінні (умовно «публічно-управлінські права»); права, пов'язані з реалізацією законних інтересів у соціальній, культурній, економічній, екологічній тощо сферах («соціокультурні права»); права, пов'язані із захистом і відновленням порушених органами публічної влади прав («захисні права»). Обґрунтовано, що в межах системи суб'єктивних публічних прав виділяються такі групи прав, як публічно-управлінські й соціо-культурні, що можуть розгалужуватися. За правочинним суб'єктом виділено загальні, спеціальні й індивідуальні суб'єктивні публічні права; за ступенем можливості реалізації права - абсолютні й відносні; за галузевою належністю нормативної бази - адміністративні й змішані тощо; за змістом можливої дозволеної правом поведінки -права-дії та права-вимоги.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Степанець, О. В., and А. С. Захарченко. "Вплив автоматичної системи моніторингу та управління будівлею на загальні показники енергоефективності." Automation of technological and business processes 12, no. 2 (June 30, 2020): 14–21. http://dx.doi.org/10.15673/atbp.v12i2.1804.

Full text

Abstract:

В статті розглядається питання енергоефективності в контексті сучасної будівлі, беручи до уваги як і економічні показники, так і екологічні характеристики та особистий комфорт користувачів. Зазначено актуальність вказаного напрямку в Україні, структуру енергоспоживання та потенціал в сфері енергоефективності з огляду на вже існуючі результати. Переглянуто нормативні документи та нормативно-правові акти, включно з Законом України «Про енергетичну ефективність будівель», що визначають вимоги до будинків, процедури сертифікації, енергетичного аудиту та фіксують пріоритетні напрямки розвитку держави. Вказується принцип визначення доцільного рівня енергоефективності та його залежності від низки технічних, соціальних та економічних параметрів, де перевага надається впровадженню комплексних енергозберігаючих рішень з необхідністю забезпечення рівномірного впливу на характеристики будівлі та її інженерні системи для досягнення найвищого результату. У статті розглянуто особливості систем автоматизації сучасних будівель, пов’язані з їх розподілом на класи енергоефективності та відповідних наборів характеристик та функцій, що мають бути реалізованими. Також описано методи оцінки впливу системи на енергоефективність будівлі та орієнтовні очікувані економічні вигоди для кожного з визначених класів. Переглянуто параметри та явища, що можуть спотворювати ці результати. Аналіз будівлі дозволяє визначити оптимальну структуру і функції системи автоматизації для скорочення необхідних витрат або більш раціональному використанні матеріальних ресурсів. В результаті визначено перспективний напрямок розвитку галузі автоматизації будівель, посилаючись на отриману інформацію, їх вплив на параметри та роль в показниках енергоспоживання будівлі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Марущак, Анатолій Іванович. "ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМІВ ПРОТИДІЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ В СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 101–7. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.14.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз передумов для формування правових механізмів протидії дезінформації в соціальних медіа у контексті національної безпеки. Сформульовано висновок про необхідність формування таких механізмів на основі конституційних принципів свобода думки і слова із законодавчим закріпленням виключного переліку їх можливого обмеження в соціальних медіа задля забезпечення національної безпеки. Відзначено, що відмінність між правовими та внутрішньокорпоративними нормами регулювання діяльності компаній соціальних медіа безпосередньо впливає на ефективність захисту національних інтересів як США, так й України, оскільки незобов’язуючі норми Першої поправки Конституції США для приватних суб’єктів зумовлюють орієнтацію компаній соціальних медіа на отримання прибутку, хоча політика Facebook і Google й передбачає дотримання принципів свободи слова. Зроблено висновок, що порівняно з урядом США український уряд має більш широкі конституційні передумови для захисту інтересів національної безпеки, зокрема, й у зв’язку з агресією Російської Федерації. У контексті розбудови спроможностей Центру протидії дезінформації відзначено, що протидія дезінформаційним кампаніям з міркувань національної безпеки вимагає поєднання зусиль Центру як із суб’єктами національної системи кібербезпеки, так і з органами регулювання діяльності засобів масової інформації, підрозділами стратегічних комунікацій органів державної вади України в тісній співпраці з приватним сектором, насамперед компаніями соціальних медіа, і громадянським суспільством. Зазначено, що нормативно-правові акти щодо протидії дезінформації в соціальних мережах мають ураховувати міжнародні вимоги з дотримання прав людини, національні інтереси, а також бізнес-процеси компаній соціальних медіа.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Сироваткін, C. "КРЕДИТУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ НЕРЕЗИДЕНТАМИ." Юридичний вісник, no. 2 (July 6, 2021): 230–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2177.

Full text

Abstract:

У статті здійснено визначення проблем правового регулювання питання кредитування юридич¬них осіб нерезидентами в Україні, сформульовано шляхи їх вирішення. Визначено, що серед основних про¬блем зазначеної категорії виділено: встановлення процентних ставок за кредитними договорами між кредиторами (нерезидентами) та юридичними осами (позичальни¬ками), які б відповідали вимогам ринкових умов; невідповідність нор¬мативно-правового регулювання прав резидентів (позичальників) України щодо відкриття рахун¬ків за кордоном для отримання, повернення кредитних зобов’язань в іноземній валюті; забезпечення зобов’язання (або підстави) клі¬єнтами банківських установ Укра¬їни при купівлі іноземної валюти. У рамках вирішення вказаних про¬блем запропоновано та обґрунто¬вано зміни до нормативно-правових актів стосовно усунення невідпо¬ відностей, для створення спри¬ятливих правових засад розвитку зазначених правовідносин. Відмі¬чено такі оптимізаційні шляхи, зокрема: закріплення в Постанові НБУ № 8 додатку, який би визна¬чав правові засади регулювання механізму встановлення процент¬них ставок за кредитними дого¬ворами між кредиторами (нерези-дентами) та юридичними особами (позичальниками), які б відпові¬дали вимогам ринкових умов і за якими уповноважені банки могли б оцінювати дотримання зазначе¬них умов; затвердження створення офіційної інформаційної статис¬тичної аналітичної бази, що може бути керівництвом для українських позичальників під час визначення процентної ставки за кредитними договорами в іноземній валюті і яка б містила відкриті дані для таких користувачів тільки сто¬совно параметрів договорів, за наповнення якої відповідали б упов¬новажені установи; усунення поло¬ження, яке передбачає необхідність здійснення інформування позичаль¬никами уповноважених установ (банків) до моменту початку кре¬дитних правовідносин, встановлене в Листі НБУ № Р/25-0006/2831 від 17.01.2019 р.; усунення поло¬ження п. 1.6 Постанови НБУ № 5, в якому визначено вимоги до укра¬їнських резидентів, здійснення розрахунків за зовнішньоекономіч¬ною діяльністю (в тому числі кре-дитуванням в іноземній валюті) виключно на рахунках, відкритих в українських банках; усунення дискримінаційної норми, наведеної в п. 4 Постанови НБУ № 5, яка передбачає надання необхідність забезпечення зобов' язання (або підстави) при купівлі іноземної валюти в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Ostaschenko, T. M., V. O. Zhakhovsky, and V. G. Livinskyi. "Сучасні підходи до управління Медичними силами Збройних Сил України." Ukrainian Journal of Military Medicine 2, no. 4 (December 30, 2021): 14–25. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-014.

Full text

Abstract:

Вступ. Головною метою управління Медичними силами Збройних Сил України (Медичні сили) є підтримання визначеного рівня бойової та мобілізаційної готовності органів управління медичним забезпеченням, медичних підрозділів військових частин і військово-медичних закладів, їх всебічна підготовка до застосування та ефективної реалізації можливостей під час вирішення поставлених завдань. Мета. Визначення сучасних підходів до управління Медичними силами Збройних Сил України в мирний час та в особливий період. Матеріали та методи. Використані законодавчі та нормативно-правові акти, керівні документи, інформаційно-довідкові матеріали, монографії та наукові статті у відкритих виданнях щодо управління Збройними Силами (ЗС) України та їх медичним забезпеченням. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення, прогностичний. Результати. Наведено основні положення управління військами (силами) у ЗС України, що здійснюється для підтримання готовності військ (сил) до виконання завдань за призначенням, їх підготовки та успішного виконання завдань у ході ведення операції (бойових дій). Висвітлено вимоги, завдання та функції військового управління. Розкрито поняття системи та органів управління військами (силами). Детально розглянуто систему управління медичним забезпеченням ЗС України у мирний час і в особливий період. Наведено перелік органів управління медичним забезпеченням ЗС України на всіх рівнях військового управління. Схематично представлено систему управління медичним забезпеченням ЗС України у мирний час і в особливий період, а також ієрархію органів управління медичним забезпеченням ЗС України. Висновки. На даному етапі розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під управлінням медичним забезпеченням слід розуміти цілеспрямовану діяльність командувача Медичних сил ЗС України, начальників (органів управління) медичним забезпеченням, начальників медичних служб військових частин щодо впливу на підпорядковані сили і засоби з метою виконання завдань за призначенням та досягнення поставленої мети. Управління медичним забезпеченням здійснюється командувачем Медичних сил у загальній системі управління ЗС України через пункти управління та базується на загальних принципах і вимогах, що лежать в основі управління військами (силами).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Гришко, І. Ю., and М. С. Уткіна. "Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(33) (November 18, 2020): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.618.

Full text

Abstract:

У статті охарактеризовано доктринальні та нормативні підходи до визначення поняття «право інтелектуальної власності»; проаналізовано співвідношення права власності та права інтелектуальної власності та запропоновано дефініцію права інтелектуальної власності. Досліджено поняття «захист права інтелектуальної власності» та запропоновано його визначення. Охарактеризовано юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту права інтелектуальної власності, з'ясовані основні способи захисту права інтелектуальної власності. Акцентовано увагу на судовій забороні як способі захисту права інтелектуальної власності, проаналізовано міжнародний індекс прав власності, зокрема рівень захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Здійснено порівняння індексу прав власності в Україні та провідних європейських державах, встановлено факт низького показника захисту прав інтелектуальної власності в нашій державі порівняно з європейськими країнами. Досліджено динаміку України у сфері захисту прав інтелектуальної власності протягом 2015-2019 років та виділено основні проблемні питання захисту права інтелектуальної власності в Україні. Наголошено на необхідності адаптації національного законодавства до правової системи Європейського союзу. Наведено положення ряду європейських нормативно-правових актів, які регламентують питання захисту права інтелектуальної власності. Охарактеризована проблематика збору доказової бази щодо порушення права інтелектуальної власності, проаналізовано національну судову практику з цього питання. Наголошено на необхідності створення спеціалізованого судового органу, який би розглядав справи про порушення прав інтелектуальної власності. Запропоновано законодавчо уточнити вимоги до кандидатів на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, акцентовано увагу на необхідності посилення юридичної відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності, зокрема щодо розповсюдження піратської продукції. Окреслено організаційно-правові недоліки процедури захисту прав інтелектуальної власності, запропоновано ряд способів, які допоможуть вирішити проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Мандрагеля, В. "ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 2(90) (December 9, 2021): 63–74. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.63-74.

Full text

Abstract:

У статті аргументуєтьсянеобхідність підвищення якості освіти як ключового фактора, що визначає інноваційні моделі розвитку суспільства та досягнення цілей сталого розвитку, визначені ООН. Підвищення добробуту та рівня життя людей, системне поєднання економічних, політичних та соціокультурних реформ неможливі без значних інвестицій у освіту, запровадження нових педагогічних підходів у загальному контексті розвитку інформаційно-комунікативних технологій. Особливої актуальності ця проблема набула ц зв’язку з пандемією, яка різко підвищила вимоги до формування цифрових і м’яких навичок педагогів і учнів. На категоричний імператив перетворилася концепція навчання протягом життя. Про це свідчать реалії життя, результати соціологічних опитувань, численні документи ООН, ЄС, ОЕСР, Світового Банку, Міжнародного Валютного Фонду, законодавчі та нормативно-правові акти розвинутих країн світу. Незважаючи на посилення науково-дослідницької діяльності академічних інститутів, співробітництва з міжнародними партнерами, спектр і глибина досліджень в сфері освіти значно поступається відповідним зарубіжним аналогам. Насамперед, не вистачає системних досліджень щодо взаємозв’язку якості освіти в Україні з темпами економічного розвитку держави, матеріально-технічною і навчально-методичною базою освітніх установ, рівнем соціальної, медичної, санітарно-гігієнічної захищеності педагогів і учнів (студентів, слухачів), станом законодавства в сфері освіти, впливом певних зовнішніх чинників, міграційними процесами. Здійснено порівняльний аналіз кількості закладів освіти в Україні і європейських країнах, їх державного фінансування, щорічних витрат на одного студента тощо. Акцентована увага на недостатньо динамічному розвитку швидкісного якісного Інтернету, обмежені можливості його використання через технічні проблеми та низький рівень життя пересічних громадян країни. Наголошено на необхідність актуалізації зусиль держави і закладів освіти щодо покращання цифрової компетенції, м’яких навичок, знання іноземних мов педагогів і учнів. Аргументується необхідність проведення системних досліджень сфери освіти з урахуванням усіх внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на її функціонування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Панкратова, В. О. "ТОЧНІСТЬ ЯК ВИМОГА ДО ЗМІСТУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТА." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 10, 2020): 43–47. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).392.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються така вимога до нормативно-правового акта, як точність. Стверджується, що визначеність права покликана забезпечувати ефективність правового регулювання й гарантувати єдиний для всіх, стійкий правопорядок. І, навпаки, невизначе-ність змісту правових норм допускає можливість необмеженого розсуду в процесі реалізації права, що неминуче провокує розбіжності, суперечливі інтерпретації, суперечки, правові конфлікти. Наголошується на тому, що важливим і необхід-ним для визначеності нормативних актів є те, що вони повинні точно вказувати на межі можливої та належної поведінки особи. Також визначеність норми повинна не допускати її двозначності в розумінні та сприйнятті тими, кому вона адресується. У статті розглядається гносеологічний, логічний, лінгвістичний і прагматичний аспекти точності нормативно-правового акта. Вказується, що гносеологічний аспект точності норм права означає те, що в законі в узагальненому вигляді вказані лише найбільш істотні й типові ознаки актів поведінки людини одного й того самого виду. На думку автора, логічний аспект точності нормативно-правового акта вказує на його зв’язок із загальними законами та правилами формальної логіки. Визначення в законі правових понять (дефініцій) мають бути об’ємними та водночас короткими, із вказівкою всіх обов’язкових ознак, що вичерпно характеризують юридичні терміни. Лінгвістичний аспект означає, що терміни нормативно-правових актів оптимально відображають їх дійсний зміст. Тому слова або словосполучення повинні характеризуватися однозначністю, семантичною жорсткістю, чітко співвідноситися з поняттями, які вони призначені позначати. У свою чергу, прагматичний аспект точності нормативно-правового акта пов’язаний із дотриманням вимог (правил) юридичної техніки, яка забезпечує точність, чіткість, ясність, системність нормативно-правових актів. Автор резюмує, що точність є важливою вимогою, якій повинен відповідати нормативно-правовий акт.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Делія, Ю. В., and Л. М. Князькова. "Законодавче регулювання захисту трудових прав професійними спілки в Україні: теоретико-правовий аспект." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, no. 1 (2020): 65–69. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-9.

Full text

Abstract:

Досліджено теоретичні та практичні проблеми законодавчого регулювання захисту трудових прав профспілковими організаціями в Україні. З часу набуття незалежності в українському суспільстві напрацьовано значний масив нормативно-правових актів у сфері захисту трудових прав профспілко- вими інституціями. У будь-якій країні нормальне функціонування професійних спілок у сфері захис- ту трудових прав неможливе без підведення під нього належних правових підстав. Проаналізував- ши чинне законодавство, теоретичні та практичні напрацювання, вдалося сформулювати концепцію правових засад у сфері захисту трудових прав профспілковими організаціями, що включає в себе: конституційно-правові, законодавчі, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародно-правові акти і локальні нормативно-правові акти. Норми Основного Закону є нормами прямої дії, і тому займа- ють особливе місце в системі права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Gapeyeva, O. L. "Інформаційна безпека на пострадянському просторі: системно-історичний аналіз." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 12(140) (November 10, 2016): 93. http://dx.doi.org/10.15421/1716146.

Full text

Abstract:

Історіографічний аналіз наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних учених дозволяє зробити висновок, що проблематика дотримання вимог інформаційної безпеки після розпаду СРСР є предметом досліджень політологів, соціологів, правознавців та фахівців у галузі інформаційних технологій, проте в історичному акспекті розгяладється вперше.З’ясовано хронологію прийняття основних нормативно-правових документів щодо інформаційної безпеки на пострадянському просторі та систематизовано її по окремих напрямках. Виявлено зміст основних заходів щодо впровадження законодавчих актів, прийнятих керівними органами СНД щодо інформаційної безпеки у державах-учасницях СНД та розглянуто особливості забезпечення інформаційної безпеки у країнах-учасницях етнополітичних конфліктів на пострадянському просторі. Охарактеризовано основні нормативно-правові документи з питань інформаційної безпеки в країнах-членах СНД. Встановлено, що, незважаючи на існування інформаційних загроз Україні, керівництвом держави не було вжито заходів щодо запобігання інформаційній агресії з боку Російської Федерації. Визначено недосконалість нормативно-правової бази СНД щодо інформаційної безпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Камишанський, О. Ю., and І. М. Горбаньов. "РОЗКРИТТЯ ЛІКАРСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ ПЕРЕД ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (42) (January 27, 2022): 42–71. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-71-82.

Full text

Abstract:

У статті виявлено та висвітлено організаційно-правові проблеми розкриття лікарської таємниціперед правоохоронними органами України. Досліджено масив міжнародних та національних норматив-но-правових актів, що визначають понятійний апарат та регламентують процедури щодо розкриттялікарської таємниці перед правоохоронними органами України. Систематизовано випадки розкриттяконфіденційної медичної інформації ініційовані медичними працівниками та співробітниками правоохо-ронних органів. Запропоновано зміни до національних нормативно-правових актів, що ініціюють розви-ток правових стандартів лікарської та правоохоронної діяльності.Ключові слова: лікарська таємниця, запит та/чи вимога правоохоронних органів, відомості про пацієнта, розслідування кримінальних правопорушень, медична інформація.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Водянніков, Олександр. "Прогалина в праві як предмет конституційної скарги." Право України, no. 12/2018 (2018): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-128.

Full text

Abstract:

Змінами до Конституції України 2016 р. був запроваджений механізм конституційної скарги. Нормативна модель конституційної скарги, обрана українським конституцієдавцем, дає змогу особі після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту оскаржити до Конституційного Суду України (КСУ) консти туційність закону, застосованого в її остаточному рішенні. Право на звернення до КСУ з конституційною скаргою є конституційним правом, гарантованим ч. 4 ст. 55 Конституції України, а тому має тлумачитися у спосіб, що забезпечує ефективність цього положення. У такому контексті постає питання, чи може бути предметом конституційної скарги прогалина в праві, адже конституційні права і свободи можуть зазнавати порушень не тільки внаслідок дій органів державної влади, а й бездіяльності. Метою статті є дослідження умов, за яких прогалина в праві може бути предметом конституційної скарги. Виокремлення питання прогалин у праві в окремий предмет дослідження відбувається в XVIII–XIX ст. у період народження модерної держави і системи права, коли на місце полінормативності домодерного суспільства приходить ідея законодавчої монополії держави. Крім того, у цей період стає наочним таке явище, як lacuna legis, або прогалина в праві. Адже законодавча монополія і мононормативність, властиві модерній державі, витіснили і маргіналізували інші нормативні порядки, якими послуговувалася домодерна юриспруденція. У статті здійснюється розрізнення між прогалинами права і прогалинами в праві. Прогалина права означає ситуацію ultra legem, тобто відсутність правового регулювання певних суспільних відносин. Натомість прогалина в праві охоплює два випадки: 1) “прогалини формулювання”, або “технічні прогалини”, коли відсутні нормативно-правові приписи у правовій системі, які суддя може використати для вирішення конкретної справи, або такі норми є неповними; 2) “аксіологічні”, або “оцінні”, прогалини, коли наявне правоположення не є належним, задовільним чи справедливим. Прогалини права не можуть внаслідок самої своєї природи бути предметом конституційного контролю і, відповідно, предметом конституційної скарги. Однак прогалини в праві мають бути предметом конституційного контролю за конституційними скаргами. Адже в такому разі йдеться як про якість “закону” загалом, так і про дотримання державою своїх позитивних обов’язків зокрема. І тому прогалини в праві, будь-то аксіологічні чи технічні (явні, теологічні, колізійні чи реальні) можуть бути предметом конституційної скарги, якщо їх наслідком є порушення будь-якого з прав і свобод, гарантованих розділом ІІ Конституції України. Оскільки визначення змісту закону і, відповідно, прогалин в законі неможливе без звернення до судової практики, поняття “закон” для цілей ст. 1511 Конституції України має включати і практику його застосування судами. Зміст “закону” для цілей цієї статті має визначатися відповідно до тлумачення, яке надається йому судом. У цьому, власне, й полягає один із важливих мотивів встановлення вимоги щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту. Прогалини в праві є саме тим мостом, який із точки зору юридичної техніки й аргументації пов’язує конституційні права і свободи та позитивні обов’язки держави для цілей конституційної скарги. Для цілей дієвості конституційного права на конституційну скаргу, гарантованого ст. 55 Конституції України прогалини в праві не тільки можуть бути предметом конституційної скарги, а й становлять той юридичний механізм, який поширює конституційний контроль на позитивні обов’язки держави через механізм конституційної скарги.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Дідух, Людмила, and Оксана Гула. "ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ Й УПРАВЛІННЯ В АРХІВНИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ." Society. Document. Communication, no. 7 (August 10, 2019): 47–67. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-47-67.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано нормативно-правові, науково-методичні та законодавчі документи, положення яких регламентують діяльність архівних установ України. Досліджено особливості організації праці й управління в архівних установах, зміст існуючих професій їхніх працівників. Вивчено сучасні зміни в архівних технологіях, умовах організації праці та вимогах до професійно-кваліфікаційних рівнів працівників. За результатами визначено застарілі види робіт, що не проводяться в архівах (проявлення кіноплівки, встановлення світла та кольору при обробці фільмокопій, підготовка вихідних матеріалів фільмів). Складено перелік нових видів архівної діяльності, продиктованих змінами в підходах до організації роботи та використання робочого часу, продуктивнішої співпраці архівістів та користувачів архівів, ефективного захисту електронних архівних документів (знання основ використання комп’ютерної техніки, однієї чи кількох іноземних мов, володіння знаннями з права, економіки, адміністрування, фінансів, використання новітнього вітчизняного та зарубіжного досвіду). Визначено особливості змісту існуючих та нових видів робіт (професій) працівників архівної сфери. Сформовано перелік основних кваліфікаційних характеристик професій працівників, зайнятих в архівній справі та встановлено, що їхнє застосування є обов’язковим для присвоєння кваліфікаційних розрядів (категорій), визначає основні роботи, властиві тій або іншій посаді (професії), забезпечує єдність у визначенні кваліфікаційних вимог до певних посад (професій), дає змогу оцінити повноту відповідності змісту та якості виконання робіт працівником на певній посаді (певної професії) відповідної категорії під час кваліфікаційних випробувань. Запропоновано власне бачення завдань і обов’язків, кваліфікаційних вимог та вимог до рівня знань для посад (професій) працівників архівних установ. На основі цього розроблено нову редакцію нормативного документа, що є обов’язковим для використання в архівних установах – Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 81 «Культура та мистецтво». Розділ «Діяльність архівів».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Voronenko, D. V., and P. V. Oliynyk. "АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ РАДІАЦІЙНИХ АВАРІЙ." Фармацевтичний часопис, no. 3 (September 27, 2018): 71–79. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2018.3.9374.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Аналіз сучасного стану законодавчих і нормативно-правових актів у галузі радіаційної безпеки та обґрунтування необхідності вдосконалення нормативної бази з організації фармацевтичного забезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій радіаційного походження.Матеріали і методи. У роботі використано законодавчі акти та нормативно-правові документи в галузі радіаційної безпеки, які стосуються фармацевтичного забезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій радіаційного походження в Україні і зарубіжних країнах. Використовували методи системного підходу, бібліографічного аналізу і контент-аналізу.Результати й обговорення. Проведено аналіз сучасного стану законодавчих та нормативно-правових актів і методичних матеріалів у галузі радіаційної безпеки населення України щодо засад державного управління з організації повного і своєчасного постачання лікарняних закладів і медичних формувань лікарськими засобами та предметами медичного призначення для профілактики і лікування радіаційних уражень у період ліквідації наслідків радіаційних аварій.Висновки. На основі проведених досліджень встановлено, що нормативно-правового врегулювання потребують питання фармацевтичного забезпечення профілактики і лікування радіаційних уражень в період ліквідації наслідків радіаційних аварій мирного і воєнного часу. Необхідне наукове обґрунтування нових концептуальних підходів щодо вдосконалення системи фармацевтичного забезпечення радіаційної безпеки населення при перегляді вітчизняної нормативної бази і приведенні її до вимог документів міжнародних організацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Minina, Oksana, Nataliia Shadura-Nykyporets, and Olha Derii. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПОТОЧНОГО СТАНУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ УПАКОВКИ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 4(24) (2020): 57–63. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-4(24)-57-63.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню існуючої в Чернігівській області системи управлінні відходами упаковки. Ви-явлено, що динаміка обсягів утворення відходів упаковки має мінливий характер на фоні загальної тенденції до зростання, що створює екологічні проблеми їх накопичення та економічні проблеми надмірного ресурсоспоживання. Рівень утилізації відходів упаковки не відповідає національним та європейським вимогам. Встановлено, що головною проблемою в цій сфері є відсутність нормативно-правового забезпечення, яке б дозволило визначити організаційно-правові засади ефективної системи управління відходами упаковки, чітко класифікувати це поняття та розмежувати зони відповідальності між окремими суб’єктами

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Риндюк, В. І. "СИСТЕМНІСТЬ ЯК ВЛАСТИВІСТЬ ЗМІСТУ ЗАКОНОДАВСТВА." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 45–51. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.7.

Full text

Abstract:

Анотація. В даній науковій статті з’ясовується зміст поняття «системність законодавства», яке використовується у юридичній науці для характеристики організованості законодавства, у його співвідношенні з поняттям «упорядкованість (систематика) законодавства». Стверджується, що розуміння термінів «системність» та «упорядкованість» пов’язується з такими ключовими словами як «система» та «порядок» відповідно, що відображають їх понятійний зміст. Основними ознаками системи є структурованість, взаємні зв’язки складових елементів системи один з одним та цілісність, а для порядку характерною ознакою є відповідність стану об’єкта певним вимогам, правилам, норма, стандартам тощо. Відзначено, що законодавство, як і будь-яке інше явище, розкривається, зокрема, через такі парні категорії діалектики як зміст та форма, а отже такі властивості законодавства як системність та упорядкованість мають розглядатися не по відношенню до законодавства взагалі, а по відношенню щодо його змісту та/або форми. Стверджується, що змістом законодавства є система норм права, закріплених у нормативно-правових актах органів і посадових осіб публічної влади, а формою – ієрархічна сукупність нормативно-правових актів органів та посадових осіб публічної влади, в яких отримують текстуальний вираз ці норми права, та форма яких чітко визначена Конституцією та законами України. Аргументовано, що системність законодавства слід розглядати як властивість змісту законодавства, яка полягає в тому, що законодавство є формою зовнішнього виразу норм права організованих за галузями та інститутами законодавства. Оскільки система права (як сукупність норм права, об’єднаних в галузі та інституту права) складає змістовну основу законодавства, то законодавство як одна із форм зовнішнього виразу норм права системно організовує їх зміст. Щодо поняття упорядкованості (систематики) законодавства, то відзначено, що в формі законодавства, як ієрархічній підпорядкованості нормативно-правових актів органів публічної влади різної юридичної сили, має існувати певний порядок, його складові (нормативно-правові акти та їх структурні елементи) мають бути організовані з дотриманням відповідних вимог, правил, стандартів, норм тощо. Вказано, що основними методами нормотворчої техніки, які забезпечують системність законодавства в процесі нормотворчої діяльності органів публічної влади є нормативна побудова, юридична конструкція та галузева типізація. Метод нормативної побудови пов’язаний з зовнішнім виразом в законодавстві повної структури (гіпотези, диспозиції та санкції) норми права. Метод юридичних конструкцій має забезпечувати побудову того чи іншого інституту законодавства на основі відповідного інституту права як сукупності об’єктивно необхідних упорядкованих і взаємопов’язаних нормативно-правових приписів. Метод галузевої типізації забезпечує побудову галузі законодавства на основі відповідної галузі права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Невзоров, І. "Ґенеза та розвиток уявлень про природу «правової фікції» у вітчизняній та світовій юриспруденції." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 19–30. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2025.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що існування сучасної світової юриспруденції неможливе без активного використання такого прийому юридичної техніки як «правова (або юридична) фікція». Про це свідчать багаточисленні нормативно-правові акти та наукові дослідження більшості країн світу. Використання правової фікції в багатьох галузях права робить її універсальним засобом подолання прогалин у законодавстві, слугує цілям вірного тлумачення нормативно-правових актів, створює підґрунтя для подальшого розвитку та вдосконалення наявних джерел права в кожній країні окремо та в міжнародних правових актах. Крім того, такий техніко-юридичний прийом «правова фікція» колись був широко розповсюджений у звичаєвому та релігійному праві. Визначено, що фікції як засіб юридичної техніки активно використовується у всьому світі. Як ми вже згадували, юридичні фікції з'явилися у сучасній світовій юриспруденції завдяки рецепції давньоримського права, яка тривала довгі роки. Із розширенням впливу права європейських країн фікція дедалі отримувала розповсюдження та світове визнання як ефективний прийом подолання відставань права від реалій життя. Фікція активно застосовується в міжнародних нормативно-правових актах. Фікція є відомим прийомом мислення, який складається в допущенні наявною відомої ненаявної обставини, або навпаки, ненаявним наявного, у вирішенні завдання за допомогою хибного положення; а юридична фікція в тісному сенсі - той самий прийом, але який допускається об'єктивним правом у відомих випадках. Своєю чергою, потреба у її існуванні зумовлюється необхідністю: а) захисту визнаних справедливими вимог із боку неповноправних осіб (наприклад, іноземців), які шляхом фіктивного допущення дорівнювалися до повноправних римських громадян і тим самим могли повноцінно заявити про свої права; б) захисту вимог, що витікають із нових ситуацій, не передбачених попередніми процедурами. У цьому випадку урочисті формули, якими надавалося право на позов, видозмінювалися стосовно нових обставин; в) захисту вимог, що визнаються лише на підставі преторського права і не втілюваних раніше в позовах у межах традиційних правових норм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Чорний, С. В. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ УКРБЮРО ІНТЕРПОЛУ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 83–87. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.326.

Full text

Abstract:

У статті автором наведено поняття та визначені види засобів організації діяльності підрозділів Укрбюро Інтерполу. Визначено, що ознаки правових засобів: фіксація та деталізація у нормативно-правових актах; прояв через систему інструментів; направлений на реалізацію мети та виконання завдань; реалізується встановленою системою суб’єктів в межах певних суспільних відносин; приводять до юридичних наслідків. Засоби використовуються в будь якій діяльності та бувають різних видів. Серед них можна виділити систему правових засобів. Засіб - це відповідне знаряддя, завдяки якому досягається мета. Запропоновано правовими засобами розуміти систему інструментів, визначена нормативно-правовими актами, за допомогою яких задовольняється публічний та приватний інтерес в межах як публічних зобов’язань, так і в межах задоволення корпоративних та приватних інтересів. Зауважено, що категорія «засоби організації діяльності» ґрунтується існуючих трьох концептуальних підходах щодо змісту поняття «правові засоби». Засоби публічного адміністрування – це сукупність методів, приписів та норм; наявність юридично значущих дій; відповідний інструментарій (предмети і явища). Відповідно зміст організації діяльності підрозділів Укрбюро Інтерполу характеризується наявністю субординації та читко визначених посадою завдань та функцій, наявністю керівних кадрів, які управляють Укрбюро Інтерполу та підлеглими, що виконують покладені на них завдання. Управлінська система даного органу постійно удосконалюється відповідно до вимог сьогодення та наявних завдань. На підставі дослідження теоретичних понять засоби, правові засоби, організації діяльності, автором запропоновано визначення поняття «засобів організації діяльності підрозділів Укрбюро Інтерполу» під яким розуміється система взаємопов’язаних між собою інструментів, за допомогою яких підрозділи Укрбюро Інтерполу здійснюють покладені на них завдання щодо протидії транснаціональної злочинності. Відповідно засобами організації діяльності організації Укрбюро Інтерполу є: цифровізація та взаємодія діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Севрук, Ю. Г. "ПРАВОВІ ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 111–16. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).370.

Full text

Abstract:

У науковій публікації досліджуються правові основи адміністративно-правового забезпечення реалізації функцій прокуратури України. Зазначається, що Конституція України чітко визначає функції прокуратури, які деталізовані в Законі України «Про прокуратуру», проте на практиці їх реалізація потребує ще більшої правової деталізації, що зумовлює необхідність ухвалення Генеральною прокуратурою України цілого масиву підзаконних нормативно-правових актів, зокрема наказів. Наказами Генеральної прокуратури України регламентується порядок здійснення окремих повноважень прокурорів у межах визначених функцій, тому значення таких відомчих нормативних актів важко переоцінити, і вони потребують окремого науково аналізу з метою виявлення прогалин, колізій та формулювання конкретних пропозицій щодо їх удосконалення відповідно до принципів права, норм ратифікованих міжнародних актів і положень чинних законів України. Формулюється висновок про те, що правовою основою адміністративно-правового забезпечення реалізації функції прокуратури є Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, закони України «Про прокуратуру», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження» тощо. Основними адміністративно-правовими засобами забезпечення реалізації функцій прокуратури є накази Генеральної прокуратури України, які деталізуються в наказах керівників регіональних і місцевих прокуратур. Загальний стан адміністративно-правового забезпечення реалізації функцій прокуратури України є задовільним через наявні прогалини в національному законодавстві щодо відсутності відповідальності суб’єктів владних повноважень за невиконання законних вимог (запитів, вказівок) прокурора. Пріоритетним напрямом удосконалення адміністративно-правового забезпечення реалізації функцій прокуратури України названо внесення змін до процесуальних кодексів України, Закону України «Про прокуратуру» (щодо повернення інституту законних вимог прокурора, які є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором строки (стаття 8 «Обов’язковість виконання вимог прокурора» Закону України «Про прокуратуру» в редакції до 2014 року), Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності суб’єктів владних повноважень за невиконання законних вимог прокурора (стаття 185–8 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

ЛУХАНІН, Володимир, Едуард САРАФАНЮК, Олександр МАНОЙЛО, and Геннадій БІЛОУС. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ НАУКОВИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (April 20, 2022): 128–46. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.960.

Full text

Abstract:

У статті подано результати дослідження щодо вдосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації наукових і науково-педагогічних працівників Збройних Сил України. Презентовану перспективну модель системи підготовки та підвищення кваліфікації наукових та науково-педагогічних працівників Збройних Сил України було розроблено відповідно до сучасних вимог нормативно-правових актів України, Міністерства оборони України, досвіду підготовки відповідних наукових та науково-педагогічних кадрів провідних країн членів НАТО та особливостей існуючої національної системи підготовки та підвищення кваліфікації наукових та науково-педагогічних працівників Збройних Сил України. Упровадження перспективної моделі системи підготовки та підвищення кваліфікації наукових та науково-педагогічних працівників Збройних Сил України базується на існуючій національній системі підготовки кадрів, для Збройних Сил України, не потребує значних матеріально-технічних, фінансових витрат та дозволяє використовувати сучасні прогресивні методики, інформаційно-комунікаційні технології навчання. Водночас відповідні рекомендації та пропозиції щодо впровадження перспективної моделі системи підготовки та підвищення кваліфікації наукових та науково-педагогічних працівників Збройних Сил України потребують внесення змін у нормативно-правові акти України та службові документи Міністерства оборони України. Очікуваний результат упровадження перспективної моделі системи підготовки та підвищення кваліфікації наукових та науково-педагогічних працівників Збройних Сил України передбачає збереження самоідентичності існуючої національної системи підготовки кадрів з елементами трансформації та її оптимізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Марян, Сенків. "ФОРМУВАННЯ ГЕОЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ТУРИСТИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 15 (September 21, 2018): 88–94. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.88-94.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців із проблеми забезпечення якості професійної освіти в умовах сталого розвитку українського суспільства, нормативно-правові документи стосовно модернізації професійної освіти в Україні. Акцентовано увагу на необхідності постійного оновлення змісту професійного навчання з урахуванням потреб суспільства й вимог національного ринку праці. Підкреслено важливість формування соціальних і творчих рис особистості фахівця, його професійно важливих якостей. Розглянуто умови формування геоекологічної компетентності майбутніх фахівців із туристичного обслуговування в контексті сталого розвитку; наведено визначення понять: «компетентність», «сталий розвиток», «геоекологічна культура»; обґрунтовано суть компетентнісного підходу до формування системи знань, умінь і навичок майбутніх фахівців з туристичного обслуговування, що відповідає вимогам сфери туризму; сформульовано авторське поняття «геоекологічна компетентність майбутніх фахівців з туристичного обслуговування»; розкрито компоненти геоекологічної компетентності (ціннісно-мотиваційний, інноваційно-когнітивний, суб’єктно-діяльнісний, рефлексивно-оцінний).Опрацьовано «Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року», яка серед перспективних завдань визначає оновлення цілей і змісту освіти на основі компетентного підходу й особистісної орієнтації, врахування світового досвіду та принципів сталого розвитку. Охарактеризовано процес формування геоекологічної компетентності фахівців з туристичного обслуговування (на прикладі дисципліни «Екологія») та виокремлено найголовніші завдання, згідно з якими відбувається становлення особистості в соціальному та професійному середовищах. Увагу приділено основним положенням державної освітньої політики з удосконалення системи професійної освіти і навчання в контексті сталого розвитку суспільства. Доведено, що реалізація означених завдань буде неможливою без набуття фахівцями ключових компетентностей (інструментальних, міжособистісних і системних), тобто професійної компетентності, у структурі якої особливе місце відведено геоекологічній компетентності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Харченко, Н. П. "СТРАТЕГІЧНІ ПРАВОВІ АКТИ УКРАЇНИ: ПЛЮРАЛІЗМ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 48–51. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).393.

Full text

Abstract:

У статті здійснюється теоретико-правове розкриття юридичної природи, понять, змісту, особливостей стра-тегічних правових актів у законодавстві України шля-хом аналізу різних наукових позицій. Констатується, що, оскільки й донині нормативно невизначеними є порядок ухвалення, юридична сила, співвідношення, а також відмінність одного стратегічного акта від ін-шого, часто-густо правові акти, які за змістом приписів є стратегіями, мають назву «програма», «концепція», «доктрина» чи «основи державної політики». Навпа-ки, правові акти, які містять норми нестратегічного характеру, названі стратегіями. Виокремлюється низ-ка специфічних ознак (характеристик) стратегічних правових актів, що вирізняють їх від інших норматив-но-правових актів. Зокрема, це такі ознаки: спеціальне найменування (доктрина, концепція, стратегія, про-грама, план, основи державної політики тощо); домі-нування у змісті норм-ідей, норм-цілей, норм-завдань, норм-принципів тощо, тобто декларативних, розпоряд-чих норм; наявність як правових норм, так і доктринальних, концептуальних положень, системи заходів і механізмів реалізації, а також критеріїв оцінки ефек-тивності; спрямованість на впорядкування не конкрет-них галузей законодавства, а міжгалузевих правових інститутів; наявність комплексного об’єкта регулюван-ня; їх реалізація неможлива без міжсистемних зв’яз-ків правовідносин в різних сферах суспільного життя (навіть якщо ці акти не містять відповідних галузевих правових норм); вони є основою для ухвалення інших правових актів; їхня юридична сила є різноманітною, адже вони ухвалюються різними державними органа-ми, тому можуть мати як законний, так і підзаконний характер; вони здебільшого ухвалюються на визначе-ний строк. Аргументується доречність застосування категорії «стратегічні правові акти» як категорії, що охоплює всі нетипові правові акти стратегічного ха-рактеру, в яких містяться приписи, що визначають систему офіційних концептуальних ідей і поглядів, науково обґрунтованих принципів, єдиних організа-ційних вимог, а також напрямів, пріоритетів, способів, суб’єктів реалізації державної політики щодо впоряд-кування юридично однорідних суспільних відносин в різних сферах у чітко визначений проміжок часу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Боровик, М. О. "УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ У СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ ЗАВДАННЯХ У ЗОНІ ПРОВЕДЕННЯ ООС." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 12, 2021): 112–19. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-18.

Full text

Abstract:

Наукова праця є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підвищення рівня стресостійкості поліцейських, що виконують службово-бойові завдання в зоні проведення ООС, за допомогою засобів фізичної підготовки. Надано загальну характеристику поліцейських функцій в зоні проведення ООС, наведено правові підстави їх виконання, розглянуто нормативно- правові акти щодо їх реалізації. На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми, а саме опанування психологічної підготовки правоохоронців, що виконують службово-бойові завдання в районах активних бойових дій, був розглянутий зарубіжний досвід провідних країн світу, зокрема США, Великобританії, ФРН, виокремлені базові постулати психологічної підготовки правоохоронців. Узагальнення наукових підходів до визначення сутності поняття психологічної підготовки поліцейських дало можливість дійти висновку, що така підготовка – це цілісний і організований процес формування у поліцейських психічної стійкості і психологічної готовності до дій у бою, в складних і небезпечних умовах, в обстановці, яка різко змінюється, під час тривалої нервово-психологічної напруги, подолання труднощів, пов’язаних із виконанням військового обов’язку як у воєнний, так і у мирний час. Розкрито завдання, засоби та способи психологічної підготовки в бойових умовах. З урахуванням вимог нормативно-правової бази, концептуальних засад методологічних підходів були розроблені авторські комплекси фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення психологічної підготовки поліцейських, що виконують службово-бойові завдання в зоні проведення ООС на другій лінії оборони. Реалізація запропонованих комплексів фізичних вправ відбувалась під час проведення педагогічного експерименту, до участі в якому були залучені поліцейські полку поліції особливого призначення, що виконували службово-бойові завдання для стримування агресії Російської Федерації в Донецькій області. На формувальному етапі дослідження в експерименті взяло участь 60 осіб, з яких 30 осіб склало експериментальну групу, 30 – контрольну групу. Формами реалізації педагогічного експерименту були індивідуальні заняття (5 тренувань), групові заняття (15 тренувань) самостійні заняття (5 тренувань). Ефективність змістовно розроблених та експериментально впроваджених комплексів фізичних вправ, спрямованих на вдосконалення психологічної підготовки поліцейських, була доведена на контрольному етапі експериментальної роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Аксьонова, Дар’я, and Юлія Кулінка. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ТА МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 184–94. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246625.

Full text

Abstract:

Стрімкі соціально-економічні зміни в суспільстві є рушійною силою для розвитку усіх сфер життєдіяльності людини та вимагають перебудови та удосконалення підходів та методів на всіх етапах освітнього процесу. Стаття присвячена проблемі теоретичних аспектів формування мовної особистості фахівців сфери обслуговування, висвітлюється актуальність проблеми виховання висококваліфікованого фахівця сфери обслуговування, перераховуються основні закони та нормативно-правові акти, які регулюють вимоки до підготовки фахівців сфери обслуговування. Розглянуто компетентнісний підхід до формування фахівців сфери обслуговування, як підґрунтя мовно культурного розвитку, виділені та охарактеризовані основні варіанти класифікацій компетентностей. Розкривається поняття мовного вміння та різні підходи до диференціації та стратегій спілкування. Аналізується комунікативна компетентність та основне коло вмінь, які вона охоплює. Досліджено лінгводидактичну літературу та зроблена порівняльна характеристика таких понять як «мовленнєва компетентність» та «мовна компетенція», визначена суть, структура та їх основні функції і структурні компоненти. У статті висвітлюється важливість володіння відповідними мовними нормами та навичками для формування професійної особистості фахівця сфери обслуговування, важливість комунікативної культури як засобу й умови формування професійної особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Смерницький, Д. "ПРАВОВІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СФЕРИ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ." Юридичний вісник, no. 4 (October 6, 2021): 30–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.2211.

Full text

Abstract:

У статті досліджено націо-нальне законодавство України проінформаційне забезпечення сферитехнічного регулювання. Визна-чено, що інформаційне забезпе-чення – це та відправна точка, зякої розпочинається наукове дослі-дження, яке завжди базуєтьсяна існуючому фундаменті науки,тобто на тих здобутках у відповід-ній сфері, які вже були досягнуті впопередніх наукових дослідженнях.Спочатку вивчається та оціню-ється наявна наукова інформація,а тільки потім розпочинаютьсядослідження з удосконалення від-повідного наукового та науково-технічного напряму. Технічне регу-лювання можна віднести загаломдо виду науково-технічної діяльно-сті, в межах якої розробляютьсявідповідні нормативно-правовіакти та нормативні документи,що регулюють відносини у сферівизначення і виконання обов’язко-вих вимог до характеристик про-дукції або пов’язаних з ними про-цесів та методів виробництва, атакож перевірки їх додержанняшляхом оцінки відповідності та/або державного ринкового наглядуй контролю нехарчової продукціїчи інших видів державного нагляду(контролю).Встановлено, що у сфері тех-нічного регулювання інформаційнезабезпечення можна поділити надва види. До першого виду ми від-носимо вхідну науково-технічнуінформацію, яку використовуютьпід час підготовки нормативно-правових актів і нормативнихдокументів щодо визначення харак-теристики продукції або пов’язаніз ними процеси й методи виробни-цтва, включаючи відповідні адміні-стративні положення, додержанняяких є обов’язковим. Іншим видомінформації є вихідна інформація:розроблені та введені в дію норма-тивно-правові акти й нормативнідокументи, правила їх розповсю-дження та інформація про суб’єк-тів, відповідальних за наданнязазначеної інформації. Окрім того,вхідна та вихідна інформація єключовими складниками в побудовісистеми управління якістю на базіпроцесного підходу згідно з національними стандартами серії ISO увідповідній сфері суспільних відно-син, зокрема у сферах науково-тех-нічної діяльності, технічногорегулювання та інформаційногозабезпечення науково-технічнихдосліджень і розробок, а такожрозроблення нормативно-правовихактів і нормативних документівстосовно якості та безпечностіпромислової продукції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

ВАСИЛЬЧУК, Іван, Богдан КОВАЛЬ, and Олег БОРОВИК. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ І ТЕХНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНЬОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (April 20, 2022): 5–19. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.952.

Full text

Abstract:

що регламентують оцінку механізмів реалізації шляхів і способів удосконалення освітньої підготовки персоналу Державної прикордонної служби України (ДПСУ) в умовах трансформації військової освіти. Здійснено оцінку базових положень, що повинні бути прийняті до уваги при цьому, визначено мету і строки реалізації завдань з удосконалення освітньої підготовки персоналу. Представлено прогноз очікуваних результатів. З’ясовано, що вдосконалення освітньої підготовки персоналу ДПСУ передбачає врахування основних базових положень нормативно-правових і технологічних засад, зокрема: реалізацію підготовки військовослужбовців за євроатлантичними стандартами та за уніфікованими програмами підготовки прикордонників країн ЄС; урахування вимог чинних стандартів вищої освіти з усіх спеціальностей; можливість припинення підготовки вищими військовими навчальним закладами фахівців за спеціальністю “Правоохоронна діяльність”; можливість продовження освітньої підготовки персоналу ДПСУ зі спеціальностей, які не належать до галузі знань 25 “Воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордону”. Метою вирішення досліджуваного завдання є вдосконалення освітньої підготовки персоналу ДПСУ в контексті трансформації військової освіти, а саме визначення вектору розвитку та створення методичної основи професіоналізації системи базової і післядипломної освіти в ДПСУ, гармонізація співвідношення складових військової освіти та уніфікованих програм підготовки прикордонників країн ЄС, а також визначення інноваційних підходів до вдосконалення освітнього процесу в закладах освіти ДПСУ в межах державних стандартів освіти. Запропоновано реформування освітньої підготовки персоналу ДПСУ здійснювати в три етапи, кожен з яких передбачає реалізацію заходів інформаційного, кадрового забезпечення, удосконалення навчальної матеріально-технічної бази закладів освіти ДПСУ, а також заходів моніторингу. Комплексна реалізація нормативно-правових і технологічних засад удосконалення освітньої підготовки персоналу може забезпечити досягнення візії сил оборони зразка 2030 року.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ЛЕВЧЕНКО, Наталія. "СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МОЛОДІЖНОЇ РОБОТИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД." Humanitas, no. 5 (January 12, 2022): 29–38. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.5.

Full text

Abstract:

Проведення розпочатих реформ в Україні та виконання міжнародних вимог Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у сфері молодіжної політики є важливим етапом становлення та розвитку молодіжної роботи. Роль молоді, молодіжної роботи, визнання молодіжних працівників у молодіжній політиці на всіх рівнях держави – це великий крок у розвитку майбутньої сильної європейської країни. Мета роботи – проаналізувати особливості становлення та розвиток молодіжної роботи в країнах Європейського Союзу. Для досягнення мети в дослідженні використано комплекс загальнонаукових методів: аналіз наукових публікацій для окреслення сутності проблеми становлення та розвитку молодіжної роботи в країнах ЄС, аналіз, синтез – для виокремлення особливостей розвитку молодіжної роботи в країнах ЄС, систематизація та узагальнення проблем становлення та розвитку молодіжної роботи в різних країнах ЄС для формулювання висновків за результатами дослідження. Наукова новизна роботи полягає у тому, що в дослідженні вперше розглянуто становлення та розвиток молодіжної роботи у 13 країнах Європейського Союзу (Австрія, Болгарія, Данія, Естонія, Італія, Латвія, Німеччина, Польща, Словаччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія), окреслено історичні етапи розвитку молодіжної роботи в країнах ЄС, вивчено нормативно-правові документи, акти, які регламентують молодіжну політику та молодіжну роботу, висвітлено форми роботи з молоддю, заходи, які організовують для молоді, та аспекти підготовки молодіжних працівників у країнах ЄС. Становлення та розвиток молодіжної роботи в країнах Європейського Союзу мають різний рівень; кожна країна особлива, має свої звичаї, традиції, історію розвитку молодіжної роботи, нормативно-правову базу, стратегії розвитку, програми для підготовки фахівців молодіжної роботи – молодіжних працівників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Ivanov, I. "ПРОБЛЕМАТИКА ВИКОРИСТАННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ У ДІЯЛЬНОСТІ МВС УКРАЇНИ." Juridical science 1, no. 5(107) (April 3, 2020): 113–20. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.14.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано основні завдання та структуру Єдиної інформаційної системи МВС України. Визначено дефініції «інформаційна система», «підсистема», «інформаційно-пошукова система», «інформаційна автоматизована система». З’ясовано, що інформаційна автоматизована система – це організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів. Розглянуто основні нормативно-правові акти, які регламентують діяльність інформаційних систем. Здійснено аналіз особливостей використання у діяльності поліції Інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», окреслено її основні завдання. Визначено, що основними складовими системи ІПНП є центральний програмно-технічний комплекс, автоматизовані робочі місця користувачів, телекомунікаційна мережа доступу, комплексна система захисту інформації. Проаналізовано підсистеми інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та Інтегрованої інформаційно-пошукової системи органів внутрішніх справ («Армор»). Констатовано, що усі підсистеми інтегровано в єдиний інформаційний банк даних, в якому, завдяки взаємозв’язку підсистем між собою, можна отримати розгорнуту інформацію на осіб чи події. Виокремлено основні переваги та проблемні питання у роботі системи ІПНП. Надано дієві пропозиції щодо її удосконалення у частині, що стосується: покращення ефективності оперативного реагування на правопорушення; окремих напрямів правового забезпечення використання у діяльності Національної поліції інформаційних систем (систематизації відомчих законодавчих актів – об’єднання їх у єдиний нормативно-правовий документ, який забезпечить комплексне вирішення завдань, пов’язаних з інформаційно-правовим забезпеченням діяльності поліції, сприятиме розробленню єдиного алгоритму дій щодо порядку збору, накопичення, обробки та захисту інформації, а також підвищенню рівня відповідальності за порушення вимог чинного законодавства у даному напрямі).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Вимоги нормативно-правові'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles