Academic literature on the topic 'Виконання адміністративних стягнень'

Наукова стаття присвячена висвітленню особли-востям притягнення до відповідальності за відмову в наданні публічних послуг в Україні. Адміністратив-на відповідальність за відмову в наданні публічних послуг – це застосування до осіб, які порушили не тіль-ки процедуру надання та отримання певного адміні-стративно-правового акта, а й порядок поводження з об’єктом підвищеної небезпеки тощо, адміністратив-них стягнень, що тягнуть за собою негативні наслідки для цих осіб і накладаються уповноваженими на те ор-ганами чи посадовими особами на підставах, встанов-лених нормами адміністративного законодавства. Із цього визначення можна зробити висновок, що адміністративна відповідальність за правопорушен-ня – відмову в наданні публічних послуг – поділяється на: порушення порядку надання публічних послуг; по-рушення порядку отримання публічних послуг; пору-шення процедури поводження з об’єктами підвищеної небезпеки, які є об’єктом публічних послуг.Наголошено, що адміністративна відповідальність і механізм застосування адміністративних стягнень за вчинення правопорушень за відмову в наданні пу-блічних послуг регулюються поряд із Кодексом Укра-їни про адміністративні правопорушення й іншими нормативно-правовими актами. Більшість із них є підзаконними та мають відомчу спрямованість, що ускладнює процедуру їх реалізації. Суб’єктом адмі-ністративного правопорушення, яке полягає в пору-шенні надання публічних послуг, може бути тільки посадова особа. Посадові особи підлягають адміністра-тивній відповідальності не стільки за порушення пев-них правил власними діями, скільки за нерозпорядли-вість, незабезпечення виконання цих правил іншими особами, зокрема підлеглими. У зв’язку із цим в літе-ратурі пропонувалось внести зміни до законодавства, виключивши адміністративну відповідальність посадових осіб у разі прямого наказу (розпоряджен-ня) безпосереднього або вищестоящого керівника без ознак суперечності закону і якщо посадовою особою були вжиті всі можливі заходи до недопущення пору-шення встановлених правил, хоча в таких випадках можна говорити про відсутність вини посадової особи. Адміністративне правопорушення, вчинене посадовою особою, одночасно є й дисциплінарним проступком, оскільки при цьому порушуються правила, забезпечен-ня виконання яких належить до її службових обов’яз-ків. Наявність ідеальної сукупності в цьому разі визна-ється більшістю вчених-адміністративістів.

У статті проаналізовано загальний стан дотримання прав ув’язнених в Україні. Досліджено стан дотримання прав ув’язнених на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Виявлено перелік особливостей вказаної категорії осіб і охарактеризовано значення кожної з них. Визначено, що проблема медичного забезпечення полягає у такому: високий рівень захворюваності та смертності серед ув’язнених; відсутність належних умов для відбування покарання ув’язненими з інвалідністю; відсутність будь-яких тенденцій та передумов до покращення ситуації із медичним забезпеченням засуджених. З’ясовано, що не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. У таких умовах працю, яка здійснюється засудженими для відшкодування витрат на їх утримання, можна зарахувати до видів праці, які не є примусовими, хоча засуджені вимушені працювати. Наголошено, що кваліфікаційними вимогами до персоналу установ виконання покарань є: 1) належні особисті, ділові та моральні якості, вік, освітній і професійний рівень та стан здоров’я; 2) відсутність судимості та адміністративних стягнень за вчинення корупційного правопорушення. Доведено, що проблемами дотримання прав ув’язнених на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей залишаються: 1) залучення ув’язнених до участі у незаконних збройних формуваннях; 2) проблеми забезпечення установ відбування покарань ресурсами; 3) складність переведення засуджених до установ відбування покарань, які розташовані на території, підконтрольній Україні; 4) проблема застосування національного законодавства України. Зроблено висновок, що найгострішими проблемами дотримання прав ув’язнених в Україні є: проблема медичного забезпечення, яка полягає у високому рівні захворюваності та смертності серед ув’язнених та відсутності належних умов для відбування покарання ув’язненими з інвалідністю; проблема ненадання засудженим можливості реалізації свого права на працю у тому обсязі, у якому воно їм гарантоване та забезпечене вітчизняним законодавцем; проблема персоналу установ виконання покарань – його нестачі та непрофесійного характеру, внаслідок чого відбуваються порушення прав ув’язнених у формі катувань, побиття та інших формах.

У теоретико-правовому аспекті досліджено питання спеціальної юридичної відповідальності, що застосовуються до судового експерта під час виконання, невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків, притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією. Автором аналізуються положення Конституції України, Закону України «Про судову експертизу», Кодекс України про адміністративні правопорушення, нормативно-правові акти що регламентують порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта МВС України. Проведено аналіз порядку та підстав притягнення судового експерта до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за правопорушення у антикорупційній сфері. Окреслено основні недоліки законодавства, зокрема щодо застосування порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта за правопорушення, пов’язані з корупцією. Виокремленні неврегульовані та невирішені питання стосовно запобігання корупції в судово-експертній діяльності, та запропоновано шляхи їх вдосконалення. Ключові слова: судовий експерт, судова експертиза, адміністративна відповідальність, дисциплінарна відповідальність, корупційні правопорушення.

У теоретико-правовому аспекті досліджено питання спеціальної юридичної відповідальності, що застосовуються до судового експерта під час виконання, невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків, притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією. Автором аналізуються положення Конституції України, Закону України «Про судову експертизу», Кодекс України про адміністративні правопорушення, нормативно-правові акти що регламентують порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта МВС України. Проведено аналіз порядку та підстав притягнення судового експерта до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за правопорушення у антикорупційній сфері. Окреслено основні недоліки законодавства, зокрема щодо застосування порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта за правопорушення, пов’язані з корупцією. Виокремленні неврегульовані та невирішені питання стосовно запобігання корупції в судово-експертній діяльності, та запропоновано шляхи їх вдосконалення. Ключові слова: судовий експерт, судова експертиза, адміністративна відповідальність, дисциплінарна відповідальність, корупційні правопорушення.

У статті визначено, що дисциплінарна відповідальність суддів за своєю адміністративною сутністю є внутрішньосудовим видом юридичної відповідальності, до якої притягується суддя у встановленому порядку в межах дисциплінарного провадження в разі неналежного виконання професійних обов’язків або порушення норм спеціального законодавства та внутрішньоетичних регламентованих вимог, в результаті чого до судді застосовується дисциплінарне стягнення як до суб’єкта дисциплінарного проступку. Наголошено, що особливий статус судді вимагає від нього не тільки особливого контролю за власною поведінкою, але й відповідних дій з боку держави, оскільки авторитет судової влади та його підтримка все ж таки є державною справою – судові рішення проголошуються ім’ям держави. Дисциплінарна відповідальність полягає в офіційному реагуванні на вчинення суддею дій, які компрометують його як судцю незалежно від того, вчинені вони в суді під час здійснення своїх повноважень чи поза судом. Зроблено висновок, що дисциплінарна відповідальність суддів за своєю адміністративною сутністю є внутрішньосудовим видом юридичною відповідальності, до якої притягується суддя в установленому порядку в межах дисциплінарного провадження в разі неналежного виконання професійних обов’язків або порушення норм спеціального законодавства та внутрішньоетичних регламентованих вимог, у результаті чого до судді застосовується дисциплінарне стягнення як до суб’єкта дисциплінарного проступку. Адміністративна природа дисциплінарної відповідальності суддів виявлена в таких чинниках: 1) підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності та види дисциплінарних стягнень є специфічними і чітко визначаються у спеціалізованому законі; 2) звернутися до уповноважених органів з приводу вчинення суддею дисциплінарного проступку має будь-яка особа; 3) притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється в порядку дисциплінарного провадження уповноваженими органами суддівського врядування; 4) суддя є суб’єктом учинення дисциплінарного проступку.

Мета статті. У статті розглянуто інститут старости як посадової особи в системі органів місцевого самоврядування, його генезу та функції у різні періоди правового розвитку України. Встановлено походження та роль старости як посадової особи в місцевому самоврядуванні України, а також досліджено її повноваження, запропоновано шляхи удосконалення правового статусу старости. Наукова новизна. У зв’язку із введенням посади старости в систему органів місцевого самоврядування України пропонується вперше дослідити історико-правовий аспект інституту старости як посадової особи в системі органів місцевого самоврядування, його генезу та функції у різні періоди правового розвитку України. Висновки. Еволюція розвитку старост поєднала в цій ланці представника громади (у тому числі місцевих інтересів перед державною владою) та адміністративної посадової особи – представника держави на місцях. Це підтверджується тим, як в різні періоди правового розвитку України державна влада підходила до формування цих посад: шляхом обрання населенням, як представника місцевого самоврядування, або призначення чи погодження державою, як державного керівника нижчої адміністрації. Саме поєднання самоврядних та державних функцій в одній ланці стало особливістю становлення та розвитку інституту старост. Реформуючи місцеве самоврядування, держава змінює місцевий адміністративно-територіальний устрій, об’єднуючи сільради, селища і міста в громади, запроваджуючи спеціальних посадових осіб – старост, що, без попередніх конституційних змін та прийняття спеціальних законів, не є аргументовано правильним. Визначити ж справжній коефіцієнт корисної дії системи стримувань і противаг в органах місцевого самоврядування із введенням посади старости в подальшому можливо буде лише за допомогою дослідження і врахування дії чинників соціально-політичного характеру. У зв’язку з цим старостам ще потрібно буде довести свою дієвість та спроможність як посадових осіб у системі місцевого самоврядування, що обираються безпосередньо населенням, але провадять виключно виконавчу діяльність на території громад і за посадою входять до складу виконавчих комітетів місцевих рад ОТГ. На цьому шляху вже прийняті базові зміни в чинному законодавстві України. Але старостам необхідно ще пройти апробацію часом та практикою на предмет своєї дієздатності. У перспективі законодавцю все ж таки доцільно удосконалити правовий статус старости шляхом найменування цієї посади як «сільський, селищний староста» (на зразок перейменування голів місцевих рад на сільських, селищних, міських голів у 1994 році), що відповідало б історичній спадкоємності, а також врегулювати на законодавчому рівні повноваження цих посадових осіб з огляду на приклади минулого. Це прийняття спеціального «типового положення про старосту», визначення кількісного та персонального складу виконавчого комітету ради громади (до якого входить за посадою староста), утворення в старостинських округах відповідних структурних підрозділів зі старостами на чолі (на зразок «офісів старости») з необхідними спеціалістами (наприклад, помічниками старост), а також слід передбачити у чинному законодавстві обрання тимчасовових виконувачів обов’язків старост у випадку вакантності цієї посади до проведення відповідних виборів. Вказані зміни надали б можливість забезпечити для цієї посадової особи ефективне виконання спеціальних обов’язків (вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів цивільного стану, накладення адміністративних стягнень та ін.), а також зміцнити правовий статус цих посадових осіб, їхнє особливе місце в системі місцевого самоврядування.

У статті приділено увагу проблемам застосування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт, упровадженого для погашення наявної заборгованості зі сплати аліментів. Зокрема, розглянуто проблемні питання, що виникають під час організації виконання рішень суду. Окремо приділено увагу питанню щодо оптимізації провадження з виконання постанов суду про накладення суспільно корисних робіт. Запропоновано зміни до чинного законодавства для удосконалення виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення.

За даними Міністерства юстиції України та численних публікацій, в Україні не виконується понад 90 % судових рішень, а це рішення на мільярди гривень. У цьому абсурдному явищі невиконання судових рішень принцип невідворотності покарання виявився абсолютно проігнорованим. Особливо гнітюча картина у сфері діяльності юридичних осіб. Найпоширенішими причинами невиконання судових рішень такими особами є відсутність у боржників фінансових і матеріальних засобів. Пропонується вирішення цієї проблеми на прикладі порівняння зі стягненням заборгованості з боржників аліментів. Окресливши відмінність між реалізацією принципів відповідальності юридичних та фізичних осіб, автор описує ситуацію правового глухого кута та пропонує вихід із нього. Звертається увага на органічно неминучий зв’язок між юридичною особою і фізичними особами у вигляді її засновників і так званих бенефіціарів. Фізична особа, засновуючи юридичну особу, трансформує свою індивідуальну фізичну діяльність у діяльність юридичної особи, яка повністю контролюється і спрямовується її засновником – фізичною особою та керівним складом юридичної особи. І чисельність персоналу, і напрям, і умова діяльності юридичної особи контролюються і якомога докладніше регламентуються засновником юридичної особи. При цьому весь дохід юридичної особи перебуває у руках засновника. Таким чином, пропонується боргові стягнення, що виникли в процесі діяльності юридичної особи, накладати на отримані засновником доходи від такої діяльності. Акцентується увага на тому, що цей підхід до відповідальності засновників вже практикується у відносинах між державою і юридичними особами, засновником яких є держава. Звертається увага на те, що держава намагається примусити юридичні особи до виконання судових рішень через заборону виїзду за кордон керівників юридичних осіб при невиконанні судових рішень. Оскільки обмеження виїзду за кордон керівників юридичних осіб-боржників визначається суддями залежно від їх особистого тлумачення закону й обставин, що виникли, це призводить до частого ухилення керівників-боржників від цього виду забезпечення виконання рішення суду про стягнення заборгованості. У зв’язку з цим необхідно імперативно зобов’язати суддів ухвалювати обов’язкові рішення, обмежувати виїзд за кордон засновників і керівників юридичних осіб-боржників, якщо факт ухилення від виконання судового рішення незаперечно встановлено. Окремо звертається увага на нездатність служби судових виконавців забезпечити належний правопорядок у виконанні судових рішень загалом та інститут приватних виконавців зокрема. Пропонується створити спеціальний відділ поліції з повноваженнями щодо законодавчого розслідування майнового стану боржників. Крім того, ухилення від виконання судових рішень, що супроводжується приховуванням майна або фінансових коштів, має розглядатись як адміністративне правопорушення з боку боржника і каратися великими штрафами для керівників і засновників на користь державного бюджету з частковим відшкодуванням витрат на утримання поліцейських органів, які здійснюють виконання судових рішень

Дисертацію присвячено аналізу структури, змісту та особливостей проваджень по виконанню постанов про накладення адміністративних стягнень. У роботі доводиться самостійний характер відповідних проваджень та обґрунтовується їх місце в структурі адміністративно-деліктного процесу поряд із провадженням у справах про адміністративні правопорушення та провадженням щодо перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення. Крім того, доводиться існування ще одного провадження, спорідненого із досліджуваним, а саме –провадження по заміні адміністративних стягнень. Детально розглядаються процесуальні конструкції проваджень по виконанню постанов про накладення всіх існуючих видів адміністративних стягнень, виділяються їх особливості, формулюються відповідні теоретичні узагальнення. З позицій оцінки структури проваджень по виконанню постанов про накладення адміністративних стягнень поряд із традиційним виділені такі види, як усічене провадження, складне (подвійне) провадження та відкладене провадження. Розглянуто принципи провадження по виконанню постанов про накладення адміністративних стягнень. Обґрунтовано існування специфічного для цього виду проваджень принципу – принципу безумовного виконання адміністративних стягнень, розкрито механізм його реалізації.