Journal articles on the topic 'Викладачі вищої школи'

Визначено креативний потенціал викладачів вищої школи України на прикладі сприйняття ними технологій електронної освіти. Запропоновано індикатори для вимірювання креативного потенціалу викладачів, серед яких: навички роботи з новітніми інформаційними системами; бажання розробляти та реалізовувати освітні інновації; наявність акаунта в соціальній мережі; готовність позбавитися застарілих методів навчання; володіння іноземними мовами (насамперед, англійською); здатність поєднувати навчальну і науково-дослідну роботу; комп’ютерна підготовка. Креативна дія віднесена до проблемних освітніх інновацій. На аналізі матеріалів проведеного за участю автора емпіричного соціологічного дослідження встановлено, що найбільше готові до роботи в умовах електронної освіти такі категорії викладачів: за віком – викладачі молодшої вікової групи, за профілем викладання – викладачі природничого профілю, за місцем розташування вищого навчального закладу – викладачі столичних вищих навчальних закладів, за формою власності вищого навчального закладу – викладачі приватних вищих навчальних закладів, порівняно з викладачами державних вищих навчальних закладів. Креативність в освітніх практиках стримують інновації, які не мають ресурсного забезпечення і вступають у конфлікт з новими освітніми ідеями, процедурами, заходами, елементами.

У статті акцентовано увагу на тому, що впровадження дистанційного навчання в закладах вищої освіти України зумовлено потребами модернізації системи професійної підготовки студентів, спроможної забезпечити конкурентоздатність майбутніх фахівців на ринку праці. Доведено, що ефективність упровадження дистанційного навчання залежить від суб’єктивних (рівень підготовки викладачів і студентів до роботи в дистанційному режимі) і об’єктивних факторів (наявність матеріально-технічної бази закладів вищої освіти). Усупереч існуючому стереотипу «із упровадженням дистанційного навчання викладачі стануть непотрібними» заявлено, що викладач є ключовою ланкою впровадження будь-якої інновації в освіті. Проте головною умовою цієї тези є позитивне ставлення викладача до освітніх новозмін, його прагнення до професійного самовдосконалення, активність та ініціативність у розбудові вищої школи. Розглянуто професійне самовдосконалення викладачів як процес постійного оновлення знань і вмінь педагогічної діяльності з метою використання в освітньому процесі інноваційних методів, організаційних форм, технологій роботи зі студентами. Проведено анкетування, результати якого засвідчили недостатньо високу готовність викладачів до професійного самовдосконалення в умовах упровадження дистанційного навчання. Розроблено навчально-методичне забезпечення процесу професійного самовдосконалення викладачів в умовах упровадження дистанційного навчання в закладах вищої освіти, а саме: робочу програму з міждисциплінарного курсу «Впровадження освітніх дистанційних технологій в освітній процес вищої школи» для викладачів різного фаху підготовки, педагогічної і непедагогічної освіти, з різним стажем роботи; дидактичні матеріали до застосування інформаційно-комунікаційних технологій у вищій освіті та організації інтерактивного зв’язку між викладачем і студентами. Отримані результати (підготовлені викладачами дистанційні курси, автоматизовані тести, ігрокомплекси, мультимедійний глосарій) довели результативність цілеспрямованого професійного самовдосконалення викладачів. Накреслено перспективи професійного самовдосконалення викладачів засобами інформаційно-комунікаційних технологій в умовах створення іншомовного середовища в закладах вищої освіти.

У статті на основі аналізу, узагальнення українських та зарубіжних наукових публікацій аналітичного харак- теру, термінологічного аналізу окреслено деякі аспекти поняття «трансверсальні компетентності», узагальнено міжнародний досвід щодо сутності, складників трансверсальних компетентностей, що становить теоретичне під- ґрунтя партнерської взаємодії викладача і здобувача вищої освіти і значною мірою впливають на успішність про- фесійної діяльності фахівця. Проведений аналіз наукових напрацювань та освітнього досвіду дає підстави припускати, що єдиного під- ходу до визначення поняття «трансверсальні компетентності» натепер не вироблено. У міжнародних документах трансверсальні навички / компетенції визначають як необхідні для ефективної адаптації до різних життєвих кон- текстів, які фахівець зможе застосувати в різних професійних та соціальних середовищах. Дослідники загалом окреслюють поняття «трансверсальні компетентності» як групу компетентностей, що забезпечують перенесення набутих знань, навичок і метакогнітивних здібностей особистості на вирішення ситуацій реального життя та різ- номанітних професійних ситуацій і сприяють самореалізації особистості у житті і професії. Визначаючи групи трансверсальних компетентностей майбутніх фахівців та викладачів вищої школи, керує- мось документами ЮНЕСКО та професійним стандартом «Викладачі закладів вищої освіти», з-поміж яких такі, як володіння навичками критичного мислення, комунікативними навичками, здатністю проявляти емпатію, до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел, особистісного і професійного розвитку; креативність; діяти на основі етичних міркувань (мотивів); здатність проявляти толерантність. Практична значущість передбачає можливість використовувати матеріал статті для подальших досліджень в сфері підвищення якості підготовки викладачів вищої школи, модернізації обов’язкових освітніх програм і про- грам підвищення кваліфікації в галузі управління вузами й методики викладання, а також для вдосконалення атестації викладачів вищої школи.

У статті зазначено, що наразі актуальним є питання підготовки фахівців, які професійно займаються організацією навчання дорослих − педагогів-андрагогів, високоосвічених, творчих особистостей, здатних генерувати нові ідеї, оригінально розв’язувати актуальні навчально-виховні та соціокультурні проблеми, тобто підготовки магістрів спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки, які поновлять склад науковців і викладачів закладів вищої освіти. Констатовано, що професійному становленню магістрів педагогіки вищої школи здебільшого допомагає навчальна дисципліна «Акмеологічні технології», метою якої є засвоєння здобувачами системи акмеологічних знань, формування вмінь розв’язувати широкий спектр акмеологічних проблем і завдань у процесі професійної діяльності; формування та закріплення в самосвідомості майбутнього викладача необхідності саморозвитку й самореалізації, що дозволяють спеціальними прийомами та техніками самоактуалізувати особистісне та професійне «Я»; розвиток внутрішнього потенціалу, професіоналізму та творчої майстерності фахівця, який працює в системі «людина-людина», що є основою його професійного іміджу й життєвого досвіду. Акцентовано, що в межах цього курсу майбутні викладачі вивчають: предмет акмеології, його місце в системі наук, методологічні основи акмеології, акмеологічну культуру особистості в контексті життєвого шляху та професійного розвитку людини, акмеологічний підхід у педагогічній освіті України, акмеологічні технології особистісного та професійного розвитку дорослих. Підкреслено, що важливою передумовою під час вивчення зазначеної дисципліни є організація викладачем творчого процесу на заняттях і залучення здобувачів до активної участі в ньому. Наведено приклади аудиторної та самостійної роботи для засвоєння навчального матеріалу та поточного контролю. Означений курс сприяє андрагогічній підготовці майбутніх викладачів, фахівців високого рівня, для яких знання, уміння, навички, їхнє постійне оновлення є основою професійної самореалізації особистості.

У статті висвітлено досвід формування мовної компетентності здобувачів вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Проаналізовано особливості організації освітнього процесу з лінгвістичної підготовки майбутніх учителів початкової школи в умовах дистанційного навчання під час пандемії COVID-19. Виокремлено основні види цифрових освітніх ресурсів, які розробляють і використовують викладачі кафедри теорії і практики початкової освіти під час формування мовної компетентності майбутніх учителів початкової школи.

У статті розглядається проблема впливу потенціалу освітньо-розвивального середовища закладів вищої освіти на професійне становлення майбутніх учителів початкової школи в процесі вивчення циклу педагогічних дисциплін, а саме: «Вступ до спеціальності», «Загальні основи педагогіки», «Дидактика», «Теорія та методика виховання», «Історія педагогіки». Розкривається поняття «освітньо-розвивальне середовище», «потенціал освітньо-розвивального середовища», сутнісні характеристики (цілісність; суб’єктивність; змінюваність; багатовекторність; соціокультурна мобільність; координованість; емоційна насиченість), компоненти (соціально-культурний, навчально-виховний та інформаційно-комунікаційний), принципи, критерії засвоєння освітньо-розвивального середовища (володіння пізнавальними стратегіями, вирішення поставлених задач, володіння комунікативними навичками, включеність в інформаційний простір засвоєння середовища; прояв нових форм соціальної активності; емоційна задоволеність особистою участю; прагнення до подальшої самоосвіти), освітні ефекти впливу потенціалу освітньо-розвивального середовища на вивчення майбутніми вчителями початкової школи циклу педагогічних дисциплін. Як висновок, правильно організоване освітньо-розвивальне середовище закладів вищої педагогічної освіти має потужний розвивальний потенціал для навчання педагогічних дисциплін у закладах вищої педагогічної освіти. Воно впливає на мотивацію студентів до навчання, створює сприятливу атмосферу, забезпечує потребу в науковому дослідженні, задовольняє освітні потреби, формує на високому рівні професійну компетентність майбутніх учителів початкової школи. Викладачі педагогічних дисциплін мають широко використовувати потенціал освітньо-розвивального середовища не тільки закладу вищої освіти, а й оточуючого середовища, тоді це впливає на професійне становлення майбутнього спеціаліста Нової української школи, його саморозвиток на більш високому рівні, дає якісний результат. Ключові слова: заклад вищої педагогічної освіти, освітньо-розвивальне середовище, потенціал освітньо-розвивального середовища, педагогічна дисципліна.

Стаття розглядає перспективи розвитку інтерактивних засобів навчання, а саме використання англійської мови (згідно з EMI) як білінгвальної пари до державної мови України на рівні вищих навчальних закладів. Саме питання інтерактивної освіти у вищій школі й використання окремих елементів має багато напрямків, напрямок білінгвальної освіти з використанням англійської мови як білінгвальної пари для українській мови вбачаєтеся перспективним, оскільки українська й англійська мови є демократичними, динамічними й чудово інтегруються з інтерактивними засобами, займають перші місця у світі. Використання сучасних технологій вбачаєтеся релевантним й перспективним з огляду на технічний прогрес. Англійська як білінгвальна одиниця вбачаєтеся перспективною до вивчення у якості демократичної міжнародної європейської мови. Кожного року українці все більше опановують європейські стандарти, використання засобів інтерактивної участі студентів у навчанні, онлайн-відеоконференції, різноманітні навчальні платформи, устаткування виходить на новий рівень. Викладачі й студенти досконало опановують Outlook Office, різноманітні засоби від Google (як то календар з відео конференціями, додатки для створення спільного простору, створення тестувань, опитувань, відео- та аудіоматеріалів тощо), допоміжні засоби навчання для викладачів та студентів від Microsoft та безліч інших інтерактивних інструментів. Таким чином, подальше інтегрування інтерактивних технологій в Україні (зокрема для пожвавлення кореляційних процесів білінгвального навчання з англійської та української мови) у вищій школі вбачаєтся перспективним напрямком дослідження. Питання ефективності білінгвального навчання з повною або частковою інтеграцією інтерактивних засобів потребує подальшого вивчення й збору статистичних даних для компаративного аналізу.

У статті наведено досвід реалізації неформальної освіти дорослих у сфері соціальної роботи. Визначено актуальність розвитку різноманітних видів неформальної освіти. Конкретизовано поняття неформальної осві- ти дорослих і визначено його характерні особливості. Наведено ознаки неформального навчання: добровільність, доступність, здобуття у різних місцях і в різних ситуаціях тощо. Виокремлено характеристики неформальної освіти дорослих: орієнтування на освітні запити різних груп населення, мотивацію, внутрішню відповідальність і т. д. Установлено, що неформальна освіта дорослих може здійснюватися різними суб’єктами освітнього про- стору: комерційними недержавними організаціями, неформальною освітою у «третьому секторі» та держав- ними установами. У статті висвітлено досвід неформальної освіти дорослих за умов освітнього середовища Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (КЗ «ХГПА» ХОР). Зокрема, охарактеризовано створену в академії систему гендерної просвіти, спрямовану на підвищення рівня гендерної грамотності фахівців із соціального і соціально-правового захисту та надання соціальних послуг: персоналу уповноваженого органу з питань пробації, волонтерів пробації; працівників територіальних центрів соціального обслуговування, державних і не державних соціальних служб; працівників соціально-психологічної служби закладів середньої та вищої освіти, викладачів вищої школи, які опікуються підготовкою майбутніх соціальних працівників тощо. До викладання були залучені висококваліфіковані фахівці: експертки з гендерних питань, тренерки, досвідчені викладачі, доктори та кандидати наук. Перспективним напрямом подальшого наукового пошуку може бути здійснення порівняльного аналізу закордонного та вітчизняного досвіду, а також концепцій і стратегій розвитку освіти дорослих.

У статті проаналізовано сутність педагогічної майстерності викладача, її зміст та структуру. Представлено постать викладача-майстра, визначено основні його характеристики. Педагогічну майстерність викладача вищої військової школи визначено як досягнення взірця педагогічної діяльності, що характеризується досвідом і досконалістю педагогічних дій, наявністю авторського «почерку»; сформованість професійних знань, умінь, якостей, педагогічної техніки й педагогічної культури на основі стійкої педагогічної спрямованості та постійного самовдосконалення, що забезпечує розв’язання викладачем військово-професійних завдань на рівні «майстра». Представлено підходи науковців щодо визначення основних складових педагогічної майстерності. Обґрунтовано компоненти, що лежать в основі педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (професійні знання, педагогічні вміння, професійно важливі якості, педагогічна культура, педагогічна техніка), розвиток та вдосконалення яких забезпечить викладачу можливість досягнення високих результатів у педагогічній діяльності, дасть змогу сформувати індивідуальний стиль і допоможе розвинути авторський почерк. З’ясовано особливості педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (ознаки, за якими визначаються дії викладача-майстра), зокрема творчий характер виконання педагогічної діяльності, індивідуальний стиль діяльності, авторський почерк, постійне професійне самовдосконалення, творчий рівень готовності викладача до педагогічної діяльності, еталонний рівень її ефективності, трансформація отриманих знань у процес особистісного розвитку та професійного самовдосконалення слухачів (курсантів, студентів), звички викладача.

У статті акцентовано увагу на проблемах розвитку інформаційно-цифрової культури викладачів в умовах вищої школи. Проведений аналіз засвідчив відсутність системного бачення важливості проблеми розвитку інформаційно-цифрової культури викладачів вищої школи. Складність завдання розвитку інформаційно-цифрової культури викладачів вищої школи полягає у розробці Стандарту професійних компетентностей викладача вищої освіти. Новітні тенденції соціуму вимагають розвитку професійних компетентностей викладачів вищої школи на засадах інформаційних технологій, створенні та функціонуванні належного високотехнологічного та високоякісного інформаційно-освітнього середовища вищого закладу освіти. Значну роль у професійному розвитку викладачів вищої школи слід надавати саме створенню інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти, в якому перебувають педагогічні працівники, воно повинно забезпечувати умови для формування інформаційно-цифрової культури викладачів.

У статті подано аналіз особливостей компетентнісного розвитку викладачів вищої школи засобами цифрових технологій. Серед різних компетенцій викладачів виокремлено інноваційну та цифрову, які є системоутворювальними в професійній діяльності. В основу міркувань авторів статті покладено результати міжнародного проєкту #21720008 «Компетенції викладача вищої школи в добу змін» за сприянням Вишеградського фонду та Міністерства закордонних справ Нідерландів. Представлено діагностичний інструментарій, а також аналіз отриманих результатів щодо розвитку інноваційної та цифрової компетенцій викладачів. Зроблено висновок, що здатність викладачів до сприйняття нового, використання ІКТ-технологій в освітньому процесі та створення інформаційних ресурсів у нових умовах безпосередньо впливає на якість освітньої діяльності. Ураховуючи, що компетентнісна ідея є базовою для відбору змісту освіти і оцінки якості її результатів, розроблено програму компетентнісного розвитку викладачів вищої школи у внутрішній університетській системі підвищення кваліфікації. Розроблено на охарактеризовано чотири її модулі: «Діагностика компетентнісного розвитку викладача вищої школи»; «Компетентнісна парадигма сучасної вищої освіти»; «Баркемп компететнісного розвитку викладачів вищої школи»; «Компетентнісні практики». Виокремлено та диференційовано відповідно до мети дослідження цифрові ресурси, які можуть бути застосовані в Програмі компетентнісного розвитку викладачів. Обґрунтовано доцільність використання цифрових технологій (систем дистанційного навчання, ресурсів для комунікації та співпраці із застосуванням мобільних пристроїв, сервісів для проведення опитувань у режимі реального часу, ресурсів для створення мультимедійних презентацій та інтерактивної перевірки знань, умінь і навичок тощо) для реалізації відповідної Програми. Представлено позитивний досвід Київського університету імені Бориса Грінченка у підвищенні кваліфікації викладачів у рамках змістового модулю «Інформаційно-комунікаційні технології», який спрямований на розвиток загальних уявлень про шляхи і перспективи інформатизації освіти; застосування інноваційних педагогічних та цифрових технологій, сервісів Веб 2.0 в освітньому процесі тощо.

Навчальна дисципліна «Етика викладача закладу вищої освіти» спрямована на формування у майбутніх педагогів моральних цінностей і духовного стрижня особистості. У статті розкривається не лише її своєчасність, актуальність і важливість, а й соціальна та психологічна значущість дотримання викладачем норм професійної етики. Оскільки моральні норми, принципи і правила більше формуються під впливом власного прикладу викладачів, аніж під впливом їхніх слів, значну увагу приділено особистісним характеристикам викладача вищої школи, його спонуканню до самоаналізу власних учинків, визначенню типових помилок поведінки, пов’язаних із порушенням норм професійної моралі. Чітко визначено загальні й фахові компетентності, а також результати оволодіння навчальною дисципліною. Зміст відображає сутність, принципи, методи, психологічні механізми морально-етичного виховання, яке покладено в основу формування морально-етичних цінностей.

Харченко І. І., Харченко С. М. Педагогічна майстерність викладача вищої школи та шляхи її підвищення. У статті розглянуто явище педагогічної майстерності викладача вищої школи, його особливості і структуру. Здійснено аналіз впливу педагогічної майстерності викладача наякість навчання у вищій школі. Узагальнено досвід вищих навчальних закладів щодо впровадження форм організації методичної роботи.

У статті презентовано результати дослідження впливу креативного потенціалу викладача вищої школи на особливості комунікації з учасниками освітнього процесу. Виявлено, що креативний потенціал представлений у когорті викладачів вищої школи нерівномірно, а високими його показниками характеризується незначна кількість респондентів. При цьому констатовано відмінності у проявах креативного потенціалу викладачів закладів вищої освіти залежно від їх віку та статі. Охарактеризовано особливості комунікації викладачів вищої школи зі студентами у контексті їх готовності реалізовувати студентоцентристський підхід у практиці професійної діяльності. Наведено дані про вміння викладачів розуміти та приймати індивідуальність студентів, тенденції їх оцінювати та схильність перевиховувати інших, орієнтуючись на себе як еталон, уміння приховувати неприємні почуття під час взаємодії та інші, що у цілому визначають комунікативну толерантність викладача як професійно важливу рису під час комунікації як зі студентами, так й іншими учасниками освітнього процесу. Подано результати дисперсійного аналізу особливостей комунікації зі студентами викладачів закладів вищої освіти з різними рівнями креативного потенціалу. Виявлено статично значущі відмінності у взаємодії викладачів зі студентами: чим вищий їхній креативний потенціал, тим більше вони готові до конструктивної комунікації зі студентами, реалізації студентоцентристського підходу у професійній діяльності. Як перспективу дослідження запропоновано дослідження особливостей комунікації викладачів закладів вищої освіти залежно від низки організаційно-професійних чинників (стажу професійної діяльності, спеціалізації, посади, наявності наукового ступеня і вченого звання) тощо, а також розроблення та апробацію програми розвитку креативного потенціалу викладачів з урахуванням специфіки їх професійної комунікації.

У статі розглянута державна політика у сфері вищої освіти Іспанії за часів диктатури Ф. Франко (1939-1975), визначені основні напрями, ідеологічні засади та інструменти трансформації університетської системи країни. Виявлено, що підходи фашистського режиму до розуміння ролі та функцій освіти у суспільному житті кардинально відрізнялися від освітньої політики часів ІІ Республіки. Тому освіта стала предметом посиленої уваги фашистів і клерикалів, які прагнули повністю нівелювали прогресивно-демократичні зміни в освіті республіканських урядів. Це виявилося у введенні цензури навчальних і наукових праць на відповідність ідейним принципам «нової держави», масових чистках викладацького складу від нелояльних елементів, індоктринації освітніх програм, скасуванні обмеженої академічної автономії вишів, жорсткому контролі за соціальним складом студентів. У статті послідовно розкривається посилення впливу на академічне життя іспанських університетів державної бюрократії, католицької церкви та правлячої партії. Зазначається, що освітнє міністерство франкістської Іспанії неформально було віддано у відання клерикалів, але партійні функціонери Фаланги постійно прагнули зміцнити свій політичний вплив на університети. Тому між Фалангою та церквою точилася кулуарна боротьба за розподіл сфер впливу у вищій освіті. Особлива увага приділяється процесу інтеграції іспанських університетів до корпоративної держави Ф. Франко. Ректори університетів були включені до складу реформованого парламенту, а викладачі отримали статус державних службовців. Призначення на вищі адміністративні посади у вишах здійснювалося диктатором і міністром освіти, а отримання посади професора потребувало рекомендації партії. Встановлено, що в рамках франкістського режиму університети виконували не стільки освітні та наукові, скільки ідеологічні і селективні функції. Фашистська верхівка бачила суспільною місією вищої школи формування управлінської та інтелектуальної еліти, яка мала зміцнити політичний порядок. Тому вища освіта хоч і була формально безкоштовною, аде її доступність обмежувалася жорсткими формальними (високі освітні вимоги) та неформальними (соціальне походження, політична лояльність) фільтрами. Це перетворювало вищу освіту на своєрідну пільгу вищим верствам суспільства за підтримку режиму. Лише всередині 1960-х років під тиском економічних вимог франкістський режим пішов на розширення доступу до вищої освіти для вихідців із середнього та частково робітничого класів.

У статті розглядаються питання особливостей вивчення анатомії людини серед іноземних студентів у вищих медичних навчальних закладах України. Розкриваються особливості адаптації та аналізуються фактори, що впливають на пристосування до нової соціальної й культурної сфери іноземних студентів у світлі Стратегії розвитку медичної освіти. Проведений вибірковий аналіз змісту навчальних програм із переважної більшості дисциплін,що вивчаються в рамках навчальної програми, загалом корелює із сучасними тенденціями розвитку медичної науки, а застосування міжпредметної інтеграції навчальних планів супроводжується підвищенням ефективності навчання майбутніх лікарів. Аналізуючи рушійні чинники поведінки студента, спостерігається тенденція, що саме психологічні мотиваційні фактори посідають ключове місце в поведінці особи. Тому одним із центральних завдань вищої школи є аналіз та формування мотивації студента до навчання. Актуальним для підготовки кадрів високого кваліфікаційного рівня є питання оптимізації навчального процесу в навчальних закладах медичного спрямування. З огляду на вищевикладене,заняття з іноземними студентами мають здійснювати найкваліфікованіші й найдосвідченіші викладачі кафедр. На нашу думку, оптимізацію навчального процесу викладання анатомії людини серед студентів-іноземців варто будувати на основі комплексного та систематичного підходу.А завдяки високому професійному рівню викладання отримаємо зростання якості підготовки фахівців, що дозволить їм успішно працевлаштуватись у лікувально-діагностичних установах різних країн світу.

У терміні фундаментальні дисципліни (ФД), характерному для вищої технічної школи, закладені зміст та вимоги до таких дисциплін, як вища математика, загальна та теоретична фізика, хімія та інформатика. Вони повинні створювати базу знань, яка є підгрунтям ефективного засвоєння студентами матеріалу, професійно-орієнтованих дисциплін (ПОД). Саме тому викладанню ФД останнім часом приділяють особливу увагу.З метою підвищення ефективності навчального процесу останнім часом інтенсивно запроваджують педагогічні технології (ПТ). Серед них відомі інформаційні технології, інноваційні (пов’язані із застосуванням активних методів навчання: методу проектів, кейс-методик тощо) [1]. У більшості ж з вузів намагаються запровадити ПТ, сутність яких полягає у розробці такої організаційної структури навчання, що допомогла б діагностувати якість знань студентів на проміжних етапах навчання. Це означає планування та організацію навчального процесу на основі системи чітко визначених цілей та проміжних і кінцевих результатів навчального процесу, створення системи методів та засобів контролю, яка дозволяє досягти встановлених результатів і має прозору систему управління навчальним процесом з можливістю корекції його етапів. Зробити це дозволяє модульно-рейтингова система (МРС) організації навчання. Зараз її лише певною мірою можна розцінювати як ПТ. В той же час на її основі можна розробити достатньо гнучку технологічну схему для ФД. Поділ змісту навчального курсу на окремі модулі дозволяє визначити проміжні цілі навчання, створити необхідну систему контролю. Введення рейтингового контролю одночасно є і стимулюючим чинником, оскільки вимагає систематичної наполегливої навчальної праці [2, 144].МРС розглядалась як базова при дослідженні проблеми моделювання ПТ у вищій технічній школі. Вивчення досвіду її впровадження у практику роботи ВНЗ виявило труднощі як організаційного, так і методичного порядку, але викладачами пріоритет надається саме організаційним аспектам впровадження МРС. Методичні проблеми усвідомлюються ними не повною мірою, іноді на інтуїтивному рівні. В першу чергу це пов’язано із недостатністю психолого-педагогічних знань.Дослідження показало, що МРС не усвідомлюється викладачами як цілісна технологія, вони згодні використовувати у навчальному процесі і окремі її елементи. Так, 47% викладачів вважають, що модуль може бути не пов’язаний із рейтингом. 19% викладачів вважають, що поділ навчального курсу на модулі штучний і ускладнює процес навчання. Фактично ця частина викладачів виступає проти побудови ПТ із діагностикою проміжних результатів навчання. Розробка окремих модулів у змісті навчального курсу, як показало опитування, не є проблемою. Більшість викладачів орієнтується на логіку навчальної дисципліни, а саме – на окремі теми курсу. Найбільші складності при застосуванні МРС пов’язані із розробкою системи рейтингового контролю. 54% викладачів вважає, що для впровадження рейтингу достатньо визначити кількість балів за кожен модуль навчального курсу і ввести необхідну градацію (на “3”, на “4”, на “5”). Анкетування засвідчило, що викладачі, які будували таким чином власну технологію навчального процесу, отримали поразку. Характерно, що більшість з них, а саме 33%, вважають, що дана технологія неефективна.Вивчення досвіду впровадження МРС показало, що усі недоліки тісно пов’язані саме із початковим етапом побудови ПТ: проектуванням технології, розробкою моделі. Етап моделювання повинен закладати систему роботи викладача (організаційні і методичні аспекти) і студента (пізнавальна діяльність) над теоретичними знаннями та практичними уміннями, а також передбачити трьохрівневу структуру навчального курсу за рівнем складності запропонованих студентам завдань. На етапі моделювання МРС як ПТ перед викладачем стоять декілька завдань: 1) визначення навчальних модулів з курсу; 2) визначення мінімального обсягу теоретичних знань, необхідних для підготовки фахівця, цей обсяг буде у визначати рівень “3”; 3) розробка системи тестового контролю для вимірювання знань студентів; 4) визначення необхідного обсягу практичних умінь, якими повинен оволодіти студент; 5) розробка необхідної системи завдань практичного змісту, якими повинен оволодіти студент як майбутній фахівець. Цей рівень також у подальшому визначить рівень лише “3”; 6) розробка системи диференційованих практичних завдань різного рівня складності (передбачено два рівні, що визначать “4” та “5”); 7) визначення кількості балів на кожен навчальний модуль відповідно рівням складності; 8) при викладанні ФД створення моделі ускладнюється необхідністю розробки тісних міжпредметних зв’язків з ПОД. Дослідження показало, що більшість викладачів у моделі МРС випускає частину необхідних етапів. Не розроблено систему диференційованих практичних завдань для студентів, що є суттєвим недоліком сучасних розробок МРС як технології. Останній недолік не дає змоги побудувати гнучку ПТ, яка б відповідала завданню створення відкритих систем у освіті.Важливим компонентом ПТ є часові параметри. Дослідження виявило, що розподіл навчальних годин (лекційні та практичні) не завжди узгоджується із реальним співвідношенням між теоретичними знаннями та практичними уміннями, формування яких передбачається навчальною програмою. Формування практичних умінь – процес більш тривалий, ніж формування теоретичних знань (співвідношення у часі приблизно 3:1, зараз воно вкладає 1:1). Самостійне опрацювання практичних завдань не завжди доречне, оскільки у студентів ще не повною мірою сформована орієнтовна модель уміння. Тому вважаємо, що розробка ефективної ПТ вимагає узгодження розподілу навчальних годин з співвідношенням теоретичних знань та практичних умінь, передбачуваних навчальною програмою.Попередні дослідження [3, 57] виявили зниження рівня мотивації студентів до вивчення ФД. Це можна подолати, ввівши до моделі ПТ компоненти, засновані на міжпредметних зв’язках ФД і ПОД. Система міжпредметних зв’язків наведена у навчальних програмах переважно як посилання на навчальну дисципліну без реального відображення зв’язків у ПТ. Між тим саме їх аналіз впливає на оптимальний розподіл годин при розробці моделі ПТ для ФД. Вважаємо, що зміст ФД потрібно вивчати у контексті їх зв’язку з ПОД. Чітко визначені міжпредметні зв’язки і впроваджені на їх основі до курсів ФД корективи (розробка змісту лабораторних робіт з урахуванням змісту ПОД, впровадження у вищу математику задач, пов’язаних з змістом ПОД) дають змогу викладачу ФД познайомитись з конкретними спеціальними задачами, елементи яких можна використати при викладанні і стимулювати мотиви пізнавальної діяльності студентів. Врахування цих вимог дає змогу змінити існуюче зараз у вищій технічній школі ставлення певної частини студентів до ФД.Таким чином, дослідження виявило певні специфічні риси, що необхідно враховувати при розробці моделі ПТ, застосовуваної при вивченні ФД у вищій технічній школі.

Етика – це є наука, яка вивчає мораль, суспільні норми поведінки, звичаї, а також сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи. Сьогодення вимагає від педагога багато уваги до вирішення проблем, але можливості для вивчення подолання проблем не так багато як би хотілося. Педагоги дотримуються етики у будь-якій ситуації, але нажаль більшість людей у різних сферах діяльності забувають про етику спілкування, етику поведінки, а з цих двох складових і складається суспільство яке нас оточує. Ми живемо в той час коли розвивається і набуває обертів нова епоха. Це епоха комп’ютеризації. Кожна спеціальність і спеціалізація пристосовується до нових змін. Ці зміни не оминули і педагогічну діяльність. У статті розглянуто вимоги сучасного суспільства до освіти, рівня кваліфікації педагогів та якості їх професійної підготовки, оволодіння загальними і фаховими компетенціями. Серед них – етична складова діяльності педагога при розв’язанні педагогічних задач. Важливою є професійна етика і у багатофункціональній діяльності викладача вищої школи. Оскільки, завдяки рівню педагогічної підготовленості, сформованості педагогічної етики викладача відбуваються певні трансформації у культурі і свідомості студента, його соціальний та професійно-особистісний розвиток. У статті викладені результати опитування викладачів щодо удосконалення етичних норм. Опираючись на результати опитування викладачів, у статті викладено основні вимоги до викладачів, та методи розв’язання педагогічних ситуацій. Також дане дослідження проводилося ґрунтуючись на аналізі досліджень публікацій великих педагогів минулих і теперішніх часів. Опрацювавши напрацювання видатних педагогів, можна виокремити головну складову сучасних спеціалістів, а саме професійної етики. Педагог, не залежно якого рівня кваліфікації, не має права забувати про професіоналізм. А професіоналізм на сам перед складається з етики спілкування та поведінки. Педагог в першу чергу має бути взірцем не лише для тих кого він навчає, а і для всього суспільства загалом.

У системі результатів навчання, у поєднанні з інтегрованими якостями викладача, чинне місце належить методичній компетентності. За таких умов виникає необхідність створення цілісної дидактичної системи методичної підготовки викладача, що поєднує у собі традиційні освітні методи з новітніми, відповідно до світових стандартів.Важливе значення для формування професійно-особистісного іміджу викладача вищої школи має якісна організаціяі проведення навчально-виробничої практики майбутніх фахівців, коли викладач передає свої знання, а студенти оволодівають сучасними методами, вміннями та формами організації праці, закріплюють теоретичні знання, отримані у процесі навчання, формують професійні навички і вміння під час практичної діяльності. Характеристика, яку отримують студенти після закінчення навчально-виробничої практики, є головним результатом та оцінкою їх роботи, яку надають провідні фахівці, створюючи практикантам і собі відповідний професійно-особистісний імідж.

У статті представлено аналіз наукових досліджень щодо вивчення складових взаємодії викладача і здобувачів вищої освіти. Надано визначення поняття «взаємодія». Розглянуто особливості соціального сприйняття. Надано соціально-психологічну характеристику організації навчально-виховного процесу в вищому навчальному закладі. Визначено етапи навчальної взаємодії. Проаналізовано складові особистості викладача вищої школи. Визначено провідні сторони педагогічної майстерності викладача. Надано характеристику стилям педагогічного спілкування. Розглянуто феномен взаєморозуміння як основну складову взаємодії. Визначено чинники виникнення педагогічного конфлікту та особливості його розв’язання.Виокремлено соціально-психологічні складові ефективної взаємодії в системі викладач-здобувач вищої освіти:формування загальної та професійної культури суб’єктів взаємодії щодо забезпечення професійного рівня спілкування; розвиток комунікативних, психологічних та конфліктологічних компетентностей учасників педагогічної взаємодії; створення благоприємного освітнього середовища щодо відчуття психологічного комфорту та захищеності, зниження емоційної напруженості, реалізації спільної мети, професійного самоствердження та особистісного зростання майбутніх фахівців; формування емоційно-ціннісного та позитивного оцінного ставлення викладача і студента один до одного; правильний вибір стилю спілкування, керування академічною групою при організації спільної діяльності; формування почуття «Ми» в навчально-виховному процесі при педагогічній взаємодії; урахування в навчальній діяльності мети, інтересів та мотивів учасників професійної взаємодії; залучення здобувачів вищої освіти до різних форм роботи з викладачем, наукової співпраці; підтримка взаємовідносин не тільки в рамках аудиторних занять, а й в організації позааудиторних заходів, дозвілля студентів; формування взаємоповаги, взаємодовіри, взаєморозуміння.

Стаття присвячена проблемі формування методичної культури майбутніх викладачів закладів вищої освіти на етапі професійної підготовки. Особлива увага приділена необхідності підготовки майбутніх викладачів до роботи зі студентською молоддю. У статті представлено характеристики методичної культури викладача закладу вищої освіти, обґрунтовано необхідність її формування для успішної професійної діяльності в умовах оновлення вищої школи, проаналізовано особливості та функціональні можливості педагогічного середовища, його роль у системі професійної підготовки майбутніх викладачів. Проаналізовано наукові підходи щодо визначення поняття «методична культура», уточнено сутність феномена «методична культура майбутнього викладача ЗВО». Запропоновано шляхи формування методичної культури майбутнього викладача на етапі магістерської підготовки. Дотримання педагогічних умов (наповнення змісту навчальних дисциплін знаннями про методичну культуру викладача ЗВО; використання інтерактивних технологій з метою підвищення мотивації до формування власної методичної культури; врахування вікових особливостей студентської молоді тощо) забезпечує постійний цілеспрямований вплив на формування досліджуваної нами якості.Автор доводить актуальність формування методичної культури викладача як однієї з важливих особистісно-професійних якостей та зазначає, що це складне, багаторівневе і системне утворення. У статті підкреслено, що зміст предметів психолого-педагогічного циклу, які викладаються студентам спеціальності «Освітні, педагогічні науки», сприяє зростанню професіоналізму, збагаченню знань, забезпечує розвиток цілісної творчої особистості та формує методичну культуру майбутніх викладачів ЗВО на етапі професійної підготовки. Методи дослідження спрямовувалися на опис сутності змісту статті, цілісного уявлення про проблему, зазначену у темі. Результати наукової розвідки засвідчили, що нагальною сьогодні є потреба удосконалити наукові уявлення про суть та структуру поняття «методична культура майбутнього викладача ЗВО», виявити її структурні компоненти, принципи та фактори формування. Подальшої уваги заслуговує розгляд питання методичної культури майбутнього викладача, яка спрямована на підвищенняефективності його майбутньої діяльності та розвиток професійно-особистісних якостей.

Реформа системи вищої освіти завдяки цілеспрямованій праці Міністерства освіти і науки та вузів дала позитивні результати, але ще не вирішила головного завдання – підвищення якості підготовки спеціалістів, які потрібні державі і суспільству для творчої професійної діяльності в період науково-технічного прогресу людства і ринкових відносин.Головною причиною цього, на мій погляд, є те, що розвиток системи освіти тісно пов’язаний з економічними проблемами держави та національними особливостями суспільства, а ми намагаємось розв’язати освітянські проблеми за іноземним зразком, забуваючи що, наприклад, в Америці, звідки взято найбільше запозичень, цивілізована ринкова економіка, в якій визначальними є закони та справа. В них життєвий успіх спеціаліста визначається рівнем його підготовки у вузі, а недоукам не дають роботи на власних фірмах навіть батьки. У нас життєвий успіх спеціаліста у великій мірі залежить від зв’язків, причому ця “хвороба” так укоренилася, що сприймається за нормальні речі. Дане явище потрібно якнайшвидше ліквідувати, бо воно сильно гальмує прогресивний розвиток.В порівнянні з економікою передових капіталістичних держав, економіка України має інші проблеми. Там її основою є новітні технології з використанням сучасної техніки і головним для них є знайти ринки збуту для конкурентноспроможної продукції. В нас же головною проблемою є необхідність технічного переозброєння більшості галузей промисловості і сільського господарства, тому що на одиницю продукції (в більшості низької якості) відносно світових показників набагато вищі витрати енергоносіїв та сировини.Зрозуміло, що ці проблеми можуть успішно вирішувати спеціалісти високої кваліфікації, які підготовлені до творчої професійної діяльності по створенню ефективних технологій та машин для їх реалізації. Рівень кваліфікації спеціаліста будь-якого профілю, а особливо це стосується підготовки сучасних інженерів, залежить від рівня його базової фундаментальної підготовки, яка є наріжним каменем технічної освіти. За всіх часів дана теза була постулатом і ніким не спростовувалась. Тим більш вражаючим є той факт, що роль фундаментальних дисциплін в навчальному процесі постійно знижується. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти обсяги годин, що відводяться на їх викладання в недалекому минулому з нинішніми. Але ж ми хочемо, щоб наші випускники мали рівень кваліфікації не нижчий за рівень спеціалістів, що випускають кращі закордонні вузи!Проведений порівняльний аналіз навчального навантаження з математики, фізики і хімії для різних напрямків підготовки у нас і в деяких закордонних вузах також засвідчує, що питома вага майже з усіх фундаментальних дисциплін в них приблизно в два рази більша, ніж у нас. Деякі відхилення маємо в Краківській гірничій академії, але в Польщі зовсім інша система середньої освіти. В них дванадцятирічна середня освіта, причому в технічних ліцеях чи гімназіях, наприклад, учні вже вивчили матаналіз, який в нас студенти вивчають протягом першого курсу. Крім цього, в них має місце тісний зв’язок фундаментальних дисциплін з майбутньою професією. В австрійських і німецьких вузах, наприклад, назва дисциплін звучить так: математика для машинобудівників, чи електриків, чи економістів. Точно так само і фізика та хімія читаються відповідно до обраної спеціальності. Тут, на мою думку, йдеться про питання державної ваги і його треба вирішувати на відповідному рівні. Не принижуючи значення інших наук, необхідно все ж наголосити, що саме фундаментальні дисципліни формують основи наукового світогляду кожної людини, саме фізика, хімія і математика складають основу науково-технічного прогресу людства.Також треба визнати, що у справу погіршення фундаментальної освіти значний “внесок” робить і середня школа, в якій рівень знань учнів, наприклад, з фізики і хімії, вже опускається до критичної межі. Одним із каталізаторів такого становища стала відміна вступного іспиту з фізики на переважну більшість факультетів багатьох технічних університетів. Цей сигнал чітко зрозуміли вчителі, учні і їхні батьки. В результаті вузівські викладачі, а пізніше і викладачі інших технічних дисциплін, в розпачі від низького рівня знань фундаментальних дисциплін своїх студентів. Вони за перші семестри намагаються ліквідувати прогалини шкільної освіти, але це, як правило, не вдається. Пізніше такі студенти отримують дипломи інженерів, деякі вступають до аспірантури та стають викладачами, тобто колесо виродження все більше розкручується. Те, що в даний час відбувається із шкільними і вузівськими програмами фундаментальних дисциплін, є копіюванням нашою освітою чужих методик і ідей. Але саме наші спеціалісти, які навчались математики, фізики і хімії за традиційними програмами, є бажаними в різних зарубіжних наукових центрах, які працюють в галузі фізики плазми, твердого тіла, квантової електроніки, тощо. Тому не варто відкидати те позитивне, що напрацьовано десятиріччями і яке давало нам Нобелівських лауреатів та здобутки світового рівня у різних областях знань, технологій і техніки.Треба відзначити, що одне із найгостріших питань, які обговорювались на загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України – низький рівень освіти з фізики у школах і вузах країни. До Президента України і уряду відповідне звернення підписали сорок дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України. Як же покращити фундаментальну підготовку фахівців? Відомо, що тепер вузи мають значні автономні права і варто ними скористатися, не чекаючи рішень “згори”. В нашому національному університеті нафти і газу завдяки правильному розумінню ситуації з боку ректора, відомого у світі вченого в області механіки машин, академіка Української нафтогазової академії, професора Крижанівського Є.І., зроблені відповідні кроки щодо виправлення ситуації та покращення викладання фундаментальних дисциплін, без яких не може бути повноцінного інженера, який би успішно конкурував на міжнародному ринку праці. Два роки тому Вченою Радою університету було створено інститут фундаментальної підготовки, який згідно Положення є навчально-методичним, навчально-організаційним і науково-дослідним підрозділом університету на правах факультету для практичного втілення концепції вищої багатоступеневої інженерно-технічної освіти на базі глибоких фундаментальних знань з вищої математики, фізики і хімії. До складу інституту входять три кафедри фундаментальних наук, на черзі створення іще двох кафедр. Сьогодні можна констатувати, що створення такого інституту було необхідним і корисним, так як кафедри фізики, вищої математики і хімії вирішують спільні питання та об’єднані однією метою – покращити базову фундаментальну підготовку фахівців. Викладачі мають можливість обмінюватись досвідом своєї роботи, бо знаходяться на одному рівні, тоді як раніше були в певній мірі на другорядних ролях, оскільки кафедри відносились до різних факультетів, які більше розв’язують задачі спеціальної підготовки.Дуже важливим моментом у діяльності інституту була участь в організації і проведенні VIII науково-методичної конференції, на якій обговорювались питання фундаментальної підготовки фахівців і на яку були запрошені викладачі з інших вузів та вчителі шкіл і коледжів. При підготовці до конференції виконано значний об’єм роботи по вивченню і порівнянню навчальних планів різних спеціальностей у нашому університеті та багатьох європейських технічних вузах. Цей аналіз було покладено в основу рекомендацій, які затвердила наша Вчена Рада і які стали програмою діяльності інституту. Так, враховуючи неможливість перегляду навчальних планів спеціальностей в сторону збільшення аудиторних годин на вивчення фізики, математики, хімії, інформатики і програмування ми змістили акцент при їх викладанні в сторону профілізації навчального процесу в залежності від потреб профілюючої кафедри, тобто змінили зміст робочих програм дисциплін. Також на кафедрах інституту запроваджено керовану і контрольовану самостійну роботу, тобто йде мова про індивідуалізацію навчального процесу, оскільки світ на початку ХХ1 століття надзвичайно швидко змінюється, – вперше в історії розвитку людства покоління теоретичних ідей і машин змінюються в часі швидше, ніж покоління людей, а тому потрібно навчити студентів, майбутніх фахівців, самостійно знаходити необхідні знання в морі інформації що нас оточує для досягнення певного освітнього рівня. Для реалізації даного напрямку роботи потрібно змінити роль викладача: замість передавача певної суми знань студенту, він повинен стати координатором навчального процесу, консультантом, керівником навчання. Зауважу, що зміна функцій викладача – це довготривалий процес по підвищенню фахового рівня професорсько-викладацького складу.Проведений аналіз показав, що в нас є недостатнє забезпечення студентів навчально-методичною літературою. Тому в інституті сформовано єдиний план підготовки і випуску підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, електронних посібників тощо, а також створені творчі колективи, які повинні якнайшвидше забезпечити всіх студентів необхідними дидактичними матеріалами українською мовою.Дуже важливим напрямком діяльності інституту є налагодження співпраці і зв’язків наших кафедр із спорідненими кафедрами технічних вузів України. До речі, це один із шляхів більш швидкого забезпечення методичною літературою студентів внаслідок обміну, а також підвищення кваліфікації викладачів.Розв’язанню проблеми покращення фундаментальної підготовки майбутніх фахівців сприяє використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій проведення навчального процесу з використанням відповідних технічних засобів (аудіо- і відеоапаратури, комп’ютерів, телебачення, мережі Інтернет та ін.). Для цього потрібно використовувати як мізерні бюджетні кошти, так і залучати кошти різних фондів під проекти навчально-методичного характеру. Адже саме отримання грантів у великій мірі допомагає зміцнювати матеріально-технічну базу кафедр.Також хочу зачепити іще одне болюче питання вищої школи. З метою виживання зараз у вузах ми маємо поряд із студентами, які навчаються за рахунок бюджетних коштів, так званих контрактників. Це добре, але борючись за гроші ми намагаємось зберегти більшість студентів, що веде до зниження якості навчання. У даній ситуації кафедри фундаментальної підготовки в найгіршому становищі, тому що перед ними постає завдання виправлення браку середньої школи і відбору студентів для їх подальшого навчання. В нашому університеті знайдено вихід з даної ситуації: в навчальний процес впроваджено модульну технологію в поєднанні з визначенням рейтингу студентів. Було проведено п’ять науково-методичних конференцій, результати роботи яких дозволили розробити і вдосконалити “Положення про систему поточного, підсумкового контролю і оцінювання знань та визначення рейтингу студентів”. Треба відзначити, що через консерватизм характеру людини, все нове важко приживається. Але завдяки саме волі ректора Крижанівського Є.І. дана система організації і проведення навчального процесу працює, стимулюючи систематичну і самостійну роботу студентів протягом всього семестру. Вона підвищує об’єктивність оцінки знань, активізує навчальну діяльність та розвиває творчі здібності студентів, а результати екзаменаційних сесій та висновки більшості викладачів стверджують, що впровадження даної технології навчання є виправдане і сприяє підвищенню фахового рівня спеціалістів.Аналізуючи етапи і тенденції розвитку фундаментальної підготовки в технічному вузі приходимо до висновку, що зараз, коли створені нові форми і методи управління навчальним процесом, потрібен перехід до нових принципів формування змісту. Тому, створюючи нові інтенсивні технології навчання, треба зберегти глибокі традиції нашої фундаментальної підготовки та поєднати їх із здоровим прагматизмом заходу, тобто додати їй прикладну спрямованість. Це потребує координації зусиль викладачів різних предметів, великих затрат часу, тому що ці технології повинні базуватись на ідеї синтезу усіх дисциплін та принципу фундаментальності освіти, які об’єднують закономірності процесу пізнання і повинні враховувати ментальність нашого народу.

Драч І. І. Аналіз результатів упровадження моделі компетентнісно-орієнтованого управління підготовкою майбутніх викладачів вищої школи. У статті обґрунтовано необхідність оновлення управлінських механізмів під час здійснення компетентнісно-орієнтованої підготовки майбутніх викладачів вищої школи, проаналізовано результати педагогічного експерименту щодо впровадження його моделі в ході підготовки магістрантів педагогіки вищої школи. Розкрито особливості динаміки розвитку когнітивного, діяльнісного та особистісного компонентів професійної компетентності майбутніх викладачів вищої школи. Зроблено висновок щодо зумовленості більш вираженої динаміки показників сформованості професійної компетентності студентів в експериментальних групах порівняно з контрольними групами додатковим упливом розробленої моделі компетентнісно-орієнтованого управління професійною підготовкою магістрантів педагогіки вищої школи.

Учбовий процес будь-якої педагогічної системи повинен мати чіткий психолого-педагогічний напрямок, бути логічно завершеним як в цілому, так і в окремих блоках (темах), сприяє оволодінню студентами такої системи знань, норм, цінностей, яка дозволить йому сформуватись як творчій особистості.Таким чином, якщо викладач, який проводить учбовий процес за цією або іншою системою, чітко додержується обов’язкових умов організації учбової діяльності на основі орієнтирів, які являють собою докладно і конкретно сформульовані учбові цілі, забезпечує виконання студентами перевірочних робіт після вивчення кожної учбової одиниці, оголошує підсумки цієї роботи, проводить підсумковий контроль, або, інакше кажучи, планує роботу студентів у канонічній дидактичній послідовності: визначення мети, подання інформації, контроль та корекція, причому викладач виконує все на високому науково-методичному рівні – то ефективність функціонування будь-якої педагогічної системи буде високою.Відмітимо, що продуктивність, ефективність діяльності викладача у значній мірі визначається не характером структури тієї чи іншої педагогічної системи, а рівнем того інтегрованого показника, який ми звемо педагогічною майстерністю, та який вміщує великий комплекс психолого-педагогічних характеристик.На наш погляд, до принципово іншого бачення шляхів змісту і відповідно структури учбового процесу може привести інверсія базового поняття у системі освіти, поняття, яке може бути означене, як “навчити”. Зміст його складається у повідомленні трансляції деяких знань та навичок. В такому випадку основним елементом системи “викладач – студент” є викладач, який транслює знання на студента, а також здійснює оцінку та корекцію їх засвоєння. Якщо основну роль в системі “викладач – студент” грає комплекс учбових дій студента – “вивчити”, то і структура учбового процесу повинна представляти один блок – блок “вивчення предмета”, структура якою є сполукою “під блоків”, які забезпечують вивчення предмета, контроль та корекцію знань, а також інші психолого-педагогічні функції. Тобто, майбутня педагогіка повинна здійснити інверсію базових понять: від навчання предмета до “вивчення предмета”. В цьому разі викладач повинен в основному виконувати не навчаючі функції, а мотивуючі та контрольно-коригуючі. Саме в цьому випадку учбовий процес повинен мати максимальну диференціацію-індивідуалізацію, оскільки процес вивчення предмета є суворо індивідуальним.Така інверсія, від “навчання” до “вивчення” є високо ефективною в системі підготовки сучасних спеціалістів і саме такий підхід може бути реалізованим у модульно-розвиваючому навчанні у вузі.

У статті наведені клінічні прояви та шляхи купування синдрому емоційного вигорання у викладачів медичних вузів. На підставі літературних даних проаналізована історія питання за сотанні десятиліття, а також систематизовані дані щодо 50-ти викладачів вищої школи, у яких проведене анкетування під час викладання педіатричних дисциплін іноземною мовою. Наведені фактори ризику, які обумовлювали появу синдрому емоційного вигорання, а також особливості клінічного перебігу цього стану під час викладання педіатричних дисциплін іноземною мовою. Коротко представлені шляхи усунення синдрому емоційного вигорання, що проходять на фізичному, психоемоційному та духовному рівнях викладача.

Одним з питань, яке на сьогодні активно вивчається всіма ланками вищої школи в Україні, є питання шляхів та методів впровадження дистанційної форми навчання. Дане питання викликане не стільки важливістю чи необхідністю існування вказаної форми навчання, скільки конкретними формами прояву дистанційного навчання в освітньому просторі України, а також тими проблемами, які при цьому випливають. Спробуємо розглянути основні з таких проблем та можливі шляхи їх подолання.Однією з основних проблем, на наш погляд, є недостатня кількість інформації щодо дистанційних курсів на українських теренах. Слабкий рівень ознайомленості користувачів з можливостями та правилами використання спеціалізованого програмного забезпечення, яке застосовується при дистанційному навчанні (саме навчанні, а не спілкуванні!), низька пропускна здатність мереж, відсутність активної промоції... І це – враховуючи терміни впровадження системи дистанційного навчання в державі [1]. Як показує досвід, в Росії вже давно функціонує віртуальний навчальний заклад INTUIT (Інтернет-університет інформаційних технологій), який на сьогодні дає можливість дистанційно отримати вищу освіту (рис. 1). Ще одним «каменем спотикання» є надзвичайна складність щодо узгодження навчальних планів для різних навчальних закладів. З одного боку, певні вимоги і нормативи відповідного міністерства, з іншого – індивідуальний підхід до змісту навчальних планів і програм. Це вносить певну напруженість у процес наповнення дистанційних курсів, оскільки зажди існує небезпека відхилення від програми.Але найсерйознішою проблемою є однотипність підходу до методичного забезпечення дистанційних курсів, тобто, вимоги щодо його структури. З точки зору змісту й ролі різних дисциплін в процесі оволодіння фахом такі вимоги повинні бути строго диференційованими. Навіть викладання однієї й тієї ж дисципліни студентам різних спеціальностей вимагає вибіркового підходу викладача до співвідношення між обсягами матеріалу різних тем і розділів (наприклад, при викладанні курсу «Математичка для економістів» для студентів спеціальностей «Маркетинг» і «Економічна кібернетика»).У жовтні минулого року на базі Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ відбувся міжвузівський науково-методичний семінар на тему «Шляхи і методи впровадження дистанційної форми навчання при викладанні дисциплін математичного та інформаційного циклів». Як показало обговорення, для різних навчальних закладів характерним є власне бачення такого виду навчання. Однак, в загальному використовується шаблонний підхід, спрямований на пряме перенесення аудиторних методів роботи зі студентами на віртуально-електронне спілкування [2].В першу чергу, це проявляється у переліку форм подання матеріалу. Як правило, викладачі, які розробляють такі дистанційні курси, змушені:а) створити друкований формат конспекту лекцій, до якого додати:б) типові задачі та приклади для демонстрації практичного застосування теоретичного матеріалу;в) список основних питань для самоперевірки знань;г) перелік літературних джерел.По-друге, контроль знань студентів зазвичай набуває форм:а) комп’ютерного тестування;б) розв’язування нескладних задач та прикладів у заданому обсязі;в) контрольних робіт за матеріалом змістовного тематичного модуля.Всі інші засоби (електронна пошта, соціальні мережі, чати та ін.) є просто різними видами передачі інформації в обох напрямках (викладач  студент).І найголовнішою проблемою, яка стоїть на шляху якісного й ефективного впровадження дистанційного навчання в Україні, є відсутність (у більшості випадків) переконливої особистої мотивації для нинішніх студентів щодо отримання ґрунтовних знань з більшості навчальних дисциплін, зокрема, й математичних.Висвітлені проблеми жодною мірою не повинні привести до висновку про недоцільність впровадження дистанційного навчання в українських навчальних закладах. І причин тому є кілька.По-перше, наявність спеціалізованого програмного забезпечення E-Learning (Atutor, Moodle), достатньо потужного, різноманітного і доступного з точки зору користувача, яке дозволяє застосувати широкий спектр засобів подачі матеріалу та перевірки знань студентів. Вагомим аргументом на користь деяких з платформ є їх безкоштовне поширення як Open Source-проектів.Інша перевага проявляється з урахуванням поширеної практики паралельного навчання студентів у кількох вищих навчальних закладах. Застосування дистанційного навчання в такій ситуації звільняє студента від необхідності вишукувати час на безпосереднє відвідування занять та спілкування з викладачем.З точки зору викладання дисциплін математичного циклу, то ту немає однозначного типового підходу до дистанційної форми навчання. Зупинимося на цьому детальніше.Вивчення курсу «Математика для економістів» логічно можна розбити на кілька етапів – «Вища математика», «Теорія ймовірностей і математична статистика», «Економіко-математичне моделювання».Враховуючи важливість чіткого і логічно виваженого подання основних фундаментальних понять, термінів, правил та способів їх застосування, курс «Вища математика» на сьогодні повинен викладатися суто аудиторно, коли викладач має змогу вже в ході лекції чи практичного заняття розібрати зі студентами основні позиції та незрозумілі питання. Орієнтація нинішньої базової середньої освіти на просте накопичення знань учнями та тестовий їх контроль призвели до втрати ними (у більшості випадків) здатності самостійно проаналізувати матеріал і зробити обґрунтовані висновки з вивченого. Тому викладачам вищих навчальних закладів на перших курсах приходиться формувати логічно-аналітичний апарат студентів, як кажуть, «з чистого аркуша». Тим більше, коли це стосується вміння студентів, наприклад, економічних спеціальностей, застосувати вивчений математичний апарат при розв’язуванні фахових задач.При вивченні курсу «Теорія ймовірностей і математична статистика», першого, так би мовити, прикладного розділу математики, викладач змушений сформувати у студента здатність абстрактно-логічної побудови процесу знаходження розв’язку та вироблення системи статистичної обробки числових даних. На цьому етапі особисте спілкування є також конче необхідним, враховуючи надзвичайну різноманітність задач та деяку нестандартність підходу до їх розв’язування в кожному конкретному випадку. Хоча проведення контролю, наприклад, модульного, вже допускає використання дистанційних засобів, особливо при вивченні статистичних методів.Та, як показує практика, стан справ тут далеко не такий втішний. Дослідження усереднених якісних показників успішності студентів кількох чернівецьких вузів впродовж 10 років показали (рис. 2), що тут спостерігається стійка тенденція до спадання (кількість студентських груп та навчальних закладів дозволяє вважати вибірку репрезентативною). Дещо інша ситуація формується, коли студенти переходять до вивчення третього розділу – «Економіко-математичного моделювання». Як правило, цей розділ вони вивчають або на другому, або аж на третьому курсі (залежно від навчального плану для різних спеціальностей), досягнувши при цьому певного рівня знань фахового характеру. Отримані знання в даному етапі вже дозволяють більшості студентів свідомо підійти до осмислення умови задачі, вибору потрібного математичного інструментарію та його застосування в задачі. Тому на цьому етапі безпосередня присутність викладача не завжди є обов’язковою, і серії очних консультацій буває достатньо для деталізації способів та правил отримання позитивного результату при обробці даних.В останні кілька років для студентів ЧТЕІ КНТЕУ кількох спеціальностей («Економіка підприємства» та «Міжнародна економіка») в навчальних планах освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» та «магістр» з’явився достатньо цікавий і, на наше переконання, потрібний курс – «Статистичний аналіз та економіко-математичне моделювання в економічних дослідженнях». Цінність даного курсу можна сформулювати трьома позиціями:1. Студенти п’ятого курсу мають вже майже повний набір знань фахового характеру і досить вільно здатні розібратися в економічній постановці різноманітних практичних задач.2. Програма курсу, складена викладачами кафедри вищої математики та інженерно-технічних дисциплін ЧТЕІ КНТЕУ, дозволяє цілісно й повно розглянути перелік та основні правила застосування математичних методів обробки економічної інформації різного типу.3. Враховуючи необхідність проведення досліджень в рамках виконання дипломних робіт, перші два пункти суттєво полегшують роботу студентів, підвищуючи її ефективність.При викладанні даного курсу викладач може активно використати дистанційні засоби, даючи студентам практичні завдання комплексного характеру та контролюючи хід їх розв’язування та отримані результати, що допоможе виробити у студентів навички самостійного вибору оптимальних методів розв’язування, проведення комплексних обчислень, аналізу отриманих результуючих даних.В ході модульного контролю можна шляхом тестування перевірити знання студентами основних термінів і понять, типових алгоритмів розв’язування, а також правильність застосування цих алгоритмів для нескладних розрахункових задач.Висновки:1. Дистанційне навчання як сучасний спосіб отримання знань та їх контролю є прогресивною методикою, яка дозволяє використати віддалену передачу даних від викладача до студента та отримання результатів виконання завдань.2. Відсутність в Україні єдиної політики щодо шляхів впровадження дистанційного навчання (враховуючи методичне, змістове, мотиваційне, нормативне та матеріальне забезпечення) робить дистанційну освіту недостатньо популярною, позбавленою законодавчої підтримки.3. При вивченні дисциплін математичного циклу студентами вищих навчальних закладів різної спеціалізації застосування дистанційного навчання повинно бути диференційованим, з огляду на різний ступінь складності та важливості матеріалу та підготовки студентів.4. Суттєвим покращенням умов впровадження і використання дистанційного навчання може стати орієнтування базової загально-освітньої школи на вироблення в учнів здатності аналізувати отримувані знання, а не просте їх накопичення.

У статті розглянуто тенденції розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів вищої школи у контексті досвіду США. Окрему увагу приділено аналізу науково-педагогічної літератури, присвяченої проблемі розвитку професійно-педагогічної компетентності педагогічних працівників США. Наголошено, що професійно-педагогічна компетентність займає найважливіше місце серед основних компетентностей викладачів вищої школи, оскільки безпосередньо пов’язана з виконанням професійних обов’язків. Виявлено особливості професійного розвитку викладачів американських вищих навчальних закладів, серед яких визначальне місце займає система підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Визначено нормативну основу, проаналізовано бази, різноманітні форми і програми підвищення кваліфікації й удосконалення професійно-педагогічної компетентності викладачів вищої школи у США.

Княжева І. А. Проблема професійної підготовки викладачів вищої школи до педагогічної діяльності в умовах магістратури в наукових дослідженнях. У статті проведено аналіз стану проблеми професійної підготовки викладачів вищої школи до педагогічної діяльності в умовах магістратури в теорії і практиці вищої освіти. Особливу увагу приділено висвітленню актуальних проблем професійної підготовки майбутніх фахівців у галузі дошкільної освіти, зокрема викладачів педагогічних дисциплін спеціальності «Дошкільна освіта».

У статті розглянуто суть та особливості студентоцентрованої концепції як методологічного підґрунтя організації освітнього процесу в контексті педагогічної підготовки майбутніх викладачів; виокремлено принципи навчання за цим підходом. Окреслено концептуальні ідеї студентоцентрованого підходу: організація освітнього процесу як когнітивної діяльності студентів засобами когнітивних стратегій та метапізнання, подання змісту вищої освіти у професійному, соціальному контекстах шляхом застосування автентичних джерел і автентичної діяльності, організація освітнього процесу на засадах суб’єкт-суб’єктної взаємодії викладача і студентів на засадах діалогу.

У статті висвітлені неефективні психосоматичні і фахові стереотипи поведінки викладача вищої школи, причини їх виникнення, визначені шляхи їх запобігання і корекції у процесі розвитку емоційного інтелекту у майбутніх педагогів вищої школи.Показано, що такі стереотипи гальмують модернізацію процесів професійної підготовки майбутніх педагогів вищої школи. Пропонується вирішення даної проблеми на засадах різноманітних підходів до професійної підготовки фахівців: андрагогічного, системного, діяльнісного, аксіологічного, компетентністного, синергетичного.Спираючись на дослідження попередників визначено емоційний інтелект як здатність ідентифікувати, використовувати, розуміти емоції і керувати ними; здатність, яка дозволяє знизити стрес, навчитися ефективному спілкуванню, подоланню перешкод і вирішенню конфліктів.Студентам пропонується вільний вибір різноманітних видів діяльності як на рівні вибору навчальних дисциплін, так і в рамках професійно орієнтованих дисциплін, що сприяє більш позитивній мотивації до навчання та більш високій продуктивності такої навчальної діяльності. Студенти беруть безпосередню участь у визначенні мети своєї навчальної діяльності, у виборі форм, методів і засобів навчання, тобто є суб’єктами навчального процесу. На основі акмеологічного методу порівняльного вивчення різних за ефективністю індивідуальних систем діяльностей викладачів та колег-магістрантів пропонується така система заходів, в якій студент поступово відбирає, на його погляд, найбільш ефективні форми, методи, засоби і технології навчання. Застосування цих елементів авторської системи, їх апробацію студент здійснює на семінарських заняттях, тренінгах, на яких він виконує і роль студента, і роль викладача, а потім застосовує у процесі асистентської педагогічної практики. Вищим рівнем вияву такої саморегуляції, самоорганізації власної навчальної діяльності є втілення елементів авторської системи діяльності у кваліфікаційній роботі.Виконання цієї організаційно-педагогічної умови дозволяє сформувати здатність входити у стан інших, ставити себе на місце іншого (долати комунікативний та моральний егоцентризм), запобігати або поступово змінювати психосоматичні і фахові стереотипи, що стає важливою основою для забезпечення ефективної комунікації майбутнього педагога вищої школи зі студентами.Продовження дослідження ми вбачаємо у конкретизації напрямів розвитку емоційного інтелекту шляхом формування у майбутніх педагогів вищої школи емоційної компетентності та виділення відповідних результатів навчання. Для цього необхідно здійснити експериментальну перевірку моделі розвитку емоційного інтелекту майбутніх педагогів вищої школи, ядром якої є організаційно педагогічні умови такого формування.

У статті аналізуються результати дослідження щодо моделювання психологічного портрету сучасного викладача закладу вищої освіти. Підкреслюється, що реформи та зміни, які постійно відбуваються у системі вищої освіти, стосуються і вимог до викладачів, в тому числі до їх особистості та психо-логічного портрету. Наголошується на актуальності розробки моделі психологічного портрету сучасного викладача як інструменту для саморозвитку викладача, як еталону коректної оцінки якості його діяльності. Зауважується, що впровадження та застосування такої моделі дозволить підвищити якість надання освітніх послуг у ЗВО України. Розкриваються головні напрями та особливості професійної діяльності викладача ЗВО. Запропоновано перелік особистісних якостей викладача вищої школи, які впливають на ефективність виконання ним всіх видів робіт, що містяться у професійній діяльності: навчальної, методичної, наукової, організаційної, виховної тощо. Наведено детальні результати опитування здобувачів вищої освіти, науково-педагогічних працівників та адміністрації закладу вищої освіти щодо таких складників психологічного портрету сучасного викладача, як темперамент, характер, педагогічні здібності, педагогічна спрямованість (мотивація), комунікативна компетенція, емоційний інтелект, моральні якості, вольові якості, самоконтроль, самооцінка.Визначено, що, на думку здобувачів вищої освіти, викладач має бути сангвініком, екстравертом, людиною молодого віку, з вираженою педагогічною мотивацією та високо розвиненими комунікативними якостями, відкритим, тактовним, толерантним. Встановлено, що для науково-педагогічних пра-цівників є характерним прагнення передавати знання та досвід, вони приділяють увагу власній мотивації, педагогічній спрямованості. Представлено результати опитування представників адміністрації закладу вищої освіти: комунікабельність, порядність, рішучість, відповідальність, ерудованість, любов до себе, роботи та оточуючих складають психологічний портрет сучасного викладача. На основі про-веденого дослідження запропоновано модель психологічного портрету сучасного викладача закладу вищої освіти «ВСЕСВІТ ЯКОСТЕЙ».Ключові слова: викладач, психологічний портрет, особистість, моделювання, анкетування. The presented article analyzes the results of research on modeling the psychological portrait of a modern university teacher. It is emphasized that the reforms and changes that are constantly taking place in the higher education system also apply to the requirements for teachers, including their personality and psychological portrait. Emphasis is placed on the relevance of developing a model of a modern teacher psychological portrait as a tool for self-development, as a standard for correct assessment of the quality of teaching work. It is noted that the introduction and application of such a model will improve the quality of educational services in Ukraine. The main directions and features of professional activity of the university teacher are revealed. The list of personal qualities of the university teacher which influence efficiency of his professional activity (educational, methodical, scientific, organizational, educational, etc.) is offered. The detailed results of the survey of students, research and teaching staff and administration of higher education institution on such components of a modern teacher psychological portrait as temperament, character, pedagogical abilities, pedagogical orientation (motivation), communicative competence, emotional intelligence, moral qualities, volitional qualities, self-control, self-esteem are presented.It was determined that, according to the opinion of students, a university teacher should be a sanguine, extrovert, young person, with strong pedagogical motivation and highly developed communicative qualities, tactful, tolerant. It was established that for teachers themselves it is important to have a desire to transfer knowledge and experience, they pay attention to their own motivation, pedagogical orientation. The results of a survey of representatives of the administration of higher education institution are presented: sociability, decency, determination, responsibility, erudition, self-love make up the psychological portrait of a modern teacher. Based on the conducted research the model of a modern university teacher psychological portrait under the name ‘SOCIABLE MASTER’ was offered.Key words: university teacher, psychological portrait, personality, creation of a model, survey

У статті висвітлено сучасні вимоги до викладача вищої школи (уміти організовувати таке дослідження-завдання, яке сприймається студентами як власна ініціатива; спонукати студентів до інтеграції зусиль при розв’язанні конкретних навчальних завдань; розв’язувати нестандартні навчальні та міжособистісні ситуації; уміти створювати ситуацію успіху, не нав’язувати власний спосіб мислення, дати можливість виявляти самостійність в інтелектуальній поведінці тощо). Обґрунтовано концептуальні засади формування психолого-педагогічної інтегральної компетентності викладача в процесі професійної підготовки: 1) формування психолого-педагогічної інтегральної компетентності викладача закладів вищої освіти базується на інтеграції психологічної та педагогічної підготовки на засадах проблемного підходу, 2) Диференціація як уміння визначити цільове призначення як педагогічних, так і психологічних аспектів у підготовці та професійній діяльності викладача; 3) інтеграція психолого-педагогічних знань та умінь на основі професійних цілей підготовки викладача вищої школи.

У статті розглядаються проблеми педагогічної взаємодії в процесі підготовки майбутніх учителів іноземних мов до проектної діяльності в закладах загальної середньої освіти.З цією метою представлено теоретичний аналіз суб’єкт-суб’єктної взаємодії в системі стосунків “викладач-студент”; обґрунтовано універсальні принципи побудови і ведення паритетного діалогу учасників освітнього процесу вищої школи. Визначено низку діалогічних умінь, якими має оволодіти майбутній учитель іноземних мов: мотиваційні, комунікативні, організаторські, гностичні, емоційні та оцінні. Автором доведено важливість паритетного діалогу як такого, що забезпечує рівність психологічних позицій, взаємні гуманістичні відносини, активність викладача та студентів, готовність прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.

Стаття А. В. Козлова — це спроба розпочати дослідження психотипів викладачів вищої школи з позицій оригінально сформульованої та схематично зображеної концептуальної інтерпретації такого складного явища як психіка людини. Автор коротко охарактеризував читири, на його думку, основних психотипих.

У статті розкрито сутність і зміст ресурсно-орієнтованого навчання в закладах вищої освіти. Ресурсно-орієнтоване навчання в умовах здоров’язбережувального освітнього середовища описано як цілісний динамічний процес організації і стимулювання самостійної пізнавальної діяльності студентів в оволодінні навичками активного перетворення інформаційного середовища на засадах концепції здоров’язбереження, яка передбачає оптимальне використання тріадою "студент-викладач-бібліотекар" консолідованих кадрових, матеріально-технічних, навчально-методичних, фінансових та інформаційних ресурсів. Науково обґрунтовано необхідність дотримання умов здоров’язбереження при проєктуванні ресурсно-орієнтованого навчання студентів у вищій школі. Подано модель ресурсно-орієнтованого навчання студентів у закладах вищої освіти в аспекті здоров’язбереження як схему візуалізації процесу ресурсно-орієнтованого навчання. Схарактеризовано блоки моделі та дидактичні умови реалізації ресурсно-орієнтованого навчання студентів у закладах вищої освіти в умовах здоров’язбережувального навчального середовища: застосування комплексу форм, методів та засобів ресурсно-орієнтованого навчання; організацію процесу навчання професійно орієнтованих дисциплін в тріаді "студент-викладач-бібліотекар" з використанням педагогічних технологій ресурсно-орієнтованого навчання; орієнтацію на розвиток інформаційно-освітнього середовища закладів вищої освіти шляхом активізації розробки електронних ресурсів; введення інформаційно-технологічного компоненту при викладанні професійно орієнтованих дисциплін; здоров’язбережувальну спрямованість процесу навчання та консолідацію здоров’язбережувальних технологій. Описано дослідницький освітній проєкт «Ресурсно-орієнтоване навчання у вищій школі», який проходить упровадження у вітчизняних закладах вищої освіти та доводить свою ефективність і доцільність у застосуванні.