To see the other types of publications on this topic, follow the link: Визначення корупції.
Journal articles on the topic 'Визначення корупції'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Визначення корупції.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
В., Татаренко Г., Мезеря О. А. та Татаренко І. В. "РЕФОРМА ІНСТИТУТУ ВИКРИВАЧІВ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ: ДОВГООЧІКУВАНІ ЗМІНИ ЧИ ІМІТАЦІЯ ПРОГРЕСУ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 127–42. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-127-142.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу правового інституту викривачів корупції, як нового явища у сфері боротьби з корупцією, наданням рекомендації щодо удосконалення положень та усунення протиріч між нормами діючого законодавства у сфері запобігання та боротьби з корупцією. Об’єктом дослідження є правовий статус викривачів корупції, механізми його захисту та відновлення, правова взаємодія з іншими учасниками антикорупційних правовідносин. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти регулювання правосуб’єктності викривачів корупції, норми чинного законодавства та правозастосовна практика щодо реалізації положень інституту викривачів корупції. Метою дослідження є аналіз останніх законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні на предмет дієвості та наявності прорахунків, визначення напрямів розвитку правового регулювання інституту. За для досягнення поставленої мети у роботі були визначені та проаналізовані основні міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України, що стосуються правового статусу викривачів корупції; виявлені прогалини в національному законодавстві у сфері функціонування інституту викривачів корупції та запропоновані шляхи їх вирішення.
 Ключові слова: викривачі, корупція, анонімні повідомлення, запобігання корупції, злочин, посадові особи.
2
Бондаренко, О. С. "Сутність поняття «корупція»: легальний та доктринальний аспекти". Ірпінський юридичний часопис, № 1(5) (7 вересня 2021): 154–70. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.154-170.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів. 
 Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності. 
 Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості. 
 Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.
3
Уткіна, М.С., та О.С. Бондаренко. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ". Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична, № 35 (30 грудня 2022): 19–24. https://doi.org/10.5281/zenodo.7431549.
Full textAbstract:
Корупція розглядається як одне із найбільш гострих питань для суспільства сьогодення, зважаючи на що питання протидії корупції, у свою чергу, становить становить найбільш актуальну соціальну проблему. Все це актуалізується також і у звʼязку із інтеграцією України до Європейського союзу, в контексті виконання вимог, які були поставлені перед Україною як країною-кандидатом. Зважаючи на необхідність приведення вітчизняного законодавства у відповідність до норм та стандартів європейської нормативної бази, Україною було прийнято нові та зміни до вже чинних законодавчих актів щодо регулювання питання протидії корупції. Зокрема, були утворені докорінно нові інституції за прикладом кращих практик Європейського Союзу. Незважаючи на зазначені намагання, проблема корупції залишається невикоріненою. За даними Transparency International Україна перебуває на 123 місці із 199 країн (32 бали із 100), які є найбільш корумпованими країнами світу. З урахуванням цього, авторами було комплексно проаналізовано адміністративно-правові засади протидії корупції в контексті реалій сьогодення. Авторами було визначено, що для досягнення ефективності у протидії корупції, необхідно у комплексі застосовувати механізми правового, політичного, організаційного, технічного та фінансового характеру. З урахуванням визначення категорії «адміністративно-правові засади» в цілому, авторами було виокремлено та проаналізовано адміністративно-правові засади протидії корупції. Зокрема, увагу було зосереджено на категоріальній, інституційній, інструментально-технічній складових. Зокрема, визначена та проаналізована система субʼєктів у сфері протидії корупції; основні принципи, які є підґрунтям провадження діяльності щодо протидії корупції; основні поняття та нормативно-правові акти, які визначають базисні положення та регламентують діяльність в контексті протидії корупції. Автори також зупинили увагу на визначенні та ранжуванні адміністративно-правових заходів протидії корупції.
4
Chumachenko, D. S. "Корупція як соціальне явище у вимірі соціологічного аналізу". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (2018): 37–43. http://dx.doi.org/10.15421/171814.
Full textAbstract:
Розглянуто феномен корупції як соціального явища у вимірі класичних і сучасних соціологічних теорій. Визначено, що класична соціологічна думка виділяє три основні моменти в розумінні корупції як соціального явища: по-перше, певні моделі поведінки, що мають обумовленість в ненормальних формах розподілу праці, виникнення опосередкованих надлишкових ланок; по-друге, дефіцит або привласнення інституційних ресурсів у ситуації дисфункціональності соціальних інститутів; по-третє, використання іллегальних практик для досягнення визнаної в суспільстві легітимної мети. З’ясовано, що в теоріях соціальної взаємодії корупція і корупційні відносини розглядаються як стосунки соціального обміну винагородами і втратами; інтерпретація суб’єктами корупційних відносин символів та значень, що транслюються партнерами, прогнозування можливостей взаємовпливу і визначення ситуації взаємодії; корупційні взаємовідносини соціальних мікроутворень, в яких здійснюється певного роду діяльність з точки зору управління створюваними враженнями та визначення ситуації. Встановлено еврістичність некласичної соціологічної традиції, яка робить дослідницький акцент на виявленні суб’єктного вимірювання корупції, переводячи в режим дослідження практичного відчуття, хабітуалізації корупційних схем і визначення корупції як масової стратегії у контексті індивідуального та колективного досвіду в умовах слабкості або змінюваності інституційних регуляторів поведінкових практик.
5
Кікалішвілі, М. В. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ КОРУПЦІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (2020): 63–67. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).359.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду сучасних тенденцій корупційної злочинності в Україні.
 У статті встановлено, що саме являє собою корупція та наведено різні погляди на визначення цього поняття, зауважено, що неоднорідність підходів щодо визначення корупції та корупційної злочинності призводить до того, що науковці мають лише часткове уявлення про корупцію як про об’єкт наукового дослідження.
 Автором розкриваються головні тенденції щодо корупційної злочинності в Україні та аналізуються причини тієї чи іншої тенденції. 
 У статі звертається увага, що в сучасній Україні дедалі частіше створюється штучна статистика щодо зменшення кількості корупційних злочинів, а загальна ситуація із корупцією не змінюється. Антикорупційні реформи ще не працюють на повну потужність. Зауважується, що корупційна злочинність в Україні характеризується високим рівнем латентності, що пояснюється підвищеним бажанням корупціонерів захистити себе від настання можливої відповідальності.
 Визначено, що Україна йде правильним шляхом, проводячи зміни в своїй антикорупційній доктрині, необхідні для успішної євроінтеграції. За умови системного підходу до викорінення корупційної злочинності зі своїх терен Україна зможе подолати негативні тенденції щодо поширення корупційної злочинності та її панівного стану в політичних колах та поступово дійти до рівня розвитку передових держав світу.
6
Тимошенко, В. А., М. І. Карпенко та О. П. Котляренко. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В ОБОРОННОМУ СЕКТОРІ". Kyiv Law Journal, № 4 (15 січня 2024): 83–89. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.4.12.
Full textAbstract:
Анотація. Корупція в оборонному секторі особливо небезпечна, тому що на цю сферу загалом припадає значна частина бюджету. Тим більше в період дії воєнного стану. Наслідки корупції в оборонному секторі можуть призвести до небезпеки, регіональної нестабільності та неспроможності держави вчасно реагувати на зовнішню небезпеку. Дана наукова стаття присвячена питанню адміністративно-правового механізму запобігання корупції в оборонному секторі. Авторами статті здійснено аналіз доктринальних визначень в сфері правових механізмів запобігання корупції. Авторами здійснено огляд норм Закону України «Про запобігання корупції» в частині діючих інструментів попередження корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень. Зокрема, обмеження щодо: використання службових повноважень, одержання подарунків, одержання неправомірної вигоди, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, спільної роботи близьких осіб, тощо. В тому числі, авторами звернено увагу на такий інструмент запобігання корупції як фінансовий контроль та його актуальне нормативне врегулювання. Проведено огляд змін до чинного законодавства України в частині електронного декларування – Закон України № 3384-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану» – стосовно осіб, які відносяться до оборонного сектору. Авторами акцентовано увагу на новелах в законодавстві, що стосується подання фінансової звітності, враховуючи наявний воєнний стан в нашій державі. Автори статті прийшли до висновку, що основною метою функціонування адміністративно-правового механізму запобігання корупції є забезпечення превентивної функції як одного із напрямів державно- правової політики держави в сфері запобігання корупції.
7
СИДОРЕНКО, Наталія. "НОВІТНІ ІНСТРУМЕНТИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 6(72) (10 червня 2024): 69–73. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2023-6(72)-10.
Full textAbstract:
Мета роботи. На сьогодні надзвичайно важливим завданням є аналіз сучасних тенденцій в державному управлінні, зокрема протидії корупції в державних органах. Головними науковими питаннями, на які спрямоване дане дослідження, стали: визначення ефективних методів використання цифрових технологій для зменшення корупційних ризиків та їх відмінність від традиційних; дослідження інструментів підвищення прозорості та відповідальності в державних структурах, як засіб протидії корупції. Методологія. У роботі корупцію у сфері державного управління, розглянуто за допомогою загальнонаукового діалектичного методу, де вона розкривається як динамічна багаторівнева категорія. Цей метод дозволяє провести аналіз механізму цифрових технологій та заходи щодо протидії корупції у державних органах, розглянути взаємозв’язки та вплив різних факторів на розвиток корупції. Формально-логічний метод застосовується для систематизації та класифікації корупційних явищ. Шляхом диференціації корупційних явищ на категорії можна краще розуміти структуру та особливості цього явища. Окрім того, формально-логічний метод сприяє визначенню логічних зв’язків між різними аспектами корупції, що робить можливим розробку ефективних стратегій її протидії. Застосування цих методологічних підходів показує, що дослідження корупції в сфері державного управління не може бути вивчене як просте явище. Її систематичне та комплексне вивчення дозволяє отримати глибоке розуміння проблем та визначити ефективні стратегії протидії. Окрім того, використання загальнонаукових методів надає науковій роботі обґрунтованість та об’єктивність, сприяючи розвитку наукового пізнання та формуванню практичних рекомендацій. Наукова новизна цього дослідження полягає у комплексному підході до аналізу проблеми корупції в державних органах та розробці стратегій протидії з використанням цифрових технологій. В статті ретельно розглянуто різні аспекти корупції, починаючи від її визначення як вагомого негативного фактору для національної безпеки та державного управління в Україні і закінчуючи позитивним впливом цифрових ініціатив на ефективність антикорупційних заходів. Важливим аспектом є розгляд інноваційних методів боротьби з корупцією, таких як цифрові державні послуги, краудсорсингові платформи, портали прозорості, штучний інтелект та технологія блокчейн.. Висновки. Таким чином, впровадження електронного уряду та інтеграція інформаційно-комунікаційних технологій є важливими кроками у боротьбі з корупцією, але їх успішність залежить від різноманітних чинників, включаючи рівень цифровізації суспільства та активну участь громадян. Успіх у цій сфері вимагає комплексного підходу, який враховує технічні, соціальні та організаційні аспекти. Застосування цифрових ініціатив повинно супроводжуватися вирішенням глибших проблем, таких як формування ціннісних установок та організаційно-економічних основ корупційних проявів.
8
Боженко, В., та О. Кузьменко. "ЗВ’ЯЗОК МІЖ ТІНЬОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ ТА КОРУПЦІЄЮ: БІБЛІОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ". Financial and credit activity problems of theory and practice 4, № 39 (2021): 176–85. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241306.
Full textAbstract:
Анотація. Узагальнено аргументи і контраргументи в межах наукової дискусії з питання взаємозв’язку між тіньовими економічними процесами і корупційними схемами в країні. Основною метою проведеного дослідження є ретроспективний і поточний аналізу стану наукових публікацій, присвячених проблемам протидії корупції та тіньової економіки, на міжнародному рівні на основі використання сервісу SciVal та VOSViewerv. Актуальність розв’язання наукової проблеми полягає в необхідності переходу від традиційного огляду наукових публікацій до новітнього підходу, що передбачає встановлення крос-тематик, а також міждисциплінарних та міжнаціональних зв’язків при дослідженні обраної наукової проблематики. Дослідження питання взаємоз’язку між рівнем корупції у країні та масштабами тіньової економіки здійснено в такій логічній послідовності: визначення динаміки наукових статей, присвячених проблемам протидії корупції та тіньових процесам; установлення найбільш цитованих наукових статей і видань з визначеної проблематики; проведення аналізу дослідницьких областей у SciVal, установлення перспективних напрямів дослідження обраної проблематики. Для моніторингу наукових публікацій, у яких висвітлюється питання взаємодії корупції з тіньовими економічними процесами, використано дані наукометричної бази Scopus за період 1996—2021 рр. Для проведення бібліометричного аналізу відібрано 4 696 наукових публікацій з визначеної проблематики. У середньому близько 40 % публікацій, присвячених дослідженню корупції та тіньової економіки, опубліковано вченими з країн Європи. Установлено, що 15 % публікацій, які присвячені питанням корупції та тіньової діяльності, належать до кластера «Грошово-кредитна політика; економічне зростання; експорт», рівень промінентності якого становить 94,448. За період 2011—2020 рр. науковці Шеффілдського університету (Великобританія), Оксфорського університету (Великобританія), Австралійського національного університету (Австралія) опублікували найбільшу кількість наукових праць, присвячених дослідженню зв’язку між корупцією і тіньовою економікою. На основі аналізу метаданих наукових публікацій виокремлено чотири змістовні кластери з використанням інструментарію VOSViewerv. Дослідження теоретично доводить, що корупція та тінізація економіки є складними та багатоаспектними явищами, які можуть як взаємодоповнювати, так і взаємообумовлювати один одного, а також мають системноважливий вплив на темпи соціально-економічного розвитку країни. Ключові слова: тіньова економіка, корупція, бібліометричний аналіз, кластер, нелегальна діяльність. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 21.
9
Вячеслав, ПУЗИРНИЙ. "СИСТЕМА ЗАХОДІВ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ ПРОЯВАМ У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ". Розумовські зустрічі 215, № 11 (2024): 71–78. https://doi.org/10.5281/zenodo.13846358.
Full textAbstract:
<em>У статті розглянуто сутність категорії «корупція» та визначено ознаки корупційних діянь. Відзначено, що різні прояви корупції присутні в нашому суспільстві в значних розмірах і практично в усіх сфера державного і громадського життя, що потребує застосування її дієвих механізмів запобігання проявам та припинення, що особливо актуально в умовах воєнного стану. У статті наголошено, що подолання корупції передбачає вирішення чотирьох завдань: визначення причин виникнення корупції (як очевидні, так і приховані); розробка системи заходів протидії корупційним проявам; визначення сукупності механізмів притягнення до відповідальності осіб, чия вина у вчиненні корупційних діянь доведена; створення умов неприпустимості й загального засудження корупційних проявів у будь–якій сфері державного чи громадського життя.</em> <em>Аналіз причин та умов існування корупції дозволив сформулювати систему заходів, спрямованих на запобігання корупційним проявам, до яких належать такі: 1) визначення на законодавчому рівні об’єктивних проявів корупції і діянь, що пов’язані з нею, а також заходів відповідальності, що настають за їх вчинення; 2) зменшення так званого «людського фактору» у відносинах держави й особи; 3) зміцнення адміністративної дисципліни в державних органах усіх рівнів, попередження службовців про види і міру відповідальності за здійснення діянь, що містять ознаки корупції; 4) забезпечення невідворотності юридичної відповідальності до осіб, які винуваті у вчиненні корупційних діянь, а також комплексного підходу до застосування такої відповідальності, що полягає у здійсненні заходів, спрямованих на недопущення відповідної поведінки як самим порушником, так і іншими особами; 5) створення атмосфери загального засудження корупційних проявів у суспільстві, у тому числі й шляхом оприлюднення інформації про факти корупційних проявів, осіб, які їх вчинила та види і міру відповідальності, що були застосовані до винних; 6) недопущення до виконання обов’язків у державних органах та їхньому апараті представників бізнес–класу; 7) забезпечення правового захисту осіб, які сприяють виявленню та попередженню корупції; 8) вивчення, узагальнення та запровадження позитивного досвіду зарубіжних країн у питаннях боротьби з корупційними проявами.</em> <strong><em>Ключові слова</em></strong><em>: корупція, корупційні прояви, запобігання корупції, державні інтереси</em>
10
Ярошенко, А. С., В. В. Лактіонова та А. С. Буряк. "Ефективність антикорупційної політики: позитивний досвід зарубіжних країн". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (4 вересня 2020): 143–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).582.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню позитивного досвіду зарубіжних країн щодо запровадження ефективної антикорупційної політики. Зазначається, що нині під корупцією варто розуміти зловживання службовим становищем, зловживання повноваженнями, отримання неправомірної вигоди, комерційний підкуп або інше незаконне використання фізичною особою свого посадового становища всупереч законним інтересам суспільства і держави з метою отримання вигоди у вигляді грошей, цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе або для третіх осіб або незаконне надання такої вигоди зазначеній особі іншими фізичними особами. Зловживання може бути однією з форм корупції (формою злочинних діянь посадової особи або групи осіб), але не вичерпує всієї повноти визначення корупції. Акцентується увага на тому, що всі регіони України вражені корупцією. Саме з метою зниження цих показників владою було створено ряд державних установ, покликаних протидіяти корупції. Прийнято виділяти вісім таких органів, проте, на нашу думку, необхідно виділяти ще дев'ятий, а саме «уповноважений підрозділ із питань запобігання корупції в Національній поліції України».
 Автори доходять висновку, що українське законодавство, на жаль, майже не містить правових засобів, спрямованих на усунення причин та умов, що призводять до виникнення корупційних ризиків. Також одним із найважливіших напрямів удосконалення антикорупційного законодавства є запровадження соціологічних досліджень у всіх сферах економіки. Зазначені дії допоможуть стежити за поширенням корупції, аналізувати діяльність органів щодо протидії корупції, а також виявити проблемні сфери та недоліки правового регулювання. Отже, для досягнення результатів у протидії корупції в сучасному світі необхідно використовувати не тільки заходи залякування, а й створити такі умови в суспільстві, щоб корупція була чужа суспільним нормам.
11
АНІЩЕНКО, Михайло. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КОРУПЦІЙНИМИ РИЗИКАМИ У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВЛАДИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 3(63) (26 січня 2023): 7–12. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2022-3(63)-1.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретико-методологічні основи державного управління корупційними ризиками. В статті проаналізовано підходи до визначення теоретико-методологічних основ державного управління корупційними ризиками, що запропоновані вітчизняними та зарубіжними науковцями у галузі державного управління, а також з позицій вітчизняного та міжнародного антикорупційного законодавства. Встановлено, що в системі протидії корупції основоположним є виявлення і мінімізація корупційних ризиків, умов і причин, що супроводжують їх виникнення. Виявлено, що чинне антикорупційне законодавство України не встановлює сутність та значення понять «корупційний ризик» та «державне управління корупційними ризиками». Зроблено висновок, що існуючі визначення характеризуються неодностайністю, їм бракує глибокого, різнобічного підходу для відображення сутності, змісту. Запропоновано власне визначення терміну «корупційний ризик у системі державного управління» як сукупності корупціогенних факторів (організаційних, правових, економічних, соціальних тощо), що закладені в системі державного управління і визначають можливість скоєння корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, створюючи небезпеку негативних наслідків для життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави. Також наводиться авторське визначення терміну «державне управління корупційними ризиками» як організаційно-виконавчої діяльності держави, спрямованої на виявлення й оцінку корупційних ризиків, а також розробку та реалізацію заходів з мінімізації впливу ризиків під час здійснення публічної діяльності. Зазначені дефініції базуються на таких основоположних поняттях науки публічного управління як «корупція», «ризики», «корупційне правопорушення», «правопорушення, пов’язане з корупцією», «державне управління». Обґрунтовано необхідність подальших наукових досліджень теоретико-методологічних основ не лише державного, а й загалом публічного управління корупційними ризиками з метою мінімізації негативного впливу корупції на державу та суспільство в цілому.
12
Пахлеванзаде, А. "СТАНОВЛЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(39) (20 грудня 2021): 66–69. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4(39).919.
Full textAbstract:
Пахлеванзаде А. Становлення міжнародно-право-вого механізму протидії корупції. – Стаття.У статті розглянуто етапи становлення міжна-родно-правового механізму протидії корупції. Зазна-чено, що на першому етапі відбувалося зародженняміжнародного механізму протидії корупції. В цейперіод міжнародні організації, зокрема ООН, почализвертати серйозну увагу на необхідність боротьби зпідкупом державних посадових осіб у сфері міжна-родних комерційних та фінансових операцій. У цейчас боротьба з корупцією стала одним із пріоритет-них напрямів державної політики багатьох європей-ських держав.У статті підкреслено, що другий етап можна наз-вати етапом національно-правового регулюванняпротидії міжнародній корупції. Робляться спробиюридичного визначення корупції та підготовки між-народної угоди із боротьби з незаконними виплатамий іншими видами корупційних практик. Підкресле-но, що на цьому етапі не було прийнято жодного між-народного нормативно-правового акта конвенційно-го характеру щодо корупції. Корупція насампередрозглядалася як питання внутрішнього, а не міжна-родного значення.Третій етап було визнано етапом інтернаціоналі-зації антикорупційних норм. В цей час активізуєтьсяробота в межах універсальних та регіональних між-народних організацій із розробки заходів протидіїнезаконним виплатам та іншим різновидам корупції.Було прийнято низку міжнародних договорів та іншихнормативно-правових актів органів міжнародних орга-нізацій, в яких визначалися основні методи боротьбиз корупцією в різних сферах життя держави і суспіль-ства. Багато регіональних міжнародних антикоруп-ційних договорів містили положення, що стосуютьсякримінальної відповідальності за підкуп іноземнихдержавних посадових осіб.Проаналізовано четвертий етап, який можна оха-рактеризувати як етап універсалізації антикоруп-ційних норм. У міжнародному праві було прийнятоперший універсальний міжнародний договір у ційсфері – Конвенцію ООН проти корупції. Саме на цьо-му етапі визначну роль у формуванні загальносвітовоїстратегії протидії корупції починають відігравати між-народні неурядові організації
13
Дем’як, Павло Юрійович. "ДО ПРОБЛЕМИ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТА КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 127–32. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.18.
Full textAbstract:
У статті антикорупційна безпека України розуміється як частина національної безпеки нашої держави, що вимагає належного визначення її викликів, загроз та небезпек, що зумов- лює вироблення належних заходів протидії відповідним негативним явищам. Запропоновано виокремлювати антипорядок, пов’язаний із корупцією, який полягає в порушенні особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівня- ними до них особами, претендентами на відповідні посади, а також особами, які припинили чи припиняють вказану діяльність, антикорупційних вимог, заборон та обмежень, перед- бачених Законом України «Про запобігання корупції». Корупцію й антипорядок, пов’язаний із корупцією, визнано суспільними ризиками, які деструктивно впливають на антикорупцій- ну, а отже, на національну безпеку України, характеризуються різною інтенсивність такого впливу. Корупція є загрозою, антипорядок – викликом для антикорупційної та національної безпеки України. Спільність об’єкта, на який посягають корупційні кримінальні правопору- шення й адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, вказує на те, що відповідні види правопорушень є досить близькими за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, що дає підстави розглядати їх як єдине ціле, частинами якого є негативні явища, що посягають на антикорупційну безпеку як частину національної безпеки України.
14
Parkhomenko, S. E. "Корупційні практики держави як девіація соціальної моралі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 12(140) (2016): 22. http://dx.doi.org/10.15421/1716134.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі співвідношення складників соціальної моралі та поширеності корупції в суспільстві в результаті проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки.Авторкою наголошено на тому, що корупція є різновидом інституційно-організованих девіацій, спрямованих на нанесення всіх видів шкоди (починаючи від економічної і закінчуючи морально-педагогічною) як щодо окремого громадянина або організації, так і щодо суспільства й держави за рахунок ігнорування соціально-нормативних регуляторів суб’єктами економічної, політичної, дисциплінарно-педагогічної влади. Констатовано, що в окремих дослідженнях корупція розглядається як комплекс соціальних фактів або форма соціальної девіації; в деяких економіко-соціологічних дослідженнях акцент робиться на корупційно-рентних відносинах та економічній раціональності суб’єктів корупції. Певна кількість дослідників зводить визначення корупції до її юридичної (кримінологічної) складової, фактично ототожнюючи її з хабарництвом і зловживанням службовим становищем в особистих корисливих цілях (фактично – як зловживання державними службовцями своїм службовим становищем, дача або одержання хабара з метою набуття особистої чи матеріальної вигоди).У статті визначено декілька груп дефініцій корупції: корупція як використання посадовою особою, чиновником свого службового становища, що полягає в розпорядженні не своїми ресурсами, для досягнення особистих цілей і власного матеріального збагачення; корупція як своєрідний тіньовий ринок товарів і послуг, де діють (такі ж, як і в нормальній економіці) закони попиту і пропозиції і постійно здійснюються операції між різними акторами; корупція як стратегія поведінки двох соціальних груп – представників державної влади і приватного бізнесу або громадян (в цьому контексті вона розглядається в залежності від того, яка із зазначених сторін намагається встановити контроль над іншою).
15
Литвинов, Олександр Миколайович. "Про культурно-історичні, екзистенційні й інституційні джерела корупції (спроба культурологічного аналізу проблеми)". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 24 (23 червня 2019): 98–107. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.868.
Full textAbstract:
Стаття є черговою спробою демонстрації евристичних можливостей розробленого автором культурологічного підходу у філософії права та соціальній філософії, у даному випадку до проблеми боротьби із корупцією.
 Головними питаннями, що розглядаються в статті, є питання обґрунтування концептуального підходу та термінології, що використовується, визначення фундаментальних джерел і природи корупції, а також способів протидії цьому явищу, насамперед у межах права. Показано, що проблема корупції не є суто політичною, економічною чи то юридичною, а має більш глибоке та більш загальне підґрунтя. Визначено загальні (психолого-біологічні) та специфічні (культурно-історичні, світоглядно-етичні та соціально-політичні) засади корупції. Показано причини нездоланності загальних засад, що пояснює наявність цього феномену у всіх суспільствах. Запропоновано низку можливих заходів протидії і загальним, і специфічним засадам корупції, де йдеться про використання різноманітних соціальних та просвітницьких важелів, але підкреслено провідну роль права.
 Обгрунтовано, що інструментами системного тиску на корупцію всередині країни має бути насамперед ітелектуально-раціональна активність кожного (реально – переважної кількості людей) – критичне мислення і трудова мораль, у соціальному житті — громадянське суспільство, у державному — раціональні закони та відповідна діяльність правоохоронних і судових органів, тобто такі, які адекватно відбивають логічну межу кримінальних дій, у тому числі корупційних.
 Зазначено, що це буде можливим, коли екзистенціал страху переміститься з площини публічно-¬правової, де він має відверто кримінальний характер, у площину морально-¬особистісну, де йому належить набути вигляду суто правового, у західному культурному сенсі, тобто, основаному на свободі кожного, що передбачає усвідомлену особисту відповідальність як конкретний вираз людської гідності.
16
Сластьоненко, Оксана Олександрівна, та Валерія Володимирівна Бойко. "ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО ДОСВІДУ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". New Ukrainian Law 2 (13 січня 2023): 157–62. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.6.2.25.
Full textAbstract:
У статті розглядається можливість використання зарубіжного антикорупційного досвіду в діяльності органів Державної митної служби України. Упровадження антикорупційного досвіду особливо важливе в умовах європейської інтеграції та взаємодії України з міжнародними організаціями. Актуальність дослідження зумовлена тим, що на сучасному етапі реорганізації Державної митної служби України потребує вивчення соціальних та економічних чинників формування передумов виникнення та протидії корупції в митних органах України. У статті розглянуто низку проблем, що зумовлюють виникнення такого феномену, як корупція в митних органах, та визначено, що в Україні розроблено засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки та визначено нові напрями вдосконалення та реалізації антикорупційної політики на національному та галузевому рівнях. Зазначено, що в митних органах існують такі проблеми, як: недостатня прозорість та ефективність роботи митних органів, надмірні дискреційні повноваження працівників; непрозорість класифікації товарів, визначення їх митної вартості та визначення перевірки; неправомірне адміністративне оскарження діяльності посадових осіб митних органів. Проаналізовано за різними критеріями класифікацію корупційних правопорушень під час проведення митних процедур. Визначено, що в результаті розростання корупції в митниці відбувається зниження рівня національної безпеки та захисту громадян; зменшуються доходи державного бюджету; зменшуються іноземні інвестиції; збільшуються витрати пересічних громадян; створюються бар’єри для глобальної торгівлі та економічного зростання; знижується рівень довіри населення до державних органів загалом та до органів Державної митної служби України зокрема; знижується рівень співпраці між митницею та іншими державними органами; знижується рівень добровільного дотримання митного законодавства. Таким чином, ураховуючи ці положення, ми можемо спостерігати, що впровадження європейського досвіду протидії та запобігання корупції в органах Державної митної служби України допоможе знизити показники корупції в митних органах методом профілактичної роботи.
17
Гладкий, Вячеслав Вячеславович. "Базові інтерпретаційні гіпотези концепту корупції". Актуальные научные исследования в современном мире 7(39), № 3 (2018): 58–65. https://doi.org/10.5281/zenodo.1340954.
Full textAbstract:
У даній статті автор переслідує в якості мети дослідження основних підходів до розуміння терміну «корупція», на підставі чого формулює авторську дефініцію відповідного поняття. Вирішуючи поставлені завдання, що відповідають цілям дослідження, автор визначає, що закріплену в українському законодавстві дефініцію поняття «корупція» слід вважати невиправдано обмеженою. Зважаючи на це, підкреслюється необхідність приведення відповідної дефініції у відповідність з останніми науковими досягненнями в теорії корупційної та антикорупційної практики. In this article, the author pursues a goal to research the basic approaches to understanding the term "corruption" based on which he formulates the author's definition of the corresponding term. Achieving the goals of the research, the author determines that the definition of ''corruption" enshrined in the Ukrainian legislation should be considered unreasonably narrowed. In view of this, this definition must be brought in line with the latest scientific achievements in the theory of corruption and anti-corruption practice. At the same time, in the course of current scientific literature analysis, the author determines that modern approaches to the corruption essence definition are based on traditional interpretation hypotheses about the term of corruption, namely within the framework of such approaches as: classical (corruption is the behavior of an official, which manifests itself in using his/her powers to achieve any private, individual or group goals); deep (this approach takes into account the actions of both the bribe taker and the bribe giver); broad (corruption is not only corrupt practices of officials, but also all kinds of misuse by these officials of public power for private gain). In view of the disadvantages of the existing approaches to understanding the corruption, the author formulates the appropriate combined approach, which takes into account the breadth of understanding relationship types in which payment can be interpreted as a bribe, on the one hand, and the depth of the structure of participants in these relations, on the other hand. Within the framework of the aforesaid approach, corruption is defined as deformation of the existing order of the "request-giving-taking" of public benefits or an attempt to violate this order, which is objectively conditioned by deviant actions that are carried out by a person: (1) having power and real influence in a society abusing this power (and influence) in exchange for items and/or services that satisfy his/her private interest (or interest of certain groups of people under his/her unauthorized protection); (2) desiring to receive benefit for him/herself or for third parties (including depriving a person of a benefit), and offering (including granting) to a person having power (and/or having relevant real influence in society) unauthorized corruption benefits in order to obtain an appropriate benefit; (3) who promotes active or passive acts of corrupt acts.
18
Кириленко, П. О. "Доброчесність в публічному управлінні: від ідеалу до інструменту запобігання корупції". Efficiency of public administration, № 74/75 (8 жовтня 2023): 31–35. http://dx.doi.org/10.36930/507405.
Full textAbstract:
Проаналізовано доброчесність як багатокомпонентне явище, різні підходи до її розуміння в публічному управлінні, зокрема ідеалістичний, етичний, правовий (нормативний), системний. Запропоновано власний функціональний підхід до визначення доброчесності як інструменту запобігання корупції.
 Визначено ключові аспекти доброчесності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Розкрито зміст професійно-морального, транспарентного, правового, звичаєвого аспектів, а також аспектів особистісного вибору, саморозвитку доброчесності посадовців.
 Доброчесність як явище розкрито через конфлікт публічного та приватного інтересу в повсякденній професійній діяльності службовців. Охарактеризовано практику управління та пом'якшення наслідків від потенційного чи реального конфлікту інтересів як інструменту доброчесності та запобігання корупції. Визначено сутність публічного інтересу через політичну, етичну та економічну площини взаємодії. Продемонстровано як розуміння визначених компонентів публічного інтересу здатне вплинути на формування культури доброчесності та її розвитку як інструменту запобігання корупції в публічному управлінні.
19
Смірнова, Наталія. "Електронне урядування в протидії корупційним ризикам в українській спільноті". Public administration aspects 10, № 3 (2022): 31–41. http://dx.doi.org/10.15421/152217.
Full textAbstract:
Розвиток ІКТ сьогодні абсолютно повсякденне явище в порівнянні з попередніми декадами. Воно спричинило низку змін у всіх сферах життя локального та глобального форматів. Більш того, змінилися взаємини громадян та держав, оскільки інформаційних потоків стало наскільки багато, що вони просто не піддаються всебічному контролю з боку управлінських структур. І, колись проголошені маяками демократичних процесів, ІКТ стали універсальним інструментом, який працює на користь та шкоду державним порядкам.До таких негативних наслідків можна віднести розвиток корупційних явищ, оскільки ті ж інструменти, технологічні можливості, які допомагають боротися з цим явищем, також використовуються і для того, аби потайки та витонченіше вчиняти злочини.Проблема нормативного врегулювання та створення дієвих механізмів протидії корупції гостро постає перед Україною в контексті міжнародних угод та реалізації завдань, поставлених міжнародними програмами розвитку. У роботі зроблено акцент на сферу управлінських структур через позиціонування ролі України як сервісної держави з високими стандартами щодо прав і свобод громадян.У своєму прагненні впорядкувати та створити повноцінну картину взаємозв'язку e-gov та протидії корупції, автор розглянув уже відомі дослідження в галузі e-gov та ICT, акцентувавши увагу на постійно мінливій актуалізації досліджень.Усього стаття складається з 4 основних блоків, анотації та висновків. У першому блоці автором було проаналізовано сучасні та базові дослідження у сфері електронного уряду та ІКТ.Другий блок присвячений нововведенням у сфері управління, оскільки країни перебувають у постійному процесі розвитку та вдосконалення, сюди належать сучасні концепції та теорії реорганізації та розвитку сфери управління та оптимізації державних процесів.Окрема частина дослідження присвячена визначенню корупції як явищу та її нормативне визначення як явища у міжнародному форматі та щодо України, законодавче визначення корупції на національному рівні, а також ризики, які спричиняє корупція у своїх проявах.І, нарешті, четвертий блок присвячений міжнародним та національним стандартам у питаннях протидії корупції, особливості національних проявів корупції в Україні та наявність механізмів протидії.
20
Зарічанський, О. А. "ПСИХОЛОГІЧНІ КОНТЕКСТИ ВИВЧЕННЯ КОРУПЦІЇ У ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 1 (23 червня 2023): 41–46. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2023.1.8.
Full textAbstract:
Метою роботи стало визначення наявних в зарубіжних наукових студіях теоретико-методологічних підходів до виявлення психологічних чинників корупційної поведінки, зокрема ракурсів вивчення взаємозалежності між наявністю владних повноважень та схильністю особистості до корупційних діянь. Використовуючи створений список пошукових термінів було відібрано роботи, опубліковані в галузях психології, соціології, політології, економіки і права із зазначеної проблематики. Проведений аналіз досліджень з точки зору контекстів, які найчастіше використовуються у вивченні корупційної поведінки показав, що в наявній літературі найчастіше досліджуються такі проблеми, як вплив влади на схильність особистості до корупції, питання особистої вигоди та самоконтролю, неприйняття втрат і прийняття ризику, раціоналізації та емоцій. Теорія раціонального вибору пояснює корупцію як функцію розрахункової, стратегічної, корисливої поведінки. З цієї точки зору корупція особливо ймовірна в ситуаціях асиметрії влади, коли одні особи мають владу над іншими. Гіпотезою більшої частини проаналізованих досліджень може слугувати припущення, що особи, які мають владу, більш схильні діяти корумповано. Тобто наявність влади стає одним з головних пунктів в розумінні індивідуальних рішень щодо корупції. Влада може призводити до надмірної самовпевненості, більшого прийняття ризику та зосередженості на винагородах. Надмірна впевненість людей у власній моралі може перешкоджати їм усвідомлювати або визнавати, що вони діють корумповано. Корупційні дії можуть виникати внаслідок попередніх дій, які не вважалися неетичними або перебували в сірій етичній зоні. Дослідники показують, що люди готові брати участь у серйозній корупції, не вдаючись до помірної корупції. У польовому експерименті щодо брехні доведено, що люди є надзвичайно готовими обманювати (брехати) заради особистої вигоди. Гендерно-психологічне пояснення корупції викликає заперечення.
21
Mynenko, Serhii, Artem Shtefan та Oleksandr Verbytskyi. "АНАЛІЗ СПРИЙНЯТТЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 13 (2024): 410–25. https://doi.org/10.32750/2024-0139.
Full textAbstract:
Дослідження присвячене проблемі сприйняття корупції в Україні на регіональному рівні в умовах сучасних викликів, зокрема, інтеграції країни в європейський економічний простір та військового конфлікту з Росією. Аналіз розглядає історичні та соціально-економічні передумови корупції, включаючи спадщину радянської епохи, процес олігархізації та основні антикорупційні реформи. Аналіз побудований на даних дослідження програми сприяння громадській активності «Долучайся!» спільно з проектом USAID «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні «ВзаємоДія» (SACCI). Дослідження виявило цікаві регіональні відмінності: наприклад, у західних областях країни (Закарпатська, Тернопільська) громадяни демонструють низьку терпимість до хабарництва, тоді як у східних областях, таких як Луганська та Харківська, спостерігається більша толерантність до корупції, що може бути пов’язано з нестачею довіри до антикорупційних інституцій у цих регіонах. Важливими факторами, які впливають на рівень сприйняття корупції, є середні зарплати, доступність відкриття бізнесу, а також довіра до антикорупційних органів та ефективність їх роботи. Окрім цього, дослідження показує, що з початком повномасштабної війни у 2022 році посилилася суспільна нетерпимість до корупційних дій. Для наочності було використано візуалізацію даних у середовищі Tableau, що дозволяє глибше зрозуміти специфіку регіонального розподілу сприйняття корупції. Дослідження демонструє, що для досягнення відчутних результатів у боротьбі з корупцією необхідно продовжувати інституційні реформи, зміцнювати антикорупційні органи та посилювати участь громадськості у протидії корупційним практикам. Визначено, що однією із основних проблем у боротьбі з корупцією, що впливає на сприйняття її населенням, це затягнутість у часі процесу притягнення до відповідальності за корупційні злочини. Через недосконалість нормативно-правових актів, визначення підсудності злочинів та інші причини, справи можуть розглядатись роками, що знижує рівень довіри до всіх трьох гілок влади в Україні.
22
Vasiutynskyi, Vadym. "Український ціннісний контекст визначення винуватців корупції". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 47–61. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-64.
Full textAbstract:
Актуальність. Психологічні дослідження корупції зосереджуються на її особистісних та міжособових аспектах. Менше досліджено ціннісну природу корупції як суспільного явища. Завданням психології має бути встановлення відповідних соціально-психологічних залежностей. 
 Мета дослідження полягає у висвітленні та інтерпретації результатів широкомасштабного психосемантичного вивчення ціннісних аспектів пошуку винуватців корупції.
 Методологія. Дослідження проведено в межах психосемантичного моніторингу масової політичної свідомості. За методом «лице-в-лице» опитано 1199 респондентів за всеукраїнською вибіркою (за винятком окупованих Криму та частини Донбасу). Запитання про ймовірних винуватців корупції було корельовано з 52 висловами з приводу різних обставин громадсько-політичного та особистого життя респондентів. Застосовано факторний та порівняльний аналіз. 
 Результати. Респонденти, які обстоюють проукраїнські цінності, активніше звинувачували громадян України, ніж владу Зеленського або владу Порошенка. Навпаки, проросійські особи більш схильні покладати провину на владу Порошенка, ніж на владу Зеленського або громадян України. Вони також винуватили колишні українські влади або уникали відповідати про винуватців.
 Реформаторськи налаштовані респонденти сильніше звинувачували громадян України, ніж владу Зеленського або владу Порошенка. Натомість ті, хто перебуває на антиреформаторських позиціях, приписували більшу провину всім українським владам, ніж громадянам України. 
 Носії протестних настроїв виразніше наділяли провиною владу Зеленського, ніж громадян України.
 Інтернальні респонденти активніше звинувачували владу Порошенка, ніж владу Зеленського або громадян України. Звинувачення з боку екстернальних осіб мали обернений порядок.
 Висновки. Ціннісний контекст пошуку винуватців корупції в Україні зумовлено поділом за проукраїнськими і проросійськими цінностями, реформаторськими і антиреформаторськими поставами, рівнем протестних настроїв, локусом контролю поведінки. Прихильність респондентів до певних світоглядних цінностей зумовлює спрямування їхніх оцінок суб’єктів громадсько-політичного життя. Істотним чинником таких оцінок є владно-олігархічний контекст. Простежуються намагання респондентів, що мають вигляд захисних самовиправдань, протиставити себе та загалом пересічних громадян іншим суб’єктам імовірної корупції. 
 Перспективи досліджень можуть полягати у визначенні причин надмірного зосередження громадян на ціннісних упередженнях та розробці засобів спонукання їх до більш конструктивних способів розв’язання проблем корупції.
23
ЗАГИНЕЙ-ЗАБОЛОТЕНКО, ЗОЯ, та ОЛЕКСАНДР ГЛАДУН. "Поняття чи перелік корупційних кримінальних правопорушень: чого потребує Кримінальний кодекс України?" Право України, № 2020/09 (2020): 242. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-242.
Full textAbstract:
Перелік корупційних кримінальних правопорушень закріплено в примітці ст. 45 Кримінального кодексу України. При цьому більшість науковців звертають увагу на неузгодженість цього переліку із закріпленими у Законі України “Про запобігання корупції” поняттями “корупція” і “корупційне правопорушення”. Використання вичерпних переліків у текстах нормативно-правових актів слугує їх юридичній визначеності, однак ці переліки роблять відповідну норму негнучкою. Метою статті є встановлення доцільності закріплення у Кримінальному кодексі України (КК України) переліку корупційних кримінальних правопорушень і внесення пропозицій щодо вирішення існуючих проблем, обумовлених таким законодавчим прийомом. Визнання певного правопорушення корупційним залежно від формального закріплення його в певному переліку є доволі вразливим рішенням. Це дає можливість постійно змінювати такий перелік без переосмислення змісту та ознак ко-рупції, закріплених на законодавчому рівні. Крім того, таки й підхід відкриває можливості для волюнтаризму в законопроєктуванні та суттєво обмежує суддівський розсуд у кримінальному провадженні, зокрема унеможливлює врахування конкретних обставин кримінального правопорушення при оцінці його суспільної небезпечності. Практика застосування кримінального процесуального законодавства щодо викривачів корупції також засвідчує помилковість обраного підходу до визначення терміна “викривач”. З метою вирішення означених проблем автори пропонують закріпити у КК України поняття корупційного кримінального правопорушення як такого, що містить визначені законом ознаки корупції, уточнити поняття корупції в Законі України “Про запобігання корупції”, визначити в Кримінальному процесуальному кодексі України, що викривачем є особа, за заявою чи повідомленням якої розпочато досудове розслідування корупційного кримінального правопорушення.
24
Сіра, А. В. "РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ»ВІД 5 ЖОВТНЯ 1995 р. У ВСТАНОВЛЕННІ ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮУ СФЕРІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (2020): 173–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).458.
Full textAbstract:
У статті здійснено дослідження ролі та значення За-кону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. у встановленні інституту адміністративної від-повідальності за правопорушення, пов’язані із коруп-цією у сфері земельних відносин.
 Визначено, що рівень корупції в Україні є над-звичайно високим, що підтверджено незалежними міжнародними установами. Окрім того, якщо порів-нювати рівень сприйняття корупції в Україні за 2018 та 2019 роки, то Україна знову повернулася до рівня 2017 року та займає лише 126 місце серед 180 країн світу. Така статистика свідчить про те, що Україна є вразливою навіть до найменших корупційних проявів.
 Було з’ясовано, що після того, як Верховною Радою УРСР у 1990 році було прийнято Постанову «Про зе-мельну реформу», а пізніше Земельний кодекс УРСР, постало питання про надання права фізичним та юри-дичним особам, отримувати у свою приватну власність земельні ділянки. Зважаючи на такі обставини, особи, що займали керівні посади, мали змогу самостійно визначити подальшу долю земельних ділянок, а також способи надання чи ненадання таких ділянок у приват-ну власність. 
 У статті визначено, що Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року вперше закріпив поняття корупції, а також визначив, що за вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’я-заних із корупцією загалом (можливим є виділити «і у сфері земельних відносин» зокрема), законодавством України встановлюється відповідальність.
 У статті підтверджується те, що цим законом не визначаються особливості адміністративної відпові-дальності саме за правопорушення, пов’язані із коруп-цією у сфері земельних відносин. В той же час вперше надається загальне визначення поняття корупції як де-структивного явища, що в майбутньому потребувати-ме врегулювання додатковими нормативно-правови-ми актами, що будуть безпосередньо спрямованими на удосконалення інституту адміністративної відпові-дальності за правопорушення, пов’язані із корупцією в усіх сферах суспільного життя, у тому числі і у сфері земельних відносин.
25
Біла-Кисельова, А. "Проблемні питання щодо гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 248–53. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1949.
Full textAbstract:
У статті висвітлено проблемні питання, пов'язані з гармонізацією національного законодавства з міжнародними стандартами в рамках запропонованої НАЗК «Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки».
 Проаналізовано законодавство іноземних країн (Республіки Таджикистан, Республіки Казахстан, Республіки Білорусь, Республіки Молдова, Республіки Польща, Німеччини) щодо питання проходження державної служби (конфлікт інтересів, етика державних службовців). Представлено наукову думку щодо визначення поняття «юридична відповідальність державного службовця в результаті протиправної поведінки». Вивчено міжнародні документи, якими регламентовано введення понять «державна посада», «державний службовець», «принципи боротьби з корупцією».
 Для дотримання міжнародних зобов'язань за універсальними та регіональними договорами, попередження корупції запропоновано такі шляхи вирішення проблеми: розроблення методичних рекомендацій для державних службовців з питань розв'язання конфліктів інтересів і дотримання етичних норм у своїй діяльності з урахуванням стандартів, запропонованих регіональними документами; притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення корупцій-них діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією; щоквартальне висвітлення інформації на сайтах органів державної влади щодо скоординованої та попереджувальної політики з приводу подолання корупції (виконання заздалегідь розроблених і впроваджених дорожніх карт); проведення відкритих конкурсів з метою зайняття посад в органах державної служби з представниками суспільства (громадськими радами, ЗМІ); залучення міжнародних фахівців і національних фахівців зі знаннями міжнародного права до конкурсних (спостережуваль-них) рад, які опікуються процесом добору осіб на публічну службу в Україні.
26
Chornyi, V. "ЗМІСТ КОРУПЦІЇ В ОРГАНАХ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ". Theory and Practice of Public Administration 3, № 70 (2020): 63–70. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.03.07.
Full textAbstract:
Доведено, що корупція підриває довіру населення країни до влади, порушує базові принципи права, справедливості й рівності громадян перед законом, чесної конкуренції, відповідальності за скоєні злочини, спричиняє зростання обсягів тіньової економіки та зниження позицій держави в світовій спільноті. Відмічено, що ґрунтовне дослідження проблемних питань змісту корупції в органах публічної влади неможливе без теоретичного визначення основ публічного адміністрування в цілому та специфіки функціонування механізмів публічного адміністрування зокрема. Розглянуто поняття “механізм” за різними визначеннями. 
 Акцентовано увагу на тому, що корупційні злочини мають особливо негативний вплив на темпи зростання економіки держави що, у свою чергу, призводить до руйнування економічної системи держави, знищення ринкових механізмів, розвитку недобросовісної конкуренції, значного зниження рівня конкурентоспроможності держави, монополізації, криміналізації та розвитку тіньової економіки, порушення відносин власності, а далі – до повного економічного занепаду.
27
СЕРДЮК, ВАЛЕНТИН. "Проблеми створення Вищого антикорупційного суду: первинний аналіз". Право України, № 2018/03 (2018): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-052.
Full textAbstract:
Запобігання і протидія корупції в Україні визнані одним із пріоритетних напрямів діяльності держави на сучасному етапі. Проведені за останні роки наукові дослідження з питань запобігання та протидії корупції свідчать, що корупція вразила все суспільство. Мається на увазі не толерантне ставлення суспільства до корупції, а використання корупції як універсального інструмента для отримання позитивних результатів врегулювання практично всього спектру соціальних відносин. Саме таке ставлення суспільства до корупції призводить до її поширення в державі. Наслідки однобічного підходу у подоланні цього явища – лише шляхом застосування репресивного антикорупційного законодавства, спрямованого на покарання публічних службовців, без усунення факторів, що породжують корупцію, – не принесло відчутних результатів щодо зниження її рівня. Нині в державі створені умови для викорінення корупції і реально проявлено політичну волю щодо проведення повного реформування не лише антикорупційного законодавства, а й усієї державної антикорупційної політики. Першим кроком на цьому шляху стало створення Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ), результатом діяльності якого й активної позиції законотворців стало прийняття Закону України “Про запобігання корупції” та початок функціонування Національного агентства з питань запобігання корупції. Закінченням прагнень суспільства і держави в цій сфері є необхідність прийняття та імплементація Закону України “Про Вищий антикорупційний суд”. Метою статті є первинний аналіз окремих проблемних питань законопроекту № 7440, внесеного Президентом України до Верховної Ради України і прийнятого у першому читанні, та обґрунтування їх вирішення шляхом проходження зазначеного законопроекту у другому читанні і прийняття в цілому як закону. Досліджено основні проблеми, які викликають суспільний і політико-правовий резонанс при прийнятті законопроекту № 7440. Зокрема, висвітлено питання утворення Вищого антикорупційного суду, особливості його юрисдикції та інстанційності розгляду справ про кримінальні корупційні правопорушення, оцінено вимоги до кандидатів на посади суддів цього суду, аспекти діяльності Громадської ради міжнародних експертів (далі – Рада) та її впливу на конкурсну процедуру призначення суддів Вищого антикорупційного суду. Зауважено, що утворення Вищого антикорупційного суду має позитивно вплинути на ситуацію у запобіганні корупції. Платформою для цього повинно стати застосування комплексного підходу до реформування як системи правоохоронної превенції, так і судової системи з метою повноцінного захисту прав і свобод людини, керуючись верховенством права. Міжнародний досвід діяльності антикорупційних судових органів є неоднозначним і деякою мірою ґрунтується на національних традиціях судової організації. Однак підлягає вирішенню низка проблем, які полягають у такому. По-перше, незначними з точки зору ефективності діяльності є напрацювання НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП) щодо розслідування справ, пов’язаних із корупцією. По-друге, процедури добору працівників НАБУ і САП суттєво різняться із порядком призначення суддів Вищого антикорупційного суду на посади. По-третє, важливим є досягнення належного рівня незалежності суддів Вищого антикорупційного суду, оскільки для цього необхідно комплексно реалізувати низку заходів: проведення відкритого і прозорого конкурсу на зайняття кандидатами посад суддів, забезпечення інституціональної і функціональної компонент їхньої незалежності, гідний розмір суддівської винагороди, високий рівень довіри суспільства, сприйняття і реалізація суддею своєї місії як незалежного арбітра. По-четверте, значущість громадського контролю в діяльності Ради та її рішень у процедурі конкурсу на зайняття посад суддів Вищого антикорупційного суду. По-п’яте, розуміння сутності і різниці у поняттях “crucial rule” та “binding rule”, позаяк неузгодженості перекладу можуть мати вирішальне значення для визначення ролі Ради у процедурі конкурсу.
28
Предко, Михайло. "ВПЛИВ КОРУПЦІЇ НА СИСТЕМУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ". Litopys Volyni, № 27 (9 грудня 2022): 262–67. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2022.27.43.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на тому, яким чином феномен «корупція» впливає на систему публічного управління, до яких призводить наслідків, які й спонукають до необхідності розробки ефективної національної антикорупційної стратегії. Подано найбільш поширене визначення корупції як інструмента отримання надприбутку, як зловживання службовими повноваженнями та переслідування суто особистісних інтересів. На цій підставі зазначено, що корупційні дії спричиняють реальну загрозу національній безпеці української держави (інституційний, правовий, світоглядний, моральнісно-етичний рівні тощо), створюючи тим самим міцне підґрунтя для конструювання відповідної політичної міфотворчості. Міф, пропонуючи певну мовну конструкцію для опису дійсності, за допомогою своїх виражальних засобів формує стереотип, який вдало приховує агресивно- руйнівний потенціал системної корупції. Відстежується функціональна спорідненість і взаємозв’язок міфу та стереотипу, їх здатність пробивати захисні механізми свідомості й досягати певної мети в публічно- управлінській діяльності. Визначено, що для мінімізації корупційних дій насамперед необхідно усунути інституційні, особистісні чинники, які сприяють їм, слугують благодатним підґрунтям для їх виникнення. Це вимагає вироблення ефективних антикорупційних стратегій, які б змогли обмежити корупційні зловживання в системі публічного управління. Корупція як соціальне явище вирізняється амбівалентним характером: з одного боку, вона виникає в процесі діяльності влади, безпосередньо впливає на формування та функціонування владних інституцій та має яскраво виражений негативний характер, а з іншого – значною мірою мотивує необхідність розробки науково виважених антикорупційних стратегій, здатних мінімізувати її згубний вплив не лише на саму сутність публічної влади, але й суспільство загалом.
29
Гусар, Ольга Анатоліївна. "СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". New Ukrainian Law, № 1 (20 березня 2025): 97–104. https://doi.org/10.51989/nul.2025.1.13.
Full textAbstract:
Дослідження присвячено науковому обґрунтуванню системи принципів адміністративно-правової діяльності органів публічної влади щодо запобігання корупції в Україні. У статті визначено теоретичний аспект юридично-правової природи категорії «принципи». Запропоновано авторське визначення системи принципів адміністративно-правової діяльності органів публічної адміністрації щодо запобігання корупції, яка представлена як сукупність внутрішньо структурованої, складної системи взаємозумовлених прогресивних приписів, елементи якої визначаються з основоположних цінностей, завдань, стратегій, плану-дій, які безпосередньо пов’язані з організацією адміністративно-правової діяльності щодо запобігання корупції, за умови дотримання яких забезпечується ефективне функціонування антикорупційних органів публічної влади та належна спеціалізація персоналу з боротьби з корупцією.Наголошується на тому, що завдяки принципам відбувається адаптація інтересів і потреб людини та суспільства загалом до тих трансформаційних процесів, які відбуваються з розвитком держави та правотворчих процесів. Вони виступають як соціальний регулятор, міра свободи і справедливості.Підкреслюється, що в системі принципів адміністративно-правової діяльності органів публічної адміністрації щодо запобігання корупції можна виокремити дві класифікаційні групи принципів: національні (національні антикорупційні стандарти та принципи діяльності публічної адміністрації) та міжнародні (принципи європейського права, європейського адміністративного права та європейського урядування, міжнародні антикорупційні стандарти, які містять базові основи боротьби з корупцією.) Автором запропоновано до системи принципів адміністративно-правової діяльності органів публічної адміністрації щодо запобігання корупції віднести: 1) загальні принципи права; 2) принципи конституційного права; 3) принципи сучасного адміністративного права;4) принципи службового права, 5) принципи адміністративної процедури; 6) загальні принципи Європейського Союзу; 7) європейські принципи адміністративного права; 8) принципи, що сформульовані судовою практикою Європейського суду з прав людини; 9) принципи антикорупційної політики на 2021–2025 роки; 10) принцип Єдиного голосу між Національним антикорупційним бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України.
30
Юрченко, Юлія, та Наталія Рунчева. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В ОСВІТНІЙ ПРОСТІР АНТИКОРУПЦІЙНИХ НАВЧАЛЬНИХ ПРАКТИК". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія економічна), № 1 (28 червня 2024): 82–89. http://dx.doi.org/10.32782/2311-844x/2024-1-12.
Full textAbstract:
У сучасному світі корупція стала згубною для засад державності, бізнесу, особистості. Зневажаються демократичні принципи, знижується рівень довіри до державних інститутів, різко зростає соціальна поляризація суспільства. Корупція набула глобального характеру, є серйозною проблемою для всіх країн. У статті розглянуто серію модулів, розроблених УНП ООН з протидії корупції. Зазначається, що їхнє головне призначення - це освітня функція. Ключовим завданням запропонованих модулів є отримання знань про сутність такого явища як корупція, утвердження етики та моралі як головних постулатів чесного суспільства. Розроблено методологію системного підходу до імплементації в освітній простір України антикорупційних навчальних практик, що включає. виявлення першочергових потреб, а саме, сфер діяльності, де антикорупційні знання вкрай важливі для «оздоровлення» суспільства; аналіз потреб освітньої системи України. На цьому етапі тестується рівень знань аудиторії учнів та педагогів про виклики корупції, визначення прогалин у реальній оцінці проблем; формування пакетів освітніх програм, які переважно включають антикорупційні модулі відповідно до стандартів системи освіти в Україні; розробка стратегій ментальної та фізичної доступності антикорупційних модулів з урахуванням ступенів навчання та освітніх закладів; налагоджену систему моніторингу та оцінки результативності впровадження у навчальний процес антикорупційних модулів; широкі контакти з аналогічними навчальними закладами регіону або за його межами у формі двосторонніх контактів чи публічних заходів з метою обміну накопиченим досвідом. Акцентовано увагу на засадах безперервності інтеграції актуальних знань протягом усього навчання. Зроблено спробу угруповання навчальних модулів за функціональною ознакою, розроблено їх інформативний контент. Пропонується використання сучасних інноваційних технологій під час проведення навчання. Запропонована методологія імплементації антикорупційних модулів ООН у сферу освіти України має системний характер, забезпечує інтеграцію нових знань у навчальні програми та є потужним каталізатором підготовки пасіонарного покоління, вмотивованого боротися з корупцією.
31
Kotyk, O. V., та O. V. Nechyporuk. "КОРУПЦІЙНІ РИЗИКИ В БЮДЖЕТНІЙ СФЕРІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, № 96 (2021): 101. http://dx.doi.org/10.31713/ve420219.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття корупції та корупційні ризики та сфери їх виникнення. Також визначено основні фактори, що впливають на розвиток корупції органами публічної влади у бюджетному процесі в Україні. Проведений аналіз шляхів мінімізації та управління корупційними ризиками з урахуванням останніх досліджень у галузі антикорупційної діяльності, подано визначення корупційним ризикам, з’ясовано умови виникнення корупційних ризиків в Україні. Окреслено види корупційних ризиків та визначено чинники їх виникнення. З’ясовано, що для підвищення ефективності формування бюджетної політики ключовим резервом є поліпшення кадрового забезпечення, формування та реалізація бюджетної політики із здійсненням одночасної мінімізації корупційних ризиків у бюджетній сфері, а також запропоновано заходи мінімізації корупційних ризиків.
32
Іваній, Владислав. "МЕХАНІЗМИ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ РИЗИКАМ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Теоретичні та прикладні питання державотворення, № 33 (4 травня 2025): 257–64. https://doi.org/10.35432/tisb332025331762.
Full textAbstract:
У статті ґрунтовно досліджено методологічні аспекти запобігання корупційним ризикам у сфері публічного управління. Актуальність обраної теми зумовлена нагальною потребою впровадження комплексних та ефективних заходів для подолання корупції, що є однією з найзначніших загроз для правовладдя, ефективності державного управління та довіри суспільства до публічних інституцій. Особливого значення це дослідження набуває в контексті європейської інтеграції України та виконання нею міжнародних зобов'язань щодо боротьби з корупцією, що передбачає адаптацію національного законодавства до європейських стандартів доброчесності та прозорості. Наголошено на недостатній розробленості саме методологічних засобів дослідження публічно-правових явищ та корупційних ризиків зокрема, що призводить до фрагментації наукових досліджень та обмежує ефективність антикорупційних ініціатив. Метою статті є визначення ключових методологічних підходів, які можуть бути ефективно застосовані для гносеології запобігання корупційним ризикам у діяльності органів публічного адміністрування. У статті обґрунтовано необхідність використання системного підходу, який дозволяє розглядати корупцію як багатовимірне соціальне явище, що формується на перетині політичних, економічних, правових та культурних факторів. Цей підхід забезпечує цілісне уявлення про причини, механізми та наслідки корупції, включаючи багаторівневий аналіз – від макросоціальних умов до поведінки окремих осіб. Важливе місце в дослідженні посідає діяльнісний підхід, який зосереджується на вивченні суб'єктів корупції, їхніх мотивів, цілей та дій. Такий аналіз дає змогу ідентифікувати «слабкі ланки» у системі публічного управління, розкрити механізми виникнення корупції в межах адміністративних процедур та оптимізувати управлінські процеси для мінімізації ризиків. Особлива увага приділяється аксіологічному підходу, який дозволяє дослідити ціннісні аспекти, що лежать в основі корупційної поведінки. Вивчення цінностей, що переважають у публічному секторі, а також вплив суспільних цінностей на динаміку корупційних ризиків, є критично важливим для формування культури доброчесності та розробки ефективних профілактичних програм, які враховують культурний контекст. Застосування цих трьох взаємодоповнюючих методологічних підходів (системного, діяльнісного та аксіологічного) дає змогу створити комплексну наукову модель запобігання корупційним ризикам, що враховує об'єктивні та суб'єктивні аспекти корупційної поведінки, а також пропонує науково обґрунтовані рекомендації для підвищення ефективності антикорупційної політики в Україні.
33
Малахов, Герман Борисович. "ДЕТЕРМІНАЦІЯ КОРУПЦІЇ У СФЕРІ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ". New Ukrainian Law, № 6 (3 березня 2025): 91–98. https://doi.org/10.51989/nul.2024.6.13.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу детермінації корупції у сфері оборонних закупівель в умовах правового режиму воєнного стану. Аналізується феномен корупції та її важливі ознаки. Розглянуто основні корупційні ризики під час оборонних закупівель, які відіграють роль детермінантів корупції в секторі оборони держави. Звернено увагу на те, що корупція у сфері оборонних закупівель характеризується змовою між виконавцями (контрагентами) та замовниками (державними службовцями), зміст якої супроводжуються корупційними операціями. Підтверджується доцільність класифікації корупційних проявів за такими етапами публічних закупівель: визначення потреби та планування публічної закупівлі; реалізація процедури публічної закупівлі; оплата та контроль виконання договору. Констатується, що сьогодні система оборонних закупівель України зазнає серйозного негативного впливу у зв’язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Зроблено висновок, що роль детермінантів корупції у цій сфері виконують соціально-економічні, політичні та правові ризики, серед яких визначальний вплив мають галузеві передумови, які пов’язані з: дискреційними повноваженнями службових осіб чи дублюванням цих повноважень різними державними органами; вадами організаційно-правового механізму оборонних закупівель; загрозою використання високого рівня секретності закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення з метою одержання неправомірної вигоди; недоліками законодавства України у цій сфері. Стверджується, що нейтралізація цих передумов, у тому числі заходами кримінально-правового реагування, сприятиме реалізації антикорупційної політики України у сфері оборони. Звертається увага на нові законодавчі ініціативи, зміст яких може ускладнити контроль за використанням коштів під час публічних закупівель та послабити протидію корупції у сфері оборони.
34
Мельник, Степан Іванович, Тетяна Василівна Яворська та Ростислав Євгенович Яремчук. "КОРУПЦІЯ ЯК СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФЕНОМЕН: ГЕНЕЗИС ТА СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія економічна), № 1 (30 листопада 2023): 39–47. http://dx.doi.org/10.32782/2311-844x/2023-1-6.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на встановлення характеру суспільного сприйняття корупції в Україні в історичній ретроспективі та в сучасних умовах для визначення її впливу на економіку та національну безпеку в умовах війни. В дослідження проведено аналіз генезису та розвитку корупції в історичній ретроспективі – від древніх часів до сьогодення. Проаналізовано характер сприйняття корупції суспільством протягом зазначеного періоду часу. Встановлено трансформацію корупційної діяльності в правовому полі: від узаконеного виду діяльності та невід’ємної частини феодальної системи суспільних відносин та податкової системи до протизаконного виду діяльності і злочину. Здійснено аналіз антикорупційних заходів за часів незалежності України та проаналізовано їх ефективність. Здійснено аналіз, що дозволив встановити вплив корупції на економіку країни та ідентифікувати наслідки такого впливу. Представлені результати аналізу дали змогу визначити перелік корупційних явищ, що завдають найбільшого впливу на економіку. Встановлено, що динаміка зміни корупційних проявів сприяє зниженню інвестиційного потоку, що впливає на усі сфери суспільного буття та істотно впливає на реалізацію інтеграційних прагнень держави. Ідентифіковано також основні негативні наслідки впливу корупції на соціально-економічну систему держави. Зроблено теоретичне узагальнення стосовно того, що інтеграційні процеси загалом сприяли стабілізації фінансово-економічної та покращенню соціальної політики в державі, зокрема й у сфері протидії корупції, проте її рівень досі залишається високим, що потребує інтенсифікації антикорупційних заходів для реалізації інтеграційних процесів. Виявлено, що протягом останнього сторіччя вплив корупції на суспільне життя поступово посилювався, а також визначено причини таких тенденцій та корумпованості чиновників найвищого рівня. Визначено, що антикорупційні заходи мають вкрай важливе значення для національної безпеки, оскільки значною мірою відображається на економічному розвитку та добробуті населення. Здійснено оцінку стану та тенденцій індексу сприйняття корупції в Україні та визначено чинники, що мають вагомий вплив на нього. Проведене прогнозування тенденцій індексу сприйняття корупції на період 2023-2027 рр., що дало змогу сформувати стратегічний орієнтир антикорупційних заходів.
35
Однолько, І. В. "ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ (МЕХАНІЗМ РЕАГУВАННЯ)". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (2020): 135–39. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).410.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду існуючих шляхів протидії корупції в Україні та розробці на цій основі механізмів реагування на корупційну злочинність через виконання завдань, пов’язаних з аналізом здо-бутків вітчизняних та зарубіжних науковців щодо за-гальнодержавних шляхів запобігання та необхідності здійснення заходів на зменшення корупційної актив-ності громадян.
 Визначено важливість підвищення антикорупцій-ної культури населення для формування негативного ставлення в суспільстві до явища корупції, проаналізо-вано наукові підходи до визначення механізму реагу-вання на корупційні правопорушення, проаналізовано міжнародний досвід реагування на корупційні прояви. 
 Розкрито наукове обґрунтування певних шляхів про-тидії корупції в українській державі, а також на основі проведеного дослідження запропоновано авторське ба-чення протидії корупції, а також підтримано позицію провідних українських кримінологів щодо ефективної протидії корупції через прояв політичної волі, спрямо-ваної на реальну протидію зазначеному виду злочинів.
 Окремо зазначається, що ефективна протидія ко-рупції можлива лише за умови комплексного підходу до мінімізації цього явища. Для цього потрібно шля-хом проведення просвітницької роботи сформувати не-гативне ставлення до корупційних правопорушень гро-мадян. Необхідним є використання сучасних ресурсів, які дають змогу мінімізувати можливість застосування корупційних схем.
 Як підсумок визначено, що в Україні, яка обрала за-раз вектор на успішну євроінтеграцію, потрібно належ-ним чином підходити до викорінення явища корупції, використовуючи увесь можливий арсенал способів та заходів запобігання. Найбільш ефективними шляхами протидії корупції сьогодні є формування антикоруп-ційної культури населення, використання міжнарод-ного досвіду та застосування більшої кількості ресур-сів, спрямованих на мінімізацію корупційних ризиків, а також реалізація загальнонаціональної стратегії дер-жави щодо подолання цього явища.
36
Задерейко, С. Ю. "ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ІНОЗЕМНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ". Ірпінський юридичний часопис, № 1(10) (6 грудня 2023): 143–50. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-1(10)-2023-143-150.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню протидії корупції як пріоритетного напряму законодавчого регулювання в іноземному законодавстві. Наголошено, що протидія корупції за кордоном здійснюється різноманітними методами карального і профілактичного характеру. Каральні, кримінально-правові методи, що застосовуються у всіх державах світу для боротьби з різними проявами корупції, не втрачають актуальності, про що свідчить законодавчий досвід зарубіжних країн останніх років. Не менш важливу роль відіграє профілактика корупційної діяльності в публічній і приватній сферах, формування антикорупційної культури в суспільстві. У всьому світі антикорупційне законодавство націлене на юридичне забезпечення вирішення таких завдань, як запобігання (первинне і вторинне) діянь корупційного характеру, покарання за корупцію як за протиправне діяння (сукупність діянь). Доведено, що вплив на формування європейського законодавства чинив і продовжує чинити підхід, вироблений в англо-американській теорії, що вплинула, безсумнівно, і на формулювання стандартів, закріплених у міжнародних конвенціях і договорах, особливо в частині, що стосується використання інституту цивільної конфіскації. Встановлено, що особливе місце серед антикорупційних актів займає законодавство про захист та заохочення осіб, що повідомляють про факти корупції, яка в одних державах вже міцно увійшла в арсенал заходів, спрямованих на запобігання корупції (США (Закон Сарбейнса-Окслі і Закон Додда-Франка), Румунія, Республіка Корея), а в інших тільки починає формуватися (Білорусь, Казахстан). Виокремлено закон про запобігання корупційній діяльності та боротьбі з нею 2004 р. в одній з країн БРІКС – Південно-Африканській Республіці, яким була посилена відповідальність за корупцію і інші злочини, пов’язані з корупційною діяльністю. Зазначено, що закон включає загальне поняття «корупції» як злочину і в наступних нормах конкретизує зміст корупційної діяльності залежно від кола осіб і заборонених діянь, вчинених: 1) певними особами (державними службовцями; іноземними публічними посадовими особами; агентами; депутатами законодавчого органу; співробітниками судових і слідчих органів); 2) у зв’язку з наданням або отриманням неналежної винагороди; 3) у зв’язку з конкретними питаннями (свідченнями та доказами в судовому процесі; контрактами; державними закупівлями та тендерами; аукціонами; спортивними змаганнями; азартними іграми; 4) у зв’язку з можливим конфліктом інтересів та іншою неприйнятною діяльністю (придбання приватного інтересу в договорі, угоді або інвестуванні державного органу; залякування свідка; перешкоджання розслідуванню злочину). Крім того, цей закон містить ряд інших заходів забезпечення, зокрема тих, що стосуються збереження майна, яке, ймовірно, може стати предметом конфіскації. На основі аналізу основних напрямів кримінальної політики ряду держав у сфері протидії корупції виділено основні тенденції розвитку законодавства цих країн. Насамперед слід говорити про встановлення легальної дефініції корупційних діянь, про розробку переліку таких діянь та їх диференціацію в окремих главах (розділах) національних кримінальних законів. Законодавці інших держав змінюють підхід до визначення «корупційний злочин» у контексті кримінальних кодексів, встановлюючи в спеціальних антикорупційних законах вичерпний перелік «корупційних правопорушень». Як приклад, можна навести Закон Білорусії про боротьбу з корупцією. Як і раніше, не слабшає увага законодавців держав-учасників СНД до криміналізації нових антикорупційних кримінальних діянь у руслі рекомендацій міжнародних антикорупційних стандартів.
37
КОЛОМІЄЦЬ, К. О. "МЕЖІ ВЗАЄМОДІЇ ПІДРОЗДІЛІВ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ З ІНШИМИ СУБ'ЄКТАМИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ". Вісник Кримінологічної асоціації України 33, № 3 (2024): 709–16. https://doi.org/10.32631/vca.2024.3.66.
Full textAbstract:
У статті визначено, що межі взаємодії підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції з іншими суб'єктами протидії корупції доцільно розглядати як систему проголошених на нормативно-правовому рівні (об’єктивно існуючих) і втілених у наявних можливостях їх реалізації інституційних, організаційних, правових, морально-етичних, світоглядних, цифрових, комунікаційних, кризових факторів, що формують рамки доцільності та ефективності під час спільної діяльності підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції з іншими суб'єктами протидії корупції. Розглянуто інституційні межі взаємодії підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції з іншими суб'єктами протидії корупції. У взаємодії підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції з іншими суб'єктами протидії корупції інституційні межі забезпечують її здійснення в органічному взаємозв’язку між різними відомствами, структурними підрозділами, встановлюють чіткі механізми погодження будь-якого управлінського рішення, прийнятого в даній сфері. Звернено увагу на правові межі взаємодії підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції з іншими суб'єктами протидії корупції. Правові межі формуються на рівні нормативно-правових актів, визначаючи особливості правового статусу як підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції, так й інших суб'єктів протидії корупції. Доведено, що не меншого значення набувають і морально-етичні межі взаємодії підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції з іншими суб'єктами протидії корупції. Адже не система показників лягає в основу визначення ефективності діяльності підрозділів внутрішньої безпеки Національної поліції, а саме рівень довіри населення. Зважаючи на певну специфіку даних підрозділів, довіра у контексті їх діяльності охоплює в тому числі й довіру до них з боку працівників органів і підрозділів Національної поліції.
38
Войтович, І. І. "КОРУПЦІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОЇ БЕЗПЕКИ: СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ". Juridical science 2, № 2 (2020): 17–24. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2-2.03.
Full textAbstract:

 Актуальність статті полягає в тому, що попри високий рівень довіри, яким користуються Збройні Сили України серед громадян більшості з країн світу, проведені Транспаренсі Інтернешнел дослідження свідчать, що сфера оборони разом з нафтогазовидобувною промисловістю та будівництвом належать до найбільш корумпованих сфер діяльності, до компетенції яких входить управління державними ресурсами. Метою статті є з’ясування стану наукової розробленості проблем протидії корупційній злочинності у сфері воєнної безпеки. Наголошено, що суттєве значення для з’ясування сутності поняття та основних ознак корупції має застосований вченим вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці підхід до її дослідження як системного соціального явища. Результати досліджень вченого також знайшли своє відображення в монографіях «Корупція: сутність, поняття, заходи протидії» (2001 р.) та «Корупція – корозія влади (соціальні сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії)» (2004 р.). Зокрема, вчений слушно зауважує, що визначаючи поняття корупції, важливо брати до уваги, що, по-перше, це соціальне явище, а не конкретне суспільно небезпечне діяння; по-друге, що у правовому значенні корупція не може бути зведена до одного виду правопорушення, вона становить собою сукупність різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю сутністю корупційних правопорушень; по-третє, що його законодавче визначення не дає правоохоронним органам жодних додаткових правових засобів, що стосуються підстав юридичної відповідальності за корупційні діяння. З’ясовано, що поза увагою вчених залишався механізм боротьби з корупційною злочинністю у сфері військової безпеки, загальносоціальні, спеціально кримінологічні та індивідуальні заходи протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки. Цього разу оцінка стану науково-теоретичного розвитку протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки не проводилась. Корупційна злочинність у сфері військової безпеки фрагментарно розглядається в сукупності з корупційними злочинними діями без розрізнення конкретних кримінологічних ознак. Слід також зазначити, що сьогодні вичерпні монографії з кримінологічних принципів боротьби з корупцією у сфері військової безпеки відсутні. Все це підвищує ступінь відповідності темі дослідження та веде до подальших напрямків наукових досліджень проблем протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки.
39
Крук, Є. В. "ГАРАНТІЇ ПРИТЯГНЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНОГО ТА ПОВ’ЯЗАНОГО З КОРУПЦІЄЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Актуальні проблеми держави і права, № 93 (20 квітня 2022): 11–19. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3309.
Full textAbstract:
Крук Є. В. Гарантії притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності. – Стаття. У статті досліджено питання ефективності механізму відшкодування шкоди, спричиненої вчиненням корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення. Визначено, що його результативність залежить від багатьох факторів, а саме: вчинення корупційних правопорушень не обмежується якимось єдиним способом, досить часто воно пов’язано із вчиненням інших правопорушень, спрямованих на приховання наслідків корупційного діяння. Як правило, реалізувати такі дії у межах юрисдикції однієї країни неможливо, а тому і корупція і подолання її наслідків майже завжди виходить за межі однієї країни. Саме тому у статті зроблено висновок, що невідворотність цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення забезпечується системою гарантій. У статті автором запропоновано визначення гарантій як передбачених нормами законодавства або існуючих в державному механізмі способів, засобів та методів забезпечення відшкодування шкоди та збитків особою, що вчинила корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, а також діяльності спеціальних суб’єктів – гарантів. Автором запропоновано класифікацію гарантій притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності на юридичні гарантії, як в свою чергу поділяються на гарантії національного та міжнародного рівня, та неюридичні гарантій, які поділяються на політичні, економічні, соціальні. До гарантів притягнення суб’єктів вчинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень до цивільно-правової відповідальності, автор відносить органи антикорупційної інфраструктури, а саме – Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, а також Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, суди, прокуратуру, правоохоронні органи, державну виконавчу службу, засоби масової інформації. У статті виділено також особливу роль держави серед гарантів невідворотності цивільно-правової відповідальності.
40
Стащук, Олена, Оксана Деркач та Владислава Лозовик. "ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ УКРАЇНИ ТА НАПРЯМИ ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ". Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 1, № 33 (2023): 52–60. http://dx.doi.org/10.29038/2786-4618-2023-01-52-60.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз підходів та узагальнено визначення сутності поняття «інвестиційний клімат». Визначені позитивні та негативні чинники, які впливають на його формування, серед яких: законодавчо-нормативна база, податкова система, політична стабільність, економічний розвиток, рівень корупції тощо. Проведено аналіз динаміки надходжень прямих інвестицій в Україну впродовж останніх шести років, визначено причини їх скорочення та збільшення у кожному з періодів. Розглянуто основні види економічної діяльності, в які найбільше спрямовані інвестиції. Визначено найбільших країн-інвесторів в економіці України за 2021 рік. Проаналізовано динаміку Індексу інвестиційної привабливості протягом 2018 – 2022 рр. Визначено фактори, які впливають на формування інвестиційного клімату України в сучасних умовах господарювання з урахуванням отриманого Україною статусу у члени ЄС. Запропоновано ряд заходів для покращення інвестиційного клімату України у період повоєнного відновлення.
41
Славицька, Антоніна Керимівна. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ". New Ukrainian Law, № 2 (15 червня 2022): 107–11. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.2.15.
Full textAbstract:
Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних із дослідженням адміністративно-правового забезпечення реалізації антикорупційної політики. Визначено засадничі положення формування антикорупційної політики та її реалізації з акцентуванням уваги на діяльності із забезпечення останньої. Зазначено, що політика держави щодо викорінення корупції ґрунтується на трактуванні останньої як негативного явища, що дискредитує діяльність публічних інституцій. Виокремлено такі ознаки, що характеризують діяльність із забезпечення реалізації антикорупційної політики: 1) це вид діяльності уповноважених суб’єктів, дію яких спрямовано на виконання антикорупційної стратегії; 2) заходи, що становлять зміст діяльності з реалізації антикорупційної стратегії, можуть видозмінюватись залежно від чинних інструментів запобігання корупції; 3) це вид діяльності, що підпорядкований єдиним стандартам виконання антикорупційної стратегії, незалежно від сфери суспільних відносин та суб’єктів застосування; 4) це вид діяльності, що здійснюється на постійній основі у відповідності до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про запобігання корупції» тощо. Обґрунтовано, що реалізація антикорупційної політики у публічному секторі забезпечується через сукупність суспільних відносин, які виникають під час недопущення, відвернення та сприяння виявленню ознак корупції та порушень антикорупційних вимог, заборон, обмежень під час виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Запропоновано під поняттям «забезпечення реалізації антикорупційної політики» розуміти діяльність щодо виконання державної програми з втілення антикорупційної стратегії. Зазначено, що згідно з оновленим підходом на нормативному рівні закріплено такі основні засади антикорупційної політики, як: прозорість функціонування політичних партій; доброчесність публічних службовців; протидія наявності конфлікту інтересів у діяльності публічних службовців; ефективні антикорупційні програми центральних органів державної виконавчої влади та державних підприємств; запобігання корупції у сфері державних закупівель тощо. Встановлено нагальну потребу в оновленні масиву нормативно-правових актів у сфері законодавства з антикорупційної діяльності. Наголошено на тому, що сучасна антикорупційна політика повинна відповідати реаліям сьогодення та мати відповідне формальне визначення. Акцентовано увагу на тому, що визначення суті антикорупційної політики без необхідного адміністративно- правового забезпечення порядку її реалізації спричинює неможливість належного виконання вибраного державою загального стратегічного антикорупційного курсу.
42
Лук’янова, Г. Ю. "ЕЛЕМЕНТНИЙ СКЛАД МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КООРДИНАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В РЕАЛІЯХ СЬОГОДЕННЯ". Juridical science, № 8 (110) (4 квітня 2020): 123–31. http://dx.doi.org/10.32844/10.32844/2222-5374-2020-110-8.15.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що проблематика протидії корупції вже давно вийшла за межі предмету наукового обговорення чи просто популярної політичної сентенції. Сьогодні більшість свідомих громадян України мають уявлення про те, що собою являє корупція, і як держава намагається їй протидіяти. Та на жаль, уявлення про те, яким чином систематизувати таку протидію, скоординувати суб’єктів цієї протидії та зробити їх функціонування дійсно ефективним, не знають не просто більшість громадян, а й більшість державних службовців і політичних діячів. Над цією проблематикою роками працюють кращі вчені України, однак здобутки лишаються більш ніж скромними. Наша спроба дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції, має створити можливості для більш глибокого вивчення потенційних шляхів оптимізації такої координації. Наукове опрацювання елементів даного механізму, деталізація їх природи, має дозволити глибше прослідкувати процес координації, виявити ті його аспекти, що потребують удосконалення та є найбільш вразливим для здійснення тиску на координацію діяльності суб’єктів протидії корупції, що зрештою, й обумовлює актуальність дослідження. Статтю присвячено узагальненню підходів до розуміння елементного складу механізму адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції. Констатовано, що серед вітчизняних науковців відсутній єдиний підхід до визначення складу державного механізму, механізму координаційної функції держави. Окремого ж дослідження складових механізму адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції в Україні взагалі не проводилось. Авторкою проаналізовано наявні у вітчизняній теорії держави і права, науці державного управління підходи до трактування змісту адміністративно-правового механізму координаційної функції держави та виокремлення його складових елементів. Проаналізовано відповідні положення Конституції України, ряду Законів України та інших нормативно-правових актів. Окрему увагу присвячено виокремленню змістовного наповнення механізму адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції. Деталізовано такі його складові як: норми та принципи права; діяльність уповноважених на координацію суб’єктів; юридичні гарантії та заборони; правосвідомість; юридична відповідальність. Акцентовано увагу на наявності ряду недоліків, що стосуються сучасного правового забезпечення координаційної діяльності, таких як відсутність спеціалізованої юридичної відповідальності та достатнього матеріального забезпечення.
43
МОШНІН, Андрій. "КОРУПЦІЯ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: СТАН ТА НАПРЯМИ ПРОТИДІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 2(62) (7 жовтня 2022): 106–10. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2022-2(62)-16.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання сучасного стану поширення корупції в Україні. Автором визначено, що корупція у сучасній Україні є однією із серйозних проблем нашої країни. Автором наголошено, що загальними причинами зростання корупції та організованої злочинності в Україні зазвичай є швидкий, непродуманий перехід до ринкових відносин на тлі глобалізаційних процесів у світі; радикальна зміна державного устрою; низька ефективність управління; недоліки законодавства та затримка розвитку соціально-економічних відносин; стан суспільної моралі, утвердження нових моральних цінностей, центральне місце в яких посідає культ особистого успіху та збагачення, а гроші є мірою та еквівалентом життєвого благополуччя; правова безграмотність більшості населення країни; неефективне функціонування більшості державних установ; відсутність розвинутих соціальних інститутів; низьке матеріальне забезпечення з боку державних службовців та відсутність гарантованого соціального пакета. Мета роботи. Метою написання статті є дослідження сучасного стану поширення корупції в Україні та розробка визначальних напрямів для її подолання. Методологія. У запропонованій статті визначено, що в Україні очевидною є необхідність функціонування органу, здатного здійснювати ефективні антикорупційні заходи. Відзначено, що корисним у цій ситуації для нашої країни може бути досвід Китаю, де основним інструментом боротьби з корупцією є партійний орган – комітет ЦК КПК. Комісія працює за сигналами з різних джерел і ретельно перевіряє наявність корупції. У разі підтвердження матеріали передаються до правоохоронних органів, які вже встановлять провину осіб та призначать покарання. Наукова новизна. Виділено основні напрями протидії корупції, до яких належать: створення «списку посад» підвищеної небезпеки щодо корупції, що найбільш втягнуті у корупцію, для яких запропонувати перейти на строкові договори з «відшкодувальним пакетом», що становить часткову виплату з коштів бюджету, які чиновник втратить, відмовляючись від хабара; збільшення якості надання управлінських послуг та опрацювання критеріїв її оцінювання й утворювання прозорих механізмів прийняття управлінських рішень, максимально перевести їх у форму технічного процесу, дистанційно, обмеживши прямі контакти з посадовими особами; створення структурних підрозділів із внутрішніх розслідувань корупції в державних органах; створення ефективного механізму захисту людей, які повідомляють про корупцію. Висновки. Досліджено, що корупція в Україні, маючи багаторічну історію, відрізняється своєю багатогранністю, вона зачіпає не лише державних чиновників, а й приватний сектор, а також багато інших верств суспільства. Українське антикорупційне законодавство все ще перебуває у зародковому стані, і його розвиток дедалі більше спирається на позитивний досвід закордонних країн. Наголошено на тому, що запобігання корупції має мати абсолютний пріоритет перед іншими заходами боротьби з цим явищем. Відзначено, що обмеження корупції не може бути визначене одноразовою кампанією. Підкреслено, що тільки якщо наша держава та громадянське суспільство в майбутньому докладуть великих зусиль, тоді наша країна зможе частково подолати цю проблему.
44
Мосейчук, Сергій Володимирович. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ У НАПРЯМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління психології права, № 6 (30 грудня 2023): 249–53. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.6.42.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості державної політики у сфері запобігання та протидії корупції у напрямі забезпечення національної безпеки України. З’ясовано, що корупційні зловживання спричинюють дестабілізацію демократичних інститутів в суспільстві, загрожують інституту верховенства права, порушують соціальну справедливість та сповільнюють економічний розвиток в країні. Подано трактування корупції у Законі України «Про запобігання корупції» з позиції зловживання посадовими особами своїм положенням. Відзначено, що міжнародний та вітчизняний досвід свідчать, що феномен корупції ліквідувати практично неможливо. Акцентовано увагу на тому, що державі потрібно в межах антикорупційної політики докладати максимуму зусиль на обмеження її впливу на економічні та соціально-політичні процеси, а також на зменшення рівня та її локалізації в суспільстві. Виділено ознаки, які може мати реалізація державної політики у сфері запобігання та протидії корупції. Представлено узагальнене визначення: державної політики у сфері запобігання та протидії корупції. Відмічено, що високий рівень корупції є характерною рисою українського суспільства у всіх сферах його функціонування. Зауважено, що рівень корупції та його показники відображаються у світовому Індексі сприйняття корупції згідно з аналізом корупційного рівня. Проаналізовано динаміку зміни Індексу сприйняття корупції в Україні протягом 2018–2022 рр. Показано місце України у в загальносвітовому рейтингу корупції серед 180 країн світу протягом 2013–2022 рр. Обґрунтовано рекомендації для державної політики у сфері запобігання та протидії корупції у напрямі забезпечення національної безпеки України. Підсумовано, що для ефективного здійснення антикорупційних заходів необхідно провести гармонізацію українського законодавства з вимогами FATF та ЄС, впровадити в життя План дій з виконання Антикорупційної стратегії, сформувати справедливу судову та правоохоронну систему, посилити контроль над економічними процесами для запобігання монопольним зловживанням, уніфікувати освіту, медицину, оборону, науку та інших галузі.
45
Гвоздецький, В. Д. "Теоретичне визначення поняття корупції та його історико-правовий розвиток". Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право, № 1 (54) (2011): 80–84.
Find full text
46
Мельничук, Р. В. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ РИЗИКАМ У ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 258–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.29.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що чинне вітчизняне законодавство вже багато років розвиває окремі аспекти тематики запобігання корупції у низці сфер життя держави та суспільства. Натомість досить логічним виглядає відсутність суттєвих позитивних результатів з означених питань, адже тотальне зловживання владними повноваженнями, непрозорість публічного управління та низка подібних потужних чинників здійснюють непереборний гальмівний процес. Така ситуація почала дієво змінюватися лише з 2014 року, коли більшість населення оцінили реальні загрози цього згубного явища, а також з’явилася реальна політична воля щодо боротьби з корупцією. Отже, наразі важливим є визначення та характеристика оновленої адміністративно-правової бази з питань запобігання корупційним ризикам в діяльності Національної поліції України, що дозволить з’ясувати головне законодавче підґрунтя в окресленій сфері. Метою статті є загальна характеристика адміністративно- правового регулювання з питань запобігання корупційним ризикам у діяльності Національної поліції України. У статті з’ясовано та розкрито систему адміністративно-правових актів у сфері запобігання корупційним ризикам в діяльності Національної поліції України, яка включає п’ять блоків. Послідовно охарактеризовано відповідні юридичні документи, де у першому випадку мова йде про закони України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції», «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», що широко ретранслюються і розвиваються у сукупності інших законодавчих актів в аналізованій сфері. Розглянуто правові акти Кабінету Міністрів України та НАЗК, які врегульовують найсуттєвіші питання реалізації державної політики у сфері запобігання корупції в публічному управлінні, зокрема в діяльності органів поліції. Окремо акцентовано на низці адміністративно- правових актів МВС України та Національної поліції України, а також засадах притягнення працівників поліції до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією.
47
Музичук, Е.О. "Актуальні проблеми та напрямки вдосконалення системи протидії корупції у публічній службі". Форум Права 76, № 3 (2023): 79–86. https://doi.org/10.5281/zenodo.10041168.
Full textAbstract:
<strong>Постановка проблеми. </strong>Україна стикається із серйозною проблемою корупції в публічній службі, яка завдавала значних шкідливих наслідків для суспільства, ефективності державного управління та довіри громадян до владних структур. Наразі до проблемних у системі протидії корупції в публічній службі віднесені недостатні повноваження та ресурсна база антикорупційних органів, неефективність координації між суб'єктами протидії корупції, часті зміни в законодавстві, недостатній контроль і залучення громадськості до моніторингу та контролю за владними процесами. Це створює серйозні перешкоди на шляху до створення ефективної та прозорої системи протидії корупції в публічній службі. У зв'язку з цим, виникає необхідність в дослідженні та ідентифікації актуальних проблем та визначенні напрямків подальшого вдосконалення цієї системи для досягнення високих стандартів доброчесності та ефективності в українській публічній службі. <strong>Мета</strong><i><strong> </strong></i>статті полягає у визначенні актуальних проблем і напрямків вдосконалення системи протидії корупції у публічній службі. Використані <strong>методи </strong>правової експертизи для оцінки та аналізу конкретних нормативних актів та їх відповідності принципам боротьби з корупцією, діагностичний аналіз для визначення ключових проблем та недоліків у системі протидії корупції та ін. <strong>Результати. </strong>Показано, що<strong> </strong>оптимізація системи суб'єктів, які беруть участь у протидії корупції в публічній службі, потребує реалізації конкретних напрямків вдосконалення. Ці заходи спрямовані на досягнення таких важливих цілей, як зменшення рівня корупції та підвищення прозорості та ефективності у функціонуванні публічної служби взагалі. До цих напрямків вдосконалення відносяться поліпшення законодавчої бази, впровадження ефективного механізму міжвідомчої співпраці і координації, а також активне залучення громадськості до процесу протидії корупції. Здійснення цих заходів може суттєво сприяти покращенню боротьби з корупцією в публічній службі та забезпечити більш прозорий та ефективний функціонування державних органів. <strong>Висновки. </strong>Серед важливих заходів, спрямованих на покращення системи протидії корупції в публічній службі відзначені розробка та впровадження ефективних систем контролю над деклараціями про майно та доходи посадових осіб, використання технологій блокчейн у сфері публічних закупівель, активне залучення громадськості до боротьби з корупцією, удосконалення механізмів контролю у публічній службі, впровадження програмних рішень для більш ефективної протидії корупції, налагодження співпраці між антикорупційними органами та міжнародними структурами, зміцнення незалежності та ефективності судової системи, використання сучасних інформаційних технологій та сприяння подальшому економічному розвитку держави.<strong>Problem statement.</strong> Ukraine faces a significant issue of corruption in the public service sector, which has resulted in detrimental consequences for society, the efficiency of government administration, and citizens' trust in the authorities. Currently, the problems in the anti-corruption system within the public service sector encompass insufficient authority and resources for anti-corruption agencies, ineffective coordination among anti-corruption entities, frequent legislative changes, and inadequate oversight and involvement of the public in monitoring and controlling governmental processes. These challenges create substantial obstacles to the establishment of an efficient and transparent anti-corruption system within the public service. Therefore, there is a need for research to identify the current issues and determine directions for further improvement of this system to achieve high standards of integrity and effectiveness in the Ukrainian public service. The <strong>purpose</strong> of this article is to identify current issues and directions for enhancing the anti-corruption system within the public service. Legal expertise <strong>methods</strong> were employed to assess and analyze specific legislative acts and their alignment with anti-corruption principles, as well as diagnostic analysis to identify key issues and shortcomings in the anti-corruption system. <strong>Results.</strong> It has been demonstrated that optimizing the system of entities involved in combating corruption in the public service requires the implementation of specific areas of improvement. These measures are aimed at achieving critical objectives, such as reducing the level of corruption and enhancing transparency and efficiency in the overall functioning of the public service. These areas of improvement encompass enhancing the legislative framework, introducing an effective mechanism for interagency cooperation and coordination, as well as actively engaging the public in the fight against corruption. Implementing these measures can significantly contribute to improving the anti-corruption efforts within the public service and ensuring a more transparent and efficient operation of government institutions. <strong>Conclusions.</strong> Among the crucial measures aimed at enhancing the anti-corruption system within the public service, several stand out, including the development and implementation of effective control systems over property and income declarations of officials, the utilization of blockchain technology in public procurement, active engagement of the public in combating corruption, improvements in control mechanisms within the public service, the implementation of software solutions for more effective anti-corruption measures, fostering cooperation between anti-corruption bodies and international organizations, strengthening the independence and effectiveness of the judicial system, harnessing modern information technologies, and promoting further economic development of the country.
48
Бондаренко, О. "Стан реалізації окремих фундаментальних принципів протидії корупції в Україні". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 138–42. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2091.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці стану реалізації окремих фундамен-тальних принципів протидії корупції в Україні. Автор зосереджує увагу на тому, що ефективність виконання завдання з протидії корупції пере-буває у прямій залежності з необ-хідністю чіткого та виваженого формулювання основних ідей такої діяльності. Правильне формулювання правил поведінки є ключем до її про-дуктивності. Крім того, з’ясовано, що у юриспруденції поняття право-вих принципів тлумачать по-різному, зокрема, вчені використовують такі категорії, як початкові теоретичні визначення, обґрунтування, керівні принципи (ідеї), загальні приписи, керівні принципи, закономірності, зміст тощо.
 Зосереджено увагу на тому, що значення верховенства права для кожної діяльності підтверджується його закріпленням у ст. 8 Кон-ституції України. Крім того, тлу-мачення його юридичного змісту міститься у рішенні Конститу-ційного Суду України від 2 листо-пада 2004 р. No 15-рп/2004, в якому зазначено, що верховенство права – це панування права в різних формах у суспільстві.
 Наступним фундаментальним принципом є принцип законності. Важливість цього принципу для функціонування держави настільки важлива, що законодавча влада закріплює його у різних формах у декількох статтях Конституції України. На думку автора, сту-пінь того, наскільки цей принцип насправді реалізовується загалом, особливо стосовно запобігання та боротьби з корупцією, викликає занепокоєння. Відсутність законо-давчої основи для вжиття таких заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних норма-тивно-правових актів.
 Принцип гласності тлумачиться як принцип зв’язків з громадськістю та відкритості всіх органів, упов-новажених боротися з корупцією. Конституція України не містить норми, яка б чітко закріплювала принцип відкритості та прозоро-сті, але він може бути виведений з ряду конституційних норм.
 Зроблено висновок, що анти-корупційна діяльність в Україні, як і будь-яка інша діяльність, ведеться за певними основними ідеями, які є керівними принци-пами. Особливе значення серед цих принципів мають фундаментальні. Адже саме ці принципи визначають антикорупційну стратегію та век-тор її реалізації. У контексті все-бічної протидії корупції в Україні важливим є законодавче закріп-лення основних принципів протидії корупції.
49
Легеза, Є. О. "Щодо розуміння основних термінів Закону України «Про запобігання корупції»." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, № 1 (2020): 103–9. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-14.
Full textAbstract:
Висвітлено розуміння основних термінів Закону України «Про запобігання корупції». Дано тлу- мачення таким правовим категоріям, як «пряме підпорядкування», «безпосереднє підпорядкуван- ня», «відносно постійне підпорядкування», «непряма правова залежність», «спільне проживання». Визначення змісту поняття «пряме підпорядкування» має значення для правильного застосування ст. 27 Закону щодо обмеження спільної роботи близьких осіб. Це поняття слід відрізняти від суміж- них понять. У деяких законах визначено правила: начальником (керівником) є особа, яка має всю по- вноту розпорядчої влади стосовно підлеглих, повноваження втручатися в законну діяльність підле- глих, одноособово приймати рішення, віддавати (видавати) накази та розпорядження, забезпечу- вати їх виконання та скасовувати їх, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником (керівником), усувати під- леглого від виконання службових обов’язків у разі вчинення грубого порушення ним службової дис- ципліни, контролювати стан службової дисципліни серед підлеглих та вживати заходів із запобіган- ня вчиненню дисциплінарних правопорушень.
50
ПАШКОВСЬКИЙ, Владислав, та Юлія ВОЛКОВА. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Law. State. Technology, № 2 (1 березня 2023): 20–25. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2022-2-3.
Full textAbstract:
Авторами визначено, що відповідно до державної антикорупційної політики України на 2021–2025 роки розвиток системи охорони здоров’я має спрямовуватися на забезпечення ефективності реалізації прав та інтересів фізичних осіб, в тому числі шляхом створення електронних онлайн-сервісів, що включає і можливості розвитку телемедицини та консультування. Авторами підкреслено, що попри нормативне закріплення пріоритетності вжиття заходів із забезпечення ефективності у сфері охорони здоров’я і досі профільне законодавство містить ряд колізійних моментів у встановлення категоріального ряду, що знижує рівень задоволення прав та інтересів людини на фізичне буття. Авторами визначено, що метою статті є визначення нормативно-правове регулювання запобігання корупції у сфері охорони здоров’я в Україні. Встановлено, що категорія «охорони здоров’я» є міжгалузевою комплексною науково- практичною конструкцією. Визначено, що згідно із законодавством зарубіжних країн, зокрема, таких країн, як Угорська Республіка, Словацька Республіка, Чеська Республіка встановлюються адміністративно-правові засади функціонування системи охорони здоров’я. Встановлено, що у ряді зарубіжних країнах відсутніми є спеціальні норми, що закріплювали б цивільно-правове регулювання відносин у сфері охорони здоров’я, зокрема, у частині укладення цивільно-правових договорів, зокрема, договорів із надання медичного обслуговування, медичного страхування, що дозволяє зробити висновок про імперативність нормативно-правової регуляції такої сфери суспільних правовідносин. Визначено, що законодавчий підхід, запроваджений в більшості європейських країн, свідчить про надзвичайну цінність сфери охорони здоров’я для забезпечення реалізації функцій держави, що вимагає «виваженого» комплексного імперативного регулювання. Авторами зроблено висновок, що під сферою охорони здоров’я необхідно розуміти сукупність системи заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя, що має відповідати стандартам медичної етики (біоетики), що має бути відображено на законодавчому рівні.