To see the other types of publications on this topic, follow the link: Вивчення культури.
Journal articles on the topic 'Вивчення культури'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Вивчення культури.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Білецька, Оксана Олександрівна. "ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ ТРАНСФЕР В СИСТЕМІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ." Питання культурології, no. 37 (May 28, 2021): 114–24. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236009.
Full textAbstract:
Мета статті — вивчення лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації. З урахуванням соціальної та культурної специфіки міжкультурної комунікації та її посередників, для досягнення мети дослідження необхідним є дослідити концепт «культурного трансферу», взаємозв’язок культури та мови в контексті міжкультурної комунікації та пізнання, взаємодію культури й перекладу у збагаченні вихідної та приймаючої культури, а також перекладацький процес як механізм реалізації лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації. Методологія дослідження полягає у використанні таких методів як вивчення, аналіз та узагальнення з метою розкриття поняття «культурний трансфер», з’ясування культурних та мовних аспектів міжкультурної комунікації, визначення перекладу як інструменту лінгвокультурного трансферу при передачі інформації в контексті взаємодії культур. Наукова новизна роботи ґрунтується на соціокультурній специфіці лінгвокультурного трансферу в системі міжкультурної комунікації, яка реалізується засобами перекладу як виду діяльності, що сприяє культурному збагаченню та культурній взаємодії. Висновки. Культурний трансфер — це взаємодія культур, що виникає як наслідок відмінностей між ними. Через особливості історичного розвитку певної країни та своєрідність її мовних та словесних традицій, ця взаємодія культур у формі міжкультурного діалогу стає можливою за умов адаптації культурних цінностей культурою, що приймає, та/чи входження елементів цієї культури до вихідної культури. Своєю чергою, лінгвокультурний трансфер — це чинник, що впливає на глибинні структури мови приймаючої культури, а саме на її концептуальні структури. Завдяки цьому концептуальна сфера культури- реципієнта збагачується, сприяючи кращому розумінню характеристик вихідної культури. Отже, в процесі передачі мовно-культурної інформації, лінгвокультурний трансфер стає ключем до встановлення міжкультурних контактів та міжкультурної взаємодії, кінцевим результатом яких є взаємозбагачення як вихідної, так і приймаючої культури.
2
Lysevych, Nadiia Anatoliivna. "КУЛЬТУРНІ ЗВ’ЯЗКИ ЕТНІЧНИХ УКРАЇНЦІВ ПІВДЕННОЇ БЕССАРАБІЇ З ІНШИМИ НАРОДАМИ (НА ПРИКЛАДІ ВЕСІЛЬНОГО ОБРЯДУ)." Музичне мистецтво і культура 2, no. 31 (May 20, 2021): 50–60. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-4.
Full textAbstract:
Мета роботи – дослідження весільного обряду етнічних україн- ців Південної Бессарабії, виокремлення питомих елементів ритуалу від культури інших народів. Методологія дослідження спирається на комплексний метод, що включає принципи історизму, порівняльної ти- пології. Використання комплексного методу, цілісного опису об’єктів є обов’язковим для дослідження, тому що розкриває взаємопов’язаність елементів, притаманну фольклору. Наукова новизна – розгляд культури етнічних українців Південної Бессарабії як контактної з культурою інших народів; спроба осмислити символічність елементів, атрибутів весілля насамперед української традиції, вивчення культури бессараб- ської української традиції в комплексі з традиціями інших, сусідніх, народів. Дослідженню передувала фольклористична експедиція селами та містечками Бессарабії (колишні Кілійський, Татарбунарський, Са- ратський райони Одеської області), воно здійснювалося як за аналі- тичним опрацюванням уже опублікованих матеріалів науковців і зби- рачів фольклору, так і за матеріалами власних польових досліджень. Висновки. Культура Південної Бессарабії – це самобутнє явище, що потребує комплексного підходу до вивчення. Музичний обрядовий фольклор етнічних українців знаходиться на перетині культур етнічних ре- гіонів України (Київщина, Слобожанщина, Поділля) та культури інших народів. Найбільш глибинними культурними взаємозв’язками відрізня- ються українська та молдовська культура. Це більшою мірою стосу- ється культурологічного й етнографічного аспектів. Наприклад, слова «папушоя», «бринзя», «клака», «кошара» є запозиченими в молдован; мамалига, вертута є молдавськими стравами. Якщо розглядати музич- ну культуру, то доволі поширеним є явище, коли літературний компо- нент фольклору (його ідея, сюжет) збігаються в обох культурах. Щодо музичного компоненту, то кожному народу, незважаючи на тривале проживання на одній території, вдалося зберегти самобутність та ав- тохтонність (відмінні ритмічні структури, лади).
3
Гурман, О. М., and І. М. Комарницький. "КОРПОРАТИВНІ КУЛЬТУРИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ ТА МЕНТАЛЬНІ ДОМІНАНТИ УКРАЇНСЬКИХ ПРАЦІВНИКІВ: СТРУКТУРНО-ЦІННІСНИЙ АНАЛІЗ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 105–15. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-14.
Full textAbstract:
Глобалізація світової економіки, злиття капіталів та інтернаціоналізація компаній зумовлює поступове зникнення економічних відмінностей. При цьому домінантним у забезпеченні конкурентоспромож-ності стає чинник корпоративної культури — базовий елемент інтелектуального капіталу. Присутність на українському ринку світових корпорацій актуалізує необхідність розуміння цінностей, сутності, відмінностей корпоративних культур та колаборації з ними ментальності українських працівників. У статті розглянуто зміст, сутність, структуру та цінності корпоративних культур найбільших автовиробників світу — “Toyota Motor Corporationˮ, “Volkswagen Groupˮ та “General Motorsˮ. Досліджено, що у випадку впровадження кор-поративної культури в свої представництва у новій країні керівництва транснаціональних компаній уважно вивчають місцеві особливості, менталітет людей та національні цінності і те, як їх можна адаптувати до своєї культури. Наведено найуживаніший підхід до вивчення національної складової в корпоративній культурі компанії, розроблений голландським дослідником проблематики крос-культурного менеджменту Г. Хофстеде. Розглянуто особливості національної складової в корпоративній культурі України, США, Японії та Німеччини. Консолідовано ментальні характеристики національної складової у корпоративній культурі українців. До-сліджено корпоративну культуру дилерського центру “Toyota Motor Corporationˮ — ТОВ “Гранд моторˮ у м. Хмельницькому. Доведено, що корпоративна культура підвищує ефективність роботи команди і вирішує задачі як індивідуального розвитку співробітників, так і розвитку компанії загалом. Вона створює передумови для формування стійкого та ефективно працюючого колективу, що чітко представляє місію компанії. Зроб-лено висновок, що вміле управління корпоративною культурою та використання її потенціалу робить можли-вими підвищення ефективності діяльності компанії та генерує позитивні економічні наслідки, такі як підви-щення відданості працівників та розвиток співпраці, вища продуктивність праці, краще виконання своїх функцій і покращення процесу прийняття рішень.
4
Желєзняк, Серафим Володимирович. "ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОЇ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТІ НАУКОВИХ ГУМАНІТАРНИХ КОНЦЕПЦІЙ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 76–84. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245704.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити актуальні концепції авторів, що досліджують сучасну аудіовізуальну культуру, аби усвідомити загальні засади її функціонування, розкрити особливості компонентів та зумовленість станом сучасного суспільства. Методологія дослідження. Під час розгляду предмета дослідження були використані загальнонаукові методи: порівняльний — зіставлялися та порівнювалися погляди різних науковців щодо суспільних процесів сьогодення та місця аудіовізуальної культури в них для більш об’ємного та об’єктивного висвітлення досліджуваного явища; методи аналізу і синтезу — предмет розкладався на компоненти та здійснювалося їхнє вивчення окремо задля того, аби наприкінці розвідки сучасна аудіовізуальна культура розглядалася як багатомірне суспільне явище; історичний — для простеження концепцій авторів щодо еволюції екранної культури та її засад. Наукова новизна статті пояснюється вивченням з нового погляду сучасної аудіовізуальної галузі як невіддільного елементу культури, засновуючись на думці українських та закордонних науковців. Висновки. У статті проаналізовано підходи авторів до вивчення культурних та екранних процесів задля висвітлення особливостей існування аудіовізуальної культури в сучасному суспільстві. Розглянуто концепції щодо телебачення та його ролі в соціумі, еволюції різних видів екранного дійства та їхні зв’язки з розвитком людини, а також запропоновано зв’язок сучасного звукового супроводу з такими поглядами на сутність кіно. Окрім цього, розкрито наукову думку щодо специфіки використання звукового елементу аудіовізуальних творів у сучасному контексті та зв’язок екранної культури з технологіями з культурних та мистецьких позицій. Також були досліджені наукові підходи до сучасних суспільних процесів як до контексту функціонування аудіовізуальної сфери.
5
Druzhinets, Marianna. "МАСОВА КУЛЬТУРА: ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТА НАПРЯМКИ ТЕОРЕТИЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ." ART-platFORM 1, no. 1 (May 14, 2020): 277. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.277-292.
Full textAbstract:
Мета статті – обґрунтувати проблемні питання масової культури, висвітлити головні підходи щодо вивчення її проблематики та виокремити напрямки щодо теоретичного осмислення масової культури. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного, історико-логічного, аналітичного методів. Зазначений методологічний підхід дозволяє розкрити та піддати аналізу теорії осмислення масової культури, підходи щодо вивчення її проблематики. Зроблено спробу висвітлити в рамках загальної культури феномен масової культури, який, перебуваючи у процесі постійного динамічного розвитку, трансформується та змінюється, відкриває нові явища й особливості проявів складної соціокультурної системи сучасності. Проте недостатня розробленість проблеми у науці робить деякі положення дискусійними, розв’язання яких є важливим для сучасного культурного життя. Неоднозначність підходів, що стосуються загальних принципів вивчення самої сутності поняття «масова культура», додає певної складності і значущості цій проблематиці. Сучасна наукова парадигма визначає три головних підходи щодо вивчення проблематики масової культури. Виокремлюємо декілька напрямків щодо теоретичного осмислення масової культури: теорії масової культури, що розглядається як культура «масового суспільства»; наукові дослідження Франкфуртської школи; структуралістські теорії; марксистські і неомарксистські теорії; теорія фемінізму; постмодерністські теорії. Сьогоднішня наукова думка розглядає масову культуру не лише як домінування ситуації конформізму індивіда та суспільства в цілому, а скоріше компонентою загальних соціокультурних процесів у їх загальній динаміці. Наукові напрями, окрім постмодерністської теорії, певним чином спираються на використання дихотомії «елітарне- масове» у різних варіантах. Принципи теоретичних і практичних трансформацій моделі сучасної культури, за постмодерністською науковою думкою, безумовно, претендують у цьому контексті на певну наукову оригінальність, і постмодерний підхід до вивчення сучасних соціокультурних явищ представляється досить плідним для формування сучасного наукового знання.
Kлючові слова: масова культура, культура «масового суспільства», проблематика, підходи до вивчення, напрямки осмислення, франкфуртські, структуралістські, марксистські і неомарксистські, феміністичні, постмодерністські теорії.
6
Чаркіна, Т. І. "ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 67–71. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1053.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми дослідження інформаційної культури як складової частини загальної культури суспільства. Визначено, що інформаційна культура пов’язана зі становленням інформаційного суспільства, головну роль у якому відіграють знання й засновані на ньому технології, домінування інформації, прискорення технічного прогресу, глобалізація явищ і процесів.Визначено поняття «інформаційна культура», схарактеризовано її ознаки. Головною ознакою сучасного інформаційного суспільства є постійна взаємодія людини з інформацією, яка стала для неї життєвою необхідністю, але поряд із цим інформаційне середовище вимагає від неї необхідності мати знання, уміння, навички оперування інформацією; адаптуватися до змін у засобах і характері комунікації; уміти створювати інформаційні продукти, мати ціннісні установки.Дослідження інформаційної культури здійснюються у таких напрямах, як: інформаційна культура суспільства, інформаційна культура особистості, корпоративна (групова) інформаційна культура. Основні концепції формування інформаційного суспільства, включили різні складники процесів його розвитку – економічні, політичні, інформаційно-технологічні, соціокультурні.Існують два підходи до дослідження інформаційної культури: інформаційно-технологічний і соціокультурний. Перший дає можливість досліджувати культуру знання та поведінки зі знаками, даними, інформацією тощо. Другий – вивчати принципи та механізми, що забезпечують розвиток етнічних і національних культур, їхнє включення у загальний досвід людства.Проблемами формування інформаційної культури є перетворення інформації на зброю в економічній і політичній боротьбі, ведення «інформаційних війн», використання її як засобу керування свідомістю людини. Збільшення обсягів інформації у світі, її достовірність, актуальність становлять проблему для людини через обмеженість можливостей їх засвоєння. Означені проблемні питання досліджень інформаційної культури дають можливості для осмислення, ґрунтовного і системного її вивчення.
7
Кошелєва, Оксана Борисівна, Олена Анатоліївна Кравчук, and Оксана Володимирівна Цисельська. "КОМУНІКАЦІЙНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ КРАЇНИ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 287–300. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247170.
Full textAbstract:
Мета статті — визначити вплив комунікаційної культури на формування міжнародного іміджу країни. Методологія дослідження полягає у використанні методів аналізу і синтезу для вивчення «комунікаційної культури» та комунікативних технологій. Структурний метод дозволив визначити процеси комунікації та комунікативних функцій. Міждисциплінарний підхід застосовувався для виявлення інформаційних та комунікаційних технологій, спрямованих на формування міжнародного іміджу. Наукова новизна полягає у визначенні понять «комунікативна культура» та «віртуальна реальність» як особливого культурного простору з позицій формування іміджу країни на міжнародному рівні. Висновки. Доведено, що в умовах глобалізації відбувається розширення інформаційних систем та комунікаційних технологій, які характеризуються оперативністю, вільним доступом та впливом на суспільство. На міжнародному рівні типологія сучасних комунікацій охоплює медіадипломатію, публічну, електронну, іміджеву та культурну дипломатію, державний брендинг, інвестиційне іміджування, медіазв’язки, адвокасі, соціально-комунікаційні платформи, за допомогою яких створюється соціально-психологічний образ того чи іншого суб’єкта, який впливає на поведінку особистості в культурній та політичній сфері. Комунікаційна культура визначається панівними в суспільстві нормами та способами фіксації, збереження і поширення культурних змістів, а суспільна комунікаційна система є упредметненою комунікаційною культурою. Комунікативні технології розглядаються як суспільно-політичний феномен, що функціонує в різних формах, реалізується через інструменти та механізми задоволення національних (державних) корпоративних та суспільних інтересів. Отже, в інформаційному суспільстві комунікація займає домінуючі позиції, а віртуальна реальність сприймається як особливий культурний простір.
8
Atamanenko, I. B. "Культурні засади стратегічного управління бізнес-організацією." Grani 18, no. 7 (May 6, 2015): 20–26. http://dx.doi.org/10.15421/1715130.
Full textAbstract:
У сучасній соціології розуміння соціокультурних факторів стратегічної діяльності суб’єктів ринкової економіки досить обмежене та засноване на менеджеріальних уявленнях щодо взаємодії організацій із конкурентним середовищем. Внаслідок цього недостатньо уваги приділяється культурним та соціальним основам стратегії конкурентної боротьби, а також виключається з аналізу персонал як активний суб’єкт формування стратегічної політики організації. Крім цього, у вітчизняній науці розуміння ділових стратегій бізнесорганізації засноване на західних теоретичних моделях, які досить важко застосовувати для конкретних соціокультурних та економічних умов. Це стосується і вивчення корпоративної культури, уявлення про яку досі характеризуються фрагментарністю, що викликає потребу до синтезу розрізнених теоретичних побудов. Таким чином, у статті розглядаються соціокультурні основи ділових стратегій бізнесорганізацій. Здійснена спроба узагальнення основних типологій корпоративної культури. Пропонується класифікація ділових стратегій за типологічними ознаками корпоративної культури. Корпоративна культура бізнесорганізації розглядається, крім цього, не тільки як ефективний інструмент підвищення конкурентоспроможності сучасних господарських структур, але й як засіб підвищення інтелектуального та культурного капіталів бізнесорганізації. Узагальнення основних типологій корпоративної культури дозволяє виокремити найбільш ефективні у сучасних умовах організаційні цінності та напрями стратегічної діяльності. Застосовуючи соціологічний підхід, автор намагається подолати менеджеріальний та економічний редукціонізм у вивченні механізмів формування та реалізації ділових стратегій сучасних бізнесорганізацій, який полягає у абсолютизації суто ринкових факторів, що детермінують поведінку бізнесорганізації у зовнішньому середовищі. Таким чином, актуалізується важливість включення в аналіз ринкової поведінки господарських суб’єктів культурних та соціальних аспектів економічної діяльності. Таке розуміння дозволяє розглядати членів персоналу не лише в якості пасивного об’єкта управлінської діяльності, але й в якості активного соціального суб’єкта організаційних змін. Вивчення корпоративної культури як фундаментального фактора побудови і реалізації організаційної стратегії дозволяє розширити розуміння процесу управління сучасними господарськими утвореннями.
9
Рябченко, О. М. "НАРОДНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ЯК ВАЖЛИВИЙ СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ МЕДІАДИЗАЙНУ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 231–35. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-35.
Full textAbstract:
Метою статті є обґрунтування значущості використання народної культурної спадщини та народних традицій під час навчання медіадизайнерів та виховання творчої молоді в дусі патріотизму. Статтю присвячено питанню фахової підготовки медіадизайнерів у контексті вивчення культурної спадщини українського народу, застосування народних культурних надбань для втілення у сучасних дизайн-проєктах. Розглянуто влив народної культури на становлення творчої особистості в сучасному мистецтві та під час підготовки фахівців творчих професій. Проаналізовано стан розвитку культурного складника сучасного навчального процесу та заходи для поліпшення професійного та духовного рівня дизайнерів. Виявлено дефіцит знання власної культури серед творчої молоді ще до процесу фахової підготовки через брак інформації про власну культуру та народні традиції, нехтування важливістю цього складника або неправдивість чи викривлення цієї інформації. Відродження інтересу до культури власного народу заохочує дизайнерів використовувати творчі, культурні надбання у власних проєктах. З’ясовано, що існує творчий інтерес до народної культури України серед молодих митців сучасності, що доводить важливість творчого зв’язку поколінь, де духовність є вирішальним чинником культурного середовища, сприяє створенню медіапростору, що відповідає високим моральним принципам та формуванню здорового художнього смаку. Результатом дослідження процесу фахової підготовки є актуальність поєднання професійного складника фахівців медіадизайну зі знанням народної культури та культурної спадщини українського народу під час навчального процесу. Застосування сучасних можливостей спрямовуються на поглиблення знань власної культури, підвищення вимог до творчих завдань у контексті відповідності моральним принципам на основі вивчення культурної спадщини українського народу. Доведено, що розуміння народного мистецтва, застосування культурних надбань, користування народною спадщиною забезпечують високі творчі досягнення під час фахової підготовки та відповідальне ставлення до дизайн-проєктів.
10
Тарасевіч, Вікторыя. "ГІСТОРЫЯ ВЫВУЧЭННЯ ЖАНОЧАГА СТРОЮ КУЛЬТУРЫ СМАЛЕНСКА-ПОЛАЦКІХ ДОЎГІХ КУРГАНОЎ: ВЫНІКІ І СУЧАСНЫ СТАН." City History, Culture, Society, no. 11 (4) (February 10, 2021): 37–56. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.11.037.
Full textAbstract:
Статтю присвячено історії вивчення, а також аналізу ступеня вивченості жіночого металевого вбрання (костюма) культури смоленсько-полоцьких довгих курганів, яку прийнято ототожнювати з літописними кривичами. Автор проаналізував низку наукових публікацій, на основі яких було зроблено висновок про те, що цілеспрямоване вивчення цього питання почалось з 1960-х р. У вивченні жіночого ювелірного убору кривичів можна виокремити три періоди. Перший період (1960-ті – початок 1990-х рр.) характеризується поступовим відходом від сприйняття жіночого убору «культури довгих курганів» тільки як джерела: убір став предметом дослідження. Другий період (1990-ті – 2017 рр.) характеризується цілеспрямованим вивченням жіночого убору в рамках поняття культури смоленсько-полоцьких довгих курганів (КСПДК). У цей час виникають досить детальні типології окремих елементів жіночого убору КСПДК. З 2017 р. починається третій період (2017 рік – наш час). Він виділений на основі виявлених безкурганних поховань КСПДК, у яких трапляються нові «нетипові» жіночі прикраси. Це спонукало дослідників до переосмислення традицій поховального обряду та характерних елементів жіночого убору кривичів. Серед основних дослідників можна назвати імена Є. А. Шмідта, В. В. Сєдова, В. В. Єнукова, В. С. Нєфьодова. За результатами багаторічних досліджень було виділено речі, які виступають як «культурні маркери», запропоновано типології та хронологію окремих елементів жіночого металевого вбрання: скроневих кілець, головних вінець, тримачів. Встановлено, що при дослідженні жіночого ювелірного вбрання культури смоленсько-полоцьких довгих курганів переважає «мікрорегіональний підхід»: типології інвентарю переважно базуються на матеріалах смоленської частини ареалу культури. Отже, існує «розрив» у рівні вивченості жіночого металевого вбрання між російськими та білоруськими дослідниками: на території Білорусі вивчення його локальних особливостей та хронології тільки почалось.
11
Тарасевіч, Вікторыя. "ГІСТОРЫЯ ВЫВУЧЭННЯ ЖАНОЧАГА СТРОЮ КУЛЬТУРЫ СМАЛЕНСКА-ПОЛАЦКІХ ДОЎГІХ КУРГАНОЎ: ВЫНІКІ І СУЧАСНЫ СТАН." City History, Culture, Society, no. 11 (4) (February 10, 2021): 37–56. http://dx.doi.org/10.15407/10.15407/mics2020.11.037.
Full textAbstract:
Статтю присвячено історії вивчення, а також аналізу ступеня вивченості жіночого металевого вбрання (костюма) культури смоленсько-полоцьких довгих курганів, яку прийнято ототожнювати з літописними кривичами. Автор проаналізував низку наукових публікацій, на основі яких було зроблено висновок про те, що цілеспрямоване вивчення цього питання почалось з 1960-х р. У вивченні жіночого ювелірного убору кривичів можна виокремити три періоди. Перший період (1960-ті – початок 1990-х рр.) характеризується поступовим відходом від сприйняття жіночого убору «культури довгих курганів» тільки як джерела: убір став предметом дослідження. Другий період (1990-ті – 2017 рр.) характеризується цілеспрямованим вивченням жіночого убору в рамках поняття культури смоленсько-полоцьких довгих курганів (КСПДК). У цей час виникають досить детальні типології окремих елементів жіночого убору КСПДК. З 2017 р. починається третій період (2017 рік – наш час). Він виділений на основі виявлених безкурганних поховань КСПДК, у яких трапляються нові «нетипові» жіночі прикраси. Це спонукало дослідників до переосмислення традицій поховального обряду та характерних елементів жіночого убору кривичів. Серед основних дослідників можна назвати імена Є. А. Шмідта, В. В. Сєдова, В. В. Єнукова, В. С. Нєфьодова. За результатами багаторічних досліджень було виділено речі, які виступають як «культурні маркери», запропоновано типології та хронологію окремих елементів жіночого металевого вбрання: скроневих кілець, головних вінець, тримачів. Встановлено, що при дослідженні жіночого ювелірного вбрання культури смоленсько-полоцьких довгих курганів переважає «мікрорегіональний підхід»: типології інвентарю переважно базуються на матеріалах смоленської частини ареалу культури. Отже, існує «розрив» у рівні вивченості жіночого металевого вбрання між російськими та білоруськими дослідниками: на території Білорусі вивчення його локальних особливостей та хронології тільки почалось.
12
Вовк, Н. В. "Вивчення проблеми споживчої культури майбутніх учителів технологічної освіти." Освітній вимір 36 (September 13, 2012): 550–55. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v36i0.3479.
Full textAbstract:
Вовк Н. В. Вивчення проблеми споживчої культури майбутніх учителів технологічної освіти.
У статті розглянуто питання вивчення проблеми формування споживчої культури майбутніх учителів технологічної освіти, визначено рівні та показники споживчої культури студентів. Культура споживання – це сукупність стійких форм соціальної взаємодії, закріплених у нормах і цінностях, засоби комунікації, які часто передаються від покоління до покоління. Вона виявляється в існуванні відносно стійких форм, моделей споживання.
13
Лань, Дзін. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ У КИТАЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 51 (2021): 67–76. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.07.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням питання особливостей формування організаційної культури в Китайській Народній Республіці як країні, яка на сьогодні має одні із вищих показників розвитку економіки та виробництва. Метою статті стало виявлення особливостей формування організаційної культури в Китайській Народній Республіці (КНР). Установлено, що, починаючи з 1978 року, КНР активно впроваджувала реформи, спрямовані на відкритість та розвиток економіки країни. Важливе місце серед цих реформ було призначено саме освіті, науці та культурі. Поняття «організаційна культура» набуло популярності на початок 1980-х рр., проте і досі не існує його єдиного загальноприйнятого визначення. Під сутністю поняття «організаційна культура» у КНР розуміють поведінку як норму відносин на виробництві, котра базується на неприхованих правилах спілкування, які підпорядковані меті компанії, і виступає важливим чинником економічного розвитку виробництва. Серед функцій організаційної культури фахівці визначають: планувальну, згуртування колективу; мотиваційну; контролюючу; функцію впливу; інтегративні функції; функцію гармонії; управлінську. Серед особливостей формування організаційної культури у КНР визначено: позитивне ставлення до культури та мистецтва, котрі спрямовані на розвиток сфери духу, емоцій, чуйності та унікальності особистості; розумне управління компаніями у КНР, яке передбачає прояв таких якостей, як: чуйність, творчість, професійна етика та емоційність; регулювання взаємовідносин в управлінні перш за все моральними нормами, які іноді стають вище за закон; домінування політичної культури в суспільному та культурному житті; формування організаційної культури в процесі постійного реформування; розвиток особистості та суспільства через інновації; вивчення моделей управління зарубіжних країн та їх упровадження з урахуванням національних особливостей; ґрунтування організаційної культури на відповідних компетентностях, наполегливій праці; розробка системи мотивів і стимулів з урахуванням національних традицій країни.
14
Чуприна, Юлія Віталіївна. "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ФЕНОМЕНІВ «ВІЙНИ» ТА «МИРУ»: ЕТИКО-КУЛЬТУРНИЙ ВИМІР." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 216–25. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245954.
Full textAbstract:
Явища війни та миру мають особливе значення у глобалізованому світі, де межа переходу цих феноменів почасти ілюзорна і набуває все більших гібридних форм. Особливо гостро постає невирішеність мікроконфліктів, що часто призводить до збройного протистояння. Тому актуальності набувають вивчення та розуміння культурної обумовленості військової природи, завдяки чому можна запобігти таким загрозам. Мета статті полягає у дослідженні явищ війни та миру в межах етико-культурних практик. Методологія дослідження визначається комплексним використанням інструментарію культурології як науки щодо специфіки феноменів війни та миру. Основу дослідження становлять аналітико-описовий, порівняльно-історичний, компаративістський методи, а також методи класифікацій та екстраполяції для вивчення еволюції понять війни та миру, проєктування та теоретичного осмислення основних концепцій, що дозволяють простежити важливість переходу від «культури війни» до «культури миру». Наукова новизна — здійснено аналіз не лише феноменів війни та миру, а й простежено парадигмальні відмінності в концептуалізації відповідних понять. Особлива увага була приділена культивуванню мирних практик, що виступають як дійові засоби протидії поширення мілітаризованого світогляду. Висновки. Визначено, що в сучасному світі надзвичайно важливими є культивування та збереження знань про мир і впровадження необхідних заходів для стабілізації світопорядку. Розуміння сенсу війни та миру як факту культури дозволяє вибудувати теоретико-методологічне і практичне підґрунтя вирішення проблем діалогу культур, дихотомії «війна-культура» та «культура-мир», дослідити взаємозумовленість і взаємоузгодженість із психологічними, соціологічними, політичними та філософськими чинниками, а також особливу увагу сфокусувати на комплексі мирних практик, що покликаний змінити парадигму «культури війни». Доведено, що побудова стабільного світопорядку міститься не лише у зовнішньо обумовлених факторах, а насамперед у власній життєвій позиції та незаангажованості. Рівень критичного мислення має повернути гуманістичний світогляд та привернути увагу до загрози військових протистоянь.
15
Гомонюк, Олена, and Оксана Онишко. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА." Psychology Travelogs, no. 1 (June 7, 2021): 58–71. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-6.
Full textAbstract:
У статті розкрито погляди науковців на важливу складову професійно-педагогічної культури педагога – психологічну культуру. Доведено, що психологічна культура педагога характеризується складністю, інтегративністю, структурністю. Її компоненти – це різні властивості особистості, що вдосконалюються й формуютьсзід впливом загальної культури людини. Ступінь вияву основних психологічних властивостей і якостей є критерієм визначення рівня психологічної культури. Встановлено, що психологічна культура, як показник високого рівня розвитку педагогічних здібностей, складається із глибоких знань із основ психології, володіння арсеналом діагностичних методик, всебічного вивчення особистісних і діяльнісних характеристик тих, кого навчають, комплексу професійно-значущих якостей і гуманістичного типу педагогічної свідомості. Провідними елементами її є емпатія, рефлексія, інноваційно-творчі й комунікативні якості, що допомагають педагогу здійснювати особистісно-орієнтоване навчання й виховання учнів. Встановлено, що психологічна культура є тільки однією гранню такого комплексного явища як професійно-педагогічна культура педагога. Наявність професійно значущих особистісних якостей, стиль діяльності педагога, його темпераменту, інші компоненти психологічної культури багато в чому сприяють ефективності роботи педагога, але не є визначальними. Особливість професійно-педагогічної культури полягає в її інтегрованості, складній структурній організації й існуванні системи багатопланових взаємин між її компонентами.
16
Tymkiv, Lidiya. "Адаптивна культура особистості як чинник професійного становлення соціальних працівників." Освітній простір України, no. 10 (May 17, 2017): 71–78. http://dx.doi.org/10.15330/esu.10.71-78.
Full textAbstract:
У статті розглядається значення адаптивної культури студентів у процесі фахової підготовки майбутніх соціальних працівників, презентуються результати експрес-діагностики симптомокомплексів адаптивної культури особистості за допомогою технологічного підходу “Кваліметричний профіль”. На основі системно-синергетичного підходу здійснено компонентно-структурний, функціональний аналіз феномену “адаптивна культура особистості”, обґрунтовано зміст поняття “адаптивна культура особистості” в цілісній системі її інтегративних якостей; визначено критерії та показники рівнів сформованості адаптивної культури особистості.З’ясовано, що вивчення рівня сформованості адаптивних властивостей необхідно здійснювати на особистісному рівні, аналізуючи та зіставляючи окремі аспекти цілісного розвитку загальної й адаптивної культур студента. У їх формуванні простежуються активні центри – домінування позитивного роз¬витку чи “западання” окремих якостей, що виступає результатом попереднього включення студентів у відповідні адаптивні аспекти стосунків. Результати дослідження засвідчили, що застосування експрес-діагностики симптомокомплексів адаптивної культури за допомогою технології “Кваліметричний профіль” дає змогу оперативно визначати співгармонійність у розвитку адаптивних властивостей студентів, здійснювати відповідну корекційну діяльність.
17
Shlemkevych, S. L. "Спадщина українських учених-культурологів у контексті викладання навчальної дисципліни "Історія Української культури" у закладах вищої освіти." Scientific Bulletin of UNFU 29, no. 1 (February 28, 2019): 136–38. http://dx.doi.org/10.15421/40290128.
Full textAbstract:
Останні десятиліття позначилися значними досягненнями в дослідженні особливостей української культури. Українські культурологи опираються на традиції, закладені творчістю видатних вчених, концепції культури яких характеризуються вірою у майбутнє українського народу. Вітчизняні філософи, етнографи, історики минулих століть традиційно зверталися до проблем, пов'язаних із розумінням духовно-творчої сутності людини у взаємопов'язаності з Богом, Космосом, культурою як світом людини. Початок ХХ ст. став переломним етапом для формування історичної культурології в українській науці. Багато відомих науковців, серед яких були зокрема Михайло Грушевський, Володимир Охрімович, Федір Вовк, Степан Рудницький, Іван Огієнко, Микола Хвильовий, створили в Україні фундамент науки про культуру. Наприкінці ХХ ст. інтерес вчених до культурологічної проблематики набув значного прискорення. Певним чином це було зумовлено введенням у зміст підготовки фахівців із вищою технічною освітою в Україні таких нових дисциплін, як: "Українська та зарубіжна культура", "Культурологія". На жаль, протягом останніх років у закладах вищої освіти України значно скоротилася кількість годин, відведених на вивчення цих дисциплін, у деяких закладах вони повністю зникли з навчальних планів. В умовах реформування вищої школи України необхідно зберегти інтерес юнацтва до вивчення історії української культури. Певним чином цьому буде сприяти повернення до навчальних планів підготовки фахівців у закладах вищої освіти дисциплін "Історія української культури", "Культурологія". Необхідно докласти певних зусиль, щоб зберегти набутий досвід викладання гуманітарних дисциплін, зокрема культурологічного спрямування, осучаснити їх зміст та модернізувати методи навчання, утвердити таку систему засобів, форм і методів організації навчального процесу, яка б гарантувала необхідний рівень якості підготовки конкурентоспроможного спеціаліста.
18
Олішевич, Віолетта. "ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 158–70. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246373.
Full textAbstract:
У статті досліджується поняття полікультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови. Актуальність проблеми підсилюється активізацією міжкультурних інтеграційних процесів, змінами в галузі засобів комунікації, що призвели до кризи характерних для попередньої епохи монокультурних моделей розуміння суспільних процесів. Автором здійснено уточнення сутності поняття полікультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови та визначено історико-теоретичні аспекти його функціонування. Розглянуто близькі за змістом поняття «полікультурність», «мультикультурність», «міжкультурний», «крос-культурний», «інтеркультуралізм» та ін. Наголошено на необхідності вивчення культури народу, мова якого вивчається, а також рідної культури за принципом діалогу культур, що є умовою формування полікультурної компетентності. Надано авторське тлумачення поняття «полікультурна компетентність майбутнього вчителя іноземних мов» як інтегративної якості особистості майбутнього фахівця, що включає систему полікультурних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, полікультурних якостей, досвіду, соціальних норм і правил поведінки, які формуються в процесі професійної мовної підготовки через ознайомлення з культурою інших народів за принципом діалогу культур та в умовах неперервної комунікативної практики.
19
Савчук, Борис, and Христина Шевчук. "ПОНЯТТЯ «ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА», «ЕКОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ», «ЕКОЛОГІЯ КУЛЬТУРНА» КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ." Інноватика у вихованні 1, no. 13 (June 15, 2021): 50–61. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.340.
Full textAbstract:
У статті представлено результати синтезованого аналізу генези та сутності понять «екологічна культура», «екологія культури», «екологія культурна». Крізь призму пострадянського наукового дискурсу розглядаються визначення їхніх дефінітивних контурів і сутнісно-змістового наповнення. Пропонуються підходи до інтерпретації цих термінів та їхнього використання в наукових дослідженнях.
Показано, що в радянській та сучасній російській науці утвердилася позиція, згідно з якою запровадження в науковий обіг понять «екологічна культура», «екологія культури» пов’язується з іменем відомого філолога і культуролога Д. Ліхачова. Представлена позиція сучасних українських науковців, згідно з якою походження терміна «екологічна культура» пов’язується з працями представників американської школи культурної екології, що існувала у 20-ті рр. ХХ ст. Доводиться авторська позиція, відповідно до якої термін «культурна екологія» («сultural еcology») увів до наукового обігу 1955 р. американський антрополог Дж. Стюард. Здійснено порівняння поглядів і тлумачень цих понять у працях Д. Лахачова і Дж. Стюарда.
На основі аналізу масиву тематичних репрезентативних студій визначено спільні та відмінні підходи до використання і трактування термінів «екологічна культура», «екологія культури», «екологія культурна» у різних галузях знань, в предметно-тематичних науково-педагогічних дослідженнях, в сучасній українській і російській науці та англомовному науковому просторі.
Показано, що пріоритетний освітній вектор зумовив найбільш предметне вивчення феномену екологічної культури в царині педагогіки, реконструйовано архітектоніку його рецепції в педагогічній науці України.
20
Hanas, J. Y. "Толерантність як чинник формування ціннісних систем у процесах кроскультурної комунікації." Grani 18, no. 3 (February 17, 2015): 98–102. http://dx.doi.org/10.15421/1715066.
Full textAbstract:
Кроскультурна комунікація стосується певного конкретного феномена в двох або більше культурах і має додаткове значення у порівнянні комунікативної компетенції представників різних культур. Реалізація здатності розвитку комунікативної компетентності є культурно зумовленою, окрім цього, вона спричинена й унікальним індивідуальним досвідом кожної людини. При комунікації, що є процесом обміну повідомленнями, постійно відбувається відтворення змісту, оскільки він не збігається навіть у людей, що володіють однією мовою й виступають представниками однієї культури. Відповідно, за наявності різних культур та мов комунікація ускладнюється. Питання дослідження комунікативних процесів увійшли до найбільш актуальних проблем людства в сучасному суспільстві. Саме вивчення питань міжкультурної комунікації останнім часом набувають все більшого значення у зв’язку з процесами глобалізації. Особливості міжкультурної комунікації вивчаються в межах таких наук, як філософія, лінгвістика, культурологія, психологія, соціологія, антропологія, етнологія, кібернетика, а також на міждисциплінарному рівні. Міжкультурна комунікація як суспільний феномен була покликана практичними потребами післявоєнного світу, що підкріплювався ідеологічним інтересом, який з початку ХХ століття формувався в науковому середовищі, а також у суспільній свідомості стосовно різноманітних культур і мов. Вивчення міжкультурної комунікації відбувається внаслідок бурхливого економічного розвитку багатьох країн та регіонів, революційних змін у технології, пов’язаній із цим глобалізації економічної діяльності. У площині історикоеволюційного підходу до розвитку складних систем феномен толерантності в жодному разі не варто зводити чи редукціонувати до повсякденного розуміння її лише як терпимості. Толерантність функціонує як норма культури, як цивілізаційна норма, що реалізовує свої функції. Ключовою функцією толерантності, а також поліетнічності та полікультурності виступає підтримка різноманіття складних систем. Толерантність також забезпечує право кожної індивідуальної особистості бути іншою, несхожою. Поняття толерантності розуміється як норма, що забезпечує баланс протидіючих сторін, а також можливість діалогу та накопичення згоди різноманітних світобачень, релігій, культур. Теза про те, що кожна особистість є індивідуально неповторною та несхожою на інших, характеризується відмінними проявами власної індивідуальності, є підґрунтям для становлення толерантності як позитивного та шанобливого ставлення. У сукупності окреслені елементи культури формують кроскультурну комунікацію, головною особливістю якої є здатність побачити спільне в культурах країн, а також той відрізок, на якому відбувається непорозуміння або конфлікт культур, виникають суперечності між їхніми представниками. Кроскультурна компетентність визначається як інтегральна якість особистості, до складу якої входять знання про особливості іншої культури, уміння інтерпретувати іншокультурну інформацію, досвід комунікативної діяльності. У межах окреслених проблем кроскультурна комунікація визначається як сукупність аналітичних і стратегічних здібностей, що збільшують інтерпретаційне поле суб’єкта під час міжкультурного спілкування.
21
Коломієць, Олена, and Оксана Головата. "ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ЗАВДАНЬ." Society. Document. Communication, no. 10 (January 9, 2021): 310–33. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-310-333.
Full textAbstract:
Публікація присвячена проблемі формування інформаційної культури майбутнього фахівця інформаційної сфери.
Розглянуто поняття «інформаційна культура», передумови виникнення інформаційної культури в суспільстві, її основні компоненти та рівні функціонування.
Інформаційна культура розглядається як спосіб життєдіяльності людини в інформаційному суспільстві, складова процесу формування культури людства, як культура людини, готової до творчої роботи в умовах технолого-інформаційної системи розвитку суспільства.
Така дефініція інформаційної культури дозволяє системно розглядати основні проблеми і напрямки розвитку інформаційної культури, адекватно визначати об’єкт і предмет її дослідження, а також провести структуризацію її предметної сфери.
Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності.
Формування інформаційної культури майбутнього інформаційника представлено як складний процес, що має включати освітні ресурси загальної культури суспільства, потенціал навчально-виховного і соціокультурного середовища закладу вищої освіти, духовний саморозвиток особистості студента. При цьому зазначено, що формування інформаційної культури тільки через вивчення інформатики виявляється недостатнім, оскільки обмежує цей процес технічними та програмними засобами інформатизації.
Обґрунтовується доцільність впровадження в навчальний процес спеціальних навчальних курсів, зокрема, «Основи інформаційної культури особистості» або «Інформаційна культура майбутнього фахівця».
Схарактеризовано організаційно-педагогічні умови успішного здійснення процесу формування інформаційної культури майбутнього фахівця. Підкреслено важливість активного застосування засобів інформаційних технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців інформаційної сфери.
У висновках наголошено, що нині здійснюється пошук ефективних інноваційних моделей підготовки майбутніх інформаційників, здатних до комплексної діяльності, спрямованої на формування і використання інформаційних ресурсів, створення інформаційної продукції, надання інформаційних послуг, інформаційного супроводу та підтримки всіх видів діяльності. Визначено перспективні напрями в подальшому дослідженні цієї проблеми.
22
Мирошникова, Маріанна. "ДІАГНОСТИКА РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ КУРСАНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, no. 2 (January 26, 2020): 206–39. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.43.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема формування та діагностики сформованості естетичної культури майбутніх офіцерів поліції при викладанні іноземної (англійської) мови у закладах вищої освіти МВС України. Автор розкриває взаємозв’язок процесу формування естетичної культури майбутніх офіцерів поліції з формуванням їх етико-професійної та мовної культури. Відзначається, що естетична культура майбутніх офіцерів поліції є складною системою, що складається з взаємодіючих компонентів естетичної свідомості, установок і якостей її формування в процесі професійної підготовки відбувається на свідомому, операційно-діяльному і системно-результативному рівнях. Автор статті підкреслює роль оцінювально-результативного компонента процесу формування естетичної культури курсантів та вважає, що процес формування естетичної культури курсантів на заняттях з іноземної (англійської) мови у вищих навчальних закладах МВС необхідно супроводжувати діагностикою рівнів їх естетичної культури. У статті розглядаються рівні, показники і критерії сформованості естетичної культури майбутніх офіцерів поліції, зокрема, ряд особистісно-орієнтованих критеріїв для визначення рівнів сформованості естетичної культури курсантів, які можуть використовуватися в процесі викладання англійської мови і в процесі виховання майбутніх фахівців.
23
Stakhurskyi, I. V. "Особливості становлення та перспективи розвитку європейської стратегічної культури." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 11(139) (October 7, 2016): 46. http://dx.doi.org/10.15421/1716120.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню особливостей формування європейської стратегічної культури у контексті вивчення механізмів розвитку Спільної безпекової та оборонної політики (СБОП) Європейського Союзу. Використовуючи конструктивістський підхід, розкрито концепт стратегічної культури та його застосування у політичній науці. Розглянуто процес становлення та основні характеристики стратегічної культури Євросоюзу. У дослідженні показано як відбувається конвергенція національних стратегічних культур та які основні перешкоди виникають при формуванні загальноєвропейської стратегічної культури. На основі обраних чотирьох критеріїв (рівень громадської підтримки СБОП, преференції методів кризового менеджменту, готовність до здійснення інтервенції, місце СБОП у безпековій політиці країн-членів ЄС), з’ясовано питання, чи вдалося ЄС розвинути сильну стратегічну культуру. Встановлено, що до основних норм, які визначають поведінку ЄС у сфері безпеки та оборони, належать схильність до мультилатералізму, відкидання військових засобів у розв’язанні конфліктних ситуацій, прерогатива гуманітарних миротворчих місій, правова легітимність. Зроблено висновок, що повільний процес утворення європейської стратегічної культури перешкоджає Спільній безпековій та оборонній політиці стати дієвим інструментом кризового менеджменту.
24
Шакура, Ю. О. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТА ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 129–36. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-19.
Full textAbstract:
У статті розкривається сутність поняття «мовна культура студента» як підсистема педагогічної культури сучасного вчителя, як важлива складова частина його професійної компетентності. Автор доводить думку про те, що мовна культура майбутніх учителів великою мірою залежить від рівня сформованості у них мотивації до вивчення рідної мови, усвідомлення ними потреби у професійному мовленнєвому розвитку та самовдосконаленні, актуального рівня сформованості культури їхнього мовлення. Основна увага автора зосереджена на обґрунтуванні психолого-педагогічних умов формування мовної культури майбутнього фахівця через створення позитивної мотивації до вивчення рідної мови у навчальному закладі, усвідомленої потреби у професійному мовленнєвому розвитку та самовдосконаленні; збагаченні системи професійно-значущих знань, умінь і навичок у процесі фахової підготовки, зокрема оволодінні культурою професійного мовлення на основі фахової лексики, української фразеології, професійно- орієнтованих текстів та опрацювання професійно-комунікативних ситуацій та впровадження системи форм, методів і прийомів організації освітнього процесу, що забезпечують високу інтенсивність і якість спілкування студентів. Також у роботі наголошується на необхідності впровадження системи форм, методів і прийомів організації освітнього процесу, що забезпечують високу інтенсивність і якість спілкування студентів через залученням студентів до індивідуальної чи колективної роботи під час інноваційних занять. Авторка також зосереджує увагу на аналізі основних шляхів реалізації психолого-педагогічних умов через організацію освітнього процесу в педагогічному коледжі та виділенні найефективніших з них. Ключовою позицією змісту дослідження є висновок про те, що від творчості, професійної майстерності, високої ерудиції залежать успіхи у вирішенні завдань становлення майбутніх фахівців, які володіють культурою професійного мовлення.
25
Терещенко, К. В. "Методи вивчення організаційної культури." Актуальні проблеми психології. Організаційна психологія. Економічна психологія. Соціальна психологія 1, вип. 38/39 (2013): 28–31.
Find full text
26
Мичковська, Ванда. "ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 248–60. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.84.
Full textAbstract:
У статті представлено аналіз сучасних підходів до таких понять, як полікультурність, мультикультурна освіта, полікультурне виховання, полікультурна освіта, національна свідомість.
Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства.
Полікультурне виховання – це процес входження людини в Іншу культуру, занурення в культурну своєрідність через розвиток особистої культури. У ньому відбивається різноманітність світу, воно допомагає зрозуміти його багатогранно-складну картину, а значить, сприяє адекватному сприйняттю молоддю мінливих умов життя. Полікультурне виховання допомагає адаптації як різних культурних груп, так, власне, і кожної окремої людини, включеної у взаємодію та спілкування. Воно орієнтоване на виховання таких якостей особистості, які б сприяли розвитку здатності долати конфліктність, засновану на відмінностях.
Таким чином, полікультурне виховання являє собою адекватну відповідь педагогіки на такі явища сучасного світу, як процеси інтеграції та глобалізації більшості сфер життєдіяльності людини, зростання міжетнічної напруги та конфліктів, поширення деструктивної агресії в міжособистісних стосунках.
Національна самосвідомість – це різновид свідомості соціальної спільноти, заснованої на уявленнях про соціальні цінності і норми, які визначають належність особистості до нації, етнічної спільності. Яскравим прикладом такого зростання є факт, що кількість народів в Україні.
Полікультурна освіта – це залучення до етнічної, загальнонаціональної та світової культури, формування вміння і готовності жити в багатокультурному поліетнічному середовищі; формує відкритість особистості до розуміння і вивчення інших ціннісних основ, формує індивіда, що зберігає свою соціально-культурну ідентичність і прагне до розуміння інших культур.
Мультикультурна освіта - це збереження і розвиток різноманіття культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності, що існують в даному суспільстві.
27
ПОЛЄЖАЄВ, Юрій. "КУЛЬТУРНА ГРАМОТНІСТЬ ЯК ПЕДАГОГІЧНА КАТЕГОРІЯ: НАУКОВА ДИСКУСІЯ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (December 2020): 98–107. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-98-107.
Full textAbstract:
АНОТАЦІЯ У статті висвітлено наукову дискусію щодо культурної грамотності як педагогічної категорії, наведено погляди вчених на дефініцію цього феномена з позицій філософії, педагогіки, культурології, лінгвістики, психології. Розкрито сутність понять «культура» та «культурна грамотність». Зазначено, що культура є багатоаспектним поняттям, чим пояснюється різноплановість його тлумачень, але в основі культури – завжди система цінностей. Підкреслюється, що професійна культура майбутнього фахівця визначається якістю підготовки у вищій школі, а рівень культури особистості впливає на її кар’єру та життя. Акцентується на тому, що проблема культурної грамотності стає сьогодні однією з найважливіших проблем, які забезпечують успішність комунікації, в тому числі – міжмовної. Вказується на те, що культурна грамотність є системою базових знань (у всіх сферах людської діяльності), необхідною людині для того, щоб орієнтуватися в сучасному світі. Систематизовано й узагальнено історичні аспекти філософського розуміння культури та культурної грамотності; проаналізовано окремі теорії та концепції культурної грамотності: для успішного володіння мовою необхідне глибоке знання відповідної національної культури партнерів по комунікації (Е. Hirsh); грамотність не набувається природно – їй необхідно навчатися (C. Kramsch). Здійснено порівняльний аналіз дефініцій поняття «культурна грамотність» у сучасних педагогічних дослідженнях, на основі якого сформульовано авторське визначення педагогічної категорії «культурна грамотність»: це – комплексна система знань, цінностей і регулятивів людської діяльності, що забезпечує адекватне сприйняття й розуміння отриманої інформації; виступає засобом ефективної міжкультурної взаємодії та міжмовної комунікації; дає змогу орієнтуватися в сучасному світі безперервних динамічних трансформацій і перебувати в гармонії з ним; впливає на життя й кар’єру особистості в умовах глобалізації. Обґрунтовано необхідність подальшого наукового пошуку в контексті вивчення процесу формування культурної грамотності в майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки. Ключові слова: глобалізація, знання, комунікація, культура, культурна грамотність, мова, цінності.
28
Плющ, В. А. "Соціологічні моделі соціокультурної адаптації сучасних мігрантів в іншокультурному середовищі." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 103–14. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.930.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичному аналізу вивчення проблеми соціокультурної адаптації мігрантів в іншокультурному середовищі. Розглянуто поняття соціокультурної адаптації та акультурації, окреслено кореляцію між цими двома поняттями та їх взаємозалежність. Надано узагальнену міждисциплінарну теоретичну типологізацію моделей адаптації від початку XX століття до сьогодення, що нараховує більше 120 варіацій конструктів моделей адаптації. Зроблено висновки про те, що, незважаючи на значну кількість наявних конструктів моделей адаптації, більшість авторів схиляється до так званого ідеального конструкту, що складається з чотирьох моделей адаптації мігрантів до приймаючого середовища, а саме асиміляції, тобто повного прийняття умов суспільства країни міграції, його норм, цінностей та культури і відмови від власних; сепарації, тобто повної відмови прийняти вимоги, норми, цінності та культуру нового суспільства, натомість повного збереження власних ціннісних преференцій та культурно-побутових практик; інтеграції, тобто часткового прийняття культурних кодів нового суспільства та збереження власних ціннісних орієнтацій; маргіналізації, тобто відмови від власних норм, цінностей та культури і несприйняття нових, загальноприйнятих у новому суспільстві. Проаналізовано головні концептуальні ідеї дослідників адаптаційних конструктів, найбільш дотичних до соціологічних емпіричних досліджень. Особливу увагу приділено соціологам, котрі виходять за рамки ідеального конструкту чотирьох моделей адаптації та пропонують розширені варіанти адаптаційних конструктів за рахунок поглибленого вивчення бі- або мультикультурних адаптаційних моделей внаслідок двостороннього впливу на процес адаптації як з боку спільноти, що адаптується, так і з боку суспільства, що приймає. Виявлено, що лише невелика частина наявних адаптаційних конструктів цитується авторами кожного нового конструкту, що спонукає до необхідності поширення інформації про наявні адаптаційні конструкти для їх подальшого поглибленого вивчення та емпіричної верифікації.
29
Корнещук, Вікторія. "Корпоративна культура в закладах освіти." Освітній вимір 41 (May 8, 2014): 218–24. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v41i0.2905.
Full textAbstract:
Корнещук В. В. Корпоративна культура в закладах освіти.
У роботі окреслено загальні теоретичні засади корпоративної культури, доведено необхідність її вивчення та розвитку для забезпечення ефективної діяльності установ, зокрема освітніх. Подано результати кількісного та якісного аналізу результатів діагностування корпоративної культури, проведеного на базі ОНПУ.
30
Kalamazh, Ruslana, and Volodymyr Ilnytskyi. "ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У КОНТЕКСТІ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 13, no. 3 (March 29, 2018): 53–66. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp53-66.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз поняття політичної культури студентської молоді у вимірі компетентнісного підходу. Розглянуто питання про співвіднесення понять «політична культура» та «громадянська культура», а також таких якісних характеристик цих феноменів, як «політична компетентність» та «громадянська компетентність» у контексті різних напрямів їх наукового вивчення. Обговорюється питання про визначення таких ключових змінних для характеристики означених компетентностей, щодо яких сформувався певний консенсус між дослідниками: зацікавленість, поінформованість (знання), самоефективність (політична чи громадянська), мотивація, які пов’язані зі ставленням (до політичних чи громадянських інститутів) та участю (політичною чи громадянською). Зроблено висновок про доцільність використання когнітивного, ціннісного, мотиваційного, емоційно-оціночного, рефлексивного, поведінкового критеріїв для вивчення рівня політичної культури студентської молоді.
31
Гончарова, Олена. "Совгира Т. І. Роль техніки та технології у мистецтві : монографія." Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво 5, no. 1 (April 21, 2022): 71–73. http://dx.doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255235.
Full textAbstract:
Сучасні культурні трансформації перебувають у тісному взаємозв’язку з технічним прогресом людства. Наукова проблема, на розв’язання якої спрямована монографія Т. І. Совгири «Роль техніки та технології у мистецтві», має незаперечну актуальність для вітчизняної гуманітаристики. Рецензована монографія Т. І. Совгири презентує теоретичне осмислення значення техніки й технології в організації художньої творчості, вивчення сучасного стану культури та передового досвіду використання новітніх технологій у культурно-мистецькому процесі.
32
Чурікова-Кушнір, О. Д., and З. В. Софроній. "ФОРМУВАННЯ СЦЕНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НА ЗАНЯТТЯХ ХОРОВОГО КЛАСУ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 232–41. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-232-241.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема вокально-хорової підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва, в процесі якої основна увага спрямовується не тільки на вузькопрофесійний аспект засвоєння вокальної і хорової техніки, а на формування сценічної культури майбутнього вчителя з націленістю на поєднання хорової виконавської діяльності з педагогічною спрямованістю.
У контексті педагогічної культури розглядається сценічна культура як складова музичної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва. Формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва відбувається під час вивчення, ним обов’язкових компонентів освітньо-професійної програми, серед яких значне місце належить хоровому класу.
Наголошується, що важливою складовою професійного становлення майбутнього вчителя музичного мистецтва є вокально-хорова підготовка, яка має свої особливості, складнощі та багатофункціональні риси. Виокремлення сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва зумовлене специфікою музичної діяльності і діалектично пов’язаної з усіма елементами особистісної культури (моральної, естетичної, розумової, мовленнєвої та ін.), оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, які пов’язані зі сценічним мистецтвом.
Визначено основні педагогічні принципи формування сценічної культури у майбутнього вчителя музичного мистецтва, дотримання яких забезпечує продуктивність фахового навчання: загальні принципи (взаємозалежність системи й середовища; науковості та доступності навчання; мистецького навчання; діалогічності; індивідуалізації) та специфічні принципи (єдності вокально-хорових навичок і артистизму; рефлексивності; творчого самовираження).
33
Одрехівська, Ірина. "АНАЛІТИЧНА МОДЕЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЦЕПЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ІНОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ: УРОКИ УЧИТЕЛЯ ПРОФЕСОРКИ РОКСОЛАНИ ПЕТРІВНИ ЗОРІВЧАК." Inozenma Philologia, no. 133 (December 1, 2020): 173–83. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3181.
Full textAbstract:
Ця стаття – це спроба розвинути і запропонувати системне та ґрунтовне переосмислення праць Р. П. Зорівчак на одну з головних тем її наукових пошуків – українсько-англійських літературних взаємин крізь призму художнього перекладу. Враховуючи концептуальні й історіографічні орієнтири розвідок дослідниці, а також “силові точки” в рецептивних студіях професорки – історія сприйнят- тя Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки і входження їхнього творчого досвіду завдяки англомовним інтерпретаціям у культурний простір Великобританії та США, Канади та Австралії, авторка представляє модель аналізу рецепції української літератури в цільовому культурному полі. Подана модель актуалізує п’ять аналітичних вимірів у вивченні рецепції перекладної літератури: аналіз інституційних структур, які диктують політику перекладу для культури-реципієнта; осмис- лення цільової історії культури, що полягає у розумінні естетичного горизонту читачів і впливу минулих практик на сучасні; аналіз вектору діалогічності цільової культури у певному часопросторі (диференціація чи солідаризація зі світовими літературними тенденціями загалом та вихідною літературою зокрема); вивчення персонологічного чинника в перекладі, а саме габітусу й світоглядної позиції перекладача; аналіз системи вибору, контекстуалізації та стратегій перекладу українських творів для культури реципієнта. Ключові слова: рецепція, переклад, українська література, культурний трансфер, перекладна література, перекладознавство, політика перекладу.
34
Козаченко, Н. П. "Формування професійної компетентності студентів у процесі вивчення логіки." Освітній вимір 36 (September 13, 2012): 116–20. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v36i0.3397.
Full textAbstract:
Козаченко Н. П. Формування професійної компетентності студентів у процесі вивчення логіки.
У статті розглянуто співвідношення між професійною компетентністю та логічною культурою. Автор формулює основні характеристики логічної культури студентів та учнів у контексті компетентнісного підходу.
35
Ясногурська, Людмила Михайлівна. "ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 302–7. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.7.
Full textAbstract:
Анотація. Статтю присвячено проблемі формування міжкультурної комунікативної компетенції студентів закладів вищої освіти. Розглядаються характеристики понять «компетентність», «компетенція», «міжкультурна комунікативна компетенція». Представлений процес формування даної компетенції у студентів в умовах немовного вузу. У статті стверджується, що розуміння ролі іноземної мови, знайомство з культурою країни досліджуваного мови допомагає молоді усвідомити культурно-історичні цінності і сприяє формуванню міжкультурної комунікації. Полікультурне становлення сприяє гармонізації особистості молодої людини, взаєморозуміння і співпраці з представниками інших культур в студентському, а також і в професійному середовищі. Різноманітна палітра методів, прийомів подачі матеріалу ініціює моделювання соціокультурного простору, формує у студентів уявлення про навколишній світ. Виконуючи завдання, пов’язані з вивченням іншої культури, студенти асоціюють вивчений матеріал з реаліями української культури. Відбувається діалог культур, внаслідок чого формується міжкультурна комунікативна компетенція. Формування міжкультурної комунікативної компетенції слід розглядати в контексті з розвитком здатності студентів брати участь в діалозі культур на основі принципів взаємоповаги, терпимості до культурних відмінностей і подолання культурних бар’єрів.
36
Шевченко, Марина Іванівна, and Тарас Валерійович Лисенко. "СОЦІОКУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 334–42. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247178.
Full textAbstract:
Мета статті — дослідити загальні механізми складного та комплексного процесу соціокультурної взаємодії в умовах глобальних політичних трансформацій. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання антропологічного, історико-типологічного опису; культурно-історичного, порівняльного аналізу; компаративістики та системності. Структурно-функціональний метод застосовано для дослідження специфіки культури та політики; цивілізаційний та порівняльно-історичний методи використано для вивчення особливостей соціокультурної взаємодії суспільства з огляду на трансформації політичної системи (інститутів); системний підхід дозволив здійснити різносторонній аналіз процесу соціокультурної глобалізації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто проблеми та особливості соціокультурної взаємодії в умовах глобалізації; виділено та схарактеризовано дві позиції — глобалістів, прихильників розвитку глобальної культури та антиглобалістів, які виступають проти культурної асиміляції та культурної глобалізації. Висновки. Доведено, що механізми соціокультурної глобалізації мають виходити з об’єктивності глобальних політичних трансформацій і неможливості їх зупинити. Соціокультурна глобалізація дозволяє посилити міжкультурний діалог і взаємодію, позиції громадянського суспільства, розширити права і свободи індивідуумів, підвищити якість і рівень життя, поглибити розуміння специфічних особливостей інших культур, що сприяє гармонізації всієї системи міжнародних відносин. Показано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації міжкультурної взаємодії важливим є розвиток певних навичок для більш ефективної міжкультурної комунікації. Розвиток таких навичок дозволить представникам різних культур і народів зрозуміти схожість і відмінність між різними культурами, збагатитися досягненнями спадщини інших культур, орієнтуватися в культурному розмаїтті сучасного світу.
37
Смоліна, Світлана. "РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ ЯК СКЛАДОВОЇ ЙОГО ОСОБИСТОСТІ (ЗА В. О. СУХОМЛИНСЬКИМ)." Інноватика у вихованні, no. 14 (November 17, 2021): 250–57. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.399.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемі розвитку емоційної культури майбутнього вчителя як складової його виховної компетентності та особистості загалом. На основі даних авторського наукового педагогічного опитування проведеного у формі анонімного письмового анкетування у статті обґрунтовано потребу у вивченні шляхів розвитку особистості вчителя, зокрема, у працях вітчизняних педагогів. Внаслідок аналізу даних останніх наукових праць з проблеми розвитку особистості вчителя, підтверджено відсутність цілісного дослідження, присвяченого вивченню шляхів розвитку особистості майбутнього вчителя, висвітлених у працях вітчизняних педагогів. Шляхом вивчення та аналізу педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського, виокремлено складові виховної компетентності вчителя; виявлено їх зв'язок із емоційною складовою особистості. Аналіз складових виховної компетентності показав, що формування виховних умінь вчителя неможливе без формування та розвитку емоційної культури особистості. Адже практично кожне уміння, сформульоване В.О. Сухомлинським містить невід’ємну складову – емоції. Відповідно, у статті робиться висновок про те, що розвиток особистості вчителя та формування його виховної компетентності потребує розвитку емоційної культури майбутнього вчителя.
38
АБІЛЬТАРОВА, Е. Н. "КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ З ОХОРОНИ ПРАЦІ: АНАЛІЗ СТАНУ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 3–10. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.1.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Метою статті є дослідження стану формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Обґрунтовано теоретичну базу дослідження, визначено наукові праці, які роблять значний внесок у розвиток проблеми дослідження. У процесі здійснення науково-експериментальної роботи застосовано такі теоретичні та емпіричні методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури; систематизація та узагальнення результатів дослідження; опитування та анкетування студентів, викладачів закладів вищої освіти, які здійснюють професійну підготовку інженерів з охорони праці, інженерів з охорони праці виробничих підприємств та організацій; бесіди для вивчення стану формування культури безпеки професійної діяльності. Наведено результати опитування респондентів щодо розуміння поняття «культура безпеки професійної діяльності» та важливості володіння майбутніми інженерами з охорони праці культурою безпеки професійної діяльності. Представлено результати опитування студентів щодо володіння знаннями з питань загальної культури, культури охорони праці, культури праці, культури здоров’я; визначено їхні потреби у вдосконаленні професійних умінь, із виконанням задач професійної діяльності на засадах та принципах культури безпеки професійної діяльності. Здійснена самооцінка студентів своєї готовності до виконання задач професійної діяльності на принципах та пріоритету культури безпеки професійної діяльності. Узагальнено результати опитування респондентів щодо оцінювання ефективності форм формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Визначено проблеми, які заважають ефективному формуванню культури безпеки професійної діяльності. Зроблено висновок про необхідність проведення ґрунтовного та експериментального дослідження наукової проблеми формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці.
39
Капліна, А. І. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ У КРОС-КУЛЬТУРНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 6 (May 28, 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.6.6.
Full textAbstract:
Сьогодні все більш суттєвим стає систематичне налагодження відносин між Україною та Китаєм. У зв’язку із цим велике значення мають етнокультурні відмінності, які знаходяться у корені ділових взаємовідносин між різними компаніями. Сьогодні відбувається у великій кількості вливання китайських інвестицій в українську економіку, у результаті тісної співпраці необхідно намагатися досягати взаєморозуміння та взаємопроникнення та доповнення економік між країнами. Найбільш важливим завданням в умовах, які склалися, є вивчення та застосування конфуціанської етики, урахування її впливу на культуру та ділові традиції переговорів. Унаслідок глобалізації світової економіки, в якій залучено представники різних культур, необхідно намагатися збільшувати коло бізнес-контактів на світовому ринку, розширювати інвестиції за кордоном, підвищувати загальну культури під час роботи у крос-культурному середовищі, будувати адаптивну систему менеджменту на основі вивчення досвіду найкращих світових компаній.
40
Онопрієнко, Ольга, and Олександр Онопрієнко. "ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСОБИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ." Молодий вчений, no. 9 (97) (September 30, 2021): 91–93. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-9-97-19.
Full textAbstract:
У статті розглянуті засоби і методи патріотичного виховання; встановлено педагогічні методи виховання патріотизму; досліджено вплив вивчення історії та традицій регіону як засіб патріотичного виховання. визначено, що велике значення у вихованні патріотизму має вивчення історії рідного краю, культури, мови, традицій і звичаїв свого народу і своїх предків. Досліджено зміст, засоби та методи утворюють систему виховного процесу, адекватну меті виховання. Виявлено, що вибір засобів патріотичного виховання залежить від вікових та індивідуальних особливостей вихованців. Актуальність дослідження обумовлена недостатньою теоретичною розробленістю проблеми патріотичного виховання в умовах поліетнічного і полікультурного регіону. Ефективність вирішення даної проблеми залежить від того, наскільки цілеспрямовано буде залучена молодь в соціально-культурну, в тому числі культурно-дозвільну діяльність.
41
Sokol, M. O., O. M. Tsaryk, and N. M. Rybina. "ОСНОВНІ СТРАТЕГІЇ ПИСЬМА В ІНОЗЕМНИХ МОВАХ." Медична освіта, no. 1 (November 15, 2018): 148–53. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.9595.
Full textAbstract:
Мета роботи – вивчення зарубіжного досвіду (німецького та англійського), власне теоретичних аспектів їхнього писемного мовлення, його основних сфер функціонування та видів.
Основна частина. Доведено, що писемна мова будь-якої культури має бути вивчена на різних рівнях; тенденція до вивчення усної мови на практиці також набуває пріоритету. Враховуючи технічні нововведення сучасного спілкування, було припущено, що можна передбачати відсутність культури писемного мовлення на побутовому рівні та навіть культури написання взагалі. Актуальність дослідження авторами обумовлена суб’єктивною свідомістю письма, що проявляється у загальних тенденціях в іноземних мовах.
На основі зарубіжних наукових ресурсів проаналізовано основні сфери письма. Обґрунтовано необхідність вивчення основних тенденцій розвитку культури письма для формування комунікативної компетенції. Було визначено певні типи письма (написання в школі, література, щоденне письмо та фіксоване приватне спілкування) й основні принципи їх диференціювання.
Висновки. Зменшена потреба у написанні зумовлена збільшенням механізації зв’язку: словесна комунікація через телефон дедалі частіше замінює індивідуальну приватну кореспонденцію; з іншого боку, менша потреба у приватному письменстві через широкий спектр сучасних засобів зв’язку. Досліджені основні моделі написання, тобто спонтанне письмо, епічне написання, концептуальне письмо, публіцистичне письмо, наукове письмо та літературний переклад, дали можливість припустити занепад культури письма в майбутньому.
42
Швець, Ірина, and Наталія Кравцова. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, no. 4 (May 8, 2020): 440–54. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.286.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальним проблемам розробки питань підвищення якості професійної підготовки фахівців – музикантів. Розуміння сучасних процесів суспільства та освіти передбачає послідовне вивчення ролі культурного виховання особистості. Саме культура, з одного боку, є ефективним фактором у створенні та вдосконаленні нашого багатогранного світу, а з іншого – формує особистість людини.Значущим представляється особлива популярність вокального мистецтва, яке займає певну нішу в музичній культурі України. При цьому вокальна підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва виступає рівноправним компонентом його професійної підготовки, представляючи собою складний процес, що має свої специфічні особливості. Нині вимоги до професійної підготовки майбутнього педагога-музиканта та його загальної музичної культури значно підвищуються.У статті аналізуються результати сучасних науково-педагогічних досліджень комплексного процесу професійного становлення майбутнього вчителя-музиканта, подається теоретичне обґрунтування організаційних підходів та методів виховання вокально-виконавської культури, як складової фахової підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва. Вокально-виконавська культура розглядається як інтегративна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних загальнокультурних і професійних знань, вокально-виконавських умінь і навичок, фахову компетентність у питаннях вокального виховання, творчу активність в вокально-педагогічної діяльності. У статті надається характеристика основних компонентів, що складають структуру вокально-виконавської культури, відокремлюються критерії і показники сформованості вокально-виконавської культури, окреслюються конкретні педагогічні завдання по формуванню високого рівня вокально-виконавської культури студентів.Автори довели, що особливості реалізації та формування вокально-виконавської культури майбутнього вчителя музичного мистецтва зумовлені творчими, індивідуальними, психологічними, фізіологічними та музичними характеристиками, наявністю особистого музичного досвіду.Вокально-виконавські дисципліни (постановка голосу, вокальний ансамбль, основи народного співу, основи естрадного виконання) сприяють формуванню вокально-виконавської культури, передбачають подальше впровадження набутих навичок, заснованих на розвитку музичних, мистецьких, мистецьких здібностей у професійну творчу діяльність.
43
Щербина, О. В. "Формування емоційної культури майбутніх педагогів у процесі їх професійної підготовки та вивчення курсу «Історія педагогіки»." Educational Dimension 32 (November 25, 2011): 337–41. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4594.
Full text
44
Світлічна, О. О. "КУЛЬТУРНО-РЕЛЕВАНТНА ПЕДАГОГІКА ЯК НЕВІД'ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В КАНАДІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 163–74. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-163-174.
Full textAbstract:
У статті висвітлено питання культурно-релевантної педагогіки як невід’ємного компонента професійної педагогічної підготовки в Канаді. Актуальність полягає в тому, що освітнє середовище стає все більш різноманітним в культурному сенсі. Така різноманітність робить величезний внесок в організацію освітнього процесу. Автор зазначає, що викладачі несуть відповідальність за досяжність, рівноправність та успішність навчання для всіх учнів, незалежно від культури, етнічної приналежності, раси, соціально-економічного статусу, мови, або релігійного походження. Один із шляхів досягнення цієї мети – застосування культурно-релевантної педагогіки. Головним завданням культурно-релевантної педагогіки є навчання студентів, що належать до різних етнічних груп. Термін також використовується для визначення ефективного використання педагогіки в глобальному мультикультурному освітньому просторі. Викладачі мають бути підготовлені з глибоким розумінням ставитися до різноманітних культур учнів, яких вони навчають. Педагогам в процесі освітньої діяльності треба усвідомлювати, як саме ця культура впливає на навчальну поведінку учнів та як трансформувати навчальний процес в класі таким чином, щоб врахувати відмінності.
Викладачі, що поважають культурні особливості, демонструють тверду прихильність підвищенню успішності абсолютно всіх учнів, як представників більшості, так і меншин. Вони усвідомлюють цінність рідної культури учнів, співпрацюють з родинами студентів та прагнуть до расової рівності та соціальної справедливості.
Особливе місце орієнтована на культуру педагогіка має для викладачів англійської як другої мови. Культурно-релевантна педагогіка спонукає вчителів сприймати культуру студентів та їх рідну мову як актив і включати питання культури учнів в навчальні програми по вивченню мови.
45
Кривда, Н. Ю. "Деякі методологічні аспекти вивчення культури діаспори." Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Філософські науки, Вип. 26 (2004): 15–17.
Find full text
46
Покатілова, О. "Вивчення культури епохи бароко і класицизму." Іноземні мови в школах України, no. 4 (80) (2016): 8–13.
Find full text
47
Івановська, О. "Вивчення звичаєвості як сегмента фольклорної культури." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, Вип. 15 (2004): 56–57.
Find full text
48
Нагорний, В. "Методологічні аспекти вивчення політичної культури України." Політика і публіцистика, Вип. 1 (5) (2008): 121–28.
Find full text
49
Лу, Сін. "МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНТЕРПРЕТАТОРСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ МУЗИКИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 15, 2021): 230–35. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-36.
Full textAbstract:
У роботі доведено, що музичне виконавство має два полюси: інтенцію (створення нового) та імітацію (копіювання), а інтерпретація (розуміння авторського твору) їх поєднує, хоча і не в рівній пропорції, при цьому зростає значущість або виконавської компоненти, або авторського задуму. Відображено процес створення комплексу методичного забезпечення формування інтерпретаторської культури у майбутніх вчителів музики. Цей комплекс включає такі методики: «Вивчення структури змісту інтерпретаційної культури», «Ескізне вивчення твору», «Розвиток музичного мислення у студентів». Методика «Вивчення структури змісту інтерпретаційної культури» включає такі елементи структури та їх пояснення, як: музичний звук або тон; зміна тональності; фактура; інтонація; художній образ; музичний темп; музична драматургія; тема; авторська присутність; виконавська програмність; візуальний компонент; концертна програма (тематична чи калейдоскопічна). Методика «Ескізне вивчення твору», не передбачає публічного виступу, проте дає змогу знайомитися з різними композиторами та складними творами, оскіьки процес навчання закінчується без доведення високого ступеня завершеності оволодіння музичним матеріалом. Обов’язки педагога помітно змінюються під час ескізного вивчення творів. Насамперед зменшується кількість занять, на яких студент здає ескізно вивчені твори. Оцінюються вони теж за іншими критеріями. Методика «Розвиток музичного мислення у студентів» пропонує студентам, щоб гарно виконати твір, добре уявити собі в усіх деталях його майбутнє звучання, тобто мати перед внутрішнім зором щось як ідеальний зразок. Наведено спеціальні прийоми названої методики, що полегшують внутрішньослухову роботу. Виявлено закономірність: чим зрозуміліший та чіткіший слуховий прообраз, тим якіснішим буде виконання твору. Слухові уявлення ведуть до якісного покращення безпосередньо інтерпретаційних результатів і до подальшого удосконалення художньої складової частини виконавства. Наступним етапом дослідження буде експериментальна робота з практичної реалізації комплексу методик формування інтерпретаційної культури у майбутніх учителів музики.
50
Bessarab, Nataliia. "Education of interculturally tolerant personality in the multicultural educational space of general secondary education." New pedagogical thought 103, no. 3 (December 17, 2020): 159–62. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-159-162.
Full textAbstract:
У статті розкрито актуальність вивчення важливої для суспільства проблеми – виховання в підростаючого покоління міжкультурної толерантності,що передбачає вміння встановлювати контакт і підтримувати належні відносини з представника ми інших етнічних, соціальних, вікових і професійних груп, коректно позиціонувати себе, зберігаючи власнуідентичність, сприяючи вирішенню найважливішого завдання виховання – жити разом, перетворюючи існуючу взаємозалежність держав і етносів у справжню солідарність. Висвітлено сприйняття культурного розмаїття і культурних відмінностей, розуміння необхідності рівноправного діалогу, основним завданням якого є забезпечення гуманних взаємин представників різних національних культур, прийняття принципів толерантності. Зроблено аналіз теоретичних та прикладних педагогічних досліджень із проблеми створення полікультурного освітнього простору. Окреслено проблему визначення педагогічної умови як «формування позитивного відношення молодших школярів до себе, представників інших культур, вироблення навичок толерантної поведінки»; зроблено висновок про потенціал полікультурного освітнього простору у вихованні міжкультурної толерантної особистості. Наголошується на необхідності сприяння сучасної освіти усвідомленню дитиною культури свого народу, визначенню важливого значення полікультурності, яка створює умови для швидкої адаптації учнів до умов існування в суспільстві, що змінюються, допомагаючи сформувати в уяві дитини багатогранну картину світу, усвідомлення себе як частини полікультурного суспільства; розвитку культури міжнаціональної взаємодії, взаєморозуміння, взаємоповаги, становлення нового типу взаємин – діалогу культур.