Journal articles on the topic 'Вербальна / невербальна комунікативна дія'

У статі виявлено й описано комунікативні невдачі, спричинені перцептивними чинниками в межах інтерсуб’єктивної парадигми. Комунікативну невдачу розглянуто як нездатність суб’єктів інтеракції вивести інференцію або виведення хибної інференції в межах інтерсуб’єктного акту. Інтерсуб’єктний акт тлумачено як взаємодію, у межах якої вербальні/невербальні комунікативні дії комунікантів розглянуто як перцептивні стимули, що запускають паралельні свідомі/несвідомі інференційні процеси, які включають когніцію, волевиявлення й афект в ініціацію мотивованої комунікативної соціальної дії. Інференційний аналіз, застосований у дослідженні, надає інструментарій для відтворення інференційних процесів комунікантів та уможливлює врахування когнітивних, перцептивних, афективних і волевиявних аспектів взаємодії, що зумовлюють їхні цілеспрямовані мотивовані вербальні/невербальні комунікативні дії. Випадки комунікативних невдач, підданих інференційному аналізу, відібрані з американського кінодискурсу, представленого жанром ситуаційної комедії, який моделює живе спілкування. Ми доводимо, що комунікативні невдачі, спричинені перцептивними чинниками, можуть бути внутрішніми (психологічними та психофізіологічними) або зовнішніми (технічними) стосовно комунікантів. Психологічні причини комунікативних невдач пов’язані з фокусуванням уваги адресата на сутностях, які перебувають поза ситуацією комунікації, що заважає йому/їй брати активну участь у спілкуванні. Психофізіологічні причини комунікативних невдач є наслідком аномального психічного й/або фізичного стану адресанта або адресата, який унеможливлює їхню повноцінну участь у процесі комунікації. Технічні причини комунікативних невдач виникають через перешкоди в сенсорних каналах сприйняття інформації в процесі комунікативної взаємодії.

У роботі виявлено й описано комунікативні невдачі, що спричинені розбіжностями у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів у межах інтерсуб’єктивної парадигми. Комунікативна невдача розглядається як нездатність суб’єктів інтеракції вивести інференцію або виведення хибної інференції в межах інтерсуб’єктного акту. Інтерсуб’єктний акт тлумачиться як взаємодія, в межах якої вербальні/невербальні комунікативні дії комунікантів розглядаються як перцептивні стимули, що запускають паралельні свідомі/несвідомі інференційні процеси, які включають когніцію, волевиявлення й афект в ініціацію мотивованої комунікативної соціальної дії. Інференційний аналіз, застосований у дослідженні, дає інструментарій для відтворення інференційних процесів комунікантів та уможливлює врахування когнітивних, перцептивних, афективних та волевиявних аспектів взаємодії, що зумовлюють їхні цілеспрямовані мотивовані вербальні/ невербальні комунікативні дії. Випадки комунікативних невдач, що підлягають інференційному аналізу, відібрані з американського кінодискурсу, представленого жанром ситуаційної комедії, який моделює живе спілкування. Ми стверджуємо, що розбіжності у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів є однією з причин когнітивних комунікативних невдач. Когнітивні комунікативні невдачі залежать від центральності змісту та структури енциклопедичних знань, активованих вербальними/невербальними комунікативними діями суб’єктів інтеракції під час інтерсуб’єктного акту. Центральність залежить від того, наскільки відповідна концептуальна структура є укоріненою/сформованою у свідомості комуніканта, а також від контексту, в якому вживано мовну одиницю. Ми стверджуємо, що етологічні знання є одночасно декларативними та процедуральними за своєю природою. Ми доводимо, що когнітивні комунікативні невдачі, що спричинені розбіжностями у структурах етологічних енциклопедичних знань комунікантів, є наслідком неусвідомлення адресантом соціальних цінностей та етичних норм соціальної поведінки.

Суб’єктне позиціонування домінування-підкорення є одним із найбільш фун- даментальних вимірів міжособистісних стосунків романтичної діади. Порівняльний аналіз демонструє нові уявлення щодо вербальних і невербальних засобів комунікації, які сигналізу- ють міжособистісне домінування-підкорення під час романтичного знайомства в рамках американської лінгвокультури, а також яким частинам тіла надають перевагу різностатеві гетеросексуальні незнайомці. Вибірка дослідження становить 40 репрезентативних кодів комунікативної поведінки, до яких увійшли 133 зразки вербальних і 1996 зразків невербальних засобів комунікації, ініційованих американськими жінками, а також 116 зразків вербальних і 1087 зразків невербальних засобів комунікації, ініційованих американськими чоловіками. За результатами дослідження встановлено, що розподіл ролей під час первинної романтичної інтеракції слідує традиційним ґендерним стереотипам, згідно з якими чоловіки обирають «маскулінну» позицію домінування, а жінки – «фемінну» позицію підкорення. Вербальну дис- тинктивність суб’єктного позиціонування домінування-підкорення спостережено в рольовому дейксисі адресанта й адресата. У фемінному романтичному медіадискурсі превалює комуні- кативна установка на адресанта й адресата; у маскулінному романтичному медіадискурсі надано пріоритет комунікативній установці на адресанта. Невербальну дистинктивність суб’єктного позиціонування домінування-підкорення спостережено в превалюванні невер- бального вираження домінування в маскулінному романтичному медіадискурсі; натомість надання преференцій невербальному вираженню підкорення простежено у фемінному роман- тичному дискурсі. Ґендерна паритетність виявляє себе у використанні однакових частин тіла для сигналювання позиції домінування, а дистинктивність частин тіла – для вираження позиції підкорення.

У статті досліджено особливості реконтекстуалізації предмета думки мовця, зумовленої політопікальністю комунікації. Комунікативну інтеракцію за наявності перманентного предмета думки мовця визначено як монотопікальну. Керуючись комунікативною ініціативою, мовець детермінує топікальне поле для реалізації таких мовленнєвих ходів комунікативних партнерів. Динамічна природа контекстуальних моделей передбачає постійні модифікації в процесі мовленнєвої взаємодії між комунікантами. Функційну переорієнтацію предмета думки мовця, яку супроводжують якісна та кількісна перебудови в структурі контекстуальних моделей, схарактеризовано як реконтекстуалізацію. Установлено, що флуктуативність предмета думки мовця, тобто співіснування двох або більше предметів думки мовця, засвідчує політопікальність комунікації. Мовленнєві ходи комунікативних партнерів, будучи часто не пов’язаними між собою під час інтродукції нового предмета думки мовця, формують потенційне політопікальне поле комунікативної взаємодії. Розкрито, що динамічна політопікальна інтеракція характеризується трансформацією ініціального предмета думки мовця в потенційні, зміною контекстуальних моделей комунікантів, появою нових перспектив на предмет обговорення, тобто реперспективацією, що часто має непередбачуваний і конфліктний характер. Окреслено чинники, що в сукупності спричиняють політопікальність комунікації: епістемічний фактор (наявність інтелектуальної дистанції), афективний фактор (наявність психологічної дистанції), фактор перерозподілу комунікативних ролей (перехід комунікативної ініціативи від мовця до адресата) та фактор стороннього реципієнта, який змінює свій статус на активного реагента. Звернуто увагу на вербальні й невербальні засоби експлікації політопікальності, що сигналізують про перспективну переорієнтацію предмета думки мовця в ході комунікативної взаємодії, «нашарування» перспектив комунікативних партнерів на предмет їх обговорення та, як наслідок, засвідчують мультиперспективність комунікативного процесу.

У статті здійснено узагальнення й систематизацію сучасних підходів до проблеми спілкування, міжособистісного спілкування та подолання комунікативних бар’єрів у студентів. Визначено, що міжособистісне спілкування здійснюється за допомогою невербальних та вербальних впливів, спрямоване на утворення більш тісних психологічних зв’язків між учасниками. Виокремлено його функції: установлення нових контактів, досягнення порозуміння між партнерами по спілкуванню, вплив на емоційні стани партнера, покращення організації спільної діяльності. Розкрито поняття, сутність, особливості, причини виникнення та шляхи попередження і подолання комунікативних бар’єрів. Визначено, що комунікативні бар’єри у спілкуванні можуть виникати через сукупність різних соціальних та психологічних факторів. Запропоновано їх класифікацію та окреслені шляхи їх ефективного подолання у процесі соціально-психологічного тренінгу, що передбачає знайомство з учасниками, створення сприятливих умов для роботи групи, вироблення правил групової діяльності; роботу з емоційною складовою комунікативного процесу, набуття навичок розпізнання та прояву емоцій; зі стратегіями захисту у процесі спілкування, уміння їх розпізнати, виявлення їх впливу на появу перешкод у комунікації; із комунікативною толерантністю, визначенням її важливості у подоланні комунікативних бар’єрів, оволодіння навичками комунікативної толерантності.

Стаття присвячена лінгво-семантичному аналізу моделей комунікативної поведінки британців, що співвідносяться із системою національної культури на матеріалі творів британського письменника Джона Фаулза. Увагу зосереджено на домінантних рисах англомовної комунікації, які відображають особливості сприйняття та інтерпретації вербальних повідомлень британцями. Автор, аналізуючи національно-специфічні особливості комунікативної поведінки британців, виявляє катего- рії англомовної комунікативної свідомості та презентує систему ціннісних орієнтацій британців. Мова й культура є взаємопов’язаними і загальновизнаними поняттями; але як саме моделі комунікативної поведінки співвідно- сяться із системою національної культури являє інтерес як для загальної теорії комунікації, так і для опису і ана- лізу комунікації в межах окремої мовної спільноти. В результаті аналізу висвітлено основні національно-специ- фічні особливості як вербальної, так і невербальної поведінки британців. Виявлено, що дистанційність лежить в основі базових ціннісних орієнтацій британців. Особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. В процесі спілкування дистанціювання може слугувати могутнім інструментом впливу на оточуючих; це свого роду мистецтво, що дозволяє як у прямому розумінні слова, так і абстрактно регулювати ступінь близькості чи віддаленості співрозмовників. Останнім часом усе складнішою стає ситуація в міжнародних та міжетнічних відносинах, тому постулюється ідея, що знання стратегій, тактик та моделей комунікації дозволяє передбачити більшість конфліктних ситуацій у відносинах як між окремими комунікантами, так і в міжнаціональних відносинах, або деякою мірою просто попередити їх.

Статтю присвячено визначенню культурно-специфічних маркерів токсичності в дискурс-портретах сучасних політиків Сполучених Штатів Америки, Великої Британії й України. Об’єкт дослідження – політичні дискурси Сполучених Штатів Америки, Великої Британії й України, предмет – культурно-специфічні (вербальні та невербальні) маркери токсичності як компоненти дискурс-портретів Дональда Трампа (Сполучені Штати Америки), Найжела Фаража (Велика Британія), Олега Ляшка (Україна). Під дискурс-портретом токсичної мовної особистості розуміємо таке дискурсивне утворення, що містить сукупність смислових, стилістичних, жанрових та комунікативних засобів, які характеризують мовленнєву манеру такої мовної особистості, поведінці якої властивий високий ступінь агресії та яка скерована на завдання моральної шкоди або дискримінацію опонента. До вербальних маркерів токсичності відносимо ідеологічні, національні, ґендерні оцінні висловлення, що принижують особистість іншої (не обов’язково присутньої) людини й завдають їй психологічної або іміджевої шкоди. Невербальні маркери токсичності поділяють на просодичні (принизливо-заступницький, істеричний, пафосний тон мовлення), жестові (розмахування руками й указівка на співрозмовника вказівним пальцем, заступницькі обійми, поплескування, дотики до рук або плечей співрозмовника) та мімічні (пихатий вираз обличчя, погляд зверху вниз, скривлений рот, розширені зіниці, надмірні кривляння) засоби оформлення вербальних експлікатів токсичності. Культурно-специфічні маркери токсичності в дискурс-портретах трьох політиків визначені актуальними для кожної із країн інформаційними контентами, як-от: расова й ґендрна дискримінація (Сполучені Штати Америки), євроскептицизм (Велика Британія), боротьба з корупцією (Україна), агресивно-емоційним типом мовців, виступам яких властива тенденція до завдання психологічної шкоди опоненту через вербальну маніпуляцію і фейкові звинувачення, а також використання агресивної невербаліки – істеричної манери говоріння, імпульсивних рухів рук, голови, тіла й надмірно активної міміки.

У статті здійснено теоретичний аналіз досліджень з проблеми організації освітнього процесу в умовах інклюзивного навчання. Проаналізовано психолого-педагогічні дослідження з питання розвитку комунікативних умінь школярів. Відмічено, що проблему розвитку комунікативних умінь у молодших школярів в умовах інклюзивної освіти вивчено недостатньо. Саме формування комунікативних умінь у майбутньому забезпечує соціалізацію дитини з ООП. У констатувальному експерименті за допомогою «Картки спостереження за комунікативними уміннями учнів» установлено рівень розвитку комунікативних здібностей, комунікативних дій і мовленнєвих навичок молодших школярів двох інклюзивних класів. Отримані результати свідчать про недостатній рівень формування комунікативних умінь в учнів інклюзивних класів. У формувальному експерименті проведено вісім корекційних занять з учнями експериментальної групи. Усі заняття побудовані за певною структурою й містили ігрову діяльність учнів: створення сюжетно-рольових ситуацій; театралізовані ігри та завдання, настільні ігри, конструювання, вербальні й невербальні ігри та завдання. Робота на заняттях одночасно проходила за трьома напрямами: розвиток комунікативних якостей дитини; розвиток комунікативних умінь; розвиток мовленнєвих навичок. Результати контрольного експерименту свідчать про те, що учні експериментального класу в процесі ігрової діяльності більше спілкувалися з дитиною з ООП. Учень з ООП з експериментальної групи став упевненіше звертатися до однокласників, перестав відчувати страх, що однокласники його не зрозуміють. В учня з ООП з контрольної групи спостерігалася висока конфліктність та агресія. Отримані результати дали змогу зробити висновок, що ігрова діяльність сприяє розвитку комунікативних якостей, комунікативних дій і мовленнєвих навичок, із яких складаються комунікативні уміння, як у звичайних учнів, так і в учнів з ООП.

У статті обґрунтовано необхідність висвітлення педагогічних умов формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку в умовах закладу дошкільної освіти. Розглянуто актуальність та необхідність формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку, проаналізовано сучасні наукові праці із проблеми дослідження. З’ясовано, що важливими педагогічними умовами формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку є розвиток мовної і мовленнєвої компетентностей як основи розвитку комунікативної компетентності старших дошкільників; розвиток комунікативних здібностей та вмінь дітей старшого дошкільного віку та збагачення мовлення дітей формулами мовленнєвого етикету. Проаналізовано шляхи розвитку вищеозначених вмінь та знань. Висвітлено, що важливою умовою розвитку комунікативної культури дітей старшого віку є розвиток їхнього мовного етикету, а саме здатності дитини продукувати свої звернення, думки, враження тощо в будь-яких формах мовленнєвого висловлювання за допомогою вербальних i невербальних засобів. Дитина ініціює, підтримує розпочату розмову у різних ситуаціях спілкування, орієнтується у ситуації спілкування, вживає відповідні мовні i немовні засоби для вирішення комунікативних завдань, дотримується правил мовленнєвої поведінки та мовленнєвого етикету; вміє адекватно реагувати на вчинки і слова інших. Актуальністю зазначеної проблеми зумовлено вибір теми статті «Формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку». Вищезазначені теоретичні положення стали вихідними позиціями констатувального та формувального етапів експериментального дослідження щодо формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку. З метою з’ясування стану комунікативної культури у дітей старшого дошкільного віку та отримання даних для створення методики формувального етапу експерименту проведено констатувальний експеримент. Зважаючи на означене, методика констатувального етапу дослідження включала такі напрями, як: робота з батьками дітей старшого дошкільного віку, робота з фахівцями дошкільної освіти та робота з дітьми старшого дошкільного віку.

Стаття містить обґрунтування вербально-графічної моделі механізму сприйняття аудиторією харизматичних ознак публічної особистості. Для реалізації мети дослідження автором запропоновано узагальнену класифікацію ознак формальних і неформальних особистостей публічних харизматичних лідерів. У процесі теоретичного пошуку було виявлено необхідність формування складу оптимального термінологічного інструментарію, покликаного забезпечити повноту й однозначність наукового опису феномену комунікативної поведінки публічної харизматичної особистості та механізму сприйняття аудиторією харизматичних ознак публічної особистості. У результаті аналізу пропонованих авторами з різних галузей (психології, соціології, лінгвістики) ознак харизматичної комунікації у статті було запропоновано поділ на цільові ознаки та засоби актуалізації цілей спілкування. З метою створення зазначеної вище моделі за результатами теоретичного пошуку у статті було систематизовано особистісні характеристики мовця, представника аудиторії, умови комунікації, що можуть впливати на сприйняття харизматичних ознак. Для уникнення розуміння харизми в широкому сенсі автор роботи надає своє визначення цього явища, що відповідає меті започаткованого міждисциплінарного дослідження. У роботі представлено вербально-графічну модель механізму сприйняття аудиторією харизматичних ознак публічної особистості, що була розроблена на основі піраміди сфер духовного буття індивіда О. Клименюка. Запропонована модель представляє зазначений механізм як взаємодію двох систем, харизматичного мовця і реципієнта, який має певний культурний рівень, у навколишньому середовищі (конкретні умови комунікації). Ця модель обґрунтовує процес вибору оптимальних вербальних і невербальних засобів комунікації для здійснення максимального харизматичного впливу на реципієнта. Вказано на перспективність використання моделі в майбутніх міждисциплінарних дослідженнях здійснення сугестивного впливу лідера-мовця на аудиторію.

Подаються теоретичні засади мовленнєво-комунікативної діяльності публічного управлінця. Актуальність статті визначається необхідністю засвоєння публічним управлінцем основних понять і категорій мовленнєвого впливу на опонента у процесі комунікативної взаємодії для досягнення мети в публічному діловому дискурсі. Досліджено, що успішність і результативність мовленнєво-комунікативного впливу визначається не тільки належним культурним, освітнім і професійним рівнем публічного управлінця, але й досконалим його мовним рівнем, знанням вербальних (словесних) і невербальних (несловесних, паралінгвальних) засобів спілкування, розумінням значення їхньої національної специфіки

У статті проаналізовано ефективність формування міжкультурної компетентності у процесі практичної підготовки майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення. У період навчання майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення офіцери оволодівають навичками, вміннями, методами та формами організації професійної діяльності, а саме: вправляються у виконанні службових обов’язків у військових частинах, закріплюють теоретичні знання, розвивають навички облаштування укриття з використанням маскувальних властивостей місцевості, влаштування загородження, ведення бою тощо. На командно-штабних, тактичних навчаннях курсанти відпрацьовують методи ведення операції або бою на тлі спеціально створеної військово-політичної, стратегічної, оперативної та бойової обстановки. Звернуто увагу, що у процесі проходження практики майбутні фахівці бойового та оперативного забезпечення повинні розвивати мовні знання, такі як: полікультурні знання, знання про військово-професійні цінності, правила вербальної та невербальної комунікативної поведінки військовослужбовців. Метою їх навчання є отримання знань про стилі спілкування американських, англійських військовослужбовців та використання комунікативних стратегій для досягнення мети, вміння вести діалог з представниками інших культур. Військовослужбовці закріплюють навички толерантної комунікативної поведінки, здатність контролювати свої дії під час спілкування, зокрема вміння долати страх, етнічні та культурні стереотипиЗроблено висновки, що під час проходження курсантами навчальної і військової практики в умовах, наближених до реальних, з метою формування міжкультурної компетентності виявили проблемно-пошукові методи навчання, а саме кейс метод та навчально-рольова гра. Застосування кейс методу сприяє створенню умов для формування навичок й умінь, що є вагомими складовими міжкультурної компетентності. Навчально-рольова гра передбачає моделювання ситуацій професійно орієнтованого спілкування й має на меті навчання майбутніх фахівців бойового та оперативного забезпечення прийняттю рішень.

У статті висвітлюється проблема неефективної культури спілкування майбутніх педагогів, бар’єри в спілкуванні та способи їх подолання. Автори підкреслюють, що майбутнім викладачам необхідно оволодіти майстерністю спілкування, щоб інформація для студентів була зрозумілою та якісною. Розрізняють вербальні і невербальні засоби спілкування. Серед невербальних засобів важливими є жести, особливості ходи, голосу, міміка, мікроміміка, поза, пантоміміка та дистанція. У статті також зазначено, що відсутність культури спілкування породжує чимало дефектів у комунікації, яка порушує всі норми та правила мовленнєвого етикету. У даному дослідженні зауважено, що моральна культура спілкування, зокрема, включає: знання культурних моделей поведінки і уміння їх адекватно використовувати в кожній конкретній ситуації спілкування. Відсутність культури спілкування свідчить про бездуховність людини. Автори виділяють декілька видів дефектних рівнів спілкування: моральний вакуум, відсутність моральної ініціативи, моральний камуфляж, моральний примітивізм, моральна нетерпимість. У статті зазначено також, що бар’єри у спілкуванні у широку сенсі поділяються на внутрішні та зовнішні, але деякі науковці дають більш детальну класифікацію. Вони виділяють наступні типи бар’єрів: комунікативний, психологічний, інтелектуальний, бар’єри культурних упереджень, естетичний, мотиваційний, емоційний тощо. Крім цього, автори надають рекомендації щодо подолання бар’єрів та дефектів спілкування, наприклад, навчитися застосовувати гумор у певних ситуаціях, постійно вдосконалюватися, навчитися уникати конфліктів, підвищувати рівень стресостійкості, навчитися коректно робити зауваження, слідкувати за своєю мовою тощо.

У статті досліджується сутність, основні тлумачення поняття «емоційна мова», його місце в сучасному інформаційному просторі. Зважаючи на важливість емоцій для людини в її життєдіяльності, виникає потреба проаналізува- ти емоції, їхній вплив на ефективність комунікативної діяль- ності людини. Розглядаються підходи до розуміння поняття «емоційна мова» й оцінки доречності її застосування за умов академічно-наукового, соціально-побутового та політичного жанрів комунікацій. Мета. Визначити специфіку, прийнят- ність та ефективність застосування «емоційної мови» у кому- нікативній практиці. Методи. Результати дослідження отри- мані застосуванням таких методів: історіографічного аналізу для систематизації першоджерел та наукової літератури, які присвячені поняттю «емоційної мови», а також методів тео- ретичного узагальнення, порівняльного аналізу, аналізу та син- тезу. Наукова новизна. Автор пропонує під «емоційною мовою» розуміти стиль комунікування, який спрямований на трансля- цію емоційно забарвлених суджень щодо певного фрагмента дійсності. Ефективність емоційної мови під час переконання пояснюється вагомістю впливу емоційного рівня еволюції мозку на свідомість людини. Висновки. Емоційна мова є необхідним елементом для повноцінної життєдіяльності людини, а історія її застосування є багатовіковою. До структури емоційної мови можна віднести як вербальні, так і невербальні засоби. Засто- сування засобів емоційної мови сприяє збільшенню ефективнос- ті процесу переконання, що зумовлює їх активне використан- ня в комунікативній практиці. Деякі емоції складно виразити засобами природної мови. Емоційна мова є лише засобом люди- ни, лише від останньої залежить, для досягнення яких цілей її буде використано. Емоційна мова активно використовується як засіб маніпулювання.

Самоідентифікація є досить популярним предметом досліджень багатьох психотерапевтів і лінгвістів. Щоправда, кожна праця науковців намагалась скоріше знайти нові аспекти й кути погляду на питання ідентифікації себе, ніж пояснити чи зробити ґрунтовне статистичне дослідження. Власна ідентичність – поняття, яке реалізується за допомогою мультивимірних невербальних і вербальних засобів і багатьох факторів, лінгвістично ж індивід проходить такий процес чи не найчастіше. До уваги варто брати не тільки безпосередній комунікативний дискурс, де активується соціально маркована ідентичність, але й внутрішні когнітивні референції та конструювання самосхем. Такі інструменти внутрішнього аналізу індивіда за допомогою самодіалогу є багатим ресурсом для визначення як поточного самоусвідомлення людини, так і її справжнього характеру. Завдяки таким дискурсам, як автобіографічні твори й терапевтичні монологи активуються вербальні засоби вираження потрібних самосхем, що намагаються передати в мов ленні необхідні образи власного портрета й життя. Стаття є багатовимірним і багатопрофільним аналізом із новими пропозиціями щодо подальших психолінгвістичних досліджень. Основною концепцією та питанням, яке необхідно розв’язати, є створення та розгляд лінгвістичної основи для процесів самоідентифікації. Первинні й ретельно зібрані дані з масштабного роману Івліна Во «Чоловіки у війську» служили фундаментальним матеріалом для побудови й аргументації наших лінгвістичних моделей самоідентифікації, які виявились важливими й цінними методами для самосвідомості й загальних лінгвістичних досліджень також. Затверджені й проаналізовані дані мають різні граматичні категорії, лексичні рівні й навіть одиниці мови. Щоправда, усі вибрані дані мають однакову прагматичну функцію – вони вказують на «я»-позицію мовця та його мислення, завдяки якому спікер чи діяч у взаємодії чи у внутрішньому діалозі може свідомо й несвідомо ідентифікувати себе в різних життєво важливих аспектах. Було визнано, що мовець використовує конкретні речення та граматичні категорії слів як інструмент для самоідентифікації як раціонально, так і ірраціонально, дозволяючи лексичному рівню мови бути корисними знаряддями не тільки для комунікативного вираження, але й для когнітивних (ідентифікаційних) причин.

У статті на основі теоретичного дослідження наукової проблеми, вивчення сучасної практики обґрунтовано використання тренінгових методів навчання у процесі формування комунікативних здібностей майбутніх соціальних працівників. Для дослідження проблеми було використано такі методи: теоретико-методичний аналіз літературних джерел; включене та опосередковане спостереження; ретроспективний аналіз власного досвіду автора. Виявлено, що процес формування комунікативних здібностей майбутніх соціальних працівників повинен бути цілеспрямованим, систематичним та включати дієві методи та форми роботи. Одним із ефективних навчальних методів є тренінг. Встановлено, що тренінг сприяє розвитку у майбутніх соціальних працівників відповідних комунікативних умінь, навичок та форм поведінки, які є важливою складовою його професійної підготовки. Адже саме за допомогою тренінгу у майбутнього соціального працівника формується комплекс відповідних комунікативних умінь, навичок та форм поведінки, які є важливою складовою частиною його професійної підготовки. Ефективне формування комунікативних здібностей майбутніх соціальних працівників можливе за умови використання таких тренінгових методів: методи групової дискусії; ділових, творчих, імітаційних ігор; «мозкового штурму»; методу кейсів; використання вербальних і невербальних технік та інші. Обґрунтовано, що зміст тренінгових методів навчання має бути спрямований на вироблення навичок у майбутніх соціальних працівників вступати у взаємодію з об’єктами соціальної діяльності, тактовно і цілеспрямовано вести з ними бесіду, ураховувати інтереси й потреби клієнта, розуміти мотиви вчинків і поведінки клієнтів, знаходити до них індивідуальний підхід, прогнозувати їхній розвиток, результати роботи. Особливо актуально застосувати тренінгові технології як засіб для створення комунікативних ситуацій, наближених до умов реального спілкування в майбутній професії.

In the situation of computerization of modern society, the influence of the media on the way of life, the worldview and the consciousness of most people is evident.An attempt to overcome the language barrier of representatives of various linguistic cultures is playing a dominant role of non-verbal information in today’s global communication and the emergence of new visual and verbal forms of the Internet communication.The purpose is to distinguish functional and pragmatic potential of demotivators in the Internet discourse.Methods. In the course of the study, the following methods were used: a descriptive method, the method of semantic analysis, of stylistic analysis, of interpretive and textual analysis.Demotivational posters are a special way of transmitting information, as prepositions are important for the fullest possible understanding of its meaning: the demotivator can contain such semantic components that do not find direct expression, and the reader decodes these meanings on the basis of their own experience, knowledge of typical situations, historical and cultural background and knowledge. The main function of demotivational posters is considered to be a cognitive one, as the information presented in demotivators can form the thinking of youth audience, its evaluative and normative system. Demotivators also realize volutative, axiological, aesthetic, emotional and expressive functions and the function of forming reality.Results. The analysis of demo poster showed that the type of demotivators can determine their pragmatic potential: original, philosophical, social and advertising demotivators promote the main values and realize the volitional intention of the speaker, i.e. suggestive impact on the recipient that helps to create a spiritual guidance and a new type of thinking among young people; humorous and esoteric demotivators depict famous facts from youth’s life in an ironical and sarcastic manner, disclose social reality, have entertaining character, carrying out both emotional, expressive functions and a function of forming virtual reality.Conclusions. Demotivational poster is a special way of transmitting information in the Internet discourse, which defines its moral and value orientations, the attitude towards the surrounding world. Сучасний світ можна назвати цивілізацією гіпертексту, сучасну людину – віртуальною, мережевою людиною, а сучасне суспіль-ство – інформаційним. Стає очевидним, що вербальна комунікація припиняє існувати ізольовано, вона має тенденцію до залучення інших знакових систем, серед яких провідне місце посідає візуальна комунікація, яка унаочнює інформацію, що передається.Актуальність статті зумовлена загальною спрямованістю сучасних філологічних студій на вивчення системи комунікації з урахуванням ефективності мовних засобів та інтегрованості різних семіотичних ресурсів у сучасному комунікативному процесі, де простежується взаємодія вербальної складової частини повідомлення і його паравербальних (нелінгвістичних) компонентів.Мета статті – визначити функційно-прагматичні особливості англомовних демотиваційних постерів мережі Інтернет.Методи. У процесі дослідження було використано такі методи: описовий метод (для дескрипції характерних рис інтернет-дискурсу та візуально-вербальної природи демотиваційного постеру), метод семантичного аналізу (для виявлення семантики лексичних одиниць у контексті), метод стилістичного аналізу (для визначення стилістичних засобів, що увиразнюють демо-тиваційні постери інтернет-дискурсу), метод інтерпретаційно-текстового аналізу (для визначення специфіки використання демотиваторів у процесі інтернет-комунікації).Інтернет, будучи високотехнологічним і водночас високо динамічним комунікативним простором, перебуває в постійному русі, постійній еволюції. Відповідно, з’являються абсолютно нові форми інтернет-комунікації, а старі видозмінюється тим чи іншим чином.Демотиватор (демотиваційний постер) як предмет філологічних досліджень є актуальним, оскільки нині зросла зацікав-леність у проблемі полікодових або креолізованих текстів як особливих форм комунікації (банери, реклама, кліпи, демотива-тори). Сучасну людину весь час оточують різні знакові системи, а невербальні засоби дедалі більше беруть участь у передачі та збереженні інформації.Результати. Аналіз мовного матеріалу показав, що значна кількість демотиваційних постерів має синсематичний тип відношень між вербальною та візуальною його частинами. Іконічний компонент не просто доповнює розуміння вербальної складової частини повідомлення демотиватора, а й впливає на його інтерпретацію й унаочнює основну думку, заохочуючи реципієнта до певних роздумів.Глобалізаційні процеси, які знаходять відображення в демотиваційних постерах через повтор структурно-композиційної будови тексту і стереотипне вживання мовних засобів впливу, забезпечують залучення індивідуального реципієнта до світо-вого суспільства. Це зумовлює постійний потік стандартизованих цінностей із метою формування пересічного погляду на довколишній світ та уніфікованої картини світу.Висновки. Демотиватор постає візуальною рефлексією реального світу, реакцією на впроваджуване позитивне мислення. Комбінація режимів сприйняття образів призводить до появи нових форм цього процесу, нового типу мислення – від вербаль-ного до візуального, образного, спрямованого на викриття традиційних цінностей та авторитетів.

Представлена стаття концентрується на понятті відеоігор, які є популярним заняттям як для дітей, так і для дорослих. У роботі розглядається проблема класифікації відеоігор в аспекті їх ієрархії та активності геймерів. Автор досліджує гру як особливе заняття людини з точки зору її філософського розуміння та комунікативної спрямованості. Автор концентрується на позалінгвістичних факторах популярності відеоігор з акцентом на їх походженні, еволюції та перспективах розвитку. Робота дає детальний критичний огляд дійсних підходів до гри та її розуміння в різних галузях знань, включаючи лінгвістику та психологію. Актуальність дослідження випливає із загального інтересу сучасної лінгвістики до досліджень, присвячених мультимодальній комунікації, з одного боку, та мотивується відсутністю досліджень, що аналізують комунікативний зміст та потенціал відеоігор, – з іншого. Метою цієї статті є розробка нової жанрової таксономії відеоігор на основі окресленої пізнавальної сутності гри як специфічної форми людської діяльності. Автор зосереджує увагу на понятті гри в цілому та відеоігор зокрема, аналізує основні особливості комп’ютерних ігор, розглядає їх різні жанрові класифікації та вибудовує власну жанрову таксономію відеоігор, яка б компенсувала недоліки тих, що були запропоновані раніше. Нова таксономія відеоігор ґрунтується на таких двох основних принципах побудови комп’ютерних ігор, як інтерактивність та можлива наративність. Так, усі відеоігри можуть бути позначені як наративні (що розповідають певну історію та мають певний сюжет) або ненаративні (що не розповідають гравцям жодної історії). У межах кожної з цих груп виокремлюємо кінетичні ігри, ментальні ігри, ігри змішаного типу залежно від форми та ступеня їх інтерактивності. Запропонована таксономія дозволяє концентруватися на наративних іграх із метою подальшого аналізу людонаративу. Перспективи нашого дослідження вбачаємо у порівняльному аналізі вербальних та невербальних компонентів у трьох типах наративних відеоігор, а також у визначенні їх ролі у сюжетній побудові комп’ютерної гри.

У статті обґрунтовано сутність і визначено основні складові комунікативного процесу. Конкретизовано умови спілкування. Резюмовано, що в процесі комунікативної взаємодії комуніканти використовують сукупність мовних засобів для організації обміну повідомленнями під час вербальної взаємодії (спілкування, комунікації), що має назву вербальний (мовний) код. Користування мовним кодом вимагає від комунікантів навичок володіння різними видами мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання) і говоріння, які застосовують в усному спілкуванні, та читання і письмо – у писемній комунікації. Розкрито сутність способів поводження з комунікативним партнером (співробітництво, партнерство, домінування, маніпуляція, конфлікт). Акцентовано увагу на доцільності використання інтерактивних технологій у підготовці майбутніх бакалаврів іноземної мови, як оптимального навчального середовища для опануванням студентами вміннями і навичками організації ефективного комунікативного процесу. Встановлено, що комунікативний акт – це концептуально і структурно організована комунікативна діяльність у межах вербального контакту мовців, в якому предметно-знаковим носієм є дискурс, що опирається на певну ситуацію. Конкретизовано актуальність застосування в процесі фахової підготовки майбутніх філологів інтерактивних педагогічних технологій з використанням змодельованих ситуацій (фрагментів об’єктивно існуючої реальності, частиною якої може бути і вербальна дія), в яких студенти набуватимуть практичного досвіду організації оптимальної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що для участі в таких ситуаціях студенти повинні активізувати не тільки мовленнєву, а й мисленнєву діяльність. Проаналізовано змістове наповнення категорії «дискурс» – вербалізовано ї мовленнєво-мисленнєвої діяльності комунікантів у межах вербального контакту, пов’язаного з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем (адресантом) та осмисленням його мовної картини світу слухачем (адресатом).

The article defines and characterizes the criteria (motivational-value, cognitive-activity, personal creative, communicative-foreign) indicators and levels of professional mobility of future teachers studying in economic specialties. It is determined that such criteria as motivational-value, cognitive-activity, personal-creative and communicative-foreign language play a significant role in the formation of professional mobility of the future teacher of higher education. An attempt is made to draw attention to the components of the structure of professional mobility of the future teacher of higher education. The following criteria are considered: motivational and value (awareness of the importance of mastering a large amount of knowledge for effective professional activity of the future teacher; the presence of values for constant updating of knowledge acquired in the learning process to achieve success in professional activities; skills in future professional activities for career growth); cognitive-activity (possession of professionally significant knowledge in the field of their specialty at the international level; possession of professional terminology; familiarity with the methods of performing professional tasks using professionally important knowledge and skills); personal and creative (focus on self-development and self-improvement through awareness of the need to solve professional problems of greater complexity; free mastery of the profession in the form of creative use of acquired general and professional; willingness to produce new ideas, ability to make quick creative decisions); communicative-foreign language (availability of priority ideas about communicative processes in teaching; possession of means of verbal and nonverbal communication in a foreign language within professional activities; the ability to find and process foreign authentic professional sources to obtain information at the international level). It is determined that the possession of professionally important knowledge and the acquisition of new knowledge in the professional field in accordance with these components will help future teachers of higher education to achieve a high level of professional mobility, which in turn will affect the outcome and quality of training. A professionally mobile future teacher must be ready for professional communication, speak a foreign language to advance in his career; able to adapt to the needs of society, solve problem situations; establish professional contacts with colleagues; take into account cooperation with research and teaching staff at the international level; have knowledge of information technology; navigate in computer technology, work on the Internet, use e-mail, Web platforms; to have knowledge of culture, to be able to behave correctly in the professional sphere.Key words: professional mobility, criteria, indicators, teacher, teaching (pedagogical) activity, profession-al-pedagogical mobility. У статті визначено та охарактеризовано критерії (мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний, комунікативно-іншомовний), показники та рівні сформованості професійної мобільності майбутніх викладачів, що навчаються на економічних спеціальностях. Визначено, що такі критерії, як мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний та комунікативно-іншомовний, відіграють значну роль у формуванні професійної мобільності майбутнього викла-дача закладу вищої освіти. Зроблено спробу привернути увагу до складових компонентів структури професійної мобільності майбутнього викладача закладу вищої освіти. Розглянуто критерії, до яких віднесено мотиваційно-ціннісний (усвідомлення важливості опанування великої кількості знань для ефективної професійної діяльності майбутнього викладача; наявність ціннісних орієнтирів на постійне оновлення набутих у процесі навчання знань для досягнення успіху у професійній діяльності; бажання ефективно використовувати професійно значущі знання, вміння та навички у майбутній професійній діяльності для кар’єрного росту); когнітивно-діяльнісний (володіння професійно-значущими знаннями у галузі своєї спеціальності на міжнародному рівні; володіння професійною термінологією; обізнаність із методами виконання професійних завдань із застосуванням професійно важливих знань та вмінь); особистісно-креативний (орієнтація на саморозвиток та самовдосконалення через усвідомлення необхідності вирішувати професійні завдання більшої складності; вільне оволодіння професією у формі творчого використання набутих загальних та професійних навичок; готовність до продукування нових ідей, здатність приймати блискавичні творчі рішення); комунікативно-іншомовний (наявність пріори-тетних уявлень про комунікативні процеси у викладацькій діяльності; володіння засобами вербальної та невербальної комунікації іноземною мовою у межах професійної діяльності; здатність знаходити та опрацьовувати іншомовні автентичні професійні джерела для отримання інформації міжнародного рівня). Визначено, що володіння професійно важливими знаннями та засвоєння нових знань у професійній галузі відповідно до цих компонентів допоможе майбутньому викладачу закладу вищої освіти досягти високого рівня професійної мобільності, що вплине на результат та якість підготовки майбут-ніх фахівців. Професійно мобільний майбутній викладач має бути готовим до професійного спілкування, володіти іноземною мовою для просування у своїй кар’єрі; спроможним пристосовуватись до потреб соціуму, вирішувати проблемні ситуації; встановлювати професійні контакти з колегами; вра-ховувати співпрацю з науково-педагогічними працівниками на міжнародному рівні; володіти знаннями з інформаційних технологій; орієнтуватись у комп’ютерних технологіях, працювати у мережі Інтернет, користуватись електронною поштою, вебплатформами; володіти знаннями культури, вміти правильно поводитись у професійній сфері.Ключові слова: професійна мобільність, критерії, показники, викладач, викладацька (педагогічна) діяльність, професійно-педагогічна мобільність.

Purpose. The article deals with the studying of semantics of menace as the means of expression of volitive modality. The purpose of the article is to determine the essence, semantic structure, functional and semantic specificity of menace; to analyze a menace situation in the system of its components, to examine the means of its expression in modern Ukrainian fiction.Methods. We have used method of theoretical and conceptual analysis for critical analysis of concepts available in Ukrainian and foreign linguistics regarding menace, method of continuous fixation of menace utterances from the texts of modern Ukrainian fiction, descriptive method and method of internal interpretation to establish differential features of menace, methods of semantic and functional-pragmatic analysis to characterize the functional-semantic features of menace and the means of its expression in modern Ukrainian fiction, method of contextual analysis, which assumes the existence of some context in which we study and analyze the semantics of menace.Results. The essence, semantic and functional peculiarity of menace compared to other modal manifestations is determined. Menace is a complicated linguistic phenomenon. Its origin is connected with the necessity of representation of the modal meaning of threat. Menace is a special type of volitive modality that realizes semantics of threat by a complex of different means. Menace is characterized by the independence of semantic structure, functional, communicative and pragmatic specificity, diversity of structural types. The peculiarities of the Ukrainian language in semantic and grammar meaning are also indicated.Conclusions. Menace is a mitigatory type of volitive modality, aimed at satisfying the needs, desires and interests of the speaker, and menace utterances are characterized by freedom of choice of the addressee, as he/she makes a decision as to the fulfillment of the action which is beneficial to the addresser. In a menace situation, the status of participants in the communicative process is not significant, and the action is performed by the addressee; menace utterances can be used both in formal and informal situations, they are initiative and normative. Verbal (lexical-semantic, morphological, syntactic) and non-verbal means are used to express menace, that prove and demonstrate illocutionary power of threat.Key words: menace modality, menace semantics, menace, menace utterance, menace situation, menace meaning. Мета. Стаття присвячена вивченню семантики менасива як засобу вираження модальності волевиявлення. Метою стат-ті є розкриття сутності менасива, визначення його семантичної структури і функціонально-семантичної специфіки; розгляд менасивної ситуації в системі її складників; аналіз різнорівневих засобів вираження менасива в художніх текстах сучасної української мови.Методи. У статті використано метод теоретико-концептуального аналізу для критичного аналізу концепцій, наявних в українському й зарубіжному мовознавстві стосовно менасива, метод суцільної фіксації менасивних висловлень із художніх текстів сучасної української мови, описовий метод із використанням прийому внутрішньої інтерпретації для встановлення диференційних ознак менасива, методики функціонально-семантичного й функціонально-прагматичного аналізу для харак-теристики функціонально-семантичних особливостей менасива та засобів його вираження в художніх текстах сучасної укра-їнської мови, а також для дослідження менасива в дії, у процесі його функціонування, метод контекстуального аналізу, який передбачає наявність деякого контексту, у якому вивчаємо й аналізуємо семантику менасива.Результати. У статті розкрито сутність, семантичну й функціональну своєрідність менасива на тлі інших модальних виявів. З’ясовано, що менасив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого пов’язане з необхідністю оформлення одного з видів модальних значень, а саме значення погрози. Визначено, що менасив є особливим типом волевиявлення, що реалізує семантику погрози сукупністю різнорівневих засобів. З’ясовано, що для менасива характерні незалежність семан-тичної структури, функціональна, комунікативна і прагматична специфіка, різноманітність структурних типів. У статті також показано специфіку української мови в семантико-граматичному сенсі.Висновки. Автори статті дійшли висновку, що менасив є одним із типів модальності пом’якшеного волевиявлення, спря-мований на задоволення потреб, бажань та інтересів мовця, а для менасивних висловлень характерна наявність свободи вибо-ру в адресата, оскільки він ухвалює рішення про виконання / невиконання дії, яка є бенефактивною для адресанта. У менасив-ній ситуації статус учасників комунікативного процесу несуттєвий, а каузовану дію виконує адресат; менасивні висловлення можуть уживати як в офіційній, так і в неофіційній обстановці, вони є ініціативними й нормативними. Для вираження мена-сива використовують вербальні (лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні) і невербальні засоби, які засвідчують і вияв-ляють іллокутивну силу погрози.Ключові слова: менасивність, менасивна модальність, менасивна семантика, менасив, менасивне висловлення, менасив-на ситуація, менасивне значення.

У статті представлено дослідження конфліктного типу взаємодії в політичному дискурсі в лінгвопрагматичному аспекті. Узагальнено погляди на сутність і типи конфліктів. Визначено поняття комунікативного конфлікту та розглянуто конфліктне спілкування в українській політичній комунікації. Проаналізовано вияви конфліктної комунікативної взаємодії у спонтанному спілкуванні політиків під час телевізійних ток-шоу, наголошено на ролі вербальних і невербальних засобів у репрезентації комунікативного конфлікту. Матеріалом для аналізу слугували українські політичні ток-шоу «Шустер Live», «Свобода слова» і «Прайм-тайм».

В роботі розглянуті основні складові рольової гри, як засобу розвитку англомовної комунікативної компетентності студентів морських ЗВО. Рольова гра, на сьогоднішній день, є невід`ємним складовим освітнього процесі, так як сприяє тому, що мовлення студентів стає змістовнішими, аргументованішими, складнішими за структурою мовного та мовленнєвого матеріалу. Навчальне спілкування стає більш комунікативно-спрямованим, посилюються мотиви до вивчення англійської мови професійного спрямування, а також підвищується якість оволодіння нею. Наголошується увага на тому, що такий вид навчальної діяльності є значним фактором психологічної адаптації студентів у новому професійному та мовному просторі. Розглядаються основні результати, що досягаються при використанні рольової гри у навчальному процесі, а саме: адаптація студентів у мовному та професійному просторі. Адже, завдяки правильно побудованій рольовій грі, студенти відпрацьовують не лише навички англомовної комунікації, але й вдосконалюють безпосередньо свої професійні знання та вміння за спеціальністю. В роботі висвітлені основні функції рольовї гри: навчальна, тобто сприяє набуттю знань, а також формуванню іншомовних навичок і вмінь в рамках однієї або декількох навчальних тем;мотиваційно-спонукальна, яка мотивує і стимулює навчально-пізнавальну діяльність; розширює кругозір студентів, розвиває мислення, творчу активність; вчить орієнтуватися в конкретній ситуації і обирати необхідні вербальні та невербальні засоби спілкування;компенсаторна, компенсує відсутність або недолік практики, наближає навчальну діяльність до умов володіння іноземною мовою в реальному житті.Приведенінайбільш поширені і доречні рольової гри, що використовуються у навчанні для студентів спеціальності «Річковий та морський транспорт». При цьому наголошується увага на результатах, що досягаються після використання цього виду педагогічної діяльності, а також описуються основні етапи.Отже, за допомого використання професійно спрямованих комунікаційних рольових ігор, викладач здатний реалізувати максимальне наближення студентів до реальних професійних умов.Ключові слова:морська англійська мова, комунікативна компетентність, рольова гра, професійне спілкування, студенти морських ЗВО.

Метою статті є визначення специфіки конструювання соціальної підтримки в системі міжособистісного спілкування в умовах пандемії коронавірусу COVID-19. Для вирішення дослідницьких завдань було застосовано метод моделювання комунікативних світів (ММКС), запропонований В. Кабріним. На його основі розроблено емпіричні показники конструювання саногенного комунікативного простору особистості в умовах пандемії та створено опитувальник визначення динамічних та психосемантичних характеристик комунікативно-ментального світу особистості в умовах пандемії коронавірусу COVID-19. Алгоритм обробки результатів дослідження полягав у виявленні провідних тенденцій щодо вектора переживань опитуваних (невербальні показники комунікативного стресу) та подальшому контент-аналізі вербальних показників комунікативного простору. Отримані результати дослідження показали, що позитивні і негативні переживання респондентів під час карантину є досить врівноваженими. Це може свідчити про загалом задовільну стійкість до комунікативного стресу та керованість комунікативними ризиками. Стійкість до комунікативному стресу може бути зумовлена необхідністю опановувати нові форми праці, навчання, організації дозвілля та саморозвитку . Зануреність у саморозвиток та опанування дистанційних форм праці й навчання може також давати особистості час, необхідний для рефлексії та вироблення критичного ставлення до таких ризкогенних тем, як втрата здоров’я, страхи щодо пандемії, карантинні обмеження та фінансові проблеми. Визначено мережу соціальної підтримки, найближче коло підтримки досліджуваних: діти, партнери і подружжя, друзі та приятелі. Висловлено думку, що друзі та приятелі виконують об’єднувальну роль, поєднуючи мікро- і макроструктури міжособистісних відносин у складних життєвих ситуаціях. Встановлено, що онлайн-простір сприймається респондентами як певна «реальна локація» для організації міжособистісного спілкування. До обмежень дослідження можна віднести те, що переважна частина вибірки складалася з працівників освіти (29,8%) та психологів (28%), які є представниками допомагальних професій. (Отже, отримані результати відображають тенденції конструювання мережі соціальної підтримки в умовах пандемії коронавірусу COVID-19 саме серед представників зазначених професій). Як напрям подальших досліджень виокремлено вивчення значущості впливу професійної діяльності на особливості конструювання комунікативного простору в умовах пандемії коронавірусу COVID-19.