Journal articles on the topic 'Вагомі відкриття'

Стаття присвячена масовим відкритим онлайн курсам як виду безперервного професійного розвитку викладачів університетів. Акцентовано, що масові відкриті онлайн курси користуються популярністю для професійного розвитку фахівців, зокрема викладачів, адже вони вчасно подають актуальну інформацію, пропонують гнучкі, доступні та зручні варіанти навчання, дають можливість слухачеві самостійно обирати час і темп навчання, економлять час і фінанси на підвищення кваліфікації. Визначено, що водночас онлайн курси мають певні недоліки і обмеження, перш за все педагогічного складника: низький рівень інтерактивності і соціальної присутності як слухачів, так і викладачів курсів; недостатньо різноманітний дизайн навчального курсу і методи викладання і навчання; неефективні методи оцінювання навчальних досягнень слухачів; відсутність умов для розвитку вищого рівня мислення. У статті проаналізовано результати проходження викладачами Київського університету імені Бориса Грінченка у 2020 р. онлайн курсів на вітчизняних і зарубіжних платформах, а також результати опитування педагогічних і науково-педагогічних працівників стосовно їх ставлення до онлайн курсів. Результати опитування було проаналізовано і перевірено за допомогою методів описової статистики. Опитування підтвердило загальносвітову тенденцію до навчання на масових відкритих онлайн курсах висококваліфікованих фахівців з метою отримання нових знань з певної галузі науки і навчальної дисципліни та розвитку професійної компетентності. Однією з вагомих цілей навчання на онлайн курсах було також отримання досвіду проведення дистанційного викладання, що було особливо актуальним в умовах карантинних обмежень під час пандемії COVID-19. Опитування довело позитивне ставлення викладачів Київського Університету імені Бориса Грінченка до масових відкритих онлайн курсів як до зручного і доступного виду безперервного професійного розвитку.

Статтю присвячено дослідженню такої стадії адмі­ністративного судочинства, як відкриття провадження у справі. Автором в узагальненому вигляді з’ясовуються пев­ні закономірності позицій учених щодо визначення сутності цієї стадії, виділено її етапи, з’ясовано їх зміст та особливості. Виокремлено такі етапи стадії відкриття прова­дження в адміністративній справі: 1) пред’явлення позовної заяви; 2) перевірки позовної заяви щодо від­повідності встановленим законом вимогам, строків подання, виявлення недоліків, установлення факту адміністративної дієздатності позивача або належність повноважень представника, підстав звернення, пра­вильність підсудності справи; 3) прийняття рішення щодо подальшого руху позовної заяви. У статті встановлено послідовність їх здійснення та розкрито їх сутність, а також наголошується на важ­ливості кожного з етапів для подальшого розгляду пу­блічно-правового спору по суті та на дотриманні норм матеріального та процесуального права. Особлива увага приділяється другому етапу - пере­вірці на відповідність. У цьому етапі на суд покладаєть­ся виняткова відповідальність у частині необхідності в забезпеченні максимально детального аналізу позо­ву, а тому значення дій судді на цьому етапі відкриття провадження дуже вагоме. У висновках до статті констатується, що важливість відкриття провадження як стадії адміністративного судочинства є безперечною, оскільки вона є першим етапом реалізації права на судовий захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом ін­тересу громадянина, а також захисту прав та інтересів або реалізації в передбачених законодавством випад­ках компетенції державного органу.

Статтю присвячено огляду розвитку інноваційної діяльності в Гарвардській медичній школі з 1780-х рр. до 1860-х рр. Визначено, що Гарвардську медичну школу заснували в 1782 р., а освітній процес спочатку забезпечували три професори – Дж. Воррен, Б. Вотерхауз та А. Декстер, зібравши потужну на той час матеріальнотехнічну базу. З’ясовано, що перші випускники отримали ступінь бакалавра медицини і їм було запропоновано отримати ступінь доктора медицини. До вагомих інноваційних здобутків Гарвардської медичної школи або Массачусетського медичного коледжу (така назва була в 1820–1880 рр.) окресленого періоду належать такі: вакцинація від віспи, анестезія за допомогою оксиду азоту, відкриття нових посад та кафедр, ухвалення анатомічного закону тощо.

«Відкрите суспільство» К. Поппера – не лише суто абстрактний конструкт, це також і система цінностей та ідеалів сучасної європейської цивілізації, таких, як – свобода, індивідуалізм, гуманізм, демократія. Однак підґрунтя цієї системи, зв’язок між її елементами, взаємовідношення з сучасною політикою, перспективи реалізації та багато інших значущих тем й дотепер залишаються проблематичними. Автор аналізує один з основоположних принципів «відкритого суспільства» – принцип керівництва та намагається продемонструвати, що відповідь на питання «Хто повинен керувати державою?» має вагоме значення принаймні у двох аспектах. По-перше це питання може бути переформульоване у дусі фаллібілізму як питання «Хто не повинен керувати державою?». По-друге, пошук відповіді на це питання може розглядатись як стратегічна проблема «відкритого суспільства», пов’язана з захистом його цінностей.

Анотація. Здійснено узагальнення та систематизацію основних напрямів діяльності кінноспортивних клубів в Україні та за кордоном. Мета. Узагальнення та систематизація основних напрямів діяльності кінноспортивних клубів в Україні та за кордоном. Методи. Статистичний, порівняльного аналізу, систематизації. Результати. Представлена систематизація основних напрямків діяльності кінноспортивних клубів в Україні показала, що на сьогодні в Україні існують: 1) великі кінноспортивні клуби – суб’єкти, які задіяні за основною (в тому числі з організацією та проведенням кінноспортивних турнірів, змагань як національних, так і міжнародних) та додатковою діяльністю; 2) середні кінноспортивні клуби – суб’єкти, які надають широкий спектр основних та додаткових послуг, але не займаються організацією та проведенням кінноспортивних турнірів, змагань (через відсутність критих майданчиків); 3) малі кінноспортивні клуби – суб’єкти, які надають вузький спектр послуг. Аналіз та систематизацію основних напрямів діяльності кінноспортивних клубів в інших країнах здійснено на прикладі країн, які протягом останніх 20 років мали перемоги та були лідерами Олімпійських ігор з кінного спорту. Встановлено, що кінноспортивні клуби цих країн, як і українські, пропонують послуги основного та додаткового напрямів діяльності. При цьому вагоме місце в їх функціонуванні займають ті послуги, які забезпечують попит серед населення, дохідність (участь в тоталізаторах на скачках, які офіційно дозволені законодавством). Встановлено, що цей вид діяльності є важливим джерелом доходів як кінноспортивних клубів, так і бюджету країн. Можна констатувати, що адаптація кращого зарубіжного досвіду управління напрямами діяльності в Україні можлива за умов відповідного законодавчого та інституційного забезпечення. Дохідний напрям участі кінноспортивних клубів у тоталізаторах на скачках потребує прийняття рішення на рівні державної влади щодо необхідності та можливості дозволу на такий вид діяльності. Розвиток організаційно-технічного потенціалу, необхідного для розширення масштабів діяльності кінноспортивних клубів, може бути реалізований за умов паритетного державно-приватного партнерства, зокрема за напрямом відкриття закладів з підготовки кадрів та відкриття і реконструкції іподромів тощо. Ключові слова: кінноспортивні клуби, напрями діяльності, надання послуг.

Сучасний стан формування культури людських прав в Україні та світі характеризується неоднозначністю й суперечливістю. З одного боку, людські права майже одностайно визнаються цінністю загальнолюдської культури, існує розгалужена система міжнародних стандартів та інституцій щодо їх регламентації й захисту. З іншого боку, повага до людських прав, їх дотримання, гарантування нівелюються й знецінюються в умовах сучасних міжнародних збройних конфліктів, катастроф техногенного характеру, зменшення матеріальних і природних ресурсів тощо. Рівень культури людських прав як окремих індивідів, так й українського суспільства загалом не є високим. Це зумовлено й історичним минулим (адже індивідуалізм, у контексті якого розвивалися уявлення про людські права на Заході, не притаманний українському суспільству), і реаліями сьогодення. Тимчасова окупація територій і неоголошена війна в Україні є серйозним викликом людським правам, фактично спростуванням поваги до людського життя й людської гідності. У такій ситуації важливо, щоби як громадяни, так і представники державних структур мали знання у сфері людських прав і навички щодо їх реалізації та захисту. Метою статті є дослідження освітнього й науково-дослідного напрямів формування культури людських прав як основи демократії та цивілізованої держави, аналіз міжнародно-правових стандартів і національного досвіду. Вагому роль у формуванні культури прав людини в сучасній Українській державі відіграє міжнародне співробітництво. Інформування громадськості про права людини здійснюється в рамках діяльності міжнародних і регіональних організацій. Освіта в галузі прав людини - це необхідна умова запобігання порушенням прав людини, а також важливий внесок у процес організації справедливого суспільства. Таке суспільство характеризується повагою до прав кожного його члена, високим рівнем культури прав людини. Досягнення вагомих здобутків можливе лише на основі ефективної міжнародної співпраці, діалогу всіх сторін, досконалого забезпечення права людини знати свої права. Поряд із освітнім напрямом у формуванні культури прав людини важливу роль відіграє також науково-дослідний складник. Дослідження різних аспектів прав людини в кандидатських і докторських дисертаціях з юридичних, політичних, історичних, філософських наук, створення нових напрямів науки прав людини, відкриття наукових лабораторій, ініціативних науково-дослідних груп з підготовки колективних робіт, наукових праць із прав людини, студентських гуртків, спеціалізованих кафедр. Дуже важливим є розвиток і вдосконалення досвіду юридичних клінік, що сприяє формуванню в студентів знань, умінь і навиків, здобуття цінного досвіду реалізації, охорони, захисту прав людини. Головними векторами формування культури прав людини в українському суспільстві сьогодні є реалізація зобов'язань, які випливають з універсальних і регіональних міжнародних нормативно-правових актів, спрямованих на виховання всіх верств населення й забезпечення належних умов для проведення юридичних досліджень у галузі прав і свобод людини.

У статті висвітлюються питання формування і поширення соціально-медичних ідей в Україні на сторінках періодичних медичних видань другої половини ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. У процесі виконання дослідження застосовано методи джерелознавчого та термінологічного аналізу. З’ясовано, що медична періодика відігравала вагому роль у формуванні і поширенні медичних знань, значенні наукових відкриттів для практичної медицини, наданні пріоритету профілактичній медицині, популяризації наукової медицини, переконанні своєчасності звернення населення за медичною допомогою тощо. Спеціальна медична преса в другій половині XIX – початку ХХ століть посіла чільне місце в системі соціальної комунікації. У 9 губерніях Наддніпрянської України виходило друком 186 спеціалізованих періодичних і продовжуваних видань із питань гуманітарної медицини, які є цінним джерелом історії становлення та розвитку соціальної медицини. Санітарні лікарі земств ділилися досвідом щодо розбудови санітарної справи на сторінках журналів «Архив судебной медицины и общественной гигиены» (1865 – 1871), «Вестник судебной медицины и общественной гигиены» (1885 – 1889), «Вестник общественной гигиены, судебной и практической медицины» (1889 – 1917) та ін. Встановлено, що лікарсько-санітарні хроніки та інші земські періодичні видання містили багатий матеріал про захворюваність і смертність населення України, про стан медичної допомоги, пропагували здоровий спосіб життя. На сторінках журналів приділялася значна увага питанням народного здоров’я та громадської медицини, публікувалася велика кількість статей з різних питань суспільної гігієни, організації земської медицини, боротьби з соціальними та інфекційними хворобами, санітарно-освітньої роботи серед населення.

У статті продовжено дослідження права на отримання та доступ до інформації, яка визнана публічною. Акцент зроблено на можливостях реалізації правомочностей в контексті та за допомогою технологій цифровізації. Вказано на пріоритетні напрями розвитку цифрових засобів інструментів реалізації досліджуваного права – отримання інформації з офіційних сайтів та подання електронногозапиту.Доведено, що зобов’язання розпорядників інформації оприлюднювати і регулярно оновлювати публічну інформацію у формі відкритих даних на відповідному державному веб-порталі та на своїх веб-сайтах чітко визначені законодавчо, є соціально значущими, особливо в умовах сьогоденних обставин, пов’язаних з поширенням коронавірусної інфекції COVID-19. Але проведений аналіз правозастосовної та судової практики засвідчив про ігнорування та неналежне виконання деякими розпорядниками інформації своїх обов’язків. Запропоновано для забезпечення фактичного, а не декларативного оприлюднення публічної інформації на офіційних веб-сайтах, встановити відповідні способи контролю. Вирішити проблему декларативності приписів законодавства щодо оприлюднення публічної інформації на офіційних веб-сайтах вбачається можливим шляхом встановлення дієвого громадського контролю. Також доцільним є розробка та впровадження уніфікованих вимог щодо розташування публічної інформації на офіційних сайтах державних органів.Подання електронних запитів на інформацію шляхом заповнення онлайн форми або надсилання запиту на електрону пошту визнано вагомим здобутком цифровізації у сфері реалізації інформаційних прав. Поряд з існуванням беззаперечних переваг такого виду запитів перед письмовими, встановлено, що надання відповіді на запит шляхом надсилання на електронну пошту надає можливості порушення права особи на доступ до інформації. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання досліджуваного права, пов’язаного з доступом до публічної інформації, за допомогою цифрових засобів та електронних систем. Ключові слова: доступ до публічної інформації, розпорядники публічної інформації, порядок оприлюднення відкритих наборів даних, електронний запит, уніфікація вимог до розташування публічної інформації на сайті.

За сучасних умов епідеміологічної кризи дедалі вагомої актуальності набуває звернення до аксіологічного потенціалу філософії, права та міжнародних відносин. Розглянуто вестернізацію як квантову переорієнтацію, що містить у собі тотально-цифровий контроль модернізації, що сприяє формуванню нових наукових імперативів у сучасних умовах глобальної кіберцивілізації. Пропонується ентропійну особливість конвергенції як впливу на дифузію державної влади розглядати від атомарного рівня до мислячих систем як стратегічну перспективу якісного зростання самовизначених та саморегулюючих технологічних можливостей індивідуального і суспільного розвитку людини. Метою статті є теоретичне визначення та практичне дослідження вестернізації як електронно-тотального контролю щодо дифузії державної політики у сучасних умовах глобальної кіберцивілізації. Наукова новизна. У статті тотально-цифровий контроль щодо дифузії державної влади в системі інформаційного капіталу розглядається від атомарного рівня до мислячих систем як стратегічна перспектива якісного зростання самовизначених та саморегулюючих технологічних можливостей індивідуального і суспільного розвитку людини. Визначається, що ера унікальних перетворень фундаментальних першооснов людського життя, яка будує правову державу, дозволяє відкрити новий онтологічний, гносеологічний та аксіологічний вимір – кіберсучасність. Як висновок, у статті обґрунтовано вестернізаційні суб’єктори світової кібершахівниці, які не несуть юридичної відповідальності за свої дії перед суспільством, що підривають особливу роль правової держави в сфері кіберінфраструктурного забезпечення охорони здоров’я.

Мета роботи – дослідження місця та ролі Національної академії медичних наук (НАМН) України та підпорядкованих їй науково-дослідних установ, в структурі яких є клінічні підрозділи, в системі надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил (АТО/ООС). Матеріали та методи. Використано нормативно-правові акти з питань національної безпеки держави та охорони здоров’я в Україні, публікації у відкритих наукових джерелах стосовно діяльності Національної академії медичних наук України в цілях надання медичної допомоги військовослужбовцям під час АТО/ООС. Методи дослідження – бібліографічний, статистичний, аналітичний, системного підходу. Результати. НАМН України та підпорядковані їй науково-дослідні установи, в структурі яких є клінічні підрозділи, під час АТО/ООС взяли активну участь у наданні медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям ЗС України та інших військових формувань. Робота НАМН України щодо надання медичної допомоги військовослужбовцям була багатовекторною і велася за декількома напрямами: організаційний, безпосереднього надання медичної допомоги та наукового супроводу. Клінічні установи НАМН України під час АТО/ООС не припиняли надання високоспеціалізованої медичної допомоги цивільному населенню України, зокрема й вимушеним переселенцям з районів проведення АТО/ООС. Висновки. Завдяки злагодженій діяльності Президії НАМН України та підпорядкованих їй науково-дослідних установ зроблено вагомий внесок у надання високоспеціалізованої медичної допомоги пораненим, ураженим травмованим і хворим військовослужбовцям під час АТО/ООС, а також сформовано основні напрями розвитку вітчизняної військово-медичної науки: організаційний, лікувально-профілактичний та логістично-технологічний.

Мета статті – простежити найбільш суттєві символічні першоджерела легенди про «Тристана та Ізольду» у міфології та музиці й знайти шляхи втілення їх у виконавській практиці. Методологія. Для детального вивчення обраної теми використовується інтегративна методологія, яка поєднує історичні, теоретичні, виконавсько-інтерпретаторські методи наукового пізнання (методи історизму, комплексного та інтерпретологічного аналізу). Наукова новизна статті полягає у вирішенні проблеми виявлення образності та сюжетності у виконавсько-інтерпретаторській сфері. Фортепіанні транскрипції Ф. Ліста є вагомою частиною репертуару піаніста. Однак звернення виконавців саме до транскрипцій оперних фрагментів Р. Вагнера не є традиційним явищем. Слід відзначити універсальність таких транскрипцій на творчому шляху піаніста. В учнівському репертуарі вони необхідні для вивчення особливостей втілення театральної музики у межах фортепіанної фактури. У репертуарі ж концертуючого піаніста транскрипції Ф. Ліста за Р. Вагнером приваблюють визначною ефектністю, віртуозністю та цікавою програмністю. Матеріалом пропонованого наукового дослідження постає транскрипція Ф. Ліста «Смерть Ізольди» за Р. Вагнером. Висновки. Твір Вагнера-Ліста є унікальним синтезом природних (фольклорних) першоджерел та композиторських пошуків двох видатних представників епохи романтизму. Синтез оркестрового та фортепіанного мислення зумовлює й особливу форму твору, ми визначимо її як «складна неконтрастна». Для цієї транскрипції характерне використання арпеджійних пасажів, що охоплюють широкий регістровий діапазон. Саме цей прийом заглиблює слухача до міфологічної сфери та створює особливе відчуття реальності. Фортепіанна транскрипція «Смерть Ізольди» відкрита назустріч майбутньому, закладені тут ідеї знайдуть відгук у будь-яку епоху, а втілення їх кожен раз буде неповторним.

Постапокаліптична література вирізняється з-поміж інших художніх феноменів зверненням до специфічної теми – в якому світі та якому стані опиниться людство після глобальної катастрофи. Роман «Англійський пацієнт» сучасного канадського письменника Майкла Ондатже, який є постмодерністським історіографічним романом, звертається до комплексу проблем, пов’язаних із трансгресивним характером Другої світової війни та її наслідками. Репрезентовані в романі фізичні і психологічні травми війни, пам’ять про катастрофічні події та людські переживання дають підстави віднести роман М. Ондатже до літератури постапокаліпсису, яка на сьогодні є самостійним художнім феноменом. Доводиться, що в романі «Англійський пацієнт» М. Ондатже постапокаліптична проблематика є невід’ємною від постмодерністської поетики твору. Тому фрагментарність та нелінійність оповіді, бінарні структури простору (закритий простір вілли – відкритий простір пустелі) і часу (розрізнення/нерозрізнення минулого і теперішнього), невизначеність ідентичності та неоднозначність механізмів індивідуальної пам’яті персонажів є постмодерністськими поетологічними характеристиками твору. У статті окреслено художні параметри постапокаліптичного світу роману: своєрідність часопросторової організації твору та ідентичності персонажів. Показано, що проблемний комплекс пам’ять–спогад–травма є вагомим складником сучасної постапокаліптичної літератури. Наголошується, що в романі всі сюжетні лінії персонажів є варіаціями інтерпретації понять ідентичності, пам’яті і травми в добу постапокаліпсису. На прикладі центрального персонажа досліджено, як його часткова амнезія акцентує втрату ідентичності: немає імені, національності, чіткого минулого, а значить теперішнього і майбутнього. Отже, М. Ондатже на прикладі свого персонажа подає масштабний аналіз постапокаліптичної травми, яка є одночасно і фізичною, і душевною. Підсумовується, що «Англійський пацієнт» М. Ондатже як роман про постапокаліпсис сприяв формуванню традиції постапокаліптичної літератури в канадській літературі.

Мета роботи – дослідження ролі та вкладу Української військово-медичної академії (УВМА) у медичне забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил (АТО/ООС). Матеріали та методи. Використано нормативно-правові акти з питань національної безпеки держави та охорони здоров’я в Україні, керівні документи Міністерства оборони України, публікації у відкритих наукових джерелах, щорічні звіти УВМА. Об’єкт дослідження – система підготовки медичного персоналу для Медичних сил Збройних Сил України (Медичні сили). Предмет дослідження – робота УВМА щодо підготовки медичного персоналу для Медичних сил та наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС. Методи дослідження – бібліографічний, статистичний, аналітичний, системного підходу. Результати. Вклад УВМА в медичне забезпечення ЗС України не зводився лише до навчальної роботи з підготовки військових лікарів для потреб військових частин і військово-медичних закладів, а також був вагомим та значущим у таких напрямах діяльності військової медицини як практичне надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям у військово-медичних закладах в районах проведення АТО/ООС та на клінічних базах УВМА, в питаннях наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, у тому числі розроблення нормативно-правових і керівних документів з медичного забезпечення, медико-технічних вимог сучасних зразків евакуаційно-транспортних засобів, спеціальної медичної техніки, комплектно-табельного оснащення Медичних сил та індивідуальних засобів медичного захисту. Висновки. УВМА зроблено значний внесок у медичне забезпечення ЗС України під час АТО/ООС зокрема в питання комплектування Медичних сил підготовленим медичним персоналом, надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям та наукового вирішення проблем медичного забезпечення військ в умовах бойових дій.

Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні розслідування злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку має доволі низьку ефективність, цьому сприяє безліч факторів. Одним із вагомих факторів є невикористання (повне або часткове) можливості застосування спеціальних знань та техніко-криміналістичних засобів під час розслідування взагалі і, зокрема, під час про ведення окремих слідчих (розшукових) дій. За часткового використання техніко-криміналістичних засобів використовується лише класично (фото-, відеозйомка тощо), і повністю нівелюються можливості застосування техніко-криміналістичних засобів в повному обсязі. Стаття присвячена розгляду особливостей застосування техніко-криміналістичних засобів при проведенні окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку. Розглянуто процесуальні, тактичні і технічні вимоги застосування техніко-криміналістичних засобів під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій. Визначено підходи (види) до розуміння техніко-криміналістичних засобів, які використовуються під час розслідування злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, до яких належать: – апаратні засоби мобільної криміналістики; програмні засоби мобільної криміналістики; апаратні блокіратори запису; програмні засоби комп’ютерної експертизи; апаратні засоби відновлення даних; відкрите програмне забезпечення. З’ясовано, що завдання слідчого – професійно організувати роботу, правильно використовувати знання спеціалістів у сфері обчислювальної техніки та застосування техніко-криміналістичних засобів для ефективного пошуку інформації в комп’ютері, комп’ютерних мережах і мережах електрозв’язку та правильній її фіксації в криміналістичному плані. Техніко-криміналістичні засоби не лише покликані виконувати процесуальні вимоги фіксації під час проведення слідчих (розшукових) дій, але і допомагають у виявленні, дослідженні та вилученні речових доказів.

Мета роботи: узагальнення досвіду медичного забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації та визначення перспектив розвитку Медичних сил Збройних Сил України. Матеріали та методи. Використані нормативно-правові акти, керівні документи, інформаційно-довідкові матеріали, монографії та наукові статті у відкритих виданнях щодо медичного забезпечення ЗС України. Об’єкт дослідження – система медичного забезпечення ЗС України. Предмет дослідження – Медичні сили Збройних Сил України. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення, прогностичний. Результати. Узагальнено практичний досвід медичного забезпечення ЗС України та надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України. Висвітлено розвиток нормативно-правового врегулювання функціонування системи охорони здоров’я військовослужбовців та медичного забезпечення військ. Критично оцінено здобутки щодо розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, зокрема вдосконалення організаційно-штатної структури медичних підрозділів військових частин і військово-медичних закладів, формування системи управління Медичними силами. Сформульовано засади єдиного медичного простору держави та визначено перспективи розвитку Медичних сил ЗС України. Висновки. Вивчення, аналіз та узагальнення досвіду медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС стали основою формування сучасної системи медичного забезпечення військ. Найбільш важливим здобутком Медичних сил є розроблення і впровадження на державному рівні сучасної функціонально-організаційної моделі медичного забезпечення ЗС України та інших військових формувань під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій для забезпечення національної безпеки і оборони держави. Спроможні Медичні сили та, як результат, надійне медичне забезпечення військ в умовах бойових дій є вагомим внеском у забезпечення національної безпеки та оборони держави через підвищення боєготовності і боєздатності ЗС України та інших складових Сил оборони.

Метою статті є здійснення аналізу системи підбору кадрів до дипломатичної служби та виявлення її основних недоліків і переваг. Наукова новизна полягає у комплексному вивченні основних та спеціальних вимог до співробітників дипломатичної служби на основі їх співвідношення зі значенням і вагою дипломатичної служби. Висновки. Дипломатична служба як явище є особливою формою професійної діяльності, націленою на захист інтересів, забезпечення безпеки суспільства та держави на міжнародній арені; дотримання та захист законних прав і свобод громадян за кордоном. Сучасна дипломатична служба носить неофіційний характер, а її розвиток обумовлюється впливом внутрішніх (національний рівень) та зовнішніх факторів (міжнародний рівень). Вимоги до працівників дипломатичної надзвичайно високі, оскільки їх професійний рівень та особистісні якості прямо пропорційно впливають на ефективність чи продуктивність роботи. Під час дослідження було виокремлено спеціальні вимоги до працівників дипломатичної служби: наявність вищої освіти; володіння професійними навиками відповідно до вимогам Міністерства закордонних справ; знання іноземних мов для безперешкодного виконання своїх обов’язків; відмінний стан здоров’я; відсутність будь-яких інших обставин, що можуть перешкоджати роботі дипломата. Аналіз системи підбору персоналу до дипломатичної служби дозволив виявити наступні недоліки: процес відбору кадрів до дипломатичної служби доволі довгий та налічує багато етапів, а відповідно заповнення відкритих вакансій значно розтягується в часі; існуюча конкурсна система відбору не враховує особистісні якості кандидатів та деякі інші навики та вміння (вміння кермувати автомобілем, навики лідерства, готовність брати на себе відповідальність); інструменти, які використовуються для підбору персоналу, доволі застарілі. Отже, процес відбору потребує перегляду та вдосконалення, а відтак, найбільш перспективними вбачаються дослідження ефективності діяльності дипломатичної служби з урахуванням фактору підготовки та відбору персоналу.

Анотація. Заощадження населення є вагомим внутрішнім джерелом інвестиційного потенціалу держави, завдяки якому формується національний добробут розвинутих країн. Інвестиційний потенціал домогосподарства запропоновано розглядати з позицій їхніх можливостей здійснювати заощадження, схильності до ощадливості та намірів трансформувати неспоживчі ресурси в інвестиційні. Проведений аналіз динаміки доходів і витрат, депозитів і внесків до недержавних пенсійних фондів населення України у 2010—2020 рр. дав змогу виявити обмеження у формуванні та ефективному використанні інвестиційного потенціалу домогосподарств: низький рівень оплати найманої праці та брак фінансових ресурсів у домогосподарств для формування їхнього інвестиційного потенціалу; збереження значних заощаджень домогосподарств поза межами фінансової системи; слабкий розвиток ринків цінних паперів і небанківських фінансових послуг, недостатній рівень охоплення ними населення; низький рівень довіри до фінансових інститутів; несформованість у населення ментальності інвестора вітчизняної економіки. Розроблено підхід до стимулювання участі населення в інвестиційному процесі, який передбачає акумулювання домогосподарствами власних заощаджень на спеціальних рахунках, відкритих у банках із подальшим спрямуванням цих коштів в інвестиційні та інноваційні проєкти, які реалізуються в тих галузях економіки, що мають стратегічне і пріоритетне значення для соціально-економічного розвитку національної економіки. Обґрунтовано механізм створення та функціонування Фонду компенсування інвестицій фізичних осіб, призначеного для відшкодування збитків, заподіяних професійними інвесторами. Для підвищення активності домогосподарств підтримувати соціальні проєкти запропоновано заходи з популяризації ідеї створення ендавмент-фондів серед вітчизняних некомерційних організації та підвищення їхньої привабливості перед потенційними інвесторами і партнерами. Сформульовано пріоритети державної політики активізації інвестиційного потенціалу домогосподарств в Україні: забезпечення умов для розширення інвестиційного потенціалу домогосподарств за рахунок зростання реальних доходів населення; розроблення комплексу заходів для забезпечення гарантій для участі домогосподарств в інвестиційних процесах; створення ефективної системи залучення заощаджень домогосподарств в інвестиційну діяльність за допомогою широкого спектра надійних і зрозумілих для пересічного громадянина фінансових механізмів; підвищення рівня фінансової грамотності українців у контексті активного їх залучення до інвестиційних процесів на фінансовому ринку; відновлення довіри населення до національної валюти і діяльності фінансових посередників. Ключові слова: домогосподарства, інвестиції, інвестиційний потенціал, заощадження, механізм трансформації заощаджень. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 3; бібл.: 12.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

The purpose of the article is to highlight the socio-historical and pedagogical prerequisites for the training of coaches-teachers of water sports in higher education institutions of Ukraine (the second half of XX – the beginning of XXI century). The study allowed the use of the principle of taking into account a set of facts and a set of methods adequate to the purpose of the work (analysis, synthesis, classification, comparison, generalization and systematization). The article reveals that the formation and development of the system of training coaches-teachers of water sports in higher education institutions of Ukraine (the second half of XX – the beginning of XXI century) was due to a number of socio-historical and pedagogical preconditions. The most important socio-historical factors that influenced the formation and development of the system of training teachers of water sports in higher education institutions of Ukraine (the second half of XX – the beginning of XXI century) were: the development of sports (introduction of swimming in the Olympic program, the creation of the International Federation swimming, holding the First All-Russian Sports Olympiad, holding the First Soviet Spartakiad of the peoples of the USSR, competitions in water sports in yacht clubs, the growth of sportsmanship of athletes); the fighting of the First and Second World Eyelashes, and their consequences; revival of the mass sports movement, due to the mandatory military training of citizens, which included physical training with swimming skills; the focus of physical culture and sports on attracting the masses; lack of opportunity for domestic athletes to enter the world sports arena, isolated cases of victory in water sports, low level of sports training of Ukrainian athletes. Important pedagogical factors concerning the research problem include: opening of institutions of higher education of physical culture profile, creation of faculties of physical education in pedagogical institutes and universities, continuation of activity of technical schools of physical culture profile; creation and restoration of material base for physical culture and sports in general and water sports in particular; increase in curricula and programs of hours for physical education; improvement of educational and methodological support of the process of training coaches-teachers in water sports; reorganization of the system of higher education on the basis of industry and new requirements for coaching; significant shortage of personnel in physical culture, the need for professional development of coaching and teaching staff.Key words: teacher, coach, physical education, physical culture, institutes of physical culture, faculties of physical education, sports, swimming. Мета статті полягає у висвітленні соціально-історичних та педагогічних передумов підготовки тренерів-викладачів з водних видів спорту в закладах вищої освіти України (друга половина ХХ – поча-ток ХХІ століття). Дослідження дало змогу здійснити використання принципу врахування сукупності фактів та комплексу методів, адекватних меті роботи (аналізу, синтезу, класифікації, порівняння, уза-гальнення та систематизації). У статті виявлено, що становлення та розвиток системи підготовки тренерів-викладачів з водних видів спорту в закладах вищої освіти України (друга половина ХХ – початок ХХІ століття) зумовлювались низкою соціально-історичних та педагогічних передумов. Найважливішими соціально-історичними чинниками, які вплинули на становлення та розвиток системи підготовки тренерів-викладачів з водних видів спорту в закладах вищої освіти України (друга половина ХХ – поча-ток ХХІ століття), були розвиток спорту (включення плавання до програми Олімпійських ігор, створення Міжнародної федерації з плавання, проведення І Всеросійської спортивної олімпіади, проведення Першої Радянської Спартакіади народів СРСР, змагання з водних видів спорту в яхт-клубах, зростання спортивної майстерності спортсменів); бойові дії Першої та Другої світових вій, а також їх наслідки; пожвавлення масовості спортивного руху, зумовлене обов’язковою військовою підготовкою громадян, яка включала фізичну підготовку з навичками плавання; спрямованість фізичної культури та спорту на залучення широких народних мас; відсутність можливості у вітчизняних спортсменів вийти на світову спортивну арену, поодинокі випадки перемоги у водних видах спорту, низький рівень спортивної підготовки українських спортсменів. Встановлено, що до вагомих педагогічних чинників щодо проблеми дослідження належать відкриття закладів вищої освіти фізкультурного профілю, створення факультетів фізичного виховання в педагогічних інститутах та університетах, продовження діяльності технікумів фізкультурного профілю; створення та відновлення матеріальної бази для занять фізичною культурою і спортом загалом та з водних видів спорту зокрема; збільшення в навчальних планах та програмах годин на фізичне виховання; вдосконалення навчально-методичного забезпечення процесу підготовки тренерів-викладачів з водних видів спорту; реорганізація системи вищої освіти за галузевою ознакою й нові вимоги до тренерської роботи; відчутний дефіцит кадрів з фізичної культури, потреба у підвищенні кваліфікації тренерсько-викладацького складу.Ключові слова: викладач, тренер, фізичне виховання, фізична культура, інститути фізкультурного профілю, факультети фізичного виховання, спорт, плавання.

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих

Інформаційні технології в галузі освіти слугують реалізації основної мети навчально-виховного процесу – наданню знань, забезпечення їх функціональності та розвитку особистості. Завдяки інформаційним технологіям чисельні перспективи, плани та цілі можливо втілити у реальність, розкрити безмежні можливості самонавчання, постійного розвитку інтересів молоді, залучення до світового освітнього, наукового простору тощо. У перспективі завдяки налагодженій системі інформаційного забезпечення та засобів інформаційних технологій можливо домогтися цілісного освітнього простору на всій території нашої держави, що обумовить єдність вимог та потреб роботодавців до певних спеціальностей, обмін досягненнями та розширення кола можливих засобів спрощення доступу до інформаційних ресурсів бібліотек, методичних центрів тощо. Активно працююча інформаційна система може налагодити до автоматизму етапність у навчанні, тобто перехід від одного навчального рівня до іншого, наприклад, перехід на наступний курс, послідовність навчальних дисциплін за складністю тощо, тільки за умови підтвердження необхідного рівня знань, умінь та навичок. Це все сприятиме підвищенню рівня якості навчального процесу та освіти в цілому, поповненню та розвитку державного науково-педагогічного потенціалу. Таким чином, актуальність і доречність вивчення та активного впровадження інформаційних технологій в освіту безумовні.Залучення інформаційних технологій до навчального процесу вивчається педагогами вже протягом багатьох років, цій проблемі приділяють свою увагу такі педагоги як Н. В. Апатова, М. І. Жалдак, Ю. І. Машбиць, С. А. Раков, І. В. Роберт, О. С. Семеріков. Впровадженням системи Moodle до навчального середовища у вищій школі займаються О. М. Анісімов, О. В. Бєлозубов, К. Р. Колос, Є. М. Смирнова-Трибульска, Ю. В. Триус, В. М. Франчук.У даній статті за мету ми ставимо розкриття певних організаційних аспектів контрольно-оцінювальних дій із залученням системи Moodle для студентів гуманітарних спеціальностей.Застосування інформаційних технологій відбувається на кожному етапі навчального процесу: починаючи з мотивації та до заключного етапу – оцінки і самооцінки. Іноді розуміють впровадження інформаційних технологій лише у вигляді комп’ютерного тестування. Це зовсім не так, неможливо розуміння цього глобального процесу звести до окремого контролюючого заходу вигляді комп’ютерної реалізації. Навіть при розгляді застосування інформаційних технологій саме під час контролю можна впровадити це нововведення не лише у вигляді тестування, але й засобом презентацій, проектів, перегляду відеозаписів чи прослуховування аудіо-фрагментів та виконання завдань на основі переглянутого чи прослуханого за допомогою мультимедійних технологій тощо. Систематизувати всі перелічені можливі види організації та проведення контролю й оцінювання у навчальному процесі можливо саме шляхом використання системи Moodle.Застосування інформаційних технологій при контролі й оцінці досягнень студентів можна назвати автоматизацією контролюючих дій. Під автоматизацією розуміють застосування технічних засобів, економіко-математичних методів та систем управління, що звільняють людину частково чи повністю від безпосередньої участі в процесі отримання, перетворення, передачі та використання енергії, інформації чи матеріалів [3, 5]. Таким чином, можна зробити висновок, що таке застосування інформаційних засобів приводить до скорочення часу контролю, додає швидкості та відповідності сучасним вимогам, оптимальності нововведень, розширює можливості, урізноманітнює та надає можливості поступово ускладнити контролюючі дії відповідно до індивідуальних вимог тощо.Впровадження інформаційних технологій на стадії контролю має як свої переваги, так і певні недоліки. Засобами інформаційних технологій можливо зробити контроль цікавим, об’єктивним, раціональним, різноманітним, розвиваючим, адаптивним, дослідницьким, дієвим та результативним за багатьма параметрами, прискорити та зробити більш продуктивним зворотний зв’язок. Присутність інформаційних технологій упродовж всього навчального процесу забезпечує адекватне ставлення до контролю засобами інформаційних технологій та продуктивний результат при їх використанні, оскільки на момент проходження контролюючих заходів студент має певний досвід залучення інформаційних засобів у навчальні дії, знайомий зі специфікою даної роботи та має можливість скористатися пріоритетами даного виду контролюючих дій тощо.Але в педагогіці виокремлюють і негативні риси цього засобу. Зазначають, що при впровадженні комп’ютерних технологій до контролюючих дій, обмежуються комунікативні якості студентів, знижується рівень творчого мислення, не відбувається обмін досвідом та розвиток мовних навичок та писемної комунікації, вмінь вести бесіду чи дискусію, має місце недостатнє використання групових та колективних завдань [4]. Але з наявністю цих недоліків можна й не погодитись. Наприклад, щодо комунікативних якостей, то за використання Інтернету студент може знайти собі нових співбесідників, помічників, однодумців, що й розширить його комунікативний рівень, те саме стосується вмінь вести бесіду чи дискусію – студент отримує можливість виступати на Інтернет-форумах, організовувати свої власні дискусійні питання та слідкувати за їх обговоренням та вирішенням. Даний аспект є доволі вагомим у формуванні мотивації залучення системи Moodle для студентів гуманітарних спеціальностей, а саме студентів-лінгвістів. А стосовно використання групових та колективних завдань, то це залежить від самого викладача та методики його роботи, рівня і обсягу впровадження інформаційних технологій у навчальний процес. Якщо матимуть місце робота в групах та гуртках з залученням нових інформаційних технологій, то індивідуальні та групові форми навчання будуть лише переплітатися та доповнювати одна одну, розширюючи діапазон можливої співпраці.Розглянемо використання інформаційних технологій у навчальному процесі вищої школи шляхом залучення системи Moodle. Це модульне об’єктно-орієнтоване дистанційне навчальне середовище з вільним програмним забезпеченням. Дана система має певну структуру, складові елементи, навчальні можливості тощо. Наша увага в даній статті буде спрямована на контрольно-оцінювальний компонент електронного курсу, впроваджуваний засобом системи Moodle до навчального процесу студентів гуманітарних спеціальностей.Організація контролю та оцінювання знань засобом системи Moodle має певні переваги, наприклад, легкість організації, різноманітність варіацій, швидкість, легкодоступність, об’єктивність, прозорість, сучасне програмне забезпечення, відповідність сучасним темпам інформаційного потоку тощо. Одним з варіантів організації контрольних дій у даній системі є використання елементу Hot Potatoes Quiz. За допомогою цієї програми тестового редактора можливо зробити тести різної складності та різних варіацій. Для цього необхідно завантажити програму на комп’ютер викладача [Ошибка: источник перёкрестной ссылки не найден; 2], а студент має доступ до веб-сторінок, розроблених в описуваному тестовому редакторі власне викладачем, безпосередньо через систему Moodle. Наведемо приклади завдань, що можливо розробити за допомогою Hot Potatoes:1. Вправи на заповнення пропусків – пропуски можуть ставитись замість слів, літер, частин слів (префіксів, суфіксів, закінчень). За потребою, викладач може внести посилання-підказки щодо пропущеного елементу, чи то антонім або синонім слова, тлумачення, чи то правило використання певних префіксів та суфіксів тощо. Також можливо представити підказки у вигляді зображення, чи то малюнку, схеми, фотокартки, символіки тощо, це прикрасить, урізноманітнить саме завдання, підвищивши інтерес студента, та підключить до запам’ятовування також і образне мислення.2. Тестові завдання на пошук відповідностей: відповідності можуть встановлюватися словами та їх еквівалентами у вигляді синонімів, антонімів, тлумачень, перекладів, зображень, звукових еквівалентів тощо. Вибір еквівалентів залежить від того, що саме перевіряється та рівня базових знань студентів.3. Тести з множинним вибором. У даному типі завдань є декілька можливостей встановлення параметрів відповідей: це може бути альтернативний вибір, вибір з кількома вірними відповідями, коротка відкрита відповідь чи змішані варіанти відповідей. Кожна відповідь може мати власний коментар, чи то тільки правильні чи невірні відповіді коментуються, за бажанням укладача тестів чи за необхідністю.4. Складання кросвордів. Цей вид завдань є доволі доречним для студентів гуманітарного профілю, оскільки націлений на розширення словникового запасу, асоціативного мислення, пошукових вмінь лінгвістичної спрямованості, пам’яті на лексичні одиниці, коло інтересів тощо.Маючи на комп’ютері програму Hot Potatoes Quiz, викладач чи автор курсу складає його на власному комп’ютері, а далі завантажує на електронний навчальний курс у системі Moodle, встановлюючи певні параметри. Відповідно до кількості завдань та кількості різновидів тестів можна встановити певну кількість максимально можливих балів при правильному виконанні завдання, що підбиваються до загальної таблиці оцінок, рейтингових показників тощо. Також має місце такий параметр як кількість спроб проходження тесту. Кожна спроба може бути переглянута викладачем, що допомагає йому контролювати певну статистику відповідей, складнощів, помилок, вмінь студента виправитись, рівень розуміння підказок та коментарів, активність студента, рівень вмінь працювати самостійно тощо.Система Moodle має значні можливості у складанні тестів у самому електронному навчальному курсі. З початку формується база питань з імпортуванням питань з власної бази комп’ютера чи складаються у самій системі. Питання до тестів теж можуть мати певні різновиди: на множинний вибір з одною чи декількома правильними відповідями, питання бінарної вибірки, пошук відповідностей, есе, передбачена обчислювальна відповідь, коротка відповідь тощо. Тести, складені в системі Moodle, теж мають певні варіації параметрів, наприклад, кількість спроб, використання допоміжних матеріалів, часовий ліміт тощо. Самі тести та база питань до них зберігаються у базі електронного навчального курсу, тому можуть бути використанні у інших курсах (що спрощує роботу викладачу), повторно чи у іншій інтерпретації.Наступним видом контролю, що проводиться засобами системи Moodle, буде «Завдання». Цей різновид контролюючої діяльності передбачає виконання певного завдання, що відображається на відповідній сторінці електронного навчального курсу в системі Moodle, способом складання чи завантаження файлу будь-якого формату або навіть декількох файлів чи складанням текстової відповіді в локальному текстовому редакторі, можливо з елементами зображень, фотокарток чи схем. Таким чином, відповіддю може бути презентація, таблиця тощо. Описуваний вид контролю підходить для написання есе, твору, відповіді на дискусійні питання, що є актуальними для гуманітарної спеціальності. Цей вид контролю має ще такі характеристики, як ліміт часу для виконання, можливість коригувати власну відповідь після завантаження до системи, можливість надсилати декілька відповідей. Перелічені параметри викладач встановлює особисто, за власним розсудом. Окремим параметром цього контролюючого засобу є «відповідь поза сайтом». Якщо встановлено таку характеристику, то по суті студент бачить намічену мету, а про результат своєї діяльності звітує на стаціонарному занятті чи у вигляді подальшої роботи в системі, наприклад, виконуючи проект. Такий вид контролюючого заходу також містить вибір максимального кількісного еквіваленту за виконане завдання (діапазон від 0 до 100 балів), що відбивається у загальній звітності. За цим видом контролю викладач має змогу виставити завдання на групове обговорення, дискусію, повернути на коригування студенту тощо.Усі види звітності з контролюючих заходів зберігаються у базі електронного навчального курсу системи Moodle, та можуть бути використанні як елементи портфоліо студента чи власне як портфоліо. Цей вид контролю є доволі інноваційним у вищій школі і рекомендується до впровадження офіційними наказами МОН України [5; 6]. Така інформація може бути доречною для рейтингу студентської активності та успішності, що враховується при зарахуванні до магістратури чи аспірантури, для працевлаштування студентів тощо.Традиційно систему Moodle використовують для викладання та в процесі навчання природничо-математичних наук, але не для гуманітарних. Це не є випадковістю, бо для викладача та студента, що схиляються до математичного мислення, використання інформаційних технологій є ближчим для розуміння, експлуатації та впровадження у власну діяльність як інноваційного явища. Тому питання впровадження інформаційних технологій, а саме системи Moodle, до навчання гуманітарним наукам є доволі нерозкритим питанням, потребує більш глибокого аналізу, вивчення аспектів практичного застосування.У даній статті ми зробили спробу продемонструвати певні організаційні аспекти контролю при впровадженні системи Moodle для навчання гуманітарних дисциплін, але це питання потребує подальшого вивчення.

У сучасних умовах розвитку суспільства конкурентоздатною є креативна особистість дитини, яка здійснює творчу діяльність, саморозвивається. Розкрито можливі шляхи розвитку особистості дитини через призму генетичної психології, зокрема, генетико-креативного підходу. Представлено основні механізми творчості. Наукове дослідження психології особистості як дійсного (а не уявного лише) предмету вивчення, як унікальної, неповторної і цілісної системи, єдності, є одним із вагомих напрямів у цифровізації. Сучасна наука не має головного — методу, який був би адекватним цьому предмету. Метод виступає центральною ланкою всієї проблеми психології особистості, оскільки він є не лише засобом отримання наукових емпіричних фактів, а й засобом втілення наукового знання та способом його існування і зберігання. Мета генетичної психології людини — вивчити умови, у яких процес перетворення змісту і форм власних психічних явищ, станів свідомості і способів дій зможе досягти такого рівня досконалості психічних механізмів діяльності, на якому виникає здатність робити відкриття чи винаходи, створювати художні образи.

Поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) є однією із найбільш актуальних комплексних проблем регіонального масштабу. Аварія на Львівському звалищі ТПВ Грибовичі», де у 2016 році сталась масштабна пожежа, стала поштовхом для його закриття та рекультивації. Грибовицьке звалище ТПВ є одним із найбільш екологічно небезпечних об'єктів в Україні та третім за величиною в Європі. Звалище містить 12–15 мільйонів тон відходів, займає площу 38,8 га при висоті 60–70 м. Публікація спрямована на обговорення недоліків, виявлених при критичному аналізі матеріалів та процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД), яка є першим і обов’язковим кроком екологічної оцінки проектної діяльності відповідно до чинного законодавства. Географічне розташування об’єкту та ряд міжнародних угод в сфері захисту довкілля, стороною яких є Україна, обумовлюють міжнародний аспект дослідження. Огляд доступної технічної документації та наукової літератури виявив ряд небезпек, які виявились недостатньо врахованими та оціненими в рамках здійснення ОВД. Зокрема, недооцінка забруднення геологічного середовища, можливості повторного самозаймання, трансграничної міграції небезпечних викидів та скидів, технічні деталі накриття звалища, фінансові питання, соціальні аспекти, розкриття інформації та доступ до неї зацікавлених сторін, охорона здоров’я населення тощо. Світова практика рекультивації подібних об’єктів надає вагомий пріоритет оцінці впливу на навколишнє та соціальне середовище (ОВНСС). Практика впровадження ОВД в Україні зосереджена головним чином на технічних аспектах планованої діяльності, без належної уваги до соціальної складової впливів. Доступ громадськості до екологічної інформації часто ускладнений або відсутній. Зацікавлені особи від громадськості не мають достатніх інструментів впливу на ухвалення рішень у разі наявності заперечень чи істотних зауважень до реалізації планованої діяльності. Отже, є нагальна потреба у ґрунтовній та відкритій дискусії щодо вдосконалення процедур ОВД/ОВНСС в Україні.