Academic literature on the topic 'Більшовицька ідеологія'

У статті досліджується технологія насадження ідеології, яку використовувала більшовицька влада на початку 1920-х рр. для формування «нового пролетарського світогляду». Реалізація поставлених задач означала заміну існуючого світогляду шляхом встановлення нових, офіційних правил і норм поведінки, які часто не відповідали елементарним потребам суспільства, знищенням мільйонів людей і побудову тоталітаризму. Метою такої політики було пограбування країни у нечуваних масштабах і повна залежність населення від більшовицьких вождів. Для цього недостатньо лише захопити політичну владу та керувати силовими структурами, а необхідно було змінити світогляд. І саме над цим варто задуматися нинішньому поколінню українців.

У статті аналізується участь пересічних галичан (українців, поляків) у погромних акціях влітку-восени 1941 р., спрямованих проти євреїв як носіїв «жидо-більшовицької» ідеології, прихильників радянської окупації регіону. Розглянуто причини прояву агресії, методи знущання над людьми, які не обмежувалися фізичним і моральним насиллям, але й закінчувалися умисними вбивствами. Визначені результати прояву насилля у вигляді проблеми підрахунку жертв.

Стаття присвячена розгляду процесів становлення і розвитку ідей про моральне виховання дітей і молоді у вітчизняному науковому та освітньому просторі. На основі аналізу джерелознавчих та історіографічних праць схарактеризовано три етапи розвитку вітчизняної етики у ХХ столітті. Із початком ХХ століття у вітчизняному гуманітарному просторі найбільш виразною, а в освіті й загальновизнаною, стала релігійно-теологічна концепція. Стверджується, що в цей час випрацьовуються інваріанти, константи морального виховання: категорії – добро і зло, поняття – віра, надія, любов, працелюбність, правдивість, любов до свого, рідного (патріотизм). З’ясовано, що радянський дискурс відкрив новий етап у вітчизняній гуманітарній науці, демонстративною відмовою на початку 1920-х рр. від моралі як духовного явища. Водночас нова моральна ідеологія була симбіозом більшовицької партійної етики з моралізаторством, а моральними орієнтирами стали вірність комуністичним ідеям. Отже, теорія і практика морального виховання йшла від моральної ідеології (30-х рр. ХХ ст.) до «виховання комуністичної моралі», яка стала важливою складовою освітнього процесу у 50-і рр. ХХ ст. Саме становлення радянської моралі у 1960-1990-х рр. як процесу утвердження радянської етики започаткувало альтернативний різновид морального виховання, в межах якого ідеологічні та класові установки поступилися місцем одухотвореному варіанту морального виховання. Лише два українських педагоги - А. Макаренко і В. Сухомлинський, кожен зі своїх позицій, внесли помітний вклад в розробку проблем морального виховання. Роки незалежності України представили цілу палітру концептуальних підходів та різноманітних практик морального виховання – від теологічного, релігійного розуміння моральності, традиційно-консервативного (народні цінності) до антропоцентричних підходів та ідеологічного моралізаторства.

У статті проаналізовано передумови утворення, процеси становлення і розвитку Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), а також визначено її місце в історії національного державотворення. Метою статті є аналіз становлення та розвитку ЗУНР, визначення її місця в історії національного державотворення. Зазначено, що проголошення ЗУНР було знаковою подією у тисячолітній історії національного державотворення. Ця подія свідчила про реалізацію українським народом свого права на політичне самовизначення і відповідала тогочасним європейським та світовим стандартам і традиціям, які визнавали право народу на самовизначення. Проголошення ЗУНР мало епохальний вплив на формування українського народу і його боротьбу за національну гідність та державну незалежність у ХХ ст. Наголошено, що однією з вагомих причин падіння ЗУНР була військова агресія Польщі та Румунії. Крім цього, до краху призвели надзвичайно складні міжнародні обставини, підтримка післявоєнною Європою експансіоністських, загарбницьких дій щодо ЗУНР Польщі та Румунії. Власне, зовнішньополітичні фактори й були основ ною причиною загибелі обох українських держав: щодо Української Народної Республіки – це наступ російських більшовицьких військ, підтриманих місцевими більшовиками, що зайняли значну частину українських земель; щодо ЗУНР – це захоплення її території Польщею й Румунією. З внутрішніми негараздами та проблемами обидві українські держави напевне могли б впоратися, а ось із зовнішньою агресією з боку значно сильніших сусідів не змогли. Зазначено, що ЗУНР мала важливе історичне значення. Це була чергова спроба українського народу відновити державу, звільнитися від вікової влади чужинців, влади, яка різними способами нав’язувала своє панування, право, ідеологію, історію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР формувалась як національна держава на демократичній основі: визнання народу джерелом влади, рівність усіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національним меншинам та ін. Українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу. Значно підвищився рівень національної свідомості тогочасного українського народу. Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам’ять і став надбанням наступних поколінь борців за Українську державу, зокрема й ХХ ст. Історичне значення ЗУНР також полягає у тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес українського державотворення.

Метою статті є реконструкція образу вояка Червоної армії та службовця радянської адміністрації в 1944 – 1945 рр. на території західноукраїнських областей, зафіксованого у звітній документації українського націоналістичного підпілля. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціально-історичних (історико-типологічний та історико-системний) методів. Висновки. Узагальнюючи все написане вище, необхідно підкреслити, що звітна документація підпілля ОУН за 1944 – 1945 рр. дає доволі багатий матеріал для реконструкції образу радянських вояків та адміністраторів, які повернулися в західноукраїнський регіон в останні роки Другої світової війни. Насамперед варто відзначити, що образ воїна-червоноармійця був доволі строкатим і суперечливим. Звітодавці завжди чітко ділили передові фронтові частини й тилові підрозділи. Перші, як правило, мали краще озброєння й обмундирування, але здебільшого (за винятком Львова) відчували брак харчів, що штовхало їх на грабунки. Вони також характеризувались як доволі відважні воїни з чіткими рисами фаталізму (“легковажне ставлення до смерті”) і втоми від війни (бажання якнайшвидше завершити бойові дії та повернутися додому). Щодо частин та підрозділів “другого фронтового ешелону”, то рівень їхньої дисципліни, зовнішній вигляд, моральна деградація, демотивованість та поведінка викликали жах і відразу в місцевого населення, котре було головним інформатором авторів оунівських звітів. За рахунок цього червоноармієць у звітах підпілля постає здебільшого, як обдертий, завжди голодний і п’яний грабіжник та ґвалтівник, що, очевидно, в основному відповідало загальному стану справ. Велике значення для формування опінії підпільників щодо червоноармійців була їхня національність і критика в бік більшовицької влади. У документах ОУН помітне прихильне ставлення до солдатів-українців та інших “нацменів”, більш прохолодне – до службовців Червоної армії російського та єврейського походження. Перших розглядали як потенційних союзників у справі боротьби проти більшовизму, останніх вважали основною опорою режиму. Хоча важливо зауважити, що роль “опори” радянської влади щоразу більше відводилася росіянам, а не євреям, як це ще вважалося в середовищі ОУН у 1939 – 1941 рр. Водночас образ радянської адміністрації у звітних документах ОУН є менш диференційованим. Він здебільшого негативний. Носії влади характеризуються як малоосвічені й примітивні особи без критичного мислення, густо індоктриновані офіційною ідеологію, схильні до зловживань, корупції і наживи, зненавиджені рештою суспільства. Ключові слова: Червона армія, радянська адміністрація, підпілля ОУН, звітна документація, лінія фронту.

Стаття присвячена розкриттю історико-педагогічних та аксіологічних аспектів становлення та розвитку професійної освіти в УСРР в 20-х рр. ХХ ст. Показано, що розвиток професійної освіти на території УСРР означеного періоду характеризується значними аксіологічними змінами. Встановлено, що зміст державної політики означеного періоду в галузі професійної освіти був націлений на ідеї поєднання тогочасних більшовицько-соціалістичних цінностей та ідеології з українською гуманістичною та національною традицією.