Academic literature on the topic 'Безпека політико-правова'

У статті охарактеризовано системний підхід стосовно впровадження електронного врядування (е-врядування) у процесі прийняття державних рішень, яке щороку стає більш актуальним. Процес його стрімкого застосування обґрунтовується тим, що в умовах розвитку глобального інформаційного суспільства виконання державою її конституційних обов’язків, надання послуг громадянам супроводжується розширенням використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Сформовано мету впровадження е-врядування задля досягнення європейських стандартів якості надання адміністративних послуг, відкритості та прозорості влади для суспільства. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію системи взаємопов’язаних цілей у рамках відповідної державної політики: підвищення якості та доступності публічних послуг для громадян та бізнесу, спрощення процедур і скорочення адміністративних витрат; підвищення якості управлінських процесів, контроль за результативністю та ефективністю діяльності органів публічної влади; забезпечення відкритості інформації про діяльність органів публічної влади, розширення доступу до неї та надання можливості безпосередньої участі людини та інститутів громадянського суспільства у процесах підготовки й експертизи проектів політико-адміністративних рішень. Визначено основні принципами е-врядування такі, як: прозорість і відкритість влади; конфіденційність та інформаційна безпека; єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; орієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг, співробітництва та партнерства; підконтрольність та підзвітність органів влади громадянам та суспільству; принцип першої особи. В Україні в цілому створена відповідна нормативно-правова база з питань е-врядування, але їй притаманна низка таких недоліків, як: неповнота, декларативність, несистемність, нечіткість, недостатня взаємоузгодженість документів та відповідність міжнародним нормам, насамперед європейським, втрата актуальності тощо, що є суттєвим стримуючим фактором розвитку цієї сфери і одною з основних причин втрати країною своїх позицій у міжнародних рейтингах з розвитку інформаційного суспільства та електронного врядування.

У статті досліджена політико-правова особливість статусу Каспійського моря. Визначені основні етапи переговорного процесу прикаспійських держав та здійснено аналіз основних положень Конвенції про правовий статус Каспійського моря. Стверджується, що прийняття цього документу вплинуло на формування регіональної безпеки. Офіційно прикаспійські держави домовились про недопустимість присутності третіх сторін в Каспійському морі. Вказані основні прогалини, які залишаються не узгодженими між сторонами.

Статтю присвячено оцінюванню зусиль Української держави щодо інтеграції діяльності з управління політичними та іншими національними ризиками у процес ухвалення стратегічних політико-управлінських рішень, насамперед у сфері національної безпеки. У роботі аналізується новітня нормативно-правова база у цій сфері, а також функціонування галузевих систем реагування на кризові ситуації. На основі проведеного дослідження робиться висновок, що розвиток ризик-орієнтованої державної політики в України наразі обмежується сектором безпеки і оборони, і то тільки у двох напрямах: по-перше, у забезпеченні державного стратегічного планування через діяльність із моніторингу та оцінювання стану національної безпеки; по-друге, шляхом модернізації інституційного забезпечення антикризового управління через формування ієрархічно структурованої мережі ситуаційно-кризових центрів. Доводиться, що реальна робота з упровадження елементів управління політичними ризиками в державну політику національної безпеки залишається вкрай повільною і поки що малорезультативною.

Політико-правова інтеграція України в Євросоюз і НАТО залишається пріоритетним курсом держави у 2020 році. У рамках партнерства України з НАТО пріоритетними для правоохоронних органів є проведення спільних із фахівцями членів - партнерів НАТО навчань і тренувань, спрямованих на своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію загроз безпеці об'єктів критичної інфраструктури, а також мінімізацію та ліквідацію наслідків у разі їх виникнення та реалізації. Подібні завдання викликають очевидну потребу вироблення концепції з організації та методики їх проведення, які здатні привести до надбання практичних умінь і навичок, здатних ефективно сприяти службово-бойовій діяльності. Виходячи з основних нормативно-правових завдань, однією з провідних структур сектору оборони й безпеки є система Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) України, у складі якого перебувають Національна гвардія України, Національна поліції України та Державна служба надзвичайних ситуацій. Отже, їхня діяльність та реформування мають бути спрямовані на підтримання співпраці України і НАТО, яке можливе в рамках Програми «Партнерство заради миру». Ураховуючи, що незалежно від існуючих загроз та їх рівня першими з числа органів і підрозділів системи МВС України на місце події потрапляє персонал Національної поліції України, то саме представники цієї служби мають отримати сучасні знання та досвід НАТО з ініціалізації та нейтралізації різноманітних видів загроз безпеці об'єктів критичної інфраструктури. Пріоритетами навчання та тренування поліцейських є визначена чинним законодавством України обов'язковість конституційного захисту життя, здоров'я та безпеки людини, зокрема надання домедичної допомоги у разі будь-якої пригоди з одночасним забезпеченням власної безпеки. Саме такий оптимальний досвід пропонує призначений для міських чи інших цивільних умов військовий стандарт медицини ТЕСС (Tactical Emergency Casualty Care), навчання поліцейських якому дасть змогу убезпечити мирне населення, тактично забезпечити виконання професійних обов'язків, зберегти сили і засоби тощо.

Регулювання соціальної сфери є однією з головних функцій держави. У соціальній сфері держави цивільний захист має такі функції, як політична і правова. Інформаційну діяльність розглянуто як необхідну складову частину організації державного управління у сфері цивільного захисту, роботи керівного складу та фахівців. Ця діяльність розглядається як частина роботи Держав- ної служби України з надзвичайних ситуацій, виконання завдань якої пов’язана безпосередньо з регулюванням соціальних процесів. Політико-правову складову частину забезпечення цивільного захисту, у т. ч. і пожежної без- пеки розкрито через призму необхідності поширення заходів державного контролю. Розкрито основні підходи до розв’язання проблем підвищення управління єдиною державною системою цивільного захисту, її інформаційно-правового забезпечення. Висвітлено актуальність потреби вдосконалення механізмів організаційно-правового регулювання у цій сфері, доведено необхідність надання пріоритетності про- цесам інформатизації управління у справі забезпечення цивільного захисту в Україні.