Journal articles on the topic 'Базові знання'

У статті вивчено актуальні проблеми класифікації судових експертиз. Акцент зроблено на проблематиці визначення базових критеріїв та підстав формування класифікацій. Вивчено значення поняття «спеціальні знання» у процесі формування класифікації на різних рівнях. Виявлено базові дефініції процесу класифікації в сучасній науці. Проаналізовано триланкову систему ознак-підстав класифікації судових експертиз на основі поєднання предмету, об’єкту та методу дослідження. Виявлено проблему недосконалості поділу судових експертиз відповідно до загальної класифікації наук. Визначено необхідність комбінування спеціальних знань та поєднання методу, предмету та об’єкту дослідження як базових критеріїв та підстав формування класифікації удових експертиз. Запропоновано базову класифікацію судових експертиз відповідно до цих критеріїв. Визначено потенційні можливості її застосування для подальшого формування класифікацій судових експертиз, які можна було б застосовувати на практиці.

У статті розглядаються наукові дослідження з проблеми формування естетичної компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва. Зазначено, що автори сучасних психолого-педагогічних досліджень розподіляють компетентності на базові (провідні, ключові, універсальні) і спеціальні (специфічні, предметно-професійні), хоча межі між ними досить умовні. Окрім предметних конкретних знань і способів дій у вузькоспеціальній діяльності, будь-який тип компетентності обов’язково включає універсальні людські якості й здібності, які не залежать від сфери їх вияву. Такими є, наприклад, ініціативність, здатність організувати діяльність (власну або інших людей), уміння адаптуватись у нових нестандартних ситуаціях, готовність критично аналізувати та адекватно оцінувати результати діяльності не лише як значущі для себе, а як такі, що матимуть наслідки для інших. Перелічені вище ознаки загальної компетентності ґрунтуються не просто на знаннях і вміннях у тій чи іншій галузі, а на ціннісних пріоритетах особистості та особливостях її ментального досвіду. Поняття «компетентність» у широкому розумінні цього слова означає досконале знання своєї справи, характеру роботи, що виконується, складних взаємозв'язків, явищ та процесів, можливих шляхів та засобів досягнення поставлених цілей. Зміст компетентності включає рівень базової та спеціальної освіти, досвід роботи, здатність накопичувати широкий життєвий та професійний досвід, знання можливих наслідків конкретного способу впливу на індивіда. Науковцями доведено, що систематичне та цілеспрямоване ознайомлення з основами аналізу творів образотворчого мистецтва сприятиме формуванню в естетичній компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва розкривати у доступній формі своє бачення змісту та ідей, а також збагатити свої уявлення про різноманітний розвиток найрізноманітнішої естетики.

Особливістю музично-педагогічної реальності сьогодні є співіснування різних педагогічних парадигм і підходів. З’явилися нові концепти педагогічного знання, серед яких такі поняття як «синергетична педагогіка» і «синергетичний підхід». Аналіз їх теоретичного пошуку і практичного досвіду дозволив виокремити базові ідеї, які становлять підґрунтя для викладання музично-педагогічних дисциплін майбутнім фахівцям мистецької освіти. Обґрунтовуються принципи практичної реалізації синергетичного підходу на заняттях з фахових дисциплін та практичної діяльності студентів.

Актуальність теми дослідження. Проведення аналізу й порівняння популярних базових класичних топологій компенсації систем з індуктивною передачею енергії (ІПЕ), дасть змогу дослідникам обрати потрібну топологію компенсації при розробці високоефективних систем індуктивної передачі енергії, зокрема для бездротових зарядних пристроїв, акумуляторних батарей електротранспорту та інших приладів. Постановка проблеми. Зацікавленість щодо використання технологій бездротової передачі енергії (БПЕ) зростає, що зумовлено безпекою та зручністю бездротових побутових пристроїв, простотою використання електричних приладів та електротранспорту. З огляду на те, що будь-яка топологія компенсації базується на основі базових чотирьох класичних топологій, знання їхніх фізичних особливостей і роботи допоможе зрозуміти взаємодію більш складних комбінацій топологій. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті статті на тему бездротової передачі енергії, які описують математичні моделі топології компенсації. Більшість існуючих статей висвітлюють різні питання реалізації конкретної топології, не відображаючи проблему загалом. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Узагальнено інформацію по кожній топології, виділено їхні особливості й недоліки, а також приклади їх використання в конкретних випадках. Постановка завдання. Основними завданнями є аналіз і порівняння найбільш поширених базових класичних топологій компенсації систем з індуктивною передачею енергії та рекомендації щодо їх вибору й застосування. Викладення основного матеріалу. Розглянуто загальні відомості про чотири базові класичні топології схеми. Так само розглянуті вимоги до схем компенсації, яких треба дотримуватися для ефективної роботи схеми ІПЕ. Проведено аналіз та порівняльна характеристика базових топологій компенсації для ІПЕ. Були наведені переваги і недоліки кожної топології і сфери їх застосування. Висновки відповідно до статті. Результатом огляду є виділення особливостей кожної базової топології, їхні переваги й недоліки, за допомогою яких можна вибрати необхідну топологію залежно від поставленого завдання.

У статті сформульовано сучасну концепцію компетентностей із патологічної фізіології для більш ефективної імпле­ментації в науково-освітній процес вищих медичних закладів освіти України, а також для уніфікації навчання на кафедрах патологічної фізіології. Усі компетентності поділяються на інтегральні, загальні та спеціальні. Окремо виділено особливості кожної групи компетентностей, їх значення для успішного навчання, зокрема на кафедрі патологічної фізіології. Наведено шляхи формування спеціальних компетентностей студентів, що навчаються на кафедрі патологічної фізіології ДДМУ, в тому числі за умов пандемії COVID-19. Успішне оволодіння компетентностями протягом навчання з дисципліни «Патофізіологія» сприяє формуванню високо­кваліфікованого лікаря, оскільки формує навички клінічного мислення, аналізу, комунікації, дедукції та інші, які є необхідними в роботі лікаря будь-якої спеціальності. Адже саме патологічна фізіологія «відчиняє двері» студентам до понять «хвороба», «етіологія», «патогенез», формує загальні базові знання про різні захворювання систем і органів. Самостійна робота студентів є важливою для формування навичок самоосвіти. Це вкрай необхідно для конкурентоспроможності та відповідності сучасним вимогам. Тому лікар повинен постійно вдосконалювати свої навички, доповнювати знання новими даними, розробляти новітні заходи профілактики та лікування. Залучення студентів до наукового гуртка є важливою ланкою навчання, адже під керівництвом викладача студент опановує складну медичну літературу, написання наукових робіт, доповіді на засіданнях гуртка, участь в експериментальних дослідженнях, що проводяться згідно з запланованими кафедральними науково-дослідними роботами. Усе це в комплексі створює оригінальне та концептуальне медичне мислення, критичне осмислення проблем. Компетентнісний підхід враховано при розробці навчальної програми з патологічної фізіології для магістрів медицини та впроваджено в лекції, практичні заняття та самостійну роботу студентів.

Проблеми значення культурно маркованої лексики є важливим елементом міжкультурних та міжмовних контактів. У статті відтворюються питання, пов’язані зі способами перекладу культурно маркованої лексики, особлива увага приділяється основним труднощам під час перекладу. Вивчення способів передачі реалій при перекладі визначається зростаючим інтересом до дослідження мов на різних рівнях, тенденцією до вивчення взаємозв’язку мови і культури, так як саме в культурно маркованій лексиці відображається специфіка мислення кожного народу. Сучасні літературні твори містять безліч слів, описів традицій, звичаїв і явищ, незрозумілих носіям інших культур. Переклад текстів, що містять такого роду одиниці викликає ряд проблем. Так, переклад культурно маркованої лексики ускладнений тим, що референт реалії може відсутні в мові, що, або ж бути дещо відмінним від мови оригіналу. Актуальність даної статті обумовлена недостатнім вивченням ролі культурно маркованої лексики при перекладі, що часто призводить до зниження цінності сприйняття перекладеного тексту. При перекладі текстів важливо зберігати культурно-історичну своєрідність оригіналу. У тому випадку, якщо текст, що перекладається відноситься до певної епохи, написаний мовою, що нині не вживається, і співвідноситься з архаїчними культурними традиціями, то перекладач повинен володіти не тільки винятковими лінгвістичними навичками, але і великими філологічними та історичними знаннями. В цьому випадку для перекладача незамінними будуть не тільки базові знання теорії перекладу, а й приклади практичної реалізації тих чи інших методів, шляхів передачі реалій на іншу мову. Адже читач повинен не замислюватися в процесі читання про точність значення того чи іншого слова, а сприймати значення як факт. У статті дано теоретичне обгрунтування культурно маркованої лексики, розроблено класифікацію культурно маркованої лексики за різними критеріями, проаналізовано основні прагматичні функції національно маркованих лексичних одиниць, запропоновано основні шляхи розв’язання проблем адекватного відтворення культурно маркованої лексики при перекладі текстів українською мовою. Для передачі специфічної лексики в практиці перекладу використовується безліч способів і прийомів, які стали результатом багатовікових мовних контактів і які призвели до накопичення знань про лексико-граматичні відповідності. В цілому, можна зробити висновок, що при передачі національно маркованої лексики найчастіше використовується прийом калькування, що допомагає адекватно передати текст мовою оригіналу без смислових спотворень; зберегти національний і історичний колорит; зробити прагматичний та естетичний вплив на реципієнта.

Доказова медицина використовує докази найбільш ефективних та дієвих методів чи заходів для підтримки прийняття рішень, що стосуються здоровʼя пацієнтів. Ефективне застосування доказової медицини буде повʼязано зі зменшенням кількості медичних помилок, використанням у клінічній практиці індивідуального догляду та більш широким застосуванням передової практики. Метою нашого дослідження було оцінити базові знання щодо принципів доказової медицини у студентів-медиків, що навчаються на 6 курсі. При аналізі віку студентів було встановлено, що більшість із них молодше 25 років. Ми встановили, що 40 (66,7 %) студентів працюють у закладах, що пов’язані з медичною сферою. Лише 17 студентів із 60 мали знання щодо ресурсів доказової медицини. Встановлено, що 64,5 % опитаних, а це 40 студентів, знайомі з принципами доказової медицини, та вже розбирали це питання у ході навчання. Проте це не свідчить про те, що студенти обізнані в цьому питанні та мають на меті застосовувати принципи доказової медицини у своїй роботі. 37 % працюючих студентів відповіли, що в тому медичному закладі, де вони працюють, користуються принципами доказової медицини. Тобто більшість лікарських призначень та діагностичних заходів не має відношення до доказової медицини. Імплементація принципів доказової медицини у навчання студентів-медиків є необхідним завданням медичних вузів країни.

Мета роботи – аналіз літератури про метод проблемно-орієнтованого навчання (PBL – Problem Based Learning), його впровадження в медичну освіту. Основна частина. Окреслено недоліки та переваги цієї навчальної технології. PBL сприяє появі навичок активного навчання, що є важливим для постійного процесу післядипломного навчання лікарів; навчає вирішувати клінічні ситуації. Але студенти, що навчалися за методом PBL, іноді мали нижчі показники іспитів з фундаментальних дисциплін, ніж ті, хто навчався за традиційною методикою. Оскільки для навчальної моделі PBL надзвичайно важливим є засвоєння фундаментальних дисциплін, ми пропонуємо на доклінічних кафедрах застосовувати активні методи викладання знань шляхом їх інтеграції по горизонталі та вертикалі, практикувати проведення міждисциплінарних занять за сценарієм PBL. Проведення таких занять допоможе поширити ефективність навчання за моделлю PBL на викладання морфологічних дисциплін та фізіології й закріпити базові знання у студентів клінічних кафедр та лікарів під час післядипломної освіти. Висновок. Переваги PBL та зазначені особливості деяких шляхів можливого впровадження цієї інноваційної технології в додипломне та післядипломне навчання спрямовані на підвищення якості медичної освіти та узгоджуються з логіко-змістовою моделлю галузевих стандартів підготовки фахівців, здатних до безперервного професійного розвитку.

Анотація. Вища освіта є одним із визначальних чинників, що впливають на професійне становлення людини. Формування самоосвітньої компетентності студентів сприятиме підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців у контексті глобалізації освіти і підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці. Однією з форм самоосвітньої діяльності є самостійна робота. Біофізику студенти-фармацевти медичних закладів вищої освіти ІV рівня акредитації вивчають на першому році навчання. Основна частина навчального навантаження для студентів фармацевтичного факультету заочної форми навчання при­падає на самостійну роботу. У загальній системі організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання особливе місце займає контрольна робота з навчальної дисципліни. Перед виконанням контрольної роботи студенти заочної форми навчання самостійно вивчають теоретичний матеріал, розміщений на сайті університету. Обсяг інформації, який міститься в ньому, оптимізований та адаптований для студентів заочної форми навчання. Під час вивчення дисципліни майбутні провізори повинні опанувати базові знання для блоку дисциплін, що забезпечують професійно-практичну підготовку. Виконання контрольної роботи вимагає формування вмінь самостійно працювати з навчальною літературою. Для підвищення ефективності самостійної роботи і для допомоги студентам-заочникам у виконанні контрольної роботи розроблено варіанти контрольних завдань із біофізики. Завдання контрольної роботи побудовані так, що дозволяють не тільки об’єктивно перевірити рівень знань студентів, а й активізувати їх пізнавальну активність, забезпечити повторення раніше засвоєних знань, застосувати сформовані уміння і навички для активного сприйняття нового матеріалу.

Мета роботи – проаналізувати ефективність оцінювання медичних компетентностей за допомогою об’єктивного структурованого клінічного іспиту. Основна частина. Під час іспиту студент виконує 12 завдань на 12 станціях. Час, виділений на кожне з них, складає 6 хв, а перерва між ними – 1 хв. Залежно від того, яку компетентність мається на меті перевірити, станції поділяються на 4 основних типи: комунікативні, когнітивні, мануальні (базові та ускладнені) чи маніпуляції. Проте такий поділ є досить умовним, на жодній станції неможливо оцінити ізольовану компетентність, оскільки вони є взаємопроникаючими. Для досягнення високої надійності та об’єктивності контролю знання студента оцінюється за виконанням однакових завдань (для однієї групи), за чек-листом та без зазначення персональних даних (за ідентифікаційним номером). Іспит вважається складеним, якщо студент набрав не менше 7,0 балів з 12 максимально можливих. Висновок. Використання формату об’єктивного структурованого клінічного іспиту дає можливість не тільки оцінити ступінь оволодіння компетентностями, а й сприяє підвищенню зацікавленості студентів до навчання та формує клінічне мислення.

Актуальність дослідження визначається суперечністю між зростаючою потребою сучасних сервісних центрів і ремонтних автопідприємств у висококваліфікованих і креативних інженерно-технічних працівниках та неузгодженістю думок учених щодо визначення суті, змісту і структури творчого потенціалу майбутнього фахівця автотранспортної галузі, недосконалістю умов його формування й розвитку у коледжах. Мета: уточнити дефініцію, конкретизувати зміст та обґрунтувати структуру творчого потенціалу майбутніх механіків з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів. Методи: теоретичний аналіз наукових джерел – для з’ясування рівня дослідженості проблеми; порівняння – з метою вивчення наукових підходів до розв’язання проблеми; аналіз і синтез – задля визначення найближчої родової ознаки, суттєвих видових ознак досліджуваного феномена; систематизація – для обґрунтування його структурних компонентів. Результати: уточнено дефініцію поняття «творчий потенціал майбутнього механіка з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів»; конкретизовано його зміст, обґрунтовано структуру та визначено базові характеристики. Висновки: поняття «творчий потенціал майбутнього механіка з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів» – це інтегративна властивість особистості, що сприяє реалізації її успішної професійної діяльності; даний феномен є складним особистісним конструктом з певним набором компонентів (мотиваційно-ціннісний, інтелектуально-креативний, когнітивно-діяльнісний, емоційно-вольовий та особистісно-рефлексивний) та базових характеристик (синтез творчих і технічних здібностей; схильність до творчої технічної діяльності; ресурсна можливість і прагнення знаходити оригінальні рішення розв’язання проблем в галузі експлуатації й ремонту, відновлення чи контролю якості об’єктів автомобільного транспорту; здатність системно поєднувати методологічні, загальнотеоретичні, політехнічні знання; наявність певних особистісно-професійних якостей).

В статті розглядається важливий розділ навчального курсу інформатики – програмування. Навчання програмування розвиває пам’ять, логічне мислення, креативність, самоорганізованість, стійкість та інтелектуальні здібності. На разі кількість годин, передбачених навчальною програмою з інформатики на вивчення теми “Алгоритми та програми”, а також “Основи об’єктно-орієнтованого програмування” можна вважати більш ніж достатньою (від 30% до 50% в залежності від класу). Тому за системного та виваженого підходу до навчання, після завершення школи кожен учень може мати базові знання з програмування, а також вміти їх застосовувати для розв’язування практичних задач, що виникають під час різних видів його діяльності. Разом з цим в допомозі вчителю та учню можуть стати різноманітні тренувальні середовища розробки, а також навчальні веб-ресурси та сайти. Для таких сучасних та простих мов, як, наприклад Python, їх існує достатня кількість. Проте на жаль, наявні сервіси не зовсім придатні до використання в 6-7 класах під час вивчення теми “Алгоритми та програми”. Саме тому доцільним є розробити просте у використанні, але змістовно наповнене навчально-тренувальне середовище для вивчення основ програмування мовою Python в середній школі. Середовище PyLearn розроблено для спрощення адаптації учнів до правил написання програмного коду, а також його тестування. Використання такого підходу дозволяє максимальну частину навчального часу приділити саме розв’язуванню практичних задач, що надалі дозволить учневі тільки поглиблювати свої знання та в старших класах почати роботу над власним навчальним або науковим проектом з програмування. В статті розглянуто короткий аналіз популярних програмних засобів для навчання програмування, а також описано принцип роботи з розробленим навчально-тренувальним середовищем PyLearn.

Статтю присвячено дослідженню рівня свідомості студентів ХГУ «НУА» І та ІІ курсів навчання щодо основ здорового способу життя. Розглянуто результаті анкетування студентів молодших курсів у 2019–2020 рр. із метою виявлення рівня їхніх знань із цього питання з подальшим його аналізом, а також отримані результати порівняно з результатами аналогічного дослідження у 2003 р. Під час проведення аналізу застосовано сучасні методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел, розроблення анкет, анкетування, аналіз отриманого матеріалу. Установлено, що більшість студентів має базові знання у цій сфері, але цього недостатньо, щоб вести здоровий спосіб життя повною мірою. Так, понад 80% респондентів мають вірне ставлення щодо впливу на здоровий спосіб життя таких чинників, як забруднення навколишнього середовища, зловживання алкоголем, паління, вживання наркотиків, брак рухової активності, регулярне проходження медичних оглядів, загартовування, масаж, правильне харчування. Але є суттєві розбіжності у питаннях, які стосуються психогігієни людини, відповідальності людини за своє здоров’я, способів стимулювання ведення здорового способу життя. Аналіз умінь та навичок здорового способу життя респондентів показав володіння лише простішими з них. Порівняння отриманих результатів із результатами схожого дослідження у 2003 р. свідчить про те, що за деякими показниками є поліпшення результатів. Це не може бути сприйнято однозначно, бо існує ймовірність того, що сучасні студенти переоцінюють свої здібності. Але впевнено можна казати про зріст зацікавленості щодо питань здорового способу життя. У результаті аналізу отриманих результатів було зроблено висновки та намічено подальші шляхи роботи, а саме: робота з подальшого вдосконалення знань і навичок повинна вестися як аудиторно, так і в поза урочний час; зростання інтересу до знань у цій сфері і розвиток комп’ютерних технологій є сприятливими чинниками для подальшої роботи.

У статті розкрито деякі історіографічні аспекти проблеми підготовки вчителів образотворчого мистецтва в Україні. Проаналізовано базові поняття дослідження: «готовність», «підготовка», «підготовка педагога», «професійна підготовка педагога», «професійна підготовка вчителя образотворчого мистецтва». На основі аналізу науково-педагогічної літератури виокремлено педагогів, що розглядали проблеми професійної підготовки фахівців у системі вищої освіти, психологічні аспекти професійного становлення вчителя, теоретичні та методичні підходи професійного становлення педагога, підготовку учителів образотворчого мистецтва. Окреслено найбільш значущі проблеми щодо підготовки педагогів образотворчого мистецтва, яких торкаються у своїх дослідженнях науковці, зокрема готовність вчителів до викладання дисциплін мистецького спрямування; формування творчих здібностей майбутніх учителів галузі мистецтва; складники професійної готовності майбутніх вчителів у галузі мистецької освіти (мотиваційний, когнітивний, ціннісно-естетичний, діяльнісно-технологічний, особистісно-рефлексивний); готовність майбутніх учителів мистецьких спеціальностей до професійного саморозвитку; формування професійної культури майбутнього вчителя образотворчого мистецтва; компоненти професійна культура вчителя образотворчого мистецтва (професійна мотивація, професійні знання, професійна майстерність); педагогічні умови щодо підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва до виховання морально-естетичних почуттів учнів (культурна сфера, інтеграційний підхід); застосування народної художньої творчості у фаховій підготовці майбутнього вчителя образотворчого мистецтва; підготовка вчителів декоративно-прикладного мистецтва як складова підготовки педагогів образотворчого мистецтва.

У статті розглянуто нове розуміння сутності феноменів «лідерство» і «лідерські навички» та теоретичні засади формування лідерських навичок шляхом індивідуального підходу в навчанні майбутніх фахівців у закладах вищої і фахової передвищої освіти. Запропоновано до означених теоретичних засад віднести інтегрованість індивідуального навчання у професійну діяльність майбутніх фахівців-лідерів. Визначено, що підготовка майбутніх фахівців як керівників до лідерства у колективі є соціально-педагогічною системою, яка сприяє опануванню студентами у закладах вищої і фахової передвищої освіти трьома базовими лідерськими навичками: проведенні діагностування рівня розвитку колективу працівників, гнучкістю й партнерством. З’ясовано, що шляхом організації індивідуального навчання фахівців-лідерів формуються ще три базові навички лідерства «в собі» – кидати виклик прийнятим обмеженням, визначати рівні своєї влади й співробітничати заради успіху. Визначено, що майбутній фахівець у закладі вищої чи фахової передвищої освіти має навчитися збільшувати джерела власної влади, особливо влади знання (добре розбиратися у власній справі, комп’ютерах, іноземних мовах тощо), особистої влади (розвиваючи свою особистість і міжособистісні вміння). Доведено, що ефективне формування лідерських навичок має відбуватися на всіх чотирьох рівнях: з управління собою; окремими колегами; колективом (командою) і організацією.

Стаття присвячена актуальному питанню прикладної спрямованості дисциплін математичного циклу, моделювання інженерних процесів засобами традиційного курсу вищої математики та використання теорії центру мас. Питання інтегрованості компетентностей професійної підготовки фахівців річкового та морського транспорту в систему математичних дисциплін завжди викликало зацікавленість. Враховуючи, що дана спеціальність є регульованою та імплементованою у світове товариство, до математичних знань студентів молодших курсів морських спеціальностей висувається низка вимог. Зауважено, що деякі питання інженерної математики відображенні в міжнародних вимогах Модальних курсів ІМО та, в той самий час, не зовсім повністю відображені в курсі математичних дисциплін морських ЗВО. Запропоновані задачі повною мірою відображають зв'язок математичної підготовки з освітньо-професійними програмами підготовки фахівців річкового і морського транспорту, Стандартними вищої освіти України та міжнародними вимогами ІМО. Кожна задача включає коментар до розв’язання, а також розглядається з позицій як традиційності викладання вищої математики, так і за допомогою теорії про центр мас. В свою чергу, інтегральний метод розв’язання задач на знаходження центроїду, дозволяє не лише вдосконалити базові знання з вищої математики, а й зацікавити та вмотивувати студента до підвищення рівня математично-професійних навичок, формування професійних задач на основі фундаментальних математичних тверджень, методів, засобів. Подальшого дослідження потребують питання розробки та вдосконалення методичної системи завдань дисциплін математичного циклу у відповідності до вимог освітньо-професійних програм підготовки фахівців річкового та морського транспорту, Стандартів вищої освіти та Модальних курсів ІМО. В аспекті цього напряму розвитку досліджень особливої уваги потребують концептуальні питання Higher Engineering Mathematics, інтегровність математичних та професійних компетентностей. Ключові слова: моделювання об’єктів, підготовка фахівців річкового і морського транспорту, професійно-математична підготовка, центроїд, барицентр, центр мас

Діяльність бюджетних установ має свої особливості, які зумовлюють відповідну специфіку нормативного забезпечення облікового процесу в установах державного сектору. Метою написання статті є проведення аналізу нормативно-правового забезпечення облікового процесу господарської діяльності бюджетних установ. Нормативне забезпечення обліку – це комплекс нормативно-правових документів, які встановлюють єдині вимоги до ведення обліку у бюджетних установах. Нормативна база є сукупним відображенням соціального, політичного, економічного, міжнародного впливів. У роботі розглянуто розвиток бюджетного обліку у 20-21 столітті. Виникнення різних форм власності після 1991 року призвело до суттєвих реформаційних процесів у бюджетному обліку. Нормативно-правове забезпечення обліку у бюджетних установах можна поділити на три рівні: вищий рівень – регулює діяльність всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності; середній рівень – характеризується нормативним забезпеченням обліку діяльності установ державного сектору економіки; нижчий рівень – визначає перелік нормативів, які розроблені і функціонують виключно для забезпечення діяльності конкретної установи. Основою ведення обліку є базові нормативи, які прийняті основним законодавчим органом України і визначають правові засади функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності. Сюди відноситься Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Трудовий Кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Податковий Кодекс України. У цій нормативній ланці важливо виділити, Бюджетний кодекс України та Закон України «Про Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Середній рівень нормативно-правового забезпечення включає у себе нормативні акти, які визначають методику обліку активів, пасив та господарських процесів у бюджетних установах. Ознайомлення практикуючого бухгалтера з нормативами вищої і середньої ланок дає базові знання щодо діючої методики обліку у бюджетних установах. Але кожна бюджетна установа має свої особливості у побудові облікового процесу. Керівник бюджетної установи затверджує пакет внутрішніх документів, які визначають правила функціонування цієї установи: штат працівників та посадові оклади, форма оплати праці, посадові обов’язки штатних працівників, облікова політика бюджетної установи. Слід зазначити, що керівник бюджетної установи формує свою облікову політику у відповідності до діючого законодавства. Нормативна база з обліку в бюджетних установах знаходиться у процесі реформування і постійних змін. Зміни зумовлені глобалізаційними процесами, які відбуваються у світі та прагненням України приєднатися до них.

Діяльність бюджетних установ має свої особливості, які зумовлюють відповідну специфіку нормативного забезпечення облікового процесу в установах державного сектору. Метою написання статті є проведення аналізу нормативно-правового забезпечення облікового процесу господарської діяльності бюджетних установ. Нормативне забезпечення обліку – це комплекс нормативно-правових документів, які встановлюють єдині вимоги до ведення обліку у бюджетних установах. Нормативна база є сукупним відображенням соціального, політичного, економічного, міжнародного впливів. У роботі розглянуто розвиток бюджетного обліку у 20-21 столітті. Виникнення різних форм власності після 1991 року призвело до суттєвих реформаційних процесів у бюджетному обліку. Нормативно-правове забезпечення обліку у бюджетних установах можна поділити на три рівні: вищий рівень – регулює діяльність всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності; середній рівень – характеризується нормативним забезпеченням обліку діяльності установ державного сектору економіки; нижчий рівень – визначає перелік нормативів, які розроблені і функціонують виключно для забезпечення діяльності конкретної установи. Основою ведення обліку є базові нормативи, які прийняті основним законодавчим органом України і визначають правові засади функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності. Сюди відноситься Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Трудовий Кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Податковий Кодекс України. У цій нормативній ланці важливо виділити, Бюджетний кодекс України та Закон України «Про Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Середній рівень нормативно-правового забезпечення включає у себе нормативні акти, які визначають методику обліку активів, пасив та господарських процесів у бюджетних установах. Ознайомлення практикуючого бухгалтера з нормативами вищої і середньої ланок дає базові знання щодо діючої методики обліку у бюджетних установах. Але кожна бюджетна установа має свої особливості у побудові облікового процесу. Керівник бюджетної установи затверджує пакет внутрішніх документів, які визначають правила функціонування цієї установи: штат працівників та посадові оклади, форма оплати праці, посадові обов’язки штатних працівників, облікова політика бюджетної установи. Слід зазначити, що керівник бюджетної установи формує свою облікову політику у відповідності до діючого законодавства. Нормативна база з обліку в бюджетних установах знаходиться у процесі реформування і постійних змін. Зміни зумовлені глобалізаційними процесами, які відбуваються у світі та прагненням України приєднатися до них.

Стаття присвячена актуально у питанню прикладної спря ованості дисциплін ате атичного циклу, оделювання інженерних процесів засоба и традиційного курсу вищої ате атики та використання теорії центру ас.Питання інтегрованості ко петентностей професійної підготовки фахівців річкового та орського транспорту в систе у ате атичних дисциплін завжди викликало зацікавленість. Враховуючи, що дана спеціальність є регульованою та і пле ентованою у світове товариство, до ате атичних знань студентів олодших курсів орських спеціальностей висувається низка ви ог. Зауважено, що деякі питання інженерної ате атики відображенні в іжнародних ви огах Модальних курсів ІМОта,в той са ий час,не зовсі повністю відображені в курсі ате атичних дисциплін орських ЗВО.Запропоновані задачіповною ірою відображають зв'язок ате атичної підготовки з освітньо-професійни и програ а и підготовки фахівців річкового і орського транспорту, Стандартни и вищої освіти України та іжнародни и ви ога и ІМО.Кожна задача включає ко ентар до розв’язання, а також розглядається з позицій як традиційності викладання вищої ате атики, так і за допо огою теорії про центр ас.В свою чергу, інтегральний етод розв’язання задач на знаходження центроїду, дозволяє не лише вдосконалити базові знання з вищої ате атики, а й зацікавити та в отивувати студента до підвищення рівня ате атично-професійних навичок, фор ування професійних задач на основі фунда ентальних ате атичних тверджень, етодів, засобів.Подальшого дослідження потребують питання розробки та вдосконалення етодичної систе и завдань дисциплін ате атичного циклуу відповідності до ви ог освітньо-професійних програ підготовки фахівців річкового та орського транспорту, Стандартів вищої освіти та Модальних курсів ІМО. В аспекті цього напря у розвитку досліджень особливої уваги потребують концептуальні питання Higher Engineering Mathematics, інтегровність ате атичних та професійних ко петентностей.Ключові слова: оделювання об’єктів, підготовка фахівців річкового і орського транспорту, професійно- ате атична підготовка, центроїд, барицентр, центр ас

Мета статті полягає у виявленні механізмів конструювання прижиттєвого та меморіального образів одного із значимих представників дворянства Лівобережної України Григорія Павловича Ґалагана (1819–1888). Актуальність роботи визначено можливостями включення обраної теми до різноманітних міждисциплінарних контекстів біографістики, соціальної, політичної, культурної та інтелектуальної історії. Історіографічна експертиза виявила, що питання ролі і місця дворянства в історії залишається дискусійним, а тому його вивчення зберігає актуальність. Методологічну основу сформували базові принципи теорії історіографічного образу, що спрямовували на виявлення ґенези, формування та еволюції уявлень стосовно Г. П. Ґалагана на сторінках часопису «Киевская старина». Ми виходили із розуміння того, що історичне знання та суспільні історичні уявлення формуються шляхом вибіркового відображення і трансляції минулого у професійному середовищі та публічному просторі. Саме тому предметом нашої уваги став процес конструювання прижиттєвого та меморіального образів лідера дворянства Лівобережної України, який розпочався іще за його життя на сторінках «Киевской старины». Саме тому джерельна база дослідження була сформована з публікацій в «Киевской старине» біографічних документів та праць самого героя. Основні результати полягають у визначенні змістовних структур прижиттєвого та меморіального образів Г. П. Ґалагана: покровитель місцевої освіти, справжній патріот Батьківщини, активний захисник інтересів її населення, видатний меценат, поціновувач та захисник традиційної народної культури. Виявлені мотиви творення такого ідеалістичного образу були обумовлені завданнями поміркованого сегмента національного руху кінця XIX – початку ХХ ст.: необхідністю плекання і зміцнення місцевого патріотизму, української або малоросійської ідентичності, важливістю формування пантеону знакових національних діячів, вихованням у заможних земляків ставлення до матеріальної підтримки національної справи як до морального обов’язку, важливої, статусної справи.

Актуальність теми дослідження. Психосоціальна підтримка та реабілітація учасників АТО вкрай важлива. Участь у бойових діях змінює особистість: відбувається зміна світогляду; базові переконання набувають якісно нового значення. Постановка проблем. Війна на Сході України зумовлює потребу в розвитку соціальних послуг, удосконаленні реабілітаційних заходів та соціальній адаптації учасників АТО. Ця проблема потребує ґрунтовного наукового дослідження та систематизації знань про соціальнопсихологічні особливості учасників АТО. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням базових переконань особистості присвячені праці вчених: A. Beck, M. Dutton, S. Epstein, E. K. Fletcher, R. Janoff Bulman, F. H. Norris, М. А. Падун, Н. В. Тарабрина. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Малодослідженими залишаються теоретичні та практичні аспекти змін у структурі особистості, в тому числі і базові переконання учасників АТО. Постановка завдання полягає у висвітленні результатів емпіричного дослідження базових переконань учасників АТО. Виклад основного матеріалу. Наводимо результати дослідження базових переконань. «Доброзичливість оточуючого світу» знаходиться у середніх показниках у 88% учасників АТО та 90% контрольної групи. Високі показники «Справедливість» у 64% учасників АТО та 46,6% контрольної групи. «Образ Я» на високому рівні у 57% учасників АТО та 40% контрольної групи. Високі показники «Вдача» у 51% учасників АТО та 43,3% контрольної групи. У 61% учасників АТО та 30% контрольної групи «Переконання про контроль» мають високі значення. Висновки. Отже, бойовий досвід в переважної частини учасників АТО носить конструктивний характер. Це проявляється в усвідомленні сили власного Я, підвищенні цінності самого життя та знаходженні можливостей для самореалізації. Розвиток соціально-психологічних послуг для учасників АТО має відбуватися через наснаження, формування віри у власні можливості.

У статті здійснено аналіз фреймових структур на позначення почуттів у художньому дискурсі. Докладно розглянуто поняття «фрейм» та «фреймова структура». Фрейми кваліфіковано як когнітивні утворення, складовими частинами яких є термінали і які реалізуються в дискурсі через фреймові структури. Ключові компоненти фреймових структур ― термінальні елементи, що безпосередньо пов’язані з мовною реалізацією терміналів. Дослідження виконано на матеріалі роману Стефана Цвейга «Ungeduld des Herzens» («Нетерпіння серця»). У цьому творі проаналізовано фреймові структури, у яких термінальні елементи, що представляють фрейм «Почуття», відображають емоційну сферу персонажів і розкривають їхній внутрішній світ. У дослідженні описано структуру фрейму «Почуття» та визначено його основні термінали. Цей фрейм розглядаємо як ментальне утворення, в основу якого покладено категоріальні знання про людські почуття – те, що люди відчувають не розумом, а внутрішньо, «в душі», наприклад страх, полегшення, радість, безпечність, невпевненість й ін. На основі словникової дефініції визначено базові термінали фрейму «ПОЧУТТЯ» («GEFÜHL»): «Внутрішнє поривання» («seelische Regung»), «Відчуття» («Empfindung»), «Настроєність» («Einstellung»), «Ставлення до світу» («Haltung zur Welt»). У рамках цих терміналів здійснено комплексний аналіз лексичних одиниць, що зображають почуття героїв роману «Ungeduld des Herzens», показано різні відтінки їхніх переживань і думок, описано найпотаємніші мрії, передано найрізноманітніші поривання людської душі. Зазначені вище фреймові структури дають ключ до розуміння вчинків героїв твору та їхніх мотивів, відображають почуття, які штовхають дійових осіб на відчайдушні кроки, як на подвиги, так і на злочини; висвітлюють пристрасті, що можуть стати як причиною невдач, так і підґрунтям для зародження нових стосунків. Аналіз текстового матеріалу засвідчив, що фреймові структури на позначення емоцій і почуттів є продуктивним засобом у відображенні внутрішнього світу літературних героїв та ефективним механізмом експлікації авторської прагматики.

У статті проаналізовано естетотерапевтичну технологію – музикотерапію як одну зі складових частин арт-терапії. З’ясовано сутність поняття, відмінність занять із музики від музикотерапевтичних занять у закладах дошкільної освіти, а саме: перші сприяють музичному розвитку дошкільників, приносять їм радість, підносять над життєвими буднями, а другі мають на меті профілактику захворювань, корекцію, реабілітацію та лікування музикою психофізичного здоров’я. Наголошено на актуальності музичної компетентності не лише музичного керівника закладу дошкільної освіти (ЗДО), а й вихователя та психолога. Відмінність традиційних занять із музики від музикотерапевтичних у ЗДО полягає у тому, що на останніх педагогічні працівники (музичний педагог, вихователь і психолог) мають, по-перше, подбати не лише про зміст музичного навантаження на дитину, а й про його лікувальний вплив; по-друге, надавати не лише базові музичні знання з усіх видів музичної діяльності, а й здійснювати лікування різними напрямами музики; по-третє, виявляти й усувати різні фізичні патологічні відхилення вихованців від норми, запобігати їхнім хворобам, здійснюючи корекцію страхів, переживань, дитячих тривог і хвилювань тощо. Охарактеризовано форми, методи і засоби музикотерапії для дітей дошкільного віку у ЗДО; виокремлено її основні напрями: спів (вокалотерапія), гра на музичних інструментах, музично-ритмічні рухи, слухання музичних творів, а також малювання, пантоміма, пластична драматизація під музику, створення віршів, малюнків, оповідань після її прослуховування, казкотерапія, кольоротерапія під музичний супровід. Акцентовано на важливості активного впровадження й застосування музикотерапії в освітньому процесі ЗДО для профілактики та реабілітації психіки дошкільника, зарядження його позитивними емоціями. З’ясовано, що для дітей дошкільного віку гра на музичних інструментах є не лише провідним видом музикотерапевтичної діяльності, що дає вихід надлишковим емоціям, а й засобом діагностики психіки та психофізіологічного стану дошкільника. Доведено, що саме заняття музикотерапією (лікування музикою) сприяють позитивним змінам у поведінці дітей.

Одними з найпоширеніших шлунково-кишкових інвазій у птиці є асаридіоз спричинений Ascaridia galli, й трихостронгільоз, збудник Trichostrongylus tenuis. У ветеринарній практиці кількісні копроо-воскопічні методи діагностики з наявністю лічильної камери досить широко застосовуються. Ці методи мають важливе значення під час вивчення інвазованості птиці нематодами. Проте базові знання щодо ефективності комерційних методів діагностики порівняно з методом В. Н. Трача у птиці практично відсутні в науковій літературі. Метою дослідження було порівняння ефективності методу В. Н. Трача та комерційних методів: модифікованого МакМастера з чутливістю 50 яєць в 1 г фекалій (ЯГФ) та Міні-Флотак у комбінації з Філл-Флотак (чутливістю 10 ЯГФ) у разі ураження курей A. galli і T. tenuis. У роботі представлено результати апробації вищенаведених методів з наси-ченими розчинами: нітрату амонію (NH4NO3; ПВ=1,3) для В. Н. Трача та хлориду натрію (NaCl; ПВ=1,2) для МакМастера й Міні-Флотак. Зразки фекалій відбирали в одноосібному селянському гос-подарстві, що розташоване в с. Щербані Полтавського району, від курей віком 9–12 міс. з підлоги 25 проб по 10 г кожна. Лабораторні дослідження проведені в науковій лабораторії кафедри паразито-логії Полтавської державної аграрної академії. Для методу В. Н. Трача брали 2,5 г посліду й додава-ли 47,5 мл розчину NH4NO3, після чого відстоювали впродовж 45 хв. З метою діагностики модифіко-ваним методом МакМастера брали 2 г фекалій і додавали 28 мл насиченого розчину кухонної солі. Для проведення досліджень методом Міні-Флотак у Філ-Флотак поміщали 2 г посліду й додавали 38 мл розчину NaCl, згідно з протоколом дослідження екзотичних тварин. Дослідження методами МакМастера й Міні-Флотак проводили через 10–12 хв після заповнення камер. З’ясовано, що метод МакМастера є найефективнішим з виявленн яєць нематод у птиці. В середньому методом МакМас-тера вдалося виявити на 83,3 % більше яєць Ascaridia galli й на 80,24 % більше яєць Trichostrongylus tenuis, ніж методом В. Н. Трача (P<0,001). Встановлено, що метод В. Н. Трача мав бідну кореляцій-ну залежність при виявленні яєць аскаридій і трихостронгілюсів як із «золотим стандартом» (метод МакМастера), так і з Міні-Флотак. Водночас при підрахунку яєць A. galli в 1 г фекалій кое-фіцієнт кореляції узгодженості Ліна між методами МакМастера й Міні-Флотак був суттєвим (ССС=0,96), а T. tenuis – помірним (ССС=0,91).

Предметом вивчення в статті є процеси побудови пояснень щодо запропонованих інтелектуальною інформаційною системою рішень. Метою є розробка методу узгодження пояснень в інтелектуальній інформаційній системі з урахуванням обмежень, які визначаються базовими знаннями щодо об'єктів та процесів у предметної області. Завдання: структуризація процесу побудови пояснень з урахуванням обмежень, представлених знаннями щодо предметної області; визначення аспектів узгодження пояснення; розробка методу узгодження знань щодо пояснення та предметної області. Використовуваними підходами є: підходи до побудови пояснень, підходи до узгодження знань. Отримані наступні результати. Виконано структуризацію процесу побудови пояснень з урахуванням етапу узгодження знань. Виділено аспекти узгодження знань пояснення із вхідними даними в сенсі використання даних для тлумачення, із отриманим інтелектуальною інформаційною системою рішенням в сенсі узгодження з задачами користувача, а також із знаннями предметної області в сенсі обмежень для використання пояснення. Запропоновано метод узгодження пояснення із знаннями щодо предметної області. Висновки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному. Запропоновано метод узгодження пояснення із базовими знаннями щодо об'єктів та процесів у предметної області. Метод передбачає ітеративне виконання послідовності узгодження даних щодо процесу прийняття рішень в інтелектуальній системі із знаннями, що описують предметну область, перевірку узгодженості розробленого пояснення із множиною знань щодо предметної області, а також узгодження пояснення з результуючим рішенням інтелектуальної інформаційної системи. В практичному аспекті метод орієнтований на формування підмножини пояснень, що не протирічать базовим з знанням щодо предметної області. Пояснення у складі цієї множини у подальшому можуть бути упорядковані за критерієм ефективності, з урахуванням особливостей задач, для вирішення яких призначені сформовані інтелектуальною системою рішення

У статті за результатами дослідження визначено сучасну парадигму розвитку механізмів самовпорядкування в системі державного управління України, що наведена відповідною матрицею, стовбцями якої є вид та зміст представлення базових знань щодо розвитку механізмів самовпорядкування у системі державного управління, а строками-рівнями – конкретизація певного виду та змісту цих знань. Виділено вісім таких рівнів: сутність самовпорядкування; сутність розвитку механізмів самовпорядкування; види самовпорядкування; базові підходи до самовпорядкування; механізми самовпорядкування; принципи самовпорядкування; критерії самовпорядкування; пріоритетні напрями модернізації.

У статті зазначено, що з точки зору інформаційної підтримки стратегічного вибору, інформаційне забезпечення полягає у наданні інформаційних даних у встановленому законом порядку, у процесі якого на базі інформаційних систем та із застосуванням принципів, методів, способів, правил, схем та алгоритмів здійснюється пошук інформації, її збір, обробка, нагромадження, зберігання, передача та використання у обсязі, достатньому для прийняття оптимальних рішень. Обґрунтовано форми інформаційної підтримки на всіх етапах стратегічного вибору із зазначенням конкретних інструментів. Доведено, що з допомогою ІТ-систем можна реєструвати та обробляти обсяги даних, що генеруються у структурах підприємства. Доступ до інформації є визначальною умовою прийняття раціональних рішень щодо розвитку підприємства. Сукупність отриманої інформації - базою знань. Генеровані знання визначають спосіб поведінки підприємства. Довіра до інформації перетворюється на якість знань, а останні в точність стратегічних рішень.

Наукова стаття присвячена розгляду такої базової для криміналістики категорії, як «техніко-криміналістичні дослідження». Наголошується, що в більшості випадків у літературі з криміналістики цей термін вживається відносно досліджень документів і ним позначається галузь криміналістичної техніки з однойменною назвою. Водночас термін «техніко-криміналістичні дослідження» без віднесення його до дослідження документів майже не вживається в науковій літературі. Таким чином, на відміну від інших існуючих категорій у криміналістиці, до цього часу чітко не визначено поняття техніко-криміналістичних досліджень та не окреслені їхні ознаки. Це призводить до певних проблем як наукового, так і практичного характеру. Для визначення ознак даних досліджень пропонується використовувати два критерії: за належністю та за обов'язковістю. За першим критерієм ознаки тех-ніко-криміналістичних об'єктів можуть бути загальними обов'язковими та окремими. Загальні обов'язкові ознаки пов'язані із сутністю досліджень, метою їх проведення та сферою використання. Загальні обов'язкові у свою чергу передбачають знання, які використовуються в ході досліджень, суб'єктів та об'єкти техніко-кри-міналістичних досліджень. Факультативні окремі ознаки пов'язані з технічними засобами, які застосовуються під час проведення таких досліджень. На основі окреслених у роботі ознак зроблено висновок, що техніко-криміналістичні дослідження в розслідуванні кримінальних правопорушень - це вивчення матеріальних об'єктів з метою отримання інформації або виявлення її джерел, яке здійснюється в ході розслідування кримінальних правопорушень з використанням спеціальних криміналістичних знань, умінь, навичок та за потреби - техніко-криміналістичних засобів суб'єктом, який володіє такими знаннями, уміннями та навичками та який правомочний на виконання відповідних досліджень. Окрім цього, як висновок відстоюється позиція, що поява даного терміна дозволить об'єднати різні види досліджень в одну групу, чітко окреслити її та відмежовувати від інших існуючих у криміналістиці досліджень, а також дозволить розглядати дані дослідження на рівні з іншими базовими для криміналістичної техніки категоріями.

У статті розкрито сутність поняття «цінності» як психологічного феномену, наведено його типологію. Особливу увагу звернуто на гуманізм як базову демократичну цінність об’єднаної Європи. Зазначено, що європейські цінності є стандартами певних процедур у різних сферах життя суспільства та державних інститутах, а найголовнішими цінностями для сучасного європейського суспільства є людська гідність, відповідальність та солідарність. Продемонстровано, що у зарубіжній психології проблема гуманізму як базової демократичної цінності посідає значне місце. Цінність людини є найвищою метою, якій повинна бути підкорена вся соціально-значуща діяльність людей, вирішальна роль належить вихованню та освіті у формуванні людини, що покладається на педагогів та психологів. Сформульовано висновок, що у сучасному європейському суспільстві освіті надається головна роль у вихованні базових європейських цінностей. Рада Європи розробляє потужні освітні проекти для вироблення єдиних стандартів європейської освіти, яка була б спрямована на формування демократичної громадянськості, гуманізації та толерантності. Українська освіта є невід’ємною частиною загальноєвропейського гуманітарного простору. Адже так можна забезпечити її повноцінне функціонування, збагачення ідеями, перебування на вищих щаблях сучасної науки та освіти.

Статтю присвячено питанням системи контролю в соціокультурній та лінгвокраїнознавчій сферах спілкування (зокрема, за курсом «Країнознавство»). У статті описуються форми контролю знань, умінь і навичок студентів підготовчого факультету на заняттях з країнознавства. Підкреслюється величезне значення курсу «Країнознавство» в процесі соціально-культурної адаптації студентів. Мета статті − показати різноманітні способи та прийоми перевірки знань, які можуть бути застосовані викладачем на практичних заняттях. Завданням для авторів є: пошук ефективних форм контролю, виявлення механізмів оптимізації навчального процесу, здатних розвивати міжкультурну компетенцію учнів, а також сприяти позитивному настрою студентів під час різноманітних тестів. При цьому важливу роль грає відбір матеріалу для читання з країнознавства, на базі якого проводяться тести та контрольні завдання. Будучи одним із діючих засобів формування лінгвокультурної компетенції, дані учбові тексти, які несуть інформацію щодо країни, культури, подій та людей, дозволяють іноземним учням отримати нові знання і засвоїти цінності, духовну культуру та морально-етичні основи народу країни навчання. Особливу увагу приділено тестовому контролю, як найбільш ефективному засобу перевірки знань; представлено різні види тестів на матеріалі навчального комплексу, дані численні приклади. Автори приходять до висновку, що тексти для контролю повинні бути пізнавальними, викликати інтерес в учнів і бути досить складними; при перевірці знань необхідно використовувати різні групи завдань, враховуючи ступінь вивчення студентами лексико-граматичного матеріалу, їх загальні «фонові» знання, емоційний настрій, а також досить обережно інтерпретувати підсумки любого контролю, що допоможе мінімізувати так звані «страхи невдач». Базовими методами дослідження є контрастивно-порівнювальний та культурно-типологічний.

Актуальність дослідження. Нагальною науковою та прикладною проблемою комплексної підготовки спортсменів є модернізація планування техніко-тактичного навантаження спортсменів, що враховує сучасні вимоги та наявний досвід його впровадження для проведення тренувань річного циклу. Базовим видом спорту обрано академічне веслування. Мета роботи – обґрунтувати структуру організаційного планування комплексної функціональної підготовки спортсменів на основі річного тренувального циклу. Матеріал і методи дослі- дження: теоретичний аналіз та узагальнення, систематизація та вивчення літературних джерел, аналіз практичних результатів, методи комплексного та системного аналізу, анкетування. Результати дослідження. Інноваційні розробки та представлені підходи до сучасного планування техніко-тактичного навантаження спортсменів мають основне значення в системі підготовки спортсменів. Аргументовано, що організаційне планування визначається комплексним підходом і складним об’єднанням головних факторів впливу на результати підготовки. Організаційне планування базується на практичних результатах впровадження такого алгоритму у процес підготовки спортсменів. Результати, що одержані в досліджені, формують індикативний підхід до планування техніко-тактичного навантаження спортсменів, що включає базові індикатори, індикатор ефективності та корисності. Базові індикатори включають модернізацію системи планування техніко-тактичного навантаження спортсменів та підготовку конкурентоспроможних спортсменів на основі професійних компетенцій. Індикатор ефективності показує які необхідно зробити зміни в системі підготовки до тренувальних занять з урахуванням сучасних спортивних вимог. Індикатор корисності дозволяє спрогнозувати особистісні складові спортсмена, його робото здатності, що суттєво впливають на результати підготовки спортсмена. Висновки. На теоретичному та методологічному рівні доведено що організаційне планування комплексної підготовки спортсменів створює передумови для підвищення ефективності розвитку спорту. Аналіз результатів впровадження організаційного планування показав, що можливі гнучкі зміни техніко-технологічного навантаження відповідно до етапу підготовки. Комплексний підхід дає змогу реалізувати алгоритм планування підготовки спортсменів на основі базових індикаторів.

Формулювання проблеми. В сучасних педагогічних дослідженнях особливе місце посідають залишкові знання з навчальних дисциплін, які фіксуються в пам’яті студентів через достатньо великі проміжки часу, але роль яких є визначальною у становленні їх як фахівців. Проблема достовірності результатів оцінювання залишкових знань студентів є актуальною, оскільки ці результати є вихідною інформацією для оптимізації та модернізації освітнього процесу. З огляду на зазначене постає необхідність з’ясувати можливість порівняння успішності студентів різних років, що навчались в однакових умовах за залишковими знаннями, обрати критерій такого порівняння та з’ясувати, чи є ці знання сталою величиною. Матеріали і методи. Для виконання завдань дослідження використано методи: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та узагальнення навчально-методичних та науково-популярних джерел з проблеми дослідження, педагогічний експеримент, первинна статистична обробка й узагальнення отриманих даних. Дослідження проведено на базі Вінницького національного технічного університету при кафедрі вищої математики. Обсяг вибірки – 40. Результати. При аналізі залишкових знань на базі комплексних контрольних робіт (ККР) з метою подальшого коригування форм, методів і засобів навчання застосовано спеціальні методики їх обробки, розглянуто можливість застосування критерію Фішера (кутового перетворення Фішера) для оцінювання наявності (відсутності) дійсної розбіжності в рівнях підготовки студентських груп, які навчались в однакових умовах. Висновки. Для забезпечення прийняття достовірного рішення доцільно застосовувати критерій Фішера, що дозволить оцінити дійсну розбіжність в рівнях підготовки студентських груп, які навчались в однакових умовах, однак різняться кількістю студентів в групі. Аналізуючи статистичні коефіцієнти можна стверджувати, що рівень та якість залишкових знань залишається сталою величиною, не залежно від того, вчили студенти цей матеріал в минулому семестрі, чи в минулому році. Для більш чіткого визначення рівня цих знань потрібно використовувати ширшу оціночну шкалу, а не традиційну п’ятибальну.

У статті здійснено огляд основних наукових публікацій у сфері дослідження процесів формування мережевих систем в управлінні місцевим розвитком, орієнтованим на громаду. Констатовано, що значна кількість фахових публікацій, які висвітлюють результати досліджень у різних галузях науки (філософія, економіка, публічне управління, педагогіка), свідчить про складність і багатовимірність трансформаційних процесів, пов’язаних із розвитком мережевої взаємодії, а також про значні теоретичні й практичні напрацювання, що можуть бути адаптовані до вітчизняної практики місцевого самоврядування у контексті реалізації підходу до місцевого розвитку, орієнтованого на громаду. Визначено, що у дослідженні мережі розглядаються як спосіб інтеграції суб’єктів місцевого розвитку із подальшим вивченням процесів розвитку мережі як інституту. Запропоновано введення у науково-практичний обіг поняття «мережева система місцевого розвитку» і подано його авторське формулювання. Показано, що до ключових цінностей мережевої взаємодії належать: довіра, незалежність, відповідальність. Запропоновано сім принципів мережевої взаємодії, які забезпечують результативність функціонування мережевих систем місцевого розвитку: добровільність, спільність цілей і дії, взаємна вигода / всебічна корисність, пріоритетність зв’язків, колегіальність прийняття рішень, конгруентність / узгодженість дій, структурування діяльності і поділ обов’язків.

У статті наведено результати дослідження ефективності L-орнітину-L-аспартату (Гепатокс) при алкогольній хворобі печінки. У дослідженні на базі клініки «Надія» (м. Київ) і КМП «Клінічна лікарня «Психіатрія» у м. Києві взяли участь 32 пацієнти, що були розподілені на дві групи: основну, яка отримувала базову терапію й Гепатокс 10 г в/в, і контрольну, де хворі отримували тільки базову терапію. Через п'ять днів у контрольній групі на тлі лікування Гепатоксом у хворих значно зменшилися біохімічні показники АЛТ, АСТ, білірубіну. Застосування Гепатоксу в комплексному лікуванні алкогольної хвороби печінки допомагає не тільки значно відновити функції печінки, а й поліпшити когнітивні функції пацієнта, що проявляється поліпшенням якості життя.

The scientific article is devoted to the formation of the international qualification requirements list and general and specific standards for the foreign language teacher training in the European model of teacher education. The author highlights the state of research and analyzes the European requirements for the profession of teacher in general and foreign language teachers in particular, which provided an opportunity to explore key aspects of the profession and ways of its development in the nearest future. The topicality of the researched question,which consists of the introduction and observance of the international requirements in the course of foreign languages teacher training during formal pedagogical education, is defined. The publication also defines the concept of “professional foreign language teacher training”, as a result of which the compliance of teacher training programs and international requirements with standards which are implemented in the European educational area is analyzed.The article reviews the stages of creating an international qualifications framework, and the preconditions for its emergence, as well as clarifies which framework were the basis and the time of its adoption and implementation. The author reveals the features of the national qualifications framework of European countries, their purpose and function.The publication identifies the stages of creating a list of international requirements for the quality of specialist qualifications, describes their essence and features. The study revealed the structural components of the qualification framework, including knowledge, skills, and competencies. The structure of qualification requirements for the foreign language teacher profession is also exposed.In the process of reviewing the qualification framework, the requirements for professional training, which are specified in the educational standards of the countries and the concept of standard in teacher education, are revealed. There are four main goals of international standards for FL teacher training and their types. The list of standards for the future foreign language teacher training is defined, which are divided into three basic sections: professional values and qualities; professional knowledge; professional skills. As a result of the qualification requirements, the qualification framework study, international requirements and standards of foreign language teaching, a positive impact on the quality of foreign language teacher training in pedagogical education of the European educational area was revealed.Key words: qualification requirements, professional training standards, national qualification framework, professional foreign language teacher training, quality of formal pedagogical education, European educa-tional area. Наукова стаття присвячена питанню формування переліку міжнародних кваліфікаційних вимог та загальних і специфічних стандартів до підготовки вчителів іноземних мов у європейській моделі педагогічної освіти. Авторка висвітлює стан дослідження питання та здійснює аналіз загальноєвро-пейських вимог до професії педагога загалом та вчителя іноземних мов зокрема, який дав можливість дослідити ключові аспекти професії та шляхи її розвитку у найближчій перспективі. Визначено актуальність досліджуваного питання, яка полягає у впровадженні та дотриманні запропонованих міжнародних вимог у процесі підготовки вчителів іноземних мов протягом формальної педагогічної освіти. У публікації наведено визначення поняття «професійна підготовка вчителя іноземних мов», унаслідок чого аналізується відповідність програм підготовки вчителів міжнародним вимогам та стандартам, які впроваджені у європейському освітньому просторі.У статті здійснено огляд етапів створення міжнародної кваліфікаційної рамки та передумов її виникнення, а також з’ясовано, яка рамка було базовою, час її прийняття й запровадження. Авторка розкриває особливості національних кваліфікаційних рамок країн Європи, їх мету створення та функції.У публікації визначено етапи створення переліку міжнародних вимог до якості кваліфікацій фахівців, описано їхню сутність та особливості. У результаті дослідження виявлено структурні компоненти кваліфікаційної рамки, серед яких слід назвати знання, уміння, компетентності. Також наведено структуру кваліфікаційних вимог до професії вчителя іноземних мов.В процесі огляду кваліфікаційної рамки у питанні якості підготовки фахівців виокремлено вимоги до професійної підготовки, які зазначені в освітніх стандартах окремих країн, а також розкрито поняття стандарту у педагогічній освіті. Виокремлено чотири основних цілі укладання міжнародних стандартів для підготовки вчителів та їх види. Визначено перелік стандартів для підготовки майбутніх учителів іноземних мов, які поділяються на три базові секції, такі як професійні цінності та якості; професійні знання та вміння; професійні навички. У результаті дослідження кваліфікаційних вимог кваліфікаційної рамки, міжнародних вимог та стандартів навчання іноземних мов виявлено позитивний виплив на якість підготовки вчителів іноземних мов у педагогічній освіті Європейського освітнього простору.Ключові слова: кваліфікаційні вимоги, стандарти професійної підготовки, національна кваліфікаційна рамка, професійна підготовка вчителя іноземних мов, якість формальної педагогічної освіти, Європейський освітній простір.

В статті розглянута базова процедура виведення узагальнених характеристик повітряних об’єктів. Пропонується застосування правил достовірного виведення значень до базової процедури, що дозволяє побудувати нову систему вихідних продукцій. На основі розроблених правил достовірного виведення та перевірки коректності інтегральних узагальнених характеристик повітряних об'єктів запропоновано метод виведення значень узагальнених характеристик повітряних об’єктів, особливістю якого є поетапна сумісна обробка поточних та апріорних даних і знань про повітряні об’єкти.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

В умовах інтенсивного розвитку нових інформаційних технологій особливої актуальності набуває організація підготовки студентів вищих навчальних закладів з інформатики. У зв’язку з новими завданнями вищої школи, стають все більш відчутними недоліки процесу організації навчання (переважно репродуктивний характер викладу матеріалу, стандарти у проведенні занять) і, як наслідок, пасивність студентів, слабкий вплив на розвиток особистості, зниження інтересу до навчання. Перебудова системи вищої освіти зорієнтована на розвиток пізнавальної самостійності і активності студентів, на формування в них творчого мислення, виховання інтересу до навчання.Пошуки шляхів удосконалення організації навчального процесу висунули на передній план системний підхід до навчання. Системне навчання – це спеціально організована пізнавальна діяльність студентів, яка, враховуючи індивідуальні відмінності, спрямована на оптимальний інтелектуальний розвиток кожного студента й передбачає структурування змісту навчального матеріалу, добір форм прийомів і методів навчання.Насамперед проаналізуємо форми навчання. В переважній більшості вузів надають перевагу традиційним формам навчання – очній і заочній. Ведуться численні дискусії про те, якою має бути освіта в новому XXI столітті. Широкої популярності набуває дистанційна освіта. ЇЇ активне поширення є відгуком систем освіти багатьох країн на процес просування до інформаційного суспільства. Дистанційна освіта – це завершена форма, що поєднує елементи очного, очно-заочного і вечірнього навчання на основі інформаційних технологій та систем мультимедіа. Утворення і застосування дистанційних видів інформаційних освітніх технологій може вирішити проблеми підготовки викладачів на сучасному рівні. Телекомунікаційна передача матеріалів навчальних курсів дає змогу планувати знання, використовувати педагогічну та наукову інформацію як в освітній установі, так і вдома або на робочому місці. Сучасні засоби телекомунікацій і електронних видань дозволяють перебороти недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому усі їх переваги.Система дистанційної освіти дозволить тим, хто навчається, отримати як базову, так і додаткову освіту паралельно з їх основною діяльністю. Необхідно здійснювати важливі заходи щодо впровадження технологій дистанційної освіти в навчальний процес, тобто, науково-методичну роботу, спрямовану на розробку підходу до підготовки і викладання дисциплін з використанням технологій дистанційної освіти.На сучасному етапі необхідна пристосована до власних умов вузу технологія організації навчального процесу. Пропонується схема (рис. 1) організації навчального процесу при вивченні інформатики та інформаційних технологій у технічному університеті.Рис. 1. Практична реалізація даних вимог можлива тільки на основі індивідуалізації навчальних планів. Система організації навчального процесу повинна будуватись з поступовим зростанням складності, неперервності підготовки навчання, сприяти протидії виробленню стереотипів, містити достатню кількість предметів для досягнення необхідного рівня підготовки пов’язаного з майбутньою практичною діяльністю. Навчання буде ефективним, якщо дотримуватись певних загально методичних вимог та принципів: науковості, систематичності, доступності, динамічності, зв’язку навчання з життям та основних принципів організації навчального процесу:проведення лекційних занять не лише в аудиторіях, але й в комп’ютерних класах (в залежності від теми) з використанням комп’ютерних проекторів, тренажерів, автоматизованих навчаючих систем тощо;закріплення за кожним студентом персонального комп’ютера при проведенні лабораторних занять;методичне забезпечення дисципліни відповідною літературою та прикладними програмами;індивідуальний підхід і розробка різних за складністю завдань в залежності від рівня підготовки студента;використання активних методів навчання для ефективного засвоєння знань;поєднання теорії з практикою;розвиток пізнавальної діяльності студентів.Роль викладача у системних дослідженнях навчального процесу дуже велика і проблематична. Об’єктивність інформації з боку викладача, пов’язана зі змістом навчального процесу, його плануванням і управлінням, повинна забезпечуватися професіоналізмом і ефективністю результатів роботи. Головним у розумовому розвитку тих, хто навчається, є не лише метод навчання, а й зміст навчання. В процесі навчання викладачі найчастіше використовують інформаційно-повідомляючий та пояснювальний методи навчання. Та студент повинен не тільки сприймати навчальну інформацію, а також виробляти своє відношення до знань. Щоб активізувати мислення студента, необхідно сформулювати перед ним задачу, створити таку ситуацію, щоб виникла особиста зацікавленість в її розв’язанні. Заняття потрібно проводити у вигляді ділової гри, створювати проблемні ситуації, давати студенту можливість висувати свої гіпотези, задавати питання. Навчання буде ефективним тоді, коли існує зворотній процес.Пропонуються методи навчання, з яких кожен викладач віднайде необхідний для того, щоб розвинути пізнавальну, мотиваційно-стимулюючу діяльність студента в досягненні мети:1) інформаційно-повідомляючий:науковість;систематичність;цілеспрямованість викладання;керування навчально-пізнавальною діяльністю студентів;2) пояснювальний:індивідуальний підхід до кожного студента;трирівнева система складності лабораторних і курсових робіт;доступність;робота за аналогією;3) проблемний підхід:аналіз ситуацій;ділова гра;мотиваційно-стимулююча діяльність;4) частково-пошуковий:практична форма прояву навчання;самостійна робота студента;5) дослідницький:аналіз і встановлення причинно-наслідкових зв’язків;порівняння, узагальнення і конкретизація;висування гіпотез;6) практичний:зв’язок теорії з практикою;практична форма прояву навчання;самостійна робота студента.Об’єктивно визначити рівень засвоєння предмета дуже важко. У зв’язку з цим, потрібно використовувати контроль знань, як засіб навчання. Найбільш ефективними є відбірний або аналітичний контроль, поточний контроль, атестаційний контроль, модульно-рейтинговий контроль, тестування.Мета і зміст навчання та способи досягнення визначених цілей – це і є, як переконує досвід, ті вихідні категорії, що забезпечують успіх навчальному процесу.Проведено аналіз навчального плану спеціальності “Економіка підприємства” та змісту дисциплін, які формують навички використання сучасних комп’ютерних технологій (табл. 1). Таблиця №1. СеместрЗагальна к-сть год.ДисциплінаЗастосування інформаційних технологій1, 2351Інформатика та комп’ютерна технікаОпераційна система Windows 98, сервісні програми, системи обробки тексту та табличної обробки даних, алгоритмізація обчислювальних процесів, системи керування базами даних Fox Pro, глобальна мережа Internet.3189СтатистикаКореляційний аналіз і дисперсійний аналіз взаємозв’язку. Пакет прикладних програм для тестового контролю знань і кваліфікаційного іспиту студентів-бакалаврів.4108Математичне програмуванняРозв’язування задач оптимізації. Табличний процесор Excel.5108МаркетингПрактичні та курсові роботи з використанням персонального комп’ютера. Контрольна тестова програма з курсу “Маркетинг”.6108ЕконометріяПрактичні заняття з використанням персонального комп’ютера. База вихідних даних, табличний процесор Excel. Internet сайт з “Економетрії”.7135Економічний аналізКурсове проектування.8108Стратегія підприємствВ стадії розробки.8108Інформаційні системи і технології підприємстваСистема керування базами даних Access. Розробки баз даних.9108Стратегічне управлінняВ стадії розробки.10–Дипломна роботаЗастосування отриманих знань та навичок з інформаційних технологій.Як бачимо з таблиці №1, студенти першого курсу отримують базові знання з використання персонального комп’ютера та програмного забезпечення і, завдяки неперервності комп’ютерної підготовки, мають змогу на старших курсах застосовувати їх при вивченні інших дисциплін та при виконанні курсових і дипломних робіт. Основною перешкодою в якісній підготовці фахівців із спеціальності “Економіка підприємства” є недостатнє забезпечення навчального процесу технічною та методичною літературою і сучасними пакетами навчальних та прикладних програм, особливо на старших курсах навчання.Звичайно, перехід до системного навчання процес складний і вимагає аналізу робочих програм і змісту навчання, але передбачає створення найбільш ефективного навчального процесу шляхом системних досліджень його складових.Неперервність та систематичність у вивченні інформаційних технологій дозволять розкрити творчий потенціал майбутнього фахівця практично в усіх галузях.

У статті розглянуто ключові поняття сенсорної лінгвістики, яка вивчає систему мовних репрезентацій фізіологічних показників п’яти органів чуття – зору, слуху, нюху, смаку і дотику. Відчуття відображають властивості предметів і явищ навколишнього світу. За обсягом сприйнятої інформації в ієрархії п’яти сенсорних підсистем людини перше місце посідає зір, друге – слух. Реєстратором результатів сприймання є перцептивні мовні засоби, де лексичний рівень найбільш значимий. Нерівноцінність перцептивних відчуттів, як і різна кількість мовних знаків їх вираження, знаходить своє відображення в словниковому складі мови. Вербалізатори чуттєвого сприймання в мовній системі морфологічно представлені різними частинами мови: іменниками, прикметниками, дієсловами, прислівниками, оскільки всім повнозначним словам притаманна номінативна функція. З огляду на категорійне значення в іменнику сенсорна ознака є опредметненою; прикметник виражає сенсорну ознаку як статичну, невіддільну від предмета; дієслово виражає динамічну сенсорну ознаку; у прислівнику сенсорна ознака – це ознака іншої (процесуальної чи статичної) ознаки. Інтерес науковців до результатів мовної об’єктивації чуттєвого сприймання породжує перцептивність як лінгвістичну категорію. Базовим для сенсорної лінгвістики є поняття “сенсорний”, що використовується нарівні з поняттям “перцептивний”. Однак в англомовній традиції “сенсорний” співвідноситься з відчуттям, а “перцептивний” – зі сприйманням. Для називання окремого виду відчуття лінгвісти використовують термін “перцептивний модус”. Для позначення назв відчуттів слугують терміни латинського походження: “візуальний”, “аудіальний”, “тактильний” (“гаптичний”), “ольфакторний”, “густативний”. Ключовим для праць із сенсорики є поняття “сенсорний досвід”. Саму людину, що зазнає відчуття, називають перцептором, перципієнтом або експериєнцером. Терміни перцептор і перципієнт співвідносяться з актуальним, наявним сенсорним досвідом, який здобувається “тут і зараз”, а експериєнцер – із сукупним сенсорним досвідом, акумульованим упродовж життя людини.

Верх / низ – просторова опозиція, яка не тільки демонструє орієнтацією об’єктів у просторі, уточнює просторову кваліфікацію частини об’єкта, а й окреслює і формує систему координат мовної (resp. діалектної) картини світу. У статті проаналізовано лексико-семантичні особливості одного із полюсів цієї опозиції – концепту низ, який у говорах української мови репрезентують базові слова низ, діл, під (спід). Семантику базових слів досліджено в межах семантичних полів («Рельєф», «Будівля», «Тіло», «Одяг і взуття», «Сінозаготівля», «Соціум» та ін.), а також відповідно до семантичних субкомплексів (‘частина об’єкта’, ‘край, межа’, ‘поверхня’). У дослідженні застосовано ономасіологічну модель опису – від значення до слова. Корпус джерел сформували діалектні й етнографічні тексти, словники, регіональні атласи та записи діалектного мовлення носіїв говорів української мови, а також історичні словники, які документують семантичні зміни в часі.

Метою статті є теоретичне обґрунтування необхідності під час формування нової ментальності військових України виходу за межі норм-принципів, зазначених в етичному Кодексі НАТО, у площину базових європейських цінностей, мож- ливостей реалізації цього завдання через надання етичної освіти військовим та демократичних практик у військовому середовищі. Методологічною основою є системний, міждисциплінарний та конкретно-історичний підходи. Методами, які використову- вались, є філософська рефлексія, аналіз, зокрема порівняльний, синтез, аналіз документів та моніторинг. Своєрідність отриманих результатів полягає у такому. Сучасна вітчизняна теорія приділяє значну увагу розгляду компетентностей військових, зокрема морально-етичних якостей та цінностей майбутніх офіцерів. При цьому наявна тенденція на формальний перенос норм-принципів етичного Кодексу євроатлантичного альянсу без урахування специфіки національних контекстів. Українське суспільство може бути діагностовано як суспільство «домодерну». За умов наяв- них у суспільній свідомості та суспільних практиках України застарілих атавізмів командно-адміністративної системи, що посилюються у межах силових структур через притаман- ну їм замкнутість та інертність, успішність демократичних реформ у секторі безпеки та оборони залежить від готовнос- ті сприймати базові цінності європейського демократичного суспільства. Необхідним стає забезпечення ціннісного підґрун- тя формування нової ментальності військових. Таким підґрун- тям мають стати не тільки норми-принципи, які регулюють моделі поведінки військових, але й базові європейські цінності рівності, справедливості, законності, свободи тощо. Дієвими механізмами, що можуть забезпечити успішність трансфор- мації ментальності військових, мають стати система етич- ної освіти військових, яка здатна транслювати та прищеплю- вати базові європейські цінності, та практики, які надають демократичний досвід у межах силових структур. Загрозою у національних контекстах є ефект «замкнутого кола», адже демократичність практик можлива за умов наявності вмон- тованих у ментальність військових демократичних ціннос- тей; демократичні цінності можуть бути сформовані лише за умов єдності теорії (освіта) та практики. Уникнення ефекту «замкнутого кола» можливе завдяки «зовнішнім аген- там». Дві групи соціальних взаємодій «військові – цивільні», «українські військові – військові-представники споріднених структур країн-членів НАТО» можуть стати каталізатором трансформації ментальності у напрямі прийняття базових європейських цінностей у національних силових структурах. Проведене дослідження відкриває численні перспективи для подальших розвідок науково-теоретичного та науково-прак- тичного спрямування.

У науковій статті визначено критерії класифікації суб'єктивних публічних прав приватної особи. Розглянуто, що здійснення класифікації суб'єктивних публічних прав обґрунтовує їхнє розуміння як розгалуженої системи, що об'єднує досить різні за змістом, сферою використання, нормативно-правовою базою публічно-правові феномени. Наголошено, що метод класифікації виступає одним із найважніших методів наукового пізнання, осмислення та описання закономірностей навколишнього середовища, а також формою пізнання, базою емпіричного знання, засобом впорядкування знань. Досліджено, що метод класифікації в науці використовується з метою систематизації та організації знань, репрезентації знань у надійному й зручному для огляду, розпізнавання та зіставлення вигляді, відбиття або встановлення порядку речей; представлення знань; використання знань; опосередкованого надання знань. З'ясовано, що побудова внутрішньої ієрархії цієї системи ґрунтується на розподілі суб'єктивних публічних прав на права, пов'язані з участю в публічному управлінні (умовно «публічно-управлінські права»); права, пов'язані з реалізацією законних інтересів у соціальній, культурній, економічній, екологічній тощо сферах («соціокультурні права»); права, пов'язані із захистом і відновленням порушених органами публічної влади прав («захисні права»). Обґрунтовано, що в межах системи суб'єктивних публічних прав виділяються такі групи прав, як публічно-управлінські й соціо-культурні, що можуть розгалужуватися. За правочинним суб'єктом виділено загальні, спеціальні й індивідуальні суб'єктивні публічні права; за ступенем можливості реалізації права - абсолютні й відносні; за галузевою належністю нормативної бази - адміністративні й змішані тощо; за змістом можливої дозволеної правом поведінки -права-дії та права-вимоги.

Мета роботи – вдосконалення знань та підготовка лікарів-інтернів другого року навчання до складання ліцензійно-інтегрованого іспиту “Крок 3” зі спеціальності “стоматологія”. Основна частина. У статті проаналізовано результати проведення низки тестових контролів у рамках підготовки інтернів другого року навчання до складання ліцензійного іспиту “Крок 3”. Отримані висновки дозволяють створити рекомендації щодо поліпшення результативності в процесі підготовки та збереження знань до моменту складання ліцензійного іспиту. Описано позитивну динаміку результатів написання лікарями-інтернами ректорських контрольних робіт у рамках підготовки до ліцензійного інтегрованого іспиту “Крок 3. Стоматологія”. Поєднання теоретичної підготовки, розбору клінічних ситуаційних задач та комп’ютерного онлайн-тестування дає можливість закріпити знання до моменту написання іспиту. Висновок. Чітка організація навчального процесу під час підготовки лікарів-інтернів та контроль якості складання проміжних іспитів на базі кафедри та ректорських контрольних робіт дасть можливість покращити клінічне мислення, поглибити теоретичні знання, і як результат приведе до збільшення відсоткового співвідношення здачі ліцензійного іспиту “Крок 3. Стоматологія”.

У статті наголошується, що провідним завданням сучасного закладу вищої освіти є підготовка всебічно роз- виненої особистості, з якісною освітою, з добре сформованими професійними компетентностями, яка володіє знаннями, високими моральними якостями й здатна самостійно діяти в різноманітних життєвих ситуаціях, застосовуючи свої знання, досвід і беручи на себе відповідальність за результати прийнятих рішень та власну медичну практику. Мета статті полягає у розкритті психолого-педагогічних механізмів впливу методу проєктів на розвиток пізнавальних інтересів студентів закладів вищої освіти медичного профілю. Автори наголошують, що у педагогічній теорії недостатньо з’ясовано змістові й процесуальні компоненти реалізації методу проєктів в освітньому процесі закладів вищої освіти, сприятливі для розвитку пізнавальних інтересів студентів. Автори розкривають сутність актуальності проблеми, оскільки пізнавальні інтереси студентів виступають провідним мотивом навчання і позначаються на результативності цього процесу. Методологія дослідження базується на наукових концепціях студентоцентричності, цифровізації вищої школи та супроводжується застосуванням емпіричних методів наукового дослідження. Увиразнюється, що проєктування у вищій освіті базується на загаль- ноприйнятих визначеннях, принципах, сформованих етапах діяльності, тісно пов’язане з навколишнім соціумом та практикою життєдіяльності людини. Вказується на те, що метод проєктів в освітньому процесі дає мож- ливість практичного поєднання і правильного застосування теоретичних знань і чітких практичних навичок, що формує здатність злагодженої командної роботи в різних змодельованих ситуаціях та симуляційних практиках. Авторами визначається, що застосування методу проєктів у процесі розвитку пізнавальних інтересів визначає актуалізацію творчих здібностей, підвищення мотивації до навчально-пізнавальної діяльності, індивідуальний рівень розвитку усіх учасників проєкту, якість засвоєння базових знань і культури особистості.

Предметом вивчення в статті є необхідно достатній функціонал роботи з геопросторовими даними. Метою є визначення переліку та загального функціоналу геоінформаційних ресурсів для здійснення геоінформаційної підтримки та ведення геопросторового аналізу. Завдання: визначити базовій набір геоінформаційних ресурсів який є мінімально необхідним для забезпечення геоінформаційної підтримки та ведення геопросторового аналізу; визначити загальний функціонал типових геоінформаційних ресурсів базового набору, який необхідний для забезпечення геоінформаційної підтримки та ведення геопросторового аналізу. Використовуваними методами є: методи статистичного аналізу, методи оптимізації, методи моделювання, методи побудови складних систем Отримані такі результати. Встановлено, що актуальним є питання створення такого набору геоінформаційних ресурсів, який би на мінімально достатньому рівні задовольняв потреби у геоінформаційній підтримці та забезпечив максимальну ефективність побудованої геоінформаційної системи. Встановлено, що існує геоінформаційні ресурсі, які затребувані у бідь-якій сфері діяльності, а їх функціонал роботи з геопросторовими даними від неї не залежить. Визначено наступний базовий набір типових геоінформаційних ресурсів: геоінформаційні ресурси, які призначені для збору, систематизації та накопичення базового набору геопросторових даних; геоінформаційні ресурси, які призначені для збору, систематизації, накопичення та відображення геопросторових даних та іншої інформації про об’єкти, які розташовані на певній території (акваторії); геоінформаційні ресурси, які призначені для відображення оперативної інформації (новини, події, розвідувальні дані, тощо) на визначній карті з прив’язкою до місцевості або об’єкту, яких стосується ця інформація. Також, визначено загальний функціонал цих ресурсів. Висновки. Визначений базовий набір типових геоінформаційних ресурсів охоплює всі основні питання геоінформаційної підтримки та геопросторового аналізу. Такий підхід надає змогу, за умов можливості, необхідності та достатності отримання даних, мати оперативну поінформованість де?, що? і коли? відбувається і відбувалось та найповнішу інформацію про потрібні території та об’єкти на них. Можливість цих базових типових геоінформаційних ресурсів використовувати інформацію з баз даних, які не входять до складу ГІС і супроводжуються окремо або у складі інших інформаційних систем, унеможливлює дублювання цієї інформації та значно спрощує структуру власних баз даних ГІС.

Стаття присвячена вивченню розгляд зміни парадигм у сучасній політичній теорії також базується на епістемних засадах. Мета дослідження – встановлення епістемічних детермінант сучасної політичної теорії в контексті міждисциплінарних вимірів наукового пізнання. Охарактеризовано розвиток теорії політичного менеджменту на основі уявлень про ієрархію як невід’ємну складову активного та дієвого управління. Було підкреслено, що політична епістемність як істинність для політичної теорії набуває свого сталого змісту. Проаналізовано формалізовані методики як виклики зміни методології політичної науки, які, можуть змінити епістемічні вимоги до результатів теоретичних та прикладних досліджень. Розкрито значення математичного моделювання, яке застосовується на предметному полі теорії ігор. З’ясовано, що представлення формалізованих наукових результатів означає точність у втіленні визначення політичних фактів. Розкрито, що для нової базової політичної теорії істотним є розкриття потенціалу узгодженості нових знань та висновків з попереднім дослідним та прагматичним досвідом політичної науки. Доведено, що головним питанням для епістемічних детермінант політичної теорії є встановлення евристичного потенціалу дослідження політичної дійсності. Встановлено, що приклад правознавчої епістемної стратегії відображає можливість ототожнення законодавчих нормативів та позицій загальнозначущої суспільної істини. Припущено, що специфіка епістемічних детермінант політичної теорії концентруються на відповідності основним магістральним напрямкам пізнавальної діяльності. Встановлено, що ідентифікація знання як істинного (пов’язаного з епістемічним контекстом) підвищує загальний авторитет дослідження. Зроблено висновок, що політичне пізнання веде пошук своєї власної предметності, ціннісних засад, інтересів та пріоритетів суб’єктів пізнання

У статті здійснено теоретичний аналіз базових понять для формулювання змісту поняття «проєктна культура», висвітлення його суті і структури. Запропоновано авторське тлумачення поняття «проєктна культура майбутніх дизайнерів-графіків» як складного соціокультурного і психолого-педагогічного феномену, що охоплює ціннісне ставлення до проєктної діяльності, прагнення до перетворення дійсності, володіння професійними знаннями і вміннями, котрі реалізуються у проєктній діяльності на індивідуально-творчому рівні, універсальну здатність до творчого проєктного мислення, спроможність до рефлексії особистісних досягнень у проєктній діяльності. Основними характеристиками проєктної культури майбутніх дизайнерів-графіків визначено рівні розвиненості професійних якостей дизайнера, а саме: культура творчого і проєктного мислення; теоретичні знання і володіння засобами дизайнерського проєктування та проєктними методами; художні вміння та навички для здатності успішного самостійного розроблення та реалізації проєктів у галузі графічного дизайну.

У статті представлено узагальнення результатів дослідження щодо сутності базових понять проблеми неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на різних рівнях військової освіти. З’ясовано, що неперервна фізична підготовка офіцерів-прикордонників – це постійний керований процес фізичного розвитку та самовдосконалення, набуття ними вміннями і навичками особистої безпеки, фізичної витривалості, здатності застосовувати набуті прикладні знання фізичних тренувань та фізично-вольові якості у процесі оперативно-службової діяльності, що передбачає послідовне чергування навчання на рівнях військової освіти з професійною діяльністю або практикою для формування загальної фізичної та спеціальної фізичної готовності з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону. Метою неперервної фізичної підготовки офіцерів є опанування ними визначеним обсягом теоретичних знань, прикладних рухових навичок, формування і розвиток фізичних і психологічних якостей, тактико-технічних навичок захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, готовність їх застосувати у необхідний момент; здатності переносити значні фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону України, а при необхідності – під час ведення сучасного бою; опанування методичними навичками навчання підлеглих застосовувати силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків. Встановлено, що результатом неперервної фізичної підготовки є здатність до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, уміння застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків, фізична витривалість переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. Ця здатність охоплює фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону.