Academic literature on the topic 'Апеляційна інстанція'

На підставі порівняльно-правового аналізу попередньої редакції ЦПК України та діючої, була встановлена основна ідея оновлення повноважень суду апеляційної інстанції – посилити позицію апеляційного суду з метою запобігання зловживанню процесуальними правами. Встановлено, що діюче процесуальне законодавство замінило термін «ухвали та рішення апеляційного суду» на термін «постанови суду апеляційної інстанції». Сьогодні термін «рішення суду» залишився тільки в суді першої інстанції. Доведено, що судові рішення ухвалюються судами першої інстанції у зв’язку із розглядом справи по суті, а в апеляційній інстанції приймаються постанови, оскільки суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та (або) обґрунтованості судового рішення першої інстанції, а також, що постанова як термін має більш остаточний характер, ніж судове рішення. Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України, що регулює апеляційне провадження. Оновлення повноважень суду апеляційної інстанції має своєю метою посилити позицію апеляційного суду в конкретних повноваженнях з метою запобігання зловживанню процесуальними правами відповідно до принципу правової визначеності та остаточності судового рішення. За правилами ЦПК України зміна рішення можлива не тільки при допущенні помилки у застосуванні норм матеріального, а й процесу­ального права. Зміна рішення при порушенні норм процесуального права відбувається, наприклад, при зміні розміру судових витрат, вста­новлених судом першої інстанції. Також слід зазначити, що ЦПК України виключив можливість оскаржити в апеляційному порядку судовий наказ, що здається позитивною зміною в апеляційному провадженні у зв’язку з тим, що метою наказного провадження є спрощений порядок розгляду таких справ та швидке їх виконання. А можливість апеляційного оскарження судових наказів ускладнює досягнення такої мети.

Метою статті є історичний аналіз існування апеляційного перегляду рішень суду першої інстанції на території України в різні історичні періоди в аспекті доказування та побудова на підставі цього можливостей удосконалення цього інституту в сучасних умовах. Дослідження присвячено аналізу в історичному ракурсі інституту апеляційного перегляду рішень суду першої інстанції. Викладаються основні положення розвитку апеляції на території України. Зазначається, що інститут апеляційного перегляду був притаманний українським землям здавна, а інститут касації як друга інстанція був тимчасовим явищем. Аналізуються особливості доказування, що зумовлені саме цією стадією судочинства. З’ясовано, що справедливість судового рішення неможлива без реалізації права зацікавленої особи на його перевірку іншим складом суду. Причому таким складом суду, який є колегіальним, незалежним від суду, що постановляв оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той самий суд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини справи, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки судових рішень прийнято називати апеляційним. Через свою надійність він притаманний більшості країн світу і служить додатковою гарантією дотримання прав людини та уникнення судової помилки. Наголошено, що подання апеляційної скарги чи протесту призупиняло виконання вироку, але тільки в тій його частині, яка була оскаржена. Проти скарги, поданої однією стороною, інша сторона могла подати свої заперечення чи пояснення обов’язковому члену мирового з’їзду (якщо справа розглядалася мировим суддею) і в судову палату (при оскарженні рішень загальних судових ухвал), куди передавалась і сама справа для апеляційного розгляду. Зроблено висновок, що загальним для процесу доказування в апеляційному порядку є те, що положення, які не досліджувалися в суді першої інстанції, не переглядаються, за винятком тих, де учасники заявляли про це клопотання під час попереднього розгляду місцевим судом, або вони стали відомі після ухвалення судового рішення, а також процес доказування обмежується апеляційни-ми вимогами (хоча історично були і моменти повного перегляду).

У сучасних умовах реформування судової системи в Україні важливе значення має вивчення істо-рико-правового досвіду діяльності Львівського апеляційного суду, який поширював свою юрисдикцію на територію Західної Україні під владою Другої Речі Посполитої. Здобуття польською державою незалежності в листопаді 1918 р. стало вирішальною умовою для встановлення й розвитку польського судоустрою та судочинства. Зазначено, що функціонування інституту судівництва в Польщі безпосередньо залежало від юридичних традицій, суспільних змін, рівня правової культури і впливу законодавства країн, які у свій час були учасниками поділів Речі Посполитої. Відновлена Польська держава з перших днів свого існування розпочала діяльність, спрямовану на формування органів судової влади, на її території деякий час залишились чинними іноземні джерела права (австрійські, німецькі й російські). У міжвоєнний час у Польській державі на суди покладали особливу місію, адже вони виступали виразником суспільної справедливості. Функціонування Львівського апеляційного суду безпосередньо залежало від юридичних традицій, суспільних змін, рівня правової культури і впливу законодавства інших країн. Сучасне реформування судової системи в Україні неможливе без вивчення і врахування історичного досвіду. Особливу увагу привертає діяльність Львівського апеляційного суду, який поширював свою юрисдикцію на територію Західної Україні під владою Другої Речі Посполитої (1919-1939 рр.). Львівський апеляційний суд було створено на базі Львівського вищого крайового суду 14 травня 1919 р. У статті проаналізовано особливості розгляду цивільних справ у Львівському апеляційному суді (1919-1939 рр.). Зазначено, що Апеляційний суд у Львові був важливою апеляційною інстанцією, у якій розглядались апеляції на рішення судів нижчих інстанцій у цивільних справах. Значну частку становили майнові справи, зокрема справи, пов'язані з успадкуванням, які, з огляду на часту зміну законодавства, вважались достатньо складними. Серед інших справ, проблематика яких переважала в Апеляційному суді, варто виокремити справи про розлучення, сплату аліментів, повернення раніше взятих кредитів.

Нормативно-правовою підставою функціонування системи судоустрою України є нова редакція Конституції України, інші оновлені та новоприйняті закони, пов’язані з конституційною реформою 2016 р. у частині правосуддя. Основні проблеми судової реформи в Україні вже стали предметом вивчення вчених-науковців. Метою статті є комплексний аналіз основних оновлених положень Конституції і законів України щодо нової системи судоустрою, видів судів загальної юрисдикції, складу судів нових рівнів, їхніх інстанційних повноважень у контексті сучасних конституційної реформи в Україні та міжнародних стандартів. Міжнародні вимоги щодо системи судоустрою викладені в низці міжнародних і європейських документів. Відповідно до них внесено зміни до Конституції і Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, прийнято нові закони. Система судоустрою країни зазнала суттєвих змін як за змістом, так і за формою. Її зміст наповнився положеннями, що переважно відповідають міжнародним стандартам, про що зазначила Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Розширено принципи, за якими будується судоустрій. За багаторазовим наполяганням Європейської Комісії “За демок ратію через право” (Венеційська Комісія) відбувся перехід від чотирирівневої системи судоустрою (місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України) до трирівневої (місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд). Законом України “Про судоустрій і статус суддів” у новій редакції ліквідовані вищі спеціалізовані суди й розширено структуру Верховного Суду, у складі якого діють касаційні суди з розгляду категорій справ, що раніше належали до відання вищих спеціалізованих судів, які існували у галузі цивільного, кримінального, адміністративного та господарського права. Таку позицію Парламенту України схвалила й ОБСЄ. Для розгляду окремих категорій справ у системі судоустрою на конкурсній основі створено і діє Вищий антикорупційний суд, триває конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності та його Апеляційної палати. Вони мають розглядати справи, що віднесені до їхньої юрисдикції процесуальним законом. Розкривається процедура їхнього створення як судів першої та апеляційної інстанцій з розгляду окремих категорій справ, структура та особливості формування. Акцентується увага на важливості створення Вищого антикорупційного суду, особливій ролі у його формуванні Громадської ради міжнародних експертів. Одним із найважливіших елементів судової реформи є ліквідація Верховного Суду України і створення нового Верховного Суду. Внесені зміни до Конституції України вдосконалили його структуру та оновили зміст роботи. Верховний Суд став єдиним судом касаційної інстанції. Він залишається найвищим судом у системі судоустрою України, котрий забезпечує сталість та єдність судової практики, що схвально сприйняла ОБСЄ. Розширено повноваження Верховного Суду, кількісно та якісно сформовано новий склад, який згідно з внесеними змінами від 16 жовтня 2019 р. передбачено знову оновити, докорінно змінилася структура, підвищилася роль його Пленуму тощо. З метою деполітизації та ліквідації тиску на судову владу й відповідно до рекомендацій Венеційської Комісії змінено суб’єкт утворення і ліквідації судів (нині ним є Верховна Рада України, а не Президент України). Схваливши позитивні елементи реформування системи судоустрою, ОБСЄ у своєму висновку від 30 червня 2017 р. зазначила, що деякі положення закону про судоустрій і статус суддів потребують перегляду або подальшого удосконалення. Вона наголосила на необхідності створення детального процесуального законодавства, яке регулювало б функціонування нової системи судоустрою. Зауважено, що при проведенні судової реформи виникло чимало проблем: кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду суді здійснюється повільно та не завжди прозоро, у новостворених місцевих судах й апеляційних судах гостро не вистачає суддівських кадрів, зростає на них навантаження справами, що погіршує оперативність та якість розгляду справ, шкодить реалізації принципу доступу громадян до суду. Автор вважає, що на поліпшення складу Верховного Суду й суддівського врядування спрямовані внесені зміни до законів України про судоустрій і статус суддів та Вищу раду правосуддя від 16 жовтня 2019 р. тощо.

Охарактеризовано важливість права людини на судовий захист цивільних прав у соціальній державі, якою є Україна. Опрацьовано та проаналізовано нормативно-правову базу (Конституція України, Цивільний кодекс України) та фахову літературу з даного питання. Спираючись на чинне законодавство, описано способи захисту цивільних прав та інтересів, а також умови, за яких суд може відмовити в задоволенні позову щодо захисту цивільних прав, тобто межі здійснення цивільних прав. Проаналізовано рішення судів із зазначеної проблематики. У статті як приклади наводяться рішення судів різних інстанцій (як судів першої інстанції, апеляційних, так і рішення Верховного Суду). У характеристиці способів захисту цивільних прав особи як приклад наводяться справи про компенсування моральної шкоди, завданої грубим поводженням поліції під час проведення обшуку (Дніпровський апеляційний суд, справа № 199/6247/20 від 16 червня 2021 року), про припинення дії, яка порушувала права (Васильківський районний суд Дніпропетровської області, справа № 172/798/20 від 12 січня 2021 року), про визнання недійсним договору довічного утримання (Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, справа № 520/9320/17 від 18 грудня 2020 року). Що ж до меж здійснення цивільних прав, визначених у статті 13 Цивільного кодексу України, то як приклад наводяться рішення у справах про поділ майна подружжя, направлене на недопущення звернення стягнення на майно боржника (Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, справа № 723/826/19 від 11 серпня 2021 р.), та відчуження боржником свого будинку після пред’явлення до нього позову про стягнення боргу (Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, справа № 747/306/19 від 16 червня 2021 року). Зроблено висновок про те, що судовий захист є одним із найважливіших захистів прав і свобод людини і громадянина, який гарантується Конституцією України й іншими нормативно-правовими актами.

Серед численних новел нового Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України), які є доволі складними у правозастосуванні, привертає увагу так званий інститут “малозначних справ”, який ніколи не був характерний для судової практики. Проте важливість його правильного розуміння пов’язана передусім із тим, що він підлягає застосуванню судами всіх інстанцій і на всіх стадіях цивільного процесу (причому незалежно один від одного), зокрема й судом касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. Як відомо, одним із пріоритетних напрямів реформування процесуального законодавства було розумне спрощення, ефективність і диференціація процесу, зокрема й касаційного провадження. Не секрет, що проблемою касаційного перегляду, а саме надзвичайної перевантаженості раніше Верховного Суду України, а потім і судів касаційної інстанції була так звана всеосяжність касаційного оскарження, поза межами виваженої необхідності для виконання судом касаційної інстанції завдання щодо забезпечення правильного й однакового застосування судами норм матеріального і процесуального права, відсутність будь-яких фільтрів касаційного перегляду. При цьому попередній порядок (процедура) касаційного провадження не відповідав призначенню вищого судового органу держави як органу, який мав забезпечити правильне й однакове застосування судами норм матеріального та процесуального права, оскільки його фактично урівняно у повноваженнях із місцевим та апеляційним судами, тому що касація вимушена була вирішувати не лише будь-яку справу по суті, а й процесуальні питання, безпосередньо не пов’язані із суттю спору. Саме через це процедури касаційного оскарження судових рішень, що набрали законної сили, потребували оптимізації через введення системи “фільтрів” та процедури допуску касаційної скарги до розгляду судом касаційної інстанції, а також приведення до розумних обсягів повноважень суду касаційної інстанції. Метою статті є аналіз дієвості застосування на стадії касаційного перегляду такої новели цивільного процесуального права, як відмова у відкритті касаційного провадження у зв’язку з поданням касаційної скарги на судові рішення у малозначних справах, виявлення проблемних питань правозастосування та шляхів їх вирішення.

У статті здійснене системне дослідження принципів, що забезпечують ефективний апеляційний перегляд справи, як один із засобів захисту цивільних прав, свобод та інтересів у цивільному судочинстві, узагальнення історичних та теоретичних напрацювань і концептуальних положень принципів цивільного процесуального права, а також аналіз реалізації принципів під час апеляційного оскарження судових рішень у цивільному процесі України. Адже порушення принципів цивільного процесуального права спричиняє ухвалення незаконного та необгрунтованого судового рішення, що в подальшому підлягає скасуванню. Саме тому здійснення судочинства на засадах верховенства права є гарантією дотримання законності та правопорядку в державі. У зв'язку із цим охарактеризовано основні принципи, що реалізуються в апеляційному провадженні, найважливішим з яких є принцип верховенства права. Євроінтеграціні процеси, що відбуваються в нашій державі, змінили підхід до розуміння концепції верховенства права. Так, верховенство права охоплює такі принципи, як: законність, правова визначеність, остаточність судового процесу (res judicata). Окрім принципу верховенства права, в роботі приділено увагу й таким міжгалузевим принципам, як принцип територіальності, спеціалізації та принцип інстан-ційності. Поряд із вищезазначеними принципами також досліджено інші принципи, що реалізуються в апеляційному провадженні, а саме принципи змагальності та диспозитивності, гарантією реалізації яких є забезпечення оптимального балансу прав і обов'язків учасників справи і суду у змагальному процесі не тільки в суді першої інстанції, але й у стадії апеляційного провадження. Розглянуто також принцип гласності та відкритості судового процесу, відповідно до якого розгляд справ у судах апеляційної інстанції проводиться усно і відкрито та здійснюється державною мовою. Належної уваги також приділено дослідженню принципу пропорційності, який є новим у цивільному процесуальному законодавстві України.

Виконання державою обов’язку щодо гарантування остаточності, обов’язковості та стабільності судового рішення можливе шляхом встановлення в законодавстві виняткових підстав для касаційного оскарження. Гарантоване Конституцією України право на судовий захист передбачає створення державою необхідних умов для ефективного і справедливого розгляду справи саме в суді першої інстанції. Допущені судом першої інстанції помилки повинні усуватися судом другої (апеляційної) інстанції в процедурах, найбільш приближених до провадження в суді першої інстанції. Касаційний перегляд судових рішень, що набрали законної сили, як додатковий спосіб забезпечення правосудності судових рішень, має на увазі можливість його використання лише у випадку, коли заінтересованою особою були вичерпані всі звичайні (ординарні) способи оскарження судового рішення до набрання ним законної сили. Фільтри касаційного перегляду – це обов’язковий елемент самообмеження юрисдикції Верховного Суду, який дозволяє відмежувати суд касаційної інстанції як екстраординарну стадію процесу від ординарної (звичайної) процесуальної діяльності. Вбачаємо ускладнення в застосуванні норм про касаційні фільтри під час визначення підстав для касаційного оскарження, зокрема розглядаючи касаційну скаргу на предмет її допустимості, у судді відсутні матеріали справи, у зв’язку із чим можливість правильної оцінки викладених у скарзі доводів у судді може бути відсутня. Запроваджені касаційні фільтри передбачають постійну роботу із рішеннями Верховного Суду, їх систематичним дослідженням, виокремленням із них правових висновків і позицій, однак в Україні відсутня офіційна систематизація правових висновків Верховного Суду, у зв’язку з чим єдиним джерелом рішень суду касаційної інстанції є Єдиний державний реєстр судових рішень, параметри використання якого взагалі не адаптовані під потреби швидкого пошуку правових висновків. Іншою проблемою в процесі створення в Україні касаційного суду як суду права є нестабільність, часта змінюваність законодавства, що призводить до нестабільності судової практики та необхідності прийняття Верховним Судом рішень про відступлення від власних правових висновків. Отже, можемо дійти висновку, що запровадження нових касаційних фільтрів загалом є позитивним явищем та відповідає практиці зарубіжних країн, однак наявність у відповідних нормах, що визначають касаційні фільтри, оціночних понять, відсутність чітких формулювань, незмінність процедури розгляду справ судом першої та апеляційної інстанції може стати істотною перешкодою на шляху досягнення мети – побудови суду права на базі касаційної інстанції.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018. У дисертації здійснено першу в юридичній науці спробу дослідження питання організації та функціонування Київської судової палати в державному механізмі Російської імперії з 1880 до 1917 року, що є важливим для розуміння усіх аспектів проведення судової реформи в Російській імперії в цілому. У роботі охарактеризовано історіографію проблеми та джерельну базу дослідження; розглянуто процес створення Київської судової палати в ході реформи 1864 року; проаналізовано основні функції Київської судової палати; охарактеризовано діяльність судових установ на території округу Київської судової палати; досліджено питання кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Київської судової палати; проаналізовано діяльність Київської судової палати з розгляду цивільних та кримінальних справ; висвітлено питання здійснення нагляду за судами та посадовими особами Київської судової палати, а також сформульовано теоретичні положення, висновки і пропозиції щодо використання історико-правового досвіду функціонування Київської судової палати в сучасних умовах.

Іліопол І.М. Апеляційне провадження в цивільному процесі України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Іліопол Інна Михайлівна. - Одеса, 2018. - 250 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2018. Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного процесуального права спеціальним комплексним дослідженням апеляційного провадження в цивільному процесі України в умовах судової реформи та євроінтеграційних процесів. У дисертації розглянуто розвиток доктринальних поглядів та законодавчого регулювання апеляції в цивільному процесі у Стародавньому Римі, країнах Західної Європи та в Україні. З’ясовано місце права на апеляційний перегляд справи серед основоположних конституційних засад правосуддя в умовах реформування судової системи України. Розмежовано та визначено поняття «апеляція», «апеляційний перегляд справи», «апеляційне оскарження», «апеляційне провадження», а також надано визначення поняттю «право на апеляційний перегляд справи». Охарактеризовано реалізацію принципів цивільного судочинства в апеляційному провадженні. Розглянуто передумови права на пред’явлення апеляційної скарги та умови його реалізації. Виявлено характерні ознаки апеляційного провадження, а також види апеляції. Охарактеризовано процесуальний порядок розгляду судом апеляційної інстанції справ в умовах оновленого цивільного процесуального законодавства України. З’ясовано межі розгляду справи судом апеляційної інстанції та проаналізовано повноваження суду апеляційної інстанції. Розглянуто порядок винесення (постановлення) судових актів апеляційним судом та їх проголошення. Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції з удосконалення цивільного процесуального законодавства України в частині апеляційного провадження.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2018. Диссертация является первым в отечественной науке гражданского процессуального права специальным комплексным исследованием апелляционного производства в гражданском процессе Украины в условиях судебной реформы и евроинтеграционных процессов. В диссертации обозначены методологические основы диссертационного исследования и выбраны его основные направления. На основе проведенного исторического анализа развития апелляции выделены его основные этапы и дана их характеристика. В работе предложено рассматривать апелляционное производство как институт гражданского процессуального права и как стадию гражданского процесса. Установлено, что право на предъявление апелляционной жалобы зависит от наличия определенных предпосылок указанного права. Выявлены характерные признаки апелляционного производства с учетом изменений гражданского процессуального законодательства, рассмотрены виды апелляции и установлено, что порядок рассмотрения дел при полной и неполной апелляции имеет определенные отличия, которые рассмотрены сквозь призму выделения недостатков и преимуществ каждого из видов апелляции. Охарактеризованы процессуальные особенности рассмотрения дел судом апелляционной инстанции в условиях обновленного гражданского процессуального законодательства Украины. Сформулированы научно обоснованные предложения по совершенствованию гражданского процессуального законодательства Украины, регулирующего апелляционное производство.
Dissertation for the scientific degree of Candidate of Law in specialty 12.00.03 - Civil Law and Civil Proceedings; Family Law; International Private Law.- National University “Odessa Academy of Law”, Odessa, 2018. This dissertation is the first special comprehensive research of appeal proceedings in civil process of Ukraine under the conditions of the judicial reform and euro integration processes to be found in the domestic science of civil procedural law. The dissertation outlines the methodological foundation of the research and choses basic directions thereof. Key stages of the evolution of the institute of appeal procedure have been distinguished on the basis of the relevant historic analysis. The place of the right to appeal review of cases among other constitutional fundamentals of justice under the condition of Ukraine’s judicial system reform has been specified. Delimitation lines were drawn between and definitions were given to the notions “appeal”, “appeal review of a case”, “appeal challenge” and “appeal proceedings”; further, the notion of the “right to appeal review of cases” was defined. The work propounds to view appeal proceedings as an institute of civil procedural law and a stage of civil process. The institute of appeal proceedings has been considered taking into account the introduction of new principles in the civil proceedings of Ukraine, namely those of legal certainty, finality of the judgment, proportionality and inadmissibility of procedural rights abuse. It has been specified that the right to submission of an appeal depends upon the availability of certain prerequisites of the above mentioned right. The classification of these prerequisites has been propounded depending upon the characteristics of the case: 1) subjective prerequisites connected with the person (substantive legal, procedural interest (legal interest); the absence of a refusalto exercise the right to file an appealdeclared in accordance with the law; 2)objective prerequisites, depending on the subject matter, which is submitted for consideration by the court of appellate instance (judgments of the first instance as an object of appeal);the competence of the court to hear the case; the exclusion of this category from the cases to be considered in appeal proceedings; availability of a decision that has entered into legal force in the case between the same parties on the same subject and grounds. The characteristic features of appeal proceedings have been specified taking into account the amendments to the civil procedural law. The types of appeal have been examined and it was established that the procedure for dealing with cases with full and incomplete appeal has particular differences that were considered through the prism of highlighting the shortcomings and advantages of each type of appeal. The procedural features of consideration of cases by courts of appellate instance in the conditions of the updated civil procedural legislation have been characterized. The peculiarities of institution of the appellate proceedings have been investigated; the general characteristic of the possibility of filing an appeal in electronic form was given. The stages of the appellate proceedings have been singled out and a brief description of the preparation and procedure for consideration of casesby the court of appealhas been provided. The limits of the appeal court’s review as well as the powers of the appellate court have been analyzed through the prism of the latest novelties in the legislation. Scientifically grounded propositions concerning the improvement of civil procedural legislation of Ukraine dealing with appeal proceedings have been formulated.