Academic literature on the topic 'Аналіз вектору розвитку'

Проводиться аналіз сучасних методів прогнозування та можливості їх використання для прогнозу тенденцій розвитку засобів військової радіолокації. Розглядаються фактори, які обумовлюють особливості прогнозування тенденцій розвитку військової радіолокації. Обґрунтовано висновок про неможливість прямого застосування відомих формальних методів прогнозування для коректного прогнозу тенденцій розвитку засобів військової радіолокації. Запропоновано використання поєднання методів експертного оцінювання та теорії нечітких множин. Аналізується послідовність та склад етапів розроблення методики прогнозу тенденцій розвитку військової радіолокації. Особлива увага приділяється розробці продукційних правил прогнозування для кожного показника та їх перетворювання з чисельних значень в вектор лінгвістичних змінних за допомогою функцій приналежності. Наводиться приклад вектору оцінки значень показників прогнозування, якій отриманий за допомогою запропонованої методики.

Стаття присвячена проблемам зовнішньополітичного курсу України за часів незалежності у призмі політологічного аналізу. Вказано, що за свій тридцятирічний період незалежності пріоритети щодо розвитку зовнішньої політики держави постійно змінювалися. Причиною цього були і є як зовнішні, так і внутрішні чинники політичного характеру. Проаналізувавши стратегічний зовнішньополітичний курс України через призму ціннісно-політичних орієнтацій та застосовуючи політологічні підходи до його аналізу, виокремлено п’ять історичних періодів розвитку, що є результатом діяльності державних керманичів, який спрямовано більше на задоволення корпоративних інтересів, аніж на реалізацію державотворчого процесу: постсоціалістичний, самостійницький, проєвропейський, проросійський та євроінтеграційний. Досліджено, що зовнішня політика є одним із найскладніших предметів наукового дослідження, яке ускладнюється тим, що значна частина процесів та явищ, які є невід’ємними складниками зовнішньополітичного курсу України, ще не завершилися і тривають. Проаналізовано, що зовнішньополітичні доктрини завжди відігравали в минулому і відіграють на сучасному етапі розвитку світової цивілізації значну роль у діяльності будь-якої держави на міжнародній арені. Для українського суспільства задля визначення перспектив міжнародних відносин головними факторами, що впливали на формування ціннісних орієнтацій щодо можливих векторів міжнародної інтеграції у перші роки незалежності, була ізольованість українського суспільства від цивілізованого світу, згодом, після змін соціально-політичних та економічних умов життєдіяльності, у свідомості людей виникла нова орієнтаційна детермінанта у вигляді надії на майбутній успішний розвиток країни, що суттєво вплинуло на підвищення національного самовизначення, і вже після подій 2013–2014 років Україна спрямувала погляди стратегічного розвитку на євроінтеграційний курс. Обґрунтовано, що за тридцять років незалежності наша країна набула значного досвіду у формуванні та реалізації зовнішньої політики, у тому числі й суб’єктності у світовій політиці. Нині у суспільстві відбувається переорієнтація на цінності західної демократії, що підтверджується опитуваннями та пронизує медіапростір України. Проте залишаються проблеми у розробленні та ефективному використанні інструментів забезпечення руху по європейському вектору зовнішньої політики України.

В статті здійснено аналіз категорій «розумне місто» та «креативні індустрії», як інноваційного вектору розвитку регіону та отримання соціального та економічного ефекту. З’ясовано серед переліку теоретичних та практичних підходів рівень розробки даної проблеми, приведено досвід Європейського Союзу, Америки в імплементації та запровадженні концепції «розумне місто». Здійснено екскурс теоретично-методологічного інструментарію «креативних індустрій» та окреслено їх роль у стратегії розвитку «розумних міст» регіону. Визначено основні напрями реалізації концепції «розумних міст». Досліджено практику фінансування передових міст Європейського Союзу концепції «розумних міст», зокрема на модернізацію, підвищення енергоефективності споруд та транспортно-дорожніх мереж, розумного управління та споживання енергетикою, запровадження нової моделі інформаційно-комунікаційного спілкування, розвиток сфери обслуговування.

Дослідження присвячено визначенню тенденцій функціонування та факторів, що впливають на діяльність малого бізнесу в Україні. Стаття містить результати аналізу статистичних показників цієї частини підприємницького сектора за період 2013-2018 рр., які характеризують зміни в кількісному складі суб'єктів, зайнятості працівників, обсягів реалізації продукції, прибутковості, доданої вартості та капітальних інвестицій. Динамікувказаних показників проаналізовано на макроекономічному рівні, за регіонами та в розрізі видів економічної діяльності. Виявлені позитивні тенденції, недоліки у розвитку українського малого бізнесу і визначена необхідність коригування його вектору.

Питання захисту суб’єктивних цивільних прав вже не перше десятиліття залишається об’єктом ретельної уваги цивілістів. При цьому акценти доктринального обґрунтування набувають неповторного вираження у зв’язку з характером приватноправової політики, що проявляється в основному акті цивільного законодавства. Прийняття Цивільного кодексу України (ЦК України) у 2003 р. як конституції приватного права для майбутнього громадянського суспільства з розвиненою ринковою економікою мало наслідком значну активізацію наукових пошуків у сфері відповідної проблематики. Положення чинного ЦК України, якими значною мірою було сформовано сучасний інститут захисту суб’єктивних цивільних прав, стали суттєвим чинником розвитку вітчизняної цивілістичної доктрини у пострадянський період. Метою статті є аналіз та визначення загального вектору розвитку доктрини приватного права у сфері захисту суб’єктивних цивільних прав з урахуванням змін, які відбулися у правовому регулюванні інституту захисту суб’єктивних цивільних прав у результаті прийняття чинного ЦК України та реформування процесуального законодавства України в межах здійснення судової реформи. Акцентовано увагу на необхідності розмежування права на захист від захисту прав як реальних дій, безпосередньо спрямованих на захист порушеного права. Зроблено висновок про необхідність розгляду категорії захисту прав, передусім у системі механізму здійснення цивільних прав. При цьому стадію захисту права визнано факультативною стадією механізму здійснення суб’єктивного цивільного права та відокремлено від інших стадій, оскільки їй властиві характерні риси, що унеможливлюють її об’єднання зі стадією формування суб’єктивного права, так само як і його реалізації. Розкрито співвідношення між захистом прав та іншими цивілістичними категоріями, такими як охорона прав, охоронюваний законом інтерес і цивільно-правова відповідальність. У межах дослідження інституту захисту прав проаналізовано правовий феномен зловживання правом. Запропоновано підхід до юридичних наслідків кваліфікації способу захисту як загального чи спеціального в контексті правозастосовної практики. Загальним вектором розвитку доктрини приватного права у сфері захисту суб’єктивних цивільних прав на сучасному етапі визнано забезпечення ефективного захисту суб’єктивних цивільних прав. Установлено, що відповідні зміни пронизують увесь інститут захисту прав, починаючи від його доктринального тлумачення та взаємодії з іншими суміжними інститутами і закінчуючи впливом доктрини на формування нових законодавчих підходів та актуальної судової практики, оскільки превалюючим завданням судочинства за новим процесуальним законодавством є забезпечення ефективного захисту прав особи, яка звертається до суду.

У статті проаналізовано територіально-географічний вектор українських студій про розвиток іншомовної освіти в зарубіжжі. Для предметного репрезентативного вивчення цієї проблеми методом головного масиву було охоплено близько 70 дисертацій і двох десятків монографій, а вибірковим методом – близько сотні статей. На основі аналізу їхніх назв і змісту визначено чотири основні територіально-географічні вектори дослідження іншомовної освіти у зарубіжжі: 1) регіональний – у вигляді державно-політичних об’єднань та історико-культурних регіонів світу; 2) країнознавчий – визначає спектр і пріоритети вивчення освітніх систем в окремих країнах; 3) українознавчий – відображає вивчення зарубіжної іншомовної освіти крізь призму адаптації її досвіду в Україні. Аналіз наукових студій про розвиток іншомовної освіти в зарубіжжі виявив вузькість їхнього територіально-географічного вектору. Це проявилося у зосередженні уваги на п’яти-шести країнах західноєвропейського регіону (Велика Британія, Німеччина; Франція; Швеція, Польща) та США. Меншою мірою вивчався розвиток іншомовної освіти у ще близько десяти державах. Таким чином, абсолютна більшість інших країн світу залишилася поза увагою українських науковців. Означені тенденції і пріоритети зумовлені євроінтеграційним курсом України.

У статті розкрито необхідність та своєчасність формування конкурентоспроможності майбутнього фахівця в сучасних умовах модернізації освітньої системи. Характер проблем сучасності, причини та можливі наслідки в розвитку людства змушують задуматися про рушійні сили і перспективи, які чекають на нас в майбутньому, щоб спільно утримати рівновагу між: 1) соціальним, економічним і природним середовищем; 2) матеріальними і духовними цінностями, які є передумовами сталого розвитку суспільства і культури. Тільки таке суспільство має майбутнє, яке думає не тільки про миттєві блага, а й про те, що вона бажає і може залишити у спадок майбутнім поколінням. В наші дні неодноразово звучала думка, що не ми щось зберігаємо і залишаємо майбутнім поколінням, а майбутні покоління нам позичили свої життєво важливі ресурси на тимчасове користування. З цим ми повинні рахуватися. Якщо будемо жити тільки сьогоднішнім днем, тільки для одного дня і не зможемо віддати свій борг людству майбутнього, то наше існування вже тепер під загрозою. Світ влаштований так, що в усьому і всюди можна розглядати причинно-наслідкові закономірності. Засновник Римського клубу, італійський вчений, відомий підприємець А. Пецці висловив дуже важливу думку, - щоб управляти економікою світового масштабу, людина, в першу чергу, повинна навчитися керувати собою, повинна усвідомити й освоїти механізм саморегуляції. А. Пецці підкреслив ще одну важливу думку, що людина, стикаючись з дилемою вибору, повинна змінитися як особистість, як професіонал, як індивідуум суспільства, як громадянин Всесвіту або повинен зникнути з поверхні Землі. Дослідження підтверджують, що за останні 10 років в результаті зміни парадигм в науці та освіті, змінилася і парадигма конкурентоспроможності особистості в соціальних і гуманітарних науках. Дослідження про розуміння конкурентоспроможності в закладах середньої освіти показали нерівність інтелектуального і морального розвитку, що дозволило обрати напрямок вектору подальшого розвитку. Аналіз внутрішньої структури ЗВО дозволив розкрити сутність і дати коротку характеристику змісту досліджуваного феномена. В якості структурних виділені такі компоненти конкурентоспроможності студента ЗВО, як: мотиваційний, емоційно-вольовий, інформаційно-змістовний і операційно-практичний. Взаємозв'язок, взаємозумовленість змістовних компонентів конкурентоспроможності характеризує системний, цілісний характер досліджуваного феномена.

У статті розглянуто розвиток особистості в контексті сучасних історико-еволюційних підходів у психології розвитку та соціальній психології. Обстоюється доціль­ність збагачення методологічної бази цього пошуку на засадах ідей еволюціонізму, методологій загальної, вікової, соціальної психології, сучасної міждисциплінарної платфор­ми «наук про розвиток» у зарубіжній психології. Показано, що історіоризація розвитку особистості виходить з пріоритетності соціально-історичної складової цього процесу, що представлена лінією історіогенезу. Акцент на соціально-психологічному аналізі зазначеної лінії передбачає долучення до спектру сутнісних характеристик розвитку особистості – контекстуальності, а також виокремлення концепту «між поколінна взаємодія» як «оди­ниці» аналізу цього процесу.

The article considers the problem of experiencing a personal crisis, in particular in early adulthood. The purpose of the article is to determine indicators of experiencing a personal crisis in early adulthood based on the status model of identity. Objectives: to determine levels of personal crisis experience based on the status model of identity in early adulthood; empirically outline the indicators of each level. The experience of the crisis is seen as a form of human activity. The purpose of the crisis is to overcome the critical situation. Сrisis positive end to the contributes to the development of personality аnd acquirement a status of the achieved identity. Diffusion of identity is the result of the negative impact of the crisis. The criteria that predict the experience of the crisis are: acceptance of one’s own identity, acquirement of integrity; searching and analysis of existing and search for new aspects of identity; reviewing accepted aspects of identity with alternatives which are more consistent with the new situation conditions. The methods investigation the indicators of experiencing a personal crisis are the method of “Who am I?” M. Kuna, T. McPertland and cluster analysis for interpretation of results. The prognostic criterion for determining the status of identity is the ability to reflect, in particular the ability to differentiate identity analysis and free actualization in the respondents own cognitive-affective formations of identity. Results. The main indicators of experiencing a personal crisis in students are identified premature identity status with insufficient level of self-differentiation, acceptance of “ready”, unanalyzed aspects of self, related to the fulfillment of social roles; diffuse identity, the indicators of which are the inability to carry out an in-depth analysis of the actual characteristics of the self and the absence of potential self and integration identity; “search moratorium” the indicators of which are depth analysis aspects of real and potential self and integration of different aspects of the self. Experiencing a crisis is a form of human activity aimed at overcoming a critical situation and entering a positive vector to a new level of personality development, which provides a new resource, experience, integrated into the identity structure, with a negative – fragmentation, destructive changes that reduce resilience. Experiencing a personal crisis at the cognitive level concerns changes, in particular in self-awareness, identity formation.Key words: crisis, personal crisis, experience of crisis, identity, achieved identity, moratorium, premature identity, diffuse identity. Метою статті є визначення показників переживання особистісної кризи у ранній дорослості на основі статусної моделі ідентичності. Завдання: визначити рівні переживання особистісної кризи на основі статусної моделі ідентичності у ранній дорослості; емпірично окреслити показники кожного рівня. Переживання кризи розглядається як форма активності людини, спрямована на подолання критичної ситуації та вихід за позитивного вектору на новий рівень розвитку особистості, досягнутої ідентичності, за негативного – фрагментарність, дифузія ідентичності. Прогностичними критеріями визначення статусів ідентичності є: прийняття власної ідентичності – набуття цілісності; поглиблений пошук, аналіз нових аспектів ідентичності; перегляд актуальних аспектів ідентичності з потенційними, які відповідають новим умовам ситуації. Методами дослідження показників переживання особистісної кризи вибрано методику «Хто я?» М. Куна, Т. Макпартленда та кластерний аналіз для статистичної обробки результатів. Результати. Прогностичним критерієм «Я-статусу» ідентичності визначено здатність до рефлексії, зокрема здатність до диференційованого аналізу ідентичності, вільної актуалізації у досліджуваних власних когнітивно-афективних утворень щодо своєї ідентичності. Основними показниками пережи-вання особистісної кризи у студентів є: досягнення передчасного статусу ідентичності з недостатнім рівнем диференціації Я, прийняття «готових», невідрефлексованих аспектів Я, які стосуються виконання соціальних ролей; дифузна ідентичність, показниками котрої є нездатність здійснювати глибокий аналіз актуальних характеристик Я та відсутність потенційних, відсутня цілісність, інтегрованість Я; «пошуковий мораторій», показниками якого є: глибокий аналіз аспектів Я актуальних і потенційних, бачення перспективи, інтеграція різних аспектів Я, почуття цілісності.Переживання кризи є формою активності людини, спрямованою на подолання критичної ситуації та вихід за позитивного вектору на новий рівень розвитку особистості, котрий передбачає новий ресурс, досвід, що інтегрується у структуру ідентичності, за негативного – фрагментарність, деструктивні зміни, які знижують стійкість особистості. Переживання особистісної кризи на когнітивному рівні стосується змін, зокрема у самосвідомості, формуванні ідентичності.Ключові слова: криза, особистісна криза, переживання, ідентичність, досягнута ідентичність, мораторій, передчасна ідентичність, дифузна ідентичність.

Мета. Метою статті є дослідження розвитку українського ринку страхових продуктів у сільському господарстві з виокремленням і класифікацією чинників, які впливають на динаміку основних показників ринку, та визначення на цій основі концептуальних напрямів розбудови ефективної системи агрострахування України. Методологія / методика / підхід. Методологію дослідження становили положення неокласичної та інституційної теорій; використано методи узагальнення та систематизації (при визначенні сучасних тенденцій розвитку ринку агрострахування), періодизації (для визначення спільних рис і розбіжностей у становленні агрострахування в Україні), статистичного аналізу (для аналізу динаміки показників розвитку аграрної сфери, ринку агрострахування), факторний аналіз (для визначення чинників впливу на ефективність агрострахування); кореляційний і регресійний аналізи (при виявленні залежності показників розвитку ринку агрострахування від макроекономічних показників й обсягів державного фінансування), прогностичний (для формулювання висновків і пропозицій щодо концептуальних векторів розвитку агрострахування). Результати. У результаті дослідження виявлено низький рівень проникнення страхування в сільське господарство України. Агрострахування здійснюється переважно у рослинництві. На ринку агрострахування України представлені сучасні страхові продукти, але їх асортимент є меншим у порівнянні з країнами з розвинутим агрострахуванням. Нормативно-правове забезпечення страхування продукції сільського господарства представлено значною кількістю документів, невиконання у повному обсязі окремих положень яких, наприклад, щодо державного субсидіювання страхових премій, перешкоджає розвитку агрострахування. Ми узагальнили та класифікували чинники розвитку агрострахування в Україні й використали математичну модель для виявлення основних функціональних чинників, які мають вплив на динаміку застрахованих площ. Ми встановили важливу залежність розвитку агрострахування від комплексу інституційних і функціональних чинників. Оригінальність / наукова новизна. Отримав подальший розвиток системний підхід до дослідження агрострахування як складника умов сталого розвитку аграрної сфери. Визначено, що реалізації потенційних можливостей агрострахування, як складника забезпечення умов сталого розвитку аграрної сфери, перешкоджають висока вартість страхових премій, недостатні обсяги фінансування державних програм, непослідовність державної політики, відсутність при її розробленні та реалізації середньострокового планування; неповнота інформації з боку стейкхолдерів щодо необхідності, доступності агрострахування. Для розвитку агрострахування необхідно зменшити негативний вплив таких чинників. Практична цінність / значущість. Інституалізації агрострахування, як однієї з передумов функціонування сільського господарства України на принципах сталого розвитку, будуть сприяти перехід від мультиризикового до індексного страхування, формування прозорого регуляторного середовища, запровадження середньострокового державного програмування, поширення інформації на державному рівні для стейкхолдерів щодо необхідності, доступності, доцільності агрострахування.

Кобилін П.О. Територіальні особливості системи торговельного обслуговування населення Харківської області : дис. … кандидата геогр. наук : 11.00.02 / П.О. Кобилін. – Х., 2017. – 386 с.
Кобилін П. О. Територіальні особливості сфери торговельного обслуговування населення Харківської області. – Кваліфікаційна робота на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 – економічна та соціальна географія. Роботу виконано у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Захист відбудеться у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Харків, 2017. В дисертації отримані нові наукові положення: вперше: - обґрунтовано методику суспільно-географічного дослідження системи торговельного обслуговування населення регіону з використанням системних показників, компонентного аналізу та ІФВ-моделювання; - встановлено просторово-часові особливості системи торговельного обслуговування населення Харківської області за запропонованою методикою; - з позиції суспільної географії розроблено рекомендації з удосконалення системи торговельного обслуговування населення Харківської області; удосконалено: - поняття системи торговельного обслуговування населення як функціональної складової регіональної соціогеосистеми; - застосування новітніх методів дослідження у нормованому багатовимірному ознаковому просторі (на прикладі системи торговельного обслуговування населення Харківської області); отримали подальший розвиток: - обґрунтування головних факторів розвитку системи торговельного обслуговування населення Харківської області; - дослідження системи торговельного обслуговування населення в районах і низових громадах (на прикладі Богодухівського, Дворічанського та Зачепилівського районів Харківської області). Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні просторово-часових особливостей функціонування системи торговельного обслуговування населення Харківської області, що може бути використано при плануванні заходів управління даною системою регіону та проведення подібних суспільно-географічних досліджень торговельного обслуговування населення інших регіонів України. У дисертації обґрунтовано методику дослідження системи торговельного обслуговування населення як об’єкту суспільної географії. Показано, що система торговельного обслуговування населення є важливою складовою соціальної сфери, яка покликана задовольняти потреби населення і у розміщенні цих закладів орієнтується на споживача. Доступність та забезпеченість населення об’єктами роздрібної торгівля та закладами ресторанного господарства мають важливе значення, впливаючи на рівень та якість життя населення. Важливу роль в дослідженнях цієї сфери відіграє суспільна географія, бо досліджує діяльність торговельних підприємств в територіальному аспекті відповідно до розселення населення та задоволення потреб населення у товарах народного споживання. Торгівля та громадське харчування є важливими складовими сфери послуг, які на сучасному етапі розвитку України мають важливу роль в економіці держави та її окремих регіонів. Торговельна діяльність, як систематична, ініціативна діяльність фізичних та юридичних осіб щодо продажу та купівлі товарів кінцевими споживачами, або посередницькі операції чи надання комісійних, представницьких, агентських та інших послуг у просуванні товарів від виробника до споживача, створює умови для товарного виробництва, забезпечуючи населення необхідними товарами та послугами. Система торговельного обслуговування забезпечує значну частку наповнення державного та місцевих бюджетів і створює умови для розвитку інших галузей соціальної сфери та сфери обслуговування населення. Рівень її розвитку є індикатором соціально-економічного розвитку регіону і задоволеності суспільних потреб. На основі системного підходу показано, що система торговельного обслуговування населення регіону є функціональною підсистемою регіональної соціогеосистеми і тому виступає об’єктом суспільної географії. В ній послідовно реалізуються всі стадії соціоактогенезу – усвідомлення соціальної потреби, побудова системи цілей, створення виконавчої системи і отримання результату. Структура системи торговельного обслуговування населення відображає відношення, зв’язки та взаємодію як між елементами системи, так і системи з навколишнім середовищем. Відповідно до цього розрізняється функціонально-компонентна, територіальна та управлінська структури, які за різними авторами членуються на більш детальні фрагменти. Досліджуваний період (2007 – 2015 рр.) включає два характерних етапи розвитку України. Перший з них (2007 – 2013 рр.) знаменує вихід країни із світової фінансово-економічної кризи, що супроводжувалося зростанням ВВП, макроекономічних показників і рівня життя українців. Другий (2014-2015 рр.) пов’язаний з анексією Криму та проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Внаслідок цього кардинально змінилася соціально-економічна ситуація в Україні в цілому і в її регіонах. Вказані особливості періоду дослідження вимагають застосування різних методологічних підходів дослідження більш-менш спокійного періоду прогресивного розвитку 2007-2013 рр. і кризового періоду з різким погіршенням соціально-економічної ситуації 2014-2015 рр. Методи і методики дослідження мають статистичний характер, тому для виконання вимог до вибіркових сукупностей вихідних даних – репрезентативності, статистичної стійкості та однорідності сформовано дві вибірки параметрів регіональної соціогеосистеми: одна за 7 років (період 2007-2013 рр.), а друга – за 2 роки (2014-2015 рр.). Очевидно, що для тестування пропонованої у дисертації методики дослідження сфери торговельного обслуговування населення регіону більш придатною є перша вибірка. Тому тестовим періодом для вказаної методики визначено період 2007-2013 років. Для збереження цілісності суспільно-географічного регіонального дослідження кризовий період досліджувався сумісно з попереднім періодом за спрощеною методикою. Стадійність дослідження визначена послідовною зміною наступних етапів: підготовчого, емпіричного, аналітичного, інтерпретаційного та підсумкового, які мають різний зміст і логічно пов’язані між собою. Методологія та методи дослідження детально висвітлені вище, тут лише зазначимо, що новітні методи (графоаналітичний методом багатовимірної класифікації суспільно-географічних об’єктів, компонентний аналіз вектору розвитку, метод ІФВ-моделювання) у сукупності з традиційними математико-статистичними методами аналізу (кластерний, факторний, тренд-аналіз тощо) дали можливість обґрунтувати пропоновану методику дослідження розвитку та функціонування регіональної системи торговельного обслуговування населення. Харківська область за розвитком системи торговельного обслуговування населення займає одне з провідних місць в Україні. Так, вона у 2015 р. за більшістю показників входила до першої п’ятірки регіонів-лідерів; за 7 показниками займала перше місце, за 6 – друге, за 15 – третє, за 18 – четверте і за 4 – п’яте. Харківська область у 2015 р. зайняла 3-є місце в Україні за інтегральним показником розвитку роздрібної торгівлі, поступаючись місту Києву і Дніпропетровській області. При цьому рейтинг Харківської області порівняно з 2013 роком підвищився на один пункт. Система торговельного обслуговування населення Харківської області характеризується значною територіальною диференціацією, що зумовлено нерівномірним соціально-економічним розвитком міст і районів, особливостями розселення населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту торговельної мережі в 2015 р. спостерігалися в містах Харків, Лозова, Ізюм, Первомайський, Чугуїв та Красноградському районі, які характеризуються високими показниками соціально-економічного розвитку, значною чисельністю та концентрацією населення, вигідним транспортно-географічним положенням, зосередженням значної кількості закладів роздрібної торгівлі. Найменші обсяги роздрібного товарообороту характерні для Великобурлуцького, Куп’янського, Сахновщинського, Кегичівського, Чугуївського, Печенізького, Золочівського, Ізюмського, Борівського, Лозівського та Первомайського районів, які характеризуються переважанням сільського населення, менш вигідним транспортно-географічним положенням у порівнянні з іншими районами та концентрацією більшості закладів роздрібної торгівлі в районних центрах (особливо якщо вони є містами обласного підпорядкування), а не в самому районі. За кількістю закладів громадського харчування найкращі показники в регіоні мають місто Харків (1987 закладів), Харківський (157 закладів), Дергачівський (115 закладів) та Балаклійський (100 закладів) райони, що пов’язано з наявністю попиту на відповідні заклади, розвитком соціальної інфраструктури, туристсько-рекреаційним потенціалом, купівельною спроможністю населення та транспортною доступністю. В структурі закладів громадського харчування міста Харкова переважають заклади з порівняно низьким ціновим сегментом. У 824-х населених пунктах Харківської області із чисельністю населення менше 100 осіб заклади роздрібної торгівлі та громадського харчування взагалі відсутні. На формування й розвиток системи торговельного обслуговування населення регіону впливає низка факторів, серед яких: нормативно-правові, організаційно-управлінські, соціально-демографічні, розселенські (екістичні), соціально-економічні, екологічні, транспортні, історико-географічні, природно-географічні, політичні. Багато з них мають безпосередній вплив на систему торговельного обслуговування населення, інші – чинять опосередкований вплив через соціальні та демографічні фактори. За результатами факторного аналізу вихідних даних ідентифіковано такі гіпотетичні фактори: соціально-економічні, аграрно-розселенські, житлово-торговельні, соціально-демогра¬фічні, екологічні. У динаміці кількість факторів не змінилася, але дещо змінився їх зміст і сила впливу. Дослідження просторової диференціації дій визначених факторів приводить до висновку, що вона суттєва, але при цьому створення впорядкованих просторових структур не спостерігається. Для з’ясування подібності та відмінностей міських та районних соціогеосистем за особливостями розвитку та функціонування системи торговельного обслуговування населення Харківської області за кожний рік періоду дослідження застосовувався кластерний аналіз. Встановлено, що групування міст обласного підпорядкування Харківської області за весь досліджуваний період не зазнало суттєвих змін, за кожний рік чітко виділяються три групи міст: а) місто Харків; б) міста Люботин, Куп’янськ, Первомайський та Ізюм; в) міста Чугуїв та Лозова. Склад груп добре корелює з рівнем соціально-економічного розвитку міст. Групування районів теж підтверджує цю тенденцію, але динаміка їхнього розвитку більш складна. Стабільно протягом всього досліджуваного періоду одна група утворюється Харківським районом, який має найбільшу чисельність населення, добре розвинену соціальну інфраструктуру і відрізняється найвищим рівнем урбанізації (67%). Далі виділяється 4 групи районів з відносно стабільним складом. Динаміка розвитку торговельного обслуговування у містах та районах досліджувалась за системними показниками розвитку – площею багатокутника проекції багатовимірного простору на площину, сумою індексів, значенням інформаційної ентропії та коефіцієнтом прогресу. За площею багатокутника суттєво виділяється місто Харків, що зумовлено великою чисельністю населення міста, концентрацією основного соціально-економічного потенціалу регіону, найбільшою кількістю торговельних об’єктів області, які мають широку спеціалізацію та великий асортимент товарів. Всі інші міста мають значно нижчі показники розвитку. Серед районів переважає Харківський район. Аналогічні результати з незначними відхиленнями отримані і за аналізом суми індексів. За показником інформаційної ентропії (відносної оцінки еволюційного потенціалу суспільно-географічних об’єктів) виділяються міста Харків, Лозова, Чугуїв. Для інших міст регіону не встановлена стійка тенденція динаміки інформаційної ентропії. Серед районів найвищі значення цього показника мали Харківський, Красноградський, Дергачівський, Зміївський, Балаклійський, Вовчанський райони, для яких характерний високий рівень соціально-економічного розвитку, урбанізації, розвитку соціальної інфраструктури, мережі торговельних закладів тощо. Інші райони мають змінні тенденції розвитку еволюційного потенціалу. За показником коефіцієнту прогресу, який є оцінкою ефективності розвитку системи торговельного обслуговування міст та районів регіону, серед міст виділяються три групи (аналогічно результатам кластер-аналізу). Серед районів чітко виділяється Харківський район, який прогресував протягом всього тестового періоду; дещо гіршою динамікою характеризуються Красноградський, Дергачівський, Зміївський, Балаклійський, Вовчанський райони. Для прикладу у роботі наводяться результати детального (аж до рівня первинних громад) аналізу за системними показниками розвитку діяльності системи торговельного обслуговування населення трьох районів Харківської області – Зачепилівського, Дворічанського та Богодухівського. Для оцінки динаміки розвитку системи торговельного обслуговування населення виконано компонентний аналіз вихідного вектору розвитку. В результаті ранжирування досліджуваних параметрів за сумою кодів їх часової похідної протягом тестового періоду для кожного міста та району отримані таблиці, в яких обґрунтовано виділено сукупності параметрів, які відображають: а) неперервний розвиток; б) часткову мінливість позитивної динаміки; в) відсутність динаміки; г) часткову мінливість негативної динаміки; д) неперервну деградацію процесу розвитку. В залежності від цього рекомендуються різні групи заходів – від перегляду програми розвитку (для параметрів останньої групи) до знаходження резервів і підвищення ефективності соціального управління. Узагальнена динаміка розвитку системи торговельного обслуговування сільського та міського населення Харківської області у цілому подібна, але суми кодів часових похідних показників районів синхронно нижчі порівняно з показниками міст за виключенням періоду 2010-2011 роки, коли спостерігається загальний максимум розвитку. Чітко виділяються кілька характерних фаз розвитку системи торгівлі. Періоди 2007-2008 та 2008-2009 роки характеризуються спадом торговельної діяльності, що пояснюється впливом світової фінансово-економічної кризи. Наступні два річні періоди 2009-2010 та 2010-2011 роки є періодами виходу з-під впливу світової кризи і прогресивного розвитку системи торгівлі. Починаючи з 2011 року, суми кодів часових похідних показників системи торгівлі в містах і сільській місцевості синхронно зменшуються внаслідок наростаючих кризових явищ у соціально-економічній та політичній сферах діяльності суспільства. Просторові особливості розвитку систем торговельного обслуговування населення досліджувались методом ІФВ-моделювання із зміною базового радіусу впливу від 10 до 50 км. Аналізувалися три групи ІФВ-поверхонь: а) людності (кількості населення); б) кількості закладів торгівлі; в) кількості закладів ресторанного господарства. За еталон (базис порівняння) прийнята ІФВ-поверхня людності, яка опосередковано відображає попит на торговельне обслуговування. Після розрахунку локальних ІФВ-поверхонь будувалися поверхні різниці між ними та еталонною ІФВ-поверхнею людності. При повній відповідності попиту і пропозиції вказана різниця близька до 0, при переважанні попиту вона від’ємна, а при переважанні пропозиції – додатна. Картосхеми з отриманими поверхнями різниці показують, що в торговельній мережі пропозиція перевищує попит, а в мережі закладів ресторанного господарства навпаки – попит перевищує пропозицію. Виконані дослідження дали можливість побудувати класифікацію моніторингових параметрів (компонентів вихідного вектору розвитку) на основі двох критеріїв. Перший з них оснований на визначенні переважаючої динаміки параметру за всіма об’єктами. Другий – на визначенні динаміки параметру шляхом знаходження суми часових похідних. В результаті виділено п’ять груп параметрів, для кожної з яких обґрунтовано рекомендації з вдосконалення системи торговельного обслуговування населення.

Головною ідеєю роботи є виявлення можливості досягти якщо не квантового панування, то хоча б квантової переваги при розв’язанні задач машинного навчання на квантовому комп’ютері. Проаналізовано підходи до визначення квантового машинного навчання, інженерії квантового програмного забезпечення. Виділено основні класи засобів інженерії квантового програмного забезпечення. У результаті проведеного аналізу було визначено, щосаме квантово покращене машинне навчання – застосування квантових моделей навчання для аналізу традиційних (не квантових) даних – є перспективним напрямом розвитку машинного навчання, реалізація якого в поточній версії бібліотеки квантових алгоритмів Qiskit Aqua 0.7.3 є обмеженою розв’язанням задач класифікації з використанням квантового методу опорних векторів та варіаційного квантового класифікатору.