Journal articles on the topic 'Альтернативні ресурси фінансування'

Запропоновано методичний підхід до кількісного оцінювання балансу між потрібними витратами ресурсів та наявними в державі фінансовими ресурсами, що можуть бути виділені для реалізації синтезованих варіантів програми розвитку системи озброєння та військової техніки тактичної авіації на середньо- та довгостроковій перспективі. Даний методичний підхід, в залежності від варіанту обрання стратегії розвитку системи озброєння тактичної авіації, призначений для оцінювання можливості реалізації раціонального варіанту програми, синтезованого на основі розв’язування математичної задачі оптимізації в зворотній постановці, а також для формування елементів системи обмежень у формалізованому критерії раціональності при обранні стратегії розвитку парків літаків тактичної авіації по набуттю нею необхідних спроможностей за мінімально можливий час та у формалізованому критерії раціональності – при виборі стратегії по максимальному нарощенню спроможностей тактичною авіацією при обмеженому фінансуванні розвитку її системи озброєння та військової техніки. Оскільки фінансування програми переозброєння тактичної авіації, найімовірніше, буде здійснюватися коштом Державного бюджету України, у запропонованому методичному підході до оцінювання можливості реалізації такої програми пропонується спиратися на нормативно-правову базу України, що регламентує обсяги фінансування Сектору безпеки і оборони, та статистичні дані щодо наявного розподілу коштів на потреби Збройних Сил України за видами та напрямками фінансування, а також на результати аналізу світового досвіду фінансування такого роду програм. Прогноз фінансових показників на заданій глибині планування розвитку системи озброєння та військової техніки тактичної авіації, що характеризують обсяги цільового фінансування витрат на розвиток, закупівлю, модернізацію та ремонт озброєння, військової техніки, засобів та обладнання пропонується будувати на використанні статистичного матеріалу щодо фінансування переозброєння тактичної авіації, накопиченого у ретроспективі, та даних прогнозу Світового банку щодо росту ВВП України на середньо- та довгостроковій перспективі. Виявлення на етапі синтезу невідповідності потрібного фінансового ресурсу тому, який очікувано зможе бути забезпечено державним фінансуванням, надає можливості для своєчасного пошуку альтернативних шляхів набуття необхідних спроможностей або додаткових джерел фінансування, що сприятиме запобіганню зайвим витратам ресурсів та часу для набуття необхідного рівня спроможностей тактичною авіацією.

У статті поглиблені та розширені теоретичні аспекти джерел фінансування суб’єктів господарювання в сучасних умовах, такі як крауд-технології. Однією з важливих проблем ефективного функціонування суб’єктів господарювання незалежно від форм власності є фінансове забезпечення їх розвитку. Розглянуто джерела фінансування підприємств, подано характеристику власних та позикових джерел у забезпеченні ефективної діяльності підприємства. З огляду на складнощі банківського кредитування особливого значення набувають альтернативні джерела фінансування суб’єктів господарювання. Визначено, що одним з альтернативних джерел фінансування на фінансовому ринку є крауд-технології. Розкрито поняття краудфандингу, проведено аналіз сутності та значення краудфандингу як способу задоволення бізнесу фінансовими ресурсами. Визначено основні принципи його застосування. Встановлено, що для ідентифікації та ефективного управління джерелами фінансування суб’єктів господарювання важливо опанувати різницю між краудфайдингом, краудлендингом та краудінвестингом. Наведено перелік основних переваг та недоліків використання крауд-технологій щодо фінансування суб’єктів господарювання. Наведено статистику краудфайдингу у світі.

Фінанси домогосподарств є значним джерелом фінансових ресурсів з огляду на можливість їх залучення до інвестування реального сектору економіки, зокрема промислового виробництва. Структура економіки країни свідчить про переважну роль промисловості у створенні внутрішнього валового продукту, водночас промислові підприємства відчувають суттєвий брак фінансових ресурсів для забезпечення стабільного та стійкого розвитку своєї господарської діяльності, безпеки фінансового стану. Це спонукає промислові підприємства до пошуку альтернативних джерел фінансування. Заощадження, які є частиною фінансів домогосподарств і не знаходять застосування на фінансовому ринку як кредитний капітал, цілком можна використовувати як інвестиційні ресурси промислових підприємств. У статті проведено дослідження структури та джерел формування доходів домогосподарств, а також основних напрямів витрачання коштів домогосподарствами України.

У статті висвітлено хронологію процесу екологізації економік країн світу, спад домінування моделі економіки, що призводить до виснаження природного капіталу та енергетичних ресурсів, масштабної бідності, збільшення економічного і соціального розриву між країнами та регіонами світу. Зміна глобальної парадигми, перехід від стратегії «зростання» до стратегії «розвитку» дозволяє здійснити перехід від ресурс-орієнтованої та енерговитратної економіки до ресурсо- та енергоощадної економіки. Метою статті є систематизація наукових напрацювань щодо формування концепції «зеленої» економіки, ролі держави у ній та виявлення змін у моделі інвестування. Наукова новизна статті полягає у систематизації теоретичного обґрунтування екологізації економіки, сталого розвитку та концепції «зеленої» економіки. Ці процеси обумовлюють переміщення приватного капіталу від «коричневих» до «чистих» («зелених») технологій, а державі відводиться роль регулюючого суб’єкта. Висновки. Визначено, що в економічній теорії існує ряд шкіл (неокласична, посткейнсіанська, екологічної економіки), які включають розгляд питань екології в проблемне поле своїх досліджень, що має суттєвий вплив на теорію та практику публічного управління та адміністрування. З’ясовано, що екологізація економіки, «озеленення» виробництва і технологій поширились із глобального рівня на рівень реальних господарюючих суб’єктів, що спричинило формування моделі соціально-відповідального інвестування. Втручання держави у цей процес є необхідним, однак вона повинна бути регулюючим суб’єктом, виконувати роль каталізатора, а не ставати альтернативним джерелом «зеленого» фінансування.

У статті розглядається ієрархічна структура вартісних показників життєвого циклу зразка озброєння і військової техніки (ОВТ) та група вихідних даних, що необхідні для оцінювання значень цих показників. Відмічається, що вартісні показники мають розглядатися у взаємозв'язку з часовими показниками життєвого циклу зразка ОВТ. Серед основних положень (необхідності, можливості і доцільності розробки і закупівлі перспективних зразків ОВТ), що використовуються при обґрунтуванні рішень про можливість створення нових зразків, виділяється воєнно-економічна доцільність, як надважливе положення, яким слід керуватися в умовах обмеженого фінансово-економічного ресурсу держави. Розглядаються питання, що пов'язані з лімітованими, мінімально припустимими і контрактними цінами ОВТ. Наголошується на необхідності використання досвіду провідних країн світу в області державного господарювання і ціноутворення на продукцію оборонного призначення. Наголошується, що в умовах обмежених ресурсів варіант витрачання фінансових ресурсів, що планується для реалізації, буде результативним, якщо серед усіх альтернатив створення зразків ОВТ він забезпечує мінімізацію технологічних і техніко-економічних ризиків до рівня прийнятних для замовника і забезпечує на плановому періоді досягнення максимально можливого ефекту. Зазначено, для оцінювання воєнно-економічної доцільності створення нового зразка ОВТ (модернізації існуючого) необхідно враховувати у взаємозв'язку усі витрати замовника на усі стадії життєвого циклу зразка для визначення на початку його створення доцільності продовження його ЖЦ. Приділена увага важливості науково-методичного забезпечення і супроводження розробки і корегування планових документів фінансування розвитку озброєння і військової техніки, та забезпечення життєвих циклів складних наукоємних і високотехнологічних зразків озброєння і військової техніки.

УДК 338.3; JEL Classification: М9 Мета – проаналізувати поточний стан розвитку венчурного капіталу в Україні і запропонувати механізми залучення венчурного капіталу для підвищення конкурентоздатності української економіки. Методика дослідження. Для досягнення поставленої мети у дослідженнях були використані такі загальнонаукові та спеціальні методи і прийоми дослідження: методи узагальнення та абстрагування – для проведення аналізу тверджень законодавчого характеру щодо розвитку венчурного капіталу; відносні показники динаміки і структури. Результати. В сучасних умовах капітал венчурних фондів набув значних розмірів, що дозволяє його розглядати як важливий елемент інноваційної системи країни. Маються значні диспропорції: відмічається недостатній обсяг пропозиції венчурного капіталу для фінансування пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. Встановлено, що значна частина капіталу венчурних фондів використовується для купівлі облігацій підприємств, державних та місцевих боргових цінних паперів, надання позики. Ці фінансові операції не пов’язані з інноваційною діяльністю, а використовуються як альтернатива банківському кредитуванню, а також для зниження податкового навантаження. Диспропорції, що сформувалися в національній системі фінансування інновацій не дозволяють повністю розкрити потенціал венчурного фінансування. Для стимулювання конвертованої позики як одного із поширених інструментів венчурного фінансування необхідно на законодавчому рівні посилити ступінь захисту прав інвесторів по відношенню до позичальників. Наукова новизна. Полягає у спростуванні твердження про недостатність фінансових ресурсів для венчурного фінансування, визначення напрямів стимулювання розвитку венчурного капіталу. Практична значущість. Завдяки впровадженню розроблених заходів в перспективі можна забезпечити переорієнтацію капіталу венчурних фондів на фінансування інноваційних проєктів, що забезпечить становлення інноваційних компаній та перетворення їх у конкурентоздатні підприємства.

Циркулярна економіка у країнах Європи визнана як базис стратегії сталого зростання та закріплена у Плані дій ЄС щодо переходу до циркулярної економіки. У межах нинішньої економічної моделі лінійного виробництва і споживання лише невелика частка відходів, що утворюються, повторно використовується, переробляється або продається як вторинні матеріали. Альтернативою цій моделі є циркулярна економіка. Вона спрямована на те, щоб утримувати продукти й матеріали в ланцюгу створення вартості протягом більш тривалого проміжку часу й відновлювати сировинні ресурси після закінчення терміну служби продуктів для їх подальшого використання. Розширення масштабів циркулярної економіки України потребує комплексної системної перебудови, починаючи з законодавчої бази, впровадження інноваційних технологій, фінансування та форм ведення бізнесу, закінчуючи формуванням свідомості суспільства, підготовки людей до того, щоб змінити свої звички на шляху до ширшого використання сталих продуктів та створення нових шляхів взаємодії виробників та споживачів.

У статті розглянуті основні задачі фінансового забезпечення діяльності закладів вищої школи, дана характеристика та аналіз чинної системи, розроблено рекомендації врегулювання рівня фінансового забезпечення окремого закладу вищої освіти та системи вищої освіти в цілому. При дослідженні виявлено, що сфера діяльності закладів вищої освіти не має можливості розвиватися без належного фінансування і потребує постійних вкладень. Процес реформування системи вищої освіти не є простим, бо не зважаючи на оновлення, нові вимоги та потреби, фінансування залишається достатньо низьким. Через те все більшої актуальності набуває пошук альтернативних джерел фінансування закладів вищої освіти. Вивчення недоліків системи фінансування закладів вищої освіти дає змогу виокремити перелік пропозицій, щодо трансформування фінансового стану. На основі проаналізованого досвіду закордонних країн, окреслено умови, за яких його можливо імплементувати для українського суспільства; запропоновано ряд заходів для оцінки результативності фінансового механізму закладів вищої освіти; враховуючи порівняльний аналіз та вплив економічних чинників. Визначено, що задля подолання проблем фінансування освітньої діяльності закладів вищої освіти потрібно реалізувати комплекс заходів, а саме: розробити систему трансформації внутрішніх процесів, внести зміни до законодавчих документів, в тому числі й до порядку фінансування; розробити механізми визначення потреби у певних фахівцях через певні проміжки часу; вдосконалювати та розповсюджувати програми державного кредитування та субсидіювання. Рух в напрямку сучасних економічних та соціальних зрушень, перехід до інноваційного типу економіки – це стовідсотково правильний шлях для нашої держави. Попри неабиякий тиск на систему вищої освіти та постійні вимоги необхідна концентрація всіх можливих зусиль у напрямку підвищення ефективності діяльності закладів вищої освіти. На державному рівні необхідне створення вимог для здійснення покладених на заклад вищої освіти обов’язків, долаючи тотальну нестачу фінансових ресурсів спрямованих у дану сферу.

У цій статті, що є публікацією окремих положень докторського дисертаційного дослідження автора, здійсне- ний пошук та аналіз основних проблем впровадження сучасних тренажерних освітніх засобів у наземне навчання майбутніх льотчиків тактичної авіації у вищому військовому закладі освіти (ВВЗО) України. Ця проблема ще не була об’єктом окремого педагогічного дослідження. В рамках піднятої проблематики дослідження розкриті клю- чові поняття «наземне навчання», «авіаційний тренажер», «тренажерна підготовка» в їх змістовному зв’язку щодо фахової підготовки курсантів – військових льотчиків. Обґрунтовано пропевдичну роль тренажерної підготовки в ній, значний методичний і освітній потенціал як перспективного технологічного інструменту, що зв’язує теоретичне навчання і наземну підготовку з безпосереднім льотним навчанням на літаках. Автор аргументовано пропонує роз- глядати наземне навчання як ядро системи забезпечення якісної фахової підготовки військових льотчиків-курсантів в умовах ВВЗО, а впровадження сучасних тренажерних освітніх засобів – як необхідну умову їх достатньої навче- ності та формування професійно значимих компетенцій. Зазначається, що саме вона забезпечує реалізацію функ- ціональної моделі системи «людина-машина», що особливо актуально для складних технічних професій, у яких люди виступають операторами особливо складних систем. При цьому констатується недостатній рівень такого впровадження на сьогоднішній день в Україні. Значний акцент зроблений на потенціалі тренажерної підготовки як оптимальної освітньої альтернативи надзвичайно коштовній підготовці військових льотчиків безпосередньо на літальних апаратах. Доведено, що правильно організована тренажерна підготовка може реально зекономити значні фінансові ресурси під час льотного навчання, а також психологічно і технічно готує курсантів до кращого професій- ного сприйняття власне льотної практики. Основними проблемами запровадження сучасних тренажерних засобів навчання в освітній процес майбутніх льотчиків тактичної авіації визначено недостатнє фінансування матеріально- технічної бази вітчизняного ВВЗО та недостатня науково-педагогічна розробленість методичного складника засто- сування тренажерних засобів навчання. Запропоновані конкретні шляхи вирішення вказаних проблем.

Basic properties of state-private partnership as alternatives of the budgetary financing of medical industry are reflected in the article, foreign experience of the general use of private investments and state financial resources is considered in the system of health protection. An author found out the basic terms of input of state-private partnership, the row of socio-economic effects is certain for his participants during realization of general projects. In the process of research the methods of dialectical analysis and synthesis, comparison, logical generalization and formalization were used. Positive properties and potential risks of input of state-private partnership are certain in home practice. The offered measures are for stimulation of forms of co-operation of business and power with the aim of development of competition and upgrading and availability of medical services.Key words: state-private partnership, health protection, private investor, modernisation of medical industry, development of national economy.кандидат економічних наук, Петрушка О. В. Державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я: фінансові та соціальні аспекти модернізації/ Тернопільський національний економічний університет, Україна, ТернопільУ статті висвітлено основні властивості державно-приватного партнерства як альтернативи бюджетного фінансування медичної галузі, розглянуто зарубіжний досвід спільного використання приватних інвестицій і державних фінансових ресурсів у системі охорони здоров’я. Автором з’ясовано основні умови запровадження державно-приватного партнерства, визначено ряд соціально-економічних ефектів для його учасників в ході реалізації спільних проектів. У процесі дослідження були використані методи діалектичного аналізу та синтезу, порівняння, логічного узагальнення та формалізації. Визначено позитивні властивості та потенційні ризики запровадження державно-приватного партнерства у вітчизняній практиці. Запропоновані заходи для стимулювання форм взаємодії бізнесу та влади з метою розвитку конкуренції і підвищення якості та доступності медичних послуг.Ключові слова: державно-приватне партнерство, охорона здоров’я, приватний інвестор, модернізація медичної галузі, розвиток національної економіки.

У статті проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення розвитку галузі будівництва житлового фонду України. Авторами означено основні недоліки чинного законодавства та їх негативні наслідки на формування інвестиційного клімату у сфері будівництва житла. Автори статті акцентують увагу на необхідності забезпечення населення України доступним житлом. Для вирішення цієї проблеми авторами запропоновано два альтернативних шляхи: на державному рівні – удосконалення чинного законодавства задля створення сприятливих умов для будівництва соціального і доступного житла і на муніципальному рівні – розробка та реалізація програм реконструкції застарілого житлового фонду міста. За першим напрямом авторами запропоновано удосконалити окремі чинні правові норми та узагальнити зміни у новому Житловому кодексі України, у тому числі стосовно державних стандартів та норм будівництва житла відповідно до стандартів ЄС. За другим напрямом у статті запропоновано авторську програму реконструкції застарілого житлового фонду на прикладі міста Дніпро та детальний, по-кроковий механізм її реалізації. Крім того, розкрито механізм виконання Програми який є досить складним та чітко визначені його організаційні, фінансові та контрольні складові. Авторами обґрунтована необхідність співпраці органів місцевого самоврядування, бізнес структур та громадянського суспільства для вирішення проблеми реконструкції застарілого житлового фонду міста та схематично означено напрями такої співпраці. Запропоновано з метою реалізації даної Програми об’єднати й спрямувати зусилля державних, муніципальних, громадських і комерційних структур на комплексне вивчення та вирішення проблем пов’язаних з покращенням якості існуючого і створення нового житлового фонду та оновленням інженерних мереж. Також, пропонується передбачити в муніципальному та державному бюджетах кошти для часткового фінансування робіт з реконструкції застарілого житлового фонду та інженерних мереж, а також створення привабливих умов для залучення приватних інвесторів для реалізації даної Програми. Авторами обґрунтовано, що реалізація Програми реконструкції застарілого житлового фонду на основі угод про публічно-приватне партнерство дасть змогу реально вирішити проблему забезпечення населення кожної окремої територіальної громади високоякісним житлом. Поєднання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування та приватного бізнесу за участі й під контролем громадських організацій зробить громадянське суспільство не лише споживачем, але й учасником процесу ефективного розвитку житлового фонду міста.

Державною цільовою програмою розвитку професійно-технічної освіти (ПТО) на 2011–2015 роки визначено, що її випереджувальний розвиток означає, насамперед, корінні зміни якості професійно-технічної освіти; підвищення її ролі в забезпеченні розвитку економіки. В українській науці та практиці управління досить широко наголошується на необхідності реформування управління розвитком ПТО (Н. Ничкало, В. Радкевич, Л. Петренко, В. Свистун, В. Супрун).Виходячи з розуміння системи управління як триєдності суб’єкта, об’єкта та механізму управління як рухомої ланки управлінського впливу, трансформація суб’єкта управління без модернізації управлінського механізму, що реалізується за допомогою управлінських технологій, на думку вчених (В. Геєць, В. Іванова, Л. Федулова та ін.) є малодієвим процесом, оскільки суперечить принципу комплексності й системності. Відомий вчений у галузі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіту М. Жалдак зазначає, що удосконалення і розвиток сучасних ІКТ як сукупностей методів, засобів і прийомів, використовуваних для збирання, систематизації, зберігання, опрацювання, передавання, подання все можливих повідомлень і даних, суттєво впливають на характер виробництва, наукових досліджень, освіту, культуру, побут, соціальні взаємини і структури [1, 76].Досягнутий нині рівень і проблеми розвитку ІКТ у системі ПТО визначають необхідність переходу від політики, спрямованої на розвиток інформатизації окремих ПТНЗ, до формування єдиного інформаційного простору, розвиток інформаційних ресурсів, баз даних і знань, якими можуть користуватися всі ПТНЗ регіону.Збалансована реалізація програмних заходів на рівні регіону можлива за такими пріоритетними напрямами: підвищення ефективності управління в умовах змін організаційно-правових форм діяльності ПТНЗ, що забезпечить результативність і підсилить їх відповідальність за кінцеві результати діяльності; удосконалення інформаційного обміну; запровадження моніторингу оперативності прийняття управлінських рішень на основі розроблення і впровадження критеріїв ефективної діяльності професійно-технічних навчальних закладів і виявлення їх впливу на якість ПТО. Це зумовлено тим, що особливості управління сучасною системою ПТО визначаються кардинальними змінами в нашому суспільстві, в результаті чого відбувається переусвідомлення цілей, завдань і змісту освіти, здійснюється пошук нових форм, методів і технологій підвищення її якості. За останнє десятиліття кількість ПТНЗ, які здійснюють підготовку робітничих кадрів, а також обсяги цієї підготовки значно скоротилися. Існує диспропорція в структурі зайнятості населення в реальному секторі економіки і структурі підготовки кадрів у ПТНЗ. Ефективна реалізація регіональної освітньої політики і підтримка конкурентоспроможності ПТНЗ висувають обов’язковою умову створення інформаційної інфраструктури. Для здійснення спостереження, оцінки, аналізу стану, прогнозу розвитку і розробки альтернативних варіантів регулювання діяльності ПТНЗ важливим є набір показників і критеріїв, що адекватно описують стан і розвиток об’єкта дослідження. На виконання Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 2011 року № 504 наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 22.11.2011 р. № 1336 затверджено критерії системи рейтингового оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів [2]. Електронну базу даних «Рейтингове оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів» планується запровадити на веб-порталі професійно-технічної освіти www.proftekhosvita.org.ua.У системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ передбачено п’ять груп критеріїв: 1) ефективність навчання і працевлаштування, 2) зміст навчання і навчально-методичне забезпечення, 3) педагогічні працівники, 4) фінансування і матеріально-технічне забезпечення, 5) доступність ПТО та впровадження гендерної рівності та соціальної справедливості (рис. 1). Можна вважати, що дана система відноситься до класу автоматизованих систем обробки даних, оскільки основними процесами, що реалізуються в ній, є транзакційні процеси з базою даних, процеси оперативної аналітичної обробки, процеси формування звіту. Для обчислення інтегрального показника – рейтингу ПТНЗ – слід визначити ступінь участі кожного критерію в системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ. Методика визначення важливості елементів системи полягає в наступному.Оцінка ступеню кожного елемента в групі кожного критерію може бути здійснена за значенням коефіцієнта важливості, що відображає значущість елемента системи [3]. Системне подання об’єкта дає можливість класифікувати різні типи оцінок важливості об’єктів, тобто кожному елементові присвоюється певний ранг важливості відповідно до шкали (табл. 1). Потім складається матриця рангів важливості.Таблиця 1Шкала ранжуванняСтупінь важливостіВизначенняПояснення0об’єкти непорівнянні порівняння об’єктів не має смислу1об’єкти однаково важливіоб’єкти мають однакові інформаційні відношення3об’єкт дещо важливіший іншогоє деяка перевага одного об’єкта перед іншим на певному рівні співставлення5один важливіший іншогоіснують вагомі основи того, що один об’єкт біль важливіший, ніж інший7один явно важливіший іншогоє незаперечні підстави, щоб надати перевагу одному об’єкту іншому9один абсолютно важливіший іншогопереваги одного з об’єктів настільки очевидні, що не може викликати найменшого сумнівуДля того, щоб матриця рангів важливості була врівноваженою, має виконуватися співвідношення:Для прикладу розглянемо матрицю рангів важливості для критерію 1 «Ефективність навчання і працевлаштування». Даний критерій має вісім показників, тому складається матриця з восьми елементів (табл. 2). Виконання співставлення необхідно для того, щоб, визначивши, у скільки разів один об’єкт важливіший від другого, можна було побачити, яку частку важливості складає другий об’єкт від першого.Таблиця 2Ранги важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=351/31/31/51/71/3x71/3=3511/31/31x61/51/3=53131/3x531/51/5=1531x4311/31=531/3x35311/51/5=31x2731/31/31/31/3=3x13131311/3=У результаті обчислень таблиці 2 отримаємо матрицю (табл. 3).Таблиця 3Обчислення рангів важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=350,330,330,200,140,33x70,33=3510,330,331,00x60,200,33=53130,33x530,200,20=1531x4310,331=530,33x35310,200,20=31x2730,330,330,330,33=3,00x13131310,33=Просумувавши значення рангів у кожному рядку, отримаємо наступний набір векторів ώ1=12,33; ώ2=14,33; ώ3=13,4; ώ4=13,67; ώ5=13,4; ώ6=12,87; ώ7=11,0; ώ8=9,34. Пронормувавши ώ за умовою Σώі=1, отримаємо числові значення міри важливості критеріїв, виражених коефіцієнтом важливості (табл. 4).Таблиця 4Значення коефіцієнтів важливості критеріїв (приклад)x1x2x3x4x5x6x7x8Кв0,120,140,130,140,130,130,110,09Пропонована методика оцінки коефіцієнтів важливості критеріїв має бути покладена в основу системи рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ, оскільки знання точних числових значень важливостей критеріїв в кінцевому підсумку сприяє прийняттю обґрунтованих рішень при організації управління ПТНЗ. При цьому значно підвищуються вимоги до кваліфікації та компетентності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ, зорієнтовані на результат. Застосування ІКТ в управлінській діяльності ПТНЗ вимагає підвищення рівня професійних знань і умінь, які педагогічні працівники мають отримати безпосередньо на робочому місці, після закінчення інженерно-педагогічного навчального закладу.Як показав аналіз практики управління ПТНЗ України, матеріалів науково-практичних конференцій прогресивні ІКТ слабо впроваджуються, інформаційна підтримка в системі професійної підготовки та ухвалення рішень є недостатньою, експертні оцінки їх ефективності відсутні. Невідповідність між сучасним рівнем розвитку ІКТ та їхнім застосуванням у практиці управління ПТНЗ стримує процес становлення і розвитку ПТО, перешкоджає формуванню ефективної інфраструктури аналітичного управління. Однією з причин слабкого впровадження ІКТ у практику управління ПТНЗ є недостатня методологічна підтримка процесів інтеграції методів і підходів, розроблених у теорії управління, теорії складних соціальних систем, системному аналізі, теорії автоматизованих інформаційних систем. Ключову роль у прийнятті управлінських рішень незмінно відіграє інформаційний обмін, що формує в конкретному ПТНЗ і регіоні в цілому певний інформаційний простір, у рамках якого всі реальні фігуранти виконують певні інформаційні функції. Удосконалення процесів виконання інформаційних функцій за рахунок впровадження перспективних ІКТ, а також можливість прямої участі в інформаційних процесах безпосередньо керівників, методистів з ІКТ та інформаційно-аналітичної роботи ПТНЗ, будуть визначати основи модернізації системи ПТО України сьогодні й у найближчому майбутньому. Водночас, упровадження передових ІКТ в управління ПТНЗ стримує слабкий рівень організації інформаційних потоків, збирання, обробки, збереження і подання даних, їх аналізу та інтерпретації, ухвалення рішень. Тому зростає роль системи підготовки і підвищення кваліфікації в забезпеченні сучасного рівня знань та інформаційно-аналітичної складової педагогічних працівників ПТНЗ у власній професійній діяльності. Висновок. Проблема автоматизації процесів управління системою ПТО в регіоні може бути вирішена шляхом побудови інформаційно-аналітичної системи управління, в якій, крім обов’язкової мети управління всіма процесами, головною метою є забезпечення функції надання конкретних даних віртуальному суб’єкту, що має право доступу до цих даних і системи. Застосування засобів інформаційно-аналітичної системи управління (ІАСУ) для забезпечення технологізації інформаційно-аналітичної діяльності управління зумовлено тим, що достовірні й повні дані про об’єкт управління разом із швидкою реакцією адекватними рішеннями на постійно змінну ситуацію виступає умовою успіху професійної діяльності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ. Поряд з цим застосування ІАСУ певним чином впливає на технологію управління, що зумовлює відповідні структурні зміни в змісті та організації робіт у цій сфері діяльності. Водночас, поширення та ефективна експлуатація ІАС визначається, насамперед, підготовленістю до сприйняття цієї системи з боку керівників і методистів ПТНЗ, які застосовують комп’ютери та інформаційні системи як своєрідні інструментальні засоби у своїй діяльності.

Охарактеризовано роль та значення підприємств малого і середнього бізнесу (МСБ) в соціальному, економічному та інноваційному розвитку держави. Встановлено, що головною проблемою сектора МСБ є проблема його фінансового забезпечення. Зазначається, що МСБ має значно менше внутрішніх можливостей для розширеного зростання, порівняно з великими підприємствами, більш обмежений доступ до традиційних джерел поповнення капіталу та державних програм підтримки. На основі цього обґрунтовано необхідність пошуку і залучення альтернативних форм фінансування. Визначено переваги та перспективи використання таких прогресивних форм фінансування бізнесів й проектів, як краундфандинг, лізинг і фінансові ресурси бізнес-ангелів. На основі проведеного аналізу та з урахуванням наявних проблем, запропоновано комплекс заходів посилення позитивного впливу альтернативних джерел фінансування бізнесу на процеси реальних перетворень в Україні.

В статті досліджено особливості фінансування інноваційної діяльності аграрних підприємств. Визначено, що пріоритети розвитку змінюються у бік інноваційної форми підприємництва, переваги якої забезпечують досягнення головних стратегічних цілей – рентабельності, ефективності й конкурентоспроможності на аграрному ринку. Досліджено інноваційні складові розвитку аграрних підприємств та виявлено, що до них відноситься не тільки нова техніка, технології, а й сучасна система організації праці, виробництва, мотивація, альтернативне підприємництво. Тобто, стає важливим процес пошуку стратегічних альтернатив розвитку підприємств аграрного сектору. Розглянуто тенденції розвитку інноваційної діяльності на регіональному, національному та міжнародному рівнях. Визначено, що створення, впровадження та освоєння інновацій безпосередньо у аграрно-промисловому виробництві забезпечить відновлення позитивної динаміки основних економічних показників діяльності підприємств і підвищення їх ефективності.

Обґрунтовано актуальність проблеми належного фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств, зазначено про труднощі, які виникають при кредитуванні аграрного виробництва в Україні. Досліджено передумови впровадження аграрних розписок в Україні, законодавчу базу для використання такого інструменту фінансування сільськогосподарського виробництва. Проаналізовано досвід і результати використання аграрних розписок фермерськими господарствами Бразилії. Розкрито умови та алгоритм реєстрації аграрних розписок, наведено розрахунок витрат, які супроводжують оформлення цього товаророзпорядчого документу. Проаналізовано сутність двох видів аграрних розписок: товарної та фінансової, зазначено про предмети зобов’язання, які застосовуються при кожній з них. У статті наголошується, що хоча при оформленні аграрних розписок передбачено можливість ефективного примусового їх виконання, слід пам’ятати, що така розписка – це передусім домовленість сторін, яка спрямована на реалізацію взаємовигідної мети, досягнути якої неможливо без поваги до прав іншої сторони та дотриманні взятих на себе зобов’язань. На основі аналізу світової та вітчизняної практики використання аграрних розписок узагальнено найбільш поширені моделі їх реалізації: 1) товарна чи фінансова аграрна розписка у співпраці з постачальником матеріально-технічних ресурсів, послуг, техніки; 2) фінансова аграрна розписка у співпраці з банком (плюс кредитний договір); 3) фінансова аграрна розписка у співпраці з кредитною спілкою (плюс кредитний договір); 4) товарна аграрна розписка у співпраці з трейдером чи переробником (плюс форвардний контракт). Проведено аналіз законопроектів, які знаходяться на розгляді парламенту стосовно функціонування та обігу аграрних розписок. Зроблено висновок, що аграрні розписки для вітчизняного сільськогосподарського бізнесу можуть стати саме тим інструментом, який допоможе подолати системну кризу у сфері виробництва та збуту аграрної продукції, відкриє нові можливості для розвитку галузі.

Кожна компанія вирішує проблему ефективного використання фінансових ресурсів, аналізуючи інвестиційну привабливість різних альтернатив. Для цього інвестиційні аналітики часто використовують традиційні інвестиційні критерії, побудовані на принципах дисконтування майбутніх грошових потоків, враховуючи ризиковість відповідного напрямку бізнесу. Такі методи оцінки інвестиційних проектів добре себе зарекомендували у випадках, коли фінансова система працює ефективно, коли фінансовий ринок насичений різноманітними фінансовими інструментами, що допомагають бізнесу ефективно управляти ризиками і при необхідності залучати боргове чи партнерське фінансування. Проте в умовах високо ризикового середовища бізнесу, коли на фінансовому ринку відсутній широкий спектр фінансових посередників, коли фінансовий ринок є неповним, то потрібно враховувати при оцінці інвестиційних проектів ставлення інвестора до ризику, його фінансовий стан та характеристики існуючого портфеля його бізнесів. У таких випадках для оцінки ризикових інвестиційних проектів використовують метод безризикового еквіваленту. Безризиковий еквівалент вказує на максимальну суму, яку готовий інвестувати інвестор у даний інвестиційний проект з врахуванням його ставлення до ризику, що описується з допомогою його функції задоволення від грошей. Дана робота присвячена саме демонстрації на прикладах застосування методу безризикового еквіваленту для оцінки інвестиційних проектів, що описуються з допомогою дискретних і неперервних випадкових величин. У роботі показано, як з допомогою чисельних симулятивних методів можна знаходити безризиковий еквівалент інвестиційних проектів у припущенні високо ризикових інвестицій, що характеризуються довгими і товстими хвостами відповідних розподілів. Запропонований в роботі підхід дозволяє ефективно інтегрувати нову ринкову та експертну інформацію, і його можна використовувати до оцінки інноваційних напрямків бізнесу високотехнологічних компаній, чи до інвестиційних продуктів, в основі яких лежить їх здатність «добувати» криптовалюту, наприклад, біткоїн чи ефір. Метод оцінки інвестиційної привабливості з допомогою безризикового еквіваленту допускає також можливість інтеграції з іншими інвестиційними методами, наприклад, методом реальних опціонів, а також дає можливість застосовувати аналіз чутливості до різних факторів впливу і симулятивний аналіз Монте Карло.